Економіка зарубіжних країн

Після вступу Польщі до Європейського союзу у 2004 р. сталися значні структурні зрушення в її економіці, які можна звести до кількох блоків.

І. Зростання цін, зумовлене насамперед порівняно високою щодо ЄС інфляцією, яка у період з серпня 2003 р. по серпень 2004 р. становила 4,6 %, тоді як прогнозувалося, що вона не повинна була перевищувати 2,5--3,5 %. Внаслідок цього ціни на продукти харчування та напої за цей період зросли на 9,3 %. Інфляційним чинником також виступає підвищення цін на паливо, збільшення ставок непрямих податків, підвищений попит на польські продовольчі товари за кордоном.

ІІ. Деформована структура інвестицій, яка збереглася з 1990-х рр., за якою майже 80 % їхнього обсягу припадало на промисловий сектор (2004 р.), при цьому 34 % з них становили надходження до харчової промисловості, виробництва гумотехнічних виробів та штучних матеріалів (15 %), а також переробки неметалічної сировини (12 %).

Упродовж року, який передував вступу Польщі до ЄС, відбулося значне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій. Так, якщо у 2003 р. їх було залучено 6,42 млрд дол., то за даними Центру стратегічних досліджень уряду у 2004 р. їх розраховували отримати вже у 1,5 раза більше. Водночас польські компанії продовжували інвестувати свій капітал за кордон, переважно у сусідні країни (Росія, Україна, Словаччина, Чехія). У 2004 р. ситуація дещо змінилася. Країна стала більше інвестувати в розвинуті держави ЄС. Приміром варшавський концерн з виробництва пального PKN Orlen та виробник побутових приладів Amica активно інвестують свій капітал до Німеччини.

ІІІ. Зростання макроекономічних показників зумовлене отриманням країною інтеграційних переваг, яке дав їй вступ до Європейського Союзу. Приміром, якщо реальний приріст ВВП Польщі у 2003 р. становив 3,7 %, то планується, що у 2004 та 2005 рр. він сягатиме щорічного показника у 5 %. Темпи зростання продуктивності праці в країні є вищими за аналогічні в Західній Європі, проте їх відносний рівень досить низький.

Дохід на душу населення в країні за ПКС становить лише 43 % рівня ЄС -- 15, це більше за показник Латвії (33 %), але значно нижче за Кіпр (75 %). Багатомільярдні субсидії зі структурних фондів та Фонду згуртування, які надходитимуть в країну впродовж 2004--2006 рр. в цілому не зможуть ліквідувати відставання, проте значно зменшать відстань між лідерами та аутсайдерами розширення.

ІV. Високий рівень безробіття. Станом на серпень 2004 р. його показник становив 19 % (тобто 3 млн осіб). Незважаючи на те, що мало місце збільшення обсягу промислового виробництва, заробітна плата зростала повільно, а у промисловому секторі наявною була тенденція до скорочення, що призводило до збільшення пропозиції польської робочої сили на європейських ринках.

V. Консолідація державних фінансів, що є необхідною запорукою подальшої конвергенції Польщі з Європейським Союзом.

VІ. Значна регіональна диференціація. Якщо на початку 1990-х рр. більша частина ПІІ концентрувалася в Варшаві, то вже починаючи з кінця ХХ ст. відбувався процес їх «розтікання» по інших регіонах. Так, у 2001 р. на Варшаву припадало лише 10 % їх загального обсягу. Проте рівень безробіття та доходів є і зараз різним у країні. Так, наприклад, перший із них у столиці не перевищує 1 %, у той час як у східних воєводствах становить близько 20 %.

Особливості зовнішньоекономічних відносин

Протягом 90-х рр. ХХ ст. Польща нарощувала зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Європейського Союзу, які мали у цей період різну інтенсивність, хоча наявною стала тенденція до зростання обсягів як експорту, так і імпорту. Головною особливістю зовнішньої торгівлі Польщі у цей час було переважання експорту над імпортом, що наявно випливає із табл. 5.21.

Таблиця 5.21 Експорт та імпорт Польщі, млн дол.

За період з 1996 по 2000 р. польський імпорт до країн ЄС зріс в 1,4 раза, тоді як експорт збільшився лише в 1,3 раза. Зберігалося негативне сальдо зовнішньої торгівлі, яке перекривалося

у багатьох випадках іноземними позиками. Разом з тим, у структурі імпорту все більше домінували інвестиційні товари, а також нафта та природний газ (переважно з Російської Федерації), їх споживачем нерідко виступали спільні підприємства, яких станом на початок 1999 р. налічувалося близько 30 тис. «Автомобільний інвестиційний бум», який мав місце у середині 1990-х рр., та інвестиції у виробництво телевізорів та радіоприймачів сприяло суттєвому нарощуванню експорту цих товарів упродовж перших дев'яти місяців 2004 р. Суттєво зріс також експорт засобів виробництва. Цей рік був рекордним також і щодо експорту польського продовольства на ринки Євросоюзу. Традиційно висока якість, високі смакові властивості, низькі ціни, спрощення митних процедур, відміна ветеринарного контролю, активне освоєння інвестицій, що надійшли на модернізацію фермерського господарства та харчової промисловості, привели до експансії продовольчих товарів країни на ринках ЄС. Відповідно до прогнозів Міністерства сільського господарства Польщі експорт продовольства в країни Євросоюзу сягнув у 2004 р. 5 млрд євро, тобто на 1 млрд перевищив імпорт та був значно вищим, ніж у 2003 р.

Наступною позитивною рисою стало покращання сальдо зовнішньоторговельного балансу, проте він і зараз залишається поки що від'ємним (за 7 місяців 2003 р. від'ємне сальдо становило 3,3 млрд євро, а за аналогічний період наступного 2004 р. -- 2,6 млрд).

За свідченням багатьох європейських експертів, суттєво зросла конкурентоспроможність польських товарів на ринках ЄС, що у першу чергу пов'язують зі збільшенням продуктивності праці, асортиментною диверсифікацію виробництва та іншими перевагами.

Останнім часом відбулися також певні зміни і в географії зовнішньої торгівлі (табл. 5.22).

Таблиця 5.22 Основні торгові партнери Польщі, питома вага, 2000 р., %

Джерело: The Statesman's Yearbook 2004. / Ed. by B. Turner. -- London -- NY, 2004. -- P. 1305.

У 2003 р. Польща вийшла на шосте місце (після США, Китаю, Японії, Швейцарії, Росії) серед країн -- імпортерів Євросоюзу. На країновому рівні це були такі держави, як Німеччина, Італія та Франція. Крім сировинних товарів, частка яких є традиційно високою, перші позиції посів експорт автомобілів та запасних частин до них, побутових приладів, текстилю, меблів та будівельних матеріалів. Останнім часом почали користуватися попитом на європейському ринку також засоби програмування, вироблені в Польщі.

У структурі імпорту, як уже згадувалося, переважають технологічні товари та енергоносії, а основними партнерами виступають Німеччина, Росія, Італія. Зниження трансакційних витрат, зумовлене вступом країни до ЄС, і тут сприяло суттєвим змінам. Станом на середину 2004 р. постачання товарів тільки сільськогосподарської групи до Німеччини збільшилося на 36 %, до Нідерландів -- на 50 %, до Франції -- на 47 %, до Італії -- на 45 %, Великобританії -- на 38 %, і це при тому, що експорт «товарів продовольчої групи» є високо регламентованим в ЄС.

5.8.4 Особливості економіки Чехії

Після розвалу соціалістичної системи в Центральній та Східній Європі Чехія мала значні переваги в плані модернізації своєї економіки та стрімкому переходу її до ринку. Основними перевагами, що характеризували цю «виключність» країни були: високий рівень розвитку виробництва, відносно висока якість товарів та послуг, що випускаються, зорієнтованість населення країни на швидку інтеграцію із Заходом тощо. 1 січня 1993 р. відбулося «оксамитове розлучення» Чехії зі Словаччиною, яка в межах колишньої Чехословаччини мала значно нижчий рівень соціально-економічного розвитку. Це дозволило у короткий строк досягти значних успіхів у плані трансформації національної економіки, яка відбувалася у три етапи і мала всі ознаки градуалізму. Упродовж 1993--1996 рр. країна впевнено продемонструвала всій Європі високі темпи економічного зростання, її щорічний ВВП у цей період збільшувався на 4--5 % щорічно. Проте 1997 р. опинився кризовим для економіки країни. Його основними причинами стали: затримка реструктуризації промислових підприємств, слабкість створюваного в країні ринку капіталів, зростання дефіциту платіжного балансу (у 1996 р. він досяг 8 % ВВП). До цього слід також додати необґрунтованість існування «валютного коридору», за якого Центральний банк вимушений був витратити понад 3 млрд дол. на штучну підтримку чеської крони, що не дало ніяких результатів, обвал курсу національної валюти став неминучим. Значною мірою це було спровоковано також непомірно високим зростанням заробітної плати, яка відставала від темпів зростання продуктивності праці.

У наступні три роки спостерігалося від'ємне чи близьке до нульового зростання ВВП і лише у 2000 р. приріст ВВП становив 2,9 % (у 2001 р. вже 3,6 %). Основними заходами, які здійснював уряд упродовж кризового періоду були: реструктуризація підприємств, приватизація банків та комунальних послуг, зменшення державного впливу на економіку, стимулювання залучення ПІІ, зниження державних витрат. Водночас уряд Чеської Республіки активно працював над імплементацією основних документів Європейського Союзу в національне законодавство, що дозволило країні ввійти до складу цієї організації 1 травня 2004 р.

Сучасна структура господарства країни характеризується низькою питомою вагою сільського господарства у структурі ВВП країни, питома вага якого у 2002 р. становила лише 3,7 % (у 1998 р. -- 4,2 %). У структурі зайнятості цей відсоток дорівнював лише 4,9 % (у сусідній Польщі -- 19,6 %, Словаччині -- 6,6 %). Близько 40 % становить частка промисловості та 56 % припадає на сферу обслуговування, зайнятість в якій невпинно зростає. Особливістю останньої є високий рівень розвитку туристичного бізнесу. Приміром, у 1999 р. країну відвідало 16 млн іноземних туристів (в 1,6 раза більше, ніж населення країни), що сприяло залученню в економіку країни понад 3 млрд дол. Питома вага туристичної індустрії в структурі ВВП вже зараз перевищує 8 %.

Чехію початку ХХІ ст. характеризує досить високий рівень приватного сектору. Понад 80 % випуску промислової продукції створюється саме в ньому. Цьому значною мірою сприяли прямі іноземні інвестиції, приплив яких після 2000 р. суттєво збільшився, разом з тим, їх розподіл у країні є нерівномірним. Якщо станом на початок 2002 р. у середньому на одного жителя країни припадало 2654 дол. ПІІ, то на одного столичного жителя -- 11 522. Аналогічним був також рівень безробіття -- 9,8 % у цілому по країні та 3,7 % у Празі. А ось щодо середньої зарплати, то вона має менш контрастний вигляд (450 дол. по ЧР та 655 дол. у Празі).

Характеризуючи потенціал Чеської Республіки у світовій економіці, слід зазначити певні особливості.

1. Чехія має доволі високий рівень індексу людського розвитку, за показником якого країна посідала у 2002 р. 32-е місце у світі (0,861), пропускаючи перед собою з усіх країн ЦСЄ лише Словенію.

2. Країна має значні технологічні позиції у світі. Так, за індексом технологічних досягнень (ІТД) Чехія посідала 21-е місце у світі в 1999 р., випереджаючи деякі країни ЄС (Грецію, Португалію).

3. На відміну від багатьох держав ЦСЄ більша частина інвестицій поступала в галузі машинобудування (близько 40 %), що привело до збільшення експорту. Наприклад, чеська «Шкода» завдяки німецьким капіталовкладенням суттєво нарощує обсяги продажів автомобілів на європейських і світових ринках. Велике значення для залучення нових ПІІ в економіку країни мало створення нової інституційної структури «Чехінвесту», який відкрив свої відділення не тільки у фінансових столицях світу, а й у найбільших інноваційних комплексах (приміром у Силіконовій долині США) з метою запозичення технологій «ноу-хау».

4. Швидко відбувався процес приватизації банків, їх збільшення та злиття, а також перехід контрольного пакету акцій до іноземних власників. Активи трьох найбільших у Чехії банків зараз становлять 16,6 млрд дол. (1999 р.), при цьому майже 95 % цих активів припадає на зарубіжних інвесторів.

5. Структурні зрушення в економіці зумовили значні зміни в складі та співвідношенні окремих видів експорту. Так, питома вага машин та обладнання становить 41 %, хімічні продукти -- близько 10 %, інші промислові товари -- 40 %, з чого випливає, що країні вдалося уникнути сировинної спеціалізації. Вступ Чехії до ЄС збільшив його питому вагу в структурі зовнішньої торгівлі, яка навіть перед цим була найбільшою серед країн ЦСЄ (69 % в експорті та 62 % в імпорті, 2000 р.).

6. Уряд країни постійно працює над подоланням регіональних диспропорцій у країні, а чеська модель локального розвитку є у багатьох випадках показовою для всіх постсоціалістичних країн. Зупинимося на ній детальніше, так само як і на тих обсягах допомоги з боку структурних фондів ЄС, яку країна почала отримувати з травня 2004 р.

Відповідно до закону «Про державну підтримку регіонального розвитку» пріоритетними для Чеської Республіки є наступні території:

регіони з посиленою державною допомогою, що характеризуються низьким рівнем розвитку, у тому числі:

а) території зі значними структурними змінами, які призвели до рецесії у діяльності окремих секторів їх економіки та компаній, що працюють в них, а відтак і до значного зростання рівня безробіття;

б) економічно слаборозвинуті території, тобто ті, що мають показники розвитку нижчі за середні по країні;

в) сільські території, що характеризуються низькою густотою населення, депопуляцією та високим відсотком працівників, що зайняті у сільському господарстві.

Інші регіони, до яких відносять прикордонні території, колишні військові зони, території, що постраждали внаслідок стихійного лиха чи забруднення довкілля, території з низьким рівнем розвитку економіки через несприятливі умови, а також території з домінуванням аграрного виробництва та високим рівнем безробіття.

Регіони індивідуальної підтримки.

Наведена вище модель у цілому відповідає європейській системі індикації регіонального розвитку країн Європейського Союзу, що випливає з «Порядку денного -- 2000» (Agenda-2000), який визначив пріоритети наднаціональної підтримки впродовж 2000--2006 рр. Однак деяку відмінність при цьому мають регіони з низькою густотою населення. Справа у тому, що коли в ЄС писали цей документ, то передбачалося, що системну допомогу будуть отримувати зі структурних фондів ті регіони Швеції (Північний Схід) та Фінляндії (Північ), де відповідний показник становить менше 10 осіб на км². Середня ж густота населення у Чеській Республіці дорівнює 129 особам на км², проте навіть коливання на рівні +50 % названого індикатора, які спостерігаються у чеських регіонах, навряд чи виведуть їх на подібний до «скандинавського» рівень, а відтак вони можуть підтримуватися спираючись лише на національні фонди, за умови, що це не буде суперечити європейському конкурентному законодавству.

Досить багато суперечностей викликає також у ЧР сама схема допомоги як депресивним територіям, так і активним. Сьогодні прямими інструментами підтримки регіонів у Чеській Республіці визначено лише три:

субсидії (включаючи субсидії на робочу силу);

низьковідсоткові позики чи позики, що спрямовані на розвиток пріоритетних територій, чи територій, що мають певні привілеї;

повернення фінансової допомоги.

Подібний інструментарій дещо відрізняється від того, який існує в деяких країнах ЄС, насамперед своєю конкретизацією, що дозволяє уникнути розпорошення державного бюджету, неможливості формування «споживацької» схеми з боку депресивних регіонів, а також максимізації підтримки територій, які активно розвиваються.

Значною перевагою чеської моделі розвитку є те, що в цій країні вдалося уникнути «диверсифікації виробництва документів про регіони», що явно відрізняє їх від багатьох пострадянських держав, хоча останнім часом в Україні намітилася наявна тенденція до уніфікації законів, розпоряджень та стратегій відповідно до аналогічних документів в ЄС та країнах-аплікантах. Найважливішими нормативно-регулятивними актами, що спрямовані на подальший регіональний розвиток в Чеський Республіці, є:

довгострокова політика розвитку;

стратегія регіонального розвитку;

національна програма регіонального розвитку (середньострокова).

Названі документи є гармонізованими до аналогічних в ЄС та передбачають крім наявності місцевих стратегій, ще й програми для розвитку окремих територій, на які вже у 2002 р. було виділено близько 2,4 млрд чеських крон (середній курс 1 дол. США у тому році дорівнював 32,7 CZK), з яких 985 млн крон пішло на підтримку проектів в Моравії--Силезії, 826 млн -- у Північно-Західний регіон, 300 млн -- у Прешовський регіон, де проходило будівництво відділення ТНК «Філіпс», та 252 млн для підтримки економічно слаборозвинутих регіонів та колишніх військових зон Ралско та Млада.

Сучасна Чехія наполегливо працює на впровадження у життя нового Національного плану розвитку Nбrodnн rosvojovэ plбn 2004--2006 -- Praha: Иeskб republika, Ministerstvo pro mнstrн rozvoj, 2003. , який чітко встановив пріоритети, цілі, завдання, напрями та рівні регіонального розвитку, а також механізми підтримки чеських адміністративно-територіальних формувань. Він був розроблений у грудні 2002 р. та схвалений Європейською Комісією у лютому 2003 р. і розрахований на період 2004--2006 рр. Початок його реалізації був намічений на червень 2004 р., тобто через місяць після офіційного вступу Чеської Республіки до ЄС. Природно, що Чехія розраховує на суттєву підтримку багатьох своїх проектів через систему структурних фондів та Фонду згуртування, що матимуть місце впродовж 2004--2006 рр. Досить красномовно про нарощування масштабів цієї підтримки свідчить розподіл коштів фондів ЄС, що подано у табл. 5.23, з якої випливає таке: найпотужнішу допомогу отримуватимуть чеські регіони все ж таки зі структурних фондів (Європейський соціальний фонд, Європейський фонд з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, Європейський фонд регіонального виробництва, Фінансовий механізм розвитку рибальства), на які припадатиме 64 % усіх коштів, що поступатимуть з ЄС.

Таблиця 5.23 Розподіл коштів структурних фондів ЄС та Фонду згуртування для Чеської Республіки впродовж 2004--2006 рр., млн євро, (ціни 1999 року)

Джерело: Programy Pomoci Evropskych Spoleиenstvi 2003/2004. -- Praha: Ministestvo financі, 2003. -- P. 7.

При цьому на ціль 1 (сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів з відставанням у темпах) припадатиме 55,3 % усіх коштів, чи 86,2 % структурних фондів. Як зазначалося раніше, Прага буде виключена зі списку реципієнтів, через те що перевищує середній по ЄС індикатор ВРП на душу населення. Натомість чеська столиця може розраховувати на фінансування певних проектів за ціллю 2 (підтримка регіонів зі структурними проблемами у сфері соціально-економічних перетворень і сільського господарства) та за ціллю 3 (модернізація політики в галузі освіти, професійно-технічної підготовки і зайнятості та відповідних систем). Європейська Комісія ухвалила також рішення щодо підтримки деяких європейських ініціатив з їх реалізації в Чеській Республіці. Найбільш значущими з них є програма інтеррегіонального співробітництва (Інтеррег) та рівноправ'я на ринку праці (Еквал).

Виходячи з того, що впродовж усього періоду (2000--2006 рр.) програмної діяльності структурних фондів та Фонду згуртування буде витрачено 215 млрд євро (у цінах 1999 року), Чехія може розраховувати лише на 2,3 млрд євро -- 1,1 %, що є суттєвим доповненням до національних програм підтримки розвитку регіонів, хоча й не зовсім відповідатиме її новому статусу та конкретним потребам адміністративно-територіальних утворень.

Добре розуміючи, що основним напрямом підтримки чеських регіонів виступає не отримання субсидій з боку держави та європейських структур, а розвиток підприємництва в них, урядом Чеської Республіки було розроблено та апробовано новий проект Міністерства промисловості та торгівлі і агентства ЧехІнвест щодо створення промислових зон. Упродовж 1998--2002 рр. на названі цілі було витрачено з держбюджету 73,4 млн євро Сланинова Р. В Чехии объявлены «Зоны года» // Чешская торговля и предпринимательство (актуальные статьи об интеграции в ЕС). -- 2003. -- № 1--2. -- С. 17.. Від загальної кількості у 62 зони, які отримали підтримку за цим проектом, лише 50 частково чи повністю відповідають своєму призначенню. Саме в останніх було реалізовано 131 інвестиційний проект загальною вартістю 3,5 млрд євро. Протягом 2004 р. інвестори створили в них ще близько 40 000 нових робочих місць. Для чеських депресивних регіонів саме цей показник є найбільш значущим з огляду на високий рівень безробіття в сільській місцевості та маленьких містах. Найбільші інвестиції у промислові зони були внесені фірмами з Німеччини та Японії,

а галузевими лідерами виявилися автомобільна (48 % загального обсягу ПІІ) та електронна і електротехнічна промисловості (21 %). Найефективнішими з цих зон є Пльзенська (інвестори -- Daiho, Intersoft-Holding, Matsushita Television Central Europe та ін.), Південно-Моравська (Тусо Elektonice, DC, Vaillant, Walter), Оломоуцька (LG, Philips Display Czech Republic). Все більше регіональними інвесторами виступають чеські компанії, які вміло користуються тими перевагами, що надаються їм місцевими органами влади. Окремо слід сказати про інноваційний характер залучення прямих іноземних інвестицій. Відділення ЧехІнвесту відкрито в основних фінансових центрах світу (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк та ін.), проте останнім часом деякі офіси було відкрито також і на території провідних інноваційних комплексів.

Як випливає з наведених вище фактів, Чеська Республіка перебуває на стадії переходу до постіндустріального суспільства, а її вступ до Європейського Союзу хоча і викликав значну деформацію галузевої структури, яка існувала на початку 90-х рр., однак привів до посилення позицій чеських підприємств на європейських та світових ринках.

5.8.5 Особливості економіки Словаччини

За індексом людського розвитку у 2001 р. Словаччина посіла 39-е місце у світі, поступаючись у Центральній та Східній Європі лише Словенії, Чехії, Польщі та Угорщині. Її ВВП на душу населення в тому ж році сягнув 11 960 дол. (за ПКС), і за цим індикатором країна випереджала Польщу, хоча пропускала вперед три інші держави ЦСЄ. Разом з тим, Словаччина має досить потужні технологічні позиції у європейській економіці. Так, за індексом технологічних досягнень (0,447 -- у 1999 р.) країна посідала 25-е місце у світі, випереджаючи такі держави ЄС, як Греція та Португалія. У тому ж році питома вага експорту високих і середніх технологій дорівнювала 48,7 %, а грамотність населення у 100 % (2001 р.), рівень якої визначався національною статистикою, не констатується ніде більше у світі. Проте говорити про успішну реалізацію науково-технологічного потенціалу країни поки що зарано. Сучасну Словаччину можна охарактеризувати як державу з разючими контрастами в економіці і соціальній сфері, які найбільш рельєфно проявлять себе на регіональному та галузевому рівнях.

Після роз'єднання 1 січня 1993 р. з Чехією і утворення самостійної держави Словаччина розпочала реалізацію ідеї побудови економічно розвинутої європейської країни, проте мала на цьому шляху значно більше труднощів, ніж її колишня союзниця. Основними труднощами, які прийшлося долати, були:

нижчий рівень розвитку і конкурентних на світовому ринку виробництв, ніж у Чехії;

розрив глибоких коопераційних зв'язків з чеськими підприємствами;

більша орієнтованість у зовнішній торгівлі на ринки східних сусідів, ніж на ринки ЄС;

повільні та далеко не завжди послідовні реформи економіки після 1993 р.;

наявність значних територіально-галузевих диспропорцій у країні, які протягом перших десяти років суттєво дистанціювали її регіони.

Економічне зростання в Словаччині мало місце впродовж другої половини 1990-х рр. і дало певні переваги в плані трансформації її господарства, хоча, як зазначалося раніше, цей процес йшов у країні повільними темпами і мав швидше за все «компенсаційну» основу (тобто після кризи роз'єднання двох країн розпочалося економічне зростання, що було наслідком відносно хорошої кон'юнктури словацьких товарів на ринках пострадянських країн). Російська та азіатська кризи 1996--1997 рр. мали свій відбиток і в Словаччині, а її наслідки найбільш рельєфно проявили себе у 1999 р.: різке падіння зростання ВВП, великий бюджетний дефіцит, дефіцит поточних рахунків, стрімке зростання зовнішнього боргу тощо.

Швидкі та багато у чому мало популярні заходи уряду щодо долання системної кризи в країні, завершення приватизації, зменшення дефіциту бюджету, децентралізація банківської системи та переорієнтація на європейські ринки сприяли відновленню темпів економічного зростання. Так, приріст ВВП у 2000 р. досяг 2,2 %, а у 2001 р. -- 3,3 %, сучасна ж його структура в цілому відповідає європейській моделі, в якій на сервісні галузі припадає 64 %, промисловість -- 31,6 %, сільське господарство -- 4,4 %.

Основними галузями економіки в Словаччині є виробництво продукції чорної металургії, продовольства, електроенергії, видобування кам'яного вугілля, ядерного палива, хімічна промисловість, випуск транспортних засобів, текстилю, електричних та оптичних приладів тощо. Сільське господарство представлене вирощуванням зернових культур, картоплі, хмелю, свинарством та розведенням великої рогатої худоби.

Підготовка до вступу до Європейського Союзу, що велася впродовж 1996--2004 рр., передбачала значні зміни у структурі виробництва, що були викликані необхідністю «нормалізації» експорту по трьох «чутливих» для ЄС галузях -- чорної металургії, сільського господарства та текстильної промисловості, що викликало на перших порах суттєву галузеву деформацію. Як наслідок, країна й зараз має найвищий серед нових членів ЄС рівень безробіття, який напередодні вступу до Євросоюзу становив 18,6 % (2002 р., за методикою МОП). Словаччина має значні територіальні розбіжності концентрації ПІІ, при цьому безперечним лідером є столичний регіон, на який припадає близько 50 % їх загального обсягу. На значному відриві від Братислави йдуть інші регіони, а рівень безробіття в східних областях країни нерідко перевищує позначку у 30 %. Виходячи з цього можна було очікувати й значних розбіжностей у показниках валового регіонального продукту на душу населення. Так, столиця країни станом на кінець 2004 р. вже перевищила середній показник по Євросоюзу сягнувши 104 %, тоді як аналогічний індикатор по країні є трохи більшим за 30 %. Особливістю зовнішньої торгівлі є досить значне від'ємне сальдо, яке хоча й скоротилося останнім часом, все одно залишається від'ємним, що випливає з наведених у табл. 5.24 даних.

Таблиця 5.24 Експорт та імпорт Словацької республіки, млрд дол.

Як видно з табл. 5.24, експорт у цілому перевищує імпорт, а негативне сальдо, як правило, пояснюють масовим ввезенням інвестиційних товарів та технологій.

Суттєві зміни відбулися впродовж останніх десяти років у географічній структурі зовнішньої торгівлі. Якщо на початку реформ лише 30 % обсягів зовнішньої торгівлі припадало на країни ЄС, то вже на початку ХХІ ст. -- близько 60 %. Найбільшими партнерами з експорту у 2000 р. були: Німеччина -- 27 %, Чехія -- 15 %, Італія -- 9 %; з імпорту -- Німеччина -- 27 %, Російська Федерація -- 18 %, Чехія -- 15 %. Домінування енергоносіїв у структурі імпорту є значною проблемою країни.

Перспективною галуззю в Словаччині вважають іноземний туризм. Так, у 1999 р. країну відвідав майже 1 млн іноземних громадян, а оплачені ними послуги становили 2 % її ВВП.

У державі переконані, що в перспективі ця цифра могла б зрости до 5--7 %, що відповідало б рівню сусідніх з нею Чехії та Угорщини.

Протягом 2003--2004 рр. (у тому числі після вступу до Європейського Союзу) Словаччина сміливо продовжувала системне реформування своєї економіки щодо зближення з економічною моделлю ЄС. Серед багатьох заходів цього процесу передусім слід відзначити: введення єдиного податку у розмірі 19 %, що створило хороший базис для подальшого соціально-економічного зростання; суттєве зменшення рівня інфляції, хоча остання залишається високою порівняно з іншими державами ЦСЄ; зближення показників відсоткової ставки за кредитами з провідними країнами ЄС; скорочення суми державного боргу та дефіциту державного бюджету. Такі заходи уряду Словаччини, відомі в ЄС як «Маастрихтські вимоги конвергенції», на думку експертів Європейської Комісії, дозволять Словаччині однією з перших увійти впродовж 2006--2007 рр. до Європейського монетарного союзу і замінити словацьку крону на євро.

5.8.6 Особливості економіки Угорщини

Ще за соціалістичних часів Угорщина вирізнялася більшим, ніж інші країни ЦСЄ, лібералізмом зовнішніх економічних відносин, широким міжнародним співробітництвом і кооперацією не обмежуючись при цьому лише зв'язками в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Розпад соціалістичного табору дозволив Угорщині з меншими ніж в інших державах цього мегарегіону втратами вийти на авангардні позиції серед країн ЦСЄ наприкінці ХХ -- на початку ХХІ ст. Так, у 2001 р. країна посіла 38-е місце у світі за ІЛР, а показник ВВП на душу населення досяг 12 340 дол. (ПКС). За індексом технологічного розвитку країна вийшла на 22-е місце у світі -- 0,464 (1999 р.), а питома вага експорту продукції високих та середніх технологій у загальному експорті товарів становить 63,5 %, що приблизно відповідає рівню Великобританії, ФРН, Південної Кореї, та перевищує аналогічний показник Франції, Австрії та Фінляндії. Країна має одні з найбільших серед країн ЦСЄ ПІІ на душу населення, які перевищують 1500 дол. Наступною особливістю її сучасної економіки є розвиток іноземного туризму. Так, у 1999 р. країну відвідало 13 млн іноземних громадян, що в 1,3 раза перевищує кількість населення країни, отриманий при цьому дохід становить 3,39 млрд дол. тобто близько 8 % ВВП Угорщини.

Специфіка переходу до ринку

«Ринковій підготовленості» Угорщини була притаманна досить складна специфіка її господарства, суть якої зводилася до помірних (поступових) заходів щодо трансформації національної економіки. При цьому «стартові» темпи падіння ВВП у країні на початку 1990-х рр. були нижчими ніж, приміром, у Польщі та багатьох інших державах ЦСЄ. Натомість швидкість нарощування цього макроекономічного показника після завершення адаптаційного періоду (1990--1993 рр.) була нижчою ніж у державах, де застосовувалася модель «шокової терапії». Найважливішою рисою початкового періоду трансформації, на думку одного із фундаторів цієї моделі професора Яноша Корнаї, було збереження у перші роки реформування економіки соціальних функцій держави, відомої під назвою «держава благополуччя». За питомою вагою соціальних витрат у структурі ВВП і за кількістю соціальних благ, що гарантувалися державою, Угорщину й зараз можна порівнювати з найбільш розвинутими скандинавськими країнами, хоча вона значно поступається їм у абсолютних розмірах витрат бюджету. Досить показовим в Угорщині того періоду було співвідношення доходів найбідніших і найбагатших громадян, яке на початку 1990-х рр. становило 1:8 і відповідало рівню Франції та ФРН. Стримування витрат на споживання можна також розглядати як один із заходів реформування економіки у 1990-ті рр.

Показовим в Угорщині був і залишається рівень безробіття, який є значно нижчим, ніж в інших державах ЦСЄ. Якщо впродовж 1990-х рр. цей індикатор коливався в країні в межах 5--9 % (у 1999 р. -- 7,1 %), то на початок 2003 р. він знизився до 5,8 % (дані за січень), а з цього випливає, що створення нових робочих місць і збереження існуючих стало головним завданням урядів країни протягом останніх п'ятнадцяти років.

Важливим напрямом реалізації ідей угорського градуалізму була боротьба з інфляцією (дезінфляція), яка також мала притаманну їй специфіку. Особливістю Угорщини було те, що на відміну від інших країн ЦСЄ вона лібералізувала ціни і вивільнила заробітну плату ще в соціалістичний період, а відтак під час реформування своєї економіки в неї не було проблеми зайвого «грошового навантаження», тому й потреби в обов'язковому секвеструванні. Найвищий рівень інфляції припав на 1991 р., коли досяг цифри 35 % і був зумовлений передусім зовнішнім шоком, викликаним колапсом торгівлі з РЕВ, різким піднесенням цін на енергоносії та переорієнтацію виробництва на європейські ринки. У наступний період інфляція знизилась до 10--15 %, проте вийти на рівень «монетарних правил» у 3--5 % виявилося складним завданням для всіх наступних урядів країни.

Унаслідок реалізації «пакету заходів щодо структурної перебудови» у 1995 р. доходи від експорту подвоїлись, а в його структурі питома вага машин та обладнання збільшилася до 54 %, натомість продукції сільського господарства не перевищувала 9 % (1999 р.).

Разом з тим, не можна не відзначити й те, що угорська еволюційна модель мала у своїй основі й значні проблеми та ускладнення, які розтягнулися на довгі роки. На думку іншого угорського економіста Л. Чаби (2000 р.), вони зводилися до кількох пунктів:

процес трансформації виявився глибше та ширше, ніж бюджетна трансформація та лібералізація, адже потребував інституційного будівництва і структурних реформ;

домінування соціальної складової у бюджеті створило так звану «пенсійну бомбу» уповільненої дії, що виникла через приватизацію пенсійних фондів та необхідність перерозподілу фінансування дефіцитів у майбутньому, в якому передбачалось активне старіння нації;

хронічним став дефіцит бюджету, що також був пов'язаний з великим тягарем соціальної сфери. У 2000 р. країна підійшла до верхньої межі маастрихтських критеріїв на вступ до ЄС, коли показник дефіцитності бюджету сягнув 6 % ВВП;

велике навантаження на фонд заробітної плати (майже 60 % валових витрат на оплату праці стягується у вигляді податків). У 1998 р. питома вага податків становила 41,8 %, у той час як у «старих» членах ЄС вона не перевищувала 37,2 %;

виникнення значних регіональних диспропорцій (незважаючи на невеликі розміри території країни), викликаних системними змінами у галузево-територіальній структурі виробництва та сервісних галузях.

Сучасна структура економіки

За структурою ВВП Угорщина може вважатися типовою постіндустріальною країною, в якій питома вага сервісних галузей перевищує 60 % (2001 р.). Частка приватного сектора в структурі цього показника досягла 85 % і, з огляду на європейські тенденції, швидше за все не буде підвищуватися у майбутньому. Кінець ХХ -- початок ХХІ ст. був досить удалим для угорської економіки: темпи приросту ВВП становили 4,2 % у 1999 р., 5,2 % у 2000 р. та 3,8 % у 2001 р., а загальний показник цього індикатора розвитку економіки сягнув 52,4 млрд дол. у 2001 р. І це при тому, що тривало зниження рівня інфляції з 28 % у 1995 р. до 4,8 % на початок грудня 2002 р., хоча, як зазначалося вище, далося це країні непросто. Так, згідно з національною статистикою, на 31 грудня 2000 р. витратна частина бюджету перевищувала дохідну на 25 %, при цьому резерви Національного банку становили майже 10 млрд дол., що не було катастрофічним для економіки країни, проте яскраво свідчило, що під час вступу до ЄС від неї вимагатимуть більш рішучих заходів щодо бюджетної політики.

Наступною особливістю Угорщини є те, що вона має високу концентрацію капіталу, а відтак і ділової активності у своїй столиці. Понад 40 комерційних банків та 20 страхових компаній базуються в Будапешті, у тому числі найбільша фінансова установа -- OTP Bank (National Savings and Commercial Bank of Hungary), активи якого сягають 5,8 млрд дол. (2002).

Основними галузями угорської економіки є: видобувна, металургійна (насамперед алюмінієва) промисловість, виробництво будівельних матеріалів, харчова, хімічна індустрія (переважно фармацевтика), виробництво транспортних засобів. Аграрний сектор представлений вирощуванням пшениці, кукурудзи, соняшникового насіння, цукрового буряку, розведенням великої рогатої худоби, свиней, домашньої птиці тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність Угорщини є показовою для багатьох країн Центральної та Східної Європи, а тому потребує більш докладного аналізу. У 2003 р. обсяги угорського експорту становили 37,7 млрд євро, а імпорту -- 42,1 млрд. Тобто від'ємне сальдо досягло 4,4 млрд, що було на 1 млрд євро більшим, ніж у 2002 р. Ця загрозлива тенденція також стимулювала зростання зовнішнього боргу країни, який досяг і навіть перевищив встановлений Євросоюзом критичний рівень у 60 % (маастрихтські вимоги) ВВП.

Промислово розвинуті країни є основними зовнішньоторговельними партнерами Угорщини, на які у 2003 р. припадало 80,3 % угорського експорту та 65,4 % імпорту (на країни ЄС відповідно 73,6 та 55,1 %). Разом з тим, наявною стала тенденція уповільненого зростання торгівлі з країнами Європейського Союзу та високих темпів нарощування торгівлі з Росією, Китаєм, країнами ЦСЄ (на той час аплікатами на вступ до ЄС). На країновому рівні виділялася насамперед четвірка європейських держав, передусім Німеччина, на яку припадало близько 29 % зовнішньоторговельного обороту, Австрія -- 7 %, Італія -- 6,5 %, Франція -- понад 5 %, Росія -- 4 %. Несподівано з 9-го на 6-е місце за обсягами експортно-імпортних операцій перемістився Китай, що було пов'язано з форсуванням до нього угорського імпорту. Саме з цією азіатською країною були підписані численні угоди про можливість використання китайських робітників на будівництві автострад (ці проекти частково фінансуються Європейським Союзом передусім в плані створення транс'європейських коридорів), мостів та будапештського метро. Пошук нових ринків інвестування призвів до поглиблення у розвиткові угорсько-китайських відносин. Так, угорський холдинг Raba планує створити в Китаї спільне виробництво автобусів та вантажних автомобілів. Разом з тим, тривожною ознакою є від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі країни з КНР, яке сягнуло 3,1 млрд дол. і становить більш як 60 % пасива країни. Сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв'язків відображає табл. 5.25.

Таблиця 5.25 Зовнішня торгівля Угорщини

*ЦЄКВТ -- Центральноєвропейські країни вільної торгівлі.

Джерело: БИКИ. -- 2004. -- № 129 (8775).

У сучасній товарній структурі угорського експорту близько 60 % припадає на машини, обладнання, транспортні засоби, 30 % -- на продукцію переробної промисловості, 7 % становлять продовольчі товари і близько 4 % -- паливно-сировинні товари. Подібною до цього є структура імпорту, з тією лише різницею, що питома вага машин та продукції переробної промисловості є нижчою за експортний відсоток, а паливно-енергетичних товарів значно вищою. Меншим за вивізну квоту є угорський експорт продовольства.

Відмінною від багатьох країн ЦСЄ є активна зовнішньоекономічна діяльність провідних угорських фірм, які швидко закріплюються на ринках цього мегарегіону. Провідні позиції при цьому посідають, як правило, дочірні компанії відомих ТНК. Яскравим прикладом на підтвердження цих слів може бути компанія Audi Hungaria, що спеціалізується на виробництві автомобілів і двигунів. Вартість її експорту у 2003 р. становила 3,5 млрд євро, тобто 10 % усього угорського експорту (за даними «БИКИ». 2004. -- № 129).

Далі за обсягами продажів ідуть Flextronics, яка виробляє побутову електроніку, засоби зв'язку, телекомунікації, а експорт її продукції становить 2,9 млрд євро (2003 р.), та дочірнє підприємство виробників сотових телефонів Nokia (2,4 млрд євро, 2003 р.). Ці три компанії разом забезпечують 25 % усього угорського експорту.

До ознак експансіоністської (на регіональному рівні) діяльності можна віднести регіональну стратегію угорського акціонерного товариства «MOL», яке тільки у 2003 р. придбало 25 % + 1 акцію хорватської компанії INA, контрольний пакет акцій нафтової компанії «Словнафт» (Словаччина), 23 автозаправочні станції в Румунії у фірми «Шел-Романія», подало заявку на участь у тендері на приватизацію польського нафтопереробного підприємства у м. Гданськ. Великий інтерес виявляє компанія MOL до приватизації нафтопереробних підприємств у Чехії та Сербії. Другим прикладом посилення позицій на ринках ЦСЄ є угорське АТ «Глобус» (харчова промисловість, зокрема плодоовочеконсервна галузь), яке придбало контрольний пакет акцій болгарського консервного заводу «Оторко». У цій же країні угорський «Відеотон» придбав великий пакет акцій електронної компанії «ДЗУ». Як випливає з наведених вище прикладів, угорські корпорації найбільш активно поводять себе на національних ринках нових членів ЄС та аплікантів на вступ до цього інтеграційного об'єднання.

Особливості членства в ЄС

Вступ Угорщини до Європейського Союзу (2004 р.) став можливим лише за умов виконання системних вимог цієї організації до країни-апліканта. Європейська Комісія ще в жовтні 1999 р. дала позитивну оцінку зрілості Угорщини з погляду готовності до коінтеграції з ЄС. Тоді ж було визначено, що немає потреби у подальшому реформуванні фінансів та зниження темпів інфляції. Разом з тим, упродовж 2000--2004 рр. найбільш пекучою стала проблема внесення державних коштів до консолідованого бюджету Європейського Союзу. Рішення останнього щодо неприпустимості більших внесків нових учасників, ніж загальної суми коштів, що надходитимуть зі структурних фондів ЄС та інших фондів та програм, зменшило напругу в суспільстві, хоча й не розв'язало проблему повністю, адже відповідний перерозподіл коштів обмежував фінансову мобільність країни у їх перерозподілі.

Серед багатьох проблемних ситуацій, які виникли щодо тридцяти одного пакета переговорів з ЄС, найбільш актуальними для Угорщини були два: підвищення ефективності управління муніципальних органів під час радикальної реорганізації їх управління та розвиток ринкової інфраструктури у сільському господарстві. Це виявилося складним завданням, з яким Угорщина повною мірою не впоралася і зараз. Якщо раніше нерівномірність розвитку в Угорщині регулювалася плановими методами, то в останні п'ятнадцять років такі можливості були обмежені. Так, зараз майже 60 % ПІІ сконцентровано в Будапешті (2002 р.), а регіональні диспропорції за показником ВРП сильно дистанціюють Центральний регіон (Kozep-Magyarorszag) -- 72,4 % середнього по ЄС -- 15 та Східний (Eszak-Alfold) -- 32,5 % (дані станом на 1999 р., який визначається в ЄС як базовий).

Залишаються проблеми приєднання Угорщини до Європейського монетарного союзу та дотримання маастрихтських критеріїв: дефіцит державного бюджету не повинен бути більше 3 % ВВП; державна заборгованість не більше 60 % ВВП; рівень інфляції, який не може бути більшим на 1,5 % ніж у трьох найбільш стабільних державах єврозони; рівень відсоткових ставок по банківських кредитах не може відрізнятися більш як на 2 % від показників трьох найстабільних держав ЄМС. Валютна конвергенція (зближення) держав-учасниць є проблемною для Угорщини, яка особливо загострилося після вступу країни до ЄС. Спеціальне дослідження, яке було проведене Європейським центральним банком, що охоплювало період з вересня 2003 р. по жовтень 2004 р., засвідчило, що сальдо державного бюджету є від'ємним і становить 6,2 % ВВП, державна заборгованість -- 59,1 % ВВП, рівень інфляції сягнув 6,5 % (на Кіпрі -- 2,1 %, у Польщі -- 2,5 %), ставка по кредитах -- 8,1 % (Кіпр -- 5,2 %, Польща -- 6,9 %).

Дещо знизився в Угорщині останнім часом і рівень конкурентоспроможності національної економіки. Так, за ІКЗ ІКЗ -- індекс конкурентоспроможності, що зростає. Угорщина перемістилася у 2004 р. з 33-го місця, яке посідала у 2003 р., на 39-те. Дотримання відповідних критеріїв членства ставить країну перед необхідністю скорочення асигнувань на соціальні потреби, що говорить про поступове зменшення «благополуччя» та перехід до прагматичних механізмів регулювання економіки.

Однак за прогнозами експертів Європейської Комісії країна має всі наявні шанси ввійти до єврозони, за найоптимістичнішими прогнозами у 2006--2007 рр., за найпесимістичнішими у 2008--2010 рр.

5.9 Україна -- ЄС

Позиції України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні були сформульовані в Основних напрямках зовнішньої політики нашої держави та схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 р. Упродовж 1993--1994 рр. було проведено декілька раундів переговорів між Україною та Європейською Комісією про укладання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Названий документ було підписано 14 червня 1994 р. в Люксембурзі і ратифіковано Верховною Радою 10 листопада 1994 р. Проте УПС набула чинності лише 1 березня 1998 р. після ратифікації її 15-ма державами -- членами ЄС.

У вересні 1997 р. в Києві відбувся Перший самміт Україна -- ЄС, на якому було обговорено основні проблеми правових відносин та окреслено шляхи економічного співробітництва. Станом на кінець травня 2004 р. відбулося сім саммітів Україна -- ЄС та шість спільних засідань комітету з питань співробітництва.

Основними документами, що регулюють напрямки зближення України з ЄС є:

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена Указом Президента України (11 червня 1998 р.);

Програма інтеграції України до ЄС, затверджена Указом Президента України 14 вересня 2000 р.;

Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004--2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції».

Інституційне забезпечення реалізації державної політики інтеграції до ЄС покладена на такі установи:

Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, яка утворена для координації заходів, спрямованих на реалізацію стратегічних цілей державної політики щодо забезпечення входження нашої країни в європейський політичний, економічний, правовий, а також безпековий простір;

Уповноваженого України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, який здійснює координацію заходів, спрямованих на європейську інтеграцію;

Урядовий комітет економічного розвитку з питань європейської інтеграції, основним завданням якого визначено формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері;

Комітет Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції.

Відповідно до УПС створено також ряд спільних органів «Україна -- ЄС», зокрема Раду та Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС, Комітет з парламентського співробітництва, а також чотири спільні підкомітети (з питань торгівлі та інвестицій; з питань фінансів, економіки, статистики; з питань енергетики, цивільного ядерного сектору та охорони навколишнього середовища, транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; з питань митниці, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, «відмиванням грошей» та наркобізнесом). У 2005 р. в Україні утворено спеціальну посаду Віце-прем'єра з питань європейської інтеграції.

Розширення Європейського Союзу у травні 2004 р. дозволило Україні отримати статус прикордонної з ЄС держави. Вже зараз спільний з ЄС кордон становить 621 км, а після вступу у 2007 р. Румунії він дорівнюватиме 1152 км, що робить нашу країну однією з найбільших в ЄС держав, що межує з цим інтеграційним угрупованням.

Наближення кордонів ЄС до України досить рельєфно проявило себе вже у 2003 р., коли країни Євросоюзу вийшли на провідні позиції за товарообігом у зовнішній торгівлі нашої держави і на першу сходинку (34,1 % загального вивозу товарів) в експорті українських товарів (табл. 5.26).

Таблиця 5.26 Частка зовнішньої торгівлі товарами та прямі інвестиції в Україну з ЄС, СНД та РФ, %

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. -- К., 2004. -- С. 173.

Разом з тим, Європейський Союз виступає найбільшим інвестором в економіку України, питома вага ПІІ держав-учасниць та аплікантів на вступ у 2003 р. перевищила 55 % і є у декілька разів більшою за інвестиції, що надходять з СНД. На країновому рівні головними партнерами України виявилися Німеччина, Італія та Великобританія.

За 2003 р. зовнішньоторговельний товарообіг з країнами ЄС становив 10,4 млрд дол., що на 36,9 % (2,8 млрд дол.) більше аналогічного періоду 2002 р. Обсяги експорту товарів з України до ЄС у 2003 р. порівняно з попереднім зросли на 29,2 % (1,0 млрд дол.) і становили 4,6 млрд дол.

Однак Україна поки що не може претендувати на роль головного партнера Євросоюзу, адже її частка становить лише 0,5 % загального обсягу зовнішньоекономічних операцій цього інтеграційного угруповання.

Не є високодиверсифікованою і товарна структура українського експорту до ЄС -- 15, адже 25,5 % загального обсягу становлять поставки мінеральних продуктів; 24,9 % -- неблагородні метали та вироби з них; 11,3 % -- текстиль та текстильні вироби і лише 8,6 % -- машини, устаткування та механізми.

Принципово іншою є структура імпорту з країн ЄС до України, в якій на першій позиції -- машини, устаткування та механізми (28 % загального експорту), далі йде продукція хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей (14,6 %), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (11,1 %), текстилю та текстильних виробів (7,8 %).