Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид кримінального покарання

З числа опитаних В.П. Махоткіним суддів, 78 % вбачають наявність різноманітних обставин, що перешкоджають більш широкому застосуванню досліджуваного покарання. Характеризуючи ці обставини, 11 % вказали на відсутність даних про ефективність покарання, 13 % послалися на невідповідність досліджуваного покарання суспільній небезпеці тих злочинів, за вчинення яких можливе його застосування; 18 % суддів думають, що звільнення працівника з попереднього місця роботи після вчинення злочину робить недоцільним саме застосування досліджуваного покарання, і, нарешті, 50 % суддів указали на недосконалість практики виконання цього покарання [120, С. 11; 121, С. 69-70].

Проведене анкетування суддів (додаток Е) виявило, що 60,5 % суддів уважають, що норми КК, які регулюють призначення покарання у виді „позбавлення права...” у цілому задовольняють потреби практики, але мають деякі недоліки; 35 % суддів вказало на неефективність цих норм, але необхідність їх існування за умови їх доопрацювання; 4,5 % - визначили цілковиту ефективність норм і відсутність потреби їх удосконалення. Переважна більшість суддів (94 %) не відчуває труднощів при призначенні досліджуваного виду покарання, і лише у 6 % виникають такі труднощі. При визначенні причин недостатності призначення „позбавлення права...” думки суддів розділилися: 33 % - вказали на відсутність у матеріалах кримінальних справ відомостей, які свідчили б на вчинення підсудним злочину з використанням певної посади або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю; 22 % - відзначили неналежне виконання цього виду покарання; 20 % - відмітили прогалини у законодавстві; 15 % - незначний виправний вплив його на засудженого; 10 % - зазначили інші причини. Серед суддів 98 % убачає обґрунтованою обов'язкову підставу призначення покарання у виді „позбавлення права...” як основного та як додаткового - вчинення винним злочину з використанням займаної посади або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю, а 86 % вважає, що межі строку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, встановлені у ч. 1 ст. 55 КК, відповідають вимогам, які висуваються правозастосовчою практикою.

Пропонуємо Пленуму Верховного Суду України прийняти постанову „Про практику призначення судами покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю”, у якій визначити усі проблемні питання призначення досліджуваного виду покарання. Пропонується проект такої постанови у додатку Ж.

За ухилення від „позбавлення права...” передбачена кримінальна відповідальність у ч. 1 ст. 389 КК. Доволі дискусійним залишається доречність встановлення законодавцем кримінальної відповідальності за ухилення від „позбавлення права...” [284, С. 263-270.]. Адже у разі ухилення винною особою, утворюється новий злочин, рецидив злочинів, повинна пройти певна процедура щодо притягнення винної особи до кримінальної відповідальності відповідно до КПК. Чи не краще б декриміналізувати це діяння, і встановити у разі ухилення від „позбавлення права...” у Загальній частині КК можливість заміни судом цього виду покарання на більш суворі, наприклад, громадські роботи, виправні роботи, арешт. У такому разі значно спростилася б процедура спричинення несприятливих наслідків особам, які ухиляються від „позбавлення права...” (питання про заміну покарання не потребує досудового розслідування і може бути вирішене в судовому засіданні), штучно не збільшувались кількість злочинів, рецидив злочинів та злочинність. Відповідно до КК багатьох держав Європи, призначене (і не виконане) покарання замінюється іншим, як правило, більш суворим видом покарання, на відміну від встановлення відповідальності за злісне ухилення від відбування цих видів покарань, як це передбачено КК. Адже питання про заміну покарання не потребує досудового розслідування і може бути вирішене в судовому засіданні [269, С. 24]. Такий підхід характерний, зокрема, для Данії, Німеччини, Франції, Швеції [189, С. 526-529], Бельгії, Болгарії, Естонії, Італії, Литви, Молдови, Норвегії, Росії, Фінляндії [270, С. 338].

Пропонуємо для спрощення процесу спричинення несприятливих наслідків особам, які ухиляються від „позбавлення права...”, декриміналізувати це діяння і доповнити ст. 55 КК такою нормою: „У випадку злісного ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, цей вид покарання заміняється судом на громадські роботи, виправні роботи, арешт чи обмеження волі відповідно строку призначеного позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у межах, передбачених цим Кодексом для цих видів покарань”.

Таким чином, „позбавлення права...” як додаткове покарання не може бути призначене до таких основних покарань, як штраф, довічне позбавлення волі, а також до основного покарання у виді самого „позбавлення права...”, як основне - до додаткового у виді конфіскації майна; ускладнене одночасне виконання виправних робіт як основного покарання та „позбавлення права...” як додаткового. Пропонуємо доповнити ст. 55 КК ч. 3 у такій редакції: „Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне покарання не може призначатися до додаткового покарання у виді конфіскації майна, а також як додаткове - до основних покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та довічного позбавлення волі”. Судам можемо запропонувати формулювати правову заборону таким чином, щоб засуджений до розгляданого виду покарання був позбавлений права обіймати ті категорії посад або займатися тією діяльністю, які б виключали можливість бути спеціальним суб'єктом вчиненого злочину, на аналогічних посадах або у зв'язку з аналогічною діяльністю.

3.3 Застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при звільненні від відбування інших видів покарань

Звільнення від покарання та його відбування являє собою інститут Загальної частини кримінального права, що в сприятливому для засудженого напрямі вирішує питання щодо відбування чи не відбування покарання, призначеного йому згідно з обвинувальним вироком суду чи визначеного іншим правозастосовчим документом [131, С. 196]. Цей інститут є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві.

Проявами (субінститутами) інституту звільнення від покарання та його відбування визнається: 1) звільнення від покарання; 2) звільнення від подальшого відбування покарання; 3) заміна покарання більш м'яким; 4) пом'якшення призначеного покарання.

Необхідно розглядати застосування „позбавлення права...” при звільненні від відбування покарання в трьох аспектах: 1) звільнення особи від нього; 2) звільнення від подальшого його відбування; 3) застосування цього виду покарання при звільненні особи від відбування інших видів покарань.

У ч. 4 ст. 74 КК передбачено вид звільнення від покарання особи, у зв'язку з втратою нею суспільної небезпечності. Умовами його застосування є: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганна поведінка і сумлінне ставлення до праці; 3) визнання судом, що на час розгляду справи цю особу не можна вважати суспільно небезпечною.

Однак закон і ПВСУ не зазначають, чи поширюється цей вид звільнення лише на основне покарання, або він може поширюватися і (або лише) на додаткове покарання. Оскільки він застосовується до особи, у зв'язку з втратою нею суспільної небезпечності, вважаємо, що цей вид звільнення від покарання, поширюється на основне і додаткове покарання (якщо воно призначене). Таким видом основного або додаткового покарання може бути „позбавлення права...”.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування „позбавлення права...” як основного покарання суд не вправі. Виникає питання про поширення звільнення від відбування з випробуванням на додаткові покарання. Зі змісту ст. 77 „Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням” КК вбачається, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням „можуть бути призначені” додаткові покарання, у тому числі „позбавлення права...”. Справляється враження про те, що у цьому випадку вони призначаються до звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. Проте додаткові покарання, у тому числі „позбавлення права...”, не можуть призначатися до звільнення від відбування покарання з випробуванням, а можуть призначатися до основних видів покарань. Згідно зі ст. 75 КК, якщо такими видами основних покарань є виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років суд може звільнити від відбування цих основних видів покарань з випробуванням. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вже призначене додаткове покарання, у тому числі „позбавлення права...” може підлягати реальному і самостійному виконанню. Таким чином, назва ст. 77 КК більш правильно відображає її сутність, ніж її диспозиція. Також застосування „позбавлення права...” як додаткового покарання, згідно зі ст. 77 КК, не звільняє суд від необхідності враховувати вимоги ст. 55 КК.

В.А. Ломако на підставі аналізу ст. ст. 75, 77 і п. 1 ст. 89 КК зробив висновок про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням стосується тільки призначеного судом основного виду покарання. На його думку, порівняльне тлумачення тексту ст. ст. 77, п. 1 ст. 89 КК свідчить про те, що призначені судом додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню. Звільнення від відбування призначених відповідно до ст. 77 КК додаткових покарань можливе лише відповідно до закону про амністію [89, С. 267].

Такої позиції дотримується і судова практика. У п. 9 постанови ПВСУ від 24 жовтня 2003 року № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання” передбачено, що суд при звільненні особи від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 77 КК може призначити додаткове покарання у виді „позбавлення права...” У цьому випадку додаткове покарання підлягає реальному виконанню, про що суд повинен зазначити в резолютивній частині вироку.

Так, Скадовський районний суд Херсонської області вироком від 10 березня 2006 р. засудив Д. і на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначив остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на два роки. Відповідно до ст. 75 КК, її було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки [260, С. 32].

Суд, призначаючи громадянці Д. за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років з позбавленням права обіймати певні посади строком на два роки та на підставі ст. 75 КК звільнивши від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки, на думку колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ, порушив вказані вимоги закону, тобто звільнив засуджену як від основного, так і додаткового покарань.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Скадовського районного суду Херсонської області від 10 березня 2006 р. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд [260, С. 32].

Не можемо погодитись із такою позицією, оскільки у ст. 77 КК та у п. 9 зазначеної постанови ПВСУ мова йде не про обов'язковість, а про можливість застосування додаткового покарання у виді „позбавлення права...” у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням. Тобто застосування додаткових покарань, у тому числі „позбавлення права...”, у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням за чинним КК є правом, а не обов'язком суду. Повинна йти мова про поширення звільнення від відбування покарань з випробуванням на додаткові покарання. У вищенаведеному ж вироку неточність суду полягала у невирішенні цього питання, що підтверджується таким прикладом.

Так, Бердичівський районний суд Житомирської області вироком від 5 березня 2004 року засудив П. і на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно визначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих обов'язків, строком на один рік, відповідно до ст. 75 КК його звільнено від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки [258, С. 29]. На думку колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ, суд, звільняючи П. від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст. 75 КК, не зазначив у вироку, від відбування якого саме покарання звільняється особа, тому в цій частині вирок підлягає скасуванню [259, С. 107-109].

Таким чином, ст. 77 КК передбачає право суду звільнення від відбування додаткових покарань з випробуванням. Пропонуємо назву ст. 77 КК та саму норму викласти в такій редакції:

„Стаття 77. Застосування звільнення від відбування додаткових покарань з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може поширюватися і на одне або кілька видів додаткових покарань”.

О.О. Книженко обстоює позицію, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не виключається при призначенні до відбування, у тому числі додаткового покарання у виді „позбавлення права...”, однак при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням з одночасним відбуванням „позбавлення права...” термін іспитового строку має бути не меншим за строк додаткового покарання [74, С. 7, 13].

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, згідно з ч. 3 ст. 55 КК, строк додаткового покарання у виді „позбавлення права...” обчислюється з моменту набрання законної сили вироком. Це є принциповим питанням, оскільки при звільненні від відбування покарання з випробуванням іспитовий строк установлює суд тривалістю від одного до трьох років. „Позбавлення права...” також може призначене судом винному як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Отже, у випадку застосування як додаткового покарання „позбавлення права...” при звільненні від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку щодо засудженого може виконуватися додаткове покарання у виді „позбавлення права...”. Таким чином, ухилення засудженого від відбування покарання у виді „позбавлення права...” є підставою для засудження його за цей злочин і призначення покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до ст. 79 КК, у випадку звільнення з випробуванням від відбування основного покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити, у тому числі від „позбавлення права...” як додаткового покарання. У ст. 79 КК звільнення з випробуванням від „позбавлення права...” як основного та самостійного звільнення від „позбавлення права...” як додаткового покарання не передбачено.

Ст. 81 КК не передбачає умовно-дострокове звільнення від відбування „позбавлення права...” як основного покарання, але виникає питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбування цього виду додаткового покарання. Згідно з ч. 1 ст. 81 КК, особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Вирішення цього питання є правом, а не обов'язком суду. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише „позбавлення права...” [156, С. 5-8]. Ця норма є не тільки гуманною, а й відповідає завданням економії судової репресії [267, С. 47].

Повне умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового покарання у виді „позбавлення права...” означає звільнення від усього призначеного судом розміру цього виду покарання; часткове - скорочення його строку.

Виникає питання про можливість поширення умовно-дострокового звільнення на додаткове покарання після відбуття основного. Ю.М. Ткачевський вважає, що умовно-дострокове звільнення від „позбавлення права...” як додаткового покарання допустимо лише одночасно зі звільненням від основного покарання [209, С. 132-133]. В.І. Тютюгін, заперечуючи йому, зазначає, що умовно-дострокове звільнення від додаткового покарання після відбуття особою основного покарання поширюється на „позбавлення права...” [214, С. 116; 219, С. 216-218]. ПВСУ також підтримує цю позицію й у п. 10 постанови ПВСУ № 2 від 26 квітня 2002 року „Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким” вказує на те, що суд може звільнити засудженого від додаткового покарання після повного відбуття основного покарання [156, С. 5-8]. Ми не поділяємо такої точки зору і вважаємо, що це розширене тлумачення кримінального закону, оскільки зі змісту ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від „позбавлення права...” як додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не передбачено. Вбачається, що умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового покарання у виді „позбавлення права...” можливе лише одночасно зі звільненням від основного покарання, на що вказує сполучник „і” („може бути звільнено і від відбування додаткового покарання”). Підтримуємо позицію Ю.М. Ткачевського, який вважає, що оскільки умовно-дострокове звільнення від „позбавлення права...” як основного покарання законом не передбачено, то звільнення від цього додаткового покарання допустимо лише одночасно зі звільненням від основного покарання [209, С. 132-133].

У зв'язку з цим позиція ПВСУ, викладена в п. 10 зазначеної вище постанови, уявляється необґрунтованою.

Для усунення недоліків, що тягнуть неоднозначне тлумачення змісту ч. 1 ст. 81 КК, пропонуємо доповнити цю статтю положенням такого змісту: „Умовно-дострокове звільнення від додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не допускається”.

„Позбавлення права...” як основне покарання також може бути застосовано при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), звільненні від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звільненні від покарання на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

В.П. Герасименко дійшов висновку, що заміна покарання - це сукупність кримінально-правових норм, на підставі яких суд в стадії призначення покарання (при постановленні вироку) або в процесі його виконання (відбування засудженим) остаточно і безумовно заміняє раніше призначене винному вироком основне покарання (повна заміна) чи невідбуту його частину (часткова заміна) іншим (більш або менш суворим) основним видом покарання [40, С. 7].

Згідно зі ст. 82 КК, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким полягає у заміні судом невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі, що відбуває засуджений, після фактичного відбуття ним певної частини покарання на більш м'який вид. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким, відповідно до ч. 2 ст. 82 КК, засудженого також може бути звільнено й від додаткового покарання у виді „позбавлення права...” Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним [156, С. 5-8], тобто встановлення доведеності умов зазначених у ч. 3 ст. 82 КК непотрібно. Ст. 82 КК не передбачає заміну невідбутої частини „позбавлення права...” як основного покарання, проте передбачає заміну невідбутої частини покарань у виді обмеження або позбавлення волі, якщо винний використав певну посаду або діяльність для вчинення злочину, досліджуваним видом. Тобто „позбавлення права...” може застосовуватись як таке, що заміняє, лише за умови, якщо злочин було вчинено засудженим з використанням певної посади або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю [40, С. 5]. За наявності відповідних підстав та умов при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким у виді „позбавлення права...” засуджений, який відбуває обмеження або позбавлення волі як основне та „позбавлення права...” як додаткове покарання, спочатку звільняється від цього додаткового покарання відповідно до ч. 2 ст. 82 КК, а потім невідбута частина основного покарання заміняється досліджуваним. При цьому більш м'яке покарання у виді „позбавлення права...” призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для цього виду покарання, тобто за ч. 1 ст. 55 КК на строк від двох до п'яти років, і не повинно перевищувати невідбутий строк покарання призначеного вироком. Особи, яким покарання було замінено більш м'яким у виді „позбавлення права...” не можуть бути умовно-достроково звільнені саме від цього виду покарання, оскільки воно не може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді „позбавлення права...”.

Ст. 83 КК не передбачає звільнення від відбування „позбавлення права...” як основного покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, оскільки він поширюється на засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини. Однак, відповідно до ч. 4 ст. 83 КК, при цьому звільненні від відбування покарання після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може, у тому числі замінити покарання більш м'яким, зокрема, у випадку використання певної посади або діяльності для вчинення злочину „позбавлення права...”. Проте ст. 83 КК не передбачає звільнення від відбування додаткового покарання, у всякому разі у цій нормі про це нічого не зазначається. І тут виникають певні проблеми. Якщо засуджена до обмеження або позбавлення волі як основного та „позбавлення права...” як додаткового покарання була звільнена від відбування покарання в порядку ст. 83 КК, це додаткове покарання підлягає реальному виконанню. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті основне покарання суд не може замінити „позбавлення права...”, оскільки у такому випадку загальний строк виконання-відбування „позбавлення права...” спочатку як додаткового, а потім як основного покарання може складати аж до 8 років, що є порушенням вимог Загальної частини КК та принципів призначення покарання. Якщо припустити, що ч. 1 ст. 83 КК передбачає звільнення від відбування і основного, і додаткового покарання, то у нашому випадку після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті основне покарання суд не може замінити „позбавлення права...”, оскільки в такому разі цей вид покарання буде виконуватися за один злочин і як основний, і як додатковий одночасно.

Згідно зі ст. 85 КК, на підставі Закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений, у тому числі від „позбавлення права...”, як основного або додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання, у тому числі у виді „позбавлення права...”, або невідбуту його частину більш м'яким покаранням, яким для досліджуваного, відповідно до ст. 51 КК, є лише штраф. На підставі Закону України про амністію або акта про помилування засудженому також може бути замінено більш суворе покарання, ніж „позбавлення права...”, або невідбуту його частину досліджуваним видом.

С.М. Школа справедливо вважає, що не можна тлумачити норму про звільнення від покарання як норму про звільнення від основного та додаткового покарання, звільнення засуджених від додаткових покарань можливе лише у випадках, коли про це прямо зазначено в акті амністії [291, С. 11]. Тобто про звільнення від додаткового покарання у виді „позбавлення права...” має бути безпосередньо зазначено у законі України про амністію.

Таким чином, у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням додаткові покарання, у тому числі „позбавлення права...”, не призначаються як зазначається у ст. 77 КК, вони вже мають бути призначені, а можуть підлягати реальному і самостійному виконанню. За змістом ст. 77 КК, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо додаткових покарань (у тому числі і „позбавлення права...”) є правом, а не обов'язком суду. Пропонуємо доповнити ст. 81 КК положенням про те, що умовно-дострокове звільнення від „позбавлення права...” як додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не припускається. „Позбавлення права...” за певних умов може бути застосовано при заміні невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі (ст. 82 КК), звільненні від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звільненні від покарання на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) як більш м'яке покарання.

Висновки до розділу 3

1. Загальною підставою призначення будь-якого покарання, у тому числі й „позбавлення права...”, є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, тобто містить усі елементи складу злочину та їх обов'язкові ознаки.

2. Підставою для призначення „позбавлення права...” як основного покарання є обов'язкове передбачення його в санкції статті Особливої частини КК, крім призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом згідно з ч. 1 ст. 69 КК.

3. Аргументовано пропозицію щодо необхідності визначення у ст. 55 КК правових підстав для призначення покарання у виді „позбавлення права...” не лише як додаткового, але й основного покарання. На нашу думку, в обох випадках підстави мають бути єдині: злочин вчинено з використанням займаної посади або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю. Пропонуємо доповнити ст. 55 КК нормою в такій редакції: „Це покарання може бути призначене як основне або як додаткове покарання лише за умови, вчинення винним злочину з використанням займаної посади або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю”.

4. Обіймання певної посади або здійснення певної діяльності обов'язково повинні мати юридичні підстави на момент вчинення злочину. Фактичне виконання певних обов'язків або здійснення певної діяльності не створює підстав для призначення цього виду покарання. При встановленні зазначених обставин суд зобов'язаний призначити цей вид покарання.

5. Аналізуючи закріплені в ч. 2 ст. 55 КК правові підстави призначення „позбавлення права...” як додаткового покарання, спостерігається їх невдала редакція. „З урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою” пропонуємо замінити на „з урахуванням характеру злочину, вчиненого з використанням займаної посади”.

6. Крім підстав, обов'язковою умовою для призначення покарання у виді „позбавлення права...” як додаткового покарання у випадках, коли воно не передбачене в санкції норми Особливої частини КК, є визнання судом за неможливе збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з урахуванням характеру злочину, особи засудженого та інших обставин справи.

7. Пропонуємо внести зміни до п. 18 постанови ПВСУ № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” і викласти його в такій редакції: „Позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити це покарання особі, яка на момент вчинення злочину не мала права керувати транспортними засобами”.

8. Пропонуємо доповнити постанову ПВСУ № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” пунктом такого змісту: „Суд не може призначити позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або як додаткове покарання, якщо винна особа на момент вчинення злочину не мала такого права, а отже, і не могла використовувати певну посаду або певну діяльність для вчинення злочину. Необіймання певної посади або незайняття певною діяльністю, які були використані для вчинення злочину, на момент призначення покарання не є перешкодою для призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю”.

9. Аргументовано допустимість одночасного призначення обох видів „позбавлення права...” як при засудженні за один злочин, так і за сукупністю злочинів або вироків.

10. Призначення остаточного додаткового покарання за сукупністю злочинів або вироків шляхом повного чи часткового складання, якщо за окремі злочини призначені різні види „позбавлення права...”, неприпустимо.

11. Констатується, що застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо додаткових покарань за чинним КК є правом, а не обов'язком суду. Звільнення від відбування покарання з випробуванням або поширюється на додаткові покарання або вони підлягають відбуванню. Пропонуємо нову редакцію ст. 77 КК:

„Стаття 77. Застосування звільнення від відбування додаткових покарань з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може поширюватися і на одне або кілька видів додаткових покарань”.

12. Аргументовано висновок про те, що ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від „позбавлення права...” як додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не передбачено. Пропонуємо доповнити ст. 81 КК положенням такого змісту: „Умовно-дострокове звільнення від додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не допускається”.

13. Обґрунтовано недоцільність кримінальної відповідальності за ухилення від відбування „позбавлення права...”. Пропонується декриміналізація діяння і встановлення положення про заміну цього покарання більш суворим, доповнення ст. 55 КК відповідною частиною та її редакція.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розв'язанні проблемних питань покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, його встановлення й призначення шляхом дослідження законодавства, теорії та практики щодо теми дисертації для висунення ряду пропозицій з розвитку кримінально-правової теорії, удосконалення законодавства України та практики його застосування. Зокрема, зроблено такі висновки та пропозиції.

1. Перша згадка про покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю належить до часів чинності Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. і в його сучасному розумінні входило в загальне поняття „ураження прав”. До числа „ураження службових прав і привілеїв” входили: позбавлення права перебування на державній, земській, міській або громадській службі, а також вступати на таку; перебувати на службі в армії і флоті та вступати на таку; позбавлення права протягом встановленого строку або назавжди займатися певними видами торгівлі або промислів; бути третейським суддею, присяжним повіреним тощо. Визначено, що за загальним правилом такі ураження в правах, як правило, застосовувались як додаткове покарання і мали силу протягом певного строку після відбування основного покарання.

2. У КК УСРР 1922 р. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю включалося до переліку видів покарань (ст. 32), проте воно продовжувало вважатися різновидом ураження в правах (ст. 40). Лише КК УРСР 1960 р. вперше характеризує позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання, містить спробу встановити правові підстави його застосування, визначає строки та порядок обчислення строків відбування. Констатується, що основною тенденцією розвитку кримінального права щодо покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є послідовна уніфікація його окремих видів, пов'язування підстав застосування із специфікою вчиненого злочину.

3. Визначено поняття та зміст позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як виду кримінального покарання, який включає два відносно самостійних види покарання: позбавлення права обіймати певні посади та позбавлення права займатися певною діяльністю. Виявлено його сутність, що полягає у припиненні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

4. Проаналізувавши особливості прояву через цей вид покарання загальних ознак покарання, встановлених ч. 1 ст. 50 КК, запропоновано доповнене визначення поняття покарання: „Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні або позбавленні прав і свобод засудженого”.

5. Дисертантом встановлена належність позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до: покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; строкових видів покарань; змішаних видів покарань, тобто до таких, що можуть застосовуватись як основні, так і додаткові; спеціальних видів покарань, оскільки підстави його застосування визначаються характером діяння й ознаками суб'єкта.

6. Доведено, що розгляданий вид покарання може застосовуватися не лише на підставі санкцій норм Особливої частини КК, але й відповідно до ст. 55 КК, що не суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання.

7. Встановлено наявність в Особливій частині КК двох спеціальних видів позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: „позбавлення права керувати транспортними засобами” (ст. 286 КК) і „позбавлення права обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів” (ст. 287 КК).

8. Доведено необґрунтованість встановлення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного і додаткового покарання у деяких з санкцій норм Особливої частини КК, у яких воно передбачено.

9. Обґрунтовано доцільність передбачення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання лише щодо злочинів невеликої тяжкості.

10. Зазначено на неприпустимості встановлення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового обов'язкового щодо злочинів, які можуть бути вчинені у співучасті із спеціальним суб'єктом та пропозиція заміни його на додаткове факультативне у ч. 2, 5 ст. 143, ч. 3 ст. 144, ч. 2 ст. 151, ч. 3-4 ст. 157, ч. 3 ст. 158, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 183, ч. 2-5 ст. 191, ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 209-1, ч. 2 ст. 210, ч. 1-2 ст. 211, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 212-1, ч. 2 ст. 222, ст. 232-1, ст. 237, ч. 2 ст. 308, ч. 2-3 ст. 312, ч. 2 ст. 319, ч. 1-2 ст. 320, ч. 2 ст. 330, ч. 2, 3 ст. 362, ч. 2-3 ст. 364, ч. 1-3 ст. 365, ч. 2 ст. 366, ч. 1-3 ст. 368, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 374, ч. 1-3 ст. 382 КК.

11. Обґрунтовано положення про можливість призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до виправних робіт за умови обіймання засудженим іншої посади або зайняття ним іншою діяльністю, ніж ті, що пов'язувалися зі злочином.

12. Аргументовано допустимість одночасного призначення обох видів позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як при засудженні за один злочин, так і за сукупністю злочинів або вироків.

13. Констатується, що застосування звільнення від покарання з випробуванням до додаткових покарань, за чинним КК, є правом, а не обов'язком суду. Запропоновано нову редакцію ст. 77 КК:

„Стаття 77. Застосування звільнення від відбування додаткових покарань з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може поширюватися і на одне або кілька видів додаткових покарань.

У разі незастосування звільнення з випробуванням до додаткового покарання строк його відбування обчислюється з моменту набрання чинності вироку суду”.

14. Доводиться неприпустимість призначення остаточного додаткового покарання за сукупністю злочинів або вироків шляхом повного чи часткового складання, якщо за окремі злочини призначені різні види позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

15. У зв'язку з тим, що умовно-дострокове звільнення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не передбачено ч. 1 ст. 81 КК, пропонуємо доповнити її положенням такого змісту: „Умовно-дострокове звільнення від додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не допускається”.

16. Обґрунтовано потребу декриміналізації ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та встановлення положення про заміну цього виду покарання більш суворим у ст. 55 КК.

17. Запропоновано оновлену редакцію ст. 55 КК:

„Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

1. Позбавлення права обіймати певні посади полягає у припиненні на визначений судом строк права перебування на посадах в державних органах та їх апараті, в органах місцевого самоврядування або на посадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, якщо надані за посадою повноваження використовувалися особою для вчинення злочину.

2. Позбавлення права займатися певною діяльністю полягає у припиненні на визначений судом строк права на службову або професійну діяльність, або іншу діяльність, регламентовану відповідними правилами, якщо її здійснення пов'язане із вчиненням злочину.

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

4. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене не лише відповідно до санкцій норм Особливої частини цього Кодексу, але й на підставі цієї статті, якщо вчинення злочину безпосередньо пов'язувалося з використанням займаної посади або здійсненням певної діяльності.

5. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

6. У разі ухилення від відбування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю воно замінюється на громадські або виправні роботи чи арешт в межах встановлених цим Кодексом для зазначених видів покарань”.

Підбиваючи загальний підсумок, зазначимо, що представлене дослідження проблем покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю мало на меті розглянути лише основні питання цієї теми, а відтак не може претендувати на абсолютність. Тому окремі висновки та пропозиції мають дискусійний, альтернативний характер, а деякі висунуті гіпотези потребують подальшого ґрунтовного дослідження на дисертаційному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонов К.А. Критерии эффективности уголовного наказания за должностные и хозяйственные преступления // Социальная эффективность норм об уголовной ответственности за посягательства на экономическую систему. - Горький, 1985. - С. 48-54.

2. Антипов В.В. Обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України. - Київ, 2005. - 19 с.

3. Антипов В.І. Щодо основних принципів визначення видів та розмірів покарань за Кримінальним кодексом України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голова ред.) та ін. - К.-Х.: „Юрінком Інтер”, 2002. - С. 83-86.

4. Архів Апеляційного суду Херсонської області. Кримінальна справа № 2-86/1997.

5. Архів Ворошиловського районного суду м. Донецька. Кримінальна справа № 1-14/99.

6. Архів Гірняцького районного суду м. Макіївки Донецької області. Кримінальна справа № 1-41/1999.

7. Архів Київського міського суду. Кримінальна справа № 1-45/1998.

8. Архів Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Кримінальна справа № 11-469/2002.

9. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713-1776 / Упоряд. Л.З. Гісцова, Л.Я. Демченко. - К.: Наукова думка, 1994. - 232 с.

10. Архів Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. Кримінальна справа № 1-395/2002.

11. Архів Петровського районного суду м. Донецька. Кримінальна справа № 1-200/1999.

12. Архів Слов'янського міського суду Донецької області. Кримінальна справа № 1-1027/1999.

13. Архів Хортицького районного суду м. Запоріжжя. Кримінальна справа № 1-296/2004.

14. Архів Центрально-міського районного суду м. Горлівки Донецької області. Кримінальна справа № 1-169/2000.

15. Архів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Кримінальна справа № 1-735/2002.

16. Архів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Кримінальна справа № 1-678/2003.

17. Архів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Кримінальна справа № 1-0408/2001.

18. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. - Минск: Вышэйш. школа, 1976. - 384 с.

19. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. - Киев: Вища школа. Головное изд-во, 1980. - 216 с.

20. Безбородов Д. Общая характеристика вины соучастников преступления // Уголовное право. - 2004. - № 2. - С. 9-11.

21. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. - М.: Стелс, 1995. - 304 с.

22. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути её реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. - 176 с.

23. Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). - СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. - 505 с.

24. Богатирьов І. Періоди розвитку кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (історико-правовий аспект) // Юридична Україна. - 2004. - № 5. - С. 63-68.

25. Богатирьов І.Г. Кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією): Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2006. - 32 с.

26. Богатирьов І.Г. Кримінально-виконавче право України: Навчальний посібник для студентів, курсантів, слухачів вищих юридичних навчальних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації. - 2-е вид., доп. і перероб. - Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - 244 с.

27. Бондарєв В.В., Василишин В.О. Щодо призначення кримінального покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 11 (51). - С. 39-41.

28. Борьба с преступностью в Украинской ССР / Автор очерка и составитель документов профессор П.П. Михайленко. - Т. 1 (1917-1925 г. г.). - К.: КВШ МООП СССР, 1966. - 831 с.

29. Борьба с преступностью в Украинской ССР / Автор очерка и составитель документов профессор П.П. Михайленко. - Т. 2 (1926-1967 г. г.). - К.: КВШ МООП СССР, 1967. - 952 с.

30. Бугаєв В.А. Правове закріплення спеціальних кримінальних покарань у кримінальному законодавстві України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 4 (30). - 2004. - С. 64-70.

31. Бурдін В.М. Санкції окремих статей Особливої частини КК потребують змін // Життя і право. - 2004. - № 4. - С. 44-51.

32. Васильев А.И., Павлухин А.Н. Исполнение уголовных наказаний, не связанных с мерами исправительно-трудового воздействия на осуждённых: Учебное пособие. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1988. - 84 с.

33. Велиев С.А. Принципы назначения наказания. - СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. - 388 с.

34. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. - 1440 с.

35. Ветрова Г.Н. Санкции в судебном праве. - М.: Наука, 1991. - 160 с.

36. Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та основи пробації: Курс лекцій / Під заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.Г. Богатирьова. - Чернігів: Просвіта, 2007. - 236 с.

37. Виттенберг Г.Б. Развитие основных принципов уголовного права в новом уголовном кодексе РСФСР // Правоведение. - 1962. - № 4. - С. 88-95.

38. Волков Г.И. О соучастии в должностном преступлении // Вестн. сов. юстиции. - 1923. - № 4. - С. 90-92.

39. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М.: Юрид. лит., 1983. - 208 с.

40. Герасименко В.П. Заміна покарання більш м'яким при його відбуванні за кримінальним правом України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х., 2007. - 20 с.

41. Голіна В., Тютюгін В. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю // Радянське право. - 1976. - № 1. - С. 38-42.

42. Голіна В.В. Судимість: Монографія. - Харків: „Харків юридичний”, 2006. - 384 с.

43. Горелик А.С. Положения Общей части Уголовного права о назначении наказания (понятие, классификация, соотношение) // Совершенствование уголовного законодательства и практика его применения: Межвуз. сб. - Красноярск, 1989. - С. 78-79.

44. Горшков О.П. Законодательные пределы назначения уголовного наказания // Построение правового государства: вопросы теории и практики. - Ярославль, 1990. - С. 106-107.

45. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.

46. Грозовський І.М. Звичаєве право запорозьких козаків: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НЮрА ім. Ярослава Мудрого. - Х., 1998. - 17 с.

47. Грозовський І.М. Козацьке право // Право України. - 1997. - № 6. - С. 76-80.

48. Гура Р.М. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х., 2003. - 20 с.

49. Гура Р.М. Застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голова ред.) та ін. - К.-Х.: „Юрінком Інтер”, 2002. - С. 96-98.

50. Гуржій О.І. Право в українській козацькій державі (друга половина XVII - XVIII ст.). - К.: Ін-т історії України АН України, 1994. - 48 с.

51. Декрет Совета Народных Комиссаров РСФСР от 28 января 1918 г. // Сборник Указов РСФСР. - 1918. - № 28. - Ст. 362.

52. Денисов С.Ф., Шиян Д.С. Покарання, пов'язані з позбавленням певних прав, за кримінальним законодавством деяких зарубіжних країн // Влада. Людина. Закон. Юридичний науково-публіцистичний журнал. - 2002. - № 6 (червень). - С. 165-169.

53. Денисова Т.А. Кримінальне покарання та функції його призначення і виконання за законодавством України: Навчальний посібник. - Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2004. - 152 с.

54. Дударь Н.Н. Общие начала назначения наказания: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / МГУ. - М., 2004. - 20 с.

55. Дуюнов В.К., Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: теория и практика. - Фрунзе: Издательство «Илим», 1986. - 240 с.

56. Европейская конвенция о международных последствиях лишения права управления автомототранспортными средствами (ЕТС № 88) от 03 июня 1976 г. // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. - М.: СПАРК, 1998. - С. 336-340.

57. Егоров В. Проблемы эффективности уголовного принуждения в современных условиях // Борьба с преступностью. - 2004. - № 4. - С. 83-85.

58. Егорова Н. Служащий как специальный субъект преступления в уголовном праве России // Уголовное право. - 2004. - № 2. - С. 26-28.

59. Журбелюк Г.В. Кримінальне покарання як комплексна проблема: деякі історико-правові аспекти // Наукові записки. - Том 21. Юридичні науки. - 2003. - С. 56-66.

60. Загородников Н.И. Принципы советского социалистического уголовного права // Советское государство и право. - 1966. - № 5. - С. 71-74.

61. Закон СССР от 25 декабря 1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1959. - № 1. - Ст. 61.

62. Законы Уголовные (Св. Зак., т. ХV, изд. 1885 г. по прод. 1906 и 1908 г. г. с позднейшими узаконениями) / Алфавитный указатель, составленный Прис. повер. В.Н. Новиковым и Пом. прис. повер. Д.С. Постоловским. - С.-Петербург: Типография М.М. Стасюлевича, 1910. - 749 с.

63. Землянская З., Лужбин А. Назначение лишения права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью // Советская юстиция. - 1988. - №6. - С. 9-10.

64. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. - М.: Изд-во НОРМА, 2002. - 304 с.

65. Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. Курс российского уголовного права. Том 1. Общая часть. - М.: Норма, 2002. - 640 с.

66. Иллюстрированный энциклопедический словарь / Ред. В.И. Бородулин и др. - М.: Б. Р. энц., 1995. - 894 с.

67. Іванюк Т.І. Обставини, які пом'якшують покарання, за кримінальним правом України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2006. - 15 с.

68. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. - К.: Ін Юре. - 1996. - 368 с.

69. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А.С. Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та інші; За ред. А.С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384 с.

70. Капелюшник М.С. Лишение права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью // Уголовное право. - 2006. - № 12. - С. 25-27.

71. Качурин Д.В. Общие начала назначения наказания // Российский судья. - 2002. - № 8. - С. 35-37.

72. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. - М.: Наука, 1988. - 173 с.

73. КК Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст. 14.

74. Книженко О.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальним правом України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2003. - 20 с.