Підстави кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за Кримінальним кодексом України

Між тим, мотиви співучасників одного і того ж злочину можуть бути різними - кожен з них може керуватися різними спонуканнями і це не виключає їх співучасті у вчиненні злочину⁾ 64 Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - С. 230⁾. Тому, за ознакою співучасті (підбурювання) у легалізації необхідно кваліфікувати і дії особи, яка підбурює (провокує) виконавця на вчинення легалізації з метою його подальшого викриття. Щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за легалізацію, вчинену виконавцем, він, як вже зазначалося, має бути обізнаний про злочинні наміри виконавця, а між самими співучасниками повинна мати місце змова на вчинення легалізації. Тому у разі, якщо, наприклад, пособник і підбурювач просили виконавця здійснити фінансову операцію з коштами у великих розмірах, а виконавець здійснив цю операцію з коштами у особливо великих розмірах - має місце вихід виконавця за межі спільного умислу, тобто ексцес виконавця (у наведеному прикладі це кількісний ексцес). У таких випадках, як вірно зазначається у літературі, виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин: тобто підбурювач і пособник будуть відповідати за відповідною частиною ст. 27 та ч.2 ст.209 КК, а виконавець, що діяв у стані ексцесу - за ч.3 ст. 209 КК. Співучасники не несуть відповідальності і за дії виконавця при наявності з боку останнього якісного ексцесу. Так, наприклад, якщо підбурювач просив виконавця вчинити легалізацію, а виконавець, частину коштів легалізував, а частину використав з метою продовження незаконного обігу наркотичних речовин, то дії виконавця належить кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 209 та ст. 306 КК. Підбурювач, при таких обставинах буде нести відповідальність у межах спільного умислу за ч.4 ст. 27 та ст. 209 КК.

На практиці мають місце випадки так званої безнаслідкової співучасті, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування або замах, після чого його злочинна діяльність була припинена (перервана). Безнаслідкова співучасть при легалізації може мати місце лише при припиненні діяльності виконавця на стадії готування, оскільки цей склад є формальним. У таких випадках виконавець, на підставі ч.4 ст. 29 КК, несе відповідальність за готування до легалізації - ч.1 ст. 14 та ст. 209 КК, а інші співучасники несуть відповідальність за співучасть у готуванні до легалізації: відповідна частина ст. 27, ч.1 ст. 14 та ст. 209 КК. Крім цього, на практиці мають місце і випадки, де можливий (потенційний, передбачуваний) виконавець відхиляє пропозицію інших співучасників вчинити легалізацію. У таких випадках говорять про невдале підбурювання або пособництво. Наприклад, підбурювач умовляє виконавця вчинити легалізацію, обіцяючи за це грошову винагороду, однак останній відхиляє цю пропозицію (хоча б тому, що боїться можливого покарання). При таких обставинах не можна говорити про співучасть у вчиненні легалізації, оскільки відсутня змова на спільне її вчинення. Дії ж підбурювача зі спроби підшукування співучасника являють собою створення умов для вчинення злочину, тому їх належить розглядати як готування до легалізації. Підбурювач, у наведеному прикладі, буде нести відповідальність за ч.1 ст.14 та ст. 209 КК. Між тим, відмова виконавця від вчинення задуманого злочину може мати місце і тоді, коли злочинну діяльність вже було розпочато. Це безпосередньо стосується питання про добровільну відмову співучасників. Наприклад, коли виконавець погодився вчинити легалізацію, однак після того, як підбурювач передав йому готівку відмовився від продовження злочинної діяльності, тобто не вчинив ніяких дій, спрямованих на легалізацію одержаної готівки. При таких обставинах, виконавець не несе відповідальності за легалізацію. Інші співучасники мають відповідати за готування до легалізації: ч.1 ст. 14 та ст. 209 КК. Оскільки склад легалізації є формальним, вчинення замаху на даний злочин неможливе. Тому добровільна відмова співучасників при легалізації можлива лише на стадії готування до вчинення злочину.

Поняття організованої групи передбачене у ст. 28 КК України, згідно з якою, злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи⁾ [66] Кримінальний Кодекс України: науково-практичний коментар / За ред. Яценко С.С., Шакун В.І. - К.: Правові джерела, 1998. - С. 98⁾. Таке визначення організованої групи є загальновизнаним у науці кримінального права.⁾ Див. Наприклад [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. ? С.204; [46] Иванов Н.Г. Организовання преступность и совершенствование уголовного законодательства о соучастии // Сов. государст. и право. - 1990.? № 7. - С. 68; [120] Про стан законодавства щодо боротьби з корупцією та організованою злочинністю та пропоновані зміни і доповнення до нього // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. пр. ?Випуск 1. -Харків: Право, 1997.? С. 70⁾ Попередня обєднаність членів організованої групи означає, що її учасники не просто домовилися про спільне вчинення злочину, що характерно для групи осіб за попередньою змовою, але й досягли суб'єктивної й об'єктивної спільності з метою групового вчинення одного (здебільшого декількох) злочинів, причому, нерідко різнорідних. Разом з тим не виключена можливість створення організованої групи для вчинення й одного злочину, який потребує доволі серйозної і ретельної підготовки, що, зрозуміло, може мати місце і при легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Так, у Харківській області було покладено край діяльності стійкої організованої групи, створеної з метою легалізації коштів та майна, одержаних злочинним шляхом. В ході судового слідства по кримінальній справі встановлено, що гр. Ладиженська І.В., з метою прикриття незаконної діяльності по легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, через підставних осіб протягом 2000-2001 років купила декілька підприємств: у травні 2000 року придбала ПФ “Долок”, а в січні 2001 року - ТОВ “Нуклон”. В подальшому Ладиженська І.В., вступивши в злочинну змову з громадянами Ізмоденовим О.В. та Нанікашвілі І.В. (який також придбав на ім'я Ізмоденова О.В. фіктивну фірму в офшорній зоні (США, штат Оригона), знаходила різноманітні комерційні структури, що знаходяться в м. Харкові, яким необхідно було незаконно перевести грошові кошти з безготівкового обороту в готівку, і укладала з цими комерційними структурами фіктивні договори на надання різноманітних послуг або виконання робіт. Щоб полегшити вчинення злочину, а також для досягнення своєї злочинної мети, членами організованої групи був попередньо розроблений план злочинної діяльності, згідно з яким було розподілено ролі кожного учасника. За допомогою Ладиженської І.В., Плахтіна І.В., Машкіної І.А., здійснювався пошук потенційних замовників конвертації безготівкових коштів. Нанікашвілі І.В., Ізмоденов О.В., Іваненко М.С., займалися відкриттям фіктивних рахунків, а Глезя А.С., Фесік Л.О., Новикова М.С., контролювали перерахування грошових сум, їх конвертацію та укладення фіктивних угод. Грошові кошти шляхом електронних розрахунків у сітці “Інтернет”, перераховувалися на мультивалютні розрахункові рахунки, відкриті Нанікашвілі І.В. на різних осіб через офшорні компанії “Харлоу” і “Довент” в АТ “Балтійський міжнародний банк” м. Риги Республіки Латвії і в подальшому або перераховувалися на вказані клієнтами розрахункові рахунки, або видавалися у вигляді готівки. Діями членів організованої злочинної групи державі завдано збитків на суму 203.844 грн.

Навіть не розглядаючи це питання детальніше, видно, що вчинення злочину організованою групою значно підвищує суспільну небезпечність злочину, передбачуваного ст. 209 КК України.

Кваліфікуючими ознаками легалізації, які також доцільно розглянути одночасно є великий та особливо великий розмір. Так, великий розмір легалізації передбачено у ч.2 ст.209 КК стосовно діянь, передбачених ч.1 статті, а особливо великий - у ч. 3 ст. 209 КК - стосовно діянь, передбачених ч.1 та ч.2 ст. 209 . Згідно з п.2 Примітки до ст. 209, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Відповідно, особливо великий розмір визначається у п.3 Примітки до ст. 209 КК, де зазначається, що легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Виходячи зі встановленого розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17 грн.), великий розмір легалізації пов'язується з сумою, що перевищує 102000 гривень, а особливо великий - з сумою, що перевищує 306000 гривень.

Слід зазначити, що питання про розміри легалізації, зокрема їх критерії для визнання великим та особливо великим, наукою кримінального права практично не розглядалися. Однак, виходячи з конструкції ст. 209 КК, визнання того, що відмивання доходів є злочином у кожному конкретному випадку пов'язується з положеннями ч.2 ст.11 КК про малозначність. Це, як свідчить практика, призводить до різних підходів щодо визначення наявності чи відсутності складу цього злочину, які значною мірою базуються на суб'єктивних критеріях. Так, Первомайською міжрайонною прокуратурою 13.02.2002 року розглянуто додатковий епізод по кримінальній справі № 48020002 відносно Саієва О.С. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України. Справа порушена за фактом розкрадання відходів від переробки зерна на загальну суму 400 грн., які Саієв О.С. відвіз на приватну ферму та використовував для здійснення господарської діяльності. 28.02.2002 року постанову про порушення кримінальної справи скасовано прокуратурою Харківської області на підставі ст. 100 КПК України. В подальшому за даним фактом відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 11 ч. 2 КК України та ст. 6 п. 2 КПК України. При розслідуванні кримінальної справи за ч. 1 ст. 204, ч.1 ст. 216 КК України, відділом податкової міліції Зміївської ДПІ у Харківській області порушена кримінальна справа № 16020232 та пред'явлено обвинувачення за ч.1 ст. 209 КК України гр. Крадожону О.Б., який 13.09.02 року шляхом сплати комунальних послуг та інших платежів легалізував 30 грн., здобутих злочинним шляхом від реалізації незаконно виготовленої горілки “Столична”. Кримінальну справу стосовно Крадожона О.Б., за ознаками ст. 209 КК України було закрито за малозначністю⁾ Узагальнення стану прокурорського нагляду з питань протидії легалізації (відмиванню) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом; обґрунтованості порушення, прийняття процесуальних рішень у кримінальних справах про злочини, передбачені ст. 209 КК України, стану підтримання державного обвинувачення по справах даної категорії. / Інформаційний документ прокуратури Харківської області на адресу Генеральної прокуратури України. Жовтень 2002 року.⁾.

Як вже говорилося у цій роботі, суспільно небезпечна шкода об'єкту даного злочину завдається тим, що порушується соціальний припис держави не діяти певним чином у сфері господарської діяльності, тобто, не використовувати у господарській діяльності кошти та майно, одержані злочинним шляхом. Розмір же цих коштів, може впливати лише на фінансово-економічні показники сфери господарювання на макрорівні. При цьому, шкода суто економічного характеру не слідує з конкретного прояву легалізації, а властива відмиванню грошей в цілому як негативному явищу. Тому, цілком ймовірно, що розмір доходів при легалізації впливає на загальні негативні наслідки, що настають для сфери господарювання у економічному, фінансовому розумінні. Однак, такий вплив є не безпосереднім, а опосередкованим, тобто визначається загальною кількістю злочинів за певний проміжок часу. Це, у свою чергу, цілком виправдовує позицію законодавця щодо передбачення вчинення легалізації у великих та особливо великих розмірах у якості кваліфікуючих ознак. При цьому, не можна не відмітити, що виходячи з необхідності запобігання кримінального переслідування за малозначними та дріб'язковими фактами легалізації, на думку багатьох юристів, було б доцільно передбачити щодо легалізації значний її розмір (мінімальний, для визнання легалізації злочином). Так, В.А. Нікуліна зауважує, що це повинно бути зроблено для виключення кримінального переслідування за дрібні правопорушення⁾ [102] Никулина В.А. Отмывание «грязных» денег. Уголовно-правовая характеристика и проблемы соучастия.- С.54⁾. С.В. Максимов пише, що основними вадами норми, що аналізується є відсутність кількісного визначення об'єму грошових коштів незаконного походження, що підлягають легалізації⁾ [23] Гаухман Л.Д. Максимов С.В. Уголовно-правовая охрана финансовой сфери: новые виды преступлений и их квалификация.- С. 50 ⁾. А Б.В. Волженкін та А. Вершинін пропонують використовувати у таких ситуаціях положення про малозначність⁾ [17] Волженкин Б.В. Экономические преступления.- СПб.: Юридический центр Пресс, 1999 . - С. 10; [15] Вершинин А. Легализация средств и иного имущества, приобретенного незаконным путем // Уголовное право. - 1998. - № 3. - с. 7⁾. Оскільки легалізація має місце лише тоді, коли відповідна сума досягає достатньо великого об'єму, - пише В.А. Нікуліна, - в диспозиції кримінально-правової норми необхідно встановити критерій відмежування злочинного діяння від незлочинного.

Очевидно, що всі названі автори безпосередньо пов'язують суспільну небезпеку легалізації з певним розміром коштів, які є предметом злочину. Однак такі висновки навряд чи є вірними, оскільки це закономірно переорієнтовує суспільну небезпеку даного злочину з безпосереднього об'єкту на додатковий факультативний об'єкт, а склад злочину - з формального на матеріальний. Науковцями не враховано, що у першу чергу, при легалізації підлягають суспільно небезпечному впливу суспільні відносини, що складаються з приводу заборони використання у сфері господарської діяльності майна, одержаного злочинним шляхом. Всі інші відносини необов'язково страждають від конкретного прояву відмивання грошей, тому їм і не надається особливого кримінально-правового значення. Шкода економічного характеру від легалізації наступає не від окремого її епізоду , а лише тоді, коли легалізація набуває характеру систематичності, масовості, великих об'ємів та ін. Інакше кажучи, така шкода властива відмиванню грошей як явищу на макрорівні і відноситься до глобальних наслідків даного злочину, що неодноразово підкреслювалося в низці міжнародно-правових документів з цього питання⁾ Див. Наприклад: Директива Ради Європи від 10 червня 1991 року „Про запобігання використанню фінансових систем для відмивання грошей”. № 91\308\EEC. Преамбула / Матеріали круглого столу “Боротьба з тіньовою економікою”. Київ. Міністерство юстиції України. 1999. 236 с. ⁾. Таким чином, одиничний випадок легалізації об'єктивно не властивий завдати економічної шкоди, тому пов'язування його суспільної небезпеки з розміром предмету злочину уявляється необ'єктивним. Між тим, питання про необхідність економії кримінально-правової репресії, висловлене у роботах В.А. Нікуліної, не можна залишити поза увагою. Однак пов'язувати його необхідно не з розміром коштів, що підлягають легалізації, а з необхідністю запровадження у ст. 209 КК певного заохочувального положення, яке б давало можливість звільнення від кримінальної відповідальності при наявності певних умов. Слід відмітити, що така позиція обговорюється і у літературі⁾ [10] Білецький В. Відмивання грошей і діри в законі // Юрид. вісн. України. - 1995.- № 13. 26 вер. - 3 жовт.; [149] Толочко В. Брудні гроші не в жебраків// Голос України. 1994.? № 83.? 27 вер.⁾. Фактично, у даному випадку мова йде про діяльне каяття особи, під яким кримінальне право розуміє такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки⁾ [64] Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - С. 187⁾. Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною - осуд винним своїх дій. Обговорення питання про запровадження у кримінально правовій нормі згаданого заохочувального положення пояснюється тим, що легалізація супроводжується камуфлюванням та приховуванням джерела одержання коштів, що ускладнює їх виявлення, а як наслідок, і розслідування предикатного злочину. До того ж, легалізація майна відбувається вже після того, як вчинено передуючий їй злочин, а підвищення ефективності боротьби з такими порушеннями та їх розкриттям цілком узгоджується з наявністю такого положення як можливість звільнення від кримінальної відповідальності при умові активного сприяння розкриттю злочину. Однак слід зауважити, що можливість звільнення від кримінальної відповідальності - це умова того, що шкода у результаті даного злочину відвернута, та що у результаті саме такого “активного сприяння” її було відвернуто. У іншому випадку, використання заохочувальної норми було б об'єктивно невиправданим. У контексті ж аналізу об'єктивної сторони легалізації слід підкреслити, що при наявності одного лише активного сприяння розкриттю злочину немає ніяких гарантій, що негативні наслідки для суспільних відносин будуть відвернуті, а суспільно небезпечна шкода буде згладжена. Враховуючи це слід визнати, що включення до ст. 209 КК відповідної заохочувальної норми може бути цілком можливим тільки при обов'язковій умові розкриття злочину та виявленню коштів, що були використані при їх легалізації а також суспільно-небезпечних вчинків, в результаті яких такі кошти або майно були одержані. На цій підставі уявляється доцільним впровадити у ст. 209 КК заохочувальну норму, сформулювавши її наступним чином: «Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка добровільно заявила про вчинений злочин органам влади, активно сприяла його розкриттю і якщо внаслідок такого сприяння були виявлені грошові кошти або інше майно, що підлягало легалізації або було легалізоване, а також злочин (злочини), внаслідок якого такі кошти або майно були одержані”.

4.2 Відмежування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом від суміжних злочинів

Кожен злочин має низку загальних ознак з іншими злочинами. Для того щоб правильно кваліфікувати злочин, необхідно досить чітко уявляти собі розмежувальні ознаки між ним та суміжними злочинами. Як вірно пише В.Н. Кудрявцев, встановлюючи притаманні даному діянню ознаки, відкидаючи ті ознаки, які йому не притаманні, послідовно поглиблюючи аналіз і правової норми, і фактичних обставин вчиненого ми приходимо до єдиної сукупності ознак, які характеризують даний злочин і відрізняють його від інших⁾ [69] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. М.: Юристъ, 2001.? С. 126 ⁾.

Розмежування злочинів між собою має дуже велике значення та безпосередньо пов'язане з процесом кваліфікації злочинів. У літературі правильно відмічається, що весь процес кваліфікації полягає у послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів, а власне розмежування злочинів, таким чином, є оборотна сторона кваліфікації⁾ Там же. С.126⁾. Виходячи з кількості розмежувальних ознак між складами злочинів, наука кримінального права традиційно виділяє три основних випадки: а) склади злочинів не мають між собою ні однієї загальної ознаки крім віку та осудності; б) склади злочинів мають малу кількість загальних ознак; та в) склади злочинів мають всі загальні ознаки за виключенням однієї (розмежувальної). Саме у останньому випадку такі злочини справедливо можна назвати суміжними. А оскільки предметом розмежування злочинів між собою є не сам злочин, а його склад, необхідно, перш за все, розмежовувати злочини за об'єктом, об'єктивною стороною, суб'єктивною стороною та суб'єктом злочину.

Висвітлюючи питання про відмежування легалізації від суміжних злочинів, слід обов'язково сказати про найголовнішу специфічну рису даного злочину, яка полягає у взаємозв'язку легалізації зі злочином, в результаті якого було здобуте майно для неї, оскільки без обізнаності про злочинне походження майна неможливо вести мову про склад злочину, передбачений ст. 209 КК. З урахуванням цього, проаналізувавши Особливу частину КК можливо навести наступні норми, які співвідносяться зі складом злочину, передбаченого ст. 209 КК за певною кількістю ознак: це - а) придбання або збут майна, здобутого завідомо злочинним шляхом - стаття 198 КК України, та б) використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів - стаття 306 КК України.

Аналіз складів цих злочинів показує, що по відношенню зі сформульованою об'єктивною стороною легалізації у наведених складах виявляються загальні ознаки. Це, як наслідок, може ускладнити кваліфікацію вчиненого за ознаками легалізації. Так, у ст. 306 КК йдеться мова про розміщення фінансових коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах, або придбання за такі кошти об'єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих та інших потреб, або використання таких коштів або майна з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Ст.198 КК, відповідно, визнає злочином заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, здобутого завідомо злочинним шляхом.

Слід відмітити, що у наведених діяннях частково співпадають ознаки об'єктивної сторони (спосіб), ознаки предмету злочину, усі ці дії вчинюються, як правило, з корисливими спонуканнями. Тому доцільним вважається проведення порівняльного аналізу ст.198, 209 та 306 КК.

Перш за все, відмивання грошей відрізняється від злочинів, передбачених ст.ст. 198 та 306 КК за своїм об'єктом. Слід сказати, що об'єкт злочину визначається у різних складах в залежності від того, яким є той чи інший склад злочину - формальним чи матеріальним. Як відомо, об'єкт злочину у матеріальних складах визначається через вказівку на суспільно-небезпечні наслідки, а іноді, і на предмет посягання. Інакше визначається об'єкт злочину у формальних складах, якими, до речі, і є склади злочинів, передбачених ст.ст. 198, 209, 306 КК. Як говорилося раніше, наслідки у формальних складах не є обов'язковими ознаками складу злочину. Тому, у злочинах з формальним складом, зазвичай, законодавець вказує лише на одну властивість об'єкта - правовідносини, які встановлені для охорони суспільних інтересів. Так, у ст. 198 такими правовідносинами є відносини власності в області виникнення, зміни та припинення права власності на майно; у ст. 209 - це відносини, що складаються з приводу заборони використання у сфері господарської діяльності майна, здобутого злочинним шляхом; а у ст. 306 - відносини, що забезпечують здоров'я населення. Нескладно зробити висновок, що в усіх перелічених випадках безпосередні об'єкти не створюють єдиного класу суспільних відносин. Між тим, такий висновок можливо зробити аналізуючи лише основний безпосередній об'єкт. У зв'язку з цим слід сказати, що кожен з перелічених злочинів посягає на складні групи суспільних відносин, котрі тісно взаємозв'язані між собою. Так, злочин, передбачений ст. 198 КК посягає не тільки на відносини власності, а і на відносини, що виникають з приводу заборони використання у сфері господарювання майна, здобутого злочинним шляхом - основний безпосередній об'єкт у ст. 209 КК, (наприклад, коли збут майна здійснюється через договір комісії). На ці відносини посягає також і злочин, передбачений ст. 306 КК (наприклад, при розміщенні коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів у банках). Злочин, передбачений ст. 209 КК, крім відносин, що складаються з приводу заборони використання у сфері господарювання майна, здобутого злочинним шляхом, посягає також і на інтереси правосуддя та суспільної безпеки. Однак, для розмежування цих злочинів за об'єктом важливим для нас є лише основний безпосередній об'єкт. Між тим, завдяки тому, що кожен з перелічених злочинів, посягаючи на певну групу суспільних відносин завдає шкоди і іншим, суміжним, суспільним відносинам - розмежування цих злочинів між собою вимагає знання всього кола норм, що охороняють одні і ті ж суспільні відносини. Це можна розглянути на прикладі ст.ст. 198, 209 та 306 КК. Так, якщо стало відомо, що вчинений злочин був пов'язаний з використанням у господарській діяльності майна, одержаного злочинним шляхом, то для кваліфікації злочину по об'єкту необхідно підібрати повний перелік кримінально-правових норм, що охороняють (хоча б частково) цей об'єкт. Такими нормами, у свою чергу, є ст. 198, 209 та 306 КК України, оскільки кожен з наведених злочинів може супроводжуватись використанням у сфері господарювання майна, одержаного злочинним шляхом. Таким чином, встановивши, що в результаті вчиненого злочину у сфері господарювання було використане майно, одержане злочинним шляхом, ми ще не можемо остаточно кваліфікувати цей злочин за ст. 209 КК, оскільки можливість такого використання припускають і ст.ст. 198 та 306 КК. Однак, значно легшою буде кваліфікація при встановленні іншої ознаки об'єкта - предмета злочину. Так, предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК є майно, здобуте злочинним шляхом. Таким майном є товари, гроші, речі, цінні папери, які мають являти собою матеріальну цінність, володіти товарною або міновою вартістю, та бути результатом вчиненого суспільно-небезпечного діяння, що визнається злочином⁾ [63] Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. ? С. 147 ⁾. Предметом злочину, передбаченого ст. 209 КК також є майно, здобуте злочинним шляхом. Однак, крім перелічених властивостей предмета у ст. 198 КК, предметом легалізації можуть бути також і право на майно та майнові вигоди. Предмет же злочину, передбаченого ст. 306 КК також можна назвати як майно, здобуте злочинним шляхом. Однак, на відміну від злочинів, передбачених ст.ст. 198 та 209 КК, предмет даного злочину конкретизується у диспозиції ст. 306 як фінансові кошти, та може походити не від будь-яких злочинів, а лише від наркобізнесу⁾ [63] Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. -С. 323 ⁾, тобто від злочинів наркотичної спрямованості. Фактично, як правильно відмічають більшість криміналістів, ст. 306 КК є окремим проявом легалізації, оскільки у обох цих злочинах мова йде про використання коштів та майна, здобутих злочинним шляхом у легальному обігу⁾ [34] Дудоров О.О. Відповідальність за “відмивання” нелегальних прибутків як конвенційний злочин: шляхи вдосконалення кримінального та фінансового законодавства. ? С.28⁾. Однак, якщо при відмиванні предмет видобувається з будь-якої злочинної діяльності, то у ст.306 вказується лише на фінансові кошти - гроші або ціні папери, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Розміщення у таких структурах іншого майна, одержаного від наркобізнесу складу злочину не створює. Фактично, легалізація коштів згідно зі ст.306 КК безпосередньо пов'язується лише зі сферою незаконного обігу наркотиків, і обумовлюється такою сферою. Таким чином, встановлення об'єкту злочину у нашому випадку є своєрідною попередньою програмою для вибору того суміжного складу, який буде більш точно відповідати ознакам вчиненого діяння, а ознакою, що остаточно вирішує питання розмежування цих злочинів по об'єкту - є предмет злочину. Між тим, як говорилося раніше, розмежування наведених злочинів може відбувається також і за іншими елементами складу злочину.

Як вірно відмічається у літературі, для визначення ознак об'єктивної сторони, за якими один злочин відрізняється від іншого, перш за все необхідно виявити зміст суміжних злочинів⁾ [69] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - с. 139 ⁾, а точніше - зміст ознак об'єктивної сторони. При цьому, виходячи з того, що склади усіх злочинів, що аналізуються, є формальними, при їх розмежуванні слід аналізувати лише ознаки суспільно-небезпечного діяння. Крім того, як вірно пише В.Н. Кудрявцев, при розмежуванні злочинів за об'єктивною стороною не слід обмежуватись лише порівнянням ознак об'єктивної сторони, а необхідно з'ясувати її зміст, дати повне описання усіх її ознак. Систематизувавши ознаки об'єктивної сторони злочинів, передбачених у ст. ст. 198, 209 та 306 КК можливо викласти їх у наступній таблиці:

Як згадувалося, ст. 198 КК передбачає відповідальність лише за придбання та збут чи зберігання майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Придбання майна полягає в отриманні майна у будь-яких формах: купівлі, обміні, прийнятті в дарунок, тощо. Як вірно відмічається у підручнику кримінального права, збут, по змісту ст. 198 КК може бути відшкодувальним або безвідплатним та полягати у будь-яких формах відчуження (продаж, передача боргу), а також в інших формах. Зберігання, у свою чергу, полягає у тимчасовому знаходженні майна у володінні особи або у визначеному місці (сховищі), що має винний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання таке майно⁾ [63] Кримінальне право України: Особл. Част.: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищ. Зал. Освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - С. 147-148 ⁾. Отже, і придбання, і збут, і зберігання, фактично є діями осіб, спрямованими на виникнення, припинення або зміну цивільних прав та обов'язків, і тому підпадають під ознаки цивільно-правової угоди, яка, між тим, є однією із форм легалізації по змісту ст. 209 КК. Таким чином, можливо вести мову про збіг форм легалізації та злочину, передбаченого ст. 198 КК.

Стосовно аналізу форм вчинення злочину, передбаченого ст. 306 КК, можна сказати, що порівняно з формами легалізації, у ст. 306 форми вчинення злочину дещо обмежені - мова йде лише про розміщення фінансових коштів у різних структурах, придбання за такі кошти певних об'єктів та використання таких коштів з метою продовження незаконного обігу наркотиків. У одному з коментарів КК України говориться, що розміщення фінансових коштів - це відкриття від імені фізичної чи юридичної особи рахунку у банку, або додатковий вклад фінансових коштів на рахунок, їх перевід з іншого рахунку, вкладення таких коштів до фондів підприємств, установ чи організацій, що мають самостійний баланс, або у фонди їх філій або інші такі дії, пов'язані з передачею коштів, одержаних у результаті “наркобізнесу” до легальних структур.⁾ [66] Кримінальний Кодекс України: науково-практичний коментар / За ред. Яценко С.С., Шакун В.І. -С.998 ⁾ У розумінні цієї статті, передача коштів не до певної структури, а скажімо, фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності складу злочину утворювати не буде, оскільки такий суб'єкт не є юридичною особою. У відмиванні, навпаки, організаційно-правова форма суб'єктів, у діяльності яких відбувається легалізація, кримінально-правового значення не має. Придбання, по диспозиції ст. 306 КК - це купівля та інші форми отримання у власність об'єктів, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробництва або інших потреб, а використання, у свою чергу, полягає у видобуванні корисних властивостей коштів шляхом подальшого фінансування наркобізнесу. Таким чином, розміщення, як форма вчинення злочину, передбаченого ст. 306 КК у повній мірі охоплюється терміном „здійснення фінансових операцій” у легалізації; придбання - повною мірою охоплюється терміном „угода”. Терміни використання, у ст.ст. 209 та 306 фактично означають одне і те ж, тобто видобування корисних властивостей предмета. Однак наведений збіг ознак, що аналізуються, стосується лише ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 306 КК, оскільки зміст форм легалізації (ст. 209) значно ширший, тому що ними охоплюється як вчинення фінансових операцій (будь яких), так і вчинення угод (будь яких), а також і використання предмету (будь яким способом). Таким чином, об'єктивна сторона складу ст. 209 КК за своїм змістом значно ширша як по відношенню до діяння, передбаченого ст.198 КК, та і по відношенню до діяння, передбаченого ст.306 КК України. Фактично, таке формулювання охоплює з максимальною повнотою різноманітні дії, що мають характер легалізації: придбання рухомого чи нерухомого майна, різноманітні операції з цінними паперами, відкриття банківських рахунків, формування та наповнення статутних фондів господарських товариств, використання фондів неприбуткових організацій, придбання підприємств за кордоном, створення та фінансування офшорних фірм, укладання будь яких угод, інвестування коштів у будівництво, фінансування та кредитування, ломбардні операції та багато інших дій, які опосередковують проникнення та використання у легальному обігу коштів та майна, що походять від злочинів.

Слід сказати, що кримінальне право надає однакового значення ознакам як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони складу злочину. Як вірно пише В.Н. Кудрявцев, переоцінка об'єктивної сторони складу в ущерб суб'єктивним ознакам призводить до так званого об'єктивного ставлення в вину, а навпаки, переоцінка суб'єктивної сторони пов'язана з застосуванням відповідальності не за суспільно-небезпечне діяння, а за „голий умисел”, злочинний стан⁾ [69] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. -С. 148⁾.

Як відомо, основний критерій розмежування злочинів за суб'єктивною стороною - це форма вини. При цьому слід сказати, що форма вини у складах, що аналізуються однакова: ст. ст. 209, 198, 306 КК допускають вину тільки у формі прямого умислу. Однак, якщо у складах ст.ст. 209 та 306 прямий умисел за часом виникнення є заздалегідь обдуманим, то у складі ст. 198 прямий умисел є таким, що виник раптово: це обумовлюється вказівкою законодавця у диспозиції ст. 198 - заздалегідь не обіцяне придбання або збут, чи зберігання. Між тим, з наведеної раніше таблиці ознак складів цих злочинів можна виявити іншу ознаку суб'єктивної сторони, за якими можливо провести розмежування складів ст.ст. 198, 209 та 306 КК - мету вчинення злочину. Так, у ст. 198 КК законодавець не вказує у диспозиції статті на мету вчинення злочину. Як наслідок, мета вчинення цього злочину на його кваліфікацію не впливає. Іншу ситуацію ми маємо аналізуючи диспозиції ст.ст. 209 та 306 КК. У ст. 209 спеціальна мета легалізації безпосередньо витікає з назви статті і, крім того, у даному складі, стосовно здійснення фінансових операцій, укладення угод та інших дій законодавцем передбачено мету приховування чи маскування предмету. У ст. 306 КК законодавець вказує на використання коштів або майна з метою продовження незаконного обігу наркотиків. Як наслідок, у розумінні цієї статті використання таких коштів з якоюсь іншою метою, наприклад з метою легалізації - складу злочину також створювати не буде. Поряд з цим, у коментарі КК України відмічається, що “...прямий умисел та спеціальна мета притаманні для всіх трьох форм вчинення цього злочину, а не лише для використання коштів і майна, здобутих від незаконного обігу наркотиків.⁾ 97 Науково-практичний коментар Криминального кодексу України / За ред. С.С. Яценка - К.: А.С.К., 1997. - С.883 ⁾ До того ж М. Селиванов та М. Хруппа також констатують, що особа, набуваючи права власності на кошти вкладені у банк чи підприємство, придбаваючи об'єкти, що підлягають приватизації - діє з метою продовження “наркобізнесу”.⁾ 4 Антинаркотичне законодавство України: Історія. Теорія. Коментар. - К.: Юрінком, 1997. - С. 190 ⁾ Стосовно визначення суб'єктивної сторони відмивання грошей слід сказати, що у даному випадку спеціальна мета продовження злочинної діяльності не виступає у якості передумови кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. Це цілком узгоджується як зі встановленою соціальною ознакою легалізації, так, до речі, і з частиною 3 статті 6 раніше згадуваної конвенції Ради Європи від 08.11.90 року де мета відповідних операцій передбачає продовження злочинної (незаконної) діяльності, не конкретизуючи при цьому яку саме незаконну діяльність особа бажала продовжити. Таким чином, остаточною ознакою, за якою здійснюється розмежування складів ст.ст. 198, 209 та 306 за суб'єктивною стороною - є мета вчинення злочину.

Розмежування злочинів в залежності від їх суб'єкта, як вірно відмічається у літературі, у переважній більшості випадків не викликає труднощів⁾ [69] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - С. 161⁾. Це пояснюється тим, що ознаки суб'єкта, зазвичай, вказані в законі та легко можуть бути встановлені при кваліфікації. Не є виключенням з цього і склади ст.ст. 198, 209 та 306 КК. Так, в жодній з цих статей немає вказівки законодавця на ознаки спеціального суб'єкта. Отже, суб'єкт кожного злочину, що розмежовується є загальним: фізична осудна особа, що досягла на момент вчинення злочину віку кримінальної відповідальності (у нашому випадку з урахуванням вимог ч.2 ст. 22 КК - 16-ти річного віку).

Підсумки

Підсумовуючи проведене дослідження підстав кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом необхідно зазначити, що ця проблема має велике теоретичне та практичне значення. Правильне розуміння змісту об'єктивних та суб'єктивних ознак складу легалізації обумовлює вірне застосування ст. 209 КК на практиці, правильну кваліфікацію вчиненого. Викладений у цій роботі аналіз ст. 209 КК показує, що:

- родовим об'єктом легалізації є суспільні відносини у сфері господарської діяльності;

- безпосереднім об'єктом легалізації є суспільні відносини, що складаються з приводу заборони використання у сфері господарської діяльності доходів, одержаних злочинним шляхом. У даній кримінально-правовій нормі неможливо виділити додатковий обов'язковий безпосередній об'єкт;

- предмет легалізації має відповідати двом обов'язковим ознакам: а) фізичній (річ матеріального світу, що має вартість та ціну), та б) юридичній (одержується в результаті вчинення злочину, передбаченого КК України);

- злочинне походження предмету цього злочину не потрібно обов'язково підтверджувати обвинувальним вироком суду за вчинення предикатного злочину. Достатньо усвідомлення особою походження предмета від злочину навіть у загальних рисах;

- склад легалізації є формальним;

- суспільно-небезпечне діяння, передбачене у ст. 209 КК виражається тільки у формі дії;

- у ст. 209 КК можна говорити лише про наступні форми об'єктивної сторони легалізації: а) здійснення фінансової операції з предметом; б) укладення угоди з предметом; в) вчинення дій з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню та розпорядженню предметом; г) використання предмета для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності. Названі в диспозиції ст. 209 КК такі форми легалізації, як вчинення інших дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна…, а так само набуття, володіння або використання предмету злочину не мають самостійного значення і не можуть виділятися як окремі форми, оскільки повністю охоплюються формами, які виділені автором.

- легалізація переслідує спеціальну мету - надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню предметом, яка є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу цього злочину;

- суб'єкт легалізації є загальним. Ним може бути як особа, що вчинила предикатний злочин, так і особа, яка не вчиняла предикатного злочину, однак легалізувала майно, одержане злочинним шляхом іншою особою;

- розмір легалізації за ч.1 ст. 209 КК має визначатися з урахуванням положень ч.2 ст. 11 КК про малозначність;

- легалізацію необхідно відрізняти від злочинів, передбачених ст. ст. 198 та 306 КК за об'єктом, предметом та формами об'єктивної сторони. Статті 209 та 306 КК співвідносяться між собою як загальна (ст. 209) та спеціальна (ст.306) норми;

З урахуванням викладеного та обґрунтованих у роботі пропозицій щодо удосконалення редакції ст. 209 КК України, її необхідно викласти наступним чином:

Стаття 209. Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом:

1. Здійснення фінансової операції з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню грошовими коштами чи іншим майном, одержаними злочинним шляхом, укладення правочину з такими коштами чи майном, їх використання для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності а також вчинення інших дій з такою ж метою, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Примітка. 1. Грошовими коштами чи іншим майном, одержаними злочинним шляхом за змістом цієї статті, є грошові кошти чи інше майно, одержані в результаті вчинення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України за виключенням: а) злочинів, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк менше трьох років або менш суворе покарання; б) злочинів, передбачених статтями 207 та 212 Кримінального кодексу України.

2. Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були грошові кошти чи інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка добровільно заявила про вчинений злочин органам влади, активно сприяла його розкриттю і якщо в результаті такого сприяння були виявлені грошові кошти або інше майно, що підлягало легалізації або було легалізоване, а також злочин (злочини), внаслідок якого такі кошти або майно були одержані.

Список використаних джерел

1. Абрамов Е.А. Грязные деньги и закон. -- М.: Инфра-М, 1994.- 296 с.

2. Алиев В.М. Болотский Б.С. Разработка российского законодательства о противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных незаконным путем: некоторые дискуссионные вопросы // Государство и право.- 1999. - № 6.- С. 44-50.

3. Аминов Д.И., Ревин В.П. Какова роль коммерческих банков в легализации преступных доходов: В вопросах и ответах. - М:. Брандерс, 1997.- С.51,52.

4. Антинаркотичне законодавство України: Історія. Теорія. Коментар / Під ред. М.А. Ларіна - К.: Юрінком, 1997. - 190 с.

5. Апель Л.А. Как появляються „грязные” деньги. - СПб.: Изд. Дом Бизнес-пресса, 1999.- 48 с.

6. Аслаханов А.А. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики (криминологический и уголовный аспекты): Автореф. дис. … д-ра. юрид. наук. - М., 1997. - 40 с.

7. Бажанов М.И Вопросы ответственности за преступления против собственности в проекте УК Украины // Пробл. боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. 15-16 груд. 1998 р.-Харків, 1999.- С.51-55

8. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. - Харьков: Право, 2000. - 128 с.

9. Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствование законодательства / МВД Украины, Луганск. Изд-во Ин-т внутр дел. -Луганск: РИО ЛИВД. 2001 . - 352 с.

10. Білецький В. Відмивання грошей і діри в законі // Юрид. вісн. України. - 1995.- № 13. 26 вер. - 3 жовт.

11. Бондарева М.В. Кримінально-правові аспекти відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 2000.- 17 с.

12. Брайнин Я.М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве // Юрид.сб. Киев. ун-та, 1964.- №4.- С.188

13. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. -К.:Вища шк., 1986.- 208 с.

14. Вісник Верховного Суду України. 1999.- № 4(14). 1999. С. 39

15. Вершинин А. Легализация средств и иного имущества, приобретенного незаконным путем // Уголовн. право. - 1998. - № 3. - С. 7

16. Виноградова Л.К., Гажа Н.А. Проблема борьбы с легализацией незаконных доходов в России // Пробл. уголов. права в связи с реформами уголов. Законодательства: Сборник ученых трудов./ Под ред. М.Л. Шаренко -М.: Инфра-М, 1997. - С. 79-86

17. Волженкин Б.В. Экономические преступления.- СПб.: Юридический центр Пресс, 1999 . - С.57

18. Волков Б.С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально-пси-хологическое исследование). - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982.-452 с.

19. Волобуев А. Литвинов А. Криминалистические особенности легализации доходов, полученных незаконным путем // Законность - 2001.- № 6. - с. 48-50.

20. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правого ставлення у вину. - К: Нац. Акад. внутр. справ України, 1997. - 184 с.

21. Гайворонский В., Жушман В. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное урегулирование // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1980. - № 6.- С.80

22. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений: -М., Изд-во МГУ, 1980.- 60 с.

23. Гауфман Л.Д., Максимов С.В. Уголовно-правовая охрана финансовой среды: новые виды преступлений и их класификация: Науч.-практ. пособие. - М.: Юринформ. - 1995.- 128 с.

24. Гауфман Л.Д. Максимов С.В. Уголовный кодекс РФ: Сравнительно-правовая таблица: Научно-практическое пособие. -М.: 1996. - с.38

25. Гельфер М. А. Советское уголовное право: Учебник -Общ. часть.- вып. 5: Объект преступления.- М., Политиздат, 1960.- 184 с.

26. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. (Объект и квалификация преступлений). - Л.: Изд-во ЛГУ, 1979.- 126 с.

27. Глифман М.А. Легализация доходов, полученных преступным путем в России и странах СНГ: Теоретические и практические проблемы приме-нения действующего законодательства.- М.: Юристъ, 1997.- 132 с.

28. Горелик А.С., Шишко И.В., Хлупина Г.Н. Преступления в сфере эконо-мической деятельности и против интересов службы в коммерческих и иных организациях. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та,- 1998. -170 с.

29. Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. -Х.: Нац. ун-т внутр. справ. - 1996. - 22 с.

30. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974.- 241 с.

31. Дементьев А.С. Проблемы борьбы с экономической преступностью и коррупцией: Автореф. дис. … докт. юрид. наук. -М., 1997. - 39 с.

32. Дроздов А.В. Человек и общественые отношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1966.- 84 с.

33. Дремин В. „Отмывание” доходов: законодательное определение// Юрид. вест. - 2000. - № 2. - С.81

34. Дудоров О.О. Відповідальність за “відмивання” нелегальних прибутків як конвенційний злочин: шляхи вдосконалення кримінального та фінансового законодавства // Юрид. вісн. України. - 1998.- № 35. С.25