Транспортное право

1

ТЕМА : Предмет і система транспортного права

Транспорт як загальна складова суспільного виробництва

З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складо-вою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціону-ванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних за-дач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення та розвитку транс-портного комплексу України передбачає забезпечення своє-часного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи.

Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., в якій ви-значається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити по-треби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівель-ним і торговельним комплексом; зв'язком; житловим госпо-дарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умо-ви виробництва, технологічні процеси, структура підпри-ємств, особовий склад працівників і т. ін.

Для задоволення потреб у перевезенні пасажирів і ванта-жів необхідні транспортні засоби й комплекси, які мають бу-ти побудовані й повинні перебувати у відповідному технічно-му стані, своєчасне впровадження заходів технічного пере-озброєння і передових методів з вдосконалення всіх ланок транспортної системи. В Україні транспортний комплекс має свою організаційну структуру.

За Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (розділі II, ст. 21) у на-шій країні сформована Єдина транспортна система, яка охоплює всі види державного, колективного й приватного транспорту, транспортно-технічні засоби, рухомий склад, структури управління на кожному виді транспорту та соціаль-но-економічного забезпечення. Підтвердженням цьому є статті 22--40 зазначеного вище Закону. Так, стаття 22 визна-чає склад залізничного транспорту, до якого входять підпри-ємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспор-ту, залізниці, шляхи сполучення, а також промислові, буді-вельні, торговельні та постачальницькі підприємства, нав-чальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, куль-тури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організа-ції, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток. Подіб-ні статті визначають інші складники транспорту.

При цьому законодавець завжди відзначає, що транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, від-повідає за її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки й потреби у перевезеннях, сприяє нормальному фун-кціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному та економічному розвитку, та зміцненню обороноздат-ності держави, міжнародному співробітництву України.

Вивчення та аналіз норм законів України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р., Кодексу торговельного мореплавства України, Повітряного кодексу України та інших нормативних актів дозволяють зробити висновок, що підприємства транспортної системи (заводи, депо, підприємства зв'язку, водо-, паливо-, енергоза-безпечення, шляхові споруди, господарства та інші структурні підрозділи) є складовими частинами економічної системи України і діють за правилами економічних чинників (умов), їм притаманне також суспільне виробництво, розподіл і об-мін виробленого продукту в масштабах усієї держави, міжга-лузеві зв'язки, взаємозалежність й інтегрованість з економіч-ною системою в цілому.

Стан транспорту в країні, рівень його розвитку, ефектив-ність прямо залежать від спроможності держави управляти виробництвом в економіці й обертанням виробленого мате-ріального продукту, від досягнень науково-технічного про-гресу в державі.

Отже, транспорт -- це сукупність механічних засобів пере-везень, виробничо-технологічного комплексу, організацій і підприємств, призначених для забезпечення потреб суспіль-ного виробництва і населення країни в перевезеннях у внут-рішньому та міжнародному сполученнях і надання інших транспортних послуг усім споживачам.

Діяльність транспорту базується на правових, економіч-них, організаційних і соціальних засадах, визначених закона-ми, кодексами, статутами та іншими державними й міжнародними нормативними актами. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами транспорту, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, пожеж-ної безпеки, санітарні норми та правила на транспорті Украї-ни, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Поняття, предмет і метод транспортного права України

В умовах проведення в Україні правової реформи важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері транспортної діяльнос-ті, їх місця у правовій системі держави, від вирішення якої значною мірою залежить успіх розвитку багатьох галузей еко-номіки та ринкових відносин.

На сьогоднішній день не існує жодної ділянки суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов'язана з процесом транспортування. До цього процесу прямо чи опосередковано залучаються відповідні засоби, методи, форми, принципи та правила поведінки, які породжують транспортні суспільні відносини. Для того щоб набути визначеного змісту, ці відно-сини потрібно врегулювати. Одним з основних напрямів вре-гулювання транспортних суспільних відносин є вплив на них норм права.

Поняття транспортного права в юридичній літературі роз-глядалося ще на початку XX століття, коли з'явилися основні принципи його побудови й виникла необхідність визначити відповідне місце у системі права. У науці з цього питання є кілька поглядів. Одні автори заперечують існування транс-портного права як самостійної галузі права, посилаючись на загально прийняті умови розмежування галузей права і вказуючи при цьому на особливість транспортного права, що по-єднує в собі владно-організаційні відносини адміністративно-правового характеру та майнові відносини цивільно-правово-го характеру, а важливий розділ транспортного права -- дого-вір перевозки є інститутом цивільного права. На їхню думку таке поєднання не є підставою для виокремлення транспортного права в самостійну галузь навіть при наявності значної кількості нормативних актів і кодифікованих доку-ментів у вигляді кодексів, статутів і настанов.

Інші автори в категоричній формі стверджують, що транс-портне право є самостійною правовою галуззю і міжгалузе-вою наукою, яка виникла в результаті поєднання тих чи ін-ших принципів прикладних і галузевих юридичних наук.

Отже, питання визначення поняття транспортного права є досить дискусійним. Традиційно склалося відокремлення га-лузей права по предмету й методу правового регулювання, причому поява нової галузі права можлива лише за умови ви-значення загальних положень, що відображають єдині прин-ципи й методи регулювання суспільних відносин, характер-них тільки для цієї галузі права.

В теорії права розрізняють профілюючі (фунда-ментальні, самостійні), спеціальні та комплексні галузі права. До профілюючих галузей права відносять конституційне (дер-жавне), адміністративне, цивільне, кримінальне право та їхні процесуальні аналоги. Вони становлять ядро правової систе-ми, концентрують у собі головні юридичні режими і скла-дають юридичну основу змісту всіх галузей права. Відповідно до профілюючих галузей права на базі спеціальних (окремих) суспільних відносин формуються спеціальні -- трудове, зе-мельне, сімейне, фінансове та інші галузі права.

Особливу юридичну цілісність складають норми ком-плексних (господарського, природоохоронного, житлового та інших) галузей права. Норми цих галузей не пов'язані єдиним методом і механізмом регулювання, майже всі вони містяться в основних галузях, але не порушують їхню архітектоніку, не виключають зі складу профілюючих галузей жодної правової норми і разом з тим утворюють оригінальне об'єднання. Юридичні особливості останнього полягають у характерних принципах, окремих специфічних заходах регулювання, які свідчать про наявність спеціального юридичного режиму. Ор-ганічна єдність основних галузей права і комплексних утво-рень вказує, що правова система являє собою стабільний і водночас динамічний організм, який має значні регулятивні можливості і здатний чинити глибокий вплив на суспільні відносини.

Щодо поняття транспортного права України, то його мож-на розглядати в кількох значеннях: як галузь права, як галузь законодавства, як галузь юридичної науки і як навчальну дис-ципліну.

Транспортне право України як галузь права -- це сукуп-ність юридичних норм і правових інститутів, які регулюють суспільні відносини, що складаються у зв'язку з організацією і діяльністю транспорту по забезпеченню внутрішніх і зов-нішніх транспортно-економічних зв'язків і потреб населення у перевезеннях.

Визначаючи транспортне право України як окрему галузь права, можна вказати на те, що воно має такі риси, завдяки яким можна розрізняти різні галузі права.

По-перше, однією з таких рис є значний масив кодифіко-ваних актів і високий рівень систематизації транспортного за-конодавства¹.

По-друге, з прийняттям єдиного комплексного законодав-чого акта -- Закону України «Про транспорт» від 10 листопа-да 1994 р.²-- статтями 23, 25, 28, 31, 33, 35, 38 майже остаточ-но врегульовані питання про землі транспорту, порядок їх відведення, використання і зберігання, розташування на них споруд і підприємств транспорту, інших комунікацій, що знайшло своє остаточне закріплення в Земельному кодексі України - статті 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74.

По-третє, наявність специфічних ознак у правовідноси-нах, що регулюються нормами транспортного права. Наприк-лад, у ст. 2 Статуту залізниць України вказується, що цей Ста-тут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які ко-ристуються залізничним транспортом. Цим Статутом регла-ментується порядок укладення договорів¹, організація та умо-ви перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їз-них колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Отже, специфічність правовідносин по-лягає в дотриманні прав і виконанні обов'язків не тільки органами й посадовими особами залізниць, а й іншими суб'-єктами, які користуються транспортом.

По-четверте. Однією із специфічних ознак можна вказати на трудові відносини на транспорті. Побудовані вони, взагалі, на нормах трудового права, але мають й деякі особливості: у стосунках здебільшого використовується метод субординації, якому характерно централізоване, імперативне регулювання відносин зверху донизу. Статус суб'єктів транспортної систе-ми характеризується підпорядкованістю на манір воєнізова-них структур (уніформа, знаки розрізнення, інші атрибути влади).

По-п 'яте, у транспортному праві існують притаманні тіль-ки йому правові норми. Наприклад, визначена ціла низка ка-тегорій: залізничний транспорт, транзит вантажів, небезпеч-ний вантаж, судно, капітан порту, авіаційні правила, вантаж-ні операції, засоби транспорту та інші визначення з характеристикою їх правового статусу. Тільки норми транс-портного права визначають та регулюють ці категорії.

Отже, транспортне право регулює специфічний визначений вид відносно відокремлених суспільних відносин, які відігра-ють важливу роль в організації суспільного життя.

Кодифікація норм транспортного права, збагачення змісту права, введення у правову систему нових нормативних-утво-рень дає підстави зробити висновок про існування транс-портного права України як окремої відносно самостійної га-лузі права. Справа залишається лише за визначенням місця транспортного права в правовій системі України.

Аналіз норм транспортного права, вивчення спеціальних прийомів регулювання, особливих принципів і специфічних ознак свідчать про існування певного юридичного режиму, притаманного комплексним галузям права.

Отже, транспорт-не право України є вторинним утворенням у структурі права і в правовій системі України посідає місце комплексної галузі права.

Предметом правового регулювання транспортного права України виступають суспільні відносини, що виникають між транспортними підприємствами і клієнтами у зв'язку з ко-ристуванням шляхами сполучення і транспортними засоба-ми, а також відносини між транспортними підприємствами при здійсненні процесу перевезень.

Предмет правового регулювання -- це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегу-льованих правовими нормами. У зв'язку з цим транспортно-му праву притаманні також певні межі правового регулюван-ня--це сфера діяльності транспортних органів в суспільних відносинах, що виникають, розвиваються і припиняються при регламентації умов і порядку перевезень, експлуатації транспортних засобів, виданням актів про планування перевезень вантажів і пасажирів та установлення зобов'язань між вищими і нижчими (підлеглими) транспортними органами (Міністерством транспорту України та його складовими час-тинами, наприклад Укрзалізницею); між транспортними ор-ганами й підпорядкованими їм підприємствами, установами й організаціями (Укрзалізниця і залізнична станція, локомо-тивне депо, навчальний заклад); між транспортними органа-ми та відправниками або одержувачами вантажів, власниками під'їзних колій, пасажирами тощо (установлення тарифів на перевезення вантажів пасажирів, багажу, вантажобагажу, пра-вил перевезень); між транспортними органами і органами ви-конавчої влади та місцевого самоврядування; між органами різних видів транспорту; між транспортною системою Украї-ни й іноземними транспортними системами з метою транспортного забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків України.

Характерним для зазначених суспільних відносин є таке:

виникають вони у сфері забезпечення процесу пере-везень;

обов'язково в них бере участь транспортний орган або уповноважена посадова особа, яка представляє цей орган;

органічний зв'язок здійснення мети перевезення паса-жирів, вантажів, багажу, пошти, надання інших транспортних послуг з наслідком свідомої, цілеспрямованої діяльності від-
повідних транспортних органів;

сфера транспорту за ознаками своєї діяльності відносно автономна у соціально-господарському комплексі і здебіль-шого вольовим порядком установлює правила та умови пере-везень небезпечних вантажів, перевезень в особливий період, здійснення транзиту вантажів і надання інших транспортних послуг.

Аксіомне віднесення транспортних правовідносин до чис-ла цивільно-правових відношень, розрахованих на єдиний (рівності сторін) правовий рівень їх учасників є, м'яко кажу-чи, досить невдалим, оскільки різні варіанти правового регу-лювання мають відповідний відбиток владності, що, до речі, характерно також для цивільного, фінансового, трудового, зе-мельного та інших галузей права.

З огляду на владну природу права, транспортні правовід-носини мають ще й державно-владний характер. Це особли-во виявляється в організації діяльності транспорту, забезпе-ченні процесу перевезень, координації діяльності різних видів транспорту, розробці умов і правил перевезення вантажів, па-сажирів, багажу, порядку оформлення договору перевезень, форми накладних, дорожніх відомостей, квитанцій тощо.

Отже, транспортне право має свій предмет правового регу-лювання, який характеризує його як окрему комплексну га-лузь правової системи України.

Методом правового регулювання у транспортному праві Ук-раїни виступає поєднання (сукупність) прийомів, способів і операцій юридичного впливу на суспільні відносини. У за-гальній теорії права всі галузі права в регулятивних цілях ви-користовують такі єдині засоби, як приписи, заборони, доз-воли. Проте кожна галузь права використовує все ж таки су-купність засобів правового впливу, притаманних тільки для цієї галузі.

Вивчення норм транспортного права дозволяє стверджува-ти, що регулювання суспільних відносин у сфері транспорт-ної діяльності здійснюється переважно з допомогою приписів і заборон, що містяться у транспортно-правових нормах. На-приклад, частиною 2 статті 2 Закону України «Про транс-порт» встановлюється, що нормативні акти, які визначають умови й порядок перевезень, користування засобами транс-порту, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громад-ського порядку, пожежної безпеки, санітарні норми є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на терито-рії України.

Разом з тим у багатьох випадках застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу, доз-волів (наприклад, узгодження, спільний розгляд і обговорен-ня тих чи інших питань, урахування майнових інтересів то-що), розраховані на рівність сторін. Це проявляється, коли орган транспорту виконує функції господарюючого суб'єкта, регулювання виробничо-господарської діяльності, укладення цивільно-правових угод, надання транспортних послуг, договору перевезень тощо. Тут, як і в інших галузях права, недостатньо аналізу найпростіших прийомів регулю-вання, оскільки кожний галузевий метод -- це специфічний комплекс прийомів і засобів, тісно пов'язаний з відповідною групою суміжних відносин. Транспортному праву України більш влас-тивий адміністративно-правовий метод регулювання суспіль-них відносин. Поєднання в деяких випадках дозволів із забо-ронами та приписами ще раз свідчить про існування окремої комплексної галузі права у правовій системі України.

Транспортне право як галузь законодавства України -- це система (вся сукупність) нормативно-правових актів, що міс-тять норми транспортного права, уособлені у вигляді кодифі-кованих і поточних законів, указів Президента України, ста-тутів, настанов, постанов уряду, інструкцій, правил, техніч-них умов, інших нормативних актів.

Транспортне право України як галузь юридичної науки -- це сукупність теоретичних понять, тлумачень і уявлень про транспортне право, його правові інститути, історичні аспекти становлення і перспективи розвитку, предмет і метод право-вого регулювання та сферу застосування. Предметом транс-портного права як науки є належне визначення поняття і змісту основних категорій, всебічне дослідження механізму правового регулювання суспільних відносин, розкриття і по-яснення складних процесів, визначення правового статусу суб'єктів транспортних відносин, а також підготовка кваліфі-кованих кадрів, здатних вирішувати питання на належному науковому рівні.

Як навчальна дисципліна транспортне право України являє собою системне викладення теоретичного і прикладного ма-теріалу відповідно до навчальної програми з курсу цієї галузі права. Такий матеріал утворює відповідну систему практич-ного та теоретичного засвоєння норм транспортного права як соціального явища.

Основні методи, що застосовуються в транс-портному праві.

Порівняльний метод. Він дає змогу вивчати транспортно-правові явища, порівнюючи їх, визначаючи їх подібність, то-тожність або відмінність як на державному рівні, так і на рівні різних країн. Так, з допомогою порівняння можна пізнати одиничне, особливе і загальне в транспортно-правових яви-щах. Слід зазначити, що науковості порівняння набуває лише тоді, коли порівнюються типові факти, а випадкові -- виклю-чаються з цього процесу, тут повинні враховуватися конкрет-ні обставини та взаємозв'язок між ними, причини виникнен-ня і динаміка розвитку відношень.

Статистичний метод. Його призначенням є вивчення кількісних показників і їхніх змін у транспортно-правовому процесі, обробка отриманих результатів для наукових і прак-тичних цілей.

Спеціально-юридичний метод. Цьому методу притаманний опис транспортно-правової науки, юридичних норм, які сто-суються транспортної сфери тощо. Даний метод дає змогу встановлювати зовнішні ознаки транспортно-правових явищ, виробляти як поняття, так і їхнє формулювання. Завданням даного методу є аналіз змісту чинного законодавства, що сто-сується транспорту, та практики застосування цього законо-давства державними органами.

Історичний метод. Суть даного методу полягає в тому, що транспортно-правові явища вивчаються в їхньому історично-му розвитку.

Метод аналізу. Забезпечується вивчення юридичних особ-ливостей транспортно-правових явищ, провадиться їхня класифікація, просліджується взаємозв'язок з іншими явищами суспільного життя.

Системно-функціональний метод. Суть цього методу поля-гає в тому, що транспортне право вивчається з допомогою і з застосуванням системно-функціонального підходу.

Система, функції та принципи транспортного права

Транспортне право є однією з галузей права і може бути визначене як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері транс-порту.

Дана система має відповідну побудову і внутрішню форму організації, яку ще прийнято називати структурою цієї галузі. Структура -- невід'ємна ознака всіх існуючих систем, яка яв-ляє собою певну сукупність елементів, що характеризуються єдністю взаємозв'язків між собою. До елементів транспортно-правової структури належать: правові норми та правові ін-ститути.

На сьогоднішній день існують такі інститути транспортно-го права:

інститут залізничного транспортного права;

інститут повітряного транспортного права;

інститут автомобільного транспортного права;

інститут водного транспортного права, який увібрав в себе такі дві групи норм, що складають відповідно морське й річкове транспортне право (охопити дві групи норм в одному інституті права вважається можливим, оскільки морські та річкові відносини дуже схожі між собою, при здійсненні транспортування використовуються однакові транспортні засоби, вони мають однотипну структуру забезпечення транс-портного процесу та єдині центральні органи управління -- Державний департамент морського і річкового транспорту України);

інститут трубопровідного транспортного права.

Таким чином, системою транспортного права виступає певна структура, елементами якої є транспортні правові нор-ми та інститути, розташовані і згруповані у відповідній послі-довності.

У цьому зв'язку норми та інститути транспортного права поділяють на загальні й особливі.

Загальна частина транспортного права об'єднує норми, що закріплюють його принципи, правове становище суб'єктів, організаційно-правові засади діяльності транспорту, форми й методи управління транспортом, юридичну відповідальність за правопорушення на транспорті. У загальній частині також розглядаються основні теоретичні аспекти транспортного права щодо його поняття, предмета та методу, системи Функцій.

Особлива частина транспортного права містить норми, що регулюють діяльність:

автомобільного транспорту;

залізничного транспорту;

морського транспорту;

повітряного транспорту;

річкового транспорту;

трубопровідного транспорту.

Норми транспортного права містяться в різних норматив-них актах, до яких належать: закони, укази, постанови, рі-шення і т. ін.

Отже, транспортне право являє собою зміст транспортно-го законодавства, а транспортне законодавство -- форму вираження (зовнішня) транспортного права.

Однією з основних категорій транспортного права є його функції. Саме через них проявляються зміст і сутність транспортного права, його завдання і мета як юридичної науки. Самі ж функції визначаються особливостями предмета транс-портного права, його місцем і роллю в системі правових наук.

Під функціями транспортного права розуміють основні на-прями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що ха-рактеризують сутність, зміст, соціальне призначення транс-портного права, його завдання і мету в системі правових наук.

Функції транспортного права мають такі ознаки:

являють собою основні напрями навчальної та науково-пізнавальної діяльності;

в них проявляється сутність і зміст транспортного права;

дають визначення соціального призначення транспорт-ного права в системі правових наук;

зазначають мету і завдання транспортного права як пра-вової науки.

Можна виділити такі функції транспортного права.

Евристична -- наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають у процесі розвитку транспорту і транспортного права. Ці відкриття дають змогу з іншого боку поглянути на сучасне, зробити оцінку минулого та зазирнути в майбутнє.

Онтологічна -- цій функції властиве те, що вона призначе-на пізнати транспортно-правові явища, тобто дослідити пред-мет транспортного права. І як наслідок цього можна вважати пояснення даного дослідження.

Прогностична -- охоплюючи певну систему знань, оволо-діваючи певними закономірностями розвитку суспільних від-носин у сфері транспорту, наука «Транспортне право» визна-чає тенденції розвитку цих явищ, робить погляд у майбутнє, передбачаючи напрямки розвитку даних явищ.

Комунікативна -- дає змогу вирішити такий підхід, як за-стосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук, і навпаки.

Системоутворююча -- визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук і зазначає певну побудову самого транспортного права як системи.

З'ясування транспортного права неможливе без роз'яс-нення такої категорії, як його принципи.

Під принципами транспортного права розуміють керівні за-сади, теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність й за-гальна значущість і які відображають суттєві положення транспортного права.

Принципи транспортного права являють собою злагодже-ну систему, що складається з елементів, які перебувають у взаємозв'язку, створюючи визначену цілісність і єдність.

Система принципів транспортного права включає:

принцип відповідальності. Сутність цього принципу полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного процесу несуть відповідальність;

принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об'єктивного закону,планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу свідомо ці-леспрямовану діяльність з визначення пропорцій в галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до виконавців тощо;

принцип законності. Він полягає в тому, щоб кожний суб'єкт -- учасник транспортного процесу -- діяв у межах на-даних йому прав, виконував би передбачені обов'язки, суворо
керувався б приписами законів й інших нормативних актів;

принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Принципи транспортного права можна класифікувати за деякими аспектами. Так, наприклад, залежно від функ-ціонального призначення їх можна поділити на

а) загально-правові (які діють в будь-якій ділянці транс-портного права) та

б) принципи інститутів (ці принципи притаманні окремим інститутам транспортного права і їхня дія відповідно обмеже-на предметом регулювання).

Питання для самоперевірки

Яку роль відіграє транспортна система у народногосподар-ському комплексі?

Дайте визначення основної, спеціальної та комплексної галузі права.

Визначте поняття предмета та методу транспортного права.

Визначте систему транспортного права та систему законо-давства, їх співвідношення та взаємозв'язок.

Дайте визначення функцій транспортного права.

Назвіть основні принципи транспортного права.

Тема :Транспортно-правові норми

Поняття, ознаки, структура норм транспортного права. Види норм транспортного права

Норма транспортного права є передумовою існування транспортного права, її слід розглядати, насамперед, як первинний фактор усієї транс-портної правової системи.

Відповідна (загальна) норма права (у тому числі і транс-портного) -- це загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, яке встановлюється і охороняється ком-петентними органами держави, навіть якщо ці правила пове-дінки зазначені у транспортних договорах. Норми транспорт-ного права, як і норми інших галузей права, виконують функ-ції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предме-том їх регулювання є суспільні відносини, які формуються і відбуваються у сфері транспорту. Вони або вимагають від осо-би чи організації визначеної поведінки (тобто виконання тих чи інших дій, а іноді й утримання від них), або дозволяють їм здійснення дій за своїм власним розсудом. Так, наприклад, існує правова норма, в силу якої автотранспортні підприєм-ства й організації зобов'язані систематично поліпшувати свою економічну роботу, вдосконалювати методи перевезень і шукати додаткові резерви для зниження собівартості і підви-щення рентабельності перевезень. Тобто ця норма пропонує автотранспортним підприємствам визначену активну пове-дінку. І навпаки, якщо вказано, що не допускаються до перевезення як ручна поклажа вогненебезпечні та вибухові речо-вини, то це означає, що пасажир повинен утриматись від по-дібних дій. Правова норма, згідно з якою пасажир має право заявити при здаванні багажу його цінність, надає пасажиру можливість діяти за власним розсудом.

Норма транспортного права -- це пра-вило поведінки, що набуває якостей нормативності і загаль-нообов'язковості в чітко встановленому порядку. Проте та-кою норма транспортного права стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компе-тенції і в рамках визначеної процедури. Обов'язковою озна-кою норми транспортного права є те, що вона являє собою правило, здійснення якого забезпечується державою. Тобто реалізація норм транспортного права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню від-повідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з іншого -- засобами заохочення, переко-нання і примусу до бажаної поведінки, а також можливого за-стосування санкцій у разі невиконання вимог транспортної правової норми.

Виходячи з вищезазначеного можна вказати такі ознаки норм транспортного права:

вони є формально визначеним правилом поведінки;

вони являють собою правило поведінки, яке має загаль-нообов'язковий характер, оскільки формується і встановлюється державою;

вони набувають властивостей нормативності та загаль-нообов'язковості в суворо встановленому порядку;

забезпечуються державою.

Транспортно-правова норма, як і норми ін-ших галузей права, має свою структуру, під якою розуміється: внутрішня побудова норми, визначений порядок взаємозв'яз-ків, взаємообумовленості складових частин та елементів норми.

У правовій науці найпоширенішою є ідея про триелементну побудову правової норми, відповідно до чого вона логічно складається з диспозиції, гіпотези та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі транспортного права.

Гіпотеза -- це частина транспортної правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція -- це частина транспортної правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб'єкти -- учасники транспортних суспільних відносин.

Санкція -- це частина транспортної правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що наступають через порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови, зазначеної в гіпотезі.

Для прикладу відносно структури транспортної правової норми можна зазначити таке: згідно з діючими правилами, пасажир при проїзді в пасажирському потязі зобов'язаний сплатити вартість проїзду -- придбати квиток. Якщо він їде без квитка, то з нього стягується штраф.

Гіпотезою в цьому разі буде вказівка на ті обставини, за якими з'являється обов'язок пасажира сплатити проїзд і при-дбати квиток при проїзді в пасажирському потязі.

Диспозиція в даному випадку -- це вказівка на відповід-ний обов'язок пасажира.

Санкція -- це встановлені правовою нормою заходи стяг-нення, що застосовуються до пасажира, який не сплатив свій проїзд (штраф за безквитковий проїзд).

Зміст зазначених структурних елементів може бути цілком визначений, частково визначений або відносно визначений.

Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими на-прямами:

а) за функціональною спрямованістю -- регулятивні й охоронні;

б) за предметом регулювання -- матеріальні та процесуальні;

в) за формою (характером) припису -- зобов'язуючі, забо-роняючі, дозволяючі, заохочувальні, рекомендаційні;

г) за метою дії -- за простором, часом, суб'єктами.

Залежно від характеру припису або способу впливу на ад-ресата транспортні норми класифікуються на:

зобов'язуючі, які містять юридичне владний припис щодо обов'язкового вчинення відповідних дій, передбачених тією чи іншою нормою. Наприклад, цивільні повітряні судна під-лягають обов'язковій реєстрації і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі (ст. 25 Повітряного кодексу України);

забороняючі, які містять юридичне владні приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій, передбачених відповід-ною нормою. Наприклад, забороняється водієві керувати транспортним засобом, не зареєстрованим у Державтоінспекції, без номерного знака або талону про проходження держав-ного технічного огляду (п. 2.8 Правил дорожнього руху);

дозволяючі, які надають право діяти на власний розсуд у межах юридичного владного припису. Наприклад, начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою ван-тажовідправника без додаткової оплати дозволяють заванта-ження понад план і поза планом, дозволяють внутрішньо-станційні перевезення вантажів, змінюють передбачені пла-ном залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами (ст. 21 Статуту залізниць України);

заохочувальні, які стимулюють відповідні дії суб'єктів транспортних відносин. Наприклад, будь-яка з корисним ре-зультатом дія щодо рятування судна дає право на отримання певної винагороди (статті 328 і 333 Кодексу торговельного мореплавства України;

рекомендаційні, які містять поради відносно доцільності окремих дій при певних умовах транспортних відносин. На-приклад, рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин мі-ліції з учасниками дорожнього руху та власниками транс-портних засобів (наказ МВС України від ЗО червня 1998 р. № 482).

Транспортні норми можна класифікувати й за межею дій:

за простором -- загальнодержавні, регіональні, місцеві;

за часом -- безстрокові, строкові, разові;

за суб'єктами -- регулюють діяльність у сфері транс-портних відносин фізичних осіб, юридичних осіб, соціальних спільнот.

Джерела транспортного права

Джерела (або форма) права -- це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов'язкових пра-вил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини.

Система джерел транспортного права є однією з найбільш розгалужених серед інших галузей права, що значною мірою зумовлено порівняно широкою сферою використання транс-портних послуг, значною роллю і місцем транспорту в сус-пільному виробництві. З огляду на різноманітність джерел транспортного права з урахуванням ієрархічної підлеглості їх доцільно кваліфікувати таким чином.

Конституція України -- як основний закон.

Законодавчі акти України:
закони України;

кодекси, статути, настанови та інші кодифіковані акти.

Постанови Верховної Ради України.

Укази та розпорядження Президента України.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

Нормативні накази, інструкції та інші документи цен-тральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів і відомств).

Нормативні акти (накази, інструкції, правила та інші документи) структурних підрозділів транспорту. Наприклад, Укрзалізниці або Управління Південно-Західної залізниці.

Нормативні акти державних адміністрацій і органів міс-цевого самоврядування, які стосуються транспортних від-носин.

Міжурядові угоди України з іншими державами та між-народно-правові акти, ратифіковані й визнані Україною.

До джерел транспортного права належать також окремі нормативно-правові акти колишніх Союзу РСР та УРСР, що не відмінені й не оновлені в установленому порядку та не су-перечать Конституції України і чинному законодавству.

Нормативні договори та з урахуванням раніше викла-деного -- судова й адміністративна практика.

Закони, що видаються в порядку поточного законодав-ства, регулюють різні сторони транспортних суспільних від-носин. Базовим виступає Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. Він визначає правові, економічні, орга-нізаційні та соціальні основи діяльності транспорту. Разом з тим видається і на цей час є чинними ціла низка законів, що регулюють відносини у конкретних транспортних підгалузях. Це Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 p., який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху в цілях захисту життя і здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху і охорони навколиш-нього природного середовища. Закон України «Про трубо-провідний транспорт» від 15 травня 1996 р. визначає правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопро-відного транспорту. Закон України «Про залізничний транс-порт» від 4 липня 1996 р. визначає правові, економічні та ор-ганізаційні засади діяльності залізничного транспорту загаль-ного користування. Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р. встановлює правові та організаційні основи функціонування єдиної транспортної системи в особливий період виходячи з положень законів України «Про мобіліза-ційну підготовку та мобілізацію», «Про транспорт», «Про обо-рону України» та інших актів з питань мобілізації. Закон Ук-раїни «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р. визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіацій-ним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. ви-значає правові засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. визна-чає засади організації та експлуатації автомобільного транс-порту.

Кодекси, статути, настанови як джерела транспортного права являють собою найвищий рівень систематизації транс-портного законодавства -- кодифікацію. Але на відміну від норм деяких галузей права (житлового, сімейного, земельно-го, водного та ін.) норми транспортного права в цілому всієї галузі неможливо об'єднати в одному комплексному акті з причин, як вже зазначалося, досить широкого кола регулю-вання суспільних відносин. Тому норми транспортного права при їх кодифікації об'єднуються, як правило, в нормативних актах за ознаками належності до одного правового інституту -- підгалузі транспортного права. До таких комплексних актів (джерел) транспортного права належать:

Повітряний кодекс України, який визначає правові засади діяльності користувачів повітряного простору України;державного регулювання діяльності цивільної авіації; госпо-дарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіацій-ні правила; визначає правове положення повітряних суден, аеродромів і аеропортів, нормує порядок сертифікації та до-пуску повітряних трас, польоти повітряних суден; повітряні перевезення; авіаційні роботи.

Кодекс торговельного мореплавства України як джерело транспортного права встановлює правові, економічні та со-ціальні засади діяльності морського транспорту з питань ви-користання суден для перевезення вантажів, пасажирів, бага-жу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладення кабелю,також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, яким визначаються обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян при користуванні залізничним транспортом. Дія Статуту поши-рюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: Правила перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів; Правила перевезень паса-жирів, багажу і пошти, інші нормативні акти.

Серед джерел транспортного права чинне місце посідають комплексні нормативні акти колишнього Союзу РСР, як на-приклад: Устав внутреннего водного транспорта СССР, утвержденный Постановлением Совета Министров СССР от 15 октября 1955 г. № 1801; Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969р. №401.

Важливим джерелом транспортного права є Цивільний ко-декс України, в якому розкривається зміст договору переве-зень та відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору перевезень і в разі втрати, нестачі або пошкодження вантажу, багажу, а також за заподіяння смерті або ушкоджен-ня здоров'я пасажира.

Окремі норми транспортного права містяться у Водному кодексі України (статті 52, 53 і 67) та Земельному кодексі Ук-раїни (статті 67--74).

Норми транспортного права містять-ся в нормативних постановах Верховної Ради України, указах Президента України, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, правилах, положеннях, інструкціях, настановах, порядках, умовах, рішеннях міністерств і ві-домств, державних адміністрацій та органів місцевого само-врядування.

Характерною ознакою цих актів є те, що їх нормами регу-люються суспільні відносини в конкретних, більш визначе-них сферах надання транспортних послуг. Наприклад, «Пра-вила користування трамваєм і тролейбусом у містах України», затверджені наказом Державного комітету будівництва, архі-тектури та житлової політики України від 18 листопада 1997 р. № 22, або «Порядок і умови організації перевезень па-сажирів та багажу автомобільним транспортом, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21 січня 1998 р. № 21, та ін.

Вагоме місце у системі джерел транспортного права Украї-ни посідають міжнародно-правові акти, ратифіковані й ви-знані Україною, та міжурядові угоди України з іншими дер-жавами.

Йдеться про договори, що укладаються між Україною та Іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортни-ми підприємствами і організаціями України і зарубіжних країн. Це можуть бути договори, укладені спеціально для вре-гулювання правовідносин в галузі транспортної діяльності, а також Інші договори, в яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.

Прикладом таких міжнародно-правових актів може бути Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про принципи співробітництва і умови взаємовідносин в галузі транспорту від 26 травня 1993 р., де зазначається, що Дого-вірні Сторони розвиватимуть взаємне економічне й науково-технічне співробітництво, сприятимуть розвитку прямих еко-номічних зв'язків транспортних підприємств і організацій обох країн. Умови і порядок організації перевезень пасажи-рів, вантажів, руху транспортних засобів між державами-- учасницями цієї Угоди, а також транзитом по їх територіях визначаються окремими угодами по видах транспорту з ура-хуванням вимог законодавств Договірних Сторін. Договірні Сторони прагнутимуть забезпечити уніфікацію транспортно-го законодавства, що діє на їх територіях.

З метою зміцнення взаємовідносин у справі забезпечення пасажирського, вантажного двостороннього та транзитного сполучень Урядом України укладені угоди зі Словацькою Республікою, Республікою Польща, Угорською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Грузія та іншими дер-жавами².

Цікавим в імплементації норм міжнародного права в пра-вову систему України з транспортного права є питання про співвідношення національного і міжнародного законодавства та способи врегулювання відносин, пов'язаних з міжнарод-ним співробітництвом.

ст. 9 Конституції України, де зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких на-дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (за такий приклад може правити Кон-венція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, підписана 9 жовтня 1997 року в м. Бішкеку й ратифі-кована Законом України від 8 квітня 1999 року). Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конститу-ції України.

Транспортні правовідносини. Поняття, ознаки та їхня характеристика

Правові відносини -- це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами -- громадянами, організаціями, державними ор-ганами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Специфічні ознаки правових відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

а) правові відносини -- це зв'язок між особами на основі норм права;

б) зв'язок між особами виникає на основі норм права через їх суб'єктивні юридичні права і обов'язки;

в) цей зв'язок між особами на основі норм права підтри-мується і гарантується державою (в окремих випадках її при-мусовою силою);

г) цей зв'язок між особами на основі норм права має індивідуальний характер.

Отже, норма права є основою або необхідною передумовою виникнення, зміни і припинення правовідносин. В юридичній літературі під правовідносинами розуміються врегульовані нормами права суспільні відносини, в яких сторони виступа-ють як носії взаємних прав і обов'язків, установлених і га-рантованих державою.

В юридичній літературі й досі вважається, що транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правових відно-син¹, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договору перевезень і не враховують інші засоби транспорт-но-правового регулювання. Звичайно, транспортне право як комплексна галузь права регулює і значне коло інших сус-пільних відносин (цивільних, трудових, земельних), що грун-туються на рівності сторін суб'єктів цих відносин.

Проте, транспортне право -- це окрема спеціальна галузь права і відповідно транспортні правовідносини мають свої особливі ознаки, серед яких можна виділити такі.

1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченим продуктом якого є доставка вантажу до споживача або надання послуг.

Транспортні правовідносини виникають у разі обов'яз-кової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цього органу (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характерна наявність державно-владного орга-нізуючого впливу або виконавчо-розпорядчої діяльності (на-явність відповідних нормативних актів, планів перевезень,
графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення, ліцензування тощо).

Транспортні правовідносини можуть виникати за ініціа-тивою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сто-рони майже завжди є обов'язковою (крім випадків, передба-чених законодавством -- військові перевезення, перевезення у зв'язку з введенням у країні особливого стану, ліквідація наслідків стихійного лиха та ін.). Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортні правовідносини від адмініст-ративних.

Транспортні правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які ви-конують роль засобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.

Предметом транспортних правовідносин завжди є діяль-ність з надання послуг.

Перераховані особливості транспортних правовідносин та їхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини входять до кола транс-портно-правових. Деякі ознаки мають місце і в інших, на-приклад, цивільно-правових відносинах. Лише наявність у правовідносинах сукупності всіх наведених вище ознак дає підстави вважати його транспортним.

Самі по собі факти експлуатації транспортних засобів -- рухомого складу залізниць, морських та річкових суден, авіа-ційного та автомобільного транспорту -- не дають підстав вважати їх транспортними правовідносинами. Експлуатація транспортних засобів має правову природу договорів майно-вого найму, передбачених відповідною главою Цивільного кодексу України або договору лізингу відповідно до Закону України «Про лізинг» або до статті 215 Кодексу торговельного мореплавства.

Участь транспортного підприємства (чи організації) в правовідношенні теж не дає права вважати його транспортним, оскільки це можуть бути відносини підряду на капітальне бу-дівництво або кредитні відносини, або відносини з постачан-ня енергетичних та інших ресурсів чи зберігання, страхування та інші зобов'язання, де однією із сторін може бути транс-портне підприємство чи організація. Отже, послуга, яка на-дається з допомогою транспорту, сама по собі не породжує транспортне правовідношення.