Поділ державної влади в контексті конституційної юриспруденції

Размещено на Allbest.ru

АНОТАЦІЯ

поділ державна влада

Артемчук Д. О. Поділ державного влади в контексті конституційної юриспруденції: загальнотеоретичні і функціональний аспекти. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12. 00. 02 «Конституційне право; муніципальне право». - Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2019.

У роботі здійснене комплексне дослідження загальнотеоретичного та функціонального аспектів поділу державної влади в контексті конституційної юриспруденції, а також визначено шляхи використання світового досвіду реалізації означеного принципу в рамках реформування системи органів державної влади в Україні.

Охарактеризована еволюція конституційно-правових та філософських питань поділу влади і при цьому виокремлено 4 етапи історіографічного розвитку принципу поділу влади: етап осмислення (стародавні часи і Середньовіччя), доктринальний етап (епохи Відродження, Реформації та Просвітництва, перша половина ХІХ ст.), науково-теоретичний етап (друга половина ХІХ - початок 80-х рр. ХХ ст.) і науково-практичний етап (друга половина 80-х рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Доведено, що методологія дослідження принципу поділу влади має базуватися на поєднанні природно-правової та позитивістської парадигми; в рамках природно-правової парадигми розкривається основне призначення поділу влади - загальна користь і спільне благо; формування і функціонування кожної окремої гілки влади було б доречно розглядати в контексті позитивізму, який найістотнішим чином може досліджувати структуру державної влади.

Встановлено, що виникнення категорії «гілка державної влади» відбулося у результаті компромісу механістичної та органічної парадигм держави; це було зроблене для того, щоб підкреслити два моменти: 1) подібно тому, як гілки є частиною єдиного організму дерева, так і гілки влади є частиною єдиної системи державної влади; 2) гілка влади є лише невеликою частиною усієї державної влади.

Обґрунтовано авторське бачення поділу влади як функціональної характеристики держави, під яким розуміють сукупність процесів та дій з упорядкування і врегулювання відносин розмежованих, за основними напрямами діяльності, органів держави, що тягнуть за собою утворення та вдосконалення взаємозв'язків між ними.

Запропоновано авторську дефініцію законодавчої влади в широкому та вузькому аспекті, за якої «законодавча влада у широкому аспекті» означає передбачену конституційним та звичайним законодавством можливість і здатність держави проводити свою волю стосовно суспільства за допомогою законів, а «законодавча влада у вузькому аспекті» - передбачена конституційним та звичайним законодавством можливість і здатність окремих органів держави проводити свою волю стосовно інших державних органів за допомогою законів;

На доктринальному рівні зроблено висновок, враховуючи результати порівняльного аналізу конституційного законодавства України та зарубіжних країн, про необхідність сприйняття судової гілки влади як контрольно-судової; контрольно-судова влада у вузькому сенсі - це здатність держави в особі судових та контрольно-наглядових органів протидіяти державному свавіллю з боку органів законодавчої та виконавчої влади і тим самим забезпечувати рівновагу в державному апараті; в широкому аспекті контрольно-судова гілка влади розглядається як здатність і можливість держави обмежувати своє свавілля за допомогою судових, контрольно-наглядових, представницьких та управлінських органів.

Охарактеризована сутність виконавчої влади як передбаченої конституційним та звичайним законодавством можливості та здатності держави в особі її органів проводити свою волю стосовно об'єкта управління в економічній, соціально-культурній і адміністративно-політичній сферах шляхом застосування підзаконних нормативно-правових та правозастосовних актів; доведено, що виконавча влада реалізується як в одноосібній, так і в колегіальній формі, де колегіальна форма існує у вигляді контрасигнувальної та кабінетної моделей; доведено, що контрасигнувальною слід вважати колегіальну модель, згідно якої рішення приймається главою держави, проте воно набуває чинності лише у випадку затвердження його відповідним підписом прем'єр-міністра або ж міністра, який відповідає за сферу, в якій глава держави прийняв рішення (контрасигнування) ; з'ясовано, що кабінетна модель передбачає колегіальне прийняття рішення спеціально уповноваженим на те органом (зазвичай кабінетом міністрів).

Надано розгорнуту характеристику персональної та інституціональної моделі функціонального поділу влади; обґрунтовано, що витоки персонального поділу влади з'являються ще у стародавньому світі, коли окремі частини державної влади: військова, економічна тощо, знаходилася в руках конкретних персоналій.

Доведено, що в результаті створення системи стримувань і противаг складається ситуація, коли жодна з гілок влади не в змозі зосередити в своїх руках всю повноту державної влади і одноосібно вирішування питання державного управління.

Зроблено висновок про те, що головними суб'єктами законодавчої влади в світовій практиці можуть бути лише парламент, уряд і глава держави; обґрунтовано, що глава держави реалізує законодавчу владу в умовах абсолютної або дуалістичної монархії; доведено, що в умовах реалізації законодавчої влади урядом (кабінетний контекст законодавчої влади), з одного боку, віддає перевагу професійно підготовленим особам, які здатні професійно підійти до питання врегулювання тих чи інших питань, а з іншого - тягне за собою подальшу бюрократизацію законодавчого процесу; з'ясовано, що парламентарна модель відправлення законодавчої влади, поряд з колегіальним принципом прийняття рішень, має ще одну перевагу: парламент є своєрідним «зрізом» суспільства, що відображає домінуючі соціально-політичні уяви й переконання тієї чи іншої країни.

Здійснено обґрунтування того, що в умовах недемократичного режиму відбувається односторонній вплив держави на народ шляхом здійснення законодавчої влади, тоді як в демократичній державі також існує своєрідна система стримувань і противаг і при реалізації законодавчої влади в широкому аспекті, коли парламент проводить свою волю стосовно громадян за допомогою законів (парламентаризм), а з іншого боку народ має можливість формувати означений парламент, а також сам видавати закони за допомогою референдумів.

Набула подальшого розвитку ідея подвійного статусу судових органів за якого вони, як органи держави, вирішують суперечки про право між формально-рівноправними суб'єктами з приводу приватних та публічних справ, а, як органи державної влади, вони здійснюють контроль за тим, щоб інші державні органи діяли лише в межах, передбачених законодавством.

Аргументована необхідність удосконалення конституційного законодавства України у таких напрямках: а) ст. 6 Конституції запропоновано викласти в наступній редакції: «Неподільна за цілями державна влада в Україні здійснюється на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу та контрольно-судову»; б) з метою більш чіткого інституціонального формально-конституційного статусу Верховної Ради України ст. 75 Конституції України пропонується викласти у такій редакції: «Верховна Рада України є парламентом України»; в) з метою більш чіткого інституціонального формально-конституційного статусу Кабінету Міністрів України ч. І ст. 113 Конституції України має бути викладена у вигляді: «Кабінет Міністрів України є Урядом України».

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана робота є одним з перших у вітчизняній науці конституційного права дослідженням, у якому здійснено комплексний аналіз проблеми конституційно-правового і законодавчого регулювання поділу державної влади не лише в загальнотеоретичному, але й у функціональному аспекті.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані:

у науково-дослідній роботі - для нових досліджень принципу поділу влади, для формування цілісної наукової концепції правового реформування державної влади в Україні, а також для подальшого пізнання юридичної природи окремих гілок влади та особливостей їхньої взаємодії;

у правотворчій діяльності - як теоретико-методологічна основа для подальшого удосконалення вітчизняного конституційного, адміністративного і процесуального законодавства, для розробки конкретних нормативно-правових актів щодо формування й функціонування гілок державної влади з метою втілення в життя фундаментальних принципів демократичної, правової, соціальної держави;

у навчальному процесі - для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Теорія держави і права», «Історія політичних і правових вчень», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Адміністративне право України» тощо.

Ключові слова: поділ влади, поділ державної влади, теорія поділу влади, законодавча влада, виконавча влада, судова влада, парламент, уряд, глава держави

SUMMARY

Artemchuk D. O. Division of state power in the context of constitutional jurisprudence: general theoretic and functional aspects - Qualifying scientific work on he rights of manuscripts.

Artemchuk D. O. Division of state power in the context of constitutional jurisprudence: general theoretical and functional aspects. - Qualifying scientific work on the rights of the manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law, specialty 12. 00. 02 «Constitutional Law; municipal law «- the Institute of State and Law of them. V. Koretsky, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2019.

In this work a comprehensive study of the general theoretical and functional aspects of the division of state power in the context of constitutional jurisprudence has been carried out, as well as ways of using the world experience in implementing the above principle within the framework of reforming the system of state authorities in Ukraine.

The evolution of constitutional-legal and philosophical questions of separation of powers is characterized, and at the same time, four phases of historiographical development of the principle of separation of powers are distinguished: the stage of comprehension (the ancient times and the Middle Ages), the doctrinal stage (the Renaissance, the Reformation and Enlightenment, the first half of the nineteenth century), the scientific- theoretical stage (the second half of the nineteenth and early 80's of the twentieth century) and the scientific and practical stage (the second half of the 80's of the twentieth century - the beginning of the XXI century).

It is proved that the methodology of researching the principle of separation of powers should be based on a combination of a natural-legal and positivist paradigm; within the framework of the natural-legal paradigm the main purpose of separation of powers is revealed - the common good and the common good; the formation and functioning of each separate branch of government would be appropriate to consider in the context of positivism, which in the most significant way can explore the structure of state power.

It was established that the emergence of the category of «branch of state power» was the result of a compromise between the mechanistic and organic paradigms of the state; this was done in order to emphasize two points: 1) just as branches are part of a single body of a tree, and branches of power are part of a unified system of state power; 2) the branch of government is only a small part of all state power.

The author's vision of the separation of powers as a functional characteristic of the state, which is understood as a set of processes and actions on the ordering and settlement of the delineated relations, on the main directions of activity, of the state bodies, which entails the formation and improvement of interrelations between them, is substantiated.

The author's definition of legislative power in the broad and narrow aspect, in which «legislative power in the broadest aspect» means the possibility and ability of the state to exercise its will in relation to society through laws, and «legislative power in a narrow sense» is provided by the constitutional law, provided by constitutional and ordinary legislation. and by ordinary law, the ability and ability of individual state bodies to exercise their will in relation to other state bodies through laws;

At the doctrinal level, the conclusion is drawn, taking into account the results of the comparative analysis of the constitutional legislation of Ukraine and foreign countries, the need for perception of the judicial branch of power as a controlling court; the control-judicial power in the narrow sense is the ability of the state, in the person of judicial and supervisory bodies, to counteract state arbitrariness by the legislative and executive bodies and thus ensure balance in the state apparatus; in a broad aspect, the control-judicial branch of power is considered as the ability and the ability of the state to restrict its arbitrariness through judicial, supervisory, supervisory, representative and administrative bodies.

The essence of executive power, as provided by the constitutional and ordinary legislation, is characterized by the ability and ability of the state, in the person of its organs, to exercise their will regarding the object of governance in the economic, socio-cultural and administrative-political spheres through the application of sub-legal normative and law-enforcement acts; it is proved that the executive power is realized both in the individual and in collegial form, where the collegial form exists in the form of contractional and cabinet models; it is proved that the contractual model should be considered, according to which the decision is made by the head of state, but it only takes effect if it is approved by the appropriate signature of the prime minister or the minister responsible for the sphere in which the head of state has made a decision (contraction) ; It was found out that the cabinet model involves a collective decision-making by a specially authorized body (usually a cabinet).

A detailed description of the personal and institutional model of functional separation of powers is given; It is substantiated that the origins of the personal separation of powers appear even in the ancient world, when certain parts of the state power: military, economic, etc., were in the hands of specific personalities.

It is proved that as a result of creating a system of checks and balances, a situation arises when no branch of government is able to concentrate in its hands all the fullness of state power and solely solve the issue of public administration.

It is concluded that the main subjects of legislative power in world practice can be only parliament, government and head of state; it is substantiated that the head of state implements legislative power in an absolute or dualistic monarchy; it is proved that in the conditions of the implementation of legislative power by the government (office context of legislative power), on the one hand, prefers professionally trained persons who can professionally approach the issue of regulation of certain issues, on the other hand, entails further bureaucratization of the legislative process; It has been found out that the parliamentary model of legislative departure, along with the collegial decision-making principle, has one more advantage: the parliament is a kind of «cut» of society, reflecting the dominant socio-political imaginations and beliefs of a particular country.

It is grounded that under the conditions of a non-democratic regime there is a unilateral influence of the state on the people through the exercise of legislative power, whereas in a democratic state there is also a peculiar system of checks and balances and in the implementation of legislative power in a broader aspect, when parliament exercises its will with regard to citizens through laws (parliamentarism), and, on the other hand, the people have the opportunity to form a designated parliament, as well as to issue laws themselves with the help of referendums.

The idea of a dual status of the judiciary has been further developed, in which they, as state bodies, resolve disputes about the right between formal and equal entities in private and public affairs, and, as bodies of state power, they control that other state the authorities acted only within the limits stipulated by the legislation.

The necessity of improving the constitutional legislation of Ukraine in the following directions is argued: a) Art. 6 of the Constitution is proposed to be worded as follows: «The state power in Ukraine, which is not divided according to the purposes, is carried out on the basis of its functional division into the legislative, executive and control-court»; b) in order to clarify the institutional, formal and constitutional status of the Verkhovna Rada of Ukraine, Art. 75 of the Constitution of Ukraine is proposed to be worded as follows: «The Verkhovna Rada of Ukraine is the parliament of Ukraine»; c) for the purpose of a clearer institutional institutional and constitutional status of the Cabinet of Ministers of Ukraine Part I of Art. 113 of the Constitution of Ukraine should be set out in the following way: «The Cabinet of Ministers of Ukraine is the Government of Ukraine».

Scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that this work is one of the first in the national science of constitutional law research, which carried out a comprehensive analysis of the problem of constitutional, legal and legislative regulation of the division of state power not only in the general theoretical, but also in the functional aspect.

The practical value of the results obtained is that they can be used:

in research work - for new researches the principle of separation of powers, for the formation of a holistic scientific concept of legal reformation of state power in Ukraine, as well as for further knowledge of the legal nature of certain branches of power and the peculiarities of their interaction.

in law-making activity - as a theoretical and methodological basis for further improvement of the national constitutional, administrative and procedural legislation, for the elaboration of specific normative and legal acts concerning the formation and functioning of the branches of state power in order to implement the fundamental principles of a democratic, legal, social state;

in the educational process - to prepare the relevant sections of textbooks and textbooks on the courses «Constitutional Law of Ukraine», «Theory of State and Law», «History of Political and Legal Studies», «History of State and Law of Foreign Countries», «Administrative Law of Ukraine», etc.

Key words: division of authorities, division of state power, theory of division of authorities, legislature, executive power, department judicial, parliament, government, head of the state.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Артемчук Д. О. Поділ державної влади: концептуальна парадигма. Public administration procedure in countries of the European union: challenges of III millennium: collective monograph. Lublin, Poland, 2018. С. 1-27.

2. Артемчук Д. О. Вертикальна та горизонтальна моделі поділу влади в політико-правових доктринах минулого і сучасності. Південноукраїнський правничий часопис. 2013. № 3. С. 3-6.

3. Артемчук Д. О. Ґенеза та еволюція судової влади в світі. Альманах міжнародного права. 2014. № 6 С. 25-32.

4. Артемчук Д. О. Законодательная власть: два аспекта правопонимания. Закон и жизнь (Legea si Viata). 2014. June. С. 6-9.

5. Артемчук Д. О. Суд і контроль питання взаємодії. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: «Юридичні науки». 2015. Вип. 3, т. 3. С. 151-154.

6. Артемчук Д. О. Models of implementation of the executive power. Закон и жизнь (Legea si Viata). 2015. August. С. 3-5.

7. Артемчук Д. О. Виконавча влада: поняття і форми організації. Науковий Вісник Міжнародного гуманітарного Університету. Серія: «Юриспруденція». 2015. Вип. 13, т. 1. С. 53-55.

8. Артемчук Д. О. Законодавча влада: одноосібний та колегіальний аспекти. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: «Юридичні науки». 2015. Вип. 2, т. 1. С. 65-68.

9. Артемчук Д. О. Контрольно-судова влада: теоретико-правовий аналіз. Юридичний вісник Національного університету «Одеська Юридична Академія». 2015. № 4. С. 305-309.

10. Артемчук Д. О. Організація поділу влади: базові моделі. Право і суспільство: наук. журнал. 2016 № 1, ч. 2. С. 3-10.

11. Артемчук Д. О. Державна влада: концепти поділу та гілки (доктринальна і конституційна парадигми). Visegrad Journal on Human Rights. 2018. № 2. С. 7-11.

12. Артемчук Д. О. Інституалізація поділу влади: конституційно-правовий аспект. Конституційно-правові академічні студії. 2018. № 1. С. 65-71.

Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації:

13. Артемчук Д. О. Горизонтальний поділ влади: еволюція теоретико-правової думки. Конституційні засади правового життя: світові традиції та національні реалії: зб. матеріалів міжнар. юрид. наук. -практ. конф. (м. Київ, 28 трав. 2013 р.) / Актуальна юриспруденція: міжнар. юрид. наук. -практ. Інтернет-конф. Київ. 2013. С. 7-10.

14. Артемчук Д. О. Принцип поділу влади в контексті дореволюційної юридичної науки. Проблеми юриспруденції: теорія, практика, суспільний досвід: зб. матеріалів міжнар. юрид. наук. -прак. конф. (м. Київ, 08 жовт. 2013 р.) / Актуальна юриспруденція: міжнар. юрид. наук. -практ. Інтернет-конф. Київ. 2013. С. 10-13.

15. Артемчук Д. О. Правові відносини в сфері законодавчої влади: парламентарний та кабінетний контексти. Правові відносини: проблеми теорії та практики: матеріали IV Міжнар. наук. -практ. конф. (м. Київ, 15 листоп. 2013 р.) / за заг. ред. В. П. Нагребельного, Н. М. Пархоменко, М. М. Шумила. Київ: Ніка-Центр, 2013. С. 45-48.

16. Артемчук Д. О. Роль законодавчої влади при взаємодії із суспільством та державою. Проблеми взаємодії суспільства та держави у сучасному правовому просторі: зб. матеріалів міжнар. юрид. наук. -практ. конф. (м. Київ, 27 лют. 2014 р.) / Актуальна юриспруденція: міжнар. юрид. наук. -практ. Інтернет-конф. Київ. 2014. С. 9-12.

17. Артемчук Д. О. Ідея «врівноважуючої влади» в контексті європейської філософії права. Юридична наука і практика: виклики сучасних євроінтеграційних процесів: матеріали конф. (м. Братислава, 27 листоп. 2015 р.). Братислава: Paneuropska vysoka skola, Fakulta prava, 2015. С. 9-11.

Вступ

Обґрунтування вибору теми дослідження. Необхідність теоретичного осмислення поділу державної влади у контексті конституційної юриспруденції як одного з принципів формування та функціонування правової державності в Україні в сучасних умовах набуло особливої актуальності.

Річ у тому, що ст. 6 Конституції України закріпила, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», а «органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України». Утім тривалий час у вітчизняному законодавстві існує конституційна прогалина щодо інституціонального наповнення принципу поділу влади. Річ у тому, що Конституцією закріплювалося, принаймні, існування єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України (ст. 75), органів виконавчої влади - Кабінету міністрів України (ст. 113) та місцевих державних адміністрацій (ст. 118). Утім і на сьогодні інституціональне втілення судової влади, хоча й набуло правового характеру у зв'язку із прийняттям у 2010 та 2016 роках Законів України «Про судоустрій і статус суддів», конституційного характеру усе ще не має.

Таку асиметричність в інституціональному статусі гілок влади майже не намагалися подолати. Зокрема, конституційна реформа, котра започаткувалася у 2004 р. за ініціативою Президента України, змістила баланс влади у напрямку посилення парламентаризму та ролі уряду в діяльності державного механізму. У 2006 році набули чинності зміни до Конституції, запроваджені Законом України № 2222. Проте практична реалізація останнього призвела до розбалансування вищих ланок державного апарату, що врешті-решт закінчилося офіційною відміною Закону.

Після Революції Гідності Україна знову повернулася до парламентсько-президентської республіки, в результаті чого був істотно скорегований конституційно-правовий статус органів законодавчої та виконавчої влади.

Щодо судової гілки влади, то вперше спроба стосовно її інституціалізації була здійснена у 2010 році. Саме тоді вперше у Законі України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» було закріплене положення, згідно якого «Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом». Таким чином, була усунута прогалина в конституційному законодавстві щодо інституціонального втілення судової влади, але сама Конституція усе ще залишає за судами виключно функцію правосуддя.

Таким чином, принцип поділу влади, який було закріплено в ст. 6 Конституції України, набув повноцінного, хоча й асиметричного, інституціонального втілення.

Однак проблема надмірного акцентування уваги саме на інституціональному вимірі поділу влади багато в чому викликало пропозиції щодо збільшення кількості гілок. Як уявляється, така ситуація стала результатом ототожнення органів держави із гілками влади. Щоб цього уникнути, слід звернути увагу на функціональний аспект поділу влади, який зводить означений принцип лише до трьох гілок влади. Саме тому загальнотеоретичний аналіз поділу владу та його функціонального аспекту з точки зору конституційної юриспруденції зумовлює високу актуальність дисертаційного дослідження теми, що розробляється.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Здійснення цього наукового дослідження знаходиться у безпосередньому зв'язку з плановими темами економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Дисертація виконана на кафедрі загально-правових дисциплін та міжнародного права відповідно до її наукових програм, зокрема теми «Особливості і тенденції розвитку правотворчості в умовах трансформації суспільства» (номер державної реєстрації 0113U003317).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб, на основі узагальнення наукових досягнень попередників, положень Конституції та інших нормативно-правових актів України й інших країн, а також існуючої державно-правової практики, визначити теоретичні особливості поділу державної влади у контексті фундаментальної юриспруденції, дослідити функціональну парадигму його організації і обґрунтувати шляхи реформування його гілок.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі задачі:

- охарактеризувати історіографію та джерельну базу дослідження поділу влади;

- проаналізувати методологічні засади дослідження принципу поділу влади в контексті існуючих парадигм, принципів і методів;

- дати узагальнену характеристику концептуальних питань поділу влади в сучасній юриспруденції;

- простежити ключові етапи розвитку конституційної та загальної теорії поділу влади;

- охарактеризувати основні моделі та базові засади організації поділу влади;

- проаналізувати основні аспекти законодавчої влади та визначити її суб'єктів;

- дати визначення поняття виконавчої влади та охарактеризувати її основні моделі;

- проаналізувати взаємодію судової та контрольно-наглядової гілок влади як важливого елементу рівноваги державного апарату;

- надати пропозиції щодо удосконалення конституційного законодавства України в контексті поділу державної влади.

Об'єктом дослідження є поділ державної влади.

Предметом дослідження є загальнотеоретичний та функціональний аспекти поділу влади в контексті конституційної юриспруденції.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплексне використання соціально-позитивістської та природно-правової парадигми, філософського та юридичного підходів. Автор виходить з принципів об'єктивності, плюралізму, конкретності істини.

У процесі наукового дослідження використано низку методів, які за частотою застосування та ступеня узагальнення даних про об'єкт пізнання можна класифікувати на загальнонаукові (діалектичний, метафізичний, загально-логічний, системно-функціональний тощо), соціально-наукові (історичний, конкретно-соціологічний) та спеціальні (формально-юридичний, порівняльно-юридичний тощо).

Загальнонаукові методи пізнання використано при науковому аналізові усіх розділів дисертаційного дослідження. Діалектичний метод дав змогу встановити спільне і відмінне у функціонуванні різних елементів системи державної влади, продемонструвати взаємодію різних гілок влади, виявити внутрішні суперечності в організації системи державної влади (підрозділи 2. 2, 2. 3 і розділ 3). Метафізичний метод дав можливість виокремити та констатувати наявність і самодостатність серед інших політико-правових явищ такого феномену як поділ державної влади (підрозділи 2. 2, 2. 3 і розділ 3). Загально-логічний метод (його основні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, класифікація та ін.) посприяв розгляду законодавчої, виконавчої та судової влади як частин єдиної системи державної влади в період розбудови правової держави (розділ 3). При цьому, аналіз і синтез застосовано під час вивчення й аналізу поглядів різних мислителів та конституційних актів щодо поділу державної влади (підрозділ 1. 1, розділи 2 і 3). Метод індукції застосовано для підготовки висновків проведеного дослідження. Досліджуючи сутність поділу влади, використано системно-функціональний метод, який дав змогу встановити характер взаємодії гілок влади та їх основні правові параметри (підрозділ 2. 3, розділ 3). Його застосування передбачало обов'язкове звернення і до таких більш вузьких щодо сфери свого використання методів, як системний підхід і інституціонально-функціональний аналіз. Завдяки їм було визначено, зокрема, основні елементи законодавчої влади як функціональної характеристики держави (підрозділ 3. 1), що дало підстави наполягати на можливості реалізації системного методу не лише на інституціональному, а й на функціональному рівнях.

Історичний метод застосовано для аналізу філософських доктрин та наукових праць мислителів у їх історичній ретроспективі (підрозділи 1. 1, 2. 2).

Формально-юридичний метод було використано для визначення власне правових властивостей таких явищ, як законодавча влади, виконавча влада, судова влада тощо (підрозділи 1. 2, 2. 1, 2. 2, 2. 3, 3. 1).

Особливе місце в дослідженні займає порівняльно-юридичний метод, який застосовувався в обох аспектах. Зокрема, порівняльно-синхронічний метод дав можливість дисертанту порівняти тенденції та специфіку поділу влади в Україні та інших сучасних держав (підрозділ 2. 3, розділ 3). Завдяки порівняльно-діахронічному методу було досліджено ґенезу розвитку поділу влади як на доктринальному, так і на науковому рівнях (підрозділи 1. 1, 2. 2, 2. 3, 3. 1, 3. 2).

Фундамент онтологічних та структурних засад поділу державної влади утворили ідеї таких мислителів як Аристотель, Г. В. Ф. Гегель, С. Десницький, І. Кант, Б. А. Констан де Ребек, Дж. Лок, Ш. Л. Монтеск'є, Марсилій Падуанський, Платон, Пилип Орлик, Сунь Ятсен та ін.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених. При цьому, наукові роботи, присвячені поділу влади, як правило, характеризують лише окремі аспекти цього питання. У зв'язку з цим, слід назвати роботи таких вітчизняних авторів як К. Бабенко, І. Борщевський, С. Бостан, О. Бульба, М. Вільгушинський, В. Григор'єв, Ю. Данієлян, О. Євтушенко, Н. Жук, В. Забарський, В. Завальнюк, А. Заєць, В. Долежан, В. Дудченко, Л. Касинюк, С. Ківалов, Ю. Коломієць, С. Косінов, Л. Кривенко, В. Ладиченко, О. Малий, О. Манько, Я. Митровка, Ю. Оборотов, К. Осадчук, М. Пєнцов, В. Плавич, Н. Пронюк, І. Процюк, Р. Рева, С. Рябов, В. Сердюк, С. Серьогіна, В. Сіренко, О. Скакун, В. Скрипнюк, О. Скрипнюк, І. Слободянюк, Т. Струс-Духнич, В. Сухонос, В. Тароєва, Ю. Тодика, В. Толстенко, П. Трачук, З. Трофимова, Г. Федоренко, Н. Фоміцька, О. Хоменко, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, В. Яворський тощо.

Проблематика практичної реалізації принципу поділу влади була досліджена в працях вчених країн СНД - С. Алєксєєв, І. Бачило, О. Буровський, А. Венгеров, О. Герасимов, В. Глущенко, Е. Григоніс, О. Зинов'єв, В. Іванов, Ю. Ірхін, В. Корельський, Л. Куликов, В. Лузін, В. Маклаков, О. Малько, Т. Масловська, А. Медушевський, А. Мішин, Р. Мухаєв, В. Нерсесянц, Т. Новицька, О. Панарін, В. Протасов, М. Сахаров, Л. Спиридонов, В. Четвернін, В. Чиркін, Г. Шмавонян та ін.

Сучасні вітчизняні науковці у своїх дослідженнях спираються на праці видатних дореволюційних правознавців з Німеччини (К. Велькер, Р. фон Моль, та Г. Еллінек), Росії (М. Ворошилов, В. Гессен, М. Захаров, М. Коркунов, Ф. Кокошкін, М. Лазаревський, Г. Шершиневич тощо) та Франції (Л. Дюгі, М. Оріу та ін.).

Серед вчених далекого зарубіжжя проблематику поділу влади досліджували такі правознавці, політологи та соціологи як Р. Агранофф, М. Блок, С. Валанзуала, Л. Готроп, К. Дайсон, М. Дюверже, Т. С. Кілер, М. Мур, К. Мьоллерс, Г. Рейні, Г. Флейзіг, А. Шлезінгер та ін.

У дослідженнях зазначених вище авторів знайшли відображення окремі аспекти принципу поділу влади та окремі напрямки досліджень теорії поділу влади (у межах загальнотеоретичної юриспруденції), проте у науці досі не було вироблено монографічного наукознавчого підходу щодо функціональної природи поділу влади та позитивістського характеру її гілок. З огляду на це, дане дослідження органічно їх доповнює, а існування праць указаних авторів не позбавляє його актуальності.

Нормативною основою дослідження становлять норми Конституції і законодавства України та зарубіжних держав минулого і сьогодення. Емпіричну базу дослідження становлять результати судової практики з питань організації державної влади (за матеріалами Конституційного Суду України).

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших у вітчизняній науці конституційного права дослідженням, у якому здійснено комплексний аналіз проблеми конституційно-правового і законодавчого регулювання поділу державної влади не лише в загальнотеоретичному, але й у функціональному аспекті, сформульовано низку нових теоретичних положень, висновків та науково-практичних рекомендацій, а саме:

уперше:

- обґрунтовано еволюцію конституційно-правових та філософських питань поділу влади. Виокремлено 4 етапи історіографічного розвитку принципу поділу влади: етап осмислення (стародавні часи і Середньовіччя), доктринальний етап (епохи Відродження, Реформації та Просвітництва, перша половина ХІХ ст.), науково-теоретичний етап (друга половина ХІХ - початок 80-х років ХХ ст.) і науково-практичний етап (друга половина 80-х років ХХ ст. - початок ХХІ ст.) ;

- запропоновано, що методологія дослідження принципу поділу влади має базуватися на поєднанні природно-правової та позитивістської парадигми;

- доведено виникнення категорії «гілка державної влади» у результаті компромісу механістичної та органічної парадигм держави;

- обґрунтовано авторське бачення поділу влади як функціональної характеристики держави;

- запропоновано авторську дефіницію законодавчої влади в широкому та вузькому аспекті, за якої «законодавча влада у широкому аспекті» означає передбачену конституційним та звичайним законодавством можливість і здатність держави проводити свою волю стосовно суспільства за допомогою законів, а «законодавча влада у вузькому аспекті» - передбачена конституційним та звичайним законодавством можливість і здатність окремих органів держави проводити свою волю стосовно інших державних органів за допомогою законів;

- на доктринальному рівні зроблено висновок, враховуючи результати порівняльного аналізу конституційного законодавства України та зарубіжних країн про необхідність сприйняття судової гілки влади як контрольно-судової;

удосконалено:

- визначення поняття поділу влади як сукупності процесів та дій з упорядкування і врегулювання відносин розмежованих, за основними напрямами діяльності, органів держави, що тягнуть за собою утворення та вдосконалення взаємозв'язків між ними;

- характеристику сутності виконавчої влади, в частині її визначення як передбаченої конституційним та звичайним законодавством можливості та здатності держави в особі її органів проводити свою волю стосовно об'єкта управління в економічній, соціально-культурній і адміністративно-політичній сферах шляхом застосування підзаконних нормативно-правових та правозастосовних актів;

- розуміння персональної та інституціональної моделі функціонального поділу влади;

набули подальшого розвитку:

- положення про те, що в результаті створення системи стримувань і противаг складається ситуація, коли жодна з гілок влади не в змозі зосередити в своїх руках всю повноту державної влади і одноосібно вирішувати питання державного управління;

- ідеї щодо поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову як відображення існуючих в Україні реалій в рамках реалізації функціональної моделі;

- висновок про те, що головними суб'єктами законодавчої влади в світовій практиці можуть бути лише парламент, уряд і глава держави;

- обґрунтування того, що в умовах недемократичного режиму відбувається односторонній вплив держави на народ шляхом здійснення законодавчої влади, тоді як в демократичній державі також існує своєрідна система стримувань і противаг і при реалізації законодавчої влади в широкому аспекті, коли парламент проводить свою волю стосовно громадян за допомогою законів (парламентаризм), а з іншого боку народ має можливість формувати означений парламент, а також сам видавати закони за допомогою референдумів;

- положення про те, що виконавча влада реалізується як в одноосібній, так і в колегіальній формі, де колегіальна форма існує у вигляді контрасигнувальної та кабінетної моделей;

- ідея подвійного статусу судових органів за якого вони, як органи держави, вирішують суперечки про право між формально-рівноправними суб'єктами з приводу приватних та публічних справ, а, як органи державної влади, вони здійснюють контроль за тим, щоб інші державні органи діяли лише в межах, передбачених законодавством;

- пропозиції щодо змін і доповнень до відповідних статей Конституції України, (статті 6, 75, ч. 1 ст. 113) які визначають організацію державної влади та місце у ній вітчизняного парламенту і уряду.

Практичне значення отриманих результатів. Основні теоретичній положення дисертації можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі - для нових досліджень принципу поділу влади, для формування цілісної наукової концепції правового реформування державної влади в Україні, а також для подальшого пізнання юридичної природи окремих гілок влади та особливостей їхньої взаємодії;

правотворчій діяльності - як теоретико-методологічна основа для подальшого удосконалення вітчизняного конституційного, адміністративного і процесуального законодавства, для розробки конкретних нормативно-правових актів щодо формування й функціонування гілок державної влади з метою втілення в життя фундаментальних принципів демократичної, правової, соціальної держави;

навчальному процесі - для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн», «Теорія держави і права», «Історія вчень про державу і право», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Адміністративне право України» тощо.

Апробація матеріалів дисертації. Результати дослідження, сформульовані в дисертації, обговорювались на засіданнях кафедри загально-правових дисциплін та міжнародного права економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Теоретичні висновки дисертації були оприлюднені на наукових конференціях: Міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-конференції «Конституційні засади правового життя: світові традиції та національні реалії» (28 червня 2013 року; тези опубліковані) ; Міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-конференції «Проблеми юриспруденції: теорія, практика, суспільний досвід» (08 жовтня 2013 року; тези опубліковані) ; IV Міжнародній науково-практичній конференції «Правові відносини: проблеми теорії та практики» (м. Київ, 15 листопада 2013 р. ; тези опубліковані) ; Міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-конференції «Проблеми взаємодії суспільства та держави у сучасному правовому просторі» (27 лютого 2014 року; тези опубліковані) ; Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука та практика: виклики сучасних євроінтеграційних процесів» (м. Братислава, 27-28 листопада 2015 р. ; тези опубліковані).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли своє відображення у розділі колективної монографії, 11 наукових статтях, 8 з яких опубліковані у фахових виданнях України з юридичних наук та 3 - у міжнародних періодичних виданнях, а також 5 тезах виступів на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 242 сторінки, з них основного тексту 206 сторінок, список використаних джерел включає 313 найменувань на 33 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ І КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТИ В СУЧАСНІЙ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

1.1 Історіографія та характеристика джерельної бази дослідження поділу влади

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку правової реальності є його перехідний характер, коли одночасно закладаються нові цивілізаційні основи для майбутніх перетворень і на наших очах формується «нова соціально-правова реальність, вільна від міфів і догм, що вимагає виваженого, раціоналістичного пізнання» [87, с. 24]. Частиною цієї реальності є фундаментальна юриспруденція, яка, за словами Ю. Оборотова, об'єднує у собі такі напрямки юридичної науки, як «теорія держави і права, історико-юридична наука, історія учень про державу і право» [169, с. 59]

З іншого боку, теорія держави і права як структурована наука, складається із двох частин: теорії держави (державознавства) і теорії права (правознавства) [247, с. 5]. При цьому, державознавство, окрім загальної теорії держави і права, є складовою частиною й конституційного права [187, с. 164]. Однією ж із найактуальніших тем сучасного державознавства є принцип поділу влади. Однак, незважаючи на численні публікації з означеної проблематики, робіт, спеціально присвячених функціональному поділу влади в контексті як фундаментальної юриспруденції, так і конституційно-правової догматики все ще залишається небагато. Як правило, дослідники приділяють цьому питанню окремі розділи або статті, не ставлячи своїм завданням створити цілісну картину реалізації принципу поділу влади. У більшості праць означений принцип трактується як ознака правової та/чи демократичної держави або ж розглядається в контексті його співвідношення з формою держави чи її окремими інститутами. Якщо ж дослідити саму історіографію поділу влади, то можна виділити, в цілому, чотири етапи.

На першому етапі (стародавні часи і Середньовіччя) розпочинається саме осмислення поділу влади. Зокрема, на перших порах теорія поділу влади не містить критичного потенціалу. Це видно з праць Платона [186] та Аристотеля [9], які, так чи інакше, розглядають поділ влади як ознаку ідеальної держави. Фактично, ту ж ідею сповідує Полібій в своїй «Всесвітній історії» [189], який, на прикладі аналізу державного ладу Римської республіки, доводить її перевагу над давньогрецькими полісами та одночасно висвітлює таку її ознаку як поділ влади.

При цьому, тут ми фактично стикаємось із двома підходами щодо аналізу держави. Платон та Аристотель, які невдоволені реаліями сучасних їм Афін, при створенні моделей своїх держав (для яких, у тому числі, є характерним принцип поділу влади), розглядають останні в цілому, безвідносно конкретних країн. Полібій, навпаки, в якості ідеалу має на увазі існуючу державу. Перший підхід (Платон та Аристотель) умовно можна назвати доктринальним, другий (Полібій) - раціональним. При цьому, і Платон, і Аристотель, і Полібій при викладенні своїх ідей відштовхувалися від існуючих реалій давньогрецьких міст-держав.

Їхні ідеї були розвинені у трактаті Марсилія Падуанського «Захисник миру» [151] в епоху Середньовіччя (486-1453 рр.). Утім, його погляди являли собою, скоріше, виключення з правил, адже були опозиційними щодо домінуючих тоді уявлень.

Річ у тому, що в Середні віки спостерігається домінування теологічного світогляду, який не міг не позначитися на державницьких ідеях. Зокрема, незважаючи на майже повну відсутність робіт щодо теорії поділу влади в той період, сам принцип поділу влади не відкидався. Утім він мав, так само, як і вся політична філософія, релігійне забарвлення. Фактично мова йшла про поділ державної влади на світську та релігійну при домінуванні останньої.

Ця ідея виникла ще в стародавні часи і з появою християнства поступово стала домінуючою. Зокрема, на основі ідей Старого [231] та Нового [166] Завітів, гіпонський єпископ Аврелій (більш відомий під іменем Августина Блаженного) створює ідею «Граду божого» [1] - церкви, який домінує над «градом земним» - державою.

У добу Середеньовіччя ця ідея набула офіційного статусу у зв'язку із прийняттям «Диктату папи» [177], а на ідеологічному рівні втілилася в доктрині «двох мечів» із «Саксонського зерцала» [204].

Після захоплення Константинополя османами у 1453 році інтелектуальна еміграція до Італії врешті-решт обернулася початком епохи Відродження, коли місце теології зайняв гуманізм. В результаті цього дедалі більше мислителів починають заперечувати поділ влади на релігійну та світську гілки.

Саме тоді розпочинається другий етап розвитку історіографії доктрини поділу влади.

І якщо на перших порах поділ влади заперечується взагалі (досить згадати «Левіафан» Т. Гоббса [62]), то згодом теорія поділу влади, відкидаючи релігійну гілку, акцентується на трьох гілках державної влади суто світського спрямування. При цьому, слід мати на увазі, що теорія поділу влади такого типу отримала два втілення: домінування та рівноваги.

Втілення рівноваги передбачало рівнозначний статус гілок влади. Зокрема, воно втілено в працях Т. Джефферсона [72] та ідеологів федералізації США [258].

Втілення домінування розглядало принцип поділу влади на три гілки, за якого одна з них має домінуючий характер щодо інших. Зокрема, на домінуючий статус монарха звертають нашу увагу праці таких мислителів як Б. Констан [113] та Г. В. Ф. Гегель [58]. Проте, здебільшого домінуючою гілкою була законодавча влада. І якщо в працях Дж. Лока [144], Ш. Л. Монтеск'є [161] та І. Канта [104] законодавча влада належала певному представницькому органу, то С. Десницький, описуючи в своїй роботі [71] реалії Російської імперії, вказував на приналежність законодавчої влади монарху. Як бачимо, тут ми знову стикаємось із розподілом теорій поділу влади на доктринальні та раціональні.

З часом раціональні теорії поділу влади все більшою мірою набувають характеру принципу, який починає пропагуватися або втілюватися в рамках конкретних держав. Зокрема, ми можемо констатувати, що такий підхід є характерним для праць українських (Пилип Орлик [123, с. 8-30], М. Драгоманов [74]), російських (М. Муравйов [75, с. 253-304], П. Пестель [179]), радянських (А. Сахаров [210]) та азіатських (Сунь Ятсен [234]) мислителів і політичних діячів, які в своїх працях висловлювалися на користь принципу поділу влади як наріжного каменю запровадження ідеального державного ладу.

На сьогодні теорія та принцип поділу влади здебільшого є предметом дослідження сучасного державознавства. Проте, можна констатувати, що й зараз трапляються праці, автори яких намагаються розвинути ідеали поділу влади не стільки на науковій, скільки на ідеологічній основі. Зокрема, тут ми можемо згадати роботи українських прихильників «альтернативної цивілізації» І. Каганця [101] та М. Малишка [147].

І, нарешті, не можна не згадати низку праць, автори яких ставляться до поділу влади критично або негативно. Зокрема, з дещо своєрідних демократичних позицій, критику теорію поділу влади містять праці Ф. Енгельса [283]. Проте, це - виключення. Здебільшого ж поділ влади негативно оцінюється в роботах, автори яких сповідують ідеї елітарності [304], «сильного» президентства [55], монархії [251] і, звісно, диктатури [102].

На третьому етапі (друга половина ХІХ - початок 80-х років ХХ ст.) відбувалося накопичення фактичного матеріалу з означеної проблематики, здійснювалися перші спроби її теоретичного осмислення. В дореволюційній російській та зарубіжній, а також у радянській юриспруденції з'явилася низка праць, присвячених характеристиці та взаємодії різних гілок влади. Здійснювались спроби висвітлити позитивні й негативні аспекти реалізації означеного принципу.

В Німеччині поділ влади розглядається крізь призму новосформульованої теорії правової держави у працях К. Велькера та Р. фон Моля.

Професор юриспруденції Карл Велькер в своїх фундаментальних працях відстоював ідею вторинності держави щодо права [46, с. 210].

Головну увагу при цьому він звернув на характеристику окремих гілок влади у контексті історії. Аналізуючи розвиток людства, мислитель розглядає три етапи його розвитку: деспотичний, теократичний та правовий, який відповідає трьом етапам «земного життя людей та народів: дитина, молода людина, зріла людина та старий, що впав у дитинство» [313, с. 7].

Відображаючи специфіку панування, у тому числі й законодавчого, на означених етапах розвитку, він, за словами німецької дослідниці Б. Берез, звертає увагу на той факт, що задоволення почуттєвих імпульсів, подібно дитинству, перебуває у центрі деспотизму [289]. Держава ж виникає коли «могутній може нав'язати свої правила слабшим шляхом обману та насильства або шляхом добровільного підпорядкування усіх деспотові» [310, с. 123]. Він не виникає завдяки раціональному переносу влади панування для забезпечення миру і порядку, але є результатом боротьби із втомою. Соціальні умови характеризуються кочовим способом життя, полігамними сімейними відносинами, за яких жінка має статус раба. Існує каста воїнів з військово-ієрархічними формами управління. Однак немає такої речі, як вища духовна культура [310, с. 123-124].