Матеріально-технічне забезпечення розвитку соціальної сфери України в умовах трансформації економіки

В. Стаханов визначає суть інфраструктури як «комплекс специфічних трудових процесів з виробництва послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини» [198].

На думку економіко-географів і економістів-регіоналістів, інфраструктура - це сукупність інженерно-технічних споруд та об'єктів, які є важливою умовою здійснення процесу виробництва на даній території і фактором територіальної організації продуктивних сил [192].

Ю. Рандалов, Ц. Будаєва розглядають соціальну інфраструктуру як комплекс підприємств, споруд і закладів, які забезпечують на певній території необхідні матеріальні та культурно-побутові умови життя населення, а саме: житловий фонд, заклади науки, культури й мистецтв, загальної та професійної освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, підприємства торгівлі й комунального господарства, споруди спортивного та оздоровчого призначення, пасажирський транспорт [169]. М. Комаров соціальну інфраструктуру розглядає як сферу суспільного життя, яка забезпечує створення умов для здійснення трудової, соціально-політичної, духовної та сімейно-побутової діяльності людей [102]. Б. Данилишин, В. Куценко під соціальною інфраструктурою розуміють комплекс об'єктів, які створюють загальні умови функціонування суспільного виробництва і життєдіяльності населення, формування фізичного та інтелектуального розвитку суспільно-активного індивіда [40, с. 4]. О. Салій соціальну інфраструктуру розглядає як сукупність матеріальних об'єктів, що забезпечують загальні умови для ефективної діяльності людини в усіх сферах життя [182, с. 216].

На думку О. Алимова, О. Кочерги, Н. Вітренко [7, 110, 25], соціальна інфраструктура являє собою сукупність об'єктів, що забезпечують загальні умови для ефективної економічної діяльності людини у всіх сферах суспільного життя. І. Прокопа вважає, що соціальна інфраструктура - сукупність об'єктів (підприємств, організацій, установ, їх підрозділів, а також видів діяльності) різноманітних галузей, функціонування яких підпорядковано задоволенню особистих потреб населення, забезпеченню його життєдіяльності та гармонійного розвитку [165, с. 9].

Узагальнюючи сутність соціальної сфери зазначаємо, що в науковій літературі висловлюються різні точки зору. Більшість точок зору щодо трактування змісту цього поняття можна звести до того, що соціальну сферу розглядають як комплекс галузей, ототожнюючи їх прямо або опосередковано зі сферою послуг. Для успішного функціонування соціальної сфери потрібна сукупність матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. У нашому дослідженні ми виділяємо матеріальні ресурси.

Резюмуючи короткий огляд підходів до визначення сутності матеріально-технічного забезпечення сталого соціального розвитку, можна констатувати, що теоретичні узагальнення як у вітчизняній, так і у зарубіжній економічній науці, не дають повного і чіткого уявлення щодо його сутності. Залишається не досить повно з'ясованим конкретний зміст даного поняття.

Оскільки матеріально-технічне забезпечення сталого соціального розвитку автор буде розглядати через призму соціальної сфери, то у запропонованому визначенні, по-перше, підкреслюватиметься, що матеріально-технічне забезпечення сталого соціального розвитку - це умови, що забезпечують ефективну життєдіяльність людини не тільки на виробництві, але й у всіх основних сферах суспільства. У той самий час матеріально-технічне забезпечення не є механічним зібранням об'єктів матеріальної бази. У цьому сенсі не можна одні об'єкти (споруди) замінити іншими - вони діють лише в комплексі, взаємодіючи і доповнюючи один одного. По-друге, до матеріально-технічного забезпечення сталого соціального розвитку, крім будівель та споруд, входить і їх технічна забезпеченість. По-третє, матеріально-технічне забезпечення сталого соціального розвитку стосується всього без винятку населення, оскільки багато його елементів, як уже зазначалося, необхідні для відтворення не тільки самого працівника, але і його сім'ї. Це необхідно постійно враховувати під час розбудови населених пунктів. По-четверте, матеріально-технічне забезпечення вирішує завдання соціального розвитку, які в умовах трансформації суспільства виходять на перший план.

На думку автора монографії, матеріально-технічне забезпечення сталого соціального розвитку - це узгоджена сукупність матеріальних умов (споруд, будівель) і їх технічне устаткування для процесу надання послуг з обумовленою технологією в соціальній сфері, які створюють передумови для раціональної організації всіх основних видів діяльності людини та призводять до якісного зростання параметрів суспільства.

2.2 Роль соціальної сфери у суспільному відтворенні

Основна роль соціальної сфери полягає в тому, що вона є основою підвищення життєвого рівня населення. Її розвиток сприяє створенню гармонійного соціального середовища, в якому забезпечується повний обсяг життєвих потреб людини. На зростання ролі соціальної сфери вказують процеси поглиблення суспільного поділу праці. Саме вони привели до того, що поряд з матеріальним виробництвом виникла і розвивається соціальна складова держави. Матеріальне виробництво -- це вирішальна сфера життєдіяльності людства. Воно забезпечує створення благ, які відіграють головну роль у задоволенні потреб людини і суспільства. Однак поряд з матеріальними потребами з розвитком суспільства все більше зростають потреби в суспільних і духовних благах, які забезпечуються саме у соціальній сфері. І чим повніше насичуються потреби у матеріальних благах, тим більше попит переміщується на соціальні та культурні блага. Оптимальне поєднання матеріального виробництва і нематеріального (ті, що продукує соціальна сфера) дає змогу забезпечувати відповідність між матеріальним добробутом і духовним розвитком людини. Адже науково-технічна революція, якісно нова техніка вимагають підвищення рівня освіти, кваліфікації, загальної культури людини, її дисциплінованості та відповідальності за доручену справу. Все це визначає зростаючу роль і активний зворотний вплив соціальної сфери на розвиток суспільного виробництва. Як свідчить досвід, недооцінка розвитку матеріально-технічної складової соціальної сфери, її відставання від розвитку виробництва є однією з причин відставання у науково-технічному прогресі. Через це розвиток соціальної сфери через її матеріально-технічне забезпечення нами розглядається чинником прискорення економічного розвитку держави.

Матеріальні ресурси соціальної сфери сприяють розширенню складових матеріальної культури. Їх розвиток сприяє розширенню мережі ресторанів, кафе, суттєво збільшується використання людиною предметів культурно-побутового та господарського призначення у повсякденному житті. Все це зумовлює процес модернізації суспільства. У світі визнано: чим більше людина в повсякденному житті використовує речей, які забезпечують комфорт, гігієну та зміцнення її здоров'я, тим вища якість життя. Тому розвиток матеріальної складової соціальної сфери є основою до перетворення соціальної активності у важливий ресурс економічного зростання.

Крім цього, достатнє матеріально-технічне забезпечення соціальної сфери знижує тиск соціально-економічних потрясінь на людину і суспільство. Значною є його роль у підвищенні ефективності суспільного виробництва, економії живої праці, здійсненні ринкових перетворень. У країнах із соціально орієнтованою економікою матеріально-технічного забезпечення соціальної складової держави розглядають як один із важливих факторів успішного переходу держави до сталого розвитку.

В економіці, зорієнтованій на послуги, які продукує соціальна сфера, створюються можливості для скорочення глибини і тривалості спадів, тобто для зниження масштабів економічних витрат від циклічних порушень процесу відтворення. Працю вчителя, працівника культури, лікаря включають до витрат виробництва того фонду, який взагалі створює всі вартості, а саме -- до витрат виробництва робочої сили. Тому, матеріально-технічне забезпечення соціальної сфери слід розглядати як важливу частину суспільної праці, як необхідну умову функціонування та розвитку суспільства.

Послуги, які надає соціально-оздоровча та освітньо-духовна сфери, впливають на формування якісних характеристик сукупного працівника, рівень його освіти, культури, стан здоров'я, розширення можливостей працівника підвищувати свою ділову активність, розвивати свої творчі здібності. Світова практика вказує на те, що високого добробуту досягають ті країни, де частка економічно активного населення з вищою освітою складає 40 - 60 %, тоді нині в Україні -- це лише 26 %.

Як відомо, важливою складовою робочої сили є здоров'я. Саме стан матеріально-технічного забезпечення сфери охорони здоров'я, фізичної культури і спорту сприяє зміцненню здоров'я населення. Від стану здоров'я та фізичного розвитку залежить можливість участі людини у певних видах трудової діяльності, її продуктивність праці [127]. Слід зазначити, що соціально-оздоровча сфера є джерелом попиту на НДДКР, сприяючи економічному зростанню через створення нових робочих місць, покращенню якості життя населення, підвищенню сукупної продуктивності засобів виробництва, зовнішніх ефектів, що виходять за межі фірми, галузей та країн (наприклад, застосування результатів фармацевтичних розроблень у ветеринарії, або у онкології). Тобто, сучасною наукою доведено, що послуги, які надаються закладами соціально-оздоровчої сфери виступають як окремий фактор економічного зростання. Цей вплив можна описати так: розвиток економіки сприяє збільшенню доходів, більші доходи формують попит на соціально-оздоровчі послуги, більш здорове населення сприяє зростанню темпів розвитку економіки через збільшення людського трудового потенціалу, покращення працездатності, підвищення продуктивності праці, рівня накопичень, інвестицій та споживання в економіці, накопичення людського капіталу; людський капітал, висока продуктивність та працездатність сприяють ще більшому зростанню доходів та зростання випуску продукції. Через ефективний зворотний зв'язок виникає взаємопідсилення та мультиплікаційний ефект економічного зростання.

Індикатором соціального відтворення є суспільне здоров'я, яке ВООЗ розглядає в контексті соціально-економічного розвитку в рамках визначених якості та способу життя. На його зміцнення має бути спрямована діяльність не лише закладів охорони здоров'я, але й сфери фармації, сервісні послуги в медичній сфері, медична допомога, обсяг і якість медичних послуг. Такий підхід і передбачає міжнародна концепція «Здоров'я для всіх у XXI столітті». Покращення стану здоров'я населення України є одним з пріоритетів державної політики, оскільки фізично і психічно здорові люди мають більше можливостей для самовдосконалення, роботи на користь своєї вітчизни, народження здорових нащадків, що в перспективі створить міцний фундамент для побудови національної економіки.

Соціокультурний розвиток, формування нових груп споживачів в умовах системи високих заробітків утворюють динамічні, дедалі більш складні ринки -- основу і нову форму багатства націй епохи НТП. Динамічне розширення ринків для все більш складної продукції надає простір для кількісного розвитку і підвищення інших показників всієї економіки. В інформаційному суспільстві, в умовах величезного потоку інформації роль комунікаційної сфери полягає в тому, щоб навчити аналізувати цю інформацію, певною мірою її структурувати, вибирати найнеобхіднішу -- для задоволення конкретних інформаційних потреб.

Сьогодні соціальна сфера перетворюється на наукомістку сферу, а низка її складових -- сфера торгівлі та ресторанного господарства, зв'язку, телебачення та радіо, інформаційна сфера -- за рівнем технічної оснащеності перевищують рівень цього показника в обробній промисловості. Водночас можна сказати, що стан матеріально-технічного забезпечення освітньо-духовної сфери впливає на стає отримання знань, які потім поширюються на всі сегменти економіки, відкриваючи перед людиною нові перспективи зростання, підвищення якості та ефективності. Цьому сприяє й глибока інтеграція послуг в інвестиційний процес.

Ще з давніх часів люди усвідомлювали значення освіти в їх житті. Історія залишила нам відомості про книголюбство Ярослава Мудрого, про знання п'яти іноземних мов його сином Всеволодом, про писемність дочки Анни, що вважалось на той час вагомим досягненням. Освіта виступає суттєвим чинником, яка впливає на розвиток національної економіки, забезпечує її конкурентоспроможність. Усвідомлення Україною важливості того, що люди та їх розвиток є складовою національної економіки, знайшло відображення в підписаній у 2000 р. Декларації ООН «Цілі наступного тисячоліття». До 2015 р. Україна зобов'язалась виконати такі цілі як подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий розвиток довкілля, поліпшення здоров'я матерів і зменшення дитячої смертності, обмежити поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, покладення початку до скорочення їх масштабів [212].

Нині населення розуміє, що здобуття освіти -- це інвестиції в людський капітал. Наприклад, у США, за статистичними даними, кожен рік, витрачений на навчання, збільшує зарплатню працівника у середньому на 10 %. Освіта не лише сприяє підвищенню продуктивності праці людини, але й потенційно забезпечує тривалий зовнішній ефект, який відчувається тоді, коли суспільно ефективні дії однієї людини збільшують добробут іншої. Так, освічена людина може висунути ідеї, які стають корисними для іншої. Ними має можливість використовувати кожен, хто потрапив у сферу впливу освіти. Тож не дивно, що ЮНЕСКО ще в 1993 р. створила спеціальну «Міжнародну комісію з освіти для XXI століття», яка дійшла висновку, що освіта має розвиватися випереджальними темпами, і без запровадження нової моделі освітньої системи неможливо сформувати суспільство стійкого розвитку.

Особливо велике значення матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери у сприянні накопичення нематеріальних активів, які значно доповнюючи інвестиції в матеріальний капітал, відіграють роль стратегічного ресурсу соціально-економічного прогресу та конкурентоспроможності. На потреби виробництва переважно працює сфера вищої освіти, збільшується інвестиційна складова і в базовій освіті, де закладаються гуманітарні, культурні та інші характеристики, необхідні для продуктивної участі та комфортного існування людини в постіндустріальному суспільному середовищі. У багатьох країнах світу сфера освіта належить до найпріоритетніших галузей економіки і розглядається як головний чинник вирішення соціально-економічних проблем.

Успішне функціонування соціальної складової держави, ядром якої є стан її матеріально-технічного забезпечення, сприяє активізації людського фактора, а на цій основі - підвищенню ефективності суспільного виробництва. Практика свідчить, що у населених пунктах, де добре розвинута матеріально-технічна база соціальної сфери, плинність кадрів, як правило, є нижчою, ніж у тих поселеннях, де її немає. Матеріали досліджень вказують, що наявність добре розвинутої матеріально-технічної бази соціальної сфери, може до мінімуму звести вплив негативних чинників на соціально-економічний розвиток у цілому, а також на стан міграційних процесів. Освітньо-духовна сфера, інформаційна сфера, сфера побуту, торгівлі та ресторанного господарства сприяють раціональному використанню вільного часу, забезпечуючи економію праці, сприяє відновленню працездатності. Стан матеріально-технічної бази житлово-побутової сфери суттєво сприяє зростанню ефективності виробництва (працівник, маючи нормальні житлово-побутові умови, працює продуктивно, адже йому не доводиться турбуватись про поліпшення умов проживання).

Особливо помітно зростає роль соціальної сфери нині, коли Україна проголосила себе державою із соціально орієнтованою економікою. Саме соціальна сфера, у тому числі її матеріально-технічне забезпечення, нами розглядається важливим фактором соціально-економічного піднесення суспільства при його переході до сталого розвитку.

2.3 Склад та структура соціальної сфери держави

Соціальна сфера являє собою цілісну, постійно змінну підсистему суспільства, породжену об'єктивною потребою суспільства в безперервному відтворенні суб'єктів соціального процесу. Це стійка галузь людської діяльності людей з відтворення свого життя, простір реалізації соціальної функції суспільства. Саме в ній знаходить сенс соціальна політика держави, реалізуються соціальні і громадянські права людини. Соціальна сфера являє собою самобутнє, складноорганізоване, впорядковане ціле, єдине в своїй суті, в своїй якості. Її основним функціональним призначенням є надання послуг з метою відтворення диференційованих соціальних суб'єктів з їх здібностями, потребами, різноманіттям інтересів.

Перш, ніж визначити склад та структуру соціальної сфери з'ясуємо функції, які вона виконує. Так, М. Орлатий, до основних функцій соціальної сфери відносить:

- розподіл та обмін (мережа підприємств оптової і роздрібної торгівлі, підприємств громадського харчування, заклади кредитної та страхової системи);

- надання споживчих послуг (житлово-комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок);

- охорона здоров'я (заклади медичного, санаторно-курортного обслуговування, фізкультури і спорту, соціального забезпечення населення);

- формування суспільної свідомості та наукового світогляду (мережа культурно-освітніх закладів, мистецтва і релігії) [150, с. 3].

Н. Вітренко вважає, що соціальна сфера виражає певні економічні, колективні та ідеологічні зв'язки і функції. Так, на її думку, основна функція соціальної сфери полягає у збереженні та розвитку трудового і духовного потенціалу населення, кожної людини як особистості, органічно поєднуючись з її економічною функцією - створення сприятливих умов для виробництва матеріальних благ. Політична функція соціальної сфери полягає в реалізації соціальної політики уряду [25, с. 13].

З нашої точки зору, функції соціальної сфери визначаються і підпорядковані цілям сталого розвитку суспільства. У зв'язку з цим постає питання дослідження тих специфічних функцій соціальної сфери, які жоден інший соціальний інститут виконати не може. Зазначаючи функції соціальної сфери, ми виходимо з того, що функції будь-якого об'єкта в суспільстві відображають особливу форму взаємозалежності між компонентами єдиного процесу суспільного розвитку, коли зміни одного з них з неминучістю виявляються похідними від змін інших. Це орієнтує наше дослідження на конкретні процеси, з якими безпосередньо пов'язаний сталий розвиток соціальної сфери. До найбільш значимих цільових функцій соціальної сфери ми відносимо:

- всебічний та повний розвиток людини;

- створення умов для формування прогресивних тенденцій у демографічних процесах;

- ефективне використання трудових ресурсів;

- відтворення робочої сили, яка б відповідала потребам та рівню розвитку виробництва;

- забезпечення оптимальних житлово-комунальних та побутових умов життя населення;

- відтворення та збереження фізичного здоров'я населення;

- раціональне використання вільного часу людей;

- формування громадської свідомості та наукового світогляду;

-гарантування соціальної захищеності всіх груп населення;

- забезпечення екологічних умов життя та праці;

- задоволення потреб населення в товарах і послугах;

- забезпечення необхідної для виробничого процесу продуктивності праці;

- формування підростаючого покоління.

Крім цього, на нашу думку, соціальна сфера виконує системні, міжгалузеві і міжрайонні функції. Виходячи з функцій соціальної сфери охарактеризуємо кожну з її складових та визначимо мету діяльності. З цією метою здійснимо відповідну класифікацію складових соціальної сфери відповідно до запропонованого визначення даного поняття. Слід зазначити те, що неоднозначність та дискусійність наведених раніше визначень щодо сутності соціальної сфери, в певній мірі характерні і для існуючих систем її класифікації. Характерні для багатьох рішень такі недоліки: недостатньо вирішеними залишаються питання щодо обґрунтувань обмежень класифікаційних ознак; допускається змішування понять та ознак; дається перелік складових, попередньо не об'єднаних відповідними ознаками.

Класифікація матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери є досить складним процесом і потребує глибокого теоретичного осмислення. Об'єктивним підґрунтям указаних складнощів є відмічені раніше розбіжності самого поняття «соціальна сфера», відсутність конкретного визначення її розмежування з іншими сферами економічної діяльності та занадто широкий діапазон тих функцій, які виконують її суб'єкти. Як ми переконались, навіть сама цільова функція соціальної сфери може бути диференційована на ряд відособлених напрямків, що можуть бути прийняті як ознаки класифікації.

Динамічність зміни векторів спеціалізації підприємницької діяльності, що ослаблює чіткість розмежування таких суб'єктів, скажімо, за ознакою спеціалізації діяльності суб'єкта, коли мова йде про віднесення конкретного суб'єкта соціальної сфери, до тієї чи іншої класифікаційної групи. Однак, класифікація соціальної сфери, і її матеріально-технічне забезпечення потрібна і, перш за все, для вирішення прикладних питань управління, підвищення позитивного впливу на процеси суспільного відтворення і життєдіяльність людини.

Критерії поділу соціальної сфери у різних науковців відрізняються. Так, Н. Плащинський [159] та Ю. Саєнко [180] в основу поділу закладають функціональну спрямованість послуг у процесі відтворення. Б. Хомелянський [225], В. Канін [97] - спрямованість галузей і груп об'єктів на створення загальних умов функціонування виробництва чи життєдіяльності людини. О. Кочерга [110], О. Алимов [7], В. Куценко [117] за критерій обирають поділ на групи за функціональним призначенням видів діяльності. Вітренко Н. за критерій обирає спрямованість галузей, що обслуговують виробництво матеріального продукту чи населення [25].

Досліджуючи склад соціальної сфери, В. Коломієць у класифікації виділяє: розподільчу (торгівля, транспорт і зв'язок); виробничу (фінансова, підприємницька і допоміжні послуги); споживчу (послуги, пов'язані з допоміжним господарством); суспільну (гуманітарні та інші послуги) [101, с. 16]. К. Прокопишак поділяє соціальну сферу на види, які включають ланки, об'єднані між собою за функціональним призначенням: соціально-побутову (побутове обслуговування, громадське харчування, торгівля, житлово-комунальне господарство); соціально-оздоровчу (охорона здоров'я, фізична культура і спорт, рекреація); соціально духовну (освіта, культура і мистецтво, культові споруди); соціально-економічну (соціальне забезпечення, транспорт, зв'язок, кредитування і державне страхування) [166, с. 13].

В. Прокопа виділяє побутову сферу (житлово-комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, служба побуту, транспорт і зв'язок у частині обслуговування населення) та соціально-економічну, яка складається із галузей, що беруть участь у формуванні та розвитку робочої сили (освіта, культура, охорона здоров'я) [165, с. 10].

В. Федько та Н. Федько виділяють соціально-побутову сферу, яка формується через послуги закладів освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, мистецтва, роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, транспорту та зв'язку [216, с. 45]. Група авторів, зокрема, В. Вакуленко, О. Ігнатенко, М. Орлатий, крім галузей соціально-побутового і соціально-культурного призначення, виділяють окрему групу, до якої включають правові заклади органи страхування та кредитування [174, с. 7]. Виділяючи зазначену вище групу, автори не дають пояснення, що лежить в основі такого поділу.

Ми, визначаючись із класифікацією соціальної сфери і її матеріальними ресурсами, керуємось міркуванням про те, що вони є основою для процесу надання послуг. На нашу думку, соціальну сферу можна розмежувати на чотири складові: соціально-побутову, соціально-оздоровчу, освітньо-духовну та комунікаційну (рис. 2.1). А матеріально-технічне забезпечення слід розглядати в рамках кожної з визначених нами складових. Такий поділ сприяє вивченню ефективності міжгалузевих зв'язків та в загальному вигляді розмежовує суб'єкти за їх функціональним призначенням. Ми вважаємо, що складові соціальної сфери є її суб'єктами. Визначимо склад соціальної сфери України.

Соціально-побутова складова включає житлово-побутову сферу й торгівлю та ресторанне господарство. Матеріально-технічне забезпечення житлово-побутової сфери покликане забезпечувати нормальну діяльність усіх систем життєзабезпечення житлових будинків, підприємств і установ. Дана сфера включає: житлове господарство; служби інженерних мереж і споруд; підприємства із благоустрою тощо. Побутове обслуговування населення здійснюють, в основному, малі підприємства. Вони надають десятки різноманітних послуг. Це підприємства із ремонту та індивідуального пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї; із ремонту, пошиття і в'язання трикотажних виробів тощо.

Рисунок. 2. 1. ? Основні структурні елементи соціальної сфери України

Матеріально-технічне забезпечення торгівлі та ресторанного господарства забезпечує просування товарів з виробничої сфери до споживача. Підприємства й установи сфери торгівлі закуповують продукцію у виробників, зберігають і сортують товари, а потім пропонують її роздрібній торгівлі (магазинам, кіоскам, супермаркетам, гіпермаркетам тощо), звідки вона надходить до населення. Їдальні, кафе, бари, ресторани формують сферу ресторанного господарства.

Соціально-оздоровча складова, на нашу думку, включає: охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру та спорт, туризм.

Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я являє собою сукупність установ, організацій (закладів), які зайняті відновленням і зміцненням здоров'я людини, профілактикою захворювань. У його складі виділяють: лікувально-профілактичні, санаторно-курортні заклади та аптеки. Провідна роль у даній сфері належить лікувально-профілактичним закладам, які надають послуги з відновлення здоров'я людини. Санаторно-курортні заклади продовжують і завершують цю роботу. Основна функція аптечних установ -- забезпечення лікарськими засобами лікувальних закладів та населення.

Лікувально-профілактичні заклади є різними за характером виконуваної роботи. Їх можна умовно поділити на дві групи. Перша група -- це амбулаторно-поліклінічні установи (поліклініки, амбулаторії, диспансери та ін.), друга група -- стаціонарні установи (лікарні, клініки, інститути, шпиталі та ін.). Склад кожної групи також диференційований. Так, поряд з багатопрофільними лікарнями, поліклініками існують спеціалізовані установи в першій і другій групах за різними ознаками (характером хвороби, групах населення, яке обслуговується, та ін.) -- наприклад, онкологічні, наркологічні лікарні, туберкульозні диспансери, дитячі поліклініки тощо.

Наступною складовою соціально-оздоровчої сфери є соціальне забезпечення. Це соціальні інститути, які забезпечують соціальний захист населення. Їх матеріальними ресурсами є такі об'єкти: будинки-інтернати для людей похилого віку, школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, будинки-інтернати для дітей-інвалідів, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких громадян та інвалідів тощо.

Матеріально-технічне забезпечення фізичної культури і спорту включає: спортивні споруди (основні споруди, в яких проводять змагання); допоміжні споруди (гардероби, кімнати відпочинку, душові, роздягальні тощо); споруди для глядачів; технічні приміщення; спортивне обладнання і знаряддя тощо. Важливими матеріальними об'єктами сфери фізичної культури і спорту є дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву та школи спортивної майстерності. Функції сфери фізичної культури і спорту аналогічні функціям туристичної індустрії.

Матеріально-технічне забезпечення туризму представляє собою стійку сукупність матеріально-речових об'єктів, діяльність яких спрямована на задоволення туристичних потреб населення. Воно включає матеріально-технічну базу функціонально-господарських структур різного порядку. Основним функціями туристично-рекреаційної інфраструктури є задоволення потреб населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу. Матеріальні об'єкти включають: санаторії, пансіонати, будинки, бази відпочинку, готелі та інші місця тимчасового проживання тощо. Існують різні типи установ у складі санаторно-курортних закладів. Наприклад, дитячі санаторії.

До освітньо-духовної сфери належить освіта і наука та культура і мистецтво. Основне завдання її полягає у забезпеченні інтелектуального, духовного розвитку людини. Матеріально-технічне забезпечення освіти і науки охоплює: дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчально-виховні заклади (школи, гімназії, ліцеї), професійно-технічні (училища) та вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі, інститути, університети, академії). Важливим завданням сфери науки є збереження висококваліфікованих кадрів і впровадження наукових розроблень і досягнень у практику. Її матеріальними об'єктами є: науково-дослідні інститути та їх філіали, наукові центри, технологічне обладнання для проведення досліджень, органи планування і координації наукових досліджень тощо.

Культура і мистецтво охоплює установи, підприємства, організації, які надають послуги культурного та мистецького призначення. До матеріальних об'єктів відносимо: бібліотеки, музеї, театри, концертні зали, кінотеатри, картинні галереї тощо.

Комунікаційну складову ми розглядаємо як сукупність територіально розподілених державних і корпоративних інформаційних систем, ліній зв'язку, мереж і каналів передачі даних, засобів комунікації, що забезпечують їх ефективне функціонування. До її складу, на нашу думку, слід віднести: транспорт, зв'язок та виставково-видавничу діяльність. Основним завданням даної сфери є надання інформаційних та транспортних послуг населенню. До матеріальних об'єктів транспорту відносимо: аеропорти, залізничні вокзали й автовокзали, пасажирський транспорт. До зв'язку відносимо електричний, поштовий зв'язок, мережі Інтернет та стільникового зв'язку, засоби телебачення та радіо. Матеріальними об'єктами тут служать пошта, телеграф, факсимільний зв'язок, а також мережі телевізійного і радіомовлення (включаючи мережі розподілення програм, кабельне телебачення та аудіовізуальні системи і служби зв'язку тощо).

Проте, крім зазначеного вище складу соціальної сфери, на нашу думку, можлива і більш детальніша її класифікація. Вона може бути здійснена шляхом виокремлення в соціальній сфері ознак, які висвітлюють окремі особливості трьох визначальних ознак. Саме ці ознаки будуть визначати матеріально-технічне забезпечення соціальної сфери. Це можуть бути такі ознаки: залежно від завдань суспільного відтворення; за поширеністю окремих елементів соціальної сфери; за рівнем розвитку; за інноваційно-ергономічним розвитком; за видами адміністративно-регіональної політики; за рівнем доступності; за складом капіталу.

Підсумовуючи все зазначене вище, можна зробити висновок, що основними ознаками структури суб'єктів соціальної сфери є їх диференціація стосовно загальних умов, які вони створюють для проходження процесу суспільного відтворення, виконувані нею функцій та масштаби території обслуговування. Залежно від конкретних завдань, які вирішуються при проведенні того чи іншого дослідження, можуть бути використані також інші ознаки класифікації соціальної сфери.

2.4 Принципи та фактори розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери держави

Важливу методологічну роль у дослідженні аспектів управління розвитком соціальної сфери, і в тому числі її матеріально-технічним забезпеченням, відіграють принципи. Роль принципів полягає в тому, що вони виступають найбільш узагальненою формою логічної організації наукового пізнання. До загальнонаукових принципів відносять: принцип об'єктивності, детермінізму, розвитку, системності, коеволюції, ціннісний та ін. Такі принципи фіксують основні моменти сучасних наукових парадигм та допомагають отримувати нові знання. Розглянемо детальніше зазначені вище принципи.

Принцип об'єктивності відображає здатність суб'єкта відтворити закони розвитку об'єкта, відображати його властивості в пізнанні.

Принцип розвитку характеризує закономірності змін соціального об'єкта залежно від конкретних умов існування в просторі, часі, системі відносин. Його роль зумовлена тим, що він розкриває рушійні сили еволюції будь-якої економічної системи (в тому числі і соціальної); спрямованість її розвитку; появу нових сутнісних та якісних сторін у системі та її складових; пояснює появу нових законів та закономірностей на якісно нових етапах еволюції певної економічної системи тощо.

Принцип системності дозволяє бачити об'єкт дослідження як певну цілісність та як елемент більш складної системи. Системою називають сукупність елементів, які пов'язані один з одним та які складають певну цілісність. Для того щоб дослідити будь-яке явище чи процес, необхідно уявляти їх з позиції закономірностей системного цілого та взаємодії частин, які його складають. У результаті досліджень об'єкт постає як частина глобальної системи всезагальних зв'язків. Системний підхід вимагає від дослідника проводити дослідження об'єкта зразу в декількох напрямках для того, щоб як найповніше охопити всі зв'язки та опосередкування [108, с. 173]. Такий підхід передбачає виявлення принципів ієрархії елементів системи, форм зв'язку між цими елементами.

Принцип детермінізму характеризує причинні зв'язки між явищами: одне явище (причина) породжує інше (наслідок). Зв'язок причини та наслідку є необхідним. Адже за існування певної причини та умов, невідворотно виникає наслідок, який завжди буде породжуватися цією причиною та умовами у всіх інших випадках. Наслідок стає сам причиною нового явища, яке в свою чергу стане причиною наступного явища, що називають причинно-наслідковим ланцюгом. Сучасний детермінізм припускає наявність різних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, а саме - просторові та часові кореляції, функціональні залежності, відношення симетрії, взаємодія елементів у системах, взаємодетермінація частин та цілого, зв'язок станів у русі та розвитку тощо [219, с. 158].

Ціннісний принцип (аксіологічний) означає, що людина вбачає в явищах певну значимість. Події є бажаними чи небажаними. Саме у ставленні людини до явища й відображається значущість цього явища. У суспільстві явища різняться за мірою їх значущістю, адже вони виконують певну роль у суспільній практиці. Значимість окремих подій може різнитися не тільки за ступенем їх впливу на розвиток суспільства, а також і за характером цього впливу [108, c. 196 - 197] .

Принцип історизму - принцип діалектики, основними вимогами якого є вивчення сучасного стану розвитку соціальної системи (в даному випадку -соціальної інфраструктури та її складових), її генезису, виявлення тенденцій наступного розвитку, а також обґрунтування економічних законів і категорій та їх ієрархії. Історизм ототожнюється з розглядом явищ в їх русі від минулого до теперішнього. Але це тільки один з моментів вказаного принципу. Цей принцип застосовують і до сучасного таким чином, що воно визначається не тільки як продукт минулого, але й як умова досягнення майбутнього [108, с. 162]. Саме цей принцип дозволяє пояснити майбутнє в загальному вигляді. Дослідження особливостей матеріально-технічного забезпечення сталого соціального розвитку передбачає певну послідовність кроків, а саме: визначення його зрілої форми, у межах якої інтенсивно діють відповідні економічні закони і розвиваються адекватні їм суперечності; дослідження законів та закономірностей становлення, розвитку, функціонування, занепаду, його переходу у досконалішу систему; з'ясування основних етапів розвитку системи суперечностей загалом, елементів цієї системи зокрема; дослідження якісно нових форм розвитку; з'ясування найважливіших кількісних параметрів, комплексний аналіз передумов, ступеня їх зрілості та механізму їх взаємодії, виявлення джерел та рушійних сил розвитку; розкриття якісної специфіки таких стадій, ступенів через економічні закони та відповідні суперечності; при дослідженні тенденцій наступного розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери слід опиратися на всебічний аналіз наявних законів та закономірностей та властивих їм суперечностей, простежити найважливіші форми їх руху, можливості трансформації окремих складових. Комплексне застосування принципу історизму передбачає використання методів індукції та дедукції.

Для пізнання законів та закономірностей суспільства важливим є використання принципу коеволюції, який пояснює співвідношення між різними системами, що розвиваються (у нашому дослідженні - матеріально-технічне забезпечення визначених нами складових соціальної сфери), з урахуванням їх взаємодії, взаємопристосування. Принцип коеволюції може бути використаним у поєднанні економічного та соціального. Це зумовлено тим, що соціальні відносини є першою найтісніше пов'язаною з економічними відносинами формою їх вияву в системі суспільних відносин [140, с. 105]. Крім цього слід зазначити, що для розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери держави нами виділені такі специфічні принципи (рис. 2.2).

Принцип соціальної пріоритетності є визначальним. Особливого значення він набуває в перехідний період, оскільки матеріально-технічне забезпечення соціальної складової держави і її реформування мало другорядне значення, а недостатнє його врахування призвело до різкого падіння рівня життя і різкого майнового розшарування населення, росту соціальної напруги. Цей принцип націлює соціальну політику на досягнення добробуту населення, стимулювання його соціальної активності, а ступінь раціонального розміщення об'єктів, ефективності їх функціонування суттєво впливають на якість життя людей.

Рисунок 2.2 Принципи розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери України

Принцип територіальної доцільності і стабільності означає необхідність, під час реалізації державної чи регіональної соціальної політики, забезпечення політичної стабільності й територіальної цілісності країни. Він є надзвичайно актуальним у трансформаційний період, оскільки окремі політичні сили, громадські організації використовують відмінності в соціально-економічному стані регіонів для посилення дестабілізуючих процесів. Тому однією з головних передумов розроблення механізму матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери є пріоритетність методів і засобів, що спрямовані на збереження єдиного економічного простору країни та консолідації суспільства.

Принцип комплектності державної та регіональної соціальної політики означає необхідність урахування всього комплекту соціальних, екологічних, економічних, науково-технічних факторів з метою забезпечення комплексного розвитку соціальної сфери, як самовідтворювальної цілісної системи у господарського комплексі держави. Його дотримання буде сприяти формуванню спеціалізованих господарських соціальних комплексів з максимальним та ефективним використанням наявних природних ресурсів, економічних і соціальних основ. Даний принцип передбачає врахування сучасних і перспективних способів розміщення об'єктів соціальної складової держави, порайонних відмінностей у формах суспільного виробництва.

Принцип збалансованості та пропорційності потребує дотримання, разом з особливою (для кожної складової соціальної сфери) системою матеріально-технічного забезпечення пропорцій, взаємозбалансованої відповідності його розвитку в рамках макроекономічних, територіальних і галузевих пропорцій у державі. Цей принцип також потребує врахування сутності та мультиплікаційної залежності діючої матеріально-технічної бази соціальної сфери елементів продуктивних сил території, оскільки вони представляють єдину систему суспільного розвитку. Розробляючи основні напрями матеріально-технічного забезпечення ефективного функціонування соціальної сфери потрібно врахувати всю багатопланову сукупність соціально-економічних наслідків, що викликані змінами будь-якого його фактору.

Важливим є принцип адаптації структурних змін до потреб внутрішнього і зовнішнього ринку та світових стандартів. Мова йде про глибинні перетворення, формування ринкового середовища, імплементацію до європейської і світової економіки та політичної структури, розвиток процесів глобалізації і регіоналізації. Адаптація матеріально-технічної бази соціальної сфери до ринкових умов, пов'язана з формуванням соціальної політики на основі використання результатів маркетингових досліджень, гнучких структурних змін з метою визначення напрямків транформаційних перетворень. Потребує моделювання варіантів переходу соціальної сфери до нових структурних змін та врахування наслідків цих змін у соціальній політиці держави.

Принцип планомірності передбачає усвідомлену організовану політику розвитку матеріально-технічного забезпечення складових соціальної сфери в інтересах людей, суспільствах, держави. Принцип групується на синтезі державного регулювання, планування та економічного прогнозування. Особливого значення набуває принцип при переході держави до сталого розвитку.

Принцип сталості спрямований на збереження, відтворення і розвиток матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери в режимі соціальної орієнтації та збалансованості. Цей принцип передбачає врахування наслідків, які можуть негативно вплинути на сталий соціальний розвиток у довгостроковій перспективі. Отже, у стратегічному розумінні сутність цього принципу полягає у необхідності об'єднання всієї множини факторів розвитку соціальної сфери, які мають стабільну здатність до комплексного і постійного розвитку.

Принцип гармонізації економічних інтересів, при пріоритетності матеріально-технічного розвитку соціальної складової, передбачає узгодження, оптимальне об'єднання інтересів країни, суспільства з інтересами власне людини при проведенні всіх заходів стосовно розвитку даної складової економіки.

Принцип законності потребує дотримання вимог Конституції і чинних на території країни законодавчих актів при проведенні державних заходів регулювання матеріально-технічного забезпечення соціальної складової держави. Врахування цього принципу приводить до підпорядкування основ державної соціальної політики і відповідних її форм та методів організації соціальних, економічних та інших відносин нормативним документам і законодавчим актам на державному, регіональному і місцевому рівнях, а також гармонізації міжнародних стандартів ISO 14000. Врахування та реалізація цього принципу сприятиме, на нашу думку, ефективності управління матеріально-технічним забезпеченням всіх складових соціальної сфери, забезпеченню об'єднання державних програм у напрямку зростання якості і підвищення рівня життя населення.

Принцип екологічної безпеки є необхідним при переході держави до сталого розвитку. Суть його полягає в тому, що матеріально-технічне забезпечення складових соціальної сфери повинно прияти раціональному природокористуванню та захисту навколишнього середовища. При цьому передбачається формування нових соціальних організацій та управлінь, які здатні розв'язувати екологічні проблеми та зменшувати будь-які екологічні небезпеки. Врахування та реалізація цього принципу сприятиме ефективному управлінню матеріально-технічним забезпеченням всіх складових соціальної сфери в напрямку зростання якості та підвищення рівня життя населення.

Зміни в матеріально-технічному забезпеченні соціальної сфери перебувають у тісному зв'язку із змінами в інших сферах життєдіяльності суспільства. Тенденції цього взаємозв'язку, їх причинно-наслідкові залежності не просто різноманітні і складні, але і певною мірою взаємообумовлені та регульовані. Детермінованість матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери економічним умовам проявляється через складну систему взаємозалежних різних факторів, що впливають на життя суспільства. В економічній літературі досі не існує єдиної класифікації різноманітних за походженням факторів, які впливають на формування матеріально-технічної бази соціальної сфери. Складність виявлення та впливу факторів на формування матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери полягає у складності зв'язків між матеріальною і нематеріальною сферами. Оскільки їх розвиток не можна ставити в жорстку лінійну залежність, вплив матеріальних основ життєдіяльності суспільства на різні компоненти соціальної складової виявляються з різним ступенем інтенсивності і з різною спрямованістю. У цьому аспекті слід виділити вплив на матеріально-технічне забезпечення соціальної сфери економічних, політичних та культурних факторів. А соціальна сфера залишаючись, у свою чергу, самостійною, впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства. Причинні зв'язки сфер суспільного життя не виступають на різних етапах історії як раз і назавжди дані та незмінні - вони історичні, тобто виникають, змінюються, розвиваються, згортаються. Таким чином, зовнішнє середовище - це необхідний фон, на якому і за опосередкованої участі якого розвивається матеріально-технічне забезпечення соціальної сфери. Від його розвитку багато в чому залежать виконання функціональних особливостей соціальної сфери.

З іншого боку, специфіка матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери визначаються насамперед внутрішньою природою компонентів, що його утворюють, характером їх внутрішньої взаємодії. Зовнішні впливи переломлюються через внутрішні властивості соціальної сфери, через властиві їй внутрішні протиріччя. Ще одним рядом факторів розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери є фактори, які специфічні саме для розвитку соціального. Тут мається на увазі, перш за все, вплив демографічних, національно-етнічних і соціально-психологічних та інших факторів формування та розвитку соціальної сфери. Таким чином, виділимо фактори, які впливають на розвиток матеріально-технічної бази соціальної сфери держави (рис. 2.3).

- економічні, пов'язані з рівнем соціально-економічного розвитку країни і кожного конкретного регіону, з рівнем та структурою зайнятості в суспільному виробництві; рівнем грошових доходів жителів та їх диференціацією; з обсягом і структурою товарної пропозиції, досягнутим рівнем споживання товарів та послуг, із структурою індивідуального споживчого бюджету, а також з типом власності на підприємствах;

- політичні, характеризують суть і вплив соціальної політики на підвищення потенціалу матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери, реалізацію правових гарантій у сфері соціального відтворення населення, соціальну підтримку і допомогу малозабезпеченим верствам населення, а також соціально-політичної ситуації на її розвиток;

Рисунок 2.3 Фактори розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери України

- правові, зумовлюють законодавчі норми та правовідносини у галузі регулювання соціальних відносин, рівень правосвідомості населення;

- культурні, що визначають вплив системи моральних і культурно-духовних цінностей, норм і традицій, які панують у суспільстві, їх регіональних особливостей на соціальні відносини;

- природно-кліматичні, підкреслюють особливості природного середовища (зокрема, середньорічні температури, середньорічну кількість опадів, тривалість опалювального сезону), рекреаційні умови проживання населення, екологічну ситуацію в регіоні і впливають на стандарти та спосіб життя населення;

- демографічні, які враховують чисельність населення за соціальними групами та їх статево-віковою ознакою, народжуваність і смертність, міграцію, загальну чисельність сімей, їх розміри і склад, співвідношення міського та сільського населення, питому вагу працездатних осіб;

- соціальні, відображають професійно-кваліфікаційну структуру, зайнятість, освітній рівень, особливості побуту, обсяги фонду вільного часу населення і структуру його використання;

- містобудівні: характеризують особливості систем розселення (щільність жителів, розміри та взаємне розташування населених пунктів, розміщення промислових об'єктів, адміністративних, наукових та інших, транспортні зв'язки, напрямки та інтенсивність основних потоків пересування мешканців;

- національно-етнічні, що визначають вплив на розвиток соціальної інфраструктури менталітету, інтересів, традицій і звичаїв та споживчі звички;

- соціально-психологічні, що представляють особливості прояву в соціальних відносинах настроїв, переживань, очікувань населення, їх прагнень, особистісних і групових установок.

На фоні взаємопов'язаності та взаємообумовленості всіх груп факторів провідну роль у подальшому розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери на сучасному етапі її формування відіграють ті з них, що висвітлюють ступінь сформованості систем розселення й рівень розвитку матеріального виробництва.

Для виявлення особливостей матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери слід з'ясувати аспекти її розвитку у кожній складовій. Виділені нами фактори сприятимуть виявленню специфіки управління матеріально-технічним забезпеченням соціальною сферою, пізнання об'єктивних законів її розвитку, визначенню ступеня домінування тих чи інших законів і закономірностей у загальному процесі функціонування.

2.5 Методичні та методологічні підходи оцінювання матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України

На сучасному етапі розвитку держави потребує нових підходів проведення аналізу та оцінювання матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери. Ставимо за мету оцінити розвиток матеріально-технічного забезпечення, а це, насамперед, зміна його стану. Стан визначається сукупністю значень характерних для даної системи величин - параметрами стану. У ході змін системи відбуваються зміни її стану. Тобто, можна сказати, змінюються ті параметри, які визначають стан системи - соціальної сфери держави. З метою уникнення соціальних негараздів необхідно забезпечувати сталий розвиток соціальної сфери. Дана проблема потребує врахування рівня збалансованого функціонування всіх її складових: житлово-побутової, соціально-оздоровчої, освітньо-духовної та комунікаційної. Таким чином, науково обґрунтована методика оцінювання рівня розвитку матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери повинна враховувати її складність як підсистеми суспільного відтворення, якій властива багатомірність характеристик.

Методологічні засади оцінювання матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери України та її регіонів розглянуті у роботах вітчизняних вчених: С. Бондар [15], М. Долішнього [59], В. Куценко, Б. Данилишина [116], А. Лісового [122], М. Орлатого [150], Т. Панасенко [154], Я. Побурка [139], І. Прокопи [165], І. Прокопишак [166], В. Савчука [179], О. Шуст [241] та багатьох інших.