Перша долікарська допомога
Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності. Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги. Принципи застосування транспортної імобілізації. Показання та протипоказання до переливання крові. Невідкладні стани у дітей.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.07.2017 |
| Размер файла | 4,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- заборонити вживання їжі і води;
- викликати бригаду швидкої допомоги;
Клінічна картина гострого апендициту є показом для госпіталізації пацієнта в хірургічне відділення. Вчасно проведена операція видалення запального червоподібного відростка (апендектомія) є запорукою успішного видужання. Затримка в проведенні операції може призвести до гнійного запалення очеревини і смерті хворого.
Гострий холецистит - це гостре запалення жовчного міхура. Хвороба завжди супроводжується інтенсивним і постійним болем, який локалізується в правому підребер'ї чи епігастральній ділянці. При втягненні в запальний процес підшлункової залози, яка розміщена близько до жовчного міхура, біль стає ще інтенсивнішим і іррадіює в поперек. Найменше фізичне навантаження підсилює біль. Часто виникає нудота, блювання жовчю. В правій підреберній ділянці - напруження м'язів передньої черевної стінки і позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга. Ці симптоми поєднуються з підвищенням температури тіла до 38°С і вище, загальною слабкістю.
Для уточнення діагнозу необхідно провести ультразвукове обстеження органів черевної порожнини. При розпитуванні пацієнта часто виявляється, що в минулому він мав неодноразові приступи печінкової кольки або періодичний тупий біль в правому підребір'ї, який виникав після вживання гострої, жирної чи смаженої їжі.
З метою полегшення стану хворого йому можна ввести дом'язово 2-4 мл но-шпи. Хворі з клінікою гострого холециститу підлягають госпіталізації в хірургічне відділення. Хірург вирішує питання про подальшу лікувальну тактику. Найбільш ефективним методом лікування є операція видалення жовчного міхура - холецистектомія. Зараз цю операцію виконують за допомогою лапароскопічної апаратури через чотири 5-10 мм отвори, що сприяє легшому перебігу післяопераційного періоду, дозволяє значно зменшити терміни видужання і досягнути відмінного косметичного ефекту.
Печінкова колька - це одне з ускладнень хронічного калькульозного (кам'яного) холециститу. Частіше хворіють жінки. Різкий, інтенсивний, переймоподібний, розпираючий біль виникає гостро, після надмірного вживання жирної чи смаженої їжі, фізичного навантаження, їзди по нерівній дорозі. Біль локалізується в правому підребер'ї і епігастральній ділянці, іррадіює в праве плече, праву лопатку, праву половину шиї, деколи набуває оперізувального характеру. Підвищення температури тіла при печінковій кольці, як правило не спостерігається.
Приступ триває декілька годин і може припинитися самостійно. Для зняття больового приступу проводять наступні заходи:
- вкладають хворого в ліжко в напівсидячому положенні з зігнутими в колінах ногами;
- якщо приступ виник не вперше і причина болю відома, то на ділянку печінки можна покласти грілку;
- дати хворому одну-дві таблетки но-шпи, або ввести дом'язово анальгетики (2 мл 50% р-ну анальгіну) і спазмолітики (папаверін, платифілін).
Якщо приступ припинився, то пацієнт підлягає плановому огляду хірурга в поліклініці, який призначить необхідні обстеження і визначить подальшу тактику лікування. Як правило, таким пацієнтам рекомендують лапароскопічну холецистектомію.
Гострий панкреатит - це деструктивне захворювання підшлункової залози, в основі якого лежить аутоліз - самопереварювання залози власними ферментами. Як правило, причиною хвороби у чоловіків є надмірне вживання або вживання неякісного алкоголю у поєднанні з жирною їжею, а у жінок - каміння в жовчному міхурі. Хвороба розпочинається з раптового різкого, надзвичайно інтенсивного болю в верхній половині живота з іррадіацією в спину, в лопатку і за грудину. Наступною ознакою є виражене багаторазове блювання, яке не приносить хворому полегшення. Живіт підддутий, гази не відходять. Шкірні покриви хворого мають синювате забарвлення, часто на шкірі передньої черевної стінки можна побачити петехії (дрібні крововиливи) чи сині плями.
Хворий з підозрою на панкреатит підлягає негайній госпіталізації в хірургічне відділення. До приїзду лікарів на епігастральну ділянку хворого можна поставити міхур з льодом - це дещо полегшить його страждання. Необхідно пам'ятати, що гострий панкреатит - дуже грізне захворювання, яке призводить до ускладнень, що можуть викликати смерть пацієнта.
Перфоративна виразка шлунку чи дванадцятипалої кишки - одне з ускладнень виразкової хвороби. Для клінічної картини проривної виразки шлунку чи дванадцятипалої кишки є характерною стадійність перебігу. Хвороба розпочинається з гострого раптового болю в епігастральній ділянці, який хворі описують як “удар ножем”. Біль супроводжує виражене напруження м'язів передньої черевної стінки - живіт набуває форми “човника”. В епігастральній ділянці визначається позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга. Хворий приймає “позу ембріона”. Через декілька годин біль в животі стихає, хворий почуває себе краще і часто може відмовлятися від госпіталізації. Однак, це покращення є уявним - ще через кілька годин у хворого розвивається клінічна картина перитоніту - виникає постійний ниючий інтенсивний біль в животі, спостерігається напруження м'язів передньої черевної стінки і позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга.
Перша допомога:
- вкласти хворого в ліжко напівсидячи з зігнутими в колінах ногами;
- прикласти до живота холод;
- заборонити вживання води і їжі.
Хворі з підозрою на перфоративну виразку шлунку чи дванадцятипалої кишки підлягають негайній госпіталізації в хірургічне відділення. Врятувати їхнє життя може тільки негайна операція - зашивання перфоративного виразкового отвору. До огляду хірурга не можна вживати воду чи їжу, вводити знеболювальні.
Защемлення грижі. Грижа - це випинання внутрішніх органів, вкритих очеревиною, через природні чи набуті отвори в черевній стінці. Серед гриж, які виходять через природні органи найбільш часто зустрічаються пахові грижі. Набуті отвори - це наслідок операцій або травм передньої черевної стінки. Будь-яка грижа складається з трьох структурних елементів: грижових воріт, грижового мішка і грижового вмісту.
Незащемлена грижа виявляється у вигляді м'якоеластичного вип'ячування, яке зникає, коли хворий приймає горизонтальне положення тіла. Ця ознака вказує на те, що органи, які знаходяться в грижовому мішку вільно мігрують з грижі в черевну порожнину і навпаки через грижові ворота.
При фізичному навантаженні, сильному кашлі чи інших факторах, які можуть викликати підвищення внутрішньочеревного тиску в грижовий мішок раптово можуть ввійти кілька петель кишківника або пасмо великого чіпця, розтягуючи при цьому грижові ворота. Після зниження внутрішньочеревного тиску грижові ворота різко зменшуються в розмірах і грижовий вміст не може повернутися назад в черевну порожнину. Виникає одне з ускладнень грижі, яке називається еластичним защемленням. У хворого з'являється біль в ділянці грижі, грижове вип'ячування стає напруженим і щільним, не зменшується, коли хворий лягає. Поступово до цих ознак приєднується нападоподібний біль в животі, блювання, не відходять гази.
Якщо хворий не звернеться вчасно до лікаря, то защемлена в грижових воротах і позбавлена кровопостачання петля кишки починає некротизуватися. У хворого підвищується температура тіла, біль у животі стає постійним, з'являється позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга.
Всі хворі на защемлену грижу повинні бути госпіталізовані в хірургічні відділення - їм необхідно проводити невідкладну операцію. До моменту госпіталізації хворому не можна вживати воду і їжу.
Гостра непрохідність кишківника - це захворювання, в основі якого лежить порушення просування вмісту по тонкому чи товстому кишківнику. Причини цієї патології є різноманітні: пухлини кишки, чужорідні тіла (безоари), глисти, жовчні камені, защемлення грижі, зрощення в черевній порожнині, оперативні втручання, порушення кровопостачання кишки та ін. Класичною і постійною ознакою кишкової непрохідності є нападоподібний біль в животі. Залежно від причини кишкової непрохідності інтенсивність і частота болю може наростати поступово чи гостро. У хворих спостерігається багаторазове блювання, після якого наступає деяке полегшення на короткий час. Живіт є значно здутим, відмічається затримка відходження стільця і газів. Температура тіла не підвищена, однак з прогресуванням хвороби і приєднанням перитоніту досягає 38-39°С.
Хворі на гостру непрохідність кишківника підлягають негайній госпіталізації в хірургічне відділення.
Перитоніт - це запалення очеревини. Це захворювання рідко буває первинним, воно є наслідком різних гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини.
В клінічній картині перитоніту виділяють три фази: реактивну, токсичну і поліорганної дисфункції (термінальна). В реактивній стадії клінічні ознаки перитоніту складаються з симптомів захворювання, яке його спричинило (гострий апендицит, гострий холецистит, проривна виразка та ін.). В токсичній стадії стан хворого є тяжкий, його риси обличчя загострені, АТ знижений, пульс частить. Хворий приймає позу ембріона, при пальпації живота визначається різка болючість і позивний симптом Щоткіна-Блюмберга. Кишкова перистальтика відсутня - при аускультації живота визначається симптом “гробової тиші”.
В термінальній стадії загальний стан хворого є вкрай тяжким. Пацієнт нерухомий, свідомість його потьмарена, дихання поверхневе, пульс ниткоподібний, визначається тільки на великих артеріях. У хворого зменшується кількість добової сечі, аж до повної анурії.
Перитоніт - дуже грізна патологія, яка часто призводить до смерті хворого. При підозрі на перитоніт хворий підлягає негайній госпіталізації в хірургічне відділення.
НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ У ДІТЕЙ
Організм дитини містить більше рідини в відсотковому співвідношенні, ніж організм дорослої людини. Якщо в добовому об'ємі рідини у дорослих приймає участь близько 1/7 об'єму (приблизно 2000 мл), то у дітей - Ѕ (приблизно 700-1000 мл). Чим молодша дитина, тим в неї більший відносний об'єм рідини за рахунок інтерстиціального простору. Це зумовлює спільні клінічні особливості перебігу багатьох патологічних станів у дітей: швидке зневоднення, високу температуру тіла, розлади центральної нервової системи (галюцинації, судоми та ін.).
Гостра дихальна недостатність
У дітей дуже швидко може виникнути гостра дихальна недостатність. Це зумовлене особливостями будови дитячої носової порожнини: вона вужча і її дно нахилене таким чином, що язик дотикається до задньої стінки горлянки на більшому протязі.
Найбільш поширеною причиною гострої дихальної недостатності у дітей є обструкція дихальних шляхів, причиною якої може бути чужорідне тіло, западання язика, гострий ларингіт, бронхіт, бронхіолоспазм. У грудних дітей до гострої дихальної недостатності часто призводить аспірація шлункового вмісту в дихальні шляхи, що викликає аспіраційну пневмонію. У більш старших дітей основною причиною гострої дихальної недостатності є попадання в дихальні шляхи чужорідних тіл: насіння соняшника, гарбуза, шматочки їжі, намистинки, дрібні копійки тощо.
Часто гостра дихальна недостатність у дітей може виникнути як ускладнення деяких захворювань: бронхіальної астми, ларингобронхеїту, епіглотиту, обструктивного бронхіту та ін.
Астма. У дітей приступ бронхіальної астми, як правило, виникає на початку чи наприкінці гострого респіраторного вірусного захворювання. У дитини змінюється поведінка, з'являються прозорі слизисті виділення з носа, виражена задишка, шумне дихання, тривалий кашель, синіє обличчя. Якщо такий приступ затягується, то говорять про астматичний стан. Ця патологія лікується тільки в умовах спеціалізованого відділення.
Для того, щоб ліквідувати приступ бронхіальної астми необхідно заспокоїти дитину, перенести її до відчиненого вікна чи винести на свіже повітря. Руки і ноги дитини можна занурити в гарячу ванну (37-42 єС). Якщо ж ці заходи не допомогли, слід використати бронхорозширювальні інгаляційні препарати (беротек, албутерол, астмопент та ін.). При тяжкому астматичному приступі дитину слід госпіталізувати в стаціонар.
Стенозуючий ларингобронхеїт є дуже грізною патологією, яка може призвести до летальності. В його перебігу розрізняють чотири стадії: компенсації, субкомпенсації, декомпенсації та асфіксії. Розвиток патології розпочинається з стадії компенсації, яка характеризується подовженим шумним вдихом і зниженням частоти дихальних рухів. Через 2-3 дні розвивається субкомпенсація - тяжкий загальний стан дитини, задишка, грубий “гавкаючий” кашель. Потім виникає декомпенсація і асфіксія. Дитина спочатку стає збудженою, а потім - млявою. Дихання в неї поверхневе, безшумне, тони серця глухі, частота серцевих скорочень поступово знижується аж до повної зупинки серця.
Лікування стенозуючого ларингобронхеїту проводиться тільки в умовах лікарні. Ефективність лікування залежить від того, наскільки швидко вдалося поставити діагноз і розпочати комплексну терапію.
Дифтерія - є дуже грізним інфекційним захворюванням, яке часто викликає гостру дихальну недостатність. Цю хворобу ще деколи називають “справжній круп”. Найчастіше на неї хворіють діти молодшого віку, причому чим дитина є молодшою, тим тяжче перебігає хвороба. Порушення дихання при дифтерії розвивається внаслідок того, що в порожнині гортані утворюються щільні фібринозні плівки, які перешкоджають вільній циркуляції повітря.
В перебігу хвороби розрізняють три стадії, які чітко чергуються: стадію крупозного кашлю, стенотичну стадію і асфіктичну стадію. Спочатку у дитини виникає підвищення температури тіла, сухий “гавкаючий” кашель та змінюється голос. Поступово виникає затруднення дихання за рахунок утворення плівок і рефлекторного спазму м'язів гортані. Дитина стає неспокійною, блідне, виникає синюватість шкіри в ділянці носогубного трикутника. З часом неспокій змінюється в'ялістю, сонливістю, поступово знижується частота серцевих скорочень і дитина помирає.
Основною метою лікування цієї патології є швидка і правильна ліквідація гострої дихальної недостатності. Для цього потрібно провести негайну інтубацію трахеї або виконати операцію трахеостомії (описані в розділі “Загальні питанням реаніматології”). Тільки ці заходи дозволяють відновити адекватне дихання і запобігти смерті дитини. Про важливість негайної трахеостомії при цій патології свідчить те, що, її часто виконують без спеціального набору інструментів, звичайним ножем, з застосуванням тільки елементарних вимог асептики. Після надання першої медичної допомоги пацієнта слід негайно госпіталізувати в інфекційне відділення.
Епіглотит - це гостре запалення надгортанника з розвитком вираженого набряку і абсцедування. Хвороба часто починається гостро і швидко прогресує. Дитина скаржиться на гострий біль в горлі, болючість при ковтанні. Поступово запальний набряк, інфільтрація і абсцедування язикової поверхні надгортанника спричиняє порушення вентиляції - виникає задишка, шумне дихання, хрипне голос. В більшості випадків виникає потреба в негайній трахеостомії. Пацієнта слід госпіталізувати в оториноларингологічне чи реанімаційне відділення. Лікування в умовах лікарні полягає в розкритті абсцесу і масивній антибіотикотерапії.
Обструктивний бронхіт. Ця патологія найчастіше є проявом аденовірусної чи парагрипозної інфекції у дітей, які мають алергічно змінену реактивність організму. У дітей з нелікованим обструктивним бронхітом часто в подальшому розвивається бронхіальна астма. Клінічні прояви обструктивного бронхіту виникають на фоні інтоксикації (загальної слабкості, підвищеної температури тіла, адинамії): з'являється приступоподібний кашель з відходженням густого мокротиння, наростає ціаноз обличчя і кінцівок, а при тяжких випадках - всього тіла. Якщо захворювання затягується, то виникають клінічні ознаки гіповентиляції, ослаблені серцеві тони, тахікардія, судоми, зневоднення організму.
Дітям з обструктивним бронхітом слід давати багато рідини з лужним середовищем (1 % розчин соди, лужні мінеральні води), легкозасвоювальну їжу. Медикаментозне лікування задухи таке ж саме, як і при приступі астми.
Перша допомога при гострій дихальній недостатності у дітей
Якщо причиною гострої дихальної недостатності є стороннє тіло, то слід підняти дитину за ноги і, підтримуючи її за живіт, перевернути вниз головою. Видаляти стороннє тіло з ротової порожнини пальцем небезпечно - це вимагає наявності певних навичок.
Якщо ж причиною є яке-небудь захворювання дихальних шляхів то слід провести наступні заходи.
- забезпечити доступ свіжого повітря;
- змочити обличчя холодною водою;
- потягнути дитину за язик, полоскотати йому в носі;
- дати подихати нашатирний спирт;
- вщипнути, вколоти дитину чи поплескати її по спині;
- покласти на спину гірчичники чи занурити ноги в відро з гарячою водою;
- викликати лікаря і відправити дитину в лікарню.
Фебрильні судоми
Це раптові приступи скорочень поперечно-смугастих м'язів, спричинені захворюваннями з високою температурою тіла. Судоми можуть бути клонічними (раптові скорочення і розслаблення окремих груп м'язів, які призводять до швидких стереотипних рухів), тонічними (раптові тривалі скорочення м'язів, які викликають вимушене положення тіла дитини) і змішані (тоніко-клонічні або клоніко-тонічні). Приступ судом розпочинається раптово, у дитини виникає збудження, яке переходить в приступ. На час приступу дитина втрачає контакт з оточуючим середовищем.
Клонічні судоми виявляються скороченнями м'язів обличчя з поступовим переходом на м'язи тулуба і кінцівок. Шкіра обличчя синіє, пульс частий. Після закінчення приступу судом дитина засинає.
При тонічних судомах дитина закидає голову назад, не фіксує погляд, верхні кінцівки притискаються до тіла і згинаються в ліктьових суглобах, нижні кінцівки випрямляються, тулуб напружується. В момент судом дихання припиняється, пульс сповільнюється. Після закінчення приступу дитина робить глибокий і шумний вдих.
Для попередження і лікування фебрильних судом потрібно знизити температуру тіла дитини. Для цього дитину розкривають, до ділянки голови і магістральних судин прикладають міхур з льодом чи холодну воду, розтирають спину і животик горілкою, дають випити води і жарознижувальних препаратів (анальгін, парацетамол тощо). Дитина підлягає негайному огляду лікарем-педіатром.
Особливості реанімації у дітей
Реанімаційні заходи у дітей включають ті ж самі стадії та етапи, що й у дорослих. Однак, термін, впродовж якого можна надіятися на успішну реанімацію у дітей є коротшим, тому реанімаційні заходи у них потрібно починати якомога скоріше.
Для звільнення дихальних шляхів у дітей використовують наступні прийоми: очищення ротової порожнини будь-яким предметом (рушником, носовою хустинкою, бинтом, марлею), розгинанням голови в шийному відділі хребта та висуванням допереду нижньої щелепи.
При проведенні штучної вентиляції легень методом “рот до рота” чи “рот до носа” потрібно враховувати те, що у дітей різних вікових категорій є різна частота дихальних рухів в нормі. Так, у новонароджених вона становить 40 за хвилину, у шестимісячних дітей - 35, в річних - 30, в п'ятирічних - 25 і у дітей 14 років - 20. Частота вдихів реаніматора повинне дорівнювати цим показникам.
Непрямий масаж серця у дітей також має свої особливості. Дитина повинна лежати на твердій поверхні, натискування на грудну клітку проводять в нижній третині грудини строго по серединній лінії. У старших дітей компресію проводять обома руками: одну з долонь кладуть на грудину, іншу - на її тильну поверхню, для підсилення натискувань. У новонароджених і дітей до одного року непрямий масаж серця проводять долонною поверхнею першої фаланги I пальця або двома пальцями. Частота натискувань повинна відповідати віку дитини: у новонароджених - 140 за хвилину, у дітей 6 місяців - 130, у річних дітей - 120, у п'ятирічних - 100 та у дітей 10-14 років - 80-60.
Якщо в реанімаційних заходах беруть участь двоє чоловік, то один з них проводить штучну вентиляцію легень, а інший - непрямий масаж серця. При цьому один дихальний рух чергують з 4-5 натискуваннями на грудину. Якщо реанімацію проводить одна людина, то через 2 вдихи проводиться 10-12 компресій грудної клітки.
Всі діти після відновлення кровообігу і дихання повинні бути госпіталізовані в реанімаційні відділення дитячих лікарень.
ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Інфекційні хвороби - це група хвороб, які викликаються патогенними мікроорганізмами, вірусами чи пріонами, характеризуються заразністю та мають специфічний циклічний стадійний перебіг. Вираженість клінічної картини і тяжкість перебігу інфекційних захворювань тісно пов'язаний з станом імунної (захисної) системи організму людини.
Для більшості інфекційних захворювань є характерною циклічність перебігу - певна послідовність розвитку, наростання і затихання симптомів хвороби. Розрізняють наступні періоди:
- інкубаційний - проміжок часу від моменту зараження до появи перших клінічних ознак хвороби;
- продромальний (початковий) - виникають ознаки хвороби, які ще не мають певних чітких специфічних проявів;
- основних проявів хвороби - наявні клінічні симптоми, які є суттєвими і специфічними для даного інфекційного захворювання;
- згасання хвороби - проходить зникнення основних клінічних симптомів;
- одужання (реконвалесценції).
Ще зовсім недавно, років тридцять тому, серед світової наукової медичної громади з'явилася думка про повну перемогу і контроль людства над інфекційними захворюваннями. Навіть виникало питання про скорочення кількості інфекційних відділень. Однак, життя швидко довело помилковість цих поглядів - за короткий час з'явилася величезна кількість інфекційних хвороб, проти яких на даний час немає ефективних ліків: СНІД, губчаста енцефалопатія великої рогатої худоби, атипова пневмонія, курячий грип, геморагічні лихоманки та ін.
Сказ
Сказ - це гостре вірусне захворювання тварин і людини, яке характеризується ураженням нервової системи.
Вірус попадає в організм людини разом з слиною хворої тварини через пошкоджену при укусі шкіру. Тривалість інкубаційного періоду при сказі в середньому триває 30-90 днів, однак може продовжуватися і до одного року. Під час інкубаційного періоду самопочуття людини не погіршується.
Захворювання починається з передвісників. З'являється неспокій, пригнічення, депресія, у хворого виникає бажання усамітнитися. Рубець в ділянці укусу стає болючим і почервонілим. Через кілька днів депресія змінюється неспокоєм, збудливістю, виникають спазми дихальної і ковтальної мускулатури.
У хворого розвивається гідрофобія - при спробі випити води одразу ж виникають спазми ковтальних м'язів. Поступово такі судомні приступи починають провокуватися голосною мовою, яскравим світлом, раптовим рухом повітря. У хворого виникає слинотеча, неспокій, страх, агресивність, слухові і нюхові галюцинації, судоми спотворюють обличчя. Приступ триває декілька секунд. Однак, час між приступами поступово зменшується, і вони починають продовжуватися один за одним від щонайменшого подразника.
При прогресуванні хвороби психомоторні збудження і судоми поступово слабнуть, і хворий може вживати їжу і воду. Натомість у пацієнта розвиваються паралічі кінцівок, порушуються функції тазових органів, температура тіла підвищується до 42°С. Хворий гине від паралічу серцевого м'язу чи дихального центру.
Дуже важливим є вчасна профілактика сказу введенням спеціальної антирабічної сироватки. Якщо людину вкусила домашня тварина, місцезнаходження якої відоме, то тварина підлягає спостереженню впродовж 10 діб. При відсутності у неї впродовж цього часу клінічних ознак сказу, введення антирабічної сироватки не потрібне. Якщо ж укус був зроблений невідомою або дикою твариною, або якщо впродовж 10 днів у тварини з'явилися клінічні ознаки сказу чи вона загинула, то людина підлягає профілактичному введенню антирабічної сироватки.
Ефективних методів лікування сказу немає. Всі люди, які захворіли на сказ помирають. В інфекційних лікарнях застосовують тільки симптоматичне лікування, спрямоване на захист хворого від зовнішніх подразників і полегшення його страждань.
Правець
Правець - це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується періодичними генералізованими судомами, підвищеною збудливістю та високою смертністю.
Збудником хвороби є рухома спороносна паличка, яка мешкає в кишківнику травоїдних тварин (корів, овець, коней). Разом з випорожненням вона потрапляє в грунт і через дрібні пошкодження шкіри може проникнути в організм людини. Від хворої людини до здорової правець не передається.
Інкубаційний період триває близько 1-2 тижнів. Хвороба починається гостро. Виникає загальна слабкість, неспокій, підвищення температури тіла, неприємні відчуття в ділянці рани. Часто розвиваються тризми - тонічні скорочення жувальних м'язів. Хворому тяжко відкрити рот, в нього виникає так звана “сардонічна усмішка” - рот розтягнутий, його кутики опущені, крила носа припідняті, лоб зморщений, очні щілини звужені, очі напівзакриті. Ці ознаки є специфічними тільки для правця.
Поступово розвиваються і наступні ознаки хвороби: напруження м'язів потилиці і шиї, загальний підвищений тонус м'язів, біль в спині і кінцівках. Розвивається опістотонус - тіло хворого дугоподібно вигнуте, він спирається тільки на п'ятки і закинуту голову. Дихання стає поверхневим і частим. В умовах такого підвищеного тонусу м'язів виникають надзвичайно болючі тонічні судоми різної інтенсивності і тривалості (від кількох секунд до хвилини). Виникнення судом часто провокується зовнішніми подразниками. На висоті судом хворий може загинути від асфіксії, паралічу серцевої і дихальної діяльності. Свідомість хворого впродовж всієї хвороби є збережена.
Для профілактики розвитку правця застосовується хірургічна обробка рани, метою якої є висічення всіх нежиттєздатних тканин, видалення сторонніх тіл і добра аерація рани. Збудник правця, як правило, розвивається в закритих і сліпих ранах, тому ці рани переводять в відкриті. Наступним моментом профілактики є введення протиправцевої сироватки або протиправцевого людського імуноглобуліну. Хворі на правець обов'язково госпіталізуються в реанімаційні інфекційні відділення.
Холера
Холера - це гостре, особливо небезпечне інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту. Це одна з найстаріших хвороб людства, яка часто призводила до пандемій. Збудником холери є холерний вібріон, а джерелом інфекції - хвора на холеру людина або вібріоносій. Зараження відбувається через воду чи продукти, або при прямому контакті (через брудні руки).
Інкубаційний період при холері триває декілька діб. Першою клінічною ознакою холери є багаторазовий пронос (10-20 разів в добу) невеликою кількістю мутновато-білої рідини без запаху. Одночасно з'являється виражене блювання без попередньої нудоти. Багаторазовий пронос і блювання швидко призводить до зневоднення організму: хворих турбує спрага, біль і судоми в м'язах, зниження температури тіла. Загострюються риси обличчя, западають очні яблука, шкіра стає сухою, вкривається зморшками. Якщо вчасно не розпочати лікування, то людина помирає від зневоднення.
Для діагностики холери проводять посіви випорожнень на спеціальні поживні середовища і їхнє мікроскопічне обстеження.
Лікування холери є найбільш ефективним, якщо його розпочати в перші години від початку хвороби. Хворому потрібно давати пити багато рідини, яка містить мікроелементи (мінеральні води, трисіль, ізотонічний розчин натрію хлориду, “Ораліт” та ін.). Людина підлягає негайній госпіталізації в інфекційне відділення. Всі хворі на холеру перебувають у спеціальних палатах - боксах. Це дозволяє ізолювати їх на час хвороби від контактів з навколишнім середовищем для запобігання поширення холери. До того часу поки приїдуть лікарі, необхідно вжити заходів для подальшого поширення хвороби: ізолювати хворого в окремій кімнаті, визначити людей, які контактували з ним впродовж останніх кількох діб та спробувати обмежити їхнє пересування.
Чума
Перші згадки про чуму датуються VI століттям - ця пандемія ввійшла в історію під назвою «юстиніанова чума». Вона розпочалася в Нижньому Єгипті, поширилася на всю Візантійську імперію, тривала близько 50 років і забрала 100 млн. людських життів. Наступна пандемія чуми («чорна смерть») розпочалася в XIV столітті в Азії і швидко поширилася по торгових шляхах в Європу. Під час цієї пандемії загинуло близько 50 млн. людей. Третя пандемія розпочалася в 1894 році в Гонконзі і швидко поширилася на всі материки через портові міста.
Збудником чуми є паличка Yersinia pestis. Хазяїнами збудника є гризуни (пацюки, миші, ховрахи, тушканчики, зайці та ін.). Від одного гризуна до іншого збудник переносять блохи. Зараження людини проходить контактним шляхом при зніманні шкірки з вбитої зараженої тварини або аліментарним шляхом при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса цих тварин.
Хвора на чуму людина швидко може заразити оточуючих повітряно-крапельним шляхом (при чханні і кашлі). Існує небезпека зараження і при контакті з трупами померлих (при обмиванні, прощанні і інших ритуалах). За дуже короткий час чума може розповсюдитися далеко за межі первинного вогнища і захопити велику кількість людей. Ступінь і швидкість такого поширення інфекції залежить від щільності населення і способу пересування людей.
Інкубаційний період при чумі триває 2-3 дні. Хвороба розпочинається гостро і раптово без продромального періоду. З'являються сильні дрижаки, головний біль, м'язова слабкість, блювання і нудота. Температура тіла зростає до 40°С, хворі неспокійні, марять, у них спостерігаються галюцинації.
На фоні цих клінічних ознак виникають специфічні симптоми - поява в місці проникнення збудника плями, яка поступово переходить в болючу пустулу, заповнену гнійно-кров'янистим вмістом. Гній швидко виходить з пустули, яка перетворюється в чумну виразку. Поряд з цим збільшуються периферійні лімфовузли з утворенням чумного бубону - невеликого щільного болючого утвору з незміненою шкірою, який швидко поширюється, захоплюючи сусідні лімфовузли. Шкіра над сформованим бубоном напружена, червона, з синюватим відтінком.
Найбільш тяжкою формою є легенева форма чуми, яка супроводжується болем в грудях та вологим кашлем з значною кількістю харкотиння. Смерть від цієї форми настає на 3-5 день хвороби.
Лікування хворих на чуму проводять тільки в умовах стаціонару. В зв'язку з високою ймовірністю зараження і тяжким перебігом хвороби хворих госпіталізують в бокси, які забезпечують повну ізоляцію пацієнта від навколишнього світу. Весь медперсонал перед контактом з хворим одягає спеціальні протичумні костюми.
Синдром набутого імунного дефіциту
СНІД - це своєрідне вірусне захворювання і перший в історії медицини набутий імунний дефіцит, який пов'язаний з конкретним збудником і має характер пандемії.
Найперший випадок смерті від СНІДУ був науково задокументований в Бельгійському Конго в 1959 році. Однак, вивчення цієї хвороби розпочалося тільки в 1981 році, коли у гомосексуалістів Лос-Анжелеса і Нью-Йорка почали діагностувати рідкісну форму злоякісної пухлини - саркоми Капоші, яка до цього зустрічалася тільки в 1-2 випадках на 10 млн. населення. В 1983 році французькі вчені вперше висловили думку про інфекційну природу хвороби, а впродовж 1984-1986 років вона була підтверджена - з крові хворих був виділений новий вірус, який назвали ВІЛ (вірус імунодефіциту людини). В 1985 році було встановлено, що зараження відбувається від хворої людини до здорової через рідкі біологічні середовища: кров, сперму, секрет піхви, материнське молоко тощо.
Наприкінці 1999 року в світі офіційно нараховувалося близько 46 млн. хворих на СНІД і було зареєстровано близько 19 млн. смертей від цього захворювання. Однак, справжня кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД є набагато вищою. Так, згідно епідеміологічних розрахункових даних, більш реальною є цифра в 500 млн. хворих. Наприкінці минулого століття в світі кожну хвилину інфікувалося 6 і помирало 5 чоловік. В багатьох країнах Африки (Ангола, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Біссау, Зімбабве, Камерун, Кот Д'Івуар, Малі, Мозамбік, Центральноафриканська Республіка, Сьєрра-Леоне та ін.) на даний час СНІД є основною причиною смерті людей.
Найбільш поширеними є наступні три шляхи передачі ВІЛ:
- при статевих зносинах, причому гомосексуальний статевий акт значно підвищує ймовірність зараження;
- через кров і препарати, які виготовляються з неї;
- від інфікованої матері до плоду чи новонародженої дитини.
Враховуючи це, найбільший ризик захворіти на СНІД мають гомосексуалісти, повії, наркомани (90 % інфікованих), люди з хворобами, які потребують частого повторного введення крові чи її препаратів (наприклад, гемофілія) та, так звані, соціально-професійні групи: бомжі, люди, які перебувають в місцях позбавлення волі, медпрацівники тощо.
В перебігу хвороби розрізняють чотири стадії: стадію інкубації, стадію первинних проявів, стадію вторинних проявів та термінальну стадію.
Стадія інкубації може тривати від кількох місяців до кількох років. В цій стадії немає клінічних проявів хвороби і діагноз можна поставити тільки на підставі анамнестичних даних: статевий контакт з ВІЛ-інфікованою людиною, довенне введення наркотиків, переливання зараженої крові та ін.
В стадії первинних проявів у людини виникає підвищення температури тіла, ознаки інтоксикації, немотивована втомлюваність, слабкість, висип на шкірі, виразки в ротовій порожнині. Деколи захворювання нагадує гостру респіраторну інфекцію з збільшеними лімфовузлами. Такий стан триває від кількох днів до 1-2 місяців. Поступово ці клінічні ознаки стихають і хвороба переходить в безсимптомну фазу, яка триває впродовж багатьох років і закінчується стадією вторинних проявів.
В стадії вторинних проявів виникають ознаки вираженої інтоксикації, підвищення температури тіла до 38°С, слабкість і швидка втомлюваність, постійні проноси, знижується маса тіла. Всі ці ознаки вказують на прогресування імунного дефіциту, що призводить до розвитку у хворого грибкових (кандидоз), бактеріальних (сальмонельоз, легіонельоз, мікоплазмоз та ін.), вірусних (оперізуючий герпес, простий герпес та ін.) чи пухлинних (саркома Капоші, злоякісні лімфоми) захворювань.
В залежності від переважної локалізації інфекційних чи пухлинних захворювань виділяють ряд клінічних форм СНІД: з ураженням легень; з ураженням шлунково-кишкового тракту; з ураженням центральної нервової системи і психоневрологічними проявами; з ураженням шкіри і слизових оболонок; септична (генералізована) форма; недиференційовані форми.
Захворювання закінчується термінальною стадією - у хворого розвивається різке зниження маси тіла, лихоманка, інтоксикація, розлади з боку центральної нервової системи. Хворий помирає.
Лабораторна діагностика СНІД проводиться за допомогою специфічних імунологічних методів.
Лікування СНІД на даний час немає. Існують препарати, які ефективно сповільнюють розвиток хвороби і дозволяють значно подовжити життя цих хворих (ретровір, відекс, хівід, зеріт), однак через високу ціну часто вони є недоступні для більшості пацієнтів в економічно слабких країнах. Тому важливим є дотримання заходів, які попереджують зараження СНІД: обмеження кількості статевих партнерів, розбірливість у статевих зв'язках, використання презервативу під час статевого акту, ретельний аналіз донорського матеріалу на станціях переливання крові та ін.
ПСИХОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Типи реагування на надзвичайну ситуацію
Патологічні, психічні розлади, причиною яких є дія на людину психічної травми складають групу психогенних захворювань. Вони мають функціональний характер і, в більшості випадків, при адекватному, своєчасному лікуванні є зворотними. При тривалій дії психічної травми переважно виникають неврози, а при раптовій дії значної гострої масивної психотравми розвиваються реактивні психози. Характер психогенного захворювання визначається властивими людині до хвороби особливостями.
Невроз - це функціональне захворювання, яке характеризується різними невротичними порушеннями. При цьому хворий усвідомлює свою хворобу.
Розрізняють три основних види неврозів.
Неврастенія - невроз, у клінічній картині якого переважає астенічний синдром. Типові скарги - погане самопочуття, загальна слабкість, підвищена втомлюваність, зниження працездатності, погіршення пам'яті, частий головний біль, який супроводжується запамороченням і підсилюється при фізичному та розумовому навантаженні. Сон у таких хворих тривожний, не приносить відпочинку. Як правило, настрій пригнічений. Розрізняють гіпер- та гіпостенічну форми неврастенії. Для першої характерні дратівливість, підвищена збудливість, для другої - млявість втомлюваність, апатія.
Невроз нав'язливих станів виникає у людей з тривожно-помисловими рисами характеру. В клінічній картині переважають різні нав'язування, наприклад, страхи, які оволодівають хворими. Хворий болісно розмірковує, щоб було б з ним, якщо виходячи на роботу він застряг у ліфті, забув вимкнути електроприлад та ін.
Істеричний невроз проявляється різними симптомами, які часто імітують картину цілої низки соматичних хвороб. Істеричні симптоми виникають неусвідомлено, хоча у більшості випадків мають характер бажаних для хворого. Найбільш типовий приклад такого неврозу - так звана «втеча у хворобу» (конверсія), коли складна життєва ситуація здається хворому нерозв'язною. Нерідко такі пацієнти не довіряють лікарю, їм здається, що він применшує важливість їхнього серцевого чи головного болю. Вони часто звертаються до різних спеціалістів в пошуках неіснуючих хвороб.
Хворі з неврозами дуже вразливі, легко піддаються навіюванню, тому ставитись до них треба підкреслено уважно, спокійно, не вступати в суперечки, не допускати конфліктних ситуацій. Потрібно полегшити хворому пошуки «виходу» з несприятливої ситуації, роз'яснити, що хворобливі симптоми, на які він скаржиться не призведуть до його смерті і швидко минуть. До істеричних нападів треба ставитись спокійно, не проявляючи зайвого співчуття й тривоги. Можна, наприклад, порахувати пульс, поміряти артеріальний тиск і спокійно, але твердо сказати, що він турбується даремно, що пульс і артеріальний тиск нормальні. Говорити про це треба переконливо, впевненим голосом, не підвищувати тону, не виявляти роздратування або зневагу до стану хворого. Без зайвої тривоги, метушні і співчуття стежити, щоб хворий не впав і не забився. Часто найдоцільніше залишити пацієнта на самоті, в цьому випадку віе неспроможний копіювати істеричний напад.
Лікування при неврозах комплексне. Велике значення має правильна організація режиму праці і відпочинку, харчування. З медикаментозних засобів призначають транквілізатори (мебікар, гідазепам, феназепам, еленіум, рудотель), антидепресанти (амітриптилін, флуоксетин), нейролептики (тизерцин, еглоніл). При неврастенії, особливо її гіпостенічній формі, застосовують стимулюючі засоби (настойку елеутерокока, жень-шень, китайський лимонник), фізіотерапевтичні методи та особливо широко - психотерапевтичні методи лікування.
Психози
Реактивні психози поряд з неврозами складають групу психогенних захворювань, тобто таких, які обумовлені психічною травмою. Для них характерна поява психопатологічних проявів безпосередньо після травми і зникнення їх після ліквідації причини. Реактивним психозам, на відміну від неврозів, притаманна гострота та тяжкість симптоматики. Поряд з психомоторними і афективними розладами, маячнею та галюцинаціями спостерігаються істеричні порушення, які часто перебігають з розладами свідомості. Хворі втрачають здатність критично оцінювати свій стан, координувати дії і адекватно вести себе в певній ситуації. В якості психічної травми, що викликала реактивний психоз, можуть виступати трагічні потрясіння особистого та соціального характеру, загрозливі для життя події, індивідуально значимі патогенні ситуації. Суттєвою ланкою в патогенезі реактивних психозів є психічна астенізація, пов'язана з психічним або соматичним виснаженням (вимушене недосипання, поранення, соматичні захворювання). Виділяють наступні форми реактивних психозів: афективно-шокові реакції, істеричні психози, реактивні депресії, реактивні параноїди.
Аффективно-шокові реакції - найбільш гострі форми реактивних психозів. Вони виникають внаслідок раптових, надмірних за силою дії подій (землетрус, пожежа тощо). Клінічна картина проявляється або в вигляді психомоторного збудження з безладними рухами, намаганням кудись бігти, або у вигляді ступору з відмовою від їжі, з втратою мови.
Істеричні психози найчастіше спостерігаються під час війни, при судово-слідчій ситуації і в період тюремного ув'язнення. Вони багаточисленні і можуть трансформуватися.
Істеричні сутінкові стани відрізняються демонстративністю і варіабельністю проявів (сміх, спів, плач, зорові галюцинації, яскраві образи) і фрагментарністю амнезії.
Маячноподібні фантазії - нестійкі, несистематизовані і мінливі за змістом ідеї величі і багатства.
Псевдодеменція - характеризується картиною слабоумства, що не відповідає дійсності. Може виникати при масивній психогенній травмі, наприклад, арешті. Абсолютно здорова до цього часу людина демонструє свою розумову неспроможність, не може відповісти на елементарне запитання, дії за інструкцією виконує навмисно неправильно, але, на відміну від хворого на шизофренію, хворий на псевдодеменцію завжди відповідає і діє (хоч а й неправильно) в межах поставленого запитання. Характерна міміка - на обличчі хворого розгубленість, нерозуміння, очі розширені, брови високо підняті.
До істеричних психозів належить і пуерилізм, який характеризується пустослів'ям і дитячою поведінкою. Хворі при цьому сюсюкають, граються з ляльками, намагаються розмовляти так, як маленькі діти.
Реактивні депресії найчастіше виникають у зв'язку з психогенними травмами, які набувають для хворого значення незворотної втрати (смерть близької людини тощо). Велике значення має конституційна схильність. В клінічній картині, поряд з пригніченістю, слізливістю, сомато-вегетативними розладами спостерігаються масивні істеричні прояви (плач зі стогонами, заламування рук, втрата свідомості). Свідомість концентрується на деталях минулого нещастя, причому тема пережитого не обговорюється навіть в тих випадках, коли депресія набуває затяжного перебігу. При нападах відчаю, які іноді виникають на початкових етапах психогенної афективної реакції, можливі важкі суїцидальні спроби.
Важливою патогенетичною ланкою у формуванні реактивних параноїдів є фактор зовнішньої обстановки (параноїди воєнного часу, залізнодорожні параноїди, маячня при іншомовному оточенні і маячня приглухуватих, які пов'язані з психічною ізоляцією тощо). Характерні гострота проявів, елементарність, образність і емоційна насиченість маячні, що виникає на фоні вираженого афекту страху і тривоги. Деколи з'являються зорові і слухові галюцинації. Найчастіше спостерігається маячня переслідування та відношень. Після незрозумілої небезпеки (всі навколо якось дивно переглядаються, незвично себе ведуть) і наростаючої підозри у хворих раптом виникає відчуття смертельної небезпеки. Реактивний параноїд в більшості випадків перебігає гостро і минає через декілька днів після госпіталізації.
Головним чинником в лікуванні психозів є усунення психотравмуючої ситуації. Основним методом лікування, яке проводиться у тяжких випадках в стаціонарі, є психо- та фармакотерапія.
Порушення настрою
Емоції не відділенні від усієї психічної діяльності людини - її мислення, свідомості, переконань, світогляду. Формування емоцій різного рівня складності відбувається внаслідок розвитку певних форм зв'язку з навколишнім середовищем. Так, розрізняють два види емоцій: найпростіші, пов'язані з безумовними рефлексами, і власне почуття, спричинені тимчасовими зв'язками.
Емоції - це почуття людини, переживання нею ставлення до об'єктивної дійсності і до самої себе. Радість і сум, любов і ненависть, страх і гнів, задоволення і смуток - усе це приклади різних емоції.
Сукупність емоцій утворює загальний почуттєвий фон, відносно стабільний емоційний стан, який називається настроєм. В одних людей настрій стабільний, в інших - мінливий. Особливо виражена емоційна лабільність при деяких формах психічних захворювань.
Під афектом розуміють короткочасну емоційну реакцію, яка перебігає швидко і бурхливо (наприклад, гнів, жах, лють, страх). Стан афекту буває і у здорових людей під впливом стресових ситуацій. Під патологічним афектом розуміють такий вибух почуттів, який відбувається при порушенні свідомості і часто веде до агресивно-руйнівних дій.
Розрізняють наступні типи настрою:
Ейфорія (гіпертимія) - це хворобливо піднесений настрій, який виникає без будь-якої причини і характеризується станом блаженства, задоволення. Все навколишнє хворий сприймає як щось чудесне. Як правило, ейфорійні хворі схильні до переоцінки свого здоров'я і можливостей.
Депресія (гіпотимія) характеризується пригніченим настроєм. Вона часто супроводжується почуттям туги, тривоги, страху. Виражена депресія зумовлює появу думок про самогубство.
Ці два контрастно-протилежних синдроми визначають клінічну картину синдромів порушення емоцій, які трапляються найчастіше - маніакального і депресивного.
Маніакальний синдром містить три основних симптоми - підвищений настрій, прискорення мислення, рухову розгальмованість. Маніакальним хворим притаманна переоцінка своїх можливостей. Прагнення до діяльності у них надмірне, а сама діяльність часом надто метушлива. Вони сплять мало, не відчувають дефіциту сну.
Депресивний синдром також характеризується тріадою симптомів - пригніченим настроєм, сповільненим мисленням, руховою загальмованістю. Нерідко хворі висловлюють маячні ідеї самозвинувачення, самоприниження. У всіх бідах, що трапляються навкруги, такі хворі звинувачують себе, підкреслюючи свою нікчемність. При глибоких депресіях може спостерігатись рухове заціпеніння (ступор). Однак бувають депресії з руховими збудженнями.
Інший розлад настрою - дисфорія. Це тужливо-злобний настрій, що виникає, як правило, без зовнішньої причини. Характерні почуття незадоволення собою і оточуючими, дратівливість. У стані дисфорії хворі здатні на агресивні вчинки, нерідко мстять за дуже давні, вже всіма забуті вчинки інших. Дисфорія часто спостерігається при епілепсії і при деяких формах психопатії.
Апатія - одна з основних ознак психічного захворювання шизофренії. Наростання емоційного отупіння, апатії при шизофренії наступає поступово. Втрачаються емоційні зв'язки з сім'єю, роботою, суспільством. З'являється типова емоційна нерухомість.
Слабодухість - симптом вираженої емоційної лабільності, нетримання емоцій. На звичайні запитання хворий починає нестримно плакати. Слабодухість спостерігається при судинних ураженнях головного мозку і астенії (стан нервового виснаження).
Страх - симптом, який дуже часто спостерігається при психічних захворюваннях. Він звичайно супроводжується блідістю, тремтінням тіла, холодним липким потом, швидким диханням, покликами на сечопуск дефекацію. Іноді у стані страху хворий втрачає рухливість, впадає в ступор, іноді страх супроводжується метушливо-руховим збудженням. При цьому на обличчі з'являється вираз жаху. У такому стані хворі бувають небезпечними для оточуючих і для себе, їхні вчинки не завжди можна передбачити.
Маніакально-депресивний психоз
Маніакально-депресивний психоз (циркулярний психоз, циклофренія) - ендогенне психічне захворювання, для якого характерна наявність психопатологічної симптоматики у вигляді психотичних фаз - маніакальної і депресивної та відсутність психічного дефекту. Тривалий час у психіатрії маніакальні і депресивні стани розглядали як самостійні захворювання, але у другій половині XIX століття було встановлено факт чергування маній і депресій у одного і того ж хворого. Ці два стани об'єднали у рамках одного захворювання. Важливу роль в етіології маніакально-депресивного психозу відіграють спадковість, конституційні особливості, порушення обміну речовин. Захворювання виникає найчастіше у молодому віці. Жінки хворіють у 2-3 рази частіше, ніж чоловіки. Маніакально-депресивний психоз найчастіше спостерігається у людей пікнічної конституції, які відзначаються м'яким характером, товариськістю, емоційною лабільністю. Основна симптоматика захворювання виявляється у маніакальних та депресивних фазах з властивими для них тріадами.
В останній час великого значення надають діагностиці циклотимії, під якою розуміють полегшений перебіг маніакально-депресивного психозу, що характеризується нерізко вираженими депресивними і маніакальними станами. Саме циклотимія дуже часто нагадує клінічну картину замаскованої депресії. Такі хворі тривалий час без успіху лікуються у терапевтів у зв'язку з наявністю в них численних соматичних скарг (на біль і порушення діяльності органів кровообігу і травлення тощо). Характерні порушення сну - хворий прокидається вночі, більше не може заснути, сон не приносить йому відчуття відпочинку тощо. Призначення антидепресантів при маскованій депресії має не лише лікувальне, але й діагностичне значення, бо ефективність їх доводить правильність діагностики.
Епілепсія
Епілепсія - це хронічне нервово-психічне захворювання з пароксизмальним, раптовим гострим нападом, перебігом і поступовим розвитком типових змін особистості (погіршення пам'яті, ослаблення психічних процесів). Епілепсія є ознакою розладів електричної активності головного мозку. Епілепсією страждають 0,3-1 % населення у різних країнах.
Подобные документы
Поняття астматичного статусу (АС) як синдрому гострої прогресуючої дихальної недостатності. Частота виникнення АС у хворих бронхіальною астмою. Клінічні форми АС, стадії його перебігу. Принципи терапії АС. Невідкладні заходи надання першої допомоги.
презентация [162,8 K], добавлен 26.02.2014Наркотична залежність, надання першої медичної допомоги, способи лікування. Метод доктора Назаралієва, атропіношокова терапія. Замісна терапія. "Чищення крові". Загрозливі стани й невідкладна допомога. Передозування наркотиків - загроза життю наркомана.
реферат [32,1 K], добавлен 20.02.2010Дослідження законодавства в сфері охорони здоров’я. Перша медична допомога при невідкладних та при шокових станах. Основні симптоми в психіатрії, базові принципи невідкладної допомоги при невідкладних станах. Особливості терапії невідкладних станів.
курсовая работа [45,0 K], добавлен 25.09.2019Штучне дихання, його види та застосування. Закритий масаж серця. Перша допомога при отруєнні шкідливими газами у шахті. Загальні відомості про рани, перемоли та надання першої допомоги. Способи зупинки кровотеч. Накладання пов'язок. Допомога при ударах.
учебное пособие [5,8 M], добавлен 09.03.2016Показники життєдіяльності організму та ознаки смерті. Схема надання першої медичної допомоги при кровотечах, травмах, ураженні електричним струмом, тривалому здавлюванні, шоку, опіках, переохолодженні, тепловому ударі, отруєнні, укусах звірів, утопленні.
методичка [1,0 M], добавлен 16.01.2011Невідкладна допомога при гострих порушеннях дихання і раптовій зупинці серця. Кровотечі, перелами, струси, забиття головного мозку. Відрив кінцівок, тривале роздавлювання м'яких тканин. Проникаюче поранення грудної клітини. Опіки, відмороження, отруєння.
методичка [52,8 K], добавлен 11.01.2010Види отруйних змій, їх звички. Перша допомога при укусах бджіл, ос, шершнів та джмелів. Укуси комарів, основні характерні симптоми. Лікарські засоби допомоги. Надання першої допомоги потерпілому при укусі отруйної змії. Відсмоктування та шкірні розрізи.
презентация [522,5 K], добавлен 24.02.2015Найпростіші доцільні заходи для полегшення самопочуття хворих і перебігу їхнього захворювання або перша допомога. Значення дотримання правил особистої гігієни. Поняття медичної деонтології – етичні норми та правила поведінки медичного персоналу.
реферат [17,9 K], добавлен 15.02.2009Закон України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". Організація надання медичної допомоги. Принципи організації надання медичної допомоги. Заклади охорони здоров'я. Організація медичного обслуговування населення.
реферат [17,0 K], добавлен 08.02.2007Вивчення фізико-хімічних та біологічних властивостей озокериту. Ознайомлення із механічними, температурними та хімічними факторами дії гудронового мінералу на організм людини. Розгляд методики застосування гірського воску: показання та протипоказання.
контрольная работа [26,7 K], добавлен 02.01.2012
