Транспортное право

Аналіз норм цивільно-правової відповідальності за пору-шення транспортних зобов'язань дозволяє виділити таке:

1. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідком і полягає у застосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених зако-ном або договором санкцій майнового характеру -- відшкоду-вання збитків, виплату неустойки (штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявність відповідних норм права та складу правопорушення. Вона настає, якщо є: а) протиправна поведінка особи; б) шкідливий результат (шкода); в) причин-ний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шко-ди та г) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Проте однією з особливостей цивільно-правової відпові-дальності, взагалі, і у сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона може наставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина припускаєть-ся. Наприклад, ст. 113 Статуту залізниць України передбачає відповідальність залізниць за незбереження вантажу, багажу, вантажобагажу, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псу-вання, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Тобто вина припускається, а її відсутність треба довести. Ана-логічні норми містяться в Законі Україні «Про автомобільний транспорт» -- ст. 68, Повітряному кодексі України -- ст. 92 та інших нормативних актах.

Відповідальність без вини може наставати і у випадках, як-що це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 106 Статуту залізниць України, ст. 128 Статуту автомобільного транспорту). Вантажовідправник і перевізник звіль-няються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень не за принципом «відсутності вини», а на умовах наявності певних обставин, перелік яких є вичерпним (статті 107, 108, 111 Статуту залізниць України, ст. 132 Статуту автомобільно-го транспорту, ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства України).

Усі інші факти, не зазначені у переліку, якщо вони наста-нуть по незалежним від транспорту обставинам, не звіль-няють від відповідальності за невиконання плану перевезень. Звичайно, відповідальність «без вини» не у всіх випадках сти-мулює виконувати свої обов'язки, але при наявності відповід-них об'єктивних умов і особливостей правовідносин, вона може виконувати таку роль. Це підкреслює, що транспорт-ним правовідносинам притаманні і свої специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.

2. Цивільно-правова відповідальність у сфері транспорт-них правовідносин носить компенсаційний характер, оскільки її метою є відновлення порушених майнових прав учасників правовідносин, а тому розмір відшкодування не може переви-щувати розміру завданих збитків (ст. 114 Статуту залізниць України, ст. 179 КТМ, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»), од-нак ця відповідальність залишається обмеженою, бо неодержані доходи не відшкодовуються. Таке положення, на нашу думку, пояснюється тим, що транспортна сфера по великому рахунку не є прибутковою виробничою сферою, в той час як продовження процесу виробництва товарів має велике зна-чення у розвитку економіки, забезпеченні обороноздатності держави, і тому законодавець вважає за доцільне (за достатнє) для транспортної сфери обмеженої цивільно-правової відпо-відальності.

Отже, установлено особливий режим відповідальності за невиконання зобов'язань по перевезенню і загальні правила цивільно-правової відповідальності застосовуються до пере-везень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів, які регламентують перевезення пасажирів, вантажів і багажу.

У разі невиконання сторонами зобов'язань, які виплива-ють безпосередньо з договору або прийнятої до виконання заявки на позапланове перевезення вантажу, або із затвердженого плану перевезень майновий характер відповідаль-ності виступає як каральний (див., наприклад, ст. 106 Статуту залізниць України), як засіб спонукання добровільно викона-ти свій обов'язок. Як зауважує В. В. Луць, засоби спонукан-ня, оперативного впливу «не відновлюють початкового май-нового стану потерпшої сторони, а спрямовані на запобіган-ня конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і мо-жуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу».

Однією з особливостей цивільно-правової відповідаль-ності у сфері транспортної діяльності є те, що умови відпові-дальності перевозочного процесу неоднакові. Перевізник у всіх випадках, крім шкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несе відповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправник пе-ред перевізником несе відповідальність за нормами транс-портного законодавства, а перед вантажоодержувачем -- за
нормами цивільного законодавства. Зазначене породжує і
особливий порядок розгляду майнових спорів на транспорті.

І остання особливість цивільно-правової відповідаль-ності полягає в тому, що транспортним відносинам прита-манний особливий, відмінний від усталеного для вирішення інших господарських спорів, претензійний порядок здійснен-ня задоволення вимог. Наприклад, претензії до залізниць або
автотранспортних підприємств можуть бути заявлені протя-гом шести місяців, а претензії з приводу штрафів -- протягом 45 діб (ст. 134 Статуту залізниць України, ст. 165 Статуту ав-томобільного транспорту), а до вимог, що виникають з дого-вору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк (ст. 388 КТМ), до вимог, що виникають з договорів пе-ревезення пасажирів і багажу, фрахтування суден без екіпажу та ін., застосовується дворічний строк позовної давності
(ст. 389 КТМ).

Таким чином, зазначені особливості цивільно-правової відпо-відальності за порушення транспортних зобов 'язань якоюсь мірою відокремлюють її від загальної цивільно-правової відповідальності. Це сталося внаслідок нашарування на загаль-ні цивільно-правові норми суто галузевих норм, які врахову-ють специфіку діяльності транспорту, його розвиток, мож-ливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його со-ціальну цінність у сфері економіки. Наявність спеціальних правових норм (нашарування) притаманне всім комплексним галузям права.

Вказані особливості відповідальності проявляються в кон-кретних порушеннях учасниками транспортних відносин сво-їх обов'язків, які випливають в основному з плану та договору перевезень. У цьому зв'язку цивільно-правову відпові-дальність на транспорті бажано розглядати за цими двома ознаками.

1. Відповідальність за невиконання плану перевезень. Але спочатку про договір. У цивільному праві, за догово-ром перевезення вантажу, транспортна організація (перевіз-ник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником ван-таж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'я-зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. На аналогічних умовах здійснюється і перевезення пасажирів. В юридичній літературі ці умови прийнято класифікувати як реальні, оплатні, двосторонні, консенсуальні договори пере-везення вантажів, вантажобагажів, багажів, пасажирів. Ви-ключення складає договір перевезення пасажирів у міському транспорті, де сама діяльність міського транспорту виступає як оферта (пропозиція), звернена до всіх громадян, а акцепт (згода) пасажира виражається в його діях -- пасажир увійшов в автобус, трамвай, метро і т. ін.¹

Сторонами договору виступають перевізник і відправник (пасажир).

Перевізниками вважаються транспортні організації, які на-ділені статусом юридичної особи і які мають право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозді-ли. До таких осіб відносяться: залізниці, річкові та морські пароплавства, а в деяких випадках і фізичні особи, які мають право ексшгуатанта авіаційної техніки (ст. 59 Повітряного ко-дексу України), а також суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажира автомобільним транспортним засобом загального користування, або при пе-ревезенні вантажу згідно з договором перевезення вантажу автомобільним транспортом, що використовуються ними на законних підставах (статті 40, 59 Закону «Про автомобільний транспорт»).

Під автомобільним транспортним засобом загального ко-ристування для перевезення пасажирів слід розуміти автомо-біль з кількістю місць для сидіння більше дев'яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки.

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юри-дичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить на під-ставах, передбачених законом чи договором. Крім перевізни-ка і відправника, учасником перевезення е також вантажо-одержувач, який перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником і внаслідок цих відносин зобов'язаний прийняти вантаж у пункті призначення. Але цей обов'язок, а також право пред'явлення претензії до перевізника закріплені у транспортних статутах (кодексах), інших нормативних актах (ст. 130 Статуту залізниць України, ст. 379 Кодексу торговель-ного мореплавства України).

Перевезення вантажу оформляється спеціальними доку-ментами, які є письмовою формою договору і які супрово-джують вантаж від прийому вантажу до перевезення і до ви-дачі його вантажоодержувачу.

Таким документом при перевезенні вантажів залізничним транспортом є -- накладна, автомобільним -- товарно-транс-портна накладна, морським -- коносамент, річковим -- накладна, авіаційним -- чартер. Перевезення вантажу на всіх видах транспорту оформляється багажною квитанцією, а па-сажира -- квитком.

У разі потреби здійснювати систематичні перевезення під-приємства повітряного, морського, залізничного, автомобіль-ного та річкового транспорту України¹, з урахуванням обсягів перевезень, з кожним з відправників можуть укладати спеціальні, місячні, річні, довгострокові (довготермінові) або на-вігаційні договори, спрямовані на організацію майбутніх пе-ревезень вантажів. Наприклад, пунктом 3.5 Правил переве-зень вантажів автомобільним транспортом в Україні регла-ментується, що у Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим робот по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і т. ін.), вар-тість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо¹.

На основі поточних або довгострокових договорів про ор-ганізацію перевезень вантажів і замовлень відправників здій-снюється річне з розподілом по кварталах і місяцях (на авто-мобільному транспорті), місячне з розподілом по декадах (на залізничному транспорті) планування перевезень вантажів (див., наприклад, Статут залізниць України, ст. 18), за неви-конання або неналежне виконання якого передбачена ци-вільно-правова відповідальність.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замов-лення перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким відправник повинен пред'явити вантаж до перевезення, а перевізник -- подати перевізні засоби та прийняти вантаж. Отже, порушення, яке характеризується невиконанням пла-ну перевезень полягає в: неподанні перевізних засобів; непред'явленні до перевезення вантажу; невикористанні або відмові вантажовідправника від поданих перевізником засо-бів. До невиконання плану перевезень відноситься також невиконання зобов'язань по надплановим або позаплановим перевезенням за заявками вантажовідправників, прийнятими перевізником, а також надолуження невиконання плану по-переднього місяця.

Умови застосування санкцій на всіх видах транспорту за невиконання плану перевезень майже збігаються.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень і за невикористання ванта-жовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень спла-чується штраф у таких розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і ваго-нах, з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користу-вання вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), -- за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами);

за незабезпечення завантаження маршруту з винної сто-рони стягується на користь іншої сторони крім штрафу за невиконання плану перевезень штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами;

за невиконання плану перевезень по залізницях призна-чення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) -- Статут залізниць України, ст. 106.

Подані залізницею вагони і контейнери вважаються неви-користаними, якщо вони належним чином не завантажені і не пред'явлені до здачі залізниці на 18 годину звітної доби за відсутності або непридатності до завантаження відповідного вантажу. Оскільки необхідною умовою виконання плану пе-ревезень є наявність у відправника вантажу, то доведення факту його відсутності тягне відповідальність вантажовід-правника, як за невиконання плану перевезень.

Відмовою від передбачених планом вагонів і контейнерів слід вважати неподання чи несвоєчасне подання розгорнуто-го місячного плану перевезень або подання його, але на мен-шу кількість перевезень, а також неподання відправником де-кадної заявки за два дні до початку декади відповідно до ви-мог законодавства¹.

Автотранспортна організація за неподання вантажовідп-равникові транспортних засобів, достатніх для перевезення вантажу, передбаченого договором (планом) або прийнятим до виконання разовим замовленням, сплачує штраф вантажо-відправнику у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості вантажу (ст. 128 Статуту автомо-більного транспорту), а так само непред'явлення вантажу транспортній організації для перевезення, відправник спла-чує штраф їй у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості вантажу, передбаченого дого-вором на певний місяць.

Надання засобів, непридатних для перевезення вантажів, слід вважати як ненадання зовсім транспортних засобів з усі-ма подальшими наслідками. Те саме стосується і вантажу, як-що він не відповідає правилам перевезення, не приведений відправником у належний стан, не має відповідної упаковки, знаків спеціального маркування, вважається непред'явленим.

За невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник та відправник відповідають один перед одним за непред'явлену або невивезену кількість вантажу, пе-редбачену договором (планом) у розмірі 25 відсотків перевіз-ної вартості непред'явленого або невивезеного вантажу.

Вказані штрафні санкції характеризуються як виключна неустойка. Сторони одна одній, за неподання транспортних засобів та непред'явлення вантажу, збитків не відшкодо-вують. В той же час, зазначені санкції не можуть бути відмі-нені, зменшені або змінені за погодженням сторін.

Правила, які регулюють застосування цих санкцій вста-новлюють перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів.

В узагальнюючому вигляді вантажовідправник і перевіз-ник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень у разі:

1) стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, земле-трус), що підтверджено відповідними документами. Перелік цих явищ невичерпний. Тому будь-які інші події (шторм, ава-рія, гірські снігові сходи, навіть страйки, що спричинили зу-пинку або обмеження робіт повністю чи частково) стихійного (некерованого) характеру, мають бути віднесені до числа об-ставин, що виключають відповідальність;

аварії на підприємстві, внаслідок якої виробництво від-вантажуваної продукції було припинено протягом не менше трьох діб;

обмеження перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, установлення карантину, скупчення не розвантажених транспортних засобів у пунктах призначення, виник-нення інших надзвичайних обставин;

невикористання транспортних засобів поданих понадпланову норму без письмового погодження з вантажовідправ-ником, а так само затримки вантажовідправником транспорт-
них засобів під вантажними операціями понад установлені договором норми, внаслідок чого неможливо було подати транспортні засоби на фронт вантажних операцій;

виконання плану в тоннах вантажів, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, а також виконання плану влас-ними або орендованими вагонами (контейнерами);

6) надолуження недовантаження, допущеного протягом декади.

Законодавством встановлені й інші умови звільнення від сплати штрафу за невиконання плану перевезень (див. Статут залізниць України, статті 107, 108; Статут автомобільного транспорту України, ст. 132), але як зазначалося раніше, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, не зазна-чених у цих переліках і які не можуть бути визнані як прови-на перевізника чи відправника, відповідальність з них не зні-мається, тобто буде відповідальність «без вини».

2. Відповідальність за несхоронність перевозимих вантажів наступає за втрату, нестачу, псування чи пошкодження прий-нятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу (ст. 113 Статуту залізниць України, статті 91, 92 Повітряного кодексу України, ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 133 Статуту автомобільного транспорту).

Втрата вантажу -- в транспортному законодавстві і практиці його застосування має особливий спеціальний зміст -- це не тільки крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення, а й неможливість для перевізника видати ван-таж одержувачу в зазначений строк. Таке положення може призвести до негативних наслідків на виробництві. Тому за-конодавець на всіх видах транспорту встановив правило, в силу якого по закінченні встановлених строків перевезень припускається втрата вантажу.

Втраченим вважається вантаж, якщо він не виданий ван-тажоодержувачу на автомобільному транспорті: у міському і приміському перевезенні -- протягом 10 днів з дня прийняття вантажу до перевезення, при міжміському перевезенні -- ЗО днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні в прямому змішаному сполученні -- після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення (ст. 140 Статуту автомо-більного транспорту). На повітряному транспорті -- протягом 10 днів після закінчення строку доставки, на залізничному -- ЗО діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі пере-везення вантажу у прямому змішаному сполученні -- після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу для пере-везення (ст. 117 Статуту залізниць), на річковому транспорті -- ЗО днів з моменту закінчення терміну доставки, а при переве-зенні вантажу у прямому змішаному сполученні -- після за-кінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення по-чатковим транспортним підприємством (ст. 190 Статуту внут-рішнього водного транспорту).

Нестача вантажу визнається, коли перевізник видає ван-таж одержувачеві в кількості (по кількості місць або за масою), меншій, ніж було його прийнято від вантажовідправ-ника за одним транспортним документом, оформленим на одне відправлення.

Псуванням вантажу визнається невідповідність якості доставленого в пункт призначення вантажу його початкової якості, зазначеної у транспортних документах. Псування -- це незворотний процес хімічної або біологічної зміни ванта-жу, який може призвести до повної неможливості викорис-тання його за призначенням, а за економічними наслідками псування вантажу дорівнює його втраті.

Пошкодженням вантажу визнається порушення цілісності предмета перевезення, його механічні зміни (поломка, руйну-вання), а також втрата частки вантажу, яка складала одне ціле предмета перевезення. На відміну від псування, яке характе-ризується закінченим станом, пошкодження припускає мож-ливість виправлення, усунення шкідливих наслідків.

Загальними умовами відповідальності транспортних орга-нізацій за несхоронність вантажів є вина, яка презюмується (припускається). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажу, що виникли з його вини під час перевезення вантажу у розмірах фактичних збитків, а саме: а) за втрату чи недостачу -- у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною втратою -- у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголоше-на вартість перевищує дійсну, -- у розмірах дійсної вартості.

Вартість вантажу чи багажу визначається виходячи з ціни, зазначеної у транспортних документах, а в разі відсутності дщх документів -- виходячи із середньої вартості того самого товару у тому місці та на той час, де і коли здійснюється від-шкодування збитків або згідно з договором перевезення; в) за псування і пошкодження -- у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

У всіх випадках загальна сума відшкодування збитку за не збережений вантаж не може перевищувати суми, яка спла-чується за повністю втрачений вантаж. Отже, обмежена ци-вільно-правова відповідальність установлена в усіх транс-портних кодексах і статутах (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст. 114 Статуту залізниць України, ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Закріплюючи принцип презюмованої вини перевізника, законодавець водночас надає йому можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, що це сталося вна-слідок обставин, усунення яких від нього не залежить.

Транспортне законодавство дає перелік обставин, які звільняють перевізника від відповідальності за незбереження прийнятого до перевезення вантажу (статті 176, 178 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 111, 113 Статуту за-лізниць України, статті 133, 134 Статуту автомобільного транс-порту України, статті 192, 193 Статуту внутрішнього водного транспорту України), але їх вивчення і аналіз показує, що вони за юридичними наслідками мають різне значення.

В одному випадку діє презумпція вини, звільнення перевіз-ника від цивільно-правової відповідальності можливе, якщо він доведе, що незбереження прийнятого до перевезення ван-тажу сталося не з його вини, а внаслідок:

1) дії непереборної сили (стихійного лиха та інших обставин);

2) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення або за-стосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи установленим стандартам і на якій відсутні сліди пошкоджен-ня тари під час перевезення;

здачі вантажу до перевезення без зазначення в перевозочних документах особливих його властивостей, що потре-бують особливих умов або запобіжних заходів для забезпечен-ня його збереження під час перевезення;

завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний (поламана підлога, протікання покрівлі) транспортний засіб, який перед тим був вивантаже-ний цим же відправником;

на морському транспорті додатково:

а) виникнення небезпеки і випадковостей на морі та ін-ших судноплавних водах;

6) пожежі, що виникла не з вини перевізника;

в) дій або розпоряджень влади;

г) воєнних дій, терористичних актів, народних завору-
шень;

ґ) страйків або інших обставин, що спричинили зупинку або обмеження робіт повністю чи частково та інші обставини, передбачені ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства України.

Отже, перевізник має (повинен) довести наявність зазначе-них обставин і що втрата, нестача, псування, пошкоджен-ня вантажу сталося внаслідок цих обставин, тобто довес-ти причинний зв'язок між шкідливими наслідками та вказа-ними обставинами.

Перелік цих обставин не є вичерпним, на що вказує ре-дакція статей 176 Кодексу торговельного мореплавства України і 133 Статуту автомобільного транспорту України, де переліку обставин передує речення «зокрема внаслідок». Це за умови презумпції вини перевізника досить виправдано і будь-які інші обставини, яких, наприклад, «залізниця не мог-ла передбачити і усунення яких від неї не залежало» (Статут залізниць України, підпункт 4 пункту «е» ст. 111) можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, звичайно, як-що вони будуть доведені перевізником.

В іншому випадку, незважаючи на те, що у новому Цивіль-ному кодексі України відступів від презумпції вини перевіз-ника не передбачено, транспортним законодавством перевіз-ник звільняється від цивільно-правової відповідальності за незбереження вантажу, якщо він виконав усі умови, спрямо-вані на схоронність вантажів, передбачені правилами переве-зення у разі, коли:

вантаж надійшов у непошкодженому перевізному засобі з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб,коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо
вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника і немає ознак втрати, псу-вання або пошкодження вантажу під час перевезення;

недостача, псування або пошкодження сталися внаслі-док дії природних причин, пов'язаних з перевезенням ванта-жу на відкритому рухомому складі;

вантаж перевозився у супроводі провідника, відправни-ка чи одержувача;

недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

5) на залізничному транспорті додатково -- зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без пору-шення встановленого режиму перевезень (охолодження, опа-лення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами.

Зазначені випадки є вичерпними і при настанні їх діє презумпція відсутності вини перевізника. Однак це не позбав-ляє права вантажоодержувача або вантажовідправника дово-дити протилежне. Перевізник доводить лише наявність однієї із зазначених обставин, але ні в якому разі не причинний зв'язок між ними і незбереженням вантажу. Доводити при-чинний зв'язок -- справа пред'явника претензії, так само як і доводити документально порушення перевізником правил перевезення. Отже, законодавець виходить з того, що прибут-тя вантажу з недостачею у непошкодженому вагоні з непош-кодженими пломбами відправника може бути лише за умови помилки вантажовідправника. Тому цілком виправдано такий розподіл тягаря доводів вини і причинного зв'язку незважаю-чи на інші новели в законодавстві з цього питання.

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відпо-відає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управ-лінні судном (ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України, навігаційні помилки). За незбереження вантажу у результаті комерційних помилок відповідальність наступає за ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства України.

Отже, перевізник має (повинен) довести лише наявність однієї із зазначених обставин, необхідних для звільнення його від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пош-кодження вантажу.

За прострочення доставки вантажу перевізник несе від-повідальність, якщо не доведе, що воно сталося не з його ви-ни на залізничному транспорті -- у розмірах від 10 до ЗО від-сотків, на повітряному -- від 5 до 50 відсотків перевізної плати, на автомобільному транспорті -- відповідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом.

За прострочення доставлений багажу, вантажобагажу на залізничному транспорті -- у розмірі від 10 відсотків провізної
плати за кожну добу, але не більше 25 відсотків провізної пла-ти. На інших видах транспорту за прострочення доставлення багажу, вантажобагажу відповідальність настає на умовах і у розмірах як за прострочення доставки вантажу.

Транспортними статутами, кодексами також передбачена відповідальність за затримку перевізних засобів під навантаженням-розвантаженням понад встановлені правилами і до-говорами строки, за самовільне використання перевізних за-собів, їх втрату або пошкодження.

Обставини, що можуть бути підставою для цивільно-пра-вової відповідальності перевізника засвідчуються комерцій-ними актами або актами загальної форми, які складають пе-ревізники за участю відправника чи одержувача вантажів.

Питання для самоперевірки

Укажіть ознаки правопорушення на транспорті.

Визначте склад транспортного правопорушення.

Які види правопорушень мають місце на транспорті?

Укажіть кваліфікуючі ознаки транспортних злочинів.

Зробіть визначення транспортних засобів.

Особливості адміністративної відповідальності за проступки на транспорті.

Назвіть органи, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністра-тивні стягнення.

Визначте особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті.

Тема: Законодавство України про автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт. Поняття, структура системи та види

Автомобільний транспорт є однією з найважливіших галузей народного господарства. Практично не має жодного підприємства промисловості, будівництва, сільського господарства, зв'язку та інших галузей економіки де б не використовувався автомобільний транс-порт.

Автомобільний транспорт -- самий мобільний з усіх існую-чих видів транспорту. З його допомогою здійснюється по-всякденний транспортний зв'язок між підприємствами, за-кладами та організаціями, між ними і підприємствами інших видів транспорту. Однією з особливостей автотранспорту є його можливість здійснювати доставку вантажів від складу відправника до складу отримувача.

Автотранспорт входить до єдиної транспортної системи України, як його складова частина.

Основні його функції:

забезпечення нормального функціонування виробницт-ва та обігу продукції промисловості та сільського господар-ства;

забезпечення потреб будівництва;

задоволення потреб населення в автоперевезеннях;

-- забезпечення оборонних потреб держави.
Здійснюючи перевезення та виконуючи інші, пов'язані з

перевезенням види транспортної діяльності, автотранспортні підприємства зобов'язані:

а) повністю задовольняти потреби населення та народного господарства в перевезеннях;

б) виконувати плани перевезень вантажів і пасажирів;

в) забезпечувати збереження вантажів, що перевозяться;

г) забезпечувати високу культуру обслуговування пасажи-рів і замовників перевезень;

ґ) своєчасно доставляти вантажі у місця призначення;

д) вести свою діяльність ефективно й економічно.

У практичній діяльності автотранспорту бере участь велика кількість автотранспортних підприємств і організацій, в яких задіяний багаточисельний колектив. Ясна річ, що на-лежним чином організувати діяльність з перевезення ванта-жів, пасажирів, багажу, пошти, забезпечити високий рівень обслуговування пасажирів, їх безпеку при перевезеннях, збе-реження вантажів і багажу, раціонально використовувати ру-хомий склад і зменшувати транспортні витрати можливо ли-ше за умови чіткого врегулювання прав і обов'язків усіх сто-рін транспортного процесу. Це досягається встановленням державою спеціальних правил поведінки, на основі яких здій-снюється транспортна діяльність.

Автомобільний транспорт -- це сукупність транспортних за-собів, з допомогою якого здійснюється перевезення пасажи-рів і вантажів автомобільними дорогами, а також виконання спеціальних виробничих функцій.

До складу автомобільного транспорту входять:

автомобільний транспорт загального користування як підгалузь галузі транспорту, покликаний задовольняти потре-би населення та суспільного виробництва в автомобільних
перевезеннях. Його утворюють перевізники, автостанції, ав-товокзали, виконавці ремонту та технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали
(автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти;

автомобільні транспортні засоби суб'єктів підприєм-ницької діяльності, установ і організацій, що використо-вуються тільки для власних потреб;

автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб (Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 p.).

Виходячи з цього визначення систему транспорту в Украї-ні складають: 1) транспорт загального користування; 2) ві-домчий транспорт; 3) індивідуальний транспорт.

В Україні до транспорту загального користування відно-сять автотранспортні підприємства і організації, що перебу-вають у власності Державного департаменту автомобільного транспорту України. Відмінною рисою транспорту загального користування є те, що він задовольняє потреби в перевезенні вантажів підприємств різних форм власності незалежно від відомчої приналежності, а також у пасажирських перевезен-нях населення та переміщення багажу і вантажів громадян.

Автомобільний транспорт загального користування перево-зить вантажі в містах і промислових центрах для промислових підприємств, торгових, постачальних і будівельних організа-цій. На нього покладено завдання з організації міжміських перевезень і централізоване завезення та вивезення вантажів на станції залізниці, у порти й аеропорти. Транспорт загаль-ного користування здійснює перевезення і в сільській місце-вості, доставляє сільгосппродукцію від виробника до місць її споживання та переробки. Окрім цього транспорт загального користування використовує для організації змішаних переве-зень, надає легкові автомобілі державним установам, підпри-ємствам і організаціям для службових поїздок.

До відомчого транспорту відносять підприємства авто-транспорту міністерств і відомств України, органів виконав-чої та представницької влади, громадських організацій. На відміну від транспорту загального користування, він призна-чений для обслуговування внутрішніх потреб даного вироб-ничого підприємства, об'єднання чи галузі господарства. То-му на нього покладаються різного роду технологічні переве-зення, внутрішньозаводські, внутрішньогосподарські, пов'язані з практичною діяльністю даного підприємства. Роз-межування функцій автотранспорту загального користування і відомчого автотранспорту закріплено у статтях 7--10 Статуту автомобільного транспорту та ст. 2 Закону України «Про транспорт».

Відомчий транспорт підпорядкований відповідним мініс-терствам, комітетам і адміністраціям, підприємствам і органі-заціям, які здійснюють оперативне та господарське керів-ництво його роботою відповідно до потреб конкретної галузі економіки.

Індивідуальний транспорт -- це автомобільні транспортні засоби фізичних осіб (громадян), що використовуються ними для власних потреб.

Залежно від завдань, які виконує автомобільний транс-порт, він буває вантажний, пасажирський і легковий.

Вантажний автомобільний транспорт виконує перевезення вантажу і вантажобагажу. Може використовуватися у техно-логічному процесі виробництва. До нього належать усі ван-тажні автомобілі вантажопідйомністю 1,5 т й більше.

Пасажирський автомобільний транспорт призначений для перевезення пасажирів на міських, приміських і міжміських маршрутах і міжнародному сполученні. До пасажирського транспорту відносять автомобілі з кількістю місць для сидін-ня понад дев'ять, з місцем водія включно, які за своєю конст-рукцією та обладнанням призначені для перевезення пасажи-рів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки.

Легковий автомобільний транспорт виконує забезпечення власних або службових потреб, а також перевезення незнач-ної кількості вантажу в умовах підприємницької діяльності. До легкових автомобілів відносять автомобілі за кількістю місць для сидіння не більше дев'яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпечен-ням необхідного комфорту і безпеки.

Повноваження суб'єктів управління автомобільним транспортом

Управління автомобільним транспортом в Україні здійснюється таким чином. Загальне управління автотранспортною галуззю належить Міністерству транспорту України. Безпосередньо управління під-приємствами автомобільної галузі покладено на Державний департамент автомобільного транспорту, який керує автот-ранспортними, транспортно-експедиційними, авторемонтни-ми, промисловими та іншими підприємствами й організація-ми, установами, що перебувають у його підпорядкуванні.

Основним завданням Державного департаменту автомо-більного транспорту є забезпечення державного регулювання

діяльності автомобільного транспорту та здійснення контро-лю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, що виконують пасажирські та інші пере-везення автотранспортом, вимог нормативних актів, стандар-тів і норм, які регулюють перевезення пасажирів і вантажів автотранспортом, а також розроблення основних напрямків розвитку автомобільного транспорту, нових типів транспорт-них засобів, надання ліцензій, підготування нормативних до-кументів, що стосуються діяльності автотранспорту.

Виробничо-господарську діяльність з організації і вико-нання перевезень вантажів і надання інших транспортних по-слуг автотранспортом здійснюють автотранспортні управлін-ня Міністерства транспорту та автотранспортні підприємства.

Управління автотранспорту є територіальними органами Міністерства транспорту, що підпорядковані Державному де-партаменту автомобільного транспорту. Вони створюються у Республіці Крим і областях України. Управління виконують такі завдання:

розробляють проекти нормативно-технічної документа-ції, пов'язані з регулюванням діяльності автомобільного транспорту, вдосконаленням контролю за виконанням транс-
портного законодавства;

забезпечують відповідно до законодавства державне ре-гулювання діяльності та контроль за виконанням суб'єктами підприємницької діяльності правил перевезень пасажирів і
вантажів, вимог законодавства щодо безпеки транспортного процесу, інших нормативних актів, які визначають порядок функціонування автотранспорту;

здійснюють у випадках, передбачених законодавством, сертифікацію транспортних засобів і послуг з перевезення па-сажирів на постійних автобусних маршрутах;

проводять конкурси на перевезення пасажирів авто-транспортом на міжміських і приміських маршрутах;

перевіряють відповідність облаштування автобусних маршрутів і автотранспортних засобів вимогам «Правил на-дання послуг пасажирського автомобільного транспорту» і
узгоджують відкриття маршрутів;

управління вирішують покладені на них завдання у взаємодії з іншими органами, діяльність яких пов'язана знаглядом і контролем за роботою автотранспорту.

Управління очолюють начальники, які призначаються на посаду і звільняються з неї Міністром транспорту України за погодженням з місцевими органами виконавчої влади.

Основною ланкою автотранспортної галузі є автотранс-портне підприємство. У своїй діяльності вони керуються зако-нами України «Про підприємства в Україні», «Про автомо-більний транспорт» та Статутом автомобільного транспорту УРСР.

Управління підприємством здійснюється на основі єдино-начальності директором або уповноваженою на те особою, які діють в межах компетенції встановленої галузевими нор-мами. До складових частин автопідприємств входять: цехи, відділи, служби, виробництва, господарства, майстерні, які діють відповідно до положень, що були затверджені керів-ництвом автопідприємства. Держдепартамент автомобільного транспорту з метою встановлення єдиних вимог у діяльності транспортних підприємств розробляє і затверджує типові та примірні положення про діяльність окремих служб і підроз-ділів.

Автотранспортні підприємства виступають як юридичні особи, вони мають певні права та обов'язки, володіють ци-вільною правоздатністю у повному обсязі. Правоздатність ав-топідприємств, як і будь-якого іншого юридичного суб'єкта правовідносин, є спеціальною. Це означає, що вони можуть набувати права і нести обов'язки, вступати у правовідносини з іншими підприємствами і установами, громадянами тільки відповідно до встановленої мети своєї діяльності. Автотранс-портні підприємства діють на основі статуту, затвердженого компетентним органом, який згідно з законодавством прий-няв рішення про створення підприємства.

Питання управління автомобільною галуззю не може бути повним без розгляду системи управління у галузі дорожнього Руху.

До компетенції Кабінету Міністрів України у цій сфері віднесено:

підготування проектів законів, нормативних актів, з пи-тань дорожнього руху і його безпеки, а також відповідальністьза їх порушення;

встановлення повноважень органів виконавчої влади іуправління;

формування державних органів управління у сфері до-рожнього руху та їх керівництво;

розробка державних програм розвитку дорожнього руху і його безпеки та організація фінансування;

контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

встановлення єдиного порядку організації дорожнього руху і його безпеки, єдиних вимог до проектування та будів-ництва, утримання і реконструкції дорожнього господарства;

встановлення єдиних вимог до конструкції і технічного стану транспортних засобів, які експлуатуються в Україні;

встановлення порядку надання ліцензій і сертифікатів на здійснення діяльності, пов'язаної з автотранспортними пе-ревезеннями та їх забезпеченням.

Своєчасну власну компетенцію в галузі управління дорож-нім рухом мають органи законодавчої і виконавчої влади рес-публіки Крим, областей і міст республіканського підпорядку-вання, а це:

а) затвердження регіональних програм розвитку дорож-нього руху;

б) державний нагляд за виконанням норм законодавства про дорожній рух і його безпеку, за діяльністю підприємств транспорту незалежно від форм власності;

в) формування фондів для фінансування державних про-грам, спрямованих на розвиток дорожнього руху;

г) забезпечення розвитку мережі доріг місцевого значення, їх утримання та охорони;

ґ) керівництво. діяльністю з організації дорожнього руху;

д) організація вивчення населенням «Правил дорожнього руху», та проведення заходів виховного характеру;

е) організація перепідготовки водіїв, здійснення заходів з надання допомоги особам, які постраждали від ДТП;

є) контроль за стягуванням державних та місцевих подат-ків і мита у сфері дорожнього руху.

Контроль за дотриманням підприємствами транспорту, організаціями й окремими громадянами вимог чинного зако-нодавства з питань діяльності автотранспорту та дорожнього руху покладено на вищестоящі органи управління, контроль-но-ревізійні органи та Державну автомобільну інспекцію МВС України.

Організація дорожнього руху передбачає визначення пере-ліку прав і обов'язків учасників дорожнього руху, порядку утримання автошляхів та їх користування, перелік вимог до технічного стану транспортних засобів та їх реєстрації, під-став, які надають право громадянам на їх експлуатацію.

Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автодороги, вулиці, залізничні переїзди та інші місця, що призначені для переміщення людей і вантажів з допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху відно-сять водіїв і пасажирів транспортних засобів, пішоходів, вело-сипедистів, погоничів тварин. Вони мають право на:

безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, що були заподіяні у зв'язку з невідповідним станом шляхів і вулиць вимогам безпеки руху;

вивчення норм і правил дорожнього руху;

отримання від державних органів інформації про стан дорожнього руху;

оскарження дій посадових осіб ДАІ, якщо з їх боку було порушено норми законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

знати вимоги чинного законодавства та неухильно до- тримуватись його норм;

створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати шкоди своїми діями іншим учасникам;

виконувати розпорядження органів держнагляду і конт-ролю за дотриманням законодавства про дорожній рух.

До управління транспортними засобами можуть бути до-пущені лише ті громадяни, які досягли встановленого Зако-ном віку, не мають медичних обмежень і пройшли певну під-готовку з управління транспортними засобами і успішно склали іспит з теоретичної і практичної частини.

Право на управління транспортними засобами надається:

мототранспортними засобами і мотоколяскам -- з 16-річного віку;

автомобілями усіх видів, трамваями і тролейбусами -- з 18-річного віку;автобусами та вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення понад вісім пасажирів -- з 19-річного віку.

Право на управління транспортним засобом підтверджу-ється посвідченням встановленого зразка. На території Украї-ни діють національні та міжнародні посвідчення на право уп-равління транспортними засобами, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух.

Водій може бути позбавлений права на управління транс-портним засобом:

внаслідок погіршення стану здоров'я, якщо це заважає безпечному управлінню транспортним засобом (на підставі заключення медкомісії);

за невиконання встановлених обов'язків у передбачених законодавством випадках (на підставі матеріалів справи про адміністративні правопорушення чи матеріалів кримінальної справи).

Позбавлення права на управління транспортним засобом застосовується до повного усунення причин, що заважають водію безпечно управляти транспортним засобом, а у випад-ках невиконання ним встановлених обов'язків -- на строк зазначений у чинному законодавстві.

Позбавлення права на управління транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення у водія посвідчення уповно-важеною особою ДАІ МВС України за рішенням суду.

До участі в дорожньому русі на території України допус-каються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих у країні правил, стандар-тів, нормативів, та ті, що мають сертифікати на відповідність цим вимогам і пройшли технічний огляд. З метою збережен-ня автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні показники яких перевищують встановлені нормативи, допус-каються за окремими дозволами та за встановленою платою.

Не дозволяється використання транспортних засобів з правостороннім розташуванням керма.

Конструкція транспортних засобів повинна відповідати вимогам сучасних правил, нормативів, стандартів, встановле-ному рівню викиду забруднюючих атмосферу речовин, а нор-мативно-технічна документація повинна відповідати встанов-леним нормам та бути узгоджена з відповідними державними органами.

Транспортні засоби, що ввозяться в Україну з-за кордону, підлягають перевірці на відповідність діючим стандартам і по-винні мати сертифікат встановленого зразка.

Усі транспортні засоби, призначені для експлуатації на ву-лично-дорожній мережі загального користування, підлягають обов'язковій державній реєстрації і обліку.

Державна реєстрація і облік здійснюються органами ДАІ МВС України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України. Для окремих категорій транспортних засобів вста-новлений особливий порядок обліку. Так, наприклад, транс-портні засоби військових частин підлягають реєстрації відпо-відним міністерством і відомством, яким підпорядковані ці частини. Крупнотонажні автомобілі та інші технологічні транспортні засоби, незалежно від форми власності, реєст-руються у Державному комітеті з нагляду за охороною праці (це стосується засобів, які не підлягають експлуатації на шля-хах загального користування). Трамваї і тролейбуси -- у Дер-жавному комітеті України з питань комунального господарства. Спортивні та гоночні транспортні засоби, незалежно від влас-ності, -- Державним комітетом у справах молоді та спорту.

Транспортні засоби сільськогосподарського призначення реєструються у Міністерстві аграрної політики України.

Власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати свої транспортні засоби протягом десяти діб з моменту при-дбання, отримання або виникнення обставин, що вимагають внесення певних виправлень. За рішенням Уряду Республіки Крим, органів місцевої виконавчої влади та місцевого само-врядування може встановлюватись порядок реєстрації мопе-дів, велосипедів і гужових візків (саней).

Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів за-бороняється.

Правові основи діяльності автомобільного транспорту

Правовідносини, в які вступають автотранспортні підприємства і організації, мають найрізноманітні-ший характер. Наприклад, автотранспортні підпри-ємства в процесі виробничої діяльності створюють відповідну виробничу базу (гаражі, ремонтні майстерні, зап-равні станції тощо), купують автомобілі та інший рухомий склад, паливно-мастильні матеріали, запасні частини до авто-мобілів. Для цього вони вступають у різні правовідносини з будівельними, постачальницько-збутовими організаціями, промисловими та іншими підприємствами з будівництва й постачання. У колективах автотранспортного підприємства виникають трудові правовідносини між адміністрацією та ро-бітниками. Самі автотранспортні підприємства вступають у правовідносини з перевезень з вантажовідправниками та па-сажирами.

Із загальної групи цих правовідносин виділяється їх основ-на частина, пов'язана з виконанням автопідприємствами транспортних функцій (плануванням перевезень, узгоджен-ням умов надання рухомого складу, пред'явленням вантажу до перевезення і т. ін.).

Таким чином, автотранспортні правовідносини можуть бути спрямовані або на організацію транспортного процесу (наприклад, відносин з планування перевезень), або на без-посереднє виконання транспортної діяльності (наприклад, відносин з перевезення конкретного вантажу).

Правові норми, що регулюють суспільні відносини, пере-бувають у певному взаємозв'язку. Вони діють не ізольовано, а завжди складають єдине ціле. Разом вони складають систе-му норм, які створюють підгалузь транспортного права -- автотранспортне право.

Автотранспортне право як інститут транспортного права -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відно-сини, в які вступають автотранспортні підприємства у проце-сі організації та безпосереднього виконання транспортної діяльності.

Предметом регулювання автотранспортного права є автот-ранспортні відносини, що складаються у суспільстві.

Змістом автотранспортних правовідносин є сукупність прав і обов'язків сторін, пов'язаних з наданням послуг у галу-зі транспортних перевезень вантажів, багажу, пошти та ін., пов'язаних з перевезеннями форм діяльності.