Перша долікарська допомога
Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності. Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги. Принципи застосування транспортної імобілізації. Показання та протипоказання до переливання крові. Невідкладні стани у дітей.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.07.2017 |
| Размер файла | 4,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Рис. 10. Пов'язки на пальці китиці: а - зворотна; б - спіральна; в - «рукавичка».
Колосоподібна повґязка на І палець починається з фіксації бинта на зап'ястку, потім бинт ведуть косо через тильну поверхню китиці і великого пальця і повертають через тил китиці до променево-запґястного суглобу. Далі ці вісімкоподібні тури повторюють декілька разів, послідовно зміщуючи перехрест бинтів на пальці до його основи. Фіксують бинт на запґястку.
Повґязка на китицю і променево-запґястний суглоб є комбінацією кругової і вісімкоподібної повґязок. Накладають кілька кругових турів на ділянку променево-запґястного суглобу, бинт через тил китиці проводять через І-й міжпальцевий проміжок на долонну поверхню китиці і накладають кілька кругових турів на китицю. Бинт повертають через тил китиці на передпліччя. Вісімкоподібні тури повторюють кілька разів з переплетенням їх на тильній поверхні китиці. Бинт фіксують круговими турами в ділянці променево-запґясткового суглобу. Передпліччя можна надійно закрити також спіральною пов'язкою (рис. 10в).
Рис. 11. Колосоподібна пов'язка на китицю
Пов'язку на ліктьовий суглоб накладають при згинанні руки в ліктьовому суглобі під кутом 90є (рис. 12). Бинт кількома круговими турами фіксують на плечі одразу вище суглобу, а потім виконують вісімкоподібну пов'язку, яка сходиться, з перехрещенням турів в зоні ліктьової ямки. Останні тури закривають ліктьовий відросток. Фіксують бинт круговим туром на плечі.
Колосоподібна пов'язка на плечовий суглоб. На плече ближче до пахвинної ямки накладають три кругові тури. З пахвинної ямки починають четвертий, ведуть його косо вверх по зовнішній поверхні плеча на спину і далі навколо грудної клітки до початку цього туру. П'ятий тур бинта ведуть через ділянку плечового суглобу, дещо прикриваючи попередній тур, косо вниз навколо плеча і через пахвинну ямку на передню поверхню плечового суглобу, який переходить в наступний тур, аналогічний четвертому. Послідовно зміщують тури бинта, повністю закривають ділянку суглобу.
Пов'язку Дезо застосовують для фіксування всієї верхньої кінцівки (рис. 14а). Перед її накладанням в пахвинну ділянку встановлюють невеликий ватно-марлевий валик, руку притискають до тулуба і згинають в ліктьовому суглобі під кутом 90?.
Рис. 12. Пов'язка на передпліччя і «черепашача» пов'язка на ділянку ліктьового суглобу.
Рис. 13. Пов'язка на верхню кінцівку
Після цього круговими турами фіксують плече до грудної клітки, бинтуючи від здорового боку до хворого. З пахвинної западини здорового боку бинт проводять по передній поверхні грудної клітки на хворе надпліччя, переводять назад, опускають до ліктя, підхоплюють лікоть, передпліччя і китицю та повертають бинт в пахвинну ділянку. Далі проводять тур косо по спині на надпліччя хворої руки, переводять вперед до ліктя, огинають його і по спині повертаються до пахвинної западини здорового боку. Такі тури повторюють кілька разів і закінчують їх круговим горизонтальним бинтуванням.
Рис. 14. Пов'язки Дезо (а) і Вельпо (б).
Пов'язку Вельпо часто застосовують після вправлення вивиху плеча (рис. 14б). Китицю хворої руки вкладають на здорове надпліччя. Бинтують круговими турами від хворого боку, поступово фіксуючи руку до тулуба. Потім ведуть бинт в пахвинну западину здорового боку, і по спині косо до хворого надпліччя. Після цього проводять тур вниз по зовнішній поверхні плеча, огинають лікоть і косо вгору проводять до здорової пахвинної западини. Такі тури проводять декілька разів до повної фіксації кінцівки.
Пов'язки на нижню кінцівку
Пов'язка на І палець стопи починається з закріплення бинта кількома круговими турами на рівні кісточок гомілки (рис. 15). Наступний тур проводять по тилу стопи і І-го пальця, закриваючи його повністю. Бинт накладають на палець висхідною спіральною пов'язкою до його основи, після чого бинт виводять через міжпальцевий проміжок на тильну поверхню стопи і фіксують циркулярним туром до гомілки.
Зворотна повґязка на дистальні відділи стопи. Закріплюють бинт кількома круговими турами на гомілці, виводять його на тильну поверхню стопи, перекидають через пальці, і закривають підошву стопи, де бинт перегинають і повертають на тильну поверхню. Кількома поворотними турами закривають весь дистальний відділ стопи, після чого закріпляють ці тури висхідною спіральною пов'язкою. Бинт закріпляють круговими турами на гомілці (рис. 16а).
Рис. 15. Спіральна пов'язка на I палець стопи
Рис. 16. Пов'язки на стопу: а - зворотна; б - колосоподібна; в - хрестоподібна.
Пов'язка на всю стопу. Бинт круговими турами закріпляють на гомілці і закривають бокові поверхні стопи циркулярними турами (без натягу) через п'ятку і пальці. Ці тури фіксують висхідною спіральною повґязкою від пальців до гомілки (рис. 16б).
Вісімкоподібна (хрестоподібна) пов'язка на гомілково-ступневий суглоб. На гомілку в ділянці кісточок в напрямку зліва направо накладають кілька кругових турів. Від внутрішньої кісточки бинт переводять на тильну поверхню стопи до її зовнішнього краю, обводять поперечно навколо стопи і через тильну поверхню ведуть до зовнішньої кісточки, а потім - навколо гомілки. Такі вісімкоподібні тури повторюють декілька разів. Бинт фіксують на гомілці (рис. 16в).
Рис. 17. Черепашача пов'язка на стопу.
Черепашачу повґязку на пґяткову ділянку (рис. 17) починають двома круговими турами через п'ятку і передню поверхню гомілково-ступневого суглобу. Накладають наступні тури, які розходяться почергово вище і нижче суглобу. Ці тури закріплюють ходом бинта навколо п'яткової ділянки, потім вісімкоподібною пов'язкою на гомілково-ступневому суглобі.
АСЕПТИКА І АНТИСЕПТИКА
Історія виникнення
У розвитку хірургії виділяють два періоди - доантисептичний та антисептичний. Перший період тривав до другої половини ХІХ століття, а початком другого вважають 1867 рік. До середини ХІХ століття понад 80 % прооперованих хворих вмирали від гнійно-септичних і гнилісних ускладнень операційних ран, розрізи, місця пункції тканин та інші маніпуляції дуже часто ускладнювались важкими гнійними процесами.
Король Франції Людовік XIV із гіркою іронією зауважував, що «ночі хірургів для його вояків загрозливіші, ніж ворожі кулі», оскільки більшість поранених помирали від сепсису після операції, яка була головним методом лікування відкритих і закритих переломів кісток кінцівок. З цього приводу М.Пірогов із сумом констатував, що «поранений, у якого не був розпізнаний перелом і якому, у зв'язку з цим, не було зроблено ампутації, зобов'язаний своїм життям лікарському незнанню».
І хоч ще в сиву давнину найбільш спостережливі та проникливі лікарі вказували на значення чистоти рук, шкіри, одягу, білизни, приміщення, повітря та води для загоєння ран і успішного одужання хворих і навіть застосовували для обробки ран спирт, оцет, вино, дьоготь, мідний купорос, до другої половини ХІХ століття нагноєння ран (випадкових і операційних) вважалось явищем природним і закономірним. Тільки в поодиноких випадках причину нагноєння рани чи пологової гарячки бачили в гіпотетичних «міазмах живої природи», що передавалися від хворої людини через руки, перев'язувальний матеріал, інструменти, білизну під час лікарських процедур та досліджень.
Серед тих, хто усвідомлював роль асептики і антисептики слід відмітити угорського акушера-гінеколога Ігнаца Земмельвейса (1818-1865), який у 1847 році стверджував, що причиною післяродового сепсису є занесення трупної отрути в родові шляхи жінок студентами, котрі приходять з анатомічного театру й обстежують хворих забрудненими руками. Земмельвейс зобов'язав акушерів мити руки розчином хлорного вапна, що призвело до зниження кількості ускладнень.
М.Пірогов визнавав, що причиною нагноєння й піємії є живі «прилипливі міазми», які передаються від одного хворого до іншого через білизну, повітря, перев'язувальний матеріал, руки хірургів. Для профілактики нагноєнь у військових шпиталях М.Пірогов запровадив простий і геніальний захід - сортування і відокремлення хворих із гнійними ранами від «чистих» поранених, рекомендував спалювати просочені гноєм матраци. Для обробки гнійних ран він використовував спиртовий розчин йоду, нітрату срібла, хлорне вапно. Всі ці заходи, однак, не могли забезпечити ефективної боротьби з нагноєнням, оскільки лікарі не знали причини виникнення нагноєнь, і не мали жодної уяви про роль в цьому процесі мікроорганізмів. Лише після відкриття Луї Пастером процесів бродіння та гниття як наслідків життєдіяльності мікроорганізмів, стало можливим обґрунтування емпіричних припущень щодо походження гнійної інфекції і було створено систему профілактичних заходів, яка згодом отримала назву антисептика. Першим будівничим цієї системи став Джозеф Лістер (1827-1912), який, вивчаючи смертність хворих після операцій, дійшов висновку, що причиною ускладнень є бактерії. Він розробив методику зменшення кількості мікроорганізмів, які знаходяться в повітрі та на предметах, які доторкаються до поверхні рани. Джозеф Лістер довів, що гнійні ускладнення розвиваються внаслідок попадання бактерій в тканини через пошкоджену шкіру. Він був впевнений, що мікроорганізми проникають в рану головним чином з повітря, і вважав, що при захисті рани від проникнення в неї повітря шляхом накладання герметичної пов'язки, можна попередити інфікування. В якості засобу знищення бактерій Лістер запропонував карболову кислоту. За методикою Лістера під час операцій проводилось постійне знезараження повітря, перев'язувального матеріалу, інструментів, шкіри хворого, рук хірурга, що призводило до отруєння медичного персоналу і хворого.
Подальший розвиток мікробіології виявив, що мікроорганізми можна знищувати за допомогою високої температури. Великою заслугою хірургів М.Суботіна і Е.Бергмана є розробка методів використання киплячої води і пари для знищення мікроорганізмів на інструментах, операційній білизні, перев'язувальному матеріалі. Е.Бергман та його учень Шіммельбуш детально розробили методи запобігання рановій інфекції і цей спосіб, на відміну від антисептики отримав назву асептики.
У 1890 році на І з'їзді німецьких хірургів Е.Бергман проголосив асептику основним засобом боротьби з хірургічною інфекцією. Однак це твердження в перші ж роки виявило свою недосконалість. Стало відомо, що відмова від антисептичних засобів є неправильною. З того часу обидва напрямки склали єдину систему, яка впродовж ХХ століття збагатилась місцевими механічними втручаннями (хірургічна обробка рани), появою нових фізичних і хімічних засобів, біологічних препаратів, технічних і організаційних заходів.
Основні принципи антисептики
Антисептика - комплекс заходів і засобів, спрямованих на знищення мікроорганізмів в рані, патологічному утворенні, або в організмі в цілому.
Розрізняють фізичну, механічну, хімічну і біологічну антисептику.
Фізичну антисептику складають фізичні методи, які створюють в рані несприятливі умови для розвитку бактерій і зменшують всмоктування токсинів і продуктів розпаду тканин.
Тампони з марлі, дренажі з гуми, скла, пластмаси забезпечують відтік ранового вмісту і сприяють очищенню ран від інфікованих виділень (мікробів, токсинів і продуктів розпаду тканин). Гігроскопічні властивості марлі посилюються при змочуванні її 10 % розчином натрію хлориду. Використовується також відкритий метод лікування ран - без накладання пов'язки, що сприяє підсушуванню рани і створенню несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. До фізичної антисептики відноситься також використання ультрафіолетових променів, ультразвуку, променів лазера, діадинамічних струмів (струми Бернара) і електрофорезу різних антисептичних засобів.
Механічна антисептика - комплекс механічних заходів, спрямованих на знищення інфекції в рані або створення несприятливих умов для її розвитку. В основі механічної антисептики лежать прийоми видалення з ран некротизованих і нежиттєздатних тканин та чужорідних тіл, які є основним поживним середовищем для мікроорганізмів.
При цьому можна виконати операцію, яка носить назву первинної хірургічної обробки рани. Метою цього оперативного втручання є запобігання розвитку інфекції в рані і досягнення її загоєння первинним натягом. Суть операції ґрунтується на мікробіологічних дослідженнях, започаткованих в 1899 році П.Фрідріхом. Він встановив, що патогенна мікрофлора, яка потрапила в рану, впродовж 6 годин зосереджена на її поверхні і не розмножується. Тільки після закінчення вказаного часу мікроби починають розмножуватись і проникати в тканини. На основі цих дослідів вчені дійшли висновку, що розвиткові мікрофлори в рані можна запобігти, якщо висікати її краї та дно у межах здорових тканин у перші 6 годин з моменту поранення. Первинна хірургічна обробка рани, яка проводиться через 24 години з моменту поранення називається пізньою.
Сучасна первинна хірургічна обробка рани складається з наступних елементів:
- дезінфекції операційного поля у радіусі до 10 см навколо рани;
- знеболення (загальне чи місцеве) залежно від рани та стану потерпілого;
- розсікання рани впродовж її довгої осі до дна (при необхідності);
- ревізія порожнини рани шляхом її огляду;
- видалення з рани сторонніх тіл (скалок металу, дерева, одягу, камінців, землі тощо);
- висікання пошкоджених країв рани і дна в межах здорових тканин, відступивши при цьому від ранових країв на 0,5-1,5 см (залежно від локалізації рани і анатомо-фізіологічних особливостей пошкодженої ділянки - розміщення життєво важливих судин, нервів, органів);
- коли повне видалення дна рани або її країв виконати неможливо, видаляють лише найбільш уражені тканини в анатомічно можливих межах;
- проведення гемостазу в рані і накладання швів.
Хімічна антисептика - це використання різних хімічних речовин, які мають бактерицидну або бактеріостатичну дію на мікроорганізми. В основі механізму дії хімічних антисептиків лежать процеси окислення, адсорбції, згортання білків, дегідратації. Внаслідок цих реакцій наступає загибель бактерій (бактерицидна дія) або затримується їхній розвиток і розмноження (бактеріостатична дія).
Хімічні антисептики поділяються на кілька груп.
Група галоїдів:
- хлорамін Б (Chloraminum) - білий або жовтуватий кристалічний порошок, який містить 25-29 % активного хлору. Має антисептичну і дезодоруючу дію. В хірургії використовують 0,5 % розчин для дезінфекції рук, 0,2-0,5 % розчин для промивання ран і 2 % розчин для дезінфекції неметалічних інструментів;
- хлорацид (Chloracidum) - білий кристалічний порошок, розчиняється у воді, спирті. У вигляді 0,5 % розчину застосовується для обробки рук хірурга, стерилізації катетерів, дренажів, промивання гнійних порожнин, лікування інфікованих ран;
- хлоргексидину гідрохлорид (Chlorhexidinum) - випускають у вигляді 20 % водного розчину у флаконах по 500 мл. Є ефективним засобом проти грам-позитивних і грам-негативних мікробів, стимулює фагоцитарну дію стосовно грибків. 0,5 % спиртовий розчин широко застосовується для обробки рук хірурга, операційного поля, стерилізації хірургічного інструментарію. Водний розчин хлоргексидину використовують при гнійно-септичних процесах для промивання ран, порожнин, сечового міхура та ін.
- спиртовий розчин йоду (Solutio Jodi spirituosa) - широко застосовується для дезінфекції шкіри операційного поля, країв рани, рук хірурга. Крім бактерицидної і бактеріостатичної дії має припікальні і дубильні властивості. Дублення шкіри ущільнює її і закриває багаті на мікрофлору вивідні протоки сальних і потових залоз.
- йодонат (Jodonati) - водний розчин суміші натрію алкілсульфатів з йодом. 1 % розчин препарату, розведений в 3 рази дистильованою водою, є ефективним засобом для обробки операційного поля.
- йодинол (Jodinoli) - водний розчин 0,1 % розчину йоду, 0,3 % розчину калію йодиду і 0,9 % полівінілового спирту. Йодинол використовують для лікування термічних і хімічних опіків, гнійних ран, ангін.
- йоддицерин (Jododicerinum) - новий препарат, який має виражену фунгіцидну, протимікробну і противірусну дію. Препарат у вигляді розчину застосовується при лікуванні гнійних ран, трофічних виразок, нориць. Препарат застосовують місцево на тампонах і турундах, у вигляді промивань, зрошень.
- бетадин (полівінілпіролідону йодид) (Betadinum) - випускається у вигляді розчину, мазі і мила. Широко застосовується для знешкодження бактерій в рані у чистому вигляді або у вигляді 10 % розчину. 1 % розчин бетадину також використовується для промивання черевної порожнини під час операції.
Окислювачі:
- пероксид водню (Hydrogenii peroxydati diluta) - 3 % розчин перекису водню у воді. Це безколірна рідина, при її розкладанні звільнюється кисень, який в момент виділення володіє сильними окислювальними властивостями і створює несприятливі умови для розвитку анаеробних і гнилісних мікроорганізмів;
- калію перманганат (Kalii hypermanganicum) - порошок червоно-фіолетового кольору, легкорозчинний у воді. Використовують водні розчини: 0,1-0,05 % - для промивання ран; 0,01-0,1 % - для полоскання порожнини рота і горла; 0,02-0,1 % - для спринцювань; 2-5 % - для змазувань виразкових та опікових поверхонь. При взаємодії з органічними речовинами калію перманганат виділяє кисень, який є активним окислювачем.
Солі важких металів:
- ртуті дихлорид (Hydrargyri dichloridum) - білий кристалічний порошок, добре розчиняється у воді. Сулема - сильна отрута, тому її розчини зафарбовують у синій або рожевий колір і помічають особливою етикеткою. Розчини сулеми 1:1000 і 1:2000 володіють високим бактерицидним ефектом, який у розчинах, багатих білками (ексудат, кров, виділення з рани) різко зменшується, внаслідок з'єднання препарату з протеїнами і утворення альбумінатів. Сулему використовують для стерилізації шовку, дезінфекції рукавичок і предметів догляду за хворими;
- ртуть ціаниста оксидна (Hydrargyri oxycianidum) - сильний антисептичний засіб. У концентрації 1:1000 застосовують для стерилізації інструментів з оптичними системами. Розчини в концентрації 1:2000-1:10000 використовують в урологічній практиці для промивання сечового міхура, в практиці офтальмолога - при бленореї, гонореї, кон'юнктивітах та ін.;
- срібла нітрат (Argenti nitras) - прозорі кристали без запаху, добре розчиняються у спирті, воді. 1-2 % розчини мають в'яжучу і протизапальну дію, 5-10 % розчини - припікальну дію. Використовують для лікування виразок, тріщин, припікання надлишкових грануляцій.
Спирти:
- спирт етиловий або винний (Spiriti aethylica) - використовуються 70-96 % розчини як чистого, так і денатурованого спирту. 70 % спирт має дезінфікуючі властивості, а 96 % - дубильні. Широко використовується для дезінфекції шкіри рук хірурга, зберігання стерильного шовку, дезінфекції інструментів.
Альдегіди:
- формалін (Formalinum) - водний розчин, який містить 36,5-37,5 % формальдегіду. Є сильною отрутою. 0,5 % розчин застосовують для дезінфекції інструментів. Входить до складу трійного розчину (формалін - 20 г, карболова кислота - 10 г, карбонат натрію - 30 г на 1000 мл дистильованої води). В парах формаліну стерилізують інструменти з оптичними системами.
Барвники:
- метиленовий синій (Methylenum coeruleum) - темно-зелений порошок, який погано розчиняється у воді, спирті. Використовують у вигляді 1-3 % спиртового розчину при опіках, гнійних захворюваннях шкіри;
- діамантовий зелений (Viride nitens) - застосовують 0,1-0,2 % спиртовий розчин при гнійничкових захворюваннях шкіри. Входить до складу рідини М.В.Новікова, яку використовують для обробки мікротравм, висипань на шкірі;
- ріванол (Aethacridini lactas) - кристалічний порошок жовтого кольору, має протимікробну, антикокову дію, особливо проти стрептококу, малотоксичний, не подразнює тканин. Використовують для обробки і лікування ран, промивання плевральної і черевної порожнин у концентраціях 0,05 % (1:2000), 0,1 % (1:1000), 0,2 % (1:5000).
Феноли:
- фенол або карболова кислота (Acidi carbolici) - використовують 2-3 % розчин для дезінфекції інструментів, рукавичок, дренажів. При застосуванні розчинів високих концентрацій може виникнути опік шкіри або слизових оболонок.
Детергенти:
- церигель (Cerygelum) - безколірна в'язка рідина із запахом спирту. Відноситься до групи катіонних детергентів і має велику поверхневу активність. При нанесенні на шкіру утворює плівку, застосовується як антибактеріальний, антисептичний препарат для обробки рук;
- етоній (Aethonium) - білий кристалічний порошок, добре розчиняється у воді і спирті. Ефективний відносно стрептококів, стафілококів та інших мікроорганізмів. Викликає також місцеву знеболювальну дію, стимулює загоєння ран. Застосовують у вигляді 0,02-1 % розчинів;
- діоксидин (Dioxidinum) - зелено-жовтий кристалічний порошок без запаху, гіркий на смак. Добре розчиняється у воді, має широкий антимікробний спектр дії. До нього чутливі як аеробні, так і анаеробні мікроорганізми. Для зовнішнього застосування випускають у формі 1 % та 0,5 % водного розчинів, для довенного застосування - 0,1 % розчин;
- дімексид або диметилсульфоноксид (Dimexidum) - прозора рідина із специфічним запахом, добре розводиться водою або спиртом. Препарат має виражену бактерицидну, протизапальну, знеболювальну дію, підвищує чутливість мікрофлори до антибіотиків. Для зовнішнього застосування використовують 10-30 % розчини.
Біологічна антисептика об'єднує групу препаратів, які діють безпосередньо на мікробну клітину або її токсини, а також групу речовин, які діють на макроорганізм. До речовин першої групи відносять антибіотики, сироватки, сульфаніламідні препарати, протеолітичні ферменти, фітонциди, похідні нітрофурану. До речовин другої групи відносять вакцини, анатоксини, кров, плазму, імуноглобуліни, які діють на організм людини шляхом посилення його імунітету, захисних і специфічних властивостей.
Сучасною фармацевтичною промисловістю випускають переважно синтетичні та напівсинтетичні антибіотики. Кожний антибіотик є специфічним для певної групи мікроорганізмів. Крім антибіотиків, які діють на невеликі групи мікроорганізмів, виділяють антибіотики широкого спектру дії. Антибіотики виявляють бактеріостатичну дію, тобто гальмують розвиток і розмноження бактеріальних клітин, а також бактерицидну дію - припиняють їх життєдіяльність.
Розрізняють наступні групи антибіотиків:
- Пеніциліни. Бензилпеніцилін (Penicillinum) - мають широкий спектр дії відносно різних мікроорганізмів. До цієї групи відносять також синтетичні пеніциліни (ампіцилін, оксацилін, метацилін, ампіокс). Пеніциліни швидко всмоктуються і виводяться з організму, в зв'язку з чим його вводять кожні 4-6 годин. Пеніцилін розводять на 0,9 % розчині натрію хлориду або 0,25-0,5 % новокаїну і вводять домя'зово по 1 млн ОД, а синтетичні пеніциліни - по 1 г 4 рази на добу.
- Стрептоміцини. Стрептоміцин (Streptomycinum) - має виражену дію на різну мікрофлору, особливо на мікобактерію туберкульозу. Вводять дом'язово в дозі 500000-1000000 ОД двічі на добу.
- Тетрацикліни. Тетрациклін (Tetracyclinum) - застосовують при опіках, різних гнійних ускладненнях. Призначають у вигляді таблеток по 0,1-0,5 г 4-6 разів на добу. Максимальна добова доза складає 2 г. Місцево може застосовуватися у вигляді 1-2 % мазі.
- Аміноглікозиди. Гентаміцину сульфат (Gentamуcіni sulfas) має бактерицидну дію відносно багатьох грам-позитивних і грам негативних мікроорганізмів, в тому числі - протея, кишкової палички. Резистентність розвивається повільно. Препарат швидко всмоктується. Має ото-, нефро- та гепатотоксичну побічну дію. Випускається у флаконах і ампулах по 80 та 40 мг. До цієї групи також відноситься новий сучасний препарат клацид (кларитроміцин).
- Макроліди. Еритроміцин (Erythromycinum) за спектром дії близький до пеніцилінів, у своїй структурі має лактонне кільце. Приймається у вигляді таблеток по 0,1 г, 0,25 г (10000-25000 ОД) кожні 4-6 годин. Добова доза - 2 г.
- Левоміцетини. Левоміцетин (Laevomycetinum) - синтетичний препарат широкого спектру дії. Призначають у таблетках за 20-30 хвилин до їди 3-4 рази на добу по 0,25 або 0,5 г; в капсулах - по 0,1 г, 0,25 г, 0,5 г. Для довенного введення застосовують 1 % розчин (левоміцетину сукцинат) - 0,25 г або 0,5 г розчиняють відповідно в 25 або 50 мл води для ін'єкцій. Також можна вводити крапельно з 5 % розчином глюкози, 0,9 % розчином натрію хлориду.
- Ріфампіцини. Ріфампіцин (Rifampicinum) має виражену антибактеріальну дію, включаючи штами, стійкі до інших антибіотиків. Активний також відносно туберкульозної палички. У великих концентраціях діє на кишкову паличку. Призначають для дом'язового та довенного введень в дозі 0,5-1,5 г двічі на добу.
- Цефалоспорини. Цефазолін (Cefasolinum) - в основі структури цих антибіотиків є 7-аміноцефалоспоринова кислота. Мають широкий спектр антибактеріальної дії. На сьогоднішній час випускаються і широко застосовуються в клінічній практиці цефалоспорини І, ІІ, ІІІ і ІУ покоління (цефуроксим, цефотаксим, цефоперозон, цефтріаксон та ін.). Цефазолін випускається у вигляді солі натрію. Препарат вводять в дозі 0,5-1,0 г дом'язово або довенно, розвівши попередньо в ізотонічному розчині натрію хлориду.
- Я-лактамні антибіотики. Тієнам (Thienam) - антибіотик нового покоління з широким спектром дії до грампозитивних і грамнегативних патогенних мікроорганізмів, аеробних та анаеробних, стійких до дії інших антибіотиків. Препарат випускають у двох формах: для дом'язового і довенного введень, флакони містять по 500 і по 750 мг препарату. Призначають по 2-3 г на добу.
- Фторхінолони. Основні представники - абактал і цифран. Розчини жовтого кольору, мають широкий спектр антимікробної дії, дуже активні відносно грамнегативних аеробних бактерій та стафілококів, включаючи метициліностійкі штами. Випускають в ампулах по 5 мл, де міститься 400 мг препарату, вводять довенно двічі на добу, розводячи у 250 мл 5 % розчину глюкози.
Правила антибіотикотерапії:
- наявність точних показань до антибіотикотерапії;
- правильний вибір дози та курсу антибіотикотерапії;
- спочатку призначають антибіотик широкого спектру дії, після визначення антибіотикограми - антибіотик, до якого чутлива мікрофлора;
- врахування синергізму та антагонізму при призначенні кількох антибіотиків;
- проведення проби на чутливість до антибіотика;
- при тривалому курсі антибіотикотерапії потрібно призначати протигрибкові препарати.
Перед введенням антибіотиків слід провести проби на чутливість. Шкірна проба проводиться за допомогою скарифікації на внутрішній поверхні передпліччя. Після обробки 70 % етиловим спиртом наносять одну краплю досліджуваного препарату, розведеного 0,9 % розчином натрію хлориду (1ОД на 1 мл). При появі через 30 хвилин гіперемії, набряку і висипу проба вважається позитивною. Під'язикова проба - хворому на маленькій кульці дають ј-1/3 дози досліджуваного медикаменту під язик. При позитивній пробі через 10-20 хвилин спостерігають набряк вуздечки язика, слизової оболонки рота, губ.
Сульфаніламідні препарати - це велика група сполук з вираженою антибактеріальною бактеріостатичною дією, в основі якої є порушення обміну фолієвої кислоти в бактеріальній клітині:
- стрептоцид (Streptocidum) - білий кристалічний порошок, погано розчиняється у воді. Використовують для лікування стрептококової, менінгококової, гонококової та інших інфекцій. Приймають всередину по 0,5-1,0 г 4-6 разів на добу;
- сульфадимезин (Sulfadimezinum) - більш активний, ніж стрептоцид. Застосовують при запальних захворюваннях стафілококової етіології. Призначають по 0,5-1,0 г через 4-6 годин;
- етазол (Aethazolum) - білий з жовтуватим відтінком порошок, практично не розчиняється у воді та спирті. Має виражену дію на стрептококи, пневмококи, менінгококи, гонококи, кишкову паличку патогенні анаеробні мікроорганізми. Призначають по 1,0 г 4-6 разів на добу;
- бактрим (Baktrium) - комбінований препарат, що складається з двох діючих речовин: сульфометоксазол і триметоприм. Призначається по 2 таблетки 2 рази на добу. Препарат швидко всмоктується, максимальна його концентрація його утримується протягом 7 годин;
- метрогіл або метроджил (Merogylum) - протипротозойний препарат з широкою антимікробною активністю. Застосовують у вигляді довенних введень по 100 мл 3 рази на добу;
- фурацилін (Furacillinum) - похідний нітрофурану, володіє високою бактерицидною активністю, діє на стафілококи, анаеробні мікроорганізми, кишкову паличку. Використовується в розчині 1:5000 місцево для промивання ран, плевральної і черевної порожнини, суглобу;
- фурагін (Furaginum) - застосовується при важких інфекціях. При пероральному застосуванні добова доза - 0,3-0,5 г, при довенному - 300-500 мл 0,1 % розчину.
Основними представниками протеолітичних ферментів є: трипсин, хемотрипсин, панкреатична рибонуклеаза, колагеназа, еластолітин, терилітин, вобензим, флогензим, іруксол. В основі дії цих препаратів лежить лізис нежиттєздатних тканин, що сприяє швидкому очищенню ран, а клітини мікроорганізмів стають більш чутливими до дії антибіотиків.
Фітонциди містять рослинні біологічно-активні речовини, які мають виражену протимікробну дію (бактерицидну і бактеріостатичну). Їх виготовляють з листя евкаліпту, звіробою та інших рослин. Широке застосування отримали такі препарати як хлорофіліпт, новоіманін, ектерицид, настойка календули, настойка часнику. Їх використовують, в основному, для лікування гнійних ран, промивання порожнин, а також для інгаляцій при захворюваннях дихальних шляхів.
Для успішного лікування хірургічної інфекції необхідно використовувати кілька видів антисептиків, а інколи - і весь арсенал цих препаратів. Тому виділяють змішану антисептику.
В залежності від методу використання антисептичних засобів виділяють: поверхневу антисептику (присипки, мазі, аплікації) та глибоку антисептику (обколювання, блокади). Розрізняють також місцеву антисептику, коли препарат діє в місці введення та загальну антисептику, коли місце введення віддалене від джерела інфекції, а препарати попадають в джерело разом з током крові і лімфи.
Основні принципи асептики
Під асептикою (а - без, sepsis - гниття) слід розуміти комплекс методів, спрямованих на попередження попадання мікроорганізмів в рану, створення безмікробних, стерильних умов для хірургічної роботи за допомогою використання організаційних заходів, технічних засобів, фізичних і хімічних факторів. Потрібно суворо дотримуватись основного закону асептики - все, що доторкається до рани повинно бути вільним від бактерій, тобто стерильним.
Екзогенна інфекція - це інфекція, яка попадає в рану із зовнішнього середовища, яке оточує хворого:
- повітряна - в рану попадають мікроорганізми, що знаходяться в повітрі;
- крапельна - передається з крапельками слини при розмові, кашлі, чханні;
- контактна - інфікування рани відбувається через предмети, що дотикаються до неї, а також інструменти, рукавички, руки медперсоналу, перев'язувальний матеріал;
- імплантаційна - передається від предметів, які залишаються в рані: шовний матеріал, дренажі та ін., які інфіковані під час операції або внаслідок порушення правил їх стерилізації.
Ендогенна інфекція - це інфекція, яка є в організмі або на його покровах (каріозні зуби, тонзиліт, фурункульоз та ін.). Існує кілька шляхів поширення ендогенної інфекції:
- гематогенний - по кровоносних судинах;
- лімфогенний - інфекція переноситься з током лімфи;
- лактогенний - з молоком матері дитині при маститах;
- контактний - при переході інфекції з одного органу на інший або навколишні тканини (панкреатит - флегмона заочеревинної клітковини, гострий апендицит - перитоніт та ін.).
Профілактика повітряної інфекції передбачає боротьбу із запиленістю і забрудненням повітря, що оточує хворого, проведення своєчасного прибирання біля ліжка хворого, а також в перев'язочній та операційній. Обов'язково слід проводити кондиціювання повітря, опромінення ультрафіолетовими лампами впродовж 10 хвилин, дотримання протимікробного режиму (в операційній кількість колоній мікроорганізмів на 1 м3 не повинна перевищувати 500 до роботи, 1000 - під час і після роботи в операційній). Для перев'язувальної кімнати і передопераційної допускається не більше 1000 колоній на 1 м3. Крім того в пробі об'ємом 250 л повітря не повинно бути плазмокоагуляційного гемолітичного стафілокока.
Для профілактики крапельної інфекції проводять комплекс заходів:
- родичі хворого і медичних працівників з підвищеною температурою тіла, катаральними явищами з боку верхніх дихальних шляхів не допускаються до догляду і лікування хворих;
- при наявності в обстежених посівах патогенних мікробів (бацилоносії) проводять їх санацію;
- обов'язковим є носіння маски, що закриває рот і ніс. Доведено, що маска з чотирьох шарів марлі затримує 90-94 % мікроорганізмів. Маска з шести шарів затримує 97 % бактерій. Для зменшення проникнення крапель слини між шарами марлі додатково слід вкладати прокладки з марлі.
Основними способами профілактики контактної та імплантаційної інфекції є дезінфекція, передстерилізаційна обробка і стерилізація інструментів, перев'язувального, шовного матеріалу, скляних і гумових виробів.
Дезінфекція
Дезінфекція - комплекс заходів, які спрямовані на знищення патогенних та потенційно патогенних для людини мікроорганізмів на інструментах, предметах догляду за хворими, шовному матеріалі та ін.
Всі інструменти після їх використання розбирають і занурюють у 3 % розчин хлораміну, розчин бофедену, мінобаку на 30 хвилин. Якщо інструментарій був забруднений кров'ю, спочатку його занурюють в 1 % розчин натрію бензоату на 60 хвилин або в 4 % розчин пероксиду водню на 90 хвилин. Дезінфекційний розчин застосовують одноразово.
Передстерилізаційна обробка інструментів. Після закінчення дезінфекції медичні інструменти промивають проточною водою до повного видалення дезінфекційного засобу. Промитий і продезінфікований інструментарій замочують у миючому розчині при температурі 50-60°С на 15 хвилин. Миючий розчин складається з 5 г синтетичного прального засобу («Біолот», «Лотос», «Аріель»), 170 мл 3 % розчину пероксиду водню на 825 мл дистильованої води. Після замочування інструменти миють у цьому ж розчині з розрахунку 30 г на один інструмент. Очищений і вимитий інструмент споліскують спочатку під проточною водою, а потім у дистильованій воді. Для контролю якості проведення дезінфекції та передстерилізаційної обробки інструментів проводять бензидинову і фенолфталеїнову проби.
Бензидинова проба (на залишки крові) проводиться наступним чином: на інструмент наносять 1-2 краплі бензидину. Поява фіолетово-синього забарвлення вказує на наявність залишків крові. В цьому випадку дезінфекцію і передстерилізаційну обробку проводять повторно.
Фенолфталеїнова проба (на залишки миючого засобу) проводиться наступним чином: беруть 1 % розчин фенолфталеїну і наносять на вимитий предмет 2-3 краплі розчину. При наявності залишків миючого засобу з'являється рожеве забарвлення. В цьому випадку інструменти повторно промивають проточною і дистильованою водою.
Принципи і види стерилізації
Стерилізація - комплекс фізичних і хімічних способів повного знезараження інструментів, приладів, апаратів та іншого знаряддя медичного призначення.
Розрізняють наступні види стерилізації:
- прожарювання;
- пастеризація;
- кип'ятіння;
- стерилізація сухою парою;
- стерилізація парою під тиском;
- променева стерилізація;
- хімічна та газова стерилізація.
Прожарювання застосовується тільки в ургентних ситуаціях, коли терміново необхідно приготувати окремі інструменти. Слід пам'ятати, при прожарюванні не досягається надійного знезараження і псуються інструменти.
Пастеризація - метод знезараження органічних рідин за допомогою температури 60-100С, при якій гинуть лише вегетативні форми мікробів. Цей метод застосовують при виготовленні білкових препаратів, живильних середовищ шляхом повторного нагрівання до 55-60 С протягом 30 хвилин.
Кип'ятіння застосовується зараз щораз рідше. Інструменти після дезінфекції і передстерилізаційної обробки вкладають у спеціальний металевий стерилізатор із сіткою і кришкою, що щільно закривається. У стерилізатор наливають воду і додають натрію гідрокарбонат для отримання 2 % розчину. Рідину доводять до кипіння, занурюють у неї розібрані і складені на сітці інструменти. Коли вода знову закипить, відмічають час початку стерилізації. Після її закінчення сітку з інструментами виймають із стерилізатора і розкладають на накритому стерильним простирадлом інструментальному столику. Терміни стерилізації методом кип'ятіння наступні: металеві інструменти - 20 хвилин, гумові предмети - 10 хвилин. ріжучі інструменти краще кип'ятити без додавання соди впродовж 5 хвилин, попередньо обгорнувши їхню ріжучу зону марлею. Стерилізація шприців і голок методом кип'ятіння у медичних закладах зараз дозволяється тільки у надзвичайних ситуаціях. Слід пам'ятати що цей вид стерилізації є ненадійним, оскільки віруси ВІЛ-інфекції, гепатиту і спори окремих бактерій можуть витримувати навіть тривале кип'ятіння.
Стерилізація парою під тиском використовується, переважно, для стерилізації перев'язувального матеріалу, операційної білизни при температурі 120-132С. Стерилізацію парою під тиском проводять у спеціальних апаратах - автоклавах. Тиск пари в автоклаві контролюється манометром і спеціальним запобіжним клапаном, через який автоматично скидається надлишок пари, що дозволяє підтримувати відповідний тиск і температуру всередині автоклава.
Паровий стерилізатор складається з трьох частин: пароутворювача-нагрівача, стерилізаційної камери і кожуха (для захисту обслуговуючого персоналу від можливих опіків). При тиску пари в 1 атмосферу стерилізація відбувається при температурі 120С з терміном стерилізації 45 хвилин. При тиску пари в 1,5 атмосфери температура в автоклаві підвищується до 127С, а термін стерилізації скорочується до 30 хвилин. При тиску пари в 2 атмосфери температура всередині автоклава сягає 132С, а термін стерилізації складає 20 хвилин.
Матеріал для стерилізації складають у спеціальні округлі коробки (бікси) різної ємності, які виготовляються з нержавіючої сталі і закриваються кришкою із спеціальним замком. По периметру біксів є маленькі отвори, через які всередину попадає пара. До ручки замка прикріпляють спеціальну бирку, на якій вказують дату стерилізації, матеріал і особу, яка проводила стерилізацію. Після закінчення стерилізації матеріал вважається стерильним протягом 72 годин. Тепер випускають спеціальні стерилізаційні бікси з антибактеріальними фільтрами, у яких термін зберігання стерильного матеріалу подовжується до 30 днів.
Стерилізацію інструментів, шприців проводять парою під тиском в 1,5 атмосфери впродовж 30 хвилин. Гумові трубки, катетери, дренажі перед стерилізацією витримують протягом 60 хвилин в 1 % розчині хлораміну, хлорациду або діоксидину, промивають водою, висушують, загортають у марлю і стерилізують при тиску пари в 1 атмосферу протягом 45 хвилин.
Для оцінки стерильності матеріалу після автоклавування використовують різні хімічні речовини, які змінюють свої фізичні властивості при температурі 120-132С: порошок сірки (при 117С), антипірин і амідопірин (при 110С), резорцин (при 119С), бензойну кислоту (при 121С), сечовину (при 132С). Їх у пробірках вкладають разом з матеріалом у бікси. Останнім часом випускають стандартні індикаторні трубки і спеціальний термоіндикаторний папір, який змінює свій колір залежно від температури та експозиції. Найбільш достовірним методом контролю стерилізації є бактеріологічний метод, який дозволяє виявити не тільки мікроорганізми, а й їхній вид, шляхом посіву змивів з матеріалу на живильні середовища. Його недоліком є те, що результат можна отримати тільки через 48-72 год.
Стерилізація сухим жаром (повітряна стерилізація). Сухожарові шафи встановлюються в стерилізованих кімнатах поряд з операційною. В таких шафах можна стерилізувати декілька наборів різного інструментарію, однак найкраще стерилізувати металевий інструментарій, який вкладають на металеві сітки і поміщають у стерилізатори. Шафу закривають і включають електронагрівальний прилад. За 10-15 хвилин температура всередині шафи сягає 160-2000С. Тривалість стерилізації залежить від температури: при 1600С - 150 хвилин; при 1800С - 60 хвилин; при 2000С - 15 хвилин. Для контролю стерилізації в сухожарових шафах використовують левоміцетин (температура плавлення 150-1600С); сахарозу і винну кислоту (1800С); гідрохінон, тіосечовину (більше 1800С). Найзручніший промисловий індикатор - запаяні труби з порошком сахарози і винної кислоти, які при 1800С перетворюються в рідину.
Газову стерилізацію застосовують в основному для виробів з полімерних матеріалів (ендоскопи, пластмасовий інструментарій). Найпоширенішим газом, що використовується для стерилізації є окис етилену. Оптичні пристрої і деталі до них можна стерилізувати в парах формаліну. Для цього використовують спеціальний герметичний скляний або пластмасовий циліндр (камеру) на дно якої кладуть 2-3 формалінові таблетки (параформ), або поливають 10-20 мл формаліну. Стерилізацію проводять впродовж доби. Після закінчення стерилізації матеріал вкладають у вентиляційну камеру.
Хімічна стерилізація. Ріжучий інструментарій (скальпелі, ножі, ножиці, леза, голки), а також гумові вироби, що псуються при нагріванні, можна стерилізувати в розчинах. Для підготовки інструментарію, як правило, використовують 960 етиловий спирт. Інструменти заливають спиртом за 2 години до початку операції. В окремих випадках, для стерилізації гумових виробів (рукавичок, катетерів, дренажів) використовують діоцид (1:3000) 2 % розчин хлораміну, новосепт, рокал та інші.
Променева стерилізація. При цьому методі стерилізації використовують ультрафіолетове опромінення або г-промені. За допомогою г-променів стерилізують повний матеріал, ендопротези, катетери та інше. Променева стерилізація досить надійна, після її проведення предмети можуть зберігатись у герметичній упаковці стерильними протягом багатьох місяців.
Підготовка рук до операції
Обробка рук хірурга є важливим моментом попередження інфікування рани під час операції. На сьогодні існує декілька класичних та сучасних методів обробки рук перед операцією:
Метод Спасокупоцьного-Когергіна. В два сухих тази для миття рук наливають 5 мл 960 спирту і обпалюють її поверхню. Потім в обидва тази наливають по 2 л дистильованої води і додають 10 мл нашатирного спирту. В такому розчині миють руки з допомогою серветок почергово по 3 хвилини. Потім руки висушують стерильним рушником і протягом 5 хвилин обробляють серветками, змоченими 700 або 960 спиртом. Міжпальцеві проміжки і нігті додатково змащують 5 % спиртовим розчином йоду (йодонатом).
Спосіб Фюрбрінгера полягає у митті рук проточною водою двома щітками протягом 5 хвилин кожною. Після цього руки витирають і обробляють почергово 15 % розчином дихлориду ртуті (сулеми) впродовж 3 хвилин. Кінчики пальців змащують 5 % спиртовим розчином йоду (йодонатом).
Спосіб Альфельда. Руки миють двома стерильними щітками під теплою проточною водою з милом протягом 10 хвилин, після чого витирають стерильним рушником і обробляють 960 спиртом протягом 5 хвилин, нігтьові ложа змащують 5 % спиртовим розчином йоду (йодонатом).
Обробка рук хлоргексидином. Для миття рук використовують 0,5 % спиртовий розчин хлоргексидину. Для цього препарат розводять у 700 етиловому спирті у співвідношенні 1:40. Після звичайного гігієнічного миття рук теплою водою з милом, руки витирають стерильною серветкою, а потім двічі обробляють протягом 3 хвилин серветкою, змоченою у спирті.
Обробка рук дегміцидом. Застосовують 1 % розчин дегміциду в концентрації 1:30 (1 частина препарату і 29 частин дистильованої води). Методика обробки рук така ж, як і хлоргексидином.
Обробка рук первомуром або розчином С4. Спосіб приготування: 30 % пероксиду водню (172 мл) і 85 % мурашиної кислоти (81 мл) почергово зливають у скляну пляшку, перемішують і вкладають в посудину з холодною водою місткістю до 10 літрів. Розчин повинен бути використаний протягом доби. Спочатку руки миють з милом 1 хвилину під проточною водою, а потім 1 хвилину - в розчині первомуру.
Після миття рук за одним із вищевказаних методів, їх витирають насухо стерильними серветками, одягають стерильний халат і рукавички.
Підготовка операційного поля
В день перед операцією хворий приймає гігієнічний душ, голить ділянку ймовірного розрізу і одягає чисту білизну.
Безпосередньо перед операцією поголене операційне поле обробляють за методом Гроссіха-Філончикова. Для цього шкіру операційного поля обробляють у чотири етапи. Найчастіше користуються розчином йодонату, який готують перед операцією (ex tempore): концентрований 5 % розчин йодонату розводять дистильованою водою у співвідношенні 1:5. Перший етап обробки проводиться перед накладанням операційної білизни (операційне поле тричі змащують розчином йодонату), другий етап - перед розтином шкіри, третій - перед зашиванням шкіри, четвертий - після накладання швів на шкіру.
Операційне поле можна обробляти також 0,5 % спиртовим розчином хлоргексидину, мурашиної кислоти та ін.
Стерилізація шовного матеріалу
У хірургії застосовують такі види шовного матеріалу:
- біологічні нитки - шовкові, бавовняні, кетгутові;
- синтетичні нитки - капрон, тефлон, дексон, лавсан, окцелон, поліпропілен;
- металеві (з нержавіючої сталі, танталу) - скріпки, провід, кліпси.
Крім цього розрізняють шовний матеріал, який розсмоктується - кетгут, нитки з тіколевої кислоти і оксицемолози - дексон, оксицелон, поліпропілен, і, який не розсмоктуються: капрон, лавсан, шовкові, бавовняні, скріпки, провід. Шовкові, бавовняні нитки та лавсан стерилізуються в автоклаві під тиском в 1 атмосферу протягом 20-30 хвилин. Шовк найчастіше стерилізують за методом Кохера, який полягає в наступному. Після миття і висушування мотки ниток з шовку поміщають в банку з протертим корком на 24 години в ефір для знежирення, а потім на такий самий термін - в 700 етиловий спирт. Шовк після цього вкладають у посудину, заливають 0,5 % розчином дихлориду ртуті і кип'ятять протягом 10 хвилин. Потім шовкові нитки перекладають у стерильну банку з притертим корком, наповнену 960 спиртом, в якій їх зберігають. Стерильність шовку перевіряють бактеріологічним методом. Перед використанням 2 хвилини шовк кип'ятять у 0,5 % розчину дихлориду ртуті.
Синтетичні нитки стерилізують кип'ятінням у воді протягом 20-30 хвилин або в розчині сулеми 1:1000 протягом 1-5 хвилин. Потім стерилізують і зберігають в 960 спирті в скляних банках з щільно притертими корками.
Частіше використовують кетгут в скляних запаяних пробірках, стерилізований в промислових умовах. В лікарні стерилізація кетгуту проводиться хімічними методами. Перед стерилізацією кетгут знежирюють в ефірі протягом 24 год.
Спосіб Клаудіса. Кетгут у мотках поміщають у водний розчин Люголя (1 г кристалічного йоду, 2 г калію йодиду, 97 г води) на 9 діб, після чого перевіряють на стерильність бактеріологічним методом. Якщо результат є від'ємним, то розчин з банки зливають і кетгут заливають 960 спиртом, в якому він і зберігається. Якщо ж кетгут виявляється нестерильним, його повторно заливають водним розчином Люголя на 9 діб, після чого знову перевіряють на стерильність.
Спосіб Губарєва Цей спосіб передбачає використання спиртового розчину Люголя. Методика стерилізації аналогічна до попередньої. При цьому способі тривалість стерилізації скорочується до 7 діб.
Спосіб Сітковського. У банку з притертим корком насипають кристалічний йод (40 г на 1 банку ємністю 3 л і 60 г - на 5 л). Змотаний в кільце кетгут підвішують у банці на висоті 6-7 см від її дна. Банку закривають притертим корком, який заливають парафіном. Періодично банку струшують для кращого розподілу парів йоду між витками кетгуту. Через 3-4 доби кетгут перевіряють на стерильність, і при від'ємному результаті переносять у суху стерильну банку, де й зберігають герметично закритим.
Стерилізація перев'язувального матеріалу та білизни
Основним перев'язувальним матеріалом є біла гігроскопічна марля. Вата має обмежене застосування. Перев'язувальний матеріал готують на чистому столі, ретельно вимитими руками. Основне правило складання перев'язувального матеріалу - обов'язкове підвертання країв марлі. Виготовляють серветки трьох розмірів: великі, середні, малі. Великі серветки складають з шматів марлі розмірами 40 на 60 см, середні - 37,5 на 30 см, малі - 20 на 15 см.
Тампон готують таким чином: підрізані краї марлі загортають всередину на глибину 5-6 см і в тому ж напрямку двічі складають навпіл. Смужку, що утворилась, довжиною 60 і шириною до 10 см складають таким чином, щоб одна половинка була довшою за іншу. Вільний край марлі загортають (рис. 18).
Подобные документы
Поняття астматичного статусу (АС) як синдрому гострої прогресуючої дихальної недостатності. Частота виникнення АС у хворих бронхіальною астмою. Клінічні форми АС, стадії його перебігу. Принципи терапії АС. Невідкладні заходи надання першої допомоги.
презентация [162,8 K], добавлен 26.02.2014Наркотична залежність, надання першої медичної допомоги, способи лікування. Метод доктора Назаралієва, атропіношокова терапія. Замісна терапія. "Чищення крові". Загрозливі стани й невідкладна допомога. Передозування наркотиків - загроза життю наркомана.
реферат [32,1 K], добавлен 20.02.2010Дослідження законодавства в сфері охорони здоров’я. Перша медична допомога при невідкладних та при шокових станах. Основні симптоми в психіатрії, базові принципи невідкладної допомоги при невідкладних станах. Особливості терапії невідкладних станів.
курсовая работа [45,0 K], добавлен 25.09.2019Штучне дихання, його види та застосування. Закритий масаж серця. Перша допомога при отруєнні шкідливими газами у шахті. Загальні відомості про рани, перемоли та надання першої допомоги. Способи зупинки кровотеч. Накладання пов'язок. Допомога при ударах.
учебное пособие [5,8 M], добавлен 09.03.2016Показники життєдіяльності організму та ознаки смерті. Схема надання першої медичної допомоги при кровотечах, травмах, ураженні електричним струмом, тривалому здавлюванні, шоку, опіках, переохолодженні, тепловому ударі, отруєнні, укусах звірів, утопленні.
методичка [1,0 M], добавлен 16.01.2011Невідкладна допомога при гострих порушеннях дихання і раптовій зупинці серця. Кровотечі, перелами, струси, забиття головного мозку. Відрив кінцівок, тривале роздавлювання м'яких тканин. Проникаюче поранення грудної клітини. Опіки, відмороження, отруєння.
методичка [52,8 K], добавлен 11.01.2010Види отруйних змій, їх звички. Перша допомога при укусах бджіл, ос, шершнів та джмелів. Укуси комарів, основні характерні симптоми. Лікарські засоби допомоги. Надання першої допомоги потерпілому при укусі отруйної змії. Відсмоктування та шкірні розрізи.
презентация [522,5 K], добавлен 24.02.2015Найпростіші доцільні заходи для полегшення самопочуття хворих і перебігу їхнього захворювання або перша допомога. Значення дотримання правил особистої гігієни. Поняття медичної деонтології – етичні норми та правила поведінки медичного персоналу.
реферат [17,9 K], добавлен 15.02.2009Закон України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". Організація надання медичної допомоги. Принципи організації надання медичної допомоги. Заклади охорони здоров'я. Організація медичного обслуговування населення.
реферат [17,0 K], добавлен 08.02.2007Вивчення фізико-хімічних та біологічних властивостей озокериту. Ознайомлення із механічними, температурними та хімічними факторами дії гудронового мінералу на організм людини. Розгляд методики застосування гірського воску: показання та протипоказання.
контрольная работа [26,7 K], добавлен 02.01.2012
