Кримінально-правова характеристика складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови
Поняття та ґенеза кримінальної відповідальності за неправосудне судове рішення. Характеристика законодавства інших країн за неправосудне рішення. Концептуальні засади розмежування постановлення суддею рішення або постанови із суміжними складами злочину.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | диссертация |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.04.2019 |
| Размер файла | 2,3 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Надважливим є питання розмежування умисного ухвалення неправосудного рішення та помилки судді. Варто зазначити, що спроби провести аналіз судової помилки мав місце завжди поряд з розвитком інституту відповідальності за неправосудне судове рішення. З прийняттям Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» [179] активно обговорюється питання морального права судді на помилку. Міркування про право на судову помилку в психологічному і моральному аспекті не можна виключити. Що стосується фактичної реалізації судової помилки у рішенні суду, то варто цілком погодитися з М. С. Строговичем, що: «...право на помилку нізвідки не випливає ні в юридичному, ні в етичному відношенні, так само, як права на помилку слідчого і прокурорів при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ не існує, такого права не було раніше, немає зараз і не буде надалі. Судова помилка - це завжди порушення законності» [51, с. 88].
Метою закону, який визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового заходу є утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; відновлення довіри до судової влади в Україні; з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги; наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості [179]. В аналітичному звіті в рамках проекту Ради Європи «Підтримка реформи системи суддівської відповідальності в Україні» вказано: «…можливість застосування до судді заходів відповідальності за помилки, допущені під час ухвалення судового рішення, містить ризики для незалежного і безстороннього вирішення суддями справ. Адже дамоклів меч юридичної відповідальності буде викликати у судді острах, змушувати його бути нерішучим і перешкоджатиме ухваленню будь-якого судового рішення». Київські рекомендації Організації з безпеки і співробітництва в Європі виключають відповідальність суддів за суддівські помилки, пов'язані зі змістом судових рішень:
- дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами; або наслідком прикладів суддівських помилок (judicial mistakes);
- судді жодним чином не можуть бути оцінені на підставі змісту їхніх рішень чи вироків (чи то безпосередньо, чи через вирахування відсотка скасованих рішень) [64].
Комітет Міністрів Ради Європи також виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює декілька винятків: тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу (malice) або грубої недбалості (gross negligence); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злого умислу (malice) [199]. Консультативна рада європейських суддів вважає, що судді не можуть нести кримінальну відповідальність за ненавмисні помилки (unintentional failings), допущені під час здійснення їхніх функцій [153].
Перелік підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів визначено у ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків (ч. 2 ст. 106). Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі: 1) вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 2) порушення суддею обов'язку підтвердити законність джерела походження майна (ч. 8 ст. 109).
Отже, із наведених норм можна зробити декілька висновків:
- суддя несе дисциплінарну відповідальність за визначені у законі, процесуальні порушення, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок (очевидної) недбалості;
- суддя несе кримінальну відповідальність за визначені у законі дії, пов'язані зі здійсненням судочинства, лише у разі вчинення їх з прямим умислом;
- допущення інших порушень норм права, пов'язаних зі відправленням правосуддя, може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді лише, якщо судове рішення було змінене або скасоване, і такі порушення допущені внаслідок умислу чи неналежного ставлення суддею до службових обов'язків.
Звернемо увагу, що у всіх випадках йдеться про умисну суддівську помилку (свавілля, зловживання) або несумлінну (недбалість) суддівську помилку. Такі помилки потрібно відрізняти від добросовісної суддівської помилки. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно - з належним ставленням до своїх обов'язків зважував докази, оцінював факти та тлумачив закон, але під кутом зору суду вищої інстанції допустив у цьому помилку.
Орієнтиром у визначення ознак рішення суду, що має ознаки свавільності (зловживань), повинна слугувати практика Європейського суду з прав людини. У рішеннях у справах «Дюлоран проти Франції», «Анджельковіч проти Сербії», «Бочан проти України» Суд висловлював свою позицію щодо прикладів очевидної несправедливості (свавілля). Зокрема, у контексті ЄСПЛ свавільними можуть бути визнані судові рішення у разі: очевидної невідповідності висновку суду встановленим фактам; очевидної внутрішньої суперечності рішення; очевидного викривлення фактів або вимог права; замовчування вирішальних або вагомих аргументів сторони, з якими рішення суду йде у розріз; вирішення справи із завідомим порушенням вимог щодо безсторонності суду; очевидної відсутності легітимних підстав для прийнятого рішення; ухвалення протилежних рішень одним і тим самим складом суду за однакових обставин за відсутності зміни судової практики чи законодавства.
Варто звернути увагу, що помилки можуть носити об'єктивний характер та у будь-якій системі права не можуть бути виключені. Аналізуючи норми законодавства можна констатувати, що законодавець у певних випадках надає право виправлення недоліків безпосередньо суддям (колегії суддів). Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК. Загалом, судова практика формується за результатами діяльності органів системи судоустрою. Для забезпечення єдності судової практики та однаковості застосування закону діє Верховний Суд (п. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Я. М. Романюк, оцінюючи правове значення Верховного Суду, вказує, що вони містять правові висновки, які уточнюють норми закону, конкретизують їх зміст, є зразком того, як органи повинні застосовувати норму права [207, с. 129].
Вдалий вислів належить судді Верховного Суду Ізраїлю А. Бараку: «Розсуд передбачає свободу вибору із декількох правомірних альтернатив. Тому, коли наявний один правомірний варіант, розсуду немає. Розсуд має місце там, де у судді відсутній обов'язок обрати одну визначену можливість серед декількох. Розсуд передбачає декілька варіантів, серед яких суддя може обрати один, будь-який, той, що найбільше відповідає його внутрішньому переконанню» (с. 14). Як зауважує О. М. Овчаренко, розсуд є невід'ємною властивістю правозастосування. Матерія права є настільки нерізноманітною і всеосяжною, що не дозволяє охопити її вузькими рамками нормативних актів. У зв'язку з чим правозастосовцю дається можливість у певних випадках діяти на власний розсуд. У зв'язку з тим, що практику судового правозастосування супроводжують такі проблеми як несистемність приписів нормативних актів, колізії, прогалини в законодавстві, зайва абстрактність правових приписів, які можна назвати причинами судових помилок. Варто погодитися із позицією, що право суду на здійснення розсуду фактично є індикатором та показником рівня і якості правосуддя й судочинства у тій чи іншій країні [102, с. 10]. Отже, судді не повинні нести юридичної відповідальність за судові помилки, якщо вони вчинені ненавмисно, коли суддею обрана правомірна альтернатива. У випадках, якщо помилка допущена внаслідок недбалості або умислу, наслідком якої є порушення норм матеріального та/або процесуального права, прав та законних інтересів така відповідальність є необхідним заходом з боку держави, що відповідатиме утвердженню верховенства права в суспільстві та відновлення довіри до судової влади в Україні, що є метою визначеною у Законі України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
Правильність вибору конкретної кримінально-правової норми чи норм, що передбачають вчинений злочин є метою кримінально-правової кваліфікації та залежить від точності виявлення місця і зв'язків конкретних складів злочинів у системі складів злочинів зі спільними ознаками. Процес розмежування складається з: а) підшукання спільних у складах злочину ознак; б) вирішення питання (правовий аналіз) яка із схожих норм буде застосована у конкретному випадку; в) визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню.
На підставі аналізу спільних ознак доведено, що розмежувальними ознаками основних складів (ч. 1, 2 ст. 371 та ч. 1 ст. 375 КК України) є ознака спеціального суб'єкта. Об'єктивна сторона основних складів ч. 1, 2 ст. 371 та ч. 1 ст. 375 КК України виражена у формі дії, кожна з яких є самостійною, порядок складання протоколу, звернення з клопотанням та постановлення ухвали регламентовано окремо, складається з певних етапів у зв'язку з чим виступає самостійним елементом розмежування. Хоча суб'єкт у складі злочину, передбаченому ст. 371 так і ст. 375 КК України є спеціальним, правовий статус судді та слідчого судді відповідно різняться за своїми процесуальними функціями та колом завдань. Дії судді, що розглядає кримінальне провадження по суті, у якому завідомо незаконно постановлено ухвалу про привід, обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту або тримання під вартою в судовому слідстві повинні бути кваліфіковані за ст. 375 КК України. Виходячи з теорії, що розмежуванню підлягають лише формальні або матеріальні склади, тяжкі наслідки, корисливий мотив та особистий інтерес є спільними елементами складу злочину ч. 3 ст. 371 КК України (матеріальний склад) та ч. 2 ст. 375 КК України (матеріальний склад) та при вірному розмежуванні основних складів, кваліфікуючі склади не утворюють відносин конкуренції і не повинні бути піддані процесу розмежування.
Окремо у розділі проаналізовано розмежувальні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, із деякими складами злочинів Розділу «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної із наданням публічних послуг». Звернуто увагу, що склад злочину, передбачений ст. 364 КК України має власні обов'язкові елементи та ознаки, які не визначені у складі злочину ст. 375 КК України, зокрема, наслідки у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; мета - отримання неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи; спеціальний суб'єкт - службова особа. У складах ст. 364 та 375 КК України виникають відносини часткової конкуренції. Склад злочину, передбачений ст. 375 КК, є спеціальним щодо складу злочину ст. 364 КК України, за правилами теорії права, застосуванню підлягає спеціальний, крім випадків вчинення самостійного діяння, що охоплюється ст. 364 КК України суддею.
Автором доведено, що склад злочину, передбачений ст. 368 КК України є таким, що містить декілька альтернативних форм дії та виступає самостійним складом щодо складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України. Об'єктивна сторона та предметом складу злочину, кваліфікуюча ознака «з використанням наданої їй влади або службового становища» є розмежувальними ознаками із складом злочину, передбаченим ст. 375 КК України.
У розділі зроблено висновок, якщо діяння, вчинене особою у зв'язку з прийняттям пропозиції, обіцянки чи одержання неправомірної вигоди утворює самостійний склад злочину, до прикладу службове підроблення, постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, яке виявилось у комплексному дослідженні кримінально-правової характеристики складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови після змін до Конституції України (щодо правосуддя) у 2016 році. Автором узагальнено основні висновки здійсненого дослідження.
На підставі аналізу ґенези кримінальної відповідальності зроблено висновок, що склад злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» - суспільно небезпечне протиправне діяння, відповідальність за яке передбачена КК, криміналізація якого є актуальною для українського суспільства та відповідає вимогам Конституції України та міжнародним зобов'язанням держави. Надано власне визначення етапів становлення та розвитку кримінальної відповідальності суддів за постановлення неправосудного судового рішення, а саме: 1) етап - княжої доби (Х-ХІІІ ст.); 2) етап - литовської доби (XIV-XVI ст.); 3) етап - козацько-гетьманської доби (XVI-XVIII ст.); 4) етап - позитивного права; 5) етап - доби радянського права; 6) етап - сучасна доба ( з 1991 року - до теперішнього часу).
Дослідження кримінальних кодексів зарубіжних країн, у яких запроваджено кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного судового рішення, дало змогу виявити наступні закономірності: у кодексах зарубіжних країн відповідальність за такий злочин передбачена в окремих складах злочину; у більшості КК пострадянських країн, норми, що передбачають відповідальність за постановлення неправосудного судового рішення, об'єднанні у межах єдиного родового об'єкту; у КК Іспанії, КНР, Франції, Латвійської Республіки склад злочину, що врегульовує відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного судового рішення розташований у розділі «Злочини у сфері службової діяльності». За результатами аналізу кримінально-правих норм за посягання на правосуддя у КК зарубіжних держав виявлено та сформульовано спільне та відмінне у законодавстві інших країн у порівнянні з національним.
Доведено, що родовим об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері організації та здійснення правосуддя. На підставі аналізу родового об'єкта запропоновано згрупувати кримінально-правові норми, що охороняють правосуддя як конституційну функцію у окремому Розділі XVIII Особливої частини КК з новою назвою «Злочини у сфері організації та здійснення правосуддя». До розділу віднести склад злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» та інші діяння, вчинені такими суб'єктами у сфері правосуддя як Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя. Обґрунтовано, що склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 375 КК України, є одно об'єктним (посягає на один конкретний об'єкт кримінально-правової охорони). Безпосереднім об'єктом аналізованого злочину є конкретні суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя суддею одноособово/ колегією суддів або судом присяжних, що поставлені під охорону ст. 375 КК України.
На основі аналізу предмета, та з урахуванням положень Конституції України після змін щодо правосуддя від 02 червня 2016 року, відповідно до яких Конституційний Суд України є складовою судової гілки влади, доведено, що рішення Конституційного Суду України є предметом складу злочину. Запропоновано доповнити КК новою ст. 375-1 КК та наведено її редакцію.
З урахуванням особливостей статусу потерпілого зроблено висновок, що кваліфікований склад проаналізованого злочину необхідно доповнити кваліфікуючими ознаками, що характеризують особу потерпілого, як-то: вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, щодо неповнолітнього, недієздатного, особи похилого віку або поєднане із засудженням невинного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
З точки зору конструкції об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, то він є злочином із простим (одне діяння) формальним складом. Об'єктивна сторона у формі «постановлення» складається з декількох етапів, розпочинається з виходу судді (суддів) до нарадчої кімнати та завершується проголошенням судового рішення. Доведено, що тяжкі наслідки як кваліфікуюча ознака складу злочину знаходяться за межами діяння і не повинні мати значення для кваліфікації у зв'язку з чим запропоновано у ч. 2 ст. 375 КК України словосполучення «що спричинили тяжкі наслідки» виключити з диспозиції норми.
Запропоновано доповнити КК приміткою для ст.ст. 375 та 375-1, у якій надати визначення неправосудного судового рішення та його ознак. Обґрунтовано, що скасування неправосудного судового рішення є факультативною ознакою неправосудності та не виключає випадки визнання судового рішення, що набрало законної сили, неправосудним. Автором доведено, що місце та час вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочину. При вчиненні злочину під впливом обстановки, яка давала реальні підстави побоюватись про життя, здоров'я, особисту безпеку, а також життя, здоров'я, безпеку близьких родичів обстановка виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину.
Автором доведено, що суб'єктивна сторона складу злочину виражена у формі прямого умислу. На підставі аналізу наукових підходів до розуміння ознаки «завідомо» у КК, враховуючи фах і професійну підготовку судді (суддів), обґрунтовано недоцільність у конструкції у ч. 1 ст. 375 КК вживати ознаку «завідомо» та запропоновано виключити її з редакції норми. Обґрунтовано, що мета «перешкоджання законній професійній діяльності журналіста» є обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України. Разом з тим, з урахуванням суспільної потреби та положень європейських стандартів у сфері доступу до публічної інформації, доведено необхідність доповнення ч. 2 ст. 375 КК метою «перешкоджання доступу до публічної інформації або реалізації права на мирні зібрання». На підставі аналізу законодавства у сфері правосуддя, у тому числі після змін до законодавства щодо правосуддя від 02 червня 2016 року доведено, що умисне ухвалення неправосудного судового рішення суддями Конституційного Суду України може вчинятися з метою «порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України, порушення конституційного принципу розподілу влад». Запропоновано авторську редакцію ст. 375-1 КК.
На підставі аналізу статусу судді у чинному законодавстві зроблено висновок, що суб'єктом складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є суддя (судді) як фізична осудна особа, що є громадянином України, досягла віку, необхідного для кандидата на посаду судді, має необхідний стаж професійної діяльності у сфері права, у передбачених законом випадках, науковий ступінь та стаж наукової роботи у сфері права, наділена рисами компетентності, володіє державною мовою, призначена на посаду у встановленому законом порядку та наділена на момент винесення неправосудного судового рішення повноваженнями судді у конкретних правовідносинах. З урахуванням вимог ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» після змін щодо правосуддя від 02 червня 2016 року обґрунтовано, що лише суддя (судді) та суд присяжних є суб'єктом складу злочину. На підставі вимог ч. 4 ст. 124 КУ, ч. 2 ст. 129 КУ, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя здійснюється також судом присяжних. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 375 КК після слів «суддею (суддями)» словосполученням «судом присяжних».
Враховуючи суспільну небезпеку злочину, передбаченого ст. 375 КК України, у разі його вчинення суддями Верховного Суду як для суспільства так і єдності судової практики, доведено, що склад злочину необхідно доповнити особливо обтяжуючою ознакою «вчинене суддею (суддями) Верховного Суду».
Наведені критерії розмежування складу злочину із складами злочину, передбаченими ст. 364, 368 та 371 КК України. Визначено критерії розмежування умисного неправосудного судового рішення та судової помилки. Автор доходить висновку, що судді не повинні нести юридичної відповідальність за ненавмисні судові помилки, прийняті у межах розсуду, якщо суддею обрана правомірна альтернатива. Сформульовано в порядку de lege ferende нову редакцію ст. 375 КК та запропоновано редакцію статті 375-1 КК України.
«Стаття 375. Умисне ухвалення неправосудного судового рішення»
1.Умисне ухвалення неправосудного судового рішення, -
карається …
2. Те саме діяння, вчинене в інших особистих інтересах чи інтересах третіх осіб або щодо неповнолітнього, недієздатного, особи похилого віку або за попередньою змовою групою осіб або поєднане із засудженням невинного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину або вчинене з корисливого мотиву або з метою перешкоджання доступу до публічної інформації та/або реалізації права на мирні зібрання, -
карається …
Діяння, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, вчинені суддею (суддями) Верховного Суду, -
караються…».
«Стаття 375-1. Умисне ухвалення неправосудного рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України
1. Умисне ухвалення неправосудного судового рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України, -
карається, -
2. Ухвалення неправосудного судового рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України з метою порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України, порушення конституційного принципу розподілу влад, -
карається…».
Примітка. Під неправосудним судовим рішенням у статтях 375 та 375-1 КК необхідно розуміти як незаконний так і необґрунтований вирок, рішення, ухвалу та постанову місцевих судів, апеляційних судів, Верховного Суду, Конституційного Суду України за результатами судового розгляду або перегляду кримінального провадження або спірних правовідносин у якому висновки суду завідомо суперечать фактичним обставинам провадження або завідомо неправильно застосовують норми матеріального права та/або завідомо постановлене з грубим порушенням норм процесуального права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинене у співучасті: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Харків, 2003. 19 с.
2. Андрушко П. П. Проблемні питання кримінально-правової відповідальності судді (суддів) за постановлення завідомо неправосудного рішення та підстав і порядку повідомлення судді про підозру у вчиненні злочину,склад якого передбачений ст. 375 КК. Часопис цивільного і кримінального судочинства. 2015. № 4 (25). С. 73-115.
3. Андрушко П. П., Гончаренко В. Г., Фесенко Є. В. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Київ: Дакор, 2008. 1428 с.
4. Андрушко П. П., Стрижевська А. А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика: навч. посібник. Київ: Вид-во «Юрисконсульт», 2006. 342 с.
5. Антологія української юридичної думки: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.; упоряд. І. Б. Усенко. Київ: Видавничий Дім «Юридична книга». Т. 3: Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба, 2003. 582 с.
6. Арманов М. Г. Життя, здоров'я та психічна недоторканність, як додатковий об'єкт складу злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (питання розмежування зі злочинами проти життя та здоров'я особи). Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: матеріали наук.-практ. конф. (м. Харків, 22-23 квіт. 2004 р.). Київ-Харків: Юрінком-Інтер, 2004. С. 156-159.
7. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: Пороги, 1992. 168 с.
8. Базов В. П. Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни (аналіз складу злочину): дис. … канд. юрид. наук. Харків, 2009. 191 с.
9. Бангалорські принципи поведінки суддів (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 р.). Міжнародні стандарти незалежності суддів: зб. документів / уклад. Міжнародний фонд «Центр суддівських студій»; Видання здійснено за сприяння Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва в рамках проекту «Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню незалежності суддів». Київ: Поліграф-Експрес, 2008. С. 28-34.
10. Беляев И. Д. Лекция по истории русского законодательства. Москва, 1901. 532 с.
11. Берзин П. С. Защита «истребителей танков» или юридические «гарантии» независимой деятельности отечественных журналистов. Юридическая практика. 2001. № 46. С. 9-14.
12. Бершов Є. Г. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність судових органів: дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2013. 218 с.
13. Білецький-Носенко П. Словник української мови. Київ: Наук. думка, 1966. 419 с.
14. Блум М. И. Вопросы борьбы с преступностью: учен. записки / отв. ред. А. Лиеде. Рига: Изд-во Латвийского гос. ун-та, 1974. Вып. 12. 24 с.
15. Бойко А. И. Система и структура уголовного права: в 3 т. Ростов-на-Дону: Изд-во Южного Федерального ун-та, 2007. Т. 1: Системология и структурализм в современной познавательной культуре. 448 с.
16. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. / под. ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. Москва: Советская энциклопедия, Никко-Отолиты, 1974. Т. 18. 632 с.
17. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве. Москва: Юрид. лит., 1963. 275 с.
18. Бринцев В. Д. Шляхи підвищення ефективності професійної підготовки суддів і апарату судів. Право України. 2001. № 1. С. 56-58.
19. Брич Л. Місце вчинення злочину і його значення у розмежуванні складів злочину та відмежуванні їх від складів інших правопорушень. Вісник Львівського університету. 2011. Вип. № 52. С. 269-280.
20. Брич Л. П. Теорія розмежування складів злочинів: монографія. Львів: ЛДУВС, 2013. 711 с.
21. Бурдін В. М. Окремі проблеми злочинів проти правосуддя за КК України. Життя і право. 2004. № 2. С. 74-77.
22. Великий тлумачний словник сучасної української мови / упоряд. Т. В. Ковальова. Харків: Фоліо, 2005. 767 с.
23. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2004. 18 с.
24. Верховенство права: Доповідь Європейської комісії «За демократію через право», схвалена на 86 пленарному засіданні Венеціанської комісії (Страсбург, 04.04.2011 p.). URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/ (documents)/3A2C13847A52F1E7C2257F990037B775?OpenDocument&year=2016&month=04& (дата звернення: 12.03.2016).
25. Виноградов П. Г. Государство и право. Москва, 1911. 35 с.
26. Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України: конференція Київ, 2016. URL: http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/ vidpovidalnist_suddiv_u_svitli_novogo_zakonodavstva_ukrajini/print.html (дата звернення: 05.11.2016.).
27. Владимиров В. А., Левицкий Г. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. Москва: Высшая школа МООП РСФСР, науч.-исслед. и ред.-издательский отдел, 1964. 32 с.
28. Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: монографія. Київ: НАВСУ, 1997. 184 с.
29. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Київ: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2002. 634 с.
30. Гетманова А. Д. Логика: для педагогических учеб. заведений. Москва: Новая школа, 1995. 416 с.
31. Гриценко І., Погорецький М. Право на справедливий суд. Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. 2012. № 91. С. 4-7.
32. Гришаев П. Различие между получением взятки и незаконным вознаграждением за выполнение работ, связанных с обслуживанием населени. Советская юстиция. 1984. № 14. 11 с.
33. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посібник. Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. 568 с.
34. Грищук В. К., Сенько М. М. Кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби. Львів: ЛьвДУВС, 2007. 308 с.
35. Грінченко Б. Словарь української мови / зібрання ред. журналу «Киевская старина»; упоряд., з додатком власного матеріалу, Борис Грінченко. Київ, 1909. Т. 5. 494 с.
36. Грошевий Ю. М. Правові властивості вироку - акту правосуддя: навч. допомога. Харків: Укр. юрид. академія, 1994. 48 с.
37. Дагель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве. Ученые записки Дальневосточного государственного университета / отв. ред. Л. Б. Зусь. Владивосток, 1968. Вып. 21, ч. 1. С. 39-49.
38. Даньшин И. Н. Преступность: понятие, общая характеристика, причины и условия: учеб. пособие. Киев: НМК ВО, 1988. 197 с.
39. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб'єкта злочину: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2009. 221 с.
40. Дідик С. Є. Становлення та розвиток законодавства щодо протидії хабарництву суддів України. Часопис Київського університет управа. 2012. Вип. № 2. С. 285-289.
41. Довідник про автореферати виконаних в Україні за 1991-2008 роки на здобуття наукового ступеня доктора і кандидата юридичних наук / уклад.: В. К. Грищук, Б. О. Кирись, О. Ф. Пасєка. Львів: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2009. 472 с.
42. Дришлюк И. А. Общая характеристика проступков и преступлений против правосудия по «Правам, за якими судиться малоросійський народ» 1743 года. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. Одеса: Юрид. літ., 2002. Вип. 14: Актуальні проблеми кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права. С. 39-46.
43. Дудоров О. О. Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання: поняття, правова природа, значення. Юридичні науки: Вісник Запорізького національного університету. 2011. № 1. С. 204-211.
44. Дудоров О. О. Проблеми кваліфікації злочину, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 1. С. 80-98.
45. Елементарний підручник Загального кримінального права О. Ф. Кістяковського з детальним викладом засад Російського кримінального законодавства: Загальна частина. 3-тє вид., передрук. без змін з другого. репринт. вид. Київ: Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2009. 850 с.
46. Емеева Н. Р. Уголовная ответственность за преступления против правосудия, совершаемые судьями и должностными лицами правоохранительных органов: дис. … канд. юрид. наук. Казань, 2005. 221 с.
47. Єднак В. М. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови з корисливих мотивів: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2015. 254 с.
48. Єднак В. М. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 365 Кримінального кодексу України) як корупційне правопорушення. Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 17 квіт. 2014 р.). Харків: Золота Миля, 2014. С. 34-37.
49. Загальна декларація прав людини ООН: Міжнародний документ від 10.12.1948 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015 (дата звернення: 05.04.2017).
50. Задоя К. П. Проблема вибору кримінально-правової норми: її зміст і прояви: наук. брошура. Київ: Б. в., 2010. 20 с.
51. Зайцев Е. А., Киселев Я. С., Кореневский Ю. В., Строгович М. С. Проблемы судебной этики / под ред. М. С. Строгович. Москва: Наука, 1974. 272 с.
52. Заліско О. І. Правосуддя в Україні як об'єкт кримінально-правової охорони: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2015. 209 с.
53. Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи ув'язненню в якій би то не було формі: Резолюція 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1988 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_206 (дата звернення: 02.07.2017).
54. Зелінський А.Ф. Корислива злочинна діяльність / А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський. - К. : Ґенеза, 1998. - 144 с.
55. Иванчин А. В. Законодательная техника и ее роль в российском уголовном правотворчестве. Москва: Юрлитинформ, 2011. 208 с.
56. Іванченко Р. П. Перші історичні кроки української державності. Київ.: Просвіта. - 2013. - 18с.
57. Із розширенням повноважень Верховного Суду України значно збільшилась кількість заяв до найвищої судової інстанції держави про перегляд судових рішень. URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/ 4810D85A5D7FDE39C2257F5300450377?OpenDocument&year=2016&month=02& (дата звернення: 18.02.2017).
58. Історія держави і права України. Академічний курс: у 2 т. / за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. Київ: Видавничий Дім «ІнЮре», 2000. Т. 1. 187 с.
59. Історія держави і права України. Академічний курс: у 2 т. / за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. Київ: Видавничий Дім «ІнЮре», 2000. Т. 2. 580 с.
60. Карташов А. Ю. Уголовная ответственность за вынесение заведомо неправосудных приговора, решения или иного судебного акта: дис. … канд. юрид. наук. Ставрополь, 2004. 171 с.
61. Квасневська Н. Д. Відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2009. 209 с.
62. Кваша О. О. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Правова держава. Щорічник наукових праць. 2006. Вип. 17. С. 200-208.
63. Квашис В. Е. Преступная неосторожность. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1986. 191 с.
64. Київські рекомендації щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії (м. Київ, 23-25 черв. 2010 р.). URL: http://www.osce.org/odihr/KyivRec (дата звернення: 16.01.2017).
65. Ківалов С., Орзіх М. Парламентський контроль в умовах державно-правової реформи в Україні. Юридичний вісник. 1999. № 4. С. 66-71.
66. Кодекс професійної етики суддів: затверджений ХІ черговим з'їздом суддів України 22.02.2013 р. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/ kodet.html?_m=publications&_t=rec&id=113992 (дата звернення: 13.02.2017).
67. Козаченко І. П., Матвійчук В. К., Костенко О. М. Кримінальне право України. Загальна частина: Практикум: навч. посібник / за заг. ред. В. К. Матвійчука. Київ: КНТ, 2006. 437 с.
68. Колодій А. М. Принципи права України: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 208 с.
69. Конвенція про корупцію в контексті кримінального права від 27 січня 1999 р. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. Київ: Сфера, 2002. С. 353-363.
70. Конституційне право України: підручник / за ред. В. Ф. Погорілка. 2-ге вид., доопрац. Київ: Наукова думка, 2000. 732 с.
71. Конституція України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
72. Коржанский Н. И. Обьект и предмет уголовно-правовой охраны. Москва: Академия МВД СССР, 1980. 248 с.
73. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: курс лекцій. Київ: Атіка, 2001. 430 с.
74. Красницький І. В. Про об'єкт конкуренції при застосуванні кримінального закону. Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Луганськ, 20-21 трав. 2011 р.). Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2011. С. 253-257.
75. Кригер Г. А. Причинная связь в советском уголовном праве. Советская юстиция. 1979. № 1. С. 7-10.
76. Кригер Г. А. Советское уголовное право: учебник. Москва: МГУ, 1988. 367 с.
77. Криминалистика / под ред. А. Н. Васильева. Москва: Изд-во МГУ, 1971. 564 с.
78. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2007. 496 с.
79. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 4-те вид., переробл. і допов. Харків: Право, 2010. 456 с.
80. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. 3-тє вид., перероб. та допов. Київ: Юрид. думка, 2004. 352 с.
81. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студ. юрид. вузів і ф-тів / за ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ: Юрінком Інтер, 1997. 512 с.
82. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, С. Я. Лихова та ін.; за ред. П. С. Матишевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка. Київ: Юрінком Інтер, 1999. 896 с.
83. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2007. 496 с.
84. Кримінальне право України: бібліографія 1991-2005 / уклад.: М. В. Галабала, В. О. Навроцький, С. В. Хилюк. Київ: Алеута, КНТ, Центр учбової літ., 2008. 536 с.
85. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. №№ 9-10, №№ 11-12, № 13. Ст. 88.
86. Кругликов Л. Л. Еще раз к вопросу деления объектов по вертикали. Уголовное право: истоки, реалии, переход к устойчивому развитию: материалы VI Российского конгресса уголовного права (г. Москва, 26-27 мая 2011 г.). Москва: Проспект, 2011. С. 106-109.
87. Кругликов Л. Л., Спиридонова О. Е. Юридические конструкции и символы в уголовном праве. Санкт-Петербург: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. 336 с.
88. Кудрявцев В. Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступления. Советское государство и право. 1951. № 8. С. 51-60.
89. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. Москва: ЮРИСТЪ, 1999. 304 с.
90. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. Москва: Юрид. лит., 1960. 352 с.
91. Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступлений. Москва: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1963. 323 с.
92. Кузнецова Н. Ф. О законодательной технике в уголовном праве. Вестник Московского университета. Серия 11: «Право». 2004. № 4. С. 46-52.
93. Кузнецова Н. Ф. Объективная сторона преступления. Уголовное право. Особенная часть: учебник для вузов / отв. ред. И. Я. Козаченко, З. А. Незнамова, Г. П. Новоселов. Москва: Норма, 1998. С. 40-48
94. Курбатова І. С. Вчинення злочину щодо особи похилого віку як обставина, що обтяжує покарання. Про злочини та покарання: еволюція кримінально-правової доктрини: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 250-річчю трактату Чезаре Беккаріа (м. Одеса, 13 черв. 2014 р.) / редкол.: С. В. Ківалов (гол. ред.), В. О. Туляков (заст. гол. ред.), Є. Л. Стрельцов (заст. гол. ред.), Д. О. Балобанова; МОН України, НУ ОЮА, ПРЦ НАПрН України, Одеський відділ. ГО «Всеукраїнська асоціація кримінального права». Одеса: Юрид. л-ра, 2014. С. 320-325.
95. Курс советского уголовного права: в 5 т. / В. К. Глистин, Н. П. Грабовская, В. С. Прохоров и др.; отв. ред. Н. А. Беляев. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1981. Т. 5. 654 с.
96. Курс советского уголовного права. Часть Общая: / под ред. Н. А. Беляева, М. Д. Шаргородского. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1968. Т. 1. 648 с.
97. Курс советского уголовного права. Часть Особенная: в 5 т. / отв. ред. Н. А. Беляева. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1978. Т. 4. 558 с.
98. Курс уголовного права. Общая часть: учебник для вузов / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. Москва: Зерцало, 1999. Т. 1. 592 с.
Подобные документы
Рішення, ухвали, постанови судів як процесуальна гарантія діяльності по застосуванню права. Вимоги щодо судового рішення. Набрання чинності рішення суду. Ухвали суду першої інстанції. Апеляційне оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 13.05.2008Проблема сутності судового рішення в цивільному процесуальному праві України. Судове рішення - найважливіший акт правосуддя у цивільних справах. Порядок ухвалення, перегляду та виконання судових рішень. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
дипломная работа [246,0 K], добавлен 27.06.2015Звернення до суду та відкриття провадження в адміністративній справі. Питання, що розглядаються судом, та порядок складання позовної заяви. Постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі чи відмову від нього. Прийняття судом рішення.
реферат [62,3 K], добавлен 20.06.2009Критерії розмежування злочину, передбаченого ст. 392 КК України, зі злочинами із суміжними складами, особливості їх кваліфікації. Класифікація злочинів за об’єктом посягання, потерпілим, місцем вчинення злочину, ознаками суб’єктивної сторони та мотивом.
статья [20,7 K], добавлен 10.08.2017Загальні умови виконання судових рішень. Наказ господарського суду. Учасники виконавчого провадження. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови. Оскарження дій органів Державної виконавчої служби.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 25.05.2010Поняття, структура та класифікація процесуальних документів, вимоги до них. Виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу виконання, їх відстрочка або розстрочка. Обмеження конституційного права на оскарження судових ухвал у господарському процесі.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 05.10.2011Обґрунтованість рішення як комплексне поняття, його структура та головний зміст. Погляди щодо визначення поняття та суті обґрунтованості кримінально-процесуальних рішень. Проблема розмежування фактичних та правових підстав для провадження слідчих дій.
реферат [34,9 K], добавлен 10.05.2011Правова природа і зміст законної сили рішення суду у цивільних справах та її співвідношення з іншими правовими категоріями. Суб’єктивні та об’єктивні межі законної сили рішення суду, всебічний, комплексний і системний аналіз існуючих проблем сьогодення.
реферат [45,8 K], добавлен 23.06.2014Законодавче визначення та ознаки суб’єкта злочину. Політична характеристика, соціальна спрямованість і суспільна небезпечність злочину. Вік кримінальної відповідальності. Поняття психологічного критерія осудності. Спеціальний суб’єкт злочину та його види.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 19.09.2013Перелік вимог, яким повинне відповідати рішення суду в цивільному процесі України. Визначення поняття та сутність рішення суду, надання їм класифікації. Повноваження суду з контролю за власними рішеннями. Ступень реалізації принципу змагальності процесу.
автореферат [63,5 K], добавлен 10.04.2009
