Розгляд персоніфікації архетипу Аніми в "чоловічих" чарівних казках

У другій частині казки "Жених-вуж і наречена-жаба" мотив спокути розвивається своєрідно: хлопець не спалює шкіри своєї нареченої-жаби, а порушує інше табу - викриває її таємницю батькові, який відчуває невмотивовану неприязнь до дівчини. Батько хлопця, що в минулому сам був під дією прокляття, не хоче, щобнаречена сина звільнилася від чар, ніби переродження жаби у дівчину якось загрожує йому.

Прагнення батька вбити потенційну наречену сина, очевидно, символізує опір темного аспекту Самості ініціації героя, оскільки пізнання Аніми (дівчини-жаби) є необхідним кроком до індивідуації.

Саме смерть героя, а не спалення тваринної шкіри, звільняє дівчину від прокляття. Так, ціною власного життя герой дарує людську подобу своїй чарівній дружині - її тваринна сутність безслідно зникає. Метафорично смерть героя є його ініціацією, він помирає, щоб воскреснути іншою людиною. Прикметно, що повертає героя до життя врятована ним дівчина: вона бере у старого дідуся (світлий аспект Самості) цілющої й живущої води й оживляє юнака, а тоді вони разом покидають домівку його батька: "через вікно вони втікли так, що отець і не бачив. Коли поверталися, зустріли діда, вернули йому живущу й цілющу воду, дуже красно подякувалиі" [59, с. 148].

Доля героя чимось нагадує долю його матері - шляхом найвищого вияву страждання, і навіть через тимчасову смерть, він доводить відданість нареченій-жабі. Замість спалення шкіри у процесі ініціації "згорає" інфантильне життя героя, а інстинктивна Аніма відповідно набуває антропоморфного вигляду.

Дівчина-жаба звільняється від прокляття тільки завдяки жертві героя - він помирає, і його смерть є своєрідною спокутою, що здатна зняти прокляття з героїні. Ініціаційне переродження юнака є передумовою еволюції його Аніми, яка позбувається тваринного аспекту.

У казці "Куці-Куці Борка" (СУС - 409 А частково) звучить подібний мотив. Але тут з'ясовується причина перетворення дівчини в гадину: мати проклинає доньку, не бажаючи її одруження: "Щоб ти вчинилася гадюкою, як тільки вступиш на його обійстя" [71, с. 189]. Герой порушує заборону жінки та розповідає про неї рідним, і старий батько з рушницею біжить до стайні з очевидним наміром її вбити. Однак там уже нема змії, і герой вирушає на пошуки жінки.

Отже, у казці "Куці-Куці Борка" героїня не може зустрітися з родичами нареченого через прокляття її матері. Дівчині необхідно пройти через очищення (три дні вона повинна бути гадюкою, щоб на четвертий стати "чистою душею"), для переродження і трансформації їй потрібен час і таємничість. Герої казок "Куці-Куці Борка" та "Жених-вуж і наречена-жаба" занадто швидко об'єктивують ще не сформований зміст фемінного аспекту своєї душі і через це спочатку зазнають краху. Казка наголошує на необхідності зміни світоглядної установки, себто психологічної ініціації героя, і лише після народження його в новій іпостасі він звільняє свою Аніму від одержимості інстинктом (себто від тваринної шкіри).

У казці "Грицько й гадюка" (СУС 409 А) теж йдеться про звільнення зачарованої Аніми від прокляття. Відмінністю від вище розглянутих сюжетів є те, що тут гадюка (зачарована царівна) обвивається навколо шиї героя й наказує йому нести її до палацу батька. Орієнтиром напрямку є вогонь, до якого й повинен прямувати Грицько. По дорозі він зустрічає перетворені нею на коня, свиню і вола юнаків, які теж бралися допомогти гадюці, але не дотримали свого слова. Вони радять героєві також скинути з себе гадюку, але він відмовляється: "Я тверде слово дав і не порушу його. Хоч як тяжко і далеко, але гадюку додому донесу"[69, с. 161].Герой виконує свою обіцянку й отримує винагороду.

За спостереженням М. Хоуп, "внутрішню силу жінки часто символічно передають через образ змії […]. Зміїна енергія, пов'язана з більшістю інших природних сил, багатогранна" [192, с. 13].У цій казці прагнення змії потрапити додому - лише перша сходинка на шляху реалізації її потенціалу, про який навіть не здогадується герой. Метою казкової гадюки є неповернення "в лоно сім'ї", а навпаки - відокремлення від неї через посередництво суб'єкта, що відповідає її критеріям людяності (тих, що не відповідають, вона перетворює на тварин - коня, свиню і вола). Однак оскільки це "чоловіча" казка, тож мудрість змії символізує випереджаючий, порівняно з Ego, розвиток фемінності, який стає поштовхом до психологічної ініціації героя.

У казках, за спостереженням Х. Дікманна, змія може поставати як "благодійна демонічна істота, котра виявляється вдячною за зроблену їй раніше послугу" [44, с. 162].У винагороду, за порадою гадюки, Грицько просить у царя гадюк чарівну скатертину, що лежить на столі в царській світлиці й "продукує" найрізноманітніші страви. Таким чином герой отримує в подарунок атрибут жіночої сутності, який повинен забезпечити його їжею (приготуванням їжі займалися жінки). Після цього гадюка вимагає в героя вдарити її тричі прутиком, він виконує її прохання, і з-під тваринної шкіри з'являється прекрасна дівчина.Вони одружуються і в такий спосіб відбувається звільнення героєм фемінності.

У цій казці для зняття прокляття недостатньо любові героя, необхідною умовою є побиття. На думку Д. Калшеда, "така очевидна безжалісність може бути витлумачена як конфронтація з агресією героїні" [79, с. 338], що мовою психоаналізу означає прагнення героя не бути охопленим співчуттям і жалістю до закінчення її трансформації. Аніма героя набуває антропоморфного вигляду (відкривається її духовний аспект), і це свідчить про психологічну ініціацію юнака, який зумів асимілювати тваринний аспект фемінності через освячення й символічне побиття.

Отже, герой спочатку пізнає тваринний (інстинктивний) аспект своєї Аніми (гадюка), а потім - духовний (дівчина). Запорукою його індивідуації стає наполегливість і цілеспрямованість, він довіряється своїй інстинктивній Анімі, дозволяє їй керувати ним і в результаті звільняє і її (вона набуває антропоморфного вигляду), і себе: з його шиї злізає гадюка й він отримує змогу вільно дихати, себто позбувається одержимості інстинктивним аспектом Аніми.

Про визволення дівчини зі шкіри свині йдеться в казці "Про наречену-свинку" (СУС - 402A). Тут прокляття з героїні знімає солдат. "Солдат, - за слушним спостереженням Фр. Ленц, - є символом внутрішнього бійця і борця" [70, с. 300]. Із зачарованою дівчиною її майбутній визволитель зустрічається вночі, шукаючи води (метафорично прагнучи встановити контакт з несвідомим), бо його раптом почала мучити спрага.

Із дна колодязя перед героєм постає зооморфнийаспект його фемінності (свинка). Зустріч казкових героїв відбувається вночі, оскільки саме у снах людина контактує зі своїм несвідомим, що постає перед нею в архетипних образах. У цій казці, на відміну від вище розглянутої, з'ясовується, щопричина метаморфози героїні: дівчину прокляла відьма через її красу. А зняти прокляття може тільки кохання: "хто мене перший зустріне, за цього я повинна заміж вийти" [70, с. 182]. Зачарована дівчина постає перед солдатом тільки в зооморфній формі, він не отримує доказів того, що вона може змінювати свій зовнішній вигляд, перетворення її в людину залишається під сумнівом. Тому герой дуже неохоче погоджується взяти з нею шлюб і навіть певним чином намагається уникнути його.

Вранці свинка вискочила з колодязя й пішла слідом за солдатом і його товаришем. Вдома хлопець розповів родичам про свій намір одружитися зі свинкою, переконав їх, що свячена вода зробить з неї прекрасну дівчину. І під час весілля все сталося саме так.

Ця казка увібрала в себе елементи християнського світогляду, магічною силою наділена свячена вода, і саме в церкві відбувається дивовижне перетворення свинки в дівчину. Таким чином весільний обряд своєрідно посвячує героїню в клас жінок, і зміна соціального статусу прирівнюється казкою до фантастичної метаморфози. Таїнство шлюбу тісно переплітається тут з обрядом хрещення (де магічною силою наділена вода, за допомогою якої воно й відбувається). Таким чином звільнення героїні від прокляття відбувається у процесі весільного обряду. Герой, довірившись голосу своєї внутрішньої фемінності, відкриває її духовний аспект.

Семантичну значущість дивовижної метаморфози підкреслює одруження другого солдата на купленій на базарі свині. Дізнавшись про перетворення тварини на красуню-наречену під час весілля, товариш героя вирішив повторити чужий шлях, замінивши чудесний збіг обставин штучно створеними. Звичайно, дивовижної метаморфози з купленою на базарі свинею не відбулося. У такий спосіб казка розмежовує фантастичний та буденний аспекти життя людини, метафорично наголошуючи на неможливості повторення чужої долі й недоцільності наслідування чужого сценарію індивідуації. Оскільки в кожного чоловіка є свій шлях до пізнання фемінності й абсолютно інше уявлення про неї, тому не існує "трафарету" сімейного щастя, а чудесне перетворення можливе лише внаслідок існування божественного (духовного) змісту під тваринною оболонкою, інакше свиня залишиться свинею.

У казці "Біла Льошка" (СУС - 402А**) переплелися мотиви дивовижного народження й звільнення з тваринної шкіри Аніми героя.

Розпочинається казка з бажання бездітноїпари мати дітей. Тобто неможливість мати дітей символізує безплідність стосунків чоловіка й дружини. Жінка наважується піти до ворожки, щоб та зарадила її біді. Відбувається обряд ворожіння, і чарівниця повідомляє жінці: "До ранку будете мати дитину, а чи хлопець, чи дівчина, то не скажу" [62, с. 241]. І жінка народжує"білу льошку", яку вони з чоловіком починають доглядати як звичайну дитину.

У цій казці, на відміну від розглянутих вище, ми бачимо батьків зооморфної героїні й здогадуємося про причину ув'язнення дитини у тваринну шкіру. Оскільки безплідна жінка наважилася звернутися до ворожки (яка безперечно має зв'язок з потойбіччям) і згодна вдатися до магії, вона отримує покарання. За те, що наважилась діяти всупереч волі божественній, жінка замість звичайної дитини народжує свинку.

В. Пропп спостеріг, що свиня з'являється в казці досить рідко, порівняно з іншими дикими і свійськими тваринами. Вчений наголосив на "тісному зв'язку між образом царівни та Деметрою, як богинею плодючості. Свиня відігравала значну роль у культі Деметри, як тварина, що сприяє плодючості. В грецькій античності свиня мала зв'язок з подружнім життям. У провалля, де за уявленнями людей, перебувала Деметра, кидали поросят" [145, с. 242]. Подібно семантику образу свині в чарівній казці пояснює Фр. Ленц, яка спостерегла, що "вже в давній символіці тварин було згадано стосунок свині до богині землі... Її пристрасть розривати землю і качатися по землі робить її образ односторонньо схильним до земного" [101, с. 318]. Отже, міркування вчених наштовхують нас на думку, що зображення героїні казки у вигляді льошки метафорично натякає на її одержимість матеріальним та чуттєвим.

Незважаючи на свій незвичайний вигляд, дівчина-свинка сприймається батьками як звичайна дитина, вони ставляться до неї з любов'ю, і вона не почувається нещасною. Зміна у ставленні батьків до незвичайної доньки відбулася, коли їй виповнилося років шістнадцять-вісімнадцять, - вони дорікнули Льошці, що вона, мовляв, нічого не робить й користі від неї нема ніякої.Далі ми бачимо перший прояв свідомого сприйняття світу героїнею - вона несподівано принесла з лісу багато грибів (так як це робили її однолітки) й з того часу "так ходила щоразу й в хаті все робила, що могла" [62, с. 242].

Коли Льошці виповнилося дев'ятнадцять років і вона досягла шлюбного віку, з'являється герой, якому судилося звільнити її з тваринної шкіри. Ним стає син лісничого, який поставив собі за мету довідатися, як це льошці вдається збирати гриби. "Як він пішов за нею потайки, то бачить - вона скинула із себе ту шкуру і зробилася такою ладною панею! А син лісничого узяв ту шкуру, сховав, сів на пень і дивиться, що вона буде робити" [62, с. 242]. Повернувшись, дівчина почала шукати свою шкіру, зустрілася з сином лісничого й попросила повернути їй її "вбрання", бо ще не час його скидати, але пообіцяла на другий день сказати, скільки ще часу має бути у подобі свині. На другий день син лісничого знову сховав шкіру льошки, коли та прийшла по гриби, і на цей раз вона йому розповіла, що звільнить її з тієї шкури той, хто з нею одружиться. А "коли прийде зі шлюбу і вдарить її трьома прутиками, то й вискочить вона з тієї шкури" [62, с. 244]. Син лісничого, якому дівчина дуже сподобалася, одружився з нею й зробив все так, як вона наказала. Під час весілля Льошка "вискочила з-за столу і до стодоли втекла.

Побіг її чоловік за нею з тими прутиками і зачинив за нею у стайні двері, і вдарив її тими прутиками тричі, то вона скинула з себе ту шкуру і стала така файна, така ладна красуня, що всі на неї задивлялися" [62, с. 245].

Отже, у цій казці для зняття закляття недостатньо любові героя, необхідною умовою звільнення є побиття. Після того, як син лісничого дізнався про таємницю Білої Льошки, вона стала відкритою і вразливою, і він б'є її, щоб позбавити тваринної сутності. На думку Д.Калшеда, "така очевидна безжалісність може бути витлумачена як конфронтація з агресією героїні" [ 79, с. 338], що мовою психоаналізу означає прагнення героя не бути охопленим співчуттям і жалістю до закінчення трансформації йогоАніми.

Таким чином казка змальовує символічний процес трансформації внутрішньої фемінності героя. Його ініціація полягає в усвідомленні духовного аспекту Аніми, а одруження й "побиття" героїні переводять юнака на вищий етап розвитку, він дорослішає, його Аніма еволюціонує.

У казці "Дівчина-пташка" (СУС - 465А) теж знаходимо мотив одруження з тотемною твариною й мотив спокути, що реалізується через відрубування голови. Іванко знаходить собі наречену на полюванні - прекрасна пташка просить його відкрутити їй голову, і тоді вона стане йому жінкою. "Хлопець з сльозами на очах відкрутив потяті голову. І вчинилася така прекрасна дівка, що не можна і здумати та згадати, хіба у казці сказати" [61, с. 471]. У цьому творі вбивство пташки є умовою її переродження у людину й відбувається з її ініціативи. Очевидно, дівчина-пташка є персоніфікованим образом Аніми героя, яка перебуває під владою інстинктів й потребує звільнення від їх тиску. Як зазначала С.Біркхойзер-Оері, "втілення аніми в образі птаха - це ознака того, що на цій стадії вона ще не стає функцією, доступною усвідомленню головного героя" [15, с. 104].

Як відомо, відокремлення голови від тулуба символізує відокремлення раціональної та інстинктивної сфер. Аналізуючи румунську казку "Кішка", де умовою звільнення царівни від чар й перетворення з кішки на людину є відрубування хвоста й голови, М.-Л. фон Франц відзначила, що в голові кішки Бастет міститься магія життя. Оскільки кішка є зооморфною Анімою героя, то"щоб вона отримала людську подобу, чоловік повинен відрубати джерело цієї магії й проаналізувати його. Чому? Інакше він буде проектувати цю магію на жінок і завжди чекати, що вони будуть його стимулом до життя і його магією, а все тому, що сам він на це не здатен" [181, с. 132]. На думку М.-Л. фон Франц, коли герой відрубує кішці голову, він позбавляє її ознак божества, опускає її до рівня людини, і саме в такий спосіб може інтегрувати свої почуття або ж виявити їх стосовно свого партнера. Отже, герой закарпатської казки, відриваючи чарівній пташці голову, отримує можливість пізнати божественний аспект своєї Аніми, усвідомити його й установити з ним контакт з Анімою.

Птахи часто є символами фантазії або духовного змісту психіки, саме тому існує уявлення, що душі померлих мають крила й можуть з'являтися у вигляді птахів. Відповідно, якщо казкова героїня трансформувалася в пташку, то є підстави стверджувати, що якийсь потяг в ній реалізується лише у вигляді ідеї або фантазії, тоді як повинен бути цілісним людським переживанням.У казці "Дівчина-пташка" звільнена від прокляття героїня-Аніма надалі стає порадником й помічником хлопця.

Цікава метаморфоза зображена в "Казці про Ружу Івана", тут герой звільняє дівчину, перетворену в гадюку не власним стражданням, а фізичною силою. Спосіб звільнення від прокляття героєві підказує сама зачарована принцеса: "- Візьми сім центнерів соломи, сім бочок води. Солому намочи до води і натирай мене, довго натирай. Коли солому зотреш, воду вимочиш, шкіра прорветься, я з неї вилізу і стану знову дівчиною" [71, с. 108].

Тут шкіра змії уподібнюється до чарівного одягу, який можна зняти чи розірвати, хоча це здатна зробити тільки фізично сильна людина. Як зазначав Д.Калшед, "змія, що скидає свою шкіру, - класичний образ розвитку й трансформації" [78, с. 338]. Певний елемент стражданнязаради звільнення зачарованої дівчини тут теж є, однак він значно менше виражений, ніж у інших текстах.

Про звільнення зачарованих героїв з тваринної шкіри йдеться й у казці "Царівна-гадюка". Тут трансформації потребують троє героїв: дві дівчини і один хлопець.

На початку казки дізнаємося, що овдовілий цар, що мав доньку, одружився з теж овдовілою графинею, в котрої був син. Дещо несподівана як для казки комбінація персонажів. Як правило, в казках і в чоловіка, і в жінки є по доньці, причому жінка відверто хоче позбутися пасербиці, бо на її тлі рідна донька виглядає непривабливо. У казці "Царівна-гадюка" графиня наполягає на одруженні пасербиці та її сина - зведених брата і сестри, що, безперечно, має відтінок інцестного зв'язку. Мачуха хоче зробити пасербицю своєю невісткою, але мотивів її бажання казка не окреслює. Царівна опирається такому шлюбу й несподівано безслідно кудись зникає.

Батько-цар обіцяє винагороду тому, хто знайде його доньку. І на пошуки зниклої вирушає син вдови - Назарко, якому царівна дуже припала до душі. Він потрапляє до лісу й залишається там ночувати на дереві. Вранці "хотів він злізти з дерева, коли бачить біля його ніг на гілці лежить гадюка і дивиться на нього" [62, с. 485]. Хлопець злякався і хотів вдарити гадюку, але вона людським голосом сказала,що є саме тою царівною, яку він шукає: "…Це зла мачуха перетворила мене на гадюку…покарала мене, що не пішла заміж за її сина" [62, с. 485]. Царівна сама знаходить свого рятівника, і його завдання частково спрощується.

Очевидно, перетворена в гадюку царівна є персоніфікованим образом Аніми Назарка: герой ще не достатньо добре знає самого себе, тому внутрішня фемінність постає перед ним у зооморфній формі, вона ще не сформована, розвинений тільки інстинктивний її аспект.

Казковий сюжет ускладнюється появою ще однієї зачарованої дівчини, котра перетворена у кізку відьмою, що прагнула видати свою доньку заміж за її нареченого: "зла відьма зачарувала мене, бо захотіла мого коханого у зяті собі взять. І от уже три роки я кізкою живу" [62, с. 485]. Таким чином, казка згадує про двох відьом, які мають намір одружити своїх дітей з тими, кого обрали самі, всупереч волі потенційних наречених. І коли їм це не вдається, перетворюють непослушних героїв на тварин, метафорично накладають на них закляття одержимості інстинктами.

Як визволити дівчат з тваринної шкіри Назаркові розповідає старенький дідусь, що пас табун коней біля лісу: "Чув я, що є на світі таке озеро, не вода в ньому, а молоко. Якщо в цьому озері викупатись і напитись того молока, то всі чари зійдуть. Але де те озеро, я не знаю" [62, с. 485]. Дідусь є уособленням архетипу Самості, "несвідоме чи мудрий старий чоловік, котрий втілює в собі мудрість несвідомого, спрямовує імпульс життя юнака туди, куди слід, тобто туди, де необхідними є зміни" [177, с. 37].

Далі у казці з'являється ще один зачарований персонаж - хлопець, перетворений на коня. Як з'ясовується пізніше, це і є коханий дівчини-кізки, якого хотіла одружити на своїй доньці відьма; він теж вже три роки живе в тваринній шкірі. Зачарований хлопець показує Назаркові і його супутницям шлях до чарівного озера, вони знаходять його, однак озеро виявляється висохлим.

Уночі Назаркові вдається підслухати розмову відьом-птахів, які дають героєві підказку, як наповнити озеро молоком. Вранці "з великими труднощами витяг він той камінь. Зразу ж полилось з нори молоко" [62, с. 486].Зачаровані герої викупались у тому молоці й знову стали людьми. І не випадково ключ до зняття закляття дають відьми (вони як персоніфікований образ демонічної матері перетворили героїв на тварин, але в потрібний час анулювали це закляття). Перетворення героїв на тварин і знову на людей має безпосередній стосунок до головного героя. Доки йому притаманні інфантильні риси, поруч з ним персонажі зооморфні, коли ж індивідуація Назарка завершена, його друзі набувають антропоморфного вигляду. Звільняючи від прокляття зачарованих персонажів, Назарко метафорично руйнує деструктивний вплив демонічного материнського архетипу (двох відьом), трасформує свою інстинктивну Тінь (хлопця-коня) й пізнає антропоморфну фемінність (царіну-гадюку в образі дівчини), що передбачає наявність духовного аспекту.

Отже, закляття знімається в цій казці шляхом омивання, очищення молоком (щось на зразок обряду хрещення). Царівна, позбувшись зміїної шкіри, стає дружиною Назарка, визволені хлопець і дівчина теж одружуються. У кінці казки ми бачимо образ Самості, що представлена архетипом «четвірковості»: два хлопці і дві дівчини, тобто фемінне й маскулінне начала врівноважені. Нагероя проектується центр Самості, визволена царівна-гадюка є уособленням його Аніми, а пара визволених закоханих відповідно є уособленням їх тіньової сторони, alter-ego Назарка і його нареченої.

У казці "Дівчина-тростинка" звільнення від прокляття потребує дівчина, котру відьма перетворила на тростинку. Причиною метаморфози знову, як і в попередній казці, стає небажання дівчини ставати невісткою відьми - вийти заміж за її сина-велета, метафорично - підкоритися темному материнському архетипу. Однак тут вона трансформується не в тварину, а в рослину - тростинку. Героїня сама знає, як позбутися закляття, і розповідає про це хлопцеві, на ім'я Іванко, що вирушив у мандри на пошуки щастя. Юнак не має чітко окресленої мети, він ніби чекає, що з ним щось повинно трапитися, що він повинен отримати необхідну йому інформацію. Як слушно зазначаєж М.-Л. фон Франц, герой такого типу "втілює в собі дещо, що спонтанно увірвалося в несвідому психіку - неусвідомлену маскулінну інтуїцію - дещо, що наділене потужною психічною енергією" [177, с. 26]. Дівчина-тростинка каже героєві: "Аби мене визволити, треба викрасти мій перстень і покласти його на вершечок… І дівчина зникла" [172, с. 73]. Вона не встигає закінчити свою репліку невипадково, оскільки просто не може сказати те, "про що не можна говорити" [172, с. 73]. Однак для героя вистарчило й почутого, щоб вирушити на пошуки невідомого засобу для звільнення зачарованої красуні.

Цікавим для розумінні сюжету є зустріч хлопця з пораненою журавкою, якій він допомагає - промиває й перев'язує перебите крило, годує рибою, а коли вирушає на пошуки тростини, щоб збудувати для пташки хатинку, чує голос дівчини-тростинки. Отже, попередня зустріч з пораненою пташкою спровокувала зустріч героя із зачарованою героїнею. Можливо, і журавка, і дівчина-тростинка є різними проявами архетипного образу Аніми хлопця, яка може набути антропоморфної форми тільки тоді, коли герой пройде через ряд випробувань.

Згідно з логікою казки, герой потрапляє саме туди, куди й слід - до тої відьми, що наклала закляття на дівчину-тростинку. Перед її будинком він бачить трьох прив'язаних котів, один з яких згодом стає помічником хлопця і є уособленням його персоніфікованої Тіні. Як слушно зазначає С.Біркхойзер-Оері, "у міфології є материнські фігури, котрі пов'язані з тваринами, наприклад, Артеміда і Кібела. Відьма в народних переказах з'являється з чорним котом на плечі" [15, с. 63]. Відьма, як персоніфікований образ негативної материнської Аніми, підпорядкувала собі інстинкти героя і двох зачарованих юнаків, перетворених нею на камені, - трьох котів. Саме тому ці коти (персоніфіковані інстинкти) прив'язаніі не можуть вільно рухатися.

Завдання, яке дала героєві баба, - це тричі принести води в супроводі тимчасово звільненого кота, котрий очима освітлює в темноті дорогу. Третій кіт розкриває героєві таємницю відьми. Розповідає, що вона перетворила на камені двох хлопців (мовою психоаналізу - зробила їх пасивними, байдужими до життя), котрі теж хотіли визволити дівчину-тростинку. А стати людьми, за словами кота, юнаки зможуть лише тоді, коли покропити їх "водою з озерця, з якого ще ніхто не пив" [172, с. 73]. Також кіт повідомив хлопцеві, що вночі до баби позлітається вся нечиста сила радитися, як людям шкодити. Кіт постає уособленням інстинктивного розуму або ж інтуїції і є персоніфікованим образом позитивної Тіні героя. С.Біркхойзер-Оері наголошує на тому, що тварини "можуть символізувати ту частину нашої особистості, що зберегла зв'язок зі своїм ірраціональним корінням, з глибинними рівнями психіки; часто вони виявляють лояльність людини стосовно своєї внутрішньої природи - повну протилежність невротичному егоцентризму" [15, с. 65].

Хлопець прислухався до розмови відьом і дізнався, де шукати чарівний перстень - баба сховала його в Залізній горі. Герой вирушає на пошуки тієї гори і чарівний кіт іде з ним, а на його місце юнак прив'язує звичайного кота. Баба намагається догнати втікачів, але марно.

Хлопець і кіт потрапляють до печери, де зустрічають персоніфікований образ архетипу Духа - старого ворожбита, який, як і відьма, просить принести йому води, а потім розповідає, як дістатись до Залізної гори. Однак мова ворожбита, так само, як і слова дівчини-пташки, несподівано переривається - ворожбит помирає.

Скориставшись порадою чаклуна, герой використовує чарівні "капці", щоб переплисти через море. Потрапляє до острова, на якому є Залізна гора.У світлі психоаналізу, "острів - це ще один символ ізоляції. У більшості випадків на ньому розташоване чарівне царство, заселене жителями іншого світу… Острови часто стають пристанню для проекцій несвідомої психічної сфери…" [179, с. 124].Такими проекціями у казці є дванадцять дівчат, що несподівано виходять з гори. Вони є полонянками велета, господаря Залізної гори й водночас сина відьми, яка ув'язнила дівчину-тростинку. Дівчата розповіли хлопцеві, що велет ховає золотий перстень "у золотій скриньці. А ключик від скриньки в його лівому вусі" [172, с. 76]. Також вони порадили, як забрати від нього золотий перстень: "Треба спочатку взяти ключик з його лівого вуха, а потім підпалити книгу-життя господаря-велета, яка лежить у нього на столі" [172, с. 76]. Перстень і гора - це два символи Самості, які тісно переплелися у цій казці. Здобування золотого персня героєм символізує його індивідуацію, самопізнання. За спостереженням М.-Л. Фон Франц, "розуміння самого себе символізують коштовності з чистого золота, які принц здобуває на горі" [179, с. 132].

Герой зробив так, як порадили дівчата. Однак частина книги життя велета недогоріла, і зникло не все тіло потвори - залишились очі, які мовчки стежили за тим, що робить юнак. Велетні в казках є символами потужних емоційних імпульсів. Отже, подолання велетня символізує приборкання надмірної емоційності, яка однак продовжує пильно (але мовчки) спостерігати за героєм (очі велета).

Щоб вийти із Залізної гори, юнак тричі постукав золотим ключиком об браму в ній. Хлопець переплив через море й знову опинився біля відьминої хати, полив там непочатою водою двох закам'янілих хлопців, й вони знову стаюли людьми. Тоді "Іванко вийняв перстень, і поклав його на вершок тростини. Тростина захиталася, і на її місці раптом постала дівчина - файна, як перша весняна квітка" [172, с. 77]. Метафорично герой поєднується зі своєю Анімою через Самість (золотий перстень), і в такий спосіб вона об'єктивується - прокляття з неї знято.

Отже, більшість магічних дій у цій казці так чи інакше пов'язані з водою: вода потрібна відьмі й ворожбиту, непочатою водою з озерця можна оживити зачарованих юнаків, щоб дістатися до Залізної гори, треба переплисти через море. Вода як символ несвідомого наділена магічними властивостями.

Герой звільняє свою Аніму від чар, здійснивши складну подорож, подолавши негативний аспект материнського архетипу (відьму) та власну негативну Тінь (велет). Позитивна Тінь (кіт) допомагає юнакові знайти контакт з Самістю (острів, Залізна гора, золотий ключ). Після звільнення дівчини-тростинки (Аніми) Самість проектується на самого героя. Таким чином у кінці казки маємо чотирьох персонажів: герой, два юнаки, визволені героєм, і дівчина-тростинка, які символізують психологічну єдність, архетип «четвірковості».

Отже, у розглянутих казках бачимо героїв, які на шляху своєї індивідуації повинні звільнити Аніму від її тваринного аспекту. Аніма - зачарований жіночий персонаж - проектується на образ жаби ("Жених-вуж і наречена-жаба"), змії ("Грицько й гадюка", "Царівна-гадюка", "Куці-Куці Борка", "Казка про Ружу Івана"), свинки ("Біла Льошка", "Про наречену-свинку"), пташки ("Дівчина-пташка"), тростинки("Дівчина-тростинка"). Прокляття інстинктивних сил знімається з героїнь за різними сценаріями: через смерть і воскресіння героя („Жених-вуж і наречена-жаба”), довіру героя своїй інстинктивній Анімі й дозвіл керувати ним („Грицько й гадюка”), одруження й ритуальне побиття („Про наречену-свинку”, „Біла Льошка"), відрубування голови („Дівчина-пташка”), застосування героєм фізичної сили ("Казка про Ружу Івана”), завдяки знайденому героєм золотому персню („Дівчина-тростинка”), через купіль в чарівному озері з молоком („Царівна-гадюка”).

У "чоловічих" чарівних казках з мотивом спокути герой не змагається з антагоністом через об'єкт свого кохання, ми не бачимо тут суперечки й бою зі Змієм (винятком є казка "Жених-вуж і наречена-жаба"), конфлікт існує між героєм і чарівником, який наклав закляття на Аніму. Найчастіше фемінність набуває інстинктивного забарвлення під впливом материнського архетипу, персоніфікованої негативної материнської Аніми героя, яка прагне стримати його індивідуацію („Дівчина-тростинка”, „Царівна-гадюка”, „Про наречену-свинку”, „Біла Льошка”) . Однак не у всіх текстах бачимо образ чарівника чи відьми, котрі змусили дівчину набути зооморфного вигляду.

2.4 Семантика архетипу страшної матері

Представники психоаналітичної школи відзначають, що "всі персонажі казки, включаючи героя і героїню, мають у своїй основі не індивідуальне Я, а архетипні образи" [44, с. 33-34]. О. Ранк та Г. Закс наголошують на тому, що "основними стимулами створення казки є два фактори: потужні афекти ненависті, що виникає з ревнощів, і необхідна відмова від задоволення цієї ненависті в реальному світі" [150, с. 228].У чарівних казках нерідко бачимо втілення проекцій інцестуальних бажань, які реалізуються в "чоловічих" казках через образ Страшної Матері, яка прагне знищити свого сина. Про образ Страшної Матері у чарівних казках та міфах йдеться в дослідженнях представників школи З. Фройда: К. Абрахама, Г. Закса, А. Дандеса, О.Ранка, а також вчених-юнгіанців: С. Біркойзер-Оері, М. Вудман, К.-П. Естес, Д. Калшеда, Е. Нойманна, М.Л. фон Франц. К.-Г.Юнг так вмотивував появу образу Страшної Матері: "Для того, щоб уникнути усвідомлення свого кровозмісного бажання (прагнення повернутися назад до тваринної природи), син перекладає на матір усю важкість провини - так створюється образ Страшної Матері. Мати стає для сина страшним привидом, марою" [212, с. 329].

Архетип матерімає світлу й темну сторони, його тіньові аспекти добре відомі зі світової міфології. О. Ранк та Г. Закс слушно відзначили, що "матір з'являється в казках не тільки як та, що дарує життя, і пристрасно бажаний сексуальний об'єкт, але іяк богиня смерті, котра занурює героя у вічний сон (стан окам'яніння…) і котру герой повинен подолати як злу силу" [150, с. 234]. У казках архетип Страшної Матері об'єктивується в образі відьми, мачухи або ж матері, яка ненавидить сина.

В українській фольклористиці нема наукових студій про архетип Страшної Матері в чарівних казках, а тому тут про це йдеться вперше. Демонічний аспект цього архетипу розглядається на матеріалі кількох закарпатських чарівних казок, котрі належать до розряду ”чоловічих”.

У казці "Шовкова держава" (СУС - частково 551А+531+300А, сюжет оригін.) архетип матері втілений в образі демонічної старезної баби-пряхи, яка наділена здатністю ткати людей наче полотно: "коли кине човника у лівий бік - вискочить з-під кросен піхотинець, коли у правий бік - гусар" [61, с. 342]. Страшна мати породжує руйнівну силу - воїнів-вбивць і через їх посередництво отримує контроль над царем Шовкової держави, який щодня змушений битися з усе новими й новими ворогами. Цар не розуміє, чому іяк з'являються воїни, він їх вбиває, але не може позбутися джерела зла - "матері" вояків, баби-відьми, що займається неймовірним "ткацтвом". Як слушно зазначила Фр. Ленц: "прядіння й мислення віддавна споріднені […] Подібно до того, як розвивається нитка з шерсті і льону, розвивається одна думка з іншої і перетворюється в нитку думки, в логічну нитку" [101, с. 22]. Очевидно, вояки постають як символи руйнівних думок, породжених фемінністю в образі баби-пряхи. Вони створюють безлад у Шовковій державі (що є прообразом психіки) і заважають цареві нормально царювати. Старий цар не наважується знайти причини небезпеки - він не ризикує пройти через залізні ворота в гору, куди зникають залишки розбитого відьминого війська, бо його лякає невідомість, він ладен до безконечності воювати з воїнами, тільки б уникнути зустрічі з фемінністю, тобто з власною Анімою.

Водночас відомо, що за горою існує таємниче місце, яке лякає старого царя і водночас вабить царевича. Користуючись термінологією К.-Г. Юнга, це місце можна назвати колективним несвідомим, об'єктивною психікою або психоїдним несвідомим. "Це місце, де відбуваються найрізноманітніші таємничі зустрічі, чудеса, гра уяви…" [202, с. 40]. Ось що писала про споруду всередині гори в казках М.-Л. фон Франц: "Храм всередині гори - мотив, який часто зустрічається в європейських чарівних казках. Споруда, зроблена людськими руками всередині гори, означає наявність деякої структурованої форми у несвідомому, інакше кажучи, є уособленням певного культурного руху, який раптово припинив своє існування […] Споруда такого типу символізує раптово перерваний культурний підйом, розрив у розвитку культури" [179, с. 155]. Таким чином, фемінне начало, яке не сприймає такого розриву, починає породжувати думки войовничого змісту, себто воїнів, які не дають спокою Его до того часу, поки воно не зустрінеться всередині гори (у сфері несвідомого) зі своєю Анімою. Також Еgо повинно пізнати й трансформувати Аніму, позбавивши її відьомської сили.

Врятувати Шовкову державу вдається царевичу Володимиру, котрий приходить на допомогу старому володареві країни, бо є давнім другом його батька. Герой, попри застереження старого царя, проходить крізь залізні ворота, минає гору й опиняється біля палацу, з якого виходять "весь час по два вояки: один верхи, один піший" [61, с. 342].Всередині палацу Володимир знаходить бабу, що займається "тканням" вояків і не вагаючись вбиває її: "Володимир відрубав їй голову. Витіг кросна на двір, поколов і запалив. Як вогонь розгорівся, кинув бабу в полум'я" [61, с. 343]. Відьма не чинить героєві опору, вона ніби хоче бути вбитою ним, мовчки дозволяє спалити себе. Отже, вона сама прагне трансформації - мовою казки, очищення вогнем.

Баба може творити зло ("ткати" воїнів-завойовників)лише до того часу, поки залишалася невидимою для людських очей (поки її існування не визнається психікою), поки про неї не знають цар Шовкової держави й принц Володимир (два аспекти Его), а її об'єктивація вимагає трансформації прообразу психіки, тобто Шовкової держави.

"У символічній мові душі, - відзначила К.-П. Естес, - символ Старої Жінки - один з найбільш поширених у світі втілень архетипу […] Архетип старої жінки можна також тлумачити як La Que Sabe - Та, Що Знає […] Ця стара стоїть між раціональним світом і світом міфу. Вона - вісь, на якій обертаються обидва ці світи. Ця країна поміж двох світів - це дивовижне місце, яке ми всі впізнаємо, одного разу відчувши, але його деталі вислизають і вигляд змінюється, якщо ми намагаємося їх втримати…" [202 , с. 38-39].Подібна семантика й у героїні цієї казки. Царевич Володимир, потрапивши у відьмин палац і дізнавшись про її існування,нібито отримав над нею владу і спробував вбити її.Водночас баба не цілком гине, а вислизає з його рук, перероджуючись: "з вогню вискочила кістка і сталася тою ж самою бабою, що ткала" [61, с. 343]. Кістки - знак незнищенної сили, а "в міфі й казці вони символізують душу-дух, які неможливо зруйнувати" [202, с. 44]

Царевич не вбиває відьму вдруге, оскількивона переконала його, що у вогні втратила свою демонічну сутність і повинна жити, бо його життя й майбутнє безпосередньо залежать від неї: "…Я знаю, хто ти за один і чого сюди прийшов. Як мене тепер уб'єш, я більше не воскресну. А я вже не та, що була. Після вогню я чиста душа. Як мене вб'єш, я пропаду, але й ти звідси не вийдеш, бо ніхто на світі не знає, крім мене, як звідси можна вийти" [61, с. 343]. Отже, дорогу додому, в реальне життя, героєві може підказати тільки баба, а її смерть означатиме для нього блукання в невідомій страхітливій країні - у сфері колективного несвідомого. На нашу думку, баба-відьма є символом негативної материнської Аніми героя, яка зазнає трансформації в процесі очищення вогнем. "Після того, як людство навчилося користуватися вогнем, він довів свою надзвичайну корисність і став символом благотворної трансформації, джерелом тепла і світла. Мати стала асоціюватися з образом вогню, як з місцем відродження" [212, с. 112-113]. Отже, спалення відьми метафорично означає трансформацію материнського образу, позбавлення його демонічного аспекту. У вогні згорає руйнівна сутність фемінності, вона перероджується, адже Его тепер може осягнути певні культурні надбання (тут - споруду всередині гори). Варто погодитися зі спостереженням С. Біркхойзер-Оері про те, що добра мати приречена постійно боротися з жорстокою або інстинктивною матір'ю, а "ми, люди, перебуваємо поміж ними, маючи лише приблизне уявлення, що вони обидві - частини єдиного цілого" [15, с. 205].

Відьму-пряху можна інтерпретувати й як уособлення негативної материнської Аніми царя Шовкової держави, котрий не може побачити її, бо не має з нею контакту, а зіштовхується лише з результатами її руйнівної діяльності - "витканими воїнами". Він ніколи не був одружений через постійну боротьбу з викривленою фемінністю, зі Страшною Матір'ю, яка підпорядкувала собі все його життя. Мовою психоаналізу, цар Шовкової держави не здатен пізнати справжню Аніму через свою інфантильність (він не пройшов належної ініціації) й неусвідомлену залежність від материнської Аніми. Це й породжує конфлікт у Шовковій державі (у сфері психіки). Побороти відьму під силу лише царевичу Володимиру, який разомз царем Шовкової держави, очевидно, становлять певну семантичну єдність, обидва ці персонажі є двома аспектами одного образу. Юнак є втіленням інстинктивної природи Его, здатної відшукати шлях до глибин психіки й сприяти переродженню Аніми - фемінного начала у психіці чоловіка, а цар Шовкової держави - втілення раціо, що не може вийти за межі видимого, реального світу, побачити щось внутрішнім зором. Разом з переродженням відьми завдяки зусиллям принца Володимира, перетворенням її з демонічної пряхи на "чисту душу",припиняється війна в Шовковій державі, а старий цар перестає бути заручником своєї країни й може без перешкод втілювати свої задуми в життя.

Отже, витіснення й заперечення фемінного начала породжує війну в Шовковій державі, а визнання існування жіночого архетипу знімає напруження й конфлікт, позбавляє його демонічного забарвлення.

Далі казка зосереджує свою увагу на образі царевича Володимира, описує його перемогу над Песиголовцем й одруження з царівною. Поборовши негативну материнську Аніму, юнак отримує можливість звільнити й пізнати справжню фемінність, втілену в образі принцеси. Власне, це вже друга історія, де не фігурує Страшна Мати, Шовкова держава та її володар.

Головний герой казки "Про Білого Полянина" (СУС 554, сюжет оригінальний, варіантів нема) - молодший графський син, який після смерті батьків повіддавав заміж трьох своїх сестер за нечистих духів і, щоб уникнути нарікань старших братів, покинув рідну домівку. Подорожуючи, герой потрапив до "прекрасного ялинового лісу. В лісі холодно так, що аж темно. Знайшов хлопець криницю, захотів відпочити" [71, с. 121]. Над криницею на ялиці він побачив муху, яка приліпилася до смоли, й ніяк не могла відірватися. Муха "така чудна, якої ніколи ще не видав" [71, с. 121]. Герой звільнив муху, а вона нагородила його надзвичайною силою, сказавши: "будеш таким сильним, як Білий Полянин" [71, с. 122] і облетіла навколо нього.

Звістка про існування Білого Полянина вразила юнака, і він вирішив знайти незнайомця. Герой просить допомоги в Страшної баби, матері своїх швагрів, а також в її чоловіка. Отримавши слушну пораду, графський син знайшов Білого Полянина, і вони побраталися.

Важливою віхою в житті героя стала його зустріч з покійною матір'ю, яка є втіленням негативної материнської Аніми. Коли хлопецьпотрапив у рідне місто, то побачив, що "вулиці довкола травою поросли, хати опустіли, не чути голосу ні людей, ні птахів, ні тварин. Місто мертве […] Але й трупів нема ніде - навіть кісточки одної" [71, с. 131].У своєму будинку в кухні побачив свою покійну матір, яка "зуби гострить на печі. А зуби ті довжиною по два метри кожний" [71, с. 131].Після смерті графиня "стала нечистою і їла все живе" [71, с. 131]. Як зазначала М.-Л. фон Франц, "коли в казкового героя чи героїні помирають батьки, це, як правило, означає відмову від домінуючої свідомої установки, пов'язаної з логосом або еросом, або ж повну її втрату. Її енергія потрапляє в несвідоме, де активізується образ, що їх заміняє, і переважно є негативним" [177, с. 169]. Таким негативним образом в казці є постала з мертвих мати героя. Вона накинулася на сина, щоб і його з'їсти. Але він сів на свого чарівного коня й почав утікати, вдруге повторивши пройдений раніше шлях - від молодшої сестри до старезного діда. Наздоганяючи сина, Страшна мати з'їла всіх представників потойбіччя й рідних доньок. Графиня в образі живого мерця переслідує сина, прагнучи поглинути і його, а мовою психоаналізу -повернути в материнське лоно.

У казках героєві часто загрожує небезпека саме від рідної матері, цей мотив сягає корінням комплексу Едіпа. Страшна Мати - це негативна материнська Аніма героя, архетип несвідомого, який намагається зашкодити його розвитку. За словами С. Біркхойзер-Оері, "негативна материнська Аніма, як бездонна прірва, часто перешкоджає реалізації його [сина - О.Т.] можливостей і живить його безплідні фантазії" [15, с. 126].На думку Д.Калшеда, подібна "відьма є персоніфікацією чаклунського потенціалу психіки - "матері-чарівниці" - альтернативи реальної матері, котрій не вдалося бути посередником між магічним світом і дитиною. Можна було б сказати, що цей образ уособлює архетип Страшної Матері зі всією силою її чаклунських чар…" [75, с.251].

Герой знаходить порятунок від Страшної Матері лише в оселі Білого Полянина, мати якого, виявляється, теж відьма, що здатна поглинути все живе. Але Білий Полянин зумів підкорити негативний материнський аспект своєї Аніми - Страшну Матір: він прикував її "сімома міцними ланцюгами" на горищі в димарі п'ятнадцятьроків тому. Так герой захистив себе від загрози знищення, але не вбив демонічну матір. Мати Білого Полянина весь цей час ніби чекала на своє alter ego - матір графського сина. "Вона з комина вискочила й полетіла назустріч хлопцевій матері. З нею стрілася, почали гризтися. Одна одну ніяк не могли подолати, бо були однаково дужі. Та від боротьби розсипалися на дрібний порох…" [71, с. 132-133]. Аналізуючи образ Страшної Матері в європейських чарівних казках, С. Біркхойзер-Оері відзначала, що "однобічна установка темної матері, котра знецінює все, що пов'язане з духовністю або душею, настільки смертоносна, що знищує навіть створену нею самою Тінь" [15, с. 180]. Це спостереження справедливе й стосовно аналізованої нами казки, оскільки мати Білого Полянина, очевидно, є Тінню матері героя.

Отже, чоловіче начало, втілене в образах графського сина та Білого Полянина, є носієм світла й добра. Обидва герої - це "дзеркальне відображення одне одного". Білий Полянин - позитивна Тінь графського сина і водночас чарівний помічник, адже саме він врятував героя від смерті, знешкодивши Страшну Матір.

Зрозуміло, що лише після смерті демонічних матерів, графський син і Білий Полянин змогли знайти собі наречених і одружитися. Упродовж майже всієї казки образ принцеси (уособлення світлої фемінності) відсутній, бо головний герой думає не про одруження, а про Білого Полянина, своє alter-ego, а пізнавши його, зустрічається й з іншим аспектом колективного несвідомого - Страшною Матір'ю. Такий розвиток подій свідчить про одержимість героя материнською Анімою, яка стоїть на заваді пошуку коханої жінки, справжньої фемінності, тобто позитивної Аніми. Шукаючи Білого Полянина, герой, власне, шукає себе іншого, шукає в собі здатність перебороти негативну материнську Аніму, щоб мати змогу духовно розвиватися.

Героєві казки "Королевич Мирко" (СУС 303 - частково) теж доводиться подолати Страшну матір. Щоб звільнити від прокляття страшний ліс, йому недостатньо вбити розбійників. З дороги він звертає на вузьку стежинку, яка приводить його до маленької порожньої хижки, біля якої прив'язано псів двох його братів, з якими віндавно розлучився. Побачивши псів, Мирко вирішив, що й брати десь поруч, тому вирішив зачекати на них. Раптом він помітив, що високо на дубі "сидить старе бабище й дрижить" [170, с. 32]. За К.-Г. Юнгом, "дерево має значення і матері, і фалоса. Так само демонічна стара жінка в міфах (привітна або зла) часто наділена фалічними атрибутами: наприклад, довгим пальцем на нозі або руці, довгим зубом, відвислою губою, обвислими грудьми, великими руками, великою ногою і т.д. Таке поєднання чоловічих і жіночих мотивів вказує на те, що стара жінка, так само як і дерево, є символом лібідо, хоча переважно з материнським забарвленням" [212, с. 366]. Саме такими рисами наділена й героїня цієї казки - бабище, а її назва у формі середнього роду натякає на гермафродитизм.

Бабі начебто холодно, тому герой кличе її до вогню погрітися, але стара не злізає доти, доки той не погоджується положити у вогонь її волосину. Відьма вдається до чаклування "Волос згорів, і баба тої ж хвилини так, як кішка, спустилася з дуба, а пси навіть хвостом на неї не махнули, ніби закам'яніли" [170, с. 32]. Так, спалення волоска паралізувало псів, котрі постають символами інстинктів героя. Згодом баба почала пекти у вогні "жабу-коропаню" й вдарила нею Мирка по очах. Герой відразу втратив силу - з місця рушити не може, шабля стала дерев'яною. Оскільки жаба в казках -символ сексуальності, тому її спалення відьмою означає ослаблення статевості. У казці не йдеться про те, що герой відчув біль в очах, сказано лише, що він "втратив силу" (очевидно, чоловічу, статеву силу). Шабля, ще один фалічний символ, із металевої "стала дерев'яною" -змінилася її якість, нею вже не можна, образно кажучи, "вбити ворога" - підкорити жінку. Відтак удар розпеченою жабою по очах варто інтерпретувати як ураження чоловічої сили.

Баба виявилася матір'ю тих дев'ятьох розбійників, яких знищив королевич Мирко, а тому вирішила йому помститися. Вона вбила братів королевича й їх тіла закопала під "п'ятим" деревом. Брати - це позитивна Тінь героя. Розлучившись з ними на роздоріжжі, він утратив часточку себе, чим скористалася відьма - вона повелася з братами героя так само, як і з ним: підкоривши собі їх інстинктивну природу (псів), вона паралізувала їх статеву силу й знищила. Однак Мирко усе жврятував себе й братів, ожививши закам'янілих псів живущою водою. Собаки оточили бабу й змусили її відкопати братів Мирка. Герой їх оживив, а Страшній Матері відрубали голову, тіло порубали на шматки й спалили.

Отже, відьма є уособленням негативної материнської Аніми героя, на яку спрямоване його лібідо. Як зазначають психоаналітики, небажання сина усвідомлювати своє кровозмісне бажання щодо матері демонізуєв його сприйнятті її образ. Так, негативна материнська Аніма паралізує інстинкти героя (псів), тимчасово позбавляє його чоловічої сили (обпечені очі й дерев'яна шабля), а можливість її знищення символізує здатність юнака витіснитикровозмісний потяг, усвідомивши його неможливість.

У "Казці про Ружу Івана"(СУС - 315=АА315А) Страшна Матір на відміну від проаналізованих вище, не є відьмою - це більш реалістичний персонаж. Тут цікаво переосмислюється мотив взаємостосунків між матір'ю і сином. Герой є довгоочікуваною дитиною, триночі підряд графині снилася прекрасна ружа, і ворожка запевнила її, що цей сон віщує народження дитини. На той час граф їде в далеку подорож, дружина за його відсутності народжує сина, а тому він навіть не знає, що став батьком. Такий розвиток подій має логічне пояснення з точки зору психоаналізу. За спостереженням А.Дандеса, "в казках з головним героєм-хлопчиком батько часто відсутній або померлий, що дозволяє героєві "бути на самоті зі своєю матір'ю" [40, с. 81]. Дослідник це трактує як передумови проекції інцестного зв'язку між матір'ю і сином.Коли Ружа Іван підріс, він разом з матір'ю вирушив на пошуки батька. Вони потрапили у дім дванадцяти розбійників, юнак одинадцятьох убив, а дванадцятий залишився живим. Далі мати героя прагне звести сина зі світу: врятувавши отамана розбійників, вона зцілює його тіло цілющою водою й виконує всі вказівки, намагаючись знищити Івана. Героїня прикидається хворою й каже, що її може вилікувати м'ясо ведмежати й ведмеже молоко, потім м'ясо левеняти й лев'яче молоко, далі - посилає хлопця на Скляну гору за яблуками й грушами, але й це не допомагає. Тоді розбійник радить матері героя наготувати купіль і змусити сина зняти з себе чарівну сорочку й відкласти на бік дивовижні рушницю й шаблю. Коли Іван купався, мати обв'язала йому пальці двічі шовковою ниткою, нитка перетворилася на ланцюг, і герой потрапив у владу ворогів. Розбійник запитав, якою смертю хоче загинути хлопець, а мати "сама вхопила гостре залізо, розпалила у вогні до білого і випекла синові очі" [71, с. 110]. Вражений жорстокістю жінки, розбійник відпустив сліпого хлопця.