Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАФТИ І ГАЗУ

Монографія

Матеріально-технічне забезпечення розвитку соціальної сфери України в умовах трансформації економіки

Івано-Франківськ 2014

УДК 338.24.01+338.242

ББК 65.49-591

К - 41

Рекомендовано до друку Вченою Радою Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (протокол № 03/537 від 26 лютого 2014 р.)

Рецензенти:

Заець Т.А. - доктор економічних наук, професор, завідувач відділом проблем формування соціального капіталу Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи;

Петренко В.П. - доктор економічних наук, професор, директор інституту післядипломної освіти (Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу;

Янковська Л.А. - доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, ректор ПВНЗ «Львівський університет бізнесу та права» Кінаш І.П.

У монографії розроблено теоретико-методологічні підходи до формування організаційно-економічного механізму матеріально-технічного забезпечення розвитку соціальної сфери держави. Розкрито суть матеріально-технічного забезпечення, роль у суспільному відтворенню, фактори та принципи формування та розвитку. Досліджено особливості, характер, трансформаційну динаміку та оцінено матеріально-технічне забезпечення соціальної сфери держави.

Визначено механізми управління розвитком матеріально-технічного забезпечення. Запропоновано пріоритетні напрямки перспектив перетворень у матеріально-технічній базі соціальної сфери України в умовах переходу до сталого розвитку. Книга буде корисною для науковців, управлінців, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів, фахівців органів державного і регіонального рівнів управління.

ВСТУП

Перебіг трансформаційних процесів в Україні визначає напрями соціально-економічного розвитку держави. Безумовним імперативом нині стає практична реалізація моделі сталого розвитку, яка базується переважно на інвестиціях у розвиток людей та зміну умов їхнього життя. Провідну роль у цих процесах безпосередньо відіграє соціальна сфера, в тому числі її матеріально-технічне забезпечення, яке в умовах становлення та впровадження засад сталого розвитку держави перетворюється на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку, покращення життєвого рівня громадян та формування високих стандартів життя.

У наукових працях, в нормативно-правових актах, у виступах керівництва країни постійно підкреслюється невідповідність між вимогами сучасного періоду розвитку України і можливостями її соціальної складової. Проблеми матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери держави торкаються життєвих інтересів десятків мільйонів громадян, виявляються у розвитку практично всіх її складових. Нерівномірне розташування об'єктів соціальної сфери, складності у доступності, низька якість послуг, недостатнє фінансування ускладнюють проблеми розвитку соціальної сфери в масштабах країни.

Стан матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери держави сприяє створенню гармонійного соціального середовища, в якому забезпечується повний обсяг життєвих потреб людини. Значною є його роль у підвищенні ефективності суспільного виробництва, економії живої праці, здійсненні трансформаційних перетворень. Усвідомлення ролі матеріально-технічної складової соціальної сфери як фактора економічного піднесення держави при його переході до сталого розвитку, його комплексна оцінка дасть змогу виявити чинники, що впливають та визначають динаміку, враховуючи особливості розвитку всіх складових соціальної сфери, а також скорегувати пріоритетні напрямки з урахуванням трансформаційних процесів, спрямованих на забезпечення організаційно-економічних механізмів її функціонування та розвитку.

Формування наукових підходів щодо проблем матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери держави закладені в працях учених політекономічної школи А. Пігу, Дж. М. Кларка. Теоретичні та практичні аспекти матеріально-технічного забезпечення соціальної сфери знайшли своє відображення у працях вітчизняних та зарубіжних учених як В. Баумоля, О Беляєва, Л. Богуш., М. Борщевського, С. Важеніна, М. Вдовиченка, О. Грішнової, Б. Данилишина, М. Долішного, В. Жаміна, В. Євсєєва, Т. Качали, В. Козака, О. Кочерги, В. Кременя, В. Куценко, Е. Лібанової, А. Мазаракі, В. Новикова, Т. Носуліч, М. Орлатого, Я. Остафійчука, О. Палій, В. Рутгайзера, О. Салія, Л. Семів, Л. Ситар, С. Cонько, М. Скринько, Ж. Тощенко, М. Фащевського, Б. Хомелянського, Б. Хорева, Л. Шевчук, А. Шаріпова, Ю. Шпильової, А. Ягодки та багатьох ін.

Проте сучасні ринкові трансформації у країні актуалізують необхідність удосконалення існуючих та напрацювання нових теоретико-методологічних, методичних і прикладних засад матеріально-технічного забезпечення розвитку соціальної сфери, її адаптації до принципів концепції сталого розвитку з урахуванням сьогоднішнього рівня розвитку національної економіки, системи та характеру управління, сучасних умов господарювання, конкретизації заходів щодо підвищення ефективності та результативності розвитку.

трансформаційний комунікаційний соціальний розвиток

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАЛОГО СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Еволюція теорій та концепцій сталого розвитку

Світова цивілізація перебуває у стані глибокої системної кризи, що охоплює економічні, соціальні, демографічні та екологічні аспекти. Вчені, аналізуючи причини глобальної антропогенної кризи, найвагомішою з них називають нерозуміння закономірностей зв'язків суспільства і природи. Криза зумовлена нерозумним господарюванням людини, яка у намаганні поліпшити свій добробут і у гонитві за прибутками зруйнувалиа баланс між природою і суспільством. Невпинне нарощування обсягів виробництва і, відповідно, споживання зумовило неможливість відновлення екосфери. Розуміння небезпечних загроз для життєдіяльності нинішніх поколінь та існування нащадків привело світове співтовариство до розуміння необхідності змінити існуючу парадигму цивілізаційного розвитку і звернутися до вирішення цієї проблеми.

За минулі десятиріччя різними організаціями ООН було розроблено і проголошено ряд концепцій глобального розвитку, спрямованих на подолання кризових явищ. У 1983 р. з ініціативи генерального секретаря ООН було створено Міжнародну комісію з питань навколишнього природного середовища і розвитку на чолі з Прем'єр-міністром Норвегії Г. Брундтланд. У 1986 р. комісія підготувала доповідь «Наше спільне майбутнє», яку було представлено на 42-гу сесію ООН (1987 р.) і в якій проголошувалося поняття «сталий розвиток». Його визначено як такий, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу життя майбутніх поколінь. У доповіді було наголошено на виникненні загрози для існування цивілізації та життя на планеті, а також визначено причини цієї загрози, зумовлені невідповідністю економічного зростання можливостям природного середовища та його руйнуванням.

У 1990 р. Міжнародна спілка природи спільно з програмою ООН з навколишнього середовища та Всесвітнім фондом дикої природи розробила стратегію збалансованого життя «Турбота про Землю». У цій стратегії сталий розвиток розглядається «як поліпшення якості життя в межах потенційної місткості екосистем, що забезпечують життєдіяльність» зародження [28].

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з проблем навколишнього природного середовища і розвитку було ухвалено багато важливих документів, і серед них - «Порядок денний на ХХІ століття». Було проголошено нову концепцію розвитку. Світове співтовариство погодилося з необхідністю переходу до сталого розвитку. Здійснення такого переходу передбачає виконання цілого ряду умов. Зокрема, як зазначалося у висновках комісії, потрібними є новий підхід до розвитку і його теоретичне обґрунтування. З точки зору Гру Харлем Брунтланд, сталий розвиток - це модель поступального розвитку суспільства [144].

Ідея сталого розвитку існувала ще задовго до початку роботи комісії з питань навколишнього природного середовища і розвитку, зокрема, у працях представників класичної економічної теорії. Американський вчений Н. Джорджеску-Роген пов'язував розвиток економіки з природніми обмеженнями та поєднував термодинаміку з економікою довкілля. Дослідження Н. Джорджеску-Рогена проводилися незалежно від К. Боудинга, якого у 1966 р. визнано за обґрунтуванням довкільних проблем принципу рівноваги речовини, а також від Г. Айреса і Л. Кохрсена, що використовували підхід балансу матеріалів та вхідних і вихідних систем [37].

У червні 2001 року на саміті лідерів країн-членів ЄС у Гетеборзі були обговорені пропозиції Європейської Комісії щодо переходу до сталого розвитку Європейського Союзу та прийнята спільна «Стратегія сталого розвитку ЄС». Стратегія окреслила заходи, які мають здійснити як установи ЄС, так і країни-члени. Зокрема, показовим є той факт, що національні стратегії сталого розвитку країн ЄС вимагають глибокого залучення приватного бізнесу, а також практичної інтеграції принципів сталого розвитку в секторальну політику.

У 2002 р. на черговому всесвітньому саміті зі сталого розвитку відбулося підбиття підсумків виконання завдань, проголошених на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку. Спільність і взаємозв'язок усіх у світі щодо забезпечення сприятливих умов життєдіяльності не тільки для нинішнього, але й для прийдешніх поколінь на засадах партнерства було визначено представниками різних країн. На саміті прозвучали пропозиції щодо модернізації Концепції сталого розвитку та механізмів її реалізації у виступах представників Франції, Японії, Бельгії й інших країн.

Франція бачить одним із завдань модернізацію інституційної структури сталого розвитку, запровадження глобального управління з метою гуманізації і контролю процесу глобалізації через створення Ради економічної і соціальної безпеки Всесвітньої економічної Росією, яка ще у 1996 р. прийняла на державному рівні Концепцію сталого розвитку, для управління інституційного забезпечення її реалізації на світовому рівні висунула ідею щодо перетворення ООН на Організацію об'єднаних націй сталого розвитку [256].

У той самий час для реалізації Концепції сталого розвитку потрібна більш сучасна модель співробітництва країн, яка, на думку Прем'єр-міністра Бельгії, повинна полягати не в опікунстві, а в партнерстві і взаємоповазі [247].

Концепція про ноосферний розвиток, обгрунтована В. Вернадським, послужила основою формування фундаментальних засад концепції сталого розвитку. У науковій літературі встановлений зв'язок сталого розвитку і формування ноосфери як його першооснови. Ноосфера - зрілий та завершальний етап переходу до сталого розвитку, бажаний майбутній стан суспільства, коли забезпечується еколого-допустимий рівень впливу людини на природу. Повніше задоволення потреб людей у якісному харчуванні, а також освіті, зміцненні здоров'я набуває інвестиційного характеру, оскільки сприяє підвищенню продуктивності праці, а економічне зростання виявляється наслідком соціально розвитку, а не його передумовою [125, с. 20-21].

У сучасному світі питання економічної самостійності, безпеки і сталого розвитку країни стають ключовими в їх розвитку. Сталість є однією з найважливіших вимог здійснення зростаючої траєкторії розвитку будь-якої системи, у тому числі і соціальної.

Сталий розвиток розглядається як тривалий економічний розвиток, що ґрунтується на певних умовах і нормативах. У вужчому, економічному значенні сталий розвиток означає створення суспільних благ для багатьох поколінь і дотримання визначальних передумов його здійснення. Модель сталого розвитку має загальнонаукове, методологічне значення, є альтернативою парадигмі економічного зростання, що ігнорує низку соціальних, екологічних, техногенних небезпек і ризиків розвитку суспільства за екстенсивною моделлю. Проблема сталого розвитку охоплює широке коло проблем суспільства, які слід вирішувати системно.

Такий підхід передбачає забезпечення сталого розвитку країни, регіонів, галузей, підприємств та організацій. Саме тому стійкість як економічна категорія [128] є абстрактним поняттям поза аналізом структури складових її елементів. На сучасному етапі сталість слід розглядати як відображення процесу розширеного відтворення, яке передбачає підтримку пропорційності розвитку продуктивних сил, виробничих відносин і природного середовища. В умовах ринку постійно змінюється співвідношення попиту і пропозиції, що призводить до сталості одних галузей і порушення рівноваги інших. «Рівновага може бути нестійкою --короткочасною, а сталість -- довготривалою. Загалом сталість економічної системи визначає її здатність після неблагополучного відхилення за межі допустимого значення повернутися в стан рівноваги завдяки власним і запозиченим ресурсам, перепрофілювання виробництва і т. ін.» [228].

Загалом сталий розвиток, як поняття, охоплює дві основні ознаки: по-перше, виживання і невизначено довготривалий розвиток суспільства, по-друге, збереження навколишнього природного середовища, перш за все біосфери.

Осмислюючи ресурсний потенціал входження людства у ХХI століття, М. Руденко висловив своє економіко-філософське бачення майбутнього, яке можна вважати моделлю сталого розвитку. На його думку:

- модель дозволяє трактувати сталий розвиток як систему, складові якої з'ясовуються завдяки відповідям на питання «що?», «хто?» і «як?». Цими найважливішими складовими є пов'язані між собою об'єкт, суб'єкт і взаємодія, що існує між ними;

- ця система є динамічною: з плином часу її складові зазнають дедалі суттєвіших і більш швидких змін. Таких змін зазнає, насамперед, суб'єкт: сьогодні - ми, а в майбутньому - нащадки. Під впливом суб'єкта істотно змінюється об'єкт - те, що належить і сучасним, і наступним поколінням;

- нинішня динаміка складових досліджуваної системи та її взаємодії стає потенційно деструктивною. Руйнівний характер змін зумовлений так званим «ефектом ножиць» [128, с. 397]. Як наслідок, це спричиняє істотне посилення антропогенного і техногенного тиску на навколишнє середовище. Одним із найважливіших положень досліджуваної моделі є застереження реальної загрози знищення того, що належить сучасним і наступним поколінням;

- модель у викладеній інтерпретації окреслює принципи відносин між поколіннями, сприятливі для виживання й розвитку нащадків, а також визначає міру належності благ певним поколінням. Модель встановлює пріоритетність інтересів майбутніх поколінь;

- Україна має потенційні можливості запобігати руйнівним тенденціям. Це дозволяє змінити взаємодію суб'єкта з об'єктом на краще. Замість загрозливого знищення благ, які належать нам і нащадкам, можливими та необхідними стають активні дії з нарощування або хоча б збереження того, що має належати і прийдешнім поколінням [178, с. 219].

Викладена інтерпретація моделі сталого розвитку є осередком економіко-філософського бачення того, що, для кого, кому та як належить зберігати, нарощувати й передавати з метою забезпечення безперервності загальнолюдського існування.

У філософському розумінні сталий розвиток - це розвиток за спіраллю. Виходячи з цього важливо враховувати вчення про циклічність розвитку, що зумовлює зміни в економічних відносинах. Елементи циклічності, повторювальних подій, явищ, процесів поєднуються з односпрямованою послідовною траєкторією. При цьому не слід абстрагуватись від уявлень про такі стадії розвитку: зміну пропорцій між сферами економіки - на макрорівні; перерозподіл між провідним галузями виробничої і невиробничої сфери - на мезорівні; інновацією продукту, зміною пропорцій між підгалузями - на мікрорівні. Згідно з теорією М. Кондратьєва, у соціально-економічному розвитку існують довгі і короткі стадії (цикли). Періоди кардинальних інновацій тривають десятиріччями, докорінні внутрішньогалузеві зрушення відбуваються за кілька років [103, с. 47].

Теоретико-методологічну цінність у межах даного розгляду також становить концепція філософського обґрунтування сталого розвитку та сталості, розроблена В. Рабошою. На його думку, «основою сталого розвитку будь-якої системи є самоорганізація, її важлива властивість синергія… синергія факторів розвитку, безперервна взаємодія елементів, які визначають динаміку системи, її транзитну детермінацію, так і зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі» [219, с. 43].

Ширше тлумачення сталого розвитку як системи стає можливим, якщо доповнювати наведений опис відповідями про те, що являє собою сталий розвиток, чим він зумовлений, для чого необхідний, завдяки чому, де і коли може бути досягнутий, а також що дає і даватиме дотримання його вимог.

Цілі соціальної системи як рівнозначної складової сталого розвитку створюють певні рамки, умови й передумови для пошуку найдоцільніших і раціональних економічних рішень з метою досягнення суспільного прогресу. При цьому соціальні параметри підвищують добробут людей, забезпечуючи соціальний комфорт проживання. Ігнорування цілей однієї з систем може поставити під загрозу не лише економічне зростання, а й весь подальший розвиток суспільства.

Різні країни світу дають офіційно прийняті переклади терміна «sustainable development»: італійський варіант - «sviluppo sostenibile» - «розвиток, що заслуговує на підтримку»; французький - «development durable» - означає «довгостроковий розвиток»; японський - «jizoki-tekina kaihatsu» - «тривалий розвиток»; німецький - «nachhaltige entwicklung» - тривалий розвиток; шведський - «en stadig utveckling» - «стійкий розвиток». Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміна «sustainable development», дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток», а за сенсом - «самопідтримуваний розвиток», або всебічно збалансований розвиток.

Сталий розвиток означає збалансоване, зрівноважене, якісне зростання як економічних, так і соціальних й екологічних параметрів постійними пропорційними темпами, забезпечуючи загальний прогрес суспільства в усіх його сферах. Основою соціального розвитку виступає паритетність відносин в тріаді «людина-господарство-природа» [9, с. 26]. Збалансований розвиток передбачає процес виживання та відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремо взятої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свободи, формування умов для відновлення біосфери, гармонізацію розвитку людини в природі [246].

На думку З. Греффа, «сталий розвиток - це концепція, ідеологія, реакція світового співтовариства на кризові явища у біосфері, економіці, сфері міжнародних відносин» [260]. З огляду на це, сталий розвиток як нова форма соціальної динаміки стосується всіх сфер життєдіяльності людини і потребує науково-методологічного розроблення проблем його запровадження. Найменш розробленими його аспектами залишаються аналіз соціальної інфраструктури в умовах сталого розвитку, перехід суспільства до принципів сталого розвитку, механізми утвердження сталого розвитку та управління ним.

На думку вчених Д. Туркотта, Д. Сорнетте, «процес переходу суспільства до сталого розвитку є своєрідною формою руху від несталості до сталості суспільства, він потребує масштабних, глибоких та багатогранних дій: від перегляду філософських та світоглядних концепцій, перебудови політичних систем та держав на всіх організаційних рівнях» [261]. Саме тому, для сучасного людства першочерговим питанням є розроблення ефективних та оптимальних інструментаріїв забезпечення переходу суспільств до сталого розвитку. Вважають, що розвиток є сталим, якщо він максимізує чисті вигоди економічного розвитку при збереженні природних ресурсів і забезпеченні їх якості в часі, передбачає збільшення не тільки реального доходу на душу населення, але й також зростання інших показників добробуту, приводить до позитивних структурних змін в економіці й суспільстві.

З макроекономічного підходу стійка система - це та, яка не піддається ризику і та, яка забезпечує довготривалу рівновагу між експлуатацією ресурсів і розвитком суспільства за наявності зовнішніх впливів. Стабільність економічної системи означає унеможливлення, призупинення економічного спаду, закріплення і підтримка показників функціонування економіки на визначеному рівні, оздоровлення господарства [14, с. 341].

На думку Д. Норда, «сталість забезпечується складним набором обмежень, які включають формальні правила, пов'язані одні з одним ієрархічною взаємозалежністю, якщо зміни кожного рівня ієрархії потребують більших витрат, ніж зміни попередніх рівнів. До цього набору входять також неформальні обмеження, які є продовженням, розвитком і конкретизацією формальних правил і здатні виживати завдяки тому, що є частиною звичної поведінки людей» [148, с. 108].

На нашу думку, сталий розвиток передбачає приведення системи у такий стан, за якого сталий ріст виробництва при відповідному зростанні населення забезпечує його зайнятість і відносну стабільність цін. Таким чином, сталий економічний розвиток - наслідок довготривалої соціальної сталості. Принципами сталого розвитку є: поліпшення якості життя та задоволення основних життєвих потреб як існуючого населення, так і майбутніх поколінь; боротьба з бідністю; раціональне природокористування; збереження екосистем; захист клімату і озонового шару; усунення всіх форм насильства над людиною і природою; глобальне партнерство; реальні можливості поєднання інтересів за конкретними параметрами та характеристиками життєдіяльності людини й суспільства.

Науковець Е. Аероянц трактує перехід суспільства на траєкторію сталого розвитку за умови цілісності трьох систем: середовища-соціуму-людини. Логіка функціонування цих систем побудована на взаємообумовленій послідовності: цілісність-сталість-безпека. У свою чергу, принцип цілісності реалізується на основі світоглядної парадигми, принцип сталості - концепцією моделі сталого розвитку, а принцип безпеки - доктриною системи національної безпеки [9, с. 6].

Ідею про необхідність забезпечення сталого розвитку розглянуто в літературі, де є різні думки про час та джерела її зародження. Одна група авторів вважає, що сучасна концепція сталого розвитку тісно переплітається з підходом до розвитку з точки зору «основних потреб», визначених МОП ще в 70-их роках ХХ ст. Друга група пов'язує початок застосування терміну «сталий розвиток» з виходом у 1987 р. доповіді Всесвітньої комісії з економічного розвитку «наше спільне майбутнє».

Третя група науковців стверджує, що концепція сталого розвитку формується виходячи з концепції (або стратегії) людського розвитку, розкриття якої пов'язане з підготовки 1990 р. у рамках Програми розвитку ООН «Звіту про людський розвиток». Проте, окремі науковці вважають сталий розвиток антиподом поняття стійкості. На думку М. Моісеєва, сталого розвитку просто не може бути, якщо є розвиток, то стабільності вже немає.

У центрі сучасних підходів до визначення поняття сталого розвитку поставлені інтереси людської особистості, право людини на здорове та плідне життя [144]. У роботах [12, 30, 145, 185] широко розкрито передумови і закономірності переходу суспільства до моделі сталого розвитку, сформульовані визначення та концептуальні підходи та зроблено висновок, що незалежно від світоглядних позицій акцент у більшій мірі роботи на соціальну, екологічну та економічну сталість.

Проблеми сталого розвитку для вітчизняної економіки не нові, вони піднімалися в колишньому СРСР при розробленні планів і програм довгострокового розвитку та формулювалися як «стабільний розвиток». Очевидно, що у ставленні до відтворення між ринковою і радянською адміністративно-командною економічними системами загалом великої різниці не було - і та, й інша були орієнтовані на використання ресурсів, причому вельми марнотратне, а не на організацію відтворювального процесу.

Залежно від сфери діяльності науковці - біологи, екологи, економісти, соціологи, філософи, фахівці з теорії систем, управлінці - роблять акцент на тих або інших аспектах. Так, зокрема, біологи розглядають сталість з точки зору підтримки продуктивності біологічних процесів; екологи - у підтримці різноманітності видів в екосистемах; економісти - через підтримання економічного розвитку на основі раціонального використання наявних ресурсів та їх збереження для наступних поколінь. Наведені в табл. 1.1 визначення відображають окремі погляди науковців щодо сталого розвитку, не розкриваючи повністю його змісту. Їх не можна розглядати відокремлено один від одного, оскільки вони тісно взаємопов'язані і кожне з них доповнює інше.

Таблиця 1.1 - Типологія поняття « сталий розвиток»

Із наведених у таблиці тлумачень можна визначити узагальнювальні засади сталого розвитку [34]: справедливість щодо поколінь; збалансованість розвитку з урахуванням економічних, соціальних і екологічних аспектів; довготривалість суспільного розвитку; процес потрійної суспільної інтеграції.

Розкривають і доповнюють зміст поняття сталого розвитку такі його трактування в сучасних дослідженнях: благодатна спіраль процесу, за якого людський розвиок і економічне зростання взаємно сприяють один одному; гармонізація розвитку людства і навколишнього середовища; цілеспрямована самоорганізація суспільства; управління капіталом в інтересах збереження і примноження людських можливостей.

На нашу думку, сталий розвиток - це такі узгоджені відносини у суспільному виробництві, які забезпечують якісне зростання економічних, соціальних та екологічних параметрів суспільства.

Здійснений нами аналіз концепцій та теорій розуміння змісту сталого розвитку дозволив виокремити такі основні, які відіграють важливу теоретико-методологічну роль для розроблення цієї проблематики в межах даного монографічного дослідження. На підставі цього необхідно виокремити такі основні підходи та теорії як:

1. Антропоцентричний підхід (сталий розвиток передбачає збалансоване вирішення задач соціально-економічного розвитку на перспективу та збереження сприятливих умов оточуючого середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб населення певної території).

2. Еволюційно-циклічна теорія та теорія динамічної рівноваги (сталий розвиток розглядається як основа дослідження трансформації, динаміки, інтеграції та диференціації в системі розвитку суспільних відносин).

3. Системний підхід (сталий розвиток формується під впливом суспільної, економічної, соціальної та науково-технічної системи).

4. Неокласичний підхід (сталий розвиток розглядається як результат запровадження нових технологій в умовах запровадження саморегуляційних ринкових механізмів).

5. Неокенсіанський підхід (сталий розвиток досягається на межі формування ринкового механізму та державного регулювання економічних процесів).

6. Інституціональний підхід (сталий розвиток трактується у контексті запровадження адекватних інституційних заходів, спрямованих на його забезпечення).

7. Інфраструктурний підхід (сталий розвиток досягається за умови наявності гнучкого інваріантного інфраструктурного механізму забезпечення інноваційного типу сталого розвитку кожного елементу соціальної системи).

Необхідністю переходу України до сталого розвитку є офіційне приєднання держави до рамкового документа ООН «Порядок денний на XXI століття», а також підписання Україною рядом міжнародних договорів, які зобов'язують уряд вести країну в напрямку сталого розвитку. Україна була одним із ініціаторів всесвітніх зустрічей в Ріо та Йонаннесбурзі з питань сталого розвитку та активним учасником обговорення питань на них. Основні рішення та заходи уряду України було відображено в таких документах:

- Концепція сталого розвитку населених пунктів (затверджена Постановою ВР України від 24 грудня 1999 р. № 1359-XIY);

- Комплексна програма забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності (затверджена Постановою КМ України від 21 грудня 2000 р. № 1712);

- Програма профілактики ВІЛ-Інфекції /Сніду в Україні на 2001-2003 рр.( затверджена Постановою КМ України від 11 липня 2001 р. № 790);

- Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 рр. (введена в дію Законом України від 07.03.2002 р. № 3076-III);

- Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 рр. (затверджена Постановою КМ України від 29 липня 2002 р. № 1089) та ін.

Після проведення Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі з'явився новий український план виконання рішень цієї зустрічі, який у концентрованому вигляді відображено у Комплексній програмі реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміту зі сталого розвитку, на 2003-2015 рр., затвердженій постановою КМУ № 634 від 26.04.2003 р.

Йоганнесбурзькі рішення також отримали розвиток у Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр., в «Порядку денному на 21 століття» для України та Концепції сталого розвитку України.

Проект концепції сталого розвитку України [15], який було розроблено за рішенням Кабінету Міністрів України, потребує окремого доопрацювання з метою висвітлення методологічних аспектів. Він не передбачає конкретних шляхів вирішення проблем і не регламентує цей процес часовими рамками [177].

Концепція сталого розвитку України визначає цілісну систему поглядів на збалансованість соціального, гуманістичного, економічного та екологічного розвитку України, правові аспекти, принципи, завдання та організаційні заходи переходу країни до сталого розвитку і базою для розроблення відповідної стратегії, державних, регіональних та інших програм, проектів соціально-економічного розвитку на найближчу та віддалену перспективу.

Вже в нинішньому Плані дій Україна-ЄС, ухваленому Комісією ЄС в грудні 2004 р., сталий розвиток зазначається як важлива довгострокова мета. Сприяння сталому розвитку винесено в окремий пункт Плану, в якому зазначається необхідність: формування адміністративної структури та процедур для забезпечення стратегічного планування сталого розвитку в Україні за участі усіх зацікавлених сторін; розроблення, прийняття та впровадження національної стратегії сталого розвитку; інтеграції відповідних принципів у секторальну політику в Україні.

Концепція реалізується у три етапи: короткостроковий (підготовчий) - до 2007 р., середньостроковий (стабілізаційний) - до 2015 - 2025 років та довгостроковий - на подальшу перспективу. Метою першого етапу є створення стартових умов для ефективної реалізації завдань визначених Стратегією. В Україні необхідно здійснити структурну перебудову економіки інноваційного напрямку, забезпечити економію як сировинних, так і несировинних ресурсів, впроваджувати заходи зі зниження енергоємності та матеріалоємності виробництва. Цей етап передбачав відродження та перебудову промисловості, формування раціонального промислового комплексу. Впродовж цього періоду передбачалося досягнення стійкої стабілізації та економічного зростання на основі випереджального розвитку наукоємних галузей, стимулювання виробництва, орієнтованих на внутрішній ринок споживчих товарів тощо.

Метою другого етапу є стабілізація структурних змін в економіці та соціальній сфері, створення основних засад соціально спрямованої ринкової економіки, подолання масової бідності, вихід на економічні показники середньорозвинутих країн. Здійснюватимуться масштабні екологічні реформи і реструктуризація виробництва, набудуть випереджального розвитку традиційні галузі сфери послуг в економіці країни. Стратегічна мета другого періоду - формування єдиної промислової системи країни як органічної частини європейського простору, що використовує всі переваги своєї ресурсної бази, високорозвиненого інтелектуального потенціалу нації. Цей період визначається як інвестиційно-інноваційний і характеризується переходом на капіталоємний шлях розвитку зі значними обсягами капіталовкладень у реконструкцію всіх галузей промисловості.

На третьому етапі сталий розвиток повинен стати домінуючим принципом державної політики. Він передбачає забезпечення сталого розвитку виробництва нових секторів і галузей, створення екологічно чистих виробництв, задоволення потреб населення з урахуванням екологічних вимог, закладення фундаменту ноосферного розвитку. Повинен завершитися перехід до постіндустріального суспільства на засадах інформатизації та інтелектуалізації, макроекономічні показники країни повинні стати характерними для розвинених країн світу. Україна має стати повноправним членом спільноти розвинених держав світу як така, що перейшла на засади сталого розвитку.

На різних етапах переходу до сталого розвитку виконання завдань повинно координуватись спільними зусиллями на державному рівні, регіональному, місцевому за активної участі наукових, освітніх та інших структур громадськості.

Основними цілями сталого розвитку для України визначено:

- економічний розвиток-формування соціально та екологічно орієнтованої інвестиційно-інноваційної ринкової економіки, забезпечення якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

- охорона навколишнього природного середовища - створення громадянам умов в якісному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист та відновлення біорізноманіття;

- добробут - запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

- справедливість - встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

- стале використання природних ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;

- стабілізація чисельності населення - припинення процесів деполяризації, формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім ям, охорона материнства і дитинства;

- освіта - забезпечення гарантій доступності освіти для громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

- міжнародне співробітництво - активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою збереження природних екосистем, раціонального використання ресурсів, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

Виходячи із зазначеного вище національна стратегія сталого розвитку повинна бути структуризованою та обґрунтованою, що стане засобом наближення України до світових стандартів економічного та соціоекологічного прогресу. Розробляючи дану стратегіює, слід керуватися такими методологічними підходами:

- шляхи та засоби досягнення поставленої мети повинні бути індивідуалізованими, тобто, повинні враховувати специфічні особливості національного господарства;

- у повному обсязі врахувати надбання вітчизняних науковців, які вивчали проблеми оптимізації виробничо-ресурсних відносин, враховували менталітет, культурні традиції та досвід українського народу.

Для створення передумов сталого розвитку соціально-економічної системи необхідна глибока перебудова сучасної практики соціально-економічних відносин, яка передбачає зміну теперішніх ціннісних орієнтирів. Досягнення цих орієнтирів відповідає культурним і світоглядним цінностям українського народу.

Серед напрямів і пріоритетів забезпечення сталого розвитку особливу увагу слід звернути на розвиток людини і її соціальні гарантії, здоров'я і повноцінне життя, доступ до якісної освіти, гуманізацію суспільства, активізацію соціальної політики та реалізацію соціальних зобов'язань держави перед її громадянами. Таким чином, нинішня настанова на сталий розвиток вимагає змін у всіх сферах господарювання, у тому числі і соціальній сфері, яка повинна розвиватися адекватно сучасним реаліям парадигми соціально-економічного розвитку.

З огляду на це, становить інтерес думка науковців, які детально аналізують цілі й завдання сталого розвитку, розкривають проблеми, що виникають на шляху до його втілення» [30, с. 419].

Значний вклад у постановку проблематики сталого розвитку внесли вітчизняні дослідники Б. Буркинський, І. Бистряков, Т. Галушкіна, З. Герасимчук, М. Голубець, С. Дорогунцов, М. Долішній, М. Згуровський, В. Куценко, Л. Масловська, Л. Мельник, Л. Руденко, Н. Павліха, В. Туниця, В. Шевчук, М. Чумаченко та багато інших.

Як зазначають Б. Буркинський, В. Степанов, С. Харічков, реалізація концепції сталого розвитку базується на реальних соціально-економічних, географічних, екологічних та геополітичних передумов кожної держави [17].

М. Голубець вважає, що ідея сталого розвитку набула поширення в Україні, проте для її втілення в життя потрібно ще багато праці, часу та фінансів. Науковець вказує на недосконалість національної програми, на неадекватне усвідомлення концепції, завдань та невідкладної потреби їх реалізації [33, с. 12].

М. Долішній вважає, що стратегія сталого розвитку повинна враховувати інтереси теперішніх, майбутніх поколінь. Природні можливості кожної країни для вирішення демографічних і технологічних проблем, а також можливості міжнародного співробітництва в цьому напрямку [59, с. 7].

На думку Н. Павліхи, реалізацію концепції сталого розвитку слід розглядати через призму сталого просторового розвитку як динамічного процесу забезпечення ефективної ієрархічної взаємодії та зміни концентрацій функцій соціальних, економічних, екологічних, інноваційних, інформаційних елементів підсистем простору життєдіяльності людей для повного та доступного для всіх верств нинішнього та майбутнього поколінь людей задоволення їхніх різноманітних потреб [153, с. 26].

Цікаві думки щодо визначення концепції висловлює Л. Мельник «Сталий розвиток є однією з утопій людства, яка, не маючи чітких критеріальних меж, як чергове «світле майбутнє», дозволяє нескінченно фантазувати про конкретні цільові орієнтири, шляхи та засоби наближення до кінцевої мети» [152, с. 412].

Висловивши таку думку, автор, проте, детально аналізує напрями і умови розв'язання проблеми сталого розвитку, узгоджуючи їх з проявами кризи. «Такий розвиток можливий тільки за умови кардинальної трансформації матеріально-енерго-інформаційних потоків, що обслуговують виробничу сферу. Має бути кардинально реформована сама соціально-економічна система, включаючи зміст економічних орієнтирів, технологічних систем, стилю життя» [30, с. 444].

Як правило, дослідники пов'язують можливість реалізації концепції сталого розвитку з економічним зростанням. Прихильником економічного зростання є і Світовий банк. Досить поширеною є думка науковців про можливість сталого розвитку з формуванням інформаційного суспільства. Розкриваючи сутність, риси, характер дії та роль інформаційного суспільства, дослідники гіперболізують його. З формуванням такого суспільства вони пов'язують можливості вирішення усіх проблем: зміни суспільних структур і форм організації виробництва; підвищення його ефективності; усунення суперечностей між людиною і природою; забезпечення матеріального добробуту; поліпшення освіти і системи виховання; нових підходів до науки, культури і мистецтва; бажаних соціальних змін тощо. Інформаційне суспільство вчені називають «новою суспільно-економічною формацією, а його головною ознакою-виробництво і споживання інформації як основи економічної системи і соціальної структуризації суспільства» [30, с. 626].

Аналіз теоретичних досліджень та існуючих реалій спонукає вчених до висновку про те, що «дуже складним є питання про наявність реальних можливостей для здійснення сталого розвитку» [220, с. 517].

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації. Вони передбачають неоднакові темпи і пропорції суспільного відтворення. Кожній моделі повинна відповідати система цілей та пріоритетів, які здатні забезпечити врахування особливостей країни. В Україні сталий розвиток можливий тільки на основі інтенсивної економіки. Особливістю України з перехідною економікою є наявність високоосвіченого людського потенціалу. Зважаючи на це, а також враховуючи географічне розташування території, можна стверджувати, що Україна має достатньо сприятливі умови для втілення засад сталого розвитку.

Українське бачення сталого розвитку полягає у спрямуванні всієї сукупності економічних знань на утвердження життя на Землі. Сучасна держава володіє рядом передумов, достатніх для подолання світоглядних, економічних, соціальних, екологічних загроз і усвідомленої протидії глобальним викликам. Україна має, насамперед, унікальні інтелектуальні надбання та матеріальні блага, які необхідно зберегти для нащадків. Те, чим володіє Україна, є одним з найважливіших вимірів її місії [105, с. 10].

При переході держави до сталого розвитку слід впровадити інституційні перетворення через: удосконалення екологічної складової на всіх рівнях прийняття рішень, спрямованість політичного процесу на вирішення завдань переходу до сталого розвитку, розроблення ефективних методів оцінювання діяльності основних державних інституцій в аспекті переходу для сталого розвитку, удосконалення політичної системи на підставі її оцінок щодо переходу до сталого розвитку. Усі реформи в країні необхідно спрямовуватись на послідовну реалізацію основних принципів переходу до сталого розвитку.

Важливе місце в комплексі стратегічних завдань сталого розвитку займають соціальні питання. На наш погляд, переосмислення і перегляд теорії сталого розвитку потрібно здійснювати під кутом зору соціальної інфраструктури, як особливого ресурсу економічного зростання, оскільки її розвиток сприяє процесу відтворення населення, підвищення його добробуту, розширення сфери надання соціальних послуг, які і визначають якість життя населення. Зростаючий інтерес науки і практики до проблематики якості життя свідчить про те, що суспільство стурбоване потребою формування належних умов життя та праці громадян.

Таким чином, проблема сталого розвитку - складна і багатогранна. Проте, сталий розвиток як інтеграція економічних, соціальних та екологічних цілей у діяльності людей є великим політичним викликом сучасності. Активна відповідь на цей виклик в Україні, дозволить, з одного боку, впроваджувати нову модель еко-соціальної ринкової економіки як сучасну «стратегію розвитку», що спрямована на всебічне покращення якості людського життя. А з іншого боку, вона служитиме надійною основою для євроінтеграційного процесу та вступу України до ЄС на наступному етапі його розширення, оскільки критерій «сталого розвитку» безсумнівно виходитиме на перший план.

1.2 Витоки сталого соціального розвитку: розуміння змісту поняття «соціальний розвиток» та «соціалізація» як основи формування пріоритетного розвитку держави

На основі сучасної наукової літератури проведемо узагальнення категорійного апарату «соціальний розвиток». Поняття «соціальний» лише на перший погляд загальнозрозуміле і загальновизнане. Насправді воно багатозмістовне і дуже важливо з'ясувати його різнопланову суть. Слово «соціальне» - латинське, socialis - спільний, суспільний, товаристський, громадський. Поняття соціальне служить для з'ясування суті суспільного життя людей. Зміст поняття «соціальне» охоплює:

-- істотну рису суспільної людини -- здатність до спільної життєдіяльності, існування спільнотами та постійного їх відтворення через універсальну взаємодію (діяльність індивідів, їх груп), внаслідок якої виникає, формується і встановлюється конкретний тип (організація) єдності взаємодіючих індивідів і груп, тобто їх спільності (суспільності);

-- сукупність характеристик взаємодіючих індивідів як членів різних груп, котрі (характеристики) формуються, а також розподіляються та перерозподіляються між ними завдяки статусній динаміці й зміні характеру пов'язаних із цією динамікою взаємодій і відносин;

-- інтерсуб'єктивна реальність «повсякденного світу», що створюється (конструюється), інтерпретується та сприймається через типізацію змісту і значень в інтеракційній взаємодії [195, с. 489] .

З філософської точки зору, під соціальним розуміють не лише будь-які власне суспільні явища, а й результати людської діяльності, субстратна організація яких лишається по-суті безпосередньо природною, а самі вони функціонально включені у систему соціальних зв'язків. Виникнення «соціального взагалі» нерозривно пов'язане зі становленням праці як вивільненого від інстинктивної форми доречного процесу, в якому людина власною своєю діяльністю, за висловом К. Маркса «опосередковує й контролює обмін речовин між собою й природою» [129, с. 15]. Розуміння соціального в традиції марксизму характеризується тим, що соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття соціальне з'ясовується із становищем людей в суспільстві, їх способом життя.

Генезис соціального пов'язаний зі становленням цінностей. Будь-яке суспільне явище пов'язане із такими цінностями. За Г. Ріккертом, «головним об'єктом є... людина як соціальна істота... оскільки вона бере участь у реалізації соціальних цінностей. При цьому поняття «societas» слід розуміти у можливо більш широкому змісті так, аби під нього підпадали також і форми спілкування людей» [172, с. 164].

У А. Бергсона феномен соціального репрезентований дескрипцією соціального життя, котра «накопичуючи й зберігаючи зусилля, накопичує думку, визначає тим самим середній рівень, якого індивіди повинні одразу досягти, і цим початковим пробудженням не дає заснути пересічному, а найліпших примушує підніматися усе вище» [172, с. 59]. А. Тойнбі, ведучи мову про соціальне, використовує поняття соціального навколишнього середовища, котре у нього означає простір, охоплений такими суспільними відносинами, котрі становляться і формулюються як відповідь перших людських популяцій на виклик нових природних умов їхнього буття. Але вказаний простір потребує основи. «Загальна основа, виникнувши як результат взаємодії двох або більше осіб, є водночас і полем їхньої дії». Таке поле називається соціальним і є «посередником, за допомогою якого окремі особи взаємодіють одна з одною» [205, с. 25]. За Леві-Строссом, соціалізація речовини (єства) природи відбувається під час функціонування якогось посередника, котрий перебуває між суб'єктом дії та цією речовиною як знаряддя його обробки [119, с. 35]. Про сутність соціального говорить П. Сорокін. «Сутність соціального процесу становить думка, світ понять... очевидно, він саме є основним первісним чинником соціальної еволюції»/

За В. Ядовим, соціальне -- це, так зване, очікування, тобто орієнтація на іншого, на відповідну реакцію. Соціальне -- сукупність тих чи інших якостей і особливостей соціальних відносин, інтегрована індивідом чи спільнотами у процесі спільної діяльності (взаємодії) в конкретних умовах, яка виявляється в їх ставленні: один до одного; до свого місця у суспільстві; до явищ і процесів суспільного життя [284, с. 24].

Соціальне, з нашої точки зору, буде використовуватись для з'ясування сутності сталого соціального розвитку, а також з точки зору особливостей його становлення та розвитку. Спроби змістовного визначення поняття «соціальне» будемо здійснювати в двох основних напрямках. По-перше, намагатимемося з'ясувати суть соціальних зв'язків. По-друге, визначатимемо природу соціальної реальності. Сучасне розуміння соціального має специфіку. У широкому розумінні соціальне означає все те, що стосується суспільства взагалі. У вузькому розумінні соціальне означає аспект суспільних відносин, з яких складається суспільство, стосується ставлення людей один до одного і суспільства. Тобто, це метод взаємодії між соціальними групами, їх становище і роль у суспільстві, способі і укладі життя, забезпечення умов для повної реалізації їх потреб та інтересів. Соціальний зв'язок породжується і відтворюється самими умовами життя людей та можливістю задоволення їх потреб. З появою потреб в освоєнні і передачі знань, формуванні певних якостей особи, її розвитку, набуття інноваційного характеру діяльності створюється соціальні групи (викладачів, лікарів, митців та ін.). Їх об'єднує територія проживання, матеріальні цінності, визнані ними цінності культури.