Перша долікарська допомога
Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності. Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги. Принципи застосування транспортної імобілізації. Показання та протипоказання до переливання крові. Невідкладні стани у дітей.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.07.2017 |
| Размер файла | 4,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
|
Розмір опіку, см2 |
Відсоток до загальної поверхні тіла |
Розмір опіку, см2 |
Відсоток до загальної поверхні тіла |
|
|
10-20 |
0,09 |
2500-3000 |
17,19 |
|
|
50-60 |
0,30 |
3000-3500 |
21,31 |
|
|
90-100 |
0,50 |
3500-4000 |
23,44 |
|
|
500-600 |
3,44 |
4000-4500 |
26,56 |
|
|
900-1000 |
5,9 |
4500-5000 |
30,0 |
|
|
2000-2500 |
14,06 |
8000 |
50,0 |
§ «Правило долоні» полягає в тому, що площа однієї долоні пацієнта становить близько 1 % площі тіла. Тому число долонь, яке вкладається на опікову поверхню, становить площу опіку в відсотках.
§ Т.Вилявін запропонував визначати площу опіку за допомогою міліметрової стрічки.
§ В.Долинін запропонував схему, в якій тіло поділене на 100 рівних сегментів, площа кожного з них дорівнює 1 % площі тіла.
Опікова хвороба
Якщо опіки займають до 10 % поверхні шкіри, то їх зазвичай розглядають як місцеве ушкодження. Якщо ж опіки поширені до 25-30 % площі тіла, а також більш глибші (ІІ-IV ступеня), то, поряд з місцевими змінами, вони викликають в організмі загальні зміни, що дістали назву опікової хвороби.
Розрізняють чотири періоди опікової хвороби - опіковий шок, токсемію, септикопіємію, видужання.
Опіковий шок настає в момент опіку і триває близько 3 діб. Він виникає в результаті сильних больових подразнень, що надходять у центральну нервову систему. Відбувається спочатку збудження (еректильна фаза), а потім виснаження і замежове гальмування нервової системи (торпідна фаза). Еректильна фаза короткочасна і триває від кількох хвилин до 1-2 годин. Торпідна триває близько 6-8 годин.
Опіковий шок характеризується тяжкими гемодинамічними розладами, які пов'язані з втратою великої кількості плазми і токсичною дією продуктів розпаду тканин.
Період токсемії: може виникати швидко, через кілька годин після опіку, однак частіше ця стадія настає на 2-3 добу. Чіткої межі між стадіями шоку і токсемії немає. Клінічно ця стадія характеризується підвищеною температурою тіла, збудженням, частим пульсом, прискореним диханням, частим блюванням, порушенням функції печінки й зневодненням організму. В загальному аналізі крові спостерігається анемія внаслідок порушення кістково-мозкового кровотворення і виражений зсув лейкоцитарної формули вліво.
Період септикопіємії - розвитку інфекційних ускладнень сприяють велика ранова поверхня і зниження реактивності організму. Перебіг і тривалість цього періоду залежить від правильності проведення патогенетичної терапії (антибіотикотерапії, некректомій і некротомій опікової рани). Характерні висока температура, розлади обмінних процесів, гіпопротеїнемія, анемія, порушення функції нирок, печінки, травного каналу, ендокринної системи.
Період видужання (реконвалесценції) характеризується загоєнням ран і поступовою нормалізацією функцій організму.
Розрізняють ранню та пізню смерть від опіків. Рання смерть настає впродовж перших годин або діб після опіків, і її причиною є шок. Смерть через 3-5 діб настає від токсемії. Смерть через декілька тижнів наступає в періоді септикопіємії внаслідок виснаження.
Перша допомога при опіках
Перша допомога при опіках полягає в тому, щоб припинити дію ушкоджувального агента. Слід пам'ятати, що площа і глибина опіку збільшується, якщо потерпілий бігає чи стоїть. Необхідно повалити людину на землю, швидко зняти одяг, що горить, або погасити його водою чи шляхом закутування в ковдру, покривало. Якщо одяг прилип в ділянці опіку, краще не виривати його, а обрізати навколо поверхні опіку.
При хімічних опіках слід облити опікову поверхню великою кількістю води. При опіках міцними кислотами, їх змивають розчинами лугу (мильна вода, 2 % содовий розчин) або присипають крейдою. Якщо опік спричинив луг, для його хімічної нейтралізації використовують слабкий розчин оцтової кислоти. Негашене вапно не можна змивати водою, потрібно використати олію. Особливої обробки потребує опік фосфором, який поєднує хімічне і термічне пошкодження шкіри. Поверхню опіку обмивають водою, накладають пов'язки з 5 % розчином мідного купоросу. Шматки фосфору механічно видаляють з поверхні шкіри (краще під водою).
Кислоти і солі важких металів викликають згортання білків і зневоднення тканин, внаслідок чого наступає коагуляційний некроз з утворенням цілісного струпу. Луги розчиняють білки і омилюють жири, внаслідок чого виникає глибоке ураження тканин з утворенням білого м'якого струпу, наступає колікваційний некроз тканин. Він є набагато глибшим і після нього є вища ймовірність утворення рубця.
Після нейтралізації і видалення ушкоджувального агента, на ділянку опіку накладають стерильну пов'язку, вводять 1 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду або 2 % розчину омнопону, серцеві засоби. При опіку шкіри виконують транспортну іммобілізацію, дають гаряче пиття і вкривають потерпілого. В комплекс протишокових заходів включають інфузійну терапію (розчини глюкози, сольові розчини, рефортан, стабізол, поліглюкін, білкові препарати, плазму, кров). Для попередження інфекції призначають антибіотики та вітаміни.
При опіках I та II ступеня хворі госпіталізації не потребують. При опіках I ступеня шкіру змазують вазеліном, олією, II ступеня - після обмивання поверхні опіку та шкіри 0,5 % розчином нашатирного спирту та етиловим спиртом з дотриманням правил асептики та антисептики, розкривають міхурі та накладають вологу пов'язку.
Більш тяжкі опіки лікуються в спеціально створених опікових центрах. Використовують відкритий та закритий методи лікування. При відкритому методі опікову поверхню прогрівають бактерицидними лампами, обробляють 5-10 % розчином калію перманганату, 10 % розчином нітрату срібла або іншими розчинами дубильних речовин. Утворюється струп, під яким відбувається загоєння опіку.
При глибоких опіках проводять операцію некректомії та пересадки шкіри. Пересадку шкіри виконують за допомогою спеціального інструмента - дерматома. Він дозволяє зняти шкіру на неушкодженій ділянці товщиною від 0,3 до 1 мм. Шкірну пластику проводять на 2-3 тиждень після опіку. Застосовують власну шкіру, донорську шкіру, свинячу ліофілізовану шкіру та штучно вирощену шкіру. Використовують всі засоби, які прискорюють регенерацію (ультрафіолетове опромінення, вводять вітаміни, висококалорійне харчування з підвищеним вмістом білків). Для запобігання утворення контрактур суглобів і деформуючих рубців - лікувальна фізкультура, правильне і фізіологічне положення кінцівок, іммобілізація у функціонально вигідному положенні.
Прогноз при опіках залежить від характеру термічного агента, площі та глибини ураження, віку і стану хворого, наявності супутніх захворювань та ушкоджень, від своєчасності та повноти надання першої допомоги.
Радіаційні (променеві) опіки
Цей вид опіків викликається іонізуючим випромінюванням. Розрізняють чотири ступені променевих опіків шкіри.
I ступінь - виникає при дії випромінювання в дозі 8-12 Гр (800-1200 рад). Характерним є легке ураження шкіри у вигляді слабкої гіперемії і незначної вторинної еритеми.
II ступінь - опіки середньої важкості, які виникають при дії опромінення в дозі 20-25 Гр (2000-2500 рад). Характерними є чітка гіперемічна реакція і виражена еритема.
III ступінь - важкі опікові ураження, які виникають при дії опромінення в дозі 20-25 Гр (2000-2500 рад). Характеризуються різко вираженою вторинною еритемою, пухирями і набряком шкіри, з утворенням трофічних виразок.
IV ступінь - дуже важкі опіки, що виникають при дії значних доз опромінення, які перевищують 25 Гр. Характерними є різко виражена рання реакція із швидким розвитком значних некротичних змін.
При дії іонізуючих променів на шкіру виникає спочатку рання реакція на опромінення - поява первинної еритеми і петехіальних висипань. Первинна еритема триває до 2 діб. Потім починається другий період (прихований), який триває від перших годин до 3 тижнів. В третьому періоді спостерігається гостре запалення з утворенням на ураженій ділянці вторинної еритеми, пухирів, а потім - ерозій та виразок. Цей період триває від 2-3 тижнів до кількох місяців. Після цього визначають четвертий період (відновлення), в якому проходить поступове загоєння ерозій та виразок, зворотний розвиток запальних змін.
Перша допомога полягає в видаленні радіоактивних речовин з допомогою води або спеціальних розчинів. Застосовують новокаїнові блокади, повторні переливання дрібних доз крові, антибіотики, вітаміни для попередження вторинної інфекції. Специфічне лікування полягає в проколюванні і видаленні вмісту міхурів та терапії променевої хвороби.
Опіки електричним струмом
Проходження через тіло електричного струму спричиняє як загальні, так і місцеві зміни в організмі потерпілого. Тяжкість ураження залежить від величини напруги струму, віку потерпілого і стану організму. Мають значення також різна опірність тканин і навколишнє середовище. Так, електричний струм дуже добре пропускають вологі тканини, поверхня шкіри долонь і п'ят.
Місцеві зміни при ураженні електричним струмом характеризуються появою електроміток у вигляді жовто-бурих плям. Для електротравми характерна відсутність гіперемії шкіри і больового відчуття. При дії струму великої сили виникають глибокі кратероподібні вгини і тяжкі ураження тканин. Під впливом електричного струму відбувається електроліз тканин організму, в місцях входу і виходу струму з`являється пара і газ. Характерні також розшарування й розриви тканин і, навіть відрив кінцівок при ураженні струмом високої частоти.
Перша допомога полягає в припиненні дії електричного струму на потерпілого (вимкнути струм, відвести провід від шкіри). Робити це потрібно швидко але обережно з допомогою предметів, які не проводять струм (палиця, сухий шнур, гумові рукавиці). Якщо стан хворого тяжкий вводяться серцеві засоби, застосовується штучну вентиляцію легень. При зупинці серця - непрямий масаж серця. В багатьох випадках необхідно виконувати навіть інтубацію трахеї та проводити штучну керовану вентиляцію легень. При наявності фібриляції серця - дефібриляція. Після відновлення дихання та серцевого ритму потерпілого слід транспортувати в реанімаційний відділ для подальшого лікування.
Відмороження
Відмороження - це ушкодження тканин, яке виникає в результаті дії низьких температур. Сприяють відмороженню метеорологічні фактори: вологість, вітер, різке зниження температури. Певну роль відіграє зниження загального опору організму, вік, наявність механічного порушення кровообігу (тісне взуття).
Відмічають чотири ступеня відмороження:
I ступінь характеризується зворотнім пошкодженням шкірних покривів і вираженим спазмом судин. Шкіра бліда з темно-червоними або синіми плямами. Потерпілий спочатку скаржиться на біль, потім оніміння в ділянці відмороження. Інколи в ділянці відмороження спостерігається підвищена чутливість до холоду.
II ступінь характеризується розвитком некротичних змін поверхневих шарів шкіри до мальпігієвого шару, внаслідок чого утворюються пухирі наповнені прозорою рідиною з геморагічним відтінком. Пухирі розміщені в зоні ураження і вкриті тонким шаром епідермісу, шкіра багряно-синювата з темно-червоними та фіолетовими плямами. Чутливість шкіри порушена протягом кількох днів.
III ступінь характеризується змертвінням шкіри і глибоко розташованих м`яких тканин.
IV ступінь характеризуєтьсь некрозом м'яких тканин і кісток. Після появи демаркаційної лінії визначаються межі некрозу.
В перебігу захворювання виділяють дореактивний і реактивний періоди.
Дореактивний період характеризується похолоданням, зблідненням шкіри і втратою чутливості в ділянці відмороження. Суб'єктивні відчуття - поколювання і легкий біль. Реактивний період розпочинається після зігрівання тканин, зміни залежать від ступеня відмороження. При дії холодового фактору відбувається виражений спазм периферичних судин, що викликає порушення кровообігу, яке призводить до виникнення тромбозу артеріол і венул, що погіршує живлення тканин і зумовлює некротичні зміни.
Профілактика відмороження полягає в змащуванні відкритих ділянок шкіри (обличчя, кистей рук) під час сильного морозу жиром, використання просторого і теплого взуття тощо.
Перша допомога при відмороженні полягає в тому, що потерпілого слід занести в тепле приміщення, напоїти гарячим чаєм, кавою, алкоголем, ввести серцеві засоби. Для зігрівання кінцівок потрібні їх занурити у ванну з водою при температурі 20°С, яку поволі підвищують до 40°С. Після зігрівання уражені ділянки шкіри змащують етиловим спиртом і накладають асептичну пов'язку. Якщо зробити ванночку неможливо, слід розтерти відморожені ділянки спиртом або горілкою. Не можна уражені ділянки розтирати жиром, вазеліном, снігом, який містить бруд і дрібні кристалики, оскільки шкіра травмується і інфікується. Після розтирання на уражену ділянку накладають асептичну пов'язку.
При відмороженнях I ст. після обробки ураженої ділянки призначають фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ультрафіолетове опромінення). При II ст. - обробляють шкіру етиловим спиртом, видаляють пухирі і накладають асептичну пов'язку на 6-10 діб. Призначають фізіотерапевтичні процедури, лікувальну фізкультуру. Для профілактики інфекції призначають антибіотики. У хворих з відмороженням III ступеня видаляють міхурі, а на 5-6 добу - некротичні тканини, що сприяє більш швидкій регенерації і відшаруванням некротизованих залишків. Загоєння відбувається вторинним натягом з утворенням рубця. При IV ступені виконують некротомії, некректомії, ампутації та екзартикуляції кінцівок. В післяопераційному періоді вводять антибіотики і антикоагулянти.
ОТРУЄННЯ
Отруєння - це патологічний стан, який виникає в результаті дії отруйної речовини на живий організм. Отрута - це чужорідна хімічна сполука, що порушує перебіг нормальних біохімічних процесів в організмі, внаслідок чого розвиваються розлади фізіологічних функцій різного ступеня: від слабких проявів інтоксикації до смертельних випадків. В даний час нараховується близько 500 токсичних речовин, що викликають гострі отруєння.
Ступінь токсичності речовини може коливатися в значних межах. В основі визначення ступеня токсичності лежать результати дослідів на тваринах. Основним показником є ЛД50 - доза, яка викликає в експерименті смерть 50 % піддослідних тварин. Її вимірюють в міліграмах речовини на 1 кг маси тіла людини. Розподіл токсичних речовин в організмі залежить від трьох основних факторів: шляху проникнення отрути, швидкості проникнення та виведення, а також концентрації в біологічних середовищах організму.
Токсичні речовини за практичним застосуванням поділяють:
- Промислові отрути, які використовуються на виробництві та органічні розчинники (дихлоретан), паливо (метан, пропан, бутан), барвники (анілін), хімречовини (метиловий спирт);
- Отрутохімікати, що використовуються для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур, хлорорганічні пестициди (гексахлоран), ртуть, органічні (гранозан);
- Лікарські засоби, які в залежності від токсичності ділять на три групи: список А, список Б та інші. До списку А відносяться отруйні лікарські речовини, які зберігають в окремій шафі під замком. В список Б входять сильнодіючі засоби, які зберігають окремо від інших медикаментів;
- Побутові хімікати, що використовуються у вигляді харчових додатків (оцтова кислота), засобів санітарії, особистої гігієни та косметики, засобів догляду за одягом, меблями, автомобілями тощо.
- Біологічні тваринні і рослинні отрути, які містяться в рослинах і грибах (аноніт, цикута), тваринах і комахах (змії, бджоли, скорпіони).
- Бойові отруйні речовини (зорин, іприт, фосген).
За ураженням органів та систем отрути поділяють на:
- Серцеві отрути (викликають порушення ритму і провідності серця, токсичну дистрофію міокарду). Це серцеві глікозиди (дігоксин, дигітоксин), трициклічні антидепресанти (амітриптілін), рослинні отрути (чемерин, хінін), солі барію, калію.
- Нервові отрути (викликають порушення психічної активності, токсичну кому, токсичні гіперкінези та паралічі). Сюди відносять психофармакологічні засоби (транквілізатори, снодійні), фосфорорганічні сполуки, чадний газ, похідні ізоніазиду, алкоголь.
- Печінкові отрути (викликають токсичну гепатопатію). До цієї групи належать дихлоретан, отруйні гриби (бліда поганка), феноли і альдегіди.
- Ниркові отрути (викликають токсичну нефропатію). До них відносять сполуки тяжких металів, щавлеву кислоту.
- Гематологічні отрути - анілін і його похідні, нітрити.
- Шлунково-кишкові отрути - кислоти і луги, сполуки важких металів і миш'яку.
- Легеневі отрути (викликають токсичний набряк, фіброз легень). Сюди відносяться фосген.
За шляхом проникнення отрути в організм.
- Пероральний - отрута потрапляє в організм через рот.
- Інгаляційний - отрута поступає в організм через дихальні шляхи.
- Перкутанний - поступлення отрути через незахищену шкіру.
- Ін'єкційний - виникає після ін'єкції токсичної дози лікарських препаратів.
- Порожнинний - при попаданні отрути в пряму кишку, піхву, зовнішній слуховий апарат.
За ступенями тяжкості отруєння поділяють на легкі, середньої тяжкості, тяжкі, надзвичайно тяжкі та смертельні.
Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги
Діагностика отруєнь ґрунтується на систематичних даних, результатах огляду місця пригоди, клінічній картині, даних лабораторної токсикологічної діагностики та результатах патоморфологічної діагностики.
Для клінічної діагностики гострих отруєнь велике значення має аналіз і дані з місця пригоди. Слід уточнити у потерпілого час і місце отруєння, вид отрути. Однак значення анамнестичних даних не слід переоцінювати, особливо при спробах суїцидального отруєння, коли потерпілий навмисно може приховувати час і вид отрути або просто не знати її точну назву. Потрібно ретельно оглянути місце пригоди, знайти речові докази отруєння (посуд з під алкогольних напоїв або сурогатів, упаковки від ліків, запах хімічних речовин, характер блювотних мас). Ліки та інші хімічні препарати мають бути спрямовані, як речовий доказ, разом із потерпілим за місцем його госпіталізації. Важливо уточнити шлях поступлення токсичної речовини в організм (дихальні шляхи, шкіра, шлунково-кишковий тракт тощо). Клінічна діагностика гострих отруєнь ґрунтується на виявленні відповідних симптомів, характерних для дії на організм даної речовини або цілої групи близьких за фізико-хімічними властивостями сполук.
При наданні невідкладної допомоги необхідно застосовувати наступні заходи:
- прискорити виведення токсичної речовини з організму;
- нейтралізувати отруту за допомогою протиотрути (антидотна терапія);
- провести симптоматичну терапію, спрямовану на підтримання життєво важливих функцій організму.
Активна детоксикація організму
- Припинення контакту з отруєним середовищем - винести потерпілого з забрудненої атмосфери на свіже повітря;
- Змивання токсичної речовини з шкіри і слизових проточною водою.
- Промивання шлунку при пероральному отруєнні зондовим та беззондовим методами;
- Хворим дають 30 % розчин натрію сульфату, рицинову або вазелінову олію як проносні засоби. Для адсорбції токсичних речовин, які знаходяться в шлунково-кишковому тракті використовують активоване вугілля до і після промивання шлунку, або 5-6 таблеток карболену;
- Для швидкого звільнення кишківника від отрути використовують сифонні клізми.
- З метою сповільнення всмоктування токсичних речовин, які потрапили під шкіру (укуси, ін'єкції), використовують місцево холод на 6-8 годин, введення в місце ін'єкції 0,3 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду, а також циркулярну новокаїнову блокаду кінцівки вище місця попадання токсинів.
- При попаданні токсичних речовин в порожнини (піхва, сечовий міхур, пряма кишка) проводиться їх промивання;
- Метод форсованого діурезу є порівняно простий і ефективний спосіб очищення організму від отрути. Насамперед необхідно ліквідувати гіповолемію, клінічною ознакою якої часто є артеріальна гіпотензія. Для цього довенно вводять 400-800 мл поліглюкіну, рефортану чи стабізолу. Пізніше наводнюють організм рідиною: вводять 1500-2000 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і 5 % розчину глюкози протягом 1,5-2 годин. Після цього призначають сечогінні препарати: фуросемід (лазікс) в дозі 100-120 мл, сечовину, манініл.
- Детоксикаційна гемосорбція здійснюється за допомогою перфузії крові хворого через детоксикатор з активованим вугіллям або іншим сорбентом.
- Гемодіаліз з використанням апарату “штучна нирка”. Гемодіаліз призначають в ранньому періоді інтоксикації, коли отрута ще вільно циркулює в крові. Гемодіаліз за швидкістю очищення крові від отрути є у 5-6 разів ефективнішим ніж форсований діурез.
- Перитонеальний діаліз використовується для прискореного виведення токсичних речовин, які мають здатність депонуватися в тканинах або міцно зв'язуватись з білками плазми. Цей метод можна призначати при наявності ознак серцево-судинної недостатності. Виражений злуковий процес у черевній порожнині та друга половина вагітності є протипоказаннями до проведення перитонеального діалізу.
- Заміщення крові реципієнта кров'ю донора показане при гострих отруєннях хімічними речовинами, які викликають токсичне ураження крові - утворення метгемоглобіну, тривале зниження активності холінестерази, масивний гемоліз. При гострій серцево-судинній недостатності такі заходи не проводяться.
Антидотна терапія
Вона зберігає свою ефективність лише на ранніх стадіях гострих отруєнь, тривалість яких різна і залежить від токсикокінетики і особливостей токсичної речовини. Це високоспецифічна терапія, яка може бути використана тільки при достовірній клініко-лабораторній ідентифікації гострого отруєння.
Ефективність антидотної терапії є дуже низькою в термінальних стадіях гострих отруєнь, при тяжких порушеннях кровообігу і газообміну, що потребують одночасного проведення реанімаційних заходів.
Нейтралізувати отруту в організмі можна такими способами:
- Сповільнити всмоктування отрути з шлунково-кишкового тракту за допомогою неспецифічних сорбентів, обволікаючих і в'яжучих засобів.
- Активоване вугілля - найбільш універсальний антидот, який зв'язує отрути і перешкоджає їх всмоктуванню. Один грам активованого вугілля зв'язує 800 мл морфіну, 700 мл барбіталу, 300-350 мл барбітуратів і алкоголю. Використовують його в дозі 0,2-0,5 г/кг. Інколи застосовують білу глину, збиті яєчні білки, білкову воду (3 яєчних білки на 1 л води), яєчне молоко (4 сирі яйця збитих в 0,5 л молока), желе. Білкововмісні обволікаючі засоби утворюють нерозчинні альбумінати з солями тяжких металів.
- Нейтралізація отрути в шлунково-кишковому тракті можлива шляхом хімічної взаємодії з ними. Розчин перманганату калію використовують як антиоксидант при отруєнні опіатами. Білий фосфор вдається нейтралізувати сульфатом міді (0,3-0,5 г на Ѕ стакана теплої води). Тіосульфат натрію нейтралізує токсичні сполуки миш'яку, ртуті, свинцю шляхом утворення неотруйних сульфітів.
- Нейтралізація отрут, які потрапили в організм парентеральним шляхом проводиться з допомогою хімічних антидотів. Унітіол зв'язує так звані тіолові сполуки - препарати миш'яку, ртуті, хрому, вісмуту та інших металів, які блокують сульфгідрильні групи ферментів. Тіосульфат натрію утворює нетоксичні сульфіти з розчиненими солями ртуті, миш'яку, свинцю, фосфору, фтору. Амілнітрат і глюкоза використовуються при отруєнні ціанідами.
Основні антидоти, які найчастіше використовуються при гострих отруєннях
|
Токсична речовина |
Антидоти |
|
|
Анілін, калію перманганат |
Аскорбінова кислота |
|
|
Антикоагулянти непрямої дії |
Вітамін К 1 % |
|
|
Антикоагулянти прямої дії, гепарин |
Протаміну сульфат 1 % |
|
|
Антропіну сульфат |
Пілокарпін 1 %, прозерін 0,05 % |
|
|
Барбітурати |
Бемегрид 0,5 % |
|
|
Кислоти |
Бікарбонат 4 % |
|
|
Метиловий спирт, етиленгліколь |
Етиловий спирт 5-30 % |
|
|
Мідь і її солі, миш'як, сулема |
Унітіол 5 % |
|
|
Мухомор, пілокарпін |
Антропіну сульфат 0,1 % |
|
|
Оксид вуглецю, сірководень |
Кисень в інгаляції |
|
|
Препарати опію |
Налорфін 0,5 % |
|
|
Серцеві глікозиди |
Колію хлорид 0,5 % |
|
|
Тахікарпін |
АТФ 1 % |
|
|
Тубазид, фтивазид |
Піридоксину гідрохлорид 5 % |
|
|
Укуси змій |
Протизміїна сироватка |
- Метиловий спирт використовується при отруєнні синильною кислотою, а також метгемоглобіноутворювачами (нітрити, анілін). Він є акцептором водню, частково змінює блокаду тканинного дихання, сприяє перетворенню метгемоглобіну в гемоглобін.
- Налорфін, конкурентний антагоніст опіатів - ліквідовує пригнічене дихання, викликане наркотичними анальгетиками.
- Холінолітини та реактиватори холінестерази відіграють роль антидотів конкурентної дії при отруєнні холінолітичними речовинами.
- Імунологічні антидоти отримали найбільше розповсюдження для лікування при укусах змій. Недоліками антитоксичної імунотерапії є маяк ефективності при пізньому використанні (через 3-4 години після отруєння) і можливість розвитку у хворих анафілактичного шоку.
Отруєння барбітуратами
Барбітурати - це похідні барбітурової кислоти, основними представниками яких є: барбаміл, барбітал, барбітал натрію, гексобарбітал, тіопентал натрію, фенобарбітал, етатамінал натрію. Отруєння барбітуратами розвивається в результаті попадання в організм їх токсичних доз. Загальна летальність при отруєнні барбітуратами складає близько 1-3 %.
Розрізняють чотири стадії барбітурової інтоксикації: засинання, поверхневої коми, глибокої коми і пробудження.
Через 30-60 хвилин після прийому токсичних доз препарату з'являється загальна слабкість, сонливість, порушується координація рухів, мова стає невиразною, потерпілий слабо реагує на больові і рухові подразнення, рефлекси збережені, дихання глибоке, зіниці звужені. Інколи на ранніх стадіях спостерігається короткий період збудження. При переході в стадію поверхневої коми у хворого настає глибокий сон. Зіниці звужені, зіничний і рогівковий рефлекси збережені. Зберігається реакція на сильні больові подразники. Дихання поверхневе і сповільнене, внаслідок чого вентиляція легень погіршується. Внаслідок ослаблення кашльового рефлексу, підвищеної салівації і збільшення кількості бронхіального секрету у верхніх дихальних шляхах накопичується велика кількість слизу, що є додатковим чинником погіршення вентиляції легень. Дихання стає шумним, з'являється звучний кашель, ціаноз слизових оболонок.
У стадії глибокої коми рефлекси відсутні, м'язи розслаблені. Зникає реакція на сильні больові подразнення. Настає пригнічення дихального центру. Дихання прискорюється або сповільнюється, зменшується його глибина, ритм стає неправильним (дихання Чейн-Стокса). Поряд з цим виникають значні розлади серцево-судинної системи: пульс прискорюється, а пізніше сповільнюється, знижується артеріальний тиск, може розвинутись набряк легень і настати смерть.
В період виходу хворого з коми відмічаються сонливість, періодичні психомоторні збудження, опір медичному персоналу при огляді та виконанні маніпуляцій. У хворого спостерігають почергове звуження і розширення зіниць, м'язовий тонус і сухожильні рефлекси підвищуються. Поступово відновлюється свідомість, але наступає швидка втома.
Об'єм першої до медичної допомоги після отруєння барбітуратами визначається залежно від стадії отруєння. Довенно вводять 0,5 % розчину бемегриду, який є антидотом барбітуратів. На ранніх стадіях доцільними є промивання шлунку. Якщо часу з моменту прийому токсичної дози барбітуратів пройшло більше, ефективною також буде очисна клізма. Пацієнтам у коматозному стані з порушенням дихання, у першу чергу звільняють дихальні шляхи від слизу, а при необхідності проводять інтубацію трахеї. Ефективним також є сольове проносне і зігрівання хворого грілками.
Видалення отрути з організму проводять також методами форсованого діурезу. З цією метою спочатку проводять достатню гідратацію хворого (5-10 % розчин глюкози, ізотонічний розчин хлориду натрію, стабізол, рефортан, розчин Рінгера-Локка, реополіглюнін, 5 % розчин натрію гідрокарбонату - всього 4-6 літрів рідини), а потім довенно вводять діуретики (40-60 мг лазиксу чи фуросеміду).
При високій концентрації барбітуратів у сироватці крові доцільно провести ранній гемодіаліз. При зниженні артеріального тиску довенно вводять поліглюкін (500 - 800 мг), гідрокортизон (100-150 мг), преднізолон (30-60 мг), 1 мг 1 % розчину мезатону або 1 мг 0,2 % розчину норадреналіну. При гострій серцево-судинній недостатності довенно вводять 0,51 мг 0,05 % розчину строфантину. Всім хворим проводять постійні інгаляції зволоженим киснем.
Отруєння наркотичними анальгетиками
Отруєння наркотичними анальгетиками (опій, морфін, бупренорфін, промедол та ін.) проявляється відразу або через 20-60 хвилин залежно від способу введення препарату в організм (перорально, довенно, підшкірно). Отруєння наркотичними анальгетиками призводить до глибокої коми з тяжкими порушеннями дихання і вираженим звуженням зіниць.
При легких отруєннях цими препаратами хворі скаржаться на загальну слабкість, головний біль, погіршення слуху, шум у вухах, подвоєння предметів в очах, нудоту, блювання. Температура тіла переважно знижується, спостерігається задишка і прискорення пульсу. У випадках тяжких отруєнь хворі сонливі, марять, дуже пітніють, швидко втрачають свідомість з переходом у кому. Дихання прискорюється, пульс слабкий, артеріальний тиск низький, настає ціаноз спочатку губ, потім обличчя і кистей. Зіниці розширені, виникають корчі в литкових м'язах. Можуть бути корчі клонічного чи тонічного характеру - безперервні або з короткими проміжками спокою між приступами.
При отруєнні наркотичними анальгетиками можливий розвиток гострих виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, які супроводжуються кровотечами. Майже завжди страждає функція нирок, розвивається токсичний нефрит. Препарати цієї групи затримують виділення води і солей в тканинах, внаслідок чого розвиваються набряки.
У людей, які часто вживають наркотики настає звикання до них - наркоманія. Особливо швидке звикання настає до препаратів групи опію з морфіноподібною дією. Опій наркомани приймають шляхом куріння та всередину. Морфій, героїн, розведений опій вводять підшкірно і довенно. Соматичними ознаками хронічного морфінізму є стійкі неврологічні розлади. Хворі виглядають старшими за свої роки. Шкіра стає сухою, на обличчі з'являються численні зморшки. При тривалому вживанні наркотиків шкірні покриви набувають зеленуватого чи жовтуватого відтінку. Волосся втрачає блиск, стає крихким. Руйнуються зуби, з них сходить емаль, вони безболісно випадають. Настає виснаження організму, дефіцит маси тіла сягає 10-15 кг, визначаються брадикардія, гіпотонія. Порушуються функції органів травлення, знижується статева функція. У ділянці ліктьових згинів, кистей рук, у міжпальцевих проміжках, складках, на ногах, шиї, статевому члені - сліди ін'єкцій різної давності.
Наркомани скаржаться на посилене потовиділення, парестезії, відчуття холоду. При огляді видно різке звуження зіниць (патогномонічний симптом морфінізму). У психічній сфері превалює моралістична деградація особи. Нерідко трапляється суїцидальні спроби, знижується активність та зацікавленість навколишнім світом, ослаблюється розумова діяльність, втрачається працездатність.
Морфій виділяється слизовою оболонкою шлунку, а потім знову всмоктується. Тому необхідно проводити часті повторні промивання шлунка, навіть якщо отруєння виникло після парентерального введення препарату. При промиванні до води додають активоване вугілля або розчин перманганату калію (1:5000), який окислює морфін, призначають сольове проносне і очисну клізму. Хворого треба зігрівати грілками. Антагоністом морфію є 0,5 % розчин налорфіну, який вводять довенно, дом'язово або підшкірно, по 1-3 мл. Крім того, вводять 1 мл 0,1 % розчину атропіну і 2 мл 10 % розчину кофеїну. Якщо немає достатнього ефекту, налорфін вводять повторно в тій самій дозі довенно, а через 2 години - довенно. При порушенні дихання очищують дихальні шляхи і проводять інгаляції зволоженим киснем. В умовах стаціонару проводять форсований діурез, призначають аскорбінову кислоту та вітаміни групи В. Для профілактики ускладнень призначають антибіотики.
Отруєння алкоголем
Це найчастіший вид інтоксикації організму. Смертельна доза для дорослої людини 750-1000 мл горілки. Для хронічних алкоголіків вона може бути вищою. Особливо чутливі до алкоголю діти і підлітки. Дія алкоголю спершу проявляється прискоренням пульсу, розширенням судин, поглибленим диханням, психомоторним збудженням. У тяжких випадках виникає блювання і збудження переходить у алкогольний наркоз різної стадії (сонливість, розлади координації рухів, втрата свідомості, кома).
При алкогольному отруєнні відмічаються значні розлади температурної регуляції. Тому люди у стані алкогольного сп'яніння часто переохолоджуються, відморожують кінцівки, іноді замерзають. Причиною смерті хворих з гострим алкогольним отруєнням є серцево-судинна недостатність і різке падіння артеріального тиску (колапс).
Діагноз гострого алкогольного отруєння навіть у людей без свідомості визначити неважко, оскільки завжди відмічається характерний запах з рота і від блювотних мас. На початку отруєння зіниці звужені, реакція на світло збережена. З часом зіниці розширюються, реакція на світло і нормальні рефлекси згасає, що свідчить про розвиток глибокої алкогольної коми.
Терапію гострого алкогольного отруєння розпочинають з промивання шлунка товстим зондом і видалення залишків алкоголю, який не встиг всмоктатися. Через зонд вводять сольове проносне. При падінні тонусу судин і зниженні артеріального тиску довенно вводять 1000-2000 мл ізотонічного розчину хлориду натрію або 5 % розчин глюкози. Порушення дихання при алкогольній комі найчастіше зумовлене западанням кореня язика, який закриває вхід у гортань.
У цих випадках треба ввести в рот гумову трубку або накласти на кінчик язика язикотримач. При наявності в роті блювотних мас їх видаляють пальцем. В випадку глибокої алкогольної коми і пригніченні дихання проводять інтубацію трахеї і штучну вентиляцію легень.
Продукти розпаду алкоголю зумовлюють значний ацидоз. Для його компенсації довенно вводять 200-300 мл 5 % розчину гідрокарбонату натрію. Доцільно провести форсований діурез. Довенно вводять 2 мл кордіаміну. Показана симптоматична терапія.
Серед сурогатів алкоголю, які можуть призвести до алкогольної інтоксикації, найпоширенішими є метиловий спирт. Його токсична дія зумовлена блокадою ферментів і порушення окисних процесів у клітинах. Після вживання сурогатів алкоголю настає алкогольне отруєння без ознак типового сп'яніння. Через 12-24 години виникає запаморочення, різка слабкість, нудота і блювання. Порушується зір, аж до повної сліпоти, при тяжкій інтоксикації зіниці розширені, виникає колапс, задуха, ціаноз. Смерть настає від зупинки дихання і набряку мозку.
При отруєнні сурогатами алкоголю проводять промивання шлунка з активованим вугіллям і 2 % розчином карбонату натрію. Призначають етанол всередину чи довенно, підтримуючи його концентрацію у крові на рівні 0,5-1 %. Проводять форсований діурез, екстракорпоральну детоксикацію, симптоматичну терапію.
Отруєння фосфорорганічними речовинами
Фосфорорганічні сполуки (тіофос, хлорофос, метафос) застосовують в сільському господарстві для боротьби з шкідниками. Отруєння настає при вдиханні цих речовин або потраплянні їх на слизові оболонки чи в шлунок.
Найбільш частим є отруєння тіофосом. Це темно-коричнева олієподібна речовина з сильним запахом часнику, яка погано розчиняється у воді і добре - в органічних розчинниках. В сільському господарстві застосовується у вигляді 1 % порошку та 30% емульсії, які розводять водою до робочих розчинів.
Гостре отруєння фосфорорганічними сполуками характеризуються постійною наявністю прихованого періоду. При попаданні в організм тіофосу цей період триває від 15 хвилин до 2 годин. Дуже рідко прихований період триває 15-20 годин. Під час прихованого періоду поступово пригнічується активність холінестерази та накопичується ацетилхолін. Першими ознаками отруєння є різне посилення перистальтики шлунка і кишок, а також виділення секрету з носа. Посилюється виділення слини та слизу з дихальних шляхів. Це зумовлює тяжкі дихальні розлади, які поглиблюються бронхоспазмом. Заповнення бронхіального дерева різним слизом призводять до ціанозу, прискореного дихання з великою кількістю вологих хрипів у легенях. З трахеї відсмоктується, а іноді просто виливається велика кількість рідкого секрету. Клінічна картина отруєння нагадує набряк легень.
Другою причиною порушення дихання при отруєнні фосфорорганічними сполуками є параліч дихальних м'язів. Дихальні рухи стають поверхневими, здійснюються вони переважно за рахунок діафрагми. Поступово розвивається параліч діафрагми і настає повна зупинка дихання.
Смерть при гострих отруєннях фосфорорганічними сполуками завжди спричиняється асфіксією і наступною зупинкою серця. Визначається постійна і виражена тахікардія (120-130 за хвилину), різка і стійка гіпертензія, значне потовиділення, різке звуження зіниць з відсутністю реакції на світло і порушенням гостроти зору.
Характерним є і рухові порушення. Спочатку вони проявляються у вигляді корчів рухових і мімічних м'язів, іноді з різним підвищенням м'язового тонусу (розгинальна контрактура тулуба), сардонічною посмішкою тощо. Рухове збудження швидко змінюється паралічем всіх м'язів з повною втратою м'язового тонусу і зникненням периферійних рефлексів. На зміну періоду збудження приходить період глибокої коми без свідомості з пригніченням рефлексів. Тривалість коми від 2 до 20 годин, іноді - до кількох діб.
Період відновлення залежить від важкості отруєння і продовжується від кількох годин до 5-7 діб.
Щоб запобігти отруєнням, необхідно суворо дотримуватися техніки безпеки при роботі з отрутохімікатами. При інгаляційному ураженні потерпілого слід швидко винести з отруєної атмосфери, при попаданні отрути на шкіру промивати шкірні покриви та слизову оболонку очей великою кількістю води або 4 % розчину бікарбонату натрію. При поступленні отрути через травний канал, за допомогою товстого зонда промивають шлунок 4 % розчином бікарбонату натрію або великою кількістю води з карбонатом, після чого вводять сольове проносне і проводять сифонну клізму. При порушенні дихання - інтубація трахеї.
Для лікування отруєнь фосфорорганічними сполуками використовують препарати, які нейтралізують дію ацетилхоліну (холінолітики). Для цього вже на дошпитальному етапі використовують довенно атропін. При відсутності виражених підшкірних вен атропін вводять підшкірно. Добова кількість атропіну іноді сягає 50-70 мл, а в середньому вона складає 10-20 мл. Рання відміна атропіну при наявності клінічного поліпшення, але при невідновленому рівні холінестерази може спричинити смерть пацієнта.
Для лікування таких важких симптомів отруєння, як артеріальна гіпертонія, м'язові корчі, фібриляція м'язів, які не знімаються введення атропіну, необхідно провести наступні лікувальні заходи. Для зниження артеріального тиску довенно вводять 3 мл 1 % розчину дібазолу, 10 мл 25 % розчину магнію сульфату, 1-2 мл 2,5 % розчину аміназину. При паралічі дихальних м'язів хворому проводять інкубацію трахеї для здійснення штучного дихання та аспірації секрету з бронхів. При лікуванні гострого отруєння тіофосом треба проводити повторні промивання шлунка з активованим вугіллям.
Якщо у хворого визначається слабке самостійне дихання або настає зупинка дихання, до приїзду бригади швидкої допомоги медична сестра проводить штучне дихання з рота до рота або з рота до носа, попередньо очистивши ротову порожнину від слизу. При транспортуванні хворого медсестра повинна мати при собі запас атропіну і шприц.
Отруєння беленою
Основним отруйним компонентом белени є атропін - блокатор М-холінорецепторів. Введення атропіну в організм супроводжується зменшенням секреції слинних, шлункових, бронхіальних, потових залоз, підшлункової залози, тахікардією, зменшенням тонусу гладких м'язів. Отруєння атропіном призводить до паралічу акомодації.
В лікувальній практиці атропін використовують при пілороспазмі, запаленні підшлункової залози, бронхіальній астмі, для розширення зіниць з діагностичною і терапевтичною метою. Цей препарат призначають при отруєнні ацетилхоліном, карбохоліном, холіноміметичними і антихолінестеразними засобами, а також при отруєнні морфіном. Смертельна доза атропіну - 0,1 г.
Центральна дія атропіну проявляється руховим та психічним збудженням (атаксія, галюцинації, гіперкінези, судоми). Великі дози мають паралізуючу дію на ЦНС - кома, арефлексія, ураження дихального та серцево-судинного центрів (задишка, дихання типу Чейн-Стокса, аритмія, слабкий пульс, колапс). Спостерігається сухість шкіри та слизових оболонок, затруднене ковтання. Атропін викликає параліч акомодації і підвищення внутрішньоочного тиску, різке розширення зіниць, підвищення температури тіла.
При прийому токсичної дози атропіну негайно потрібно провести антидотну терапію: прозерин1 мл 0,05 % розчину дом'язово, пілокарпін - 1 мл 1 % розчину підшкірно. Якщо через 30 хвилин сухість слизових оболонок не зменшилась, повторюють ін'єкції.
При різному збудженні вводять аміназин 1 мл 2,5% розчину довенно, промедол 1 мл 2% розчину дом'язово. За показниками призначають дихальні середники, серцеві засоби, оксигенотерапію.
Отруєння ртуттю та її сполуками
Ртуть - це протоплазматична, тіолова отрута, яка діє на сульфгідрильні групи клітинних білків, призводить до порушення ферментних процесів і функціонального стану життєво важливих органів. Депонується ртуть в паренхіматозних органах.
При отруєнні через рот (частіше сулемою) можливий опіковий шок, спостерігається різкий біль за ходом стравоходу, в епігастрії, слинотеча, металевий присмак в роті, блювота, випорожнення з домішками слизу і крові, набряклість язика, підщелепних та привушних залоз, кровоточивість ясен. З'являється мідно-червоне забарвлення слизової оболонки порожнини рота, пізніше - темна смужка сірчистої ртуті на яснах і зубах. На другу-третю добу з'являються симптоми гострої ниркової недостатності (некронефроз, сулемова нирка). Прогресують симптоми ураження ЦНС - збудження, судоми литкових м'язів, епілептичні напади, коматозний стан. При отруєнні парами металічної ртуті виникає сухий кашель, задишка, більш виражене ураження ЦНС, можливі явища типу металічної лихоманки.
При отруєнні ртуттю потрібно негайно ввести антидот Стринжевського (100 мл) з промиванням шлунку через 10-15 хвилин. Хворому вводять 1 мл на 10 кг маси тіла 5 % унітіол дом'язево (в першу добу 3-4 рази через кожні 6-8 годин), натрію тіосульфат 100 мл 30% розчину довенно. Проводять профілактику шоку і гострої ниркової недостатності, антибіотикотерапію, терапію гострої серцево-судинної недостатності, гемодіаліз, перитонеальний діаліз.
Отруєння чадним газом
Чадний газ - це кров'яна отрута, токсична дія якої пов'язана з порушенням транспортування кисню і вираженою гіпоксією тканин, шляхом утворення в крові карбоксигемоглобіну.
При легкій формі отруєння спостерігається головний біль, запаморочення, в'ялість, шум у вухах, порушення координації рухів, нудота, інколи блювота, сухий кашель, сльозотеча, біль в грудях. В крові виявляється 20-30 % карбоксигемоглобіну. При отруєнні середньої тяжкості - короткочасна втрата свідомості, різка слабкість, загальмованість, задишка, тахікардія, гіперемія обличчя, судоми.
Тяжка форма отруєння - коматозний стан розширення зіниць, маятникоподібні рухи очних яблук, клонічно-тонічні судоми, підвищення сухожильних рефлексів, поява патологічних рефлексів, можливі паралічі, дихання типу Чейн-Стокса, розвиток гострої серцево-судинної недостатності. В крові виявляється 50-60 % карбоксигемоглобіну. В окремих випадках виникає гострий токсичний набряк легень. Ураження стінок судин призводить до місцевих крововиливів і тромбоемболічних явищ.
При дії великих концентрацій чадного газу смерть може наступити на місці пригоди, внаслідок зупинки дихання і порушення серцевої діяльності. При отруєнні чадним газом можуть виникати такі ускладнення: аспіраційна пневмонія, трофічні зміни, погіршення зору.
При наданні першої медичної допомоги потерпілого потрібно негайно винести з зараженого приміщення. Якщо у нього порушене дихання - проводити штучну вентиляцію легень. Потерпілому вводять 5 % розчин вітаміну С 20-30 мл з 5 % розчином глюкози, глюкозо-новокаїнову суміш (глюкоза 500 мл, 5 % розчину, новокаїн 20 мл, 2 % розчину, еуфілін 5-10 мл 2,4 % розчину довенно). Для корекції ацидозу вводять натрію гідрокарбонат довенно краплинно. При різному збудженні і явищах набряку мозку - натрію оксибутират 10-20 мл 20 % розчину довенно крапельно.
Укуси комах
Отрута комах (бджіл, ос, шершнів) містить фосфоліпазу, гіалуронідазу, кініни, гістамін. Від поодиноких укусів загальної реакції здебільшого не буває. Токсичні укуси вважаються тоді, коли жалять більше п'яти бджіл, а декілька сотень - завжди смертельні. У місці укусів спостерігається біль, набряк, місцева гіпертермія. Найбільший набряк спостерігається при укусі в м'які тканини, особливо губи і шию.
Виникає рефлекторне збуджене дихання та підвищення АТ. При укусах комах розвивається різка слабкість, тремтіння, запаморочення, біль голови, біль в попереку та суглобах, нудота, блювота, підвищення температури, висипання на тілі за типом кропивниці. У людей схильних до алергічних реакцій нерідко спостерігаються приступи бронхіальної астми або клінічна картина анафілактичного шоку - блідість шкіри, ціаноз слизових, набряк обличчя, кінцівок, верхньої половини тулуба, порушення дихання, а при тяжкому перебігу - коматозний стан.
Невідкладна допомога полягає у негативному видаленні пінцетом жала бджоли з міхуром, який наповнений отрутою. Місце укусу бажано протерти тампоном, змоченим у міхур з льодом. В місце укусу вводять 2 мл 0,5 % розчину новокаїну і 0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну, 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду та 30 мл преднізолону довенно, 1 мл 1% розчину димедролу дом'язово.
Укуси членистоногих
Серед них найбільш небезпечними є павуки. В токсикологічному відношенні цікавими є три види павуків: каракурт, скорпіон та тарантул.
Каракурт зустрічається в південних районах України, в Карпатах, в Молдавії, Середній Азії. Для людини небезпечні самки, в яких є пара трубчастих отруйних залоз, розміщених на верхніх щелепах, які закінчуються рухомими гострими кігтями з отвором протоки. Самка каракурта має кулеподібне чорне черевце з червонуватими або білуватими плямами. Каракурт досягає 10 мм в довжину.
Скорпіон також зустрічається в південних широтах. На кінці черевця має криве гостре жало, де відкривається протока отруйних залоз. Середні розміри скорпіона 50-100 мм. Найбільш небезпечним є чорний скорпіон.
Тарантул зустрічається в пустинях, напівпустинях, в лісостепу, в лісовій зоні.
Отрута каракурта і скорпіона відноситься до токсичних альбумінів, і за ступенем токсичності переважає отруту змій. Наприклад, отрута деяких південно-американських видів каракурта в 15 разів сильніша від отрути гримучої змії. Але разом з тим тяжкі отруєння при укусах павуків зустрічаються значно рідше, ніж при укусах змій. Це пояснюється меншою кількістю отрути, яка проникає в організм людини при укусі павука. Отрута тарантула менш токсична, ніж отрута каракурта і скорпіона.
Після укусу каракурта з'являється мала плямка, яка швидко зникає. Через декілька хвилин в місці ураження виникають сильні болі, які поширюються на ділянку живота, поперек, грудну клітку. Виникає сильне психічне збудження. Потерпілий страждає від головного болю, задухи, блювоти. З'являється головокружіння, слабкість, ціаноз, тахікардія і аритмія. Зіниці розширюються, артеріальний тиск підвищується. Спостерігається слинотеча. Ці симптоми наростають аж до зупинки дихання.
Укус скорпіона викликає біль, який швидко наростає і поширюється за ходом нервового стовбура. Біль настільки сильний, що потерпілий кричить. Характерною особливістю отруєння, крім сильного болю, є посмикування і судоми окремих груп м'язів. Розвивається різка слабкість, тіло вкривається холодним липким потом.
У випадку укусу каракурта або скорпіона перш за все необхідно забезпечити іммобілізацію потерпілого або ураженої частини тіла. Для сповільнення всмоктування отрути потрібно прикласти холод на ділянку укусу.
Укуси змій
Змії поширені в більшості областях світу, особливо багато їх в тропіках і субтропіках. На всіх материках водиться більше 2000 видів змій, серед них отруйними є 300-400 видів. Згідно статистичних даних в світі кількість людей, яких кусали змії, становить 500 тисяч в рік, і у 50 тисяч з них спостерігається летальний кінець.
В нашому кліматичному поясі зустрічаються 14 видів отруйних змій. Найбільш небезпечними з них є “сліпа кобра” (кобра, яка немає малюнку окулярів), середньоазіатська і кавказька гюрза, піщана ефа, паласів щитомордник, гадюка звичайна, гадюка піщана, гадюка рогата, гадюка Казнакова і гадюка Радде.
Отрута в організм людини попадає внаслідок укусу змії, під час якого відбувається рефлекторне скорочення її вискових м'язів, що оточують залози із отрутою і в рану виділяється отруйна сполука. Залежно від глибини укусу отрута може попасти під шкіру, в м'язову тканину, або в просвіт судини.
Отрута змій - це складний комплекс речовин, куди входять альбуміни, глобуліни, нектони, різноманітні ферменти, неорганічні солі хлоридів. Через різний склад отрута різних змій володіє неоднаково дією на організм тварин і людини. Так, отрута гадюк руйнує стінки тонких кровоносних судин, розчиняє деякі білки і еритроцити, утворює тромби. Отрута кобри володіє нейротоксичною дією і викликає параліч дихального центру.
Після укусу змії із сімейства гадюкових з'являються місцеві симптоми: біль, набряк, крововиливи, міхурі, наповнені геморагічним вмістом. Дуже швидко після укусу з'являються ознаки резорбтивної дії отрути: головокружіння, слабість, нудота, задишка, тахікардія, зниження артеріального тиску, втрата свідомості, колапс, інколи розвивається збудження і можуть бути судоми. Після укусу кобри місцеві зміни виражені слабо, швидко наступають нервово-м'язові порушення і зупинка дихання.
Подобные документы
Поняття астматичного статусу (АС) як синдрому гострої прогресуючої дихальної недостатності. Частота виникнення АС у хворих бронхіальною астмою. Клінічні форми АС, стадії його перебігу. Принципи терапії АС. Невідкладні заходи надання першої допомоги.
презентация [162,8 K], добавлен 26.02.2014Наркотична залежність, надання першої медичної допомоги, способи лікування. Метод доктора Назаралієва, атропіношокова терапія. Замісна терапія. "Чищення крові". Загрозливі стани й невідкладна допомога. Передозування наркотиків - загроза життю наркомана.
реферат [32,1 K], добавлен 20.02.2010Дослідження законодавства в сфері охорони здоров’я. Перша медична допомога при невідкладних та при шокових станах. Основні симптоми в психіатрії, базові принципи невідкладної допомоги при невідкладних станах. Особливості терапії невідкладних станів.
курсовая работа [45,0 K], добавлен 25.09.2019Штучне дихання, його види та застосування. Закритий масаж серця. Перша допомога при отруєнні шкідливими газами у шахті. Загальні відомості про рани, перемоли та надання першої допомоги. Способи зупинки кровотеч. Накладання пов'язок. Допомога при ударах.
учебное пособие [5,8 M], добавлен 09.03.2016Показники життєдіяльності організму та ознаки смерті. Схема надання першої медичної допомоги при кровотечах, травмах, ураженні електричним струмом, тривалому здавлюванні, шоку, опіках, переохолодженні, тепловому ударі, отруєнні, укусах звірів, утопленні.
методичка [1,0 M], добавлен 16.01.2011Невідкладна допомога при гострих порушеннях дихання і раптовій зупинці серця. Кровотечі, перелами, струси, забиття головного мозку. Відрив кінцівок, тривале роздавлювання м'яких тканин. Проникаюче поранення грудної клітини. Опіки, відмороження, отруєння.
методичка [52,8 K], добавлен 11.01.2010Види отруйних змій, їх звички. Перша допомога при укусах бджіл, ос, шершнів та джмелів. Укуси комарів, основні характерні симптоми. Лікарські засоби допомоги. Надання першої допомоги потерпілому при укусі отруйної змії. Відсмоктування та шкірні розрізи.
презентация [522,5 K], добавлен 24.02.2015Найпростіші доцільні заходи для полегшення самопочуття хворих і перебігу їхнього захворювання або перша допомога. Значення дотримання правил особистої гігієни. Поняття медичної деонтології – етичні норми та правила поведінки медичного персоналу.
реферат [17,9 K], добавлен 15.02.2009Закон України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". Організація надання медичної допомоги. Принципи організації надання медичної допомоги. Заклади охорони здоров'я. Організація медичного обслуговування населення.
реферат [17,0 K], добавлен 08.02.2007Вивчення фізико-хімічних та біологічних властивостей озокериту. Ознайомлення із механічними, температурними та хімічними факторами дії гудронового мінералу на організм людини. Розгляд методики застосування гірського воску: показання та протипоказання.
контрольная работа [26,7 K], добавлен 02.01.2012
