Сторонні тіла гортані

В гортань попадають найрізноманітніші предмети: зубні протези, булавки, канцелярські кнопки, голки, монети, кістки та ін. Клініка проявляється судомним кашлем, затрудненням дихання, ціанозом. Перша допомога полягає в ліквідації ознак дихальної недостатності, для чого проводять реанімаційні заходи стадії А за С.Сафаром.

ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ М'ЯКИХ ТКАНИН

Розтягнення

Це пошкодження м'яких тканин, яке виникає під дією сили у вигляді тяги, не порушуючи при цьому анатомічної неперервності тканин. Внаслідок зовнішнього впливу суглобові поверхні тимчасово розходяться за межі фізіологічної норми, при цьому суглобова сумка, укріплювальні зв'язки і м'язи не ушкоджуються.

Найчастіше спостерігається розтягнення зв'язок гомілковоступневого суглобу. Воно супроводжується припухлістю в ділянці суглобу. Крововилив в перші дні є малопомітний, а з 3-4 дня проявляється синювато-багряними плямами. Рухи в суглобі обмежені і болючі. Біль при навантаженні за віссю кінцівки відсутній.

На суглоб накладають стискуючу пов'язку і забезпечують функціональний спокій кінцівки. В перші дві доби застосовують холод, потім - теплові процедури.

- травматичні;

- патологічні (при захворюваннях, що спричиняють руйнуванню капсульно-зв'язкового апарату та суглобових поверхонь (пухлини, запальні процеси));

- природжені вивихи;

- звичні (при великому розтягненні зв'язкового апарату та неправильному лікуванні);

- застарілі - своєчасно невправлені.

Назву вивихам дають за назвою дистально зміщеної кістки. Так, вивих в плечовому суглобі називають вивихом плеча, в кульшовому - стегна і т.д.

При пошкодженні або защемленні нервових стовбурів вивих називають ускладненим. Вивих плеча, як правило, виникає при падінні на відведену руку, а вивих стегна частіше зустрічається при ДТП у пасажирів внаслідок раптового зіткнення автомобіля.

При вивиху спостерігається виражений біль, який в наступні дні зменшується; зникають активні та пасивні рухи в суглобі. Положення кінцівки є вимушеним, вона ротована, суглоб деформований, западає, головка кістки відсутня в суглобі і визначається в іншому місці (наприклад в пахвинній ділянці). Відносна довжина кінцівки зменшується, абсолютна - не змінюється. При пасивних згинах в суглобі відмічається пружність вивихнутої кістки. При вивиху плеча потерпілий намагається утримувати здоровою рукою пошкоджену, і, ніби, нахиляє тулуб в сторону пошкодження.

Перша долікарська допомога полягає в іммобілізації кінцівки - накладають пов'язку хусткою, Дезо, вводять анальгетики, місцево прикладають холод. Хворого відправляють в лікарню. Вправлення вивиху здійснює лікар після попереднього рентгенологічного обстеження.

Для вправлення вивиху лікареві потрібно 1-2 помічники. В залежності від виду вивиху та його локалізації, існують певні прийоми вправлення: за Кохером, за Дженалідзе, за Гіппократом.

Після вправлення вивиху плеча кінцівку фіксують гіпсовою лонгетою, або пов'язкою Дезо на 15-20 діб, після чого призначають теплові процедури та лікувальну гімнастику.

Рис. 35. Рентгенологічні ознаки перелому

Розрізняють абсолютні (характерні тільки для переломів) і відносні (можуть спостерігатись і при інших травмах) ознаки переломів.

Абсолютні ознаки:

- деформація кінцівки в зоні перелому;

- крепітація кісткових відламків при терті один з одним;

- абсолютне вкорочення кінцівки;

- патологічна рухливість в зоні перелому.

Наявність тільки однієї з цих ознак підтверджує діагноз перелому. Відносні ознаки: біль в зоні перелому, яка посилюється при осьовому навантаженні на кістку; наявність гематоми; набряк і припухлість тканин в зоні перелому; порушення функції кінцівки. Переломи кісток можуть ускладнюватись кровотечею, травматичним шоком, жировою емболією. При відкритих переломах кровотеча зовнішня, а при закритих - кров утворює гематому в ділянці перелому та в навколишніх тканинах.

Для лікування переломів кісток нижніх кінцівок існує витяжіння за допомогою спеціальної шини Белера (рис. 36) і системи противаг (рис. 37).

Рис. 36. Шина Белера

Травматичний шок - загальна реакція організму на велике пошкодження, яка проявляється пригніченням життєво-важливих функцій, в зв'язку з глибокими змінами на рівні мікроциркуляції та виникненням гіпоксії, що проявляється серцево-судинною, дихальною, ендокринною недостатністю та глибокими розладами нервової системи. Жирова емболія виникає внаслідок попадання жиру, кісткового мозку в судинне русло великого або малого кола кровообігу. Для уточнення діагнозу і виявлення характеру зміщення кісткових відламків проводять рентгенографію в двох взаємно перпендикулярних проекціях.

Рис. 37. Скелетне витяжіння при переломі стегнової кістки.

Перша долікарська допомога при механічній травмі

Основними завданнями допомоги є:

- Припинення дії травмувального фактора та проведення заходів з покращення або відновлення серцевої діяльності і дихання, тимчасова зупинка кровотечі, накладання асептичної та іммобілізаційної пов'язки.

- Організація та забезпечення сприятливих умов для транспортування потерпілого в лікувальний заклад.

Головною вимогою при наданні допомоги травмованим, особливо з політравмою, яка найчастіше виникає при ДТП - не нашкодити потерпілому!

Після звільнення потерпілого або частини його тіла від травмувального предмету, необхідно провести опитування потерпілого за схемою SAMPLE, де:

- S (sign and symptoms) - скарги, ознаки і симптоми;

- А (allergies) - наявність алергії на лікарські середники;

- М (medication) - медикаменти, які можливо приймав до інциденту;

- Р (past/present medical history) - перенесені та наявні хвороби;

- L (last meal or oral intake) - останній прийом їжі;

- Е (events before the empergency) - події до/під час випадку - механізм виникнення травми, яким предметом.

Після цього провести детальний огляд потерпілого за схемою DRABCDE де:

- D (dranger) - огляд місця події;

- R (response) - рівень свідомості;

- А (airway) - дихальні шляхи;

- В (breathing) - дихання;

- С (circulation) - циркуляція (пульс, артеріальний тиск);

- D (disability) - коротке неврологічне обстеження;

- Е (exspose) - оголення пошкодженої частини тіла.

У випадку порушення дихальної і серцевої діяльності необхідно почати реанімаційні заходи. Для уточнення стану свідомості потерпілого обстежують за схемою AVPU де:

- А (alert) - свідомість збережена;

- V (voice) - реагує на голос;

- Р (pain) - реагує на біль;

- U (unresponsive) - реакції немає.

Якщо потерпілий в свідомості і не вимагає реанімаційних заходів, то необхідно уточнити скарги і симптоми за схемою PQRST де:

- Р (provokes) - що провокує симптоми

- Q (quatity) - що поліпшує або погіршує симптоми

- R (region) - локалізація чи іррадіація болю

- S (severity) - важкість скарги (за 10 бальною шкалою)

- T (time) - коли почалася, коли припинилась дія травмувальної сили

Якщо у потерпілого різко порушене або відсутнє дихання, наступила зупинка серцевої діяльності слід негайно приступити до реанімаційних етапів АВС за С.Сафаром. Інші етапи реанімації виконують лікарські бригади в реанімаційних автомобілях та відділеннях.

Пацієнти з множинними ушкодженнями, особливо потерпілі в дорожньо-транспортних катастрофах часто мають характерні ушкодження. Водій при лобовому зіткненні авто може мати горизонтальну рану на голові від дзеркала, відбиток спереду на грудній клітці від керма з переломом ребер та грудини, та горизонтальну рану коліна, що інколи поєднується з високим переломом кісток гомілки від удару об щиток приладів. Не виключений, при відсутності підголовника, перелом шийного відділу хребта. У пасажирів - ушкодження шийного відділу хребта, контузії міокарду, легень, ушкодження (розриви) печінки, селезінки, задній вивих стегна в кульшовому суглобі. Розпізнавання ушкоджень важче у непритомних та розгублених пацієнтів. За цих умов слушно керуватись загальним правилом: коли ушкодження виявлено в двох окремих віддалених місцях (наприклад, голова і нижня кінцівка) то існує висока ймовірність ушкодження посередині тіла, тобто органів черевної порожнини: печінки, селезінки, кишківника, нирок, сечоводів. При переломах тазу є розриви уретри та сечового міхура, особливо коли він був переповнений на момент травми.

Забезпечення прохідності дихальних шляхів є важливим моментом і його проводять вже безпосередньо при евакуації потерпілого з автомобіля або з-під травмувальних уламків. З кабіни вантажного автомобіля потерпілого обережно витягують і, при відсутності переломів хребта, тіла, кінцівок, кладуть його на своє праве плече, захоплюючи правою рукою ноги, а лівою руки (рис. 38). При витягуванні з легкового автомобіля потерпілого удвох, один бере його ззаду під руки, а другий фіксує гомілки і стегна.

Для забезпечення прохідності дихальних шляхів, попередження асфіксії блювотними масами, потерпілого вкладають на лівий бік, як показано на рис. 39.

Хворих оголяють. Знімати одяг і взуття слід за загальними правилами. В першу чергу знімають одяг з здорової кінцівки, а потім - з пошкодженої. Якщо важко зняти одяг і виникає необхідність обробити рану, зупинити кровотечу, тоді одяг краще розрізати.

Транспортування потерпілого до машини швидкої допомоги або іншого транспорту здійснюється в залежності від стану потерпілого.

Пересування з підтримкою - руку потерпілого закидають за шию того, хто допомагає, і підтримують за кисть.

Рис. 38. Витягування потерпілого з вантажного і легкового автомобіля

Рис. 39. Обертання хворого на лівий бік для попередження асфіксії блювотними масами

Перенесення на руках - потерпілого беруть на руки і однією рукою охоплюють тулуб, іншу заводять під коліна. Потерпілий охоплює рукою шию того хто переносить.

Перенесення на спині - потерпілий знаходиться на спині того, хто переносить і руками тримається за надпліччя.

Перенесення хворого в напівсидячому положенні. Одна особа охоплює потерпілого ззаду під руками, інша стає між ногами потерпілого і бере під руки його стегна.

Перенесення двома особами за допомогою «замка». Потерпілий сідає на це «сидіння» і охоплює руками за плечі тих, хто надає допомогу (рис. 40).

Рис. 40. «Замок-сидіння» для перенесення потерпілих

Перенесення на ношах. Ноші є у всіх відділеннях лікарень та машинах швидкої допомоги. Для укладання на ноші при великих політравмах необхідно три особи.

Перевезення потерпілого. Після відновлення дихання, зупинки кровотечі проводять іммобілізацію пошкодженої ділянки тіла або кінцівки. Найкраще здійснювати перевезення в санітарних автомобілях, літаках, гелікоптерах. При цьому важливо потурбуватись, щоб потерпілий був захищений від дії зовнішніх чинників: холоду, дощу, снігу, можливого перегрівання. На вантажному транспорті краще перевозити потерпілих на дні кузова; в легковому автомобілі - на задньому сидінні, або на передньому, з відкинутою назад спинкою, фіксуючи потерпілого ременем безпеки.

ТРАНСПОРТНА І ЛІКУВАЛЬНА ІМОБІЛІЗАЦІЯ

Транспортні імобілізаційні шини поділяють на дві групи: фіксаційні і дистракційні. До фіксаційних шин відносять сітчасті шини Фільберга і Крамера (рис. 42). Вони міцні, легко моделюються на будь-яку ділянку тіла. Шини Крамера бувають двох розмірів: 60x10 см і 110x10 см. Ці шини застосовують в основному для іммобілізації плечової кістки, передпліччя, кисті, гомілки і ступні.

При накладанні сітчастої шини, її попередньо моделюють на здоровій кінцівці потерпілого, на сторонній особі або на собі (рис. 43).

Рис. 42. Шини Крамера і Фільберга

Рис. 43. Накладання сітчастої шини на верхню і нижню кінцівки

При переломі плечової кістки шина повинна починатися від внутрішнього краю лопатки здорового боку, йти вздовж зовнішньої поверхні напівзігнутої (90⁰) в ліктьовому суглобі приведеної руки і закінчуватися, дещо виступаючи з кінчиків пальців. Гомілки краще фіксувати трьома шинами: одну моделюють по задніх поверхні гомілки і ступні від кінчиків пальців до середньої третини стегна, дві інші фіксують по боках гомілки, згинаючи при цьому підошовну частину в вигляді стремена для більшої фіксації гомілково-ступневого суглобу. При пошкодженні шиї з сітчастих шин виготовляють «шолом».

Крім сітчастих шин використовують картонні, фанерні або з полімерних матеріалів.

Для імобілізації кінцівок використовують вакуумні шини. Вони бувають трьох типів: I тип - для китиці і передпліччя, II - тип - для ступні і гомілки, III тип - для колінного суглобу.

Дистракційна шина Дітеріхса застосовується при переломах стегна та кульшового суглобу. Вона складається з чотирьох частин (рис. 44): підошовної, внутрішньої, зовнішньої з паличками-закрутками із шнурком та з розсувних планок з упорами у верхній частині і лямками для фіксації до тулуба і стегна.

Рис. 44. Дистракційна шина Дітеріхса

Шину, як правило, накладають поверх одягу і взуття. До ступні прибинтовують підошвову частину шини, яка має кріплення для шнура і дві провушини для кріплення зовнішньої і внутрішньої планок. Внутрішню частину шини (внутрішній контур) ставлять по внутрішній поверхні стегна, впирають в пах, проводять нижній кінець через провушину підошви так, щоб кінець її виступав від неї на 8-10 см. Зовнішній контур закріплюють з таким розрахунком, щоб вона починалась від пахвинної впадини і доходила до ступні, проходила через зовнішню провушину підошви і виступала на 8-10 см. нижче неї. Кінець від внутрішньої частини згинають під кутом 90⁰ і вставляють у паз зовнішнього контуру. Шину фіксують на тулубі і стегні лямками-замками. Кінець фіксують циркулярними ходами бинта. Шнур від «підошви» проводять через фіксувальний отвір в шарнірній частині внутрішнього контуру і, за допомогою палички-закрутки проводять витягування нижньої кінцівки. При одночасному переломі гомілковоступневого суглобу, кісток ступні та стегна - шину Дітеріхса накладати не можна.

- Шина обов'язково повинна захоплювати два суглоби (вище і нижче перелому), а інколи - і три (при переломах стегна - кульшовий, колінний, гомілково-ступневий; при переломах плеча - плечовий, ліктьовий і променево-зап'ястковий).

- При іммобілізації кінцівки необхідно надати їй фізіологічне положення або таке положення, при якому кінцівка найменше травмується.

- При відкритих переломах вправлення відламків не проводять, а накладають стерильну пов'язку і кінцівку фіксують в тому положенні в якому вона знаходиться.

- При накладанні дротяних шин на тіло необхідно поставити ватно-марлеві прокладки та інше. При закритих переломах шини накладають по одягу.

- Під час перекладання потерпілого з нош чи на ноші пошкоджену кінцівку підтримує помічник.

- Неякісно виконана іммобілізація може нанести шкоду потерпілому: так закритий перелом може стати відкритим, виникнути масивні кровотечі внаслідок пошкодження судин відламками кісток.

Транспортна іммобілізація при переломі кісток плечового поясу і верхніх кінцівок. При переломі ключиці - в пахвинну впадину кладуть валик з вати чи одежі з величиною з кулак і можна провести іммобілізацію - пов'язкою Дезо, вісімкоподібною пов'язкою з захопленням двох плечових суглобів (рис. 45).

Рис. 45. Транспортна іммобілізація при переломі ключиці

При переломі плечової кістки в верхній третині, руку згинають в ліктьовому суглобі під 60⁰ так, щоб китиця лягла на плече здорової сторони, в пахвинну ямку ставлять валик і фіксують його до грудної клітки через здорове надпліччя. Передпліччя підвішують на косинці, а плече прибинтовують до грудної клітки. При переломах діафізу плеча і мобілізацію проводять шиною Крамера, моделюють її, в пахвинну ямку кладуть валик і фіксують шину бинтами. В переломі в ділянці ліктьового суглобу шина захоплює плече і доходить до п'ястно-фалангових суглобів. При відсутності стандартних засобів при переломах плеча використовують імпровізовані шини із гілок, шматків дошки, парасолі, автомобільної помпи. При цьому іммобілізацію проводять двома шинами (рис. 46).

Рис. 46. Імпровізовані іммобілізаційні шини на верхню кінцівку

При переломах передпліччя використовують шину Крамера або Фільберга з обов'язковою фіксацією ліктьового та променевозап'ястного суглобів, перед транспортуванням хворим вводять або дають знеболювальні.

Транспортна іммобілізація при пошкодженнях хребта і тазу. При травмі хребта і переломах майже завжди виникає травматичний шок і порушення функції тазових органів. Тому надійна іммобілізація і дбайливе транспортування є запорукою подальшого стану хворого та його лікування. Таким потерпілим вводять знеболювальні і серцеві середники. Транспортування найкраще здійснювати швидкою допомогою на твердих ношах, імпровізованому щиті чи в кузові вантажного автомобіля (рис. 47).

Рис. 47. Ноші для транспортування хворого з переломом хребта

При вкладанні потерпілого не можна допускати зміщень хребта. При переломах шийного відділу хребта іммобілізація здійснюється ватно-марлевим валиком чи шиною Єланського. Потерпілого транспортують на спині з закинутою головою і валиком під шиєю. При переломах грудного і спинного відділів хребта або кісток тазу потерпілого кладуть на спину з валиком під коліна.

При відкритому переломі хребта транспортують на животі. В останні роки використовують для транспортування потерпілих з переломами хребта іммобілізаційні вакуумні шини (рис. 48).

Транспортна іммобілізація при переломах нижніх кінцівок. При переломі стегна, кульшового і колінного суглобів застосовують стандартну шину Дітеріхса. При її відсутності можна використовувати шини Крамера, з'єднані між собою. Їх накладають по зовнішній, внутрішній і задній поверхні кінцівки. Іммобілізація трьох суглобів обов'язкова.

Рис. 48. Іммобілізаційна вакуумна шина

Рис. 49. Імпровізована шина з дощок при переломах гомілки

Імпровізоване шинування при переломах стегна здійснюється підручними засобами (лижі, палиці), а в випадку їхньої відсутності можна прибинтувати пошкоджену кінцівку до здорової.

При переломах кісток гомілки застосовують шини Крамера, створюючи нерухомість в колінному та гомілковоступневому суглобах. Останнім часом використовують пневматичні шини.

Лікувальна імобілізація

медична долікарська допомога отруєння

Найбільше розповсюдження отримала іммобілізація з використанням гіпсових пов'язок.

Рис. 50. Етапи підготовки гіпсового бинта

Гіпс (просмажений при температурі 140⁰С сульфат кальцію) є дрібним порошком, який в суміші з водою має здатність швидко тверднути. На повітрі гіпс поглинає вологу, тому його зберігають в щільно закритих ящиках, а фабрично виготовлені гіпсові бинти - в целофанових герметичних упаковках. Гіпсові бинти бувають широкі (23 см), середні (17 см) і вузькі (10 см). Їхня довжина їх не перевищує 3 метрів. Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб:

- гіпсовий порошок стискують в кулаці. Якщо він доброї якості, то після розтискання кулака він розсипається, якщо поганої - залишається у вигляді грудки.

- однакові порції гіпсу і води змішують на тарілці. Отримана маса має застигнути через 5-6 хв., при натискуванні пальцями не розчавлюватись, на її поверхні не повинна виступати вода.

- гіпс і воду змішують у співвідношенні 1:1 і виготовляють кульку, яка через 7-10 хв. твердне. Якщо цю кульку кинути з висоти одного метра, вона не повинна розбитися.

Для сповільнення застигання, гіпс розводять холодною водою, для прискорення - замішують на теплій (35-40⁰С). Гіпсові бинти можна приготувати самому, втираючи порошок гіпсу в бинт. Замочування гіпсових бинтів, або лонгет (декілька шарів бинтів певної довжини і ширини) проводять так. Сухий бинт беруть двома руками з країв і кладуть на поверхню води, бинт сам грузне у воді. Коли перестають виділятися міхурці повітря - гіпс змочився. Під бинт підводимо пальці обох рук і стискаємо легенько з боків, щоб видалити зайву воду (рис. 50). Після цього або накладаємо гіпсову пов'язку на тіло, або формуємо лонгету на стопі.

Всі гіпсові пов'язки поділяють на: циркулярні; розрізно-знімні; вікончасті; мостоподібні; шинні; лонгетні; лонгетно-циркулярні; торакобрахіальні; кокситні; гонітні; корсети; ліжечка (рис. 51).

При накладанні гіпсової пов'язки притримуються правил:

- кінцівці або відповідній частині тіла надають фізіологічного або функціонального вихідного положення;

- кінцівку слід підтримувати всією китицею, а не пальцями;

- окрім пошкодженої ділянки тіла, іммобілізації підлягають два сусідніх суглоби;

- якщо гіпсова пов'язка накладається з підкладкою, то для цієї мети краще використовувати негігроскопічну вату, яку накладають на кісткові виступи;

- при накладанні пов'язки необхідно покривати кожним ходом ²/₃ попереднього туру. Для зміни направлення ходу туру, не можна перегинати гіпсовий бинт. Його підрізають з протилежної сторони і розправляють;

- пов'язка не повинна стискати тканини і не бути дуже вільною;

- після накладання пов'язки необхідно перевірити чи не стискає вона магістральні судини (синюватість, набряк, похолодіння, оніміння, відсутність пульсації).

Рис. 51. Різні види гіпсових пов'язок на нижню кінцівку

Для накладання гіпсових пов'язок є спеціальні пристосування та інструменти: екстензій ний стіл, підставки під таз, апарат для накладання корсетів. Знімають гіпсові пов'язки за допомогою механічних чи електричних пилок для гіпсу, ножиців, скальпелів, кусачок Штиля.

ПОШКОДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ І ХРЕБТА

Травми грудної клітки в мирний час складають 6-10 % від усіх травм і належать до особливо тяжких травматичних ушкоджень, оскільки в більшості випадків викликають розлади дихання і серцево-судинної системи.

Пошкодження грудної клітки поділяють на закриті і відкриті, з пошкодженням і без пошкодження її органів.

Закрита травма грудної клітки

До закритої травми грудної клітки відносять: забій, стиснення, струс, переломи ребер, грудини, ключиці.

Забій грудної клітки виникає внаслідок удару. Цей вид травми характеризується виникненням крововиливу в підшкірну основу і міжреберні м'язи, проявляється місцевим набряком і болем, який підсилюється при диханні і рухах. Біль триває впродовж одного тижня. При встановленні діагнозу забою необхідно виключити наявність інших тяжких пошкоджень (переломів ребер, травми легень, печінки, селезінки) і тільки тоді призначати лікування.

В перші години травми для зменшення крововиливів і болю застосовують холод, обприскування хлоретилом, анальгетики, а з третьої доби - теплові процедури, УВЧ.

Стиснення і струс грудної клітки виникає при дії двох зустрічних сил. Ці пошкодження спостерігаються при обвалах, автокатастрофах, у людей, які зчіплюють вагони. В момент стиснення грудної клітки виникає компресія повітря яке знаходиться в легені, що призводить до розриву легеневої тканини, судин і бронхів. Під час стискування підвищується тиск крові в венах шиї і голови, дрібні судини розриваються і з'являються крововиливи на слизовій глотки, гортані, кон'юнктиви, шкіри обличчя і верхньої частини тіла. Може виникнути асфіксія.