Транспортное право

Пошкодження об'єктів магістральних нафто- газо- та наф-топродуктопроводів (ст. 292 КК), відходів від них, а також тех-нологічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автома-тики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або спричинило небезпеку для життя людей.

Трубопровідний транспорт є складовою частиною єдиної транспортної системи України і його діяльність регулюється законами України «Про транспорт» та «Про трубопровідний транспорт», а також іншими нормативними актами.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується про-типравними діями, наслідками яких є пошкодження або руй-нування трубопроводу, об'єктів і споруд, пов'язаних з ним, виведення його з робочого стану. Пошкодження або руйну-вання може бути здійснено шляхом пробивання, розпилювання, просвердлення отворів у трубопроводі, вмотування вводів, порушення цілісності трубопроводу транспортними особами (екскаваторами, бульдозерами) при проведенні будівельних робіт, пошкодження вимірювальної техніки, вилучення засобів автоматики, зв'язку, сигналізації і т. ін.

Пошкодження або руйнування трубопроводу шляхом ви-буху, підпалу визнається як загально небезпечний спосіб і кваліфікується за ч. 2 ст. 292 КК.

Під руйнуванням слід розуміти повне або часткове знищен-ня ділянок трубопроводу, сховищ нафтопродуктів, газокомп-ресорних станцій, газорозподільників, відстійників, техніч-них пристроїв автоматики, вимірювальних приладів та інших об'єктів, приведення цих об'єктів до стану непридатності по-дальшого спільного використання.

Підсумуємо зазначене вище: в кожному окремому випадку при кваліфікації твго чи іншого злочину у сфері транспортної діяльності потрібен ретельний аналіз протиправних дій, вияв-лення всіх кваліфікуючих ознак злочину, особливостей вчи-нення та врахування об'єктивної поведінки та інших зовніш-ніх обставин, пов'язаних з вчиненням злочину, в яких знахо-дять свій вплив мотив, мета та волевиявлення особи (правопорушника). Тому для кваліфікації важливе значення має встановлення зв'язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом при вчиненні суспільне небезпеч-них діянь.

Суб'єктивна сторона злочинів проти безпеки руху та екс-плуатації транспорту характеризується основною і обов'язко-вою ознакою наявності вини особи, а саме психічним став-ленням особи щодо злочинного діяння та його наслідків у формі умислу чи необережності. Лише з? наявності вини можна говорити про склад злочину як про підставу кримі-нальної відповідальності. Законодавство розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину -- вину у формі умислу (ст. 24 КК) і вину у формі необережності (ст. 25 КК).

У формі умислу здійснюються злочини, коли особа усві-домлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинення. До таких злочинів у сфері транспортної діяльності можна віднести: пошкодження шляхів сполучень і транспорт-них засобів (ст. 277 КК); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 275 КК); блокування транспортних комунікацій (ст. 279 КК); примушування працівників транспорту до невиконання своїх обов'язків (ст. 280 КК); самовільне без нагальної потре-би зупинення поїзда (ст. 283 КК); ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК); неповідомлення ка-пітаном назви свого судна (ст. 285 КК); незаконне заволодін-ня транспортним засобом (ст. 289 КК); знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290 КК); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК), здійснення яких в основному характеризуються прямим умислом і лише злочини, передбачені статтями 277 і 292 можуть бути здійсне-ні як з прямим, так і з непрямим умислом, причому саме від-ношення особи до наслідків характеризується, як правило, необережною формою вини. Вчинення вищевказаних злочи-нів з корисливими мотивами створює сукупність злочинів (наприклад, угон або захоплення транспортних засобів, заво-лодіння транспортними засобами, які супроводжувалися умисним вбивством, пошкодження трубопроводу з метою розкрадання речовин, що містяться у трубопроводі). На нашу думку, вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, може складати повтор при кваліфікації цих злочинів, передбачених статтями 185--187, 189--191 КК, хоча законодавець у приміт-ці 1 до ст. 185 КК цього не встановлює.

У необережній формі вини визнається вчиненим злочин, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість на-стання суспільне небезпечних наслідків, але легковажно роз-раховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх перед-бачити.

У сфері транспортної діяльності до таких злочинів можна віднести: порушення безпечного руху або експлуатації заліз-ничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276 КК); порушення правил повітряних польотів (ст. 281 КК); пору-шення правил використання повітряного простору (ст. 282 КК); порушення правил безпеки дорожнього руху або екс-плуатації транспорту особами, які керують транспортними за-собами (ст. 286 КК); випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх екс-плуатації (ст. 287 КК); порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення дорожнього руху (ст. 288 КК); порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК), які ха-рактеризуються необережною формою вини -- злочинною самонадіяністю або злочинною недбалістю щодо наслідків злочину. Самі правила безпеки руху або експлуатації транс-порту можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

Суб'єктами транспортних злочинів можуть бути особи, які керували транспортними засобами або займалися їх ремон-том, або знаходилися у сфері діяльності транспорту і були зо-бов'язані виконувати відповідні правила безпеки дорожнього руху та експлуатацй транспорту.

Проте в деяких випадках законодавець чітко визначає суб'єкти злочину. Наприклад, суб'єктами злочину, передба-ченого ст. 276, можуть бути тільки працівники залізничного, водного чи повітряного транспорту, діяльність яких пов'яза-на: а) з перебуванням на роботі; б) виконанням обов'язків по безпеці руху, експлуатації чи ремонту транспортних засобів, колії, рухомого складу, засобів сигналізації тощо. Це можуть бути машиністи, диспетчери, чергові по станції; капітан пор-ту, його помічник, командири повітряних суден, пілоти, ра-дисти, майстри пунктів технічного огляду та інші особи. У ст. 281 передбачено, що суб'єктами злочину є особи, які не є працівниками повітряного транспорту, у статтях 284, 285 -- капітан судна чи особа, яка виконує його обов'язки, у ст. 287 -- особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів (це можуть бути як працівники держав-них і громадських підприємств, так і власники, водії індиві-дуальних транспортних засобів), у ст. 288 -- особа, відпові-дальна за будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання шляхів, вулиць, залізничних переїздів, інших шляхових спо-руд, або особа, яка виконує такі роботи.

Аналіз інших складів злочинів показує, шо суб'єктами зло-чинів, передбачених статтями 278, 283, можуть бути як робіт-ники відповідних видів транспорту (причому дії з самовільної зупинки поїзда працівником залізниці утворюють склад зло-чину, передбачений ст. 276), так і інші особи -- громадяни (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), а суб'єктами злочинів, передбачених статтями 277, 279, 280, 289, 290, 292, як правило, можуть бути особи, яким виповни-лося 16 років. До суб'єктів транспортних злочинів відносять-ся також особи, які відповідають за порядок використання повітряного простору -- ст. 282 (командири, начальники, тех-ніки безпеки), які керують транспортними засобами -- ст. 286 (причому не має значення відношення щодо власності транс-порту, наявності права на керування або керування за дору-ченням чи самовільно угнаним транспортним засобом), які незаконно заволоділи транспортним засобом -- ст. 289 (у да-ному випадку не є суб'єктами цього злочину особи, за якими транспортний засіб, закріплюється по роботі, а також особи, які вважають, що вони мають право на користування транс-портним засобом -- близькі родичі власника транспорту). Суб'єктами злочину, передбаченого ст. 291, можуть бути ве-лосипедисти, пішоходи, водії маломірних суден, мопедів, гу-жового транспорту, вершники, погоничі тварин тощо.

Законодавець визначив, що суб'єктами транспортних зло-чинів можуть бути особи, яким виповнилося 16 років. Але у двох випадках -- це пошкодження шляхів сполучення і транс-портних засобів (ст. 277 КК) та пошкодження об'єктів магіст-ральних нафто-, газо-, та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК) -- суб'єктами злочину можуть бути осудні особи 14-річ-ного віку у випадках настання аварії потяга чи аварії або по-жежі на трубопроводі.

Особливу групу складають норми, що встановлюють кримі-нальну відповідальність: за незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК); незакон-не перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК); порушення правил міжнарод-них польотів (ст. 334 КК); незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні (ст. 339 КК); порушення правил поведінки або експлуатації машин (ст. 415 КК); порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416 КК); порушення правил кораблеводіння (ст. 417 КК), які хоча і пов'язані якоюсь мірою з діяльністю транс-порту, але мають свій родовий об'єкт, суспільні відносини регламентуються спеціальними нормативними актами (поло-женнями, правилами, статутами та настановами). Родовими об'єктами цих злочинів є громадська безпека (статті 268, 269 КК), недоторканність державного кордону (ст. 334 КК), авто-ритет держави (ст. 339 КК) та встановлений порядок несення військової служби (статті 415--417 КК).

Загальна мета і принципи покарання визначені статтею 50 Кримінального кодексу України, в якій визнається, що пока-рання є заходом примусу, який застосовується від імені дер-жави і за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Виходячи з цього, суди при призначенні покарання в кож-ному випадку обговорюють питання про доцільність застосу-вання чи незастосування до винного того чи іншого виду по-карання у межах, передбачених санкцією правової норми, а також застосування до винного додаткової міри покарання -- позбавлення права керувати транспортними засобами (ст. 286 КК) або займати посади, пов'язані з відповідальністю за тех-нічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (ст. 287 КК). Це дає змогу втілювати в практику принципи індивідуа-лізації покарання, враховувати ступінь суспільної небезпеки, соціальну особливість суб'єкта, його відношення до вчинено-го злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у спра-вах про транспортні злочини» від 24 грудня 1982 р. № 7 зі змі-нами, внесеними Постановами Пленуму від 28 березня 1986 р. № 24 та від 4 червня 1993 р. № 3^і з цього приводу заз-начається, що при призначенні покарання слід виходити не тільки з наслідків, що настали, а враховувати характер і мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, ставлення винного до цих порушень, його поведінку після вчинення злочину, вину інших осіб, а також інші обставини, що пом'якшують та обтяжують відпо-відальність.

Адміністративні проступки на транспорті та особливості адміністративної відповідальності за них

Законом визначено, що адміністративним проступком визнається протиправна вина (умисна або необереж-на) дія чи бездіяльність, яка посягає на власність, права і обов'язки громадян, на державний або гро-мадський порядок, на встановлений порядок управління і за яку законодавством України передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

Аналіз цього визначення дозволяє виділити загально-пра-вові ознаки, які властиві адміністративному проступку.

По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, курін-ня в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях -- ч. З ст. 119 КпАП) чи бездіяльність (невиконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки до-рожнього руху -- ч. 1 ст. 128^і КпАП).

По-друге, антигромад-ська спрямованість адміністративного проступку, яка харак-теризується суспільною шкідливістю. Цю позицію підтверд-жує ч. 2 ст. 1 КК України, де вказується, що Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Тобто слід розуміти, що суспільне небезпечні діяння які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди (ч. 2 ст. 11 КК) не належать до злочинів і їх необхідно квалі-фікувати як інші правопорушення.

По-третє, до ознак адмі-ністративного проступку належить його протиправність, а са-ме, стосовно транспортного права, заборона транспортно-правовою нормою вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою.

По-четверте, важливою ознакою адміністративного проступку є винність, яка виражається як про-яв волі і свідомості особи, її психічного ставлення до відпо-відного вчинку і його наслідків. Діяння має бути вчинено умисно або з необережності.

По-п 'яте, юридичною ознакою адміністративного проступку є адміністративна карність, тоб-то протиправне, винне діяння буде визнано адміністративним проступком тільки тоді, коли за його вчинення передбачена адміністративна відповідальність, застосування якої у сфері транспортної діяльності має свої особливості.

Адміністративні проступки на транспорті мають свій, властивий тільки їм юридичний склад, під яким розуміється встановлена законодавством сукупність об'єктивних і суб'єк-тивних ознак. Наявність цих ознак є обов'язковою, оскільки діяння без таких ознак не є проступком. Пункт 1 ст. 247 КпАП визначає, що провадження в справі про адміністратив-не правопорушення не може бути розпочато, а розпочате під-лягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністратив-ного правопорушення.

В юридичній літературі загально визнаним є те, що струк-туру складу правопорушень складають: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона -- елементи проступку, які характеризують поведінку людини як взаємозв'язок і вза-ємозалежність вчинку (діяння) і свідомості, тобто об'єктив-ного і суб'єктивного.

Характеристика зазначених елементів дає можливість от-римати більш повне уявлення про зміст адміністративного проступку, його віднесення до тієї чи іншої сфери регулюван-ня суспільних відносин, їх охорони адміністративно-правови-ми санкціями. Характеристика кожного з елементів складу адміністративного проступку у сфері транспортної діяльності має на увазі таке.

Об'єкт -- це суспільні відносини на транспорті, які врегу-льовані правовими нормами і охороняються, в даному випад-ку, адміністративними санкціями. Ознаки об'єкта в багатьох випадках прямо зазначаються у статтях, якими передбачена адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті, що дає можливість класифікувати склади про-ступків або залежно від виду транспорту, або за змістом сус-пільних відносин.

Класифікація проступків залежно від виду транспорту (правопорушення на автомобільному, залізничному, морському, повітряному, річковому транспорті та електро-транспорті) дозволяє чіткіше визначити протиправні діяння і обрати оптимальний захід впливу на правопорушника з ура-хуванням особливостей експлуатації того чи іншого виду транспорту.

Класифікація проступків за змістом суспільних відносин допомагає структурувати суспільні відносини, визначити їх однорідні групи, виділити родовий об'єкт.

Родовим об'єктом адміністративних проступків на транс-порті є суспільні відносини у сфері порушення правил охоро-ни порядку і безпеки руху на транспорті, які утворюються в процесі експлуатації і користування різними видами транс-порту. Ці проступки загрожують життю та здоров'ю людей, посягають на порядок і безпеку руху, порядок експлуатації транспорту і управління у сфері дорожнього руху, завдають матеріальну шкоду транспортним засобам, рухомому складу, шляхам сполучення, порушують право власності.

Безпека руху -- одна з основних вимог експлуатації транс-порту. Частина 1 ст. 16 Закону «Про транспорт» зобов'язує підприємства транспорту забезпечити безпеку життя і здо-ров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів і охорону навколишнього природного середовища.

Відповідна регламентація безпеки руху дається в Законі України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р., в якому закріплюються права і обов'язки органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян у здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху (статті 11-- 13). Наприклад, у міністерствах, підприємствах та організа-ціях, що мають транспортні засоби, при чисельності зайнятих експлуатацією транспортних засобів понад 50 осіб, вводиться посада фахівця з безпеки дорожнього руху, а понад 500 осіб -- створюється служба безпеки дорожнього руху.

Безпека руху поїздів визначається в Законі України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року в статті 11 як комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, об-ладнання, механізмів і пристроїв.

Більш повна класифікація об'єктів проступків на транс-порті дозволяє виділити видові об'єкти як різновид родового об'єкта, але більш спільні для ряду проступків суспільні від-носини. Виходячи з цього всі проступки на транспорті можна класифікувати за ознаками об'єктів як:

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному, повітряному, морському, річковому транспорті --частини 1, 4, 5 ст. 109; частини 1, 2, 5 ст. 111; ст. 113; частини 1, 2 ст. 114; частини 1, 2, 4, 5 ст. 116; ст. 116^і; ч. 1 ст. 116²; ст. 116³; ч. 1 ст. 117; ст. 133 КпАП;

порушення водіями правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів (на автомобільному транспорті) --частини 1, 2, 3 ст. 121, статті 122--123 і 125 КпАП;

керування транспортними засобами або суднами особа-ми, що не мають на це права керування -- ч. 4 ст. 116;ст. 116^і; частини 1, 3 ст. 126; ч. 2 ст. 129 КпАП;

керування транспортними засобами або суднами, а та-кож допуск до керування ними осіб, які перебувають у стані сп'яніння -- статті 129--131 КпАП;

керування транспортними засобами або суднами, не за-реєстрованими в установленому порядку, з підробленими но-мерними знаками та експлуатація транспортних засобів зі
знищеними або підробленими номерами агрегатів -- ч. 1ст. 116; ч. 2 ст. 116^і; частини 4, 5 ст. 121; ст. 121^і КпАП;

випуск на лінію технічно несправних транспортних за-собів, а також випуск у плавання суден з несправностями, з якими заборонено їх експлуатацію -- ч. 1 ст. 116, ч. 2 ст. 116^і, ст. 128 КпАП;

порушення правил утримання споруд для стоянки су-ден, утримання доріг, норм і стандартів стосовно забезпечен-ня безпеки дорожнього руху, пошкодження магістральних трубопроводів, доріг, залізничних переїздів та інших споруд -- статті 118, 124, 128^і, 138-142 КпАП;

порушення правил руху пішоходами та іншими учасни-ками дорожнього руху -- ст. 127 КпАП; порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, повітряному та річковому транспорті -- ст. 120КпАП;

10) порушення правил громадського порядку і громадської безпеки на транспорті -- ч. З ст. 109; ч. 2 ст. 110; ч. 4 ст. 111; ст. 112; ч. 2 ст. 115; ч. З ст. 116; ч. З ст. 117; частини 2, З ст. 119; статті 122^і, 122², 124^і, 133^і, 133², 141, 185⁹ КпАП;

порушення правил, спрямованих на забезпечення схо-ронності вантажів та іншого майна -- ст. 134; ч. 2 ст. 126;статті 136, 137 КпАП;

порушення права власності -- ч. 2 ст. 109; ч. 1 ст. ПО;ч. З ст. 111; ч. З ст. 114; ч. 1 ст. 115; ч. З ст, 116; ч. 2 ст. 116²;ч. 2 ст. 117; ч. 1 ст. 119; статті 132, 134, 135 КпАП.

Аналіз зазначених проступків дає змогу визначити чотири основні видові об'єкти проступків у сфері транспортної діяльності, суспільні відносини яких регулюють:

порядок охорони і безпеки руху та транспорті;

порядок реєстрації і безпеки експлуатації транспорту;

громадський порядок і громадську безпеку на транспор-ті, порядок управління;

* право власності та майнові відносини на транспорті;

Об'єктивна сторона характеризується зовнішнім проявом посягання на об'єкт, який охороняється адміністративно-правовою санкцією. Вона включає в себе такі ознаки, як:

протиправне діяння -- дія чи бездіяльність;

шкідливі наслідки діяння;

причинний зв'язок між протиправним діянням і шкід-ливими наслідками, які наступили;

-- місце, час, умови та засоби вчинення правопорушення.
Протиправне діяння є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративного проступку. Забороняючи ті чи ін-ші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовнішні прояви (самовільний проїзд, пошкодження залізничної колії, порушення водіями правил руху, порушення правил випуску на лінію транспортних засобів і т. ін.), що характеризує саме діяння як протиправне, громадсько шкідливе.

Залежно від наявності шкідливих наслідків адміністратив-них проступків у сфері транспортної діяльності виділяють:

а) адміністративні проступки з матеріальним складом -- наприклад, порушення внутрішнього обладнання пасажир-ських вагонів, морських і річкових суден, автобусів, маршрут-них таксі, тролейбусів або трамваїв, залізничної колії, аерод-ромного устаткування і т. ін. -- коли передбачаються шкідли-ві наслідки у вигляді заподіяння певної матеріальної шкоди;

б) адміністративні проступки з формальним складом -- на-приклад, випуск судна в плавання без документів, проведен-ня без належного дозволу водолазних робіт, керування водія-ми транспортними засобами з технічними несправностями і т. ін. -- коли не передбачається настання шкідливих наслідків у вигляді певних матеріальних збитків.

Більшість транспортних проступків утворюють формальні склади, і при кваліфікації про притягнення до адміністратив-ної відповідальності достатньо установлення факту самої дії про порушення правил, норм і стандартів щодо безпеки руху та експлуатації транспорту і необов'язково установлення при-чинного зв'язку щодо настання або можливе настання шкід-ливих наслідків. Наприклад, керування транспортними засо-бами особами у стані сп'яніння (ст. 130 КпАП) не потребує настання будь-яких матеріальних наслідків, а достатньо само-го стану сп'яніння як підстави для притягнення до відпові-дальності.

При кваліфікації транспортних проступків з матеріальним складом необхідно встановлювати причинний зв'язок між протиправним діянням і настанням шкідливих наслідків. На-приклад, пошкодження споруд і пристроїв сигналізації та зв'язку (ч. З ст. 114, КпАП) потребує реального з'ясування пи-тань щодо особи правопорушника, характеру протиправних дій, їх зв'язок з настанням матеріальної шкоди, розмір запо-діяної шкоди тощо.

Розмір матеріальних наслідків може служити критерієм для кваліфікації протиправного діяння як адміністративного проступку або як злочину. Наприклад, руйнування або пошко-дження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридат-ний для експлуатації стан, якщо вони завдали великої матері-альної шкоди (ч. 2 ст. 277 КК), кваліфікуються як злочин; якщо такої шкоди не настало (ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. ПО, ч. З ст. 111,ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 116² КпАП та інші) -- як адмініст-ративний проступок.

Проте на відміну від кримінального злочину, де до обов'язкових ознак об'єктивної сторони включають шкідливі наслідки і причинний зв'язок, склади адміністративних про-ступків у своїй більшості конструюються законодавцем як формальні, вчинення яких не спричиняє будь-яких мате-ріальних наслідків.

Інші ознаки об'єктивної сторони -- місце, час, умови та засоби вчинення проступку встановлюються законодавством виходячи з реально існуючих явищ світу і врахуванням особ-ливостей транспортної діяльності.

Значну увагу законодавець приділяє місцю вчинення про-ступку, де йдеться про визначення відповідної території, на якій діють особливі правила поводження: самовільний проїзд у вантажних поїздах (ч. 1 ст. 109 КпАП); розміщення в районі аеропорту будь-яких знаків і пристроїв (ч. 1 ст. 111 КпАП); прохід або проїзд без належного дозволу по території аеро-портів (ч. 4 ст. 111 КпАП); куріння у невстановлених місцях (ч. З ст. 110, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 117, ч 3. ст. 119 КпАП); у пор-тових водах (ст. 114 КпАП); стоянка суден у плесі, на рейдах і портах (ч. 2 ч. 116 КпАП); викидання сміття та інших пред-метів з вікон і дверей вагонів поїздів, автобусів, тролейбусів, трамваїв (ч. З ст. 109, ч. З ст. 116², ч. 2 ст. 119 КпАП); місце дорожньої пригоди (ст. 122² КпАП) тощо.

Важливою ознакою дії є момент її вчинення, тому у складі проступку досить часто є уточнення про час його вчинення, посадка і висадка під час руху поїзда (ч. 1 ст. 109 КпАП); під час посадки на судно, в пункті слідування і під час висадки з суден (ч. 1 ст. 114, ч. 1 ст. 117 КпАП); недодержання правил по-дачі сигналів під час водолазних робіт (ч. 1 ст. 116² КпАП) і т. ін.

Нерідко у складі проступку присутні такі ознаки, як:

умови вчинення правопорушення -- порушення особли-вих умов і правил, зазначених у ліцензії на здійснення міжна-родних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів (ст. 133² КпАП);

способи вчинення -- перевищення водіями транспорт-них засобів і суден швидкості руху (ст. 122, ч. З ст. 116КпАП); самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів (ст. 132 КпАП);

засоби вчинення -- порушення правил дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об'ємом до 50 см³, велосипедами, а та-кож водіями та іншими особами (ч. 2 ст. 127 КпАП);

стан правопорушника -- керування транспортними засо-бами у стані сп'яніння (статті 129, 130 КпАП);

вид транспорту -- безквитковий проїзд (ст. 135 КпАП) у поїздах, в міському транспорті, автобусі, на суднах; вчинен-ня правопорушень на залізничному (статті 109--110 КпАП), повітряному (статті 111--113 КпАП), морському (статті 114--115 КпАП), річковому (статті 116--118 КпАП), автомобільно-
му транспорті та електротранспорті (ст. 119 КпАП).

Однією з ознак об'єктивної сторони є ознака участі у від-носинах з правопорушником представників органів держави: наприклад, невиконання особами, які перебувають на повіт-ряному судні, розпоряджень командира судна (ч. 1 ст. 112 КпАП); невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу (ст. 122² КпАП); перешкодження проведенню працівником міліції огляду транспортних засобів (ст. 122³ КпАП); ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам (ст. 124^і КпАП); порушення посадовими особами визначеного поряд-ку погодження з державною автоінспекцією маршрутів руху, обладнання шляхів і т. ін. (ч. 2 ст. 140 КпАП); злісна непоко-ра законному розпорядженню або вимозі працівника транс-порту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. І85⁹ КпАП), а також невиконання вимог посадових осіб органів морського та річкового транспорту (ст. 188¹⁵ КпАП).

У цілому ряді випадків законодавець використовує повторне протягом року вчинення правопорушення, наста-ння шкідливих наслідків та розмір шкоди як критерії, з допомо-гою яких розмежовуються прості і кваліфіковані склади про-ступків.

До кваліфікованих складів відносять: повторне протягом року керування транспортними засобами, не зареєстровани-ми у встановленому порядку, з підробленим номером, без но-мерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу, а так само з умисно прихованим номерним знаком (ч. 5 ст. 121 КпАП); повторне протягом року керування транспортними засобами у стані сп'яніння (ч. 2 ст. 130 КпАП); повторне протягом року порушення правил охорони магістральних трубопроводів (ч. 2 ст. 138 КпАП); створення аварійної обстановки (ч. 4 ст. 122, ч. 2 ст. 122^і КпАП); ство-рення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна (ч. З ст. 123, ст. 124, ч. 4 ст. 127, ч. 2 ст. 128^і, ч. 2 ст. 139, ч. 4 ст. 140 КпАП).

Реєстрація, перереєстрація транспортних засобів і приче-пів до них здійснюється в Державтоінспекції незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбан-ня або митного оформлення, або переобладнання чи ремон-ту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних докумен-тів. Інші механічні транспортні засоби (машини військових частин, технологічні транспортні засоби, трамваї, тролейбу-си, гоночні, спортивні машини, трактори, самохідні машини, сільськогосподарська техніка) підлягають відомчій реєстрації (ст. 34 Закону України «Про дорожній рух»).

Порядок державної реєстрації та обліку, контролю за від-повідністю номерних знаків і номерів агрегатів установлюєть-ся Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, ав-тобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, приче-пів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими Постано-вою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1338 (пункти 3, 7, 14, 15, 20, 21 та інші), а також Правилами до-рожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Мініст-рів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (пункти 30.1, 30.2, 31.3 та інші).

Під створенням аварійної обстановки слід розуміти такі порушення правил безпеки руху (перевищення швидкості, порушення правил обгону, недодержання вимог дорожніх знаків чи розмітки шляхів проїзної частини шляхів, групове -- «рокери» -- пересування на мотоциклах, непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, порушення дорож-нього руху особами в стані сп'яніння, невиконання норм і стандартів при виготовленні транспортних засобів, запасних частин до них, пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, забруднення шляхового покриття тощо), які примусили учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху, вимоги Інших заходів щодо за-безпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян.

Під керуванням транспортними засобами особами, які не мають права керування, слід розуміти керування транспорт-ними засобами будь-якою особою, в тому числі і водіями, які не пред'явили для перевірки відповідних документів (посвід-чення). У даному випадку не мають значення відношення особи, яка керує, до транспортного засобу, тобто чи є вона власником або орендарем транспортного засобу, керує ним за дорученням, наказом, розпорядженням керівника підприєм-ства, організації, закладу чи самовільно угнала його, є вона працівником транспорту чи ні. Не мають значення і обстави-ни, пов'язані з відсутністю в особи посвідчення на право ке-рування транспортним засобом (крадіжка, втрата, приведен-ня в непридатність, пожежа) або позбавлення її такого права в адміністративному чи судовому порядку.

Основні положення щодо допуску до керування транс-портними засобами регламентуються ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» та Положенням про порядок видачі по-свідчень водія та допуску громадян до керування транспорт-ними засобами, затвердженим Постановою Кабінету Мініст-рів України від 8 травня 1993 р. № 340. Цими актами установ-люється, що кожний громадянин, який досяг установленого віку та не має медичних протипоказань, може отримати право на керування транспортними засобами. Для керування:

мототранспортними засобами і мотоколясками установ-люється 16-річний вік;

автомобілями всіх видів і категорій (за винятком авто-бусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення понад вісім пасажирів), трамваями і тролейбусами -- 18-річний вік;

автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення понад вісім пасажирів -- 19-річний вік.

Під керуванням транспортними засобами або суднами осо-бами у стані сп'яніння слід розуміти не тільки алкогольне сп'яніння, при цьому кількість випитого спиртного не має значення, а й наркотичне чи інше сп'яніння, факт якого за-свідчується відповідно до Інструкції про порядок направлен-ня громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних за-собів, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України, МЮ України від 24 лютого 1995 р. № 114/38/15-36-18. Для настання відповідальності не має значення як довго керував винний транспортним засобом. Проступок вважається закін-ченим з моменту, коли особа в стані сп'яніння привела в рух транспортний засіб.

Суб'єкт адміністративного проступку на транспорті характе-ризується окремими ознаками, за якими особа визнається як той, хто вчинив проступок. До ознак відносяться: осудність особи, її вік та виконання визначених законом протиправних діянь. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні. Відповідно до цього і суб'єктів прийнято поді-ляти на загальні та спеціальні.

Загальні ознаки властиві будь-якому суб'єкту, будь-якій особі, що піддається адміністративному стягненню. До за-гальних ознак належить вік і осудність.

Вік, після досягнення якого наступає адміністративна від-повідальність, встановлюється ст. 12 КпАП -- з 16 років. Це загальне положення стосується і адміністративних проступків на транспорті. Отже, загальним суб'єктом транспортних про-ступків буде особа 16-річного віку, звичайно осудна (деліктоздатна).

Осудність -- це здатність особи усвідомлювати свої дії, ке-рувати ними і нести за них відповідальність¹.

Спеціальними ознаками визнаються такі, які вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють ди-ференціювати відповідальність різних категорій осіб і впли-вають на кваліфікацію правопорушення.

Наявність у конкретних складах правопорушень додатко-вих, специфічних характеристик суб'єкта відокремлює його від загального суб'єкта. Такі суб'єкти називаються спеціаль-ними. Стосовно правопорушень на транспорті до них можна віднести, наприклад, посадових осіб; командира повітряного судна; капітанів суден; судноводіїв; водіїв; осіб, які не мають права керування; пішоходів; водіїв велосипедів; водіїв-осіб, які перебувають у стані сп'яніння; землекористувачів тощо.

Правопорушення на транспорті здійснюють крім загальних і спеціальних суб'єктів ще й інші особи, пра-вовий статус яких визначається законом й іншими норматив-ними актами, але характеристики цих осіб як суб'єктів не входять до складу правопорушень. Це особливі суб'єкти, до них належать: неповнолітні; військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані; рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ; депутати; інваліди. Наявність особ-ливих ознак не впливає на кваліфікацію проступку, але останні можуть впливати на вид і розмір стягнення та поря-док притягнення до відповідальності. Так, у разі вчинення транспортних проступків неповнолітніми від 16 до 18 років (статті 121--127, частини 1, 2 ст. 130 КпАП), вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Але з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до них можуть бути застосовані: 1) зобов'я-зання публічно або в іншій формі просити вибачення у по-терпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють (ст. 24^і КпАП). За вчинення інших транс-портних проступків до них застосовуються тільки зазначені вище заходи впливу. Отже, як бачимо, до неповнолітніх адмі-ністративні стягнення за транспортні проступки майже не за-стосовуються, хоча життєва дійсність потребує більш суворо-го реагування з боку держави.

Законодавцем не досить повно (чітко) виписана адмініст-ративна відповідальність військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ за проступки у сфері транс-портної діяльності. Статтею 15 КпАП передбачено, що вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підста-вах за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, в інших випадках не-суть відповідальність за дисциплінарними статутами.

Якщо дотримуватися букви закону, то зазначені особи мо-жуть притягатися до адміністративної відповідальності на за-гальних підставах тільки за порушення у сфері безпеки до-рожнього руху, тобто за статтями 121 -- 130, 140 КпАП, у всіх інших випадках правопорушення на транспорті -- за дисцип-лінарними статутами.

Такі суттєві проступки, як порушення правил безпеки руху на залізничному, повітряному, морському, річковому транс-порті та маломірних суднах, порушення правил пожежної безпеки на цих видах транспорту (частини 1, 2 ст. 109, частини 1, 3, 5 ст. 111, ст, 113, частини 2, 3 ст. 114, статті 116, 116^і, 11 б², 120 КпАП), самовільне використання з корисли-вою метою транспортних засобів (ст. 132 КпАП), порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів (ст. 133 КпАП), порушення Правил охорони магістральних трубопро-водів (ст. 138 КпАП) залишилися поза увагою законодавця щодо адміністративної відповідальності на загальних підста-вах осіб, зазначених у ст. 15 КпАП. У зазначених випадках ці особи несуть відповідальність за дисциплінарними статутами, що, звичайно, має значні відмінності від адміністративної відповідальності та різні юридичні наслідки.

Суб'єктивна сторона адміністративних проступків на транспорті описує психічне ставлення суб'єкта до скоєного ним діяння і його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони є: вина, мотив та мета.

Вина -- це усвідомлення (передбачення) особою недопус-тимості протиправної поведінки і можливості настання пов'язаних з поведінкою результатів. У деяких випадках це нехтування інтересів суспільства і конкретних громадян, не-гативне психічне ставлення до них. При кваліфікації про-ступків суд або орган, який розглядає справу про адміністра-тивний проступок, повинен з'ясувати ставлення винної особи до наслідків порушення правил безпеки руху та експлу-атації транспорту, враховувати характер і мотиви допущених порушень, особу винного й інші обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність¹.

Вина є основною, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, вона охоплює дві можливі форми свідомості -- на-мір і необережність, тобто умисна вина і необережна вина.

Правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Кількість проступків, що здійснюються на транспорті тільки умисно, досить значна (наприклад, статті 109--119, части-ни 4, 5 ст. 121, статті 121^l-122і 130-132, 133-138 КпАП та інші), але намір прямо названий як ознака складу проступку лише в ч. З ст. 116, частини 4, 5 ст. 121 КпАП.

Правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість на-стання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але лег-коважно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і мог-ла їх передбачити. На відміну від умисної вини, вина з необе-режності пов'язується з психічним ставленням винної особи не до усвідомлення протиправної поведінки, а з психічним ставленням до настання шкідливих наслідків. З необережно-сті на транспорті теж вчинюється значна кількість проступків (наприклад, ч. 2 ст. 116, ст. 120, частини 1, 2, 3 ст. 121, статті 123--129, 133, 139--142 КпАП), які характеризуються в основ-ному як відсутність належної уваги, обачності, легковажною самовпевненістю.

Мотив та мета -- це факультативні ознаки суб'єктивної сторони. Мета як уявне бачення наслідків у результаті вчи-нення проступку. Хоча у складі транспортних проступків тільки в одному випадку (ст. 132) вказана мета як конструк-тивна ознака і підлягає встановленню, але мотив і мета майже завжди присутні там, де є намір і обов'язково постає питання про їх установлення, оскільки в ряді випадків вони мають юридичне значення.

Про вчинення адміністративного проступку на транспорті складається протокол уповноваженим на те посадовою осо-бою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформляється на місці вчинення проступку.

До таких випадків відносять проступки, передбачені ч. 1 ст. 109, статтями ПО, 115, частинами 1, 3 і 5 ст. 116, ч. З ст. 11 б², частинами 1, 3 ст. 117 (при накладенні адміністра-тивного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, частинами 3, 4 і 5 ст. 133^і, статтями 134, 135 КпАП, якщо особа не оспорює до-пущене порушення і адміністративне стягнення.

Зазначені випадки не є виключними, можуть бути й інші, передбачені законом випадки. Але якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається, то обов'язково скла-дається протокол про адміністративний проступок.

Складати протоколи про адміністративні проступки мають право посадові особи органів, до компетенції яких законом віднесено розгляд справ про ці адміністративні проступки. Проте є ціла низка адміністративних проступків, які підві-домчі адміністративним комісіям державних адміністрацій, виконавчим органам сільських, селищних Рад та місцевим (районним) судам. Звичайно, що ані адміністративні комісії, ані суди складати протоколи не можуть. У такому разі зако-нодавець значно розширює, але строго регламентує коло осіб, яким надається право складати протоколи про адміністратив-ні проступки (ст. 255 КпАП).

Складати протоколи про адміністративні проступки на транспорті мають право уповноважені на те особи таких ор-ганів: внутрішніх справ; державного пожежного нагляду; за-лізничного транспорту; морського та річкового транспорту; повітряного транспорту; автомобільного транспорту та елек-тротранспорту. Це посадові особи внутрішніх справ на транс-порті, працівники ДАІ, державні інспектори, головні держав-ні інспектори пожежної охорони, начальники станцій, пор-тів, вокзалів, контролери-ревізори, капітани морських портів, суден, начальники Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства, його заступники, керівники спеціаль-но уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивіль-ної авіації, інші посадові особи, перелік яких дається у стат-тях 222, 223--229 КпАП. Крім того, відповідно до ст. 255 КпАП, протоколи про адміністративні проступки мають пра-во складати: власники підприємств, установ, організацій або уповноважений ними орган про самовільне використання транспортних засобів (ст. 132 КпАП); член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 121--128, частини 1, 2 ст. 129, частини 1, 2 ст. 130, статті 139, 140 КпАП); позаштатний інспектор Голо-вної державної інспекції України з безпеки судноплавства (ст. 116, ч. 2 ст. 116^і, ч. З ст. 116², ч. 1 ст. 117, ст. 118, ч. З ст. 129, частини 3, 4 ст. 130, ст. 131 КпАП); посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху про правопору-шення, вчинені військовослужбовцями і військовозобов'язаними, призваними на збори, -- ч. 4 ст. 122, статті 122^і, 122², ч. З ст. 123, ст. 124, частини 1, 2 ст. 130, ч. 1 ст. 132 КпАП, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами, які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Правом розглядати справи про адміністративні проступки у сфері транспортної діяльності і накладати адміністративні стягнення наділені: адміністративні комісії при виконавчих органах місцевих рад (ст. 218 КпАП); місцеві (районні) суди (ст. 221 КпАП); органи внутрішніх справ (ст. 222 КпАП); ор-гани державного пожежного нагляду (ст. 223 КпАП); органи залізничного транспорту (ст. 224 КпАП); органи морського та річкового транспорту (ст. 225 КпАП); органи повітряного транспорту (ст. 228 КпАП); органи автомобільного транспор-ту та електротранспорту (ст. 229 КпАП); Військова інспекція безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України (ст. 235^і КпАП).

Компетенція, повноваження зазначених органів строго регламентована, обсяг адміністративно-юрисдикційних пов-новажень значною мірою залежить від посади, що обіймає особа, рівня органу в ієрархічній структурі їх побудови. На-приклад, розмір штрафу, що накладається начальниками лі-нійних пунктів міліції, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; головний державний інспектор з пожежного нагляду центральних орга-нів має право накладати штраф на посадових осіб до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а головний державний інспектор місцевих органів -- на посадових осіб до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За таким же принципом у статті 225 КпАП визначена компетен-ція посадових осіб щодо розгляду адміністративних проступ-ків на транспорті за їх складом. Аналогічно вирішується це питання і в органах повітряного транспорту (ст. 228 КпАП).

За вчинення адміністративних проступків на транспорті застосовують такі стягнення, як попередження, штраф, оплатне вилучення транспортного засобу, позбавлення права керування транспортними засобами.

Найбільш поширене адміністративне стягнення -- це штраф. Понад двадцять складів проступків передбачають таке стягнення, як попередження, у чотирнадцяти випадках пе-редбачено таке стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами і лише у двох випадках передбачено сплатне вилучення транспортного засобу (ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 130 КпАП).

Адміністративні санкції мають широкий діапазон альтер-нативних стягнень. Це дає змогу правозастосовному органу (посадовій особі), що розглядає адміністративні правопору-шення, більш об'єктивно визначитися із застосуванням того чи іншого стягнення з урахуванням особи правопорушника, його майнового стану, поведінки після вчинення проступку, характеру проступку тощо.

Адміністративне стягнення, як зазначено у ст. 23 КпАП, є мірою відповідальності, але застосування адміністративної відповідальності у сфері транспортної діяльності характери-зується особливостями її юридичної природи, специфікою багатоманітності суспільних відносин на транспорті, встанов-ленням адміністративно-правових санкцій за порушення норм не тільки у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності, а й норм суто транспортного та інших галузей права.

Це зумовлено тим, що:

по-перше, диспозиції багатьох правових норм, якими пе-редбачена адміністративна відповідальність, як і в криміналь-ному праві, є бланкетними. Тому при застосуванні заходів адміністративного стягнення необхідно звертатися до інших нормативних актів, окремих технічних норм, які встанов-люють правила охорони, порядку і безпеки руху транспорт-них засобів (наприклад, Правила технічної експлуатації заліз-ниць України)¹, Правила користування транспортними засо-бами, поведінки і безпеки громадян на транспорті, утримання земельних ділянок, прилеглих до шляхів сполучень тощо;

по-друге, транспорт є джерелом підвищеної небезпек» (ч. З ст. 6 Закону «Про транспорт») і тому поряд з притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності застосо-вуються заходи адміністративного впливу (заборона випуску транспортних засобів, припинення діяльності, відсторонення від керування транспортними засобами та інші міри адмініст-ративного попередження та припинення);

по-третє, багатоманітність органів і посадових осіб, які складають протоколи та розглядають справи про адміністративні проступки на транспорті, забезпечує кваліфікований розгляд справи з точки зору відповідності чи невідповідності дій порушника чинним нормативним актам;

по-четверте, справи про окремі адміністративні проступ-ки на транспорті на відміну від інших проступків можуть роз-глядатися не тільки за місцем вчинення правопорушення, а й за місцем обліку транспортних засобів або за місцем прожи-вання порушника, що не пов'язує правозастосовчий орган та правопорушника у просторі;

по-п 'яте, адміністративна відповідальність, на відміну від кримінальної чи цивільно-правової, встановлюється за про-типравну, винну дію, яка не пов'язана з настанням шкідли-вих наслідків.

Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань

Специфічні ознаки правових відносин у сфері транспортної діяльності, їх складний характер та особли-вості зобов'язань суб'єктів перевезень накладають відбиток і на умови їх відповідальності. Основні положення та умови відповідальності підпри-ємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якій зазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажи-рів і багажу відповідальність підприємств транспорту визна-чається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами. За шкоду, заподіяну внаслі-док загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час ко-ристування транспортом як джерелом підвищеної небезпеки, підприємства транспорту несуть відповідальність у порядку,

встановленому чинним законодавством України, тобто на за-гальних умовах. За втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фак-тичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата, неста-ча, псування або пошкодження сталися не з його вини.

Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимога-ми, умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту, а в деяких випадках знайшли свій подальший розвиток (наприклад, Закон Украї-ни «Про автомобільний транспорт» -- ст. 68, Статут залізниць України -- статті 111, 113 та інші щодо презуміровання (при-пущення вини перевізника).