Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид кримінального покарання

Злочини, передбачені ч. 2 ст. 173, ч. ч. 1, 2 ст. 184, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 276, ст. 284, ст. 285 КК, є невеликої тяжкості зі спеціальними суб'єктами, ознаками яких є використання посади, що обіймається, для вчинення злочину. Проте у санкціях цих норм покарання у виді „позбавлення права...” взагалі не встановлено.

За вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 173 „Грубе порушення угоди про працю” КК, встановлений досліджуваний вид покарання як основний, а у ч. 2 цієї статті, у якій передбачений кваліфікований склад цього злочину (додається кваліфікуюча ознака - вчинення цієї дії стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України), „позбавлення права...” взагалі не встановлено. Хоча суб'єкт злочину, передбаченого і ч. 1, і ч. 2 ст. 173 КК - спеціальний, це службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремий громадянин або уповноважена ними особа, яка уклала з працівником угоду про працю (наявна ознака використання посади, що обіймається, для вчинення злочину). Це обидва злочини невеликої тяжкості.

У ч. 1 ст. 184 КК передбачена кримінальна відповідальність за незаконну вимогу оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я. Суб'єкт злочину спеціальний, це працівник державного чи комунального закладу охорони здоров'я (наявна ознака використання посади, що обіймається, для вчинення злочину). Однак розгляданий вид покарання у санкції цієї норми не встановлений.

У ч. 2 ст. 184 КК передбачена кримінальна відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я. Суб'єкт злочину спеціальний, це службова особа, до компетенції якої належить забезпечення існування повної мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я (наявна ознака використання посади, що обіймається, для вчинення злочину), але досліджуваний вид покарання у санкції цієї норми не встановлений.

У ч. 1 ст. 207 КК передбачена кримінальна відповідальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті. Суб'єкт злочину спеціальний, це службова особа підприємства, установи або організації незалежно від форми власності або особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи (наявна ознака використання посади, що обіймається, для вчинення злочину), але „позбавлення права...” не встановлено.

За вчинення злочинів, передбачених ч. ч. 1-3 ст. 276 КК („Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту”), досліджуваний вид покарання не встановлений, хоча у диспозиціях цих норм названий спеціальний суб'єкт - працівник залізничного, водного або повітряного транспорту (наявна ознака використання посади, що обіймається, для вчинення злочину). І злочин, передбачений ч. 1 ст. 276 КК, є злочином невеликої тяжкості.

За вчинення злочинів, передбачених ст. 284 „Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха” та ст. 285 „Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден” КК, розгляданий вид покарання не встановлений, хоча у диспозиціях цих статей названий спеціальний суб'єкт - капітан судна (наявна ознака використання посади, що обіймається, для вчинення злочину), і вони є злочинами невеликої тяжкості.

У санкціях ч. ч. 1, 2 ст. 150, ч. ч. 1, 2 ст. 157, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 158, ст. 170, ч. ч. 1, 2 ст. 203, ч. ч. 1-3 ст. 209, ч. ч. 1-3 ст. 224, ч. 2 ст. 258-2, ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 301, ч. ч. 1, 2 ст. 306, ч. 2 ст. 333, ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 363-1 КК „позбавлення права...” передбачено як додаткове обов'язкове покарання, тобто таке, що суд повинен обов'язково призначити засудженому на додаток до основного. Суб'єкт цих злочинів загальний. Це означає, що будь-яка фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності, може вчинити ці злочини. Проте, якщо ці злочини вчинить приватна особа, без використання своєї посади або певної діяльності, незрозуміло права обіймати які посади або займатися якою діяльністю суд повинен позбавити цю особу. Якщо цей злочин вчинить приватна особа без використання певної посади або певної діяльності, суд не має права позбавити цю особу права обіймати посади або займатися діяльністю, оскільки в цьому випадку суд порушить основну умову призначення цього виду покарання - це обов'язкове вчинення злочину з використанням певної посади або діяльності. Також суд не може позбавити засудженого права займатися явно злочинною діяльністю, оскільки ця діяльність є забороненою законом.

У ч. 1 ст. 150 КК передбачена кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку. У ч. 2 ст. 150 КК - за ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві. У санкціях цих норм „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний.

У ч. ч. 1, 2 ст. 157 КК передбачена кримінальна відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача. У санкціях цих норм „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний.

У ч. ч. 1, 5, 6 ст. 158 КК передбачена кримінальна відповідальність за фальсифікацію виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікацію підсумків голосування. У цих нормах „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний.

У ст. 170 КК передбачена кримінальна відповідальність за умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. „Позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цього злочину загальний.

У ч. 1 ст. 203 КК передбачена кримінальна відповідальність за зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями КК. У ч. 2 ст. 203 КК - за ті самі дії, якщо вони були пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності. У санкціях цих норм „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний.

У ч. 1 ст. 209 КК передбачена кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. У ч. 2 ст. 209 КК - за дії, передбачені ч. 1 ст. 209 КК, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі. У ч. 3 ст. 209 КК - за дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 209 КК, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі. У санкціях цих норм „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний.

У санкціях всіх трьох частин ст. 224 КК, що передбачає кримінальну відповідальність за виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів, встановлено покарання у виді „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове. Хоча суб'єкт цих злочинів загальний.

У санкції ч. 1 ст. 258-2 КК, що передбачає кримінальну відповідальність за публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами, „позбавлення права...” не встановлено. А у санкції кваліфікованого складу цього злочину, передбаченого ч. 2 ст. 258-2 КК, у якому додано кваліфікуючу ознаку - вчинення цього злочину з використанням засобів масової інформації, законодавець встановив „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання. Хоча суб'єкт цих обох злочинів загальний. І ці злочини - злочини середньої тяжкості. Водночас законодавець не передбачив досліджуваний вид покарання у санкції ч. 2 ст. 258-4 КК, що передбачає відповідальність за сприяння вчиненню терористичного акту, у тому числі вчинений службовою особою.

У ст. 300 КК передбачена кримінальна відповідальність за ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. У ч. 3 цієї статті - за ці дії, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Суб'єкт цих злочинів загальний. Проте лише у санкції ч. 3 цієї статті „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання.

Аналогічно у ст. 301 КК передбачена кримінальна відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів. У ч. 3 цієї статті - за ці дії, якщо ці дії вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру. Суб'єкт цих злочинів загальний, але „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання лише у санкції ч. 3 цієї статті.

У ч. 1 ст. 306 КК передбачена кримінальна відповідальність за використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. У ч. 2 цієї статті - за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах. У санкціях цих норм „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний.

У ч. 1 ст. 333 КК передбачена кримінальна відповідальність за порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, у ч. 2 цієї статті - за те саме діяння, вчинене повторно або організованою групою. „Позбавлення права...” встановлено у санкціях: ч. 1 - як додаткове факультативне, ч. 2 - як обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів загальний, і це злочини середньої тяжкості.

У санкції ч. 1 ст. 361 КК, що передбачає кримінальну відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, „позбавлення права...” встановлено як додаткове факультативне покарання. У санкції ч. 2 ст. 361 КК, у якій передбачена відповідальність за три кваліфікованих види складу злочину (вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, заподіяння значної шкоди) законодавець встановив „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання, хоча суб'єкт цих злочинів загальний.

У ст. 363-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового поширення повідомлень електрозв'язку. У санкції ч. 1 цієї статті „позбавлення права...” не встановлено, а у санкції ч. 2 цієї статті - встановлено як додаткове обов'язкове. Суб'єкт цих злочинів загальний. Ці злочини є злочинами середньої тяжкості.

Вважаємо, що не досить обґрунтовано „позбавлення права...” передбачене як додаткове факультативне покарання за злочини із загальним суб'єктом у санкціях ч. 2 ст. 134 „Незаконне проведення аборту”, ч. 1 ст. 161 „Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії”, ч. 1 ст. 333 „Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю”, ч. 1 ст. 361 „Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку” КК.

З огляду на це пропонуємо взагалі виключити „позбавлення права...” із санкцій цих норм, і призначати його при вчиненні цих злочинів із використанням певної посади або певної діяльності, посилаючись на ч. 2 ст. 55 КК.

Водночас „позбавлення права...” не встановлено за деякі злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, що передбачені нормами, у яких є пряма вказівка на можливість їх вчинення з використанням займаної посади або у зв'язку з зайняттям певною діяльністю: ст. 141, ч. 3 ст. 160, ч. 2 ст. 175, ч. ч. 2, 3 ст. 207, ч. 2 ст. 253, ч. 1, 2 ст. 267, ч. ч. 2, 3 ст. 276, ст. 288, ч. 2 ст. 328, ч. 2 ст. 329, ч. 2 ст. 344, ч. ч. 1, 2 ст. 370, ч. 2 ст. 371, ч. ч. 1, 2 ст. 372, ч. ч. 1, 2 ст. 373, ч. ч. 1, 2 ст. 375, ст. 380 КК.

Поряд із нормами, у яких суб'єкт злочину - загальний, у КК існують норми, у яких суб'єкт злочину може бути як загальний, так і спеціальний. Такими нормами є насамперед ті, що акумулюють у собі інші частини цієї ж статті КК, у одних з яких передбачений загальний суб'єкт, а в інших - спеціальний; або в яких, поряд з іншими кваліфікуючими ознаками, містяться ознаки спеціального суб'єкта: вчинення злочину службовою особою чи шляхом зловживання службовим становищем тощо. Прикладом першого випадку є ст. 143 „Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” КК. У цій статті в ч.ч. 1, 2, 3 - спеціальний суб'єкт, у ч. 4 - загальний суб'єкт, а в ч. 5 визначена кримінальна відповідальність за дії, передбачені ч. ч. 2, 3 чи ч. 4 цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю. Щодо другого випадку, то до нього належить ч. 2 ст. 308 КК, у якій передбачена відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. При вчиненні цього злочину шляхом зловживання службовим становищем - суб'єкт цього злочину спеціальний, а при вчиненні цього злочину з іншими кваліфікуючими ознаками - може бути й загальний, але це не виключає можливість вчинення цього злочину спеціальним суб'єктом. І в ч. 5 ст. 143 КК, і в ч. 2 ст. 308 КК „позбавлення права...” передбачено як додаткове обов'язкове покарання. У випадку, коли ці злочини вчинить загальний суб'єкт, приватна особа без використання певної посади або певної діяльності, суд не має права позбавляти винну особу права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У цих і подібних нормах також пропонуємо взагалі виключити „позбавлення права...” із санкцій цих норм, і призначати його при вчиненні цих злочинів із використанням певної посади або певної діяльності, посилаючись на ч. 2 ст. 55 КК [289, С. 277].

„Позбавлення права...” безпідставно передбачено за злочини, хоча й зі спеціальним суб'єктом, але ознаками якого є не використання для вчинення злочину посади, що обіймається, а інші ознаки. У такому випадку, особливо якщо досліджуваний вид покарання передбачений у санкції норми як додатковий обов'язковий, суд не може позбавити засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки винний не має прав, яких можна позбавити призначивши цей вид покарання або злочин вчиняється без їх використання.

Наприклад, у санкції ч. 4 ст. 158 КК, що передбачає кримінальну відповідальність за незаконну передачу іншій особі виборчого бюлетеня виборцем, встановлено „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цього злочину спеціальний. Це - виборець. Проте при призначенні судом „позбавлення права...” неможливе позбавлення політичних прав громадянина, оскільки це не передбачено законом [120, С. 6], і ця ознака спеціального суб'єкта пов'язана зі статусом особи, але не з обійманням певної посади або зайняттям певною діяльністю. У цій статті знову простежується непослідовність законодавця. У ч. 9 ст. 158 КК, що передбачає відповідальність за умисне надання неправдивих відомостей до органу Державного реєстру виборців, суб'єкт злочину хоча і спеціальний (виборець або уповноважена ним особа), але, на відміну від ч. 4 цієї статті, санкція покарання у виді „позбавлення права...” не містить.

У санкціях ст. ст. 219-222 КК „позбавлення права...” передбачено як додаткове обов'язкове покарання. Суб'єкт цих злочинів спеціальний. Ним є за злочини, передбачені ст. ст. 220-222 КК, у тому числі, громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності (у ст. 219 КК, у тому числі лише власник суб'єкта господарської діяльності). Проте у більшості ці ознаки не пов'язані з обійманням певної посади суб'єкта господарської діяльності; „позбавлення права...” не поширюється на право власності суб'єкта господарської діяльності та на право його заснування.

Крім цього, як це правильно зроблено в чинному КК, немає потреби передбачати покарання у виді „позбавлення права...” у санкціях кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за так звані злочини загальнокримінальної спрямованості, наприклад, умисне вбивство або зґвалтування та інші, оскільки суб'єкт цих злочинів - загальний. Вчинення цих злочинів із використанням певної посади або певної діяльності на практиці зведено до мінімуму, хоча теоретично можливе. При вчиненні цих злочинів із використанням певної посади або певної діяльності суд має право позбавити засудженого обіймати цю посаду або займатися цією діяльністю, посилаючись на ч. 2 ст. 55 КК. А у випадку кваліфікації одного суспільно небезпечного діяння за двома й більше нормами Особливої частини КК „позбавлення права...” повинно бути призначене за тією нормою, у якій передбачений спеціальний суб'єкт.

Виконавцем злочинів зі спеціальним суб'єктом може бути лише особа, наділена відповідними ознаками, вказаними в диспозиції статті Особливої частини КК. Звідси виходить, що особа, яка не є спеціальним суб'єктом, в індивідуальному порядку не може нести відповідальність за відповідною статтею КК [128, С. 309].

Чинне законодавство не містить загальних вказівок щодо можливості співучасті в злочинах зі спеціальним суб'єктом, де виконавцем є особа, наділена, крім загальних (вік, осудність), додатковими специфічними ознаками (службове становище, особливий вид професійної діяльності та ін.) [95, С. 156-157].

Ще в 20-х роках ХХ століття почалася дискусія про співучасть у злочині зі спеціальним суб'єктом [38; 153; 278] і триває до сьогодні [20]. Це пояснюється насамперед тим, що така співучасть прямо не регулюється законом, за винятком військових злочинів. Згідно з ч. 2 ст. 401 КК, за відповідними статтями розділу ХІХ КК несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом. Саме ці особи можуть виступати виконавцями військових злочинів. У ч. 3 ст. 401 КК зазначено, що особи, не зазначені в цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу. Звідси випливає, що будь-яка особа може бути співучасником військового злочину. Таке вирішення питання про співучасть зазначених осіб у військових злочинах загальновизнано [95, С. 157; 128, С. 310; 254, С. 81].

Згідно з ч. 2 ст. 29 КК, організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Тобто співучасть у злочині зі спеціальним суб'єктом осіб, які не є такими, тягне відповідальність за нормою закону, за якою кваліфіковано злочин, вчинений спеціальним суб'єктом. Особа, яка не є спеціальним суб'єктом, може бути у цій співучасті організатором, підбурювачем або пособником, а в певних випадках - і співвиконавцем [254, С. 89; 255, С. 5]. Проте, якщо як ознака спеціального суб'єкта виступає винятково особистісна властивість, що обтяжує або пом'якшує його відповідальність, то ця обставина не може бути поставлена у вину іншим співучасникам і впливати на їх відповідальність [254, С. 89; 255, С. 5].

З наведеного виходить, що покарання цим співучасникам призначається в межах санкції тієї статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою кваліфікуються діяння виконавця. Усі санкції норм Особливої частини КК, у яких передбачене „позбавлення права...” як основний вид покарання, є альтернативними, тобто в них крім цього виду покарання передбачені й інші види покарань. Якщо в санкції кримінально-правової норми передбачене „позбавлення права...” як основне покарання, то у суду є можливість альтернативно призначити співучасникам злочину інші види покарань, передбачені у санкції частини (статті) Особливої частини КК. Якщо „позбавлення права...” як додаткове факультативне покарання передбачене в санкції частини (статті) Особливої частини КК, то зрозуміло, що в суду є можливість не призначати „позбавлення права...” як додаткове до іншого основного покарання. Однак якщо в санкції „позбавлення права...” передбачене як додаткове обов'язкове покарання, можуть виникати проблеми щодо призначення розгляданого виду покарання як додаткового співучасникам (крім виконавця) злочину. У цьому разі, з одного боку, суд зобов'язаний призначити „позбавлення права...” як додаткове покарання, а з іншого - у певних випадках співучасниками (крім виконавця) може бути вчинений злочин без використання певної посади або певної діяльності як обов'язкової підстави призначення „позбавлення права...” Необхідно також врахувати, що, згідно зі ст. 26 КК, співучасть можлива лише у вчиненні умисного злочину. З огляду на це пропонуємо передбачити „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання в санкціях норм Особливої частини КК, за наявності інших підстав, за злочини з необережною формою вини, а за злочини з умисною формою вини передбачити цей вид покарання як факультативний.

„Позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання обґрунтовано передбачено за необережні злочини зі спеціальним суб'єктом, у яких неможлива співучасть: ч. ч. 1, 2 ст. 131 „Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби”, ч. 1 ст. 139 „Ненадання допомоги хворому медичним працівником”, ч. 2 ст. 140 „Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником”, ст. 236 „Порушення правил екологічної безпеки”, ч. 2 ст. 272 „Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою”, ч. 2 ст. 273 „Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах”, ч. ч. 1, 2 ст. 274 „Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки”, ч. 2 ст. 275 „Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд”, ч. 3 ст. 286 „Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами”, ч. 2 ст. 326 „Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами”, ч. 2 ст. 367 „Службова недбалість” КК.

„Позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання необґрунтовано встановлено за злочини зі спеціальним суб'єктом, що можуть вчинятися умисно, та у яких можлива співучасть: ч. 1 ст. 142, ч. ч. 2, 5 ст. 143, ч. 3 ст. 144, ч. ч. 1, 2 ст. 151, ч. ч. 3, 4 ст. 157, ч. 3 ст. 158, ч. 2 ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 183, ч. ч. 2-5 ст. 191, ч. 2 ст. 208, ч. ч. 1, 2 ст. 209-1, ч. 2 ст. 210, ч. ч. 1, 2 ст. 211, ч. ч. 2, 3 ст. 212, ч. 3 ст. 212-1, ст. 219, ст. 220, ст. 221, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ч. 1 ст. 225, ст. 227, ст. 232-1, ст. 237, ч. 2 ст. 308, ч. ч. 2, 3 ст. 312, ч. ч. 1, 2 ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 320, ч. 2 ст. 330, ч. 2, 3 ст. 362, ч. ч. 1-3 ст. 364, ч. ч. 1-3 ст. 365, ч. ч. 1, 2 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. ч. 1-3 ст. 368, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 374, ч. ч. 1-3 ст. 382, ч. 2 ст. 387, ч. 2 ст. 397 КК. З огляду на це пропонуємо у санкціях цих норм замінити „позбавлення права...” з додаткового обов'язкового на додаткове факультативне.

На практиці у зв'язку з цим виникають проблеми. Так, вироком Ялтинського міського суду від 4 лютого 2002 р. з урахуванням змін, внесених ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 квітня 2002 р., Т. засуджено за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК, та за сукупністю злочинів визначено чотири роки позбавлення волі з позбавленням на три роки права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями. Т. визнано винним у пособництві вчиненню директором МПП Б. службового підроблення та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем [256, С. 109-110]. Перевіривши кримінальну справу, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ визнала, що додаткове покарання призначено необґрунтовано та безпідставно, оскільки як визнав установленим апеляційний суд, Т. на час вчинення злочинів, за які його засуджено, не був службовою особою. Тому це рішення виключене з вироку й ухвали апеляційного суду [257, С. 52-54]. Т. визнано винним у пособництві вчиненню злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК. У санкціях цих норм „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання, тобто таке, що суд зобов'язаний призначити. Згідно з ч. 2 ст. 29 КК, пособник підлягає відповідальності за ч. 5 ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Покарання пособнику також призначається в межах санкції тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виникає протиріччя, оскільки Т. на час вчинення злочинів не був службовою особою.

Однак зазначена пропозиція має і свої недоліки. Так, у цьому випадку за менш суспільно небезпечну форму вини (необережну) може бути передбачено „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання, а за більш небезпечну (умисну) - як додаткове факультативне.

В.І. Тютюгін, аналізуючи кримінальне законодавство радянських часів, дійшов висновку, що „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання передбачене законодавцем у санкціях статей Особливої частини КК УРСР за злочини, що вчиняються за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, якщо характер вчиненого злочину свідчить про неможливість збереження за винним права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю; крім того, якщо застосування лише основного покарання недостатнє для виправлення винного, доцільно посилити попереджувальний вплив покарання шляхом приєднання додаткової міри. У випадках, коли злочин менш небезпечний, коли використання посади або діяльності для вчинення злочину не завжди досягає ступеня, який свідчить про неможливість збереження за винним права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, а виправлення винного у багатьох випадках може бути досягнуто без застосування додаткового покарання, законодавець вказує в санкції статті Особливої частини КК лише на можливість (факультативність) застосування додаткового покарання у виді „позбавлення права...”. У більшості випадків це має місце при вчиненні необережних злочинів або навіть умисних, які являють собою порівняно невелику небезпеку, і вчинені при відсутності обставин, що обтяжують відповідальність [221, С. 117-118]. Однак ці правила не враховують вищезазначені випадки призначення покарання у виді „позбавлення права...” співучасникам (крім виконавця) злочину зі спеціальним суб'єктом. Звісно, можна також ці випадки вказати у Загальній частині КК, але доречність збільшення кількості винятків із загальних правил є доволі сумнівною.

Крім того, у КК є норми, у яких є вищевказані підстави для встановлення в санкціях „позбавлення права...” як додаткового покарання, але міститься кваліфікуюча ознака - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. У цих нормах пропонуємо також установити „позбавлення права...” як додаткове факультативне покарання.

У зв'язку з можливістю призначення „позбавлення права...” як додаткового покарання за наявності певних підстав у випадках, коли воно не передбачено в санкції статті Особливої частини КК, виникає питання про доцільність наявності взагалі „позбавлення права...” як додаткового факультативного в санкціях статей, частин статей Особливої частини КК.

Передбачивши „позбавлення права...” як додаткове факультативне покарання у відповідних санкціях норм Особливої частини КК, законодавець цим самим зобов'язує суд обговорювати у відповідних випадках питання про доцільність його призначення. Водночас він надає суду можливість призначити це додаткове покарання на свій розсуд [70, С. 26].

Звернемо увагу на певну непослідовність законодавчої регламентації „позбавлення права...”. У Загальній частині КК закріплений вид покарання під указаним найменуванням, а в його Особливій частині, крім цього найменування, передбачається й інше. Взагалі треба вказати, що законодавець неуважно поставився до формулювання санкцій статей Особливої частини КК саме в тій частині, що стосується покарання у виді „позбавлення права...”. Так, у деяких випадках, зокрема, у п'яти нормах Загальної частини та в санкціях сорока однієї норми Особливої частини КК (п. 3 ст. 51, ст. 55, ч. 3 ст. 72, ст. 77, ч. 2 ст. 98, ч. 1 ст. 131, ч. ч. 1, 2 ст. 150, ч. ч. 1-4 ст. 157, ч. ч. 1-8, 10-12 ст. 158, ч. 2 ст. 158-1, ч. 2 ст. 159, ч. ч. 2, 3 ст. 209, ч. ч. 1, 2 ст. 209-1, ч. 2 ст. 211, ст. 219, ч. 2 ст. 222, ч. 1 ст. 253, ст. 254, ч. 2 ст. 258-1, ч. ч. 1, 2 ст. 306, ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 330, ч. 2 ст. 351, ч. ч. 2, 3 ст. 362, ч. 2 ст. 363-1, ч. 2 ст. 382, ч. 2 ст. 387, ч. 2 ст. 397 КК) він називає його „позбавлення права обіймати певні посади або (курсив наш. - Д.Ш.) займатися певною діяльністю”. В одній статті Загальної частини та ста шістнадцяти санкціях норм Особливої частини КК (п. 3 ст. 89, ч. 2 ст. 131, ст. 132, ч. 2 ст. 134, ч. ч. 1, 2 ст. 137, ч. ч. 1, 2 ст. 139, ч. ч. 1, 2 ст. 140, ч. ч. 1, 2 ст. 142, ч. ч. 1-3 ст. 143, ч. ч. 1-3 ст. 144, ст. 145, ч. ч. 1, 2 ст. 151, ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 168, ст. 170, ч. 3 ст. 176, ч. 3 ст. 177, ч. ч. 1, 2 ст. 183, ч. ч. 1-5 ст. 191, ч. ч. 1, 2 ст. 203, ч. 2 ст. 208, ч. ч. 1, 2 ст. 210, ч. 1 ст. 211, ч. ч. 1-3 ст. 212, ч. ч. 1-3 ст. 212-1, ст. 220, ст. 221, ч. 1 ст. 222, ч. ч. 1, 2 ст. 223, ч. ч. 1-3 ст. 224, ч. ч. 1, 2 ст. 225, ст. 227, ч. 3 ст. 229, ст. 232, ст. 232-1, ст. 236, ст. 237, ч. ч. 1, 2 ст. 238, ч. ч. 1, 2 ст. 239, ч. ч. 1, 2 ст. 240, ч. 1 ст. 242, ч. ч. 1-3 ст. 243, ст. 251, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 271, ч. ч. 1, 2 ст. 272, ч. ч. 1, 2 ст. 273, ч. ч. 1, 2 ст. 274, ч. ч. 1, 2 ст. 275, ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. ч. 2, 3 ст. 312, ч. ч. 1, 2 ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 320, ч. 1 ст. 323, ч. ч. 1, 2 ст. 326, ч. 1 ст. 328, ч. 1 ст. 329, ч. 1 ст. 330, ч. 2 ст. 343, ч. ч. 1, 2 ст. 361, ст. 363, ч. ч. 1-3 ст. 364, ч. ч. 1-3 ст. 365, ч. ч. 1, 2 ст. 366, ч. ч. 1, 2 ст. 367, ч. ч. 1-3 ст. 368, ч. ч. 1, 3 ст. 382, ч. ч. 1, 2 ст. 388) він називає його „позбавлення права обіймати певні посади чи (курсив наш. - Д. Ш.) займатися певною діяльністю”.

У санкції ч. 5 ст. 143 „Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” КК це покарання взагалі названо як „позбавлення права обіймати певні посади і (курсив наш. - Д. Ш.) займатися певною діяльністю”. Невже законодавець тим самим вказав на обов'язковість позбавлення за цей злочин і права обіймати певні посади, і права займатися певною діяльністю одночасно. У такому випадку, якщо будуть підстави для призначення лише одного з видів „позбавлення права…”, суд не зможе цього зробити. Суб'єкт цього злочину, залежно від форми його вчинення, може бути як загальний, так і спеціальний. Аналіз норми, суб'єкта та об'єктивної сторони злочину свідчить про те, що в цьому випадку немає якихось виняткових підстав, а отже, таке формулювання „позбавлення права...” в санкції цієї норми є необґрунтованим і безпідставним.

Також треба відзначити, що в окремих випадках у межах однієї статті в санкціях різних її частин уживається різний сполучник. Так, у санкціях ч. 2 ст. 131, ч. 1 ст. 211, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 330, ч. ч. 1, 3 ст. 382 КК ідеться про „позбавлення права обіймати певні посади чи (курсив наш. - Д.Ш.) займатися певною діяльністю”, а в ч. 1 ст. 131, ч. 2 ст. 211, ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 330, ч. ч. 2 ст. 382 КК указується про „позбавлення права обіймати певні посади або (курсив наш. - Д.Ш.) займатися певною діяльністю”. Вказані неточності скоріше за все обумовлені філологічною правкою кримінального закону, без узгодження цих питань з юристами. У КК УРСР 1960 р. вказане покарання називалося „позбавлення права займати (курсив наш. - Д. Ш.) певні посади або займатися певною діяльністю”. Проте вже в КК 2001 р. законодавець формулює його назву як „позбавлення права обіймати (курсив наш. - Д. Ш.) певні посади або займатися певною діяльністю”. Проте в ч. 2 ст. 82 КК законодавець чомусь повертається до його старої назви - „позбавлення права займати (курсив наш. - Д. Ш.) певні посади або займатися певною діяльністю”. Звичайно, що така ситуація є неприпустимою, адже в п. 3 ст. 51 КК та ст. 55 КК це покарання називається „позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю” і саме так воно повинно формулюватися в санкціях статей Особливої частини КК та статтях Загальної частини КК [31, С. 49]. У санкціях норм Особливої частини КК, у яких передбачене „позбавлення права...”, інші види покарань законодавцю потрібно вказувати через сполучник „чи”. Наприклад, „...карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю... чи обмеженням волі...”.

Згідно з ч. 1 ст. 55 КК, „позбавлення права...” як додаткове покарання може бути призначене на строк від одного до трьох років. У санкціях переважної більшості норм Особливої частини КК встановлений розмір у межах максимального строку „позбавлення права...” як додаткового покарання. Однак у санкціях ч. 5 ст. 158 „Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування”, ч. 2 ст. 271 „Порушення вимог законодавства про охорону праці”, ч. 2 ст. 275 „Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд”, ч. 1 ст. 361 „Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку” КК вища межа цього виду покарання як додаткового становить два роки. У цьому простежується непослідовність законодавця.

За злочин невеликої тяжкості, передбачений ч. 5 ст. 158 КК, у санкції встановлено „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання на строк до двох років, а, наприклад, за злочин невеликої тяжкості, передбачений ч. 1 ст. 157 „Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача” КК, який перебуває у тому ж розділі V („Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свободи людини і громадянина”), що і перший злочин, „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове на строк до трьох років.

Склади злочинів, передбачені ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 275 КК, входять у розділ Х КК „Злочини проти безпеки виробництва”. У двох розгляданих нормах покарання у виді „позбавлення права...” передбачене як додаткове факультативне (необов'язкове для призначення судами). За ступенем тяжкості злочин, передбачений ч. 2 ст. 271 КК, є тяжким, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 275 КК, є злочином невеликої тяжкості. Але, наприклад, у цьому ж розділі Х „Злочини проти безпеки виробництва” є злочин невеликої тяжкості, передбачений ч. 1 ст. 272 „Порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою” КК, у санкції якої передбачене додаткове факультативне покарання у виді „позбавлення права...” на строк до трьох років. Таким чином, обидва злочини, передбачені і ч. 2 ст. 275 КК, і ч. 1 ст. 272 КК, входять до одного розділу, є злочинами невеликої тяжкості. У санкціях цих норм передбачене додаткове факультативне покарання у виді „позбавлення права...” Однак за перший злочин „позбавлення права...” може бути призначене на строк до двох років, а за другий - до трьох років.

Незрозуміло також чому за тяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст. 271 КК, максимальний строк „позбавлення права...” становить два роки, а за злочин невеликої тяжкості, передбачений тією ж ч. 1 ст. 272 КК, цей строк становить три роки.

За злочин середньої тяжкості, передбачений ч. 1 ст. 361 КК, законодавець встановив „позбавлення права...” як додаткове факультативне покарання на строк до двох років. У цьому ж розділі за злочин невеликої тяжкості, передбачений ст. 363 „Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється” КК, „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання на строк до трьох років. За злочини середньої тяжкості, передбачені ч. 2 ст. 362 „Несанкціоновані дії з інформацією, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї” та ч. 2 ст. 363-1 „Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку” КК, „позбавлення права...” встановлено як додаткове обов'язкове покарання на строк до трьох років.

З огляду на це вважаємо необґрунтованим встановлення законодавцем у санкціях ч. 5 ст. 158, ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 275, ч. 1 ст. 361 КК вищої межі „позбавлення права...” як додаткового - два роки, і пропонуємо встановити у санкціях усіх норм цей строк - три роки.

У санкціях норм Особливої частини КК, у яких передбачене покарання у виді „позбавлення права...”, спостерігається встановлення розміру цього виду покарання переважно у межах максимального строку, встановленого у ч. 1 ст. 55 Загальної частини КК: як основне покарання - до п'яти років, як додаткове - до трьох років. Пропонуємо в таких санкціях Особливій частині КК розмір покарання не вказувати, а визначати його за правилами Загальної частини КК. Звичайно, що це стосується і деяких інших видів покарань. Тобто в санкції, наприклад, можна зазначати „...карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи громадськими роботами або арештом...”. Це дозволить, не змінюючи змісту закону, дещо скоротити його обсяг [264, С. 92]. Є.В. Благов наголошує на тому, що, з точки зору принципу нормативної економії, це зайва інформація, оскільки максимальний строк вже зазначено у відповідних статях Загальної частини КК, що регулюють всі загальні правила застосування покарання [23, С. 63].

У переважній більшості санкцій кримінально-правових норм не встановлено також мінімального строку, на який може бути призначено покарання у виді „позбавлення права...” за вчинений злочин. Цей строк встановлений тією ж ч. 1 ст. 55 КК: як основного покарання - від двох років, як додаткового - від одного року. Проте лише у санкціях ч. ч. 1, 2 ст. 157 „Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача”, ч. ч. 1-4, 10, 11 ст. 158 „Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування”, ч. 2 ст. 159 „Порушення таємниці голосування” КК законодавець незрозуміло для чого встановив нижчу межу „позбавлення права...” як додаткового покарання - один рік. Крім цього, незрозуміло з яких причин встановлено лише у ст. 157 (ч. ч. 3, 4), ст. 158 КК (ч. ч. 6-8, 12) мінімальний строк „позбавлення права...” як додаткового обов'язкового покарання два роки. Вважаємо це принаймні дискусійним.

У теорії кримінального права та у літературі немає суттєвих заперечень щодо строку „позбавлення права...”, тому вважаємо, що його призначення на строк, що не перевищує п'яти років як основне покарання і трьох років як додаткове, найкраще забезпечує досягнення його мети: виправлення засудженого і запобігання вчиненню аналогічних злочинів як ним, так і іншими особами. Застосування цього покарання на більш тривалий строк викликає у засудженого надмірні переживання і може призвести до виникнення у нього почуття озлоблення, ускладнити повернення його до колишньої професії. Не слід забувати, що в певних випадках ідеться про усунення з посади, як правило, висококваліфікованих спеціалістів та організаторів виробництва (керівників підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також їх заступників, головних (старших) бухгалтерів тощо). Тому позбавлення їх права обіймати відповідні посади або займатися відповідною діяльністю на тривалий строк може мати небажані соціальні наслідки. Вважаємо, що це покарання здатне повністю виконати свою карально-запобіжну функцію протягом законодавчо встановленого строку.

Таким чином, з метою диференціації кримінальної відповідальності та підвищення ефективності призначення покарання у виді „позбавлення права...” при встановленні цього виду покарання в санкціях норм Особливої частини КК пропонуємо виходити з таких положень. „Позбавлення права...” як основне або як додаткове покарання повинно бути встановлено у санкціях тих кримінально-правових норм, у яких воно безпосередньо пов'язане зі складом злочину, тобто коли використання певної посади або певної діяльності при вчиненні злочину або безпосередньо вказане у диспозиції норми, або випливає з її змісту (коли на це вказує суб'єкт злочину або об'єктивна сторона (суспільно небезпечне діяння), визначені у диспозиції норми). „Позбавлення права...” як основне або як додаткове покарання повинно бути встановлено лише в санкціях тих норм, у яких передбачений спеціальний суб'єкт, який може вчинити злочин у зв'язку з особливостями суспільно небезпечного діяння лише з використанням певної посади або певної діяльності. „Позбавлення права...” як основне покарання повинно бути встановлено на строк до 5 років лише за вчинення злочинів невеликої тяжкості. „Позбавлення права...” як додаткове покарання повинно бути встановлено на строк до 3 років за вчинення злочинів середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів; крім того, воно як додаткове обов'язкове покарання повинно бути встановлено за вчинення злочинів, у яких неможлива співучасть, тобто за вчинення необережних злочинів, а як додаткове факультативне - за вчинення злочинів, у яких можлива співучасть, тобто за вчинення умисних злочинів. Якщо „позбавлення права...” не випливає зі складу злочину, воно може бути призначене як додаткове покарання по конкретній кримінальній справі з урахуванням її обставин, якщо на це є підстави, з посиланням на ч. 2 ст. 55 КК.

Висновки до розділу 2

1. Виходячи з положення, що кожному виду кримінального покарання мають бути притаманні всі ознаки загального поняття покарання, передбачені в ч. 1 ст. 50 КК, виявляється невідповідність ознак, що характеризують зміст загального поняття покарання, змісту окремих видів покарання, що полягають у позбавленні прав і свобод засудженого.

Для усунення невідповідності пропонуємо ч. 1 ст. 50 КК доповнити вказівкою на те, що покарання полягає не лише в обмеженні, але й в позбавленні засудженого прав і свобод та викласти загальне поняття покарання в такій редакції: „Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні або позбавленні прав і свобод засудженого”.

2. Виявлено, сформульовано та проаналізовано ознаки „позбавлення права...” як виду кримінального покарання й визначено його зміст. „Позбавлення права...” становлять два відносно самостійних види покарань: позбавлення права обіймати певні посади та позбавлення права займатися певною діяльністю.

Позбавлення права обіймати певні посади полягає у припиненні на визначений судом строк права перебування на посадах в державних органах та їх апараті, в органах місцевого самоврядування або на посадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, якщо надані за посадою повноваження використовувала особа для вчинення злочину.

Позбавлення права займатися певною діяльністю полягає у припиненні на визначений судом строк права на службову або професійну діяльність, чи іншу діяльність, регламентовану відповідними правилами, якщо її здійснення пов'язане із вчиненням злочину.

3. В Особливій частині КК передбачені два спеціальних види „позбавлення права...”: „позбавлення права керувати транспортними засобами” (ч. 1-3 ст. 286 КК) і „позбавлення права обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів” (ст. 287 КК).

4. Наведено додаткові аргументи щодо поширення „позбавлення права...” не тільки на службову і професійну діяльність, але й на іншу діяльність, що регламентується відповідними правилами, які передбачають конкретні права та обов'язки.

5 У визначеній у ст. 51 КК системі покарань серед дванадцяти видів покарань „позбавлення права...” знаходиться за ступенем порівняльної суворості лише на третьому місці, а отже, воно є відносно не суворим видом покарання, а тому як основне повинно бути встановлено лише за злочини невеликої тяжкості.

6. Шляхом дослідження критеріїв класифікації видів покарань, визначається належність „позбавлення права...” до спеціальних строкових видів покарань, що можуть застосовуватись як основні і як додаткові; непов'язаних з позбавленням волі та з обмеженнями майнового характеру; як додаткове покарання воно може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції норми Особливої частини КК; може бути призначене й неповнолітнім лише як додаткове покарання.

7. Враховуючи сутність та зміст цього виду покарання, висловлюється думка про обґрунтованість його передбачення як основного покарання лише щодо злочинів невеликої тяжкості. Пропонуємо виключити його як основне покарання із санкцій ч. 2 ст. 376, ст. 251 КК, якими встановлено відповідальність за злочини середньої тяжкості.

8. Аргументовано висновок про допустимість встановлення цього виду покарання як додаткового обов'язкового щодо злочинів, вчинених через необережність, та про недопустимість його встановлення щодо злочинів, що можуть бути вчинені у співучасті із спеціальним суб'єктом. Запропоновано замінити „позбавлення права...” як додаткове обов'язкове покарання на факультативне у ч. ч. 2, 5 ст. 143, ч. 3 ст. 144, ч. 2 ст. 151, ч. ч. 3, 4 ст. 157, ч. 3 ст. 158, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 183, ч. ч. 2-5 ст. 191, ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 209-1, ч. 2 ст. 210, ч. ч. 1, 2 ст. 211, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 212-1, ч. 2 ст. 222, ст. 232-1, ст. 237, ч. 2 ст. 308, ч. ч. 2, 3 ст. 312, ч. 2 ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 320, ч. 2 ст. 330, ч. 2, 3 ст. 362, ч. ч. 2, 3 ст. 364, ч. ч. 1-3 ст. 365, ч. 2 ст. 366, ч. ч. 1-3 ст. 368, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 374, ч. ч. 1-3 ст. 382 КК.

9. Аргументовано висновок про те, що наявність у санкції „позбавлення права...” як додаткового обов'язкового покарання виключає можливість призначення такого покарання як основного. Пропонуємо виключити цей вид покарання як додатковий обов'язковий із санкції ч. 1 ст. 175 КК.

10. Призначення „позбавлення права...” як додаткового покарання можливе до виправних робіт за умови обіймання засудженим іншої посади або зайняття ним іншою діяльністю, ніж ті, що пов'язувалися із злочином. Висловлюється думка про безпідставність передбачення у санкції ст. 232 КК „позбавлення права...” як додаткового покарання лише щодо одного з основних покарань. Непоширення його на випрані роботи та позбавлення волі не має обґрунтування.

11. При побудові переважної більшості санкцій альтернативні види покарань розташовані з урахуванням ст. 51 КК від менш до більш суворого. Розташування „позбавлення права...” в ч. 1 ст. 137, ст. 145, ч. 2 ст. 171, ч. 1 ст. 183, ч. 2 ст. 351 КК не відповідає вимогам ст. 51 КК. Пропонуємо перемістити це покарання на відповідне місце.

РОЗДІЛ 3. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

3.1 Правові підстави призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Призначення покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і завершальною стадією застосування кримінально-правової норми щодо особи, визнаної судом винною у вчиненні злочину.

Воно полягає у визначенні певного виду й розміру кримінального покарання, необхідного та достатнього для досягнення мети покарання по конкретній кримінальній справі. Можливість призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від законодавчого визначення положень, якими має керуватися суд при призначенні покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Правові ж підстави призначення покарання КК не визначена. Оскільки застосування норм кримінального права з призначенням покарання, у тому числі покарання у виді „позбавлення права...”, є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності [266, С. 4], то і підстава призначення покарання повинна співпадати з підставою кримінальної відповідальності або співвідноситись з нею як часткове і загальне.

Таким чином, загальною підставою призначення будь-якого покарання, у тому числі й „позбавлення права...”, є вчинення особо суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, тобто містить усі елементи складу злочину та їх обов'язкові ознаки. Відсутність хоча б однієї з обов'язкових ознак елементів складу злочину породжує відсутність цього елементу, до якого вона належить, а відсутність елементу складу злочину породжує відсутність усього складу злочину. Якщо немає складу злочину, то у цьому випадку не може йти мова про кримінальну відповідальність, а отже, і про покарання. Поряд із цією підставою існують ще й інші підстави та умови, які стосуються призначення лише виключно покарання у виді „позбавлення права...”

Хоча злочини, за вчинення яких можливе призначення „позбавлення права...” як основного або як додаткового покарання різні, посягають на різні суспільні відносини, вчиняються в різних сферах, різними діяннями, тягнуть настання різних суспільно небезпечних наслідків, але всі вони повинні відповідати певним підставам, які дадуть право суду призначити цей вид покарання за їх вчинення.