Матеріально-технічне забезпечення розвитку соціальної сфери України в умовах трансформації економіки

Таблиця 3.8 - Динаміка кількості ринків з продажу споживчих товарів в Україні

Не менш важливою для підвищення якості обслуговування населення є структура ринків з продажу споживчих товарів за часом їх діяльності, згідно з якою вони поділяються на: постійно діючі, сезонні, ранкові та вечірні. Так, у 2012 р. найбільшу частку займали постійно діючі ринки (75,9 %), ранкові (16,1 %), сезонні (1,8 %), вечірні (0,1 %). Слід зазначити, що вечірні ринки функціонують тільки на території Дніпропетровської, Запорізької, Одеської та Полтавської областей. У багатьох областях України функціонують і ринки вихідного дня. На початок 2013 р. їх кількість налічувала 165 одиниць, що становить 6,1 % від усіх діючих ринків держави.

Визначивши щільність даних об'єктів, виявили, що в середньому в Україні даний показник складає (0,51). Проте, у столиці та м. Севастополі їх щільність є втричі вищою. Високою щільність ринків є на території Закарпатської (0,76), Донецької (0,74), Івано-Франківської (0,74), Чернівецької (0,71), Чернігівської (0,70), Одеської (0,67) областей. Дуже мало таких об'єктів у Черкаській, Чернігівській, Херсонській, Сумській та Житомирській областях. Аналізуючи показник щільності торгової площі ринків слід зазначити, що в Україні в середньому даний показник складає (2,58). Найвищим є цей показник у столиці (12,8), м. Севастополі (8,2), Чернівецькій (5,1), Івано-Франківській (4,1), Одеській (3,9) та Донецькій (3,3) областях (додаток В.1).

Результатом дослідження рівня стану матеріально-технічного забезпечення сфери торгівлі є розраховані таксономічні індекси. Найоптимальнішою є матеріально-технічне забезпеченя торгівлі у столиці та м. Севастополі. За даним показником порівняно високого рівня досягли такі області України як Донецька, Івано-Франківська, Одеська, Чернівецька.

В сучасних умовах розвитку економіки спостерігаємо зміни і в матеріально-технічному забезпеченні ресторанного господарства (табл. 3.9).

Таблиця 3.9 - Мережа підприємств ресторанного господарства

Так, якщо у 2005 р. функціонувало 4718 підприємств, у 2008 р. спостерігаємо різке збільшення (майже на 10 % ), то вже у 2012 р. - тільки 4343 одиниць. Причому, збільшується кількість ресторанів, а скорочується мережа кафе та їдалень.

Місткість підприємств ресторанного господарства і в містах, і в сільській місцевості має тенденцію до швидкого їх скорочення. На дивлячись на те, що за досліджуваний період введено в експлуатацію значну кількість місць в їдальнях, кафе, закусочних (2005 р. введено 6,5 тис., у 2008 р. - 11,8 тис., у 2010 - 8,8 тис. посадкових місць), це не призупинило спадної тенденції. Найбільше місць введено в експлуатацію у закладах ресторанного господарства на Івано-Франківщині, Хмельниччині та м. Києві.

Визначивши показник щільності підприємств ресторанного господарства, ми встановили, що середня щільність в Україні складає (4,4). Значно вищим даний показник є у Тернопільській (7,31), Львівській (7,0), Волинській (6,6), Хмельницькій (5,4), Вінницька (5,4), Харківська (5,6) областях та в АР Крим (5,9). Найдоступнішими, звісно, є ті об'єкти у столиці та м. Севастополі, де їх щільність, відповідно, складає (33,5) та (18,7). Найнижча щільність об'єктів ресторанного господарства на території Кіровоградської (2,6), Черкаської (2,4), Херсонської (2,1) областях.

Визначивши щільність місць у підприємствах ресторанного господарства ми виявили, що в більшості областях держави вона є меншою, ніж середній показник в Україні. А вищою вона є у Волинській (0,46), Тернопільській (0,43), Львівській (0,42), Хмельницькій (0,41), Вінницькій (0,38), Донецькій (0,38) областях. Вдесятеро даний показник є вищим у столиці та більш, ніж у два рази - у м. Севастополі (додаток В.1).

Визначивши рівень стану матеріально-технічного забезпечення ресторанного господарства ми дійшли висновку, що порівняно високого рівня досягли такі області України як Тернопільська, Львівська, Волинська, Вінницька області та м. Севастополь. Слід зазначити, що ідеальним є розвиток матеріально-технічної бази ресторанного господарства у столиці.

Таким чином, ми проаналізували та оцінили розвиток матеріально-технічного забезпечення соціально-побутової сфери держави в розрізі часткових показників - таксономічних індексів, що дало нам можливість визначити інтегральний індекс його розвитку. Розрахункові дані свідчать про те що, матеріально-технічне забезпечення соціально-побутової сфери держави демонструє незначну диференціацію інтегрального індексу в регіонах. Найкращий стан матеріально-технічного забезпечення житлово-побутової сфери досягли столиця (0,96), м. Севастополь (0,52), Чернівецька (0,31), Івано-Франківська (0,30), Львівська (0,29) області (додаток В.1).

Завершальним етапом аналізу та оцінки матеріально-технічного забезпечення соціально-побутової сфери держави є визначення стійкості тенденцій показників розвитку та стійкості рівнів динамічного ряду за коефіцієнтами зростання чи спадання цих показників. Розрахункові дані свідчать про те, що успішним періодом розвитку матеріально-технічної бази даної складової соціальної сфери є 2007 та 2008 рр. (про це свідчать ранги коефіцієнтів зростання). Проте, у 2008-2009 рр. відбувся різкий спад.

Розрахункові дані свідчать, що за період з 2005 - 2012 рр. в Україні матеріально-технічне забезпечення соціально-побутової сфери має слабку тенденцію збільшення темпів приросту показника розвитку (Іт =1,32) з середньої стійкістю рівнів динамічного ряду (додаток Ж).

Для одержання порівняльної узагальнювальної характеристики стійкості розвитку соціально-побутової сфери країни з врахуванням обох складових (стійкості рівнів та стійкості тенденцій) ми провели групування областей за значенням коефіцієнта Спірмена та індекса стійкості, результати якого представлені в табл. 3.10.

Середню стійкість тенденцій збільшення темпів приросту показника розвитку з середньою стійкістю рівнів динамічного ряду спостерігаємо тільки на Хмельниччині.

Таблиця 3.10 - Групування областей України за параметрами зміни показника розвитку матеріально-технічного забезпечення соціально-побутової сфери України

Примітка: * - означає, що в цих областях стверджується гіпотеза про зменшення темпів приросту

Зазначимо, що для Вінницької, Закарпатської, Івано-Франківської областей та м. Севастополя є характерною нестійка тенденція зменшення приросту показника розвитку. А для Київської області - слабка стійкість тенденцій зменшення темпів приросту показника розвитку. У цих областях нами визначено середню стійкість рівнів динамічного ряду.

3.2 Діагностика сучасного стану матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери України

Соціально-оздоровча складова є вагомою у соціальній сфері держави. Її роль зводиться до створення умов з надання послуг, які формують та відтворюють здорове активне покоління, прияє змістовному проведенню вільного часу, а також послуг, які спрямовані на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість тощо). Вона включає охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру та спорт, туристично-рекреаційну сферу.

Значний внесок у дослідження особливостей, закономірностей, соціально-економічних можливостей розвитку матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої складової соціальної сфери внесли вітчизняні вчені, зокрема, М. Бойко, Л. Гопкало [13], В. Вакуленко, М. Орлатий [216], І. Гасюк [28], Є. Задоя. В. Богатир, В. Майоров [80], В. Куценко, Г. Трілленберг [160], Г. Кравчук [153], П. Левін [162], О. Салій [224] та багато ін. Проведемо аналіз та оцінимо розвиток матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери держави в умовах переходу її до сталого розвитку.

Сфера охорони здоров'я являє собою сукупність установ, організацій, які зайняті відновленням і зміцненням здоров'я людини, профілактикою захворювань. Провідна роль тут належить лікувально-профілактичним закладам. Нині в Україні функціонує майже 2,4 тис. лікарняних закладів, у яких розгорнуто 404 тис. ліжок; 8,3 тис. амбулаторно-поліклінічних закладів, планова ємність яких складає майже 1023 тис. відвідувань за зміну (табл. 3.11).

Таблиця 3.11 - Динаміка об'єктів охорони здоров'я в Україні

Матеріали досліджень свідчать, що до амбулаторно-поліклінічних закладів звертаються 90 % із числа тих, хто захворів; 80 % з них у цих закладах розпочинають і завершують процес лікування [160, с. 124]. В амбулаторно-поліклінічних закладах здійснюють постійний контроль і спостереження за станом здоров'я прикріпленого контингенту; проводять консультативну, медико-профілактичну, диспансерна, санітарно-просвітницьку роботу; забезпечують первинну медико-санітарну допомогу згідно з дільничним і виробничим принципами.

Визначивши щільність лікарняних закладів (додаток Г), ми встановили, що нині їх середня щільність в Україні складає (0,47). Найвищою вона є у м. Києві (2,44), м. Севастополі (0,97), Чернівецькій (0,72), Донецькій (0,62), Івано-Франківській (0,61), Луганській (0,58) областях. Найнижчою - у Житомирській (0,36) та Вінницькій (0,33) областях. Показник щільності ліжок у лікарняних закладів в Україні складає (78,5). Найвищим він є у Донецькій (108,7), Львівській (103,27), Дніпропетровській (95,4) областях. Проте, у м. Севастополі він більш, ніж у двічі більший, а у столиці - майже у вісім разів перевищує середній показник по Україні. Найнижчою є щільність таких об'єктів у Херсонській (62,18), Миколаївській (59,28), та Житомирській (51,73) областях.

Крім зазначених вище, в Україні функціонує широка мережа інших медико-санітарних закладів: станції швидкої медичної допомоги, жіночі консультації, дитячі поліклініки, аптеки тощо. Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів в Україні має тенденцію до зростання. Матеріали досліджень свідчать, що впродовж 2005-2012 рр. мережа лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів зросла на 6,4 %, а в них кількість ліжок зменшилось на 9,2 %. Середній показник щільності таких закладів нині в Україні складає 1,57 (додаток Г). Найвищий він є у Закарпатській (2,77), Чернівецькій (2,64), Черкаській (2,03), Київській (2,01) областях. Найнижчою - є Херсонській (0,94) та Вінницькій (0,59) областях. Ми визначили середню щільність місць у лікарсько-амбулаторних поліклінічних закладах. Нині вона складає (190,35). Слід зазначити, що в столиці та м. Севастополі показник щільності даних об'єктів та місць у них значно перевищує середньо-український показник, відповідно, у дев'ять та більш, ніж у два рази. Високою є щільність місць у Дніпропетровській (287,11), Донецькій (248,65), Закарпатській (220,9), Харківській (214,08) та Львівській (208,14) областях. Найнижчим є цей показник у Вінницькій (127,01), Волинській (126,37) та Херсонській (116,96) областях.

За досліджуваний період у розвитку мережі лікарняних закладів відбулися значні зміни, що зумовлюють руйнацію матеріально-технічної бази охорони здоров'я. Так, кількість диспансерів зменшилась у 4 рази, спеціалізованих лікарень - у 2,5 рази, дільничних лікарень - більше, ніж на третину. Слід зазначити, що впродовж досліджуваного періоду введено в експлуатацію значну кількість пологових будинків та жіночих консультацій. Проте, значно скоротилося введення в експлуатацію таких об'єктів як дитячі лікарні та поліклініки (табл. 3.12).

Таблиця 3.12 - Введення в експлуатацію об'єктів охорони здоров'я в Україні

Оцінюючи технічне забезпечення медичних закладів слід зазначити, що окремі медичні заклади використовують техніку, яка непридатна до експлуатації, адже на 50 % застаріла і фізично і морально. Такий стан матеріально-технічного забезпечення установ охорони здоров'я є гострою проблемою населення держави як і їх територіальна доступність. Це є і причиною зниження життєвого рівня населення, що зумовлює зростання захворюваності. Так, якщо в розрахунку на 100 тис. населення у 2005 р. кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань склала 70,1 тис., то вже у 2012 р. - 71,1 тис. Більше, ніж на третину зросла кількість випадків, пов'язаних з новоутвореннями, хворобами крові і кровотворних органів та окремими порушеннями із залученням імунного механізму, у 1,5 рази зросла кількість захворюваність населення на ВІЛ-інфекцію та СНІД тощо.

До медико-санітарних закладів належать аптеки та аптечні пункти. Їх кількість за досліджуваний період зросла від 12683 од. у 2005 р. до 14582 од. у 2012 р., що на 15 % більше. Спостерігаємо тенденцію щодо збільшення площ аптек та аптечних пунктів, яка за досліджуваний період збільшилася на 40,1 %. Середній показник щільності аптек та аптечних пунктів в Україні складає (2,68). Найвищим даний показник є у м. Києві (19,6), м. Севастополі (7,6), Донецькій (3,81), Луганській (3,61), Дніпропетровській (3,29) областях. Середній показник щільності площ аптек та аптечних пунктів в Україні складає (0,12). Вищим даний показник є у столиці (1,16), м. Севастополі (0,43), Донецькій (0,18), Дніпропетровській (0,16) областях. Слід зазначити, що у Чернігівській області він є більш, ніж вдвічі менший за середній показник в Україні, і складає 0,05.

Обчислений нами індекс розвитку матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я свідчить, що найуспішнішим він є у столиці та м. Севастополі. Високого рівня розвитку досягли такі області України як Чернівецька, Луганська, Донецька та Дніпропетровська. Найслабше інфраструктура охорони здоров'я розвинута у Вінницькій та Миколаївській областях (додаток Г).

Наступною складовою соціально-оздоровчої сфери є соціальне забезпечення. Її основними матеріальними об'єктами є: будинки-інтернати для людей похилого віку, школи-інтернати для дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, будинки-інтернати для дітей-інвалідів, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких громадян та інвалідів. Динаміку зміни основних об'єктів сфери соціального забезпечення представлено в табл. 3.13.

Таблиця 3.13 - Динаміка кількості інфраструктурних об'єктів соціального забезпечення

Матеріали дослідження вказують, що найбільше такі об'єкти представлені територіальними центрами соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких громадян та інвалідів. Причому їх тенденція має спадний характер. Так, якщо у 2005 р. функціонувало 746 одиниць, то вже у 2012 - 735 одиниці, що на 0,2 % менше. Нині в Україні дещо розширилась мережа будинків інтернатів для людей похилого віку. Нині їх кількість складає 324 (проти 319 у 2005 р.). Кількість місць у них має теж тенденцію до незначного збільшення. Якщо у 2005 р. кількість місць складала 57124 одиниць, то вже у 2012 р. - 58385, що на 2,2 % більше.

За досліджуваний період значно розширилася мережа шкіл-інтернатів для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Так, якщо у 2005 році їх кількість склала 54, то вже у 2012 - 64, що на 11,9 % більше. Суттєве збільшення таких об'єктів спостерігаємо у Донецькій області, де нині функціонує 8 таких шкіл та у Харківській та Одеській областях, де нині - 6 шкіл. Проте жодна школа такого типу не функціонує у м. Севастополі. Майже незмінною залишається тенденція щодо кількості будинків-інтернатів для дітей-інвалідів та будинків інтернатів для людей похилого віку.

Визначивши щільність основних інфраструктурних об'єктів соціального забезпечення ми встановили такі показники. Середня щільність будинків інтернатів для людей похилого віку в Україні складає 0,06 (додаток Г.1). Вищою є щільність таких об'єктів у Хмельницькій області (0,19), столиці (0,17), Житомирській, Луганській, Сумській, Черкаській, Чернівецькій областях, де даний показник має однакові значення (0,08). Найнижча щільність таких об'єктів у Одеській області (0,04). Найбільша доступність та забезпеченість місцями у будинках інтернатах для людей похилого віку спостерігаємо у Донецькій (18,19), Луганській (14,26), Черкаській (14,07) та Чернівецькій (13,32) областях.

Щільність будинків інтернатів для дітей-інвалідів є незначною 0,01. Проте доступнішими є ці об'єкти у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Житомирській областях, де він складає (0,02). Найнижча забезпеченість та доступність таких об'єктів у АР Крим (0,004). Щільність шкіл інтернатів для дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в Україні складає в середньому (0,014). Найнижчою є щільність цих об'єктів у Київській та Львівській областях (0,004). Матеріали досліджень вказують про те, що жодних таких об'єктів немає у Тернопільській області.

Середній показник щільності територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких громадян та інвалідів в Україні складає 0,14. Вищим від середньоукраїнського показника він є у столиці (0,25), Донецькій (0,18), Вінницькій, Дніпропетровській, Черкаській, Хмельницькій областях (0,17), Кіровоградській, Полтавській (по 0,16), Закарпатській та Київській (0,15). Найнижчим цей показник є у Запорізькій області (0,11).

Обчислений нами індекс розвитку матеріальної бази сфери соціального забезпечення в Україні свідчить, що найуспішнішим є його розвиток у столиці, Житомирській, Вінницькій, Закарпатській, Кіровоградській та Сумській областях. Найслабше матеріально-технічне забезпечення сфери соціального забезпечення спостерігаємо на території АР Крим, Запорізькій, Львівській областях та м. Севастополя (додаток Г.1).

Серед основних соціально-економічних показників, які визначають якість життя населення, вагоме місце відводиться фізичній культурі та спорту. Відомо, що існує пряма взаємозалежність між фізичною активністю, здоров'ям і тривалістю життя. Крім цього, заняття фізичною культурою і спортом впливають на: смертність та її динаміку, народжуваність, динаміку інвалідності, тривалість життя, зменшення кількості алкоголіків та наркоманів. Серед соціально-економічних показників, зокрема, можна виділити такі: середня кількість днів, пропущених впродовж року у зв'язку із захворюваністю; приріст продуктивності праці тих, хто регулярно займається фізичною культурою та спортом; обсяг витрат на фізичну культуру і спорт у розрахунку на одного жителя тощо. Все це вказує на те, що матеріально-технічне забезпечення сфери фізичної культури та спорту потребує розвитку як в цілому в Україні, так і в кожному її регіоні. Слід зазначити, що нині в нашій державі посилена увага до фізичного виховання та спорту. На належному організаційному та професійному рівнях в Україні проведено Євро-2012 з футболу, українські спортсмени успішно виступили на 30-тій літній олімпіаді у Британії.

Для належного охоплення населення фізичною культурою та спортом необхідна матеріально-технічна база. По території України розміщені дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ), спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву (СДЮШОР) та школи спортивної майстерності (ШВСМ). Нині в Україні функціонує 1475 ДЮСШ (охоплено 548,7 тис. осіб), 189 СДЮШОР (охоплено 53,2 тис. осіб) та 35 ШВСМ (навчаються більше 4 тис. осіб). Матеріали досліджень вказують про те, що хоча кількість ДЮСШ в Україні за досліджуваний період збільшилась на 51 одиниць, проте охоплено ними дітей на 89,1 тис. осіб менше (табл. 3.14).

Усі об'єкти фізичної культури розміщені нерівномірно. А тому про їх доступність говорити складно. Підтвердженням цього є той факт, що при майже однаковій чисельності населення в Черкаській та Чернігівській областях (дитячого в тому числі) на початок 2013 р. на Чернігівщині функціонувало 4 спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву, тоді як на Черкащині лише 1.

Таблиця 3.14 - Динаміка кількості спортивних шкіл для дітей в Україні

Тож не дивно, що в першому з аналізованих регіонів цими школами було охоплено у 2,5 рази більше дітей і підлітків, ніж у другому. Щоправда, є і такі приклади, коли шкіл більше, а дітей, охоплених ними, - менше. Зокрема, у Рівненській єдиній школі СДЮШОР займається дітей майже вдвічі більше, ніж у двох подібних школах Тернопільської області. Середня щільність спортивних шкіл в Україні складає 0,32 (додаток Г.2). Найзабезпеченіші та доступніші зазначені вище об'єкти є на території столиці (2,0), у м. Севастополі (0,81), Чернівецькій (0,43), Львівській (0,42), Івано-Франківській (0,40) областях. Найнижча щільність таких об'єктів на території Одеської, Кіровоградської, Закарпатської областей, де даний показник складає (0,27). Така нерівномірність у розміщенні матеріально-технічної бази сфери фізичної культури та спорту позначається на нерівномірності забезпечення населення відповідними оздоровчими програмами. Слід зазначити, що впродовж 2005-2012 рр. в Україні спостерігається позитивна тенденція щодо суттєвого зростання мережі площинних спортивних споруд та спортивних залів (табл. 3.15).

У регіональному розрізі дані показники суттєво диференціюються. Так, за досліджуваний період в Україні введено в експлуатацію 12 стадіонів. Найбільші стадіони в м. Донецьку та Дніпропетровську, відповідно, на 50 тис. та 31 тис. місць (табл. 3.16). Найбільше тренувальної площі введено у спортивних залах столиці - 41,4 тис. м2, Вінницькій - 10,1 тис. м2, Полтавські - 7,5тис. м2 областях. Найменше - у Рівненській області - 0,6 тис. м2.

Таблиця 3.15 - Динаміка зміни кількості основних об'єктів сфери фізичної культури та спорту

Таблиця 3.16 - Введення в експлуатацію об'єктів спортивного призначення в Україні

Визначивши щільність основних об'єктів фізичної культури та спорту ми встановили наступні показники. Середній показник щільності в Україні спортивних залів площею не менше 162 м2. складає (3,27). Найвищою щільність таких об'єктів спостерігаємо у м. Києві (13,86), м. Севастополі (6,1) та Донецькій області (4,4), Чернівецькій (4,0). Найменша щільність таких об'єктів у Житомирській (2,65), Закарпатській (2,61) та Чернігівській (2,24) областях. Матеріали досліджень вказують на те, що в Україні зосереджена велика кількість стрілецьких тирів. Так, показник щільності цих об'єктів нині складає (1,02). Найвищим цей показник є у столиці (4,52), м Севастополі (2,05), Миколаївській (1,90), Хмельницькій (1,74), Черкаській (1,63), Рівненській (1,51), Житомирській (1,38), Луганській (1,28), Дніпропетровській (1,26) областях. Нижче середньоукраїнського показника щільність даних об'єктів сфери фізичної культури та спорту ми визначили у Закарпатській (0,40) та Чернівецькій областях (0,23). Оцінюючи в Україні щільність стадіонів з трибунами на 1500 місць і більше, ми визначили, що середня щільність даних інфраструктурних об'єктів складає (0,21). Дані об'єкти найбільше сконцентровані у столиці (0,59), у Івано-Франківській (0,41), Чернівецькій (0,36), Донецькій (0,27), Хмельницькій (0,25), Дніпропетровській (0,25) областях та м. Севастополі (0,38). Найнижчим даний показник є у Запорізькій, Сумській та Чернігівській областях і складає (0,14). Визначивши щільність плавальних басейнів ми встановили, що найдоступнішими та забезпеченішими такими об'єктами є столиця (1,23), Львівська (0,29), Дніпропетровська (0,17), Донецька (0,15) області.

Розрахований нами рівень розвитку матеріально-технічної бази фізичної культури та спорту України свідчить про те, що найуспішнішим він є у столиці, м. Севастополі, Донецькій, Луганській, Миколаївській, Хмельницькій областях. Найслабшою матеріально-технічна база даної складової держави є на Закарпатті та Буковині (додаток Г.2).

В умовах переходу держави до сталого розвитку актуальним є задоволення потреб населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу. Цьому сприяє наявна туризм. Його матеріально-технічна база включає: санаторії, будинки і пансіонати відпочинку, бази та інші заклади відпочинку, готелі тощо. Нині в Україні функціонує 2,9 тис. санаторно-курортних закладів, з яких 453 санаторії, 55 пансіонати з лікуванням. Потужність цих закладів 443,6 тис. місць. Матеріали досліджень вказують на те, що впродовж досліджуваного періоду у туристично-рекреаційній сфері спостерігається скорочення мережі (табл. 3.17).

Найсуттєвіше скорочення об'єктів відбулося у закладах 1-2 денного перебування. Всі зазначені вище об'єкти працюють на природному ресурсному потенціалі, який включає більше 800 джерел і свердловин, що дозволяє оздоровлювати понад 7 млн осіб. Територіально туристично-рекреаційна сфера розміщена таким чином: понад 30% загальноукраїнського обсягу розміщено в АР Крим (і за кількістю санаторно-курортних закладів, і за їх місткістю, і за кількістю відпочиваючих). Друге місце посідає Одеська область, на яку припадає 9 %. Далі регіони розмістились таким чином: Донецька, Львівська, Запорізька, Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська області, відповідно від 8 % до 4%.

Таблиця 3.17 - Динаміка об'єктів туристично-рекреаційної сфери

У різних регіонах ця мережа розвивається по-різному. Якщо в АР Крим, Запорізькій, Одеській, Херсонській областях кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів має тенденцію до зростання, то, скажімо, у Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Київській областях - до різкого зниження. Оцінюючи щільність об'єктів туристично-рекреаційної сфери, ми визначили, що середній показник в Україні складає 0,09. Найщільнішою вона є у АР Крим (0,51), Львівській (0,20), Закарпатській (0,16) та Одеській (0,11) областях. Найменше таких об'єктів зосереджено у Житомирській області, де показник щільності складає 0,03 (Додаток Г.3).

В Україні діє широка мережа дитячих оздоровниць, які розміщені у всіх регіонах держави. Найбільше (понад 1000) їх функціонує в Черкаській і Полтавській областях, а в Одеській - майже 1200. Оцінюючи використання матеріально-технічної бази туристично-рекреаційної сфери, слід зазначити, що її використовують не в повній мірі. Частина санаторно-курортних і оздоровчих закладів не працює. У 2012 р. таких закладів налічувалось 588 од. на 45,4 тис. ліжок (місць), у тому числі 130 закладів на 9872 місця перебували на капітальному ремонті, а 272 заклади на 20919 місць не працювали через відсутність коштів на їх експлуатацію. Якщо закладів, які належали до першої групи, найбільше зосереджено в АР Крим, в Одеській та Херсонській областях, то закладів другої групи - у Донецькій області. Майже немає таких закладів у Вінницькій та Кіровоградській областях. Слід зазначити, що тільки у Хмельницькій області всі існуючі 16 закладів впродовж звітного року працювали.

Розвитку туристично-рекреаційної сфери сприяє розвиток готельного господарства. Готелі залишаються найбільш слабкою ланкою досліджуваної сфери. Адже більшість об'єктів готельного типу в країні - це реконструйовані будівлі 1970-1980-х років. Проте, наша країна мала можливості щодо покращення готельного господарства. Причиною цього стало проведення в Україні Євро-2012. Дана подія сприяла реконструкції діючих готелів, підвищенню якості сервісу до європейського рівня. Відповідно до з Генерального плану розвитку інфраструктури до ЄВРО-2012 [29] і Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу запланована (у містах і регіонах, які приймали чемпіонат Європи з футболу) реконструкція й переоснащення 12 готелів і окремих комплексів, а також 64 гуртожитків [56].

Впродовж 2005-2012 рр. в Україні матеріальна база готельного господарства розвивала нерівномірно. Так, якщо у 2005 р. функціонувало 1232 готелів та інших місць тимчасового проживання, у 2010 - 1732, то вже у 2012 р. - 3144. Аналогічну тенденцію спостерігаємо щодо місткості готелів та інших місць тимчасового проживання. За досліджуваний період кількість місць збільшилось на 29,8 тис. од. Найпотужнішими дані інфраструктурні об'єкти є в Херсонській, Миколаївській області та столиці. Слід зазначити, що у Києві кількість готелів і місць тимчасового проживання складає 156 одиниць. Загальний номерний фонд готелів міста Києва на початок 2013 р. становив 9742 одиниці. Проте рівень забезпеченості готельними номерами, навіть у столиці, складає 3,5 місць на 1000 мешканців, що є далеким від європейських стандартів. Для порівняння, цей показник становить: у Москві - 9,3; у Санкт-Петербурзі - 6,4; Варшаві - 5; у Парижі - 38,4; у Відні - 25,6 [13, с. 113].

Визначивши щільність готелів та інших місць для тимчасового проживання ми встановили, що найвищим даний показник є у столиці (3,29), АР Крим (2,87), Івано-Франківській (2,49), Закарпатській (1,26) областях. Найнижча щільність готелів та інших місць для тимчасового проживання у Кіровоградській (0,20) та Вінницькій (0,22) областях (додаток Г.3).

Визначений нами індекс розвитку матеріально-технічного забезпечення туристично-рекреаційної сфери свідчить, що найуспішніше вона розвинута у АР Крим, Запорізькій, Миколаївській, Львівській областях та в м. Севастополі.

Таким чином, ми проаналізували та оцінили стан матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери держави в розрізі часткових показників, що дало нам можливість визначити інтегральний індекс розвитку. Розрахункові дані свідчать про те, що матеріально-технічне забезпечення соціально-оздоровчої сфери держави демонструє незначну диференціацію інтегрального індексу в областях. Найкращого стану розвитку матеріально-технічне забезпечення соціально-оздоровчої сфери досягли столиця (0,77 ), АР Крим (0,36), м. Севастополь (0,3), Донецька (0,29) Миколаївська(0,28) області (додаток Ж).

Завершальним етапом аналізу та оцінювання розвитку матеріально-технічної бази соціально-оздоровчої сфери держави є визначення стійкості тенденцій показників розвитку та стійкості рівнів динамічного ряду за коефіцієнтами зростання чи спадання цих показників. Проведемо групування областей за зазначеними вище параметрами (табл. 3.18).

Таблиця 3.18 - Групування областей України за параметрами зміни показника розвитку матеріально-технічної бази соціально-оздоровчої сфери

*Стверджується гіпотеза про зменшення показника розвитку

Розрахункові дані свідчать, що в цілому в Україні спостерігається нестійка тенденція зростання показника розвитку матеріально-технічної бази соціально-оздоровчої сфери з високою стійкістю рівнів динамічного ряду. Провівши групування областей за параметрами зміни показника розвитку матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери України ми визначили, що тільки у Вінницькій, Івано-Франківській та Хмельницькій областях спостерігається високу стійкість тенденцій зростання показника розвитку з високою стійкістю рівнів динамічного ряду. Слабку стійкість тенденцій приросту показника розвитку спостерігаємо у АР Крим, Закарпатській та Харківській областях. Середню стійкість тенденцій приросту показника розвитку спостерігаємо у Кіровоградській, Полтавській та Тернопільській областях. Для таких областей як Волинська, Житомирська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Черкаська, Чернігівська, м. Київ та м. Севастополь характерним є нестійка тенденція до зниження показника розвитку, причому з високою стійкістю рівнів динамічного ряду.

3.3 Трансформаційна динаміка та оцінювання матеріально-технічної бази освітньо-духовної сфери

В умовах переходу суспільства до сталого розвитку велику увагу слід приділити розвитку освітньо-духовної сфери держави. У нашому дослідженні вона охоплює освіту і науку й культуру та мистецтво. Освітньо-духовну сферу нині слід розглядати стратегічним фактором економічного та соціального прогресу держави. Адже падіння престижу освіти, науки, культури зумовило деформацію системи цінностей громадян. Основною метою діяльності закладів соціально-духовної сфери є забезпечення інтелектуального та духовного розвитку людини.

Проблеми й особливості розвитку матеріально-технічного забезпечення сфери освіти та культури знайшли своє відображення в наукових дослідженнях таких вчених, як Л. Востряков [23], О. Гриджук [36], В. Євдокименко [69], В. Куценко [159], Л. Cитар [228], Н. Цимбалюк [269], Л. Шевчук [276], Ю. Шпильової [279] та багатьох ін.

Виявимо тенденції та оцінимо розвиток матеріально-технічного забезпечення освітньо-духовної сфери держави. Провідна роль у розвитку даної складової соціальної сфери належить освіті і науці. Саме вони не лише сприяє поширенню науко-технічних досягнень, але й науко-технічному прогресу. Матеріально-технічна база освіти і науки нині охоплює: дошкільні, загальноосвітні навчально-виховні заклади, вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації. Динаміку основних показників розвитку освіти в Україні представлено в табл. 3.19.

Таблиця 3.19 - Динаміка основних показників розвитку освіти України

Проаналізуємо тенденції розвитку мережі дошкільних навчальних закладів. Дана мережа нині включає 4987 дитячих садків, 8044 ясел-садків та 2641 навчально-виховних комплексів. Із загальної кількості дошкільних закладів 86,6 % загального розвитку, 11,2 % комбіновані, 1,2 % спеціальні, 1% санаторні, решта - сімейні. Розподіл дошкільних навчальних закладів на початок 2013 р. за видами будівель свідчить, що 59 % будівель побудовані за типовими проектами, а 41 % розміщені у пристосованих будинках. Аналізуючи зміни у мережі дошкільних навчальних закладів, слід зазначити, що їх кількість за досліджуваний період розширилася на 8,9 %. Проте, у них зараз перебуває 1428,4 тис. дітей, що на 18,6 % більше, ніж у них місць. Визначивши щільність дошкільних закладів в Україні ми визначили, що найдоступнішими та забезпеченішими такими закладами є столиця (14,4), м. Севастополь (4,6), а також територія Хмельницької (4,9), Черкаської (4,2), Чернівецької (4,2) областей. Найнижчий даний показник є на території Харківської (2,2), Луганської (2,1), Чернігівської (2,2), Запорізької (2,4) областях (додаток Д).

Дослідивши завантаженість дошкільних навчальних закладів, ми встановили, що в середньому в Україні на 100 місць перебуває 119 дітей. Складнішою є ситуація у міських поселеннях, де на 100 місць перебуває 129 дітей. Так, скажімо, у Волинській, Закарпатській, Львівській, Чернівецькій областях даний показник на 30 % є вищим. Тільки в АР Крим, Херсонській та Черкаській областях чисельність дітей у дошкільних навчальних закладах у розрахунку на 100 місць є дещо меншою, відповідно, 97, 96 та 99 дітей.

Визначивши щільність місць у дошкільних навчальних закладах, ми встановили, що найщільнішими вони є на території Донецької (337,28) області, а у столиці даний показник у 7 разів є вищим, за середній показник в Україні. Найменша щільність місць у дошкільних закладах Чернігівської (133,52), Івано-Франківської (169,25), Волинської (173,40) областях. Розрахункові дані свідчать, що в Україні є недостатня кількість таких інфраструктурних об'єктів. Крім того, нами виявлено, що 4,4 % дошкільних навчальних закладів у 2012 р. не працювали (внаслідок перебування на капремонті, непридатні для цільового використання, не працювали з інших причин). Матеріали досліджень вказують на те, що 163 дошкільні заклади нині не придатні для цільового використання. Левова частка таких закладів не працювала у сільській місцевості. Найбільше таких закладів зосереджено у АР Крим (13,4 %), Луганській (8,7 %), Дніпропетровській (7,7 %) та Одеській (7 %) областях. Досліджуючи дошкільні навчальні заклади за термінами, впродовж яких вони не працювали, ми виявили, що у 2012 р. 40,6 % з непрацюючих закладів вже не працюють більше ніж 10 років. Тільки у одній Львівській області всі наявні дошкільні заклади працюють.

Обчислений нами індекс розвитку матеріально-технічного забезпечення дошкільних закладів вказує на те, що найкраще вона розвинута у столиці, м. Севастополі, на території Чернівецької, Закарпатської та Черкаської областей. Найслабше - на території Луганської, Чернігівської та Івано-Франківської областей .

Наступною складовою сфери освіти є загальноосвітні навчальні заклади. До загальноосвітніх навчальних закладів нині відносять: школи I ступеня, I-III ступенів, II-III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми та навчально-виховні комплекси. Матеріали досліджень свідчать про те, що впродовж досліджуваного періоду їх кількість скоротилася на 10,6 %. Так, якщо на початок 2005/06 н. р. їх кількість складала 21589 од., то вже на початок 2013/14 н. р. - 19294 од. Зменшується і кількість дітей, що навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах. Так, якщо на початок 2005/06 н. р. їх кількість складала 5399 тис. осіб, то вже на початок 2013/14 н. р. - 4204 тис. осіб, що на 22,1 % менше. Нині 97,2 % загальноосвітніх навчальних закладів ведуть заняття в одну зміну, а 2,8 % - у дві зміни. Найбільше навчальних закладів, які ведуть заняття у дві зміни зосереджено у Рівненській 8,1 %, Закарпатській 8,7 % областях та в АР Крим - 7,7 %. Матеріали досліджень вказують, що тільки у столиці, м. Севастополі та Харківській області немає жодного загальноосвітнього закладу, у якому ведуться заняття у дві зміни.

У структурі загальноосвітніх навчальних закладів перебувають як денні, так і вечірні школи. Правда вечірніх шкіл щороку мережа скорочується. Якщо у 2005 р. їх кількість складала 232 од., то на початок 2013/14 н. р. - 168, що на 27,6 % менше. Різке скорочення таких навчальних закладів спостерігаємо у Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Херсонській областях. Нині частка таких шкіл в Україні складає 0,9 %, де нині навчається 53541 учень. Більше таких шкіл та, відповідно, учнів у них зосереджено у Дніпропетровській області.

Визначивши щільність загальноосвітніх шкіл, ми встановили, що найдоступнішими та забезпеченішими цими об'єктами є Львівська (6,2), Тернопільська (7,3), Волинська (5,5), Закарпатська (5,6), Івано-Франківська (5,5), Чернівецька (5,3) області та м. Київ (11,2). Обчислений нами індекс матеріально-технічного забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів дав змогу визначити, що найуспішнішим він є на території столиці, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей. Найслабшою є матеріально-технічне забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів на території Херсонської, Луганської та Запорізької областей (додаток Д).

Наступною складовою освіти є вищі навчальні заклади. Матеріали досліджень свідчать про те, що впродовж досліджуваного періоду скоротилася мережа вищих навчальних закладів І-II р. а. (на 21,1 %), так і вищих навчальних закладів III-IY р. а. (5,8 %). Структура ВНЗ за типами вказує на суттєве скорочення мережі технікумів, інститутів, університетів та збільшення кількості коледжів та училищ (рис. 3.4 - 3.5).

Рисунок 3.4 - Структура ВНЗ за типами в 2005 році, %

Рисунок 3.5 - Структура ВНЗ за типами в 2012 році, %

Хоча вузи використовують значні площі, проте можливості забезпечити всіх бажаючих місцем у гуртожитку можуть тільки окремі навчальні заклади України. Так, у ВНЗ І-II р. а. зростає частка студентів, які подавали заяви на проживання в гуртожитках, проте бажання їх не задовольнили. Якщо у 2005 р. частка таких студентів склала 12,8 %, то вже у 2013 р. - 15,3 %. Найкраща ситуація з можливістю надання місць у гуртожитках у вузах І-II р. а. на Донеччині, Луганщині, Буковині та Харківщині. Найбільше бракує місць у гуртожитках вищезазначених навчальних закладів у Закарпатській області, де відмовлено у 2013 р. - 45,6 % бажаючим. Дещо кращою є ситуація з наявною площею гуртожитків у ВНЗ III-IY р. а. Так, впродовж досліджуваного періоду тенденції майже не змінювалися (близько 10 % студентів не мали змоги проживати у гуртожитках через брак місць). Найменше площею гуртожитків забезпечені вузи Волинської області, де відмовлено в проживанні кожному третьому бажаючому. Слід зазначити, що тільки вузи м. Севастополя, практично, щорічно забезпечують всіх бажаючих студентів місцями у гуртожитках.

Визначивши щільність ВНЗ І-II р. а. ми визначили, що найщільніше вони розташовані у столиці (0,97), Донецькій (0,16), Івано-Франківській (0,14) та Чернівецькій (0,15) областях. Вузи III-IY р. а. найщільніше розташовані у містах Києві (1,5) та Севастополі (0,27), у Харківській (0,13), Львівській (0,09), Донецькій (0,08), Одеській (0,08), Дніпропетровській (0,08) областях. Найменше таких закладів зосереджено у Житомирській, Вінницькій та Чернігівській областях (додаток Д).

Слід зазначити, що значну роль у розбудові науки нині відіграють вищі навчальні заклади III-IY р. а. та науково-дослідні інститути. Саме в них зосереджена підготовка наукових кадрів. Динаміку таких інфраструктурних об'єктів подано в табл. 3.20.

Таблиця 3.20 - Динаміка кількості інфраструктурних об'єктів в Україні, в яких функціонує аспірантура та докторантура на кінець року

Матеріали досліджень вказують про те, що в Україні розширюється кількість закладів, які здійснюють підготовку наукових кадрів. До таких закладів відносять науково-дослідні інститути та вищі навчальні заклади. Так, впродовж 2005-2012 рр. збільшилась на 4,2 % кількість закладів, що мають аспірантуру та на 12,9 % кількість закладів, що мають докторантуру.

Розрахований нами індекс розвитку матеріально-технічної бази сфери освіти і науки свідчить про те, що найуспішніше вона розвинена у столиці. Достатньо високим показник розвитку є і в Львівській, Донецькій, Чернівецькій областях (додаток Г).

Наступною складовою освітньо-духовної сфери є культура та мистецтво. До основних об'єктів культури відносять: демонстратори кіно-, відеофільмів, бібліотеки, театри, кінотеатри, музеї, зоопарки тощо. Нині в Україні відбулася активізація культурних процесів, які призвели до змін у мережі об'єктів культури та мистецтв (табл. 3.21).

Таблиця 3.21 - Динаміка кількості закладів культури та мистецтв в Україні

Матеріально-технічна база сфери культури нині в Україні представлена 18,5 тис. од. закладами клубного типу, 19,2 тис. од. масових та універсальних бібліотек, 1,7 тис. од. демонстраторів фільмів, 592 музеями, 132 професійними театрами та 84 концертними організаціями. Впродовж 2005 - 2012 рр. скоротилася на 3,1 % мережа закладів культури клубного типу, на 3 % масових та універсальних бібліотек, на 2,2 % мережа професійних театрів. Найсуттєвіших позитивних змін зазнала матеріальна база музеїв, яка розширилася на 35,5 %. Серед усіх закладів культури і мистецтв в Україні найпоширенішими залишаються масові та універсальні бібліотеки. Нині вони стають важливим культурологічним центром, джерелом інформації та місцем неформального спілкування для мешканців багатьох регіонів країни. Особливо це стосується сільських жителів, для яких бібліотека є фактично єдиним джерелом отримання інформації, оскільки на відміну від міських жителів у більшості випадків не мають доступу до всесвітньої мережі Інтернет.

Слід зазначити, що скорочення мережі закладів культури та мистецтв за останні 8 років не призвело до зменшення відвідуваності цих закладів. Спостерігається тенденція до збільшення на 22,5 % відвідуваності населенням музеїв, на 15,4 % театрів, на 59,1 % демонстраторів фільмів (таблиця 3.22).

Таблиця 3.22 - Відвідування населенням України закладів культури і мистецтв (на 100 осіб)

На сьогодні значна частина приміщень масових та універсальних бібліотек розміщена у будівлях, які не відповідають сучасним вимогам. Так, у 2012 р. в Україні 12 % масових та універсальних бібліотек потребували капітального ремонту та 0,3 % перебували в аварійному стані. Найбільше масових та універсальних бібліотек, які потребують капітального ремонту зосереджено у м. Севастополі (86,7 %), Херсонській (26,2 %), Донецькій (20,4 %) областях. Слід зазначити, що у Полтавській області та, навіть, у столиці кожна третя бібліотека потребує капітального ремонту. Визначивши щільність масових та універсальних бібліотек, ми встановили, що даний показник є вищим у Тернопільській (7,49), Львівській (5,79), Хмельницькій (5,73), Івано-Франківській (5,57), Вінницькій (4,82), Житомирській (4,78) областях. Найменш забезпеченішими та доступнішими такі об'єкти є на території Харківської (2,89), Запорізької (2,65), Дніпропетровської (2,51) областей (додаток Д.1).

Серед об'єктів культури та мистецтв важливу роль відіграють музеї. Саме вони сприяють відтворенню ремесел, передають традиції, художні навички іншим поколінням, формують історичну свідомість та пам'ять, допомагають людям засвоїти нову інформації. Сучасний музей став соціальним інститутом, який залучає широкі верстви населення до світу культури і соціально-культурної творчості. Він інтегрує в собі науково-дослідні, охоронно-реставраційні, художньо-експозиційні та культурно-просвітницькі функції. Кількість музеїв в Україні щороку збільшується. З'являються нові музеї. На початок 2013 р. в Україні функціонувало 592 музеїв. Загальна площа музеїв нині складає 11434 тис. м2 (44,7 % призначено для експозицій та виставок).