Підстави кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за Кримінальним кодексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Підстави кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за Кримінальним кодексом України

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Чаричанський Олександр Олександрович

Зміст

Вступ

Розділ I. Об'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

1.1 Родовий об'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

1.2 Безпосередній об'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

1.3 Предмет легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

1.4 Висновки

Розділ II. Об'єктивна сторона легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

2.1 Злочинне діяння

2.2 Форми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

2.3 Висновки

Розділ III. Суб'єктивні ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

3.1 Суб'єктивна сторона легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

3.2 Суб'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

3.3 Висновки

Розділ IV. Кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом та її відмежування від суміжних злочинів

4.1 Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

4.2 Відмежування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом від суміжних злочинів

Підсумки

Список літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Процес реформування суспільного життя України на сьогоднішній час поєднаний із подоланням певних труднощів економічного, політичного й організаційного порядку, зумовлених перехідним етапом у розвитку країни, що створює сприятливе підґрунтя для вчинення ряду злочинних діянь, які перешкоджають нормальному розвитку сфери господарської діяльності. Одним із них є легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. В умовах поширення тіньової економіки це явище давно вже стало загальнодержавною проблемою і потребує вирішення саме на загальнодержавному рівні. Актуалізують цю проблему і внутрішні особливості легалізації „брудних” грошей як специфічного економічного процесу: адже тіньові фінансово-господарські операції завуальовані під легітимні, набувають форм прямого продовження криміногенних економічних відносин. Це підтверджує тезу, що сучасна ринкова економіка України будується значною мірою шляхом трансформації легальної економіки у тіньову. У ході такої метаморфози відбувається взаємозбагачення обох структур: легальна економіка постачає тіньовій усі види ресурсів, виробничий досвід, технології, менеджмент, а сама збагачується тіньовою економічною поведінкою, тіньовим економічним мисленням і поступово криміналізується. Відмивання грошей отримало значного поширення в усьому світі. Як відзначається у статистичних джерелах, річна частка відмивання грошей становить у світовій економіці 2-5%, тобто близько 800-1000 млрд. американських доларів. Цей злочин вчинюється все частіше й на Україні. Його небезпечність надзвичайно велика з огляду на те, що він завдає шкоди сфері господарської діяльності, є джерелом фінансування організованої злочинності, сприяє розвитку міжнародної корупції, може наносити шкоди суспільним відносинам у сфері громадської безпеки, правосуддя, власності.

Посягання на сферу господарської діяльності, особливо на суспільні відносини, що складаються з приводу заборони використання у ній майна, одержаного злочинним шляхом, законодавчо вважається тяжким злочином, який характеризується підвищеною небезпекою. Кримінальна норма про легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК, далі по тексту - відмивання грошей, легалізація) уперше з'явилася у Кримінальному кодексі України 2001 р. і була поміщена в розділі VII „Злочини у сфері господарської діяльності”. Згодом вона зазнала суттєвих змін і тепер сформульована наступним чином:

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом:

1. Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ним, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або у особливо великому розмірі, ?

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Примітка 1. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених статтями 207 і 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи;

2. Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були грошові кошти чи інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Варто зауважити, що ця норма після її зміни стала більш вдалою, внаслідок чого зникли деякі притаманні попередній редакції норми недоліки, однак і сьогодні вона залишається складною для сприйняття і застосування, тому її редакція потребує подальшого вдосконалення. Як зазначала практика, станом на травень 2002 р. в Україні було порушено лише 277 кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст. 209 КК України, при чому лише 53 справи було направлено до суду (19,13%). За інформацією (на той час) голови ДПА України М. Азарова з 1 вересня по жовтень 2002 року органами податкової міліції порушено 987 кримінальних справ за ст. 209 КК, однак лише 303 справи направлено до суду (30,7%). При цьому, більш ніж 40% кримінальних справ були порушені у зв'язку з відмиванням доходів, одержаних внаслідок ухилення від оподаткування⁾ Цікаво зазначити, що відмивання доходів, одержаних внаслідок ухилення від оподаткування (ст. 212 КК) за ст. 209 КК в редакції Закону № 430-IV від 16.01.03 не є злочином.⁾. За 2003 р. у провадженні слідчих органів МВС, податкової міліції та СБУ знаходилося 239 кримінальних справ, порушених за ст. 209 КК, але до суду направлено лише 63 справи (26,3%).

За період існування у кримінальному законі норми про легалізацію (в редакції Закону України від 16 січня 2003 р. „Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України”) в науці кримінального права не з'явилося жодного комплексного дослідження юридичних ознак складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України. Вирішення низки питань кримінальної відповідальності за легалізацію, запропоновані юристами на рівні окремих наукових статей, розділів підручників, науково-практичних коментарів до КК, має, як вбачається, фрагментарний і багато в чому спірний характер. Сама диспозиція цієї статті достатньо складна, що породжує серед юристів різне за своїм змістом тлумачення ознак складу розглядуваного злочину.Викладені положення й зумовили вибір теми дисертації, у якій реалізовано спробу дослідити кримінально-правовий зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 209 ККУ, проаналізувати його кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки а також відмежувати його від суміжних злочинів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в дослідженні об'єктивних і суб'єктивних ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, формулюванні можливих змін і доповнень до чинного законодавства. Для її досягнення були поставлені такі завдання:

- дослідити та визначити родовий, безпосередній об'єкт та предмет легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- розкрити зміст поняття „легалізація (відмивання)”;

- провести аналіз змісту форм, у яких зовні виражається об'єктивна сторона легалізації, і визначити момент закінчення злочину стосовно кожної форми;

- проаналізувати ознаки складу легалізації, які характеризують суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину;

- з'ясувати зміст кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак даного злочину;

- визначити критерії відмежування легалізації від суміжних злочинів;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 209 КК.

Об'єктом дослідження виступає легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, як один із злочинів у сфері господарської діяльності.

Предметом дослідження є норми чинного кримінального законодавства, практика їх застосування, тенденції та закономірності розвитку кримінального законодавства про відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, наукові погляди та розробки щодо цієї проблеми.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання й загальної теорії кримінального права. У процесі дослідження застосовувалися наступні наукові методи: логіко-історичний (з урахуванням розвитку об'єкта дослідження, вчення, що його відбиває, понять, які сформувалися в кінцевому підсумку); порівняльно-правовий (при аналізі законодавчих і підзаконних норм, суджень і вчень юристів, які займалися розглядуваною проблематикою); догматичний (при дослідженні змісту законодавчих положень про легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом); системно-структурний (у з'ясуванні недоліків норми, що передбачає кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом); логіко-нормативний (при формулюванні пропозицій щодо змін чинної редакції ст.209 КК); діалектичний (при обґрунтуванні елементів складу злочину легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом) та ін.

Під час написання цієї монографічної роботи використовувалися досягнення наук кримінального, цивільного, господарського, корпоративного права, загальної теорії права, психології та ін.

Теоретичною основою дослідження стали наукові положення, які сформульовані в доктрині кримінального права та містяться у працях таких вітчизняних та зарубіжних дослідників, як-от: П.П. Андрушко, Л.А. Апель, А.С. Беніцький, В.Т. Білоус, М.В. Бондарева, Л.К. Виноградова, А.Ф. Волобуєв, Л.М. Доля, О.О. Дудоров, М.Г. Іванов, О.Г. Кальман, Є.В. Ковалевська, В.М. Киричко, М.Й. Коржанський, М.В. Корнієнко, Ю.В. Коротков, Н.Ф. Кузнєцова, В.В. Лавров, В.О. Мандибура, П.С. Матишевський, Г.А. Матусовський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, О.В. Наумов, В.А. Нікуліна, М.С. Обиход, О.І. Перепелиця, П.Г.Пономарьов, В.М. Попович, В.І. Сергеєв, Є.Л. Стрєльцов, Ю.М. Сухов, В.Я. Тацій, Г.А. Тосунян, В.В. Хахулін, Г.М. Хлупіна, А.М. Хочунський, В.І. Шакун, В.Ю. Шепітько, І.В. Шишко, П.С. Яні, та ін.

Джерельною базою диплома послужив Кримінальний кодекс України. При написанні дисертації було вивчено сучасне кримінальне законодавство України, Росії, а також США, Німеччини, Італії та інших провідних держав, нормативні акти й інструкції, що стосуються протидії відмиванню грошей, використано вітчизняну судову практику.

Наукова новизна результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною, завершеною науковою працею, першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за легалізацію в редакції норми від 16 січня 2003р. На захист винесено наступні нові положення:

1. На підставі визначення родового об'єкту вперше розкривається основний безпосередній об'єкт легалізації як суспільні відносини, що складаються з приводу заборони використання у сфері господарської діяльності доходів, одержаних злочинним шляхом;

2. Обґрунтовується, що різні предмети злочину, передбаченого ст. 209 КК, з погляду кримінального закону, мають однакове юридичне значення. Ці предмети володіють тільки їм властивими загальними ознаками: а) фізична ознака - предмет цього злочину повинен мати характеристику речі, що має вартість та ціну; б) юридична ознака - предмет одержується від вчинення певного злочину, що передував легалізації. Наведено додаткові аргументи щодо віднесення до предмету легалізації права на майно.

3. Визнано необґрунтованим формулювання законодавцем: а) фізичної ознаки предмету легалізації (доходи - у назві, кошти або інше майно - у диспозиції), та б) його юридичної ознаки (одержаний внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом). Крім цього, обґрунтовано недосконалість положень п.1 примітки до ст. 209 КК щодо предмету. Пропонується у назві статті визначати предмет легалізації як майно, а у диспозиції - як грошові кошти чи інше майно.

4. По новому визначається поняття суспільно-небезпечного діяння, що виражається у легалізації (відмиванні) доходів, як суспільно-небезпечна дія з грошовими коштами або іншим майном, одержаними від вчинення певного злочину, що вчинюється у формах, передбачених законом, та полягає у наданні формально законного вигляду таким коштам та майну при їх використанні у сфері господарської діяльності. Наведено додаткові аргументи щодо синонімічності термінів „легалізація” та „відмивання”.

5. Обґрунтовується необхідність виключення з диспозиції ст. 209 КК таких форм легалізації, як набуття, володіння та використання коштів або майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, оскільки вони не мають самостійного значення і охоплюються формами легалізації, які виділені автором.

6. Пропонується визначати у диспозиції ст. 209 КК одну з форм легалізації саме так, як було передбачено у редакції статті 209 КК до її зміни (05.04.2001 р.) - використання грошових коштів та майна, одержаних злочинним шляхом, для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності.

7. Визнано необґрунтованим формулювання такої форми легалізації, як вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження предмету чи володіння ним, прав на предмет, джерела його походження, місцезнаходження, переміщення. Пропонується визначати цю форму легалізації, як дії, вчинені з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню предметом злочину.

8. Обґрунтовується, що мета даного злочину (надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню предметом) хоча і випливає з назви статті, однак її необхідно спеціально передбачити у тексті кримінально правової норми, як обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони всіх форм легалізації. Пропонується виключити з диспозиції статті мету приховування та маскування, яка передбачена стосовно такої форми легалізації як вчинення інших дій.

9. Дістала подальше обґрунтування проблема суб'єкту легалізації, яким може бути як особа, що безпосередньо вчинила первинний злочин, так і особа, яка легалізувала кошти, одержані злочинним шляхом іншою особою.

10. Пропонується нова редакція ст. 209 КК.

Практичне значення одержаних результатів полягає у наступному:

- в науково-дослідницькій роботі - як матеріал для обговорення і подальшої розробки проблеми господарських злочинів;

- для правотворчої діяльності пропонується модель кримінально-правової норми про відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, яка може бути використана з метою подальшого вдосконалення кримінального законодавства;

- у правозастосовчій діяльності - при кваліфікації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- у навчальному процесі - при викладанні курсу Особливої частини кримінального права України, при підготовці навчальної та методичної літератури з відповідної тематики, у науково-дослідній роботі студентів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація була предметом наукової дискусії на засіданні кафедри кримінального права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Низка її положень обговорювалася на міжнародних та республіканських конференціях, що відбувалися у м. Києві (1998 р.), м. Харкові (2001, 2003 р.), а також у науково-практичних семінарах які проходили у Міністерстві юстиції України (1998 р.) та Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (2000 - 2003 р.р.). Окремі положення дисертації були використані при підготовці науково-практичного посібника „Законодавство Європейських держав та США в боротьбі з організованою злочинністю в сфері економіки: кримінологічний, кримінальний, міжнародно-правовий аспекти”.

Публікації. По темі дисертації автором опубліковано вісім статей, серед яких три статті в спеціалізованих наукових виданнях, та наукова доповідь:

1. Чаричанский А.А. Вопросы уголовной ответственности за легализацию (отмывание) доходов, полученных преступным путем.? Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій.? 1999.? № 35.? С.121-128;

2. Чаричанський О.О. Про механізм протидії легалізації (відмиванню) прибутків, одержаних незаконним шляхом // Вісник Акад. прав. наук України. Харків.: Право, 1999.? № 3.? С.177-185

3. Чаричанський О.О. Деякі питання суб'єкта легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом // Право України.?2003.?№ 11.- С. 54

4. Чаричанський О.О. Визначення поняття „легалізації” (відмивання)” доходів, одержаних незаконним шляхом // Зб. наук. пр. Харківського центру вивчення організованої злочинності. Харків. - 2000.?вип. 1 - С. 81;

5. Чаричанський О.О. Кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом у світі Закону України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. // Мала енциклопедія нотаріуса: Науково-практичний журнал, № 3 (9). - червень 2003 р;

6. Законодавство Європейських держав та США в боротьбі з організованою злочинністю в сфері економіки: кримінологічний, кримінальний, міжнародно-правовий аспекти (науково-практичний посібник) / Афанасьєв В.В., Буроменський М.В., Шостко О.Ю., Чаричанський О.О., Зайда В.В. Харків: Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України. -2001. - 132 с.;

7. Афанасьєв В.В., Буроменський М.В., Шостко О.Ю., Чаричанський О.О., Зайда В.В. Деякі питання боротьби з організованою злочинністю в США та окремих європейських країнах // Збірник наукових праць НДІ ВПЗ АпрН України. Харків: Право. - 2000. вип.4.? С.95-122;

8. Чаричанський О.О. Проблема визначення об'єкта легалізації (відмивання) прибутків, одержаних незаконним шляхом // Збірник наукових праць Харківського центру вивчення організованої злочинності. Харків: 2001.? вип.2 - С. 154;

9. Чаричанський О.О. Предмет легалізації (відмивання) прибутків, одержаних незаконним шляхом // Збірник наукових праць Харківського центру вивчення організованої злочинності. Харків: 2002 . вип.4. - С. 214.

Структура дослідження. Відповідно до мети, предмета і логіки дослідження дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного із розділів, загальних висновків та списку використаних джерел, де послідовно розкриваються об'єктивні та суб'єктивні ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, її кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, а також відмежування від суміжних злочинів. Повний обсяг дисертації - 205 сторінок, із них список використаних джерел - 15 сторінок (170 найменувань).

Розділ I. Об'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Проблема об'єкта злочину справедливо визнається однією з найважливіших у науці кримінального права.⁾ [142] Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. ?Харьков: Вища школа, 1988.? с. 6-7⁾ Під ним розуміють те, чому злочином завдається або може бути завдана шкода. Поняття об'єкта злочину в законодавстві України про кримінальну відповідальність не визначено. Однак його зміст і значення випливають зі ст. 1 КК України, яка проголошує, що Кримінальний кодекс має своїм завданням правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Поняття об'єкта злочину тісно пов'язане з поняттям і сутністю злочинного діяння і, перш за все, з основною матеріальною ознакою злочину - суспільною небезпечністю. Тому, відсутність об'єкта злочину виключає злочин⁾ [78] Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1: Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. ? М.: Зерцало, 1999.- С.198 ⁾. При вчиненні злочину особа завжди завдає шкоди, руйнує або ушкоджує (змінює) об'єкт, що зазнає злочинного впливу. А оскільки явищ без наслідків ні в природі, ні у суспільстві не існує, слід погодитися з твердженням О.М. Трайніна про те, що немає злочинів, які не наносять шкоди об'єкту, так як це є парадоксом у самому собі⁾ [150] Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. ? М.: Юрид. лит., 1957. - с. 144 ⁾.

У науці кримінального права питання про об'єкт злочину вирішується по-різному. Найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини.⁾ 151 Трайнин А. Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. М.: Юрид. лит., 1951.-С.175; 67 Кудрявцев В. Н. О соотношении предмета и объекта преступления по советскому уголовному праву // Труды ВЮА.? Вып. 13.? М.: Госюриздат, 1951.? С.64; [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підруч-ник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-право, 2001. - с.89⁾ Історично, законодавче визначення об'єкта злочину як суспільних відносин, містили ще Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 р., де відмічалося, що „радянське кримінальне право має своїм завданням через репресію охороняти систему суспільних відносин, відповідну інтересам трудящих мас”⁾ [153] Уголовное право России. Общая часть: Учебник / С.В Афиногенов, Л.Д. Ермакова, Б.В. Здравомыслов и др. Отв. Ред. Б.В. Здравомыслов. - М.: БЕК, 1996. -С. 114⁾. У 1924 р. А.А. Піонтковський сформулював поняття загального об'єкта злочину, яке отримало визнання в кримінально правовій доктрині й дало поштовх для подальшого розвитку вчення про об'єкт. Учений стверджував, що суспільні відносини соціалістичного суспільства виступають загальним об'єктом, на який у кінцевому підсумку посягає будь-який злочин, передбачений кримінальним законом.⁾ 114 Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. ? М.: Госюриздат, 1961.? С.129-130⁾ Ця точка зору, по суті, і була сприйнята в кримінальному законодавстві, і навіть сучасні підручники з кримінального права дотримуються цієї концепції.⁾ Див. напр.: 155 Уголовное право Украины: Общ. часть: Учебник / Под ред. М.И.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я Тация. ?Харьков: Право, 1998.?С.75; 153 Уголовное право России. Общая часть: Учебник / С.В Афиногенов, Л.Д. Ермакова, Б.В. Здравомыслов и др. - С.106; [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підруч-ник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - с.89⁾

Однак слід підкреслити, що останнім часом ця позиція постійно зазнає критики. Так, О.В. Наумов пише, що теорія об'єкта злочину як суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, не може бути визнана загальною універсальною теорією, оскільки не захищає з достатньою визначеністю життя людини, принижує його значення. Науковець вважає можливим повернення до створеної наприкінці XIX ст. в рамках класичної й соціологічної шкіл кримінального права теорії об'єкта злочину як правового блага і пропонує вважати об'єктом злочину сукупність благ (інтересів), охоронюваних кримінальним законом від злочинних посягань. Такої ж точки зору дотримуються й деякі інші російські вчені. Зокрема, вона знайшла свій прояв у Курсі кримінального права (за редакцією А.В. Пашковської та І.М. Тяжкової), де під об'єктом злочину маються на увазі охоронювані кримінальним законом соціально значимі цінності, інтереси, блага на які посягає особа, що вчинила злочин, і яким, у результаті вчинення злочину, завдається, або може бути завдана шкода⁾ [78] Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1: Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. ? М.: Зерцало, 1999. - С.201 ⁾. Г.П. Новосьолов відмічає: „... Пішовши по шляху не від окремого до загального, а від загального до окремого та фактично „запрограмувавши” себе на необхідність розуміння суспільних відносин як об'єкта кожного злочину, радянська кримінально-правова наука за весь період свого існування так і не змогла створити теорії, яка могла б усунути розбіжності між загальним розумінням об'єкта злочину та його характеристикою стосовно конкретних складів злочину… „Не тільки раніше, а і зараз”, - пише автор, - „прибічниками цієї теорії у межах Особливої частини як об'єкт злочину розглядаються здоров'я, честь, гідність, конституційні права та ін., - тобто те, що ніяк не може бути названо суспільними відносинами як такими”.⁾ [103] Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. - М.: НОРМА, 2001. - С. 23-24⁾

Із такими твердженнями, вважаємо, не можна погодитися. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується на чинному законодавстві (це, наприклад, випливає з назв розділів Особливої частини КК, зі статей 293, 296 КК України та ін.). Як правильно, на нашу думку, відмічається у юридичній літературі, у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на самі суспільні відносини, а на окремі їх елементи (наприклад у статтях 185-190 КК - це предмет відносин) або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (приміром у статтях 208, 214 та ін.)⁾ [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підруч-ник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - С.89⁾. Коли ми визначаємо здоров'я, честь, гідність тощо, об'єктом злочину, ми маємо на увазі суспільні відносини, що виникають з приводу обов'язку держави охороняти ці цінності як один з елементів суспільних відносин. Однак це не означає, що злочин, який посягає на ці цінності, завдає безпосередньої шкоди всім елементам відповідних суспільних відносин. Ось чому в статтях КК законодавцем у більшості випадків передбачені не всі суспільні відносини, а лише їх окремі елементи.

Не можна погодитися з точкою зору, що об'єктом злочину виступає інтерес, який, хоча безпосередньо і пов'язаний із самими суспільними відносинами, проте не входить до їх структури, яка завжди є незмінною та складається з трьох елементів: а) суб'єкти відносин; б) предмет, з приводу якого існують відносини та в) соціальний зв'язок.⁾ Див. напр. [142] Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве.- С 21 [32] Дроздов А.В. Человек и общественые отношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1966.- С. 23-29, 63-65 ⁾ Включення ж до структури суспільних відносин яких-небудь інших, органічно їй не притаманних елементів (наприклад інтересу) призведе до втрати суспільних відносин як таких, або ж до заміни їх іншим поняттям. Дослідження суспільних відносин як цілісної системи наводить на важливий висновок: будь-який елемент, що входить до такої системи, будучи відокремленим від неї, сам по собі не може в достатньому обсязі відбивати сутності цих відносин. До того ж соціальна сутність кожного елемента суспільних відносин не може співпадати з самими відносинами ні за обсягом, ні за змістом. Це пояснюється тим, що цілісна система завжди становить певну сукупність об'єктів, взаємодія яких обумовлює наявність нових інтегральних рис, не властивих її складовим частинам.⁾ Див. напр. [152] Тюхин В.С. Отражение, система, кибернетика. ? М.: Политиздат, 1972.? С.8-28; [142] Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - С.21 ⁾ Як наслідок - ні окремі речі (предмети матеріального світу), ні правові, матеріальні та нематеріальні блага, ні інтереси, ні соціальні цінності об'єктом злочину бути не можуть, оскільки не можуть уособити в собі самі суспільні відносини.

З огляду на викладене, вважаємо, що точки зору на об'єкт злочину як на благо, соціальну цінність, інтерес не повною мірою розкривають значення елементів суспільних відносин, що виступають об'єктом злочину, не враховують їх виключну значимість для характеристики концепції об'єкта злочину взагалі.

Таким чином, визначення об'єкта злочину як суспільних відносин, що охороняються законом про кримінальну відповідальність, є найбільш універсальним, тому й покладено в основу даного дисертаційного дослідження.

Вивчаючи проблему об'єкта конкретного злочину треба враховувати загальновизнану в кримінально-правовій науці класифікацію об'єктів злочину. “...Класифікація об'єктів злочину, - відмічає В.Я. Тацій, - має важливе теоретичне та практичне значення, бо дозволяє більш повно з'ясувати їх суть, а також відносини, які охороняються кримінальним законом, визначити вплив об'єкта на розвиток кримінального законодавства...”⁾ [142]Таций В.Я. Объєкт и предмет преступления в советском уголовном праве. С.78⁾ У літературі зустрічаються різні точки зору щодо питання класифікації об'єктів злочину. Найпоширенішою й найбільш обґрунтованою є трьохступенева класифікація об'єктів (за вертикаллю) на загальний, родовий та безпосередній.⁾ [162] Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сб. учен. тр. Свердл. юрид. ин-та., 1969.?С. 203,204⁾

Загальний об'єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, поставлених під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. (ч.1 ст. 1 КК) Однак загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що зумовлено постійним процесом розвитку суспільства і зміною цінності тих чи інших відносин, потребою їх охорони кримінальним законом⁾ [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - С. 98⁾. Загальний об'єкт злочину в кримінальному праві відіграє дуже велике значення, оскільки за його допомогою, перш за все, визначається соціальна сутність злочину. Службова функція загального об'єкта полягає також і в тому, що він об'єднує суспільні відносини, які виступають родовим та безпосереднім об'єктом, у єдину систему і, за словами П.С. Тоболкіна, виражає їх головну властивість: належність до кола найважливіших відносин у суспільстві[147] Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. ? Свердловск: Изд. Свердл. ин-та, 1983. ? С.92-93⁾.

Родовий об'єкт, будучи частиною загального об'єкта маєє менш високий рівень узагальненості суспільних відносин, охоронюваних законом про кримінальну відповідальність. Доктрина кримінального права під родовим об'єктом розуміє такий, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм⁾ [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - С.98 ⁾. Об'єднання суспільних відносин у родовому об'єкті здійснюється не довільно, а на підставі об'єктивно існуючих критеріїв, які обумовлюють їх тотожність або однорідність. Такими критеріями є різні елементи суспільних відносин та їх соціальне призначення. Підґрунтям же такої класифікації суспільних відносин справедливо визнається та чи інша сфера державного або громадського життя.⁾ Там же. ⁾ Значення родового об'єкта полягає ще й у тому, що з його допомогою будується Особлива частина Кримінального Кодексу України; саме він є критерієм для систематизації норм Кримінального кодексу.

Безпосереднім об'єктом злочину називають ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК, і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки конкретного його складу. Слід зазначити, що саме безпосередній об'єкт з рештою, і визначає суспільну небезпечність злочину. Крім того, він завжди є часткою родового об'єкта, а його встановлення в конкретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-правову норму, за якою кваліфікується злочин.

Цей короткий розгляд основних засад кримінально-правової доктрини об'єкта злочину є підставою для детального аналізу родового та безпосереднього об'єктів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

1.1 Родовий об'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Останнім часом, у роботах криміналістів, які досліджували склад легалізації, питання комплексного дослідження родового об'єкту цього злочину практично не порушувалося.

З'ясовуючи родовий об'єкт відмивання грошей⁾ Тут і далі, використовуючи термін „відмивання грошей”, «легалізація», автор розуміє склад злочину, передбачений ст. 209 КК «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом».⁾ за кримінальним законодавством України, слід мати на увазі, що законодавець, визначивши місце ст. 209 КК України у розділі VII Особливої частини КК України, по суті, визнав родовим об'єктом відмивання грошей суспільні відносини у сфері господарської діяльності, оскільки, як уже було сказано, Особлива частина КК, в цілому, побудована саме за принципом родового об'єкта злочину.

Між тим питання про родовий об'єкт господарських злочинів у юридичній літературі тлумачиться неоднозначно, без достатнього аналізу та характеристики тих суспільних відносин, яким завдається шкода господарськими злочинами. Ця проблема досліджувалась у роботах багатьох учених, серед яких Ю.І. Ляпунов, В.Г. Мельникова, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, О.І. Перепелиця, В.О Навроцький. Так, визначаючи об'єкт господарських злочинів, Є.Л. Стрельцов, наприклад, вважає ним нормальну, таку що відповідає законодавству, господарську діяльність.⁾ [141] Стрельцов Є.Л. Господарські злочини. ?Одеса:Астропрінт,1998.?С.10 ⁾ В.О. Навроцький визначає родовим об'єктом господарських злочинів систему господарювання України.⁾ [96] Навроцький В.О. Господарські злочини: Лекції для студ. юрид. фак. - Львів: Юрид.фак. Львів. ун-ту, 1997.? С.8⁾ О.І. Перепелиця розуміє під таким об'єктом суспільні відносини, що складаються у сфері економічної діяльності суспільства.⁾[109] Перепелица А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности: Комментарий к действующему законодательству. - Харьков: Рубикон, 1997.?С.5⁾ Що стосується складу аналізованого злочину, то його родовий об'єкт також тлумачиться юристами по-різному. Приміром, автори підручника „Кримінальне право (Загальна частина)” [63] Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. -Київ-Харків: Юрінформ Інтер Право, 2001. - С.154⁾ родовий об'єкт легалізації визначають як суспільні відносини, що виникають з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт, послуг та ін. Деякі правознавці вважають, що відмивання грошей: а) призводить до злиття легального та кримінального бізнесу та криміналізації економіки взагалі⁾ [10] Білецький В. Відмивання грошей і діри в законі // Юрид. вісн. України. - 1995.- № 13. 26 вер. - 3 жовт. [111] Петренко А. Большая стирка грязных денег // Российская газета. ? 1995.? № 194; [128] Савченко А. “Відмивання” грошей: кримінально-правовий та порівняльний аспекти // Право України.? 1997.? №5.?С.38

⁾; б) завдає шкоди економічній системі країни в цілому⁾ [117] Попович В.М. Криминализация финансово-хозяйственных отношений - путь в глухой угол // Бюллетень законодательства. ? 1996. ? №2.? С.120⁾. На думку М.В. Бондаревої, родовим об'єктом відмивання грошей може бути визнана економічна безпека держави, як такий стан прав та інтересів людини, суспільства, держави, який забезпечує захист відносин власності, ефективність системи господарювання, податкової, митної, кредитно-фінансової та банківської систем держави.⁾ [11] Бондарева М.В. Кримінально-правові аспекти відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 2000.- с.12⁾ А.С. Беницький, вважає, що родовим об'єктом відмивання грошей є суспільні відносини, що забезпечують законну господарську діяльність юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання.⁾ [9] Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствование законодательства / МВД Украины, Луганск. Изд-во ин-та внутр дел. -Луганск: РИО ЛИВД. 2001 . - С.109 ⁾

По-різному визначають родовий об'єкт відмивання грошей і російські вчені. Приміром, Н.А.Лопашенко, пише, що родовим об'єктом легалізації грошових коштів та іншого майна, одержаних незаконним шляхом (в ред. ст. 174 КК РФ), є суспільні відносини у сфері реалізації принципу заборони кримінальних форм поведінки в економічній діяльності, що, по суті, є водночас проявом принципу законності економічної діяльності.⁾ [86] Лопашенко Н.А. Вопросы квалификации преступлений в сфере экономической деятельности. - Саратов: Изд. Саратов. ун-та, 1997. - с. 12-16⁾ Такий висновок автора базується на розумінні ним об'єкта всіх злочинів, які вчинюються у сфері економічної діяльності, як суспільних відносин з виробництва та створення суспільного продукту у всіх формах власності, та які будуються на таких принципах здійснення економічної діяльності: свободи економічної діяльності, її законності, порядної конкуренції, порядності її суб'єктів та заборони завідомо кримінальних форм її здійснення.⁾ [86] Там же, с.11⁾ Близькою до наведеної є і позиція інших російських правників. Так, Б.В. Волженкін вважає, що відмивання грошей слід віднести до злочинів, які порушують загальні принципи встановленого порядку здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, тобто „встановлений порядок здійснення підприємницької або іншої економічної діяльності з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг”⁾ [17] Волженкин Б.В. Экономические преступления.- СПб.: Юридический центр Пресс, 1999 . - С.57⁾. Схожої думки дотримується також А.С. Дементьєв, який відмічає, що легалізація незаконних доходів належить до злочинів, що порушують встановлений порядок ведення економічної діяльності.⁾ [31] Дементьев А.С. Проблемы борьбы с экономической преступностью и коррупцией: Автореф. дис. … докт. юрид. наук. -М., 1997. - С.18 ⁾ А.Е. Жалинський визначає родовий об'єкт легалізації як економічну безпеку держави, стабільність фінансової системи та інтереси правосуддя⁾ [52] Коментарий к Уголовному Кодексу РФ/ Под ред. О.Ф. Шишова. - М.: Инфра-М, 1998. -Т.2 - С. 84 ⁾, а Т.В. Пінкевич розуміє під ним суспільні відносини, що виникають у сфері законної підприємницької діяльності⁾ [112] Пинкевич Т.В. Уголовная ответственность за преступления в сфере экономической деятельности. - Ставрополь: Наука, 1999. - С.27 ⁾.

Наявність різних поглядів на визначення родового об'єкта відмивання злочинних доходів серйозно доводить необхідність поглиблення досліджень родового об'єкту даного злочину, а по суті - родового об'єкту усіх господарських злочинів. З нашого погляду, деякі з наведених визначень родового об'єкта цього злочину не можуть бути сприйняті. Так, ми не можемо приєднатися до позиції Б.В. Волженкіна та А.С. Дементьєва на родовий об'єкт легалізації як на „порядок підприємницької діяльності”, тому що порядок підприємницької або іншої господарської діяльності як загальне поняття ні в господарському, ні в інших галузях законодавства не передбачене. Варто зауважити, що чинне кримінальне законодавство України, встановлюючи кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарювання, лише в одному випадку використовує термін „порядок підприємницької діяльності” який визначено у ст. 202 КК України (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю): здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензій видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування. Інакше кажучи, використання терміну „порядок здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності” за змістом цієї статті означає: а) порядок державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності; б) порядок отримання ліцензій для певних видів господарської діяльності. Фактично, такий порядок, виходячи з аналізу Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Положення КМУ „Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності” означає законодавче врегулювання послідовної сукупності дій для досягнення певного результату (створення суб'єкта підприємницької діяльності, одержання відповідної ліцензії тощо). Такий порядок (мається на увазі не тільки порядок створення суб'єктів підприємницької діяльності, а й порядок вчинення інших окремих дій у сферах підприємництва та господарювання) прямо закріплено у відповідних нормативно-правових актах: а) порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності (Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні - затверджено наказом МЗЕСторгу України від 18.01.96р., № 30), б) Порядок розподілу коштів, отриманих від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) - (постанова КМУ від 25.01.95р., № 50), в) порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій з надання послуг по охороні державної, колективної та приватної власності (Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій з надання послуг по охороні державної, колективної та приватної власності... - затверджено наказом МВС від 30.08.93 р., № 534) та ін. Іншими словами, порядок вчинення тих чи інших дій з точки зору господарського законодавства покликаний встановити детальне врегулювання певних (окремих) видів господарської діяльності. Загального ж порядку здійснення підприємницької діяльності у чинному законодавстві України не існує. На нашу думку, відсутність законодавчого формулювання термінів „порядок підприємницької діяльності”, „порядок господарської діяльності” можна пояснити диспозитивним характером господарського законодавства, у сфері якого особи діють за принципом „дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Якщо ж уявити можливість законодавчого врегулювання загального порядку здійснення підприємницької діяльності (встановивши, по суті, певні обмеження останньої), то така ситуація буде суперечити найголовнішому принципу підприємництва -свободі підприємницької діяльності, передбаченому у п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України. Крім того, обмежуючи родовий об'єкт легалізації (по суті - родовий об'єкт усіх господарських злочинів), Б.В. Волженкін та А.С. Дементьєв залишають поза увагою ті господарські злочини, які вчиняються поза підприємницькою діяльністю (наприклад, ст. 211 КК - Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, що змінюють доходи та видатки бюджету всупереч установленому законом порядку). Ось чому, визначення родовим об'єктом легалізації встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності нам вбачається не досить точним.

Не можна погодитись і з тлумаченням родового об'єкта легалізації як суспільних відносин у сфері економічної безпеки, яке наводить М.В.Бондарева, оскільки воно може призвести до недооцінки елементів системи господарювання при вирішенні питання про родовий об'єкт розглядуваного злочину. На нашу думку, аналізуючи економічну безпеку як правовий термін, необхідно виходити з того, що це явище складається з двох основоположних елементів - економіки та безпеки, що дає достатні підстави для постановки питання про можливість і допустимість при визначенні поняття «економічна безпека» виділяти її широкий зміст - безпеку економіки. У зв'язку з тим, що економіка являє собою сукупність суспільних відносин, а безпека - це відсутність небезпеки, економічну безпеку у широкому розумінні цілком справедливо слід визначити як такий стан суспільних відносин, який попереджує спричинення їм шкоди та забезпечує їх нормальне функціонування. Однак такий стан суспільних відносин у системі господарювання належить головним чином до основних принципів системи господарювання, серед яких досить вагомим є принцип заборони кримінальних форм поведінки у здійсненні господарської діяльності. Отже, відносини у сфері економічної безпеки охоплюються відносинами системи господарювання, зокрема - організаційно-господарськими відносинами. Тому, ми не погоджуємося з думкою М.В. Бондаревої щодо родового об'єкта, оскільки система господарювання є більш широким поняттям ніж економічна безпека, і тому остання не може бути родовим об'єктом злочину, що аналізується. До речі, треба визнати, що не всі господарські злочини завдають шкоди економічній безпеці; наприклад злочин, передбачений ст. 213 КК України (порушення операцій з металобрухтом) завдає шкоди суспільним відносинам у сфері господарської діяльності з металобрухтом і ніяким чином не в змозі зашкодити суспільним відносинам у сфері економічної безпеки держави. Іншими словами, не можна визнавати родовим об'єктом відмивання грошей (а, по суті, родовим об'єктом будь-якого господарського злочину) ті суспільні відносини (у тому числі й відносини у сфері економічної безпеки), які страждають лише від деяких господарських злочинів.

Визначення родового об'єкта легалізації, запропоноване А.С. Беницьким (суспільні відносини, що забезпечують законну господарську діяльність юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання) вбачається нам теж не зовсім вдалим, оскільки така позиція призведе до недооцінки тих злочинів, які посягають на окремі галузі господарювання. Цілком очевидно, що законна господарська діяльність здійснюється на основі певних принципів, встановлених законом. Між тим, такі принципи являють собою лише один з елементів системи господарювання і не можуть уособити в собі всю систему, оскільки, як уже говорилося, крім основних принципів здійснення господарської діяльності, система господарювання включає також і господарювання (його окремі галузі). Трактуючи родовий об'єкт відмивання грошей (тим самим - родовий об'єкт будь-якого господарського злочину), як суспільні відносини, що забезпечують законну господарську діяльність, ми залишаємо поза увагою ті господарські злочини, які посягають не на принципи господарської діяльності, а на суспільні відносини у окремих галузях господарювання: це, наприклад, порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - ст. 214 КК; випуск або реалізація недоброякісної продукції - ст. 227 КК та ін.