Проблема людини у соціально-гуманітарному та медичному дискурсах

Личность человека достаточно целостная и устойчивая структура, но длительные эмоциональные перегрузки на работе нарушают ее равновесие, что неизбежно приводит к развитию СЭВ, основная причина которого заключается в несоответствии личности выполняемой работе. В практике наблюдается несколько вариантов несоответствия, которое приводит к возникновению СЭВ:

- несоответствие между требованиями к работнику и его реальными возможностями, когда руководители предъявляют к личности повышенные требования, которые он объективно не в состоянии выполнить, - возникает стресс, происходит ухудшение качества работы, может произойти разрыв взаимоотношений с коллегами;

- несоответствие между стремлением работников иметь большую степень самостоятельности в своей работе (определять способы и методы достижения тех результатов, за которые они несут ответственность) и жестким нерациональным контролем со стороны администрации - в результате возникает чувство бесполезности своей деятельности и отсутствие ответственности;

- отсутствие соответствующего вознаграждения за работу переживается работником как непризнание его труда, что приводит к эмоциональной апатии, снижению эмоциональной вовлеченности в дела коллектива, возникновению чувства несправедливости и, соответственно, к выгоранию.

Таким образом, основными этиологическими факторами возникновения СЭВ являются профессиональные стрессы, а также наличие у работников определенных биологических и психосоциальных качеств личности.

Одним из показателей синдрома эмоционального выгорания в профессиональной деятельности являются состояния психической напряженности, вызванные конфликтами, трудностями в решении сложных социальных проблем, приводящими к ощущениям дискомфорта, тревоги, фрустрации, пессимистическим настроениям.

Б. Пельман и Е. Хартман выделили три главных компонента эмоционального выгорания:

1. Эмоциональное истощение - ощущения эмоционального перенапряжения и чувство опустошённости и усталости, вызванное собственной работой.

2. Деперсонализация - циничное отношение к труду и объектам своего труда, что проявляется равнодушным и даже негативным отношением к людям, обслуживаемым по роду работы; контакты с ними становятся формальными, безличными; возникающие негативные установки поначалу могут иметь скрытый характер, а со временем прорывающиеся наружу и приводящие к конфликтам.

3. Профессиональная редукция - снижение профессиональной продуктивности проявляется в снижении самооценки своей компетентности (в негативном восприятии себя как профессионала), недовольстве собой, негативном отношении к себе как личности.

Структура синдрома эмоционального выгорания, по В.В. Бойко, представляет собой последовательность трёх фаз:

1. Напряжение - переживание психотравмирующих обстоятельств, неудовлетворённость собой, загнанность в клетку, тревогу и депрессию.

2. Резистенция - неадекватное избирательное эмоциональное реагирование, эмоционально-нравственную дезориентацию, расширение сферы экономии эмоций, редукцию профессиональных обязанностей.

3. Истощение - эмоциональный дефицит, эмоциональную отстранённость, личностную отстранённость (деперсонализацию), психосоматические и психовегетативные нарушения.

Эмоциональное выгорание не является медицинским диагнозом, хотя синдром выгорания, как правило, приводит к заболеваниям, имеющим к медицине непосредственное отношение. Люди с СЭВ обычно имеют сочетание психопатологических, психосоматических, соматических симптомов и признаков социальной дисфункции. Наблюдается хроническая усталость, когнитивная дисфункция (нарушения памяти и внимания), нарушения сна, личностные изменения. Возможны развитие тревожного, депрессивного расстройства, зависимостей от психоактивных веществ, суицид. Общими соматическими симптомами являются головная боль, гастроинтерстицинальные (диарея, синдром раздраженного желудка) и кардиоваскулярные (тахикардия, аритмия, гипертония) нарушения.

Профилактика СЭВ должна быть направлена на устранение стрессора - снятие рабочего напряжения, повышение профессиональной мотивации, выравнивание баланса между затрачиваемыми усилиями и получаемым вознаграждением; улучшение условий труда (организационный уровень), характера складывающихся взаимоотношений в коллективе (межличностный уровень), личностные реакции и заболеваемость (индивидуальный уровень). Большая роль в борьбе с СЭВ принадлежит, прежде всего, самому работнику, который с целью профилактики СЭВ должен соблюдать следующие правила: стараться рассчитывать и обдуманно распределять свои нагрузки; учиться переключаться с одного вида деятельности на другой; проще относиться к конфликтам на работе; не пытаться всегда и во всем быть лучшим.



ЛИТЕРАТУРА

1. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других / В.В. Бойко. - М. : Наука, 1996. - 469 с.

2. Бойко В.В. Методика диагностики уровня эмоционального выгорания / В.В. Бойко ; под ред. Райгородского Д.Я.,// Практическая психодиагностика. - Самара : Издательский дом "БАХРАХ-М", 2008.- 672 с.

3. Водопьянова Н. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н. Водопьянова, Е. Старченкова. - 2-е изд. - СПб. : Питер, 2008. - 336 с.

4. Леонова А.Б. Основные подходы к изучению профессионального стресса / А.Б. Леонова // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. - 2001. - № 11.- С. 2-16.

5. Орел В.Е. Феномен "выгорания" в зарубежной психологии: эмпирические исследования / В.Е. Орел // Психологический журнал. - 2001. - Т. 22, № 1. - С. 90-101.

6. Скугаревская М.М. Синдром эмоционального выгорания / М.М. Скугаревская // Медицинские новости.- 2002. - № 7.- С. 3-9.

Коваленко С.А.

ХНМУ



УКРАЇНСЬКА ЖІНКА У ДЗЕРКАЛІ ГЕНДЕРНОЇ ПРОБЛЕМИ

Сьогодні ми живемо в часи швидких змін. Звісно ж змінюються і взаємовідносини між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Утвердження гендерної рівності - важливий напрямок в Україні за останні роки. Це питання проходить крізь всі проблеми сьогодення і є актуальним в житті кожного з нас. Однак, сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, суть тендерних стереотипів, поширених серед населення, офіційна гендерна політика дають підстави вважати, що переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправна участь у всіх сферах життєдіяльності станеться не скоро. Підґрунтям для такого висновку є стан тендерних відносин в економічній, соціальній, правовій, політичній та медичній сферах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених тендерних стереотипів. Соціальна дискримінація призводить до зниження соціального статусу і є однією з форм насилля над особистістю.

Погляд на жінку як неповноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що тигрек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка". У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в становищі жінки та чоловіка, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя.

Таким чином, українській жінці сьогодні живеться досить нелегко, на її плечах лежить тягар економічних, соціальних та інших проблем. Жінці, жінці-матері, в першу чергу, потрібна серйозна, всебічна підтримка зі сторони держави і суспільних організацій. Інтереси жінок повинні активно лобіюватися на рівні представницьких, виконавчих, судових органів державної влади, в ЗМІ, в сфері освіти та виховання. Французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур'є у XIX ст. сказав: "Соціальний прогрес і зміни періодів здійснюються пропорційно прогресу жінок до свободи, а падіння соціального устрою здійснюється пропорційно зменшенню свободи жінок".

Ковальковский Е.

ХНМУ



Профессиональное выгорание врачей как социально-психологическая проблема

Профессия врача всегда занимала особое положение в обществе. Это всегда был высокоуважаемый человек, которого ценили. Все это было оправдано, поскольку труд врача всегда был чрезвычайно тяжелым, требовал огромных усилий и знаний. Вспоминая историю, мы часто слышим "искусство врачевания", что говорит нам о творческом аспекте и трудностях в деятельности врача.

Современный ритм жизни не мог не оставить следа на быте и здоровье человека. И уже современный врач сталкивается с другими проблемами, следствием которых является возникновение синдрома профессионального выгорания. Синдром выгорания был впервые описан в 1974 году американским психологом Фрейденбергером, для описания деморализации, разочарования и крайней усталости, которые он наблюдал у работников психиатрических учреждений. В настоящее время термин "выгорание" принято употреблять в связи с профессиями, связанными с оказанием помощи человеку, испытывающему негативные переживания, с чем, собственно, и сталкивается профессия врача.

Когда говорят "сидром профессионального выгорания", то имеют в виду конкретные изменения отношения специалиста к предмету профессиональной деятельности и к самому себе. Этот синдром включает в себя чувство эмоциональной опустошенности и усталости, вызванное собственной работой, циничное, безразличное отношение к труду и объектам своего труда, возникновение чувства некомпетентности в своей профессиональной сфере, осознание неуспеха в ней.

Статистика свидетельствует, что синдром профессионального выгорания встречается более чем у 70 % медицинских работников. Треть врачей использует медикаментозные средства для коррекции эмоционального напряжения. Цифры говорят о том, что на сегодняшний день проблема профессионального выгорания стоит чрезвычайно остро и требует глобального и конструктивного подхода в своем решении.

Кожин М.И., Шушляпин О.И.

ХНМУ



ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА С ПОЗИЦИЙ БИОЛОГИЧЕСКОГО И ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО ВОЗРАСТА В ФИЛОСОФСКОМ ОСМЫСЛЕНИИ

В исследованиях последних лет значительное внимание уделяется духовной составляющей психического и соматического здоровья. Нейроэволюция взаимосвязана с формированием и эволюционным развитием когнитивных способностей вплоть до самых высших - мышления и сознания, духовности и этапного развития святости, служения людям и творчеству.

Биологический и психологический возраст, как выражение резервов психологического и соматического здоровья человека в контексте оценки сознания, духа и разума может рассматриваться в естествознании (медицине, биологии, психологии, философии) как новый подход к стратегии управления психическим и соматическим здоровьем индивида на основе валеологических (санологических) подходов, в частности основываясь на биоэнергоинформационную систему человека.

Благодаря взаимосвязи между когнитивным и молекулярно-генетическим уровнями могут порождаться группы и сети нейронов с новыми логическими свойствами, определяющими направление нейроэволюции на уровне популяции и отдельного организма и самой личности.

Когнитивные программы представляют собой логические устройства, управляющие логическими свойствами материальных процессов, протекающих в нейронных сетях нервной системы живых существ на молекулярном, генетическом, нейронном (клеточном) и т. п. уровнях. По своей природе эти логические свойства являются эмерджентными по отношению к физическим свойствам сконструированных людьми интеллектуальных устройств, но при моделировании физико-химических, нейробиологических и нейрофизических свойств живых биологических систем и нервных тканей мозга можно выявить изменение свойств нервной ткани и нейронных сетей.

В данной работе здоровье рассматривается как более общая категория и некая целостность по сравнению с болезнью, аналогично тому, как сознание рассматривается как целостность по отношению к психологическим свойствам-качествам человека - вниманию, активности, воле, характеру, способностям, перцептивным, интеллектуальным и мнемоническим процессам и т. п.

Это дает возможность получать самые неожиданные для практики выживания человечества данные, например, о роли стрессов, как факторов риска заболеваемости и смертности, а также о системе новых достижений биологической и психологической науки в рамках их философского осмысления.

Кожина А.М., Коростій В.І., Завгородня Н.І.

ХНМУ



ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛЮДИНИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Інформаційне суспільство як новий феномен надає можливість кожному окремому індивіду реалізовувати право на отримання будь-якої інформації або знань шляхом відкритого доступу до мереж збігання інформації та інформаційного простору.

Починаючи із початку ХХ століття суспільство активно впроваджує у всі сфери життя новітні досягнення науково-технічного прогресу з метою всебічного пізнання навколишнього середовища та визначення своєї ролі у ньому. Розвиток інформаційних технологій відіграв у цьому процесі чи не найголовнішу роль, створивши платформу для розповсюдження нових знань та відкриттів [1-3].

Всебічне розповсюдження сучасних інформаційних технологій впливає на повсякденне функціонування людини. Однак вкрай важко визначити реальні наслідника такого впливу через об'єктивну неможливість відсторонення від процесу інформатизації, який охопив усі галузі суспільного життя, в тому числі медицину та психологію.

Серед викликів, що їх отримало сучасне інформаційне суспільство, яке функціонує у більшості розвинених країн, чи не найголовнішим є питання повсякчасного втручання у приватне життя громадян та поява тенденції до знецінення значущості поваги до приватного життя інших як такого. Бурхливий розвиток соціальних мереж зі свого боку сприяє модифікації уявлення про межі приватності, створюючи принципово нове бачення трактовки цього поняття.

При цьому варто відзначити, що такий стан речей є найбільш актуальним по відношенню до підлітків, молодого покоління та активно працюючого прошарку населення. З іншого боку зберігається тенденція до розшарування суспільства за цією ознакою із "відділенням" осіб, що не мають можливості доручення до використання засобів інформаційного простору. Це може стосуватися літніх людей, а також осіб, що з фінансових причин не мають змоги використовувати такі засоби.

З цих позицій, Інтернет може вважатися принципово новим віртуальним середовищем спілкування, у якому надані всі можливості до реалізації будь-яких свобод думки та висловлювання. Це, в свою чергу, призводить до появи низки питань, а саме:

- шлях визначення чіткої межі, за якою свобода думки перетворюється на поширення неправдивої інформації, або такої, що може бути потенційно небезпечною для учасників спілкування та/або користувачів мережі;

- відсутність можливості перевірки достовірності подання інформації, особливо спеціалізованої і, в тому числі, медичної.

- небезпека використання віртуального середовища як платформи психологічного маніпулювання та розробка засобів його попередження;

- забезпечення захисту недоторканості приватного життя людини та запобігання наслідкам (в тому числі психологічним) поширення неправдивої інформації;

- потреба у формуванні культури спілкування у віртуальному просторі, особливо беручи до уваги розповсюдженість цього феномену серед підлітків і молоді;

- попередження негативного впливу на здоров'я населення, в тому числі профілактика розвитку комп'ютерної залежності.

- оцінка можливого впливу інформаційних технологій на інтелектуальний розвиток підростаючого покоління.

Можливість обговорення та вирішення поставлених питань вбачається у визнанні того факту, що головна роль у будь-яких соціальних процесах, в тому числі у інформаційному суспільстві, відводиться тільки людині, яка і визначає потреби та засоби використання віртуального простору (мережі Інтернет), а не навпаки.



ЛІТЕРАТУРА

1. Иванов Д.В. Феномен компьютеризации как социологическая проблема / Д.В. Иванов // Проблемы теоретической социологии. - Вып. 3. - СПб. : Издательство Санкт-Петербургского университета, 2000.

2. Masuda Y. Managing in the Information Society: Releasing Synergy Japanese Style. - Oxford. - 1990

3. Поппер К.Р. Открытое общество и его враги / К.Р. Поппер. - В 2 т. - М. : Феникс, Международный фонд "Культурная инициатива", 1992

Козлова К.В.

ХНМУ



ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМА У СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ТА МЕДИЧНОМУ АСПЕКТАХ

Витоки соціальної дискримінації потрібно шукати ще в стародавні часи. Вже тоді вчені та політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві дискусіями про те, чи є жінка людиною і чи має вона душу. Погляд на жінку як неповноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка" [1, с. 30].

З часів Сократа вже пройшло два з половиною тисячоліття, але дана проблема не втратила свою актуальність. Це, зокрема, підтверджує і прийняття світовою спільнотою певних нормативних документів, що мають на меті зрівняння чоловіків та жінок у можливостях.

Положення про рівність статей прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв'язує проблеми реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації [2, с. 316-317].

Західні дослідники вважають, що основною перешкодою у діловій кар'єрі для жінок, є невміння дівчат, а потім і жінок ладити між собою, грати в команді, проявляти терпіння до недоліків та вад інших людей. Ще одним недоліком є консерватизм, схильність звертати увагу на дрібниці та емоції, а не на широке поле проблеми. І нарешті, жінка-лідер досить часто демонстративно ігнорує і навіть протистоїть можливому співробітництву з чоловіками, підсвідомо оберігаючи свою "територію" від суперника іншої статі [3, с. 34].

Разом з тим, жінка має й переваги, реалізувавши які вона може стати хорошим керівником. Жінка-лідер володіє гнучким соціальним інтелектом, вона тонше відчуває нюанси взаємовідносин, в тому числі і відносин до себе. Жінки вміють добре оцінювати і прогнозувати поведінку інших людей. Вона володіє більшою контактністю і практичністю мислення. Якщо чоловік схильний будувати стратегічні плани, враховувати довгострокову перспективу, то жінка надає перевагу конкретному гарантованому результату, "тут і зараз". Жінки краще ніж чоловіки контролюють свої та чужі помилки; вони, як правило краще формулюють свої думки і виражають ідеї.

Сучасна епоха зумовлює необхідність переосмислення традиційних ґендерних схем та ролей і їх сприйняття в українському суспільстві з метою пошуку оптимального шляху подолання ґендернодетермінованих суспільних деформацій, що є актуальним для українського сьогодення. Ситуація в сьогоднішній Україні потребує створення і реалізації державної програми подолання гендерної нерівності, адже зміни у становищі жінок в Україні можливі лише за умови послідовної державної гендерної політики [4]. Французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур'є у XIX ст. сказав: "Соціальний прогрес і зміни періодів здійснюються пропорційно прогресу жінок до свободи, а падіння соціального устрою здійснюється пропорційно зменшенню свободи жінок".



ЛІТЕРАТУРА

1. Тендерний підхід: історія, культура, суспільство / під ред. Л. Гентош. - Львів : ВНТЛ-Класика, 2003.

2. Основи теорії гендеру: навч. посібникю - К., "К.І.С.", 2004.

3. Здравомыслова Е. Социальное конструирование тендера / Е. Здравомыслова, А. Темкина // Социологический журнал. - 1999. - № 6.

4. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок // Права людини. Міжнародні договори України. - К., 1992.

Козько В.Н., Меркулова Н.Ф., Соломенник А.О.,

Могиленец Е.И., Бондарь А.Е.

ХНМУ



ВЛИЯНИЕ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ФАКТОРОВ НА ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА И ЕГО ПРОФЕССИОНАЛЬНУЮ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ

Социальные и экономические потрясения, которые происходят в последние десятилетия на постсоветском пространстве вызвали катастрофическое ухудшения качества здоровья и повышение уровня смертности населения. Наиболее высока смертность людей трудоспособного возраста, главным образом, мужчин, которые, как известно, живут в среднем на 13 лет меньше женщин.

К числу неблагоприятных факторов, влияющих на состояние здоровья нашего населения, можно отнести следующие:

· неудовлетворительное состояние биологической среды обитания, периодически взрывающееся локальными экологическими катастрофами;

· изменение экологических условий жизни населения;

· социальная нестабильность;

· жесткие требования к уровню профессиональной деятельности;

· гиподинамия, и, как следствие, снижение защитных функций организма;

· широкое распространение вредных привычек, таких как курение,

· злоупотребление алкоголем, наркомания, токсикомания;

· криминализация общества;

· дефицит информации о здоровом образе жизни, об опасности

· вредных привычек;

· низкая культура самосохранения;

· отсутствие комплексной системы воспитания, обучения

· и формирования здоровой личности.

Необходимо отметить, что бесплатное и доступное медицинское обслуживание в предыдущие десятилетия было ориентировано на общественную, а не индивидуальную ответственность за здоровье, что привело к низкой профилактической активности населения и перекладыванию заботы о своем здоровье на систему здравоохранения. Потребительское отношение к своему здоровью привело к росту и распространению хронических заболеваний, учащению инфекционных заболеваний как среди детей, так и взрослых. Увеличилась заболеваемость взрослых такими инфекциями как корь, эпидемический паротит, герпесвирусные инфекции, ВИЧ-инфекция. Хронические вирусные инфекции, такие как гепатиты, представляют серьезную медицинскую и социальную проблему в связи с широким распространением, длительной (пожизненной) персистенцией, а также возможным развитием цирроза печени и гепатоцеллюлярной карциномы. По данным ВОЗ, более 2 миллиардов людей в мире на протяжении своей жизни инфицируются вирусом гепатита В и около 450 млн являются хроническими носителями этого вируса. Ежегодно от гепатита В и его последствий в мире умирает более 2 миллионов людей. 3 % населения планеты инфицировано вирусом гепатита С, свыше 170 млн - хронические носители. В индустриальных странах этот вирус в 70 % случаев является причиной развития хронического гепатита, в 40 % случаев - терминальных стадий цирроза, в 60 % случаев - гепатоцеллюлярной карциномы. Трансплантация печени в 30 % случаев обусловлена хроническими заболеваниями печени, связанными с вирусным гепатитом С. Гепатит С встречается практически во всех странах мира. Украина не является исключением и принадлежит к регионам со средней его распространенностью (от 3 до 5 % от количества населения). В настоящее время в г. Харькове зарегистрировано свыше 3 тысяч больных гепатитом С, в том числе 221 медицинский работник. В Украине принята национальная программа по лечению больных вирусным гепатитом С, которая в настоящее время реализуется во всех областных центрах страны.

Выводы. 1. Сложившиеся социально-экономические условия оказывают неблагоприятное влияние на здоровье населения. 2. Выполнение национальной программы в перспективе предусматривает улучшение качества здоровья населения.



ЛІТЕРАТУРА

1. Куликов С.И. Педагогические аспекты профессиональной деятельности медицинского работника / С.И. Куликов // Вестник Российского государственного университета им. И. Канта. - 2009. - Вып. 11. - С. 109-113.

2. Морозова М.А. Клиническое течение и лечение хронического гепатита С у больных пожилого возраста / М.А. Морозова, М.В. Маевская // Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. - 2011. - № 1. - С. 11-18.

3. Інфекційні хвороби: підручник / за ред. О.А. Голубовської. - К. : ВСВ "Медицина", 2012. - 728 c. - ISBN 978-617-505-214-3.

Король А.В., Тригуб Ю.В.

ХНМУ



ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА В ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ: ЭМОЦИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ

"Consumor aliis inserviendo - светя другим, сгораю сам"

Традиционно и в общественном сознании, и в научной литературе при изучении профессиональной деятельности специалистов социономических профессий (врачей, педагогов, социальных работников и т. д.) акцент делается, прежде всего, на позитивных аспектах работы с людьми. Вместе с тем совершенно очевидно, что именно работа с людьми в силу предъявляемых ею высоких требований, особой ответственности и эмоциональных нагрузок потенциально содержит в себе опасность тяжелых переживаний, связанных с рабочими ситуациями, и вероятность возникновения профессионального стресса.

1. Синдром профессионального выгорания как неблагоприятная реакция на рабочие стрессы, включающая в себя психологические, психофизиологические и поведенческие компоненты. По мере того как усугубляются последствия рабочих стрессов, истощаются моральные и физические силы человека, он становится менее энергичным, ухудшается его здоровье. Истощение ведёт к уменьшению контактов с окружающими, а это, в свою очередь, - к обостренному переживанию одиночества. У "сгоревших" на работе людей снижается трудовая мотивация, развивается безразличие к работе, ухудшаются качество и производительность труда.

2. Выделяют три ключевых признака синдрома выгорания:

- предельное истощение;

- отстраненность от клиентов (пациентов, учеников) и от работы;

- ощущение неэффективности и недостаточности своих достижений.

Развитию синдрома профессионального выгорания предшествует период повышенной активности, когда человек полностью замотивирован и поглощен работой, вследствие чего он отказывается от потребностей, с ней не связанных, забывает о собственных нуждах. Затем наступает первый признак - истощение, проявляющееся как чувство перенапряжения и исчерпания эмоциональных и физических ресурсов, чувство усталости, не проходящее после ночного сна. После периода отдыха (выходные, отпуск) данные проявления уменьшаются, однако по возвращении в прежнюю рабочую ситуацию, как правило, вновь возобновляются. Вторым признаком синдрома профессионального выгорания является личностная отстраненность. Она проявляется у профессионалов в виде попытки справиться с эмоциональными стрессорами на работе посредством снижения своего сострадания к клиенту через эмоциональное отстранение от него. При сильно выраженном проявлении признака отстранённости человека почти ничего не волнует из профессиональной деятельности, почти ничто не вызывает эмоционального отклика - ни положительные обстоятельства, ни отрицательные. Утрачивается интерес к клиенту, он начинает восприниматься консультантом индифферентно: в результате формируется ядро профессиональной деформации телефонного консультанта.

Третьим признаком СПВ является ощущение утраты собственной эффективности или падение самооценки. Сотрудник не видит перспектив для продолжения своей профессиональной деятельности, снижается его удовлетворение работой, утрачивается вера в свои профессиональные возможности.

3. Пять ключевых групп симптомов, характерных для СПВ:

Физические симптомы: усталость, физическое утомление, истощение, уменьшенный или увеличенный вес, недостаточный сон, бессонница, плохое общее состояние здоровья (в том числе по ощущениям), затрудненное дыхание, отдышка, тошнота, головокружение, чрезмерная потливость, дрожание, гипертензия (повышенное давление), язвы, нарывы, сердечные болезни.

Эмоциональные симптомы: недостаток эмоций - эмоциональная холодность, пессимизм, цинизм и черствость в работе и личной жизни, безразличие и усталость, ощущения фрустрации и беспомощности, безнадежность, раздражительность, агрессивность, тревога, усиление иррационального беспокойства, неспособность сосредоточиться, депрессия, чувство вины, истерики, душевные страдания, потеря идеалов, надежд или профессиональных перспектив, увеличение деперсонализации - своей или других. Люди становятся безликими, как манекены, преобладает чувство одиночества.

Поведенческие симптомы: продолжительность рабочей недели 45 часов, появление во время рабочего дня усталости и желания прерваться, отдохнуть; безразличие к еде - стол скудный, без изысков; малая физическая нагрузка; оправдание употребления табака, алкоголя, лекарств; несчастные случаи (например, травмы, падения, аварии и т.д.); импульсивно-эмоциональное поведение.

Интеллектуальное состояние: уменьшение интереса к новым теориям и идеям в работе, уменьшение интереса к альтернативным подходам в решении проблем (например, в работе - предпочтение отдаётся стандартным шаблонам, рутине, нежели творческому подходу); увеличение скуки, тоски, апатии или недостаток куража, вкуса и интереса к жизни; увеличение цинизма или безразличия к новшествам, нововведениям; малое участие или отказ от участия в развивающих экспериментах (тренингах, образовании); формальное выполнение работы.

Социальные симптомы: отсутствие времени или энергии для социальной активности, уменьшение активности и интереса к досугу, хобби; социальные контакты ограничиваются работой, скудные взаимоотношения с другими, как дома, так и на работе; ощущение изоляции, непонимания других и другими, ощущение недостатка поддержки со стороны семьи, друзей, коллег.

4. Риск возникновения "эмоционального выгорания" личности специалиста в социальной работе может увеличиваться в следующих случаях:

монотонности работы, особенно если ее смысл кажется сомнительным;

отдача в работе больших личностных ресурсов при недостаточности признания и положительной оценки;

строгой регламентации времени работы, особенно при нереальных сроках ее исполнения;

работы с "немотивированными" клиентами, постоянно сопротивляющимися усилиям помочь им, и незначительными, трудно ощутимыми результатами такой работы;

напряженности и конфликтности в профессиональной среде, недостаточной поддержки со стороны коллег и их излишнего критицизма;

нехватки условий для самовыражения личности на работе, когда не поощряются, а подавляются экспериментирование и инновации;

работы без возможности дальнейшего обучения и профессионального совершенствования;

неразрешенных личностных конфликтов специалиста;

неудовлетворенности профессией, которая основана на осознании неправильности ее выбора, несоответствия своих способностей требованиям профессии, результативности своего труда и т. д.

В период профессиональной подготовки в вузе студенты должны получить представление о профессиональных возможностях и последствиях деятельности в сфере социальной защиты населения, приобрести навыки самоконтроля, самооценки, умения управлять своими эмоциями и т. д. Важнейшим принципом предотвращения синдрома "эмоцианального выгорания" является соблюдение требований психогигиены самим социальным работником.

Кот А.С., Милик А.С.

ХНМУ



ВРАЧЕБНЫЕ ОШИБКИ

"Людские нужды заставляют нас решать и действовать.

Но если мы будем требовательны к себе, то не только успехи,

но и ошибки станут источником знания"(Гиппократ)

"Врачебная ошибка" - незлоумышленное заблуждение врача в ходе его профессиональной деятельности. При этом важно подчеркнуть, что это заблуждение, исключающее халатность и недобросовестность. Также считают, что врачебная ошибка - неверная оценка медицинским сотрудником, совершившим ошибочный поступок, своих действий (бездействия), его последствия или фактических обстоятельств содеянного.

Если проанализировать многочисленные работы по врачебным ошибкам, то большинство исследователей склонны рассматривать в качестве причины их возникновения врачебное невежество. Сегодня можно смело говорить о недостаточно высоком качестве украинской медицины. Об этом в свое время предостерегал патриарх отечественной кардиохирургии Н.М. Амосов. Он выразил озабоченность по поводу того, что наши врачи мало знают, а терапевты еще и мало умеют.

Именно в недостаточном повышении квалификации основная проблема врачебных ошибок. Ведь как ни прискорбно осознавать, но сегодня немало врачей по уровню профессиональной грамотности недалеко ушли от своих пациентов. Это приводит к тому, что в лексиконе таких врачей встречаются неграмотные дефиниции типа "чистить печень", "чистить сосуды", избавляться от "песка в почках" и т. д. Такое положение дел вызвано многими причинами, прежде всего тем, что система медицинского образования в Украине имеет много формальных подходов. Например, система компьютерных тестов, которые можно легко выучить и которые нельзя создать в большой вариативности.

Все мы, будущие врачи и медсестры, стремимся жить и работать без ошибок, решаем эту многотрудную, острую проблему, все мы помним, как велика плата за врачебные ошибки и ошибаемся. К тому же мы хорошо помним суждение Л.Н. Толстого, что не ошибается тот, кто ничего не делает, хотя это и есть основная ошибка.



ЛИТЕРАТУРА

1. Бобров О.Е. "Врачебная ошибка или профессиональное невежество? Мифы, иллюзии, реальность" // Лекарь. - 2008. - № 1?2. - С. 6-12.

2. Эльштейн Н.В. Современный взгляд на врачебные ошибки // Терапевтический архив. №8, 2005. - С. 18-45.

Кравченко В.І.

ХНМУ



Політична система України та охорона здоров'я

Універсальною управляючою, організуючою і регулюючою системою суспільства являється політична система, яка на основі державної влади здійснює функції, що забезпечують діяльність та взаємодію всіх систем (економічної, соціокультурної, житлово-комунальної і ін.) як єдиного організму. У ряда систем забезпечення життєдіяльності суспільства державному опікуванню ще з часів Римської імперії підлягала система охорони здоров'я. У сучасному світі охорона здоров'я є сферою особливої уваги високорозвинених країн світу, в яких її фінансування діяльності унормоване відповідними законами та контролюється інститутами громадянського суспільства. Відомо, що у країнах-членах Євросоюзу цей норматив складає не менше 8 % ВВП. Такого нормативу в Україні не існує, а фактичне офіційне фінансування не досягає і 4 %. Все інше покривається тіньовими схемами. То ж надто чекати високих результатів у боротьбі за здоров'я людини у сучасній нашій країні як би не мінялись міністри цієї галузі. медичний психічнохворий біосоціологічний інтерн

Політична система України зараз знаходиться у крайньо важкому, фактично напівзруйнованому стані, потребує серйозного реформування і приведення до тих світових норм і стандартів, які забезпечили б побудову дійсно правової держави і розвиненого, впливового громадянського суспільства, що відповідало б умовам Євросоюзу.

Ще Платоном доведено, а Арістотелем, Цицероном, Т. Гоббсом, В. Гегелем підтверджено, що владою керує пожадливий інтерес, який у рази зростає, коли людина приходить до влади. І, якщо не вжити певних заходів, цей інтерес подавляє всі інші, навіть благородні наміри служити людям, суспільству, державі. Щоб розірвати цей кругообіг форм правління від хороших, правильних до неправильних, крайньою з яких являється тиранія, Платон запропонував створити "ідеальну державу", Арістотель - виборність влади і контроль за нею суспільством, Цицерон - інструмент контролю - право, Гегель - інститути громадянського суспільства як додатковий інструмент пред'явлення інтересів владі та її контролю.

Підтвердив необхідність утвердження права як нормативної основи функціонування влади та реальної реалізації народного суверенітету І. Кант. Здавалось би, все в теорії розроблено, в практиці сучасних західноєвропейських країн, США впроваджено - вивчайте і будуйте демократичну, правову, соціальну Україну. Але вже третє десятиліття незалежності наша країна ні на крок не наблизилась до рівня передових країн. Більш того, за останніми даними за рівнем корупції ми посідаємо 144 місце із 171 країн світу: у нас некорумпований сектор складає всього 23 бали. Для порівняння: Північна Корея і Сомалі - 8 балів (max), Росія - 28 балів, ФРН - 78 балів, Нова Зеландія і Данія - 91 бал (min) [1]. Причина такого стану в Україні, на наш погляд, у безконтрольності влади на всіх рівнях. Якраз ця безконтрольність обумовила неймовірну розкіш маєтків можновладців, вивіз ними капіталів і статків за кордони України, безвідповідальність перед суспільством.

У громадян України є конституційне право контролю влади: право на відкликання депутатів, проведення імпічменту президента, але немає жодного закону, який би утворював механізм цього контролю. А безконтрольність породжує безвідповідальність, безвідповідальність - безкарність, безкарність - зловживання владою і корупцію. Корумпованість робить любу владу антинародною. І зараз цей чинник призвів до Євро-майдану і тих трагічних подій, що відбулись в Україні у 2013-1014 рр. Якими б не були зовнішні впливи, а вони, безумовно, були, повна підконтрольність влади, її відповідальність, прозорість, а значить і легітимність не збурили б так суспільство.

То ж і ефективне, відповідальне, доступне і відповідне вимогам часу функціонування системи охорони здоров'я неможливе без реформування політичної системи України. Це реформування повинне, по-перше, забезпечити неприпустимість формування влади всіх рівнів на основі фальшування, підкупу, загроз, тиску на виборців. По-друге, розробити і законодавчо закріпити механізм контролю суспільством за діяльністю всіх гілок влад на всіх рівнях. Для цього необхідно створити нові дієві інститути громадянського суспільства, а зараз законодавчо забезпечити можливість реального впливу на владу існуючих інституцій. По-третє, привести у відповідність до європейських норм видатки на утримання влади, силових структур, соціальної сфери (особливо охорони здоров'я і освіти). По-четверте, унеможливити розкрадання національного багатства через вивіз капіталів та доходів за межі України. Що зароблене в Україні повинно працювати на Україну.



лІТЕРАТУРА

1. Rating. RBC. RU / article. shtml? 2013-12-04-3407-4826. /Transtarеnsy International.

Краснікова С.О., Дмитрієнко Н.Ф.

ХНМУ



ХУДОЖНІЙ ТЕКСТ ЯК СКЛАДОВА У ВИХОВАННІ ДУХОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ

Навчання в медичному університеті повинно включати не тільки глибокопрофесійну підготовку, але й формування морально-етичних рис, необхідних для його успішної професійної діяльності.

Спецкурс "Медицина у творах художньої літератури", розроблений кафедрою мовної підготовки іноземних громадян ХНМУ для іноземних студентів із ближнього й далекого зарубіжжя, покликаний вирішувати ці завдання.

На прикладах з творів художньої літератури студенти навчаються, як треба спілкуватися із хворими, завойовувати їхню довіру, домогатися поваги пацієнтів, їхніх родичів, старших колег.

У повісті Л.Толстого "Смерть Ивана Ильича" студенти бачать, як страждає важкохвора людина, коли спілкування з байдужим доктором не приносить йому ні фізичного, ні морального полегшення, а тільки підсилює почуття приреченості й самітності перед обличчям смерті. Жах, розпач - вищий ступінь емоційних реакцій хворого - у зображенні великого письменника змушує студентів співпереживати героєві.

Читаючи цей твір, студенти під керівництвом викладача обговорюють різні деонтологічні проблеми. Так, напускна докторська значущість, використання лікарем незрозумілої медичної термінології приводять до ятрогенії - погіршення самопочуття, психогенних порушень, підвищеній тривожності пацієнта. Читачі-лікарі засуджують поведінку лікаря перед смертю пацієнта, коли той своєю показною бадьорістю дратує Івана Ілліча, який бачить фальш і нещирість, не здатну сховати безсилля медицини.

Великий письменник, який написав цей твір, ґрунтуючись на щоденникових записах свого доброго знайомого, брата І. Мечникова, точно й послідовно описує захворювання, починаючи з найперших ознак хвороби, ще не усвідомлюваних ним як хвороба (поганий настрій, приступи гніву, незручність у боці). Студенти спостерігають, як хвороба впливає на психіку людини і як психічний стан впливає на розвиток хвороби.

Про основні моделі взаємин у системі "лікар-пацієнт" дозволяють говорити твори А.П.Чехова - лікаря й письменника, героями творів якого були й лікарі, і пацієнти. Делікатність, м'якість, щира увага й співчуття до хворої людини, як і самому Чехову, були властиві кращим його героям-лікарям. Серед них - доктор Димов ("Попрыгунья"), доктор Астров ("Дядя Ваня"), доктор Корольов ("Случай из практики") та інших. Такий за характером і лікар Рагін - герой оповідання "Палата № 6". Але ці якості не значать нічого, якщо лікар забуває про головне своє призначення - відповідальність за життя й здоров'я своїх пацієнтів.

Він не робить анічогісінько для хворих, щиро думаючи, що немає в цьому сенсу: сьогодні вилікував 30, завтра прийдуть 40 хворих. Різницю між теплим кабінетом і палатою № 6 він розуміє тільки тоді, коли стає її пацієнтом і страждає разом з іншими від побоїв санітара Микити.

Тільки тоді до нього приходить прозріння, але пізно - не в його силах що-небудь змінити, і Рагін помирає. На матеріалі цього ж твору можна говорити й про проблему дистанціювання лікаря й пацієнта, про субординацію й взаємини медичного персоналу в колективі. Але головна тема твору - лікарський обов'язок, виконання священної для лікаря "Клятви Гіппократа".

Багатий матеріал для обговорень різних деонтологічних проблем дає цикл оповідань "Записки юного врача" М.О. Булгакова. Одна і найгостріших - лікарські помилки ("Тьма египетская", "Пропавший глаз"), право лікаря на ризик заради порятунку життя ("Стальное горло", "Полотенце с петухом "). Девізом самого доктора Булгакова були слова "Спасти всех!" Він, юний доктор, не відступав перед смерті й боровся за життя своїх пацієнтів до кінця, часто ризикуючи й не завжди виходячи переможцем. Але результати роботи говорять самі за себе.

Та ж проблема обговорюється при читанні книги кардіохірурга М. Амосова "Мысли и сердце". Після читання оповідання "Звездная сыпь" студенти обговорюють питання конфіденційності інформації про стан здоров'я пацієнта. Важка розмова із хворим про "делікатні" хвороби, особливо для молодого, недосвідченого лікаря. Він намагається бути м'яким, боїться скривдити хворого словом.

Проблема абортів - одна з найскладніших у медичній етиці й деонтології. Герой роману Людмили Улицької "Казус Кукоцкого" все життя боровся за здоров'я матері й дитини. В умовах тоталітарної держави, де аборти були під забороною, він виступав за право жінки робити вибір усвідомлено.

Проблеми життя й смерті в медичній етиці й деонтології, психологічні аспекти допомоги дітям із захворюваннями з можливим летальним кінцем розглядають студенти на матеріалі книги "Человек попал в больницу" (укладач - Л. Улицька). Її герої - не літературні персонажі, а реальні лікарі, медсестри, маленькі пацієнти Республіканської дитячої клінічної лікарні і їхні батьки, а також добровольці

Групи милосердя від священиків О. Меня й Г. Чистякова до активних жалісливих людей, готових допомагати всім, чим тільки можуть.

Група перетворила добровольчу роботу в ефективну систему, що допомагає лікарям рятувати життя й дарувати надію всім пацієнтам цієї лікарні.

Читаючи цю чудову книгу, студенти говорять про подвиг донорства, про психологічний контроль болю, обговорюють проблеми передачі органів й евтаназії, думають про те, що і як говорити дитині про хвороби й смерть, про допомогу людині, що переживає втрату близького, особливо дитини.

При анкетуванні більшість студентів указали, що вважають спецкурс "Медицина у творах художньої літератури" цікавим, важливим і корисним для себе.

Вони зазначили, що заняття в рамках спецкурсу дозволили їм розширити свій кругозір, підвищити грамотність, покращити спонтанну мову при побудові усних висловлювань, студенти познайомилися з новими авторами, прочитали нові художні твори, які змусили замислитися над багатьма моральними проблемами в медицині й більш відповідально ставитися до своєї майбутньої професії й до навчання.

Краснощекова О.А.

ХНМУ



МОЛОДЕЖНЫЕ СУБКУЛЬТУРЫ В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ

Молодежь является одной из наиболее подверженных влиянию социальных групп, поэтому изучение различных аспектов молодежной субкультуры очень актуально. Связано это прежде всего, с тем, что в условиях трансформации украинского общества именно от того, какими ценностями будет обладать молодежь, зависит развитие общества в целом.

Под молодежной субкультурой понимается культура определенной части молодого поколения, характеризующаяся общностью стиля жизни, поведения, ценностей и стереотипов, объединённых специфическими интересами, определяющими их мировоззрение. Субкультура является частью доминирующей культуры. Она отчасти совпадает с господствующими ценностями. [3, с. 52]

Вопросы субкультурного развития в последнее время исследуются многими отечественными психологами и социологами,среди них выделяют О.Г. Заярную, А.И. Мазурову, И.Ю. Сундиева, П.В. Разина.

В рамках молодежной субкультуры принято выделять три направления:

1. Асоциальные молодежные объединения. Они стоят в стороне от социальных проблем, но не представляют угрозу обществу. Примерами таких объединений являются панки, рокеры.

2. Антисоциальные объединения. Их протест может принимать социально опасные, агрессивные формы. Они открыто противостоят органам власти. Примером таких объединений является движение скинхедов.

3. Просоциальные объединения. Они приносят пользу обществу. Примером такого рода объединений, являются "зеленые" - экологические организации. [2, с. 31].

Исследователи считают что, появление молодежной субкультуры объясняется целым рядом факторов.

На первом месте стоят социально-экономические причины (безработица, скучная, малоинтересная работа).

Немалая роль принадлежит особенностям возрастной психологии. Молодежь эмоциональнее, динамичнее, независимее. У большинства еще нет семьи, профессии, того круга многочисленных обязанностей и обязательств, в который с возрастом попадает всякий взрослый человек.

Одной из причин является стремление молодежи создать свой особый мир ценностей, обрести осмысленный и значимый досуг, круг единомышленников, возможности самовыражения. [1, с. 76].

Таким образом, можно сделать вывод, что молодежь одна из более нестабильных, подверженных влиянию социальная группа, способная создавать различные субкультуры.



ЛИТЕРАТУРА

1. Бельский В.Ю. Социология / В.Ю. Бельский, А.А. Беляев. - М. : "ИНФРА., 2005

2. Громов А.В. Неформалы. Кто есть кто? / А.В. Громов, О.С. Кузин - М., 1990.

3. Левикова С.И. Молодежная субкультура: учеб. Пособие / С.И. Левикова, 2004.

Кулакова Е.А.

ХНМУ



ВЛИЯНИЕ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЩЕСТВА НА ДУХОВНОСТЬ ЧЕЛОВЕКА

Развитие человеческого общества, расширение знаний об окружающем мире и необходимость обмениваться ими послужили причиной появления и широкого распространения разнообразных средств передачи, обработки и накопления данных. Постепенно сформировалась особая область человеческой деятельности, связанная с рождением, распространением и ограничением информации, - информационная сфера. На протяжении всей истории человечества она оказывала непосредственное влияние на жизнь как всего общества, так и его отдельных представителей.

Становление информационного общества повлекло за собой как глубокие трансформации в обществе, так и необходимость по-новому осмыслить процесс обретения личностью своей идентичности. Это связано, прежде всего, с изменением роли и значимости информации в жизни человека. В информационном обществе происходит увеличение ее количества, при этом информация понимается как основной ресурс, источник общественных благ, средство достижения богатства и процветания.

Происходящие в современном обществе изменения способствуют развитию науки и производства, создают возможности для реализации духовных устремлений личности, однако одновременно влекут за собой появление ряда проблем, подчас довольно серьезных и ставящих под сомнение дальнейшее непрерывное развитие человеческой цивилизации.

Формирование, духовное становление человека происходит уже отнюдь не в традиционных рамках, когда социальных статус родителей почти автоматически определял как общественную, так и духовную судьбу почти каждого человека. Прогрессирующий развал и силовых, и идеологических структур традиционализма обеспечил определенную свободу выбора своего будущего почти каждой личностью. И поэтому серьезную опасность представляет появление в обществе тех культурологических архетипов, которые не служат его развитию, способствуют моральному разложению, падению нравов.

Потеря личностью способности ориентироваться в постоянно меняющемся внешнем мире, перенасыщение информацией может сформировать потребность в использовании различных средств ухода от действительности: в употреблении наркотиков, алкоголя, а также привести к чрезмерному увлечению виртуальными.

Технические достижения ХХ века в области связи и информатики привели к тому, что в мире сложилась особая виртуальная среда взаимодействия людей - информационно-телекоммуникационное пространство, отличительными чертами которого являются отсутствие географических границ, трудно определимая национальная принадлежность его объектов и возможность анонимного доступа к имеющимся ресурсам. Основой для его формирования послужила глобальная компьютерная сеть Интернет, объединяющая на сегодняшний день миллиарды пользователей.

Для предупреждения и преодоления указанных проблем обществу и государству необходимо развивать механизмы, направленные на обеспечение прав и свобод личности; принимать меры к развитию тех культурологических архетипов, которые сохраняют преемственность с историей человечества и вместе с тем адекватны происходящим изменениям; способствовать вовлечению в процессы информатизации возможно более широких слоев общества; выработать справедливую межгосударственную систему разделения труда в рассматриваемой сфере.