Проблема людини у соціально-гуманітарному та медичному дискурсах

Отношения врача и пациента постепенно уменьшаются до отношений клиента и техника, так как автономия принятия решения пациентом сводится только лишь к независимости и становится единственным критерием для принятия решения. Данный тип отношений отражен у Р. Витча в технической, а у Е. Эсмануэль и Л. Эсмануэль - в информационной модели взаимоотношений врача и пациента [4].

Техническая модель строится на представлении о медицинской деятельности как о сфере прикладного применения объективного научного знания о природных механизмах жизнедеятельности человеческого организма. Философ Роберт Витч отмечает, что "одно из следствий биологической революции - возникновение врача-ученого" [5]. Нередко врач ведет себя как ученый-прикладник, научная традиция заключается в том, что ученый должен быть "беспристрастным". Он должен опираться на факты, избегая ценностных суждений. Выбор метода лечения представляет собой техническую процедуру, на которую не влияют личные предпочтения и ценности врача, благо пациента (здоровье) определяется через совокупность объективных признаков, а мнение пациента учитывается как необъективное, ненаучное. Определенный вариант поведения врача как нейтрального техника можно проследить и в информационной модели. В соответствии с ней от врача требуется предоставление больному всей существенной информации, касающейся заболевания. В задачи пациента входит выбор медицинского вмешательства по своему усмотрению, на врача возлагается обязанность лишь осуществить выбранное лечение [6].

Развитие технологий в медицинской практике привело к изменениям отношений в системе "врач - пациент", что требует формирования новых этических принципов, а также более детального изучения социальных и других последствий использования техники.



ЛИТЕРАТУРА

1. Эльгаров, А.А. Самостоятельная работа студентов на кафедре пропедевтики внутренних болезней: учебное пособие / А.А. Эльгаров, Л.В. Эльгарова, A.M. Кардангушева. - Нальчик : Каб.-Балк. ун-т, 2013. - 58 с.

2. Чирков Ю.М. Ветеринаризация медицины? / Ю.М. Чирков // Твоё здоровье. - 1989. - № 3. - С. 90

3. Гогин Е.Е. Инструментальные методы в диагностике: успехи и опасности технизации медицины // Терапевтический архив. - 1998. - № 4. - С. 5-9.

4. Жукова Е.А., Мещерякова Т.В. Философско-методологические аспекты биоэтической проблематики автономии индивида // Вестн. Томского гос. пед. ун-та.- 2012. - Вып. 2 (117). - С. 206-210.

5. Витч Р. Модели моральной медицины в эпоху революционных изменений // Вопросы философии. - 1994. - № 3. - С. 67-72.

6. Эсмануэль Е., Эсмануэль Л. Четыре модели взаимоотношений врача и больного // ЖАМА. - 1992. - Октябрь. - С. 47-52.

Dan'azumi I. Alhaji

KhNMU



ADVERSE EFFECTS OF BIOTECHNOLOGY IN MEDICINE

Biotechnologies are those technologies living organism use to keep them alive and which, once discovered, human beings use to make products useful to them. Biotechnologies are at base of phenomenon of life. So they are naturally present in nature. They are not invented by man. They are instead discovered while studying the phenomenon of life. So biotechnologies differ from technologies.

Technologies are the result of man's intellect and creativity, which is used to invent machines and devices not present in nature, but produced to satisfy man's need.

Modern biotechnology has the potential to provide major economic and other benefits, but at the same time it poses potential hazards for human health, the environment, the `natural' biological order and can have adverse socio-economic consequences.

Biotechnology has many uses and applications in the medical and health care industries and continues to provide improvements in the field. One of the biggest uses in biotechnology is for medicinal purposes. Modern applications of biotechnology continue to find promising new uses in the medicinal and health care fields. Some of the biggest areas of application in the medicinal field include pharmacogenomics, drug production, genetic testing and genetic therapy, Xeno-transplantation, Cloning and stem cell technology. In the context of health and disability issues, this term covers many procedures that have existed for decades, including heart

Gene therapy means introducing an active gene into the body's cells to compensate for the inactivity, or inadequate activity, of the person's own gene. Trials of gene therapy have demonstrated the failure of these techniques in a number of animal models of various disorders, and experimental trials have demonstrated little success in human patients with Hemophilia A and Severe Combined Immuno-Deficiency.

Biotechnology is used in gene therapy for treating and possibly curing acquired and genetic diseases such as AIDS and cancer. It works by using normal genes and supplementing or replacing the defective genes, but the procedure might render the patient vulnerable by the altering immune system and increasing risk of various genetic disorders.

Xeno-transplantation is the use of live cells, tissue or organs from non-human animal species, for transplantation into a human patient. Interest has grown in this area of biotechnology because up to 50 % of people waiting to receive vital organ transplants, such as kidney, liver and heart, die while waiting for a donor organ.

Gene therapy has the potential to cause conditions that affect the brain and the central nervous system, and this has implications for a number of diseases such a Parkinson's disease and Alzheimer's, as well as for a number of conditions where the incorrect gene expression leads to intellectual disability.

Данило Р.Р.

ХНМУ



СОЦИАЛЬНЫЕ СЕТИ КАК ФАКТОР СОЦИАЛИЗАЦИИ

Социальные сети с каждым днем набирают все больше популярности во всем мире. Современный человек не может обойтись без интернета и в этом есть свои минусы. С точки зрения медицины появилась даже новая болезнь - "Интернет синдром". Именно в этом и заключается актуальность этой темы.

Каждый день люди общаются, договариваются о встрече, ищут информацию, смотрят фильмы. Большая часть человечества забыла, что такое книги, "живое общение", люди стали пренебрегать активным способом жизни, прогулками на свежем воздухе. Виртуальная жизнь пленила мир. С ростом научно-технического прогресса человек в большей степени деградирует как физически, так и умственно. Малоподвижность и заболевания сердечно-сосудистой системы - основная проблема молодежи. Социальные сети могут вредить здоровью из-за сокращающегося общения с реальными людьми. Создается лишь иллюзия общения, ты не видишь своего собеседника, его эмоций, внешности, не слышишь его голоса. С другой стороны монитора может сидеть кто угодно, а при встрече человек не может двух слов связать. Это и есть главной проблемой. Люди не могут адаптироваться в социуме, проявить себя как личность. Фотографироваться начали не ради того, чтобы сохранить приятные моменты жизни, а ради того, чтобы выложить эти фотографии в социальную сеть и увидеть под ними несколько положительных комментариев, получить от этого очередную порцию удовлетворения.

Проведя маленький социологический опрос, я собрал такие данные:

На вопрос: "Как часто вы посещаете социальные сети и сколько времени вы на это тратите?" - 60 % находятся там каждый день, тратя на это не менее 4 часов в сутки;

"Помогает ли Вам социальная сеть в организации личного досуга?" - половина молодежи считают, что социальная сеть помогает им в организации личного досуга.

Далее, чтобы охарактеризовать преимущества общения в социальных сетях, респондентам был задан вопрос: "Что Вас больше всего привлекает в социальных сетях?". Больше всего пользователей социальных сетей привлекает возможность обмена мультимедийной информацией (53,8 %) и возможность общения с друзьями (49,3 %), потому что, с помощью интернета можно обмениваться информацией и общаться с друзьями на расстоянии и со многими сразу, а также это способ связи, который экономит средства и время. С данного опроса можно сделать вывод, что негативного влияния в принципе нет;

"Вы считаете себя зависимым от социальных сетей?". Половина молодежи смогут в любой момент отказаться от использования социальных сайтов, а также, если социальная сеть станет платной, то они не будут пользоваться ею (40,1 %);

Отношение к закрытию социальных сайтов у респондентов - нейтральное (59,9 %);

Далее респондентам было предложено выразить своё отношение к зависимости от социальных сетей как к глобальной проблеме. Большинство молодежи "согласны" или "скорее согласны, чем не согласны", что зависимость от социальных сетей стала реальной проблемой.

Зависимость от социальных сетей стала действительно глобальной проблемой, о которой, на данный момент, никто не задумывается.

Подводя итоги, следует заметить, что социальные сети заняли большую часть свободного времени. Вытеснив способы коммуникационного общения, они заменили студенту хобби и вербальное общение.

Дащук А.М., Фоміна Л.В.

ХНМУ



ЕМОЦІЙНА КУЛЬТУРА ЛІКАРЯ

Праця лікаря як специфічне суспільне явище має свої особливості. "Щоб бути лікарем, треба бути бездоганною людиною", - говорили наші попередники. Вкрай необхідно мати високі професійні знання, дотримуватися таких категорій, як обов'язок, совість, справедливість, любов до людини.

На нашу ж думку, не менш важливою є емоційна культура лікаря, тобто розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми емоціями. Саме завдяки емоціям людина не лише відчуває, сприймає, уявляє чи розуміє навколишню дійсність, а й переживає її. Емоційність може бути як особистісна риса в цілому, так і ситуативний прояв. Йдеться про взаємозв'язок емоційності і мислення, емоційності й раціональності, емоційності й відповідальності, емоційності й розсудливості.

Окрім таких емоційних станів, як радість, здивування, гнів, страх, сором, на особливу увагу заслуговує емоційий стан - інтерес(як емоція). Це позитивний емоційний стан, який є одним із провідних мотивів навчання і сприяє засвоєнню знань, навичок і вмінь.

Суб'єктивно він виявляється в позитивному емоційному тоні, що супроводжує пізнавальний процес, в бажанні глибше ознайомитися з об'єктом і зрозуміти його. Виникнення інтересу спричинює новизна інформації, яку отримує людина, успішне виконання діяльності та зміни в навколишньому середовищі. Інтерес характеризується відносно високим рівнем задоволення і впевненості в собі та зниженням рівня напруженості при виконанні діяльності.

Тож в сучасних умовах, коли в медичній діяльності широко використовуються засоби науково-технічного прогресу, емоційна культура лікаря стає невід'ємним компонентом його діяльності. Лікар завжди повинен пам'ятати, що технізація й спеціалізація медицини не зменшує вартісність його особистості. Медицина була і завжди буде медициною людини, медициною особистості.



ЛІТЕРАТУРА

1. Изард К. Эмоции человека. - М., 1980.

2. Шингаров Г.Х. Эмоции и чувства как форма отражения действительности. - М., 2011.

3. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. - М., 1996.

Дегтярева Е.С.

ХНМУ



СОЦИАЛЬНАЯ СВОБОДА ЧЕЛОВЕКА

Необходимым условием обеспечения социальных прав человека является свобода. Понятие "свобода", идея свободы достаточно активно используется людьми в обыденной речи, политическом и научном лексиконе. Вместе с тем "свобода", при всей ее кажущейся простоте, явление достаточно сложное и для понимания, и, тем более, для практической реализации в социальных отношениях. В истории достаточно много примеров, драматичных по своему содержанию, когда во имя утверждения свободы приносились в жертву жизни сотен тысяч, миллионов людей.

В истории философской мысли свобода традиционно рассматривалась в ее соотношении с необходимостью. Сама же необходимость воспринималась, как правило, в виде судьбы, рока, предопределения, повелевающих поступками человека и отрицающих свободу его воли. Противопоставление понятий "свобода" и "необходимость" как философских антиномий, отрицание или подмена одного из них другим свыше двух тысячелетий были камнем преткновения для мыслителей, так и не находивших удовлетворительного решения проблемы.

В современных условиях, в эпоху развития демократии проблема свободы человека становится чрезвычайно важной. Она решается на уровне международных организаций в виде законодательных актов о правах и свободах личности, которые в настоящее время становятся в основу любой политики и тщательно охраняются. Ни одна философская проблема, наверное, не обладала столь большим социальным и политическим звучанием в истории общества, как проблема свободы. Особенно остро эта проблема ощущается в современную эпоху, когда все возрастающая масса людей втянута в борьбу за ее практическое достижение.

Философское решение проблемы свободы и необходимости, их соотношения в деятельности и поведении личности имеет огромное практическое значение для оценки всех поступков людей. Обойти эту проблему не могут ни мораль, ни право, ибо без признания свободы личности не может идти речь о ее нравственной и юридической ответственности за свои поступки. Если люди не обладают свободой, а действуют только по необходимости, то вопрос об их ответственности за свое поведение теряет смысл.

Дегтярь Е.Н., Лисицина А.И.

ХНМУ



ВЗГЛЯДЫ СОВРЕМЕННОЙ СОЦИОЛОГИИ НА ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОНЯТИЯ "ЧЕЛОВЕК"

Человек выступает объектом исследования во многих науках. Каждая из них имеет свой предмет исследования, и стремиться выявить интересующие их закономерности, свойства, качества, характеризующие строение и бытие человека. Все мы находимся в социуме, и нам приходится ежедневно сталкиваться с проблемами человеческого общения. Социологические исследования и человек, как их объект, на данном этапе развития общества является важным звеном в дальнейшей регуляции взаимоотношений между всеми группами социума.

Следует сказать, что понятие человек в социологии употребляется для характеристики единства биологического и социального. С одной стороны, человек - это часть живой природы, а с другой стороны, человек живет в обществе и ему свойственны значимые социальные черты и социальные отношения.

Ученые столетиями спорят: чего же больше в человеке - животного, т. е в нашем понимании биологического или социального, общественного? И на сегодняшний день эта проблема является актуальной.

Важно понимать различия между такими понятиями, как человек, индивид, личность и индивидуальность. Человек - это понятие, которое характеризует наличие такой развивающейся общности, как человеческий род - homo sapiens. Понятие индивид является объединением всех качеств той или иной социологической группы, то есть единичный представитель, не имеющий индивидуальных качеств

. Чтобы отразить конкретно-исторические особенности развития человека на различных уровнях его индивидуального и исторического развития, наряду с понятие индивид используется и понятие личность. Личность - это совокупность социальных качеств в определенном человеке, которому присуща индивидуальность. А индивидуальность - это термин, подразумевающий некие качества, присущие исключительно данному индивиду.

Нужно отметить, что понятие "человек", как предмет социологических исследований используется редко, однако понятие "личность" подвергается многим исследованиям в социологии. Классиками этой науки разработаны ряд концепций взаимоотношения личности и общества. Так ролевая теория личности, разработанная Дюркгеймом, Вебером, Парсонсом, Шибутани, Липтоном, Коном и Яловым широко используется в концепциях, которые отождествляют жизненные ситуации с игрой, а деятельность человека сводится к разыгрыванию определенных стандартных ролей в стандартных жизненных ситуациях.

Социальная роль - это маска, в которую обличается человек, попадая в люди. Различают 2 типа ролей - конвенциальные и межличностные. Конвенциальная роль - это предписанный шаблон поведения, ожидаемый от человека в определенной ситуации, а межличностные роли определяют взаимодействия между людьми;

Статусная теория личности, включает в себя понятие социального статуса, то есть положение индивида в определенной группе.

В зависимости от того, занимает ли человек данную позицию благодаря наследуемым признакам, или же добился этого самостоятельно, различают "предписанный" и "достигаемый" статусы;

Поведенческая теория личности Скиннера и Хоманса основывается на системе реакций и определяет основные закономерности прямого влияния социальной среды на формирование личности.

Однако, все вышеперечисленные теории едины в одном, что определение человек - это понятие комплексное и многогранное, агрегирующих в себе сразу несколько сложных понятий, как биологических, так и общественных.

В некоторой степени, даже безграничное, требующее невероятных усилий в изучении.

Важно помнить, что мы сами творим тот социум, в котором находимся и наследие великих умов должно быть всегда с нами для успешной жизни и адаптации в коллективе, как личностей, так и индивидуальностей.

Дейнека В.В.

ХНМУ



КОНФЛИКТ КОМПЕТЕНТНОСТИ И АВТОРСТВА В МЕДИАПРОСТРАНСТВЕ

Медиапространство является особым феноменом информационного общества, который интересен, в том числе, в контексте производства и потребления информации. В рамках медиапространства субъекты коммуникации вступают в производственно-потребительские отношения, преследуя индивидуальные цели. В контексте производства и потребления информации базовой проблемой, задающей и структурирующей специфическое проблемное поле, является проблема перепроизводства информационного продукта. Перепроизводство в данном случае может пониматься исключительно в контексте ограниченных физиологических возможностей человека к потреблению самой информации, а так же структурой потребностей, связанных с таким потреблением.

Несоразмерность объемов производства информации с возможностями ее усвоения может быть рассмотрена в двух структурных системах производственно-потребительских отношений. К первой из систем относятся субъекты, участвующие в производстве информационного продукта, то есть, "авторы". Поскольку информация производится из информации, то производители информации являются одновременно и крупнейшими ее потребителями. Отбор "сырья" для производства осуществляется на основе установившейся системы стандартов качества, где уровень соответствия таким стандартам оценивается на основании компетентности автора. Классическая академическая традиция научной компетенции, сформированная в Новое Время, предполагает наличие у информационного продукта таких качественных характеристик, как наличие генетической связи с актуальным научным дискурсом и научная новизна, т. е. приращение нового знания (расширение актуального дискурса). В условиях перепроизводства информации для достижения требуемого уровня компетентности с необходимостью углубляется специализация авторов. Со временем количество информации в рамках даже узких специализаций достигает такого объема, что соответствовать установленным требованиям компетентности становится невозможно. В результате невозможности оценки актуальности и новизны знания происходит многократное интерпретационное мутиплексирование информации и установление плюрализма научных теорий и гипотез. В связи с прогрессирующим умножением информации и ее интерпретационной поливариативности возникают проблемы с ретрансляцией информации.

Информационная избыточность в условиях ограниченных возможностей ретрансляции устанавливает необходимость в когнитивном сжатии информации, в результате чего ретранслируются только фрагменты авторского информационного продукта. Подобное фрагментирование приводит к контекстуальному разрыву части и целого. Следствия отрываются от посылок и из конечного информационного продукта переводятся в разряд информационного материала для производства новой информации. Выявить авторские следы на разных этапах производства информации становится, либо очень сложно, либо вообще невозможно. В результате конечный авторский продукт в классическом понимании "текста" замещается "информационным потоком", в котором размывается связь текста и авторства. В условиях информационного потока, авторство, как процесс, заменяется квалифицированной актуализацией отдельных частей проблемного дискурса.

На уровне потребления информационного продукта медиапространство становится местом встречи авторов готового информационного продукта и потребителей, которые часто являются авторами-потребителями, использующими информацию для производства собственного информационного продукта.

Усиление интенсивности информационного потока приводит к тому, что информационный продукт "сжимается" до формы компетентной позиции группы авторов, участвующих в формировании установившихся традиций в общем пространстве дискурса, часто без учета контекстуальных связей в позициях отдельных авторов.

Дєлєвська В.Ю.

ХНМУ



ГЕНДЕРНО-ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНО-ФУН КЦІОНАЛЬНИХ ЗМІН МІОКАРДА ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯЛЕГЕНЬ В СПОЛУЧЕННІ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ

Актуальність. Високий ризик серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) пов'язаний з ремоделюванням міокарда, що є прогресуванням змін розмірів та геометрії порожнини лівого шлуночка (ЛШ), та призводить до порушення його функції. Це потенціюється супутньою артеріальною гіпертензією (АГ), що часто супроводжує ХОЗЛ. За даними літератури аналіз ехокардіографічних показників у даної категорії хворих проводився без урахування віку та статі, хоча відомо, що вік та стать є важливими факторами ризику серцево-судинних ускладнень. Дане дослідження дозволить покращити прогноз та ефективність лікування цієї коморбідної патології з урахуванням гендерних особливостей.

Мета дослідження: вивчення особливостей структурно-функціональних змін лівого шлуночка у хворих на ХОЗЛ та АГ в залежності від віку та статті.

Методи дослідження. Обстежено 32 хворих на ХОЗЛ та АГ II стадії. 50 % склали чоловіки. 16 пацієнтів (1 група), 16 пацієнтів склали жінки (2-га група). Середній вік пацієнтів склав 63,4 ± 8,4р.Серед хворих 1 групи ХОЗЛ II стадії мали 9 хворих, - ХОЗЛ III стадії - 7 хворих. У 2 групі - ХОЗЛ II стадії мали 7 хворих, - ХОЗЛ III стадії - 9 хворих. Всім пацієнтам проводилось клінічне і лабораторне обстеження, спірографія та ехокардіографія Групу порівняння склали 17 пацієнтів із АГ II стадії з середнім віком 60,2 ± 7,2р.

Результати та їх обговорення. У хворих 1 групи відмічалось збільшення кінцево-систолічного розміру ЛШ - до 3,61 ± 1,2 та кінцево - діастолічного розміру лівого шлуночка - до 5,24 ± 0,05, а у хворих 2 групи - до 3,74 ± 1,4 і 5,2 ± 0,03 відповідно. У хворих 1 групи також визначено підвищення кінцево-систолічного та кінцево-діастолічного об'ємів ЛШ- до 55 ± 2,2 і 137,6 ± 3,1 відповідно, а у хворих 2 групи - до 53,8 ± 3,0 і 138,9 ± 3,4. Концентрична ремоделювання ЛШ виявлено у 50 % хворих 1 групи та у 26 % хворих 2 групи. Концентричний тип гіпертрофії лівого шлуночка визначався у 21% хворих 1 групи та у 26 % хворих 2 групи. Ексцентричний тип гіпертрофії визначений у 7 % 1-ї групи та у 12 % 2 групи. У хворих з концентричною гіпертрофією лівого шлуночка переважало порушення діастолічної функції за типом порушення релаксації. При ексцентричній гіпертрофії переважав псевдонормальний тип діастолічної дисфункції, що відповідає даним літератури про найбільшу тяжкість діастолічної дисфункції ЛШ у хворих саме з ексцентричною гіпертрофією.

Висновки. Аналіз отриманих результатів свідчить про формування патологічних типів ре моделювання міокарда лівого шлуночка у хворих з ХОЗЛ та АГ порівняно з ізольованою АГ. Визначається наявність систолічної дисфункції та розвиток ексцентричної гіпертрофії лівого шлуночка при прогресуванні ХОЗЛ на фоні АГ. У чоловіків частіше визначалось концентричне ремоделювання міокарда лівого шлуночка в порівнянні з жінками, особливо при зростанні віку. У жінок з наростанням віку реєструвалось частіше концентрична гіпертрофія міокарда лівого шлуночка.

Дениско Л.Н., Яковенко К.П.

ХНУ им. В.Н. Каразина



МЕДИЦИНА В КОНТЕКСТКЕ ПРИКЛАДНОЙ ЭТИКИ

Прикладная этика относится к направлениям науки и морали, возникла в конце XX века, как отмечает известный украинский философ А.М. Ермоленко, в философских дискурсах последних десятилетий XX века и начале XXI века обсуждение вопросов практической философии как прикладной этики, которую И. Кант назвал моральной антропологией, занимает особое место. Основа прикладной этики - перевести моральные ценности в практическую, притом не только в индивидуальном опыте, но и в организационно общественной жизни. Прикладная этика положила начало новому этапу развития этического знания. На этот момент обратил внимание известный российский\ученый, директор Института философии РАН А.А. Гусейнов.

Прикладная этика является ответом на появление новой реалии, таких как биологическая революция, эвтаназия, клонирование, проекты "фабрикуемого человека" и проектированного ребенка, суррогатное материнство. Новые реалии свидетельствуют о необходимости смены "моральных принципов", поскольку старые классические подходы к их анализу оказываются не всегда результативными.

Медицина не осталась в стороне, она внедряет в практику основные положения прикладной этики. В современных условиях медицина играет важную социальную роль, поскольку тесно связана с судьбой человека, его здоровьем и жизнью. Гуманизм и гуманность определяют моральную основу медицины. Медицинское сообщество в конце XX века актуализировало внимание к вопросам этики, о чем свидетельствует международная конференция "Этические кодексы в медицине и биотехнологии" (Франкфурт, 1997). Эта конференция была посвящена 50-летию принятия мировым сообществом Кодекса, который закрепляет этические нормы, исключающие из медицины антигуманные методы. Эта конференция заложила основы дальнейшего полилога вопроса разработки и легализации этических кодексов, призванных регулировать медицинские научные исследования и технологии лечения. Этика продолжает традиции зародившиеся еще в античности: тонкую взаимосвязь философии и медицины. Об этом свидетельствует тот факт, кто на конференции, посвященной 50-летию принятия мировым сообществом норм Бернского кодекса, первым выступил известный французский философ П. Рикер. Развивая свою авторскую герменевтическую модель философствования он подчеркнул, что она закладывает идею диалога между врачом и пациентом и тем самым снимает существующие классические типы взаимодействия пациента и врача: врач либо властвует над пациентом, либо находится под влиянием пациента.

Интересные мысли о взаимодействии философии и медицины в контексте антропологической концепции предложены М. Фуко. Он сравнивает заботу человека о себе, его самореализацию с врачеванием души. В этом процессе, по мнению философа, происходит ярко выраженное сближение самореализации и врачевания: терапевты находятся в корреляции между уходом за человеком и уходом за его душой. Такая установка философа не может быть не востребована в ситуации, когда кризис духовности предстает как глобальное явление.

Денисова Д.В.

ХНМУ



ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА В ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ: ФИЗИЧЕСКИЕ, СОЦИАЛЬНЫЕ И ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ АСПЕКТЫ

На пути к профессиональному успеху нельзя не уделить внимания такой проблеме, как влияние профессиональной деятельности на организм и здоровье человека. Успешность профессиональной карьеры связана со здоровьем человека самым тесным образом (1).

Человек с тремя измерениями его существования: физическое, социальное, эмоциональное. Человек-это биосоциальное существо, т.к. он наделен не только физическими качествами, но и является продуктом общества. Физическое выражается в морфофизиологической, генетических явлениях. Под эмоциональным понимается внутренний духовный мир человека - его сознательный и бессознательный процессы, воля, переживание, темперамент. Бывают люди храбрые физически и трусливые морально, и наоборот. Для человека, как существа природного, высшей ценностью является здоровье. Наше счастье основано на здоровье. При наличии здоровья, все становится источником наслаждения, тогда как без здоровья решительно ни какое высшее благо не может доставить удовольствие. В зависимости от того на каком уровне находиться здоровье (физическое, социальное, эмоциональное) ,тем выше продуктивность и профессионализм человека. Отношение человека к своему здоровью должно быть сознательным (2), (3).

Таким образом проведем оценку возможности повышения и сохранения всех аспектов здоровья: физического, социального и эмоционального в профессиональной деятельности.



ЛИТЕРАТУРА

1. http://www.coolreferat.com/Человек_как_проблема_философии

2. http://uristinfo.net/obzhd/175-bezopasnost-zhiznedejatelnosti-at-smirnov/4194-zdorovyj-obraz-zhizni-kak-odno-iz-uslovij-uspeshnoj-professionalnoj-dejatelnosti-i-blagopoluchnoj-zhizni.html

3. Шаталова Г.С. Здоровье человека: философия, физиология, профилактика.

Домбровська І.К., Багмут А.В.

ХНМУ



АКТУАЛЬНІСТЬ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПОЛІ

Проблема гендерної рівності в суспільстві існує здавна. Та належну увагу у вивченні її стали приділяти порівняно недавно. Соціальні відносини між статями не визначаються лише їх біологічними особливостями. На різних етапах історичного розвитку і в різних соціальних умовах ролі жінок і чоловіків визначались настільки своєрідно, що пояснити їх лише фізіологічними особливостями неможливо. Іншими словами: розрізненість в соціальних ролях набагато ширше ніж фізіологічні відмінності.

Слід зазначити, що чоловічі і жіночі ролі у суспільстві формуються і визначаються соціально. Тому їх зміна в сторону більш справедливого розподілу ресурсів і доходів, прав і обов'язків і т.д. є способом досягнення реальної гармонії і забезпечення прав людини. Концепція гендеру ставить у центр проблеми не жінок, а відношення між статями.

Гендерні відношення пронизують всю культуру, суспільний устрій, державні інститути, методи прийняття рішень і стиль мислення. Вони накладають потужний відбиток на мову, звичай, мистецтво, навіть на виробництво. Гендерні відмінності на робочому місці теж залишаються значущими. Це можна бачити не тільки в структурі зайнятості - чоловіки та жінки не мають однакову роботу (чоловіків значно більше на професійних та управлінських посадах).

Гендерна нерівність спостерігається також при розгляді рівня заробітної плати в межах однієї професійної групи, і це прямий наслідок відмінностей у сфері зайнятості. Жінки також значно менше можуть контролювати свій робочий час. Нарешті, подвійна зайнятість є й тепер основною рисою жіночої праці - працююча жінка приймає значно більш активну роль у веденні домашнього господарства та вихованні дітей.

Що стосується медичного аспекту, то в ньому гендерна рівність посідає не останню роль, хоча однозначної думки до сих пір не існує, так як у стародавні часи медицина була суто жіночою справою. Багато археологів і антропологів вважають, що саме жінки були першими лікарями. Чоловіки та юнаки ходили на полювання, тому що вони фізично сильніші, жінки ж переважно займалися збиранням їстівних рослин і першими дізналися про лікувальні властивості деяких трав. Більш за все жінки займалися акушерством та гінекологією. Але з часом жінок витіснили з медичної сфери. Наприклад, у четвертому столітті до нашої ери жінкам міста Афін було заборонено займатися лікарською практикою. Як результат, багато жінок неохоче лікувалися у чоловіків-лікарів, помирали при складних пологах та від гінекологічних захворювань. За часів середньовіччя жінок, які займалися медициною, страчували. Зазвичай їх оголошували відьмами і спалювали живцем. Лікарська справа належала лише чоловікам. Тільки чоловік міг вважатися лікарем. І тільки у середині дев'ятнадцятого століття, з початком жіночого руху за свої права, жінки знов повернулися у царину медицини.

Деякі протиріччя збереглися до нашого часу, незважаючи на класичний вислів, існуючий в сучасній медицині: " Лікар - істота без статі!". Це безпосередньо стосується мусульманських країн, де моральні принципи та традиції забороняють жінкам відвідувати чоловіків-лікарів. Питання може розглядатися нескінченно і так і не дійти до єдиного висновку. Але не дивлячись на це, ми не повинні судити про досвіченність та рівень кваліфікаціі лікаря лише за його статі.

Як висновок, хотілося б зазначити, що гендерна рівність передбачає надання і жінкам, і чоловікам однакових можливостей реалізувати себе в різних гендерних ролях, бо тільки біологічні ролі, пов'язані з продовженням роду, закріплені природою виключно за відповідними статями.



ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В. Організоване суспільство. - К. : Ін-т вищ. освіти АПН України, 2006. - 81 с.

2. Антологія феміністичної філософії / За ред. Е. М. Джагер, А. М. Янг; пер. з англ. Б. Єгидіс. - К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2006. - 800 с.

3. Айвазова С. Гендерное равенство в контексте прав человека : Монография. - М. : Эслан, 2001, - 79 с.

4. Женщина в античном мире. - М. : Наука, 1995. - 275 с.

5. Лавринчук І. Принцип рівних можливостей - і у правових приписах і на практиці // Віче. - 2000. - № 9. - С. 49-50.

Завгородній І.В.

ХНМУ



ЛЮДИНА ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Загально відомо, що людина являє собою надзвичайно складне явище, що поєднує у собі надзвичайно велику кількість динамічних зовнішніх і внутрішніх факторів, внаслідок чого аналіз іі поведінки і діяльності, у тому числі комунікативної, неминуче вимагає особливого підходу та принципово нових засобів інтерпретації. Людина як об'єкт дослідження в соціальних науках відрізняється від неживих предметів, що їх аналізують природознавчі дисципліни. Головна специфічна особливість людини як об'єкта вивчення, полягає в його біосоціальній, а не суто біологічній сутності. Ця сутність формується протягом формування особистості як такої.

Індивід стає особистістю в процесі освоєння та практичного втілення ним соціальних функцій, поступового включення в систему соціальних зв'язків і відносин, а також розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення своєї неповторності та унікальності. Саме тому, розглядаючи особистість як об'єкт соціологічного пізнання необхідно приймати до уваги не тільки психологічні особливостями особистості, а й фактори, що є результатом активного впливу зовнішніх чинників життя у суспільстві. До останніх належать, зокрема, культуральні та релігійні особливості, норми суспільства, цінності, що є домінуючими. Саме ці фактори є рушійними спонукальними чинниками, що визначають набір мотивів та потреб індивіда, без розуміння яких проведення будь-якого соціологічного дослідження фактично унеможливлене [1-4].

У європейському суспільстві серед потреб найважливішими для індивіда визнані потреби в самореалізації і самовираженні, в самовдосконаленні та саморозвитку через можливість активного вираження в актах суспільного життя.

З іншого боку, сприйняття людьми собі подібних носить взаємний характер, тому в процесі будь-якої комунікації (в тому числі під час проведення медико-соціологічних досліджень) не тільки дослідник формує враження про учасника дослідження або експерименту, а й сам стає об'єктом сприйняття.

В процесі взаємодії між піддослідним та дослідником можна спостерігати процес адаптації кожного іі учасника до ситуації та її постійної зміни. При цьому, адаптивність поведінки людей в комунікативних процесах обумовлює динамічність прояву ними своїх якостей, які можуть змінюватися в залежності від безлічі зовнішніх і внутрішніх факторів, до яких можуть бути віднесені і фактори сприйняття дослідження як потенційно стресової ситуації.



ЛІТЕРАТУРА

1. Человек как объект социологического исследования Л.И. Спиридонов, Я.И. Гилинский, Ленинградский государственный университет имени А.А. Жданова. Научно-исследовательский институт комплексных социальных исследований. - Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. - 197 стор.

2. Кули Ч.Х. Человеческая природа и социальный порядок. М.2000 г,с 212-213.

3. Марченко Т.А. Потребность как социальное явление. М. Высшая школа.1990., с 53.

4. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечипуренко В.Н., Попов А.В. Социология: Учебник / Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. - М., 2003.

Завгородній І.В., Семенова Н.В.

ХНМУ



ЕКОЛОГО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕВИНОШУВАННЯ ВАГІТНОСТІ

Незважаючи на появу новітніх технологій діагностики та лікування в діяльності служби допомоги вагітної жінки частота передчасних пологів у більшості промислово розвинених країнах залишається без змін і складає 5-10 % від числа народжених дітей. Слід зазначити, що ця група акушерської патології визначає до 70 % перинатальної смертності.

Лікування недоношених дітей вимагає величезних зусиль і матеріальних вкладень. Так, за даними Кохрейнівської бази даних середня вартість виходжування та реабілітації недоношеної дитини вагою менше ніж 2500 г у розвинених країнах Заходу становить 760 тисяч євро. Незважаючи на таке дороге лікування, значний відсоток недоношених дітей страждає надалі на неврологічні захворювання, тяжкі порушення слуху та зору, високий відсоток інвалідизації. Частота дитячого церебрального паралічу серед усіх дітей з дуже малою масою тіла при народженні (менше 1500 г) - 25 %. У недоношених дітей в 10 разів частіше спостерігаються різноманітні вади розвитку.

Таким чином, завдання профілактики та попередження передчасних пологів у сучасному світі пов'язане не тільки з рішенням істотних фінансових, а й у першу чергу значних соціальних проблем.

Американські лікарі підкреслюють, що передчасні пологи призводять до розлучення батьків, стресу, викликаного розрахунками за лікування, обмеження соціального життя, повторних госпіталізацій.

Саме тому, недоношеність є не тільки медичною, але й соціальною проблемою.

Усі фактори перинатального ризику, що можуть призвести до передчасних пологів і народження недоношених дітей можна розподілити на три основні групи: соціально-економічні й демографічні, соціально-біологічні, медичні.

Соціально-економічні фактори включають: неповноцінне харчування вагітної, характер медичного обслуговування, незадовільні житлово-побутові умови, професійні шкідливості та ін. У жінок, які працюють під час вагітності ймовірність народити недоношену дитину вища, особливо при роботі на конвеєрі, наявності постійних чи періодичних фізичних навантажень, монотонній роботі, роботі стоячи протягом усього дня. Незалежно від якості виконаної роботи ризик передчасних пологів зростає в 2 рази із збільшенням тривалості робочого тижня.

Рівень освіти як матерів, так і батьків нижче 8 класів школи за даними німецьких авторів є фактором ризику народження недоношеної дитини. Це вірогідно зумовлено комплексом причин (некваліфікована робота, спосіб життя, особливості особи).

Соціально-біологічні фактори мають достовірний вплив на частоту передчасних пологів. Високий відсоток невиношування вагітності спостерігається у матерів молодше 18 і старше 35 років. Дослідження, проведені в Канаді, США й Великобританії доводять, що 10 % передчасних пологів пов'язано з інтенсивним курінням жінки, причому збільшення частоти народження недоношених дітей спостерігалось як у соціально-несприятливих, так і в добре забезпечених сім'ях. Більше всього фактор куріння впливав на народження глибоко недоношених дітей (31 тиждень гестації і менше). Інтенсивність куріння батька (20 сигарет і більше) знижує вірогідність запліднення і є фактором ризику народження дитини з малою масою тіла.

Роль медичних факторів, як причини невиношування вагітності не викликає сумнівів. Як правило, спостерігається поєднання декількох несприятливих відхилень у перебігу вагітності та стані здоров'я матері й плоду.

Питання ролі хімічних чинників оточуючого середовища у виникненні передчасних пологів залишається недостатньо вивченим. Так, на систему мати-плацента-новонароджений характерною є поєднана дія фізичних, хімічних і соціальних факторів, на фоні яких проявляється та чи інша патологія. Вірогідний зв'язок між широким розповсюдженням патологічного перебігу вагітності у жінок і екологічної ситуації. Зокрема, хімічні речовини викликають зміни неспецифічної резистентності організму, сприяють порушенню внутрішньоутробного розвитку плоду. За даними російських науковців показники передчасних пологів у забруднених містах значно відрізняються від контрольних показників та мають однакову направленість у вигляді підвищення ускладнень вагітності.

Отже, розвиток наукових досліджень у напрямку комплексного вивчення впливу медичних, соціально-економічних, демографічних та соціально-біологічних факторів та ролі екологічних чинників у виникненні передчасних пологів може суттєво вплинути на вирішення проблеми частоти невиношування вагітності.



ЛІТЕРАТУРА

1. Студенкин М.Я., Ефимова А.А. Экология и здоровье детей. - Москва: Медицина, 1998. С. 68-69.

2. Сидельникова В.М., Ходжаєва З.С., Агаджанова А.А. та ін. Актуальні проблеми невиношування вагітності. М., 2001.167 с.

3. Smith L., Draper E., Manktelow B. Socioeconomic inequalities in very preterm birth rates. Arch Dis Child Fetal Neonatal Ed. 2007. 92. F. 11-14.

4. Krupa F., Faltin D., Cecatti J. Predictors of preterm birth. Int J Gynaecol Obstet. 2006. 94. 5-11.

Завгородня Н.І.

ХНМУ



ФЕНОМЕН ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ВИНИ (НА ПРИКЛАДІ ЖІНОК, ЩО НАРОДИЛИ НЕДОНОШЕНУ ДИТИНУ)

Загально відомо, що відчуття провини є невід'ємною частиною існування людини, яке може розглядатися як потреба етичної оцінки власної поведінки.

Феномен онтологічної або екзистенціальної вини є варіантом принципово іншої форми взаємодії людини зі світом. За R. May виділяють три форми такої провини: перша формується у наслідок невміння жити у відповідності до власного потенціалу, у основі другої лежить спотворене сприйняття буття навколишніх людей (переконання у тому, що людина або її поведінка можуть заподіяти оточуючим шкоду), третя являє собою "провини роз'єднання", об'єктом цієї форми є природа [1]. При цьому, екзистенційна вина тісно пов'язана із поняттям особистої відповідальності [1-2].

Варто відзначити, що сама по собі ця вина не є невротичною виною, але має певний потенціал для перетворення на таку [1-3].

Нами будо проведене вивчення відчуття провини у жінок, що народили недоношену дитину.

В рамках роботи були обстежені 150 жінок, що народили недоношену дитину та перебували у неонатологічних відділеннях Харківського обласного клінічного перинатального центру та Харківського міського клінічного перинатального центру, а також Харківської обласної дитячої клінічної лікарні № 1. Використовувалися клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний, психодіагностичний методи.

Майже усі жінки під час клінічної бесіди повідомляли про відчуття, що "у тому, що відбувається зараз зі мною та моєю дитиною є моя вина", "моя дитина страждає за мої провини", "неправильна поведінка під час вагітності стала причиною передчасних пологів". Крім того, мала місце тенденція до викривленого сприйняття слів та поведінки оточуючих, в тому числі близьких родичів та членів родини, із їх інтерпретацією на користь підтвердження тези про значущість особистого внеску у розвиток передчасних пологів та актуальний стан новонародженого.

Результати, що були отримані за даними аналізу методики Індекс вини, що сприймається підтвердили отримані в ході клінічної бесіди дані. Так, у 96 жінок (64 %) отримане значення індексу провини було вище 10, що свідчить про те, що інтенсивність почуття провини була вище рівня звичайних переживань.

Відчуття провини у наслідок народження недоношеної дитини може бути розглянуте у якості екзинтенційної вини перед оточуючими і розвивається через те, що кожна особистість викривлено сприймає інших та іхні потреби.

Ще одним суттєвим фактором, який може бути розглянутий у якості такого, що потенційно впливає на розвиток відчуття провини у жінок, є особливості культурального та ментального сприйняття ролі матері, які домінують в суспільстві. Особливо це стосується випадків, коли жінки, що народили передчасно, не мають вищої освіти, проживають у селах або маленьких містечках та не мали змоги відвідувати курси підготовки до пологів.

На особливу увагу заслуговує питання впливу соціальних, а тому числі гендерних стереотипів на формування відчуття провини у жінок. Мова йде про сприйняття жінки виключно у ролі майбутньої матері, абсолютизація значення ії репродуктивних функцій, а також часто фактичного вилучення чоловіка із процесів, що пов'язані із перебігом вагітності і пологів, що розглядається як ознака патернів поведінки, характерних відповідно для жінок та неприйнятних для чоловіків.

Таким чином, низка факторів, що впливають на сприйняття материнства, є чинниками розвитку відчуття вини у жінок, що народили недоношену дитину, яке може бути розглянуте у якості однієї з форм екзистенційної вини.



ЛІТЕРАТУРА

1. Экзистенциальная психология. Под редакцией Ролло Мэя. Перевод М. Занадворова и Ю.Овчинниковой. М.: Апрель Пресс & ЭКСМО-Пресс, 2001 Терминологическая правка В.Данченко К.: PSYLIB, 2005

2. Ирвин Ялом Экзистенциальная психотерапія Перевод Т.С.Драбкиной Irvin D. Yalom. Existential Psychotherapy. N.Y.: "Basic Books", 1980 - М. : "Класс", 1999.

3. Мэй Р. Истоки экзистенциального направления в психологии и его значение / В кн.: Экзистенциальная психология. Экзистенция / Пер. с англ. М. Занадворова, Ю. Овчинниковой. - М. : Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - С. 111.

Зелена І.І.¹, Зелений С.В.²

¹ХНМУ

²Міська поліклініка № 8, м. Харків



ПРОФЕСІЯ ЛІКАРЯ ЯК ВТІЛЕННЯ ГУМАНІТАРНО-ГУМАНІСТИЧНОЇ МІССІЇ СУЧАСНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

Останнім часом освітня політика в Україні вибудовується з урахуванням приєднання вітчизняної системи освіти до Болонського процесу, результатом якої має стати включення в європейський освітній простір вітчизняної освіти. У зв'язку з цим у сфері української вищої професійної освіти відбуваються складні організаційні нововведення. Як наслідок цього, у медичній освіті виникла необхідність модернізації системи підготовки лікарів, що орієнтована на підготовку фахівців, які вміють не тільки розробляти і реалізовувати комплекс лікувальних і реабілітаційних заходів у рамках своєї спеціальності, давати оцінку психічного і фізичного здоров'я людини, обгрунтувати систему профілактичних заходів, а й аналізувати результативність власної професійної діяльності, напрями її вдосконалення та способи підвищення ефективності

Медична професія завжди займала особливе місце серед інших професій як за основними змістовними характеристикам праці (інтелектуальність, творчість, особлива відповідальність за результати), так і за особливою соціокультурною місією. Лікарі як професійнали виступали індикатором гуманітарного потенціалу та духовного здоров'я суспільства в різні історичні періоди. Таким чином, можна обґрунтовано стверджувати, що гуманістична підготовка майбутнього лікаря займає особливе місце в системі медичної освіти. Основу гуманістичної підготовки майбутнього лікаря становить гуманітарна освіта, а перед медичними вузами стоїть проблема якісної зміни гуманітарної складової і системної гуманітаризації медичної освіти, яка має на меті формування високої професійної культури майбутнього лікаря.

У цьому зв'язку головною метою вивчення гуманітарних дисциплін у медичному вузі є вироблення у студентів гуманістичної свідомості шляхом викладання широкого спектру освітніх курсів з суспільних і гуманітарних наук, введення в навчальний процес різних елективних курсів гуманітарного циклу, які будуть розвивати логічне мислення, вміння узагальнювати факти і явища, розширювати кругозір, підвищувати загальний культурний рівень майбутніх лікарів. Гуманітарні науки дозволяють студентам отримати знання про сучасний світ, суспільство, людину в єдності психологічних, культурологічних, правових аспектів, засвоїти систему сучасних морально-етичних цінностей.

Сучасні дослідження ролі і значення гуманітарних знань в структурі вищої медичної освіти особливо визначають їх позитивний вплив на формування як особистісних, так і професійних якостей майбутнього лікаря. Гуманітарна складова медичної освіти повинна включати: соціально-гуманітарні дисципліни (історію батьківщини, політологію, соціологію, культурологію, економіку, регіонознавство, психологію і педагогіку); профільні соціально-гуманітарні дисципліни (історію медицини, логіку, риторику, правові дисципліни, екологію), профільні елективні курси; інтеграцію гуманітарної складової в спеціальні дисципліни. Особливе значення має гуманітарна підготовки у виховному процесі майбутніх лікарів, у вихованні любові до обраної професії, патріотизму, високих моральних і громадянських якостей, правової свідомості, правової культури та адекватної легетимної поведінки лікаря в суспільстві.

Важливо відзначити, що формування професійної та загальнокультурної підготовки лікаря неможливо без створення гуманітарного середовища ВНЗ, яке передбачає використання історичного досвіду, багатих духовних і загальнокультурних традицій, досягнень світової науки і техніки.

Таким чином, системні перетворення української медичної освіти відповідно з європейськими та загальносвітовими стандартами повинні бути орієнтованими на підвищення її гуманістичної і культурно-творчої місії, збільшення частки гуманітарного знання у підготовці спеціалістів, збереження традицій вітчизняної медичної школи, відтворення гуманістичних принципів професії, ідеї служіння суспільству. Одне з основних завдань вищої медичної освіти щодо підготовкиі сучасного конкурентоспроможного фахівця полягає у розвитку його гуманітарних компетенцій, які формуються у гуманітарному та полікультурному середовищі. Ігнорування цих факторів у процесі підготовки майбутнього лікаря буде створювати передумови його емоційної, соціальної та професійної некомпетентності. А це, у свою чергу, підриватиме престиж медичної професії, викликати недовіру до вітчизняної медицини. Зміни у медицині, що мають певний дегуманізуючий потенціал, можуть бути небезпечними за своїми наслідками для охорони здоров'я як соціального інституту, а тому зростає значення гуманітарної експертизи процесів, що відбуваються в медичній освіті.