ЧПМ використовується в основному для цілей внутрішнього банківського контролю. З його допомогою можна оцінити внесок окремого підрозділу банку у формування банківського прибутку, рентабельність окремих продуктів і послуг, а також прибутковість і рентабельність обслуговування клієнтів, що, в свою чергу, дає можливість досягти найкращих показників діяльності банку.

Так, управління рентабельністю з використанням центрів відповідальності дає змогу виявити внесок кожної функціональної одиниці; рентабельність обслуговування клієнтів -оцінити рівень доходів, одержуваних від основних (великих) клієнтів; рентабельність окремих банківських продуктів і послуг надає важливу інформацію про собівартість кожного банківського продукту і послуги, доцільність і перспективи їх розширення. У цілому отримана інформація дає можливість встановити основні джерела надходження доходів і витрат банку і на їх основі виробити управлінські рішення, спрямовані на підвищення дохідності та прибутковості банку в цілому.

Оскільки в сучасних умовах оцінки лише загальних результатів недостатньо, слід приділяти особливу увагу оцінці доходів, витрат і прибутку банків у розрізі напрямів діяльності, клієнтів і продуктів та їх впливові на рівень рентабельності в цілому.

Представлені дані розкривають не тільки високий рівень прибутковості активів Промінвестбанку від процентної різниці (у середньому на кожну вкладену в активні операції гривню банк одержав 6 копійок доходу на 01.01.2000 р. і відповідно 6,5 - на 01.07.2003 р.), а й характеризують ефективність контролю банку над дохідними активами і недорогими ресурсами. Зазначене підвищення рівня процентної маржі зменшує ризикованість банківських операцій і одночасно збільшує ефективність управління.

За період 1992-1998 рр. ЧПМ -різниця між банківським доходом від кредитних операцій і сплатою відсотків за депозитами - знизилася з 2 до 1,5 відсотка банківських активів. Це пояснюється останніми тенденціями у розвитку банківської системи, що не могли не вплинути на структуру балансів банків. Дерегулювання сфери фінансових послуг за останні 15 років значно посилило конкуренцію в банківському секторі й послабило роль традиційного посередництва (залучення тимчасово вільних коштів одних суб'єктів господарської діяльності з метою кредитування інших) як джерела доходів для банків. Інші джерела доходу, такі, як комісії від управління активами та іншими операціями, набули значної ваги.

Одним з найважливіших показників, що характеризують рівень організації та ефективності роботи установ банку, є рентабельність - співвідношення прибутку і суми доходів банку. Цей показник відображає питому вагу прибутку в загальній сумі доходів комерційного банку. Іншими словами, він показує, яка частина доходів банку йде на формування прибутку. Якщо відняти значення цього показника (у частках одиниці) від одиниці, отримаємо показник, що відображає ту частину загальної суми доходів, яку банк направляє на відшкодування своїх витрат. Зниження цього показника є вкрай небажаним для банку, оскільки означає збільшення частки доходів банку, які використовуються на покриття витрат, і одночасне зменшення частки прибутку в доходах.

Результати проведених за кордоном досліджень показують, що 20-відсоткова рентабельність банку є показником ефективного управління. Динаміка рентабельності свідчить не тільки про постійне підвищення цього показника у системі Промінвестбанку, а й про досить високий рівень порівняно з банківською системою України в цілому.

Коефіцієнт дієздатності - прогнозний коефіцієнт для оцінки стабільної діяльності банку. Для життєздатності банку необхідно, щоб операційні та інвестиційні витрати окупалися за рахунок доходів від усіх операцій

Оптимальне значення - не більше 95 відсотків. Коефіцієнти дієздатності банківської системи України наведено в табл. 3.9, іноземних банків - табл. 3.10.

Наведені дані свідчать, що Промінвестбанк працює прибутково - 7,5 відсотка (на 01.01.2003) доходів залишається в його розпорядженні, а на 01.07.2003 - 10,1 відсотка. По європейських банках у розпорядженні залишається 22 відсотки, банках США - 35, банках Великобританії -31 відсоток.

3.4 Аналіз непроцентних витрат банку

Найважливішим напрямом аналізу ефективності діяльності установ банку є аналіз рівня непроцентних витрат. Одним із показників, що характеризують здатність банку контролювати витрати, не пов'язані з виплатою відсотків з операцій, є коефіцієнт продуктивності праці, або так звана норма ефективності. Вона визначається як співвідношення інших витрат банку (непроцентних витрат) і загальної величини доходів

Оптимальний рівень даного коефіцієнта становить приблизно 60 відсотків. Якщо банком керують добре, цей коефіцієнт знижується приблизно до 55 відсотків. На 01.01.2003 у системі Промінвестбанку коефіцієнт продуктивності праці становив 59 відсотків.

Оскільки витрати на оплату праці - один з основних компонентів непроцентних витрат банку, контроль за рівнем цих витрат є одним з напрямів управління прибутковістю. Для оцінки оптимального рівня витрат на оплату праці в міжнародній банківській практиці використовується показник співвідношення витрат на утримання персоналу і доходів, що дає змогу банку визначати і контролювати витрати на оплату праці, виходячи зі своїх реальних можливостей. Нормативне значення цього показника не повинно перевищувати 17 відсотків. Показник співвідношення витрат на утримання персоналу і доходів активно використовується Промінвест-банком при узгодженні штатних розкладів, враховується при визначенні розміру додаткової (змінної) заробітної плати, що стимулює керівників філій банку до пошуку додаткових джерел доходів, підвищення ефективності праці й продуктивності персоналу.

Становлять інтерес також дані про частку фонду оплати праці (без нарахувань) у доходах по ряду українських банків станом на 01.04.2003 р., наведені у табл. 3.11.

Поряд із показником співвідношення витрат на утримання персоналу і доходів у міжнародній банківській практиці використовують також показник частки витрат на утримання персоналу в загальних активах.

Оптимальне значення цього показника становить 2 відсотки на рік. На 01.01.2003 р. частка витрат на утримання персоналу в загальних активах по системі Промінвестбанку становила 5 відсотків, на 01.07.2003 р. у перерахунку на річну норму - 3,9 відсотка.

Ефективність діяльності працівників банку характеризується двома показниками:

Слід звернути увагу на те, що цей показник буде істотно відрізнятися у випадку порівняння банку з невеликою чисельністю працівників (але з високою заробітною платою) і банку з великою чисельністю низькокваліфікованих працівників (з низькою заробітною платою).

На 01.01.2003 у системі Промінвестбанку чистий дохід на одного працівника досяг 7 тис. грн. У цілому за 2002 р. рівень прибутку на одного працівника збільшився на 5,5 відсотка.

З огляду на те, що цей показник найповніше відображає ефективність роботи відділення в цілому і кожного працівника зокрема, він є основним критерієм оцінки діяльності відділень Промінвестбанку. На підставі цього показника формуються групи оплати праці й визначається розмір додаткової заробітної плати, що дає можливість як найтісніше пов'язати ефективність роботи відділення і рівень оплати праці.

Цей коефіцієнт характеризує окупність витрат на утримання працівників. Він показує чистий ефект від рішень стосовно мотивації праці співробітників, незалежно від того, спрямовані ці рішення на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату чи на високі витрати для висококваліфікованих працівників.

На 01.01.2003 р. у системі Промінвестбанку чистий дохід до витрат на утримання персоналу становив 0,26 (на 01.04.2003 - 0,35), тобто на кожну гривню витрат було отримано 26 (35) копійок прибутку, що свідчить про окупність такого роду витрат. Для порівняння: за розрахунковими даними по банківській системі України в цілому за 2002 р. цей показник дорівнював 0,24.

Розділ 4. Управління фінансовими ризиками

4.1 Визначення, види та класифікація ризиків банківської діяльності

Ризик - це потенційна можливість того, що очікувані або неочікувані події можуть негативно вплинути на капітал і надходження, тобто або завдати реальних фінансових втрат, або спричинити недоотримання прибутку, якщо не було вжито якого-небудь заходу чи діяльність була зовсім зупинена.

Успішною банківська діяльність буде в тому разі, якщо всі можливі ризики банком усвідомлені, контрольовані, виміряні і ці розміри знаходяться в межах їх фінансових можливостей та впливу. Такі ризики можна назвати виправданими. Невиправданий ризик може бути спричинений навмисними або ненавмисними діями.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою виконуваних банками функцій. Велика кількість партнерів, клієнтів, позичальників, діяльності котрих притаманні свої ризики, приходять у банк і приносять із собою цілу низку власних додаткових ризиків, які трансформуються у суто банківські фінансові ризики.

Фінансові ризики як результат фінансового посередництва, яке здійснюють банки, за своєю суттю є нестабільними та мінливими. Збитки від операцій фінансових посередників-банків можуть виникати під час здійснення як балансових операцій (кредитування, інвестиційна діяльність, операції за дорученням клієнтів тощо), так і позабалансових операцій (гарантії, авалі, операції з валютними цінностями - спот і форвард тощо).

Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банки одночасно здійснюють і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики. Це спонукає банки до пошуку особливих підходів для обмеження їх впливу.

Проблема існування фінансових ризиків не нова і виникла не вчора, хоча актуальності набула саме останнім часом. Реалізація ризиків у 80-х роках XX ст. призвела до глибокої системної банківської кризи у Венесуелі, Мексиці, Аргентині, Чилі, кризи системи ощадно-позичкових асоціацій у США, а в середині 90-х років XX ст. та початку XXI ст. - у 1997-- 1998 рр. у Південно-Східній Азії та Росії, у 1999 р. у Бразилії; 2001-2002 рр. в Аргентині та Бразилії.

Усього в світі за 1975-1997 рр. відбулося 158 валютних криз і 65 банківських, причому в 36 країнах (в основному на ринках, що розвиваються) банківські системи опинилися в стані найтяжчої кризи.

Оскільки банки працюють у складі фінансової системи своєї країни, займаються мобілізацією коштів і наданням кредитів здебільшого в національну економіку, вони зобов'язані дотримуватися тих правил регулювання, які застосовуються Центральним банком їхньої країни і метою яких є, по-перше, захист інтересів вкладників і кредиторів банку і, по-друге, зниження банківських ризиків.

З виходом на міжнародні ринки, починаючи з 60-х років минулого століття, для банківської діяльності стало характерним збільшення ризиковості операцій. Невідповідність у правилах регулювання банківської діяльності різних країн породжувала серйозні проблеми.

З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і якомога справедливішої конкуренції в 1987 р. Базельський комітет регулювання банківської діяльності прийняв угоду про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву "Базельська угода про конвергенцію капіталу".

Таким чином, були запроваджені єдині світові вимоги до банківського капіталу, які застосовуються у вигляді відповідних нормативів і дотримання яких робить банки стійкішими до впливу ризиків. Це вимоги щодо платоспроможності -співвідношення капіталу банку і активів, зважених за ризиком, повинно бути не менше 8 відсотків, і вимоги щодо достатності капіталу - співвідношення капіталу І рівня (основного капіталу) і загальних активів, зменшених на створені відповідні резерви під активні операції, не повинно бути меншим за 4 відсотки.

В Україні вимоги щодо достатності капіталу контролюються Національним банком шляхом введення відповідних економічних нормативів. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04.06.2003 № 240 з 01.03.2004 р. будуть підвищені нормативні вимоги до адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) з 8 до 10 відсотків. Цей захід НБУ мотивує необхідністю "підвищення довіри вкладників до банків, запобігання надмірному перекладанню банками кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників".

З приводу цього слід зазначити, що норматив на рівні 8 відсотків рекомендований Базельським комітетом передусім для країн зі стабільно розвиненою економікою, а оскільки наша країна тільки прагне бути "активно стабільною", норматив адекватності регулятивного капіталу потребує підвищення. Тим більше, що окремі країни СНД (наприклад, Росія) і Балтії встановили значення нормативу на рівні 10 відсотків.

У даний час Національний банк України з метою виконання положень проекту другої Базельської угоди про капітал, яка вступить у силу в 2005 р., проводить роботу з розробки підходів та основних принципів для впровадження в банках систем управління ризиками та систем нагляду на основі ризиків.

У березні 2003 р. Генеральний департамент банківського нагляду НБУ розіслав банкам проект Системи оцінки ризиків. У цьому проекті, як зазначає НБУ, спираючись на міжнародний досвід, визначено 10 видів ризиків, а саме: фінансові ризики - кредитний ризик, ризик зміни процентної ставки, ризик ліквідності, ринковий ризик, валютний ризик та функціональні ризики - операційний ризик, стратегічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик, ризик інформаційних технологій. Ці ризики становитимуть основу Системи оцінки ризиків та будуть інструментом як виїзного, так і безвиїзного нагляду.

Нагляд на основі оцінки ризиків покладає відповідальність за контролем ризиків на керівництво банку і Спостережну раду банку. НБУ збирається визначати, наскільки добре банк управляє цими ризиками протягом певного періоду часу, а не просто оцінює їх стан на певний момент часу.

У проекті Системи оцінки ризиків НБУ дає визначення кожній категорії ризику з точки зору їх впливу на надходження до банку та його капітал.

Фінансові ризики. Кредитний ризик виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди (кредитної, депозитної, угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів тощо) із банківською установою. Кредитний ризик наявний в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов укладених угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Об'єктами кредитного ризику є кредитний портфель банку, який розглядається з позиції концентрації (галузевої, за сумами, за термінами) ризику і з позиції кожного конкретного позичальника. На кожній ланці роботи банку з організації кредитного процесу, починаючи із розгляду кредитної заявки та прийняття рішення про кредитування і закінчуючи погашенням останньої гривні чи долара боргу за кредитом і відсотками, є своя міра ризику.

Ризик ліквідності виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання перед клієнтами за платіжними дорученнями, поверненням депозитів, сплатою відсотків у належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності спричиняється нездатністю управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування, а також виконувати позабалансові зобов'язання (гарантії, авалі, поруки). Об'єктами цього ризику є обсяги вхідних та вихідних потоків платежів банку, тобто розрахунки.

Наприклад, у середньому протягом місяця для виконання нормативних вимог НБУ та забезпечення виконання вимог клієнтів банк повинен тримати на коррахунках та в касі певну суму високоліквідних коштів. Банк розраховує, що він може задовольнити потребу в кредитних коштах своїх клієнтів у певній сумі, певна сума кредитних коштів повернеться на коррахунок банку у зв'язку з погашенням кредитів, певна сума доходів буде отримана і певна сума витрат буде здійснена банком тощо. Іншими словами, банк планує надходження коштів та їх відтік. Однак існує ризик, що будь-які зобов'язання перед банком не будуть виконані вчасно або повною мірою, і кошти не надійдуть або відбудеться незапланований їх відтік. Для виконання власних зобов'язань банку доведеться залучати кошти за вищою ціною на міжбанківському ринку або здійснювати термінову реалізацію своїх ліквідних активів за низькою ціною. В будь-якому випадку банк може понести витрати. Це є приклад реалізації ризику незбалансованої ліквідності.

Мінімізація цього ризику досягається умінням прогнозувати можливість відтоку депозитів "до запитання", а також строкових вкладів, коштів на поточних рахунках клієнтів, збільшення попиту на кредити з боку клієнтів, зміну економічної кон'юнктури тощо.

Ризик зміни процентної ставки виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок за залученими коштами (депозитами) та розміщеними коштами (кредитами). Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Об'єктами ризику зміни відсоткових ставок є процентна маржа, яка розраховується як різниця між процентними доходами та витратами, тобто фінансовий результат, а врешті-решт - капітал банку.

Наприклад, банк залучає певну суму депозитів на термін до року за фіксованою ціною і розраховує отримати чисту процентну маржу на рівні 5,5 відсотка. Однак існує ризик зміни ціни на кредитні кошти на ринку, і банк може отримати чисту процентну маржу на рівні, нижчому від запланованого. Часто це спровоковано насамперед зміною облікової ставки НБУ, який стрімко її знижував у минулому році, а клієнтура також вимагала перегляду ставки за кредитами.

Ринковий ризик виникає через несприятливі коливання ринкових цін на фінансові та фізичні активи, які знаходяться на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках. Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери (акції, облігації та ін.); до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, кольорові метали тощо. Зміна ринкової ціни таких активів тягне за собою зміну вартості активних та пасивних статей балансу банку або ж позабалансових зобов'язань.

Валютний ризик виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют і цін на банківські метали. Його спричиняє відкрита валютна позиція банку. Отже, якщо банк має відкриту валютну позицію по якійсь певній валюті або сукупності іноземних валют, завжди існує ризик, що ціна на цю валюту підвищиться або знизиться. Залежно від того, чи має банк цю валюту в наявності (власне зароблену за рахунок сплати процентів, комісійних) чи, навпаки, має зобов'язання перед клієнтами в цій валюті (сплата відсотків або комісійних), переоцінюючи її. банк отримає доходи або понесе витрати. Об'єктами ризику є всі банківські активи в іноземній валюті та кошти акціонерів банку.

Функціональні ризики. Операційний ризик це потенційний ризик для довгострокового існування банківської установи, що випливає з недоліків корпоративного управління або системи внутрішнього контролю. Прикладами такого ризику є помилки у разі неправильного тлумачення інструктивних матеріалів або ігнорування їх; це може бути і перевищення повноважень, і перевищення встановлених лімітів, і збої в комп'ютерних системах та програмах, і помилки під час здійснення бухгалтерських операцій. Визначається цей ризик невідповідністю між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю.

Ризик репутації виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Особливо цей ризик притаманний банкам, які дуже залежні від залучення коштів на міжбанківському ринку, хоча банки з достатньою власною ресурсною базою теж підпадають під вплив цього ризику, але менше: надходження вкладів та депозитів безпосередньо залежить від довіри до банку.

Юридичний ризик виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного тлумачення банківськими працівниками чинних законів або правил. Юридичний ризик виникає у взаємовідносинах з клієнтами, контрагентами, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Далі будуть наведені приклади юридичного ризику.

Стратегічний ризик виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни у бізнес-середовищі.

Прикладом реалізації цього ризику є крах агропромислового банку "Україна". Звичайно, до таких наслідків призвела ціла низка фінансових ризиків, однак прояв стратегічного ризику тут очевидний.

Ризик інформаційних технологій виникає через невідповідність інформаційних технологій і процесів обробки інформації вимогам банку щодо керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи, а також банківській стратегії розвитку.

Прикладом такого ризику може бути ситуація, коли банк з досить розгалуженою системою філій не має єдиної інформаційно-аналітичної бази, а збирає необхідну інформацію з кожної філії засобами електронного зв'язку. Виникає дуже висока ймовірність ненавмисного або навмисного викривлення даних, з чого випливають неправильні висновки, вжиття помилкових заходів і прийняття керівництвом банку ризикованішої стратегії.

Це 10 основних ризиків, які з погляду НБУ постійно притаманні банківській діяльності, і вони реально існують. Виходячи з цього, керівництво кожного банку зобов'язане зробити все, щоб мінімізувати вплив перелічених ризиків на результати роботи банку. А це досягається через управління ризиками, тобто необхідно організувати роботу таким чином, щоб ці ризики своєчасно виявляти, визначати їх складові та джерела походження, оцінювати, вимірювати, встановлювати їх прийнятний рівень для банківської діяльності та постійно контролювати стан ризиків у тих сферах банківської діяльності, де вони наявні.

Потенційний або наявний ризик можна оцінювати з погляду якості та кількості. Метою якісної оцінки є визначення прийнятності ризику для банку. Якісна оцінка передбачає встановлення орієнтира ризику в якісному відношенні, наприклад: "мінімальний ризик", "прийнятний ризик", "помірний ризик", "граничний ризик" та "недопустимий ризик". Основою якісного оцінювання ризику є система параметрів, яка у різних банках може бути різною. Так, банк з більшим капіталом, із кращою репутацією та з вищими показниками прибутковості може допускати в своїй діяльності більший рівень ризику без втрати своєї прибутковості, в той час як інший банк, не маючи таких переваг, буде підходити до оцінювання своїх ризиків жорсткіше.

Кількісна оцінка полягає у встановленні величини ризику, яка визначається числовим значенням. Кількісна оцінка дає можливість створити єдину порівняльну базу для всіх видів ризиків. Прикладом кількісної оцінки ризиків є обсяги створення страхових резервів під конкретні кредити при кредитуванні.

Найпоширенішим методом кількісної оцінки ризиків є порядок регулювання банківської діяльності Національним банком України шляхом встановлення економічних нормативів відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління від 28.08.2001 № 368.

Дотримання економічних нормативів є обов'язковим для всіх банків і являє собою той механізм регулювання банківських ризиків, який запроваджений НБУ на державному рівні.

4.2 Управління фінансовими ризиками

Аналіз рівня фінансових ризиків у Промінвестбанку.

Під системою управління ризиками мається на увазі:

затверджена Правлінням банку система методик і розра хунків кількісних та якісних оцінок ризиків;

розроблені Кредитним комітетом і Комітетом з питань управління активами та пасивами і затверджені Правлінням ліміти та обмеження ризиків;

затверджений Правлінням банку набір заходів на випа док змін зовнішнього та внутрішнього середовища.

За відсутності можливості уникнення ризику завданням керівників банку усіх рівнів, а також оперативних працівників є обмеження його впливу на діяльність банку через оперативне управління рівнем ризику.

Слід зазначити, що в Промінвестбанку створено досить ефективну систему управління фінансовими ризиками. Всі ризики в банку контрольовані, керовані й їх рівень прийнятний для банку. Саме такий висновок було зроблено інспекційною перевіркою НБУ, яка здійснювалась за період з жовтня 2000 р. до жовтня 2002 р. Так. було відмічено, що ризик ліквідності є помірним та контрольованим. Завдяки позитивній репутації банк має вільний доступ до джерел фінансування.

За наявності достатнього контролю за ринковим ризиком, на думку НБУ, контроль за ризиком відсоткової ставки потребує посилення. Такий висновок було зроблено виключно з огляду на обережність, з якою банк поставився до зміни відсоткових ставок за депозитними угодами населення при зниженні облікової ставки НБУ. Дійсно, маючи право за угодою на зниження ставок за строковими депозитами населення в односторонньому порядку, банк, враховуючи високу прибутковість своїх операцій та достатню процентну маржу, не переглядає ставки за діючими депозитними угодами з вкладниками. За висновком НБУ "така ситуація має певний негативний вплив на надходження, хоча в цілому кінцевий результат діяльності є достатнім для підтримки капіталу".

Оцінюючи кредитний ризик, НБУ зазначив, що якість кредитного портфеля банку задовільна. Практика кредитування в цілому є прийнятною. Збільшення кредитного портфеля відповідає стратегії розвитку банку, яка спрямована на зростання клієнтської бази.

Задовго до виключення з плану бухгалтерських рахунків НБУ рахунків з обліку пролонгованої заборгованості Промінвестбанк обрав підхід, за яким пролонгація термінів є негативною практикою і дозволяється у виключних випадках лише за рішенням Правління. Інспекційною перевіркою було підкреслено це як позитивний фактор оцінювання банком власного кредитного ризику. Операції з інсайдерами банку через свої незначні обсяги не становлять істотного кредитного ризику для банку.

Найбільший серед українських банків капітал Промінвест-банку -- це саме той чинник, що робить його менш уразливим до впливу фінансових ризиків порівняно з іншими банками. При цьому структура капіталу Промінвестбанку досить оптимальна - акціонерний капітал становить 24 відсотки, а іншу частину становить прибуток банку.

Банк добре технічно оснащений, має власну платіжну систему, що забезпечує швидкість, надійність і контроль платежів. І найголовніше - банк має добру та надійну репутацію.

Як показала практика, з переходом на дворівневу систему управління посилився контроль банку за діяльністю філій, підвищилась ефективність управління філіями та удосконалилась процедура моніторингу фінансових ризиків. Банк має можливість своєчасно виявляти проблеми в роботі філій і причини, що породжують труднощі, завчасно доводити до філій відповідні рекомендації щодо регулювання їх діяльності.

Управління кредитним ризиком. Оскільки більшу частину доходу банку (дві третини) генерують саме кредитні операції, кредитному ризику в банку приділяють особливу увагу.

Національним банком України для банку - юридичної особи встановлені такі нормативи ризику, контроль за якими здійснюється щоденно:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента - не більше 25 відсотків (сукупна заборгованість за найбільшим кредитом до регулятивного капіталу банку);

великих кредитних ризиків - не більше 8-кратного розміру регулятивного капіталу (сума всіх великих кредитів до регулятивного капіталу);

максимального розміру кредитів, гарантій та поручи тельств, наданих одному інсайдеру - не більше 5 відсотків;

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам - не більше 40 відсотків.

З метою виконання цих нормативів Промінвестбанком для філій встановлюються ліміти заборгованості на контрагентів та обмеження повноважень щодо проведення кредитних операцій на кожну філію. При встановленні лімітів та обмежень Правління банку керується насамперед тим, наскільки якісно сформовано кредитний портфель тієї чи іншої філії, як ведеться робота із погашення прострочених боргів, виконання філією нормативів ліквідності та наявність вільних ресурсів, наскільки стабільна ресурсна база.

Особливістю процесу управління кредитним ризиком є чітке та неухильне виконання інструкцій, розроблених Промінвестбанком. У банку існують відпрацьовані процедури, затверджені відповідними рішеннями Правління, в яких викладено порядок і правила здійснення тих чи інших операцій. Дотримання цих правил забезпечує зниження ризиків при кредитуванні до мінімуму.

Кількісна оцінка кредитного ризику щодо конкретного позичальника здійснюється у філіях банку за допомогою використання механізму формування страхових резервів, який викладений в Положенні про порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженому постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279. Конкретно в Пром-інвестбанку розроблено власну методику оцінки, викладену в Положенні про порядок кредитування в філіях Промінвест-банку. Однак аналіз кредитного портфеля банку і перевірки на місцях свідчать про численні порушення філіями встановлених Правлінням правил і нормативних вимог, зокрема лімітів сукупної заборгованості на одного позичальника.

Порушення встановлених Правлінням банку повноважень при наданні кредитів призводить до збільшення кредитного ризику та ризику ліквідності банку. Крім того, додатково виникає юридичний ризик, який полягає в тому, що у разі непогашення таких кредитів, якщо справа дійде до розгляду у суді, угода може бути визнана недійсною.

Окремо слід зупинитися на особливостях здійснення банком операцій з векселями (таких операцій до 10 видів: активних, пасивних, комісійних) та розглянути ризики, пов'язані з ними, які є невід'ємною складовою частиною кредитного ризику, ризику процентної ставки, операційного та юридичного ризиків.

З метою мінімізації ризиків, притаманних вексельним операціям та операціям з цінними паперами, у Промінвест-банку розроблено відповідні нормативні документи. Практично всім активним операціям з векселями (врахування, придбання векселів у портфель банку "на продаж" та "на інвестиції"", авалювання векселів) притаманний кредитний ризик. Залежно від виду операцій ризик може збільшуватись або, навпаки, зменшуватись. Наприклад, по операціях, де банк є держателем векселя, будь-який дефект форми призведе до ускладнень щодо стягнення боргу за векселем. У разі, якщо банк виступає авалістом, навпаки, дефект форми векселя призведе до недійсності зобов'язання банку щодо цього авалю, і ризик в цьому випадку є мінімальний.

Усім операціям з векселями значною мірою притаманні юридичний та операційний ризики, які полягають у можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, що може призвести до негативних наслідків: невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Невідповідність векселя чинному законодавству може призвести до визнання його недійсним. Отримання боргу за таким документом значно ускладнюється. З метою запобігання цьому до прииняггя рішення щодо придбання векселя обов'язково здійснюється юридична експертиза.

Комісійним операціям з векселями більше притаманний операційний ризик. Зокрема, здійснюючи комісійні операції, працівники банку повинні чітко та вчасно виконати інструкції клієнта, оскільки у разі їх невиконання (наприклад, невчасне подання документів нотаріусу) клієнт може вимагати відшкодувати йому всю суму боргу.

Однією зі складових операційного ризику при здійсненні комісійних операцій з векселями є ризик, пов'язаний з можливістю перевищення витрат банку на проведення операції над винагородою, яку він отримає. За окремими операціями витрати важко передбачити. Наприклад, здійснення операції інкасування векселів у випадку несплати векселя платником може бути пов'язане з додатковими витратами (транспортування векселя, отримання послуг нотаріуса чи іншого банку). Дії банку в таких випадках (припинення операції, повернення документів клієнту або виконання подальших дій), можливість понесення та порядок відшкодування надлишкових витрат банку клієнтом повинні бути передбачені договором.

Мінімізація цих ризиків можлива лише за умов постійного підвищення кваліфікації фахівців, які здійснюють операції з векселями, знання та неухильного дотримання законодавчих і нормативних актів з цього питання.

До основних законодавчо-правових актів належать:

Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (запроваджений Женевською конвенцією 07.06.1930);

Закон України "Про обіг векселів в Україні"';

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (поста нова Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508) тощо.

Управління ризиком ліквідності. Посилення кредитного ризику безпосередньо впливає на рівень ризику ліквідності.

Національний банк України встановив для банків -- юридичних осіб нормативи ліквідності (миттєвої, поточної та короткострокової) та обов'язкового резервування - від 0 до 12 відсотків залишків на рахунках клієнтів залежно від термінів і валюти. Для забезпечення їх безумовного дотримання Промінвестбанк встановив філіям відповідні коефіцієнти ліквідності. Контроль за виконанням цих показників здійснюється банком систематично. У повсякденній роботі філії повинні керуватись Методичними рекомендаціями стосовно управління ліквідністю в Промінвестбанку.

Крім того, для виконання обов'язкових резервних вимог НБУ до коррахунку Промінвестбанк при розрахунку суми резерву встановив філіям жорсткіші вимоги, що зумовлено поточною ситуацією ліквідності. Справа в тому, що для виконання нормативів ліквідності банку необхідно тримати на коррахунку дещо більший запас коштів, ніж це можливо, виходячи із резервних вимог НБУ. Національний банк України досить часто змінює свої нормативні вимоги щодо рівня ліквідності.

Ефективність управління ризиком ліквідності полягає у встановленні оптимального співвідношення між запасом ліквідності та прибутковістю. Здійснюючи прогнозні розрахунки обсягів ресурсної бази, слід враховувати, що найбільший рух коштів відбувається:

у кінці чи на початку року;

перед або після святкових чи вихідних днів;

у дні сплати податків;

залежно від сезонної циклічності.

НБУ встановлено такі вимоги щодо рівня ліквідності:

* норматив миттєвої ліквідності (співвідношення суми коштів у касі та на коррахунках і зобов'язань, що обліко вуються на поточних рахунках) - не менше 20 відсотків;

Комісійним операціям з векселями більше притаманний операційний ризик. Зокрема, здійснюючи комісійні операції, працівники банку повинні чітко та вчасно виконати інструкції клієнта, оскільки у разі їх невиконання (наприклад, невчасне подання документів нотаріусу) клієнт може вимагати відшкодувати йому всю суму боргу.

Однією зі складових операційного ризику при здійсненні комісійних операцій з векселями є ризик, пов'язаний з можливістю перевищення витрат банку на проведення операції над винагородою, яку він отримає. За окремими операціями витрати важко передбачити. Наприклад, здійснення операції інкасування векселів у випадку несплати векселя платником може бути пов"язане з додатковими витратами (транспортування векселя, отримання послуг нотаріуса чи іншого банку). Дії банку в таких випадках (припинення операції, повернення документів клієнту або виконання подальших дій), можливість понесення та порядок відшкодування надлишкових витрат банку клієнтом повинні бути передбачені договором.

Мінімізація цих ризиків можлива лише за умов постійного підвищення кваліфікації фахівців, які здійснюють операції з векселями, знання та неухильного дотримання законодавчих і нормативних актів :і цього питання.

До основних законодавчо-правових актів належать:

Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (запроваджений Женевською конвенцією 07.06.1930);

Закон України "Про обіг векселів в Україні";

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (поста нова Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508) тощо.

Управління ризиком ліквідності. Посилення кредитного ризику безпосередньо впливає на рівень ризику ліквідності.

Національний банк України встановив для банків - юридичних осіб нормативи ліквідності (миттєвої, поточної та короткострокової) та обов'язкового резервування - від 0 до 12 відсотків залишків на рахунках клієнтів залежно від термінів і валюти. Для забезпечення їх безумовного дотримання Промінвестбанк встановив філіям відповідні коефіцієнти ліквідності. Контроль за виконанням цих показників здійснюється банком систематично. У повсякденній роботі філії повинні керуватись Методичними рекомендаціями стосовно управління ліквідністю в Промінвестбанку.

Крім того, для виконання обов'язкових резервних вимог НБУ до коррахунку Промінвестбанк при розрахунку суми резерву встановив філіям жорсткіші вимоги, що зумовлено поточною ситуацією ліквідності. Справа в тому, що для виконання нормативів ліквідності банку необхідно тримати на коррахунку дещо більший запас коштів, ніж це можливо, виходячи із резервних вимог НБУ. Національний банк України досить часто змінює свої нормативні вимоги щодо рівня ліквідності.

Ефективність управління ризиком ліквідності полягає у встановленні оптимального співвідношення між запасом ліквідності та прибутковістю. Здійснюючи прогнозні розрахунки обсягів ресурсної бази, слід враховувати, що найбільший рух коштів відбувається:

у кінці чи на початку року;

перед або після святкових чи вихідних днів;

у дні сплати податків;

залежно від сезонної циклічності.

НБУ встановлено такі вимоги щодо рівня ліквідності:

* норматив миттєвої ліквідності (співвідношення суми коштів у касі та на коррахунках і зобов'язань, що обліко вуються на поточних рахунках) - не менше 20 відсотків;

* норматив поточної ліквідності (співвідношення високо-лікві дних активів та активів строком погашення до 31 дня до зобов'язань ³ відповідними строками виконання) - не менше 40 відсотків;

У зв'язку з цим особливо важливим є виконання вимог Правління банку щодо подальшої концентрації грошових потоків клієнтів та їх партнерів у системі банку. Це не тільки концентрація стабільних ресурсів у банку, а й додатковий _ме^анізм управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності, який полягає в забезпеченні прозорості для банку бізнесу позичальника і встановленні контролю за його грошовими надходженнями.

Управління валютним ризиком. Окремо слід зупинитися на аналізі управління валютним ризиком. Цей ризик виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют відносно національної валюти при проведенні зовнішньоторгових, кредитних та валютообмінних операцій. Він притаманний усім балансовим і позабалансовим операціям з іноземною валютою і спричиняє невпевненість банку в очікуваному фінансовому результаті. Для банку валютний ризик виникає у разі відкритої валютної позиції.

Валютна позиція банку - це співвідношення вимог і зобов'язань банку в кожній іноземній валюті та банківському металі. За їх рівності позиція вважається закритою, за нерів-ості - відкритою. Відкрита валютна позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань. Коротка відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком мінус, довга зі знаком плюс. Розраховуючи загальну відкриту валютну позицію, до розрахунку приймають суми відкритої довгої та короткої валютних позицій без урахування знаків.

Якщо проводиться переоцінка відкритих валютних позицій (коротких та довгих) відповідно до поточного курсу іноземних валют, банк отримує позитивний результат у разі збільшення курсу іноземних валют або негативний результат у разі зниження їх курсу.

Управління валютним ризиком у Промінвестбанку полягає в утриманні відкритої валютної позиції в межах встановлених Національним банком України нормативів і лімітів та виконання рішень Правління щодо дотримання встановлених лімітів і нормативів філіями банку.

НБУ встановлено такі нормативи ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, які контролюються за середньозваженою величиною за місяць:

норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, що розраховується як співвідношення суми абсолютних величин відкритих позицій (коротких і довгих) і регулятивного капіталу банку, повинен бути не більше 35 відсотків регулятивного капіталу;

норматив ризику загальної довгої валютної позиції, що розраховується як співвідношення суми всіх відкритих довгих валютних позицій і регулятивного капіталу, не повинен перевищувати ЗО відсотків;

норматив ризику загальної короткої відкритої валютної позиції, який розраховується як співвідношення суми всіх відкритих коротких валютних позицій банку і суми регулятивного капіталу, не повинен бути більше 5 відсотків.

З метою виконання банком нормативів і лімітів відкритої (короткої/довгої) валютної позиції Правлінням Промінвестбанку введені внутрішні обмеження шляхом встановлення щоденних лімітів відкритих валютних позицій для філій на окремі види валют, а саме доларів США та євро, питома вага яких у структурі загальної відкритої валютної позиції становить понад 98 відсотків.

Перегляд лімітів здійснюється Правлінням залежно від ситуації на ринку та обсягу регулятивного капіталу банку.

Структура (у відсотковому відношенні) відкритої валютної позиції банку за видами валют затверджується рішенням Правління Промінвестбанку.

Контроль за дотриманням вимог Правління філіями банку здійснюється щоденно.

Управління ризиком зміни відсоткової ставки. Ризик зміни відсоткової ставки або, іншими словами, процентний ризик знижується шляхом встановлення Правлінням банку максимальних ставок за залученими коштами та мінімальних ставок за наданими кредитами. Крім того, у типових депозитно-кредитних угодах, що укладає банк з клієнтами на залучення коштів та кредитування, в обов'язковому порядку наявний пункт щодо права банку у разі зміни ситуації на ринку, зміни облікової ставки НБУ переглядати відсоткові ставки. Виконання цієї вимоги робить практично всі депозитно-кредитні операції не чутливими до зміни відсоткової ставки.

Ризик зміни відсоткових ставок притаманний також операціям із цінними паперами. Цей ризик зумовлений несприятливою для інвестора зміною процентних ставок. Зменшення його починається на стадії прийняття філією рішення щодо придбання облігацій у портфель банку. Необхідно уважно вивчати інформацію про випуск облігацій, оскільки часто емітент залишає за собою право змінювати процентну ставку залежно від стану фондового ринку.

Управління ринковим ризиком. Здійснюючи операції з цінними паперами, філіям банку слід також виважено підходити до операцій з придбання цінних паперів у портфель на продаж, оскільки таким операціям притаманний ринковий ризик. Наприклад, придбавши цінні папери з метою подальшого перепродажу, філія у разі зміни ситуації на ринку і зниження ціни на придбані цінні папери може понести збитки під час їх продажу.

Крім того, ринковий ризик у цілому по банку полягає у можливому негативному відхиленні рівня дохідності інвестицій від запланованого внаслідок несвоєчасного/невмілого управління структурою портфеля вкладень в умовах зміни ринкової ситуації. Працівник банку (філії), який здійснює операції з цінними паперами, повинен завжди приймати рішення щодо їх купівлі/продажу, так би мовити, щоб "побити ринок", тобто купувати цінні папери на нижніх точках поточних коливань курсової вартості, а продавати завжди на верхніх точках.

Зниження ринкового ризику досягається насамперед за рахунок досвідченості та кваліфікованості працівників, які виконують ці операції. Згідно з чинним законодавством працівники банку, які виконують операції з цінними паперами, повинні проходити спеціалізовані курси та отримати сертифікат Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Для управління ринковим ризиком НБУ введено нормативи інвестування, що контролюються за середньозваженою величиною за місяць:

* інвестування в цінні папери окремо за кожною уста новою - не більше 15 відсотків;

* загальної суми інвестування - не більше 60 відсотків. Враховуючи нерозвиненість ринку цінних паперів, щоб не наражатись на додатковий ризик, Промінвестбанк здійснює відповідні операції досить обережно та виважено.

Трохи уваги слід приділити питанню отримання цінних паперів у заставу як забезпечення повернення кредитів банку. У разі непогашення кредитної заборгованості позичальником і подальшої реалізації застави, яка в даному випадку є цінними паперами, банк наражається на ринковий ризик. Продавати в умовах нашого українського "нерозвинутого", "неліквідного", "непрозорого" фондового ринку дуже важко. Тому важливо не переоцінити такі цінні папери.

Методика розрахунку заставної вартості цінних паперів наведена в "Положенні про кредитування Промінвестбанку". Якщо цінні папери беруться в заставу як основне забезпечення, то їх заставна ціна, згідно з вимогами Національного банку України, повинна розраховуватись тільки за методикою "Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами" (постанова НБУ від 30.12.1999 № 629).

Одним із видів діяльності з цінними паперами, які здійснюються Промінвестбанком, є торгівля цінними паперами (купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнтів -комісійна діяльність; купівля-продаж цінних паперів за рахунок коштів банку - комерційна діяльність). Такі операції банк проводить на підставі ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а філії банку - на підставі копії такої ліцензії, яка видається Комісією "поіменно" на конкретну філію, що відповідає встановленим Комісією вимогам.

Банк у цій діяльності, крім ринкового ризику, додатково наражається на юридичний ризик, який полягає у ризику недотримання ліцензійних умов провадження діяльності, а саме: філія, яка не має копії ліцензії, з метою задоволення потреб клієнта (отримання доходу для банку) може вирішити здійснити за його дорученням купівлю або продаж цінних паперів. Така операція веде до застосування Комісією штрафних санкцій до банку за порушення Ліцензійних умов провадження професійної діяльності, навіть, можливо, до анулювання ліцензії банку на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, що автоматично тягне за собою припинення банком здійснення інших видів професійної діяльності з цінними паперами (ведення реєстру власників іменних цінних паперів та депозитарної діяльності зберігача цінних паперів).

Для уникнення цього ризику філія банку, яка не має копії ліцензії Комісії, перед проведенням операції з цінними паперами повинна переконатися, що ця операція не належить до професійної діяльності з цінними паперами і її проведення не потребує наявності ліцензії.

У разі проведення операцій з цінними паперами юридичний ризик може виникнути вже на стадії укладання угоди і призвести до негативних наслідків: невиконання положень угоди, подання позову до суду. З метою запобігання ризику при здійснені операцій філіям необхідно укладати угоди, умови яких найбільше відповідають інтересам банку (тобто якщо банк продає цінні папери, то бажано укладати угоди з "передоплатою", а у випадку купівлі - з "передпоставкою").

Контроль банку та упереджування ризиків, заходи Правління банку з недопущення збільшення ризиків у діяльності філій. Заключною стадією процесу управління фінансовими ризиками є організація контролю за роботою філій з мінімізації ризиків.

Керівники філій зобов'язані щоденно бути поінформовані своїми працівниками не тільки про фактичний стан кредитного портфеля, рівня коррахунку, залишків у касі та власних ресурсів, а й мати прогноз щодо перспектив надходжень і видатків філії. Особливо це питання актуальне у тому контексті, що всі ризики взаємопов'язані. Перспективи погашення кредитів - це перспективи надходження грошових коштів на коррахунок, перспектива надання нових кредитів - це додатковий потенційний обсяг надходжень за відсотками і т.д.

Таким чином, ефективність управління фінансовими ризиками в цілому по банку повністю залежить від правильної та чіткої організації діяльності кожної філії.

У Промінвестбанку відповідно до вимог чинного законодавства створено Головний кредитний комітет, Комітет з питань управління активами і пасивами та Тарифний комітет. Головною метою функціонування цих комітетів є забезпечення додаткових заходів для управління ризиками та їх мінімізації.

Правління банку, постійно діючі відповідні комітети та структурні підрозділи банку забезпечують не тільки методологічну підтримку роботи філій з питань мінімізації фінансових ризиків, як уже вказувалося, а й постійно консультують, роз'яснюють, перевіряють, накладають стягнення і здійснюють інші управлінські заходи.

Дуже важливим є постійний аналіз і контроль діяльності кожної філії. На базі високотехнічних засобів збору та опрацювання інформації в банку створено систему контролю, яка дає можливість щоденно інформувати Правління про наявний обсяг високоліквідних активів, вільний залишок кредитних ресурсів, обсяг кредитного портфеля та всі основні показники банківської діяльності. Вимоги Правління банку щодо обмеження фінансових ризиків повинні виконуватись філіями неухильно.

Розділ 5. Управління інформаційними технологіями

5.1 Що таке інформаційні технології?

Головним напрямом перебудови менеджменту і його радикального удосконалення, пристосування до сучасних умов стало масове використання новітньої комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних інформаційно-управлінських технологій. Засоби і методи прикладної інформатики використовуються в менеджменті й маркетингу. Нові технології, що базуються на комп'ютерній техніці, потребують радикшіьних змін організаційних структур менеджменту, його регламенту, кадрового потенціалу, системи документації, фіксування та передачі інформації. Особливе значення має впровадження інформаційного менеджменту, який значно розширює можливості використання компаніями інформаційних ресурсів. Розвиток інформаційного менеджменту пов'язаний з організацією системи обробки даних і знань, їх послідовного розвитку до рівня інтегрованих автоматизованих систем управління, що охоплюють по вертикалі й горизонталі всі рівні та ланки виробництва та збуту.