Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕР-СИТЕТІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

1.1 Проблема самовизначення в аспекті досліджень професійного становлення керівника

1.2 Специфіка професійно-управлінського самовизначення студентів

1.3 Структура психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

2.1 Загальні принципи і методика організації експериментального дослідження

2.2 Особливості психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів педагогічних університетів

2.3 Основні чинники становлення психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

3.1 Мета, завдання, принципи, організація формуючого експерименту

3.2 Засоби та прийоми розвитку психологічної готовності студентів педагогічного університету до професійно-управлінського самовизначення

3.3 Обговорення та інтерпретація результатів формуючого експерименту

Висновки до третього розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження пов'язана, по-перше, із нагальною необхідністю формування теорії і практики професіоналізації керівника освіти, що стимулює розгортання теоретичних і прикладних досліджень, спрямованих на конструктивну інтеграцію західних та вітчизняних здобутків у цій галузі та підтримку розвитку професіонала сучасними методиками й техніками на різних етапах становлення. По-друге, - із завданням реформування професійної педагогічної освіти в напрямку її гуманізації, що виявляється в наданні переваги особистісному розвитку перед вузькопрофесійним (О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, В.А. Семиченко).

Теоретико-методологічні основи дослідження психологічних аспектів управлінської діяльності, становлення особистості керівника та формування управлінського професіоналізму у вітчизняній психології закладені роботами таких вчених, як І.П. Волков, Ф.Ю. Генов, О.Г. Ковальов, Є.С. Кузьмін, В.Ф. Рубахін, А.Л. Свенцицький, А.В. Філіппов та ін. Сьогодні у відповідь на запити практики в цій галузі здійснюються численні наукові розробки, які об'єднуються у взаємопов'язані дослідницькі напрямки. Проте, незважаючи на різнобічну вивченість питання професіоналізації керівника, відсутнє цілісне уявлення про особистість професіонала-управлінця, фактори, етапи й механізми становлення професіоналізму в цій галузі. Зважаючи на виняткову соціальну значущість результатів управлінської діяльності, дослідники підходять до вивчення професійного становлення в цій галузі переважно через призму вимог управління до особистості фахівця. Усе частіше у вітчизняних дослідженнях на перший план виступає особистість реального професіонала, яка визначає результат праці та змінюється сама в процесі управління організацією (А.О. Деркач, А.К. Маркова, Л.Е. Орбан-Лембрик, О.О. Реан, І.М. Семенов та ін.).

Питання професійного становлення керівника освіти частково вивчені в соціології (В.В. Чепак) та досить глибоко досліджені в теорії освітнього менеджменту (Л.І. Даниленко, Г.І. Маслов, В.І. Олійник), педагогіці (Л.І. Новікова, Н.Л. Селіванова, М.М. Поташник та ін.) і психології. Наукові пошуки у психології здійснені на основі системно-структурного (Л.М. Карамушка), особистісно-діяльнісного (М.І. Баймурков, Н.Л. Коломінський, Я.Ф. Шкурко), рефлексивно-акмеологічного (Є.П. Варламова, Л.Е. Орбан-Лембрик, І.М. Семенов, С.Ю. Степанов), типологічного (Т.В. Панчук), гуманістичного (О.І. Бондарчук, Т.І. Шамова) підходів і у своїй єдності доволі цілісно відтворюють процес професіоналізації керівника освіти. Разом із тим, аспект професійно-управлінського самовизначення та готовності до нього особистості не знайшов висвітлення в розробках психологів. Хоча саме професійно-управлінське самовизначення дає можливість зробити професійне становлення керівника освіти активним, творчим, особистісно-значущим процесом на всіх етапах його професійного життя.

Визначальну роль у формуванні особистісного ставлення до професії та прийнятті себе як фахівця-управлінця відіграють допрофесійні етапи, зокрема період навчання у вищому закладі освіти. Однак допрофесійне становлення особистості керівника та професійно-управлінське самовизначення в цей період досліджувалось ученими лише фрагментарно у таких контекстах: педагогічне управління (М.Р. Бітянова, С.Д. Максименко, В.О. Сластьонін, Т.Д. Щербан); підготовка керівника у ВНЗ (О.Г. Романовський, Л.М. Шипіліна); психологічна підтримка управлінського резерву в організаціях (Є.Г. Молл, Л.Г. Почебут, А.В. Філіппов, В.А. Чикер).

Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми професійно-управлінського самовизначення керівника освіти та психологічної готовності до нього на допрофесійних етапах становлення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідних тем Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України: “Теоретико-методологічні основи психолого-управлінського консультування керівників закладів освіти” (державний реєстраційний номер 0196U012044); “Теоретико-методичні основи підготовки практичних психологів до надання психологічної допомоги управлінському персоналу організацій (державний реєстраційний номер 0100U000100). Тему дисертаційного дослідження затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 29 жовтня 2002 року).

Об'єкт дослідження: професійно-управлінське самовизначення особистості.

Предмет дослідження: психологічна готовність студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення.

Мета дослідження: розкрити специфіку професійно-управлінського самовизначення та особливості його здійснення особистістю на допрофесійних етапах, визначити структуру психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення та психолого-педагогічні умови її формування в студентів педагогічних університетів.

Гіпотеза дослідження полягала в припущенні про те, що в умовах традиційної підготовки майбутніх вчителів у педагогічних університетах становлення психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення відбувається стихійно. Досягнення системного рівня психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення, як утворення в структурі особистості майбутнього фахівця, стає можливим внаслідок реалізації таких психолого-педагогічних умов: а)особистісна орієнтованість і контекстуальність розвиваючих впливів; б) проблемність і рефлексивна спрямованість завдань; в) активізація взаємодії та співтворчість всіх учасників в процесі підготовки; г) індивідуалізація розвивальних впливів і комплексність використовуваних засобів і прийомів.

Відповідно до мети і гіпотези поставлені такі завдання дослідження:

1) визначити особливості професійно-управлінського самовизначення особистості на допрофесійних етапах;

2) розробити модель психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів педагогічних університетів;

3) визначити рівень психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення та виявити чинники, що впливають на її становлення;

4) визначити психологічні умови становлення психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення та розробити систему психологічних заходів розвивального характеру для оптимізації їх професійно-управлінського самовизначення.

Методологічну та теоретичну основу дисертаційного дослідження складають загальнофілософські та психологічні підходи, що розкривають творчу й соціальну природу свідомості людини, єдність свідомості та діяльності, особистості та свідомості (Л.І. Божович, В.П. Зінченко, С.Л. Рубінштейн, Ю.М. Швалб, П.Г. Щедровицький), психологічне розуміння свободи та самодетермінації (Д.О. Леонтьєв), розуміння професійного самовизначення як складової професійного становлення (В.Ю. Кудрявцев, Т.В. Шегурова), як процесу смислоутворення та механізму саморозвитку й самореалізації особистості професіонала (А.К. Маркова, Н.С. Пряжніков), розуміння сутності управління як інтегративної, творчої, рефлексивної діяльності (О.О. Деркач, О.В. Карпов, І.М. Семенов). Окрім того, в основу роботи покладено особистісний підхід до розуміння змісту психологічної готовності (М.І. Дяченко, Л.А. Кандибович, Е.І. Машбиць, В.О. Моляко), зокрема стосовно особистості керівника освіти (Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський), а також гуманістичний підхід до професійної освіти (О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, Є.І. Ісаєв, В.А. Семиченко, В.І. Слободчиков).

Для вирішення поставлених завдань та перевірки висунутих гіпотез була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу теоретичних та експериментальних методів:

- для теоретичного дослідження проблеми: аналіз, зіставлення, класифікація та узагальнення даних, теоретичне моделювання;

- для здійснення констатуючого експерименту: опитувальники професійних схильностей (Холланд), мотивації досягнення (Мехрабіан), локусу контролю (Роттер), методика ціннісних орієнтацій (Рокич); модифіковані та розроблені автором відповідно до цілей дослідження методики і прийоми (фокусовані інтерв'ю, анкетування, незавершені речення, вільне асоціювання, семантичний диференціал, оцінна репертуарна ґратка Келлі, шкали для самооцінки та експертної оцінки управлінських якостей студентів, прийом “Проект інноваційного закладу освіти”). Додаткова інформація про наявність у студентів схильності до управлінської діяльності була отримана на основі даних стандартизованих методик (16-факторний опитувальник Кеттелла; ДМВ-Собчик, методика фрустраційних реакцій Розенцвейга) та спостереження.

- для проведення формуючого експерименту: корекційні й розвивальні методи.

Отримані дані піддавались статистичному аналізу (кореляційний аналіз; факторний аналіз методом головних компонент; кластерний аналіз) з наступною якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням. Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою комп'ютерного пакету статистичних програм SPSS (версія 10.).

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі педагогічних університетів (Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя; Уманський педагогічний університет імені Павла Тичини, Кіровоградський педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Національний педагогічний університет імені Миколи Драгоманова), а також Національного технічного університету України (“КПІ”); Національного медичного університету імені П.П.Богомольця; Мукачівського технологічного інституту. Дослідженням було охоплено понад 500 студентів ВНЗ України, у тому числі у формуючому експерименті взяли участь 52 студенти.

Достовірність і надійність результатів дослідження забезпечувалася методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних даних дослідження, експериментальною перевіркою гіпотез, репрезентативністю вибірки, використанням сучасного апарату багатовимірної статистики, відповідністю діагностичного інструментарію критеріям валідності та надійності.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у:

- поглибленні психологічних знань про професійне становлення керівника та обґрунтуванні основних напрямів його дослідження в психології;

- розкритті змісту поняття “професійно-управлінське самовизначення особистості” й специфіки даного феномена на допрофесійних етапах становлення керівника освіти;

- визначенні змісту, структури та рівнів психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів педагогічних університетів;

- з'ясуванні особливостей психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення та виявленні її специфіки порівняно зі студентами, які професіоналізуються в інших галузях та виокремленні чинників, що суттєво впливають на становлення готовності до професійно-управлінського самовизначення на етапі навчання у вищому навчальному закладі;

- виявленні комплексу психолого-педагогічних умов та обґрунтуванні програми розвитку психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі результатів дисертаційного дослідження розроблено модель формування психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення, яка пройшла апробацію та впроваджена в практику роботи зі студентами Ніжинського педагогічного університету імені М.Гоголя. Головні ідеї створеної моделі знайшли відображення в навчальних курсах “Психологія адміністративної кар'єри в освіті”, “Практикум професійно-управлінського самовизначення” та в навчальних посібниках “Основи психолого-управлінського консультування” (затверджений Міністерством освіти та науки України) та “Вікова психологія дорослої людини”, де розглядається зміст і етапи професійної кар'єри дорослого. Із певною модифікацією розроблену модель покладено в основу розвитку психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів - майбутніх менеджерів виробничої і соціальної сфери (Мукачівській технологічний інститут), а також магістрантів ряду спеціальностей (Ніжинський державний педагогічний університет). Окремі результати дослідження застосовуються при викладанні навчальних курсів “Вікова і педагогічна психологія” та “Соціальна психологія” для майбутніх педагогів. Основні результати дослідження можуть бути використані практичними психологами ВНЗ для побудови програм підтримки процесу професійно-управлінського самовизначення студентів.

Особистий внесок здобувача. Одержані автором наукові дані є самостійним внеском у розробку проблеми професійно-управлінського самовизначення та психологічної готовності до нього. Ідеї та думки, що належать співавторам, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дослідження. Головні теоретичні положення дисертації знайшли відображення в публікаціях автора, доповідались і обговорювалися на розширених засіданнях лабораторії психології управління та Вченої ради Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Основні наукові та практичні результати дослідження представлялися на Міжнародних психологічних конгресах (Стокгольм, 2000; Лондон, 2001); на ІІ і ІІІ з'їздах Товариства психологів (Київ, 1996, 2000); V і VІ Костюківських читаннях (1998; 2003); Міжнародних науково-практичних конференціях: “Освіта і виховання в Польщі й Україні” (Ніжин, 1998), “Психологічні проблеми підготовки менеджерів” (Київ, 1999), “Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (Київ, 1999), “Психологічні проблеми підготовки практичних психологів” (Київ, 2000), “Суспільство в ХХІ столітті: психологічні проблеми гармонізації, гуманізації, демократизації” (Київ, 2002), “Організаційна психологія: інноваційні підходи та технології” (Київ, 2002); Всеукраїнських конференціях: “Імідж сучасної школи” (Київ, 1997), “Проблеми самопрезентації особистості” (Київ, 2000), “Соціально-психологічні фактори вдосконалення управлінської діяльності”(Київ, 2001); на звітних наукових конференціях Державної Академії керівних кадрів освіти (Київ, 1996, 1997, 1998) та Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (Київ, 2001).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення у 2-х навчальних посібниках (одноосібному й колективному), 1 навчальній програмі, у 12 статтях (із них 9 - у наукових фахових виданнях) і 7 тезах наукових конгресів і конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (198) і додатків (10). Основний зміст дисертації викладено на 172 сторінках. Робота містить 6 таблиць і 3 рисунки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

1.1 Проблема самовизначення в аспекті досліджень професійного становлення керівника

Проблема професіоналізації керівника є комплексною та багаторівневою. Змістовно в ній можна виділяти та розглядати психологічні, медичні, соціальні, економічні, організаційні та інші аспекти. У психології вона має три рівні розв'язання: теоретичний, прикладний та практичний.

Наукові пошуки у психології професійного становлення керівника започатковані ще на початку ХХ ст. у межах психотехнічних досліджень [195]. Особливості становлення цього дослідницького напряму у вітчизняній психології досить детально представлені в ряді робіт, в яких відобразилися особливості та зміст основних наукових розробок упродовж усієї історії: “підйоми” та “спади” дослідницької активності; автономізація або інтеграція з дослідженнями на Заході; спільне й відмінне в цих дослідженнях [59; 140].

Розширення наукових розробок проблеми професіоналізації керівника у психології, на наш погляд, пов'язане, насамперед, із виникненням і поступовим оформленням низки передумов. Першою передумовою можна вважати розвиток та послідовну гуманізацію ідей менеджменту; другою - утвердження з 60-х років на Заході, а з 90-х років і в Україні управління в статусі окремої професії - менеджера; третьою - зростання в межах самої психології уваги до проблем особистості професіонала, і, зокрема, її розвитку, самовизначення, професійного та життєвого шляху; четвертою - радикальні соціальні перетворення в суспільстві, які є підґрунтям запитів на розв'язання прикладних завдань підвищення ефективності управлінської діяльності та формування професіоналізму керівника відповідно до особливостей культурного середовища, соціально-економічних умов, галузевих особливостей.

Аналіз сучасного стану досліджень у цій галузі показує, що чисельні запити практики спонукають вчених до активної розробки проблем професіоналізації керівника. На сьогодні в Україні та на всьому пострадянському просторі психологія професійного становлення керівника є досить потужним, динамічним та розгалуженим напрямком наукових розробок, її сучасний стан досить повно представляють такі тенденції: оформлення окремих дослідницьких напрямів, зміна дослідницьких пріоритетів, виникнення нових сфер дослідження, поява нових акцентів у дослідженні традиційних проблем управління та прикладна спрямованість переважного числа досліджень [34; 59; 133; 149; 156; 173].

Одне з ключових завдань даної галузі досліджень - це теоретичне осмислення накопиченого чисельного емпіричного матеріалу та вироблення цілісної концептуальної основи досліджень. Попри активні пошуки в даному напряму проблема поки що залишається не розв'язаною, зокрема, через багатоаспектність та багаторівневість феномена професіоналізації

У відповідь на вимоги практики чисельні емпіричні дослідження, що проводяться у цій галузі сьогодні, складаються у взаємопов'язані напрями, хоч мають різні методологічні засади (специфічне розуміння предмета, механізмів, змісту, чинників, динаміки професійного становлення керівника). В них закладене також специфічне розуміння ролі і місця самовизначення особистості фахівця в процесі професіоналізації. Вони ж слугують теоретико-методичною базою прикладних досліджень, спрямованих на розв'язання конкретних завдань практики професіоналізації управлінців.

На основі теоретичного аналізу проблеми професійного становлення керівника нами виокремлено п'ять взаємопов'язаних напрямів, у межах яких здійснюються дослідження професійного становлення керівника в сучасній психології: психологія управлінської діяльності, психологія менеджменту, акмеологічний напрям, особистісно-розвивальний напрям, напрям дослідження управлінської кар'єри. Їх зміст повністю охоплює змістовий біполярний континуум, який представлений такими полюсами: “особистість професіонала-керівника, її потреби, інтереси, здібності, Я-концепція - вимоги управлінської діяльності до професіонала” (рис. 1.1.).

Рис.1.1. Напрями вивчення професійного становлення керівника в психології

Далі ми прагнули розкрити зміст кожного напряму досліджень професійного становлення керівника з точки зору його місця на утвореній біполярній шкалі, зі сторони його теоретичних і прикладних здобутків та обмежень, а також розкрити домінуючий погляд на проблему самовизначення, закладений у його теоретичних засадах.

У межах перших двох напрямів дослідження професійного становлення керівника - психологія управлінської діяльності та психологія менеджменту - домінує погляд на особистість фахівця з управління та його розвиток через призму вимог управлінської діяльності або професії менеджера. Названі напрями розроблялись одночасно у вітчизняній та західній психології, проте мають різне методологічне коріння.

Перший з названих напрямів - психологія управлінської діяльності - зародився у вітчизняній психології і розвивався в широкому контексті теорії діяльності, психологічні основи якої були закладені Л.С. Виготським [26], С.Л. Рубінштейном [135], а конкретний зміст сформульовано О.М. Леонтьєвим [78]. Розвиток методологічних засад в цій галузі досліджень відбувався в сторону укріплення суб'єктно-діяльнісної концепції, головна ідея якої сформульована С.Л. Рубінштейном: людина, формуючись у процесі професіоналізації як суб'єкт діяльності, розвивається і як особистість [135].

В руслі такого підходу професійне становлення досліджували І.П. Волков, Є.С. Жаріков, Ю.М. Ємельянов, О.В. Карпов, Є.С. Кузьмін, В.Ф. Рубахін, О.В. Філіпов [44; 46; 61; 74; 134] та ін. Основні завдання досліджень цього напряму - це розкрити систему теоретичних витоків управлінської діяльності, показати її перетворюючу роль, з'ясувати механізми психічної регуляції управлінської діяльності, і, головне, показати, як у процесі управлінської діяльності змінюється сама людина, як управлінська діяльність впливає на можливості людини, на завершення її природи, а також як управлінська діяльність набуває індивідуального характеру [175].

До психологічного аналізу управлінської діяльності підходять різним чином, але традиційно аналіз управлінської діяльності здійснюється зі сторони її змісту та основних функцій. Загальну сутність управлінської діяльності, на наш погляд, досить точно відображено у роботах О.В.Карпова, де її основна місія представляється в забезпеченні найбільшої організованості індивідуальних діяльностей багатьох суб'єктів та наданні цим індивідуальним активностям характеру співактивності, що виступає умовою досягнення синергетичного ефекту для спільної діяльності людей [61].

Управлінська діяльність у психології розглядається у єдності функціональної та соціально-психологічної підструктур, у взаємозв'язку зовнішнього (дії пов'язані з практичним виконанням завдань управлінської діяльності) та внутрішнього компонентів (психологічні процеси, стани, особистісні якості, які регулюють професійну активність керівника та реалізують її у виконавських діях) [82]. Для розуміння функціонального аспекту управлінської діяльності важливе значення має введене Ю.О. Тихомировим її трактування як управлінського циклу, відповідно до етапів якого можна виділяти управлінські функції [152].

Предмет управлінської діяльності розглядають як комплексний: “власне управлінський” та “фаховий”. На думку В.Ф. Рубахіна і О.В. Філіпова, психологічний аналіз управлінської діяльності за змістом завдань дозволяє виокремлювати два компоненти: керівний, який пов'язаний із загальною структурою колективу та організаторський, який визначається виконанням виробничих завдань [134]. Результатом їх змістовного аналізу управлінських завдань стало виокремлення вченими універсальних характеристик будь-якої управлінської праці: різноманітність, фрагментарність, дискретність виконання роботи; робота у ситуаціях невизначеності; високий рівень самостійності й суб'єктності; складність та оперативність прийняття рішень; опосередкованість досягнення досить значних матеріально-соціальних ресурсів та цілеспрямованість. До її специфічних характеристик дослідники відносять: соціотехнічний характер (одночасне керівництво техніко-технічними та соціально-виробничими системами); велику різноманітність видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії в межах виду; творчий характер діяльності, який пов'язаний з недостатньою інформацією в умовах часто мінливої, іноді суперечливої обстановки; яскраво виражену прогностичну природу управлінських задач; реалізацію багатьох управлінських функцій в умовах жорсткого дефіциту часу; високу значущість комунікативних функцій.

Детальне дослідження змісту та функцій діяльності дозволяє психологам виявляти основні вимоги до управлінської діяльності та здійснювати їх проекцію на особистість у формі необхідних для підготовки та добору кадрів психограм керівника. Їх аналіз дозволив виокремити необхідні для виконання будь-якої управлінської діяльності професійно-значущі якості: висока внутрішня мотивація; висока відповідальність (вища, ніж у випадку індивідуальної діяльності); вміння координувати дії людей; витримувати підвищене навантаження на пам'ять; вміння репрезентувати свою команду, організацію, досягнення; розвинені прогностичні можливості, стресостійкість; сформована моральна та правова свідомість [47]. У зв'язку зі сказаним, очевидна значущість досліджень мотивації управлінської діяльності: зовнішніх та внутрішніх її детермінант [103].

Професіоналізація керівника в даному напряму розуміється як процес присвоєння нормативно-схваленого способу діяльності, в якому опредмечено досвід попередників. Професіоналізація відбувається в процесі “розпредмечення” суспільного досвіду і здібностей, через що індивід розвиває свої здібності, а далі - індивідуалізацію нормативного способу дії. На першому етапі особлива роль належить когнітивному освоєнню нормативно-схваленого способу діяльності як цілісного утворення. Перехід до практичної дії є центральним моментом у формуванні психологічної структури управлінської діяльності. У процесі предметної діяльності відбувається подальший розвиток та збагачення окремих компонентів системи управлінської діяльності та формування якості оперативності. Діалектичне протиріччя між вимогами управлінської діяльності і можливостями її суб'єкта є чинником, що обумовлює його розвиток і процес індивідуалізації нормативно-схваленого способу дії [175].

Самовизначення професіонала переважно обмежується простором діяльності та ситуації дії і розглядається як процес, спрямований на зміну особистості у відповідності до вимог управлінської діяльності. Як виняток предметом вивчення виступає особистість у її здатності осмислювати свою професійну діяльність та визначати напрям її змін, тоді як творчий підхід до роботи вимагає виходу за межі норм управлінської діяльності й включення професіонала у процеси розвитку. Самовизначення у світі діяльності стає можливим лише завдяки виходу професіонала у рефлексивний простір. Нові сенси, що тут здобуваються, виступають засадами для саморозвитку або перебудови професійної діяльності [3; 60].

Основні прикладні завдання визначаються загальною метою - це формування психологічної системи управлінської діяльності. Для цього вченими детально проаналізовано зміст управлінської діяльності керівників різних галузей суспільного виробництва (зокрема освіти ), і на цій основі створені моделі професійної готовності до управлінської діяльності з урахуванням специфіки галузі [58; 66], розроблені спеціальні прийоми вивчення сформованості окремих компонентів діяльності (мотивів, цілей, інформаційної основи, правил прийняття управлінських рішень, критеріїв досягнення та оцінки професійно важливі якості управлінця), розроблені методи вивчення ефективності управлінської діяльності і прийоми розвитку управлінських здібностей [44; 61; 134].

Критика даного напряму, насамперед торкається недооцінки дослідниками суб'єктивного фактора в процесі професіоналізації, а також - творчої активності самої людини, яка і є джерелом перетворення змісту й засобів управлінської діяльності. Управлінська діяльність переважно досліджується у відриві від самого діяча і при цьому перестає виступати способом реалізації можливостей людини, розвитку її потенцій [4; 104]. Недостатньо враховуються особливості керованого об'єкта (організації), структура та культура якої суттєво впливають не лише на зміст вирішуваних завдань, але і на процес професійного становлення керівника.

Невирішеність цих питань породжує ряд суперечностей: між заданими зовні стандартами управлінської діяльності і необхідністю виступати суб'єктом відносно кола проблемних та провідних завдань роботи; між стандартизованими вимогами до знань, умінь і навичок спеціаліста та динамікою змісту діяльності (в залежності від соціально-економічних та організаційних умов); технологічністю підготовки керівника та необхідністю духовного розвитку особистості спеціаліста в цій сфері тощо.

Ми погоджуємося з думкою сучасних розробників ідей діяльнісного підходу [79; 177], які підкреслюють велику евристичну та практичну цінність ідей даного напряму досліджень і вбачають основні перспективи у залученні ідей гуманістичної, культурно-історичної, організаційної психології та психології свідомості.

Напрям - психологія менеджменту є найвпливовішим у дослідженнях управління та професіоналізації керівника на Заході [36; 76; 96; 118]. Дослідження в даному напряму розпочались у західній, а пізніше - у вітчизняній психології з часу укріплення за менеджментом статусу професії. Основою цієї традиції у дослідженнях є психотехнічний підхід, теорія рис та диференціальна психологія з її психометричними методами та постулатами: придатність до роботи менеджера, залежність успішності в менеджменті від міри відповідності індивідуальних особливостей людини до вимог професії менеджера; важливість професійного вибору як свідомого й раціонального процесу, в якому співвідносять індивідуальні диспозиції та вимоги різних професій. Методологічні засади напряму змінювались під впливом розвитку ідей менеджменту (зміна особистісного підходу в управлінні на ситуативний), теорії тестування, психології особистості. Розвиток методологічних засад відбувався переважно в напряму розширення спектра релевантних до професії менеджера якостей (комплекс психофізіологічних якостей, здібностей, мотивів, когнітивних утворень) та встановлення їх специфічного співвідношення.

На якій би стадії професійного становлення не перебувала людина, прихильники напряму психології менеджменту мають справу з двома полюсами: суб'єктивним (сукупність особливостей людини) і об'єктивним (характер вимог до даної професії). У межах останнього напряму лише дотично торкаються питань вимог людини до професії менеджера.

У змісті менеджменту, як спеціального виду діяльності в організаціях, провідні зарубіжні та вітчизняні фахівці з теорії управління, як правило, виділяють дві позиції: по-перше, управління здійснюється в організаціях і, по-друге, управління спрямоване на ефективне та продуктивне досягнення цілей організації, які, у свою чергу, залежать від галузі суспільного виробництва [36; 96]. Процес управління складається із взаємопов'язаних функцій планування, організації, контролю, які представлені на управлінському (зовнішньому) рівні та мотивація, комунікація, здійснення пливу, прийняття рішення на соціально-психологічному (внутрішньому) рівні управління [59].

Функції, якості й здібності управлінця визначаються змістом роботи менеджера й тим рівнем, який він займає в ієрархії керівників [53; 59; 66; 178]. При цьому виділяють три категорії управлінського персоналу - вища, середня і нижча - зміст роботи яких суттєво різниться.

Цілий ряд дослідників пропонує свою структуру психофізіологічних передумов, здібностей і особистісних якостей керівників, що виступають системою корелятів успіху в управлінській професії. Так, у відповідній літературі описані теоретико-емпіричні моделі ідеального менеджера О.М. Борисової [19], Р.Л. Кричевського [71], А.У. Хараша [167], М. Шоу [53] модель ідеального підприємця С.Л. Рощина [133] тощо. Через високу динаміку в соціально-економічному середовищі і, відповідно, підходів у менеджменті перед дослідниками виникає нова проблема створення нового типу моделей - прогностичних моделей менеджера, дані про які з'являються у новітніх публікаціях [34].

Серед теоретико-емпіричних моделей особливої уваги заслуговує, на наш погляд, профіль “ідеального” менеджера, створений Є.М. Борисовою на основі досліджень російських менеджерів. Головними елементами структури профілю є: інтелектуальні здібності, лабільність нервової системи у мисленнєво-мовленнєвій діяльності, активність, стійкість до фрустрації, вміння приймати правильні управлінські рішення. Перераховані здібності, вважає автор, не даються людині природою, а формуються у ході оволодіння професією та визначаються специфікою завдань, зміст яких залежить від спеціалізації навчання [19].

Ситуативний підхід у психології менеджменту викликав необхідність перегляду методологічних позицій. Він доводить неможливість встановлення однозначного зв'язку між ефективністю роботи менеджера та певними якостями, у зв'язку з чим стає очевидною неефективність диференційного підходу у вивченні управлінських здібностей (окремих якостей та рівня їх розвитку).

Під впливом ідей ситуативного підходу виникла теорія “парадоксального” менеджера. Вона стала основою створення моделей, що поєднують протилежні якості, та компромісних моделей “компетентності менеджера” Д. Колба, С. Любліна, Д. Споса, Р. Брейкера [109]. Спроба відповіді на запитання, яким чином протилежні якості поєднуються у цілісну структуру та які зв'язки між ними виникають належить Л.Д. Кудряшовій [73]. На погляд дослідниці, цілісність особистості керівника забезпечується “загальною здібністю до управлінської діяльності”, тобто здібністю до інтегрування, поєднання у цілісність окремих якостей або окремих здібностей особистості керівника. Якщо розвинена “загальна здібність до управлінської діяльності”, то розв'язується проблема між якостями-протилежностями. Тому, вважає психолог, пряме вимірювання є ускладненим, а опосередкованим критерієм розвиненості виступає функціональний світогляд як система поглядів, що детермінує всі сфери прикладення інтелектуальних та емоційних зусиль суб'єкта управлінської діяльності. Загальна здібність до управлінської діяльності максимально реалізується в управлінських ситуаціях, які містять несумісні навзаєм вимоги, не мають готових рішень, а використання знань загальних принципів управління є утруднене .

У межах вищезазначеного підходу підкреслюється зв'язок між можливостями керівника, його розвитком та особливостями керованої ним організації. Так, у роботах Ю.М. Ємельянова розглядається організаційний потенціал - системна якість, що дозволяє характеризувати не тільки особистість керівника, але й особливості соціального середовища, в якому керівник здійснює організаційну діяльність. Категорія “організаційний потенціал”, на думку вченого, допомагає розкрити ту організаційну силу, що об'єднує членів колективу або соціальної групи, впорядковує їх функціональні зв'язки та міжособистісні стосунки, створює структуру взаємовпливу, сприяючи ефективності спільної діяльності людей у досягненні ними суспільно значущих цілей [44].

Основне практичне значення описаного підходу - створення засад для спеціальної професійної діагностики, конкретні стандартизовані методи і прийоми ситуативної діагностики якої застосовуються для відбору управлінських кадрів, комплектування управлінського резерву, атестації менеджерів тощо [10; 19; 118]. Одним з актуальних завдань є створення прогностичного діагностичного інструментарію для оцінки потенційних менеджерів. Психотехнічна концепція менеджерського потенціалу А.Г. Шмельова [181] - єдина відома нам спроба наукового обґрунтування концептів, які доцільно застосовувати для оцінки осіб на допрофесійних етапах професійного становлення, тому зупинимося на її змісті докладніше. Важливим прикладним напрямком розробок є створення методик і прийомів активного соціально-психологічного навчання та консультування менеджерів, які працюють, та програм психологічної підготовки базових менеджерів [28; 59; 66; 132; 150; 179].

Основні обмеження даного підходу пов'язані, по-перше, із розумінням людини й менеджменту переважно як незмінних у часі, застиглих форм. Не враховується, що процес професіоналізації триває впродовж усього життя на фоні змін не тільки в знаннях, уміннях та навичках, але і в мотивації й самосвідомості управлінця. Водночас під впливом змін у технологіях та соціально-економічній ситуації можуть трансформуватися вимоги, норми, цінності менеджменту. По-друге, несе в собі обмеження ідея “унікальної зустрічі” особистісної структури та професійних вимог як одиничний акт самовизначення (вибору) на початку професійної кар'єри. По-третє, не враховується та особливість, що людина протягом усього життя контактує з динамічним професійним світом у різних формах та й сама активно змінює засади такої взаємодії.

Дослідники фокусуються переважно на питаннях відбору і професійної підготовки менеджерів. Практично не розробленим у прикладному ключі залишається питання психологічного супроводу діяльності менеджера на допрофесійних етапах професійного становлення та в період “відходу від справ”. Незважаючи на значну увагу до навчання й перепідготовки менеджерів, у відповідних наукових джерелах вказують на недостатню розробленість саме проблеми психологічної підготовки менеджера, особливо базової. Найчастіше критикують її за ригідність, відсутність перспективної орієнтованості, надмірну технологізацію та локальність, тобто сконцентрованість на одному функціональному аспекті [23].

Деякі вчені головну перспективну лінію в розвиткові даного підходу вбачають у залученні ідей професіогенезу [65; 68]. Згідно з цією концепцією проблема необхідності у відновленні рівноваги між людиною та професією може виникати на різних етапах індивідуального професіогенезу і від успішності її розв'язання залежить успішність подальшого існування людини у професії.

Акмеологічний науково-практичний напрям у дослідженнях професіоналізації започатковано на ґрунті вітчизняної психології останнього десятиріччя ХХ століття. Акмеологічні дослідження цього періоду активно входять саме у ті сфери практичної діяльності (у тому числі - до сфери управління), де непрофесіоналізм спричиняє величезні економічні, соціальні та психологічні збитки. Акмеологічна і рефлексивна психологія стала в цей час основою для протидії пасивному наслідуванню Заходу у питаннях технологізації підготовки менеджерів, забезпечила збереження ціннісної складової підготовки і виступила основою нового погляду на розв'язання проблем професіоналізації керівника [149].

Основою досліджень акмеологічного характеру є закладені в роботах Б.Г. Ананьєва психологічні ідеї про людську зрілість як багаторівневий та багатогранний соціокультурний феномен [4]. В акмеологічному напряму дослідниками переважно розвивається погляд на професійний розвиток керівника як виключно прогресивний, висхідний нелінійний процес, при цьому береться до уваги не кожна стадія професійного зростання, а дві головні - наявна (відправна) та ідеальна (цільова).

Підґрунтям для розробки акмеологічних ідей стосовно управлінської діяльності та особистості керівника стали напрацювання з проблем cуб'єктної зрілості, здійснені такими психологами, як О.О. Бодальов, А.А. Деркач, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, А.О. Реан [14; 37; 89; 129] тощо. В акмеологічному ключі до вивчення питань психології професійного розвитку керівника підходять відомі вчені: А.О. Деркач [38], Л.Е. Орбан-Лембрик [112], І.Н. Семенов [141], Л.О. Ясюкова [191] та інші дослідники.

В умовах сьогодення акмеологічний напрям швидко розвивається та набуває ваги у психології професійного розвитку. Значну роль у розробці теорії та впровадженні акмеологічних досліджень професіоналізації керівника у практику відіграють російські психологи - співробітники кафедри акмеології та психології професійної діяльності Російської академії державної служби при Президенті РФ, очолюваної А.О. Деркачем. Якість і зміст наукових розробок свідчить про оформлення окремої наукової акмеологічної школи в психології, яка особливу увагу приділяє саме суб'єктові управлінської діяльності і має своїх послідовників як у Росії, так і в Україні [113; 188].

Сьогодні цей науково-практичний напрям охоплює підходи, що спрямовані на отримання інтегрального наукового знання про феномен професійної зрілості, компетентності, професіоналізму управлінця, (результативний аспект), феноменологію, закономірності і механізми розвитку керівника на рівні професійного “акме” (процесуальний аспект професіоналізму) та умови, фактори, технології його підвищення й збереження в управлінській діяльності.

Згідно з його базовими положеннями професіоналізація керівника розглядається як процес, детермінований зовнішніми та внутрішніми факторами, особлива увага серед яких приділяється акмеологічним умовам, чинникам і інваріантам, що обумовлюють досягнення людиною вершин в управлінській професії. В межах даного підходу підноситься роль суб'єктних властивостей управлінця (що виступає як суб'єкт саморозвитку та самовдосконалення, суб'єкт діяльності та професійного життя), які не просто враховуються, а розглядаються як необхідна умова досягнення та збереження професійної зрілості керівника. Самовизначення характеризує особистісний рівень і сутнісний, а не випадковий спосіб життя й діяльності людини в даній професії .

Емпіричні акмеологічні дослідження в цьому напряму головним чином фокусуються на вивченні наступних проблем: особистість і діяльність управлінців екстра-класу та умови і фактори професійного становлення початківців-керівників. Через те що у справжньому професіоналізмі та у шляхах сходження до нього відсутня “серійність”, особливе значення мають дослідження, звернені на вивчення унікальних випадків і виявів досліджуваного феномена. Дослідження типів фахівців, які не стали керівниками-професіоналами, випадків професійного регресу керівника і чинників, що його зумовлюють та йому ж протидіють, дає змогу виявити реальні механізми і закономірності розвитку управлінця-професіонала, акцентує увагу саме на готовності протидіяти професійному регресу потенційних управлінців. Окрема увага приділяється розвитку рефлексивності професійного самовизначення успішних управлінців.

На теоретичних засадах даного підходу розроблено ряд ефективних акмеолого-психологічних технологій, орієнтованих на розв'язання актуальних акмеологічних проблем та запитів потенційних та діючих керівників, що мають діагностичний та розвивальний характер:

-діагностичний інструментарій для вивчення придатності до управління, цілей освітнього і професійного відбору, вивчення ступеню успішності навчання, тренінгу для вивчення компетентності, експертизи, атестації кадрів управління, методи і прийоми рефлексивної діагностики . Варто відмітити, що авторські прийоми або добре відомі методи в акмеологічній діагностиці набувають акмеологічного звучання саме завдяки спрямованості розкриття унікальності досліджуваного об'єкта та обов'язково включають розвивальний компонент [24; 146];

-розвивальні методи самовдосконалення та саморозвитку спрямовані на роботу з цінностями та на розвиток професійного мислення (рефлексивні практикуми для керівників і рефлексивні відео-тренінги, цілісні системи акмеологічної підготовки); аутотренінги, спрямовані на розвиток саморегуляції; ігротехніки та акмеологічні тренінги, акмеологічне консультування як акмеолого-психологічні технології особистісного, психологічного і професійного вдосконалення [38; 41; 88; 141; 146].

Вразливим місцем вищезазначеного напряму досліджень залишаються нерозв'язані метрологічні проблеми, що гальмують інтегральне пізнання феномена професійної зрілості керівника та закономірностей його досягнення [39]. Помітна захопленість сучасної акмеологічної традиції психолого-педагогічними аспектами проблеми, дещо менший інтерес до збору емпіричних фактів про варіанти досягнення управлінського професіоналізму та особливості поєднання різних “акме” розвитку, на наш погляд, збіднює предметний простір сучасної акмеології. Через сфокусованість на питаннях оптимізації діяльності фахівця нівелюються емоційні, смислові, духовні аспекти життя і діяльності професіонала.

Дослідницькі настанови напряму вивчення психології управлінської кар'єри в основному орієнтовані на вивчення динамічних аспектів професіоналізації керівника. Становлення керівника в такому розрізі виглядає як одна з ліній індивідуального життя особистості, професійний шлях, що може розгортатися у різних організаціях, у різних професійних галузях, на різних професійно-посадових рівнях. Якщо в акмеологічному підході до уваги беруться дві стадії розвитку, то для досліджень у розрізі психології управлінської кар'єри має значення кожна “сходина” професійного життя керівника. Цінність досліджень цього напряму пов'язана також із тим, що професійне становлення керівника не препарується, а вивчається у контексті життя людини, у взаємодії з іншими сторонами життєдіяльності, які можуть перебувати у відношеннях взаємного доповнення, конфлікту, компенсації тощо.

Основою західного підходу в дослідженнях кар'єри виступають роботи П. Жане, Ш. Бюллер, концепція вибору кар'єри Дж.Сьюпера [68], у межах даного напряму на Заході здійснюються чисельні соціально-психологічні дослідження [194; 196; 197]. Розробка психології управлінської кар'єри у вітчизняній психології пов'язана з теоретичними ідеями життєвого шляху К.О. Абульханової-Славської [1], Б.Г. Ананьєва [4], Л.І. Анциферової [6], Є.І. Головахи і О.О. Кроніка [31], С.Л. Рубінштейна [136]. Поняття “кар'єра” лише протягом останніх років увійшло до наукового вжитку у вітчизняній психології. Його вихідне значення пов'язане з “швидкістю”, темпом, енергією та успішністю досягнення, а також наявністю у людини актуальних та потенційних здібностей [33]. Для вітчизняної психології більш традиційним є звернення до категорій “життєвий шлях” і “професійний шлях”, що описують близькі до “кар'єри” феномени [21; 55; 121; 154].

У науковій психологічній літературі існує широке та вузьке розуміння управлінської кар'єри [89]. Перше близьке до змісту поняття професіоналізації як процесу поетапного сходження людини до управлінського професіоналізму впродовж усього життєвого шляху і виражається через акмеограму спеціаліста. Управлінська кар'єра в такому сенсі може розглядатися в змістовному, динамічному, результативному аспектах, а також на зовнішньому й внутрішньому рівнях [21]. Друге - це шлях посадового просування, де результатом є досягнення певного місця у посадовій управлінській ієрархії, що забезпечує професійне та соціальне самоствердження людини відповідно до рівня його управлінської кваліфікації. Водночас у вузькому розумінні управлінська кар'єра не зводиться до службово-професійного зростання, що є лише передбачуваною послідовністю посадових просувань, а не фактичною послідовністю ступенів зростання або пониження. Поняття “управлінська кар'єра” ширше за поняття "організаційна кар'єра”, бо описує динаміку професіоналізації керівника, що може виходити за межі однієї організації.

Предметом власне психологічного розгляду в цьому напрямі досліджень стає: суб'єкт управлінської кар'єри, внутрішня сторона кар'єри (мотиви розвитку кар'єри, кар'єрні домагання, очікування, цілі, плани, зміна ставлення до роботи та до себе, особливості поведінки на різних кар'єрних сходинах, суб'єктивні критерії успіху тощо), процес прийняття кар'єрних рішень та фактори що на нього впливають, психологічні механізми розвитку кар'єри, типи кар'єри, її особливості в різних галузях, зокрема в освіті [18; 55].

У дослідженнях даного напряму, як і в акмеологічному, підкреслюється здатність людини виступати суб'єктом не лише управлінської діяльності, але й управлінської кар'єри в цілому. Вершиною професійного життя є становлення здатності свідомо розбудовувати свій професійний шлях як у посадовому, так і в змістовному аспекті управлінської кар'єри. Суб'єкт у такому контексті розглядається як творець власної професійної історії та життєдіяльності в цілому. Він наділяється здібністю до активного цілеутворення, здатністю організовувати свою професійну долю за власним задумом. Зазначається, що автором успішної управлінської кар'єри можна стати насамперед завдяки вмінню самовизначатися в широкому життєвому контексті та свідомому й відповідальному прийняттю кар'єрних рішень.

Особливої уваги заслуговують здійснені О.Г. Молл спроби цілісного аналізу управлінської кар'єри [99; 100; 101]. Психолог детально проаналізувала взаємопов'язані умови, що визначають професіоналізацію управлінського персоналу Росії (загальні, соціально-економічні, кризові і кадрові), на основі чого дійшла висновку, що кар'єрні можливості останнім часом розширилися, особливо для керівників, котрі відрізняються активністю, високою адаптивністю, здібністю до навчання та для таких, що мають корисні зв'язки. Кар'єра, на погляд дослідниці, певною мірою втратила функції послідовного виявлення сильних та нейтралізації слабких сторін керівників.

Виділені в західній психології типи кар'єр (лінійні, еволюційні, структурні) доповнились завдяки емпіричним дослідженням вітчизняних керівників. Засадами типології управлінської кар'єри виступили наступні критерії: швидкість просування рівнями ієрархії, послідовність посад, перспективна орієнтація (на посадовий ріст, на збереження посади, на боротьбу за її утримання); особистісний сенс посадового зростання. Спираючись на перераховані засади О. Молл описала вісім типів характерних для керівників пострадянського суспільства управлінських кар'єр: суперавантюрна, авантюрна, традиційна, послідовно-кризова, прагматична, відбуваюча, перетворюча, еволюційна. Типологія кар'єри дозволяє прогнозувати поведінку керівника. Переважання того чи іншого типу кар'єри залежить від соціально-економічної ситуації, форми власності, галузі виробництва, особливостей конкретної організації [101]. Незалежними від людини факторами є вік, стать, соціально-професійне середовище, тип професійної організації, випадок.