Транспортное право

Таким чином для визнання правовідношення транспортним необхідна сукупність усіх зазначених вище ознак.

Транспортні правовідносини мають свою структуру, яка складається з таких елементів:

а) юридична основа;

б) юридичні факти;

в) суб'єкти транспортних правовідносин;

г) об'єкти транспортних правовідносин;
ґ) зміст правовідношення.

Транспортні правовідносини є багатогранними за своїм змістом і формами, умовами функціонування і розвитку та іншими ознаками, їх можна класифікувати за інститутами й нормами транспортного права, за суб'єктами і об'єктами транспортних правовідносин, за повноваженнями, за просто-ром і часом, за організаційними і правовими формами тощо. Транспортні правовідносини можна поділити також за зміс-том на матеріальні і процесуальні, за формою -- на коротко-термінові й довготермінові; за простором -- на місцеві, регіо-нальні та загальнодержавні; за правовою природою -- на пра-вомірні та протиправні.

Головну і найбільш важливу частину, на нашу думку, транспортних правовідносин складає діяльність відповідних органів з організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень та діяльності по надан-ню транспортних послуг і забезпечення потреб населення і виробництва в перевезеннях. За характером юридичних зв'язків між сторонами транспортні правовідносини поділяються на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні транспортні правовідносини -- це відносини субординаційного характеру. Вони виражають юридичну за-лежність однієї сторони від другої. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади як, наприклад, відно-сини між Міністерством транспорту України і Державною ад-міністрацією залізничного транспорту (Укрзалізниця). Вони, як правило, виникають з приводу організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполу-чень. Звичайно, вирішення цих питань не може здійснювати-ся без державного впливу в галузі транспорту. Стаття 3 Зако-ну України «Про транспорт» закріплює головну мету і завдан-ня державного управління в галузі транспорту:

своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;

безпечне функціонування транспорту;

обмеження монополізму і розвиток конкуренції;

координація роботи різних видів транспорту;

ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

охорона дозвілля від шкідливого впливу транспорту тощо.

Тобто складається відповідна управлінська вертикаль, яка найбільш традиційна у транспортних відносинах, де всі структури майже напіввоєнізовані (спеціальні ранги, звання, знаки розрізнення, уніформа; чітка субординаційна побудова органів управління і т. ін.).

Вертикальні транспортні правовідносини існують і тоді, коли одна із сторін, наділена певним обсягом владних повно-важень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для іншої сторони. Прикладом цього може бу-ти закріплене Статутом залізниць України право Міністерства транспорту України затверджувати Правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу, Технічні умови навантаження і кріплення вантажів, інші нормативні акти (ст. 5 Статуту залізниць України), які є обов'язковими для пасажирів, вантажовідправників і вантажоодержувачів. Статтею 21 цього Статуту передбачено, що начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою вантажовідправника без додат-кової оплати:

а) дозволяють завантаження понад план та поза планом;

б) змінюють передбачені планом залізниці та станції при-значення в порядку та розмірах, установлених Правилами;

в) дозволяють внутрішньостанційні перевезення вантажів.

Отже, наочно виявляється метод владної підпорядкова-ності і нерівності сторін у той час, як деякі автори вважають, що транспортні правовідношення -- це врегульовані нормами цивільного права зобов'язання, в основі яких лежать цивіль-но-правові норми, зокрема договір про перевезення. Навіть сам договір про перевезення, який є сплатним, двосторон-нім у більшості випадків укладається на основі плану переве-зень (владно-правового акта). Крім цього, укладення догово-ру перевезень теж не передбачає повної рів-ності сторін, оскільки оформлення договору перевезень здійснюється спеціальними транспортними документами -- квитками, накладними, квитанціями тощо -- форма і поря-док заповнення яких затверджується Мінтрансом. Оплата за перевезення також не відзначається рівністю сторін, оскільки тарифи на перевезення пасажирів, вантажів, багажу встанов-люються у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України, а в деяких випадках встановлюються відповідними залізниця-ми, місцевими органами виконавчої влади, іншими транс-портними органами. Тобто істотні умови договору перевезень встановлюються одноособове, інша сторона може тільки по-годжуватися чи ні'з цими умовами. Це ще раз унаочнює спе-цифіку транспортних правовідносин і взагалі норм транс-портного права як окремої комплексної галузі права.

Характерна особливість вертикальних відносин полягає в тому, шо в них найбільш виразно виявляється метод владної підпорядкованості учасників відносин. Владною стороною при цьому у більшості випадків виступає відповідний суб'єкт органів транспорту або органів виконавчої влади. Усі верти-кальні відносини такого типу практично виражають юридич-ну залежність однієї сторони від другої.

Транспортні правовідносини не завжди бувають відноси-нами, що будуються за методом влади і підпорядкування. У багатьох випадках транспортні відношення будуються на умо-вах рівності сторін, де права одних суб'єктів відповідають обов'язкам інших, і навпаки. В юридичній літературі такі від-носини прийнято називати горизонтальними.

Горизонтальними транспортними правовідносинами ви-знаються відношення, в межах яких сторони відносно фак-тично і юридичне рівноправні. Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного. Саме такі від-носини при певному виключенні, виникають: з договору про перевезення вантажів; договору про буксирування;

договору про експлуатацію під'їзних колій, подачу та зби-рання вагонів;

договору про перевезення пасажирів і багажу; договору про експедицію тощо. Вони характеризуються: наявністю однакового правового рівня сторін; відсутністю будь-якої форми співпідпорядкованості; відсутністю юридично-владного волевиявлення одної сто-рони відносно другої.

Таким чином, транспортні правовідношення -- це врегульо-вані нормами транспортного права дії, спрямовані на забез-печення потреб населення і виробництва в перевезеннях та наданні транспортних послуг.

Захист транспортних правовідносин здійснюється як в су-довому, так і в адміністративному порядку. Судовий захист гарантується Конституцією України та іншими законами Ук-раїни шляхом не тільки оскарження протиправних дій поса-дових осіб, а й поданням позову стосовно предмета захисту. В адміністративному порядку розглядаються питання в ос-новному щодо організації діяльності транспорту та забезпе-чення взаємодії різних видів транспорту.

Питання для самоперевірки

Визначте поняття, ознаки і структуру норм транспортного права.

Дайте визначення джерела транспортного права. Назвіть сис-тему джерел транспортного права.

Акти державного управління транспортом, їхні види та по-рядок видання.

Взаємодія національного транспортного права з міжнародним.

Дайте визначення поняття транспортних правовідносин.

Назвіть суб'єкти, об'єкти та визначте зміст транспортних правовідносин.

Укажіть ознаки транспортних правовідносин.

Визначте структуру транспортних правовідносин.

Дайте характеристику видів транспортних правовідносин.

Тема: Організаційно-правові засади діяльності транспорту в Україні

Поняття та структура транспортної системи України

Транспорт як галузь економіки являє собою систему організації суспільного виробництва, заснова-ну на єдності його елементів, включаючи підпри-ємства, організації, фірми та певні виробничі комплекси, такі як залізничний транспорт, автомобільний транспорт та ін.

Транспортні виробничі комплекси характеризуються од-норідністю операцій, що виконуються, та подібністю техно-логічних циклів, у своїй сукупності вони утворюють важливу галузь економіки -- транспорт, який є самостійною галуззю господарства, але який може нормально функціонувати та розвиватися тільки за умови взаємодії з іншими галузями економіки, що зумовлено суспільним характером вироб-ництва.

Сукупність транспортних виробничих комплексів з ураху-ванням юридичних і економічних чинників складають єдину, цілісну транспортну систему, яка покликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва у перевезен-нях. У цьому понятті міститься цілий комплекс відповідних елементів і транспортних ланок, які в сукупності становлять єдину транспортну систему України, призначену, згідно зі ст. 21 Закону України «Про транспорт»:

1) задовольняти вимоги суспільного виробництва та націо-нальної безпеки;

мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складуван-ня і технологічної підготовки вантажів для транспортування;

забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Ця система дуже складна і нараховує певну кількість під-систем, які є організаційною основою значної кількості під-приємств, установ і організацій, що діють безпосередньо в га-лузі транспорту. Так, наприклад, якщо розглядати автомо-більний транспорт та його склад, то згідно зі ст. 30 Закону України «Про транспорт», до складу автомобільного транс-порту входять підприємства автомобільного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні та шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільно-го транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали й автостанції, навчальні заклади, ремонт-но-будівельні організації і соціально-побутові установи, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Відповідно до Закону України «Про транспорт» (стат-ті 21--37), до транспортної системи України входять:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

5) шляхи сполучення загального користування.

Кожний із зазначених видів транспорту, своєю чергою, має свою структуру, свою внутрішню побудову, яка скла-дається з цілого ряду матеріальних елементів, серед яких:

1) підприємства залізничного, морського, річкового, авто-мобільного, авіаційного та міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів; підприємства
трубопровідного транспорту; підприємства промислового за-лізничного та відомчого транспорту;

2) залізничні, морські, річкові, повітряні, автомобільні шляхи сполучення, трамвайні та тролейбусні лінії, канатні дороги;

3) засоби перевезення (рухомий склад залізничного, авто-мобільного та міського електротранспорту, судна, літаки, транспортні засоби підприємств, установ і організацій);

пасажирські вокзали, залізничні станції, автовокзали, землі транспорту, захисні та укріплюючи насадження, берегоукріплюючи споруди, снігозахисні споруди, придорожні лісосмуги тощо;

промислові, будівельні підприємства; підприємства про-мислового залізничного транспорту; судноремонтні, суднобудівні-судноремонтні заводи; ремонтні заводи цивільної авіа-ції; ремонтно-будівельні організації; ремонтно-експлуатацій-ні депо; заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин; підприємства зв'язку, споруди локомо-тивного, вагонного, колійного, вантажного, пасажирського енергетичного господарства і сигналізації; системи управлін-ня повітряним рухом, навігаційного господарства; водопоста-чання, каналізації; гідротехнічні споруди тощо;

науково-дослідні, проектно-конструкторські організа-ції, навчальні заклади, технічні школи; заклади підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації; кваліфіка-ційно-експертні заклади;

підприємства, установи та заклади соціально-культурної сфери (заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спор-ту, культури, дитячі дошкільні заклади); постачальницькі й
торговельні підприємства; інші підприємства, установи та ор-ганізації незалежно від форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток транспорту.

Отже, сукупність внутрішньо узгоджених взаємопов'язаних соціальна однорідних транспортних засобів, з допомогою яких забезпечується організуючий і стабілізуючий вплив на виконання основних завдань в перевезеннях, відображає структуру і складає єдину цілісну транспортну систему.

Важливе значення законодавець приділяє функціонуван-ню єдиної транспортної системи в особливий період. Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р. вста-новлює правові та організаційні основи її функціонування виходячи з положень законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про транспорт», «Про оборону України» та інших нормативно-правових актів з питань мобі-лізаційної підготовки та мобілізації.

Єдину транспортну систему України в особливий період складають транспорт і транспортна інфраструктура незалеж-но від форм власності, крім тих, що належать або передані Збройним Силам України та іншим військовим формуванням відповідно до мобілізаційних завдань. Управління єдиною транспортною системою в особливий період здійснюється Міністерством транспорту України.

Основними завданнями єдиної транспортної системи в особливий період є: забезпечення потреб в перевезеннях; своєчасна поставка транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням; проведення ре-монту транспортних засобів; технічне прикриття та відбудова найважливіших об'єктів і споруд оборонного значення; ви-робництво промислової продукції військового та загального призначення, необхідної для функціонування транспорту. Таким чином, єдина транспортна система країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного вироб-ництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.

Державне управління в галузі транспорту, його цілі й завдання

Державне управління -- складне і багатогранне явище. Державне управління має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади, у процесі якої реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Разом з тим для безпосе-реднього управління галузями економіки, соціально-культур-ної сфери та адміністративно-політичною діяльністю харак-терною є розпорядча діяльність. Виконавча і розпорядча ді-яльність органів виконавчої влади має свої характерні риси:

по-перше, ця діяльність має загальнодержавний харак-тер і охоплює найбільш важливі сторони життя суспільства;

по-друге, ця діяльність спрямована на виконання законів України, інших нормативних актів, а також міжнародних правових актів;

по-третє, ця діяльність носить організаційний зміст, за допомогою якого здійснюється безперервний, постійний і ці-леспрямований вплив на волю громадських колективів з ме-тою регулювання і координації їх спільної праці;

по-четверте, ця діяльність носить юридично-владний розпорядчий характер.

Таким чином, під державним управлінням розуміється орга-нізаційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка функціонує на основі і для вико-нання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненні функцій держави.

Нормальне і безпечне функціонування транспортної сис-теми, як однієї з найскладніших галузей виробництва, мож-ливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки.

Управління в галузі транспорту має забезпечувати своєчас-не, повне та якісне задоволення потреб населення і суспіль-ного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України; захист прав громадян під час їх транспортного обслуговуван-ня; безпечне функціонування транспорту; додержання необ-хідних темпів і пропорцій розвитку національної транспорт-ної системи; захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту і спожива-чів транспортних послуг; створення однакових умов для роз-витку господарської діяльності підприємств транспорту; об-меження монополізму та розвиток конкуренції; координацію роботи різних видів транспорту; ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту (ст. З Закону України «Про транспорт»).

Більш конкретніше визначені цілі й завдання державного ре-гулювання в галузевих нормативних актах. Стаття 4 Закону України «Про залізничний транспорт» установлює, що з метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свобо-ди підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного се-редовища Кабінет Міністрів України визначає умови й поря-док організації діяльності залізничного транспорту. Крім того, управління процесом перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученнях, а також регулювання виробни-чо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями провадяться централізовано і належать ви-ключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарського суб'єкта.

В Законі України «Про автомобільний транспорт» (ст. 6) закріплюється, що основним завданням державного регулю-вання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, ін-вестиційної, науково-технічної та соціальної політики.

Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіа-ції через Міністерство транспорту України та Комітет по ви-користанню повітряного простору України за такими на-прямами: забезпечення розвитку цивільної авіації; нагляд за безпекою польотів повітряних суден; сертифікація, реєстра-ція та ліцензування; регулювання використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху; захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність та інші (ст. З Повітряного кодексу України). Аналогічні цілі та зав-дання державного регулювання торговельного мореплавства закріплені у ст. З Кодексу торговельного мореплавства Украї-ни щодо розвитку мореплавства, його правового забезпечен-ня та умов праці на морському транспорті.

Отже, як бачимо, державне регулювання відносин передба-чено на всіх видах транспорту. Воно має своїм завданням ор-ганізаційно забезпечити подальший розвиток та удоскона-лення діяльності транспортної системи України і на цій ос-нові сприяти більш повному задоволенню матеріальних і культурних потреб суспільства.

Зазначені цілі і завдання управління реалізуються в проце-сі повсякденного функціонування спеціально уповноважених на це органів управління, які зв'язані з підприємствами транспорту управлінськими відносинами і наділені управлін-ськими функціями.

Найбільш узагальненими функціями державного управ-ління для усіх видів транспорту є такі.

1. Функції, пов'язані з експлуатаційною діяльністю транс-портних засобів, до яких належать:

координація роботи підприємств, установ та організацій
автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річко-вого транспорту, дорожнього господарства та їхніх об'єднань;

підготовка і направлення рухомого складу транспортних засобів відповідно до планів перевезень і укладених дого-ворів;

складання і узгодження графіка руху транспортних за-собів;

забезпечення розвитку ремонтної бази транспортних за-собів і рухомого складу, розроблення і впровадження в прак-тику сучасних засобів автоматики, телемеханіки, зв'язку, енергетики, обчислювальної техніки;

розроблення та впровадження нових маршрутів вантаж-них і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнарод-ному сполученні;

встановлення технічних вимог до нових видів рухомого складу і обладнання, формування замовлень для промисло-вості та контроль за їх виконанням;

- придбання нового рухомого складу і контейнерів, забез-печення їх капітального ремонту та модернізації.

2. Функції, пов'язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної системи:

розроблення та затвердження в установленому порядку Правил перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу,

вантажобагажу і пошти, Правила дорожнього руху, правила надання послуг, інші нормативні акти, пов'язані з забезпе-ченням на транспорті норм санітарного стану і гігієни, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого скла-ду, правил поведінки громадян на транспорті та їх безпеки;

затвердження статутів (положень) підприємств, укла-дення і розірвання контрактів з керівниками підприємств, підготовка та укладення договорів;

участь у розробці і підготовці міжнародних договорів, представлення інтересів транспорту України у міжнародних організаціях;

відповідно до Закону України «Про ліцензування пев-них видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. за-безпечення ліцензування діяльності про надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів на всіх видах транспорту.

3. Функції, пов'язані з фінансово-економічною діяльністю:

формування ринку послуг, утворення нових організа-ційних структур усіх форм власності;

формування і реалізація єдиної тарифної та цінової по-літики на транспорті, організація проведення розрахунків за перевезення вантажів і пасажирів, здійснення інноваційної та

інвестиційної політики;

управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності та закріплення його за підприємствами; здійснення контролю за ефективністю використання і збереженням за-

кріпленого за підприємствами державного майна.

4. Функції, пов'язані з соціальним розвитком, охороною навколишнього середовища:

-- здійснення добору кадрів у системі Мінтрансу, організа-ція роботи з підготовки і перепідготовки та підвищення ква-ліфікації працівників транспортного комплексу і дорожнього господарства;

формування галузевих програм наукових, проектних і проектно-конструкторських розробок, впровадження в прак-тику досягнень науки і техніки та нових технологій;

здійснення заходів, спрямованих на створення безпеч-них умов праці, соціальний захист працівників транспорту, поліпшення житлових і культурно-побутових умов;

розробка та здійснення заходів, спрямованих на зменшення шкідливого впливу транспорту на навколишнє при-родне середовище.

5. Функції, пов'язані з адміністративно-політичною діяль-ністю:

-- вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

-- вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробіт-ництва України з Європейським Союзом, підготовки пропо-зицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів;

здійснення управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

контроль за станом профілактики і попередження пра-вопорушень, додержанням законодавства України та міжна-родних договорів;

розробка і здійснення заходів стосовно захисту держав-ної, службової та комерційної таємниці;

організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і Цивільної оборони на транспорті, розробка заходів на час лік-відації наслідків аварії, стихійного або іншого лиха.

Державне управління транспортом -- це врегульована нор-мами права юридична владна діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, яка спрямована на задоволення в повному обсязі матеріаль-них і культурних потреб суспільства та зміцнення обороно-здатності країни.

Суб'єкти (органи), які здійснюють управління транспортом, їхня структура й повноваження

Під суб'єктами управління розуміють носія прав і обов'язків у тій чи іншій сфері правовідносин, здатного своїми діями реалізовувати надані права і виконувати покладені на них обов'яз-ки. Це означає, що суб'єкт права повинен мати комплекс пе-редумов, які б дозволяли надати йому певні суб'єктивні права і обов'язки.

До таких передумов належать:

1) наявність певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Орга-нізаційно-правова форма передбачає, по-перше, певну струк-туру суб'єкта (органа управління), яка регулюється нормами права, статутним або штатно-посадовим розкладом і, по-друге, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації, який в основному встановлюється законодавством України;

зовнішня відокремленість, яка характеризується наяв-ністю системо утворюючих ознак, а саме: юридичне відокрем-лене і закріплене майно, самостійний баланс, поточний та ін-ші рахунки в банках, установчі документи (договір, статут, акт про створення суб'єкта, положення) та інші атрибути;

здатність виражати і здійснювати волю у відносинах з державою або державну волю в процесі управління, можли-вість набувати від свого імені майнові й особисті немайнові права, вступати в зобов'язання і виступати в судових органах.

Отже, суб'єкти управління транспортом -- це органи, ор-ганізації та їхні посадові особи, створені у встановленому законодавством порядку спеціально для здійснення управлін-ських функцій, наділені правами і обов'язками, щоб своїми діями реалізовувати надані права і виконувати покладені на них обов'язки.

Управління транспортом як цілісною єдиною системою персоніфіковано, уніфіковано та розподілено між органами державної влади відповідно до їх компетенції.

Управління транспортом здійснюють:

Верховна Рада України;

Кабінет Міністрів України;

Міністерство транспорту України;

спеціально уповноважені на це органи транспорту відпо-відно до чинного законодавства;

місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації) та органи місцевого самоврядування.

Кожний із зазначених органів здійснює управління в ме-жах своєї компетенції та притаманними йому методами. Вищі органи законодавчої і виконавчої влади приймають відповідні закони, постанови, статути, інші нормативні акти, спрямова-ні на забезпечення діяльності різних видів транспорту і транс-портної системи в цілому. Спеціально уповноважені транс-портні органи та місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування забезпечують виконання законів, нормативних актів вищих органів влади та приймають свої нормативні акти, а також акти застосування норм права, спрямовані на безпосереднє виконання завдань, пов'язаних з перевезенням пасажирів і вантажів, з організацією роботи транспорту в цілому.

До компетенції Верховної Ради України з питань діяль-ності транспорту віднесено:

1) прийняття законів;

2) затвердження загальнодержавних програм економіч-ного, науково-технічного, соціального, національно-куль-турного розвитку, охорони довкілля;

визначення основних засад використання транспорту і зв'язку;

організація і діяльність органів виконавчої влади;

засади місцевого самоврядування;

правові засади і гарантії підприємництва;

правовий режим воєнного і надзвичайного стану.

Верховна Рада України може приймати до свого розгляду й інші питання в цій галузі. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Щодо органів виконавчої влади, то в цілому в системі, виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

вищий рівень -- Кабінет Міністрів України (у функ-ціональній взаємодії з Президентом України);

центральний рівень -- міністерства, державні комітети, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконав-чої влади;

місцевий рівень, на якому діють:

а) органи виконавчої влади загальної компетенції -- Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та

б) органи спеціальної -- галузевої -- компетенції, котрі безпосередньо підпорядковані центральним органам вико-навчої влади і перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні¹.

Враховуючи специфіку управління транспортом, до центрального організаційно-правового рівня можна віднести урядові органи, які діють у складі Міністерства транс-порту України, йому підпорядковуються і виконують функції державного управління окремими підгалузями транспортного комплексу -- автомобільним, авіаційним, залізничним, мор-ським та річковим транспортом.

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів є ви-щим органом у системі органів виконавчої влади, який здійс-нює управління об'єктами державної власності відповідно до закону, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

У своїй виконавчо-розпорядчій діяльності Кабінет Мініст-рів здійснює такі функції:

видання статутів окремих видів транспорту;

регулювання безкоштовних перевезень пільгових кате-горій громадян;

визначення діяльності транспортно-експедиційних ор-ганізацій та виконання ними комплексу послуг;

порядок ліцензування транспортної діяльності;

спеціальні питання охорони й супроводження вантажів;

видання спеціальних положень (наприклад, по коорди-нації діяльності транспорту);

утворення й реорганізація центральних транспортних органів, призначення й звільнення їх керівників;

порядок встановлення охоронних зон, їх розміри та ре-жим на них;

визначення тарифної політики.

Крім цих напрямків, які є загальними для транспортного комплексу в цілому, Кабінет Міністрів здійснює свою діяль-ність і в окремих галузях транспорту.

Так, для залізничного транспорту загального користуван-ня Кабінет Міністрів:

а) визначає порядок на заставу майна, що перевозиться;

б) встановлює державні замовлення у відношенні переве-зень пасажирів, вантажів, вводить нові потужності та забезпе-чує модернізацію технічних засобів;

в) затверджує положення про відомчу воєнізовану охорону;

г) встановлює порядок з мобілізаційної підготовки заліз-ничного транспорту;

ґ) затверджує спеціальні переліки категорій робітників за-лізничного транспорту.

У сфері дорожнього руху:

а) контролює виконання законодавства про дорожній рух;

б) визначає єдиний порядок організації дорожнього руху та його безпеки;

в) встановлює єдині вимоги з проектування, будівництва, утримання й охорони автомобільних шляхів, вулиць і заліз-ничних переїздів, затверджує програми їх будування;

г) затверджує положення про службу безпеки дорожнього руху;

ґ) затверджує правила дорожнього руху;

д) визначає правила ввозу транспортних засобів на терито-рію України;

е) встановлює порядок сертифікаційних випробувань для серійного виробництва транспортних засобів;

є) встановлює порядок видачі посвідчень на право управ-ління транспортними засобами.

У сфері діяльності водного транспорту:

а) затверджує перелік внутрішніх водних шляхів, віднесе-них до категорії судноплавних;

б) вирішує спеціальні питання проведення технічного нагляду за суднами;

в) встановлює порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України;

г) визначає перелік Морських портів, які відкриті для заходу іноземних суден.

У сфері діяльності авіаційного транспорту:

а) затверджує положення про розмір державних зборів;

б) встановлює визначені межі польотів, наприклад міні-мальну висоту польоту;

в) вирішує спеціальні питання страхування.

У сфері діяльності трубопровідного транспорту:

а) визначає і встановлює порядок ліцензування діяльності в цій галузі;

б) визначає органи, які здійснюють управління майном підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту;

в) затверджує Правила охорони магістральних трубопроводів;

г) визначає особливості застосування Закону України «Про трубопровідний транспорт» у частині функціонування промислового трубопровідного транспорту;

г) на основі законодавства України видає інші акти, які стосуються галузі трубопровідного транспорту.

Отже, ми бачимо, що «управлінська воля» Кабінету Мі-ністрів охоплює базові сторони діяльності транспорту, впливаючи на які, досягається вирішення поставлених перед транспортом завдань.

Кабінет Міністрів України може приймати до свого розг-ляду й інші питання, як, наприклад, питання, пов'язані з за-провадженням у державі особливого періоду, мобілізаційної роботи, підготовки і укладення міжнародних договорів, галу-зевого співробітництва з Європейським Союзом та інші.

Центральним державним органом регулювання діяльності транспортного комплексу України (незалежно від форм влас-ності та відомчої підлеглості суб'єктів транспортної діяльнос-ті) є Міністерство транспорту України, повноваження якого визначено Положенням про Міністерство транспорту Украї-ни, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 2000 р. № 678/2000. Воно несе відповідальність за розробку та реалізацію Державної транспортної політики, головною ме-тою якої є захист економічних і соціальних інтересів нації. Міністерство транспорту України здійснює оперативне уп-равління в галузі транспорту та виконує такі функції:

розробляє та впроваджує заходи, спрямовані на станов-лення єдиної транспортної системи України;

розробляє й реалізує заходи з вдосконалення взаємодії усіх видів транспорту і координацію їх діяльності;

забезпечує реалізацію єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної й соціальної полі-тики на транспорті;

організовує роботу з забезпечення безпеки на транс-портному комплексі та його надійності;

організовує розробку й експертизу проектів державних програм розвитку транспортного комплексу й бере участь в їх виконанні;

здійснює (в межах своїх повноважень) функції з управ-ління державним майном підприємств, які перебувають у за-гальнодержавній власності та у сфері управління Мінтрансу;

виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру з економічних, технологічних, орга-нізаційних та екологічних проблем розвитку транспорту;

подає в установленому порядку пропозиції про зміну умов функціонування транспорту, які відносяться до оподат-кування, кредитування, та про визначення особливостей при-ватизації й демонополізації підприємств;

сприяє розвитку зовнішньополітичних зв'язків, за дору-ченням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортного комплексу України в міжнародних організа-ціях, укладає угоди про розвиток міжнародних сполучень, по-годжує з відповідними органами інших держав квоти міжна-родних перевезень пасажирів і вантажів;

визначає порядок укладення контрактів з керівниками державних підприємств.

На основі вищенаведеного та на основі транспортного за-конодавства України і підзаконних нормативно-правових ак-тів, слід зазначити, що вся оперативна управлінська діяль-ність в галузі транспорту покладена на Міністерство транс-порту України й будь-які питання господарської діяльності транспортних підприємств не відбуваються без прямого чи побічного впливу (участі) Міністерства транспорту України. Для прикладу: річкові порти в Україні -- це акціонерні това-риства, які можуть самостійно проводити свою господарську діяльність. Проте, завдяки покладеним на Мінтранс державновладним повноваженням, він активно впроваджує еконо-мічну й соціальну політику в діяльності річкових портів.

Структурно Міністерство транспорту України складається з кількох державних департаментів і адміністрацій за напря-мами транспортної діяльності. Сучасна організаційна струк-тура державного управління транспортом України була сфор-мована в кінці 1995 року на основі двох Указів Президента України (№ 826/95, та № 1186/95). За цей проміжок часу вона поступово набула розквіту. З метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності дер-жавного управління Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 з наступними змінами і допов-неннями в структуру Міністерства транспорту України були внесені істотні зміни, а саме: було ліквідовано Державні адмі-ністрації морського та річкового транспорту, автомобільного транспорту та авіаційну авіакомпанію з покладенням їх функ-цій на Міністерство транспорту України, тобто діяльність цих видів транспорту стала у безпосередньому підпорядкуванні Мінтрансу і в його складі створені структурні підрозділи за напрямами транспортної діяльності.

Згідно з цим, тепер існують такі державні органи управлін-ня окремими підгалузями транспортного комплексу:

На автомобільному транспорті -- Державний департа-мент автомобільного транспорту (Укравтотранс) як урядовий орган державного управління в галузі автомобільного транс-порту, що діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується. Положення про Державний Департамент автомобільного транспорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від 30 березня 2000 р. № 586.

На авіаційному транспорті -- Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс) як урядовий орган державного управління, що діє у складі Мінтрансу та йому
підпорядковується. Положення про Державний департамент авіаційного транспорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 р. № 573.

На залізничному транспорті -- Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) як орган уп-равління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансу.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніп-ровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом.

Укрзалізниця здійснює централізоване управління проце-сом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.

Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України затверджено Постановою Кабінету Мі-ністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262.

4. На морському й річковому транспорті -- Державний де-партамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) як урядовий орган державного управління в галузі морського
й річкового транспорту, що діє у складі Мінтрансу та підпорядковується йому. Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту затверджено Постановою
Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 р. № 584.

Ця структура дозволяє спеціалізуватися в одній галузі транспорту, а також і взаємопов'язувати ці галузі через спіль-не керівництво (один Міністр), проведення спільної політи-ки, характерної для транспортного комплексу в цілому. Міністерство транспорту України через ці підрозділи безпосередньо спілкується з транспортними під-приємствами та їхніми комплексами, що дозволяє в деяких обставинах вийти на безпосередній зв'язок: Міністерство транспорту України -- окреме підприємство (порт, паро-плавство) в особах керівників цих окремих транспортних структур.

Основні моменти діяльності Міністерства транспорту України в окремих ланках транспорту (підгалузях транспорту).

У сфері залізничного транспорту Міністерство транспорту України:

а) подає пропозиції Кабінету Міністрів України про ство-рення, реорганізацію, ліквідування і визначення територіаль-них меж залізниць України, на призначення і звільнення їх керівників;

б) дає (або ні) погодження на приватизацію майна заліз-ниць відповідної категорії;

в) дає (або ні) погодження на закриття малодіяльних збит-кових залізничних ділянок, станцій і залізничних під'їзних шляхів;

г) здійснює державний нагляд за безпекою руху;

г) дає (або ні) погодження на тимчасові введення обме-жень щодо перевезень в окремі райони під час стихійного ли-ха, виникнення надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення;

д) контролює порядок відшкодування збитків внаслідок порушення договірних обов'язків.

У сфері дорожнього руху (згідно з Законом України «Про дорожній рух») така діяльність Міністерства транспорту Ук-раїни законодавцем визначена не персоніфіковано (прихова-но). Однак, за загальним правилом, це міністерство в межах своєї компетенції забезпечує безпеку дорожнього руху, несе відповідальність за виконання програм (державних і галузе-вих) у сфері дорожнього руху, сприяє підприємствам, устано-вам і організаціям, які входять до його складу, у здійсненні заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху. Міністерство може виконувати окремі функції міжгалу-зевого управління у сфері дорожнього руху і його безпеці. Крім того, на Міністерство транспорту України покладені повноваження по затвердженню Положення про діяльність комісій по безпеці руху.

У сфері морського і річкового транспорту:

регулює торговельне мореплавство шляхом затверджен-ня правил, інструкцій та інших нормативних актів;

затверджує Правила перевезень вантажів, пасажирів і багажу;

бере участь в узгодженні Правил перевезень пошти;

затверджує Правила перевезень вантажів у прямому змі-шаному та прямому водному сполученні;

здійснює державний нагляд за торговельним море-плавством України;

бере участь у погодженні діяльності по відведенню землі і водного простору для торговельного мореплавства, будуван-ня та будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання та морських шляхів;

визначає порядок присвоєння судну назви та ідентифі-каційного номеру супутникового зв'язку;

дає дозвіл на заходження в територіальні води України ядерного судна;

встановлює порядок стягнення та розмір зборів за ре-єстрацію суден у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;

дає згоду на тимчасову втрату права плавання судна під Державним прапором України (за певних умов);

встановлює форму і правила ведення списку осіб суд-нового екіпажу, списку пасажирів, санітарного журналу та суднових радіо- і машинних журналів;

встановлює порядок стягнення та розмір зборів за ви-дання суднових документів;

встановлює мінімальний склад екіпажу судна, за якого дозволяється вихід у море;

затверджує Статут служби на морських суднах;

затверджує правила стосовно судновласника судна;

узгоджує Інструкцію по проведенню дізнання на мор-ських суднах;

затверджує Положення про капітана морського торго-вельного порту;

призначає капітана морського торговельного порту;

встановлює порядок розслідування аварійних мор-ських пригод;

встановлює Правила контролю суден;

затверджує Положення про державну лоцманську мор-ську службу;

встановлює райони обов'язкового лоцманського про- ведення;

встановлює порядок стягнення і розмір лоцманського збору;

встановлює розмір особливої винагороди морському лоцману;

створює служби регулювання руху суден, які здійсню-ють радіолокаційне обслуговування суден;

встановлює Правила плавання в зоні інтенсивного суд-ноплавства;

затверджує Типове положення про службу регулюван-ня руху суден та Положення про лоцмана-оператора такої служби;

встановлює порядок стягнення та розмір збору за послуги служби регулювання руху суден;

встановлює платню за послуги агентських організацій;

у виключних випадках забороняє прийняття вантажів до перевезення у визначених напрямках;

дає дозвіл на каботажні перевезення поміж портами України;

встановлює порядок видання, перевірки і визнання свідоцтва про забезпечення відповідальності.

У сфері авіаційного транспорту:

1) регулює діяльність цивільної авіації;

2) бере участь в координації дій зі службами пошуку і ря-тування.

Основним суб'єктом діяльності залізничного залізниця. Залізниця -- це статутне територія об'єднання, до складу якого входять підприємств організації залізничного транспорту і яке при цьому управлінні здійснює перевезення пасажирів j визначеному районі транспортної мережі.

На сьогоднішній час в Україні налічується шість залізниць -- Одеська, Придніпровська, Донецька, Південна, Південно-Західна, Львівська, загальне управління якими здій-снюється Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

Як кожний суб'єкт транспортних правовідносин залізниця має свої юридичні права і обов'язки.

Права залізниць:

встановлення межі зон підвищеної небезпеки;

стягнення з вантажовідправників (вантажоотримувачів) пені за несвоєчасної сплати за перевезення;

вимоги до вантажовідправників і вантажоотримувачів щодо безумовного дотримання вимог і норм у частині вико-ристання засобів механізації навантажувально-розвантажу-вальних робіт, тари, спеціалізованих контейнерів, що виклю-чає пошкодження рухомого складу, споруд і приладів шляхового господарства та забезпечує збереження вантажів;

вимоги щодо повернення вантажу, який перебуває в чу-жому незаконному володінні, а також щодо відшкодування збитків, які завдані викраденням, знешкодженням або його псуванням (з метою забезпечити можливість повернення власнику вантажу).

Обов'язки залізниць:

забезпечення своєчасного і якісного перевезення паса-жирів, вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти;

сприяння розвитку інфраструктури залізничного транс-порту загального користування та інфраструктури надання транспортних послуг;

збереження вантажів, що перевозяться;

-- охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу залізничного транспорту загального ко-ристування;

забезпечення безпеки життя і здоров'я громадян, які ко-ристуються її послугами, а також безпеки руху потягів;

розвиток інфраструктури транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, збільшення пере-пускної і переробної можливостей прикордонних передаточ-них пунктів, приведення парку рухомого складу і контейнерів, які виходять на іноземну мережу залізниць, відповідно до міжнародних стандартів і вимог (тут слід нагадати, що всі за-лізниці України мають вихід до державних кордонів України).

Це визначення прав і обов'язків залізниць було б непов-ним, якщо б не було вказано на те, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» визначається і відпові-дальність залізниць (та їхніх структурних підрозділів) за пору-шення договірних обов'язків при перевезеннях. Така відпові-дальність полягає в матеріальному відшкодуванні збитків і входить до сфери цивільно-правових (арбітражно-правових) відносин.

Основними суб'єктами діяльності водних транспортних правових відносин можна визнати пароплавство (судно-плавна компанія) та порт. Пароплавство -- основний вироб-ничий ланцюг водного транспорту, який являє собою об'єд-нання підприємств водного транспорту (на будь-якому рівні зв'язків), забезпечує прийняття, зберігання і транспортування вантажів, перевезення пасажирів, ремонт і утримання суден, підготовку кваліфікованих фахівців для надійного функціону-вання всіх ланок водного транспорту.

З основних пароплавств, діючих нині в Україні, можна назвати такі:

акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот»;

акціонерне підприємство «Азовське морське паро-плавство»;

державна судноплавна компанія Чорноморське морське пароплавство (ЧМП);

акціонерне товариство «Українська Дунайська судно-плавна компанія» -- AT «УДАСКО»;

судноплавна компанія «Укрферрі»;

державна судноплавна компанія «Українське морське пароплавство».

Розглядаючи діяльність пароплавств, її можна визначити на основі такої категорії, як торговельне мореплавство, під якою ст. І Кодексу торговельного мореплавства України ви-знає діяльність, що пов'язана з використанням суден для пе-ревезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, рибних та ін-ших морських промислів, розвідування і видобування корис-них копалин, виконання буксирувальних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, а також для ін-ших господарчих, наукових і культурних цілей. На таку діяль-ність, яка входить в поняття «торговельне мореплавство» мо-жуть мати право лише ті суб'єкти, у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають судна, при наявності в них ліцензії на таку діяльність і ця ліцензія видана у відповід-ності до чинного законодавства України. Це є основним з прав суб'єктів водного транспорту, оскільки лише за його на-явністю водні транспортні підприємства можуть виступати як суб'єкти водних транспортних правових відносин.

Найважливішим суб'єктом водних транспортних правовід-носин є порт, який ми розглядатимемо на основі морського торговельного порту (оскільки йому надане більш повне вре-гулювання нормами права). Основою діяльності будь-якого суб'єкта права є його правовий статус. Такий правовий статус морського порту визначається в ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України, згідно з яким морський порт можна визнати як державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також для перевезення ванта-жів і пасажирів на належних порту суднах.

Порівняно з морським портом річковий може перебувати і в недержавній формі власності (як правило акціонерні товариства).

Основою правового статусу морського порту виступають його права та обов'язки. Ці права і обов'язки можуть прояв-лятися через діяльність відповідних посадових осіб порту -- начальника та капітана порту.

Права морського торговельного порту:

визначення аварійного стану судна (визначається капі-таном порту);

видання обов'язкових постанов, які регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту, суспільного порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорона навколишнього природного середовища, по-рядок заходу суден до морського порту і виходу з нього (здій-снюється начальником порту);

надання плавучих та інших технічних засобів для ряту-вання людей і суден, що терплять лихо (здійснює начальник порту);

надання дозволу на вихід судна з порту (компетенція капітана порту);

проведення портових зборів;

вибір суднопідйомних підприємств для піднімання за-топленого в морі майна.

Обов 'язки морського торговельного порту:

забезпечення безпечного руху в портових водах, безпеч-ної стоянки та обробки суден;

утримання у справному стані гідротехнічних споруд, за-собів зв'язку та електрорадіонавігації;

контроль і підтримання оголошених глибин;

надання допомоги потерпілим;

забезпечення перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно або у зворотному напрямку;

забезпечення складських операцій з вантажем;

забезпечення пасажирів морського транспорту якісни-ми і своєчасними послугами та перевезеннями.

Суб'єкт морських торговельних правовідносин -- мор-ський порт як юридична особа -- має свій правовий статус, який визначається чинними нормативно-правовими актами і є основною керуючою ланкою на об'єктах водного транспор-ту. Визначення річкового порту не дається так чітко і на такому нормативному рівні як морсько-го, що обумовлено історичним підходом до водного транс-портного права, проте, виходячи з аналогії діяльності обох категорій портів (річкового і морського), можна стверджувати як про їхню специфічність, так і про деякі моменти подіб-ності. І тому окремі події, не визначені і не врегульовані нормами права, можуть розглядатися за аналогією.