Матеріально-технічне забезпечення розвитку соціальної сфери України в умовах трансформації економіки

Рисунок 5.3 - Піраміда соціальної відповідальності бізнесу

Слід зазначити, що суспільна думка в Україні нині формується не на користь бізнес-структур. Так, згідно з дослідженнями проведеними Асоціацією менеджерів, відповідально ведуть бізнес в Україні 31 % бізнес-структур, у Чехії - 25 %, в Угорщині - 23 % [242]. У нашій державі одні соціально-відповідальні компанії виходять з корпоративної культури, інші - з акціонерних правил, треті - внаслідок тиску держави.

В Україні немає власної моделі соціально відповідального бізнесу. Так, українські компанії СКМ, ІСД, «Інтерлайм» використовують американську модель ведення соціально відповідального бізнесу. Вони вкладають кошти в реконструкцію історичних пам'яток, фінансують гуманітарні проекти з будівництва і обладнання дитячих лікарень. Переваги, які одержує бізнес від виконання принципів соціальної відповідальності бізнесу вже є помітними, а саме:

- покращується імідж підприємств;

- підвищується вартість їх бізнесу;

- зростає довіра населення до діяльності фірм, до якості її товарів і послуг;

- підвищується професіоналізм співробітників, розвивається кадровий потенціал;

- підвищується конкурентоспроможність підприємства;

- формуються партнерські відносини з владними структурами, громадськістю та засобами масової інформації.

- покращує зв'язки з ринком, оскільки споживачі приймають рішення про покупку, не тільки міркуючи традиційними категоріями (ціна, якість, доступність), але й враховуючи їх ціннісні критерії;

- розпізнавання споживачами бренду-компаній завдяки чому бізнес стає успішнішим і одержує належне визнання в суспільстві [112].

Для українських бізнес-структур найбільш популярними напрямками соціальної відповідальності є: благодійність - 93 %, розвиток персоналу - 88,4 %, охорона праці і здоров'я - 88,4 %, підтримка добросовісної ділової практики, етичної поведінки - 83,7 %, охорона навколишнього середовища та ресурсозбереження - 76,7 %.

Основними напрямками благодійності у 2010 р. для українських бізнес-структур були: соціальна сфера - 88,4 %; наука і освіта - 67,4 %; культура і мистецтво - 53,5 %; спорт - 44,2 %; екологія - 40 %. Рейтинг соціально відповідальних компаній України представлено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1 - Рейтинг соціально відповідальних компаній у сфері послуг України в 2010 році [199].

Позиція	Назва бізнес-структури	Вид діяльності
1	Київстар дж.Ес.Ем	Мобільний зв'язок
2	Метро КЕШ ЕНД КЕРІ	Ретейл-супермаркет
3	Український мобільний зв'язок (ТМ«МТС»)	Мобільний зв'язок

Для успішної реалізації даного інструменту доцільним є: закріплення правової бази соціальної відповідальності, підвищення відповідальності керівників підприємств, можливість проведення правової експертизи рішень органів управління.

Основним інструментом у механізмі управління розвитком матеріально-технічної бази соціальної сфери держави виділяємо фінансові інструменти. Вони є найголовнішими чинниками стабільності та надійності підприємств та організацій між надходженнями та видатками бюджету, використанням власних та залучених джерел. У даному контексті варто приділити увагу шляхам їх надходження. При цьому значної ваги набуває роль держави для цілеспрямованого, виваженого розподілу коштів між усіма складовими соціальної інфраструктури. Грошові потоки з державного бюджету, передусім, мають бути спрямовані на розвиток найпріоритетніших об'єктів складових соціальної сфери: освіту, науку, охорону здоров'я, культуру. Слід постійно контролювати використання коштів за цільовим призначенням.

Для забезпечення розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери України слід значну увагу приділити таким фінансовим інструментам як:

- фіскальне (податково-бюджетне) регулювання, що дозволяє через стягування податків з домогосподарств та підприємств виконання визначених бюджетних витрат;

- монетарне (кредитно-грошове) регулювання, яке передбачає вплив на стан економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю за грошовим обігом у країні.

Вибір тих чи інших інструментів регулювання залежить від багатьох обставин, а саме: гостроти проблем, особливості перехідних процесів у економіці країни, світогляду осіб, які здійснюють державне регулювання, тощо. Зокрема, доречним було б запровадження пільгового оподаткування надання екологічних послуг, інвестиційна підтримка «зелених бізнес-проектів». У даному контексті необхідно звернути увагу на прийняття Податкового кодексу (2010 р.), який передбачає прийняття позитивних рішень, що вливатимуть на розвиток соціальної складової держави. Так, скажімо, на розвиток бізнес-структур соціальної інфраструктури буде впливати скорочення кількості податків та зборів. Запроваджено 18 загальнодержавних та 5 міських обов'язкових платежів замість, відповідно, 29 та 14. Позитивним рішенням прийняття Податкового кодексу є формування єдиного фіскального простору, який дає усім учасникам ринку рівні можливості та усуває податкову дискримінацію окремих суб'єктів залежно від лояльності влади чи географічного місця розташування. Наявність численних пільг порушує принцип нейтральності податків, знижує рівень конкуренції, оскільки ставить підприємства у нерівні умови. Прогрес є і щодо скорочення кількості контролюючих органів та зменшення кількості податкових перевірок. Так, Податковим кодексом передбачено, що контролюючими органами є тільки органи митної та податкової служб, а органами стягнення - виключно податкова. Проте, нині стає очевидно, що макроекономічне регулювання, практично, вичерпало себе. На нашу думку, організаційно-економічний механізм управління має зміщатися у бік програм і політик, зокрема соціальної політики держави. Це дає змогу не тільки створити умови для діяльності підприємств, але й визначити пріоритетні технології.

Такою технологією, на нашу думку, є технологія Форсайту, яка дає змогу розробляти довгострокові стратегії розвитку. Форсайт зарекомендував себе як найбільш ефективний інструмент вибору пріоритетів у сфері науки і технологій. Проте, нині його вважають ефективним щодо інших сфер діяльності, в тому числі щодо вирішення проблем соціального розвитку. На його основі розробляють можливі сценарії розвитку, визначають потенційні горизонти. Він служить вибором між варіантами майбутнього при виконанні таких умов: правильного шляху визначення сценарію розвитку, досягнення консенсусу з вибору бажаного сценарію, виконання заходів з їх реалізації. За методологією Форсайту кількість учасників є значною і позиційно різноманітнішою. Адже тут і споживачі, і вчені, і інвестори.

В основу програм Форсайту покдадено метод Дельфі. Він допомагає згладжувати різнорідність думок експертів, зводити їх до «середнього компромісного» рівня, що не дозволяє зробити суб'єктивні висновки, які не відповідають онтології більшості учасників, унеможливлює лобіювання інтересів окремих експертів чи груп.

Технологія Форсайту включає вибір цільової установки. У даному випадку це - соціальна напрямленість, у рамках якої визначаються складові соціального розвитку, які складатимуть основу стратегічного розвитку. Подальша робота зводиться до того, що результати прогнозу зіставляють із експертно встановленими результатами розвитку, що дозволить оцінити потенціал соціального розвитку держави. Адже діюча система вибору пріоритетів, на нашу думку, малоефективна. Відсутність чіткої державної позиції щодо розвитку соціальної складової держави до різнорідних дій науки, бізнесу, держави і проявляється у відсутності коопераційних зв'язків між ними та зацікавленості у проведенні таких досліджень.

Форсайт допоможе правильно визначити сценарій соціального розвитку, сприятиме досягненню домовленостей у виборі того або іншого бажаного сценарію, реалізації обумовлених заходів. Рух до визначених цілей можливий тільки тоді, коли всі суб'єкти управління не тільки вважатимуть задекларовані цілі досяжними, але й будуть зацікавлені в їх досягненні. Пропонуємо розробити чітку структуризовану ієрархію побудови стратегічного соціального прогнозування в державі на основі Форсайту, яка забезпечить взаємоузгодження довгострокового прогнозу соціального розвитку і концепції перспективного соціального розвитку (рис. 5.4).

Рисунок 5. 4 - Структурна схема стратегічного соціального прогнозування розвитку України

Джерело: побудовано автором

Центральним координуючим органом з підготовки проектів з форсайт-досліджень, які відповідатимуть за експертизу пріоритетів соціальної політики на середньострокову та довгострокову перспективу, на нашу думку, слід вважати на Міжвідомчу координаційну комісію з питань соціального розвитку. Її необхідно створити при комітеті соціальної політики та праці. Визначені завдання повністю відповідають законопроектній функції комітету, на який покладено попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо проектів загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку [85].

Міжвідомча комісія доручає Науковій Раді при комітеті соціальної політики та праці підготовку проектів розвитку соціальних складових держави на основі прогнозування важливих тенденцій розвитку. Для рішення завдань проведення Форсайту слід створити центр стратегічного прогнозування розвитку на базі інституту економіки та прогнозування НАН України. Центр стратегічного прогнозування повинен розробити та внести на розгляд міжвідомчої комісії з питань соціального розвитку Концепцію довгострокового прогнозу соціального розвитку на період до 2025 року.

Центр повинен нести відповідальність за проведення самих досліджень та інформування наукової ради про виявлені тенденції, а також за виконання кожні 5 років довгострокового національного прогнозу. При завершенні Форсайту документ надходить на перевірку в наукову раду, яка вносить свої зміни і віддає їх на обговорення в міжвідомчу комісію з питань соціального розвитку, де його затверджують у статусі закону. Крім цього, міжвідомча координаційна комісія доручає зацікавленим міністерствам раз на 2 роки підготовку середньострокових прогнозів розвитку України у визначених напрямках.

Важливим етапом післяфорсайтної діяльності є організація і проведення конференцій центром стратегічного прогнозування з участю експертів, які брали участь у Форсайті і членів наукової ради. На цих зустрічах необхідно обговорювати звіти про виконання середньотермінових та довготермінових прогнозів, заслуховувати доповіді з актуальних питань соціального розвитку. Крім цього, на конференціях потрібно обговорювати питання підвищення цікавості до Форсайту комерційними структурами.

На думку фахівців [215, с. 134], слід запроваджувати і регіональний Форсайт. За його допомогою можна вибрати ефективну політику, оптимізувати інфраструктуру та стимулювати трансформацію економіки.

Є і зворотний інструмент форсайту - Хіндсайт, тобто - це оцінка неуспішних у минулому проектів, аналіз причин їх провалу. Це дає позитивний результат, адже аналізуючи причину не виконання цих програм, дає змогу не повторити помилок у майбутньому.

На нашу думку, Форсайт забезпечить розсудливість, далекоглядність, передбачуваність розвитку соціальної інфраструктури. Цей процес повинен бути прозорим і відкритим, для того щоб зацікавлені особи через сучасні засоби комунікації мали вільний доступ до результатів досліджень, які проводяться в рамках Форсайту. Є доцільною також популяризація даного виду прогнозування через засоби масової інформації. При цьому, особливу увагу слід звернути на досягнення консенсусу між основними «гравцями» щодо найважливіших стратегічних напрямків розвитку [215, с. 135].

Цьому сприятиме реалізація наступної складової організаційно-економічного механізму управління розвитком матеріально-технічною базою соціальної сфери - приватно-державного партнерства. Воно передбачає поєднання інтересів центральної влади, корпорацій, регіонів, підприємств. Дієвим засобом підвищення ефективності визначеного механізму є можливість об'єднання їх ресурсів. Успішність об'єднання ресурсів полягає в тому, що держава та приватний сектор мають свої переваги, при об'єднанні яких формується ця кооперація і створюється ефект синергії. З'являється можливість ефективніше працювати і досягати кращих успіхів. Найправильнішим ми вважаємо той шлях, коли національні ресурси зосереджуються на окремих програмах, тобто слід обрати селективну стратегію соціального розвитку, реалізовану на основі ретельно відібраних пріоритетів. Цими пріоритетами повинні стати об'єкти соціальної сфери, чисельність яких мала б бути більшою. Проте, в держави не вистачає фінансових ресурсів, щоб створювати, модернізувати, розширювати і обслуговувати інфраструктурні соціальні об'єкти, які перебувають у державній власності. Застосовуючи практику державно-приватного партнерства, з одного боку, держава повинна забезпечити сприятливі умови для приватного сектора в розвитку інфраструктурних проектів, наприклад, відведення землі для спорудження об'єктів, видача ліцензій, а також сприяти через різні фінансові інструменти - надання державних гарантій, субсидій, пільгових кредитів. А з іншого боку, бізнес-структури мають значні фінансові ресурси, які є мобільніші, ніж державні. Однак, для них часто ускладнюється доступ до тих сфер, які традиційно вважаються державними.

Заслуговує на увагу вивчення закордонного досвіду державно-приватного партнерства. Так, у Великій Британії підписано понад 900 проектів, більшість з яких реалізовують у сфері соціальної інфраструктури. Це відображає пріоритети уряду, який намагається розв'язати проблеми у медицині, освіті, транспортній інфраструктурі. У результаті, із 100 проектів, які нині реалізовують, рівень їх виконання складає 80-90 % [38]. Значною є участь держави у фінансуванні інфраструктурних проектів у таких країнах Європейського союзу як Польща, Угорщина, Мальта, Словенія, Чехія, Естонія. Так, тільки впродовж 2006 -2009 рр. було профінансовано публічним сектором майже 56 % інвестицій в інфраструктуру. Найсуттєвішою є участь в інфраструктурних проектах публічного партнерства у Польщі, де їх частка складає 76 % [70].

Об'єднання фінансових ресурсів держави і бізнесу дозволяє вирішити такі завдання:

- підвищити ефективність розбудови інфраструктури і управління нею;

- максимізувати зусилля на вкладені ресурси;

- обмежити витрачання державних ресурсів з метою їх економії у майбутньому;

- концентрувати інвестиції у ключові для суспільства проекти;

- передавати частину ризиків до приватного сектору;

- стимулювати інноваційну діяльність через механізми конкуренції.

У той самий час механізми державного регулювання за умови державно-приватного партнерства застосовують залежно від типу партнерства, його форми, сфери застосування, суспільної значимості проектів та інших чинників. За матеріалами ООН в Україні з питань розвитку державно-приватного партнерства в житлово-комунальній сфері пропонуються такі форми державного партнерства [133].

Контракти на послуги. Цей тип передбачає підписання контракту між державою та приватним підприємством для виконання поставлених завдань. Вони є короткотерміновими і дозволяють використати технічний досвід приватного сектору, його робочий потенціал та зберігати кошти. Обов'язки з управління та надання фінансових ресурсів повністю бере на себе держава.

Контракти на управління. Такі контракти дозволяють державі перекласти відповідальність щодо функціонування та управління об'єктом на приватний сектор. Приватне підприємство одержує фіксовану плату. Функції фінансування об'єкту залишаються за державою.

Лізингові угоди. Дозволяє приватному підприємству впродовж певного часу отримувати грошові надходження від проекту за визначену лізингову плату. Приватний сектор при цьому бере на себе ризик, оскільки йому потрібно підтримати як оптимальний рівень прибутку, так і належний рівень надання послуг. Підприємство стає зацікавленим в управлінні об'єктом. Однак, обов'язки щодо стратегічного планування та фінансування об'єкту залишається за державою. Найчастіше цей тип угод практикують у самоокупних інфраструктурних проектах.

Змішані типи контрактів. Форма партнерства визначається залежно від розподілу ризиків між партнерами, які фіксуються в контракті. Назва механізму відображає функції, які виконує приватний сектор відповідно до контракту. Такі механізми передбачають сплату державою приватному сектору за надані послуги. Термін дії контрактів не перевищує тридцяти років.

Для успішної реалізації проектів розбудови об'єктів соціальної сфери, на нашу думку, можна застосовувати змішані типи державно-приватного партнерства. Це такі форми:

- ВОТ (будівництво-управління-передача). Бізнес будує об'єкт, управляє проектом та передає державі. Держава сплачує за надані послуги;

- DBOT (проектування-будівництво-управління-передача). Найпо-ширеніший підхід, оскільки більшість проектів інфраструктури потребують значних витрат у період експлуатації об'єкту, ніж у період розроблення та впровадження;

- ROT (відновлення-управління-передача). Суть його полягає в тому, що приватний бізнес приймає в управління вже існуючий об'єкт і в її обов'язки входить його відновити;

- DBFO (проектування-будівництво-фінансування-управління). Такі угоди уповноважують приватний сектор проектувати, будувати, фінансувати та управляти проектом в обмін на можливість отримати фінансові ресурси впродовж обумовленого в контракті терміну. Такі контракти укладають на конкурсній основі, критеріями яких буде визначено: кінцеву ціну послуг для споживачів; обсяг фінансової підтримки від держави; здатність бізнесу впроваджувати проект. Після закінчення дії контракту може бути прийняте рішення про передачу права власності на об'єкт бізнес-структурі.

Налагодити діалог між органами державної влади, недержавними структурами, дослідницькими установами в напрямку розвитку соціальної інфраструктури може забезпечити такий інструмент організаційно-економічного механізму розвитку як кластер. Кластерний метод дозволяє реалізовувати взаємозв'язки в технологіях, навичках, інформації, маркетингу і споживчих запитах, які характерні для комплексу фірм, які надають аналогічні послуги. Подібний діалог має привести до поліпшення якості загальнонаціональної, регіональної політики та державної діяльності [146, с. 127]. При цьому основою реалізації кластерного підходу є «баланс інтересів» учасників діалогу.

На думку фахівців [229], формуванню кластерів сприяє:

- об'єктивна потреба в збалансованому розвитку;

- бажання і готовність органів управління, підприємців та громадськості спільно реалізовувати інноваційні форми та методи господарювання;

- розвиток інфраструктур, велика кількість підприємств малого і середнього бізнесу;

- достатній інтелектуальний, науковий, інвестиційний потенціал;

- наявність громадських організацій, зацікавлених у формуванні кластерної технології;

- можливість використання програмно-цільового методу при формуванні бюджетів різних рівнів.

На нашу думку, використання кластерів буде служити механізмом: підвищення соціальної політики та конкурентоспроможності послуг; поєднання конкуренції з кооперацією; посилення процесів спеціалізації, розподілу праці, використання інноваційних процесів; залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій; ефективно використання природних ресурсів; створення умов для підвищення соціальної відповідальності підприємств тощо. Погоджуємося із думкою В. Дегтєрьової [41], яка вважає, що нині доцільно розбудовувати ті кластери, які породжують і підтримують стійкий розвиток організацій сфери послуг (так звані сервісопідтримувальні кластери). Основними факторами, що стримують розвиток кластерних утворень в Україні, є: відсутність чіткого механізму формування кластерних утворень, низький рівень інтегрованих систем, низький рівень довіри між основними суб'єктами економічної діяльності, відсутність досвіду управління на основі аутсорсингу.

Оскільки кластерний підхід забезпечує високу ефективність управління, цілеспрямоване використання потенціалу та організаційно-економічний ресурс всіх учасників кластерного підходу [93], то слід стимулювати розвиток кластерних утворень. Стимулювати розвиток кластерних утворень можуть національні та регіональні стратегії соціального розвитку, де буде визначено напрями кластеризації, а також створення законодавчої та правової бази для формування та розвитку кластерних утворень. При цьому, на нашу думку, координацію діяльності економічно незалежних суб'єктів господарювання необхідно здійснювати у рамках формування стратегії соціального розвитку країни за участю органів влади. Це підвищить ефективність функціонування підприємств шляхом удосконалення управління зв'язками між різними суб'єктами господарювання. Це буде проявлятися у чіткому розподілі повноважень, обов'язків та функцій і практично становитиме саморегулювальні механізми управління розвитком соціальною інфраструктурою держави.

Синхронність, узгодженість процесу управління розвитком матеріально-технічної бази соціальної сфери України, забезпечить «логістика» інформаційних потоків та досконалість роботи каналів зв'язку-засобів комунікації. Їх основним завданням є забезпечення: достовірної інформації, чіткості управлінських впливів та «прозорості» моніторингу розвитку. Цей процес належить реалізовувати через складову механізму управління розвитком - інформаційно-консультаційна діяльність. Заходи інформаційного та консультаційного типу є найбільш м'якими за рівнем втручання в економіку. Їх застосування активізує громадську думку стосовно проблем соціального розвитку. Перевагами застосування м'яких методів є:

- інформування про основні напрями та конкретні заходи щодо регулювального впливу;

- забезпечення прозорості рішень, які приймаються у контексті державного регулювання розвитку соціальної складової держави;

- ознайомлення та використання світового досвіду у вирішенні проблем соціального розвитку.

Важливу роль у процесі формування та реалізації консультаційних заходів щодо розвитку установ (підприємств, закладів) соціальної сфери належить науково-дослідним установам та вищим навчальним закладам, які володіють значним інтелектуальним потенціалом, що може успішно використовуватись для проведення фундаментальних досліджень тенденцій розвитку соціальної складової держави.

Слід зазначити, що вагому роль у наданні практичної допомоги підприємцям, які видом діяльності обрали надання послуг, відіграє Торгова промислова палата України. Даний орган надає ділову, юридичну інформації, організовує семінари, конференції, виставки в Україні та за кордоном, забезпечує ділові переговори, надає інші послуги для здійснення підприємницької діяльності.

Для прийняття управлінських рішень вагому роль відіграють комунікації, інформація та наявність сучасних інформаційних систем і технологій. Нині вагомості набуває інформаційна концепція контролінгу, яка базується на інформації про витрати, зовнішній фінансовій звітності та оцінці операційної діяльності й результативності стратегій. Дана концепція дозволяє отримувати релевантну інформацію необхідну для прийняття оптимальних управлінських рішень. Слід зазначити, що особливої актуальності концепція контролінгу набуває в умовах активізації регулятивних заходів щодо забезпечення ефективності корпоративного управління закладами соціальної сфери та супроводжується посиленням функції контролю за результатами діяльності.

Як відомо, контролінг об'єднує дві складові: це філософія чи спосіб мислення керівників, орієнтований на ефективне використання ресурсів і розвиток організації в довгостроковій перспективі або орієнтована на досягнення цілей інтегрована система інформаційно-аналітичної і методичної підтримки керівників у процесі планування, контролю, аналізу і прийняття управлінських рішень за всіма функціональними сферами діяльності організації [213].

Основною проблемою, яка гальмує впровадження процесу контролінгу на підприємствах, є недостатня кількість відповідних знань та кадрів. Система економічного планування, управління і контролю за послуг передбачає наявність системи розрахунку витрат і результатів, які реалізовують такі цілі: досягнення прозорості окремих видів діяльності і процесів з реєстрацією обсягів надання послуг споживачеві; калькуляція сукупних витрат за надані послуги; надання інформації для забезпечення мінімального рівня якості при максимально низькому обсязі ресурсів. Важливу роль тут відіграє оцінка поведінки персоналу з надання послуг та адміністративного персоналу, робота якого порівнюється з роботою персоналу в інших закладах.

Для впровадження та забезпечення надійного функціонування системи контролінгу на підприємствах адміністративному персоналу необхідна оперативна інформація, яка буде використовуватися для розроблення пропозицій щодо подальшої діяльності. Так, наприклад, завданням контролінгу у сфері надання медичних послуг буде: аналіз ринкової інформації; інформації про роботу персоналу; про поставлений діагноз і призначене лікування. Крім цього, особа, яка здійснює контролінг, виконуватиме роль модератора під час переговорів медичного персоналу з керівництвом організації у питаннях встановлення планових значень окремих показників. Слід зазначити, що у закладах охорони здоров'я доречним буде використання «медичного контролінгу», який передбачає спільну роботу персоналу, що має медичну освіту, і персоналу, що має економічну освіту.

Отже, контролінг у забезпеченні організаційно-економічного механізму управління розвитком матеріально-технічної бази соціальної сфери держави повинен забезпечити:

- безперервне відстеження змін, які відбуваються у внутрішньому і зовнішньому середовищах установ, та швидку реакцію на них;

- продуману систему дій щодо забезпечення їх виживання й уникнення кризових ситуацій; належну систему управління, що потребує механізму координації всередині системи управління;

- ефективний контроль; наявність інформації, яка дозволить побудувати спеціальну систему інформаційного забезпечення управління.

Таким чином, контролінг на підприємствах сфери послуг найчастіше у короткостроковому плануванні буде спрямований на оптимізацію їх роботи, у стратегічному - на забезпечення розвитку.

Як відомо, об'єктами управління соціальною сферою є велика кількість недержавних структур, які надають послуги. Для них характерною є конкуренція. І тут особливу роль ми відводимо такому інструменту організаційно-економічного механізму управління розвитком як бенчмаркінг. Він дає можливість зібрати інформацію про найкращі способи надання послуг, порівняти їх, визначити конкурентні переваги. Процедура бенчмаркінгу може бути корисною як для малих та середніх, так і великих підприємств [57].

Аналізуючи практику використання бенчмаркінгу визначено, що його активно застосовують у провідних компаніях США, Японії та Західної Європи. З метою розвитку бенчмаркінгу в цих країнах створено мережу організацій, які проводять спеціальні дослідження, відстежують та накопичують «найкращі практики», створені клуби для пошуку партнерів з бенчмаркінгу, державні програми розвитку. Безпосереднє знайомство із досвідом цих країн може стати невичерпним джерелом ідей з удосконалення процесу надання послуг в Україні. Світовий досвід свідчить, що процедуру бенчмаркінгу нині використовують85 % медичних закладів, 66 % освітніх, 30 % закладів торгівлі [96]. Використовуючи переваги даного інструменту можна визначити потенціал бізнес-структур, які надають послуги, визначити пріоритети розвитку, що дасть змогу нашій державі бути на рівні розвинутих держав.

Серед перешкод, які заважають даному процесу, слід виділити: складність відбору об'єкта управління (аналога); недостатнє розуміння цінності технології; нестача фінансових, кадрових ресурсів для вирішення завдань бенчмаркінгу [57]. Проте, перші спроби з використання бенчмаркінгу в Україні вже здійснено. Започатковано проект Міністерством зовнішнього розвитку Великобританії і компанією ЕМЕ щодо бенчмаркінгу для приватних компаній. Головна мета проекту полягає в ознайомленні українських підприємств з технологією бенчмаркінгу, проведення тестування товарів та послуг, що має призвести до підвищення їх якісних характеристик, адже їх порівнюють з лідерами галузі або сильними конкурентами. Запропонована проектом процедура є першим кроком до впровадження культури моніторингу та порівняння методів управління бізнесом і їх результативністю.

Таким чином, інформація, отримана через процедуру бенчмаркінгу, буде ставати чинником розвитку підприємств і основою проведення необхідних змін, що дозволить ефективно управляти як внутрішніми процесами на рівні підприємства, так і за його межами в рамках тих питань, стосовно яких вона взаємодіє із навколишнім середовищем. Проте, досягнутий позитивний результат від використання бенчмаркінгу буде залежати від усвідомлення важливості впровадження запропонованого інструмента, який допоможе успішно здійснювати процес управління змінами у бажаному напрямку.

Підсумовуючи зазначене вище, вважаємо, що реалізація запропонованих напрямів удосконалення організаційно-економічних механізмів управління матеріально-технічною базою соціальної сфери України стане не тільки необхідною умовою подолання кризових явищ у її функціонуванні, а й необхідною передумовою успішної діяльності орієнтованої на пошук та реалізацію можливостей.

5.3 Перспективні напрямки розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери України

В Україні нині відбуваються складні перетворення, які торкаються всіх економічних основ, форм та методів управління життєдіяльності населення. Реформи, розпочаті в кінці минулого століття і які продовжуються в даний час, привели до принципових змін суспільних відносин, напрямків економічного та соціального розвитку. Важливою ознакою досягнення стратегічних цілей розвитку України є формування якісно нових рис майбутнього держави, яке ми пов'язуємо з високими стандартами благополуччя населення, включаючи стандарти: доступності послуг освіти і охорони здоров'я; рівня забезпечення житлом; доступу до культурних благ тощо.

Економічне забезпечення значних змін основане на плановому переході соціальної сфери до сталого розвитку, спрямованості до формування запропонованого організаційно-економічного механізму управління розвитком через її належне матеріально-технічне забезпечення. Невід'ємним елементом даного механізму є створення умов для перетворення соціальної сфери у дієвий механізм розвитку людського потенціалу України. Це передбачає покращення умов життя громадян і якості соціального середовища, пріоритетний розвиток складових соціальної сфери України. Передбачається здійснення модернізації матеріально-технічної бази соціальної сфери, включаючи її раціональне розміщення, ефективне використання діючих і щойно збудованих об'єктів. Перспективними є напрямки реалізації значної кількості розпочатих нових програм розвитку складових соціальної сфери, фінансування яких буде здійснено як за кошти державного і місцевих бюджетів, так і за позабюджетні кошти.

Спробуємо сформувати перспективи перетворень соціальної сфери України. Пріоритетами вважаємо цільові орієнтири на здійснення позитивних змін у розвитку матеріально-технічної складової соціальної сфери держави. Авторські дослідження з проблем розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери держави та її основних складових дозволяють акцентувати увагу на наукових новаціях, практичну реалізацію яких, на думку автора, може бути використано для формування запропонованого організаційно-економічного механізму управління розвитком матеріально-технічної бази соціальної сфери України.

Розвиток матеріально-технічної бази соціальної сфери залежить від підвищення комфортності для населення середовищ міст і поселень, перш за все, завдяки ефективному містобудуванню, результативному реформуванню житлово-побутової сфери. Особливістю сучасного етапу її реформування полягає в тому, що одночасно відбуваються кілька процесів:

- інституційні, пов'язані з демонополізацією управління, зміною організаційно-правових форм організації житлово-комунальних господарств, перерозподілом ринків послуг;

- організаційні, які пов'язані з перерозподілом повноважень між рівнями влади, усуненням органів місцевого самоврядування від керівництва господарською діяльністю підприємств, переходом на нові форми договірних відносин.

Метою механізмів управління розвитком житлово-побутової сфери є підвищення якості життя населення через покращення умов проживання та надання якісних послуг житлово-комунальними підприємствами. Пріоритетними напрямками її розвитку ми визначили:

- оновлення основних активів житлово-побутової сфери виключно на основі використання сучасних матеріалів, обладнання і технологій, які відповідають світовим стандартам (труби з антикорозійним покриттям, безканальна укладка труб в пінополіуретанову ізоляцію і т. п.);

- широке впровадження ресурсозберігаючих технологій. З цією метою слід законодавчо стимулювати освоєння вітчизняних енергозберігаючих технологій (сонячних батарей, нанопорошків, систем автоматизованого контролю за тепло споживанням та ін.);

- розвиток конкуренції в управлінні житловим фондом та його обслуговуванням;

- залучення суб'єктів підприємництва до управління та інвестування об'єктів житлово-побутової інфраструктури через розвиток механізмів державно-приватного партнерства у сфері надання комунальних послуг;

- зміна системи фінансування, тобто перехід від використання бюджетних дотацій до сплати за житлово-комунальні послуги у повному обсязі, за умови забезпечення соціального захисту малозабезпечених категорій населення. Пріоритетним є вирішення питання фінансового управління на підприємствах у тій частині, в якій планують, контролюють і аналізують грошові потоки на підприємствах;

- кредитна підтримка компаній, які займаються будівництвом масового житла;

- збільшення обсягів фінансування будівельних проектів за кошти місцевих та обласних бюджетів;

- податкові пільги для компаній будівельної галузі, а також спрощений доступ допуск до необхідних земельних ресурсів;

- залучення державних коштів на завершення будівництва тих будівель, які мають будівельну готовність 70 відсотків і можуть бути зданими в експлуатацію в найближчій перспективі;

- створення інституту оренди приватного фонду, що стане поштовхом для розвитку ринку нерухомості, дозволить залучити додаткові фінансові ресурси для модернізації і ремонту житлових приміщень, сприятиме завершенню будівництва будинків, переорієнтує масового споживача з ринку нового житла на ринок оренди, дасть змогу ефективніше використовувати житловий фонд;

- створити умови для масового створення та нормального функціонування малих підприємств, які оберуть видами своєї діяльності ремонт квартир, під'їздів, фасадів будинків, прибирання прибудинкової території, сортування та вивезення сміття, підтримку в належному стані ліфтів, охорону майна мешканців.

Механізми управління розвитку торгівлі та ресторанного господарства спрямовані на побудову такої їх структури, яка зможе задовольнити зростаючі потреби споживачів з різним рівнем доходів у товарах народного споживання. З цією метою слід реалізувати пріоритетні її напрямки розвитку:

- оптимізувати роздрібні мережі та мережі ресторанного господарства шляхом планового розвитку сучасних типів магазинів (гіпер-, супермаркетів, Cash & Carry);

- розвивати або переформатовувати діючі торговельні заклади у спеціалізовані заклади;

- сприяти розвитку дисконтних магазинів та посилкової торгівлі;

- посилити позиції державного підприємництва у сфері торгівлі, державне інвестування об'єктів торгівлі;

- створити передумови для зростання внутрішнього споживчого ринку та торгівлі;

- створити сприятливий клімат для розвитку малого бізнесу в сфері торгівлі, зокрема на засадах франчайзингу;

- подолати технологічну відсталість роздрібної торгівлі;

- cприяти розвитку об'єднань підприємств торгівлі та ресторанного господарства;

- підтримувати на рівні місцевих органів влади соціальну спрямованість певних форматів роздрібної торгівлі та ресторанного господарства;

- сприяти будівництву навколо обласних центрів великоформатних об'єктів торгівлі різного профілю.

Окремі механізми розвитку ми пропонуємо для трансформаційних перетворень сфери торгівлі та ресторанного господарства у сільській місцевості. Пріоритетними напрямками ми визначили:

- збільшення кількості магазинів повсякденного попиту;

- концентрація у великих селах інфраструктурних об'єктів торгівлі товарами складного асортименту, довготривалого користування та непродовольчими товарами;

- раціоналізація діючих інфраструктурних об'єктів торгівлі в селах, шляхом створення багатопрофільних і комбінованих торговельно-сервісних об'єктів, сприяння введення в них додаткових торговельних площ;

- розвиток мереж об'єктів торгівлі, де можна придбати сільськогосподарську техніку, інвентар, насіння, комбікорми, будівельні матеріали, саджанці тощо;

- поєднання ринкових засад розбудови об'єктів торгівлі та ресторанного господарства з певним державним регулюванням у напрямку забезпечення розвитку вітчизняних торгових мереж.

Стратегічними орієнтирами розвитку охорони здоров'я України є формування такої сфери, яка б могла забезпечити реальну доступність до медичних послуг та сприяла ефективності медичного обслуговування, обсяги, види і якість яких повинні відповідати рівню захворюваності і потреб населення, передовим досягненням медичної науки. Розвиток матеріально-технічного забезпечення сфери охорони здоров'я передбачає, на нашу думку, концентрацію зусиль щодо таких пріоритетних напрямків:

- модернізація закладів системи охорони здоров'я;

- створення умов для розвитку медичних установ різних організаційно-правових форм;

- підвищення ефективності системи організації медичної допомоги через оптимізацію стаціонарної допомоги на основі інтенсифікації зайнятості ліжка з врахуванням його профілю;

- розвиток системи надання медико-соціальної допомоги та інформатизації охорони здоров'я;

- розвиток інфраструктури науково-лікарняних медичних центрів (освіта, наука, діагностика, лікування) за напрямками підвищеного ризику захворюваності в державі;

- удосконалення системи стандартизації в галузі охорони здоров'я з метою впровадження сучасних медичних технологій у надання медичних послуг.

Пріоритетні напрямки розвитку соціального забезпечення спрямовані на пом'якшення соціальної нерівності та створення сприятливих умов для самореалізації особистості та сім'ї. Їх реалізацію ми вбачаємо завдяки:

- розширенню ринку та підвищенню якості надання соціальних послуг з метою забезпечення свободи вибору громадян, яким надано можливість безоплатно або субсидійно користуватися послугами;

- впровадженню ефективних програм адресної підтримки розбудови інфраструктури соціального забезпечення, що дасть можливість забезпечити індивідуальний підхід до вирішення проблем окремої категорії громадян;

- забезпеченню сприятливих умов проживання особам похилого віку, інвалідів та дітей сиріт у стаціонарних закладах соціального обслуговування;

- розвитку інноваційних ефективних форм соціального обслуговування населення;

- розвитку конкурсних механізмів з метою забезпечення рівного доступу до державного фінансування державних та недержавних організацій з надання соціальних послуг на основі держаних стандартів соціального забезпечення і системи оцінювання якості виконання соціальних програм.

Метою механізмів розвитку туризму є надання послуг, які відповідатимуть світовим стандартам якості та сприятимуть покращенню іміджу нашої країни. З цією метою виділяємо такі напрямки розвитку:

- розвиток туристичних об'єктів (в першу чергу для дітей) на базі природного потенціалу держави, в тому числі з використанням механізму державно-приватного партнерства;

- будівництво нових сучасних готелів, туристичних комплексів та реконструкцію існуючих об'єктів. Цьому сприятиме створення сприятливого кредитного та інвестиційного середовища, спростування процедур отримання дозволів на будівництво;

- спеціалізація об'єктів (слід орієнтувати готелі на окремий сегмент ринку. Так, скажімо, для туристів які присвячують свій відпочинок катанню на лижах, ковзанах, або туристам, які приїздять на ділові зустрічі, конференції, семінари);

- диверсифікація послуг, яка проявлятиметься у їх розширенні (зокрема, спортивно-оздоровчих, розважальних, у сфері торгівлі тощо);

- глобалізація та концентрація готельного бізнесу, яка дасть змогу створити готельні мережі та залучити додаткові ресурси для розвитку таких інфраструктурних об'єктів.

Стратегічними орієнтирами у розвитку фізичної культури та спорту є створення умов, які забезпечать можливість громадянам вести здоровий та активний спосіб життя, систематично займатися фізичною культурою і спортом, одержувати доступ до інфраструктурних об'єктів, гідно конкурувати у різних видах спорту на всеукраїнських та міжнародних рівнях.

Пріоритетними напрямками матеріально-технічного забезпечення фізичної культури та спорту є:

- розвиток мережі закладів для занять масовим спортом за місцем проживання і в освітніх закладах з врахуванням розширення кількості спортивних споруд, які використовуватимуться цілодобово (фізкультурно-оздоровчі комплекси, басейни, льодові майданчики та інші) за кошти бюджетних, так і позабюджетних надходжень;

- розвиток мережі спортивних шкіл, секцій та спортивних клубів для дітей та дорослих, підвищення якості надання послуг;

- створення спеціалізованих закладів та відділень для занять фізичною культурою і спортом осіб з обмеженими можливостями;

- створення системи моніторингу фізичної підготовки та фізичного розвитку населення, в першу чергу дітей.

Необхідною умовою сталого розвитку держави є розвиток освітньо-духовної сфери, яка є найважливішою складовою суспільного, економічного життя країни. Адже без якісної освіти неможливі поступ держави у майбутнє, підготовка громадян до життя і праці у демократичному суспільстві, яке швидко змінюється і висуває дедалі зростаючі вимоги до рівня освіченості, вихованості молодого покоління.

Основною метою запропонованого організаційно-економічного механізму розвитку матеріальної бази освіти і науки є створення механізму сталого її розвитку, забезпечення відповідності швидкозмінним вимогам XXI століття, соціальним і економічним потребам розвитку країни, запитам особистості, суспільства, держави. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі пріоритетні завдання:

- створення умов для особистого розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України:

- забезпечення рівних можливостей для здобуття повноцінної освіти, розвивати систему неперервної освіти впродовж життя;

- формування мережі навчальних закладів, здатних надавати якісні освітні послуги, завдяки створенню дошкільних навчальних закладів різних типів, профілів та форм власності (особливо у сільській місцевості) шляхом будівництва нових дошкільних закладів, відновлення діяльності закритих і відомчих, реорганізації дитячих садків загального типу відповідно до потреб населення;

- забезпечення дошкільних закладів сучасними меблями, спортивним обладнанням, іграшками, іншими засобами навчання і виховання для створення комфортних та безпечних умов перебування дітей у дошкільних закладах;

- формування цілісних міжгалузевих багаторівневих систем позашкільних навчальних закладів різних типів для забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, спортивно-оздоровчих і дозвільно-розважальних послугах;

- оптимізація структури загальноосвітніх навчальних закладів для однозмінного навчання;

- призупинення тенденції безпідставного закриття загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості. Активізація роботи зі створення шкільних освітніх округів, опорних шкіл;

- уточнення процедур створення, ліквідації та реорганізації діючих загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних навчальних закладів заснованих на державній та комунальній формі власності, а саме: їх реорганізація і ліквідація допускається лише за згодою відповідного органу місцевого самоврядування за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, а реорганізація або ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів допускається ще й за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища;

- впорядкування та розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічної ситуації, забезпечення трудоресурсної безпеки країни;

- підвищення ефективності мережі вищих навчальних закладів для задоволення потреб особистості, галузей, регіонів, держави в якісній вищій освіті;

- впорядкування системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці.

Метою запропонованих механізмів матеріально-технічного забезпечення культури та мистецтва є надання у користування населенню комплексної інфраструктури, яка сприяє духовному та культурному розвитку. Для досягнення бажаного розвитку виділяємо такі пріоритети:

- формування мережі багатофункціональних культурних комплексів (багатопрофільні заклади, які об'єднують у єдиному центрі клубний заклад, бібліотеку, музей, кінотеатр, дитячу школу мистецтв та інші заклади культури) з доступом до електронних ресурсів;

- розвиток громадських центрів ділової та соціально значущої інформації, створення на базі бібліотек комунікаційних центрів з використання систем віддаленого доступу до послуг регіональних центрів обслуговування;

- забезпечення доступності культурних благ та послуг для громадян з обмеженими можливостями;

- модернізація та забезпечення інноваційного розвитку закладів культури і мистецтв шляхом інвестування в технологічне оновлення, впровадження і поширення нових культурних продуктів та технологій;

- забезпечення умов для функціонування та розвитку бібліотечного, музейного, архівного, кіно-, фото-, відео- і аудіофондів;

- сприяння розвитку різних закладів культури та мистецтв;

- розвиток і підтримка гастрольної та фестивальної діяльності;

- забезпечення комплексного підходу до збереження культурно-історичних надбань держави.

Механізми розвитку комунікаційної сфери спрямовані на створення надійного національного простору та утвердження національних інтересів держави. Особливе місце тут належить національній інформаційній сфері, яка покликана забезпечити створення єдиного інформаційного простору України як цілісної держави, поглиблення процесів інтеграції країн СНД, послідовне входження України в європейську та глобальну інформаційну інфраструктуру. Першочерговими завданнями розвитку інформаційної сфери є:

- вдосконалення нормативно-правової бази щодо врегулювання суспільних відносин у процесі формування та використання інформаційних ресурсів;

- створення комплексної системи формування та розвитку державної інформаційної сфери з урахуванням питань стандартизації щодо термінології, архітектури, функціональної структуризації, інформаційного обладнання, мережевої інфраструктури, програмного забезпечення;

- системно-технічна інтеграція державної інформаційної інфраструктури з європейською та глобальною інформаційними інфраструктурами;

- забезпечення інформаційної безпеки державних інформаційних ресурсів;

- створення вітчизняних сучасних інформаційних технологій і розвиток виробництва засобів для їх реалізації;

- сприяння впровадженню інформаційних технологій, які використовують у зарубіжних інформаційних системах національного і транснаціонального масштабу.

Відповідно до визначених завдань пріоритетними напрямками матеріально-технічного забезпечення інформаційної сфери є:

- здійснення державної підтримки пріоритетних інформаційних технологій;

- проведення відкритого конкурсного розміщення держзамовлень на нові інформаційні технології при гарантіях держзакупівель і відкритий конкурсний відбір інформаційних технологій при реалізації державних проектів зв'язку, телекомунікацій та інформатизації;

- стимулювання застосування інформаційних технологій вітчизняної розробки в різноманітних проектах і програмах зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, що фінансуються з держбюджету.

- створення, модернізація або використання існуючих на всій території України системи та об'єктів, які увійдуть до складу національної комунікаційної сфери;

- забезпечення формування електронних інформаційних ресурсів, наповнення баз даних, електронних реєстрів тощо;

- забезпечення загальнодоступність послуг національної комунікаційної сфери;

- забезпечення створення в усіх населених пунктах України можливості доступу до комп'ютерів та до мережі Інтернет, у тому числі шляхом розбудови мережі центрів громадського доступу в поштових відділеннях та пунктів колективного доступу в школах, бібліотеках тощо;

- забезпечення захисту інформаційних ресурсів, персональних даних, функціонування інформаційних систем;

Серед пріоритетних напрямів розвитку матеріально-технічної бази сфери зв'язку, телебачення та радіо слід виділити:

- забезпечення технологічної модернізації системи телерадіомовлення, впровадження цифрового телебачення;

- забезпечення технологічну модернізацію інфраструктури поштового зв'язку;

- формування правової та нормативної бази інфраструктури зв'язку, телебачення та радіо, адаптовану до європейського та міжнародного законодавства, і забезпечити координацію та регулювання діяльності у цій сфері;

- розвиток вітчизняного виробництва сучасних систем і засобів зв'язку, телекомунікаційних мереж;

- створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, у тому числі людей із обмеженими можливостями.

У складі інформаційної сфери нами виділено виставкову сферу як важливий комунікаційний елемент структурної перебудови держави. Перспективними напрямками політики розвитку виставкової сфери, на нашу думку, можуть бути:

- прийняття необхідних законодавчих актів щодо розширення виставкової діяльності;

- забезпечення ефективного використання наявних виставкових площ (зокрема, колишньої виставки народного господарства у м. Києві);

- розбудова поблизу виставкових центрів сервісної інфраструктури (наприклад, паркінгів) та сучасного технічного зв'язку для проведення ділових зустрічей;

- активний пошук та залучення різних джерел фінансування проектів розбудови виставкових центрів у великих обласних центрах.

Основною метою механізмів розвитку сфери транспортних послуг є забезпечення швидкого, комфортного, економічного та безпечного перевезення пасажирів і вантажів. Пріоритетними напрямками розвитку сфери транспортних послуг є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері дорожнього господарства;

– організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування, відповідного інженерного облаштування, об'єктів дорожнього сервісу та інших споруд;