Підстави кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за Кримінальним кодексом України

Термін „легалізація” в етимологічному значенні означає перехід або переведення чого-небудь на легальне, законно оформлене положення. [105]Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка.? С. 310⁾ Термін „відмивання” за своїм етимологічним значенням не є правовим: тлумачні словники визначають його як процес усунення чого не-будь з чогось миттям.⁾ Там же.⁾ Не можна не відмітити, що з цього приводу у науці кримінального права існувала точка зору, згідно з якою вважалося неможливим використання термінів легалізація та відмивання як синонімічних та пропонувалося виключити легалізацію з диспозиції відповідної кримінально-правової норми (стосовно редакції ст. 209 КК від 05.04.01) оскільки під час відмивання грошей предмет злочину має тільки уявний, формально законний вигляд, а переведення його на дійсне законне, правомірне положення об'єктивно неможливе.⁾ [33] Дремин В. „Отмывание” доходов: законодательное определение// Юрид. вест. - 2000. - № 2. - С.81⁾ При цьому, прихильники цієї точки зору апелювали до Указу Президента України № 552 від 31 березня 2000 року „Про заходи по легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки”, який встановлював механізм легалізації тіньових доходів. На нашу думку, з такою позицією не можна погодитись, оскільки, по-перше, Указ № 552 допускав легалізацію доходів, з яких не сплачено податки; по-друге, така легалізація була можлива як одноразовий захід і після набрання чинності Кримінальним кодексом України 2001 року легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, була визнана злочином; по-третє, у зв'язку з конвенційним характером злочину, передбаченого ст.209 КК України, можливо апелювати до міжнародно-правових документів з цього питання, де терміни легалізація та відмивання пояснюють одне і те ж суспільно небезпечне явище: здійснення певних операцій з грошовими коштами та майном, одержаними злочинним шляхом, використання таких коштів та майна у законній діяльності під виглядом законного. Крім цього, на нашу думку, немає необхідності виключати з диспозиції статті термін „відмивання”. Хоча, у зв'язку з наведеним, виникає питання про відповідність вимогам законодавчої техніки, використання такого терміну цілком доцільне оскільки термін “відмивання”: а), будучи запозиченим з правової лексики Італії та США⁾ “Money laundering” у дослівному перекладі з англійської означає “відмивання грошей”. Таке ж словосполучення використовується також у законодавчих актах Німеччини, Франції, Великобританії, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Канади та ін.⁾ (країн, які започаткували кримінально-правове переслідування легалізації), використовується в усіх без виключення міжнародно-правових актах щодо боротьби з легалізацією; б) був використаний у правотворчій діяльності України як до прийняття Кримінального кодексу України 2001 року, так і після цього (Указ Президента України від 17.09.96 р., „Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки”, Закон „Про банки та банківську діяльність від 07.12.2000 р.”, Указ Президента України від 19.07.2001 р., № 532/2001 „Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом”, Закон України № 249-4 від 28.11.02 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом та ін.). У всякому разі використання у законі двох термінів однакового змісту об'єктивно не може перешкоджати його правильному застосуванню і є традиційним найменуванням явища, яке полягає у використанні в легальній діяльності майна, одержаного злочинним шляхом.

Отже, з урахуванням викладеного, можливе твердження про співвідношення термінів” легалізація” та „відмивання” як синонімічних.

Необхідно зазначити, що питання про юридичну природу терміну відмивання грошей у науці кримінального права є дискусійним, а його визначення у міжнародних нормативно-правових документах та в законодавстві України неоднозначне.

Так, ратифікована Україною Конвенція “Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом” 1990 року у пункті 1 статті 6 визначає наступні дії, які вважаються відмиванням грошей:

a.) перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчиненні предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;

б.) приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;

в.) набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом;

г.) участь у вчиненні, об'єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення будь-якого із злочинів, визначених відповідно до цієї статті.⁾ Див.: Конвенція “Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом” 08.11.90 / Підготовчі матеріали до проекту закону “Про боротьбу з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом”? т.1.? ЦПР Міністерства юстиції України, Київ. 1998 р.

⁾

Визначення конкретних дій, які характеризують відмивання грошей в інших міжнародно-правових документах практично нічим не відрізняється від наведених положень Страсбурзької Конвенції.⁾ Див.: Директива Ради Європи “Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей” від 10.07.91 р., № 91/308/ЕЕС / Матеріали для конференції “Запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів отриманих злочинним шляхом”. - Київ.: Міністерство юстиції України .- 22-23 січня 2001 року.⁾ Самого ж поняття легалізації (відмивання) грошей ні Страсбурзька, ні Венська конвенції, ні жоден з міжнародно-правових документів не визначають. Крім цього, у низці міжнародно-правових документів з питань боротьби з відмиванням грошей саме відмивання грошей, як явище, має різні назви: „відмивання злочинних доходів”, „відмивання незаконних доходів”, „відмивання грошей” та ін⁾ Див. наприклад 144 Текст Неапольської політичної декларації та глобального плану дій проти організованої транснацілнальної злочинності: Міжнародно-правові акти та законодавство окремих країн про корупцію.? К.: Юрінком, 1999. - С. 88-89 ⁾. Однак, аналізуючи тексти наведених раніше конвенцій та інших міжнародно-правових документів з цього питання, можна зробити висновок, що всі ці терміни відносяться до одного і того ж явища - легалізації майна, одержаного злочинним шляхом. З цього з необхідністю випливає й інший висновок: термін відмивання грошей з точки зору міжнародно-правового врегулювання має узагальнений характер: перелік дій, що характеризують відмивання грошей у міжнародно-правових документах не є вичерпним. Зокрема, це випливає зі змісту ст.6 Страсбурзької Конвенції.

Необхідно зазначити, що тлумачення звороту „легалізація (відмивання)” грошей знайшло своє відображення і в нормативно-правових актах України не кримінально-правового характеру. Причому, юридичний зміст легалізації в них різний. Так, відповідно до ст. 63 Закону України від 07.12.2000 року “Про банки та банківську діяльність” відмивання грошей - це внесення до банку грошових коштів або іншого майна, одержаних з порушенням вимог законодавства України, з метою приховування джерел походження цих коштів, або створення вигляду їх легальності.⁾ Голос України, - 23 січня 2001 року. -№ 12. - С.8 ⁾ У п.3 ст.1 Закону України № 249-4 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” легалізація визначається як „вчинення дій, визначених ст. 2 цього Закону, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів”. Відповідно до ст. 2 цього Закону, легалізацією вважаються дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення а також набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, усвідомлюючи, що вони були доходами.

Немає єдності стосовно визначення легалізації (відмивання) і в науці кримінального права. Так, В.Д. Ларічев, пише: “Відмивання грошей - це процес, при якому “брудні” гроші (як водиться, готівка), одержані в ході злочинної діяльності, пропускаються через банківську систему так, що обертаються у “чисті”, тобто їм надається вигляд законних, у зв'язку з чим не має можливості встановити особу, яка виступає в ролі ініціатора обертання, або злочинне походження таких коштів”.⁾ [83] Ларичев В.Д. Совершенствование законодательства о борьбе с отмыванием денег/ Сов. государство и право.? 1992.? № 11.? С.99⁾ В.А. Толочко характеризує відмивання грошей як “...умисне вчинення фінансових операцій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного джерела походження майна, грошових коштів або інших цінностей, здобутих шляхом вчинення кримінально-караного діяння”. ⁾ [149 ] Толочко В. Брудні гроші не в жебраків// Голос України. 1994.? № 83.? 27 вер.⁾ А.Петренко відмічає, що відмивання грошей - це надання правомірного вигляду злочинним доходам, приховування або маскування джерел та природи походження, місцезнаходження коштів, завідомо здобутих злочинним шляхом, та пов'язане з цим порушення правил бухгалтерського обліку та збереження облікових документів, внесення до них неправдивих відомостей, здійснення та прийом платежів готівкою у розмірах, що перевищують встановлений законодавством рівень. ⁾ [111 ] Петренко А. Большая стирка грязных денег // Российская газета. ? 1995.? № 194⁾ В.Білецький пише, що “відмивання грошей - це умисне вчинення будь-яких операцій або дій, спрямованих на приховування або маскування незаконного джерела походження прибутків, або розміщення фінансових коштів, завідомо здобутих злочинним шляхом, у банках, на підприємствах, в інших структурах, незалежно від форм власності, придбання за такі кошти об'єктів приватизації або обладнання для виробництва”.⁾ [10] Білецький В. Відмивання грошей і діри в законі // Юрид. вісн. України. - 1995.- № 13. 26 вер. - 3 жовт.⁾ М.В. Бондарева визначає кримінально-правове поняття легалізації грошових коштів та іншого майна, що має незаконне походження, як “суспільно небезпечну діяльність умисного характеру, основними формами якої є здійснення фінансових операцій з використанням майна, здобутого незаконним шляхом, у тому числі з метою приховування або утаювання його дійсних характеристик; власне приховування або утаювання його дійсних характеристик; та реалізація правомочностей власника відносно такого майна. ⁾ [11] Бондарева М.В. Кримінально-правові аспекти відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутого незаконним шляхом. ? С. 17⁾ У одному з коментарів КК зазначається, що легалізація - це вчинення будь-яких дій, спрямованих на надання законного статусу грошовим коштам та іншому майну, здобутим злочинним шляхом, тобто, надання законного статусу володінню, користуванню або розпорядженню доходами, здобутими злочинним шляхом⁾ Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. 3-е изд-е исправл., и дополн./ Отв. ред. Яценко С.С. - К.: А.С.К., 2003.? С. 512⁾. О.О. Дудоров визначає легалізацію як дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та приналежності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення предикатних злочинів, та на переведення їх із кримінального у легальний обіг⁾ [36] Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика.? С. 528⁾.

По різному визначають легалізацію і зарубіжні юристи. Так, Б.В. Волженкін легалізацію визначає як різноманітні дії (фінансові операції, інші угоди), які здійснюються з метою приховування наявності та (або) походження майна, одержаного незаконним шляхом, для того, щоб потім вилучати з нього доходи.⁾ [17] Волженкин Б.В. Экономические преступления.- СПб.: Юридический центр Пресс, 1999 . - С . 107 ⁾ Ю.В. Коротков розуміє легалізацію як процес умисного приховування походження незаконних доходів шляхом завуалювання інформації про дійсний характер доходів, джерело, місцезнаходження, права власності на доходи або інші права на них, вчинення угод з незаконними доходами з метою їх майбутнього вводу у легальному вигляді в офіційний економічний оборот⁾ [58] Коротков Ю.В. Уголовно-правовые и криминалистические аспекты борьбы с легализацией (отмыванием) незаконных доходов: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук.? М., 1998.? С. 9⁾. Американський вчений К. Карчмер визначає відмивання грошей як термін, що використовується для описування процесу приховування нелегально одержаної готівки та її конвертації в іншу форму платежу представляючи нелегальні кошти легальними, з метою завуалювання уяви про їх походження.⁾ див. материиалы учебного пособия, подготовленного Институтом по изучению финансового мошенничества. Russian: Money laundering, currency reporting and Assert forfeiture. - 1996 ⁾ Офіційні представники Комісії з питань організованої злочинності в США вважають, що відмивання грошей - це процес, в якому мають місце приховування незаконних джерел, незаконного використання доходів, кінцева стадія якого - легалізувати доходи, одержані злочинним шляхом.⁾ Interim Report to the President «The cash connection - Organized crime. Financial institutions and money laundering ». Washington. 1986. 198 p.

⁾ Німецькі дослідники цієї проблеми Х.Ханс та Є.Дах під відмиванням грошей розуміють всі операції, які здійснюються з метою на першій стадії приховати наявність, походження або цільове призначення майнових цінностей, одержаних від злочину, з тим, щоб на другій стадії регулярно вилучати з них доходи.⁾ [163] Х.Ханс. Э.Дах. Отмывание денег: путеводитель по действующему законодательству. ? С.38⁾ Інший німецький дослідник Клаус Котке визначає відмивання грошей як процес обертання грошей, здобутих незаконним або злочинним шляхом у реальні цінності або готівку⁾ Див.наприклад [59] Котке К. “Грязные деньги”- что это такое? Пер. с нем. Н. Родионовой. М.: Дело и сервис. 1998.? С.18⁾.

Не можна не помітити, що між наведеними законодавчими та доктринальними формулюваннями відмивання немає єдності в тому, що один і той же термін „легалізація (відмивання)”, в одному випадку (наприклад, в Конвенціях) характеризується як одиничне діяння, у другому - як багатоетапний процес (наприклад, визначення К.Карчмера, Х.Ханса). Не викликає сумніву, що особи, винні у даному злочинному посяганні, переслідують мету маскування дійсних джерел походження майна, здобутого злочинним шляхом, з тим, щоб потім використовувати таке майно під виглядом законного. Також очевидно, що досягнення такої мети, залежно від конкретних обставин справи, можливе як шляхом одиничної дії, так і шляхом певної сукупності дій. Однак в усіх випадках остаточний результат при легалізації проявляється в тому, що у особи є зовні „законно здобуті” матеріальні цінності, походження яких може бути пояснене з посиланням на „законні” підстави. Тому усі терміни - приховування, маскування, переміщення та ін., - характеризують лише окремі дії (етапи), спрямовані на легалізацію. А легалізація, у свою чергу, являє собою надання законного вигляду доходам, одержаним злочинним шляхом, яке може відбуватись як шляхом вчинення однієї дії (наприклад, приховування), так і декількох (наприклад, приховування з наступним переміщенням). Як вірно пише В.А. Нікуліна, діяння, перераховані у Венській та Страсбурзькій Конвенціях, є тільки можливими діями, через вчинення яких досягається кінцева мета злочинців (легалізація), а перерахування законодавцем цих дій (маскування, приховування та ін.) має метою притягнути злочинців до відповідальності на будь-якому етапі легалізації⁾ [102] Никулина В.А. Отмывание «грязных» денег. Уголовно-правовая характеристика и проблемы соучастия. -М.: Юрлитинформ, 2001.?С.14⁾. Таким чином, з урахуванням викладеного, легалізація може виявлятися як в одиничному діянні, так і в процесі певної послідовності багатьох дій.

На нашу думку, з'ясовуючи зміст поняття легалізації (відмивання), необхідно виходити лише з його суттєвих ознак: таких, які відрізняють це поняття від інших та сприяють найбільш точному відображенню об'єктивної дійсності у понятті, без яких це поняття не мислиться. Суттєві ознаки мають бути органічно властивими поняттю легалізації, а їх відсутність, відповідно, виключатиме це поняття.

Між тим, не можна не відмітити, що не всі з ознак, які мають місце у наведених поняттях можуть з найбільшим ступенем точності відобразити легалізацію: бути її суттєвими ознаками. Так, ознака “готівкові кошти”, яку наводить В.Д. Ларічев, висвітлює лише один з проявів легалізації. Відомо, що предметом легалізації доходів можуть виступати як грошові кошти (готівкові та безготівкові), так і майно та право на нього. До того ж, при дослідженні предмета даного злочину нами було встановлено, що для кваліфікації відмивання грошей не мають значення якісні ознаки та відмінності його предмету з точки зору цивільно-правової характеристики речі, легалізувати яку намагається винна особа. Інакше кажучи, характеристика суспільної небезпеки даного діяння пов'язується не з відмиванням якогось певного різновиду прибутку, доходу (грошові кошти, майно, право на майно), а з вчиненням самого діяння, що виражається у формах, передбачених у диспозиції ст. 209 КК. Як наслідок - ознаку „готівкові кошти” не можна визнати суттєвою для поняття легалізації. Не є такою і ознака переміщення коштів через банківську систему, яку наводить Ларічев В.Д., оскільки банківська система - це не є єдиний засіб залучення фінансових коштів та майна до легального сектору економіки (для прикладу - внесення майна, одержаного злочинним шляхом, до статутного фонду господарського товариства здійснюється поза банківською системою) див. наприклад: Діло, № 17, листопад 1995 р.⁾. До того ж, з урахуванням диспозиції ст.209 КК, якою охоплюється не тільки переміщення майна через банківську систему, а й використання такого майна поза банківською системою (наприклад, володіння коштами та майном) - ця ознака взагалі втрачає значимість суттєвої.

Аналізуючи юридичний зміст легалізації, не можна погодитись і з А. Толочко та В. Білецьким, які включають до поняття легалізації ознаку умислу (умисне вчинення будь-яких дій, спрямованих на приховування чи маскування). Слід відмітити, що спрямованість дій на приховування та маскування означає певну мету, а мета - це ознака, притаманна лише умисній формі вини. Тому, додаткова вказівка авторів на умисне вчинення будь-яких дій видається зайвою, оскільки ознака умислу однозначно випливає зі змісту сформульованих ними понять. Не можна погодитися зі щойно наведеними точками зору на поняття легалізації і в тому, що в них присутня ознака „будь-які дії, або операції”. Використання терміну „будь-які операції” не співвідноситься з диспозицією ст.209 КК: не всі операції, спрямовані на приховування або маскування джерела доходів, можна вважати легалізацією. У даному аспекті важливим аргументом, на нашу думку, є родовий об'єкт злочину - суспільні відносини, що існують у сфері господарської діяльності. Якщо відмивання грошей як явище з необхідністю тягне спричинення суспільно небезпечної шкоди суспільним відносинам у сфері господарської діяльності - значить і його конкретні прояви (фінансові, господарські операції, угоди, використання майна) також завдають шкоди цьому об'єкту. Тому дії, які не завдають шкоди сфері господарської діяльності (наприклад зберігання особою майна, одержаного злочинним шляхом у себе вдома) не можуть бути визнані легалізацією, оскільки не спрямовані на спричинення суспільно небезпечної шкоди суспільним відносинам у сфері господарської діяльності. З цих же підстав сумнівною є позиція В.М. Поповичем, який під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом розуміє вчинення будь-яких діянь, спрямованих на приховування або маскування незаконного джерела цих доходів.⁾ див. [118] Попович В.М. Міжнародні економічні відносини. Кримінологічний аспект. - К.: Право, 1997. --С. 148 ⁾

Не можна погодитись і з тими юристами, які включають до поняття легалізації певні способи її вчинення (наприклад, у визначенні А. Петренко). Необхідно визнати, що способи вчинення конкретних форм легалізації (способи використання майна, його набуття, володіння) мають стійку тенденцію до видозмінення [149] Толочко В. Брудні гроші не в жебраків // Голос України 27.09.94 № 83 (983) ; [5] Апель Л.А. Как появляються „грязные” деньги. - СПб.: Изд. Дом Бизнес-пресса, 1999.- С. 43; [118] Попович В.М. Міжнародні економічні відносини.-С. 148⁾ (зокрема, тільки набути майно можливо як шляхом укладення угоди, передбаченої Цивільним кодексом України, так і шляхом дій, які не передбачені у ЦК як угоди, однак відповідають ознакам угоди, наприклад, договір консалтингу). Це цілком логічно, оскільки злочинці постійно створюють нові механізми легалізації. Тому об'єктивно неможливо надати вичерпний перелік таких способів, а можна лише визначити у загальному розумінні форми легалізації. Включення ж таких способів до поняття легалізації, (тим більш їх конкретизація) зробить поняття легалізації статичним, призведе до невірного співвідношення змісту легалізації та передбачених законом про кримінальну відповідальність форм легалізації, тому і в законі про кримінальну відповідальність спосіб вчинення злочину як обов'язкова ознака об'єктивної сторони складу злочину не передбачений.

Враховуючи вищевикладене, діяння, що полягає у легалізації можна визначити як це суспільно-небезпечну дію з грошовими коштами або іншим майном, одержаними від вчинення певного злочину, що вчинюється у формах, передбачених законом, та полягає у наданні формально законного вигляду таким коштам та майну при їх використанні у сфері господарської діяльності.

2.2 Форми легалізації (відмивання) доходів. одержаних злочинним шляхом

Злочинне діяння, визначене у назві ст. 209 КК, конкретизується диспозицією через вказівку на його зовнішні прояви - форми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Законодавець, у ч.1 ст. 209 КК України дає вичерпний перелік форм легалізації, які конкретизують її кримінально-правовий зміст. Такими формами є:

- здійснення фінансової операції з предметом;

- укладення угоди з предметом;

- вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження предмету чи володіння ним, прав на нього, джерела його походження, місцезнаходження, переміщення;

- набуття предмету;

- володіння предметом;

- використання предмета.

Кожна форма легалізації, за своєю фізичною сутністю має певну специфіку. Першою формою легалізації є здійснення фінансової операції. Діюче кримінальне законодавство не знає терміну фінансова операція. Між тим, цей термін визначається у Законі України № 249-4 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Так, п.4 ст.1 даного закону визначає, що фінансова операція - це будь-яка операція, пов'язана зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема: внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти, надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики або кредиту; страхування (перестрахування); надання фінансових гарантій та зобов'язань; довірче управління портфелем цінних паперів; фінансовий лізинг; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових поштових переводів та інших платіжних інструментів; відкриття рахунку.

Слід відмітити, що за змістом закону № 249-4 фінансова операція безпосередньо пов'язується з діяльністю суб'єкта первинного фінансового моніторингу, яким, відповідно до ст. 4 цього Закону, може бути лише юридична особа (банки, страхові, фінансові установи, товарні, фондові та інші біржі, інститути спільного інвестування тощо). З цього очевидним є висновок, що операції, які здійснюються без допомоги суб'єкта первинного фінансового моніторингу, за змістом Закону № 249-4 не можуть вважатися фінансовими. Це, на нашу думку, не відповідає змісту ст. 209 КК, яка не містить обмежень щодо критеріїв визнання за операцією характеру фінансової.

Слід зазначити, що у науці кримінального права немає єдності у визначенні поняття фінансової операції, як форми легалізації. Так, О.Е. Жалинський пише, що поняття фінансової операції набуває юридичного значення у фінансовій діяльності, охоплюючи розрахункові, депозитні та інші операції⁾ [51] Коментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. ? М.: Инфра-М, 1996.? С. 176 ⁾. Б.В. Яцеленко визначає її як дії по розміщенню набутих незаконним шляхом грошових коштів у банках по договору банківського вкладу, набування за такі кошти акцій, облігацій, інших цінних паперів, обмін на іноземну валюту та ін⁾ [153] Уголовное право России. Общая часть: Учебник / С.В Афиногенов, Л.Д. Ермакова, Б.В. Здравомыслов и др. Отв. Ред. Б.В. Здравомыслов. -С. 160 ⁾. Н.А. Лопашенко, визначає фінансові операції як всі операції з руху капіталу⁾ [86] Лопашенко Н.А. Вопросы квалификации преступлений в сфере экономической деятельности. - Саратов: Изд. Саратов. ун-та, 1997. -С.148 ⁾. Між тим, при визначенні поняття фінансової операції необхідно, на нашу думку, виходити з загальновизнаного поняття фінансів. Як відомо, фінанси - це система економічних відносин, що виникають у процесі створення та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів.⁾ 124 Ревяко Т.Т. Енциклопедичний словник бізнесмена: менеджмент, маркетинг, інформатика. К.: Техніка, 1993.? С.779⁾ У практичному ж розумінні фінанси підприємств - це сукупність економічних відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, розподілом, використанням фінансових ресурсів підприємства.⁾ Там же С. 780 ⁾ Інакше кажучи, фінанси - це економічні відносини, що виникають при переміщенні речей у їх грошовому вираженні. Поряд з цим, термін операція, з етимологічної точки зору, означає окрему дію у ряді інших подібних дій⁾ [105] Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка. - С. 338 ⁾. Як наслідок - під фінансовою операцією слід розуміти дії з відособленими грошовими фондами різного призначення, що надходять до фінансової системи або фінансових фондів суб'єкта через систему податків, обов'язкових платежів, платежів по зобов'язанням або через фінансування чи бюджетне кредитування.⁾ Див. наприклад 80 Кучерявенко Н.П., О.В. Шевердина, Н.В. Барахтян. Финансовое право: Консп. лекций. - Харьков: Нац. Юрид. акад. Украины, 1996.? С. 98 ⁾ Такими операціями у свою чергу є: депозитні, кредитні, розрахункові, валютні, емісійно-касові, фондові, лізингові, трастові, факторингові операції, касове виконання бюджету та ін.⁾ там же, С.71⁾ Розкриваючи зміст терміну фінансова операція, слід зазначити, що, не конкретизуючи вичерпно його змісту у кримінально-правовій нормі, законодавець, тим самим, відсилає не тільки до Закону № 249-4, а й до норм фінансового, податкового, бюджетного, банківського та іншого законодавства, де передбачені відповідні операції, які відповідають ознакам фінансових. Так, наприклад, аналізуючи тільки банківське законодавство, можливо визначити наступні банківські операції, які вважаються фінансовими: операції з валютними цінностями, емісія власних цінних паперів, купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнта, операції з цінними паперами від свого імені, надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі, факторинг, лізинг, послуги з відповідального зберігання, випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів, випуск платіжних карток та здійснення операцій по ним, інвестиції у статутні фонди юридичних осіб, випуск, обіг та погашення грошової лотереї, перевезення валютних коштів та їх індексація, довірче управління цінними паперами, депозитарна діяльність та ін⁾ Про банки та банківську діяльність: Закон України № 2121-III, від 07.12.2000 ст.30 ⁾.

Крім банківських установ, фінансові операції можуть здійснювати й інші установи, діяльність яких безпосередньо пов'язується з операціями з відособленими грошовими фондами. До таких установ належать а) небанківські фінансові установи (страхові, довірчі товариства, лізингові компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди (утому числі корпоративні та пайові); б) установи, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів⁾ Див. напр.[98] Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Каннон, А.С.К., 2001 . - С. 548 ⁾.

З наведеного логічним буде висновок, що фінансова операція може мати місце і тоді, коли вона здійснюється без допомоги суб'єкта первинного фінансового моніторингу у розумінні ст. 4 Закону № 249-4, наприклад, тоді, коли грошові кошти сплачуються іншому суб'єкту по укладеній угоді готівкою, шляхом внесення до каси підприємства. У наведеному прикладі відособлені грошові фонди надходять до суб'єкта через платежі по зобов'язанням, передбачають переміщення капіталу і тому мають визнаватися фінансовою операцією.

Оскільки фінансова операція завжди передбачає переміщення капіталу у грошовому вираженні, до таких операцій слід відносити операції не тільки з відособленими грошовими фондами, а й операції з майном, однак за умови, що таке майно виражене у відповідному грошовому еквіваленті. Прикладом такої операції може бути бартер, як операція з натурального обміну за схемою „товар за товар”, що оцінений у грошовому вираженні. Хоча, при здійсненні бартерних та інших схожих операцій грошові кошти і не використовуються - такі операції є фінансовими саме завдяки тому, що вони передбачають обмін товарів по еквівалентній вартості.

Отже, викладений аналіз змісту такої форми легалізації як здійснення фінансової операції вимагає більш широкого розуміння її змісту, ніж те, яке висловлене у п.4 ст. 1 Закону України № 249-4 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.

Другою формою легалізації є укладення угоди. Ніяке майно не може бути залученим до відносин у сфері господарювання безпідставно. У будь-якому з випадків, такою підставою є цивільно-правова угода.⁾ У інших випадках - у якості підстави залучення предмету до кола суспільних відносин, що виступають об'єктом даного посягання може виступати наприклад рахунок-фактура або інвойс на ім'я фізичної особи - не суб'єкта підприємницької діяльності; квитанція про перерахування коштів через банківську установу та ін. ⁾ Термін „угода” є правовим. Він передбачений у ст.41 діючого Цивільного кодексу України, де сказано: угоди - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Цікаво відмітити, що новий Цивільний кодекс України (що набирає чинності з 01.01.04 р.) у ст. 202 діями осіб, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків називає правочини. Однак, завдяки аналогічному характеру цих формулювань, угоди та правочини необхідно розглядати як синонімічні терміни.

Виходячи з положень загальної частини цивільного права будь-яка угода - це правомірні дії, які повинні відповідати вимогам закону, що і відрізняє їх від дій неправомірних (деліктів). Законодавець у диспозиції ст. 209 КК не конкретизує термін угода, таким чином відсилаючи до положень Загальної та Особливої частини Цивільного Кодексу України. Відповідно до ст. 41 Цивільного Кодексу України, залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами, угоди можуть бути одно, - дво -, та багатосторонніми. Односторонньою є угода, в якій лише одна сторона наділена правами, а інша - обов'язками (наприклад - дарування). Дво, - та багатосторонніми, у свою чергу, є такі угоди, де суб'єкти наділені взаємними правами та обов'язками. У цивільному праві такі угоди називаються договорами. Звертаючись до глав 54-77 розділу III Книги п'ятої чинного ЦК угодами (правочинами) можуть бути купівля-продаж, поставка, міна, дарування, підряд, контрактація, зберігання, доручення, страхування, комісія, управління майном, найом, порука, перевезення та ін. Слід додати, що завдяки диспозитивності цивільного права, угодами можуть визнаватися не тільки ті дії, які прямо передбачені у Цивільному Кодексі, а й інші дії громадян та організацій, не передбачені у ЦК, але спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, договір консалтингових послуг, договір партнерства, договір про фрахт та ін.) Крім цього, спираючись на визначення угоди, дане у Цивільному кодексі України, угодами слід визнавати і ті дії, які відповідають ознакам угоди, але передбачені іншими галузями права: засновницький договір (ч.1 ст.57 Господарського кодексу України), договір морського буксирування (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства України) та ін.

Слід зазначити, що у кримінально-правовій літературі існує точка зору, згідно з якою термін угода, використаний у кримінально-правовій нормі, є досить вузьким поняттям і його необхідно трактувати у широкому розумінні, не вдаючись до цивільно-правових термінів. Так, В. А. Нікуліна з цього приводу відмічає, що широке трактування угоди цілком доцільне, оскільки можливі випадки порушення встановлених законом вимог до форми угоди, що тягне її недійсність, і, відповідно, відсутність юридичних наслідків. „Трактування угоди у вузькому розумінні, - пише автор, - дозволить винним особам, у випадку яких-небудь порушень при фактичному укладенні угоди, апелювати до її недійсності, що може потягнути невизнання в їх діях складу злочину”⁾ [102] Никулина В.А. Отмывание «грязных» денег. Уголовно-правовая характеристика и проблемы соучастия. - С.65 ⁾ Далі, автор вважає за необхідне розуміти під угодою будь-які дії, які вчинюються за взаємної згоди сторін з майном, одержаним злочинним шляхом. Такий підхід слід визнати правильним, однак висновок В.А. Нікуліної потребує уточнення. Так, вчинені за взаємної згоди сторін будь-які дії можна вважати угодами лише тоді, коли такі дії спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Крім того, слід додати, що надання кримінально-правового значення питанню недійсної угоди уявляється зайвим. За змістом ст. 45 Цивільного Кодексу України, недійсна угода є різновидом угоди, тому дії, які тягнуть порушення встановлених законом вимог до угоди були, є і залишаються угодами. Їх недійсність має виключно цивільно-правове значення з точки зору цивільно-правових наслідків (повернення майна по недійсній угоді, регрес та ін.), і на кваліфікацію вчиненого не впливає. Це можна пояснити тим, що легалізація як злочин вважається закінченою з моменту вчинення дії з грошовими коштами або іншим майном, одержаним злочинним шляхом. Була ж ця дія (угода) дійсною чи недійсною з точки зору цивільного права на наявність складу закінченого злочину не впливає, тому і кримінально-правового значення не має.

Важливо відмітити, що законодавець, визначивши ці дві форми легалізації як „здійснення фінансової операції чи укладення угоди”, фактично, вирішив існуючу у науці кримінального права дискусію, основним проблемним питанням якої було визнавати чи не визнавати за фінансовою операцією характер угоди, та яким чином описувати ці форми легалізації - в однині чи множині? Із законодавчого описування цих форм легалізації слідує, що законодавець розрізняє ці дві форми легалізації і не визнає за фінансовою операцією характеру угоди. Доречно зауважу, що у попередній редакції ст. 209 КК (01.09.2001), де законодавець використовував формулювання „вчинення фінансових операцій та інших угод”, фінансова операція мислилась як різновид угоди. Тому, щодо питання про співвідношення термінів фінансова операція та угода у науці кримінального права виникла дискусія. Зокрема, А.С. Беніцький писав, що використання у кримінально-правовій нормі терміну фінансова операція не надає ясності змісту норми. Ототожнюючи фінансову операцію і угоду, автор пропонує виключити термін фінансова операція з кримінально-правової норми, оскільки текст закону необхідно викладати у стислій формі, виключаючи його багатослів'я⁾ [9] Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствование законодательства - С. 88 .⁾. Однак, з таким висновком автора не можна погодитись. Слід розрізняти співвідношення фінансової операції і угоди у широкому та вузькому (прикладному) розумінні. У широкому розумінні фінансову операцію дійсно можна визнати угодою, оскільки рух відособлених грошових фондів у будь-якому випадку породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, а це, власне, є ознаками угоди. Однак у вузькому (прикладному) розумінні фінансова операція мислиться як засіб реалізації угоди, інструментом забезпечення виконання угоди або грошово-вартісною сутністю зобов'язань в угоді. Фінансові операції здійснюються суб'єктами з метою забезпечення та організації власного існування, а реалізація конкретної угоди за допомогою фінансової операції може розглядатися як одна з багатьох цілей функціонування суб'єкта. Як приклад, у договорі поставки угодою є підписаний сторонами договір на поставку, а перерахування коштів за поставлену продукцію, власне поставка цієї продукції є фінансовою операцією. Не можна піддавати сумніву той факт того, що поняття фінансової операції взаємозв'язане з поняттям угоди. Однак, якщо угода являє собою дії, які лише спрямовані на виникнення цивільних прав та обов'язків, то фінансова операція це дія, результатом якої є рух усіх речей (нематеріальних благ) у їх грошово-вартісному вираженні. Так, наприклад, будь-яка з банківських операцій (інкасація, купівля-продаж валюти та ін.) є угодою. Однак виконання банківської угоди завжди пов'язується з моментом виконання відповідної фінансової операції. Крім цього, у підприємницькій або іншій господарській діяльності цілком можливі і такі випадки, коли фінансова операція передує руху матеріальних цінностей - наприклад, при перерахуванні постачальнику передоплати за продукцію, яка ще не відвантажена покупцеві. Між тим, цілком можливе вчинення угоди і без проведення відповідної фінансової операції - наприклад, передача майна, здобутого злочинним шляхом на безоплатне зберігання іншій особі, яка не була обізнана з походженням такого майна. При таких обставинах у діях особи є склад злочину, передбачений ч.1 ст. 209 у формі вчинення угоди. Однак, фінансова операція не відбулася, оскільки вартість майна не мала суттєвого значення внаслідок безоплатності зберігання. Інша ситуація буде у тому випадку, коли особа передає таке майно на відповідальне зберігання до спеціалізованої установи (наприклад до ломбарду). При таких обставинах має місце саме фінансова операція, оскільки вартість майна, що передається на зберігання, має суттєве значення для укладення такої угоди.

Отже, з урахуванням викладеного слід зазначити, що фінансова операція, у прикладному розумінні не є різновидом угоди, оскільки лише забезпечує виконання угоди будучи, як говорилося, грошово-вартісним вираженням зобов'язань по угоді. Таким чином, зі вчиненням фінансової операції може пов'язуватись і момент виконання угоди, і момент її укладення, а це, у свою чергу, повністю виправдовує виділення законодавцем фінансової операції окремо від угоди в об'єктивній стороні складу злочину, передбаченого ст. 209 КК. Очевидно законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність, виходив з цих же міркувань, розглядаючи фінансову операцію у вузькому розумінні. До того ж, формулювання, яке сприйняте законодавцем, ніякою мірою не буде захаращувати кримінально-правову норму невиправданим багатослів'ям, як на це звертає увагу А.С. Беніцький. Більше того, таке визначення підвищує ефективність кримінально-правової норми, сприяє її точному застосуванню та правильній кваліфікації вчиненого.

Вірною слід визнати позицію законодавця і в тому, що наведені форми легалізації у зміненій редакції ст. 209 КК описані в однині, на відміну від редакції ст. 209 КК від 05.04.2001 року, де ці форми описувалися у множині (вчинення фінансових операцій та інших угод). Багатьма юристами правильність такого формулювання ставилася під сумнів. Зокрема, П.Н. Мельник, М.А. Лядецький, аналізуючи законопроект „Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально процесуального кодексів”, внесений на розгляд народним депутатом С.Б. Гавриш, вважали, що редакція ст. 209 проекту змін до КК містить той же недолік, який притаманний і минулій редакції ст. 209 КК, тобто йшлося про фінансові операції і угоди у множині, що, на їх думку, є неправильним, оскільки достатню, для визнання діяння злочином, суспільну небезпеку може мати і здіснення лише однієї фінансової операції. А.С. Беніцький зауважував, що використання наведених термінів у множині, не відповідає особливостям конструкції складного одиничного злочину з альтернативними діями та вносить неясність у розуміння кримінально-правової норми, що є невірним, оскільки закон повинен викладатися у стислій формі, виражати думку законодавця максимально точно, виключати двозначність⁾ [9] Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствование законодательства. ?С.84⁾. Аналізуючи це питання не можна не погодитись з тим, що факт здійснення однієї фінансової операції або угоди, при якій відбулося переміщення капіталу, або в результаті якої було приховане злочинне походження предмету (наприклад, фіктивна угода позики) говорить про те, що безпосередньому об'єкту злочину вже спричинено шкоди. Здійснення при таких обставинах другої фінансової операції чи другої угоди не змінює висновок про наявність складу злочину і впливає тільки на ступінь суспільної небезпеки вчиненого. Слід сказати, що таку позицію підтримує і практика застосування ст. 209 КК. Так, прокурором м. Харкова була порушена кримінальна справа щодо Гуцало О.І. за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 5, ст. 191 , ч. 2, ст. 209 КК України. Місцевий суд Первомайського району Харківської області, дослідивши матеріали кримінальної справи встановив, що Гуцало О.І., шляхом укладання завідомо фіктивного договору, діючи за попередньою змовою зі службовими особами ТОВ “БІХ”, отримав грошові кошти в сумі 194485 грн. готівкою, частку з яких привласнив та використав в особистих цілях, а решту, за фіктивним договором передав директору ТОВ „БІХ”, чим привласнив та легалізував грошові кошти, здобуті злочинним шляхом. Оцінюючи обставини вчиненого Гуцало О.І. діяння, судом було зроблено висновок про наявність у його діях складу легалізації, оскільки дії підсудного були спрямовані на вчинення цивільно-правового договору з коштами, здобутими злочинним шляхом, що є однією з форм легалізації ⁾ Архів місцевого суду Первомайського р-ну Харківської області. Справа від 31.01.2002 р. ⁾. Вироком місцевого суду Орджонікідзевського району м. Харкова від 25.05.2002 року Шабельников В.М. був засуджений за ст.ст.209 ч.1, 204 ч.1, 216 КК України. При розгляді справи судом було встановлено, що Шабельников В.М., у листопаді 2001 року незаконно виготовляв підакцизні товари (горілку), внаслідок чого одержав 19745.78 грн. Продовжуючи свою підприємницьку діяльність, підсудний передав ці кошти за договором купівлі-продажу підприємцю Федченко Л.Д., як плату за 1200 л., пального, яке згодом реалізував на АЗС ТОВ „Мар'їнська”. Уявляється, що оцінивши обставини справи суд правильно зробив висновок, що при передачі підсудним грошових коштів підприємцю Федченко Л.Д., вже було вчинено їх легалізацію, тому подальшу реалізацію пального, придбаного за такі кошти суд як окремий епізод легалізації не розцінював⁾ Архів місцевого суду Орджонікідзевського району м. Харкова. Справа від 25.05.2002 р. ⁾.

Третьою формою легалізації закон називає вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження предмету чи володіння ним, прав на предмет, джерела його походження, місцезнаходження, переміщення. Фактично, таке формулювання опосередковано відсилає до ст. 2 Закону України № 249-4 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. У ст. 2 цього Закону безпосередньо зазначається, що до легалізації відносяться дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння, використання коштів або іншого майна, усвідомлюючи що вони були доходами. Слід відмітити, що ст. 2 цього Закону під такими діями розуміє й інші форми легалізації - набуття, володіння та використання. Між тим, вважаємо, що точніше суть таких дій визначена у ст. 1 закону № 249-4: „вчинення дій, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів. „Кінцева мета відмивання доходів злочинного походження, - зазначають автори висновку до проекту закону „Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів”, - полягає якраз у наданні правомірного вигляду таким доходам, а приховування та маскування виступають засобами досягнення такої мети”.

Законодавець, описуючи дану форму легалізації, використовує термін „вчинення дій” не конкретизуючи їх, що дає можливість вести мову про будь-які дії (виходячи з їх зовнішнього вираження). Між тим, виходячи з законодавчого опису диспозиції ст. 209 КК - „здійснення фінансової операції, укладення угоди..., вчинення інших дій” - інші дії - це будь-які дії, крім фінансової операції та угоди. Отже, можна зробити висновок, що такими діями не можуть бути: а) фінансові операції; б) угоди; в) дії, що не спрямовані на приховування чи маскування предмету, прав на нього тощо, тобто не опосередковані метою приховування та маскування. Фактично, законодавець, формулюючи дану форму легалізації, прагнув якнайширше охопити усі можливі прояви відмивання. Однак, такий рівень узагальнення об'єктивної сторони легалізації вимагає уточнення. Легалізація, як було зазначено раніше, являє собою предметний злочин. Таким чином, і її окремі форми повинні мати предметний зміст. У іншому випадку, якщо такі дії не мають предметного змісту, не пов'язані з конкретним майном, одержаним злочинним шляхом, - їх не можна кваліфікувати як легалізацію. Так, наприклад, не можна вважати легалізацією подання до офіційного (контролюючого) органу пояснення, щодо походження доходів, з перекручуванням відомостей про їх походження, давання показань на допиті, зміст яких спрямовується особою на приховування походження доходів, тощо, хоча це і будуть дії, спрямовані на приховування незаконного походження таких доходів. Між тим, такі дії не завдають суспільно небезпечної шкоди об'єкту, оскільки пов'язуються лише з бажанням особи повідомляти чи не повідомляти відомості про джерело походження її доходів.

Узагальнюючи сказане, слід визнати, що аналізована форма легалізації потребує обмежувального її тлумачення виключно як дій, вчинених з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню предметом злочину.

Четвертою, п'ятою та шостою формами легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом є набуття, володіння або використання предмета злочину. Ці форми за своїм змістом тісно пов'язані між собою, а тому їх дослідження доцільно проводити одночасно.

Зміст терміну „набуття” діючим законодавством (у тому числі і кримінальним) не визначається. В етимологічному значенні він означає отримання чогось, накопичення, а за своїм фразеологічним змістом є синонімом терміну „придбання” (до речі, цей термін використовується законодавцем при характеристиці складу злочину, передбаченого ст. 198 КК). Отже, розкриваючи термін „набуття”, цілком можливо використати достатньо розроблене у науці кримінального права поняття „придбання” під яким традиційно розуміють його отримання у будь-якій формі: купівлі, обміну, прийнятті в дарунок, у рахунок боргу, оплатно чи безоплатно тощо⁾ Див. наприклад [133] Советское уголовное право: Ч. Особ.: Учебник / Под ред. Н.И. Загородникова, М.И. Якубовича, В.А. Владимирова.? М.: Юридическая литература, 1965. ? С. 391; [134] Советское уголовное право: Особ. Ч.: Учебник./ Под ред. Н.Д. Шаргородского ? М.: изд-во МГУ, 1971. - С. 373; [63] Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - С. 148; ⁾. Отже, саме таке змістовне навантаження доцільно надати і набуттю майна, одержаного злочинним шляхом за змістом ст. 209 КК. При цьому особа, яка набуває майно, отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоча і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки таке майно одержане злочинним шляхом. Фактично, обов'язкова наявність у особи при набутті майна, одержаного злочинним шляхом комплексу прав псевдовласника (можливостей володіння, користування розпорядження) підкреслювалася ще у радянських підручниках з кримінального права і, навіть, найсучасніші підручники аналогічно тлумачать це питання⁾ Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація.? С.148⁾.