Феномен невизнаних держав: політологічний аналіз

Аналіз історичних передумов, суспільно-політичних причин народження та функціонування невизнаних держав, політико-правова колізія між принципом територіальної цілісності та правом на самовизначення народів, а також ролі міжнародного співтовариства в процесах визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень дають можливість дисертантові сформулювати кілька висновків, частина з яких носить постановчий та дещо дискусійний характер.

По-перше: досліджуючи передумови виникнення феномену невизнаних держав, дисертантом була виявлена зростаюча тенденція щодо активізації народження нових невизнаних держав/державоподібних утворень у зв'язку з синусоїдною закономірністю історичного розвитку людської цивілізації. Окрім того, після ретельного аналізу причин появи низки невизнаних держав було запропоновано виокремити їх у такі групи: 1) перманентні причини (тобто ті, які існують перманентно і впливу яких не можна уникнути) та 2) змінні причини (ті, які існують тимчасово, або виникають ситуативно і дію яких можна дещо пом'якшати або взагалі ліквідувати). До перманентних причин дисертантом було віднесено: геополітичні причини, історичне підґрунтя, етнокультурні особливості та різний рівень соціально-економічного розвитку територій. Відповідно, до змінних причин - правові та політичні.

Дисертантом також було підготовлено схематичне зображення авторської класифікації причин появи нових держав/державоподібних утворень на перманентні та змінні причини. Зазначена схема відображає лише вищезазначені основні причини, які можуть зумовлювати процеси появи нових держав/державоподібних утворень, проте, їх кількість може бути значно більшою.

По-друге: обґрунтовано, що тривале функціонування деяких невизнаних держав слугує показовим аргументом континуумного характеру даного феномену. Дисертантом було виявлено взаємозв'язок між міжнародним визнанням та державотворчим процесом новонародженої держави/державоподібного утворення. Окрім того, підтверджено, що ефективність державотворчого процесу нової держави прямо пропорційно пов'язана з її міжнародним визнанням/невизнанням. Проте, не завжди успішний державотворчий процес виступає абсолютною гарантією отримання статусу повноцінного суб'єкта міжнародної системи.

По-третє: досліджено сутність та механізми інституту міжнародно-правового визнання нових держав. Неспроможність «старої» системи міжнародно-правових угод (питання самовизначення народів регулюються тим же самим нормативно-правовим інструментарієм, який використовувався в післявоєнний час) та неоднозначне ставлення міжнародного співтовариства до проблем врегулювання конфліктів стосовно невизнаних держав/державоподібних утворень спричиняють ще більше загострення та накопичення проблем навколо феномену невизнаних держав.

Автором даного дисертаційного дослідження була виявлена певна неточність в понятійно-категоріальному апараті щодо права на самовизначення народів, а також певна підміна понять стосовно принципу територіальної цілісності держав. Проаналізувавши документи щодо принципу територіальної цілісності держав, було виявлено деяку невідповідність між його формулюваннями в українському та англійському текстах Статуту ООН. Таким чином, було встановлено, що необхідне чітке розмежування принципу територіальної цілісності держав та т.зв. «принципу недоторканості кордонів», оскільки у зв'язку з використанням обох цих термінів виникає певна підміна понять. Дослідження текстів французькою, іспанською та англійською мовами Статуту ООН, показали, що тут було здійснено не зовсім точний переклад і використання словосполучення «принцип непорушності кордонів» може призводити до підміни понять.

Окрім того, було досліджено сутність та типологію міжнародного визнання/невизнання. Проаналізувавши міжнародно-правову базу, було визначено, що нині відсутні чіткі критерії, які б установлювали, коли саме та за яких умов нова держава може бути визнана, частково визнана або невизнана міжнародним співтовариством. Доведено, що досить актуальною є розробка чітких та об'єктивних критеріїв міжнародного визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень, які б допомогли уникнути нових етнополітичних конфліктів стосовно невизнаних держав/державоподібних утворень.

По-четверте: дисертантом охарактеризовано специфіку реакції та ставлення міжнародного співтовариства на появу нових держав/державоподібних утворень. Були виявлені типові атрибути дій міжнародного співтовариства щодо даної проблеми. Встановлено, що міжнародне співтовариство вважає безпечнішим «заморожувати» подібні проблеми, притримуючи на довготривалу перспективу їх розв'язання. Свідченням цього є досить тривалий процес щодо врегулювання питання статусу Косово, Придністров'я, Нагірного Карабаху, Тайваню тощо. Показано, що існування невизнаних держав само по собі є свідченням низької ефективності діяльності або бездіяльності міжнародних інституцій щодо врегулювання відповідних конфліктів.

РОЗДІЛ 3. ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ НЕВИЗНАНИХ ДЕРЖАВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЗРОСТАЮЧОГО ВПЛИВУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

3.1 Роль ЗМІ в політичних процесах визнання/невизнання державності

Визнання/невизнання державності міжнародним співтовариством входить до розряду найактуальніших, але водночас малодосліджених тем. Особливо це стосується такого важливого аспекту, як врегулювання проблем невизнаних держав в умовах дедалі міцніючих і взаємопов'язаних тенденцій глобалізації та зростання ролі засобів масової інформації (ЗМІ) у формуванні загального уявлення громадськості про процеси народження та становлення тієї чи іншої держави/державоподібного утворення і відповідно її міжнародного визнання/невизнання. Адже посилення глобалізаційних процесів у сучасному світі, а також загострення інформаційних війн призвели до того, що окрім безпосередніх учасників будь-якого етнополітичного конфлікту в нього можуть бути втягнуті й інші суб'єкти, зокрема сусідні й віддалені країни, міжнародні організації тощо. Йдеться про те, що незважаючи на локацію конфлікту, пов'язаного з виникненням нової держави/державоподібного утворення (Африка, Європа, Південно-Східна Азія тощо), про його появу і розвиток можна швидко дізнатися на іншому кінці світу, чому сприяють сучасні мас-медіа. Отже, про появу нової держави/державоподібного утворення стає відомо у всьому світі саме завдяки активному висвітленню ЗМІ, і від того в якому іміджі (жертви чи загарбника) з'явилось це утворення в очах міжнародної спільноти залежить його подальша доля, зокрема міжнародне визнання/невизнання. З цього випливає, що інформаційне висвітлення ЗМІ подій стосовно народження та визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень постає ще одним вагомим фактором, роль якого необхідно враховувати під час аналізу державотворчих процесів та політичних процесів визнання/невизнання державності.

За твердженням відомої американської вченої Н. Касперсен, невизнані держави/державоподібні утворення - це аномальні особливості міжнародної системи та міжнародного співтовариства [140, c. 11]. А як будь-які аномальні явища вони, як правило, стають головною темою обговорення для мас-медіа. Відповідно їх висвітлення у ЗМІ носить дещо сенсаційний характер. У таких умовах та при такому підході найменше необ'єктивне інформування або однобічне тлумачення процесів появи, становлення та розвитку подібних утворень може обернутися загостренням етнополітичних конфліктів, пов'язаних з появою нових невизнаних держав/державоподібних утворень чи навіть може обернутися етнічними війнами.

У процесі дослідження феномену невизнаних держав необхідно враховувати, що сучасний етап розвитку людства, зокрема формування інформаційного суспільства, не просто змінює статус інформації, а й досить часто розширює можливості її негативного використання і, приміром, впливу на долю невизнаних держав. Про зростання ролі й впливу ЗМІ та їх використання в деструктивних цілях неодноразово попереджали як зарубіжні, так і вітчизняні науковці. Зокрема, вітчизняний вчений О.П. Дубас влучно з цього приводу зазначив, що інформаційні технології, як реальний соціальний ресурс адаптації людини до життя, сприяли активному маніпулюванню свідомістю та настроями як окремої людини, так і суспільних мас [47, с. 153].

Автор даної дисертаційної роботи погоджується також з тезою, висловленою американським соціологом та публіцистом А. Тоффлером, який ще в 1968 році у своїй книзі «Війна та антивійна» стверджував, що інформаційні технології перетворюють т.зв. «суспільства другої хвилі» (індустріальні) в «суспільства третьої хвилі» (інформаційні). Іншими словами, він висвітлив те, що вже відбувається в сучасному суспільстві, тобто перехід від економічної ери розвитку цивілізації до інформаційної [106, с. 22]. Розвиток інформаційних технологій призвів до того, що нині будь-яка особа, оперуючи сучасними ґаджетами та за допомогою Інтернет, може брати участь у керуванні інформаційними потоками. Таким чином, саме інформація стає головною зброєю боротьби на міждержавному рівні і особливо в питанні стосовно визнання/невизнання нових держав. Американський дослідник М. Маклюен колись виголосив влучну тезу про те, що «істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації» [73, с. 389]. Тож, у процесі дослідження феномену невизнаних держав необхідно враховувати інформаційний вплив на нього ЗМІ.

З цього приводу, вітчизняний вчений О.В. Картунов в одній із своїх статей досить вірно зазначив, що епоха інформаційного суспільства вплинула на всі сфери суспільного життя, зокрема призвела до того, що ера «добрих старомодних війн» («good old-fashioned wars») закінчилась і їй на зміну прийшли новомодні війни («new-fashioned wars») [55, c. 98]. Явною прикметою нині стали інформаційні війни різної інтенсивності. Правлячі кола провідних держав світу (РФ, США) та міждержавних об'єднань (НАТО, ЄС та ін.), як правило, застосовують різного роду прийоми інформаційного впливу у випадку конфліктів, пов'язаних з міжнародним визнанням/невизнанням новостворених держав.

Дисертант вкотре вимушений акцентувати увагу на тому, що основними засобами ведення інформаційних війн вже тривалий час вважаються ЗМІ. Недарма їх досить оригінально і влучно називають: «глас народу», «дзеркало життя», «спецназ інформаційної війни», «сторожовий пес демократії», «четверта влада», «фабрика думки» тощо.

На думку відомого західного вченого Д. Стромберга, немає більш ефективної інформаційної зброї, ніж засоби масової інформації. Інформаційний контент може впливати позитивно/негативно на імідж новоутвореної держави/державоподібного утворення від чого залежить ставлення до неї міжнародного співтовариства та її визнання/невизнання [233, с. 190]. На жаль, подібна тематика висвітлюється в ЗМІ не досить ґрунтовно, а часом навіть легковажно, окрім того, вона, як правило, подається не зовсім об'єктивно, з певними упередженнями. Це ще раз підтверджує тенденцію посилення ролі ЗМІ, як головного і найефективнішого інструменту ведення інформаційної війни [32, c. 34]. Неодноразово було підтверджено на практиці той факт, що правлячі класи провідних держав світу, виходячи зі своїх інтересів, застосовували все нові технології і тактики ведення інформаційних війн. Проте, вплив на зовнішню політику інших держав з метою реалізації власних цілей не лише не сприяв врегулюванню проблем невизнаних держав/державоподібних утворень, а ще більше поглиблював їх [32, с. 21].

Ключовим інструментом ведення інформаційних війн провідними державами світу по праву можна вважати ЗМІ. Основні засоби впливу ЗМІ на етнополітичний конфлікт, пов'язаний з появою та визнанням/невизнанням нової держави можна розподілити на два таких блоки. Перший блок - це механізми прямого впливу, коли газета чи телеканал, безпосередньо обговорюючи дану проблему, висвітлює сутність та особливості й тонкощі того чи іншого етнополітичного конфлікту. Другий блок - це коли ЗМІ, висвітлюючи зовсім іншу проблему, наприклад, соціальну, економічну чи політичну, починає зосереджувати увагу на етнічній приналежності людей і розставляє акценти таким чином, що це призводить до зростання напруженості етнополітичних відносин. Західний дослідник Д. Грехем слушно стверджує, що в етнополітичних конфліктах боротьба в інформаційному просторі є такою ж важливою, як і безпосередньо воєнні чи дипломатичні дії [160].

Г. Хесль, відомий дослідник та конфліктолог, характеризує ЗМІ, як один із найважливіших інститутів функціонування сучасного суспільства. На погляд Г. Хесля, вони впливають на всі сфери діяльності суспільства [111, с. 98]. І як уже зазначалось, саме за допомогою ЗМІ формується загальне уявлення (картинка) про конфліктну ситуацію, що склалась навколо появи нової невизнаної держави. У вагомій ролі впливу ЗМІ на громадську думку вже досить давно переконались провідні держави, зокрема США, які нині активно використовують це в своїх національних інтересах. Відомо чимало випадків, коли Пентагон впливав на інформаційний контент американського інформаційного агентства CNN щодо підготовки та поширення вигідної для себе (Пентагону) військової інформації, а потім посилався на це агентство [222, с. 534].

Відомі британські дослідники медіа С. Болл-Рокич та М. Де Флюер наголошують, що в сучасних умовах люди все більше стають залежними від засобів масової інформації. Перш за все, це стосується інформації, знань і оцінок про те, що відбувається в суспільстві та світі. У разі перебування суспільства в стані змін, конфліктів або політичної нестабільності, ступінь впливу ЗМІ на населення проявляється ще більше [130, с. 136]. Передаючи інформацію, ЗМІ, зазвичай, додають власні настрої, прогнози, акцентують увагу на викладі інформації емоційного характеру. Такі ситуації під час передачі інформації можуть виникати випадково - через непрофесіоналізм журналістів, чи, як буває частіше, на замовлення певних політичних сил та зацікавлених сторін. Таким чином, політика «подвійних стандартів», яка активно проводиться міжнародним співтовариством має своє продовження і в інформаційній площині.

Практика сучасної журналістики свідчить, що суб'єктивна подача інформації, тобто «авторська позиція» стосовно того чи іншого конфлікту може слугувати як його ескалації, так і деескалації. Однак, досить часто вона слугує саме ескалації конфлікту. «У сучасному суспільстві без ЗМІ фактично неможливо організувати конфлікт, і вони вже досить тривалий час є частиною та однією із фронтових ліній конфлікту. Кожен журналіст, навіть надзвичайно об'єктивний, працює в певному полі влади та заангажованості (етнічної, політичної, або редакційно-бюрократичної)», - слушно зазначає британський дослідник В. Хачтен [164, с. 22]. Проте, люди мають право бути об'єктивно поінформованими про існуючий стан напруженості в суспільстві і джерелах цієї напруженості. Окрім того, вони мають право отримувати неупереджену, незаангажовану інформацію про дії суб'єктів конфлікту. Якщо напруженість переросла в конфлікт (у відкрите протистояння), то міжнародне співтовариство має знати, в чому саме полягає предмет цього конфлікту, хто є його учасником (суб'єктом), чи існує нормативна база для його врегулювання, які заходи використовуються для того, щоб конфлікт не переріс у ще більш відкрите зіткнення сторін (війну) тощо. А якщо він набув статусу відкритого зіткнення сторін, то суспільство має бути поінформоване про реальні втрати (матеріальні, людські) в конфлікті, про спрямованість дій влади та інших учасників конфлікту, про перспективи його мирного врегулювання [76]. Таким чином, буде зменшуватися градус напруженості в суспільстві, що відповідно сприятиме процесу знаходження мирних шляхів та методів врегулювання.

На погляд дисертанта, мав рацію російський вчений С.М. Маркедонов, стверджуючи, що стереотипи сприйняття інформації про конфлікт, пов'язаний з визнанням/невизнанням нової держави, часто мають негативну природу та засновані на пересудах і дискримінації [76]. Стереотипи можуть змінюватися з часом, але їх носіям (населенню) часто буває важко позбутися від засвоєних уявлень. Зрештою, вплив ЗМІ через стереотипи може призводити до загострення конфлікту та, як наслідок, його ескалації.

У першу чергу це стосується і самопроголошених держав/державоподібних утворень, адже за допомогою, перш за все, ЗМІ можна створити умови для міжнародного визнання чи невизнання цих утворень. Як справедливо вважають деякі дослідники, сприйняття конфліктів міжнародною спільнотою відбувається за стереотипами й містить у собі емоційну реакцію з почуттям антипатії стосовно однієї сторони, а також когнітивний аспект - спрямованість на спрощення інформації, вибірковість сприйняття [87].

Зауважимо, що висвітлюючи будь-який конфлікт, «незалежні» ЗМІ досить часто дають можливість висловитись лише одному учаснику етнополітичного конфлікту стосовно визнання/невизнання нової держави і показують тільки одну сторону медалі, створюючи односторонню картину про події. Американський журналіст Дж. Сімпсон слушно наголошував на тому, що ЗМІ варто висвітлювати події такими, якими вони є насправді, навіть якщо це буде неприємно аудиторії і знищить стереотипне ставлення до конфліктних подій, що відбуваються [229, с.16].

Необхідно зауважити, що роль ЗМІ зростає і в процесі мирного будівництва («peace building»), тобто під час врегулювання конфлікту, пов'язаного з появою та визнанням/невизнанням нової держави. Існує навіть такий підхід, як «журналістика врегулювання або розв'язання конфліктів» («conflict-resolution journalism»), під яким розуміється відповідальне і об'єктивне висвітлення перебігу подій конфлікту. Зазвичай, ЗМІ можуть ставати невід'ємною складовою мирного врегулювання конфліктів за допомогою «мирної журналістики» («peace journalism»), однак, при тій неодмінній умові, і на цьому варто наголосити, що вона є чи буде пов'язана з розвитком саме вільної, незаангажованої журналістики [175]. Таким чином, ЗМІ потенційно можуть виступати важливим учасником (посередником) етнополітичного конфлікту, пов'язаного з появою нової держави та її міжнародним визнанням/невизнанням, роль якого повинна полягати у його мирному врегулюванні але ні в якому разі не навпаки.

Аналізуючи вплив ЗМІ на етнонаціональну політику поліетнічних держав в контексті визнання/невизнання нових держав, автором даної дисертації була здійснена спроба візуалізації процесу еволюції невизнаних держав/державоподібних утворень під впливом ЗМІ. Розроблена дисертантом схема відтворює еволюцію становлення невизнаних держав та імовірний вплив ЗМІ на цей процес з відповідними наслідками (Додаток Б). Як видно з даної схеми, кожна новонароджена держава/державоподібне утворення проходить кілька етапів свого становлення, зокрема від етнополітичного конфлікту до самопроголошення незалежності, а потім міжнародне визнання/невизнання. Слід додати, що через низку причин (раніше висвітлених в першому пункті другого розділу) етнічна спільнота не знаходить іншого шляху, як проголосити створення своєї власної держави. Досить часто, подібні події супроводжуються військовими діями, які висвітлюються засобами інформації. І саме від того, в якому контексті буде висвітлена дана подія в мас-медіа, значною мірою залежить подальша доля нової держави/державоподібного утворення. Тут, як мінімум, можливі три варіанти розвитку подій стосовно самопроголошеної держави/державоподібного утворення. Зокрема, воно може: а) залишитись ніким невизнаною державою/державоподібним утворенням; в) стати частково визнаною державою; с) перетворитись на загальновизнану повноцінну державу. Однак, варто враховувати, що навіть після того, як нова держава/державоподібне утворення залишається невизнаним або стає частково визнаним, ЗМІ продовжують висвітлення даного питання, що таким чином й надалі впливає на його подальшу долю.

Проаналізуємо кілька випадків, коли від фактору позитивного чи негативного висвітлення ЗМІ можливі наступні сценарії розвитку подій навколо невизнаної держави/державоподібного утворення:

1. Поступово міжнародне співтовариство розпочинає підтримувати невизнану державу/державоподібне утворення. Таким чином, відбувається налагодження міжнародних зв'язків і буде знайдено компромісне рішення. Подібні відносини призведуть до часткового (наприклад, Китайська Республіка (Тайвань), а згодом і повного визнання (наприклад, Південний Судан).

2. Можлива ескалація етнополітичного конфлікту, пов'язаного з появою нової держави через негативне висвітлення ЗМІ процесів становлення нової держави/державоподібного утворення та небажання і протидії держави-метрополії відокремленню даної території, що відповідно може призвести до збройних сутичок чи навіть етнічних війн (наприклад, Абхазія, Південна Осетія та ін.) [140, c. 147].

3. Можливий і третій сценарій розвитку - досить часто міжнародне співтовариство «заморожує» прагнення певної етнонаціональної меншини утворити власну незалежну державу. Не впливає на міжнародне співтовариство, за твердженням відомого американського дослідника Т. Гарра, і той факт, що колись етнічна меншість мала власну державність. Внаслідок цього новостворена держава/державоподібне утворення залишається невизнаним на досить тривалий період (наприклад, Придністровська Молдавська Республіка) [162, c. 165].

Отже, і на цьому слід наголосити, незалежно від того яким буде сценарій розвитку подій навколо новоствореної держави/державоподібного утворення, беззаперечним залишається той факт, що одним із основних чинників впливу на зазначені процеси виступають засоби масової інформації. Оскільки, саме від їх позитивного/негативного висвітлення залежить подальша доля невизнаної держави/державоподібного утворення [25, c. 32]. Виходячи з цього, засобам масової інформації в процесі висвітлення конфліктних ситуацій слід звертати увагу на два основних моменти. З одного боку, необхідно враховувати їх особливу роль у забезпеченні права громадськості отримувати достовірну інформацію про ситуацію щодо етнополітичних конфліктів та невизнаних держав. А з іншого - пам'ятати, що і самі ЗМІ, як це неодноразово доводить практичний досвід, можуть сприяти як ескалації конфліктів, так і їх успішному розв'язанню. З огляду на те, що сучасні глобалізаційні тенденції збільшили ступінь впливу засобів масової інформації на міжнародне співтовариство, (наприклад, коли про події в Україні одночасно стає відомо в усіх куточках світу) ще раз підкреслимо, що вони стали ефективним інструментарієм сучасної зовнішньої політики і характерною рисою політичних процесів [96, с. 82].

Переконливою є думка вітчизняного вченого Д.М. Шлапаченко, який ґрунтуючись на емпіричному досвіді міжнародно-політичної взаємодії, стверджує, що етнополітичні конфлікти, навіть певною мірою локалізовані за своїми межами поширення та об'єктивними ознаками, можуть мати суттєвий вплив на міжнародні відносини [116, c. 6]. Це відбувається тому, що, як вже неодноразово наголошувалось, саме за допомогою ЗМІ про локалізований конфлікт, пов'язаний з визнанням/невизнанням нової держави, стає відомо у всьому світі. А це, в цілому, визначає майбутню позицію і ставлення до цього конфлікту усієї світової спільноти адже навіть у випадку відсутності збройного протистояння може вестися прихована інформаційна війна.

Аналізуючи особливості та засоби ведення інформаційної війни, автор даної дисертаційної роботи погоджується з відомим вченим Г.Г. Почепцовим, який слушно виокремив відмінності між інформаційною та збройною війнами і таким чином, ще раз наголосив на необхідності досліджень інформаційної війни. По-перше, звичайна війна проводиться відомим арсеналом впливу на опонента. Завдяки її передбачуваності можна побудувати певного роду оборонні заходи. У випадку інформаційної війни ситуація стає протилежною та характеризується певною гнучкістю, невизначеністю і непередбачуваністю [96, с. 125]. По-друге, в разі звичайної, конвенційної війни територія захоплюється противником повністю, а в разі інформаційної війни - можливе поетапне захоплення території або вона може вестися й взагалі без територіального загарбання. Інформаційна війна в цьому плані виглядає як «мирна війна», оскільки може йти на фоні загального миру і благополуччя. По-третє, ще однією особливістю інформаційної війни є можливість багаторазового впливу на одну і ту ж аудиторію. У рамках звичайної війни діє логіка «так-ні», у разі інформаційної війни логіка відсутня, тобто, оцінки можуть даватися з певною ймовірністю та неточністю. Окрім того, одночасно на особу можуть діяти різні «противники», по суті завойовуючи різні тематичні зони її свідомості. По-четверте, у звичайній війні ті, хто завойовує територію і ті, хто потім її освоює, є різними людьми і виконують різні соціальні ролі. У разі інформаційної війни ці позиції збігаються. Інформаційна війна багато в чому стирає й інше чітке розмежування - «товариш/ворог». Можна вважати когось союзником, хоча насправді він буде ворогом. По-п'яте, особа та й суспільство загалом не здатні реагувати агресивно на невидимий вплив маніпулятивного характеру, оскільки свідомо його не відчувають. По-шосте, на відміну від бомби, яка знищує фізично заданий об'єкт, інформаційна війна діє вибірково, охоплюючи неоднаково різні прошарки суспільства. Це пояснюється тим, що нині навіть добре поінформована людина не зможе вірно зорієнтуватись у мозаїці різноманітних політичних процесів. Таким чином, забезпечується маніпулювання суспільною свідомістю та підміна істини різного типу дифамаційною інформацією [96, с. 126]. Про роль ЗМІ у ході висвітлення конфліктних ситуацій неодноразово наголошують й інші вчені. Зокрема, на основі постулатів конфліктології і спостережень за тим, як зазвичай висвітлюються етнополітичні конфлікти у ЗМІ, російський дослідник М. Мельников спробував розробити ідеальну (позитивну) та реальну (негативну) модель інформаційного супроводу конфлікту. Використовуючи дану модель за основу, дисертантом було сконструйовано схематичне відображення моделі інформаційного супроводу конфліктів, пов'язаних з появою нових держав/державоподібних утворень (рис. 5). [79, с. 22].

Згідно ідеальної моделі, ЗМІ при підготовці матеріалів про конфлікт повинні володіти всією інформацією про історичний фон, надавати об'єктивний образ сторін конфлікту, точно і повно інформувати про події, а також реальне відтворення всіх проблем (оскільки, приховання певних деталей конфлікту впливає на формування образу сторін цього конфлікту).

Рис. 5. Реальна та негативна моделі інформаційного супроводу конфлікту (за М. Мельниковим) [79]

Проте, маємо підстави констатувати, що переважній більшості сучасних ЗМІ властива саме реальна модель інформаційного супроводу конфлікту, тобто: вибіркове інформування, створення помилкового образу учасників конфлікту, необ'єктивне інформування, відтворення уявних проблем. Досить часто для ведення війни, крім традиційних пропагандистських інструментів таких, як: випуски новин, аналітичні програми і ток-шоу, також застосовуються непрямі інструменти. Серед непрямих інструментів впливу варто виокремити фільми, концерти, спортивні, неполітичні програми, або певні фрагменти показ яких може викликати неоднозначну реакцію.

Показовим прикладом застосування подібного роду непрямих інструментів впливу на суспільство та прикладом реальної моделі в дії можна назвати інформаційну війну часів грузино-осетинського конфлікту в серпні 2008 року. Дисертантом була виявлена ціла низка прикладів застосування засобами масової інформації реальної моделі інформаційного супроводу та інформаційних маніпуляцій. Заради справедливості зазначимо, що до такої тактики вдавались всі сторони та учасники зазначеної війни. По-перше, під час конфлікту і відразу після його завершення російські та південноосетинські представники стверджували, що більше ніж 2 тис. мирних жителів загинуло в Південній Осетії [53]. Однак, згодом Слідчому комітету вдалося документально засвідчити загибель лише 162 мирних жителів у Південній Осетії [53]. Подібні заяви ще раз підкреслюють факт використання маніпуляцій данними заради створення відповідного образу жертви та бажання викликати відповідну реакцію міжнародного співтовариства.

По-друге, російський вчений Г. Козирєв стверджує, що західні політики та підвладні їм ЗМІ намагалися зобразити Грузію жертвою агресії, яка зазнала нападу з боку Росії [59, с. 71]. Зокрема, американські фахівці з комп'ютерних технологій часто зазначали, що на сайті президента Грузії була довготривала кібератака з боку Росії у вигляді збільшення помилкового трафіку, що зумовлювало значне уповільнення і зупинку роботи серверів. Була також проведена атака на офіційний веб-сайт парламенту Грузії: були розміщені зображення М. Саакашвілі у вигляді А. Гітлера [53]. Але ці події були лише кульмінацією тривалого і складного процесу створення образу жертви, які здійснювали США та їх союзники. Г. Козирєв робить порівняння з подібною операцією, в процесі якої конструювався образ жертви з косовських албанців і яка була проведена в сербському краї Косово.

Зокрема, заступник державного секретаря з європейських справ Розмарі ді Карло в інтерв'ю російському виданню «Комерсант» заявила: «США вважають ситуацію в Косово і саме Косово унікальною...адже у відношенні інших заморожених конфліктів, подібних косовському, ООН не приймала аналогічних резолюцій». І відразу підтверджує зацікавленість США в Косово, як в країні з багатими ресурсами (поклади нікелю) та сприятливим геополітичним розташуванням, та в той же час не зацікавленість і протидію у визнанні Південної Осетії та Абхазії, що, на думку тих же США та їх союзників, було б на користь Росії [118].

По-третє, однією із технологій інформаційно-психологічного протиборства в грузино-південно-осетинському конфлікті, зокрема, в якості найбільш гучних акцій можна привести провокаційну пісню, що висувалася на конкурс «Євробачення 2009» «We don't wanna put in» грузинського гурту Stephane and 3G. У ній присутні слова англійською мовою: «We don't wanna put in/The negative move/It's killin' the groove...», які можна було тлумачити неоднозначно. Формально вони нешкідливі («put in» означає «вводити»), але підібрані вони були так, що б підкреслити прізвище тогочасного російського прем'єр-міністра В. Путіна: «Ми не хочемо Путіна». При цьому грузинська група не приховувала, що хоче висловити свій протест проти політики Російської Федерації.

Жорстка і жорстока боротьба так само активно велася й за допомогою інших мас-медійних інструментів. Так, вже в листопаді 2008 р. південно-осетинські й російські фахівці спільно випустили документальний фільм «Війна 08.08.08», в якому йшла мова про події конфлікту в Південній Осетії і наводилися факти антигуманних дій грузинської армії. Фільм починається із звернення М. Саакашвілі до жителів Південної Осетії, в якому він говорить про те, що любить і поважає осетинську культуру та історію, після чого демонструються кадри обстрілу Цхінвалі восьмого серпня 2008 року. У фільмі також наводяться документи, що свідчать про завчасну та тривалу підготовку грузинської сторони до нападу. Неодноразово в фільмі лунають заяви, що Грузія намагалася захопити територію вільну від населення і тому напад на Осетію називають «чисте поле». Показано численні жертви, обстріли, інтерв'ю очевидців тощо. Необхідно зазначити, що даний документальний фільм був переглянутий більше мільйоном глядачів.

Відповідь з боку Грузії також не змусила себе довго чекати. Через два місяці в січні 2009 р. грузинські фахівці з психологічних війн показали свою версію подій в пропагандистському фільмі телеканалу TV Alania «Хроніки грузинського серпня». Цей фільм є своєрідним хрестоматійним прикладом реалізації різноманітних прийомів впливу на глядача (у тому числі застосування т. зв. «25 кадру») [112]. Він був розміщений 26 січня 2009 року на грузинському розважальному порталі і мав явну антиросійську і антиосетинську спрямованість. Сайт входить до 10-ки найбільш відвідуваних ресурсів Грузії, що гарантувало велику кількість відео-переглядів. Фільм починається зі слів про протистояння «маленької чотирьох мільйонної Грузії могутній сто чотирьох мільйонній Росії» [112]. У відповідь на заяву про операцію «чисте поле» грузини відповідають, що це провокація, оскільки навіть перекласти цю назву на грузинську мову неможливо і, що це було сфабриковано російською стороною.

Автором дисертаційної роботи було здійснено порівняльний аналіз обох фільмів з точки зору застосованих у них інформаційних методів впливу. Інформаційне висвітлення збройного конфлікту в Південній Осетії відіграло значну роль, так як вплинуло на громадську думку щодо дій тієї чи іншої сторони. В цілому проведений аналіз фільмів дозволив зробити такі висновки та припущення:

1. Президент Грузії М. Саакашвілі і військово-політичне керівництво Грузії в цілому застосовували спеціальні психолого-лінгвістичні технології впливу на споживачів інформації, чому значною мірою сприяли західні, перш за все, американські ЗМІ.

2. Російською стороною у свою чергу застосовувались технології прихованого непрямого впливу на психологію споживачів інформації.

3. Застосовані засоби інформаційної війни з обох сторін конфлікту були досить різноманітними, зазвичай це були: сфабриковані відео-матеріали, кібератаки на веб-сайти та надання невірних статистичних даних (підрахунок яких здійснити надзвичайно складно).

4. Той факт, що обидва документальні фільми поширювались не лише через телебачення, а й через мережу Інтернет, свідчить про бажання вплинути на свідомість якомога більшої кількості населення.

Окрім того, задля з'ясування частоти згадування теми невизнаних держав в новинних повідомленнях провідних світових інформаційних агентств з метою виявлення ступеня впливу ЗМІ на реакцію та ставлення міжнародного співтовариства стосовно проголошення незалежності новими державами/державоподібними утвореннями було проведено спеціальне дослідження. Тут автор даної дисертаційної роботи використав метод, найбільш наближений до ідеального методу аналізу мас-медіа - метод контент-аналізу.

Отже, перший крок у проведенні аналізу ступеню впливу світових новинних ЗМІ на процес становлення невизнаних держав полягав у визначенні тієї сукупності повідомлень, яка має досліджуватися. Для більш детального аналізу дисертант обрав новинні повідомлення відомих світових інформаційних агентств. Саме можливість дослідження великої кількості подій є однією з головних привабливих рис контент-аналізу, як дослідницького методу. Досить часто, однак, трапляється, що навіть контент-аналіз вимушений опиратися на обмежену вибірку, взяту з більш великої сукупності повідомлень.

Першочерговим завданням при підготовці до контент-аналізу було обрання критеріїв, які б мали найбільш безпосереднє відношення до конкретного дослідницького аспекту. Зазначимо, що для аналізу було обрано новинні повідомлення, найвідоміших світових новинних ЗМІ за 2014 рік.

Для аналізу за одиницю виміру було обрано наступне словосполучення - «невизнана держава» трьома мовами (рос. мовою - «непризнанное государство», англ. мовою - «unrecognized state»). Для якісного аналізу необхідно було дослідити епітети з якими застосовують одиниці аналізу, для визначення якісного показника (емоційного забарвлення) повідомлення. Дослідження проводилось за допомогою веб-сайтів таких світових інформаційних новинних агентств як: RIANOVOSTI (РФ), ВВС (Великобританія), Xinhua (КНР), УНІАН (Україна) та CNN (США).

Отримані результати в кількісному показнику представлені в таблиці (табл. 2).

Табл. 2. Результати контент-аналізу (розробка дисертанта)

Аналізуючи новини світового агентства Великобританії ВВС за ключовими словами, було отримано 1 результат, що висвітлював події в Україні. В новинних повідомленнях про т.зв. «ДНР» та «ЛНР» звучала термінологія «невизнана держава». Дисертант змушений зауважити, що це свідчить або про легковажний підхід до розуміння журналістами, що саме слід вважати невизнаною державою, а що державоподібним утворенням чи зрештою терористичним угрупованням, або про позицію держави стосовно конфлікту (в даному випадку Великобританії), яку вона висловлює через ЗМІ.

Найбільший результат (21 матеріал) на запит «невизнана держава» було отримано на новинному сайті російського інформаційного агентства RIANOVOSTІ». Всі новинні матеріали в яких зустрічалось дане словосполучення переважно висвітлювали події в т.зв. «Луганській» та «Донецькій» «Народних Республіках», Придністров'ї, Нагірному Карабасі і т.п. Емоційна забарвленість поняття «невизнана держава» загалом нейтрально-позитивна. Необхідно зазначити, що кількість матеріалів, присвячених темі вищеперерахованих невизнаних держав, значно більша, але в них зустрічається дещо інша термінологія, а саме: «невизнана республіка», або «державне утворення», які в даному контексті, теж застосовані не коректно.

Вітчизняне УНІАН, так само, як і американське CNN та китайське новинне агентство Xinhua, досить широко висвітлювали події, пов'язані з т.зв. «ДНР» та «ЛНР», а точніше з цими самопроголошеними територіями. Однак, сам термін «невизнані держави» чи його синоніми із зрозумілих причин при цьому жодного разу не використовувалися. Даний факт є свідченням того, що журналісти ВВС під час підготовки матеріалу на дану тему не володіли належним чином понятійно-категоріальним апаратом і досить поверхнево її дослідили. Отримані результати є підтвердженням того, що легковажне ставлення окремих ЗМІ, поверхнева подача матеріалу, а часом навіть заангажованість при висвітленні проблем становлення нових держав/державоподібних утворень може впливати на ставлення міжнародного співтовариства до них та на їх подальше визнання/невизнання.

Немає жодних сумнівів, що в майбутньому роль, а відповідно і ступінь впливу ЗМІ буде зростати, адже в ХХІ столітті лідерство у світі все більше визначається не стільки економічним потенціалом держави, скільки її здатністю контролювати інформаційні процеси. Виходячи з цього, автор даної дисертаційної роботи пропонує наступні рекомендації, щодо зменшення негативних і, тим більше, деструктивних впливів ЗМІ на висвітлення перебігу подій щодо народження та становлення нових невизнаних держав/державоподібних утворень. У процесі формування і формулювання правових та етичних норм, що регулюють проблеми висвітлення журналістами тих чи інших конфліктів та їх застосування слід звертати увагу на такі моменти:- з одного боку, необхідно враховувати особливу роль ЗМІ у забезпеченні права громадськості мати достовірну і об'єктивну інформацію про виникнення й розвиток конфліктів, якими наповнене реальне життя суспільства та держави. А з іншого - пам'ятати, що і самі ЗМІ, як це неодноразово довела історія, можуть сприяти як ескалації конфліктів, так і їх успішному розв'язанню;- ЗМІ необхідно уникати створення і поширення етнічних образів, ідей, ідеалів, міфів та цінностей, які мають підвищене емоційно-нормативне забарвлення, що особливо збуджує у людей такі почуття, як етнічні приниження, комплекс неповноцінності, гордощі, образи, страхи тощо;

- ЗМІ повинні висвітлювати етнополітичні конфлікти вчасно, надаючи точну, об'єктивну, збалансовану і всебічну інформацію про них;

- необхідно давати інформацію про людей, втягнутих у такий конфлікт, як про індивідуумів і особистостей, а не як про безликих представників якихось етнічних/релігійних груп;

- більше часу має присвячуватися аналізові й висвітленню процесу переговорів та життю мирного населення, а також не слід вказувати, що епізоди насильства є прямим віддзеркаленням стану взаємовідносин між конфліктуючими групами.

Нарешті, ще одна рекомендація для ЗМІ, які прагнуть об'єктивно висвітлювати всі сторони конфлікту, полягає в тому, щоб подавати у своїх репортажах думки людей, які знають історію обох учасників конфлікту і в першу чергу істориків та фахівців, які знаються на обох мовах або займаються вивченням обох конфліктуючих етнічних/релігійних груп.

Порівняльний аналіз двох документальних фільмів ще раз підтвердив той факт, що в процесі врегулювання заморожених конфліктів на пострадянському просторі залучається все більша кількість держав та міжнародних організацій, ще раз підтверджує необхідність об'єктивності у висвітленні процесів визнання/невизнання нових держав в умовах інформаційних війн.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що поняття «свобода слова» і «свобода висловлювання своїх думок» вимагають від ЗМІ належної відповідальності, об'єктивності та незаангажованості. Дотримання цих надзвичайно важливих вимог дозволить розв'язати низку проблем у сфері етнополітичних відносин, зокрема запобігти ескалації етнополітичних конфліктів, пов'язаних з появою нових держав/державоподібних утворень. Адже, складні й суперечливі державотворчі процеси, зокрема поява нових держав/державоподібних утворень на сьогодні, безумовно, ще не завершилися і тому слід враховувати дедалі зростаючий вплив ЗМІ, при подальших дослідженнях та врегулюванні проблем феномену невизнаних держав.

3.2 Засоби, шляхи та методи врегулювання проблем, пов'язаних з визнанням/невизнанням державності