Транспортное право

Автомобільне підприємство є основною, первинною лан-кою системи автомобільного транспорту України. Таке під-приємство являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс, до складу якого входять (або можуть входити) ав-тотранспортні, авторемонтні та інші внутрішні підрозділи, названі виробничими одиницями. Використовуючи закріпле-не за ним майно або майно, яке є в нього за правом власнос-ті, автомобільне підприємство силами трудового колективу під керівництвом спеціально уповноважених на те осіб (ди-рекція) або власників виконує виробничо-господарську діяльність (по перевезенням, наданню інших транспортних послуг) відповідно до державних програм розвитку дорожньо-го руху та на основі ліцензії і сертифікату на здійснення діяльності, пов'язаної з виготовленням, ремонтом і експлу-атацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і па-сажирів та іншими видами діяльності.

У процесі своєї діяльності автомобільне підприємство несе обов'язки і користується правами, закріпленими в чинних нормативно-правових актах. Ав-томобільне підприємство наділяється правами юридичної особи. Автотранспортні підприєм-ства як юридична особа, володіють цивільною правоздатніс-тю, під якою розуміється їх здатність мати цивільні права і нести обов'язки.

Права автомобільних підприємств:

надання за договорами іншим підприємствам і організа-ціям автобусів для перевезення робочих до місць роботи і навпаки, з оплатою за діючими тарифами;

організація супроводження і зберігання пошти на шляхупрямування;

здійснення транспортно-експедиційного обслуговуван-ня та надання послуг в цій галузі;

надання претензій і позовів.

Обов'язки автомобільних підприємств:

наявність ліцензії (сертифіката) на виконання певноговиду діяльності;

розгляд претензій і несення матеріальної відповідаль-ності;

перевезення пасажирів і багажу в автобусах і легкових автомобілях, гарантуючи безпеку пасажирів, необхідні умови,культурне обслуговування та своєчасність;

поставлення вантажів у встановлені терміни;

при перевезеннях автомобільними дорогами суворо до-тримуватися вимог Правил дорожнього руху і Правил корис-тування та охорони автомобільних доріг і дорожніх споруд.

Як уже було зазначено, основним напрямком діяльності автомобільних підприємств є здійснення ними автомобільних перевезень. Такі перевезення, згідно зі ст. 5 Статуту автомо-більного транспорту УРСР, розділяють на місцеві; міжміські; міжнародні, що відрізняються як за відстанню, так і за пунк-тами, між якими здійснюється перевезення.

Авіаційне транспортне підприємство як складова єдиної транспортної системи.

При розгадці цього питання слід нагадати, що, згідно зі ст. 2 Повітряного кодексу України, авіація як галузь об'єднує усі види підприємств, організацій і установ, діяльність яких спрямована на створення умов і використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

Суб'єктами, які займаються діяльністю, пов'язаною з роз-робкою, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка отримала від державного органу з питань сертифі-кації і реєстрації сертифікат, який підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповід-них авіаційних правил України.

Іншими словами, особа, організація або підприємство по-винно бути експлуатантом, тобто або безпосередньо експлуа-тувати повітряні судна або надавати свої послуги в цій галузі. Тут слід зазначити те, що, згідно зі ст. 59 Повітряного кодексу України, повітряним перевізником може бути тільки та фі-зична або юридична особа, яка виконує повітряні перевезен-ня і яка має право експлуатанта авіаційної техніки.

З наведеного можна зробити висновок, що основою ви-знання суб'єктом авіаційного транспорту є набуття права експлуатанта. Таким експлуатантом може бути як національ-ний -- Український, так і змішаний (Український сумісно з іноземним) або суто іноземний. Так, наприклад, у ст. 48 По-вітряного кодексу України, яка визначає аеропорти, вказано, що реєстрація і сертифікація аеропортів відповідно до чинних в Україні правил є обов'язковою і, якщо аеропорт є сумісним з іноземною державою підприємством, або повністю нале-жить іноземному інвестору, то також має пройти сертифіка-цію і реєстрацію. Усе це вказує на можливість діяльності будь-яких суб'єктів у сфері авіації -- або за формою власнос-ті, або за державною (національною) належністю і надає їм рівні права у такого роду діяльності.

Права експлуатантів:

-- здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації відповідно до чинних нормативно-правових актів України;

авторський нагляд за дотриманням і зберіганням придатності до польотів;

встановлення правил повітряних перевезень, які спря-мовані на підвищення якості й ефективності перевезень і які не нижче відповідних існуючих нормативних вимог;

відмовлення пасажиру у перевезенні в певних випадках;

оскарження рішення.

Основні обов'язки експлуатантів:

проведення обов'язкового страхування;

забезпечення безпеки польотів;

наявність відповідного сертифікату (ліцензії);

відшкодування збитків.

Трубопровідний транспорт є досить молодим видом транс-порту, який почав набувати значення лише в другій половині XX сторіччя. На сучасному етапі в Україні існує система тру-бопровідного транспорту, яка, згідно зі ст. 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт», складається з магістраль-ного трубопровідного транспорту та промислового трубопро-відного транспорту. Як видно з цієї статті, система трубо-провідного транспорту є збірним поняттям, а безпосередньо визначають його діяльність підприємства трубопровідного транспорту, які здійснюють приймання, збереження, пере-вантаження і транспортування трубопроводами (в тому числі з метою транзиту), вуглеводнів, хімічних продуктів, води, ін-ших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності і перепускної здатності трубопро-водів.

Основою економічних і соціальних відносин підприємств трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їхньої діяльності, є принцип взаємної вигоди. Пра-вовий статус підприємств трубопровідного транспорту будується на системі певних прав і обов'язків.

Права підприємств трубопровідного транспорту:

визначення своєї організаційної структури залежно від певних завдань, які на них покладаються;

контроль виконання робіт, які визначаються Правила-ми охорони магістральних трубопроводів;

енергозабезпечення об'єктів трубопровідного транспор-ту по першій категорії надійності;

порушення питань про притягнення проектних органі-зацій до відповідальності за помилкові проектні рішення в порядку, встановленому законодавством України.

Обов'язки підприємств трубопровідного транспорту:

забезпечення поставки користувачам вуглеводнів, хіміч-них продуктів, води та інших продуктів і речовин відповідно до умов договорів;

дотримання діючих норм і правил безпеки і технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони і охо-рони навколишнього природного середовища;

здійснення моніторингу;

наявність ліцензії та сертифікату.

Управління міським електротранспортом, а також метро-політеном як складовими єдиної транспортної системи здій-снюють місцеві державні адміністрації, їх структурні під-розділи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства. Важливе місце управлінню міським електро-транспортом відводиться Головній державній технічній інспекції міського електротранспорту, положення про яку за-тверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 6 лю-того 1997 р. № 149. На Головну державну технічну інспекцію відповідно до вимог Закону України «Про дорожній рух» по-кладається проведення реєстрації та облік трамвайних вагонів і тролейбусів, а також здійснення державного контролю за технічним станом міського електротранспорту незалежно від форм власності підприємств і забезпечення безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів. Але основне місце у забез-печенні діяльності міського електротранспорту належить міс-цевим державним адміністраціям та їхнім структурним підрозділам (управлінням, відділам), транспортним підприєм-ствам.

Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адмі-ністрації» , у їхній компетенції перебувають ті повноваження, які безпосередньо стосуються транспорту. Так, у ст. 20 цього Закону «Повноваження в галузі містобудування, житлово-ко-мунального господарства, побутового, торговельного обслу-говування, транспорту і зв'язку» вказується, що місцева дер-жавна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Місцеві органи виконавчої влади та органи самоврядуван-ня здійснюють контроль за роботою приміського пасажир-ського транспорту, вокзалів, погодження тарифів у примі-ських сполученнях (ст. 7 Закону України «Про залізничний транспорт»). Водночас цією ж статтею на місцеві органи дер-жавної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування покладається організація виконання робіт з благоустрою при-вокзальних площ, спорудження та впорядкування під'їздів до залізничних станцій.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до повноважень органів місцево-го самоврядування належить затвердження маршрутів і графі-ків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитно-го пасажирського транспорту. Але Законом України «Про транспорт» (ст. 5) забороняється втручання органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади в гос-подарську діяльність підприємств транспорту, відволікання їх експлуатаційного персоналу на інші роботи.

Водночас Закон України «Про транспорт» (ст. 5) зобов'я-зує органи управління транспортом сприяти місцевим орга-нам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повнова-жень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного середовища, розробляти і проводити узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координують роботу, пов'язану із запобіганням аваріям і правопорушенням на транспорті, а також органі-зують взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефек-тивного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи управління транспортом та органи місцевої вико-навчої влади об'єднують кошти державного та місцевого бюд-жетів і підприємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелів, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і упорядкування шляхів сполучення та інших об'єктів, пов'язаних з обслугову-ванням пасажирів і перевезенням вантажів.

Слід зазначити, що місцеві органи виконавчої влади та ор-гани місцевого самоврядування свої повноваження здійс-нюють в межах, визначених законодавством, до компетенції яких належать:

залучення на договірних засадах підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності до участі в ком-плексному соціально-економічному розвитку відповідних те-риторій та координація цієї роботи;

у встановленому порядку фінансування видатків з міс-цевого бюджету на потреби транспорту;

встановлення в порядку і межах, передбачених законом, тарифів по оплаті (зокрема, транспортних послуг);

управління об'єктами транспорту (який входить до комунальної власності) в межах, визначених посадою;

затвердження маршрутів і графіків руху місцевого паса-жирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань відносно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законом;

залучення на договірних засадах підприємств, установ і організацій, які не належать до комунальної власності, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту;

організація за рахунок власних коштів на пайових заса-дах будівництва, реконструювання та ремонту шляхів місце-вого значення;

забезпечення регулярного й безкоштовного перевезення до місця навчання та додому школярів;

визначення у встановленому законом порядку розмірів відшкодування підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення навколишнього природного середовища та іншу екологічну шкоду, що стала-ся внаслідок шкідливого впливу транспорту.

Форми і методи управління транспортом

В юридичній літературі "форма управління розглядається як зовнішній вияв конкретних дій для реалізації поставлених завдань і як спосіб вирішення ор-ганічно пов'язаної зі змістом (розкривається у функціях і компетенції) діяльності суб'єктів управління; як той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформлення) змісту управлінської діяльності. Ці властивості прита-манні і сфері управління транспортом.

Дійсно, управління транспортом -- це цілеспрямована діяльність відповідних органів з виконання завдань і функцій у межах компетенції, визначеної нормативними актами. Але сам процес діяльності з виконання завдань і функцій реалі-зується у відповідних формах. Якщо функції розкривають (вказують) основні напрями діяльності і цілеспрямованого впливу на об'єкти управління транспортом, то форми управлін-ня вказують на шляхи здійснення такого впливу: як і якими шляхами можливе досягнення виконання поставлених завдань.

Види форм управління транспортом. В юридичній управлін-ській літературі загальновизнаної класифікації немає, але найбільш поширеними є два варіанти: 1) залежно від юридич-них наслідків; 2) за ступенем правової регламентації процесу їх застосування. Ці положення повною мірою стосуються уп-равління і в сфері транспорту.

Залежно від юридичних наслідків форми управління транспортом можна поділити на правові і неправові, визначен-ня та характеристика яких наведена вище.

За ступенем правової регламентації процесу їх застосуван-ня можна виділити такі форми:

1) видання провідних актів управління транспортом і за-стосування норм транспортного права;

укладення договорів;

здійснення організаційних заходів;

здійснення матеріально-технічних операцій.

Отже, аналіз методів управління транспортом дозволяє нам ще раз наголосити, що специфічні відносини у сфері транс-портної діяльності, особливості управління транспортом не можуть бути витіснені цивільно-правовими категоріями дого-вірного типу. Наявність специфічних методів управління транспортом та їх особливостей вказують на дармування ок-ремої, комплексної галузі права -- транспортне право.

Питання для самоперевірки

Укажіть види транспорту і визначте їх.

Назвіть систему органів управління транспортом.

Визначте центральні органи управління транспортом.

Укажіть правові та не правові форми управління транспортом.

Які методи застосовуються при управлінні транспортом?

Перелічіть закони, якими регулюється транспортна діяльність.

Якими нормативними актами регулюється правовий статус органів управління транспортом?

Визначте поняття «правовий статус» і «правове регулюван-ня» та їх співвідношення.

Тема:Правопорушення на транспорті та юридична відповідальність

Поняття та види правопорушень на транспорті

Транспорт є однією з важливих галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти по-треби населення і суспільного виробництва у пе-ревезеннях.

Вступаючи в процес транспортування, його учасники тією чи іншою мірою можуть впливати на стан транспортних сус-пільних відносин, змінювати зв'язки між собою, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії. У такій формі бере свій початок в широкому розумінні правова пове-дінка на транспорті, яка може мати два прояви -- корисності та шкідливості.

Правова поведінка виявляється у формі дій чи бездіяль-ності, які впливають на відносини між суб'єктами. Правова поведінка на транспорті є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, за якими норми транс-портного права пов'язують виникнення, зміну чи припинен-ня транспортних правових відносин.

Як елемент правової поведінки можна розглядати правовий вчинок. Узагальнюючи поняття правової поведінки, можна визначити, що правова поведінка -- це правові вчинки, які складають певну сукупність, є соціальне значущими, вираже-ні зовні у вигляді дій чи бездіяльності, мають свідомо вольо-вий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами транспортного права та обумовлюють правові наслідки.

У правової поведінки є два різновиди: правомірна та про-типравна.

Для правомірної поведінки характерні: соціальна корис-ність; відповідність тим чи іншим чинникам, які зазначені в правових нормах; наслідки, що настають від такої поведінки, є позитивними.

До протиправної поведінки можна віднести суспільне шкід-ливий, протиправний вчинок, вчинення якого обумовлює на-стання юридичної відповідальності і визнається як правопо-рушення.

Правопорушення -- це соціальне небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке пе-редбачено чинним законодавством і за яке встановлена юри-дична відповідальність.

Враховуючи транспортну специфіку і особливості транс-портного права вважається доцільним зазначити, що законо-давець не випадково виділяє всі транспортні правопорушен-ня, як у кримінальному кодексі (Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. КК), так і в адмі-ністративному (Глава 10. Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв'язку. КпАП), у відокремлені самостійні групи. Це ще раз підкреслює, нага-дує про наявність у правовій системі окремої, комплексної галузі права -- транспортного права, правовідносини якого захищаються нормами кримінального, адміністративного, цивільного та інших галузей права.

Виокремлення транспортних правопорушень у самостійні групи зумовлено наявністю в усіх транспортних правопору-шеннях єдиного родового об'єкта, загальних рис в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін, а також спільних вимог до суб'єктів правопорушень. Характерною особливістю цих пра-вопорушень є те, що їх вчинення відбувається у певній сфері діяльності, де взаємодія людини з транспортним засобом яв-ляє (складає) собою джерело підвищеної небезпеки.

Аналіз складу транспортних правопорушень дозволяє ви-значити таке.

1. Об'єктом транспортних правопорушень є суспільні від-носини у сфері безпеки руху і експлуатації транспорту та своєчасного, гарантованого переміщення пасажирів, вантажів і багажу. Причому безпека руху транспорту тісно пов'язана з громадською безпекою.

Звичайно, в диспозиціях складу про транспортні злочини в новій редакції Кримінального кодексу України не зазначено про громадську безпеку. Але, на наш погляд, забезпечення охорони життя і здоров'я людей, матеріальних цінностей, навколишнього середовища, безаварійної роботи транспорту в цілому є складовими громадської безпеки.

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспор-ту криє в собі небезпеку заподіяння шкоди здоров'ю та жит-тю людини або господарським інтересам. Наслідками цих правопорушень бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, забруднення навколишнього середовища та значні матеріальні збитки, порушуються графіки руху транспортних засобів та дезорганізується робота транспортних підприємств.

2. Об'єктивна сторона характеризується протиправною поведінкою (дією чи бездіяльністю) суб'єкта правопорушен-ня; настанням шкідливих наслідків і причинного зв'язку між порушенням правил, норм і стандартів (дією), настанням шкідливих наслідків. Кваліфікуючими ознаками об'єктивної сторони можуть бути: повторність вчинення правопорушення або за попереднім зговором групою осіб; настання нещасних випадків з людьми або інших тяжких наслідків; створення загрози для життя або здоров'я людей; створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, ванта-жів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна.

Майже половина статей, що передбачають відповідаль-ність за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (статті 276, 281, 282, 286, 288, 29Ї КК; статті 109-121, 124, 127, 128, 133, 136-138, 140-141 КлАП) мають бланкетні диспозиції, для застосування яких необхідно звертатися до інших нормативних актів (законів, положень, правил, інструкцій тощо).

Суб'єктами правопорушень на транспорті можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку, а в окремих випадках особи, яким виповнилося 14 років, а також посадові особи. Суб'єктами цивільно-правових порушень можуть бути й юридичні особи, у випадках прямо передбачених законодавством юридичні особи можуть бути суб'єктами і адмініст-ративних правопорушень (проступків).

Суб'єктивна сторона правопорушень на транспорті ха-рактеризується певним виявом зовнішнього протиправного діяння, в якому відображається мотив, мета та волевиявлення особи в цілому. Суб'єктивна сторона складу правопорушень --це внутрішні процеси, які відбуваються у психіці особи підчас вчинення правопорушення, характерними сторонами якої є вина (умисна або необережна).

Теорія права визначає відповідну класифікацію, за якою всі правопорушення поділяють на дві групи: злочини та про-ступки. Проступки, у свою чергу, класифікуються на адмі-ністративні, цивільно-правові та дисциплінарні.

Отже, зазначений вище склад транспортних правопорушень та характеристика його складових стосується в основному кримінальних злочинів і адміністративних проступків на транспорті.

Злочини відрізняються від інших правопорушень рівнем суспільної небезпеки, який визначається характером пору-шень суспільних відносин, розміром заподіяної шкоди, спо-собом вчинення правопорушення, характеристикою суб'єкта, особливостями суб'єктивної сторони тощо. Щоправда, у ба-гатьох випадках склади злочинів й адміністративних проступ-ків за об'єктом посягання мають багато схожих ознак. На практиці правопорушення одного й того виду у сфері транс-портної діяльності в одному випадку може бути злочином, а в іншому -- адміністративним проступком, якщо певна дія не спричинила потерплому середньої тяжкості тілесне ушко-дження, загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Прикладом цього може бути випуск в експлуатацію тех-нічно несправних засобів або інше порушення їх експлуата-ції, якщо це спричинило потерпілому середньої тяжкості ті-лесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або його смерть. Відповідно до ст. 287 Кримінального кодексу України такі дії кваліфікуються як злочин. Порушення тими ж суб'єк-тами тих же правил, яке не призвело до вказаних наслідків розглядається як адміністративний проступок, передбачений ст. 128 Кодексу України про адміністративні правопору-шення.

Аналогічно побудовані склади й інших правопорушень на транспорті: порушення шляхів сполучення і транспортних за-собів (ст. 277 КК і відповідна ст. 124 КпАП); порушення пра-вил повітряних польотів (ст. 281 КК і відповідна ст. 111 КпАП); порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті (ст. 283 КК і відповідна ст. 109 КпАП); порушення правил безпеки дорожнього руху або екс-плуатації транспорту особами, які керують транспортними за-собами (ст. 286 КК і відповідна ст. 121 КпАП) і т. д.

Аналіз цих складів правопорушень показує, що криміналь-ним злочином законодавець визнає не сам факт порушення чинних правил, а таке порушення правил, яке спричинило тяжкі наслідки. Усі інші правопорушення, які не спричинили тяжких наслідків, розглядаються як адміністративні проступ-ки. Приблизно такі підходи до класифікації проступків зроб-лено і в проекті нового Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стосовно цивільно-правових проступків слід зазначити, що вони виникають в основному з договірних зобов'язань, де об'єктом правопорушення виступають суспільні відносини (права і обов'язки), визначені відповідним договором (уго-дою), а об'єктивна сторона характеризується невиконанням або неналежним виконанням обов'язків, передбачених дого-вором.

Особливістю цивільно-правових проступків і зобов'язань є те, що у них можуть брати участь і ті особи, які не є сторона-ми договору (угоди), тобто у випадках, передбачених домов-леністю сторін зобов'язання може породжувати для третіх осіб відповідні права і обов'язки. Наприклад, виникнення прав і обов'язків у вантажоодержувача при здійсненні догово-ру перевезення вантажу, багажовантажу тощо.

Отже, за правопорушення на транспорті законодавством України передбачена кримінальна, адміністративна та цивіль-но-правова відповідальність, аналіз яких потребує досконало-го дослідження, всебічного обґрунтування, виявлення тих процесів, які спричиняють правопорушення та вироблення запобіжних заходів щодо попередження правопорушень.

Транспортні злочини та особливості кримінальної відповідальності

Законом України «Про транспорт», як уже зазначало-ся, встановлена Єдина транспортна система України, яку, відповідно до ст. 21 складають:

1) транспорт загального користування (залізнич-ний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а та-кож міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

шляхи сполучення загального користування.

У Законі зазначено, що єдина транспортна система має розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, до складу якої входять: підприємства транспорту; рухомий склад; вокзали, станції, порти, пристані; навчальні заклади; ремонтно-будівельні організації та со-ціально-побутові заклади; інші підприємства, установи та ор-ганізації незалежно від форм власності, що забезпечують ро-боту транспорту (статті 22, 24, 27, ЗО, 32, 43, 36 Закону).

У цьому Законі визначено також, що експлуатація транс-портної системи в Україні повинна забезпечити безпеку жит-тя і здоров'я громадян, збереження вантажів, що перевозять-ся, та охорону навколишнього природного середовища (статті 14, 16 Закону). Працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну підготовку і за станом здоров'я бути здатними якісно виконувати свої обов'язки.

Законом передбачено, що частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів і шляхів сполучення, де здійснюються рух транспортних засобів, ма-неврові та вантажно-розвантажувальні роботи, є зонами підвищеної небезпеки. Перебування громадян у цих зонах за-бороняється (ч. З ст. 16 Закону).

За порушення правил і норм цього Закону та інших нор-мативних актів, що регулюють безпеку руху і експлуатації різ-них видів транспорту чинним законодавством передбачена кримінальна відповідальність. Усі склади злочинів у цій сфері в Кримінальному кодексі України законодавцем виділені в окремий розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» (Розділ XI КК) містяться в 17 статтях (стат-ті 276-292 КК).

Аналіз складу цих злочинів показує, що їх єдиним родовим об'єктом є: суспільні відносини у сфері безпечного руху та експлуатації транспорту або громадської безпеки у сфері фун-кціонування транспорту.

Об'єктивна сторона транспортних злочинів може бути ви-ражена (характеризується) як діями (наприклад, порушення правил безпеки руху, умисне руйнування шляхів сполучення, угон або захоплення рухомого складу і т. ін.), так і бездіяль-ністю (ненадання допомоги судну та особам, що зазнали ли-ха, випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів тощо).

Об'єктивна сторона транспортних злочинів складається із сукупності кількох ознак: протиправної поведінки; настання або створення загрози настання суспільна шкідливих наслідків і причинного зв'язку між порушенням зазначених правил і наста-нням шкідливих наслідків, а також цілої низки додаткових і кваліфікованих ознак.

Порушення правил безпеки руху або експлуатації транс-порту (статті 276, 286 КК), умисне руйнування або пошко-дження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення чи незаконне заволодіння транспортни-ми засобами (статті 278, 289 КК), блокування транспортних комунікацій чи захоплення транспортного підприємства або примушування працівника транспорту до невиконання своїх обов'язків (статті 279, 280 КК), порушення правил повітря-них польотів або використання повітряного простору (статті 281, 282 КК), самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283), випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів (ст. 287 КК), порушення правил убезпе-чення дорожнього руху (ст. 288 КК), знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засо-бу (ст. 290 КК), порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК), порушення або руйнування нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК) та інші протиправні діяння, зазначені у Кримінальному кодексі України, в транспортній сфері мо-жуть вчинятися шляхом дії або бездіяльності.

Зазначені діяння визнаються злочинними, якщо вони спричинили чи могли спричинити аварію поїзда, судна, пору-шили нормальну роботу транспорту, створили загрозу безпеці повітряних польотів, призвели до порушення нормальної ро-боти трубопроводів, створили небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, спричинили тяжкі тілесні ушкодження або смерть чи загибель людей.

При кваліфікації транспортних злочинів слід ретельно під-ходити до аналізу об'єктивної сторони, оскільки ціла низка статей має бланкетне викладення диспозиції. Це статті 276, 281, 282, 286, 288, 291 Кримінального кодексу України, де для з'ясування того, які правила руху чи експлуатації транспорту були порушені, необхідно звернутися до нормативних актів, чинних на залізничному, повітряному, водному та автомо-більному транспорті.

Прикладом таких нормативних актів можуть бути: Прави-ла технічної експлуатації залізниць; Правила перевезення вантажів; Статут залізниць; Правила технічної експлуатації метрополітену; Єдині правила ремонту і утримання автомо-більних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила корис-тування ними і охорони; Правила дорожнього руху; Кодекс торговельного мореплавства України; Повітряний кодекс Ук-раїни; Статут внутрішнього водного транспорту та інші нор-мативні акти -- закони, статути, постанови, інструкції, пра-вила, положення, технічні умови тощо, в яких установлюють-ся і закріплюються правила безпеки руху та експлуатації транспорту, наводяться основні положення та визначення тих чи інших явищ об'єктивних життєвих ситуацій..

Порушення правил безпеки руху та експлуатації (ст. 276 КК) може вчинятися шляхом перевищення встановленої швидко-сті руху, проїзд локомотива на заборонний сигнал, недоброя-кісного ремонту рухомого складу, невжиттям заходів для усу-нення несправності залізничної колії (поломка або гнилість шпал, розширення рейок, ненадійне їх скріплення), викорис-танням при ремонті транспортних засобів неякісного матеріа-лу, відхиленням від технічних і технологічних норм, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків. На створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків як на одну з умов ви-знання діянь злочинними вказується і в диспозиціях ч. 1 ст. 277, ч. 1 ст. 279, ч. І ст. 28ї, ч. 1 ст. 242 та інших статтях.

Під небезпекою для життя людей слід розуміти таке пору-шення захисту життєво важливих інтересів чи настання такої загрози оточуючого середовища, за яких у будь-який час мо-же статися загибель або каліцтво людей, настання смерті або спричинення тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушко-дження хоча б однієї особи. Така загроза має бути реальною, а смерть, загибель чи каліцтво людей не настали лише в силу випадкових обставин.

До інших тяжких наслідків відносять тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності кільком особам, легкі, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, катастрофа, аварія, руйнування жилих будинків та інших споруд, загибель цінно-го вантажу, велику перерву руху потягів або суден -- понад шість годин, істотне порушення їх розкладу тощо.

У диспозиціях деяких складів злочинів вказується на запо-діяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 276, ч. 2 ст. 277, ч. 2 ст. 281, ч. 2 ст. 282 КК), завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289 КК). Але законодавець не встановлює конкретних розмірів значної, великої, особливо великої матеріальної шкоди, як це має місце стосовно злочи-нів проти власності та деяких інших злочинів (наприклад, статті 176, 177, 185, 192, 199, 202, 207, 270 КК та інші).

У всіх випадках питання віднесення тих чи інших наслід-ків до категорії небезпечних для життя, інших тяжких наслід-ків, завдання значної чи великої матеріальної шкоди вирі-шується судом з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого особою діяння, обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, матеріального становища потерпілого тощо. На-приклад, незаконне заволодіння транспортним засобом, який належить інваліду і є основним засобом для його пересуван-ня, можливо, для оточуючих значної матеріальної шкоди й не складає, а для інваліда це може бути великою матеріальною шкодою.

Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК) -- умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засо-бів зв'язку чи сигналізації, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту.

Пошкодження може вчинятися різним способом -- ни-щенням сигнальних знаків, пошкодженням колії шляхом ви-буху, підпалу рухомого складу, розгвинчуванням рейок колії та ін. Але в усіх випадках злочином визнається таке діяння, яке реально спричинило або могло спричинити аварію чи по-рушення нормальної роботи транспорту. Тому пошкодження колії недіючої ділянки залізниці чи вирізування телеграфних проводів на закритих для плавання морських, річкових лініях не створюють складу злочину. До речі, викрадання шляхом Демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання за наявності певних ознак ква-ліфікується за ст. 188 КК.

Під катастрофою треба розуміти зіткнення рухомого скла-ду або суден, потоплення судна або затоплення його частин, викидання на берег, посадку на мілину, якщо це спричинило каліцтво або смерть членів екіпажу або пасажирів чи призве-ло до знищення або істотного пошкодження локомотивів, ру-хомого складу, шляхів сполучень, повітряних, морських, річ-кових суден тощо¹.

Аварія -- це подія, що сталася під час руху транспортних засобів, внаслідок якої відбулося зіткнення суден, чи схо-дження потяга з рейок, але які не призвели до загибелі людей хоча й заподіяли значну шкоду або порушили нормальну ро-боту транспорту.

Порушенням нормальної роботи транспорту, як один з при-кладів, вважається перерва в русі на строк понад ЗО хв., але не більше шести годин. До порушення нормальної роботи транспорту відноситься пошкодження рухомого складу і ван-тажів у незначних розмірах, приведення їх у непридатний для експлуатації стан.

Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітря-ного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК) характери-зується незаконним переміщенням або заволодінням заліз-ничним рухомим складом, повітряним, морським чи річко-вим судном, встановлення над ними контролю і вважається закінченим з моменту заволодіння транспортними засобами, а угон -- з початку руху транспортного засобу від місця його знаходження будь-яким способом переміщення.

Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (ст. 279) здійснюється різними способами, визначеними в законі -- шляхом влаштування пе-решкод, підключення енергопостачання чи іншими способа-ми. До цих способів можна віднести дії, пов'язані з перекрит-тям автомагістралей, шляхів сполучень, вулиць, розв'язок не тільки транспортними засобами, шлагбаумами, завалами, а й людьми, встановленням постів-спостерігачів, перешкодженням працівниками транспортного органу виконувати свої трудові обов'язки, припиненням постачання електроенергії, водозабезпечення, відключенням зв'язку, здійсненням фі-нансового впливу, встановленням контролю і перекриттям входу-виходу на вокзалах, станціях, аеропортах, портах, інших підприємствах транспорту або їх структурних підрозділах.

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є спричинення за-гибелі людей (ч. 3), під якою слід розуміти загибель однієї або кількох осіб.

Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (ст. 280 КК) здійснюється шляхом по-грози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб.

Примушування -- це усвідомлені на матеріальних, майно-вих, моральних, речових, фізичних, особистих та інших пре-тензіях (підґрунтях) дії, спрямовані на перешкодження вико-нання службових обов'язків працівником транспорту. На-приклад, вимога будь-якої особи до керівника транспортного підприємства про припинення перевезення вантажу певного власника або до контролера міського електричного транспор-ту про припинення перевірки білетів.

Погроза вбивством може бути виражена будь-яким спосо-бом (усно, письмово, жестом, демонстрацією зброї) погрози позбавити життя працівника транспорту чи близьких йому осіб. Погроза має місце при наявності реальних підстав боятися виконання вбивства, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна, виходячи із конкретних обставин -- місце, час, спосіб вираження, психічний стан винного, вимагання та умови їх виконання тощо. Злочин вва-жається закінченим у момент сприйняття погрози потерпілим чи іншою особою.

Порушення пілотом чи іншою особою, яка не є працівником повітряного транспорту (ст. 281 КК) правил повітряних польо-тів може здійснюватися різними способами, як то: невико-нання вимог загальних і спеціальних нормативних актів; нех-тування порадами диспетчерів; заняття повітряних транс-портних коридорів та ешелонів висот без відома і дозволу відповідних посадових осіб. Диспозиція ст. 281 -- бланкетна, а тому для з'ясування порушених правил необхідно звернути-ся до відповідних правил, настанов, інструкцій та інших до-кументів.

Порушення правил використання повітряного простору

(ст. 282 КК) -- порушення правил пуску ракет, проведення всіх видів стрільби, вибухових робіт або вчинення інших дій у повітряному просторі, якщо це створило загрозу безпеці по-вітряних польотів.

Під загрозою безпеки повітряних польотів слід розуміти такі порушення правил використання повітряного простору, за яких користувачі повітряним простором вимушені робити зміни маршрутів польоту, раптові відхилення від маршрутів, часткове або повне припинення польотів.

Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283 КК) може бути вчинене способом зупинки поїзда стоп-кра-ном, шляхом роз'єднання повітряної гальмівної магістралі та іншим способом (наприклад, шляхом використання дорожніх сигналів, світлових, візуальних і звукових загально прийнятих сигналів про зупинку поїзда).

Самовільність дій означає вчинення їх на власний розсуд, без потреби -- за відсутності ситуації крайньої необхідності, без дозволу працівника (провідника, начальника поїзда) за-лізничного транспорту. Злочинними вважаються дії, які ство-рили загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслі-дків або заподіяли шкоду здоров'ю потерпілого.

Ненадання допомога судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК), характеризується бездіяльністю капітана судна, ухиленням його від виконання обов'язку подання допомоги. Кодексом торговельного мореплавства України статтею 59 встановлено, що «Капітан судна зобов'язаний, якщо він може це зробити без серйозної загрози для свого судна і осіб, що знаходяться на ньому: 1) подати допомогу будь-якій виявле-ній в морі особі, якій загрожує загибель; 2) прямувати з мак-симальною швидкістю на допомогу тим, що гинуть, якщо йому повідомлено, що вони потребують допомоги, і якщо на такі дії з його боку можна розумно розраховувати». Стат-тею 60 КТМ на капітанів кожного із суден, що зіткнулися, покладається обов'язок після зіткнення надати допомогу ін-шому судну, його пасажирам й екіпажу.

Кримінальна відповідальність настає за умови, що кожен із капітанів мав можливість надати таку допомогу без серйоз-ної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів. То-му в кожному конкретному випадку необхідно встановити, чи мав можливість капітан судна надати допомогу іншому судну та особам, що зазнали лиха.

Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК) тягне кримінальну відповідальність неза-лежно від наявності можливості подати відомості про назву судна, порту прописки, місце свого відправлення та призначення, хоча в ст. 60 КТМ вказується, що капітани зобов'язані повідомити один одному зазначені дані «наскільки це можли-во». Повідомлення неправильних даних вважається як непо-відомлення необхідних відомостей про своє судно.

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуата-ції транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК) передбачає кримінальну відповідальність, якщо спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушко-дження, тяжке тілесне ушкодження чи смерть потерпілого (ч. 2) або загибель кількох осіб (ч. 3).

Згідно з приміткою до ст. 286 КК під транспортними засо-бами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі ви-ди автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли й інші механічні транспортні засоби. Під самохідними машинами розуміються дорожні, бу-дівельні, сільськогосподарські та інші спеціальні машини -- скрепери, екскаватори, автокрани, комбайни, картопле-, бу-рякозбиральні машини тощо.

Під іншими механічними транспортними засобами слід ро-зуміти «транспортний засіб, що приводиться в рух з допомо-гою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 см³), а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад З кВт»¹. З цього визначення випливає, що транспортний засіб з робочим об'ємом двигуна до 50 см³, а також не обладнані двигуном до транспортних засобів, за порушення правил ке-рування якими передбачена кримінальна відповідальність, не належать. Це можуть бути, наприклад, мопеди, велосипеди, мотоколяски, інвалідні коляски, що приводяться в рух мус-кульною силою рук, ніг, та інші.

Порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту може бути пов'язане з перевищенням швидкості руху, пору-шенням правил перевезення пасажирів, вантажів, недот-римання вимог регулюючих рух світлофорів інших сигналів тощо.

При визначенні заподіяної шкоди здоров'ю потерпілого треба враховувати медичні показники. Поняття тяжкого, се-редньої тяжкості тілесного ушкодження та легкого тілесного ушкодження дається в статтях 121, 122, 125 КК¹.

Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК) перед-бачає кримінальну відповідальність, якщо це спричинило по-терпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке ті-лесне ушкодження або його смерть.

З об'єктивної сторони злочин характеризується випуском в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, як, наприклад: дозвіл на виїзд у рейс з несправними гальмами, дефектами рульового управління, несправністю ос-вітлювальних приладів тощо; допуском до керування транс-портним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння чи не має права на керування транспортним засобом, чи інше грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпе-чують дорожній рух.

Під іншими грубими порушеннями правил експлуатації транспортних засобів, які забезпечують безпеку руху, слід ро-зуміти, наприклад, «допуск до керування транспортними за-собами осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами, грубе порушення режиму роботи водіїв, нездій-снення контролю за технічним станом транспортних засобів або невиконання інших вимог, що пред'являються відповід-ними нормативними актами до осіб, відповідальних за тех-нічний стан чи експлуатацію транспортних засобів»².

Допуск до керування може бути здійснено в різній формі -- шляхом видачі усного розпорядження щодо керування транспортним засобом; дозволу на керування; шляхом мовчазної згоди або письмового підтвердження про згоду на керування (підпис на разовій перепустці, відмітка в журналі випуску транспорту, маршрутному листі та ін.).

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убез-печення дорожнього руху (ст. 288 КК) передбачає кримінальну відповідальність у разі спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження, тяжкого тілесного ушко-дження або настання смерті потерпілого. Порушення правил, норм і стандартів стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху мають місце при будівництві, реконструкції, ремонті або утриманні шляхів, вулиць, залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів та інших шляхових споруд.

Вимоги щодо забезпечення безпеки дорожнього руху ви-значені Законом України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.¹, в якому містяться: права і обов'язки водіїв, пасажи-рів, пішоходів, велосипедистів, погоничів тварин, вимоги що-до виробництва транспортних засобів, будівництва, реконст-рукції і ремонту автомобільних доріг, вулиць, залізничних пе-реїздів; порядок їх утримання та права і обов'язки власників доріг і шляхових споруд; умови стандартизації І сертифікації, нормування дорожнього руху тощо. На основі цього закону розроблені і затверджені Постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни «Єдині правила ремонту і утримання автомобільних до-ріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ни-ми і охорони» від ЗО березня 1994 р. № 198².

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289) з будь-якою метою передбачає кримінальну відповідальність. У примітці 1 «Під незаконним заволодінням транспортним за-собом у цій статті слід розуміти вчинення умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Незаконне заволодіння може бути вчинено шляхом кра-діжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнен-ня або шляхом зловживання службовим становищем. Злочин вважається закінченим з моменту коли злочинець реально за-володів транспортним засобом.

Незаконне заволодіння транспортним засобом за поперед-ньою змовою групою осіб (ч. 2) визнається вчиненим, якщо йо-го спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздале-гідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК). За своїм характером така діяльність може розглядатися як просте об'єднання зусиль кількох осіб, за якою дії кожного мають бути однакові та спрямовані на вчинення злочину.

Вчинення злочину повторно визнається як вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187,6 188--191, 262 КК, тобто крадіжку, грабіж, роз-бій, вимагання, шахрайство, привласнення чужого майна та ті самі дії щодо «викрадення, привласнення, вимагання вог-непальної зброї, бойових припасів вибухових речовин, вибу-хових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства».

Незаконне заволодіння транспортним засобом організова-ною групою визнається у разі, «якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які поперед-ньо організувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розпо-ділом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи» (ч. З ст. 28 КК). У цьому випадку необхідна спільність дій осіб, які беруть участь в одному й тому ж злочині. Усі дії взаємообумовлені й водночас кожна дія окремого виконавця спрямована на до-сягнення єдиного злочинного результату.

Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290 КК), а саме: ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без доз-волу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу, що здійснюється різними способами.

Кримінальна відповідальність настає за сам факт знищен-ня і не потребує настання будь-яких наслідків.

Під знищенням слід розуміти механічне пошкодження іден-тифікаційних номерів, номерів двигуна, шасі або кузова шля-хом спилювання їх шліфувальним устаткуванням, розрізу-вальними апаратами, електро-, автогенозварювальними приладами, травленням кислотами, вирубуванням, вдавленням або іншим шляхом із застосуванням різних приладів.

Підробка або заміна передбачає виготовлення фальшивих, недійсних номерів або номерів, які хоча і відповідають реєст-раційним документам, але не належать цим транспортним за-собам. Мета такої підробки або заміни може бути різною (приховування викраденого транспортного засобу, його час-тини чи агрегату, вдалий продаж застарілого транспортного засобу як нового або як нетривалого перебування в екс-плуатації тощо), залежно від якої кваліфікація злочину може кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

Порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК), що забезпечують рух, тягне за собою кримінальну відповідаль-ність у разі, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення правил, що забезпечують рух, може бути вчи-нено на різних видах транспорту -- залізничному, повітряно-му, водному, автомобільному, електричному та іншому, включаючи велосипедний і гужовий.

Порушення правил може бути здійснено шляхом переїзду залізниці в непередбачених місцях; прогонки тварин без до-держання правил безпеки; проїзду на мопедах і велосипедах в заборонених місцях; порушення правил переходу, переїзду тощо.

Порушення здійснюється особами, які не належать до во-діїв транспортних засобів, що вказані в примітці до ст. 286 КК. До них відносяться водії мопедів, велосипедів і гужового транспорту, вершники, візники, погоничі, пішоходи, пасажи-ри тощо. Порушниками цих правил можуть бути й водії ма-ломірних суден.

Під маломірними суднами слід розуміти «самохідні судна з головними двигунами потужністю менше 75 к. с. (55 кВт) і несамохідні та парусні судна валовою місткістю менше 80 реєстрових тонн (або одиниць), а також моторні судна неза-лежно від потужності двигунів, але валовою місткістю не більше 10 реєстрових тонн (або одиниць) та самохідні судна (гребні човни вантажопідйомністю 100 і більше кілограмів, байдарки -- 150 і більше кілограмів та надувні судна -- 225 і більше кілограмів), що належать громадянам».