Уміння розбиратися в людях. Банк працює з грошима і ефективне використання їх залежить від працівників, тобто менеджерів банку. Люди збільшують капітал банку, але вони ж можуть і розорити банк своїм несумлінним ставленням до роботи. Гроші, як птах, випустиш з рук - не піймаєш ніколи, а вони чужі. За них потрібно відповідати.

Правильно підбирати кадри - це мистецтво. Кандидатури на відповідальні посади керівник має вивчати особисто. По-перше, це об'єктивні дані: освіта за фахом, досвід роботи, характеристика, хто рекомендує; рекомендації повинні бути письмові. По-друге, потрібно навчитися читати фотографію кандидата на відповідальну посаду. Це дуже складно, досвід приходить з роками. Фото відбиває характер людини, його сильні та слабкі риси.

З кожним кандидатом треба переговорити особисто, але до того, як запросити на прийом, попередньо слід переконатися в його придатності. Може статися так, що, ознайомившись з його біографією і вивчивши фотографію, керівник дійде висновку, що цей кандидат не підходить, і тому не треба ставити його у незручне становище. Звичайно зустрічаються з людиною, яка потрібна, щоб особисто переговорити з нею і переконатися, що вона придатна для роботи. Однак це - лише початок роботи з людьми, далі йде вивчення фахівця в роботі.

Комерційна діяльність відрізняється від державної тим, що тут за все потрібно відповідати самому і грошима. Якщо керівник не забезпечує роботу хоча б за рік, його ніхто терпіти не буде. Акціонери в цьому відношенні люди суворі. Тому працювати потрібно так, щоб на річних зборах у акціонерів не було сумнівів щодо професійної придатності керівника банку.

Ставитися до людей слід принципово, але об'єктивно. Головний критерій оцінки фахівця - результативність його роботи. Слід бути обачним з тими, хто підхвалює керівника. Це може бути підлабузник. Такі люди звичайно стають інтриганами і завдають шкоди. Ті, хто весь час мовчать, теж не відрізняються щирістю. Тому потрібно запам'ятовувати й аналізувати поведінку людей.

Якщо фахівець є цінним працівником, до нього потрібно відповідно ставитися. Однак з принципових питань слід вислухати його думку, але самостійно прийняти таке рішення, що найбільшою мірою відбиває інтереси банку.

Найстрашнішої помилки припускаються тоді, коли людина, підібрана на високу посаду, або не відпрацьовує сповна, або працює тільки на свій авторитет (а це вже межує з "підсиджуванням"), або виявилась слабкохарактерною. Якщо таке трапилося, треба запропонувати цій людині настільки конкретну ділянку роботи, де вона або виявить себе, або з'ясується її непридатність. Тоді необхідно виправити помилку. Дуже переживати не слід, тому що в більшості випадків люди за добро платять злом. От чому працівники установи мають постійно відчувати контроль.

Через певний час, у міру посилення завдань росту банку, потрібно пересувати людей по службових сходах, зрозуміло, так, щоб не уразити інтереси цінного фахівця. Проте ротацію кадрів слід проводити регулярно для підвищення їх кваліфікації.

Ставлення до керівництва. Начальники не люблять, коли їх вчать "юнаки", а особливо, коли поводяться розв'язно, по- панібратськи: досвідчений керівник відразу виявить нахабу, хоча може й не висловити свого незадоволення. Водночас надмірна сором'язливість також створює негативне враження. Тому до спілкування з начальством слід бути підготовленим, вести конструктивну розмову, в жодному разі не можна виявляти свою некомпетентність. Необхідно грунтовно готувати всі питання, бути компетентним у своїй роботі, завжди знати основні показники роботи банку і мати їх при собі в папці.

Періодично з власної ініціативи треба спілкуватися зі своїм начальником, бажано завжди виходити з якоюсь ініціативою. Для цього повинен бути запас знань у відповідній сфері діяльності.

У розмові з великим начальником не слід намагатися себе представляти добрим, а когось поганим. Якщо дати комусь погану характеристику, не знаючи, які в нього стосунки з начальником, можна потрапити у невигідне для себе становище.

Начальники бувають різні, а для керівника банку, особливо великого, їх багато в державній машині. Там можуть бути різні люди, тому треба їх вивчати. Дуже важливо знати, наскільки той чи інший начальник є людина порядна, наскільки він розумний. Так само потрібно підходити і до будь-якої людини. Якщо маєш справу з негідником або дурнем, ніколи не слід говорити йому правду у вічі, інакше можна зробити невиправну помилку. Дуже багато людей злопам'ятні й можна "заробити" собі ворога.

Варто знати день народження начальників і поздоровляти їх особисто. Не слід ігнорувати, здавалося б, такий дріб'язок. Іноді через цей дріб'язок виникають проблеми, особливо в даний час, коли керівниками низки ділянок державного значення є люди, яких винесло хвилею так званої крикливої демократії.

З начальниками близьку дружбу заводити не слід, краще мати шанобливі відносини. Усі начальники добре сприймають повагу до них. Ніколи не слід підкреслювати свій статус керівника, необхідно бути розумним, діловим і скромним. Потрібно подавати начальству слушні пропозиції. Якщо начальник звернувся за вирішенням якогось питання, зробити це необхідно в межах законності.

Реакція на "дрібниці". "Дрібниці" бувають різні. Якщо вони стосуються безпосередньо, реагувати слід негайно, не відкладаючи. Необхідно спокійно розібратися, що це за явище: "качка" чи насправді факт. Як він виник? Хто міг його ініціювати? Хто в цьому зацікавлений?

Особливу увагу варто приділяти питанням, пов'язаним із правоохоронними органами (прокуратура, міліція, СБУ, суди) та засобами масової інформації. Суспільство вірить у ці органи, і якщо звідти йде негативна інформація про банк або працівників, необхідно терміново вжити заходів з виправлення ситуації.

Треба оточувати себе не ворогами, а друзями, але які не використовують цю дружбу у власних корисних цілях. Не слід з дріб'язкових приводів учиняти скандали у присутності своїх співробітників. Це може створити працівникові погану репутацію.

Проте залишати дрібниці без уваги не слід. Необхідно їх аналізувати і робити відповідні висновки. Важливо керуватися принципом: "За онучу не піднімай бучу". "Дрібниць" у роботі не буває. Усяка робота має виконуватись якісно.

Боротьба з неформальними лідерами. У кожному колективі є неформальний лідер. Мотивації його існування можуть бути різні: професійна слабкість офіційного керівника; пенсійний вік офіційного керівника; підтримка неформального лідера ззовні (деякими впливовими особами, зацікавленими в заміні діючого керівника); кар'єризм неформального лідера.

Ознаки неформального лідера: спочатку він догоджає. Якщо це не допомагає, він заводить зв'язки з впливовими особами, догоджає, нашіптує; у колективі збирає нестійких людей, підлещується до клієнтів, навіть на шкоду банку. Він ніколи не радіє успіху банку, а через людей свого клану створює йому негативний імідж. Не допомагає одне, застосовує інше. Неформальний лідер ніколи не заспокоїться.

Протидії неформальному лідеру: доручити конкретну роботу і сильно завантажити, тоді виявиться його "діловитість", і це помітять у колективі; контролювати неформального лідера, якщо він байдикує, потрібно вирішити питання відповідності займаній посаді, але для цього слід мати добре підготовлений резерв; робити зауваження неформальному лідеру при членах Правління і керівниках структурних підрозділів; серйозні недоліки неформального лідера фіксувати письмово (рішення Правління, наказ і т.д.); практикувати заслуховування звіту неформального лідера, при цьому не робити жодних поступок щодо ефективності його роботи.

У більшості випадків неформальні лідери слабкіші за офіційного керівника, якщо він кваліфікований і чесний. Вони просто нахабні і цим користуються. Тому треба терпляче, системно, спокійно і наступально "висвітлювати" неформального лідера.

Корисні аксіоми

Не роби добро - не матимеш зло. Горбатого могила виправить. Ледачий переробить - скупий переплатить. Дурню і негіднику правду в вічі не говори. Більшість людей на добро відповідає злом. Не поспішай поперед батька в пекло. Правий топ, у кого більше прав. Прогресуй не поспішаючи. Поспішиш - людей насмішиш. Не будь розумніший за Папу Римського. Бог пробачає багато чого, але тільки не підлість. Люди, що карти у колоді, їх треба завжди перемішувати, щоб вони не позлипалися.

На добро треба відповідати добром. Твій колишній друг - небезпечніше ворога. Не заводь багато друзів. Кривдити невинного - гріх.

Не бери на себе всю боротьбу з ворогами, ти можеш помилитися, Бог тобі допоможе.

Велике зло народжує великі муки.

Люби Батьківщину, як сина свого.

Розум, чесність, людинолюбність - авторитет.

Спочатку людина працює на авторитет, а потім авторитет працює на людину.

Бережи честь змолоду.

Виконуєш завіти предків - не даремно живеш на Землі.

Поведінка в родині (батьки, діти). Поведінка в родині -це насамперед ставлення до батьків, дружини, дітей. Батьки повинні бути авторитетом, їх не вибирають, їх не можна замінити, не можна не визнавати, не можна не помічати, не можна ігнорувати. Батьки - святе. Вони теж небезгрішні, мають вади. Батьків потрібно визнавати душею, серцем і розумом. Добре, якщо це все є. Тільки батьки найнадійніші. Вони ніколи не підведуть.

Як би не було складно, потрібно стримувати себе від брутальності до батьків. Адже всі будуть страждати від того, що сталося. Навіть якщо була допущена грубість, потрібно знайти спосіб помиритися. Найкраще подумати, як би сам реагував, якби твої діти вчинили так, як ти зробив по відношенню до своїх батьків.

Не слід замикатися в собі. Щоб не трапилося, треба говорити, і що швидше, то краще для виправлення того, що сталося. Фактор часу - вирішальний у будь-якій ситуації. Замкнутість у собі, крім того, погано впливає на здоров'я і може викликати складні психічні розлади. У народі говорять, що "сваритися годиться, а сердитися - гріх". Цей принцип завжди залишає місце для діалогу, виправлення помилок, створення нормальної обстановки.

Стосунки з дружиною повинні бути рівні, увічливі, люблячі. Дружину вибирають самостійно. Як говорила бабуся Люся, "дружина - не яблуко, що вкусив і викинув". Необхідно ділитися з дружиною своїми успіхами і невдачами. Певна річ, комерційна конфіденційність потребує осмислення, до якої межі дружина може її знати. Таких питань небагато, тому взаємини з дружиною повинні бути практично прозорими.

Виховання дітей залежить від того, яка атмосфера в родині. Там, де немає зрадництва, ненависті, гризні, там діти виховуються розкутими, добрими, культурними. З дітьми потрібно працювати. Найкраще це вдається матусям, оскільки вони увесь час з дітьми. Потрібно читати казки, вчити читати, писати, малювати, пекти, грати. Менше телевізора. Прищепити любов до фізичних вправ. Стати спортсменом не обов'язково.

Заздалегідь необхідно знати здібності дитини, до якої галузі науки є у неї схильність. Краще, коли діти успадковують приклад батька. Це дасть великі переваги: можливість допомогти порадами, літературою, що нагромадилася. Легше завоювати популярність у суспільстві, але треба бути справжнім послідовником. Оберігати дітей від різних випадковостей, прищеплювати культуру.

Поведінка в суспільстві. Це найважче, але необхідне. У суспільстві вся доля людини. Воно може тебе і звеличити, і принизити. Вади сучасного суспільства дуже великі: занепала економіка, корупція в ешелонах влади, організований бандитизм, свавілля місцевих чиновників, протистояння, правовий нігілізм, волюнтаризм, яничарство тощо.

Як вижити в такому суспільстві? Як не заразитися його страшними хворобами? Як перемогти?

Відповідь на ці питання слід шукати у собі: не входити у будь-які угруповання; не викликати вогонь на себе; бути патріотом України; удосконалювати свою справу; прагнути змінювати не людей, а систему; вести розумну політику; домагатися того, щоб "верхи" тебе розуміли. Для цього потрібно працювати системно, не втрачати лідерства, постійно вдосконалюватися, збагачуватися новими ідеями, вміти балансувати. Якщо дійшло до ускладнень, необхідно пояснити людям ситуацію, вони хоч і не допоможуть, але можуть поділити думку. "Верхи" слід використовувати у разі крайньої необхідності, а в решті - намагатися владнати справи самостійно. Ніхто ні за кого працювати не буде, йти "ва-банк" необхідно лише за гострої потреби і без помилок, щоб виправити ситуацію. Не слід заводити ворогів, краще "примусити" ворога попрацювати на тебе навіть у складній, іноді образливій ситуації. Якщо хтось набрехав про іншу людину у пресі, нехай потім зробить так, щоб ця людина заслужила на високу оцінку і повагу. З пресою заїдатися не слід.

Розділ 2. Виконання податкових зобов'язань

2.1 Банк як суб'єкт податкових відносин

Економічна політика в Україні в даний час спрямована насамперед на зміцнення політичних основ держави, підвищення суспільного благополуччя й економічного росту. Важливою умовою для досягнення зазначених цілей є стабільно діюча банківська система. Промінвестбанк як банк, що ефективно функціонує, інвестує значні суми грошових ресурсів у виробничий сектор економіки, яка є матеріальною базою економічного розвитку держави.

Цілі та правила функціонування Промінвестбанку як фінансово-кредитної установи визначаються законодавством, що регулює банківську діяльність. А господарська діяльність і оподаткування банків регламентуються єдиним для всіх суб'єктів господарювання законодавством. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" № 1251-XII від 25.06.1991 р. (зі змінами і доповненнями), Промінвестбанк поряд з іншими суб'єктами господарювання є платником податків та інших обов'язкових платежів і зборів у бюджет і позабюджетні фонди. У законі зазначено 25 видів загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів); 2 види місцевих податків; 14 видів місцевих зборів (обов'язкових платежів). Крім того, банк сплачує строкові внески до трьох державних цільових фондів та відрахування у фонд соціального захисту інвалідів. Перелік податків наведений у Додатку 1.

Промінвестбанк є платником 18 податків і зборів (Додаток 2). Він є найбільшим платником податків в Україні серед установ банківської системи. Банк завжди вчасно й у повному обсязі розраховується з бюджетом. За останні три роки питома вага сплачених Промінвестбанком податків і зборів у загальній сумі податків по банківській системі в цілому становила 11-16 відсотків. В абсолютних величинах сума поповнення бюджету країни зросла з 64 млн грн. у 2000 р. до 114 млн грн. у 2002 р. У тому числі сума податку на прибуток, перерахована банком у бюджет України, становила близько 19 відсотків суми податку, сплаченого банками України.

У 2002 р. основну питому вагу в структурі податків Промінвестбанку становили: податок на прибуток -46 відсотків; відрахування на державне пенсійне страхування -38 відсотків.

Фізичні особи - працівники банку - сплачують прибутковий податок, максимальна ставка якого дорівнює 40 відсотків сукупного оподатковуваного доходу; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування - 2 відсотки виплат, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян; збір у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, - 0,5 відсотка і збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 0,5 відсотка виплат, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян. Таким чином, сумарний розмір утримань із заробітної плати фізичних осіб досягає 43 відсотків.

22 травня 2003 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб", що вводить єдину для усіх фізичних осіб ставку прибуткового податку - 13 відсотків, тобто з 1 січня 2004 р. максимальний розмір утримань з доходів фізичних осіб становитиме 16 відсотків.

2.2 Фактори, від яких залежить об'єкт оподаткування податком на прибуток

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 335/94-ВР (зі змінами та доповненнями) усі суб'єкти підприємницької діяльності, котрі здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами, є платниками податку на прибуток.

Основні фактори, від яких залежить об'єкт оподаткування податком на прибуток, є валові доходи, валові витрати та амортизаційні відрахування. Від їх правильного визначення та своєчасного обліку залежить розмір податку на прибуток.

Податок на прибуток визначається за такою схемою: валові доходи мінус валові витрати і мінус амортизаційні відрахування. Ставка оподаткування становить ЗО відсотків, азі січня 2004 р. - 25 відсотків. Перемноживши об'єкт оподаткування на ставку податку на прибуток, отримуємо розмір податку на прибуток. Зазначена сума підлягає зменшенню на вартість придбаних торгових патентів (п.16.3 Закону), а також на авансовий внесок з податку на прибуток, який перераховується в бюджет у разі виплати акціонерам дивідендів (п.7.8.3 Закону).

Валовий дохід включає (п.4.1 Закону):

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

доходи з інших джерел, зокрема, у вигляді сум безпово ротної фінансової допомоги; вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім надання їх у межах операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

суми поворотної фінансової допомоги, отриманої плат ником податку у звітному періоді, що залишається неповер ненок» на кінець такого звітного періоду від осіб, які не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів) або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку;

* суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів, суми коштів страхового резерву, використаних не за призначенням, суми стягнутих штрафів чи пені та ін.

Не включаються до складу валового доходу (п.4.2 Закону):

суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість;

суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (господарського суду) або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих втрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок страхових резервів та ін.

Склад валових витрат визначається ст.5 Закону. До складу валових витрат включають:

суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протя гом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті;

суми коштів, внесені до страхових резервів згідно зі ст.12 цього Закону. Починаючи з 1 січня 2001 р. норматив формування страхового резерву відносно сукупного розміру боргових вимог банків становить 20 відсотків. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків затверджено постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279;

суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'яз кових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування", за винятком податку на прибуток під приємств, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податку на додану вартість, податків на доходи фізичних осіб, сплату вартості торгових патентів;

витрати, що здійснюються у зв'язку з реєстрацією застав рухомого майна, яке виступає забезпеченням наданого позичальнику кредиту;

витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку;

витрати, пов'язані з професійною підготовкою фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в українських закладах освіти, за винятком пов'язаних осіб. Порядок професійної підготовки та розміри витрат на такі цілі встановлюються Кабінетом Міністрів України (п.5.4.2 Закону). Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.1997 р. № 1461 розмір зазначених витрат становить 2 відсотки фонду оплати праці звітного періоду;

витрати на рекламні заходи послуг банку;

витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання подарунків з рекламними цілями, але не більше 2 відсотків оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік (п.5.4.4. абзац 2 Закону);

будь-які витрати зі страхування цивільної відповідаль ності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку, кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя й здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фііичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством (п.5.4.6 Закону). Таким чином, витрати на особисте страхування працівників можуть бути включені до складу валових витрат банківської установи лише за умови, коли законодавством встановлена обов'язковість такого страхування;

витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, крім витрат на придбання торгових патентів (п.5.4.7 Закону);

витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із платником податку (п.5.4.8 Закону);

витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями у тому числі за будь- якими кредитами, депозитами (п.5.5.1 Закону);

* витрати на оплату праці працівників (п.5.6 Закону) і т.д. Не включаються до складу валових витрат витрати на (п.5.3 Закону):

потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності;

придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів (крім поліпшень основних фондів у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, п.8.7.1 Закону);

сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, податку на дивіденди, а також податку на додану вартість, включеного до ціни товарів, що купуються для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб;

сплату вартості торговий патентів (оскільки вона враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку, п.5.3.4 Закону);

сплату штрафів, неустойки чи пені за рішенням сторін або за рішенням відповідних державних органів, суду, господарського або третейського суду (п.5.3.5 Закону);

виплату дивідендів (п.5.3.8 Закону);

виплату винагород та інших видів заохочень пов'язаним особам у разі, коли не має документальних доказів, що таку виплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу. За наявності документальних підтверджень до складу валових витрат відносять фактичні суми виплат (заохочень), але не більші, ніж суми, розраховані за звичайними цінами (п.5.3.9 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.5.3.9 Закону).

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п.5.11 Закону).

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів означає поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення у межах норм амортизаційних відрахувань (п.8.1.1 Закону).

Амортизації підлягають витрати на (п.8.1.2 Закону):

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті у виготовленні таких основних фондів;

* проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модерні зації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на (п.8.1.3 Закону):

придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи викорис тання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування (п.8.1.4 Закону):

витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модерні зацію або інші поліпшення невиробничих фондів;

капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку.

Під терміном "невиробничі фонди" розуміють капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку (п.8.1.4 Закону).

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами (п.8.2.2 Закону):

група 1 - будівлі, споруди. їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електричні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду у такому розмірі в розрахунку на податковий квартал (п.8.6.1 Закону):

група 1-1,25 відсотка (з 01.01.2004 р. - 2 відсотки);

група 2 - 6,25 відсотка (з 01.01.2004 р. - 10 відсотків);

група 3 - 3,75 відсотка (з 01.01.2004 р. - 6 відсотків);

група 4-15 відсотків.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи (п.8.3.4 Закону). Амортизація здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкову вартість такого об'єкта відносять до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду (п.8.3.7 Закону).

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення їх в експлуатацію. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або груп 3 і 4, з метою оподаткування не ведеться (п.8.3.5 Закону). Амортизація проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення (п.8.3.8 Закону).

Амортизація нематеріального активу здійснюється рівними частками протягом строку, самостійно встановленого платником податку. Проте цей строк не повинен перевищувати 10 років безперервної експлуатації (п.8.3.9 Закону).

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі, коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість (п.8.4.1 Закону).

Якщо з експлуатації виводяться окремі об'єкти основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем, балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від продажу включається до складу валових витрат платника податку (п.8.4.3 Закону).

У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, З і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу цих фондів. Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду (п.8.4.4 Закону).

Слід зазначити, що новою редакцією Закону передбачено, що виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку. Проведення будь-яких робіт, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, без наявності вказаних вище документів не є свідченням про виведення цих фондів з експлуатації. Таким чином, необхідною умовою віднесення до валових витрат затрат, понесених установою банку на проведення поліпшень основних фондів, які потребують виведення об'єкта з експлуатації, є наявність наказу керівника банку про їх проведення.

До поліпшень основних фондів відносять проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та ін. У разі консолідованої сплати податку на прибуток обмеження у розмірі 10 відсотків застосовуються на рівні юридичної особи - платника податку.

Датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (п. 11.2.1 Закону);

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг);

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Якщо операції здійснюються з нерезидентами або з резидентами, які сплачують податок на прибуток за ставкою нижче 30 відсотків, або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від їх авансової чи часткової оплати (п. 11.2.3 Закону).

Крім того, відповідно до нових норм Закону, платник податку при укладанні договорів з будь-якими особами має право вимагати, а особа зобов'язана зазначати у договорі, що вона має статус платника податку на загальних умовах. Якщо особа не зазначає у договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком, тобто датою збільшення валових витрат є дата отримання товарів (робіт, послуг).

Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, зазначає у договорі, що вона є платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку -покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Ця норма поширюється на договори, укладені після 1 січня 2003 р., або договори, що були укладені раніше та до яких були внесені зміни щодо кількості або номенклатури товарів (робіт, послуг) після набрання чинності нових норм Закону (тобто після 01.01.2003 р.). При цьому, якщо навіть договір було укладено до 01.01.2003 р. і зміни щодо кількості або номенклатури товарів після 01.01.2003 р. не вносились, платник податку збільшує валові витрати за датою фактичного отримання послуг у випадку, якщо контрагентом по договору виступає нерезидент або резидент, який сплачує податок на прибуток не на загальних підставах. Таким чином, у договорах (які укладені до 01.01.2003 р. і до яких після цієї дати не вносили зміни щодо кількості та номенклатури товарів) не обов'язково зазначати статус платника податку і вносити зміни, однак необхідно мати довідку чи інше підтвердження статусу контрагента як платника податку на прибуток на загальних умовах.

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (п.11.3.1 Закону):

або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За таким принципом в оподаткування включаються, наприклад, доходи установи банку за розрахунково-касове обслуговування.

Датою збільшення валового доходу в разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді (п.11.3.5 Закону).

Датою збільшення валових доходів банківських установ від здійснення кредитних операцій є дата нарахування відсотків (комісійних доходів) у строки, визначена кредитним договором (п.11.3.6 Закону). Це можуть бути місяць, квартал, півріччя і т.д. Іншими словами, це повинна бути конкретна дата, а не відкладальна умова, про яку невідомо, буде вона мати місце чи ні, наприклад, на зразок такого формулювання:

"Відсотки нараховуються і сплачуються після повного погашення суми кредиту".

Якщо клієнт сплачує відсотки раніше строку, визначеного у кредитній угоді, то валовий дохід банку збільшується в той період, коли кошти фактично були отримані.

Раніше в Законі була норма, згідно з якою доходи за кредитами, що були видані до 01.07.1997 р., включалися в оподаткування за датою фактичної сплати відсотків позичальником (п.22.15 ст.22 Закону). Однак із прийняттям Закону України від 24.12.2002 р. зазначений пункт було виключено. Тому тепер доходи за такими кредитами включаються в оподаткування на загальних підставах, тобто за датою їх нарахування.

Якщо позичальник має прострочену заборгованість за відсотками, то при надходженні коштів на погашення заборгованості за кредитом в першу чергу погашається заборгованість за відсотками.

2.3 Порядок врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості

Порядок врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості визначається статтею 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 335/94-ВР (зі змінами та доповненнями).

Оскільки в оподаткуванні беруть участь нараховані відсотки, дуже важливо, щоб банківські установи своєчасно застосовували механізм врегулювання безнадійної заборгованості, якщо клієнт (позичальник) банку не сплатив відсотки за користування кредитом у строки, визначені кредитною угодою.

Необхідно розрізняти підстави для припинення нарахування відсотків у фінансовому та податковому обліку. Припинення нарахування відсотків у фінансовому обліку може бути здійснено за рішенням кредитного комітету, який приймав рішення про видачу кредиту.

Для припинення нарахування відсотків у податковому обліку необхідно, щоб відбулася будь-яка з таких подій:

установа банку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з позичальника або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

затримка в оплаті перевищує 90 календарних днів і платник податку (установа банку) отримує від позичальника згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом встановлених строків (як правило, це один місяць з дня отримання боржником претензії плюс час на поштопробіг в обидві сторони - ст. 7 Господарського процесуального кодексу України);

за поданням установи банку нотаріус учиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з позичальника або стягнення заставленого майна. При цьому слід мати на увазі, що нотаріус учиняє виконавчий напис лише тоді, коли у нотаріальному порядку була посвідчена сама угода, яка передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (розділ 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України від 29.06.1999 р. № 1172). Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства чи підприємства, не менше 50 відсотків акцій якого є у державній власності, здійснюється виключно за рішенням господарського суду (ст.20 Закону України "Про заставу").

Оскільки позичальник та його поручитель несуть солідарну відповідальність, застосування цих заходів стосовно поручителя також є підставою для призупинення нарахування відсотків.

Для того, щоб застосувати механізм врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості, не потрібно прив'язуватися до критеріїв визнання такої заборгованості сумнівною у фінансовому обліку.

Учинення дій, передбачених п. 12.1.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", дає змогу не лише призупинити нарахування відсотків на майбутнє, а й збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість наданих послуг, що були віднесені до складу валового доходу раніше. Збільшення здійснюється на ту суму відсотків, з позовом про стягнення якої кредитор звернувся до суду (господарського суду). Наприклад, якщо заборгованість за відсотками становить 150 тис. грн., але кредитор подав позов на суму 80 тис. грн., збільшення валових витрат здійснюється не на 150 тис. грн., а на суму 80 тис. грн.

Якщо установа банку, застосувавши механізм врегулювання сумнівної заборгованості, збільшила свої валові витрати, але після цього відбулася будь-яка з таких подій:

*суд не задовольняє позов банку або задовольняє його частково чи не приймає позов до провадження або задовольняє позов позичальника до банку про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

* сторони у досудовому порядку дійшли згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини;

* установа банку, яка не отримала протягом встановлених строків відповіді на претензію або отримала відповідь про визнання претензії, проте не отримує оплати протягом визначених у такій претензії строків та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду, вона зобов'язана збільшити свої валові доходи на ту суму, що попередньо була віднесена до складу валових витрат та сплатити пеню у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (п. 12.1.2 Закону).

Про збільшення валових витрат або валового доходу (у випадку застосування ст. 12 Закону) установа банку повинна надати в податковий орган (разом із декларацією за звітний період) відповідне письмове повідомлення (п. 12.1.4 Закону).

На відміну від попередньої норми нова редакція ст.12 Закону не передбачає обов'язку установи банку збільшувати свої валові доходи через 60 днів після прийняття судом рішення про стягнення заборгованості, коли боржник не повернув суму заборгованості та банк не звернувся до господарського суду із заявою про визнання такого боржника банкрутом.

Треба зазначити, що, збільшуючи валові витрати на підставі застосування претензійного порядку врегулювання сумнівної заборгованості, можна постраждати у плані оподаткування. Так, направивши претензію та отримавши у відповідь на неї визнання боргу (але не отримавши оплати), установа банку буде змушена звернутись до суду (для того щоб не збільшувати валові доходи і не нараховувати пеню). Не виключено, що суд або не прийме позовну заяву, або припинить провадження у справі, якщо заяву все-таки було прийнято (роз'яснення ВАСУ від 23.08.1994 р. №02-5/612). Тому необхідно буде збільшити валові доходи і нарахувати пеню.

У разі, коли установа банку оскаржує рішення суду у порядку, встановленому законом, збільшення валового доходу і нарахування пені не відбувається до моменту прийняття остаточного рішення відповідним судовим органом, тобто оскарження рішення суду є підставою для незбільшення валових доходів. Оскарження може провадитися в апеляційному або касаційному порядку. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з моменту прийняття рішення місцевим господарським судом (ст.93 ГПК), тобто до набрання рішенням законної сили. Касаційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду (або постанову апеляційного суду) протягом одного місяця (ст.ПО ГПК) від дня набрання чинності рішенням (або постановою).

Порядок покриття безнадійної (сумнівної) заборгованості за рахунок страхового резерву за вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Поняття безнадійної заборгованості наведено в п.1.25 Закону.

Безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

заборгованість за зобов'язаннями, за якою минув строк позовної давності;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

* заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

* прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а : також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, « померлими або недієздатними, а також прострочена заборго- » ваність фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

- Платник податку, згідно із Законом, має право списати

- безнадійну (сумнівну) заборгованість за рахунок створеного

страхового резерву, тобто віднести до складу валових витрат суму такої заборгованості. Проте це право кредитор отримає лише після того, як виконає всі дії, передбачені законодавством щодо стягнення в примусовому (добровільному) порядку такої заборгованості з боржника або інших осіб, які згідно з чинним законодавством відповідають по зобов'я- заннях такої особи.

Отже, безнадійна заборгованість відшкодовується за рахунок створеного страхового резерву у випадках:

«якщо минув термін позовної давності до моменту набрання чинності Законом;

* непогашення векселя протягом ЗО календарних днів з моменту його опротестування і векселеотримувач порушив справу про банкрутство в суді;

* визнання дебітора банкрутом;

«недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого в заставу (в разі продажу через аукціон), за умови якщо інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна не призвели до повного покриття заборгованості;

* форс-мажорних обставин (за наявності підтверджуючих документів);

Виконання податкових зобов'язань

простроченої заборгованості підприємств, установ, організацій, на майно яких не може бути звернено стягнення у разі, якщо протягом ЗО календарних днів з моменту виникнення прострочення, зазначена заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету або компенсо вана іншими способами;

простроченої заборгованості фізичних осіб, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими;

простроченої заборгованості за договорами, визнаними в судовому порядку недійсними з вини дебітора, у разі, якщо протягом ЗО календарних днів з дня прийняття рішення судом дебітор не погашає заборгованість;

простроченої заборгованості фізичних осіб, стосовно яких оголошено розшук, якщо протягом 180 календарних днів з дня оголошення розшуку місцеперебування такої особи не встановлено;

простроченої заборгованості юридичних осіб, стосовно керівників яких оголошено розшук, у разі, якщо протягом 180 календарних днів з дня оголошення розшуку місце перебування такої особи не встановлено.

2.4 Особливості оподаткування окремих видів операцій

Відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" комерційні банки зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат за основним боргом за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які належать до їхньої господарської діяльності. Законом також встановлено обмеження розміру страхового резерву, який може бути створений за рахунок збільшення валових витрат у податковому обліку банку.

Створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, встановленою Національним банком України.

Банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість тощо як у національній, так і в іноземній валютах, та під позабалансові зобов'язання банку.

Порядок розрахунку резервів на відшкодування можливих збитків від втрати активів і під зобов'язання банку здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. У разі відсутності відповідних нормативних документів оцінка активів і позабалансових зобов'язань проводиться згідно з внутрішнім положенням банку.

Формування резерву під зобов'язання банку здійснюється за рахунок його прибутку. Списання безнадійних активів та будь-яких втрат активів у банках здійснюються тільки шляхом створення спеціальних резервів. Формування спеціальних резервів - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості активів і позабалансових зобов'язань. Спеціальні резерви, що обліковуються за контрактивними рахунками, зменшують вартість відповідного активу.

Списана безнадійна заборгованість за рахунок спеціальних резервів обліковується за групами позабалансових рахунків 960 "Не сплачені в строк доходи" та 961 "Борги, списані у збиток"', за якими вона враховується до часу надходження в порядку відшкодування або до закінчення строку, що визначений чинним законодавством України.

Формування резерву під можливі втрати за кредитними операціями. З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними; кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними; рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями; кошти, надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо; кредити, надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними (заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту); кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними та експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність; сумнівна заборгованість за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності; кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за ними; кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам; сумнівна заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам; гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам; сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам; гарантії та авалі, надані клієнтам; сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам; зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначають категорію кожної кредитної операції.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.