Перша долікарська допомога

Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності. Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги. Принципи застосування транспортної імобілізації. Показання та протипоказання до переливання крові. Невідкладні стани у дітей.

Рубрика Медицина
Вид книга
Язык украинский
Дата добавления 07.07.2017
Размер файла 4,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

В другій фазі перебігу ранового процесу (через 2-3 доби) зменшується концентрація іонів Н+, К+, Мg2+ та проникливість стінок судинного русла. Проходить відновлення мікроциркуляції. З'являються тканинні клітини та проходить утворення нових судин. У цій фазі синтезується колаген та утворюються еластичні волокна, які заповнюють рановий дефект.

Третя фаза (через 2-4 тижні) характеризується епітелізацією. Спостерігається подальше збільшення колагенових та еластичних волокон та утворення епітелію шкіри.

Рани можуть заповнюватися первинним, вторинним натягом та під струпом. Загоєння первинним натягом відбувається впродовж 5-10 діб. Краї рани склеюються фібрином з наступним утворенням сполучної тканини і судин. Внаслідок регенерації сполучної тканини, ендотелію судин та покривного епітелію утворюється лінійний рубець. Легко та швидко загоюються рани в ділянках тіла, які добре кровопостачаються (голова, шия, обличчя).

Загоєння вторинним натягом проходить при великих ранах, наявності в рані некротичних тканин, сторонніх тіл чи гнійної інфекції. Такі рани загоюються через формування грануляційної тканини. Як правило здорові грануляції - рожеві, нездорові - бліді, пухкі, кровоточиві.

В грануляційній тканині виділяють основні шари: 1-й - поверхневий шар (лейкоцитарно-некротичний), який включає лейкоцити, залишки клітин, мікроорганізми тощо. Цей шар зберігається впродовж протікання ранового процесу. Другий шар - судинних петель. В ньому є велика кількість лейкоцитів, лімфоцитів та макрофагів. Третій шар - вертикальних судин. В ньому, крім вертикально розташованих судин знаходиться аморфна речовина, фібробласти. Четвертий - дозріваючий шар. В цьому шарі фібробласти довкола судин набувають косого та горизонтального положення, переплітаючись з аргірофільними та колагеновими волокнами. П'ятий шар - горизонтальних фібробластів, між якими у великій кількості знаходяться колагенові волокна і шостий - фіброзний шар, який є організованою рубцевою тканиною.

Грануляційна тканина з'являється через 48 годин. Вона відіграє важливу роль в попередження проникнення мікроорганізмів, всмоктуванні токсинів та продуктів некролізу.

В результаті загоєння вторинним натягом можуть утворюватися великі рубці, які нерідко деформують тканини.

Загоєння під струпом відбувається при незначних ранах шкіри, опіках, відмороженнях. Струп, який утворюється з лімфи, міжклітинної рідини та підсохлої крові виконує захисну функцію і під ним поступово проходить процес епітелізації.

Перша допомога при пораненнях

Основне завдання при наданні долікарської допомоги полягає в зупинці кровотечі, накладанні асептичної пов'язки, а при переломах і значних пораненнях - проведення іммобілізації (знерухомлення) ураженого сегменту кінцівки. Одяг з пораненої ділянки розрізають та обережно знімають. Хворих з пораненням хребта та внутрішніх органів піднімати та повертати не можна. При незначних пораненнях чи саднах шкіра обробляється антисептичним розчином та накладають асептичну пов'язку (спиртовий розчин йоду, розчин брильянтового зеленого, розчин перекису водню), бактерицидний пластир чи змащують плівкоутворювальною речовиною. Шкіру довкола рани очищають від забруднення спиртом, бензином чи одеколоном.

На місці поранення можна використати індивідуальний пакет першої допомоги. На кровоточиву поверхню накладають стискуючу пов'язку. При сильній кровотечі з кінцівки накладають кровоспинний джгут. Забороняється зондувати рану до проведення її огляду лікарем та самостійно видаляти сторонні предмети з рани. Всім хворим з пораненням проводиться активно-пасивна імунізація від правця.

Загальні принципи лікування ран

Первинна хірургічна обробка залишається одним з найбільш поширених методів, до якого вдаються хірурги в більшості випадків. Цим методом користувалися видатні хірурги - І.Більгер, П.Дезо, А.Чаруковський.

Розрізняють ранню хірургічну обробку рани, яка проводиться в перші 6 годин, відтермінована, яка проводиться до 24 годин та пізня, яка проводиться у поранених, які не отримували антибіотиків після 24 годин, або у тих, яким були призначені антибіотики пізніше 48 годин.

Первинна хірургічна обробка рани повинна бути проведена в операційній чи перев'язочній з дотриманням правил асептики.

В більшості випадків первинна хірургічна обробка проводиться під місцевою анестезією. Перед проведенням первинної хірургічної обробки шкіру довкола рани обробляють спиртовим розчином йоду, спиртом чи бензином, голять волосся та обкладають стерильною білизною. Проводять знеболення. Видаляють сторонні тіла, згустки крові, некротичні тканини. При необхідності рану розширюють для кращого огляду та з метою ліквідації сліпих кишень. Товщина висікання тканини в середньому становить 0,5-2 см. В цих межах видаляють стінки та дно рани. Проводять заміну білизни, інструментів та обробляють руки хірурга. При пошкодженні судин, нервів, сухожилків відновлюють їхню цілісність. При пораненнях обличчя або кисті видаляють тільки нежиттєздатні тканини.

Після зупинки кровотечі рану зашивають. Розрізняють первинні шви, які накладають зразу чи після проведення хірургічної обробки рани; первинно-відтерміновані шви - накладають через 2-4 доби після первинної хірургічної обробки рани; ранні вторинні шви накладають на грануляційну тканину на протязі від 7 до 20 днів та пізні відтерміновані шви, які накладають на тканину, що рубцюється після 20 днів.

При розвитку ускладнень (нагноєння, приєднання анаеробної мікрофлори) шви знімають та проводять відкрите ведення ранового процесу.

Профілактика правця і анаеробної інфекції

Прищепленим хворим для підкріплення активного імунітету вводять 0,5 мл антиправцевого анатоксину підшкірно в підлопаткову ділянку.

Не прищепленим пацієнтам вводять спочатку 1 мл. антиправцевого анатоксину, а потім проводять пробу на чутливість до чужорідного білка. В долонну поверхню нижньої третини передпліччя внутрішньошкірно вводять 0,1 мл розведеної (1:100) кінської сироватки (її ампули знаходяться в тій же коробці, де протиправцева сироватка і позначені червоним кольором). Якщо через 20 хвилин діаметр папули в місці ін'єкції не перевищує 1 мм і почервоніння навколо неї обмежене - пробу вважають негативною. Якщо діаметр папули більший за 1 мм і є зона почервоніння - проба позитивна.

При негативній пробі вводять протиправцеву сироватку в дозі 3 000 МО за методом Безредко: спочатку 0,1 мл, а через 45 хвилин, якщо реакції немає, вводять весь залишок призначеної дози. Сироватку вводять підшкірно в іншу ділянку тіла, іншим шприцом, з ампули позначеної синім кольором.

При позитивній пробі введення протиправцевої сироватки протипоказано. В таких випадках вводять протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ) в дозі 250 МО. Він створює більш тривалий імунітет та не викликає алергічних реакцій.

Профілактика анаеробної інфекції (газової гангрени) полягає у введенні антигангренозних сироваток за методом Безредко. Профілактична доза становить 3000 АО, проти Cl.perfringens - 10000 АО і проти Vibrion septicus - 5000 АО.

Особливості лікування гнійних ран

Нагноєння рани має місцеві ознаки та загальні ознаки інтоксикації. Як правило, на 2-3 добу з'являється набряк в ділянці рани, почервоніння, посилюється біль, підвищується місцева температура, розм'якшення в ділянці рани, що свідчить про накопичення гною. Разом з тим спостерігається загальна інтоксикація організму, яка в залежності від поширення нагноєння проявляється підвищенням температури тіла, дрижаками, загальною слабкістю. Є зміни зі сторони загального аналізу крові - лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення кількості паличкоядерних нейтрофілів, підвищується ШОЕ тощо.

Часто нагноєння ран обумовлене несвоєчасним та неправильним наданням першої допомоги, самолікуванням, недотриманням рекомендацій лікаря.

Місцеве лікування гнійних ран полягає в створенні умов для достатнього відтоку гною, розкритті «сліпих» кишень та гнійних запливів. При необхідності роблять додаткові розрізи (контрактури) з обов'язковим дренуванням гнійних порожнин.

В залежності від фази ранового процесу проводять лікування гнійних ран.

В першій фазі протікання ранового процесу, коли проходить процес очищення рани застосовують хімічне очищення рани протеолітичними ферментами (трипсин, хімотрипсин, мазь «Іруксол»). Серед інших речовин набули широкого застосування діоксидин, димексид, етоній. Використовують препарати з осмотичною дією, що забезпечує покращення відтоку гнійного вмісту з рани: 10 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин борної кислоти та ін.

До біологічного способу лікування ран належить парентеральне застосування антибіотиків, а також використання бактеріофагів, вакцин, сироваток (протиправцевої, протигангренозної та ін.).

В другій фазі ранового процесу, коли рана вкривається грануляціями, для швидкого загоєння накладають вторинні шви.

Для покращення регенерації широко застосовують ультрафіолетове, лазерне опромінення, УВЧ, електрофорез та загальноукріплювальна терапія з призначенням препаратів імунотерапії (імунал, метилурацил), особливо при загрозі розвитку генералізованих форм ранової інфекції та попередження сепсису.

Сторонні тіла ока

За локалізацією розрізняють сторонні тіла очниці, кон'юнктиви, очного яблука, рогівки та сторонні тіла всередині ока. Сторонні тіла поділяються на магнітні (залізовмісні) та немагнітні (дерево, пластмаса, мідь тощо). Хворих турбує біль в оці, сльозотеча, світлобоязнь, відчуття стороннього тіла в оці.

Невідкладна допомога полягає в закапуванні дезинфікуючими краплями (10 % розчином альбуциду чи 10 % розчином сульфапірідазину), накладанні аплікаційної пов'язки та госпіталізації.

Сторонні тіла вуха та носа

Частіше зустрічаються в дітей, які граючись, заштовхують їх (камінці, горох, ґудзики) у вушний чи носовий ходи. У дорослих частіше зустрічаються живі сторонні тіла (комахи).

Якщо стороннє тіло має гострі краї, то виникає кровотеча і біль, при обтурації слухового проходу - зниження слуху, відчуття тиску, головокружіння. При сторонніх тілах носа - чхання, сльозотеча, затруднене носове дихання. Це вимагає невідкладної допомоги - при кровотечі у вухо чи ніс вкладають турунду і направляють пацієнта в лікувальний заклад.

Стороннє тіло з носа можна видалити шляхом сильного і різкого видування. Для полегшення видалення можна закапати в ніс судинозвужувальні препарати (3 % розчин ефедрину, 0,1 % розчин нафтизину).

Сторонні тіла гортані

В гортань попадають найрізноманітніші предмети: зубні протези, булавки, канцелярські кнопки, голки, монети, кістки та ін. Клініка проявляється судомним кашлем, затрудненням дихання, ціанозом. Перша допомога полягає в ліквідації ознак дихальної недостатності, для чого проводять реанімаційні заходи стадії А за С.Сафаром.

ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ М'ЯКИХ ТКАНИН

Травматизм (грец. trauma, traumatos, рана, ушкодження) - сукупність травм, які виникли в певній групі населення за обмежений відрізок часу і пов'язані з різними видами діяльності людини. В залежності від умов і місця, де сталось ушкодження розрізняють травматизм: промисловий (виробничий), сільськогосподарський, транспортний, спортивний, побутовий, військовий та дитячий.

Такий розподіл дозволяє визначити групу людей, виявити причину та умови в яких він виник, намітити і провести профілактичні заходи.

Ушкодженням, або травмою називають раптову, одномоментну дію на організм людини зовнішнього чинника (механічного, термічного, хімічного, радіаційного та іншого), який викликає в органах і тканинах анатомічні і фізіологічні зміни, що супроводжуються місцевою і загальною реакцією організму.

В усьому світі травма вважається пріоритетною проблемою охорони здоров'я. Смертність від травми стоїть на третьому місці серед інших причин смертності. Це не тільки медична, але й соціальна проблема, оскільки гинуть, як правило, люди працездатного віку.

На першому місці в структурі травматизму є дорожньо-транспортні пригоди, при яких, в більшості випадків, зустрічаються масивні політравми, які часто супроводжуються внутрішніми крововиливами. При цьому важливо, який орган пошкоджено, якого калібру пошкоджені судини, наскільки швидко і якісно надана перша медична допомога та доставлено хворого в спеціалізоване відділення.

Вважається, що втрата крові до 700 мл не впливає на загальний стан потерпілого та гемодинамічні показники. В більшості випадків такий стан триває до однієї години після отримання травми і початку кровотечі. Тому цей час називають «золотою годиною».

Виходячи з цього, завданням першої долікарської та лікарської допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди та при транспортуванні, є забезпечення всіх заходів для стабілізації гемодинаміки і продовження часу «золотої години» за рахунок централізації кровообігу (зменшення циркуляції крові на периферії організму для перерозподілу її до життєво-важливих органів (серця, легень, мозку)). Це досягається введенням великої кількості кровозамінників, шляхом бинтування кінцівок або застосування протишокового костюму типу «Каштан» (Росія), який стискуючи дрібні судини, при збереженому магістральному кровоточу забезпечує перехід 1,5-2 літрів власної крові до життєво важливих органів: серця, легень, нирок, головного мозку.

Це дозволяє при геморагічному шоку знизити смертність з 77 до 26 %. Однак, не менш важливим є час надання допомоги з моменту доставки хворого в стаціонар до проведення оперативного втручання та кінцевої зупинки кровотечі. Найбільш оптимальним часом є півгодини, тому цей проміжок часу називають «платиновою півгодиною».

Таким чином, якщо при політравмі з внутрішньою кровотечею кваліфікована допомога буде надана в межах 90 хвилин, ймовірність виживання потерпілого є високою. Однак, віддаленість лікувальних закладів, відсутність зв'язку, невміння надати грамотну допомогу на місці пригоди, складність діагностики значно знижує відсоток виживання потерпілих.

Розрізняють такі види травм:

I. Залежно від умов, що спричинили травму:

- травми невиробничого характеру: транспортні (залізничні, автомобільні, трамвайні, тощо); вуличні (при пішоходному русі); побутові; спортивні.

- травми виробничого характеру (промислові, сільськогосподарські).

- травми навмисні (військові, пов'язані з самогубством).

II. За характером пошкоджувального чинника: механічні, термічні, хімічні, операційні, променеві та інші.

III. За характером пошкодження:

- закриті (без пошкодження шкіри та слизових оболонок): забій (contusio), розтягування (distorsio), розрив (ruptura), вивихи (luxatio), переломи кісток (fractura);

- відкриті (з пошкодженням шкіри та слизових оболонок): рани (vulnus);

- проникаючі в порожнини (з пошкодженням очеревини, плеври, синовіальної оболонки, тощо);

- непроникаючі в порожнини (без пошкодження бар'єрних оболонок);

- поодинокі (пошкодження тільки одного органу, однієї ділянки);

- множинні (пошкодження декількох ділянок органу);

- поєднані, політравми (ушкодження декількох органів);

- комбіновані (поєднання механічних ушкоджень з радіаційними, хімічними та іншими.

IV. За місцем прикладання травмувальної сили: прямі (патологічні зміни виникають на місці прикладання сили) та непрямі (ушкодження виникають в ділянці віддаленій від зони прикладання сили).

V. За часом дії: гострі (виникають зразу після одномоментної дії травмувального чинника) та хронічні (виникають внаслідок тривалої, або багаторазової дії травмувального чинника (бурсити, епікондиліти та ін.).

Будь-яка травма супроводжується як місцевими, так і загальними змінами в організмі. До місцевих проявів належить болючість, зміна форми, кольору, цілісності слизових та шкірних покривів, порушення функції ушкодженого органу. До загальної реакції організму слід віднести запаморочення, колапс, шок.

Тяжкість пошкодження залежить від багатьох причин:

- фізичної характеристики травмувального чинника (форма, консистенція);

- анатомо-фізіологічних особливостей травмованих тканин і органів;

- патологічного стану тканин і органів в момент травми;

- умов в яких знаходиться травмований.

Забій

Це ушкодження тканин та органів без порушення цілісності шкіри і слизових оболонок, внаслідок швидкої і короткочасної дії травмувального фактора. Діагноз забій може бути виставлений тільки після виключення тяжких ушкоджень (переломи кісток, розриви внутрішніх органів та інше).

Паталогоанатомічні зміни при забої залежать від місця ушкодження, загального стану, віку хворого та інших обставин. При цьому настає травматичний набряк тканин, крововиливи, або гематоми (як правило, при забої м'язів).

Хворий відмічає біль різної інтенсивності, припухлість, крововилив і порушення функції. Біль в момент травми є різким, інтенсивним і залежить від локалізації забою. Часто біль спочатку зменшується, а через 1-2 години посилюється, що пов'язане зростанням травматичного набряку. Найбільш сильний біль є при травмі окістя, кісток гомілки, статевих органів, великих нервових стовбурів.

Припухлість настає внаслідок просякання тканин кров'ю, лімфою, серозною рідиною, ексудатом, за рахунок асептичного запалення. Її величина залежить від місця забою та щільності підшкірної жирової клітковини.

Крововиливи при поверхневих забоях з'являються вже в перші хвилини, або години після травми, мають червоне забарвлення. На 5-6 добу колір змінюється до синювато-багряного, що спричинено переходом оксигемоглобіну у відновлений гемоглобін. На 10-12 добу крововилив набуває зеленого кольору, (відновлений гемоглобін перетворюється у вердогемохромоген), а пізніше - жовтого (утворюється білівердин, а потім - білірубін).

Функція органу при невеликих забоях не страждає. Виражене порушення функції наступає при масивних крововиливах в м'язи, суглоби та інше.

Лікування забою передбачає знеболення (хлоретилом), в перші 2-3 дні - іммобілізацію травмованої ділянки, накладання міхура, пакету з льодом, стискуючої пов'язки, при необхідності - знеболювальні.

При великих гематомах і гемартрозах проводять пункцію з наступним накладанням стискуючої пов'язки. З 2-3 дня призначають теплові та електропроцедури, спрямовані на розсмоктування крововиливів: компреси, ванночки, УВЧ, елетрофорез з йодидом калію, лідазою, хімотрипсином, з 12 дня - лікувальна фізкультура.

Розтягнення

Це пошкодження м'яких тканин, яке виникає під дією сили у вигляді тяги, не порушуючи при цьому анатомічної неперервності тканин. Внаслідок зовнішнього впливу суглобові поверхні тимчасово розходяться за межі фізіологічної норми, при цьому суглобова сумка, укріплювальні зв'язки і м'язи не ушкоджуються.

Найчастіше спостерігається розтягнення зв'язок гомілковоступневого суглобу. Воно супроводжується припухлістю в ділянці суглобу. Крововилив в перші дні є малопомітний, а з 3-4 дня проявляється синювато-багряними плямами. Рухи в суглобі обмежені і болючі. Біль при навантаженні за віссю кінцівки відсутній.

На суглоб накладають стискуючу пов'язку і забезпечують функціональний спокій кінцівки. В перші дві доби застосовують холод, потім - теплові процедури.

Розрив

Розривом є пошкодження м'яких тканин швидкодіючою силою у вигляді тяги, яка перевищує силу анатомічного опору тканин. Спостерігаються розриви зв'язок, м'язів, фасцій, сухожилків, судин, нервових стовбурів.

Найчастіше зустрічаються розриви зв'язок гомілково-ступневого, колінного та променево-зап'ястного суглобів. Якщо розрив зв'язкового апарату супроводжується пошкодженням капсули суглобу то виникає гемартроз. Особливо це характерно для колінного суглобу, внаслідок пошкодження бічних та хрестоподібних зв'язок та менісків. Контури суглобу згладжуються, навколишні тканини збільшуються в об'ємі, згинання і розгинання в суглобі обмежені та досить болючі.

Розрив м'язів може бути частковим або повним. Найчастіше відбувається розрив м'язів живота і розгиначів кінцівок. У ділянці розриву виникає біль при пальпації, при повному розриві виявляється дефект пошкодженого м'язу. В подальшому, за рахунок гематоми виникає пухлиноподібний утвір. Як правило є часткова або повна відсутність функції даного м'яза.

Потрібно забезпечити спокій кінцівки і фіксувати її в положенні максимального зближення розірваних ділянок м'язів за допомогою іммобілізації транспортною чи постійною (гіпсовою) шиною. В перші дні призначають холод, в подальшому - теплові процедури. При повних розривах рекомендується оперативне лікування - зашивання розірваних м'язів з подальшою іммобілізацією кінцівки впродовж 14-15 діб.

Синдром тривалого стиснення

Синдром тривалого стиснення (краш-синдром, травматичний токсикоз, синдром позиційного стиснення) - це патологічний стан, зумовлений тривалим (4-8 годин) стисненням м'яких тканин кінцівок, в основі якого лежить ішемічний некроз м'язів, інтоксикація продуктами некрозу з розвитком печінково-ниркової недостатності. Чим довше відбувається стиснення ділянки тіла, тим тяжчий перебіг цього синдрому. В 81 % випадків ушкоджуються кінцівки, особливо нижні.

Класифікація синдрому тривалого стиснення:

I. За видом компресії: стиснення, позиційне та розчавлення.

II. За локалізацією: голови, грудей, живота, тазу, кінцівок.

III. За сполученням: внутрішніх органів, кісток і суглобів, магістральних судин і нервів.

IV. За ступенем тяжкості: легкого, середнього та тяжкого.

V. За періодами клінічного перебігу:

- період компресії;

- посткомпресійний період: ранній (перші три доби), проміжний (4-18 діб) та пізній (більше 18 діб).

VI. Комбіновані пошкодження:

- синдром тривалого стиснення + опік;

- синдром тривалого стиснення + відмороження;

- синдром тривалого стиснення + радіаційні пошкодження;

- синдром тривалого стиснення + отруєння та інші можливі їх поєднання.

VII. За розвинутим ускладненням:

- захворюванням органів і систем організму (інфаркт міокарду, пневмонія, перитоніт та ін.);

- гостра ішемія ушкодженої кінцівки;

- гнійно-септичні ускладнення.

В патогенезі синдрому тривалого стиснення найбільше значення мають три фактори:

- больове подразнення;

- травматична токсемія, внаслідок всмоктування продуктів розпаду тканин, перш за все міоглобіну, що блокує канальці нирок і призводить до гострої ниркової недостатності;

- плазмо- та крововтрата, які виникають внаслідок масивного набряку притиснутої ділянки тіла або кінцівки.

В клінічному перебігу розрізняють три періоди:

- період наростання набряку і судинної недостатності, який триває 1-3 дні;

- період гострої ниркової недостатності (з 3 дня і триває 9-12 діб);

- період одужання.

У першому періоді, відразу після вивільнення кінцівки хворі відмічають біль, обмеження рухів, слабість, нудоту. На протязі декількох годин наростає набряк кінцівки. У хворих зростає частота серцевих скорочень, знижується артеріальний тиск, підвищується температура тіла. При огляді кінцівки спочатку спостерігається блідість шкіри і крововиливи. Через 30-40 хвилин кінцівка набрякає, збільшується в об'ємі, шкіра стає нерівномірного багряно-синюватого кольору, з'являються міхурі з серозно-геморагічним вмістом. Тканини кінцівки при пальпації щільні, нагадують дерево. Рухи в суглобах неможливі. Пульсація периферійних артерій не визначається, зникають всі види чутливості.

Поступово зменшується погодинна і добова кількість сечі (до 50-70 мл в добу), остання набуває лаково-червоного або темно-бурого забарвлення. В періоді гострої ниркової недостатності хворі почувають себе краще, однак олігурія наростає і переходить в анурію, що може призвести до смерті хворого. При розвитку гострої ниркової недостатності пацієнти підлягають проведенню гемодіалізу (штучної нирки).

Надання першої долікарської допомоги здійснюється ще до повного звільнення стиснутої кінцівки чи потерпілого. Проводять реанімаційні заходи за системою АВС, звільняють кінцівку і одразу ж проводять її туге бинтування еластичним чи марлевим бинтом. Вище місця стиснення накладають кровоспинний джгут. Проводять транспортну іммобілізацію, кінцівку обкладають міхурами з льодом, або холодною водою. Вводять серцеві середники, знеболювальні, дають випити 50-100 мл алкоголю. В швидкій допомозі проводять довенне введення протишокових рідин: рефортану, стабізолу, реополіглюкіну та ін.

ВИВИХИ І ПЕРЕЛОМИ

Вивихи

Вивихом (luxatio) - називається зміщення суглобових поверхонь однієї або декількох кісток з порушенням їх анатомічного розміщення та пошкодженням цілісності капсульно-зв'язкового апарату суглобу та оточуючих тканин. Коли суглобові поверхні повністю не стикаються буде повний вивих, якщо ж збережено частковий контакт їх цей вивих є неповним, або підвивих. Найчастіше вивихи бувають в плечовому та кульшовому суглобах.

Рис. 33. Зовнішній вигляд потерпілого при вивиху в плечовому (а) і кульшовому суглобі (б).

Розрізняють вивихи:

- травматичні;

- патологічні (при захворюваннях, що спричиняють руйнуванню капсульно-зв'язкового апарату та суглобових поверхонь (пухлини, запальні процеси));

- природжені вивихи;

- звичні (при великому розтягненні зв'язкового апарату та неправильному лікуванні);

- застарілі - своєчасно невправлені.

Назву вивихам дають за назвою дистально зміщеної кістки. Так, вивих в плечовому суглобі називають вивихом плеча, в кульшовому - стегна і т.д.

При пошкодженні або защемленні нервових стовбурів вивих називають ускладненим. Вивих плеча, як правило, виникає при падінні на відведену руку, а вивих стегна частіше зустрічається при ДТП у пасажирів внаслідок раптового зіткнення автомобіля.

При вивиху спостерігається виражений біль, який в наступні дні зменшується; зникають активні та пасивні рухи в суглобі. Положення кінцівки є вимушеним, вона ротована, суглоб деформований, западає, головка кістки відсутня в суглобі і визначається в іншому місці (наприклад в пахвинній ділянці). Відносна довжина кінцівки зменшується, абсолютна - не змінюється. При пасивних згинах в суглобі відмічається пружність вивихнутої кістки. При вивиху плеча потерпілий намагається утримувати здоровою рукою пошкоджену, і, ніби, нахиляє тулуб в сторону пошкодження.

Перша долікарська допомога полягає в іммобілізації кінцівки - накладають пов'язку хусткою, Дезо, вводять анальгетики, місцево прикладають холод. Хворого відправляють в лікарню. Вправлення вивиху здійснює лікар після попереднього рентгенологічного обстеження.

Для вправлення вивиху лікареві потрібно 1-2 помічники. В залежності від виду вивиху та його локалізації, існують певні прийоми вправлення: за Кохером, за Дженалідзе, за Гіппократом.

Після вправлення вивиху плеча кінцівку фіксують гіпсовою лонгетою, або пов'язкою Дезо на 15-20 діб, після чого призначають теплові процедури та лікувальну гімнастику.

Переломи кісток

Перелом (fractura) - це часткове або повне порушення цілісності кістки під впливом швидкодіючої сили. Переломи бувають природженими (виникають під час внутрішньоутробного розвитку) та набутими (виникають внаслідок дії механічних факторів). Переломи, що виникають в процесі пологів відносять до набутих (акушерські). Існують ще патологічні переломи, які спостерігаються при захворюваннях кісток (остеомієліт, пухлини, кіста).

За частотою виникнення переломи верхніх кінцівок зустрічаються в 50 % випадків, нижніх кінцівок - в 31 %, тазу та хребта - в 12 %, черепа - в 6 %, решта - в 1 %.

За механізмом виникнення переломи поділяють:

- переломи від стиснення (компресійні);

- переломи від згинання;

- переломи від скручування (торсійні, гвинтоподібні, спіральні);

- відривні - відривається фрагмент кістки в місці прикріплення сухожилку, м'язу.

З врахуванням ступеня пошкодження переломи поділяють на повні та неповні. До останніх відносять тріщину - окісний перелом за типом «зеленої гілки», які в основному трапляються у дітей.

За відношенням площини перелому до осі кістки розрізняють:

- поперечні - лінія перелому перпендикулярна до осі кістки;

- поздовжні - лінія перелому паралельна осі кістки;

- косі - лінія перелому направлена косо до осі;

- гвинтоподібні або спіральні;

- скалкові.

Розрізняють поодинокі і множинні переломи. При пошкодженні скалками су

сідніх органів переломи ділять на неускладнені та ускладнені.

При збереженні цілості шкіри переломи називають закритими, при пошкодженні її - відкритими.

В більшості випадків переломи супроводжуються первинним зміщенням відламків: бічне; за довжиною; під кутом; ротаційне (рис. 34).

Крім цього, може наступити вторинне зміщення відламків при транспортуванні, перекладанні травмованого за рахунок розтягування м'язів або опори на пошкоджену кінцівку. За локалізацією розрізняють діафізарні переломи, коли пошкоджується середня частина трубчастої кістки (діафіз) та епіфізарні (внутрішньосуглобові), коли пошкоджується епіфіз, який має губчасту будову.

При огляді потерпілого необхідно звернути увагу на положення його. При травмах, як правило, положення вимушене, оскільки він здоровою кінцівкою намагається зменшити навантаження на пошкоджену, або обирає положення, яке розслабить м'язи тулуба при переломах хребта і тазу.

Рис. 34. Різні види переломів в залежності від первинного зміщення уламків.

Рис. 35. Рентгенологічні ознаки перелому

Розрізняють абсолютні (характерні тільки для переломів) і відносні (можуть спостерігатись і при інших травмах) ознаки переломів.

Абсолютні ознаки:

- деформація кінцівки в зоні перелому;

- крепітація кісткових відламків при терті один з одним;

- абсолютне вкорочення кінцівки;

- патологічна рухливість в зоні перелому.

Наявність тільки однієї з цих ознак підтверджує діагноз перелому. Відносні ознаки: біль в зоні перелому, яка посилюється при осьовому навантаженні на кістку; наявність гематоми; набряк і припухлість тканин в зоні перелому; порушення функції кінцівки. Переломи кісток можуть ускладнюватись кровотечею, травматичним шоком, жировою емболією. При відкритих переломах кровотеча зовнішня, а при закритих - кров утворює гематому в ділянці перелому та в навколишніх тканинах.

Для лікування переломів кісток нижніх кінцівок існує витяжіння за допомогою спеціальної шини Белера (рис. 36) і системи противаг (рис. 37).

Рис. 36. Шина Белера

Травматичний шок - загальна реакція організму на велике пошкодження, яка проявляється пригніченням життєво-важливих функцій, в зв'язку з глибокими змінами на рівні мікроциркуляції та виникненням гіпоксії, що проявляється серцево-судинною, дихальною, ендокринною недостатністю та глибокими розладами нервової системи. Жирова емболія виникає внаслідок попадання жиру, кісткового мозку в судинне русло великого або малого кола кровообігу. Для уточнення діагнозу і виявлення характеру зміщення кісткових відламків проводять рентгенографію в двох взаємно перпендикулярних проекціях.

Рис. 37. Скелетне витяжіння при переломі стегнової кістки.

Перша долікарська допомога при механічній травмі

Основними завданнями допомоги є:

- Припинення дії травмувального фактора та проведення заходів з покращення або відновлення серцевої діяльності і дихання, тимчасова зупинка кровотечі, накладання асептичної та іммобілізаційної пов'язки.

- Організація та забезпечення сприятливих умов для транспортування потерпілого в лікувальний заклад.

Головною вимогою при наданні допомоги травмованим, особливо з політравмою, яка найчастіше виникає при ДТП - не нашкодити потерпілому!

Після звільнення потерпілого або частини його тіла від травмувального предмету, необхідно провести опитування потерпілого за схемою SAMPLE, де:

- S (sign and symptoms) - скарги, ознаки і симптоми;

- А (allergies) - наявність алергії на лікарські середники;

- М (medication) - медикаменти, які можливо приймав до інциденту;

- Р (past/present medical history) - перенесені та наявні хвороби;

- L (last meal or oral intake) - останній прийом їжі;

- Е (events before the empergency) - події до/під час випадку - механізм виникнення травми, яким предметом.

Після цього провести детальний огляд потерпілого за схемою DRABCDE де:

- D (dranger) - огляд місця події;

- R (response) - рівень свідомості;

- А (airway) - дихальні шляхи;

- В (breathing) - дихання;

- С (circulation) - циркуляція (пульс, артеріальний тиск);

- D (disability) - коротке неврологічне обстеження;

- Е (exspose) - оголення пошкодженої частини тіла.

У випадку порушення дихальної і серцевої діяльності необхідно почати реанімаційні заходи. Для уточнення стану свідомості потерпілого обстежують за схемою AVPU де:

- А (alert) - свідомість збережена;

- V (voice) - реагує на голос;

- Р (pain) - реагує на біль;

- U (unresponsive) - реакції немає.

Якщо потерпілий в свідомості і не вимагає реанімаційних заходів, то необхідно уточнити скарги і симптоми за схемою PQRST де:

- Р (provokes) - що провокує симптоми

- Q (quatity) - що поліпшує або погіршує симптоми

- R (region) - локалізація чи іррадіація болю

- S (severity) - важкість скарги (за 10 бальною шкалою)

- T (time) - коли почалася, коли припинилась дія травмувальної сили

Якщо у потерпілого різко порушене або відсутнє дихання, наступила зупинка серцевої діяльності слід негайно приступити до реанімаційних етапів АВС за С.Сафаром. Інші етапи реанімації виконують лікарські бригади в реанімаційних автомобілях та відділеннях.

Пацієнти з множинними ушкодженнями, особливо потерпілі в дорожньо-транспортних катастрофах часто мають характерні ушкодження. Водій при лобовому зіткненні авто може мати горизонтальну рану на голові від дзеркала, відбиток спереду на грудній клітці від керма з переломом ребер та грудини, та горизонтальну рану коліна, що інколи поєднується з високим переломом кісток гомілки від удару об щиток приладів. Не виключений, при відсутності підголовника, перелом шийного відділу хребта. У пасажирів - ушкодження шийного відділу хребта, контузії міокарду, легень, ушкодження (розриви) печінки, селезінки, задній вивих стегна в кульшовому суглобі. Розпізнавання ушкоджень важче у непритомних та розгублених пацієнтів. За цих умов слушно керуватись загальним правилом: коли ушкодження виявлено в двох окремих віддалених місцях (наприклад, голова і нижня кінцівка) то існує висока ймовірність ушкодження посередині тіла, тобто органів черевної порожнини: печінки, селезінки, кишківника, нирок, сечоводів. При переломах тазу є розриви уретри та сечового міхура, особливо коли він був переповнений на момент травми.

Забезпечення прохідності дихальних шляхів є важливим моментом і його проводять вже безпосередньо при евакуації потерпілого з автомобіля або з-під травмувальних уламків. З кабіни вантажного автомобіля потерпілого обережно витягують і, при відсутності переломів хребта, тіла, кінцівок, кладуть його на своє праве плече, захоплюючи правою рукою ноги, а лівою руки (рис. 38). При витягуванні з легкового автомобіля потерпілого удвох, один бере його ззаду під руки, а другий фіксує гомілки і стегна.

Для забезпечення прохідності дихальних шляхів, попередження асфіксії блювотними масами, потерпілого вкладають на лівий бік, як показано на рис. 39.

Хворих оголяють. Знімати одяг і взуття слід за загальними правилами. В першу чергу знімають одяг з здорової кінцівки, а потім - з пошкодженої. Якщо важко зняти одяг і виникає необхідність обробити рану, зупинити кровотечу, тоді одяг краще розрізати.

Транспортування потерпілого до машини швидкої допомоги або іншого транспорту здійснюється в залежності від стану потерпілого.

Пересування з підтримкою - руку потерпілого закидають за шию того, хто допомагає, і підтримують за кисть.

Рис. 38. Витягування потерпілого з вантажного і легкового автомобіля

Рис. 39. Обертання хворого на лівий бік для попередження асфіксії блювотними масами

Перенесення на руках - потерпілого беруть на руки і однією рукою охоплюють тулуб, іншу заводять під коліна. Потерпілий охоплює рукою шию того хто переносить.

Перенесення на спині - потерпілий знаходиться на спині того, хто переносить і руками тримається за надпліччя.

Перенесення хворого в напівсидячому положенні. Одна особа охоплює потерпілого ззаду під руками, інша стає між ногами потерпілого і бере під руки його стегна.

Перенесення двома особами за допомогою «замка». Потерпілий сідає на це «сидіння» і охоплює руками за плечі тих, хто надає допомогу (рис. 40).

Рис. 40. «Замок-сидіння» для перенесення потерпілих

Перенесення на ношах. Ноші є у всіх відділеннях лікарень та машинах швидкої допомоги. Для укладання на ноші при великих політравмах необхідно три особи.

Перевезення потерпілого. Після відновлення дихання, зупинки кровотечі проводять іммобілізацію пошкодженої ділянки тіла або кінцівки. Найкраще здійснювати перевезення в санітарних автомобілях, літаках, гелікоптерах. При цьому важливо потурбуватись, щоб потерпілий був захищений від дії зовнішніх чинників: холоду, дощу, снігу, можливого перегрівання. На вантажному транспорті краще перевозити потерпілих на дні кузова; в легковому автомобілі - на задньому сидінні, або на передньому, з відкинутою назад спинкою, фіксуючи потерпілого ременем безпеки.

ТРАНСПОРТНА І ЛІКУВАЛЬНА ІМОБІЛІЗАЦІЯ

Транспортна іммобілізація

ёТранспортна іммобілізація проводиться до надання кваліфікованої лікарської допомоги на час транспортування потерпілого до лікувального закладу. Її проводять не тільки при переломах і вивихах чи підозрі на них, але й при великих пошкодженнях м'яких тканин, ранах.

В більшості випадків іммобілізація є імпровізованою. Використовують підручні засоби або здорові ділянки тіла: при пошкодженні ноги її прибинтовують до здорової, пошкоджену руку прибинтовують до тулуба або використовують одяг, ремені, дошки (рис. 41).

Рис. 41. Транспортна іммобілізація при різних видах переломів

Транспортні імобілізаційні шини поділяють на дві групи: фіксаційні і дистракційні. До фіксаційних шин відносять сітчасті шини Фільберга і Крамера (рис. 42). Вони міцні, легко моделюються на будь-яку ділянку тіла. Шини Крамера бувають двох розмірів: 60x10 см і 110x10 см. Ці шини застосовують в основному для іммобілізації плечової кістки, передпліччя, кисті, гомілки і ступні.

При накладанні сітчастої шини, її попередньо моделюють на здоровій кінцівці потерпілого, на сторонній особі або на собі (рис. 43).

Рис. 42. Шини Крамера і Фільберга

Рис. 43. Накладання сітчастої шини на верхню і нижню кінцівки

При переломі плечової кістки шина повинна починатися від внутрішнього краю лопатки здорового боку, йти вздовж зовнішньої поверхні напівзігнутої (900) в ліктьовому суглобі приведеної руки і закінчуватися, дещо виступаючи з кінчиків пальців. Гомілки краще фіксувати трьома шинами: одну моделюють по задніх поверхні гомілки і ступні від кінчиків пальців до середньої третини стегна, дві інші фіксують по боках гомілки, згинаючи при цьому підошовну частину в вигляді стремена для більшої фіксації гомілково-ступневого суглобу. При пошкодженні шиї з сітчастих шин виготовляють «шолом».

Крім сітчастих шин використовують картонні, фанерні або з полімерних матеріалів.

Для імобілізації кінцівок використовують вакуумні шини. Вони бувають трьох типів: I тип - для китиці і передпліччя, II - тип - для ступні і гомілки, III тип - для колінного суглобу.

Дистракційна шина Дітеріхса застосовується при переломах стегна та кульшового суглобу. Вона складається з чотирьох частин (рис. 44): підошовної, внутрішньої, зовнішньої з паличками-закрутками із шнурком та з розсувних планок з упорами у верхній частині і лямками для фіксації до тулуба і стегна.

Рис. 44. Дистракційна шина Дітеріхса

Шину, як правило, накладають поверх одягу і взуття. До ступні прибинтовують підошвову частину шини, яка має кріплення для шнура і дві провушини для кріплення зовнішньої і внутрішньої планок. Внутрішню частину шини (внутрішній контур) ставлять по внутрішній поверхні стегна, впирають в пах, проводять нижній кінець через провушину підошви так, щоб кінець її виступав від неї на 8-10 см. Зовнішній контур закріплюють з таким розрахунком, щоб вона починалась від пахвинної впадини і доходила до ступні, проходила через зовнішню провушину підошви і виступала на 8-10 см. нижче неї. Кінець від внутрішньої частини згинають під кутом 900 і вставляють у паз зовнішнього контуру. Шину фіксують на тулубі і стегні лямками-замками. Кінець фіксують циркулярними ходами бинта. Шнур від «підошви» проводять через фіксувальний отвір в шарнірній частині внутрішнього контуру і, за допомогою палички-закрутки проводять витягування нижньої кінцівки. При одночасному переломі гомілковоступневого суглобу, кісток ступні та стегна - шину Дітеріхса накладати не можна.

Основні принципи і правила застосування транспортної імобілізації

- Шина обов'язково повинна захоплювати два суглоби (вище і нижче перелому), а інколи - і три (при переломах стегна - кульшовий, колінний, гомілково-ступневий; при переломах плеча - плечовий, ліктьовий і променево-зап'ястковий).

- При іммобілізації кінцівки необхідно надати їй фізіологічне положення або таке положення, при якому кінцівка найменше травмується.

- При відкритих переломах вправлення відламків не проводять, а накладають стерильну пов'язку і кінцівку фіксують в тому положенні в якому вона знаходиться.

- При накладанні дротяних шин на тіло необхідно поставити ватно-марлеві прокладки та інше. При закритих переломах шини накладають по одягу.

- Під час перекладання потерпілого з нош чи на ноші пошкоджену кінцівку підтримує помічник.

- Неякісно виконана іммобілізація може нанести шкоду потерпілому: так закритий перелом може стати відкритим, виникнути масивні кровотечі внаслідок пошкодження судин відламками кісток.

Транспортна іммобілізація при переломі кісток плечового поясу і верхніх кінцівок. При переломі ключиці - в пахвинну впадину кладуть валик з вати чи одежі з величиною з кулак і можна провести іммобілізацію - пов'язкою Дезо, вісімкоподібною пов'язкою з захопленням двох плечових суглобів (рис. 45).

Рис. 45. Транспортна іммобілізація при переломі ключиці

При переломі плечової кістки в верхній третині, руку згинають в ліктьовому суглобі під 600 так, щоб китиця лягла на плече здорової сторони, в пахвинну ямку ставлять валик і фіксують його до грудної клітки через здорове надпліччя. Передпліччя підвішують на косинці, а плече прибинтовують до грудної клітки. При переломах діафізу плеча і мобілізацію проводять шиною Крамера, моделюють її, в пахвинну ямку кладуть валик і фіксують шину бинтами. В переломі в ділянці ліктьового суглобу шина захоплює плече і доходить до п'ястно-фалангових суглобів. При відсутності стандартних засобів при переломах плеча використовують імпровізовані шини із гілок, шматків дошки, парасолі, автомобільної помпи. При цьому іммобілізацію проводять двома шинами (рис. 46).

Рис. 46. Імпровізовані іммобілізаційні шини на верхню кінцівку

При переломах передпліччя використовують шину Крамера або Фільберга з обов'язковою фіксацією ліктьового та променевозап'ястного суглобів, перед транспортуванням хворим вводять або дають знеболювальні.

Транспортна іммобілізація при пошкодженнях хребта і тазу. При травмі хребта і переломах майже завжди виникає травматичний шок і порушення функції тазових органів. Тому надійна іммобілізація і дбайливе транспортування є запорукою подальшого стану хворого та його лікування. Таким потерпілим вводять знеболювальні і серцеві середники. Транспортування найкраще здійснювати швидкою допомогою на твердих ношах, імпровізованому щиті чи в кузові вантажного автомобіля (рис. 47).

Рис. 47. Ноші для транспортування хворого з переломом хребта

При вкладанні потерпілого не можна допускати зміщень хребта. При переломах шийного відділу хребта іммобілізація здійснюється ватно-марлевим валиком чи шиною Єланського. Потерпілого транспортують на спині з закинутою головою і валиком під шиєю. При переломах грудного і спинного відділів хребта або кісток тазу потерпілого кладуть на спину з валиком під коліна.

При відкритому переломі хребта транспортують на животі. В останні роки використовують для транспортування потерпілих з переломами хребта іммобілізаційні вакуумні шини (рис. 48).

Транспортна іммобілізація при переломах нижніх кінцівок. При переломі стегна, кульшового і колінного суглобів застосовують стандартну шину Дітеріхса. При її відсутності можна використовувати шини Крамера, з'єднані між собою. Їх накладають по зовнішній, внутрішній і задній поверхні кінцівки. Іммобілізація трьох суглобів обов'язкова.

Рис. 48. Іммобілізаційна вакуумна шина

Рис. 49. Імпровізована шина з дощок при переломах гомілки

Імпровізоване шинування при переломах стегна здійснюється підручними засобами (лижі, палиці), а в випадку їхньої відсутності можна прибинтувати пошкоджену кінцівку до здорової.

При переломах кісток гомілки застосовують шини Крамера, створюючи нерухомість в колінному та гомілковоступневому суглобах. Останнім часом використовують пневматичні шини.

Лікувальна імобілізація

медична долікарська допомога отруєння

Найбільше розповсюдження отримала іммобілізація з використанням гіпсових пов'язок.

Рис. 50. Етапи підготовки гіпсового бинта

Гіпс (просмажений при температурі 1400С сульфат кальцію) є дрібним порошком, який в суміші з водою має здатність швидко тверднути. На повітрі гіпс поглинає вологу, тому його зберігають в щільно закритих ящиках, а фабрично виготовлені гіпсові бинти - в целофанових герметичних упаковках. Гіпсові бинти бувають широкі (23 см), середні (17 см) і вузькі (10 см). Їхня довжина їх не перевищує 3 метрів. Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб:

- гіпсовий порошок стискують в кулаці. Якщо він доброї якості, то після розтискання кулака він розсипається, якщо поганої - залишається у вигляді грудки.

- однакові порції гіпсу і води змішують на тарілці. Отримана маса має застигнути через 5-6 хв., при натискуванні пальцями не розчавлюватись, на її поверхні не повинна виступати вода.

- гіпс і воду змішують у співвідношенні 1:1 і виготовляють кульку, яка через 7-10 хв. твердне. Якщо цю кульку кинути з висоти одного метра, вона не повинна розбитися.

Для сповільнення застигання, гіпс розводять холодною водою, для прискорення - замішують на теплій (35-400С). Гіпсові бинти можна приготувати самому, втираючи порошок гіпсу в бинт. Замочування гіпсових бинтів, або лонгет (декілька шарів бинтів певної довжини і ширини) проводять так. Сухий бинт беруть двома руками з країв і кладуть на поверхню води, бинт сам грузне у воді. Коли перестають виділятися міхурці повітря - гіпс змочився. Під бинт підводимо пальці обох рук і стискаємо легенько з боків, щоб видалити зайву воду (рис. 50). Після цього або накладаємо гіпсову пов'язку на тіло, або формуємо лонгету на стопі.

Всі гіпсові пов'язки поділяють на: циркулярні; розрізно-знімні; вікончасті; мостоподібні; шинні; лонгетні; лонгетно-циркулярні; торакобрахіальні; кокситні; гонітні; корсети; ліжечка (рис. 51).

При накладанні гіпсової пов'язки притримуються правил:

- кінцівці або відповідній частині тіла надають фізіологічного або функціонального вихідного положення;

- кінцівку слід підтримувати всією китицею, а не пальцями;

- окрім пошкодженої ділянки тіла, іммобілізації підлягають два сусідніх суглоби;

- якщо гіпсова пов'язка накладається з підкладкою, то для цієї мети краще використовувати негігроскопічну вату, яку накладають на кісткові виступи;

- при накладанні пов'язки необхідно покривати кожним ходом 2/3 попереднього туру. Для зміни направлення ходу туру, не можна перегинати гіпсовий бинт. Його підрізають з протилежної сторони і розправляють;

- пов'язка не повинна стискати тканини і не бути дуже вільною;

- після накладання пов'язки необхідно перевірити чи не стискає вона магістральні судини (синюватість, набряк, похолодіння, оніміння, відсутність пульсації).

Рис. 51. Різні види гіпсових пов'язок на нижню кінцівку

Для накладання гіпсових пов'язок є спеціальні пристосування та інструменти: екстензій ний стіл, підставки під таз, апарат для накладання корсетів. Знімають гіпсові пов'язки за допомогою механічних чи електричних пилок для гіпсу, ножиців, скальпелів, кусачок Штиля.

ПОШКОДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ І ХРЕБТА

Травми грудної клітки в мирний час складають 6-10 % від усіх травм і належать до особливо тяжких травматичних ушкоджень, оскільки в більшості випадків викликають розлади дихання і серцево-судинної системи.

Пошкодження грудної клітки поділяють на закриті і відкриті, з пошкодженням і без пошкодження її органів.

Закрита травма грудної клітки

До закритої травми грудної клітки відносять: забій, стиснення, струс, переломи ребер, грудини, ключиці.

Забій грудної клітки виникає внаслідок удару. Цей вид травми характеризується виникненням крововиливу в підшкірну основу і міжреберні м'язи, проявляється місцевим набряком і болем, який підсилюється при диханні і рухах. Біль триває впродовж одного тижня. При встановленні діагнозу забою необхідно виключити наявність інших тяжких пошкоджень (переломів ребер, травми легень, печінки, селезінки) і тільки тоді призначати лікування.

В перші години травми для зменшення крововиливів і болю застосовують холод, обприскування хлоретилом, анальгетики, а з третьої доби - теплові процедури, УВЧ.

Стиснення і струс грудної клітки виникає при дії двох зустрічних сил. Ці пошкодження спостерігаються при обвалах, автокатастрофах, у людей, які зчіплюють вагони. В момент стиснення грудної клітки виникає компресія повітря яке знаходиться в легені, що призводить до розриву легеневої тканини, судин і бронхів. Під час стискування підвищується тиск крові в венах шиї і голови, дрібні судини розриваються і з'являються крововиливи на слизовій глотки, гортані, кон'юнктиви, шкіри обличчя і верхньої частини тіла. Може виникнути асфіксія.


Подобные документы

  • Поняття астматичного статусу (АС) як синдрому гострої прогресуючої дихальної недостатності. Частота виникнення АС у хворих бронхіальною астмою. Клінічні форми АС, стадії його перебігу. Принципи терапії АС. Невідкладні заходи надання першої допомоги.

    презентация [162,8 K], добавлен 26.02.2014

  • Наркотична залежність, надання першої медичної допомоги, способи лікування. Метод доктора Назаралієва, атропіношокова терапія. Замісна терапія. "Чищення крові". Загрозливі стани й невідкладна допомога. Передозування наркотиків - загроза життю наркомана.

    реферат [32,1 K], добавлен 20.02.2010

  • Дослідження законодавства в сфері охорони здоров’я. Перша медична допомога при невідкладних та при шокових станах. Основні симптоми в психіатрії, базові принципи невідкладної допомоги при невідкладних станах. Особливості терапії невідкладних станів.

    курсовая работа [45,0 K], добавлен 25.09.2019

  • Штучне дихання, його види та застосування. Закритий масаж серця. Перша допомога при отруєнні шкідливими газами у шахті. Загальні відомості про рани, перемоли та надання першої допомоги. Способи зупинки кровотеч. Накладання пов'язок. Допомога при ударах.

    учебное пособие [5,8 M], добавлен 09.03.2016

  • Показники життєдіяльності організму та ознаки смерті. Схема надання першої медичної допомоги при кровотечах, травмах, ураженні електричним струмом, тривалому здавлюванні, шоку, опіках, переохолодженні, тепловому ударі, отруєнні, укусах звірів, утопленні.

    методичка [1,0 M], добавлен 16.01.2011

  • Невідкладна допомога при гострих порушеннях дихання і раптовій зупинці серця. Кровотечі, перелами, струси, забиття головного мозку. Відрив кінцівок, тривале роздавлювання м'яких тканин. Проникаюче поранення грудної клітини. Опіки, відмороження, отруєння.

    методичка [52,8 K], добавлен 11.01.2010

  • Види отруйних змій, їх звички. Перша допомога при укусах бджіл, ос, шершнів та джмелів. Укуси комарів, основні характерні симптоми. Лікарські засоби допомоги. Надання першої допомоги потерпілому при укусі отруйної змії. Відсмоктування та шкірні розрізи.

    презентация [522,5 K], добавлен 24.02.2015

  • Найпростіші доцільні заходи для полегшення самопочуття хворих і перебігу їхнього захворювання або перша допомога. Значення дотримання правил особистої гігієни. Поняття медичної деонтології – етичні норми та правила поведінки медичного персоналу.

    реферат [17,9 K], добавлен 15.02.2009

  • Закон України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". Організація надання медичної допомоги. Принципи організації надання медичної допомоги. Заклади охорони здоров'я. Організація медичного обслуговування населення.

    реферат [17,0 K], добавлен 08.02.2007

  • Вивчення фізико-хімічних та біологічних властивостей озокериту. Ознайомлення із механічними, температурними та хімічними факторами дії гудронового мінералу на організм людини. Розгляд методики застосування гірського воску: показання та протипоказання.

    контрольная работа [26,7 K], добавлен 02.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.