Підстави кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за Кримінальним кодексом України

Як уже зазначалося, родовий об'єкт є критерієм об'єднання суспільних відносин, на які посягають злочини, передбачені в певному розділі Особливої частини КК і при вчиненні будь-якого з них родовому об'єкту завдається суспільно небезпечна шкода. Тому визначення родовим об'єктом легалізації лише одного елемента системи господарювання (приміром, суспільних відносин, що забезпечують законну господарську діяльність), закономірно призведе до того, що ми безпідставно залишимо поза увагою ті суспільні відносини, які виникають в окремих галузях сфери господарювання, і навпаки, визначення родовим об'єктом легалізації суспільних відносин в окремих галузях господарювання (наприклад відносини перерозподілу матеріальних благ), призведе до недооцінки основних принципів господарювання, як складової частини системи господарювання. Інакше кажучи, критерієм об'єднання суспільних відносин, на які посягають злочини, передбачені у розділі VII КК (злочини у сфері господарської діяльності), ні суспільні відносини, що забезпечують законну господарську діяльність, ні суспільні відносини у сфері обміну, перерозподілу матеріальних благ взяті окремо об'єктивно бути не можуть.

Необхідно додати, що поняття „система господарювання” у Особливій частині КК України не передбачене: у розділі VII Особливої частини Кримінального кодексу України, який передбачає норми відповідальності за господарські злочини, йдеться про „сферу господарської діяльності”. Між іншим, поняттям „сфера” законодавець оперує також і в назвах інших розділів Особливої частини (розділи 14, 15, 17, 18 та ін). З огляду на родовий об'єкт злочину як на сукупність суспільних відносин, що охороняються єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм, слід визнати, що під поняттям „сфера господарської діяльності” законодавець мав на увазі певну сукупність господарських відносин, які охороняються комплексом кримінально-правових норм, передбачених у розділі VII КК України. Ця сукупність суспільних відносин водночас становить систему господарювання, оскільки кримінально-правові норми, зазначені в цьому розділі, однаково захищають як суспільні відносини в окремих галузях господарювання, так і відносини, що складаються з приводу реалізації принципів господарювання, на що зверталася увага раніше.

З урахуванням викладеного, на нашу думку, цілком можливим є синонімічне трактування термінів „система господарювання” і „сфера господарської діяльності”. А це означає, що родовий об'єкт злочину, передбаченого ст.209 КК України, можна визначити як суспільні відносини у сфері господарської діяльності.

Слід зазначити, що встановлення родового об'єкта легалізації, як суспільних відносин у сфері господарської діяльності фактично обмежує коло суспільних відносин, на які може бути здійснене таке суспільно небезпечне посягання, як відмивання грошей. Тому у випадках, де злочин учинено поза сферою господарювання, ми не вправі вести мову про склад злочину, передбачений ст. 209 КК. Наприклад, неможливою видається кваліфікація легалізації в разі розподілу предметів, здобутих злочинним шляхом, між співучасниками одного і того ж злочину, у разі фінансування діяльності за рахунок майна, одержаного злочинним шляхом, яка сама по собі утворює самостійний склад злочину (ст.256 КК) та ін. З огляду на це, відмітимо й певні недоліки існуючої редакції ст. 209 КК з точки зору невідповідності її положень родовому об'єкту розглядуваного злочину. Так, приміром, якщо особа володіє коштами чи іншим майном, одержаним злочинним шляхом, переховуючи ці кошти чи майно у себе вдома і не вчинює при цьому ні угод, ні інших дій, спрямованих на приховування або маскування незаконного походження таких коштів або майна, то дії такої особи ніяким чином не пов'язані зі сферою господарювання, оскільки не здійснюються в окремих галузях сфери господарювання, і не стосуються відносин, що забезпечують основні принципи та закони господарювання. Між тим, описане нами володіння, виходячи зі змісту ст. 209 КК є злочином, вчинення якого порушує родовий об'єкт - суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Таким чином ми маємо ситуацію, де злочином у сфері господарської діяльності визнається діяння, яке не порушує суспільні відносини у цій сфері. А така ситуація не є правильною, оскільки при відсутності родового об'єкта злочину буде відсутній і сам злочин.

1.2 Безпосередній об'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Найбільш вагоме значення для характеристики конкретного складу злочину має його безпосередній об'єкт. Як відмічає М.А.Гельфер, “безпосередній об'єкт найбільш повно відображає суть злочину, його специфічні ознаки і тому береться за основу при класифікації окремих злочинів у межах глави”.⁾ [25] Гельфер М. А. Советское уголовное право: Учебник -Общ. часть.- вып. 5: Объект преступления.- М., Политиздат, 1960.- С. 11

⁾ Під таким об'єктом у науці кримінального права розуміються ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Однією з перших спроб визначити безпосередній об'єкт легалізації став Закон України № 249-4 від 28 листопада 2002р. „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, де в преамбулі вказується, що цей закон регулює відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом. Фактично, даний закон окреслив коло конкретних суспільних відносин, які безпосередньо охоплюють таке суспільно небезпечне явище, як відмивання грошей.

Між тим, привертає увагу те, що поняття безпосереднього об'єкта відмивання грошей в науці кримінального права визначається неоднозначно. Так, М.В. Бондарева безпосереднім об'єктом легалізації вважає економічну, а точніше, фінансову діяльність держави, пов'язану з грошовим обігом і використанням інших видів майна.⁾ [11] Бондарева М.В. Кримінально-правові аспекти відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутого незаконним шляхом.- С. 12⁾. Інші автори, М.М. Афанасьєв, Є.А. Іванов безпосередній об'єкт легалізації визначають як одну з галузей господарювання - суспільні відносини у сфері перерозподілу матеріальних благ.⁾ Див. Наприклад [53] Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / С.В. Бородин, О.Л. Дубовик, С.Г. Келина и др. Под ред. А.В. Наумова. - М.: Юристъ, 1997. ?С. 405; [47] Иванов Э.А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. -М.: Юристъ, 1999. - С.57⁾ На думку Ю.В. Короткова, безпосереднім об'єктом відмивання грошей є суспільні відносини, що забезпечують законний порядок здійснення підприємницької діяльності⁾ [58] Коротков Ю.В. Уголовно-правовые и криминалистические аспекты борьбы с легализацией (отмыванием) незаконных доходов: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук.? М., 1998.? С.78 ⁾. Дехто з авторів підручника „Кримінальне право (Частина Особлива)” (В.М. Киричко, О.І. Перепелиця), називають таким об'єктом суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності⁾ [63] Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - С.183⁾. В.Н. Попович називає об'єктом легалізації суспільні відносини у сфері безпеки держави ⁾ [118] Попович В.М. Міжнародні економічні відносини. Кримінологічний аспект. - К.: Право, 1997.- С.149 ⁾. О.О. Дудоров вважає, що таким об'єктом є встановлений з метою протидії залученню в економіку „брудних” коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань, порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю⁾ [36] Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика. - К.: Юридична практика, 2003. - С.513. Існує ще точка зору, що безпосереднім об'єктом легалізації є суспільні відносини у сфері правосуддя.⁾ Матеріали круглого столу “Боротьба з тіньовою економікою”. Київ. Міністерство юстиції України. 1999.

⁾

Однак наведені визначення безпосереднього об'єкта легалізації, на нашу думку, не зовсім точні. Так, не можна погодитися з думкою Ю.В.Короткова, оскільки сфера здійснення підприємницької діяльності є структурним елементом сфери господарювання. Фактично, сфера здійснення підприємницької діяльності включає будь-яку діяльність, що відповідає ознакам підприємницької відповідно до ст. 1 Закону України „Про підприємництво”, де головним критерієм є наявність у суб'єктів підприємництва мети одержання прибутку. Ця сфера включає банківську діяльність, професійну діяльність на ринку цінних паперів, страхову діяльність та ін. Однак відмивання грошей може здійснюватися не тільки у підприємницькій, а й у іншій діяльності, що не має ознак підприємницької, тобто у діяльності таких суб'єктів, які не мають метою одержання прибутку (наприклад, відмивання грошей через благодійні організації, неприбуткові підприємства та ін.). Суб'єктами підприємництва такі організації назвати не можна, тому їх справедливо називають господарюючими суб'єктами. Отже, сфера підприємницької діяльності не завжди страждає від легалізації і тому безпосереднім об'єктом аналізованого злочину бути не може. До того ж цікаво відмітити, що сам законодавець у попередній редакції ст. 209 КК України (01.09.2001 р.) безпосередньо вказував на підприємницьку та іншу господарську діяльність, що є більш широким розумінням сфер суспільно-економічного життя, де можлива легалізація як явище. Не можна погодитись і з висновком В.Н. Поповича, оскільки очевидно, що будь-який господарський злочин (а не тільки відмивання грошей) також завдає шкоди економічній діяльності держави або створює реальну загрозу її настання. Виходячи із попереднього законодавчого формулювання терміну „підприємницька та інша господарська діяльність” можливо констатувати, що легалізація однаково небезпечна при її вчиненні, скажімо, у банківській сфері, сфері обігу цінних паперів, кредитній сфері, діяльності громадських організацій та ін. Тобто, вчинення цього злочину у тій чи іншій галузі господарювання не змінює його юридичної характеристики. З огляду на це, закономірно виникає питання: чи може бути господарювання, як складова частина сфери господарювання, основним безпосереднім об'єктом злочину, про що фактично пишуть М.М. Афанасьєв та Є.А. Іванов. На нашу думку, відповідь на нього не може бути позитивною. Це зумовлене тим, що не всі суспільні відносини, в царині господарської діяльності, можуть порушуватися відмиванням грошей. Так, відносини, що виникають стосовно якості та комплектності продукції, відносини повернення порожньої тари при виконанні господарських договорів тощо, за будь-яких умов не можуть бути порушені використанням майна, одержаного злочинним шляхом, оскільки вони складаються у зв'язку з особливостями предмета як матеріальної речі в натурі, тобто злочинне походження останнього об'єктивно не може вплинути на якість та комплектність продукції, наявність або відсутність фальсифікації засобів вимірювання тощо. У статті ж 209 КК України законодавець веде мову про кошти та майно, одержані злочинним шляхом, тобто про їх певний правовий (злочинний) статус, який до речових особливостей такого майна ніякого відношення не має. Це означає, що безпосередній об'єкт відмивання грошей слід шукати у таких відносинах сфери господарської діяльності, які виникають у зв'язку з правовим статусом майна, що використовується. У всякому разі, для більш точного з'ясування питання безпосереднього об'єкта відмивання грошей та механізму злочинного посягання на нього, необхідно звернутися до питання про структуру суспільних відносин, які виступають безпосереднім об'єктом злочину.

З точки зору господарського права, господарсько-правові норми, по-перше, мають свою статику; і по друге, - динаміку. Як правильно відмічає І.Г. Побірченко, у першому випадку йдеться про „моделі поведінки”, які вимагаються або дозволяються державою, тобто про потенціальні можливості норм, у другому - про втілення таких можливостей в реальну дійсність, а самі господарсько-правові норми націлені на втілення у реальні економічні процеси: їх загальна соціальна функція полягає в урегулюванні поведінки учасників господарських правовідносин.⁾ [136] Советское хозяйственное право: Учебник/ Под общ. ред. И.Г. Побирченко. - К.: Вища школа, 1985. - С.36 ⁾ Таким чином, сукупність наведених вище нормативних актів складає певний інструментарій (режим господарювання), за допомогою якого держава в особі уповноважених органів здійснює регулювання тих чи інших інститутів у сфері господарювання. Тому будь-яка особа при проведенні певних операцій з грошовими коштами або іншим майном повинна керуватися встановленими правилами по придбанню, користуванню, володінню та відчуженню таких коштів або майна (у випадку, коли такі правила встановлені законодавством стосовно конкретного майна). Таким чином у суспільних відносинах, що складаються у сфері господарської діяльності, суб'єктами таких відносин виступають як певні особи (фізичні або юридичні), так і держава в особі уповноважених органів. Важливість визначення соціальної функції суб'єктів соціальних відносин пояснюється існуючою у зв'язку з цим можливістю дослідження суб'єкта соціальних відносин з точки зору його соціальних зв'язків. За допомогою цього буде можливо встановити суттєві ознаки суб'єкту як елемента суспільних відносин. Регулюючи господарську діяльність, держава в особі уповноважених органів виконує подвійну функцію: а) як рівноправний учасник господарювання та б) як суб'єкт регулювання сфери господарської діяльності. Що стосується першого, держава в особі уповноважених органів виконує таку ж діяльність, як і недержавні суб'єкти господарської діяльності: укладає угоди, здійснює кредитні операції, операції з цінними паперами тощо. Інша роль держави виявляється у регулюванні сфери господарської діяльності. Її соціальна функція знаходить свій прояв у здійсненні фінансово-кредитної політики, політики цін і ціноутворення та регулюванні певних фінансово-економічних інститутів. Це регулювання, у свою чергу, здійснюється у таких напрямках, як: встановлення певного порядку вчинення тих чи інших дій та операцій, встановлення різноманітних обмежень у сфері господарювання тощо. Зокрема, наприклад, стосовно обмеження обігу готівкових коштів в Україні існує понад 20 нормативно-правових актів, серед яких: постанова Правління Нацбанку України від 20.06.95 р. № 149 про внесення змін і доповнень до Інструкції НБУ № 4 „Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”; постанова Правління НБУ від 24.04.2000 р., № 161 „Про затвердження тимчасового положення про національну систему масових електронних платежів”; Роз'яснення НБУ № 11-109/971 від 12.08 96 р., „Щодо порядку видачі установами банків готівки юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для придбання ними компенсаційних сертифікатів у населення”; Інструкція НБУ № 7 від 02.08.96 р., „Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України” та багато ін. Такий нормативно-правовий інструментарій по перше: означає врегулювання можливості та допустимості певних дій у сфері господарювання, по друге - передбачає у кожному конкретному випадку певну „модель поведінки”, яка вимагається або дозволяється державою у сфері господарювання. Обмеження обігу готівкових коштів, а також всі інші обмеження, у свою чергу, і є однією з таких моделей.

У цьому контексті вважається за необхідне проаналізувати наявність таких моделей поведінки щодо використання у сфері господарської діяльності грошових коштів та майна, здобутих злочинним шляхом. Підкреслимо, що в національному законодавстві України існують положення, спрямовані на недопущення використання у легальній економіці майна, здобутого злочинним шляхом. Так, у Постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 28.08. 2001 р., № 1124 „Про сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів з відмивання грошей” (FATF) йдеться про необхідність органам виконавчої влади, банкам, іншим фінансовим установам керуватися у своїй діяльності вказаними рекомендаціями, зокрема, у п.7 говориться про обов'язок цих органів вживати превентивні заходи з метою запобігання будь-яким операціям з майном, одержаним злочинним шляхом. У п. 2 Указу Президента України від 19.07.2001 р., № 532/2001 „Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом” йдеться про необхідність активізації боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, використанням таких доходів у підприємницькій та господарській діяльності. У п.2 ч.2. ст.48 розділу VI Указу Президента України від 17.09.96 р., „Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рік” йдеться про необхідність захисту фінансово-кредитної та банківської систем, фондового ринку та ринку цінних паперів від проникнення кримінального капіталу та відмивання грошей. У преамбулі Закону України № 249-4 від 28.11.02 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” зазначається, що ним регулюються відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом. У ч.2 Указу Президента України № 740/2003 від 22.07.03 „Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму” сказано про необхідність систематично проводити спеціальні заходи щодо викриття та припинення сумнівних фінансових операцій, що здійснюються фізичними і юридичними особами, виявлення фактів маскування незаконного походження коштів або іншого майна. Як бачимо, стосовно сфери господарювання існують безпосередні нормативні обмеження у використанні в господарській діяльності майна, одержаного злочинним шляхом. Такі обмеження становлять модель поведінки, яка полягає в утриманні від використання у сфері господарської діяльності майна, одержаного злочинним шляхом, тому і закон про кримінальну відповідальність вважає порушення такої моделі злочином (ст. 209 КК). Слід особливо підкреслити, що не тільки окреслена нами модель поведінки суб'єктів суспільних відносин у сфері господарювання, а й інші „моделі” є ні що інше, як об'єктивно існуючий соціальний феномен, поява якого обумовлюється функціонуванням певних суспільних відносин. Це дає достатні підстави для того, щоб у контексті дослідження основного безпосереднього об'єкту відмивання грошей поставити питання про інтерес як про результат існування суспільних відносин.

Повертаючись до наведеної раніше моделі поведінки суб'єктів господарських відносин щодо утримання від використання у сфері господарювання майна, здобутого злочинним шляхом, відмітимо, що така модель передбачає наявність одностороннього (з боку держави) соціального припису не діяти певним чином, тобто не використовувати майно, одержане злочинним шляхом у господарській діяльності. Такий соціальний припис є доступним для сприйняття суб'єктами суспільних відносин, оскільки виражений у низці наведених раніше нормативно-правових актів, тобто „лежить на поверхні”.

Водночас, цілком очевидно, що кожна модель поведінки у сфері господарювання є не що інше, як певні суспільні відносини, які складається з приводу реалізації такої моделі. Держава, у даних відносинах виступає як суб'єкт, що регулює їх шляхом реалізації власного інтересу - недопущення використання у сфері господарювання майна, здобутого злочинним шляхом. Інші суб'єкти даних відносин здійснюють власну діяльність з урахуванням норм та правил, установлених державою, і виступають у них як господарюючі суб'єкти. Отже, у наведених суспільних відносинах немає рівності сторін. Уповноважена державою сторона наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому.⁾ [80] Кучерявенко Н.П., О.В. Шевердина, Н.В. Барахтян. Финансовое право: Консп. лекций. - Харьков: Нац. Юрид. акад. Украины, 1996.? С. 44⁾ Таким чином, суспільні відносини, які складаються між державою та господарюючими суб'єктами з цього приводу, фактично, приховані від безпосереднього сприйняття та виявляються у відповідному інтересі.

Разом із суб'єктами, важливим складовим елементом соціальних відносин є їх предмет, тобто все те, з приводу чого виникають та існують такі відносини⁾[26] Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. (Объект и квалификация преступлений). - Л.: Изд-во ЛГУ, 1979.- С.99 ⁾. У даному суспільних відносинах взаємовідносини між особами та державою виникають з приводу правового регулювання належності, придбання, використання, відчуження певних матеріальних цінностей, одержаних злочинним шляхом (грошових коштів, майна, права на майно) та ін. Точніше, відносини виникають не з приводу конкретних різновидів майна, здобутого злочинним шляхом, а з приводу заборони його використання у фінансових операціях, угодах, для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності. Саме з приводу такої заборони і виникають суспільні відносини, а їх сутність виявляється у взаємовідносинах суб'єктів щодо нормативних обмежень при використанні таких предметів. При чому інтерес держави у даному випадку спрямований на обмеження у використанні не будь-яких предметів, а лише тих, які мають відповідний правовий статус, тобто одержані шляхом вчинення злочину.

Поряд з цим слід підкреслити, що легалізація, що супроводжується складанням та використанням фіктивних документів, використанням фіктивних підприємств, фіктивними переказами грошових коштів, завдає шкоди і іншим суспільним відносинам: у сфері регулювання грошового обігу, забезпечення нормального режиму господарювання, виробництва, обміну та інше. Однак, вищеназвані суспільні відносини взяті окремо не можуть у повній мірі відображати головний інтерес держави, що існує у зв'язку з відмиванням грошей. Беручи до уваги лише певні конкретні суспільні відносини (наприклад, у сфері регулювання грошового обігу), ми, тим самим, безпідставно залишаємо поза увагою органічно пов'язані з ним інші суспільні відносини, що складаються з приводу правового становища майна, яким також завдається шкода легалізацією. Держава, для її безперебійного функціонування, повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною національного доходу країни. У зв'язку з цим, у сфері господарювання держава виступає владним суб'єктом, що за допомогою законодавства розпоряджується майном, а відносини, що при цьому виникають, мають владно-майновий характер.⁾ [80] Кучерявенко Н.П., О.В. Шевердина, Н.В. Барахтян. Финансовое право: Консп. лекций.? С. 45⁾ Отже, очевидним є висновок, що на підставі організаційних фінансово-кредитних відносин виникають відносини майнові. Слід підкреслити, що з точки зору фінансового права, фінансово-кредитні відносини мають лише два основоположних елементи: а) державно-правовий; та б) майновий.⁾ [80] Там же, С. 43 ⁾ При чому важливо відмітити, що бюджетні, податкові, страхові, кредитні відносини, а також відносини по використанню майна, в частині їх регулювання, відносяться до державно-правового елемента, а в плані предмета відносин - до майнового елемента. Як наслідок - суспільно небезпечні дії по наданню правомірного статусу майну, одержаному злочинним шляхом, стикаються як з майновим елементом фінансових відносин (оскільки майно у такому випадку є предметом операцій), так і з державно-правовим елементом цих відносин (оскільки дії вчиняються з предметами, що не включені до легального обороту, а це порушує названу раніше модель поведінки щодо утримання від використання у сфері господарювання майна, одержаного злочинним шляхом). Поряд з цим, державно-правовий елемент не відноситься повністю до галузевих відносин у сфері господарювання. Цей елемент також знаходить своє безпосереднє відображення і у встановленому та існуючому на даному етапі режимі господарювання (у вигляді встановлення певних обмежень у використанні майна залежно від його юридичного статусу).

Таким чином, необхідність попередження проникнення до сфери господарювання майна, одержаного злочинним шляхом, - є головним інтересом держави у даній ланці сфери господарювання. Цей інтерес проникає в усі елементи суспільних відносин: він стикається з предметом відносин, оскільки виникає у зв'язку з його правовими властивостями; пов'язаний з суб'єктами відносин, оскільки ним обумовлюється їх поведінка; обумовлює і соціальний зв'язок, оскільки через такий зв'язок інтерес безпосередньо реалізується. У кінцевому ж розумінні, зовнішній прояв згаданої нами моделі поведінки (що „лежить на поверхні”) є відбитком існуючих на більш глибокому рівні (прихованому від безпосереднього сприйняття) суспільних відносин, що складаються між державою та господарюючими суб'єктами з приводу заборони використання у сфері господарської діяльності майна, одержаного злочинним шляхом, та які законодавець прагнув захистити, приймаючи закон про кримінальну відповідальність за легалізацію. Таким чином, дані суспільні відносини є первинною ланкою сфери господарської діяльності, якій завдається шкода суспільно небезпечним посяганням у виді легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Отже, безпосередній об'єкт легалізації можливо визначити як суспільні відносини, що складаються з приводу заборони використання у сфері господарської діяльності доходів, одержаних злочинним шляхом.

Слід додати, що встановлення саме цього безпосереднього об'єкта аналізованого злочину, зовсім не означає, що іншим суспільним відносинам, суміжним з ним, не завдається шкода від легалізації. За словами М.Й. Коржанського, посягаючи на певні суспільні відносини (або групу відносин) злочин порушує або ставить у небезпеку й інші суміжні суспільні відносини⁾[57]Коржанский М.И. Ответственность за приобретение, хранение и сбыт имущества, добытого преступным путем: Учеб. пособие. -Волгоград: 1971. - С.19⁾ (не тільки в сфері господарювання у даному випадку). Але для кримінального права дуже важливо виділити не тільки найбільш важливі суспільні відносини, які завжди страждають від вчинення злочину і виступають основним безпосереднім об'єктом, а й ті, що додатково (можливо і не завжди) зазнають шкоди від вчинення злочину. Така ситуація у теорії кримінального права широко відома і стала підставою для виділення поряд з класифікацією об'єктів по „вертикалі” іншої класифікації об'єктів злочину - „за горизонталлю”. ЇЇ сутність полягає у тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виділяють основний (головний) і додатковий об'єкти.⁾[64]Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - с.100⁾ У злочинах, які мають кілька безпосередніх об'єктів законодавець, як правило, виділяє один, найбільш важливий, що з рештою і визначає суспільну небезпечність цього злочину, структуру відповідного складу і місце злочину в системі норм Особливої частини КК. У кримінально-правовій літературі такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом, а об'єкт, якому завдається шкода поряд з основним - додатковим безпосереднім об'єктом злочину. Додатковий безпосередній об'єкт, залежно від того, чи завжди він страждає від вчинення конкретного злочину поряд з основним безпосереднім об'єктом, у науці кримінального права прийнято розподіляти на два види: обов'язковий (необхідний) та необов'язковий (факультативний) об'єкти.⁾ [153] Уголовное право России. Общая часть: Учебник / С.В Афиногенов, Л.Д. Ермакова, Б.В. Здравомыслов и др. Отв. Ред. Б.В. Здравомыслов.? С. 119-121⁾

Такого ж висновку можливо дійти і стосовно суспільних відносин у сфері правосуддя, коли, наприклад, легалізується майно, здобуте в результаті вчинення злочину, який вже розкрито. До того ж, такі об'єкти у диспозиції статті 209 КК України законодавцем не передбачені. Тому, на нашу думку, такі об'єкти є додатковими факультативними об'єктами злочину, що аналізується.

1.3 Предмет легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Питання про поняття предмета злочину, його значення й місце в структурі складу злочину привертало увагу багатьох учених. Безпосередньо цій проблемі приділяли увагу М.О.Бєляєв, В.К.Глистін, М.І.Загородников, М.Й.Коржанський, С.Д.Кравцов, В.М. Кудрявцев, Ю.І.Ляпунов, Б.С.Нікіфоров, В.Я. Тацій, Є.А. Фролов. Предмети окремих злочинів аналізувалися в роботах М.І. Архипцева, С.Б. Гавриша, В.І. Касинюка, М.І.Панова, А.О.Пінаєва, В.В. Сташиса, В.П.Тихого.

Між тим і сьогодні, однозначного розуміння цієї проблеми в цілому, а також визначення предмета злочину, його місця в системі ознак складу злочину, в науці кримінального права немає. При цьому звертає увагу те, що по різному тлумачиться не тільки зміст поняття предмету злочину, а й його співвідношення з іншими елементами складу злочину, а деякі вчені взагалі ототожнюють поняття „предмет злочину” та „предмет суспільних відносин”. Для підтвердження цієї тези наведемо низку формулювань предмета злочину; це - елемент суспільних відносин⁾[55] Коржанский М.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны.? М.: Акад. МВД СССР, 1980.? С.105 ⁾; дещо зовнішнє по відношенню до об'єкту і нічим з ним не пов'язане⁾Див. напр. [126] Розенберг А.Н. О понятии имущественных преступлений в советском уголовном праве (Объект и предмет посягательства)// Учен. зап. Харьк. юрид. ин-та, 1948.? Вып.3.? С.70-73⁾; речі матеріального світу, впливаючи на які, суб'єкт завдає шкоди об'єкту злочину⁾[42] Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Тр. ВЮА, вып.13. 1945.- С.44-50⁾; речі, у зв'язку з якими вчиняється злочин, однак, на відміну від об'єкту, їм не завдається шкода⁾ Див. напр.[150] Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. ? М.: Юрид. лит., 1957. ? С.178-179, [12] Брайнин Я.М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве // Юрид.сб. Киев. ун-та, 1964.- №4.- С.58-59.⁾; це елемент об'єкту⁾ [77] Курс советского уголовного права. Общая часть. Т. І. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин,, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. - С.303 ⁾;це соціальне поняття і його не можна зводити лише до матеріальної форми⁾[48] Каиржанов Е. Основные теоретические проблемы объекта уголовно-правовой охраны в СССР: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. 12.00.08 / КГУ.? К., 1975. ? С. 23 ⁾; матеріальний субстрат певних суспільних відносин,⁾ [87] Ляпунов Ю.И. Владимиров В.А. Ответственность за корыстные преступления, посягающие на социалистическую собственность. М.: Юрид. лит., 1986.? С.12 ⁾ річ матеріального світу, з певними властивостями якої закон пов'язує наявність в діях особи ознак складу злочину⁾ [64]Кримінальне право України: Заг. Ч.: Підручник /ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - С. 93 ⁾.

Варто приєднатися до позиції В.Я. Тація, що відсутність однозначного розуміння предмета зумовлена поглядом на нього як на системоутворюючу ознаку або об'єкта, або об'єктивної сторони злочину і йому не надається самостійного значення.⁾[142] Таций В.Я. Объеєкт и предмет преступления в советском уголовном праве.? С.41 ⁾ Крім того, часто предмет злочину ототожнювався з предметом суспільних відносин. Розв'язання цього питання полягає у визнанні того принципового положення, що предмет злочину і предмет суспільного відношення як елемента об'єкта злочину - не одне і теж. Кожен предмет має свої, йому характерні ознаки і соціальну роль, виконує властиве тільки йому правове призначення. Предметом суспільних відносин, як об'єкта злочину, справедливо називається все те, із приводу чого чи у зв'язку з чим існують самі ці відносини. 26 Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. (Объект и квалификация преступлений).?С. 47⁾ Предметом же злочину слід вважати “будь-які речі матеріального світу, із певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину”. 155 Уголовное право Украины: Общ. часть: Учебник / Под ред. М.И.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я Тация. ?Харьков: Право, 1998.? С. 78⁾

Предмет суспільних відносин, які б якості він не мав, в якій би формі (матеріальній чи нематеріальній) не проявлявся, у складі суспільних відносин він існує завжди і є обов'язковим елементом суспільних відносин, бо саме у зв'язку з ним, з приводу нього виникають і існують ці відносини. Тому предметом суспільних відносин можуть бути насамперед різного роду фізичні тіла, речі, духовні цінності, державна влада а також сама людина. На відміну від предмета суспільних відносин, предметом злочину може бути тільки певна річ, яка має певні ознаки, певні властивості. В окремих випадках предмет злочину і предмет суспільних відносин можуть лише збігатися, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільних відносин, тобто надає йому додатково й інше правове значення.

У науці кримінального права вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину⁾ [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер-право, - 2001. - С. 96 ⁾. Тому він є не обов'язковим, а факультативним стосовно загального поняття складу злочину. У конкретному складі, коли предмет передбачений безпосередньо у законі або однозначно випливає з його змісту, він є обов'язковим.

Між тим, законодавець далеко не завжди вказує на предмет як на ознаку конкретного складу злочину. У разі, коли на нього немає вказівки безпосередньо у самому кримінальному законі, предмет не є ознакою складу злочину, і, навпаки, тоді, коли він зазначений у самому законі або однозначно випливає з його змісту, злочин є предметним і для його правильної кваліфікації повинен бути встановлений конкретний предмет злочину.

Предмет злочину, як вірно відмічають Б.С. Нікіфоров, М.К. Глістін та М.Й. Коржанський, органічно пов'язаний з його безпосереднім об'єктом, допомагає у багатьох складах більш глибоко розкрити дійсну сутність безпосереднього об'єкта злочину.⁾Див. напр.[101] Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву.? М.: Госюриздат, 1960.? С.122-128, [26] Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений.? С.43-45, [55] Коржанский М.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. ?С. 86-94.⁾ В.Я. Тацій переконує, що „предмет злочину є як раз тією ознакою злочину, яка якнайчастіше використовується нами для визначення самого об'єкту, з'ясування його змісту, з його встановленням частіше ніж усе розпочинається процес з'ясування характеру посягання, способів його впливу на певний об'єкт.”⁾ [142] Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве.? С. 56⁾ Це характерно і для злочину, передбаченого ст. 209 КК України.

З аналізу диспозиції випливає, що злочин, передбачений ст. 209 КК є предметним. Отже, його правильна кваліфікація прямо залежить від точного встановлення всіх ознак цього предмета. Закон про кримінальну відповідальність визначає перелік цих предметів, відносячи до них: кошти або інше майно, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного, протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Це дає можливість виділити сукупність обов'язкових ознак, які характеризують предмет даного злочину:

- фізична ознака: річ матеріального світу, яка має вартість та грошове вираження (ціну) - кошти або інше майно;

- юридична ознака - походження предмета - одержаний внаслідок вчинення суспільно небезпечного, протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

Отже, можливо зробити висновок, що термін «кошти», використаний законодавцем при характеристиці предмета розглядуваного злочину, є узагальненим і включає не тільки грошові кошти, а й інше майно. Між тим, як зазначалося, при характеристиці предмету даного злочину, законодавцем окремо виділяється також і поняття „інше майно”, яке, у свою чергу, також є узагальненим. На нашу думку, з метою уникнення тавтології при тлумаченні кримінального закону, бажано конкретизувати термін „кошти”, обмеживши його розуміння поняттям „грошові кошти”, який, до речі, був використаний при характеристиці предмету легалізації у попередній редакції ст. 209 КК (05.04.01). Це уявляється цілком доцільним, оскільки існування в кримінально-правовій нормі двох узагальнених понять, що мають однаковий внутрішній зміст, може створити труднощі при тлумаченні і розумінні предмета цього злочину на практиці.

Слід підкреслити, що нормативне визначення терміна „грошові кошти” зустрічається в декількох нормативно-правових актах України. Так, зокрема, у ст. 2 Закону України № 2121-111 від 07.12.2000 року „Про банки та банківську діяльність” грошові кошти визначаються як „гроші у національній або іноземній валюті, або їх еквівалент”. У п.4 Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті”, затвердженої Постановою Правління НБУ № 135 від 29.03.2001 року, грошові кошти визначаються як „грошова одиниця України, яка виконує функцію засобу платежу та обліковується в банках України”.⁾ Див.: Інструкція НБУ «Про безготівкові розрахунки в України у національній валюті», затверджено Постановою Правління НБУ № 135 від 29.03.2001 р.⁾ Слід підкреслити, що і в інших нормативних актах використовується практично однакове визначення грошових коштів як національної та іноземної валюти.⁾ Таке визначення зустрічається у, діючій на Україні, Женевській Конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 року, ратифікованій СРСР 3 травня 1931 року; п.1.33 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року; ст.3 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05 квітня 2001 року та ін. ⁾ Необхідно відмітити, що гроші, з етимологічної точки зору - це особливий товар, що виконує роль загального еквівалента, у якому виражається вартість усіх інших товарів, який виконує функцію міри вартості, засобів обігу, платежу, накопичення та збереження доходів.⁾ [168] Юридичний словник. / За ред. Б.М.Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. ? Вид. 2-е, перероб. і доповн. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1983 . - С.158. ⁾

Слід також додати, що термін „майно” окрім ст.209 КК України використовується і в інших кримінально-правових нормах Особливої частини Кримінального Кодексу України. Так, для описування предмета злочину його застосовано у ст. ст. 185-198, 388 КК України та ін. Цікаво відмітити, що стосовно злочинів проти власності термін „майно” конкретизується судовою практикою. Так, у постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25.12.92 р., під майном розуміються: житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого й виробничого характеру.⁾[121] Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності: Пост. Пленуму Верхов. Суду України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. ? №1.? С.112-113⁾

Предметом легалізації можуть бути і цінні папери. До цінних паперів, згідно з Декретом КМУ від 19.02.93 р., відносяться: платіжні документи (акції, облігації і купони до них, бони, векселя (тратти), ділові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки та інші фінансові і банківські документи, виражені у валюті України, в іноземній валюті та в монетарних металах.⁾ Див.: Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”. // Відомості Верховної Ради України. -1993. -№ 17. - ст.184⁾

Предметом відмивання грошей можуть бути і певні документи. В юридичній літературі існує точка зору, відповідно до якої предметом злочину можуть бути лише документи, що знаходяться у обігу та являють собою еквівалент вартості.⁾ Див., наприклад: Сергеева Т.Л. Уголовно-правовая охрана социалистической собственности в СССР. - М.: 1954. -с.29 ⁾ Варто погодитися з думкою П.С. Матишевського, що така позиція є не зовсім правильною. Науковець підкреслює, що предметом злочину можуть бути і документи, що виконують роль грошового еквіваленту (приватизаційні чеки, приватизаційні сертифікати, білети грошово-речової лотереї, поштові марки, транспортні білети, талони на пальне та мастильні матеріали та інші документи, що являють собою обмінну цінність.⁾ [91] Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. ? К.: Юринком, 1996. - С.30⁾ З урахуванням наведеного, такі предмети цілком можливо віднести і до предмета розглядуваного злочину.

Слід відмітити, що визначення матеріальної ознаки предмета злочину, передбаченого ст. 209 КК є дискусійним у науці кримінального права. Так, у роботах деяких юристів під предметом даного злочину розуміються доходи⁾ [116] Пономарьов П.Г. Проблемы противодействия легализации преступных доходов.? С.284 ⁾, прибутки⁾ [34] Дудоров О.О. Відповідальність за “відмивання” нелегальних прибутків як конвенційний злочин: шляхи вдосконалення кримінального та фінансового законодавства // Юрид. вісн. України. - 1998.- № 35.? С.25 ⁾, грошові кошти та інше майно⁾ [11] Бондарева М.В. Кримінально-правові аспекти відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутого незаконним шляхом. ?С. 7⁾. А.С.Беніцький, відносно редакції ст. 209 від 01.09.2000 р., пропонував виключити з її диспозиції термін „грошові кошти”, оскільки, за його думкою, поняттям „майно” охоплюються фінансові кошти, які включають і грошові кошти як в національній, так і в іноземній валюті.⁾ [9] Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствование законодательства. - С.70 ⁾ Він вважає, що нагромадження в диспозиції кримінально-правової норми взаємодоповнюючих термінів аж ніяк не полегшить її розуміння, а текст кримінального закону повинен виключати двозначність предмета злочину, оскільки необхідною властивістю кримінально-правової норми повинна бути максимальна чіткість. З нашого погляду, з таким висновком автора не можна погодитися, оскільки терміни „майно” та „грошові кошти” співвідносяться як загальне та особливе, а тому не можуть тлумачитися неоднозначно. Скоріше за все, законодавець, відносно минулої редакції статті, використовуючи термін „грошові кошти та інше майно” прагнув показати, що у більшості випадків, відомих світовій практиці, цей злочин вчинюється саме з грошовими коштами. У всякому разі, посилання у тексті кримінально-правової норми на „інше майно” об'єктивно не може яким не будь чином ускладнити застосування норми на практиці, оскільки один термін (грошові кошти) безпосередньо випливає з іншого (майно) при тлумаченні.

Необхідно зазначити, що відсутність єдності думок щодо матеріальної ознаки предмета легалізації можна пояснити особливостями інтерпретації деякими юристами норм Конвенції „Про відмивання, пошук арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом”(1990 р.). Раніше в дисертації вже говорилося, що злочин, передбачений ст.209 КК України, є типовим конвенційним злочином, оскільки визнаний таким відповідно до норм згаданої конвенції. Тому закономірно виникає запитання, чи правильно трансформовано матеріальну ознаку предмета легалізації до національного кримінального законодавства? Слід відмітити, що зазначена Конвенція у ст. 1 під терміном “доход” розуміє будь-яку економічну вигоду. Вона може складатися з „...будь-якої власності будь-якого виду, матеріальної власності чи власності, вираженої в правах, рухомого чи нерухомого майна та правових документів, або документів, що підтверджують право на таку власність чи частку в ній (підпункт b)...”. В іншому міжнародному документі - Директиві Ради Європи від 10.06.91 „Про запобігання використанню фінансових систем з метою відмивання грошей” у ст.1 предмет відмивання грошей визначається за допомогою терміну „власність”. Під власністю, згідно з наведеним документом, розуміються всі види майна, матеріального та нематеріального, рухомого та нерухомого, реального та прав на нього, а також юридичні документи та правові акти, що свідчать про те, кому належить таке майно, та хто зацікавлений у ньому. Сорок рекомендацій Групи FATF, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 28.08. 2001 р., № 1124 „Про сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів з відмивання грошей (FATF)” також використовують термін „майно” у його широкому розумінні (включаючи право на майно).

З аналізу наведених положень вбачається, що предметом відмивання грошей з точки зору міжнародного законодавства може бути не тільки власність у розумінні речі, а й право на майно. А різний спосіб описування ознак предмета злочину у міжнародно-правових документах, водночас, пояснює одні і ті ж предмети, які можуть бути використані при легалізації (матеріальна власність, чи власність, виражена в правах, рухоме та нерухоме майно, документи). У національному законодавстві України (не тільки кримінальному) також йдеться про предмети відмивання. Наприклад, Закон України “Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом” вказує та термін “доходи” по-перше у самій назві. По-друге, маючи низку застережень стосовно виконання Конвенції, згаданий Закон відносно використання терміну „доходи” не має жодного такого застереження. Окрім цього, ст. 60 (Відмивання грошей) Угоди “Про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною” також використовує термін “доходи” у визначенні концептуальних положень у протидії зазначеному явищу.⁾ Див.: Закон України № 237/94 - ВР від 10.11.94 “Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною”. ⁾ Виходячи зі змісту наведених нормативних актів можемо констатувати, що у тих випадках, коли йдеться про „доход” - маються на увазі і грошові кошти, і майно, і право на нього. Таким чином, термін “доход” є загальним відносно термінів “грошові кошти”, “майно”, “право на майно”, “майнові вигоди”.

Однак, слід відзначити, що тлумачення терміну “доход” в українському законодавстві визначається по різному. Так, наприклад, у статті 7.6.4 Закону України від 10.11.94 № 237/94 “Про оподаткування прибутку підприємств” під доходом розуміється сума коштів або вартість майна, отримана платником податку від продажу, обміну, іншим способом відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей та нематеріальних активів, які передаються платнику податку у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. У ч. 14 інструкції НБУ N 388 від 21.11.97 р., “Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків” доход визначається як збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу або зростання активів або зменшення зобов'язань, що приводять до збільшення капіталу і не є внеском акціонерів.. Слід додати, що такі визначення доходу не є вичерпними. Аналізуючи фінансово-господарське та бухгалтерське законодавство ми зустрічаємо терміни: “доходи від інших інвестицій”, “доходи від портфельних інвестицій”, “доходи від прямих інвестицій”⁾ Це, наприклад, передбачено у Доповненні N 16 до Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України / Постанова Правління Національного банку України (ч.3, Інструкція до форми N 1-ПБ, Розд. Дохід) N 433 від 01.09.99 р.⁾, “доходи банку”⁾ Див.: Про затвердження Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків (Інструкція, Розд.2) / Постанова Правління Національного банку України N 141 від 14.04.98.⁾, “доходи від перевезення”, “доходи державного бюджету України”⁾ Див.: Закон України N 512-XII від 05.12.90 «Про бюджетну систему України» (ст.11); Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року N 173 Київ «Про перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, та Порядок розподілу доходних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту» (Порядок, преамбула). ⁾, “доходи з авторських прав і ліцензій (роялті)”⁾ Див.: Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» (ст.1) N 12-92 від 26.12.92 р.⁾, “доходи з джерелом їх походження в Україні”, “доходи, що не мають джерела походження в Україні”⁾ Див.: Закон України N 334/94-ВР від 28.12.94 “Про оподаткування прибутку підприємств” (ст.7.6.4); Постанова Верховної Ради України N 247/95-ВР від 27.06.95 «Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (правила, Розд.V, п.36)⁾, “доходні надходження”⁾ Див.: Постанова Кабінету Міністрів України N 173 від 16.02.98 р., «Про перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, та Порядок розподілу доходних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту» (Порядок, преамбула).⁾. При цьому значення самого терміна “доход” у кожному з цих нормативних актів різне і навіть Закон України № 249-4 „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом не містить узагальненого визначення цього терміна, а розуміє його тільки у цілях, визначених цим же законом”! До речі, розуміння змісту терміна „доход”, у законі № 249-4 та у ст. 209 КК різне. Так, зрозуміло, що ст. 209 КК, використовуючи у назві цей термін, опосередковано відсилає до п.1 ст.1 Закону № 249-4, де доход визначається як будь-яка економічна вигода. З іншого боку, з огляду на законодавчу техніку, у ст. 209 КК термін доход конкретизується як кошти та майно. Таким чином очевидно, що будь-яка економічна вигода об'єктивно не може обмежуватися лише коштами та майном. Термін „будь-яка економічна вигода” значно ширший відносно термінів майно, кошти, право на майно і фактично співвідноситься з ними як загальне з особливим. До того ж економічна вигода, за змістом деяких міжнародних документів, зокрема Венської конвенції, може складатися і з нематеріальної власності, а такий підхід не відповідає загальноприйнятій концепції предмета злочину, як речі матеріального світу⁾ Текст Венської Конвенції див. у книзі: Україна в міжнародно-правових відносинах. К.1 - К., 1996. ?С. 249 ⁾. Термін “доход” в етимологічному значенні означає гроші або матеріальні цінності, що одержуються підприємством від певного роду діяльності.⁾ [105] Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка / Изд-во седьмое стереотипное. М.: Советская Энциклопедия, 1968.? С.172⁾. Таким чином очевидно, що термін “доход” у загальному розумінні є не досить визначеним і вживається законодавцем казуїстично: у кожному конкретному випадку з різним змістом. Це, на наш погляд, суттєво утруднює можливість його використання у складі злочину, передбаченому ст.209 КК України, зокрема - у назві ст. 209, оскільки з огляду на визначення поняття предмету злочину “доход” не може виступати як конкретний предмет матеріального світу, з яким закон пов'язував би наявність у діях конкретної особи ознак конкретного складу злочину. До того ж, усі перелічені нормативні акти (за виключенням закону № 249-4) були прийняті до прийняття Кримінального Кодексу України 2001 року, тому відсутність буквальної трансформації положень Конвенції 1990 року стосовно предмету відмивання грошей до законодавства України про кримінальну відповідальність можливо пояснити відсутністю загального законодавчого визначення терміну „доход” у чинних нормативних актах України.