Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів забруднення, нормативів збору та коригувальних коефіцієнтів.

5. Платежі за спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту

Користування водними ресурсами можна поділи на такі основні групи:

Користування водами для потреб гідроенергетики.

Користування водами для потреб водного транспорту.

Спеціальне користування поверхневими водними об'єктами.

Видобування підземних вод.

Платники збору за спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики й водного транспорту визначені в Порядку справляння цього збору, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1494 та Інструкцією.

Ними є суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики й водного транспорту:

1. Підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, філії, підрозділи платників зборів, які мають банківські представництва, відділення та інші відокремлені рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс.

2. Громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності.

3. Якщо до складу підприємства-водокористувача входять філії, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності, не складають окремого балансу, то платником зборів є підприємство-водокористувач, до складу якого входять дані філії.

Під спеціальним водокористуванням необхідно розуміти використання водних ресурсів для забезпечення виробничих потреб у воді за допомогою спеціальних споруд або технічних пристроїв, яке здійснюється на основі дозволу, який є офіційним документом, що засвідчує право на використання водних ресурсів.

1. Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

2. Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є:

обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій;

тоннаж (місце) - доба експлуатації вантажних самохідних і не самохідних та пасажирських суден.

Ліміт використання води-гранична кількість води, на використання якої з водного об'єкта водокористувачу видається дозвіл. Порядок видачі дозволів, установлення лімітів та їх скасування встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.92 № 459.

Водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єкта або використовують в установленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, повинні мати дозволи на спеціальне водокористування або договори на поставку води. Дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів видають органи Мінекоресурсів України. Для його отримання необхідно подати заяву з обґрунтуванням потреби у водних ресурсах, яка має бути узгоджена з відповідною радою, з власником або постійним користувачем водних ресурсів. Рішення про узгодження та про видачу дозволу повинно бути прийняте відповідними державними органами у місячний термін з дня подання заяви.

У разі виявлення органами державної податкової служби випадків спеціального водокористування без наявності такого дозволу або договору про вказане необхідно повідомити відповідні органи Мінекоресурсів.

Ліміти затверджуються на річний обсяг використання водних ресурсів на виробничі та інші потреби до 10 січня, а для зрошувального землеробства -до 10 березня поточного року. Квартальні ліміти використання водних ресурсів розраховуються водокористувачами в межах затвердженого річного ліміту.

Збір за користування водами для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (випуски води з водосховищ та шлюзування).

Не справляється збір за користування водою під час експлуатації водних шляхів стоянковими, службово-допоміжними і буксирними суднами та експлуатації водним транспортом річки Дунаю.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулятивних електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями.

Збір за використання водних ресурсів не справляється:

за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, зокрема для задоволення винятково власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності;

за воду, що використовується для протипожежних потреб;

за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;

за морську воду, крім води з лиманів;

за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;

за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем;

за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо);

за воду, що забирається підприємствами й організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми й водосховища.

За користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, сплачується збір за користування водами для потреб гідроенергетики.

Підприємства гідроенергетики обчислюють даний збір, виходячи з обсягів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій, та нормативів збору. Користування водою для потреб гідроенергетики здійснюється без обмежень, тобто ліміти на пропуск води через турбіни ГЕС не встановлюються.

Підприємства водного транспорту при користуванні водою під час експлуатації водних шляхів вантажними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами сплачують збір за користування водами для потреб водного транспорту. Як і в попередньому випадку для його обчислення необхідно скористатися постановами № 836 і № 1494, а також наказом № 231.

Постановою № 836 установлено такі нормативи збору за користування водами для потреб водного транспорту (крім стоянкового, службово-допоміжного й буксирного флотів):

Усі річки, крім Дунаю:
Вантажний самохідний і несамохідний флот, що експлуатується	1,75 коп. За 1 тоннаж-добу експлуатації
Пасажирський флот, що експлуатується	0,20 коп. за 1 місце-добу експлуатації

При цьому збір за користування водами для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (випуски води з водосховищ та шлюзування), а також під час експлуатації водних шляхів стоянковим, службово-допоміжним і буксирним флотами та експлуатації водним транспортом річки Дунаю.

Спеціальне користування поверхневими водними об'єктами

Усі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, а також за скидання в них зворотних вод сплачують збір за спеціальне використання водних ресурсів. При цьому, якщо у підприємства були втрати води у його системах водопостачання, то ці втрати включаються до фактично використаного обсягу води, з якого сплачується збір. Розрахунок збору проводиться відповідно до постанов № 836 і № 1494 та наказу № 231.

Такий вид користування водою лімітується і за понадлімітне використання. Збір сплачується у п'ятикратному розмірі, до того ж з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а сума збору за використану воду у межах ліміту включається до валових витрат виробництва.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється, виходячи з обсягів фактично використаної води (підземної, поверхневої, отриманої води, в установленому законодавством порядку, від інших водокористувачів) з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, установлених лімітів, нормативів збору та коефіцієнтів. Нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів встановлені постановою № 836 у копійках за кубічний метр і диференційовані залежно від регіону.

Відповідно до постанови № 1494 збір за спеціальне використання водних ресурсів не справляється:

за воду, що використовується для задоволення питних і санітар но-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення винятково власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності;

за воду, що використовується для протипожежних потреб;

за воду, що використовується для потреб зовнішнього благо устрою територій міст та інших населених пунктів;

за воду, що використовується у шахтах для пило заглушення;

за морську воду, крім води з лиманів;

за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного

насіння рису;

за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем;

за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо);

- за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

В усіх випадках суми платежів, обрахованих у межах установлених лімітів на користування водою (забір води з поверхневих водних об'єктів, видобування підземних вод, скид забруднюючих речовин у водні об'єкти), включаються до складу валових витрат, а суми платежів за понадлімітне користування водами сплачуються за рахунок прибутку підприємств.

Всі названі платежі (збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування для потреб гідроенергетики і водного транспорту, збір за забруднення навколишнього природного середовища, плата за користування надрами для видобування корисних копалин, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету) обчислюються платниками самостійно. Ними ж щоквартально складаються і подаються до органів державної податкової служби розрахунки платежів. Терміни подання цих розрахунків та терміни сплати платежів уніфіковані Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками в розмірі 80 відсотків до Державного бюджету України і 20 відсотків - до бюджетів територіальних громад за їх місцезнаходженням або місцезнаходженням філій.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками за їх місцезнаходженням або місцезнаходженням філій у розмірі 100 відсотків до бюджетів територіальних громад.

Якщо промислове підприємство має декілька водозаборів, які розташовано на територіях різних областей, то воно повинно вносити збір за спеціальне використання водних ресурсів за своїм місцезнаходженям, а не за місцезнаходженням водозаборів.

6. Надрокористування в Україні

Надра - це один з основних природних ресурсів України, який являє собою частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

При здійсненні того чи іншого виду користування надрами у підприємства виникають зобов'язання щодо сплати одного або більше з перелічених вище платежів:

1) плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

2) збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

3) рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються на Україні;

4) за спеціальне використання водних ресурсів;

5) плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;

6) збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Розглянемо схему надрокористування в Україні:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. Схема надрокористування в Україні.

Користування надрами для видобування твердих корисних копалин

Під твердими корисними копалинами ми розумітимемо вугілля кам'яне, вугілля буре, металеві корисні копалини, сировину нерудну для металургії, гірничо-хімічну, гірничорудну та будівельну сировину.

Відповідно до зазначених нормативних документів об'єктами обчислення плати за користування надрами для видобування вугілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, сировини нерудної для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної та будівельної сировини є обсяги фактично погашених балансових і позабалансових запасів корисних копалин, які визначаються за даними державної статистичної звітності та геолого-маркшейдерською документацією. Квартальні обсяги погашених запасів та видобутих корисних копалин приймаються за даними оперативних обмірів чи підрахунків, що здійснює геолого-маркшейдерська (гідрогеологічна) служба. Ці обсяги уточнюються за підсумками року.

Обсяги фактично погашених балансових запасів корисних копалин визначаються як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Сума плати за користування надрами для видобування твердих корисних копалин розраховується виходячи з обсягів погашених запасів корисних копалин як балансових, так і позабалансових, дотримання квот (лімітів) у разі їх затвердження, враховуючи втрати корисних копалин при їх видобуванні та із застосуванням в окремих випадках понижувальних і збільшувальних коефіцієнтів.

Необхідно врахувати, що видобування корисних копалин, як втім, більшість видів спеціального використання природних ресурсів обмежується (лімітується) та регламентується (нормується). Перевищення встановлених обмежень видобутку, а також недотримання установлених норм фінансове штрафується шляхом, по-перше, збільшенням розміру плати і, по-друге, справлянням частини плати з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств. Так, плата за користування надрами справляється у подвійному розмірі, у разі видобутку корисних копалин понад установлену квоту (ліміт), а також за наднормативні втрати корисних копалин, до того ж з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств. Нормативи втрат визначаються проектами розробки родовищ (чи їх ділянок).

На противагу цьому, ефективне використання надр фінансове стимулюється: плата за користування надрами справляється у половинному розмірі за погашення позабалансових запасів корисних копалин.

Об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяги видобутих і погашених запасів корисних копалин, тобто він тотожний об'єкту обчислення плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Проте, порядок обчислення цього збору дещо відрізняється від порядку обчислення названої плати. Ці відмінності полягають в наступному:

по-перше, наднормативні втрати корисних копалин та їх понадлімітний видобуток не штрафуються і враховується при обчисленні збору в загальному порядку;

по-друге, нормативи збору за геологорозвідувальні роботи підлягають індексації з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Збір за виконання геологорозвідувальні роботи не справляється за видобуток:

раніше погашених запасів корисних копалин, зарахованих у процесі розробки родовищ у встановленому порядку до категорії втрачених у надрах, підтверджених відповідними актами на писання запасів корисних копалин з обліку гірничовидобувного підприємства та обліковими матеріалами геолого-маркшейдерської документації

підземних вод, які не використовуються в народному господарстві:

які видобуваються із надр для усунення їх шкідливої дії (підтоплення,

засолення, заболочування, забруднення, виникнення зсувів тощо)

видобуток яких є технологічно вимушеним у зв'язку із видобутком інших корисних копалин в обсягах, погоджених з відповідними органами державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю і охорони навколишнього природного середовища

Користування надрами для видобування рідких та газоподібних корисних копалин

Під рідкими та газоподібними корисними копалинами ми розумітимемо нафту, конденсат, природний газ, зокрема супутні (при видобутку нафти) - ропу, мінеральні грязі та мул, термальні і промислові підземні води.

Об'єктом оподаткування названих платежів при видобутку рідких та газоподібних корисних копалин є обсяг видобутих корисних копалин. Ці обсяги визначаються, так само як і в попередньому випадку, за даними державної статистичної звітності та геолого-маркшейдерською документацією; квартальні обсяги погашених запасів та видобутих корисних копалин приймаються за даними оперативних обмірів чи підрахунків, що здійснює геолого-маркшейдерська (гідрогеологічна) служба. Ці обсяги уточнюються за підсумками року.

Сума плати за користування надрами для видобування рідких та газоподібних корисних копалин розраховується виходячи з обсягів видобутих запасів корисних копалин, дотримання квот (лімітів) у разі їх затвердження та із застосуванням в окремих випадках понижувальних і збільшувальних коефіцієнтів. При цьому плата справляється у подвійному розмірі у разі видобутку корисних копалин понад встановлену квоту (ліміт) і за їх наднормативні втрати, до того ж з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, і в половинному обсязі - за понадбазовий видобуток корисних копалин. Для користувачів надр, які здійснюють видобування нафти, конденсату та природного газу, наднормативними втратами вважаються обсяги витрачання нафти, конденсату та природного газу понад розрахункові (планові) власні технологічні потреби, які визначаються проектами та поточними планами розробки родовищ.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється за видобуток:

Вуглеводневої сировини із свердловин, визначених у встановленому порядку як нерентабельні, з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населених пунктах та нафтогазопромислових районах.

Додаткових, понад базові (проектні) обсяги нафти і газу, при до розробці нафтових і газових родовищ, визначених Кабінетом Міністрів України як родовища з важко видобувними та виснаженими запасами - протягом десяти років з дати одержання ліцензії на експлуатацію таких родовищ

При видобуванні нафти, конденсату, природного газу з коефіцієнтом вилучення, що перевищує затверджений Державною комісією щодо запасів корисних копалин (зазначений у протоколі затвердження), збір за відповідні додаткові обсяги видобутку обчислюється у половинному розмірі.

Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що супутньо залягають на одному родовищі, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється:

- за основний вид корисної копалини у повному обсязі - тобто з застосуванням коефіцієнта 1;

- за супутньо залягаючи корисні копалини із застосуванням до нього (збору за геологорозвідувальні роботи) коефіцієнта 0,2.

У підсумку, при обчисленні збору за геологорозвідувальні роботи при видобутку корисних копалин разом з супутньо залягаючими, до нормативів збору застосовується коефіцієнт 1,2 (1+0,2).

Крім цього, Указом Президента України від 21 грудня 1994 року № 785/94 "Про встановлення рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні" запроваджено справляння рентної плати за нафту і природний газ. Відповідно до цього Указу рентна плата встановлювалася в доларах США, сплачувалася у валюті України за офіційним валютним курсом українського карбованця до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами і включалася в ціну на нафту і природний газ. Рентна плата передбачена також Законом України "Про систему оподаткування", яким включено цю плату до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

На практиці ставки рентної плати встановлюються щорічно Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а з 2000 року у гривнях за одиницю обсягу корисної копалини.

З метою реалізації положень Указу наказом Міністерства фінансів України від 20 лютого 1998 року № 39, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 1998 р. за № 160/2600, затверджено Положення про порядок обчислення і сплати до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ.

Відповідно до цього Положення сума рентної плати за нафту і природний газ визначається нафтогазовидобувними підприємствами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу та ставок рентної плати на дату зарахування коштів на рахунок нафтогазовидобувних підприємств (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами).

Видобувні підприємства, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами, суму рентної плати визначають, виходячи зі ставок рентної плати та обсягів видобутих нафти і газу (в межах тих базових обсягів, які враховуються в помісячних розрахунках і визначаються як 1/12 річних базових обсягів, затверджених Кабінетом Міністрів України).

Рентна плата за нафту і природний газ вноситься до Державного бюджету України щодекади авансовими платежами, виходячи з обсягів відпущеної нафти і газу за минулу декаду, 15 і 25 числа поточного місяця - відповідно за першу і другу декаду, 5 числа наступного місяця - за решту днів звітного періоду.

7. Плата за землю

Загальні положення

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, передбаченому Законом України від 19.09.96 "Про плату за землю".

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендаторів та інвесторів-учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні громадян. Право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки або земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (державного акта на право власності на землю, державного акта на право постійного користування землею, а у разі відсутності у громадян державного акта - рішення відповідної ради про передачу земельної ділянки, земельної частки (паю) у власність або користування).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру про реєстрацію права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічну та грошову оцінку земель.

Нарахування земельного податку громадянам (облік платників, земельних ділянок, земельних часток (паїв), нарахування їм податку і надання пільг) проводять державні податкові інспекції на місцях. Безпосередньо в державній податковій інспекції ця робота виконується державними податковими інспекторами за розподілом обов'язків під керівництвом начальників відповідних відділів (управлінь).

Облік платників, земельних ділянок, земельних часток (паїв), які перебувають у власності або у користуванні громадян для нарахування земельного податку, надання пільг громадянам проводиться за станом на 1 травня відповідного року на підставі вивірених на цю ж дату записів у земельно-кадастровій документації виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, використовуючи при цьому також записи в господарських книгах сільських рад, відповідні рішення місцевих рад (про надання та вилучення земельних ділянок, виділення в натурі земельних часток (паїв), книги реєстрації договорів оренди землі, дані органів земельних ресурсів, БТІ, нотаріальних контор.

Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Право власності або право постійного користування землею засвідчується державними актами, які надаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Право тимчасового користування землею (зокрема і на умовах оренди) оформлюється договором з відповідним державним органом.

Платники та ставки земельного податку

Платниками плати за землю ( земельного податку, орендної плати) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, зокрема орендарі.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

землі сільськогосподарського призначення;

землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

землі водного фонду;

землі лісового фонду;

землі запасу.

Ставки податку

Ставки податку залежать від:

- конкретного регіону;

цільового використання земельної ділянки;

категорії земель;

- функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони відносяться, земельний податок справляється згідно зі ставками, наведеними вище. Тобто за сільськогосподарські угіддя, незалежно від того, де вони розташовані:

У межах населеного пункту чи за межами, на землях лісового чи водного фонду, землях промисловості, транспорту, зв'язку чи іншого призначення, - податок справляється за ставками, передбаченими для оподаткування сільськогосподарських угідь.

У населених пунктах, грошова оцінка земель яких проведена, застосовується ставка у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки.

Плата за землі населених пунктів, грошова оцінка яких не встановлена обчислюється, виходячи із середніх ставок земельного податку (табл. 5).

Таблиця 5 Середні ставки податку за землі населених пунктів, грошова оцінка яких не встановлена

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м)	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
до 0,2	1,5
від 0,2 до 1	2,1
від 1 до 3	2,7
від 3 до 10	3,0
від 10 до 20	4,8
від 20 до 50	7,5	1,2
від 50 до 100	9,0	1,4
від 100 до 250	10,5	1,6
від 250 до 500	12,0	2,0
від 500 до 1000	15,0	2,5
від 1000 і більше	21,0	3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;

на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;

на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;

- у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" віднесені до категорії гірських;

- на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях-1,5.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, наведених вище.

При цьому необхідно враховувати, що ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, законодавством встановлено пільговий коефіцієнт у розмірі 3 % від суми земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставку земельного податку).

При визначенні розміру плати за землю для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, необхідно врахувати, що згідно зі ст. 4 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять приміщення в житлових будинках, передбачені для торгових, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Тому в розмірі 3 % земельного податку обраховуються лише земельні ділянки, зайняті житловим фондом, а за частину землі під нежитловими приміщеннями в житлових будинках податок справляється на загальних підставах.

Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі суми земельного податку.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

міжнародного значення - 7,5;

загальнодержавного значення - 3,75;

- місцевого значення - 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Для земельних ділянок наданих для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, передбачено пільговий коефіцієнт у розмірі 25% суми земельного податку.

За межами населених пунктів ставки податку визначаються залежно від категорії землі.

Так, податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється, виходячи із ставок оподаткування сільськогосподарських угідь.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Грошова оцінка земель індексується відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783.

На 01.01.2000 в Україні встановлені такі коефіцієнти індексації до грошової оцінки земель:

для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення проведеної станом на 01.07.1995, застосовується коефіцієнт 2,07;

для земель за межами населених пунктів, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення (крім земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель) застосовується коефіцієнт 2,04 (станом на 01.04.1996);

для земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, земель природо охоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель) застосовується коефіцієнт 1,20 (станом на 01.01.1997).

Пільги щодо земельному податку

Разом з нарахуванням податку громадянам надаються встановлені пільги. Податковий інспектор, керуючись умовами, передбаченими відповідною статтею Закону України "Про плату за землю", на підставі внесених до Книги обліку платників даних, ретельно перевірених списків громадян, які мають право на пільги, і наданих документів визначає громадян, яким повинні бути надані пільги.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про плату за землю" від сплати земельного податку звільнені:

інваліди І і II груп;

громадяни, які виховують трьох і більше дітей;

громадяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу;

пенсіонери;

особи, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

у межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, а саме:

а) для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням відповідної ради надаються безплатно у власність зе мельні ділянки у розмірі не більше 0,6 га.

За рішенням місцевої ради громадянам додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування, але їх загальна площа не повинна перевищувати 1 гектара.

Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів може провадитися за погодженням з обласною радою;

б) для ведення колективного садівництва кооперативам громадян за рішенням відповідної ради передаються у власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. У такому ж розмірі надаються земельні ділянки громадянам для індивідуального садівництва.

Громадянам, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського господарства), особистого підсобного господарства, дачного будівництва, земельні ділянки для ведення садівництва не надаються;

в) кооперативам громадян за рішенням сільських, селищних, міських рад надаються в користування земельні ділянки для колективного городництва.

Громадянам, які мають у власності худобу, надаються в користування земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Розміри земельних ділянок, що надаються громадянам у користування, не повинні перевищувати:

для городництва - 0,15 га;

для сінокосіння і випасання худоби - 1 га;

д) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розмір земельної ділянки повинен бути не більше:

- у сільських населених пунктах - 0,25 га; - у селищах міського типу - 0,15 га;

для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - 0,25 га;

у містах - 0,1 га.

б) для індивідуального дачного будівництва - 0,1 га;

в) для будівництва індивідуальних гаражів - 0,01 га.

Якщо громадяни, які мають у власності або користуванні земельні ділянки, надані або передані за рішенням сільської, селищної, міської ради, одержали такі ж земельні ділянки на умовах купівлі-продажу, дарування, успадкування, міни, то на такі земельні ділянки земельний податок нараховується на загальних підставах.

На земельні ділянки, які за рішенням сільської, селищної, міської ради передані фізичними особами для здійснення підприємницької діяльності, зокрема для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, межі граничних норм Земельним кодексом України не встановлені, і тому за такі земельні ділянки земельний податок сплачується на загальних підставах.

При наданні пільг із земельного податку громадянам, які виховують трьох і більше дітей, слід враховувати вік дітей, визначений при наданні державної допомоги відповідно до Закону України від 21 листопада 1992 р. "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", тобто до 16 років (учнів - до 18 років).

Також згідно з пунктом 20 статті 12 Закону України "Про плату за землю" на період дії Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від сплати земельного податку за такі земельні ділянки, земельні частки (паї).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку.

Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому втрачено це право.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року податкове повідомлення про сплату податку.

Статтями 9 та 10 Земельного кодексу України та статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання сільських, селищних, міських рад на їх території належить справляння плати за землю.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні та спільній власності громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні або спільній власності.

Земельний податок сплачується рівними частками землевласниками і землекористувачами до 15 серпня і 15 листопада. Платник земельного податку має право виконати обов'язок щодо сплати податку достроково.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Надмірні сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або зараховуються до сплати податку за наступний рік.

У випадку, якщо платника не було залучено до сплати земельного податку або неправильно нараховано податок, то податковий орган визначає суму податкового зобов'язання платника податку або здійснює перегляд неправильно нарахованого податку не пізніше закінчення 1095 дня з дня обліку платників і нарахування земельного податку.

11. Інші податки

11.1 Збори на формування державних цільових фондів

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, платники та об'єкти оподаткування

Законодавством визначено порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Персоніфікований облік надходжень впроваджено в державі в межах пенсійної реформи.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

об'єднання суб'єктів підприємницької діяльності;

бюджетні установи та організації;

громадські установи та організації,

інші установи та організації, які згідно законодавства є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

об'єднання громадян;

інші юридичні особи, які згідно законодавства є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Обов'язки по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування також покладені на окремими категорії платників, визначених законодавче, зокрема до цих категорій віднесені:

філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників;

адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) - виробники та імпортери тютюнових виробів;

підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше;

підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно.

Об'єктом оподаткування є:

фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (крім сум виплат, що не враховуються при визначенні бази нарахування страхових внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян");

винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру;

сума коштів, що визначається розрахунково як добуток визначеного законом мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати (для платників збору, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці);

сума операції з купівлі-продажу валют (для платників збору, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют) вартість реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння (для суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння);

вартість легкового автомобіля (для юридичних та фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів);

кількість вироблених тютюнових виробів (крім тих, які експортуються), що підлягають продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатній передачі або з частковою їх оплатою, в тому числі своїм працівникам, та кількість тютюнових виробів, що ввозяться (імпортуються) на митну територію України;

вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна;

вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв'язку (для платників збору, які надають таки послуги);

інші, визначені законодавством.

Збір до фонду соціального страхування від тимчасової втрати працездатності, платники та об'єкти оподаткування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених законодавством.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди з окремих видів страхування.

Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи.

Розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

для інших застрахованих осіб - в порядку, визначеному законодавче (як правило, у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Збір до фонду соціального страхування на випадок безробіття, платники та об'єкти оподаткування

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня реєстрації.

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік:

для роботодавця - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі;

для найманих працівників - у відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;