Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Банки повинні формувати резерви щомісячно в повному обсязі, незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням Правління банку.

Оцінку стану обслуговування боргу банки повинні здійснювати щомісяця.

Формування резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами. Банки зобов'язані формувати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емітента. Заборгованість за операціями з цінними паперами вважається нестандартною, якщо їх ринкова вартість є меншою, ніж їх балансова вартість.

Резерв під цінні папери в портфелі банку на інвестиції формується у разі зниження ринкової вартості всього портфеля цінних паперів нижче рівня його балансової вартості.

З метою відображення реальної структури портфеля цінних паперів з урахуванням як намірів, так і спроможності банк зобов'язаний на час придбання групи цінних паперів і надалі щомісячно вивчати та переоцінювати свою спроможність продавати чи утримувати групи цінних паперів. За результатами переоцінки банк має переводити групи цінних паперів з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції або навпаки.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж - 15 і більше календарних днів, на інвестиції - за станом на 1 січня наступного за звітним періодом.

Згідно з вимогами резервуванню не підлягають:

цінні папери власної емісії (пайові та боргові);

цінні папери, про продаж яких укладено договір і отримана передоплата;

векселі, враховані банком, що виступають об'єктом резервування як складова частина кредитного портфеля. Ті векселі, що придбані з метою перепродажу чи пред'явлення їх до платежу, виступають об'єктами резервування як складова частина балансового портфеля цінних паперів;

вкладення, на суму яких коригується (зменшується) регулятивний капітал, а саме: коштів в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, випущені банками, а також інвестиції в капітал установ (що не консолідуються) у розмірі 10 відсотків і більше їх статутного капіталу та в дочірні установи;

вкладення у пайові цінні папери установ, де метою банку є можливість реалізації інших прав, а не одержання економічного доходу (акції бірж, депозитаріїв).

Залежно від категорії цінного папера застосовуються різні методики визначення ринкової вартості.

Основні помилки при віднесенні витрат до складу валових стосуються формування страхових резервів за наданими (не виплаченими) кредитними лініями, гарантіями, поруками та придбаними цінними паперами, що засвідчують не відносини позики, а право володіння (наприклад, за акціями підприємств).

Відповідно до Закону страхові резерви за рахунок валових витрат створюються для відшкодування можливих втрат за основним боргом за наданими гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, причому заборгованість за виплаченими гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами має бути нестандартною за методикою, визначеною Національним банком України.

У разі відсутності заборгованості за наданими (не виплаченими) кредитними лініями, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами відповідно нема й підстав для віднесення до валових витрат коштів, направлених на формування у фінансовому обліку банку резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та під знецінення таких цінних паперів. Така сама точка зору викладена ДПА України у податковому роз'ясненні від 07.04.2003 р. №161.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків 20 відсотків суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. Граничний розмір щодо віднесення страхового резерву на валові витрати визначається на рівні платника податку, у разі консолідованої сплати податку юридичної особи.

Якщо за звітний податковий період сукупний розмір нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) або суми боргових вимог, що використовуються як база для визначення обмежень, зменшуються, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Формування резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості. Для розрахунку резерву під дебіторську заборгованість банки зобов'язані щомісячно за станом на перше число місяця, наступного за звітним, здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості та її класифікацію за групами ризику залежно від строків обліку на балансі з урахуванням строків погашення, передбачених договорами або правилами здійснення операцій (розрахунків), встановлених законодавством України та внутрішніми положеннями банків.

Формування резерву під дебіторську заборгованість банки зобов'язані здійснювати в повному обсязі, незалежно від розміру їх доходів відповідно до суми фактичної дебіторської заборгованості та розрахункової суми резерву за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання форми звітності № 1-КБ "Баланс комерційного банку" (щомісяця).

До дебіторської заборгованості, за якою банки зобов'язані формувати резерв, належить заборгованість, що виникла за такими операціями (розрахунками): з підкріплення банку готівкою; з іншими банками; авансування або нестачі попередньо депонованих клієнтами коштів для купівлі-продажу іноземної валюти, дорогоцінних металів і цінних паперів за їх дорученням; з клієнтами банку; з купівлі господарських матеріалів, придбання нематеріальних активів та основних засобів, розрахунками за спецзв'язок тощо; з купівлі іноземної валюти та банківських металів за власними операціями; за цінними паперами для банку та фінансовими послугами, які надані банком; з авансування коштів працівникам банку на відрядження, господарські витрати, а також нестачі та інші нарахування на працівників банку; за розрахунками з працівниками банку, іншими особами.

Відповідно до Постанови Національного банку України № 505 від 13.12.2002 про порядок формування і використання банком резерву для відшкодування втрат від дебіторської заборгованості, починаючи з 1 квітня 2003 р. змінився порядок формування даного резерву. На групу ризику і розмір резерву впливає як термін обліку заборгованості на балансі, так і кількість днів прострочення, про що свідчать дані табл. 2.2.

Слід звернути увагу, що для цілей оподаткування до суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають у разі здійснення операцій, що не включаються до основної діяльності банку.

Особливості оподаткування операцій в іноземній валюті. З 21.01.2003 р. змінено порядок відображення в податковому обліку результатів від переоцінки іноземної валюти. Якщо раніше залишок на рахунку 6204 ''Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами" відповідав залишкам відповідних рахунків податкового обліку, тобто податковий та фінансовий обліки переоцінки іноземної валюти збігалися, то тепер, згідно з вимогами пп. 7.3.3 Закону, перерахунку в гривню за офіційним курсом НБУ підлягають балансова вартість заборгованості, вираженої в іноземній валюті, а також балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій, яка обліковується на банківських рахунках платника податку або в його касі на дату закінчення звітного періоду.

Відповідно до п. 7.3.3 Закону під терміном "заборгованість" мають на увазі:

основну суму (непогашену частину основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу);

суму відсотків, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

вартість (непогашену частину вартості) об'єкта фінансо вого лізингу;

платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

* балансову вартість цінних паперів, що засвідчують ¦ "І ; відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

Отже, під визначення "заборгованість" не підпадають суми нарахованих відсотків за кредитами та депозитами, термін сплати яких не минув на дату закінчення звітного періоду, а також суми створених страхових резервів та суми неамортизованого дисконту за операціями з цінними паперами в іноземній валюті.

Таким чином, до валових доходів і валових витрат від операцій з іноземною валютою не включаються: переоцінка рахунків із обліку резервів за активними операціями, дисконту за операціями з цінними паперами та відсотків, нарахованих на основну суму фінансового кредиту та депозиту (вкладу), строк сплати яких не минув на дату закінчення звітного періоду.

У разі здійснення операцій з продажу або купівлі ( іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносять суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат - витрати банку, понесені (нараховані) у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду.

У випадку здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відносять кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду.

Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв'язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня.

Особливості оподаткування операцій з цінними паперами. Починаючи з 01.01.2003 р. філії банку, які здійснюють операції з цінними паперами, повинні вести окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Фінансовий результат операцій з цінними паперами визначається із кожного виду цінних паперів на рівні юридичної особи - платника податку (визначення фінансового результату операцій з цінними паперами на рівні філій не проводиться).

Філії банку ведуть окремий облік доходів і витрат від операцій з цінними паперами в окремому податковому обліку на відповідних аналітичних рахунках 8001 "Доходи від продажу (відчуження) цінних паперів та деривативів" та 8002 "Витрати з придбання цінних паперів та деривативів" у розрізі окремих видів цінних паперів та деривативів відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку Промінвестбанку.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів того самого виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами того самого виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному ст.6 Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів того самого виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Вимоги щодо оформлення витрат на рекламу. Рекламні заходи, які проводять філії банку, повинні відповідати поняттю реклами, викладеному в Законі України "Про рекламу" від 03.07.1996 р. Цей Закон містить низку принципів, вимог і обмежень, що ставляться до рекламної діяльності банку, порушення яких може спричинити наслідки у вигляді штрафних санкцій як за законодавством про рекламу, так і за податковим законодавством. Для віднесення витрат на рекламні заходи до складу валових витрат необхідно одночасно дотримуватися вимог Законів "Про рекламу" та "Про оподаткування прибутку підприємств".

Витрати на проведення рекламних заходів відносять до складу валових витрат тільки у разі дотримання таких умов:

рекламні заходи проводяться щодо послуг, які надає банк;

реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформа ції (ідентифікована як реклама);

рекламна інформація в обов'язковому порядку повинна містити інформацію про установу банку (найменування, телефон, адресу тощо), про послуги, пропоновані таким банком, номер чинної ліцензії (дозволу) та її (його) дату і найменування органу, що її (його) видав;

інформаційний, авторський або редакційний матеріал, який цілеспрямовано звертає увагу на конкретні послуги установи банку для формування інтересу і сприяння надання послуг, а також містить вихідні дані банку, вважається рекла мою та в друкованих засобах масової інформації має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами".

Слід зазначити, що у разі іміджевого характеру реклами та якщо вона пов'язана з рекламою назви банку, логотипу, спонсорства або благодійної діяльності, витрати на таку рекламу не відносять до складу валових витрат.

Для запобігання штрафним санкціям з боку податкових органів, джерела витрат на рекламу та можливість віднесення їх на валові витрати необхідно передбачати ще на етапі укладення договірних відносин на проведення рекламних заходів.

П.5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вимагає від платника податку відповідного документального підтвердження понесених витрат. Тому, крім дотримання норм Закону про рекламу (в частині змісту і правильного розміщення реклами), норм Закону про прибуток (щодо реклами послуг), банк для підтвердження валових витрат повинен документально правильно оформити послуги з виготовлення та розміщення реклами.

Документами, що підтверджують зв'язок витрат, пов'я заних з виготовленням та розміщенням реклами, з рекламою є: договір з виробником (розповсюджувачем) реклами, акт про виконання робіт, платіжне доручення. Оскільки в цих документах немає інформації про текст рекламного оголо шення (і тим більше рекламного ролика), для підтвердження зв'язку реклами з господарською діяльністю (тобто наданням послуг банком) платник податків повинен мати примірник друкованого видання з розміщеним оголошенням (примірник рекламного ролика).

Особливості оподаткування операцій з пов'язаними особами. Дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначають, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на ці товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначають, виходячи із договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Ці положення поширюються також на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Визначення пов'язаних осіб надано в п.1.26 Закону. Зокрема це:

юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

* посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Поняття звичайної ціни (звичайної процентної ставки за депозитом) викладено в п. 1.20 Закону. Слід зазначити, що поняття звичайної ціни, яке використовується у разі здійснення операцій з пов'язаними особами та іншими юридичними особами, котрі сплачують податок на прибуток за іншими ставками або не є платниками податку (наприклад, страхові організації), значно розширене та потребує особливої уваги з боку керівників філій банку.

При цьому обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган. Проте під час проведення перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін. Тому у разі проведення операцій з пов'язаними особами слід заздалегідь підготувати відповідне обґрунтування.

2.5 Вимоги щодо правильності ведення податкового обліку

Мінімізація помилок у роботі залежить не тільки від знання податкового законодавства, а й від правильної організації податкового обліку в установі банку. Складовою частиною управлінського обліку в установах Промінвест-банку є податковий облік.

Податковий облік містить правила ведення обліку валових доходів і валових витрат, визначення прибутку кожної установи банку, впроваджених органами Державної податкової адміністрації, які наділені повноваженнями збору податків.

В установах Промінвестбанку податковий облік ведеться у 8 класі Плану рахунків.

Крім рахунків для обліку валових доходів і витрат, для виконання вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідно передбачити рахунки для обліку фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами і корпоративними правами, які виражені в формі, іншій, ніж цінні папери, і застосовувати окремий податковий облік основних фондів і нематеріальних активів, що використовуються у виробничій діяльності банку та окремий податковий облік операцій із землею.

На сучасному етапі розвитку законодавства склалася ситуація, коли, по суті, існують дві взаємопов'язані системи обліку: бухгалтерський (фінансовий) і податковий облік. Останній базується на правилах, виконання яких законодавчо регламентоване, однак вони розроблені з метою державного регулювання платежів до бюджету. Так, на сьогоднішній день на практиці в цілому ряді випадків дані бухгалтерського обліку можуть не відповідати і не відповідають вимогам податкових органів:

фінансовий результат, який визначається в банках на основі даних фінансового обліку, не може служити базою для розрахунку розміру податку на прибуток у зв'язку з тим, що величина прибутку в фінансовому обліку не відповідає величині прибутку в податковому обліку;

величина витрат, яка відображена на відповідних рахунках витрат, може не дорівнювати сумі витрат, що зменшують величину оподатковуваного прибутку;

* оцінка в бухгалтерському обліку може не дорівнювати оцінці відповідних фактів господарської діяльності та ін.

Важливим питанням при побудові обліку податку на прибуток є визначення того, як враховувати поточні та майбутні податкові результати:

майбутнього відшкодування (компенсації) балансової вартості активів (зобов'язань), які визнані в балансі банку;

господарських операцій та інших подій поточного періоду, які визнані в фінансових звітах банку.

При побудові податкового обліку необхідно враховувати, що відповідно до міжнародних принципів бухгалтерського обліку по балансових рахунках доходів і витрат відображається ряд операцій (нараховані, але не отримані доходи), які до валових доходів будуть віднесені в інші звітні податкові періоди, або операції, які взагалі не будуть включені у валові доходи і витрати.

З метою організації податкового обліку в філіях Пром-інвестбанку наказом по банку повинні бути визначені особи, які відповідають за ведення податкового обліку в структурних підрозділах і за ведення податкового обліку та складання податкової декларації загалом по установі банку.

Для відображення щоденної облікової інформації в податковому обліку встановлюється відповідність аналітичних рахунків фінансового обліку рахункам податкового обліку. Інформація із ведення податкового обліку складається за допомогою окремого програмного продукту. Працівники, відповідальні за ведення податкового обліку, контролюють сформовані проводки в податковому обліку щодо відповідності їх відкритим аналітичним рахункам фінансового обліку, на тотожність сум, відображених у первинному документі та податковому обліку, а також своєчасність проведення банківської операції.

Система податкового обліку має бути побудована й організована таким чином, щоб виконувалися усі рекомендації податкового законодавства, оскільки відхилення в обліку валових витрат і доходів викликають санкції з боку Державної податкової адміністрації.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що платники податку, які мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи платників податку без статусу юридичної особи, розташовані на території іншого, ніж такий платник податку адміністративного району, можуть прийняти рішення про сплату консолідованого податку на прибуток.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного Законом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням платника та його філій. Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється.

У разі, коли платник податку протягом звітного року створює нові філії, про це повідомляється державний податковий орган за місцезнаходженням філії та платника податку, і підсумки господарської діяльності новостворених філій враховуються під час розрахунку консолідованого балансу, починаючи з того звітного періоду, коли вони були створені.

У випадку ліквідації (реорганізації) філії платник податку - юридична особа подає повідомлення про ліквідацію (реорганізацію) філії до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням.

Філія, яка приймає на баланс усі активи та пасиви ліквідованої (реорганізованої) філії, повинна вирішити зі своєю податковою інспекцією питання щодо запиту та переведення від податкового органу за місцем знаходження ліквідованої філії облікової картки з податку на прибуток до податкового органу за місцем реєстрації приймаючої філії та їх об'єднання у єдину картку. В умовах консолідованого порядку розрахунків з податку на прибуток сплата податку здійснюється тільки за місцем знаходження балансових філій.

З метою визначення суми консолідованого податку на прибуток установами банку ведеться окремий облік валових доходів і витрат та амортизаційних відрахувань відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний період визначається банком розрахунково, виходячи із загальної суми консолідованого податку, нарахованого платником та визначеного пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих за основними фондами такого платника податку, які розташовані за місцем знаходження філій, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Суми консолідованого податку на прибуток направляються до бюджетів за місцем знаходження як прибуткових, так і збиткових філій.

Сплата податку до бюджету проводиться протягом 10 днів після настання граничного терміну подання декларації до податкового органу. При цьому філії надають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати податку з урахуванням розрахунку банку. На підставі цього розрахунку ведеться облікова картка надходження податку на прибуток по філії. Однак філії не включаються до звіту як платник податку на прибуток і не подають до податкових органів відповідної податкової звітності.

Платник податку подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням декларацію про прибуток за звітний податковий період, розраховану наростаючим підсумком з початку року.

Якщо працівниками філій неправильно заповнено реквізити платіжних документів або спрямовано кошти на неправильний код бюджетної класифікації, то кошти не надійдуть до відповідного бюджету, а отже, не погаситься сума податкового зобов'язання. У випадку непогашений платником податків у встановлені терміни узгодженої суми податкового зобов'язання такий платник податків несе відповідальність, встановлену чинним законодавством.

Керівники та інші посадові особи, винні у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні платіжних доручень на перерахування належних до сплати сум податку несуть відповідальність згідно із Законом України "Про Державну податкову службу в Україні" і зі ст.212 Кримінального кодексу України.

2.6 Відповідальність платників податків

За порушення норм податкового законодавства передбачено кримінальну, цивільно-правову та адміністративну відповідальність.

Якщо в результаті перевірки будуть виявлені порушення податкового законодавства, можуть бути застосовані такі види санкцій:

фінансові санкції - штрафи відповідно до ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі Закон 2181);

пеня відповідно до ст. 16 Закону 2181;

адміністративні штрафи (відповідно до ст.П Закону України "Про Державну податкову службу в Україні");

Виконання податкових зобов'язань 83

* штрафи відповідно до ст.212 Кримінального Кодексу України.

Фінансові санкції - штрафи відповідно до ст.17 Закону 2181. Штрафи, визначені цією статтею, застосовуються за порушення щодо податків, зборів, обов'язкових платежів, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Наводимо перелік і розміри штрафів, що можуть бути застосовані до платника податків:

За ненадання податкової декларації у визначений зако нодавством термін - за кожне ненадання чи затримку - 170 грн. (10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - НМДГ).

За заниження податкового зобов'язання (п. 17.1.3 Закону), встановленого перевіркою ДПА, - штраф у розмірі 10 відсот ків за кожен з податкових періодів від суми недоплати, але не більше 50 відсотків такої суми і не менше 10 НМДГ (170 грн.).

Якщо в представленій декларації виявлена арифметична чи методологічна помилка, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання (п. 17.1.4), - 5 відсотків суми дона рахованого податкового зобов'язання, але не менше 17 грн. (1 НМДГ).

Якщо сума донарахованого податкового зобов'язання буде більше 51 тис. грн., то штраф за заниження податкового зобов'язання може становити 50 відсотків (з розрахунку 10 відсотків суми недоплати за кожен звітний період) плюс штраф за декларування недооціненого об'єкта оподаткову вання ще 50 відсотків. Отже, всього 100 відсотків штрафу.

5. За несплату узгодженого податкового зобов'язання протягом граничних термінів штраф (п. 17.1.7) становить:

* затримка до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

від 31 до 90 днів - 20 відсотків;

понад 90 днів - 50 відсотків.

Слід пам'ятати, що якщо кошти вчасно не заплачено, то ; крім цих штрафів буде ще нараховуватися і пеня за кожний день прострочення з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

6. У випадку, коли продаж (відчуження) товарів чи про дукції або грошові виплати здійснюються без попереднього нарахування і сплати податку, збору, обов'язкового платежу, якщо відповідно до законодавства таке нарахування і сплата є обов'язковою передумовою продажу (відчуження) чи виплати, то платник податків платить штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання із такого податку, збору (обов'язко вого платежу); наприклад, прибутковий податок із громадян. Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної чи кримінальної відповідальності та/чи ^; конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до Закону (п. 17.1.9 Закону 2181).

Пеня. Нормативні документи, що регулюють це питання: Закон України 2181 (ст.16) та наказ ДПА №77 від 01.03.2001 р. "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені". Пеня згідно зі ст.1.4 Закону 2181 - це плата у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що стягується з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на день виникнення такого податкового боргу чи на день його погашення, залежно від того, яка з цих ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Наприклад, за результатами перевірки ДПА нарахувала податкове зобов'язання і штраф. Протягом 10 днів після одержання податкового повідомлення платник податку не перерахував суму податкового зобов'язання та штраф. Тоді, починаючи з 11 -го дня, нараховується пеня на суму податкового боргу (це вже буде не просто податкове зобов'язання, а податковий борг), що включатиме і суму основного боргу, і суму штрафу. Крім зазначеної пені додатково застосовуються й штрафні санкції, передбачені п. 17.1.7.

Адміністративні штрафи. Це питання регулюється: Кодексом України про адміністративні правопорушення та п.П ст.П Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Відмінність адміністративних штрафів від фінансових санкцій, тобто штрафів відповідно до Закону 2181 полягає в тому, що адміністративні штрафи застосовуються до посадових осіб, а не до підприємства.

Адміністративна відповідальність посадових осіб платників податків регламентується ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", зокрема на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, винних у відсутності податкового обліку чи веденні його з порушенням установленого порядку, органи державної податкової служби мають право накладати штраф у розмірі від 5 до 10НМДГ.

За ті самі дії, вчинені особою, яка протягом року вже була притягнута до адміністративної відповідальності за відповідне правопорушення - від 10 до 15 НМДГ. Штраф має бути сплачений протягом 15 днів із дня вручення постанови про накладення штрафу.

Посадові особи, котрі виплачували доходи, винні в неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств (крім випадків, коли таке перерахування дозволене законодавством), притягуються до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі З НМДГ.

У разі повторного (протягом року) притягнення посадової особи до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення розмір штрафу встановлюється на рівні 5 НМДГ.

Кримінальна відповідальність. У наказі ДПА України №263 від 04.06.2002 р., що є документом для службового користування, зазначається: "Якщо за результатами пере вірки в діях посадових осіб підприємств виявлені порушення вимог податкового законодавства, відповідальність за які і передбачена Кримінальним кодексом України, відповідаль-

ний за проведення перевірки зобов'язаний у 10-денний термін після ухвалення рішення про застосування штрафних санкцій письмово повідомити про це підрозділ податкової міліції і передати матеріали перевірки". Таким чином, якщо сума податкового зобов'язання перевищує 17 тис. грн., то справа в будь-якому випадку автоматично передається на розгляд податкової міліції для вирішення питання про наявність у діях посадових осіб складу злочину.

З 1 вересня 2001 р. вступив у дію новий Кримінальний кодекс України. Стаття 212 цього кодексу регулює відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Навмисне ухилення від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, що входять у систему оподаткування, вчинене посадовою особою підприємства, якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджету чи державних цільових фондів коштів у значних (1 тис. НМДГ - понад 17 тис. грн.) розмірах тягне за собою штраф від 300 до 500 НМДГ (тобто від 5100 до 8500 грн.) або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, чи якщо вони призвели до фактичного ненадходження в бюджет коштів у великих розмірах (понад 3 тис. НМДГ -51 тис. грн.) караються: штрафом від 500 до 2000 НМДГ (8500 - 34 тис.грн.);

або виправними роботами строком до 2 років;

або обмеженням волі строком до 5 років із позбав ленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Якщо особа вчинила ті самі дії, але раніше була засуджена за ухилення від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження в бюджет коштів у особливо великих розмірах (понад 5 тис. НМДГ - 85 тис.грн.), вона притягується до відповідальності у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років із позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до 3 років із конфіскацією майна.

Розділ 3. Управління прибутковістю банку

3.1 Сутність і роль прибутковості в управлінні банком

Сучасні умови ведення банківського бізнесу характеризуються ускладненням взаємозв'язків клієнтських, регіональних і макроекономічних фінансових потоків, падінням прибутковості традиційних банківських інструментів, що в сукупності з процесами концентрації банківського капіталу призводить до збільшення ціни помилкового управлінського рішення. Покладатися на інтуїтивні підходи до управління за таких обставин принаймні легковажно. Тому вдосконалення системи управління фінансовою діяльністю, всебічний науково обґрунтований аналіз та інтегрований підхід до оперативного управління фінансовими потоками в сучасних умовах вважають найважливішими завданнями і запорукою стабільного розвитку кожного комерційного банку.

Аналіз як невід'ємна складова управлінського процесу відіграє особливо важливу роль у формуванні системи управління комерційним банком. Зміни, що сталися в останні роки, змусили кардинально переглянути старі підходи до аналізу діяльності банків. Якщо раніше їх роботу як складових державної системи грошового обігу оцінювали переважно за виконанням встановлених нормативно-планових показників, то сьогодні на перше місце вийшли загальновизнані у світі параметри, що характеризують економічний стан банку і динаміку його розвитку. Однак вітчизняний досвід такого аналізу залишається досить скромним, а наукових підходів з цієї тематики практично немає.

Так, у вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до визначення фінансової стійкості комерційного банку, але незаперечною залишається думка про виняткову значущість даного поняття. Адже, вибираючи банк як надійного ділового партнера, клієнт насамперед керується класом стійкості, що поряд із показниками достатності капіталу, якості активів і пасивів, ліквідності характеризує прибутковість банку.

Прибутковість -- один із найважливіших показників банківської діяльності. Оскільки комерційний банк, як і будь-яка комерційна установа, створюється й функціонує головним чином заради отримання прибутку, який, по суті, є джерелом поповнення його капіталу, виплати дивідендів, формування адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу та керівництва до розширення і вдосконалення операцій, підвищення якості послуг, розвитку інформаційно-технічної бази тощо, цілком зрозуміло, чому так важливо розраховувати й аналізувати показники прибутковості.

Прибутковість банку - це сума прибутку, отримана в результаті здійснення затрат і реалізації своїх функціональних обов'язків. Проте прибутковість - поняття ширше, ніж власне сума прибутку. Прибуток - лише вихідна точка для розрахунку прибутковості, яка характеризує рівень віддачі витрат і використання коштів.

3.2 Оцінка капіталу банку

Основним показником, що характеризує фінансову стійкість і надійність банку, є капітал. Розмір капіталу - це показник фінансового здоров'я банку.

Банківський капітал - це кошти і виражена в грошовій формі частина матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що знаходяться в розпорядженні банку і використовується ним для здійснення операцій з розміщення коштів і надання послуг з метою одержання прибутку.

Досить коротке і лаконічне визначення капіталу дав відомий англійський економіст Альфред Маршалл: Капітал - це частина багатства, якою ми жертвуємо, щоб примножити своє багатство ".

Виходячи зі специфіки банківської діяльності виконувати роль фінансового посередника, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних і фізичних осіб з метою одержання прибутку, банківський капітал являє собою сукупність власного і залученого капіталу. Залучений капітал - це кошти юридичних і фізичних осіб у вигляді банківських вкладів. Власний капітал банку - це кошти і виражена в грошовій формі частина майна, що належить банку.

Незважаючи на незначну питому вагу власного капіталу в сукупному капіталі банків (на 01.01.2003 р. по банківській системі України - 18,56 відсотка, по Промінвестбанку - 19,3 відсотка), роль власного капіталу для діяльності банку має фундаментальне значення для того, щоб:

по-перше, існувати взагалі: реєстрація банку Національ ним банком України здійснюється тільки за наявності відповідної суми статутного капіталу;

по-друге, здійснювати достатній спектр банківських операцій: що більшим за розміром є власний капітал банку, то ширший спектр операцій може здійснювати банк відпо відно до ліцензії, затвердженої НБУ;

по-третє, забезпечувати стабільність: великий розмір капіталу спрощує банку доступ до ринків фінансів, захи щаючи від проблем з ліквідністю, що виникають внаслідок незапланованого відтоку залучених коштів, забезпечує достатній обсяг ресурсів для задоволення вимог щодо погашення банківських вкладів, здійснення адекватних дій у випадку настання непередбачених обставин.

Розрізняють балансовий і регулятивний капітал банку.

Балансовий капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань (визначається як різниця між активами і зобов'язаннями банку.)

Регулятивний капітал (відповідно до Закону про банки і банківську діяльність) складається з основного та додаткового капіталу, скорегованого на ризики, визначені нормативно-правовими актами Національного банку України. Регулятивний капітал визначається як сума таких складових: статутного капіталу, резервного фонду інших резервів банку, нерозподіленого прибутку попередніх років, резерву під стандартну заборгованість за кредитами, прибутку поточного року і субординованого капіталу. При цьому регулятивний капітал корегується на суму несформованих банком резервів під нестандартну заборгованість за активними операціями банку, нематеріальні активи, збитки поточного року, на суму вкладень банку в асоційовані та дочірні компанії.

У структурі капіталу Промінвестбанку (за станом на 01.01.2003 р.) 62 відсотки становить прибуток минулих років, 24,2 відсотка - статутний капітал. Таке співвідношення є досить оптимальним, оскільки вважається, що в процесі успішної, прибуткової діяльності банк ніби "нарощує м'язи", зменшуючи в структурі капіталу питому вагу статутного фонду і збільшуючи результат попередніх років. Для порівняння по банківській системі України це співвідношення становить відповідно 23,3 і 60,1 відсотків. Резервний фонд банку, який є гарантом покриття непередбачених збитків, по активах і позабалансових зобов'язаннях становить 44,1 млн грн. (5,3 відсотка), резерв переоцінки основних засобів - 70,6 млн грн. (8,5 відсотка), по банківській системі відповідно 602,5 (6 відсотків) і 790,3 млн грн. (7,9 відсотка).

На 01.07.2003 р. балансовий капітал Промінвестбанку становив 837,9 млн грн., регулятивний - 809 млн грн., що дає можливість видавати одному позичальнику кредити в сумі понад 200 млн грн.

Для оцінки стану капіталу банку використовується багато показників, але основні - це достатність і платоспроможність капіталу, що характеризують можливість банку проводити активні операції.

Достатність капіталу (адекватність основного капіталу) оцінюється як відношення основного капіталу до активів, зменшених на резерви під активні операції. Платоспроможність (адекватність регулятивного капіталу) - співвідношення сукупного регулятивного капіталу та активів, зважених за ступенем ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банку. Це співвідношення не повинне бути менше ніж відповідно 4 і 8 відсотків. Як правило, ці нормативи виконуються Промінвестбанком із запасом. На 01.01.2003 р. по банківській системі України показник достатності капіталу (адекватності основного капіталу) становив 12,7 відсотка, платоспроможності (адекватності регулятивного капіталу) - 18 відсотків, по Промінвест-банку - відповідно 14,65 і 16,97 відсотків.

Про що говорять ці коефіцієнти? Вони свідчать про значний запас міцності, платоспроможності банку, про здатність вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання грошового характеру, захистити кредиторів і вкладників від непередбачених збитків. Разом з тим дуже високий норматив, його великий запас, сигналізують про наявність у банку можливостей нарощувати обсяги активних операцій з різними рівнями ризику за існуючого обсягу капіталу. Вкладення банку у високоприбуткові активи приведе до збільшення прибутку і капіталу, що, в свою чергу, дасть можливість банку додатково збільшити обсяг активних операцій.

Наближення показника достатності капіталу до нормативу, тобто до мінімально можливого, сигналізує про необхідність збільшення капіталу чи реструктуризації портфеля в бік менш ризикових активів. Знижуючи показник достатності капіталу, банк ніби перекладає ризик неповернення банківських активів на своїх вкладників.

Розглядаючи тенденцію показників достатності та платоспроможності капіталу Промінвестбанку за останніх чотири роки (період, коли нормативи розраховуються аналогічно), слід зазначити, що достатність капіталу постійно перевищувала нормативне значення і на 01.07.2003 р. становила 11,53 відсотка, що майже в 3 рази більше за встановлений норматив. Норматив платоспроможності становив 13,65 відсотка, що на 5,65 відсоткових пункти перевищує нормативне значення.

З 1 березня 2004 р. Національний банк України посилює вимоги до нормативу адекватності капіталу, який повинен бути не нижче 10 відсотків (замість 8 відсотків).

Крім показників достатності капіталу, проводячи аналіз, необхідно розглядати і такий важливий показник, як іммобілізація капіталу, що дає змогу оцінити, яка частина власних засобів відвернена на інші види діяльності, чи "омертвлена" у вигляді активів, які не дають доходу.

Іммобілізація капіталу - капіталовкладення банку в основні засоби. Коефіцієнт іммобілізації капіталу - відношення іммобілізації капіталу до обсягу власних коштів банку -характеризує ступінь використання власного капіталу в активних операціях, що приносять дохід.

Середнім значенням коефіцієнта іммобілізації капіталу вважається 50 відсотків. Якщо коефіцієнт іммобілізації наближається до 100 відсотків чи більше, це свідчить про те, що в банку проблеми, йому недостатньо власного капіталу для придбання основних засобів і для цього необхідно використовувати залучені кошти. Таке однобічне використання капіталу може призвести до погіршення ліквідності й платоспроможності банку та свідчить про те, що капітал банку вкладений в активи, що не дають доходу.

Однієї з найгостріших проблем у розвитку банківської системи є захист власного і статутного капіталів банку від знецінення. Деякі банки з метою захисту почали вкладати свої ресурси в активи, що зазнають найменшого інфляційного впливу, а саме будівництво, реконструкцію і придбання офісних приміщень. Дійшло до того, що банки почали вкладати в нерухомість не тільки власні, а й залучені кошти. Національний банк України відреагував на таку ситуацію: відповідно до алгоритму розрахунку нормативного капіталу вартість основних засобів у сумі, що перевищує власний капітал, знімається з власного капіталу. Фактично це означає встановлення НБУ спеціального обмеження, спрямованого на підтримку необхідного розміру високоліквідних активів банку, а також обмеження на придбання банком основних засобів за рахунок залучених коштів.

Приклади з банківської практики свідчать про те, що у банків, які захопилися придбанням основних засобів, будівництвом власних офісів і т.п., виникли серйозні проблеми. Прикладом такої ситуації є банк "Україна". На момент його ліквідації співвідношення основних засобів і капіталу становило 235 відсотків. По банківській системі України в 2002 р. співвідношення розміру основних фондів і суми балансового капіталу банків збільшилося на 3 відсотки і становило 49 відсотків. Водночас у СоммеггЬапк (Німеччина) це співвідношення - 41,5 відсотка (при цьому даний банк має 904 філії, кількість працюючих - 36 566 осіб).

3.3 Показники ефективності роботи банку

Найважливішими показниками прибутковості банку є прибутковість активів і прибутковість капіталу. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності прийнято вважати прибутковість капіталу, що характеризує прибутковість капіталу учасників, а прибутковість активів рекомендується вважати показником, що характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які знаходяться в розпорядженні банку. Він відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його управлінського апарату, який підтримує оптимальну структуру активів і пасивів щодо доходів і витрат.

Прибутковість активів (КОА) - показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Цей показник можна виразити формулою

де ЧП - чистий прибуток банку; А - його активи.

КОА є показником ефективності роботи менеджерів банку, від демонструє, як вони справляються із завданням одержання чистого прибутку від активів банківської установи. Фактори, що впливають на показник рентабельності активів, пов'язані зі змістом чисельника і знаменника, тобто він змінюється відповідно до динаміки абсолютної величини прибутку та активів. Його зменшення може бути спричинене перевищенням темпів зростання активів над темпами зростання чистого прибутку або зменшенням прибутку за незмінних активів чи їх збільшенні. У свою чергу, на прибуток впливають такі фактори, як співвідношення темпів зростання доходів і витрат, рівень процентних ставок і комісії; обсяг окремих банківських послуг; питома вага активів, які приносять дохід, у сукупних активах; своєчасність погашення процентних платежів позичальниками; частка ризикових активів; вартість ресурсів тощо. Незначний вплив доходу на активи може бути результатом консервативної кредитної й інвестиційної політики, а також наслідком значних витрат. Високе значення КОА досягається за ефективної діяльності банку і високих ставок доходу від активів. В останньому випадку банк, можливо, значно ризикує. Та цілком вірогідне й те, що він вдало оперує своїми активами, хоча при цьому потенційно не виключені чималі втрати.

Оптимальне значення КОА становить 0,75-1,5 відсотка. Динаміка цього показника характеризується даними, представленими у табл. 3.1.

Для порівняння: показники прибутковості активів деяких іноземних банків становлять: Вапк оі* Атегіса Согр. - 1,63; Вагсіауз - 1,04; Оеиїзсііе Вапк - 0,2.

Прибутковість капіталу (КОЕ) - показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку і виражається формулою

де ЧП - чистий прибуток банку; Ка - його акціонерний капітал.

КОЕ характеризує прибутковість акціонерного капіталу банку. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки приблизно дорівнює розміру того чистого прибутку, який вони будуть одержувати від інвестування свого капіталу.

Оптимальне значення КОЕ ~ 10--20 відсотків. Співвідношення прибутку і статутного та балансового капіталу Промінвестбанку і банківської системи України наведено в табл. 3.3 і 3.4.

Показник КОЕ Промінвестбанку свідчить про висококваліфікований підхід керівництва до управління коштами банку, високу ефективність використання отриманих банком ресурсів.

Уявлення про прибутковість капіталу Промінвестбанку і групи найбільших банків України станом на 01.01.2003 р. дають дані табл. 3.5.

Чиста процентна маржа (ЧПМ) - міра (ступінь) ефективності використання активів залежно від вартості залучених банком ресурсів. Аналізуючи даний коефіцієнт, слід брати до уваги його призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі інфляційного, та створення прибутку. Розраховується за формулою

Цей коефіцієнт показує, чи може банк давати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсоток активів банку. Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Основними причинами зменшення ЧПМ є зниження процентних ставок за кредитними операціями, подорожчання ресурсів, зменшення питомої ваги дохідних активів у загальному їх обсязі; неправильна процентна політика банку.