Узагальнивши наукові підходи, слід зазначити, що більшість авторів у своїх методиках пропонують застосовувати всебічний аналіз функціонування показників, що дозволяє провести змістовний аналіз функціонування соціальної сфери і забезпечує системний підхід у оцінюванні її розвитку. Проте аналіз, проведений за цими методиками, не визначає стійкість часового ряду показників, які є визначальними для оцінки усіх складових соціальної сфери країни, а також не дає змогу розрахувати якісні індикатори стійкості тенденцій визначених показників. Зауважимо, що окремі автори при визначенні інтегрального показника рівня розвитку соціальної сфери використовують формули, які передбачають використання коефіцієнтів вагомості, які розраховані на основі опитування експертів [122], що свідчить про те, що отримані результати будуть недостатньо об'єктивними. Методологічні підходи зазначених вище науковців створюють необхідну базу та формують передумови практичного застосування наукових і прикладних результатів дослідження щодо формування, та управління матеріально-технічним забезпеченням соціальної сфери країни.

Узагальнення існуючих методичних підходів до аналізу та оцінювання рівня розвитку соціальної сфери свідчить про необхідність ґрунтовнішого відбору параметрів оцінки функціонування кожної її складової та на їх основі розроблення методики розрахунку інтегральних показників, які відображають та оцінюють рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери країни з визначенням стійкості тенденцій показника розвитку та стійкості рівнів динамічного ряду. Спробуємо розробити власну методику оцінювання матеріально-технічного забезпечення сталого соціального розвитку України (рис. 2.4).

Метою проведеного аналізу є створення комплексного інформаційного забезпечення для визначення рівня розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України.

Об'єктом аналізу є соціальна сфера країни, а предметом - оцінка її матеріально-технічного забезпечення. Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:

І етап - початковий

ІІ етап - аналітичний

ІІІ етап - розрахунковий

ІV етап - заключний

Рисунок. 2.4 Алгоритм аналітичного дослідження розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України

- аналіз та оцінка показників, які характеризують досягнутий рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України у територіальному вимірі;

- визначення тенденції розвитку кожної складової соціальної сфери;

- дослідження основних недоліків, проблем, диспропорцій, позитивних аспектів у функціонуванні соціальної сфери держави;

- визначення узагальнювального показника, який відображатиме рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної із складових соціальної сфери держави;

- проведення порівняльної оцінки матеріально-технічного забезпечення складових соціальної сери за визначеними показниками та інтегральним рівнем розвитку матеріально-технічного забезпечення матеріально-технічного забезпечення соціальної інфраструктури країни;

- згрупування областей України за рівнем розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної із складових соціальної сфери, а потім - у цілому;

- сформування та обґрунтування висновків про стан матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України.

Для забезпечення комплексності дослідження розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери необхідно здійснити формування системи вимірів. Саме вони допоможуть відобразити існуючі процеси в тій чи іншій складовій соціальної сфери в даних умовах та впродовж визначеного нами періоду. В економічній та економіко-географічній літературі можна ознайомитися з системою спеціальних індикаторів та методичних підходів для діагностики матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери. Вважаємо, що пошук таких показників-індикаторів ще не завершено. Стан розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери пропонуємо оцінювати за допомогою часткових показників, які є інформаційною основою інтегральної оцінки. Головними вимогами до зазначеної системи показників-індикаторів, на основі яких визначатимуться та оцінюватимуться основні напрямки управління матеріально-технічним забезпеченням соціальної сфери, є:

- інформаційна повнота (кількість показників повинна бути обмеженою, проте максимально точно і повно відображати процес та його результати);

- комплексність (забезпечує відображення різних аспектів розвитку кожної із складових соціальної сфери;

- адекватність представлення;

- відсутність повторного врахування одних і тих самих елементів;

- співмірність у часі та просторі (можливість оцінювати в часовій динаміці);

- адаптованість до умов вітчизняної економіки (відповідність стандартам системи національних рахунків та існуючій системі статистики).

Відповідно до поставлених вимог та сформованих напрямків аналізу визначимо систему показників оцінювання матеріально-тезнічного забезпечення соціальної сфери України. На основі наявної статистичної бази, шляхом аналізу, синтезу та систематизації наукових розроблень щодо показників, які характеризують рівень розвитку, здійснюємо підбір показників, які буде проаналізовано в межах кожної складової соціальної сфери.

Вважаємо, що аналізу підлягають показники, які відображають стан матеріально-технічного забезпечення кожної із складової соціальної сфери, що адекватно характеризують ступінь його розвитку. Методичний інструментарій для аналізу показників матеріально-технічного забезпечення кожної із складових соціальної сфери складають такі методи економіко-статистичного дослідження: індексний, коефіцієнтів, зведення і групування, стандартизації показників, побудови та аналізу динамічних рядів, інтегральних індексів, порівняльного аналізу та ін.

На другому, аналітичному, етапі пропонуємо провести збір аналітичного матеріалу, який вказує на тенденції розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери за кожною її складовою, що дасть уявлення про її стан і визначить перший крок у виборі напрямку розвитку. Так, для аналізу матеріально-технічного забезпечення житлово-побутової сфери пропонуємо дослідити такі показники: забезпеченість житлом; введення в експлуатацію житла, тис. м2; введення в експлуатацію індивідуального житла, тис. м2.; кількість магазинів роздрібної торгівлі, одиниць; торговельна площа магазинів, тис. м2; кількість ринків, одиниць; торговельна площа ринків, тис. м2; кількість об'єктів ресторанного господарства, одиниць; кількість місць в об'єктах ресторанного господарства, одиниць; введення в експлуатацію їдалень, кафе, закусочних, посадкових місць.

Для аналізу матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери пропонуємо дослідити такі показники: кількість аптек та аптечних пунктів, їх торговельна площа; кількість лікарняних закладів, ліжок у лікарняних закладах; кількість амбулаторій, ємність амбулаторій; кількість будинків-інтернатів для людей похилого віку; щільність місць у будинках-інтернатах для людей похилого віку; кількість інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; кількість будинків-інтернатів для дітей-інвалідів; кількість центрів соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких громадян та інвалідів; кількість спортивних шкіл; стадіонів з трибунами на 1500 місць і більше; кількість тирів, басейнів, спортивних залів площею не менше 162 м2; кількість санаторіїв, у них ліжок; кількість будинків, пансіонатів та баз відпочинку, у них місць; кількість готелів та інших місць тимчасового проживання, у них місць.

Для аналізу матеріально-технічного забезпечення освітньо-духовної сфери пропонуємо досліджувати такі показники: кількість дошкільних закладів, у них місць; кількість дітей у дошкільних закладах; кількість загально-освітніх закладів, у низ учнів; кількість вечірніх шкіл, у них учнів; кількість вищих навчальних закладів I-II р.а.; кількість вищих навчальних закладів III-IY р.а.; площа будівель у вищих навчальних закладах I-II р.а.; площа будівель у вищих навчальних закладах III-IY р.а.; чисельність студентів у цих вузах; кількість масових та універсальних бібліотек; музеїв; площа музеїв; кількість клубів, у них місць; кількість театрів, у них місць; кількість демонстраторів кіно-відеофільмів, у них місць.

Для аналізу матеріально-технічного забезпечення комунікаційної сфери пропонуємо дослідити такі показники: довжина автомобільних доріг із твердим покриттям загального користування; кількість автобусів, які перебувають у приватній власності; кількість автомобілів; тролейбусів; довжина тролейбусних колій; наявність виставкових площ; кількість виставкових заходів за місцем проведення; кількість видавництв газет; кількість видавництв журналів; мережа міжміських таксофонів; радіоточок; абонентів мобільного зв'язку; кабельного зв'язку; абонентів мережі Інтернет.

Третій, розрахунковий, етап включає оцінювання матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери. Для оцінювання необхідно дослідити рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної із складових соціальної сфери: соціально-побутової, соціально-оздоровчої, освітньо-духовної та комунікаційної. Для цього ми використаємо статистичний метод. Він дозволить забезпечити систематизацію зібраних статистичних даних (всі дані зібрані в регіональному розрізі), надасть кількісну характеристику факторам, які впливають на стан об'єктів соціальної сфери, дозволить порівняти між собою об'єкти за конкретними кількісними та якісними характеристиками. Оцінюючи розвиток кожної із складових соціальної сфери, використаємо метод визначення середніх величин. Для оцінювання розвитку соціальної сфери здебільшого розглядають показники забезпеченості

() та доступності ()

Де - значення k-го показника в i-ому регіоні;

Рі - площа i-го регіону;

Nі - населення i-го регіону.

У праці [32, с. 78] для оцінювання щільності матеріальних об'єктів запропоновано розглядати таку величину

(2.1)

що дасть змогу визначити середню щільність досліджуваного показника з врахуванням доступності та забезпеченості в одній величині. У наведеній формулі показник щільності по суті є середнім геометричним значенням показників доступності та забезпеченості, тобто

(2.2)

Використання цих величин дозволить точніше охарактеризувати специфіку кожної складової соціальної сфери України, зробити висновок щодо насиченості території тими чи іншими її матеріальними об'єктами. У першому блоці пропонуємо провести аналіз показників, які відображають рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення житлово-побутової сфери. Структуру оцінювання представлено на рис. 2. 5. У другому блоці пропонуємо проаналізувати матеріально-технічне забезпечення соціально-оздоровчої сфери (рис. 2. 6). У третьому - аналіз матеріально-технічного забезпечення освітньо-духовної сфери (рис. 2. 7). У четвертому блоці пропонуємо провести аналіз показників, які відображають рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення комунікаційної сфери (рис. 2.8). Визначення рівня розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної із складової соціальної сфери дозволить виявити «слабкі місця» функціонування, що стане одним із індикаторів у визначенні перспектив розвитку.

За результатами визначення часткових показників на четвертому етапі, пропонуємо визначити інтегральну оцінку мактеріально-технічного забезпечення соціальної сфери, застосувавши метод таксономічного аналізу [161; с. 7]. Цим методом визначаємо таксономічний показник рівня розвитку, що представляє собою синтетичну величину, «рівнодіючу» усім ознакам, які характеризують показники досліджуваної сукупності. Це дозволить лінійно упорядкувати елементи даної сукупності показників. Таким чином, на основі даного методу розраховуємо таксономічний індекс розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери (Icп p). Вибір саме такого методу формування інтегрального показника обумовлений тим, що саме він пристосований для проведення комплексних соціально-економічних досліджень та дозволяє використовувати широкий набір показників.

Рисунок. 2.5 Структура часткових показників інтегрального індексу рівня матеріально-технічного забезпечення житлово-побутової сфери України



Рисунок 2.6 - Структура часткових показників інтегрального індексу матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери України



Рисунок 2.7 - Структура часткових показників інтегрального індексу матеріально-технічного забезпечення освітньо-духовної сфери України



Рисунок 2.8 - Структура часткових показників інтегрального індексу розвитку матеріально-технічного забезпечення комунікаційної сфери України

Алгоритм розрахунку таксономічного показника рівня розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України базується на обчисленні таксономічних індексів її складових і полягає в наступному:

1. Формування показників, які характеризують матеріально-технічне забезпечення кожної із складових соціальної сфери у розрізі областей країни.

2. Визначення елементів матриці спостережень Х. Вказана матриця буде мати вигляд:

(2.3)

де w - число регіонів; n - число показників, які характеризують рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної із складових соціальної сфери; ?ik - значення показника k для і-го регіону

3. Диференціація ознак матриці спостережень. На основі вивчення характеру впливу кожної з ознак на рівень матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери проводимо поділ на стимулятори та дестимулятори. Ознаку, яка справляє позитивний вплив на рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення, відносимо до множини стимуляторів. Слід зазначити, що під час розрахунків ми врахували такі дестимулятори розвитку матеріально-технічнолї складової соціальної сфери: загальну площу аварійного житлового фонду; знос основних засобів у торгівлі; кількість санаторно-курортних і оздоровчих закладів, які не працювали; кількість пенсіонерів-інвалідів; знос основних засобів у медицині; кількість непрацюючих дошкільних закладів; кількість учнів, які навчалися у другу зміну; кількість студентів, які не були поселені у гуртожиток через брак місць; кількість бібліотек, які потребують ремонту або перебувають в аварійному стані; кількість предметів основного фонду музеїв, які потребують реставрації; знос основних засобів в освіті; кількість незадовольнених заяв, поданих на встановлення телефону; знос транспорту.

4. Стандартизація матриці спостережень. Дана процедура дасть змогу зіставити показники, які входитимуть до інтегрального показника матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери держави, оскільки всі вони є неоднорідними та мають різні одиниці виміру. Пропонуємо використовуючи такі формули:

(2.4)

(2.5)

(2.6)

де: Zik - стандартизоване значення показника k для і-го регіону; -значення показника k для і-го регіону; ik - середнє арифметичне значення показника k; Sk - стандартизоване відхилення показника k; - кількість регіонів.

У результаті стандартизації ознак матриці спостережень отримуємо матрицю, що матиме вигляд:

(2.7)

Проведена процедура стандартизації стирає відмінності у значущості окремих ознак, і всі ознаки вважаються рівнозначними, що спотворює реальність. Пом'якшення цього небажаного явища можна досягти введенням коефіцієнтів ієрархії, що дасть можливість поділити ознаки за значущістю. Ці коефіцієнти характеризують положення кожної ознаки, її роль та значення у дослідженні. Розрахунок коефіцієнтів ієрархії пропонуємо проводити на основі так званих критичних відстаней - найбільшої відстані між сусідніми ознаками :

(2.8)

де - вектор-показник і по областях за певний рік;

- показник j по областях за аналогічний рік;

? - номер області;

K = max - min (i j ) - критична відстань .

Наведемо послідовність розрахунку коефіцієнтів ієрархії:

- для кожної ознаки матриці спостережень знаходимо відстані, які не перевищують критичні відстані за формулою:

Q i= (2.9)

де n - число показників

- підсумовуємо одержані відстані для кожного з елементів:

(2.10)

- вибираємо ознаку, для якої обчислена сума відстаней найбільша:

(2.11)

- розраховуємо коефіцієнт ієрархії:

(2.12)

Тепер множимо значення ?k на значення відповідного показника у відповідному році zi.. Скориговані ознаки використовуємо для таксономічного дослідження.

5. Вибираємо еталонні точки за кожним із показників рівня матеріально-технічного забезпечення складових соціальної сфери. Для кожної із ознак знаходимо еталонну точку, за відстанню до якої і буде розраховуватися інтегральний рівень соціально-побутової інфраструктури України. Найбільше значення стимуляторів та найменше значення дестимуляторів утворюють координати еталону розвитку Zok :

якщо (2.13)

(2.14)

де - множина стимуляторів;

Z0k - стандартизоване значення ознаки k в періоді t.

Таким чином, отримуємо вектор еталонних значень ознак, який являє собою точку Р0 з координатами (кількість n): Z01, Z02, Z0n.

Відстань між окремими точками-одиницями (областями за сукупністю досліджуваних ознак) та точкою Р0 (еталоном), розраховуємо за формулою:

 (2.15)

6. Розраховуємо показник - рівень розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної із складових соціальної сфери країни.

На основі всіх попередніх перетворень та обчислень розраховуємо власне інтегральний показник матеріально-технічного забезпечення складових соціальної сфери за наступним алгоритмом:

(2.16)

(2.17)

(2.18)

(2.19)

де Di - показник розвитку;

Ci0 - відстань між окремими точками-одиницями та еталонним значенням.

На основі зазначених формул розраховуємо інтегральний показник матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України (додаток А).

Врахування специфіки, проблем, інтересів кожної з областей держави при розробленні інструментів, методів, заходів, спрямованих на успішне управління матеріально-технічним забезпеченням соціальної сфери, викликає необхідність проведення обґрунтованого групування областей за рівнем розвитку. Розвиток матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери трактуємо як зміну визначених нами показників. Дане розуміння сталості як статистичної характеристики динамічного ряду відповідає визначенню, наведеному в роботі [8, c.135]. Динамічний ряд повинен відповідати таким умовам: мінімізації коливань рівнів часового ряду; наочність визначеної, необхідної для держави тенденції змін.

Стійкість часового ряду - поняття багатопланове. Оцінка стійкості передбачає вирішення двох завдань: змін стійкості рівня часового ряду та змін стійкості тенденцій (тренду). Вирішення першого завдання можливе на основі розрахунку індексів стійкості динамічних рядів іу, які представляють собою відношення середнього показника рівнів вищих тренду (середнього рівня показника за сприятливі періоди часу ) і середнього показника рівнів нижчих тренду (середнього рівня за несприятливі періоди часу - ), тобто

(2.20)

З урахуванням того, що як кількісну характеристику матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери використано темпи росту визначених нами показників (Ті, де і = 1,…, t) індикатор сталості буде мати вигляд

(2.21)

де - середньорічний темп росту інтегрального показника матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери за «сприятливі» роки, в яких темп росту перевищує середнє значення даного темпу за весь період Тзаг.;

- середньорічний темп росту інтегрального показника матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери за «несприятливі» роки, в яких темп росту нижчий від середньорічного темпу Тзаг.

Чим ближче значення індекса сталого розвитку до одиниці, тим менше коливань і, відповідно, вища стійкість. Зазначимо, що тут стійкість не означає обов'язково повторення однакового рівня показника з року в рік, що означало б застій досліджуваного явища. Ми під стійкістю розуміємо збільшення темпів приросту показника. Зменшення коливань рівня ряду - одне з головних завдань при підвищенні стійкості. Проте, цим вона (стійкість) не вичерпується, їй необхідний розвиток. Для вирішення другого завдання дослідження стійкості тенденцій часового ряду можна використовувати непараметричні методи оцінювання тісноти зв'язку - рангові коефіцієнти Спірмена та Кендалла. У роботі для визначення стійкості тенденцій часового ряду використаємо коефіцієнт Спірмена.

(2.22)

де d €крізниця рангів рівнів досліджуваного ряду Ру і рангів номерів періодів або моментів у ряді Рt ; п - число пар величин.

Коефіцієнт Спірмена набуває будь-якого значення в інтервалі

[-1;1]. Значення коефіцієнта кореляції рангів Спірмена перевіряємо на основі t-критерію Стьюдента, розрахункове значення якого розраховуємо за формулою:

(2.23)

Оскільки, як було зазначено вище, динамічні ряди, які відображають ріст матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери, представлені не рівнями, а їх відносними величинами-темпами росту, необхідно внести певне коригування в розрахунок коефіцієнта Спірмена. У даному випадку ранжування проводимо враховуючи значення ланцюгових темпів росту визначених показників, тобто , де ,…, . Інтерпретація коефіцієнта Спірмена в даному випадку така: якщо кожен наступний темп росту вищий, ніж попередній, то ранги цих темпів і номери років співпадають, Кр = +1. Це означає не тільки повну стійкість самого рівня ряду, тобто неперервність росту, але і його прискорену стійкість.

Зазначимо, що ми провели розрахунок коефіцієнта Спірмена для різних гіпотез про зміни темпів інтегрального показника. Отримані дані засвідчують, що в Україні спостерігається зростання темпів росту інтегрального показника розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери. Причому, дана тенденція є середньою із високою стійкістю рівнів динамічного ряду.

Наступним етапом визначеної нами методики є:

- розрахунок нормованих значень показника матеріально-технічного забезпечення кожної складової соціальної сфери за 2005-2012 рр.;

(2.24)

(2.25)

(2.26)

(2.27)

де, відповідно, індекси означають:

СП - соціально-побутова; СО - соціально-оздоровча;

ОД - освітньо-духовна; СК - соціально-комунікаційна.

Отримані вектори матимуть довжину, рівну одиниці. Їх ми використовуємо для розрахунку коефіцієнта збалансованості.

(2.28)

(2.29)

(2.30)

Наведені формули випливають з формули для косинуса кута між двома векторами

де - скалярний добуток, - вектор ідеального розвитку (у нас він = (1,1,1,1)), - вектор показників розвитку, а - це кут між координатною віссю та вектором ідеальним розвитку (по суті, це максимально можливий кут).

Дана формула дає змогу його пронормувати, тобто його значення будуть у межах від 0 до 1. При цьому, чим ближче до 1, тим краща збалансованість відносно ідеального розвитку.

(2.31)

- визначення індексу стійкого розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери;

Для цього ми порівнюємо коефіцієнт збалансованості з середнім значенням по Україні. Якщо, коефіцієнт збалансованості більший від середнього значення по Україні, то вважаємо, що розвиток матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери області є збалансованим. Визначаємо напрямок розбалансування матеріально-технічного забезпечення кожної складової соціальної сфери за роками. Для цього визначаємо найбільше і найменше значення нормованих показників. Згодом створюємо шкалу порівняння показників, взявши за крок

(2.32)

Для вибраного показника здійснюємо порівняння. Якщо

(2.33)

то вважаємо, що розвиток матеріально-технічного забезпечення відповідної складової соціальної сфери випереджає розвиток матеріально-технічного забезпечення інших складових соціальної сфери у даній області. Якщо

(2.34)

то вважаємо, що розвиток матеріально-технічного забезпечення відповідної складової соціальної сфери відстає. В іншому випадку вважаємо, що розбалансування розвитку матеріально-технічного забезпечення - складової перебуває у межах норми відносно решти складових. Для врахування загальної збалансованості інтегрального показника напрямок розбалансування вважаємо відсутнім, якщо інтегральний показник збалансований за відповідний рік у даній області. За умови, якщо відповідний показник незбалансований, то напрямок розбалансування визначається за схемою, наведеною вище. Для визначення зведеного напрямку розбалансування за увесь досліджуваний період (2005-2012 рр.) діємо за таким алгоритмом: Розраховуємо суму показників розвитку матеріально-технічного забезпечення кожної складової соціальної сфери за увесь період і відповідно їх позначаємо як:

- МТЗСПС - сума показників розвитку матеріально-технічного забезпечення соціально-побутової сфери;

- МТЗССО - сума показників розвитку матеріально-технічного забезпечення соціально-оздоровчої сфери;

- МТЗСОД - сума показників розвитку освітньо-духовної сфери;

- МТЗСК - сума показників розвитку комунікаційної сфери.

1. Нормуємо отримані значення за формулами:

(2.35)

(2.36)

(2.37)

(2.38)

3. Обчислюємо коефіцієнт розбалансування за формулою 2.28.

4. Визначаємо збалансованість кожної з областей, а також напрямок розбалансування за період 2005-2012 рр. з урахуванням збалансованості за схемою, описаною вище. Результати представимо в додатку Б. Розрахункові дані свідчать про те, що в Україні тільки у Волинській, Житомирській, Полтавській, Рівненській областях розвиток матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери є збалансованим.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ, ХАРАКТЕР, ТРАНСФОРМАЦІЙНА ДИНАМІКА ТА ОЦІНКА РОЗВИТКУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

3.1 Аналіз та оцінювання матеріально-технічного забезпечення соціально-побутової сфери України

Соціально-побутова сфера є складною складовою соціальної сфери держави. Її основною метою є забезпечення житлово-побутових потреб населення. На її формування чинять суттєвий вплив такі фактори: cтан забудови населених пунктів; густота населення (низькі - переважання одноповерхової забудови; середні - переважання п'ятиповерхової будівлі; високі - переважання будинків у 9 і більше поверхів); демографічна ситуація; рівень доходів населення; рівень освіти (люди інтелектуальної праці до питання споживання послуг підходять більш ретельно). Соціально-побутова сфера у нашому дослідженні включає житлово-побутову сферу і сферу торгівлі та ресторанного господарства.

Дослідженню матеріально-технічного забезпечення соціально-побутової сфери присвячують свої наукові доробки вчені В. Вакуленко, О. Ігнатенко, М. Орлатий [216], І. Запатріна, Т. Лебеда [87], В. Кавиршина, А. Рибалка [215], В. Куценко, Б. Данилишин [40], П. Левін [162], А. Павленко, А. Войчак, В. Кардаш [245], О. Салій [224] та багато ін.

Досліджуючи матеріально-технічне забезпечення житлово-побутової сфери держави, слід зазначити, що впродовж останніх років обсяги будівництва житла в Україні мають нестійку тенденцію до змін. Якщо в 2005 р. було введено в експлуатацію 30434 житлових будівель, в 2007 р. - 35903, у 2009 р.- 12748, то вже у 2012 р. - 35677. На початок 2013 р. в Україні із загальної площі житлового фонду 92,8 % розміщені у житлових будинках. Площа гуртожитків і житлових приміщень у нежилових будівлях у загальному житловому фонді становила 7,2 %. Загальна кількість квартир в Україні склала 19,4 млн, тобто на 2,4 жителя України у середньому припадає одна квартира. За кількістю кімнат квартири розпреділились таким чином: 19,3 % - одно-, 37,1 % - дво-, 33 % - трикімнатні, 10,6 % квартир мали чотири і більше кімнат. На початок 2013 року частка приватного житлового фонду в загальному обсязі становила 93,5 %, комунального - 2,0 %, державного - 4,4 %. Житловий фонд на 1 січня 2013 р. налічував 1094,2 млн м2 загальної площі будинків. Незважаючи на кризовий стан в економіці, а також у житлово-побутовій сфері впродовж останніх років, житловий фонд мав тенденцію до зростання (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 - Динаміка зміни обсягу житлового фонду в Україні

Показник кількості збудованих квартир у 2011 р. вказує на те, що в Україні збудовано 1,7 квартир на 1000 населення, у той час як у Білорусії 8,9 квартир, а в Російській Федерації - 5 [77, c. 100]. Незначними темпами в останні роки зростала кількість однокімнатних, двокімнатних та трьохкімнатних квартир (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Динаміка кількості квартир, тис. од. [77, с. 62]

Рік	Всього квартир	З них
		однокімнатних	двокімнатних	трикімнатних	чотири кімнатних
2005	19127	3697	7132	6331	1967
2007	19164	3693	7127	6339	2005
2008	19226	3705	7145	6352	1786
2010	19284	3718	8155	6357	1799
2011	19289	3722	7156	6340	1804
2012	19300	3740	7165	6350	2085
2012 до 2005	101,3	101,2	100,5	100,3	106,0

Проте, на 6,0 % зросла кількість чотирикімнатних. Аналізуючи показник щільності житлової площі квартир впродовж 2005-2012 рр. спостерігаємо стійну тенденцію. Якщо середній показник по Україні склав у 2005 р. (126,4), то у 2012 р. (128,6). У регіональному розрізі нині найвищий показник щільності житлової площі спостерігаємо у Донецькій (185,3), Дніпропетровській (148,5), Чернівецькій (149,9), Львівській (143,1), Луганській (137,1), Черкаській (135,7) областях. У той час як в столиці він перевищує його у 5 разів. Найнижчий показник щільності житлової площі у Рівненській (104,4), Чернігівській (102,4), Миколаївській (97,9), Волинській (95,4), Херсонській (93,1) областях (додаток В).

Проглядається нестійка тенденція введення в експлуатацію індивідуальних житлових будівель. Якщо у 2005 р. було введено 29641 од., 2010 р.- 32720 од, то вже у 2012 р. - тільки 23581 од. Визначивши щільність індивідуального житла, введеного в експлуатацію, спостерігаємо вище середньо-українського показника даний показник у АР Крим (1,74), Закарпатській (2,35), Івано-Франківській (2,04), Київській (4,38) областях у м. Севастополі (4,1) та столиці (4,93). Дуже повільними темпами будують індивідуальне житло у Луганській (0,41), Миколаївській (0,39) та Запорізькій (0,19) областях (додаток В).

Незважаючи на зростання масштабів житлового будівництва, все ж, значна частина населення не має власного житла та в експлуатації перебуває певна частка житла в аварійному стані. Так, на початок 2013 року в аварійному стані перебував 13183 житловий будинок, що становило 0,1 % від загальної кількості всіх житлових будинків, загальна площа яких становила 1174 тис. м2, в яких проживає 23,1 тис. постійних мешканців. Слід зазначити, що найгірша ситуація спостерігається в Одеській (2,3 тис. осіб), Донецькій (4 тис. осіб), Харківській (1,8 тис. осіб) областях. Тому багато ресурсів потрібно спрямовувати на капітальний ремонт житлового фонду. Проте, внаслідок вкрай недостатнього фінансування капітального ремонту житлового фонду зменшується загальна площа відремонтованих житлових приміщень. Так, якщо у 2005 р. для цього було витрачено 238,5 млн грн. та відремонтовано 4,8 млн м 2, що становило 0,4 % від загальної площі, то вже у 2012 р. витрачено 405,7 млн. грн. та відремонтовано тільки 0,1 % загальної площі (найбільшу частину з них становили приміщення, які перебували у комунальній власності). Найбільше ветхого та аварійного житла в Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Харківській, Одеській, Чернівецькій областях.

У багатьох регіонах експлуатують житло, вік якого становить понад півстоліття. Так, у Черкаській, Харківській, Запорізькій, Миколаївській областях близько 30 % складають житлові будинки, побудовані у 1950-х роках і раніше. По 18-20 % такого житла припадає на АР Крим, Закарпатську, Івано-Франківську області. Найбільше оновленого житла у столиці. На її частку припадає 13,5 % (табл. 3.2).

Матеріали досліджень свідчать про те, що у структурі сукупних витрат на забезпечення потреби в житлі лише 5 % використовується на будівництво, а 95 % - на обслуговування та експлуатацію житла [216, с. 78]. Як наслідок цього - обслуговування житлового фонду набуло дискретного характеру, суть якого полягає в тому, що виконуються локальні роботи, поточний ремонт у місцях виникнення аварій та несправностей. Потреби у капітальному ремонті задовольняються менше, ніж на 15 %, що в свою чергу, прискорює процес старіння житлового фонду, зумовлює погіршення технічного стану, підвищує ступінь зносу житла.

Таблиця 3.2 - Структура житлових будинків за роками побудови, %

Регіон	У 1950-х роках	У 1960-х роках	У19 70-х роках	У 1980-х роках	Після 1991р. і пізніше
Україна	25,1	24,1	16,2	10,8	7,4
АР Крим	20,4	26,8	18,6	12,6	9,5
Вінницька область	25,3	23,9	14,9	8,8	7,8
Волинська область	27,2	24,4	18,7	11,6	10,0
Дніпропетровська область	23,2	23,2	14,8	13,8	8,1
Донецька область	26,2	24,6	17,5	10,3	4,9
Житомирська область	25,6	23,9	15,9	10,0	7,2
Закарпатська область	20,0	19,9	18,4	15,2	13,3
Запорізька область	28,7	22,3	14,0	9,0	4,8
Івано-Франківська область	19,5	19,8	17,2	12,9	11,4
Київська область	23,2	23,2	16,4	13,5	12,7
Кіровоградська область	22,2	20,9	14,6	9,4	5,0
Луганська область	33,5	26,5	14,1	8,2	3,6
Львівська область	22,6	20,9	15,7	10,8	9,1
Миколаївська область	26,2	22,6	15,5	9,1	5,6
Одеська область	23,1	24,0	14,7	8,8	6,9
Полтавська область	25,7	23,1	15,7	12,0	7,9
Рівненська область	22,7	26,8	18,6	12,3	9,1
Сумська область	24,6	24,7	16,3	10,6	5,9
Тернопільська область	21,6	26,3	19,0	10,6	6,7
Харківська область	28,3	23,7	15,9	10,3	6,1
Херсонська область	24,0	27,7	17,6	10,8	7,7
Хмельницька область	25,5	27,7	16,6	9,2	5,9
Черкаська область	30,0	26,8	16,4	9,7	5,6
Чернівецька область	18,6	20,2	17,3	13,5	11,2
Чернігівська область	29,4	27,4	16,4	8,5	4,5
М. Київ	36,9	19,9	9,9	6,9	13,5
М. Севастополь	36,4	21,6	9,7	8,1	9,5

За матеріалами досліджень аналітичного центру асоціації міст України сьогодні в державі налічується 25,5 тисяч будинків, побудованих за проектами перших масових серій великопанельних, блокових і цегляних будинків, загальною площею 72млн м2, тобто 23 % міського житлового фонду потребує відновлення шляхом реконструкції і модернізації [78]. Проте, реконструкція може бути не лише соціально, а й економічно виправданою. За підрахунками спеціалістів, витрати на реконструкцію великопанельних будинків окупляться вже за 4-6 років, а в подальшому дадуть економію за рахунок зменшення витрат теплової енергії до 40 %.

Матеріали досліджень вказують, що впродовж досліджуваного періоду в Україні покращується благоустрій у містах, селищах міського типу за такими показниками як наявність водопроводів, каналізації, газифікація. Проте, дещо спадну тенденцію спостерігаємо щодо благоустрою у сільських населених пунктах (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Благоустрій населених пунктів в Україні [239, с. 415]

	2005	2006	2007	2008	2010	2011	2012
Кількість населених пунктів, які мають водопровід
міст	452	453	454	455	455	456	457
селищ міського типу	767	768	769	767	771	775	761
сільських населених пунктів	6360	6357	6280	6283	6298	6312	6225
Мають каналізацію
міст	438	439	440	443	443	443	444
селищ міського типу	489	495	496	497	512	512	510
сільських населених пунктів	746	744	742	737	727	709	703
Газифіковані тільки природним та природ-ним і зрідженим газом
міст	411	417	418	420	423	424	427
селищ міського типу	545	573	592	602	617	631	637
сільських населених пунктів	10318	11048	12281	13080	13965	14391	14688
Газифіковані тільки зрідженим газом
міст	42	36	34	32	30	29	28
селищ міського типу	316	295	238	221	203	190	186
сільських населених пунктів	16306	15785	14749	13804	12836	12362	12003

Досліджуючи структуру житлового фонду, ми виявили, що у 2012 р. тільки 78,5 % житлової площі у міських поселеннях забезпечені водопроводом, 84,4 % - газом, 61,6 % - гарячим водопостачанням. Ще гіршу картину спостерігаємо у сільській місцевості, де тільки 30,3 % населення забезпечене водопроводом, а 14,6% гарячим водопостачанням (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 - Обладнання житлового фонду в Україні (відсотків)

Питома вага загальної житлової площі, обладнаної:	2005	2010	2012
	У міських поселеннях	У сільській місцевості	У міських поселеннях	У сільській місцевості	У міських поселеннях	У сільській місцевості
водопроводом	76,6	20,0	77,9	27,1	78,5	30,3
каналізацією	75,4	15,7	76,7	23,2	77,4	26,4
опаленням	74,2	24,4	76,7	36,1	77,4	40,4
газом	81,8	84,1	82,5	84,5	82,5	84,4
гарячим водопостачанням	59,7	5,4	60,9	11,5	61,6	14,6
ваннами	71,6	13,4	73,1	20,6	73,8	23,7

Досліджуючи дані показники в регіональному розрізі, нами виявлено дещо різнорідні тенденції. Так, найкраще обладнана водопроводом житлова площа в столиці (99 %), м. Севастополі (96,4 %), АР Крим (76, 9%) та Донецькій області (70,7 %). Найгірше - Вінницька область, де тільки 33,1% квартир обладнані водопроводом. Аналогічні тенденції спостерігаємо у цих поселеннях щодо обладнання каналізацією.

Якщо взяти до уваги показник обладнання житлової площі опаленням, то крім столиці та м. Севастополя кращою ситуація є у Київській (83,3 %), Дніпропетровській (72,8 %) областях. Найгірше обладнане житло опаленням у Чернівецькій та Вінницькій областях. Матеріали досліджень вказують, що в Україні житловий фонд найкраще обладнаний газом (83,9 % житлової площі). Проте, гаряче водопостачання відсутнє у 55,9 %житлового фонду. І знову ж таки, найгірша ситуація у Вінницькій області, де тільки 18 % квартир обладнані гарячою водою. Слід зазначити, що в Україні 20 % котелень експлуатуються понад 20 років і мають застаріле малоефективне обладнання, що призводить до значних втрат палива (на 20 % вище за середньосвітові) та високого забруднення навколишнього середовища. Теплові мережі характеризуються низькою надійністю і незадовільною теплоізоляцією, що зумовлює втрату більш як 11 % теплової енергії, що реалізується; близько 15 % з них перебувають у ветхому та аварійному стані [87, с. 35].

Матеріали досліджень вказують, що в Україні велика кількість сімей та одинаків перебувають на квартирному обліку. Проте їх кількість щороку знижується. Якщо у 2008 р. черга тих, хто претендував на одержання чи поліпшення своїх житлових умов, 1,3 млн осіб, то вже в 2012 р. - 1 млн осіб. Водночас зменшується кількість сімей та одинаків, які одержали житло. У 2012 р. ця цифра була у 3 рази меншою, ніж у 2005 р. Це обумовлено недостатнім обсягом житлового будівництва, а також неспроможності населення купувати собі житло Так, індекс доступності житла в Україні нині становить 5-7 %. Його слід підняти до рівні не менше 70 %. Тоді більшість населення матиме можливість платити за покращення житлових упродовж 15-30 років, як це роблять у всьому цивілізованому світі [73, с. 39]. Для порівняння, згідно із стандартом мінімальних житлових умов, розроблених ООН, на кожного мешканця має припадати не менше, ніж 30 м2 загальної площі, а кількість кімнат у квартирі має визначатися з розрахунком: одна кімната на одного мешканця, плюс одна кімната загалом на сім'ю. Зокрема у США на одного жителя припадає понад 65 м2 , у Франції понад 40 м2, у Фінляндії близько 33 м2. За цим показником Україна відстає від розвинутих держав світу в 1,5 -2 рази. Крім цього, в Україні для кожного населеного пункту встановлюються свої норми забезпечення житлом. На квартирний облік ставлять громадян, які забезпечені житловою площею нижче рівня, що визначається Київською та Севастопольською міськими радами. Так, в столиці він складає 7 м2 на одну особу, у Тернополі - 6, у Харкові - 5,5 м2. Хоча, як відомо, санітарна норма в Україні становить 13,65 м2.

Наступним показником, який слід аналізувати під час дослідження стану матеріально-технічного забезпечення житлово-побутової сфери, є наявність підприємств та організацій, які надають побутові послуги населенню. Як свідчать матеріали досліджень, нині в Україні функціонує 63073 підприємств, основним видом діяльності яких є надання послуг. Це на 18,6 % більше, ніж функціонувало у 2005 році. Вони у 2012 р. надали населенню послуг на суму 69986,9 млн грн., що більше 2,3 рази, ніж 2005 році. Середній показник щільності таких підприємств в Україні складає 35,5. Найбільше таких підприємств зосереджено в Львівській та Чернівецькій областях та м. Києві й м. Севастополі. Найменше у Вінницькій, Житомирській та Чернігівській областях. Велика кількість підприємств надає побутові послуги населенню. Нині їх кількість складає 6452 одиниць, які продовж 2012 р. надали послуг населенню на суму 1578,7 тис. грн. (табл. 3.5). Так, лише за один 2012 рік їх кількість збільшилася на 5,6 %. Слід зазначити, що 95,1 % - це малі підприємства. Найбільшим попитом у населення користуються санітарні послуги, прибирання сміття та знищення відходів, діяльність у сфері фотографії, ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку.

Наданням побутових послуг населенню займаються і суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи. Так, у 2010 р. їх кількість склала 104566 осіб, які надали послуг населенню на суму 5864,3 млн грн.

Таблиця 3.5 - Показники діяльності підприємств сфери побутових послуг в Україні [58, с. 7, 12, 20]

Види діяльності	К-сть підприємств, од.	Обсяг реалізованих послуг, млн. грн.	у т.ч. населенню, тис. грн.	у % до загального обсягу
	2010	2012	2010	2012	2010	2012	2010	2012
Ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку	631	622	288,0	246,1	81,2	86,3	28,2	35,1
Прокат побутових виробів	52	43	25,7	24,6	5,9	6,1	22,8	24,8
Діяльність у сфері інформатизації	3119	3292	7034,0	8873,4	457,3	464,2	6,5	5,2
Ремонт і технічне обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки	767	844	594,0	639,3	8,1	11,9	1,4	1,9
Прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування, транспортних засобів	291	361	636,6	965,1	37,9	29,4	6,0	3,0
Діяльність у сфері фотографії	152	132	22,8	19,2	12,8	10,9	56,2	56,7
Діяльність у сфері пакування	43	42	1661,2	105,2	0,2	-	0,1	-
Санітарні послуги, прибирання сміття та знищення відходів	1055	1116	3277,8	3424,1	1013,3	969,9	30,9	28,3
Всього	6110	6452	9200,1	14297	2084,6	1578,7	3,5	2,3

Таким видом діяльності як торгівля, ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку займалися у 2007 р. 68,2 % підприємці, а вже у 2012 р. - 87,8 %. Підприємці, які обрали вид діяльності - надання комунальних послуг, відповідно, 4,4 % та 53 %. Матеріали досліджень вказують, що з року в рік зростають обсяги надання послуг населенню підприємцями. Так, якщо у 2005 р. обсяг реалізованих послуг з торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку склав 221,6 млн грн., то вже у 2012 р.- 628,2 млн грн., що майже втричі більше. Популяризувалися послуги у населення у сфері інформатизації, де практично, спостерігаємо аналогічні тенденції. А, скажімо, такі послуги як прибирання виробничих та житлових приміщень з 4,7 млн грн. у 2005 р. зріс до 29,4 млн грн. у 2012 р., що більше в шість разів.

Визначивши щільність підприємств з надання комунальних та індивідуальних послуг в Україні ми виявили, що даний показник має тенденцію до збільшення. Нині він складає (62,8), що на 18 % більше, ніж у 2005 р. Найщільніше дані об'єкти розташовані у Донецькій (91,8), Дніпропетровській (93,2) областях та в містах Києві та Севастополі. Найменше таких підприємств у Рівненській, Закарпатській та Чернігівській областях (додаток В).

Результатом дослідження рівня стану матеріально-технічного забезпечення житлово-побутової сфери є розраховані таксономічні індекси. За даним показником порівняно високого рівня нині досягли столиця (0,89), м. Севастополь (0,45), а також такі області України як Київська (0,33), Івано-Франківська (0,30), Закарпатська (0,30).

Важливою передумовою сталого розвитку соціально-побутової сфери є наявність і стан об'єктів торгівлі та ресторанного господарства. Торгівля та ресторанне господарство опосередковує обмін у товарно-грошовій формі, виступає своєрідним регулятивним фактором ефективності усіх сфер діяльності. Так, сфері торгівлі відводиться важливу роль у формуванні головної продуктивної сили суспільства через забезпечення населення товарами народного споживання. Пов'язуючи виробництво із споживанням, ресторанне господарство сприяє кращому задоволенню потреб населення країни, спонукає до розширення асортименту товарів та підвищення їх якості. Так, на початок 2013 р. в Україні функціонувало 26930 підприємств торгівлі та ресторанного господарства. У той час, як у 2005 р. їх кількість складала 37401, що на 28 % більше. У структурі підприємств левову частку займають підприємства, які здійснюють роздрібну торгівлю. Так, у 2012 р. їх частка склала 38,9 %. Структуру підприємств роздрібної торгівлі представлено на рис. 3. 2.

Матеріали дослідження вказують на те, що найбільше підприємств в Україні здійснюють торгівлю продовольчими товарами у неспеціалізованих та спеціалізованих магазинах. Так, у 2012 році 47,8 % підприємств роздрібної торгівлі здійснювали продаж продовольчих товарів у неспеціалізованих магазинах.

Аналізуючи товарообіг торгівлі та ресторанного господарства (табл. 3.6), ми виявили позитивну тенденцію. Так, якщо у 2005 р. товарообіг складав 174,4 млрд грн., то вже у 2012 р. 812,1 млрд грн., що майже у п'ять разів більше.

Рисунок 3.2 - Структура підприємств роздрібної торгівлі (крім торгівлі автомобілями, мотоциклами та пальним) [218]

Таблиця 3.6 - Товарообіг торгівлі та ресторанного господарства

	2005	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2012/2005, %
Обіг роздрібної торгівлі (млрд грн.)	174,4	325,1	456,0	444,3	541,5	685,7	812,1	465,7
Обіг ресторанного господарства (млрд грн.)	7,5	11,7	15,6	15,4	17,9	21,2	23,5	313,3
Роздрібний товарообіг на 1 особу, грн.	2003	3832	5338	5015	6123	7659	8885	443,6
У міських поселеннях	2717	5187	7234	6722	8154	10180	11849	436,1
У сільській місцевості	210	710	926	1238	1299	2119	2344	1116,9

Негативною тенденцією є те, що впродовж досліджуваного періоду зменшується кількість продажу товарів тривалого користування, які вироблені в Україні. Так, якщо у 2005 році холодильників та морозильників тривалого користування було продано 50,2 тис. шт., то вже у 2010 р. - 26,4 тис. шт., що майже вдвічі менше. Аналогічні тенденції спостерігаємо щодо продажу пральних машин побутових, електропорохотягів, електропрасок та багатьох інших товарів. За досліджуваний період тільки дещо збільшилась кількість продаж таких товарів тривалого користування як телевізори, відеомагнітофони та кухонні комбайни (рис. 3.3). Слід зазначити, що впродовж досліджуваного періоду зменшується частка продажу споживчих товарів (через торгову мережу підприємств), які вироблені на території України. Так, якщо у 2005 р. реалізовувалось 70,5 % таких товарів, то вже у 2012 р. - 61,9 %. Причому спадну тенденцію спостерігаємо як з продажу продовольчих, так і непродовольчих товарів.



Рисунок 3.3 - Продаж товарів тривалого користування у роздрібній мережі підприємств України [217]

Основними підприємствами, що здійснюють роздрібну торгівлю, є магазини. На початок 2012 р. загальна кількість останніх в Україні становила 47,2 тис. од., що на 15,9 % менше, ніж у 2005 році (табл. 3.7). Мережа продовольчих магазинів зменшилась порівняно з 2005 р. на 9635 одиниць. Проте їх торговельна площа з 6359 тис. м2 у 2005 р. збільшилася у 2012 р. до 9294,5 тис. м2, що на 2935,5 тис. м2 більше. Це свідчить про те, що мережа продовольчих магазинів почала зростати, перш за все завдяки будівництву мегамаркетів з великою торговельною площею.

Таблиця 3.7 - Спеціалізація мережі роздрібної торгівлі підприємств в Україні [218, с. 82, 101]

Спеціалізація	2005	2008	2009	2010	2011	2012	2012 до 2005,%
Усього магазинів у т.ч.	55804	50480	47651	48000	48383	47234	84,6
Продовольчі	31891	26011	24639	24192	23667	22256	69,8
Універсами, супермаркети	904	1273	11319	1422	1456	1565	173,1
Гіпермаркети	59	1169	188	202	225	261	442,4
Непродовольчі з них	23913	24469	23012	23808	24716	24978	104,4
Універмаги	20	12	13	13	21	21	105,0
Магазини самообслуговування	2675	5322	5498	6161	6827	7126	266,4
Кіоски	13877	112109	10980	9818	8783	7800	56,2

Зазначені зміни формату крамниць пов'язані зі зміною купівельних переваг населення на користь нецінових факторів у купівлі споживчих товарів. Українці дедалі більше усвідомлюють вигоди закупівлі продуктів у супер- та гіпермаркетах. Одночасно з цим відбувається відплив покупців з ринків, гастрономів, невеликих крамниць. Нині практично кожен п'ятий покупець купує товар у супермаркеті. Серед них можна виділити споживачів у віці від 20 до 39 років. Багато респондентів з високим рівнем доходів, а також жителі столиці і міст з чисельністю населення понад 500 тис. осіб бажають купувати продукти харчування в торговельних об'єктах такого типу [243, с. 483]. У гіпермаркетах в Україні здійснюється до 15 % покупок. В той же час, у гіпермаркетах Чехії та Угорщині близько 30-40 % [163].

Останніми роками в Україні активно створюються великі торгівельні структури різної організаційно-правової форми (торгові мережі, холдинги, об'єднання), які мають найбільш динамічні темпи розвитку. Особливо дана тенденція проявляється у продовольчому сегменті ринку, де частка таких структур складає лише 1,2 %, проте вона забезпечує 19,8 % загального товарообігу. Український ринок роздрібної торгівлі є привабливим для потужних іноземних транснаціональних компаній з точки зору виходу на нього. Серед іноземних торговельних мереж найбільш успішними є Billa, Spar, Metro Cash & Carry. Головною перевагою західних мереж є великі фінансові можливості, що формуються за рахунок власних коштів і залучення дешевих кредитів західних банків. Вони мають досвід адаптації до різних ринків різних країн, а відпрацьовані роками технології полегшують процес відкриття нових магазинів. Крім цього, термін окупності проектів торговельної нерухомості у нашій країні становить лише 3-5 років. Це майже втричі менше порівняно з іншими європейськими країнами та в півтора-два рази - порівняно з іншими видами нерухомості [163].

Оцінюючи щільність магазинів роздрібної торгівлі, ми визначили, що показник середньої щільності в Україні складає (9,22) (додаток В.1). Вище середньоукраїнського показника він є у Львівській (13,5), Донецькій (11,2), Дніпропетровській (10,3), Київській (9,9), Івано-Франківській (9,7) областях та у АР Крим (9,6). Проте найдоступнішими такі інфраструктурні об'єкти є у м. Києві та м. Севастополі, де показник перевищує середній показник по Україні, відповідно, у 7,2 та 3 рази. Найгірша забезпеченість та доступність роздрібними магазинами у Миколаївській області (6,2) та Херсонській (6,1).

Оцінюючи щільність площ роздрібних магазинів, ми визначили, що дещо вищим за середнє значення показника в Україні він є Дніпропетровській (2,4), Донецькій (2,5), Одеській (2,0), Запорізькій областях (1,9). У той самий час, слід зазначити, що у м. Києві площа роздрібних магазинів у 15,4 рази перевищує середній показник. Це свідчить, що у столиці є не тільки велика кількість магазинів, але і те, що вони є великоформатними (супермаркети, гіпермаркети). Найнижча щільність площ магазинів спостерігається у Сумській (0,98) та Житомирській (0,93) областях.

Формують матеріально-технічне забезпечення торгівлі і ринки, послугами яких користується значна частина населення (табл. 3.8). Впродовж 2005- 2012 рр. спостерігаємо тенденцію щодо зменшення кількості ринків з продажу споживчих товарів та зменшення торговельних місць на них. Так, якщо у 2005 р. кількість ринків в Україні становила 2,9 тис. од., то у 2012 р.- 2,6 тис. од. Кількість торговельних місць на ринках за досліджуваний період зменшилась на 52,3 тис.

Для задоволення потреб населення, забезпечення ефективного використання часу покупців в Україні активно розвивається мережа змішаних ринків, тобто таких, де можна придбати як продовольчі, так і непродовольчі товари. Частка таких ринків у 2012 р. складала 61,8 %. Змішані ринки найпоширеніші на Донеччині (194 одиниць) та Одещині (121): на них припадає 19,2 % їх загальної кількості. Найменше таких ринків функціонує у Чернівецькій області (12).