Транспортное право

Важлива роль в регулюванні транспортних відносин відво-диться правовим нормам, які містяться в нормативних актах.

Правова норма -- це правило поведінки, що встановлюєть-ся державою в особі його компетентних органів влади і уп-равління. Таким чином, правові норми носять державно-владний характер, оскільки вони як приписи держави, обов'язкові до виконання громадянами та юридичними осо-бами, а також органами управління.

Правова норма утримує приписи загального характеру, це означає, що вона розрахована не на якусь конкретну особу, а на всіх громадян і всі організації і в усіх випадках, що підпа-дають під її дію. Наприклад, якщо у правовій нормі вказано, що вантажовідправники зобов'язані здійснювати наванта-ження рухомого складу в установлені строки, це означає, що дане зобов'язання поширюється на всіх вантажовідправників, які користуються автотранспортом. Цією ознакою правова норма відрізняється від інших юридичне обов'язкових актів, які адресовані конкретним особам і поширюються тільки на нього (наприклад, вказівка певної організації конкретному автопідприємству).

Виходячи з того, що правова норма має припис загального характеру, вона розраховується на довгострокове й багато-кратне використання. З допомогою правової норми певним чином врегульовуються відносини сторін, які вступають у пе-вні стосунки, забезпечуються їх права та обов'язки. Тому пра-вова норма виступає як регулятор суспільних відносин у пев-них галузях суспільного життя. Наприклад, з допомогою пра-вових норм регулюються відносини автопідприємств між собою.

У практичному житті правові норми виступають в певній формі, найбільш доступній для сприймання людьми. Основ-ним джерелом викладання правових норм у правовій системі України є нормативний акт.

Сукупність правових актів певної галузі становить законо-давство. Таким чином, нормативні акти, що регулюють авто-транспортні відносини складають автотранспортне законо-давство.

Основу нормативних актів автотранспортного права ста-новлять закони. Вони є актами вищого органу влади -- Вер-ховної Ради України.

1. Конституція України закріплює головні принципові по-ложення економічної системи, форми власності, планування,соціальні та трудові правовідносини.

2. Закон України «Про транспорт» встановлює головні правові норми, що діють у всій транспортній галузі.

Закон України «Про підприємництво» встановлює зако-нодавчу базу для здійснення підприємницької діяльності в країні, в тому числі і в автотранспортній галузі.

Закон України «Про підприємства України» встановлює правові норми діяльності підприємств в Україні, в тому числі в автотранспортній галузі.

Закон України «Про дорожній рух в Україні» регулює суспільні відносини в галузі дорожнього руху та безпеки, ок-реслює права та обов'язки суб'єктів даних правовідносин.
Встановлює норми забезпечення екологічної безпеки при ви-користанні автотранспорту.

Закон України «Про автомобільний транспорт» та інші закони, нормативні акти Президента України, Кабінету Мі-ністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Важливу регулятивну функцію виконує Статут автомобіль-ного транспорту УРСР -- найважливіший нормативний доку-мент, що регулює діяльність підприємств і організацій авто-мобільного транспорту, а також організацій, підприємств і громадян, які користуються послугами даного виду транспор-ту. Він врегульовує найбільш важливі й основні питання ав-томобільних перевезень і обов'язковий до виконання всіма транспортними організаціями та підприємствами незалежно від відомчої підпорядкованості і форми власності.

Статут автомобільного транспорту складається з десяти розділів. У першому розділі викладається загальне положення про функції автотранспорту, основні завдання правового ре-гулювання автотранспортних правовідносин у сфері діяль-ності Статуту.

Розділ II регламентує питання, пов'язані з рухомим скла-дом, класифікацією автомобільних шляхів, правил користу-вання ними, споруджень і устаткувань для організації переве-зень пасажирів, вантажів, пошти, встановлює порядок утри-мання рухомого складу та будівель транспорту, порядок технічного обслуговування та експлуатації цього рухомого складу.

Розділ III дає детальну характеристику планування і орга-нізації перевезення вантажів автотранспортом загального ко-ристування, відомчим транспортом, укладення угод на транс-порті перевезення. У цьому розділі також регулюються відно-сини з порядком приймання вантажу до перевезення, видання вантажу отримувачу, встановлення маси вантажу, зберігання вантажу.

У IV розділі регламентуються умови перевезення пасажи-рів, багажу, пошти. Дається визначення угоди пасажирського перевезення, встановлюються питання, пов'язані з організацією руху пасажирського транспорту, прав і обов'язків пасажира.

Розділ V регулює умови надання громадянам легкових ав-томобілів для прокату, встановлює основні вимоги для під-приємств, що займаються цим видом діяльності.

Розділ VI стосується встановлення тарифів за перевезення та введення розрахунків між сторонами транспортної угоди.

Розділ VII регулює питання пов'язані зі змішаним сполу-ченням, в якому беруть участь підприємства інших галузей транспорту.

Розділ VIII розглядає питання виконання підприємствами, організаціями автотранспорту загального користування різ-номанітних транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з автоперевезеннями.

IX розділ регламентує питання відповідштьності підпри-ємств і організацій автотранспорту, а також вантажовідправ-ників, вантажоотримувачів, пасажирів, громадян, що корис-туються автомобілями з пунктів прокату. У ньому подано норми щодо відповідальності за невиконання перевезень і прийнятого до виконання разового замовлення, за простро-чення в доставленні вантажу, незбереження переміщуваних матеріальних цінностей, відповідальність за простій рухомого складу та невиконання умов угоди перевезення, складання претензійних актів, висунення претензій і позовів, що пов'я-зані зі здійсненням автоперевезень.

Останній X розділ складається з однієї статті, в якій визна-чається порядок здійснення контролю за роботою автотранс-порту.

Дія Статуту автомобільного транспорту поширюється май-же на всі перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, що здійснюються автотранспортними підприємствами та організаціями. Виняток становлять перевезення, які здійс-нюються автопідприємствами Міністерства оборони, Мініс-терства внутрішніх справ, Служби безпеки. Дія Статуту по-ширюється також на інші неавтотранспортні підприємства, Що мають автотранспорт, при здійсненні ними перевезень вантажу, багажу, пошти. У цих випадках вони несуть відпові-дальність і мають певні права згідно з даним Статутом, у тому ж обсязі, що й автотранспортні підприємства.

Особливе місце серед джерел автотранспортного права по-сідають Державні стандарти України (ДОСТИ).

Умови, які стосуються транспортної діяльності, вносяться До державних стандартів шляхом встановлення вимог до якості продукції, її стану при переданні вантажу до переве-зення, до тари і упаковки, маркіруванню продукції та тари, способів навантаження та розвантаження, розміщення та за-кріплення вантажу у транспортному засобі, способах транс-портування вантажів тощо.

Важливим джерелом автотранспортного права є Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363 (ОВУ. - 1998. - № 8. - Ст. 312).

Дія норм та нормативних актів з автотранспортного права у часі, просторі та по колу осіб відбувається згідно із загаль-ними положеннями теорії права.

Автотранспортне право посідає чільне місце у системі транспортного права України. На нього покладено завдання регулювання суспільних відносин, що виникають в галузі ав-томобільного транспорту. Автотранспортне право має спільні риси з іншими підгалузями транспортного права. Це загальне економічне середовище, де діють правові норми, спільна нор-мативна база, однорідність суб'єктів і об'єктів правового ре-гулювання, схожість в основних принципах і методах право-вого регулювання. При здійсненні змішаних перевезень пра-вові норми автотранспортного права взаємодіють з нормами інших підгалузей транспортного права України.

Автотранспортне право має тісний зв'язок з іншими галузями національного права. Так, наприклад, існує взаємо-зв'язок з нормами господарського права, у питаннях ре-гулювання діяльності автотранспортних підприємств, капі-тального будівництва, придбання рухомого складу, паливно-мастильних матеріалів.

З фінансовим правом об'єднують питання організації фі-нансування автомобільного транспорту, складання фінансо-вої звітності, фінансування науково-дослідницьких робіт у га-лузі автотранспорту.

З податковим правом автотранспортне законодавство спілкується у питаннях нарахування та сплати податків, до державного та місцевого бюджетів, надання автопіддриєм-ствам податкових пільг та з інших питань.

З митним законодавством -- у питаннях організації та ви-конання міжнародних автоперевезень, дії нормативів на ввіз автотранспорту на територію України для тимчасового та по-стійного користування.

Автотранспортне право має тісний зв'язок з нормами ци-вільного права у питаннях врегулювання нормативів складан-ня господарчих і комерційних угод, подання позовів з приво-ду неналежного виконання покладених обов'язків, а також відшкодування нанесених збитків.

Дія норм автотранспортного права має зв'язок з нормами, що містяться у Кодексі України про працю. Останні врегу-льовують трудові відносини, які складаються у повсякденній діяльності автопідприємств між робітниками та адміністра-цією.

За невиконання чи неналежне виконання норм, що міс-тяться в автотранспортному праві, винні особи можуть бути притягнені до адміністративної чи кримінальної відповідаль-ності. Це свідчить про відповідний зв'язок автотранспортного права з дією Кодексу України про адміністративні правопору-шення та Кримінального Кодексу України. Слід зазначити, що за більшість правопорушень у галузі автотранспортного права передбачена адміністративна відповідальність. Вони складають майже 70 відсотків серед загальної кількості адмі-ністративних правопорушень.

Автотранспортне право тісно взаємодіє з нормами еколо-гічного права при повсякденному експлуатуванні рухомого складу автопідприємств.

Така тісна взаємодія автотранспортного права з багатьма основними галузями національного права говорить про важ-ливість даної підгалузі транспортного права при регулюванні суспільних відносин.

Питання для самоперевірки

Визначте поняття та предмет автотранспортного права.

Визначте поняття та структуру автотранспорту.

Назвіть види автотранспорту.

Укажіть джерела автотранспортного права.

Який існує порядок реєстрації автотранспортних засобів?

Визначте поняття управління автотранспортом.

Укажіть систему органів управління автомобільним транс-портом та визначте їх правовий статус.

Тема: Законодавство України про водний транспорт

Водний транспорт. Поняття, структура системи та види

Однією із складових єдиної транспортної системи України є водний транспорт, який, об'єднуючи морський і річковий транспорт, являє собою комплексну галузь.

Як уже зазначалося, водний транспорт складається з двох окремих елементів: морського та річкового транспорту.

Хоча між цими видами є окремі розбіжності з деяких пи-тань технологічних процесів, завдань, що виконуються, у нормативно-правових основах тощо, -- все одно морський і річковий транспорт можна об'єднати в одне поняття -- вод-ний транспорт, оскільки для цього існують такі підстави:

а) загальне централізоване управління (Міністерство транспорту України);

б) використання подібних транспортних засобів, що пере-міщуються водою;

в) наявність значної кількості однотипних юридичних ка-тегорій (порт).

З усіх сучасних видів транспорту річковий є найдавнішим і відносно дешевим, оскільки річки -- це природні шляхи для суден і потребують лише підтримання їх у судноплавному стані.

Спираючись на історичний досвід розвитку річкового суд-ноплавства, важливо визначити характерні особливості стану річкового транспорту, особливо нові функції.Вони пов'язані:

а) з видобутком з русел річок, озер, водосховищ нерудних будівельних матеріалів і поставкою їх споживачам;

б) забезпеченням безперевалочних перевезень, минаючи перевантаження в морських портах судами змішаного (річ-ка--море) типу;

в) засвоєнням нових перевезень на малих річках і несуд-ноплавних ділянках.

Призначення морського транспорту__- за-безпечення і розвиток зовнішньоторговельних перевезень.

Крім зазначеної діяльності морського транспорту України слід наголосити на тому, що, надаючи судна третім країнам, морський флот виступає як продавець транспортної продукції на зовнішньому ринку, що часто економічно вигідніше реалі-зації за рубежем вітчизняної сировини.

Отже, морський і річковий транспорт поєднані в один -- водний транспорт. Згідно з його функ-ціями та нормативною базою, закріпленою в Законі України «Про транспорт», до водного транспорту можна віднести морський і річковий, до яких входять підприємства транс-порту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти й пристані, судна, заводи по їх обслуговуванню, шляхи сполучень, підприємства зв'язку, заклади соціально-культур-ного призначення, науково-дослідні, проектно-конструктор-ські установи, організації, незалежно від форм власності, які забезпечують роботу водного транспорту.

З цього визначення випливає, що транспорт охоплює значний спектр суспільних відносин, головною метою яких є якісне транспортування. Щоб вступити в ці суспільні відносини, бути їх учасником, необхідно їх врегулювати і врегулю-вати правом.

Система норм права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з використанням водного транспор-ту, його діяльністю, називається водним транспортним пра-вом, яке, у свою чергу, можна диференціювати на морське та річкове право.

Предметом водного транспортного права є безпосередньо самі суспільні відносини, які виникають у зв'язку з діяльніс-тю водного транспорту. До них, наприклад, належать:

майнові відносини між транспортними організаціями і клієнтурою по перевезенню пасажирів, багажу та вантажів;

управлінські відносини, які встановлюють організацій-о-правові форми експлуатації водного транспорту тощо.

Слід зазначити, що морське й річкове транспортне право, як і транспортне право в цілому, широко використовують норми інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, земельного та ін.

Для прикладу:

порядок управління водним транспортом, державно-ви-конавча діяльність у цій галузі регулюються нормами адмі-ністративного права;

діяльність з використання земель регулюється нормами Земельного кодексу.

Ми розглядаємо суспільні відносини, які виникають з ви-користанням водного транспорту, і усвідомлюємо, що при здійсненні транспортування морем (річкою) перевізник, від-правник, інші учасники водного транспортного процесу здійснюють чимало специфічних йому дій, вступаючи у від-носини між собою. Оскільки зміст дій перевізника, відправ-ника та інших суб'єктів транспортування водою, а також по-рядок їх здійснення регламентовані правовими нормами, то ці відносини набувають форм водних транспортних правовід-носин.

Для виникнення водних транспортних правовідносин не-обхідні певні передумови, зокрема:

норми морського й річкового права;

транспортна правоздатність;

юридичні факти.

Повноваження суб'єктів управління водним транспортом

Транспортне право -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що вини-кають у сфері транспорту. Цей процес і відносини, що виникають в ньому, не є якимись абстрактними, а є діями, завдяки яким і здійснюється транспортування.

Щоб ці дії виконувалися, повинен бути транспортуваль-ник -- суб'єкт, який здійснює транспортування, та суб'єкт, який обслуговує цей процес. У водному транспортному праві такими суб'єктами або, інакше кажучи, основними категорія-ми є:

судноплавна компанія;

морський (річковий) порт;

морське (річкове) судно.
Розглянемо ці категорії.

Основною виробничою ланкою водного транспорту висту-пає судноплавна компанія (або пароплавство), яка є самостій-ним судноплавним підприємством водного транспорту, об'-єднує різні підприємства водного транспорту (або може їх об'єднувати), що забезпечують доставку пасажирів, приймання, зберігання і доставку багажу, вантажів, ремонт і утриман-ня суден, підготовку кваліфікованих спеціалістів для нор-мальної роботи всіх ланок транспортного комплексу й орга-нізує свою діяльність на комерційній основі.

Слід зазначити, що небагато років тому судноплавна ком-панія (пароплавство) перебувала лише у державній формі власності й керувалася лише державою в особі компетентних органів.

Сьогодні, при вступі України до ринкових умов економіч-ного життя, всім формам власності надаються рівні права та умови для розвитку. Не минула цього і судноплавна компа-нія. Нині в Україні існують такі провідні судноплавні компа-нії, як:

1. Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», до складу якої крім флоту входить Запорізький річковий порт, судноремонтні бази й інші підрозділи річкового транспорту.

Акціонерне підприємство «Азовське морське підприєм-ство».

Державна судноплавна компанія «ЧМП».

Акціонерне товариство «Українська дунайська судно-плавна компанія» (УДАСКО).

Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне уп-равління морських шляхів (Черазморшлях).

Управління буксирувально-рятувального та спеціально-го флоту (УБРСФ).

Усі згадані підприємства входять до сфери управління «Укрморрічфлоту».

Крім цих існують ще такі судноплавні компанії, як:

судноплавна компанія «Укрферрі»;

ДСК Укртанкер;

ДСК «Українське морське пароплавство» та інші.

Як видно з цих прикладів, держава міцно тримає свої управлінські (адміністративні та економічні позиції) у сфері діяльності судноплавних компаній.

Судноплавна компанія (пароплавство) являє собою по-тужну систему зі своїми керівними флотами, значним вироб-ничим комплексом (у транспортному розумінні) та іншими допоміжно-обслуговуючими ділянками.

Пароплавство (судноплавна компанія) є юридичною осо-бою, і, згідно з цим, може набувати, нести й позбавлятися певних юридичних прав і обов'язків. Воно може впроваджувати свою, значно ширшу та відносно незалежну політику (економічну, соціальну та ін.).

Так, для прикладу, пароплавство може саме встановлюва-ти, яким способом вести свою діяльність, а саме:

трамповим судноплавством чи лінійним судноплавством.

Для докладнішого розгляду роботи судноплавних компа-ній (пароплавств) необхідно відпрацювати Статут внутріш-нього водного транспорту СРСР.

Наступною категорією водного транспорту є судно.

Основне джерело для розгляду цієї категорії -- Кодекс торговельного мореплавства України.

У КТМ поняття судно -- це збірна категорія, за якою тор-говельним судном визнається самохідна чи несамохідна пла-вуча споруда, яка використовується:

для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки й видо-бування корисних копалин, рятування людей і суден, що заз-нають лихо на морі, буксирування інших суден і плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання май-на, що затонуло в морі;

для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служба, захист моря від за-бруднення тощо);

для наукових, навчальних і культурних цілей;

для спорту;

для інших цілей.

Таким чином, на правовому рівні існує наявність певних еле-ментів, які визначають діяльність відповідних об'єктів (са-мохідних або несамохідних споруд), що взагалі і створює по-няття «судно».

Але це поняття є дуже важливим аспектом торговельного мореплавства і тому на цьому аспекті слід зосередити увагу.

Так, якщо взяти до уваги міжнародні норми, за якими створюється поняття «судно», то, для прикладу, в англійсько-му праві воно трактується так: «корабель охоплює судна всіх описів, які приводяться до руху не веслами».

У Міжнародних правилах запобігання зіткнень суден на морі (1972 р.) записано: «Судно означає усі види плавучих за-собів, включаючи неводовміщуючі судна та гідролітаки, які використовуються чи можуть бути використані як засоби пе-реміщення по воді».

Отже, ми бачимо, що розбіжності у визначенні суден є.

За національними та міжнародними правовими нормами, судно персоніфіковане, виступає як суб'єкт права, тобто но-сій визначених прав і обов'язків. Іншими словами, судно є визначеною соціальною одиницею, установою, яка має орга-нізаційну єдність і створення для досягнення певної мети у мореплавстві.

Розглянемо правовий статус судна. Зосередимо насампе-ред свою увагу на національності судна, чи на праві судна плавати під державним прапором.

Тут одразу слід згадати, що, згідно з конвенцією 1982 p., «кожна держава має право на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі. Держава сама визначає умови, на яких вона надає судам свою національність, реєструє їх у своїх офіційних органах і надає їм право плавати під своїм прапором».

Так, згідно з КТМУ, поняття «українське судно» або «Суд-но України» означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України. Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні та одержанням права плавання під Державним прапором України».

Ми можемо бачити, що існує певний зв'язок між націо-нальністю судна та, його правом на прапор.

Нам уявляється, що цей зв'язок реальний і нерозривний.

У чому тут річ?

Наявність реальності та нерозривності цього зв'язку може передусім свідчити про юрисдикцію держави над суднами, які плавають під її прапором. Це також є юридичною гарантією того, що:

змінюється правопорядок свободи відкритого моря;

розширюється довіра між державами й поширюється їх
міжнародна співпраця.

Прапор морського судна вказує на правове положення судна де б воно не знаходилося -- чи-то у відкритому морі, чи-то в іноземних або своїх національних водах.

Можна зробити висновок, що питання про прапор мор-ського судна -- це питання внутрішньодержавного права, але вирішується воно на міжнародно-правовій основі.

Слід також зазначити, що деякі держави (Ліберія, Панама) не вимагають ніякого реального зв'язку між судном і держа-вою (його прапора) й надають іноземцям змогу реєструвати свої судна та набувати право використання прапора цих дер-жав на рівні зі своїми громадянами й організаціями.

Це практика «зручних прапорів». Вони створюють такі умови:

спрощення процедури реєстрації;

відсутність чи низький рівень податків;

ліберальне законодавство відносно умов праці, технічних
вимог до суден тощо.

Усе це надає «зручним» державам значні прибутки за раху-нок значної кількості зареєстрованих суден.

Визначаючи право плавання судна під прапором держави розглянемо механізм, за яким встановлюється таке право в Україні.

Першим етапом є наявність права плавання під Дер-жавним прапором України. Це право має судно, яке є дер-жавною власністю або перебуває у власності фізичної особи -- громадянина України, а також юридичної особи в Україні, -- заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору «бербоут-чартеру».

Другий етап: одержання права плавання під державним прапором України.

Судно одержує це у випадках:

з часу реєстрації його у Державному судовому реєстрі України та отримання свідоцтва про одержання права пла-вання під цим прапором;

з часу реєстрації його у Судновій книзі України та отри-мання свідоцтва про одержання права плавання під прапором України;

У разі придбання судна за кордоном з часу видачі консу-лом України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується одержання цього права. (Тимчасове свідоцтво дійсне до Реєстрації судна у Державному судовому реєстрі або Судовій книзі України, але не більше одного року.)

Крім отримання судном права на плавання під прапором України є умови, за якими судно втрачає це право або тимча-сово, або зовсім.

Для повного охоплення поняття «правового статуту судна» необхідно визначити такі категорії, як суднові документи, екіпаж судна.

До основних категорій водного транспорту належить порт, який ми розглянемо на прикладі морського порту.

Морський порт є державним транспортним підприєм-ством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також пе-ревезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.

Морський порт охоплюється певними межами, до яких належать територія та акваторія морського порту.

Територією морського порту є відведені для нього землі, що включають у себе також намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, ство-рені за кошти порту і за користування якими не стягується плата.

Акваторія морського порту -- це відведені порту водні простори.

Морський порт здійснює господарську діяльність, спрямо-вану насамперед на вантажно-розвантажувальні операції, об-слуговування суден, обслуговування пасажирів, багажу та пошти.

Управління портом здійснює начальник порту.

На завершення розгляду цього питання слід зазначити, що будь-які суспільні відносини регулюються певними правови-ми нормами. Це стосується і морського порту, проте має пев-ні особливості. Так, поширення набули звичаї порту --тлума-чення транспортних умов, яке сформувалося в комерційній практиці порту.

Звичаї порту належать в основному до розділу видатків по вантажно-розвантажувальних роботах між продавцем і по-купцем, а також до порядку рахування стадії. Звичаї засто-совуються в силу історичної традиції, а в ряді випадків -- за національними законами.

Так, відповідно до ст. 148 Кодексу торговельного море-плавства України стадійний час відзначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди -- нормами, прийнятими в порту навантаження (розвантаження).

Правові основи діяльності водного транспорту

Джерела водного транспортного права. Основні з них:

Кодекс торговельного мореплавства України;

Водний кодекс України;

Статут внутрішнього водного транспорту СРСР;

Закон України «Про транспорт».

Якщо розглядати окремо джерела морського й річкового транспортного права, то тут слід зазначити, що в річковому транспортному праві існує багато невизначених тлумачень (на рівні законів). Так, для прикладу, немає визначення суд-на, екіпажу судна, майна, що затонуло.

Тому при вивченні водного транспортного права, зокрема річкового, у багатьох випадках доводиться оперувати за схо-жістю з тими визначеннями, які є в нормах Кодексу торго-вельного мореплавства України та інших законодавчих актах.

Разом з тим, законодавець передбачив в основоположних випадках взаємне проникнення норм морського транспорт-ного права в річкове, і навпаки. Так, для прикладу, згідно зі статтями 13, 297, 327 КТМ України, його правила поши-рюються й на судна внутрішнього плавання:

під час їх прямування морськими шляхами; а також пла-вання по річках, озерах, водосховищах, іншими водними шляхами при здійсненні перевезення із заходженням в іноземний морський порт;

при зіткненні морських суден й суден внутрішнього вод-ного плавання;

* у разі застосування права при рятуванні.

Для морських транспортних відносин характерна дія в них норм права Водного кодексу України. Таким випадком мож-на назвати визначення ст. З цього Кодексу, за якою до водно-го фонду України належать:

поверхневі води;

підземні води та джерела;

внутрішні морські води й територіальне море. Як відо-мо, внутрішніми морськими водами і територіальним морем здійснюється і торговельне мореплавство.

Таким чином, враховуючи водне транспортне право Ук-раїни та його складові (морську й річкову), слід сказати, що в багатьох випадках доводиться апелювати до одних і тих самих норм і категорій, а за невизначеності будь-яких моментів -- використовувати схожі поняття.

Слід також зазначити й те, що для нашого курсу основні категорії більш детально визначені у Кодексі торговельного мореплавства України і тому за основу в подальшому розгляді водних транспортних правовідносин братимемо саме норми цього кодексу.

Отже, Кодекс торговельного мореплавства України був введений в дію Постановою Верховної Ради України 9 грудня 1994 р. і своїм призначенням має регулювати відносини, що виникають з торговельного мореплавства.

Кодекс містить 11 розділів (393 статті):

Загальні положення.

Судно.

Екіпаж судна.

Морський порт.

Морське перевезення.

Фрахтування суден.

Морське буксирування.

Морське страхування.

Надзвичайні морські події.

Обмеження відповідальності судновласника.

Претензії та позови.

Водний кодекс України має своїм завданням регулювати правові відносини в цілях забезпечення схоронності, науково обгрунтованого раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відновлення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання, усування шкідливої дії вод і ліквідації її наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Кодекс введений в дію Постановою Верховної Ради Украї-ни від 6 червня 1995 р. і містить шість розділів:

Загальні положення.

Державне управління і контроль у галузі використання і
охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Водокористування.

Охорона вод.

Спори з питань використання і охорони вод та відтво-
рення водних ресурсів. Відповідальність за порушення водно-
го законодавства.

Міжнародні відносини.

Статут внутрішнього водного транспорту СРСР був за-тверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801.

Статут визначає основні задачі та обов'язки органів внут-рішнього водного транспорту по забезпеченню потреб держа-ви в перевезеннях вантажів і пасажирів внутрішніми водними шляхами, а також взаємовідносини внутрішнього водного транспорту з іншими галузями народного господарства.

Статут має десять розділів (232 статті):

Загальні положення.

Внутрішні водні шляхи. Флот.

Порти, пристані, вантажне і комерційне господарство.

Планування і організація перевезень вантажів.

Перевезення пасажирів, багажу та пошти.

Буксирування плотів та суден.

Порядок встановлення тарифів і зборів.

Перевезення в прямому змішаному і прямому водному
сполученні за участю інших видів транспорту.

Відповідальність пароплавств, вантажовідправників, ван-тажоотримувачів і пасажирів.

10. Акти, претензії і позови.

Зазначений перелік нормативно-правових актів не є ви-черпним, але вони за своєю сутністю є базовими в регулю-ванні водних транспортних суспільних відносин.

Договірні відносини у сфері водного транспорту України та їхні особливості

Основою діяльності у сфері водного транспорту є наявність комерційно-господарських відносини, які врегульовуються нормами права. Одним з регулято-рів таких відносин є норми зобов'язального права. Суть цього полягає в тому, що у сфері водного транспорту іс-нує значна кількість суб'єктів, які мають свій правовий ста-тус, що відображається в їхніх правах і обов'язках.

Ці суб'єкти, виступаючи носіями власних інтересів, всту-пають у взаємодію поміж собою, набуваючи певних прав і обов'язків.

Так, наприклад, вантажовідправник, відправляючи вантаж морем, вступає у певні відносини з судноплавною компанією, яка перевозитиме його вантаж.

У цих відносинах суб'єкти беруть на себе певні зобов'язан-ня, наприклад перевезти вантаж водою, й укладають на це угоди.

Розглянемо ці угоди на основі КТМ України. До договорів, що діють у сфері торговельного мореплавст-ва, можна віднести:

договір морського перевезення вантажу;

договір фрахтування суден на певний час;

договір морського круїзу;

договір морського агентування;

договір морського перевезення пасажира;

договір морського буксирування;

договір лізингу судна;

договір морського страхування;

договір рятування;

10) договір морської іпотеки.

Розглянемо здійснення договорів на прикладі договору морського перевезення вантажу.

За цим договором перевізник, або фрахтівник, зобов'я-зується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповно-важеній на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправ-ник, або фрахтувальник, зобов'язується сплатити за переве-зення встановлену плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визначаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу укладається в письмовій формі.

Документи, що підтверджують наявність і зміст договору:

рейсовий чартер, якщо договір передбачає умову надан-ня для перевезення всього судна, його частини або окремихсуднових приміщень;

коносамент, якщо договір не передбачає умови, зазначеної в п. (1);

інші письмові докази.

Завданням є самостійний розгляд понять «чартер» та «ко-носамент».

Ми лише назвемо деякі види коносаментів:

іменний;

ордерний;

на пред'явника.

Розглянемо ще один договір, а саме -- договір фрахтуван-ня суден на певний час.

За цим договором судновласник зобов'язується за обумов-лену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для переве-зення пасажирів, вантажів і для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплекто-ване екіпажем (бербоут-чартер).

Цей договір є не що інше, як оренда.

Існує також поняття «суборенда».

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна третьою особою.

Укладення такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником.

Торговельне мореплавство є активним процесом, в якому сторони виконують певні дії, передбачені їх правовим ста-тусом.

У процесі діяльності сторін виникають такі моменти, за якими будь-яка із сторін може понести певного пригнічення своїх прав і ущемлення інтересів.

З метою поновлення своїх прав та інтересів сторони всту-пають у певний процес, тобто виконують ті передбачені зако-ном заходи, за якими може бути вирішено позитивно їх пи-тання.

До заходів, спрямованих на поновлення своїх порушених прав та інтересів, можна віднести:

морські протести;

претензії;

позови.
Розглянемо кожне з них.

Морські протести. Заява про морський протест подається капітаном судна з метою забезпечення доказів для захисту прав і законних інтересів судновласника, якщо в період пла-вання або стоянки судна мала місце подія, що може бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог.

Претензії заявляються перевізнику, який мав згідно з до-говором морського перевезення вантажу здійснити морське перевезення вантажу, що не було здійснено.

Претензії, що виникають з перевезення багажу, можуть бути заявлені перевізнику чи порту відправлення або призна-чення за розсудом заявника претензії.

Слід зазначити, що вчиненню перевізнику вантажу позо-ву, що виникає з морського перевезення вантажу, має обов'язко передувати заявлення йому претензії.

Розглянемо особливість розгляду спорів, пов'язаних з діяльністю морського транспорту.

Так, розглядати спори може Морська арбітражна комісія (МАК) при торгово-промисловій палаті України. МАК вирі-шує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають з торговельного море-плавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного або тільки українського чи тільки іноземного права.

МАК, наприклад, вирішує спори:

щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів;

щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;

з лоцманської і льодової проводки;

* щодо морського страхування і перестрахування та інші.
Діяльність МАК регулюється Законом України «Про між-народній комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.

Україна -- суб'єкт міжнародного морського й річкового права. Застосування звичаїв та іноземного законодавства у водному праві України. Колізійні принципи та норми водного права

Україна по праву належить до морських держав. Довжина її узбережжя сягає 1900 км. А крізь води Чорного та Азовського морів, протоки Босфор і Дарда-нелли, Україна має вихід до Середземного моря та Світового океану. Усі судноплавні річки України мають вихід до морського узбережжя.

Україна заявила про свою відкритість до міжнародної співпраці та до інтегрування її у міжнародне співтовариство. Не минуло це і сферу водних транспортних суспільних від-носин.

Так, враховуючи пріоритетне значення норм міжнародно-го права по відношенню до національного, до підґрунтя ре-формування національного водного транспортного права слід покласти найзначніші норми сучасного міжнародного мор-ського та річкового права.

Згадуючи про міжнародне морське право, можна зазначи-ти, що воно, як галузь міжнародного права являє собою сис-тему принципів і норм, які визначають правове розмежуван-ня і статус морських просторів, а також регламентують різні види морегосподарчої й іншої діяльності держав у водах Сві-тового океану.

Новим етапом у прогресивному розвитку й кодифікації міжнародного морського права стала Конвенція ООН по морському праву від ЗО квітня 1982 p., яку підтримала й Ук-раїна.

Ця Конвенція внесла суттєвий вклад у справу сприяння загальному й раціональному використанню та освоєнню мор-ських просторів і морських ресурсів.

Виходячи з цієї Конвенції та інших нормативних актів можна так класифікувати морські простори:

1) ті, що в межах державних кордонів (внутрішні води; те-риторіальні води; протоки, які мають спеціальні домовленості; протоки, в яких встановлене транзитне проходження; архіпелажні води);

2) ті, що за межами державних кордонів (економічна зона; континентальний шельф; замкнуті й напівзамкнугі моря; від-крите море; морське дно за межами національної юрисдикції; Арктика; морські простори Антарктики).

З розгляду теми видно, що більшу увагу треба приділити деяким категоріям. Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний кордон» державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визна-чають межі території України -- суші, вод, надр, повітряного простору.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародним договором, встановлюється:

на суші -- за характерними точками і лініями рельєфу або ясно видимими орієнтирами;

на морі -- за зовнішніми межами територіального моря;

на судноплавних річках -- за серединою головного фар-ватеру, або тальвегу річки:

на несудноплавних річках -- за їх серединою, або за се-рединою головного рукава річки;

на озерах та інших водоймах -- за прямою лінією, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера чи іншої водойми;

на водосховищах гідровузлів та інших штучних водо-ймах -- відповідно до лінії державного кордону України, якапроходила на місцевості до її заповнення;

на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судно-плавних і несудноплавних річок, -- за серединою цих споруд,
або за їх технологічною віссю, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

До основних категорій відносять також і територіальне море, і внутрішні води України.

Згідно із зазначеним законом (ст. 5), до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпли-ву як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з'єднують відповідні точки.

Географічні координати цих точок затверджуються в по-рядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря Украї-ни може встановлюватися міжнародними договорами України, а в разі відсутності договорів -- відповідно до загально-визначених принципів і норм міжнародного права.

Стаття 6 цього закону до внутрішніх вод України відносить:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихід-них ліній, прийнятих для відліку ширини територіальногоморя України;

води портів України, обмежені лінією, що проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають в бік моря;

води заток, бухт, губ і каналів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюєть-ся один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морські милі;

води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що істо-рично належать Україні;

води річок, озер та інших водойм до лінії державного кордону, береги яких належать Україні.

Таким чином, у національному законодавстві закріплені основні чинники, які набувають безпосереднього сенсу в міжнародному праві.

Зазнаючи міжнародну складову в регулюванні водних транспортних суспільних відносин, слід вказати, що її основ-ними джерелами є: міжнародні договори (конвенції) та між-народні морські звичаї. Так, Україна є учасником Конвенції про відкрите море (1958 р.) та Конвенції про охорону мор-ського життя на морі (1974 р.) і т. ін.

Під міжнародним (морським) звичаєм розуміються прави-ла поведінки, що історично складалися й передавалися з по-коління до покоління й досі застосовуються в мореплавстві (так, давнім морським звичаєм є те, що капітан залишає суд-но останнім).

Розкриваючи складову водних транспортних суспільних відносин в її міжнародно-правовому аспекті, вважається за необхідне визначити й певні положення діяльності держав (зокрема, України) у сфері річкових транспортних правовід-носин.

Витоки цієї діяльності можна побачити з участі України у Дунайській комісії (з 1948 р.) та з дотримання державами-членами цієї Комісії певної низки принципів. Грунтівними принципами тут є:

1) принцип суверенітету узбережної держави на приналежну їй ділянку міжнародної річки;

принцип рівності узбережних держав у використанні усієї течії міжнародної річки та виключення привілеїв однієї держави у відношенні до інших;

принцип співпраці узбережних держав у використанні міжнародної річки;

принцип розумного сумісництва різних видів діяльності держав на міжнародних річках;

принцип справедливого використання міжнародних річок.

Ці принципи відображають сучасний стан речей у міжна-родному водному транспортному праві і надають змоги будь-якій державі, яка їх дотримується, стати повноправним чле-ном міжнародного співтовариства.

Визначаючи Україну як суб'єкт міжнародних водних транспортних суспільних відносин, необхідно нагадати й те, що на сучасному етапі поширення набула участь у цих відно-синах «іноземного» елемента, який, задовольняючи свої інте-реси, вступає у певну взаємодію з національним водним транспортним правом. Тому необхідної уваги потребує визна-чення таких положень, які пов'язані з регулюванням діяль-ності «іноземного» елемента.

У водному праві багатьох держав є норми, які спеціально встановлені для регулювання відносин, ускладнених «інозем-ним» елементом_. При всій різноманітності суті цих норм, їх поєднує те, що з їх допомогою вирішують питання, які з точ-ки зору держави, де встановлена норма, не можуть бути за-лежними від норм іноземного закону. Такі норми виключа-ють можливість застосування для вирішення відповідного пи-тання іноземного права й роблять безпредметною в цій частині постанову колізійної проблеми. Ці норми іноді ще називаються нормами «прямої дії». Але держави застосовують цей метод регулювання порівняно не часто, оскільки він не завжди дозволяє застосовувати у конкретному випадку ту систему права, з якою це відношення найбільш щільно зв'язано, і не забезпечує однаковості регулювання однотип-них відносин у різних країнах.

Прикладом таких норм можна вважати норму, зазначену в ст. 234 КТМ України -- «буксирування поміж портами України може здійснюватися виключно суднами під прапором України».

Одним з основних способів регулювання відносин в галузі міжнародного водного транспортного права є підкорення їх тому чи іншому національному правопорядку відповідно до вказівок колізійних норм внутрішньодержавного права.

Колізійні норми -- це сукупність деяких правових норм, які, звичайно, містяться у національному праві (менше -- у міжнародній угоді) і які мають відсилочний характер, склада-ються з вказівок (випадки застосування норм) та прив'язки, яка називає законодавство, що підлягає застосуванню. Так, прикладом цих норм є ст. 14 КТМ України, яка і називається «Колізійні норми».

Перелік регулюючих чинників був би невичерпним, якщо не вказати принцип «автоколії волі» -- це надання внутріш-ньодержавним правом учасникам транспортних правовідно-син можливості вибрати за узгодженням між собою той чи ін-ший національний правопорядок для регулювання своїх вза-ємовідносин.

Прикладом цього є ст. 8 КТМ України, де «майновий спір, пов'язаний з торговельним мореплавством, в якому бере участь іноземна юридична або фізична особа, може бути за згодою сторін передано на розгляд іноземного суду чи арбіт-ражу».

Питання для самоперевірки

Визначте структуру водного транспорту.

Укажіть види водного транспорту та його систему.

Назвіть особливості договірних відносин у сфері водного транспорту.

Назвіть джерела морського транспортного права.

Визначте поняття водного права і водного транспорту.

Умови застосування звичаїв та іноземного законодавства у водному транспортному праві України.

Як Ви розумієте поняття «колізійні норми» ?

Тема:Законодавство України про залізничний транспорт

Залізничний транспорт. Поняття, структура системи та види

Під залізничним транспортом розуміється виробничо-тех-нологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забез-печення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньодержавному та міжнародному сполученнях і наданні інших транспортних послуг усім спо-живачам без обмежень за ознаками форм власності, видів діяльності тощо.

Крім залізничного транспорту загального користування слід згадати й таку категорію, як промисловий залізничний транспорт, під яким розуміється транспортно-технологічний комплекс, що забезпечує системне переміщення вантажів у процесі виробництва (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами в ціло-му) та взаємодію із залізничним транспортом загального ко-ристування і не належить до нього.

Транспорт загального користування та промисловий заліз-ничний транспорт складають систему залізничного транспор-ту, з допомогою якої вирішуються питання доставлення си-ровини, товарів виробничо-технічного призначення безпо-середньо на виробничі об'єкти, забезпечується процес виробництва.

До структури залізничного транспорту входять підприєм-ства залізничного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспор-ту, залізничні шляхи сполучень, а також промислові, торго-вельні, постачальні підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, установи охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, про-ектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.

Отже, ми бачимо, що суспільні відносини в галузі залізнич-ного транспорту охоплюються багатьма напрямками, а саме: соціальною, культурною, навчальною та іншими сферами. Залізничний транспорт являє собою одну з найрозвинені-ших галузей транспорту, з потужною базою і значним потен-ціалом, і забезпечує найбільший відсоток здійснених переве-зень як пасажирів, так і вантажів.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галу-зей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у пере-везеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, со-ціальному й економічному розвитку та зміцненню обороно-здатності держави, міжнародному співробітництву України.

Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення вантажів і па-сажирів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та на-селення.

З метою виконання поставлених перед залізничним транс-портом завдань, насамперед перевезень, залізничний транс-порт здійснює свою діяльність на певних землях, які надають-ся йому в користування. Такі землі та їх склад визначаються Законом України «Про транспорт» та Земельним кодексом України (ст. 68), де вказано, що до земель залізничного транспорту належать землі, які надаються в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту згідно з чинним законодавством України. До складу цих земель вхо-дять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, що надані під залізничне полотно і його облаштування, стан-ції з усіма спорудами й будівлями енергетичного, локомотив-ного, вагонного, шляхового, вантажного та пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналі-зації; захист насаджень; службові, культурно-побутові примі-щення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Залежно від виконуваних завдань залізничний транспорт поділяється на вантажний і пасажирський.

Вантажний залізничний транспорт здійснює перевезення вантажів і вантажобагажів. В економічній літературі вислов-люється думка, що вантажний транспорт, -- оскільки він бере участь у процесі виробництва, -- належить до сфери мате-ріального виробництва, а пасажирський -- до сфери немате-ріального виробництва, оскільки перевезення пасажирів вва-жається наданням послуг¹.

Пасажирський залізничний транспорт здійснює переве-зення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, а також ін-ші спеціальні перевезення. Залежно від відстані перевезення, швидкості руху поїздів пасажирський транспорт буває примі-ського, місцевого та далекого сполучення; експлуатуються дизель- та електропоїзди, пасажирські та швидкі поїзди.

Звичайно, що кожен вид перевезень (і вантажний, і паса-жирський), різними поїздами має свою особливу правову рег-ламентацію, свої умови і, відповідно, існують різні юридичні наслідки цього регулювання.

Повноваження суб'єктів управління залізничним транспортом

Очолює управління залізничним транспортом структуру Кабінет Міністрів України, який ви-значає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту, сприяє його пріоритетному розвитку, надає під-тримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, ма-теріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Крім того, Кабінет Міністрів України у сфері залізничного транспорту здійснює ще такі повноваження: