Цивільне право України

Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів вважається укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару. Ці дії, як правило, полягають, наприклад, в оплаті товару.

Якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену ним грошову суму.

У разі, коли автомат використовується для розміну грошей, придбання платіжних засобів або обміну валюти, застосовуються положення про роздрібну купівлю-продаж, якщо інше не випливає із суті зобов'язання.

Сторони договору роздрібної купівлі-продажу можуть домовитися про доставку товару покупцеві. Відповідно до ст. 704 ЦК України продавець зобов'язаний в установлений договором строк доставити товар за місцем, указаним покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не вказане, -- за місцем проживання фізичної особи -- покупця або місцезнаходженням юридичної особи -- покупця.

Договір роздрібної купівлі-продажу вважається виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності -- особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо договором встановлено попередню оплату товару, прострочення покупцем оплати товару є відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором.

До договору роздрібної купівлі-продажу товару в кредит, у тому числі із розстроченням платежу, не застосовуються положення частини 5 ст. 694 ЦК України, а саме встановлення відсотків за прострочення оплати товарів.

Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997 були затверджені Правила торгівлі у розстрочку, що встановлюють порядок продажу резидентами або нерезидентами (суб'єктами господарської діяльності) непродовольчих товарів фізичним особам, у тому числі громадянам -- суб'єктам підприємницької діяльності без створення юридичної особи, у розстрочку, тобто на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під відсоток.

Продаж товарів у розстрочку може здійснюватися:

суб'єктами господарської діяльності, що засновані на державній власності чи на власності відповідної територіальної громади;

суб'єктами господарської діяльності системи споживчої кооперації, перелік яких затверджується правліннями районних споживчих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єктами господарської діяльності, що належать до сфери управління Укоопспілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;

3) суб'єктами господарської діяльності інших форм власностівідповідно до їх установчих документів.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється фізичним особам, які мають постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де перебуває суб'єкт господарської діяльності. Якщо фізична особа постійно працює або навчається за межами населеного пункту, де постійно проживає, вона може придбавати товари у розстрочку за місцем роботи (навчання), але за згодою суб'єкта господарської діяльності.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, що укладається за формою, встановленою у додатку № 2 до Правил торгівлі у розстрочку, і повинен укладатися з дотриманням їх вимог.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарської діяльності від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарської діяльності, але не вище діючих на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарської діяльності, який здійснює продаж товарів у розстрочку. Наступна зміна ставок за банківські кредити не спричиняє перерахування за цими відсотками.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що були придбані у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їх вартості, а товарів -- за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- не менше 50 відсотків, що має зазначатись у договорі, з урахуванням обмежень, визначених пунктом 11 цих Правил. Передача транспортних засобів здійснюється за умови сплати покупцем першого внеску у розмірі не менше 25 відсотків вартості. За несвоєчасне внесення чергових платежів за придбані у розстрочку товари з покупців, які здійснюють погашення кредиту внесенням грошей готівкою до каси суб'єкта господарської діяльності чи безготівковим перерахуванням через банківські установи, або з підприємств (установ, організацій), де вони працюють (навчаються), на користь суб'єкта господарської діяльності стягується пеня у розмірі, що обумовлений договором і не перевищує 1/365 частини встановленої річної відсоткової ставки за кредит від простроченої суми за кожний день затримки.

Покупець за договором роздрібної купівлі-продажу має більше прав, ніж продавець у звичайному договорі купівлі-продажу. Зокрема, це стосується права на обмін товару. Так, відповідно до ст. 707 ЦК України покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту передання йому непродовольчого товару неналежної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем. Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму.

Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця. Перелік товарів, що не підлягають обміну або поверненню на підставах, передбачених ст. 707 ЦК України, встановлюється нормативно-правовими актами. Так, додаток № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 містить Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню):

-- продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети санітарної гігієни;

-- непродовольчі товари: світлочутливі товари; корсетні товари; парфумерно-косметичні вироби; пір'яно-пухові вироби; дитячі іграшки м'які; дитячі іграшки гумові надувні; зубні щітки; мундштуки та ін.

У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право відповідно до ст. 708 ЦК України за своїм вибором:

вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у випадку різниці в ціні;

вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вищезазначені вимоги, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

Відповідно до ст. 709 ЦК України продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються продавцем або виготовлювачем, а в разі невиконання ними цього обов'язку або відсутності продавця чи виготовлювача в місцезнаходженні покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару -- протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк.

У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви.

Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару у встановлені строки неможливо, покупець на свій вибір має право пред'явити продавцеві або виготовлювачу інші вимоги відповідно до ст. 708 ЦК України.

Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з доставкою.

У разі усунення недоліків товару заміною комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб або складову частину обчислюється від дня видачі покупцеві товару після усунення недоліків.

За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

У разі заміни товару з недоліками на товар належної якості продавець не має права вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором купівлі-продажу, і ціною товару, яка існує на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

У разі заміни товару неналежної якості на аналогічний, але інший за розміром, фасоном, сортом тощо товар належної якості відшкодуванню підлягає різниця між ціною заміненого товару і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

При пред'явленні вимоги про відповідне зменшення ціни товару для розрахунку береться ціна товару на момент пред'явлення вимоги про зменшення ціни, а якщо вимогу покупця добровільно не задоволено продавцем, -- на момент постановлення судом рішення про відповідне зменшення ціни товару.

У разі відмови покупця від договору та повернення продавцю товару неналежної якості покупець має право вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а якщо вимогу добровільно не задоволено продавцем, -- на момент постановлення судом рішення.

Якщо на час виконання рішення суду про відшкодування різниці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни або повернення товару неналежної якості підвищилися ціни на цей товар, покупець на цих підставах може заявити додаткові вимоги до продавця.

Стаття 711 ЦК України передбачає, що шкода, завдана майну покупця, га шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 ЦК України.

Рекомендована література:

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. -- К., 2001.

Иоффе О.С. Обязательственное право. -- М., 1975. Зобов'язальне право. Теорія і практика: Навчальний посібник / За ред. О.В. Дзери. -- К., 1998.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. -- М., 2000.

Іваненко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців). -- К., 1998.



Глава 2. Договір поставки. Договір контрактації сільськогосподарської продукції. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

§ 1. Договір поставки

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємницькою діяльністю є безпосередня, систематична, створена на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи усіх форм власності, а також об'єднання.

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (обладнання, матеріали тощо).

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як і будь-який інший консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох сторін договору. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб (ст. 712 ЦК України). Так, у сфері поставок діє міждержавна Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності незалежних держав від 20 березня 1992 р., що поширюється на відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць СНД за міждержавними економічними зв'язками.

Загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень на поставку товарів для задоволення державних потреб регулює Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»¹.

Державний контракт укладається замовником від імені держави, а Кабінет Міністрів України виступає гарантом виконання з боку держави умов контракту. Державне замовлення формується Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами та іншими центральними органами виконавчої влади, які визначаються і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Формування державних замовлень для забезпечення виконання регіональних цільових програм поставки продукції для регіональних потреб здійснюється урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Ці органи визначають потреби у продукції для забезпечення регіональних цільових програм, одночасно виступають як державні замовники і не мають права передавати іншим установам і організаціям здійснення функції державних замовників. Кабінет Міністрів України може визначати державними замовниками й інші державні організації чи установи та уповноважувати їх укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Вибір виконавця державного замовлення здійснюється проведенням торгів (тендерів)¹. Рішення щодо проведення торгів приймається замовником торгів на підставі відповідного рішення щодо виділення необхідних коштів або позитивного попереднього рішення Валютно-кредитної ради щодо доцільності надання гарантії Кабінету Міністрів України за іноземними кредитами, що залучаються з метою фінансування державних замовлень. За дорученням замовника торгів організація та проведення їх можуть здійснюватися спеціалізованими організаціями. Порядок проведення торгів залежить від вартості закупівлі товарів. Так, при закупівлі товарів, вартість яких дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, замовник торгів створює тендерний комітет, до складу якого входять представники замовника торгів, відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Якщо вартість закупівель становить від 70 тис. гривень до суми, еквівалентної 100 тис. доларів США, замовник створює комісію у складі лише представників замовників, а якщо очікувана вартість закупівель становить від 10 до 70 тис. гривень -- процедури торгів здійснює відповідний функціональний підрозділ.

Для державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендним підприємствам, заснованим на державній власності, а також суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності -- монополістів на відповідному ринку продукції виконання державного замовлення є обов'язковим.

Міністерства і відомства, інші центральні органи, які формують державне замовлення і координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення. Отже, до моменту доведення таких обсягів продукції у державного замовника відсутні правові підстави вимагати укладення державного контракту з виконавцями державного замовлення, які забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно через укладення договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та посередницькими організаціями. Для підприємств, організацій-постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні квоти (державне

Положення «Про порядок організації та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 694; Лист Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1996 р. № 01-8/110.

бронювання) та обов'язковий продаж цих ресурсів виконавцям державного замовлення.

У разі невиконання або неналежного виконання державного контракту на поставку продукції для державних потреб з винної сторони стягується передбачена контрактом неустойка (штраф, пеня), а також відшкодовуються збитки. Положення про поставки продукції і товарів щодо майнової відповідальності сторін за державним контрактом на відносини сторін на поставку продукції для державних потреб не поширюються. При невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом або у випадку прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення дії контракту державний замовник відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержании прибуток.

У разі відмови державного замовника від закупівлі продукції, виготовленої за державним контрактом, за умови, що продукція відповідає вимогам якості, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд і має право на відшкодування додаткових витрат, пов'язаних з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції -- завданих йому збитків, включаючи очікуваний і не отриманий прибуток.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб (ст. 712 ЦК України).

§ 2. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є консенсу альним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох сторін договору. Оплатний характер його полягає в тому, що одержану від виробника сільськогосподарську продукцію покупець оплачує за встановленими цінами.

Відповідно до ст. 713 ЦК України до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторонами за договором контрактації є, з одного боку, підприємства та організації, на які в установленому порядку покладено функції державної закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, переробні, торговельні тощо). Зокрема, замовниками можуть виступати міністерства, установи та організації, яким виділяються кошти з державного бюджету.

З іншого боку в договорі контрактації виступають підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільськогосподарську продукцію. Визначення поняття «сільськогосподарський виробник» законодавство не дає, але Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначає поняття «сільськогосподарський товаровиробник», куди відносить: фізичних або юридичних осіб незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та (або) поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які мають особисті підсобні господарства.

Предметом договору контрактації є сільськогосподарська продукція. ЦК України не дає визначення поняття «сільськогосподарська продукція». Таке поняття встановлює ст. 1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України ».

Сільськогосподарська продукція -- це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення пер-шої-двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1354 «Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності»¹.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК України). На сьогодні спеціальних нормативних актів, які регулювали б договір контрактації, не прийнято.



§ 3. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про електроенергетику»¹ енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території і не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальники, які здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за порушення умов і правил здійснення ліцензованої діяльності з урахуванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачальником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.

Енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпу-щеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на користування електричною енергією). У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої перебувають за межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопоста-чальнизс несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Стаття 25 вищевказаного Закону визначає основні права споживачів, до яких належать:

підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

вибір постачальника електричної енергії;

отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання;

отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

-- відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушенняйого прав, згідно із законодавством.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються законами України «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів»¹, «Про захист економічної конкуренції»², «Про енергозбереження»³ та іншими нормативно-правовими актами.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією, виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (крім населення) у разі споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. У разі перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення) сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, зафіксованої протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами їх перерахуванням на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопоста-чальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та (або) сплати коштів на інші рахунки такі кошти як оплата спожитої електричної енергії не враховуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 затверджені Правила користування електричною енергією для населення, а також Типовий договір на користування електричною енергією¹.

Норми ст. 714 ЦК України регулюють не лише постачання електричної енергії, а й постачання води та тепла. Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО грудня 1997 р. № 1497 затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та во-довідведення, а також Типовий договір про надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення².

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ст. 714 ЦК України).

Рекомендована література:

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. -- К.: Юрінком Інтер, 2001.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. -- М.: Статут, 2000. Договір у цивільному і трудовому праві / За ред. Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко. -- К., 2000.

Гуйван П. Особенности сделок электроснабжения и их место в системе договоров // Підприємництво, господарство і право. -- 2000. -- № 2. -- С. 13-16.

Голембо Л. Підстави виникнення зобов'язань за поставкою: план чи самостійна ініціатива // Право України. -- 1996. -- № 5. -- С. 34.



Глава З Договір міни (бартеру)

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) --- це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі обміну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає момент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істотно відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Це кардинально відрізняється від загального правила, встановленого ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за договором, відповідно до якого право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна і ніяким чином не пов'язане із виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Хоча положення ЦК України не висувають ніяких спеціальних вимог до суб'єктів договору міни, однак, враховуючи те, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є однією з форм розпорядження майном, кожна зі сторін за загальним правилом має бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповідним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у власність іншої сторони товару, що обмінюється. Оскільки ЦК України не містить спеціальних правил, що регламентують предмет договору міни, тому його регулювання здійснюється, як вказувалося вище, нормами про договори купівлі-продажу, поставки або іншими договорами. Умови про предмет договору міни є істотними.

Характерними рисами договору міни є його консенсуальність -- кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність -- оскільки кожна із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у вигляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність -- оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має виконати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має право від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яскраво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'язується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економічно еквівалентними.

У цивільному обігу підприємці надають перевагу використанню такого поняття, як «бартерні угоди», які в науковій літературі називають різновидом договору міни¹. Проте поняття «бартер» за своїм змістом є об'ємнішим за поняття «міна». Так, відповідно до визначення поняття бартерної операції, що дається в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. № 351-ХІУ, товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності -- це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі².

Порівнюючи ці визначення, слід зазначити, що поняття «міна» дещо вужче, ніж поняття «бартер», оскільки міна означає обмін одного товару в натурі на інший, а бартер крім речового обміну містить у собі ще й обмін на безгрошовій основі результатами виконаних робіт, послуг тощо.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. Так, відповідно до Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком

України до першої групи Класифікатора іноземних валют. При укладенні бартерних зовнішньоекономічних договорів не допускається рух коштів, що означає неможливість доплати грошовими коштами.

Стаття 2 цього Закону передбачає строки проведення товарообмінних (бартерних) операцій, відповідно до якої товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг -- з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. При цьому датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг -- дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Перевищення встановлених цією статтею строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які.імпортуються за бартерними договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спеціального призначення допускається за наявності у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною відповідного бартерного договору, разового індивідуального дозволу, що видається Міністерством економіки України у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України на строк, визначений у такому дозволі.

У разі перевищення встановлених ст. 2 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» строків ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерними договорами, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які є стороною відповідного бартерного договору, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції видається разовий індивідуальний дозвіл¹. Для одержання разового індивідуального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності не пізніше 15 календарних днів після закінчення встановленого зазначеним Законом строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, має подати до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції такі документи:

звернення про видачу разового індивідуального дозволу з обґрунтуванням причин та необхідності продовження строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами;

заявку на одержання разового індивідуального дозволу, заповнену за формою, встановленою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції;

висновок міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади про віднесення бартерного договору, за яким імпортуються товари (виконуються роботи, надаються послуги), до таких, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спеціального призначення з визначенням періоду можливого перевищення строків ввезення на митну територію України цих товарів (виконання робіт, надання послуг), виданий відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»;

копію бартерного договору, за яким імпортуються товари (виконуються роботи, надаються послуги), з обов'язковим зазначенням юридичної адреси та банківських реквізитів іноземного суб'єкта господарської діяльності. У разі, коли текст договору викладено іноземною мовою, додається письмовий переклад, виконаний і завірений в установленому порядку;

копії вантажних митних декларацій на експорт та імпорт товарів (виконання робіт, надання послуг) за відповідними бартерними договорами, завірені в установленому порядку;

копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, завірену в установленому порядку.

Про звернення до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції з метою одержання разового індивідуального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен негайно у письмовій формі повідомити органи державної податкової служби за місцем його державної реєстрації.

Для розгляду питань, пов'язаних з видачею разового індивідуального дозволу, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції утворює комісію на чолі з керівником департаменту Міністерства. Засідання комісії проводяться в міру потреби й оформляються протоколом.

Рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності разового індивідуального дозволу приймається на засіданні комісії не пізніше ніж за 15 робочих днів з дня надходження відповідних документів.

Про відмову у видачі разового індивідуального дозволу (з обґрунтуванням її причин) повідомляється заявникові у письмовій формі. Рішення комісії про відмову у видачі разового індивідуального дозволу може бути оскаржено в судовому порядку відповідно до законодавства України.

За порушення строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій ст. 4 вищезазначеного Закону передбачається певна відповідальність. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійснення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації зумовлює нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Органи державної митної служби України здійснюють контроль за надходженням товарів за імпортом згідно з бартерним договором та інформують органи державної податкової служби про порушення строків надходження товарів, передбачених частинами 1-3 ст. 2 цього Закону.

Органи державної податкової служби України здійснюють контроль за своєчасним імпортом робіт і послуг згідно з бартерним договором та інформують органи державної митної служби України про фактичний експорт робіт і послуг для здійснення контролю за своєчасним надходженням товарів, що мають бути імпортовані.

Рекомендована література:

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. -- К., 2001. Иоффе О. С. Обязательственное право. -- М., 1975.

Зобов'язальне право. Теорія і практика: Навчальний посібник / За ред. 0.В. Дзери. -- К., 1998.

Брагинский М. И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. -- М., 2000.

Вилкова Н.Г. Договорное право в международном обороте. -- М., 2002.



Глава 4 Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним, так і консенсуальним. До цього часу даний договір визначався у законодавстві і теорії лише як реальний договір. Стаття 243 ЦК УРСР 1964 р. передбачала, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто вказувалося на ознаку реальної угоди -- необхідності передачі речі (майна) для того, щоб вважати таку угоду укладеною. Консенсуальною угодою договір дарування буде тоді, коли він породжує зобов'язання передати майно обдаровуваному у майбутньому. Зобов'язання не збігається з моментом передачі речі. Новий ЦК України по-різному регулює реальний та консенсуальний договори дарування.

Ознакою, що поєднує обидва види договору дарування, вважається його безоплатність. Підставою (метою) такої угоди є намір особи (дарувальника) передати майно безоплатно. За наявності зустрічного задоволення договір дарування вважатиметься недійсним. Договір не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру (п. 2 ст. 717 ЦК України). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

символічне зустрічне задоволення як данини у традиції -- наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин;

виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва -- ст. 729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов'язку з використання пожертви стосується третіх осіб;

покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь третьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітуту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку. Обдаровуваний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Застосування такого обов'язку не суперечить вищезгаданій нормі ст. 725 ЦК України. Проте сутність правовідношення інша. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі. Дарувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задоволення -- чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов'язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.

За ознакою безоплатності ґрунтуються й інші, відомі ще з класичного римського права якості договору дарування, такі як: безстроковість, безповоротність переходу прав, збільшення майна обдаровуваного, зменшення майна дарувальника тощо, але вони є лише похідними від основної ознаки -- безоплатності цього договору.

Безоплатність є суттєвою ознакою договору дарування. Ніякі умови щодо надання зустрічного задоволення не беруться до уваги, інакше втрачається сутність цього договору. Застереження щодо зустрічного зобов'язання обдаровуваного призводить лише до того, що договір визнається нікчемним.

Проте у науковій літературі існують й інші тлумачення щодо суті зустрічного обов'язку, навіть до того, що договір дарування у певній мірі визнається взаємним договором, хоча й безоплатним. Так, наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат¹.

Договір дарування за ЦК України -- це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або майнового права, з іншого, -- згода обдаровуваного на прийняття дару.

Важливим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньому обдаровуваному безоплатно майно у власність.

Право власності -- це абсолютне право, при якому не допускається втручання у його здійснення, за винятком випадків, встановлених законом. Тому неоднозначно тлумачаться норми ЦК України, пов'язані з розірванням договору дарування на вимогу дарувальника (ст. 727).

Розірвання договору дарування вимагає повернення речі дарувальнику, тобто права власності на річ, яка перейшла у зв'язку з договором дарування, тому навряд чи можна безапеляційно відносити договір дарування до ряду договорів, таких, наприклад, як купівля-продаж, міна, пов'язаних з передачею майна у власність. Основна різниця між ними, з якої витікають особливості договору дарування, -- це безоплатність договору дарування і можливість втрати обдаровуваним права власності на предмет договору в зв'язку із вчиненням ним злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, або якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ст. 727 ЦК України). Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної витрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (ст. 727 ЦК України).

Дарувальник, як і продавець, має бути власником майна, що відчужується. Договір дарування слід відрізняти від односторонньої угоди щодо розпорядження майном на випадок смерті -- заповіту. Проблема тут полягає у наявності теорії, згідно з якою дарування не є договором, а лише одностороннім актом, тобто угодою. Проте втілення у законодавстві дістав протилежний погляд, і головний його аргумент полягає в потребі отримання згоди від обдаровуваного.

Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття (ст. 722 ЦК України). Наявність узгодженої волі суб'єктів правовідношення -- це вже ознака договору. Крім того, ніяк не можна віднести до односторонньої угоди консенсуальний договір дарування з умовою передати майно в майбутньому. Отже, договір дарування відрізняється від заповіту -- теж безоплатної угоди, тим, що правовідношення дарування -- це договірне правовідношення.

Оскільки дарування -- договір, він може мати місце лише за життя дарувальника. Договори дарування «на випадок смерті» за чинним законодавством не дозволяються. При договорі дарування з обов'язком передання дарунка у майбутньому в разі, якщо до настання умови, визначеної у договорі, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється (п. З ст. 723 ЦК України).

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов'язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Тобто істотною умовою договору є передача речі. Попереднє регулювання даних правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1964 р. ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов'язань. Новий ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості ненабуття права власності та обтяження певними обов'язками:

по-перше, це стосується договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Виникає зобов'язальне відношення -- кредитором стає обдаровуваний (ст. 723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником -- дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії;

по-друге, покладення на дарувальника обов'язку (це є новелою ЦК України), якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб. Через невиконання він зобов'язаний відшкодувати шкоду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (ст. 721 ЦК України).