Перша долікарська допомога
Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності. Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги. Принципи застосування транспортної імобілізації. Показання та протипоказання до переливання крові. Невідкладні стани у дітей.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.07.2017 |
| Размер файла | 4,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
При ізольованому стисненні, або струсі грудної клітки у хворих може виникнути задишка, загальна слабкість, тахікардія, зниження артеріального тиску, синій колір шкіри шиї та обличчя з крововиливами. В тяжких випадках потерпілий викашлює серозне харкотиння.
Після звільнення грудної клітки від предметів що викликали стиснення, надають долікарську допомогу. Знерухомлюють потерпілого, вводять йому знеболювальні, при транспортуванні в машині швидкої допомоги проводять інгаляції кисню та закису азоту. Хворого госпіталізують, призначають знеболювальні, серцеві середники, оксигенотерапію.
Перелом ребер виникає при прямій травмі, або стисненні грудної клітки і найчастіше трапляється у людей літнього віку. Переломи часто проходять по паравертебральній, середній підпахвинній, або парастернальній лініях (рис. 52). Переломи можуть бути поодинокими або множинними; при переломах ребер в 2-3 місцях - подвійними або потрійними. При множинних переломах ребер утворюються ділянки грудної клітки, які здійснюють несинхронні (парадоксальні) дихальні рухи. Це призводить до порушення дихання, оскільки при вдиху такі ділянки западають, а при видиху - випинаються. Такі переломи ребер називаються флотуючими. У випадку двобічних флотуючи переломів виникає “реберний клапан”, який викликає тяжкі порушення дихальної і серцевої системи.
Рис. 52. Перелом ребер
Розрізняють ускладнені і неускладнені переломи ребер. Неускладнені переломи, на відміну від забою, клінічно проявляються різким больовим синдромом, особливо при вдиху, видиху та кашлі. Відмічається відставання половини грудної клітки в акті дихання. При множинних переломах дихання поверхневе, його частота більше 20 за хвилину. Хворий приймає вимушене положення, фіксуючи уражену половину грудної клітки. Диференціювати перелом від забою можна за посиленням болю в місці перелому при зустрічному навантаженні на непошкоджені відділи грудної клітки. Однак цю пробу потрібно виконувати дуже обережно і при задовільному стані потерпілого. Перша долікарська допомога при неускладнених переломах ребер спрямована на створення вигідного положення для потерпілого, яке б зменшувало больовий синдром. Можна виконати іммобілізацію смужками липкопластиру, який накладають черепицеподібно на видиху, захоплюючи при цьому двоє верхніх і двоє нижніх неушкоджених ребер (рис. 53). Циркулярні пов'язки (рис. 54) не рекомендують, оскільки вони зменшують екскурсію легень і викликають їхнє запалення.
Рис. 53. Іммобілізація при неускладненому переломі ребер за допомогою липкопластира
Рис. 54. Іммобілізація при неускладненому переломі ребер за допомогою циркулярної пов'язки
Із знеболювальною метою призначають анальгетики. В умовах травмпункту або травматологічного відділення проводять місцеве знеболення сумішшю з 3-5 мл 1 % розчину новокаїну та 1 мл спирту для алкоголізації міжреберних нервів.
Ускладнені переломи ребер спостерігаються при великих травмах, коли уламки ребер пошкоджують міжреберні судини, плевру чи легені. При цьому виникає кровотеча в плевральну порожнину - гемоторакс, або вихід повітря з пошкодженого бронха чи альвеол - пневмоторакс. Повітря може проникати з плевральної порожнини по клітковині в середостіння, в шию, в обличчя, в підшкірну основу грудної клітки або живота і викликати підшкірну емфізему (рис. 55).
Рис. 55. Підшкірна емфізема
Клінічна картина складається з загальних та місцевих ознак. До загальних ознак, в першу чергу відноситься вимушене положення хворого. Він намагається сидіти, зменшуючи таким чином екскурсію легень, скаржиться на нестачу повітря. Шкірні покриви бліді, слизові - синюваті, спостерігається акроціаноз, частота дихань зростає до 22-26 за хвилину. Дихання поверхневе. Інколи є кровохаркання. Тахікардія до 100-110 уд. за хвилину.
Емфізема проявляється симптомом “хрусту снігу” при пальпації грудної клітки, що, однак, свідчить і про наявність пневмотораксу. При переломах X-XI ребер можливі супутні розриви печінки, селезінки та інших органів. В умовах лікувального закладу діагноз перелому ребер підтверджується рентгенографічно - виявляють зміщення серцевої тіні, скопичення крові та повітря в плевральній порожнині.
Перша долікарська допомога полягає в звільненні хворого від предметів, що викликали перелом, забезпеченні прохідності дихальних шляхів, створенні вигідного (півсидячого положення) при транспортуванні, знеболення, фіксації переломів смужками липкопластиру, оксигенотерапії. Лікування в умовах стаціонару спрямоване на ліквідацію пнемо- та гемотораксу, профілактику запалення легень, інших ускладнень.
Перелом грудини виникає внаслідок прямого удару або стискування в передньо-задньому напрямку. Переломи локалізуються найчастіше у верхній і середній третині грудини. Основними ознаками є біль, який посилюється при вдиху і пальпації, деформація за рахунок передньо-заднього зміщення уламків, гематома.
Долікарська допомога полягає в транспортуванні хворого на твердих ношах або щиті, лежачи на спині, перед цим вводять знеболювальні препарати, під язик - валідол.
Перелом ключиці виникає внаслідок прямого удару або при падінні на витягнуту руку, лікоть, бічну поверхню плеча. Вони бувають поперечні, косі, скалкові. Кісткові уламки можуть пошкоджувати судинно-нервовий пучок, плевру, верхівку легені, шкіру. Клінічно перелом ключиці характеризується її деформацією, гематомою, набряком тканин, вкороченням надпліччя. Хворий підтримує верхню кінцівку на боці пошкодження.
Перша долікарська допомога полягає в наданні пошкодженій кінцівці фізіологічного положення, іммобілізації її хустинкою або пов'язкою Дезо, Вельпо, ватно-марлевими кільцями за методом Дельбе. Хворому потрібно ввести анальгетики і транспортувати в спеціалізований відділ.
Відкрита травма грудної клітки
Розрізняють проникаючі і непроникаючі поранення грудної клітки. За характером ранового каналу вони поділяються на наскрізні і сліпі. При цьому може виникнути пнемо-, гемо- і гемопневмоторакс.
Пневмоторакс - це патологічний стан, при якому повітря скопичується між внутрішнім та зовнішнім листками плеври. Чим більше повітря, тим більше спадається (колабується) легеня. За поширеністю процесу розрізняють однобічний та двобічний пневмоторакс. За ступенем колапсу легені розрізняють:
- частковий (колапс легені до 1/3 об'єму);
- субтотальний (колапс легені на 2/3 об'єму);
- тотальний (колапс більше 2/3 об'єму).
За механізмом виникнення: травматичний та спонтанний, самовільний при захворюваннях легень: емфізема, туберкульоз та ін. За патофізіологічним механізмом є закритий, відкритий і клапанний пневмоторакс.
Закритий пневмоторакс найчастіше спостерігається як ускладнення перелому ребер, або при пораненні грудної клітки чи легені. При цьому в плевральну порожнину попадає повітря, а рановий канал в грудній стінці або легені самостійно закривається. Кількість повітря при цьому невелика, легеня колабується частково.
Відкритий пневмоторакс виникає в тому випадку, коли плевральна порожнина сполучається з зовнішнім середовищем, і повітря вільно заходить та виходить з порожнини через рановий канал грудної стінки. При цьому легеня спадається і виключається з акту дихання, виникає маятникоподібне зміщення середостіння з боку в бік - “флотування середостіння”, при якому серце, великі судини і нерви коливаються. Цьому сприяє те, що під час вдиху легеня спадається, частина повітря з неї переходить в здорову легеню, а під час видоху - з здорової легені в колабовану. Таким чином виникають “флотуючі рухи середостіння” - маятникоподібне дихання (рис. 56), яке призводить до виникнення кардіопульмонального шоку.
Рис. 56. Маятникоподібне дихання при пневмотораксі
Клапанний (напружений) пневмоторакс характеризується прогресивним накопиченням повітря в плевральній порожнині, внаслідок утворення клапану в рановому каналі грудної стінки, зокрема - в місці пошкодження бронха чи легені. З кожним вдихом кількість і тиск повітря в плевральній порожнині зростає, стискуючи легеню із значним зміщенням середостіння в здорову сторону, призводячи інколи до перегину великих судин (рис. 57). Клапанний пневмоторакс може також виникати при захворюваннях легень (абсцес, туберкульоз, емфізема легень та ін.). В цьому випадку він носить назву спонтанного клапанного пневмотораксу.
Рис. 57. Механізм зміщення легені і органів середостіння в здорову сторону при клапанному пневмотораксі.
Загальний стан хворого при всіх формах пневмотораксу є тяжким, дихання затруднене, поверхневе і часте. Обличчя бліде з ціанотичним відтінком, пульс частий, артеріальний тиск знижений, а венозний - підвищений, набрякають вени шиї. При закритому пневмотораксі клінічні ознаки є менш вираженими.
При відкритому пневмотораксі при огляді рани спостерігається характерне присмоктування повітря. Навколо рани формується помірна підшкірна емфізема. Під час видиху, з рани, разом з повітрям, може виділятись піниста кров. Для закритого і клапанного пневмотораксу характерним є швидке наростання підшкірної емфіземи (рис.): спочатку на шиї, потім - на животі, калитці, стегнах. Особливо швидко наростає емфізема при закритому пневмотораксі спричиненому множинними переломами ребер та флуктуацією їхніх уламків, з виникненням „реберного клапана” та постійною травматизацією легеневої тканини. Для клапанного пневмотораксу характерним є погіршення стану та показників серцево-легеневої діяльності з кожним вдихом, різкий зсув середостіння призводить до затрудненого відтоку венозної крові від обличчя та шиї, хворі синюваті, дихання поверхневе.
Перша долікарська допомога при закритому пневмотораксі полягає в якнайшвидшому звільненні грудної клітки від травмувального агента, введенні знеболювальних середників (анальгіну, промедолу, морфіну), серцевих (кордіаміну, кофеїну) та вазотоніків (мезатону). Відкритий пневмоторакс переводять у закритий, шляхом накладання оклюзійної герметичної тимчасової пов'язки на рану (липкий пластир, індивідуальний пакет, прокладка з клейонки) та вводять знеболювальні середники.
При наявності напруженого або клапанного пневмотораксу його переводять у відкритий. Для цього проводять пункцію плевральної порожнини голкою Дюфо або (в умовах стаціонару) накладають дренаж за Бюлау чи дренаж з постійним відсмоктуванням повітря (електричний або водоструминний відсмоктувач). При транспортуванні потерпілий повинен сидіти.
Гемоторакс - це скопичення крові в плевральній порожнині, внаслідок пошкодження міжреберних артерій при переломі ребер, пошкодженні великих судин, серця або легені (рис. 58). Кількість крові в плевральній порожнині може сягати 1,5-3 літрів. Розрізняють малий гемоторакс - скопичення крові в межах реберно-діафрагмального синусу, середній - рівень крові до V-VI ребра та великий - до II-III ребер. До крові поступово надходить серозний ексудат, спричиняючи гемосероторакс. Тривале перебування крові в плевральній порожнині призводить до відкладання фібрину і формування масивних зрощень.
Рис. 58. Гемоторакс
Клінічні ознаки залежать від інтенсивності кровотечі і кількості накопиченої крові. Невелика кількість крові викликає тільки біль в грудній клітці та кашель. Якщо ж кров поступово прибуває, то виникає стиснення легені, зміщення середостіння, що проявляється задишкою, ціанозом, вимушеним положенням потерпілого. Приєднуються симптоми крововтрати: тахікардія, зниження артеріального тиску, головокружіння, шум у вухах, миготіння перед очима та ін. Поєднання гемо- і пневмотораксу називають гемопневмотораксом.
Перша долікарська допомога така ж, як і при пневмотораксі. В умовах стаціонару проводять пункцію та дренування плевральної порожнини за Бюлау або дренажем з постійним відсмоктуванням. Дренаж за Бюлау полягає в наступному: на дренажну трубку, яка введена в плевральну порожнину насаджують відрізаний палець хірургічної гумової рукавички. Його на верхівці надрізають і занурюють в банку з антисептиком (фурациліном). При видиху повітря і кров виходять в банку, при вдиху - розріз в пальці спадається і рідина з банки в дренаж не проникає. Завдання персоналу, який наглядає за хворим - слідкувати, щоб палець рукавички був постійно занурений в рідину. При розривах і пошкодження легень чи судин виконують торакотомію, зашивають рани, або виконують резекцію легені, дренуючи плевральну порожнину за Бюлау.
Пошкодження хребта
Переломи хребта зустрічаються досить часто, особливо - при ДТП і складають до 6-8 % від усіх переломів. Розрізняють такі пошкодження хребта:
- пошкодження зв'язкового апарату (розтягнення та розриви зв'язок);
- пошкодження міжхребцевих дисків;
- підвивих і вивих хребців;
- переломи.
За механізмом виникнення розрізняють пошкодження від прямої або непрямої травми.
Від прямої травми виникають забій, переломи тіл, дужок, остистих та поперечних відростків хребців, переломо-вивихи, вивихи, розриви дисків і зв'язкового апарату хребта.
До пошкоджень від непрямої травми відносять компресійні переломи від надмірного згинання або розгинання, переломи суглобових відростків (при ротації), відривні переломи поперечних, або остистих відростків (при надмірному скороченні м'язів).
Переломи можуть бути поодинокими і множинними, а також комбінованими з пошкодженням інших кісток скелету.
Розрізняють переломи зі зміщенням та без зміщення, без порушення і з порушенням цілісності спинного мозку. Переломи бувають відкритими і закритими.
Клінічна картина пошкоджень хребта без порушення цілісності спинного мозку залежить від локалізації, виду перелому, чи іншої патології. Потрібно зібрати анамнез, вияснити локалізацію болю та механізм отримання травми. При огляді проводять пальпацію хребта і визначають місце найбільш вираженого болю та перевіряють активні і пасивні рухи хребта та кінцівок. При компресійному переломі тіл хребців із зміщенням, в місці перелому виявляють вип'ячування - кіфоз, який при пальпації болючий. Нижче нього виявляється впадина. При переломі остистого відростка спостерігається біль при пальпації по середній лінії. При переломі поперечних відростків біль локалізується на 2-3 см вбік від серединної лінії. Якщо є підозра на перелом грудних або поперекових хребців, то місце перелому можна визначити, проводячи осьове навантаження на хребет (потиснувши на голову). При підозрінні на переломи шийних хребців цей прийом категорично заборонений.
При пошкодженнях хребта з порушенням цілісності спинного мозку до клінічних ознак, що наведені вище, приєднуються неврологічні симптоми, які залежать від висоти пошкодженого сегменту спинного мозку. Пошкодження хребта з руйнуванням III, IV, V шийних сегментів спинного мозку викликає зупинку дихання і смерть. Пошкодження спинного мозку на рівні шийного потовщення викликає тетраплегію і параліч, а на рівні поперекового потовщення - параплегію і параліч нижніх кінцівок. Пошкодження крижових сегментів, в яких закладені центри регуляції сечопуску і дефекації приводять до розладів цих функцій. Крім того, більш чи менш виражене порушення функціонування тазових органів виникає при пошкодження цілісності спинного мозку на будь-якому рівні. При поперечному розриві спинного мозку в перші дні є ознаки порушення іннервації та кровообігу, набряк тіла і кінцівок нижче розриву, виникнення пролежнів в ділянці криж, п'яток, лопаток, ліктів. Виникає затримка сечі, приєднується інфекція, розвивається тяжкий пієлонефрит. Затримка відходження калу і газів спричиняє явища кишкової непрохідності.
При підозрі на пошкодження хребта забороняється згинати шию, поперек, піднімати потерпілого за руки й ноги, ставити на ноги. Не менше, ніж троє осіб переносять потерпілого на ноші з дерев'яним щитом, або дошку, підтримуючи голову, спину, таз і нижні кінцівки. Транспортують на спині або на животі (при відкритих переломах). При переломі шийних хребців можна укласти потерпілого на звичайній ноші і іммобілізувати голову по боках згорнутою одежею або пращеподібною пов'язкою, провівши її за підборіддя, фіксувати до ручок нош. При наявності ран слід накласти пов'язки, ввести знеболювальні середники.
Лікування переломів хребта проводять в спеціалізованих відділеннях патології хребта, травматологічних чи нейрохірургічних відділеннях, де, при пошкодженні спинного мозку, хворих оперують. Компресійні переломи хребців без пошкодження лікують консервативно методом витяжіння. Хворі з пошкодженням хребта вимагають ретельного догляду з метою попередження виникнення пролежнів.
ВАГІТНІСТЬ І ПОЛОГИ
Діагностичні ознаки вагітності
Зміни в організмі жінки, пов'язані з вагітністю, супроводжуються появою цілої низки ознак, які поділяються на сумнівні, ймовірні та вірогідні.
До сумнівних ознак вагітності відносять нудоту, ранкове блювання, втрату апетиту, смакові примхи, зміну нюхових відчуттів (відразу до тютюнового диму, парфумів), підвищену дратівливість, сонливість, зміну настрою, збільшення живота, пігментацію шкіри, появу “рубців вагітності”, припинення менструацій, збільшення молочних залоз і виділення з них.
Ймовірними ознаками вагітності є позитивні біологічні реакції, які ґрунтуються на виявленні молозива, пухкості та ціанозі зовнішніх статевих органів, збільшенні матки, позитивних біологічних та гормональних тестів на вагітність, зміні форми та консистенції матки при бімануальному дослідженні. Найбільш поширеними тестами для діагностики вагітності є ознака Гегара, Горвіца, імунологічні реакції Гегара, Гентера, Піскачека, Снєгірьова, Губарєва. Важливим є визначення в сечі хоріонічного гонадотропіну, який виробляється ворсинками хоріона вже в перші тижні вагітності, для чого проводять реакції на жабах-самцях (реакція Галлі-Майніні), на нестатевозрілих самках білих мишей (реакція Ашгейма-Цондека) чи на дорослих кролицях (реакція Фрідмана).
Існують одноразові тести для швидкого визначення вагітності за наявністю хоріонічного гонадотропіну у сечі жінки. Для проведення аналізу необхідно декілька мілілітрів сечі, в яку занурюють аналітичну пластинку. У разі позитивної реакції через 3-5 хвилини пластинка змінює колір.
Вірогідні ознаки вагітності з'являються у другій половині вагітності. До них відносять промацування частин плода, його рухливість, наявність серцебиття плода.
Фізіологічні пологи
Пологи - це фізіологічний акт, який виникає в результаті складних нейрофізіологічних, обмінних і інших змін в організмі вагітної, метою якого є вигнання плоду та посліду з матки.
Перед пологами у вагітної виникає зміщення центру тяжкості допереду, внаслідок чого плечі і голова жінки дещо перехиляються дозаду, спостерігається опущення дна матки, передлягаючої частини, полегшення дихання, виділення з піхви густого тягучого слизу, вип'ячування пупка.
Важливе значення в процесі пологів мають зганяючі сили - перейми та потуги. Перейми - це скоротлива діяльність матки. Вони є мимовільними, періодичними і, часто, болючими. Проміжки між ними називають паузами. На початку пологів перейми тривають 6-10 секунд, а в кінці пологів їхня тривалість збільшується до 60 секунд, паузи між ними скорочуються.
Потуги - це скоротлива діяльність матки і одночасне приєднання до неї ритмічних скорочень м'язів черевного пресу і діафрагми. В м'язах матки виникають два процеси: скорочення кожного м'язового волокна і кожного м'язового пласту (контракція), з паралельним зміщенням пластів відносно один одного (ретракція). Вказані процеси викликають зміщення значної частини мускулатури з перешийка в тіло матки, що призводить до розтягнення її нижнього сегменту, згладжування шийки, розкриття шийкового каналу, щільного обхвату стінками матки плода і його вигнання.
Перший період пологів
Його ще називають періодом розкриття - це час від появи регулярних перейм до повного розкриття маткового зіва. Під час кожної перейми збільшується внутрішньоматковий тиск, поступово відбувається розкриття внутрішнього зіву, згладжування шийки і розкриття зовнішнього зіву. Між нижнім і верхнім сегментом матки утворюється межа, яка називається контракційним кільцем. На висоті однієї з перейм при повному або майже повному розкритті маткового зіву розриваються плідні оболонки і виливаються передні навколоплідні води в кількості 100-200 мл.
Тривалість періоду розкриття у жінок, які народжують вперше складає 12-18 годин а у повторнородячих - майже вдвічі менше.
Другий період пологів
Це період вигнання, який починається від моменту повного розкриття маткового зіву і закінчується народженням дитини. Перейми після відходження навколоплідних вод слабшають, проте через деякий час поновлюються і до них приєднуються потуги - ритмічні скорочення черевної стінки, діафрагми, м'язів тазового дна.
Потуги тривають одна за одною, повторюючись через 5-3 хвилин, збільшуючи внутрішньоматковий тиск. Плід поступово наближається передлежачою частиною до тазового дна. Сила потуг спрямована на вигнання плода з родових шляхів. На висоті однієї з потуг голівка починає прорізуватись зі статевої щілини і ховається в паузі. Це явище називається врізуванням головки. Через деякий час голівка, просунувшись до виходу з малого тазу ще більше з'являється зі статевої щілини, і в паузах між потугами вже не повертається в родові шляхи. Такий стан називається прорізуванням головки.
В цей період часто вдаються до акушерської допомоги - захисту промежини, який складається з 5 етапів:
- перший етап - запобігання передчасному розгинанню голівки плода. Акушерка стає праворуч від роділлі. Долонею лівої кисті впирається в лобок, а пучками фаланг пальців обережно натискає на голівку плода, стримуючи її стрімке просування і розгинання її в бік промежини;
- другий етап - одночасно правою рукою зменшують напруження тканин промежини. Під час потуги долонна поверхня правої руки розташовується на промежині і підтримує її. Між потугами пальці лівої руки акушерки залишаються на голівці плода, а пальці правої руки запобігають розтягненню тканин у задньобокових відділах вульварного кільця (тканини зсуваються назад у бік промежини);
- третій етап - виведення голівки зі статевої щілини. Після народження голівки, частину її захоплюють всією лівою рукою й обережно розгинають, знімаючи при цьому правою рукою лобу, личка і підборіддя дитини тканини промежини. Відразу після народження голівки відсмоктують слиз з верхніх дихальних шляхів дитини електровідсмоктувачем;
- четвертий етап - зменшення напруження тканин промежини під час вивільнення плечового поясу, внутрішній поворот плічок та зовнішній поворот голівки. Голівку плода захоплюють обома руками так, щоб долоні лягли на ділянку вух і обережно відтягують її донизу доти, поки переднє плічко не підійде під лобкову дугу;
- п'ятий етап - вивільнення плечового поясу і народження тулуба. Для того, щоб вивільнити заднє плічко голівку захоплюють лівою рукою і відводять різко вперед до лобка. Правою рукою обережно знімають тканини промежини з заднього плічка, тулуб спрямовують вгору і витягують плід.
Тривалість другого періоду становить1-2 години, а в повторнородячих жінок - 30-45 хвилин.
Після народження дитини проводиться обробка пуповини двохмоментним способом, суворо дотримуючись правил асептики і антисептики.
Після припинення пульсації пуповини, новонароджену дитину відділяють від матері. На пуповину накладають два затискачі Кохера: перший на відстані 10 см від пупкового кільця, а другий - на 2 см дозовні від першого. Пуповину між затискачами змащують 5 % розчином йоду і пересікають стерильними ножицями. Дитину піднімають вгору і показують матері, після чого загортають в стерильну пелюшку і переносять на пеленальний столик. Залишок пуповини протирають 96 % розчином спирту. Між вказівним і великим пальцем лівої руки пуповину туго відтискують і на відстані 0,5-0,7 см від пупкового кільця накладають стерильну металеву кліпсу Роговіна. Після цього стерильними ножицями відтинають залишок пуповини на 1-2 см вище від верхнього краю кліпси, поверхню розрізу обробляють 5 % розчином йоду. Куксу пуповини загортають стерильною серветкою і зав'язують коло пупкового кільця.
Третій період пологів
Це послідовий період, який захоплює проміжок від моменту вигнання плода до народження посліду. Тривалість послідового періоду однаковий як у першородячих, так і у повторнородячих жінок і складає 20-40 хвилин.
Виникають послідові перейми, які призводять до поступового відділення плаценти від стінок матки. Послідовий період супроводжується фізіологічною крововтратою, яка складає близько 250 мл. Відділення плаценти від стінок матки може відбуватись від її центру, з утворенням ретроплацентарної гематоми, або від периферії. В першому випадку плацента з родових шляхів народжується дозовні плодовою частиною, а в другому - материнською. Необхідно пам'ятати, що в послідовому періоді роділля нетранспортабельна!
Ознаки відділення плаценти:
- дно матки піднімається доверху і розміщується вище і вправо від пупка. При цьому нижній відділ матки над лобком утворює вип'ячування, яке обмежене від верхнього відділу заглибленням (матка за формою нагадує пісочний годинник);
- затискач, накладений біля статевої щілини на пуповину плода відходить від зовнішніх статевих органів на відстань 8-10 і більше сантиметрів;
- якщо ребром долоні натиснути на черевну стінку дещо вище лобка, то при плаценті яка відділилась, матка дещо піднімається доверху, а пуповина не втягується у піхву, ще більше виходячи назовні; .
- роділлі пропонують потужитись - пуповина не втягується у піхву;
- роділлі пропонують глибоко дихати - якщо при видиху пуповина не втягується у піхву, значить плацента відділилась.
Після повного відділення посліду його слід детально оглянути і підтвердити його цілісність. Потім визначають крововтрату роділлі під час пологів, оглядають зовнішні статеві органи, включаючи переддвір'я піхви, промежину, стінки піхви і шийку матки.
Оцінка стану новонародженої дитини
Останнім часом широкого визнання дістала оцінка стану новонародженої дитини за шкалою APGAR, запропонованою в 1953 році. APGAR рекомендує визначати стан дитини відразу після народження за п'ятьма найважливішими клінічними ознаками:
- кількістю і ритмом серцевих скорочень;
- характером дихання;
- тонусом м'язів;
- вираженістю рефлексів;
- кольором шкіри.
Кожна з цих ознак оцінюється за трибальною системою.
- 0 балів означає, що ознаки, як такої, немає взагалі: асистолія, апное, атонія, немає рефлексу на подразнення шкіра бліда.
- 1 бал: брадикардія (менше як 100 ударів за хвилину), поодинокі дихальні рухи, низький тонус м'язів, знижена рефлекторна реакція, ціаноз шкіри кінцівок.
- 2 бали - стан дитини нормальний: тони серця ясні з частотою 100-140 ударів за хвилину, дихання глибоке, супроводжується голосним криком, рухи активні, рефлекторна збудливість добра, шкіра рожева.
Схема визначення стану новонародженої дитини за шкалою APGAR
|
Ознаки |
Оцінка в балах |
|||
|
0 |
1 |
2 |
||
|
Скорочення серця |
відсутні |
менше 100 уд/хв |
100-140 уд/хв |
|
|
Дихання |
відсутнє |
поодинокі дихальні рухи |
глибоке, крик |
|
|
Колір шкіри |
бліда або різко ціанотична |
рожева, кінцівки синюшні |
рожева |
|
|
Тонус м'язів |
відсутній |
знижений |
активні рухи |
|
|
Рефлекторна збудливість |
відсутня реакція |
гримаса на обличчі |
рухи, голосний крик |
Стан новонародженої дитини за цією шкалою визначається в першу хвилину після народження. У здорових дітей сума балів за шкалою APGAR становить 8-10 балів. В випадку пригнічення життєвих функцій та в ослаблених новонароджених загальна сума становить 5-7 балів. У новонароджених з вираженим пригніченням функцій сума становить 1-4 бали. Загальна оцінка 0 балів за шкалою APGAR означає клінічну смерть.
Сумарну оцінку за шкалою APGAR доцільно проводити через 5 хвилин, порівнюючи отриманий результат з даними першої хвилини життя. Прогноз для дитини менш сприятливий, якщо оцінка за шкалою APGAR знижується. У більшості новонароджених стан через хвилину після народження оцінюється в 7-8 балів, а через 5 хвилин - 8-10 балів, що є прогностично сприятливим.
Ознаки зрілості та доношеності плода
Терміни “зрілість” та “доношеність” плода не завжди рівнозначні, хоча загалом доношений плід - це, водночас, зрілий плід. Доношеним прийнято називати плід народжений в період з 39-го по 41-ий тиждень вагітності. Плід вважається зрілим, якщо у нього всі органи і тканини досягли такого розвитку, за якого він може продовжувати подальше існування в позаутробних умовах.
Зрілість плода визначається за сукупністю відповідних ознак:
- зріст знаходиться в межах 48-55 см (в середньому - 50 см);
- маса тіла - 3200-3500 г (2600-5000 г);
- груди випуклі, пупкове кільце розташовується посередині між мечоподібним паростком та лоном;
- шкіра рожева, з добре розвинутою підшкірною жировою основою, сироподібна змазка є тільки у складках шкіри;
- довжина волосся на голівці сягає 2 см, пушкове волосся залишається тільки на плечиках та верхній частині спинки, брови та вії розвинуті добре;
- нігті заходять за кінчики пальців;
- хрящі вух і носа тугі;
- у хлопчиків яєчка опущені в калитку, а в дівчаток малі статеві губи і клітор прикриті великими статевими губами;
- зріла дитина голосно кричить, її рухи активні, очі відкриті;
- зріла новонароджена дитина добре бере материнські груди.
Токсикози вагітних
Токсикози (гестози) вагітних - це захворювання, які виникають під час вагітності і, як правило закінчуються після її закінчення. Токсикози умовно поділяють на токсикози першої половини вагітності - ранні, та другої половини - пізні.
До ранніх токсикозів відносять блювоту вагітних, слинотечу, дерматози, бронхіальну астму, тетанію вагітних, жовтяницю вагітних, гостру жовту дистрофію печінки.
До пізніх токсикозів належить водянка вагітних, нефропатія, прееклампсія, еклампсія.
Сприяючими факторами виникнення гестозів вагітності є захворювання перенесені до та під час вагітності, нервово-психічні стреси, перевтома, недосипання, неправильне харчування, порушення гігієнічного режиму. Токсикози виникають внаслідок порушення адаптації організму до нових умов, пов'язаних з вагітністю. Безпосередньою причиною розладів фізіологічних процесів адаптації можуть бути зміни, які порушують функцію рецепторного апарату матки і сприяють виникненню патологічних імпульсів, які йдуть від плідного яйця, патологічне перетворення імпульсів в ЦНС при дискоординації основних нервових процесів в корі головного мозку, ретикулярній формації, гіпоталамусі. При цьому виникають порушення нейрогуморальної регуляції, обміну речовин, функції всіх систем організму.
Блювота вагітних. Проявляється нудотою, зниженням апетиту, зміною смакових і нюхових відчуттів. Легка форма блювоти переважно не викликає погіршення загального стану вагітної. При середній тяжкості, коли блювота повторюється 10-12 разів в добу, відмічається загальна слабкість, зменшення маси тіла, зниження діурезу, втрату апетиту. Надмірна блювота - тяжке захворювання, блювота повторюється 20 разів і більше в добу, швидко настає виснаження, втрата сил, прогресує зниження маси тіла, знижується артеріальний тиск, субфебрильна температура тіла, жінка стає апатичною, подразливою.
Лікування блювоти вагітних є стаціонарним, комплексним, з забезпеченням лікувально-оздоровчого режиму. Іноді достатньо лише створення фізичного та емоційного спокою в умовах стаціонару. Для регуляції порушених взаємовідношень між корою головного мозку і підкірковими структурами використовують препарати брому і кофеїн (щоденно вводять довенно 10 мл 10 % розчину броміду натрію з 300 мг вітаміну С на 40 % розчині глюкози і підшкірно - 1 мл 10 % розчину кофеїну 1-2 рази в день). Одночасно необхідно забезпечити вагітній умови для тривалого і спокійного сну. Використовують також електросон, кисневу терапію, комплексну вітамінотерапію (А, В1, В6, В12, С, D).
Слинотеча спостерігається при блювоті вагітних, однак може бути самостійним захворюванням. Добова втрата слини може складати 1 літру і більше. При вираженій слинотечі порушується психіка і сон хворої, знижується апетит і маса тіла, іноді відмічається мацерація шкіри і слизових оболонок, виникають ознаки зневоднення.
Лікування включає в себе полоскання порожнини рота настойкою шалфею, ромашки, 1 % розчином ментолу. Сприятливий ефект має використання 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату підшкірно двічі в добу. Для попередження мацерації шкіру обличчя змащують вазеліном, цинковою маззю, пастою Лассара.
Дерматози - це захворювання шкіри, які виникають під час вагітності і зникають після її закінчення. Найбільш частим дерматозом є сверблячка. Вона може з'являтись і на початку, і в кінці вагітності, обмежуватись тільки областю піхви чи поширюватись по всьому тілу. Сверблячка часто буває виснажливою, викликає безсоння, дратівливість чи депресію. Жінкам призначають засоби, які регулюють функцію нервової системи, знижують сенсибілізацію організму (броміди, антигістамінні, препарати заліза, вітамінотерапія).
Водянка вагітних характеризується набряками, від'ємним діурезом, швидким зростанням маси тіла. Спочатку з'являється пастозність, потім набряки стоп і гомілок. При подальшому перебігу набряки поширюються на статеві органи, тулуб, верхні кінцівки, обличчя. Збільшення маси тіла більше 300-400 г за добу вказує на приховані набряки. Загальний стан жінки при водянці практично не порушується. Лише при масивних набряках хворі скаржаться на відчуття тяжкості, задишку, втому. Зміни зі сторони внутрішніх органів не виявляються.
Слід обмежити вживанням рідини до 700-800 мл і солі до 3-5 г в добу. При значних набряках необхідний стаціонарний режим, суворе обмеження прийому рідини до 300-400 мл на добу, розвантажувальні дні 1 раз на тиждень - сир з цукром, яблука, вітаміни. Довенно вводять 20-30 мл 40 % розчину глюкози. При виражених набряках призначають гіпотіазид в поєднанні з препаратами калію (панангін, аспаркам). Про добрі результати лікування свідчать зміни добового діурезу, зменшення маси тіла та набряків.
Нефропатія вагітних - це гестоз, який характеризується тріадою симптомів: набряками, гіпертонією, протеїнурією. Часто нефропатія виникає на фоні існуючих екстрагенітальних захворювань: гіпертонічної хвороби чи нефриту. Набряки можуть бути різко вираженими, незначними і навіть прихованими. Підвищення артеріального тиску і поява білка в сечі є є найбільш постійними симптомами нефропатії. При тяжких формах захворювання в сечі можуть з'являтись зернисті і, навіть, воскоподібні циліндри.
Розрізняють III ступені нефропатії.
- І ступінь - незначні набряки, помірна гіпертонія 150/80 мм. рт. ст., білок в сечі до 1 г/л;
- ІІ ступінь - виражені набряки, АТ 150/90-170/100 мм рт.ст., білок в сечі 2-3 г/л;
- ІІІ ступінь - різко виражені набряки, АТ більше 170/100 мм рт.ст., білок сечі - більше 3 г/л, циліндрурія, олігурія.
Жінкам призначають молочно-рослинну дієту, один-два рази на тиждень в раціон включають відварне м'ясо і рибу. Медикаментозну терапію необхідно проводити комплексно і диференційовано в залежності від стадії захворювання та вираженості симптомів. З цією метою застосовують магнезіальну терапію за Бровкіним, яка включає дом'язове введення 20 мл 25 % розчину магнію сульфату разом з 5 мл 0,5 % розчину новокаїну. Ін'єкції повторюють 4 рази в добу через 4-6 годин. Потім, через 12 год перерви знову 4 рази в добу вводять 25 % розчин магнію сульфату, поступово зменшуючи дозу. Застосовують гіпотензивні препарати, спазмолітики (но-шпу, папаверин, платифілін), діуретики (фуросемід, гіпотіазид). Для профілактики гіпоксії матері і плоду важливо 2-3 рази в добу вводити довенно 50-100 мл 40 % глюкози, кокарбоксилазу 50-100 мг, вітамін С. З метою попередження гіпотрофії плоду вводять вітамін Е, вітамін В12, фолієву кислоту.
Еклампсія - це є найтяжча стадія розвитку пізнього токсикозу, яка характеризується судомами та втратою свідомості. Для клінічної картини характерними є збудження вагітної, головний біль, порушення зору. В деяких жінок виникає біль в епігастрії, нудота, блювання, пульс сповільнюється (брадикардія), шкірні покриви гіперемовані з ціанотичним відтінком.
Приступ судом при еклампсії може виникати раптово, однак він розвивається в певній послідовності:
Спочатку виникає поява дрібних фібрилярних скорочень м'язів обличчя, які переходять на верхні кінцівки. Цей етап триває 15-30 секунд і переходить в тонічні судоми м'язів всієї скелетної мускулатури. Дихання різко порушується або зовсім відсутнє, хвора втрачає свідомість, її зіниці розширюються, відмічається наростаючий ціаноз шкірних покривів і видимих слизових оболонок. Такий стан триває 15-25 секунд. Після цього впродовж 60-90 секунд тривають клонічні судоми м'язів тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. З'являється нерегулярне і хрипле дихання, виділення з рота червоного пінистого вмісту. Потім судоми припиняються і хвора впадає в стан коми, яка може бути короткочасною чи тривалою. Свідомість повертається поступово, відмічається амнезія, пацієнтка скаржиться на головний біль, загальну слабкість.
Іноді коматозний стан продовжується до нового приступу судом. Кількість таких приступів може бути від 1-2 до кількох десятків. Багаторазові і часті приступи з тривалими коматозними періодами свідчать тяжкий перебіг еклампсії і несприятливий прогноз. Після припинення судом іноді виникає аспіраційна пневмонія, порушується функція печінки і нирок. Хвора може померти від крововиливу в мозок, асфіксії, набряку легень, печінково-ниркової недостатності. Плід нерідко гине від гіпоксії.
Всі лікувальні заходи здійснюються в спеціальній палаті інтенсивної терапії під строгим контролем стану матері та плода. Тривалий лікувально-охоронний режим забезпечують шляхом використання нейролептичних (дроперідол 10 мг в 20 мл 40 % глюкози), седативних та антигістамінних засобів. Вказані препарати дозволяють викликати стан нарколепсії. Дихальна функція покращується при вкладанні вагітної на правий бік, очищенні порожнин рота і носа від слизу і слини. Зубні протези слід зняти, а між щелепами встановити роторозширювач. При порушенні дихання рекомендується проведення інтубації трахеї і штучна вентиляція легень. Показом до термінової ШВЛ є приступи еклампсії, які продовжуються, незважаючи на інтенсивну медикаментозну терапію, гостра дихальна та серцево-судинна недостатність, тривалий коматозний стан.
Для зниження артеріального тиску використовують гіпотензивні засоби (дібазол, папаверин). Детоксикаційна терапія включає глюкозо-новокаїнову суміш (200мл 20 % р-ну глюкози + 200 мл 0,5 % р-ну новокаїну + 15 ОД інсуліну), попереджуючу суміш (200 мл 20 % р-ну глюкози + 10 Од інсуліну + 2 мл АТФ + 200 мг кокарбоксилази), білкові препарати (плазма 200 мл), препарати реологічної і детоксикаційної дії (реополіглюкін, неогемодез). Для контролю за діурезом встановлюють в сечовий міхур катетер.
Позаматкова вагітність
Позаматковою називають вагітність, при якій запліднена яйцеклітина розвивається поза порожниною матки. В залежності від локалізації та прикріплення заплідненої яйцеклітини розрізняють позаматкову вагітність трубну, яйникову, черевну, в рудиментарному розі матки.
Близько 90 % всіх позаматкових вагітностей припадає на трубну вагітність, і тільки 10 - на черевну і яйникову. Найбільш рідко зустрічається вагітність в рудиментарному розі матки.
Основними причинами імплантації плідного яйця поза маткою є захворювання придатків матки, недорозвиток та порушення скоротливої здатності маткових труб, ендокринні розлади. Ворсини хоріона починають руйнувати ті тканини де відбулась імплантація плідного яйця. При трубній вагітності може наступити трубний аборт (плідне яйце поступово викидається в черевну порожнину), або розрив труби. Трубний аборт частіше виникає при розвитку плідного яйця в ампулярній частині, а розрив труби - при розвитку яйця в істмічному або інтерстиціальному відділі. При порушенні трубної вагітності виникає кровотеча, внаслідок чого утворюється скопичення крові в трубі, перитубарна або заматкова гематома .
За клінічною картиною розрізняють позаматкову вагітність яка розвивається і перервану позаматкову вагітність. При вагітності, яка розвивається спостерігаються такі ж зміни в жіночому організмі, як і при нормальній (матковій) вагітності: затримка менструації, нудота, блювання, зміна апетиту, набрякання молочних залоз, синюватість слизової оболонки піхви і шийки матки. Надзвичайно рідко позаматкова вагітність досягає термінів, коли з'являються достовірні ознаки (визначення частин плода, його серцебиття і рухів). В більшості випадків позаматкова вагітність переривається в ранні терміни (6-8 тиждень). При розриві маткової труби виникають симптоми гострого живота: різкий біль над лоном чи в здухвинних ділянках, пронос, блювання, головокружіння, запаморочення, зниження артеріального тиску, тахікардія, різка загальна слабкість, блідість шкірних покривів, холодний липкий піт.
Переривання трубної вагітності за типом трубного аборту може протікати тривало. Хвора скаржиться на нападоподібні болі внизу живота, які поступово підсилюються. При незначній крововтраті виникає головокружіння, відчуття загальної слабкості, рідше - короткочасне запаморочення. На 2-3 день після виникнення болю з'являються кров'янисті виділення з статевих шляхів. Температура тіла частіше субфебрильна або нормальна. При значній кровотечі кров накопичується в вільній черевній порожнині, з'являється френікус-симптом, ознаки анемії і шоку, утворюється позаматкова гематома. Плідне яйце переважно гине. Огляд живота підтверджує картину внутрішньої кровотечі: живіт помірно піддутий, болючий, напружений, м'язи нижнього відділу живота в акті дихання участі не приймають. Під час перкусії у відлогих місцях черевної стінки помітне притуплення перкуторного звуку, позитивні симптоми подразнення очеревини (Щоткіна-Блюмберга, Воскресенського). При бімануальному дослідженні виявляється деяке збільшення й пом'якшення матки, задня частина склепіння піхви напружена і болюча (симптом “крик Дугласа“). Для підтвердження діагнозу проводять пункцію заднього склепіння піхви товстою голкою і отримують кров темного кольору. В даний час, з метою діагностики і хірургічного лікування позаматкової вагітності дедалі частіше використовують лапароскопію.
При підозрі на позаматкову вагітність жінку терміново госпіталізують. Після постановки діагнозу єдиним способом лікування є оперативне втручання, яке зводиться до видалення плодовмістилища та перев'язування судин, які кровоточать. При розвитку вагітності в трубі рекомендується видаляти тільки її уражену частину. Перед операцією і під час неї проводять заходи, спрямовані на ліквідацію геморагічного шоку і крововтрати: переливання плазми, кровозамінників, еритроцитарної маси.
Аборт
Аборт (від лат. abortus - викидень) - це переривання вагітності впродовж перших 28 тижнів. Переривання вагітності після 28 тижнів називають передчасними пологами. Аборти бувають мимовільними і штучними .
Мимовільний аборт відбувається без будь-яких зовнішніх втручань. Якщо мимовільні аборти у жінок повторюються більше як два рази, то їх називають звичними.
Штучний аборт - це навмисне переривання вагітності у лікувальному закладі або поза ним (позалікарняний чи кримінальний аборт).
Причини виникнення мимовільних абортів дуже різні: гострі інфекційні захворювання (тиф, грип, малярія, краснуха), запалення легень, сепсис, апендицит та інші захворювання, які супроводжуються високою температурою тіла та інтоксикацією організму, недорозвинення статевих органів (інфантилізм) та хронічні запалення матки, зоонози (токсоплазмоз, лістеріоз), імунологічні конфлікти матері і плода за резус-фактором чи системою АВО, гестози вагітних, захворювання серця з порушенням кровообігу, ендокринні захворювання (тиреотоксикоз, цукровий діабет), сильна психічна травма, отруєння свинцем, ртуттю, аніліновими барвниками, алкоголем, наркотиками, гормональна недостатність естрогенів та прогестерону .
При аборті плідне яйце поступово відшаровується від стінок матки, що супроводжується пошкодженням судин децидуальної оболонки. При цьому виникає кровотеча, інтенсивність якої залежить від ступеня відшарування плідного яйця і просвіту пошкоджених судин. Загибле плідне яйце просякає кров'ю. Під впливом скоротливої діяльності міометрію (перейми) канал шийки матки розривається і плідне яйце цілком, або частково зганяється з її порожнини.
За клінічним перебігом розрізняють такі стадії аборту:
- загрозливий аборт (abortus imminens);
- аборт, що розпочався (abortus incipiens);
- аборт в ходу (abortus progrediens);
- неповний аборт (abortus incompletus);
- повний (завершений) аборт (abortus completus).
Крім того у разі ускладнення перебігу мимовільного аборту може розвинутися інфікований (гарячковий аборт), або аборт, що не відбувся .
Загрозливий аборт. В цій стадії плідне яйце ще з'єднане з слизовою оболонкою матки. Кров'яних виділень з піхви немає, або їх мало. Для загрозливого аборту характерними є незначний тягнучий біль, відчуття тяжкості внизу живота, висока збудливість матки (навіть звичайні рухи вагітної чи пальпація матки під час піхвового дослідження викликають її тривале скорочення). Шийка матки закрита, а розміри матки відповідають терміну вагітності. Якщо жінка ретельно дотримується призначеного режиму та лікування, то вагітність вдається зберегти.
Лікування проводять у стаціонарі. Насамперед усувають причину, що викликала аборт. Якщо визначено гормональну недостатність яйника або плаценти, призначають гормональні препарати: естрогени і прогестерон, які вводять дом'язово впродовж 8-10 днів. Перші 2-3 ін'єкції призначають щоденно в співвідношенні 50000 од (0,5 мг) естрогену та 10-15 мг прогестерону. Якщо після трьох днів лікування явища загрозливого аборту не зникають - призначають 1 мг естрогену і 25 мг прогестерону впродовж трьох днів. Після 8 тижня вагітності значним лікувальним ефектом володіє дом'язове введення хоріонічного гонадотропіну (500-1500 ОД) і розчину токоферолу ацетату (1 мл 30 % розчину) впродовж 10 днів. Для припинення скорочень матки застосовують тропацин (0,01-0,02 г) або папаверину гідрохлорид (0,03 г) тричі в день. Широко застосовують спазмолітики (но-шпа), полівітаміни.
Аборт, що розпочався характеризується нападоподібними болями внизу живота, в паховій ділянці та кров'янистими виділеннями з піхви. Ці ознаки є більш інтенсивними, ніж при загрозливому аборті. Відшарування плідного яйця відбувається на невеликій ділянці, і оскільки воно ще перебуває в матці, величина її відповідає терміну вагітності. Канал шийки матки в такому випадку закритий або ледь відкритий. Лікування проводять аналогічне, як і при загрозливому аборті. Якщо кровотеча підсилюється і аборт переходить в наступну стадію, проводять інструментальне вишкрібання порожнини матки.
Аборт в ходу. В цій стадії відшароване плідне яйце через розкритий канал шийки матки виштовхується з її порожнини. Під час піхвового дослідження канал шийки матки розкритий, а плідне яйце, що перебуває в ньому нижнім полюсом виступає в піхву. Аборт в ходу часто супроводжується сильною кровотечею. Лікування полягає в видаленні відшарованого плідного яйця інструментальним способом.
Неповний аборт. Якщо під час аборту частина плідного яйця затримується в порожнині матки, аборт називають неповним. Найчастіше в матці залишається водна, ворсинчата, відпадна оболонка плаценти або її частини. Цей вид аборту супроводжується кровотечею, яка може бути тривалою, помірною або сильною. Часто виходять згустки крові разом з частинками оболонок, що затримались в матці. Канал шийки матки при цьому розкритий настільки, що пропускає палець. У разі виникнення неповного аборту проводять інструментальне вишкрібання елементів плідного яйця, які затримались в порожнині матки.
Повний або завершений аборт характеризується тим, що плідне яйце повністю виходить з порожнини матки (цілком або частинами). Після цього матка скорочується, канал її шийки закривається і кровотеча припиняється. Проте після повного аборту, що стався в ранні терміни вагітності рекомендують вишкрібання порожнини матки, щоб переконатись в тому, що відпадна оболонка видалена повністю. При повному аборті у пізні терміни (до 28 тижнів) необхідно завжди проводити інструментальне вишкрібання порожнини матки.
ГОСТРІ СУДИННІ РОЗЛАДИ. КОМАТОЗНІ СТАНИ.
До гострих судинних розладів відносять непритомність, шок, колапс.
Непритомність
Непритомність - це раптове короткочасне потьмарення свідомості, зумовлене гострого ішемією головного мозку.
Розрізняють наступні види непритомності (А.М.Коротков, Г.А.Акімов, 1970):
- вазомоторна;
- вазовагальна;
- зумовлена порушенням гомеостазу;
- серцева.
Вазомоторна і вазовагальна непритомність виникає внаслідок вегетативної дисрегуляції судин, що призводить до перерозподілу крові в організмі, внаслідок чого головний мозок отримує менше кисню, ніж необхідно. Цим пояснюється виникнення непритомності при різкій зміні положення тіла, тривалому стресі, негативних емоціях, сильному натужуванні. Тривала інтоксикація при різних захворюваннях викликає патологічні зміни гомеостазу, що може бути причиною непритомності. Зниження систолічного та хвилинного об'єму серця при аортальних вадах, блокадах, пароксизмальній тахікардії, асистолії може стати причиною серцевої непритомності. Крім того, до розвитку гіпоксії мозку призводять перевтома, недосипання, неповноцінне харчування.
Патогенетичними механізмами виникнення непритомності є розлади судинного тонусу, підвищення активності блукаючого нерва та дисфункція ретикулярної формації головного мозку.
Непритомність виникає гостро. Інколи їй передує стан, який характеризується вираженою різкою слабкістю, шумом в вухах, «мерехтінням мушок» перед очима, відчуттям «порожнечі» в голові, онімінням кінцівок, нудотою, блідістю обличчя, пітливістю.
Подобные документы
Поняття астматичного статусу (АС) як синдрому гострої прогресуючої дихальної недостатності. Частота виникнення АС у хворих бронхіальною астмою. Клінічні форми АС, стадії його перебігу. Принципи терапії АС. Невідкладні заходи надання першої допомоги.
презентация [162,8 K], добавлен 26.02.2014Наркотична залежність, надання першої медичної допомоги, способи лікування. Метод доктора Назаралієва, атропіношокова терапія. Замісна терапія. "Чищення крові". Загрозливі стани й невідкладна допомога. Передозування наркотиків - загроза життю наркомана.
реферат [32,1 K], добавлен 20.02.2010Дослідження законодавства в сфері охорони здоров’я. Перша медична допомога при невідкладних та при шокових станах. Основні симптоми в психіатрії, базові принципи невідкладної допомоги при невідкладних станах. Особливості терапії невідкладних станів.
курсовая работа [45,0 K], добавлен 25.09.2019Штучне дихання, його види та застосування. Закритий масаж серця. Перша допомога при отруєнні шкідливими газами у шахті. Загальні відомості про рани, перемоли та надання першої допомоги. Способи зупинки кровотеч. Накладання пов'язок. Допомога при ударах.
учебное пособие [5,8 M], добавлен 09.03.2016Показники життєдіяльності організму та ознаки смерті. Схема надання першої медичної допомоги при кровотечах, травмах, ураженні електричним струмом, тривалому здавлюванні, шоку, опіках, переохолодженні, тепловому ударі, отруєнні, укусах звірів, утопленні.
методичка [1,0 M], добавлен 16.01.2011Невідкладна допомога при гострих порушеннях дихання і раптовій зупинці серця. Кровотечі, перелами, струси, забиття головного мозку. Відрив кінцівок, тривале роздавлювання м'яких тканин. Проникаюче поранення грудної клітини. Опіки, відмороження, отруєння.
методичка [52,8 K], добавлен 11.01.2010Види отруйних змій, їх звички. Перша допомога при укусах бджіл, ос, шершнів та джмелів. Укуси комарів, основні характерні симптоми. Лікарські засоби допомоги. Надання першої допомоги потерпілому при укусі отруйної змії. Відсмоктування та шкірні розрізи.
презентация [522,5 K], добавлен 24.02.2015Найпростіші доцільні заходи для полегшення самопочуття хворих і перебігу їхнього захворювання або перша допомога. Значення дотримання правил особистої гігієни. Поняття медичної деонтології – етичні норми та правила поведінки медичного персоналу.
реферат [17,9 K], добавлен 15.02.2009Закон України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". Організація надання медичної допомоги. Принципи організації надання медичної допомоги. Заклади охорони здоров'я. Організація медичного обслуговування населення.
реферат [17,0 K], добавлен 08.02.2007Вивчення фізико-хімічних та біологічних властивостей озокериту. Ознайомлення із механічними, температурними та хімічними факторами дії гудронового мінералу на організм людини. Розгляд методики застосування гірського воску: показання та протипоказання.
контрольная работа [26,7 K], добавлен 02.01.2012
