Феномен невизнаних держав: політологічний аналіз

Дисертант вважає за потрібне підкреслити, що накопичений у вітчизняній політичній науці досвід досліджень формування невизнаних держав/державоподібних утворень досить не значний. Дана тематика активно почала вивчатися починаючи з другої половини ХХ століття. Ціла низка порівняльних досліджень, присвячених конкретним випадкам невизнаних держав/державоподібних утворень, які мають важливу концептуальну значимість, була розроблена на Заході. Йдеться, зокрема про те, що в низці наукових праць сформульовані принципи процесів появи та визнання/невизнання нових держав чи державоподібних утворень. Аналізом цієї проблематики займались лише поодинокі вітчизняні та зарубіжні науковці, до того ж досить опосередковано. Серед останніх на згадку заслуговують праці Г. Ганума [166], Г. Хесля [117] та деяких інших. Зокрема, Г. Ганум у монографії «Автономія, суверенітет і самовизначення» визначає, як змінювалось право на самовизначення принаймні тричі за останнє століття [166, c. 27]. У працях деяких інших поодиноких авторів різні аспекти формування держави і нації розглядалися крізь призму завдань емпіричного порівняльного аналізу цих процесів.

Аналіз поглядів вчених, які досліджували і досліджують причини зародження невизнаних держав, дає підстави для того, щоб поділити їх на три основні групи. Перша група дослідників віддає перевагу виключно матеріальним причинам, а саме боротьбі за ресурси, територію, контроль над економікою і т.п. Друга група дослідників - нематеріальним: політичним, історичним, релігійним, проблемам безпеки та ін. Третя ж група дотримується погляду, що етнополітичні конфлікти навколо невизнаних держав виникають в результаті дій еліт, з тих чи інших причин зацікавлених в забезпеченні собі привілейованого становища.

Варті згадки, на погляд дисертанта, причини зародження етнополітичних конфліктів (які, зазвичай, виникають навколо феномену невизнаних держав), серед яких виділяють дві теорії. Перша теорія британських дослідників Д. Лейка та Д. Ротчайлда, авторів книги «Коробка зі страхом: причини і управління етнічним конфліктом». Аналізуючи це питання, вони переконливо доводять, що етнополітичні конфлікти частіше виникають в географічно ізольованих регіонах. Дослідники стверджують, що конфлікт неминучий там, де впродовж тривалого часу компактно проживає певна національна група, яка має досвід війн за незалежність або за владу у «великій» державі [190, c. 45].

Друга теорія, висунута Н. Самбанісом, співробітником Світового Банку і автором доповіді «Чи мають загальні причини етнічні та неетнічні громадянські війни?» [225]. Він дійшов висновку, що причиною загострення етнополітичного конфлікту може слугувати напружена атмосфера в сусідній державі. Мається на увазі, перш за все те, що ризик початку етнополітичного конфлікту зростає, якщо в сусідній державі спостерігається серйозний внутрішній конфлікт або йде війна. Однак, слушно зазначає він, чим більш демократичними і ліберальними є держави-сусіди, тим менше шансів для початку такого конфлікту [225, с. 16].

Втім, більшість дослідників цієї проблеми, у тому числі й автор даного дисертаційного дослідження, схильні вважати, що кожен конфлікт, пов'язаний з виникненням нової держави та її визнанням/невизнанням є унікальним і, відповідно, має унікальні передумови та причини виникнення й не завжди може мати подібні прецеденти в історії.

Принагідно зауважимо, що невизнані держави є загальносвітовим феноменом. Окрім того, деякі випадки на посткомуністичному просторі виділяються такими рисами, як одночасна поява (кінець ХХ століття), спільність низки причин свого генезису і часте заморожування процесу врегулювання. Варто згадати статті та аналітичні матеріали і таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як Є. Бадеску, О. Булавченко, І. Буркута, А. Дирун, М. Ільїн, В. Колосов, М. Колеров, С. Маркедонов, О. Нантой, Г. Перепелиця, А. Язькова, присвячені конкретним випадкам невизнаних держав на пострадянському просторі.

Отже, вищеперераховані наукові праці та ціла низка дослідників, які займаються даною проблематикою дають підстави стверджувати, що тема етнополітичних конфліктів та породжуваних ними невизнаних держав достатньо вивчена в теоретико-методологічному плані. Помітну сторінку в історію розвитку досліджень етнополітології та етнополітичних конфліктів, зокрема, вписали вітчизняні дослідники - О.В. Антонюк, І.М. Варзар, В.Б. Євтух, О.В. Картунов, В.О. Котигоренко, В.Г. Кремінь, І.О. Кресіна, Л.І. Лойко, О.М. Майборода, О.О. Маруховська, І.Г. Оніщенко, Г.М. Перепелиця, В.П. Трощинський, М.М. Розумний, Д.С. Шелест та ін.

Окрім того, ціла низка питань залишились дискусійними або недостатньо дослідженими. Зокрема, питання про найбільш ефективну форму врегулювання етнополітичного конфлікту, пов'язаного з появою нових невизнаних держав/державоподібних утворень. Тут йдеться про те, що не доопрацювання в практичній площині та невирішеність етнополітичних конфліктів можуть призводити до більшої появи нових спірних територій та невизнаних держав. Саме тому, досить слушним є наукове обґрунтування теоретичних засад феномену невизнаних держав та відповідно їх практична імплементація у врегулюванні конкретних конфліктних випадків. Як слушно з цього приводу зауважує відомий російський вчений А.Г. Большаков, багато «білих плям» і спірних моментів існує в теорії невизнаних держав, типології зон етнічних збройних конфліктів тощо [12, с. 9].

Проблематика інституціоналізації, визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень зачіпає не тільки і не стільки сферу міжнародного права, скільки онтологічні проблеми права на самовизначення народів, державного будівництва, інтересів національних та міжнародних спільнот тощо.

Концептуальні дослідження з філософії права, як це не прикро, не дають відповідей на актуалізовані ще у другій половині XX століття проблеми співвідношення прав людини і прав самовизначення народів, а також права держави на захист своїх громадян, які проживають поза її національними кордонами. Незважаючи на той факт, що політологи та дослідники досить давно ведуть обговорення можливих шляхів розвитку політичних концепцій становлення невизнаних держав, все одно існує дослідницька прогалина із зазначеної проблематики. Такої ж думки і, вже згадуваний раніше, російський вчений А.Г. Большаков. Він стверджує, що багато в чому існуючі політичні практики спираються зовсім не на об'єктивні закони державного будівництва [12, с. 17]. Зазвичай, все залежить від політичної волі лідерів держав, за спиною яких стоять лобістські групи, а їх інтереси нерідко далекі від інтересів населення територій, які прагнуть незалежності. Такої ж думки й відомий вітчизняний вчений О.В. Картунов, який наголошує, що переважно етнічні антрепренери виступають рушійною силою сецесійних процесів, а посилення дезінтеграційних процесів та націоналізму у Східній Європі - переконливе тому свідчення [56, с. 216].

Для багатовекторного аналізу всіх аспектів феномену невизнаних держав особливе значення має проблематика трансформаційних процесів держави в епоху глобалізації (І. Валлерстайн, Е. Гідденс, М. Келструп, В.С. Малахов, Д. Хелд та ін.). У дисертації також дістали відображення сучасні концепції політичної трансформації Ф. Фукуями та С. Хантінгтона. Саме тому розуміння феномену влади і пов'язаного з ним поняття «держава», як форми організації політичного порядку, є актуальними для вирішення питання про правовий статус невизнаних держав.

Помітну сторінку в історію походження держави вписали такі класики, як Жан Боден, Гуго Гроцій, Джон Локк та Жан-Жак Руссо. Теорія договірного (суспільного) походження держави, лейтмотивом якої є ідея свободи, була створена і доповнена вищезгаданими вченими-філософами Гуго Гроцієм, Джоном Локком та Жан-Жаком Руссо. Дещо інших поглядів дотримувався Жан Боден. На його думку держава виникає не внаслідок добровільної угоди, а через завоювання та панування однієї групи над іншою [23, с. 86]. Важко переоцінити внесок Жана Бодена в розвиток теорії про походження держави та суверенітет. Беззаперечним залишається той факт, що саме Жан Боден започаткував теоретичне обґрунтування пріоритету держави, загальнодержавних інтересів, що перебувають вище релігійних дискусій. І лише згодом Н. Макіавеллі, Ш.-Л. Монтеск'є, Дж. Локк та інші мислителі продовжили теорію Ж. Бодена у власних концепціях, але саме Ж. Боден був першим, хто застосував і пояснив концепцію суверенітету. Він узагальнив три способи походження держави:

1) Звичайний спосіб походження держави.

2) Суспільний договір.

3) Розпад великих держав.

Останній спосіб походження держави характерний для заключного періоду Стародавнього світу та для середньовічної роздробленості. З цього приводу Ж. Боден зазначав: «І ті, й інші держави утворюються за примусом сильніших чи в результаті згоди одних людей добровільно передати у підкорення інших людей всю свою свободу повністю, для того, щоб останні нею розпоряджались, спираючись на суверенну владу, чи без всяких законів, або на основі визначених законів та на визначених умовах» [134, с. 25]. Автор даного дисертаційного дослідження погоджується з теорією суспільного походження держави. Проте, нині дана теорія не є актуальною, оскільки частіше міжнародне співтовариство стикається з питаннями утворення нових держав шляхом розпаду вже існуючих держав.

Досліджуючи феномен невизнаних держав, дисертант вважає за необхідне підкреслити, що понятійно-категоріальний апарат сучасної теорії держави в значній своїй частині є результатом теоретичного осмислення цього феномена, здійсненого представниками політичної науки ще наприкінці ХІХ-поч. XX ст.

На думку дисертанта, серед праць, присвячених феномену державотворення, особливої уваги заслуговують праці С. Роккана, його
колег і однодумців, а саме Ч. Тіллі, С. Бартоліні, Д. Карамані, Д. Френча тощо. Наприклад, досить цікавою і актуальною нині є праця вченого-юриста Д. Френча під назвою «Державність та самовизначення: традиційні та сучасні узгодження в міжнародному праві» [154]. В працях вищеперерахованих вчених представлена спроба сформувати універсальну концептуальну логіку аналізу процесів формування держав. Зокрема, британський дослідник С. Бартоліні в одній із своїх, на думку дисертанта, кращих праць «Реструктурування Європи», в розділі присвяченому державному будівництву пропонує розглядати формування будь-якої територіальної політії в термінах консолідації політичного центру, визначенні критеріїв політичного структурування. Такий підхід допоможе проаналізувати виникнення і розвиток держави в будь-якому регіоні світу, як процес, що передбачає територіальну консолідацію, формування інституційної структури політії і соціокультурні механізми об'єднання етнічної спільноти [132, с. 60]. Цей підхід допомагає пояснити не лише сам процес формування сучасних держав, але й їх сучасну трансформацію у зв'язку з глобалізацією, міжнародною інтеграцією, створенням наддержавних утворень тощо. Іншими словами, цей підхід може вирішувати актуальні дослідницькі проблеми.

Про це зокрема, висловилась досить чітко й однозначно, вітчизняний вчений О.В. Бабкіна. За її словами, науковий аналіз трансформаційних процесів у нових незалежних державах посідає помітне місце в сучасній політичній науці. Розгляд варіантів формування політичного режиму в різних країнах, вибір форми правління, розбудови механізмів державного управління, суспільних відносин збагачує політичну науку, оновлює розуміння сутності та розвитку демократичних процесів у сучасному світі [5, c. 41].

Вплив статусності на становлення новостворених держав досліджував Чарльз Тіллі (участь у міжнародних системах, війнах та інші насильницькі конфлікти, як фактори формування) [239].

Важливий внесок належить також вітчизняним вченим. У ґрунтовних працях таких вчених, як О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенко, О.В. Картунов, І.О. Кресіна, В.О. Котигоренко, І.Ф. Курас, О.М. Майборода, О.О. Маруховська та інших, безпосередньо чи опосередковано висвітлюються аспекти державотворчих процесів та етнополітичних конфліктів, зокрема частково і побіжно в контексті невизнаних держав.

У зв'язку з актуалізацією явища нових держав/державоподібних утворень та процесу їх визнання/невизнання, інтерес до феномену невизнаних держав особливо посилився після розпаду СРСР і появи значної кількості нових незалежних держав. Нова політична ситуація вимагала ідентифікації новостворених держав, нових моделей форм держави, державного устрою, а також вивчення ролі міжнародних організацій у політичних процесах. Більша частина праць в зазначених напрямках була здійснена представниками юридичних наук. Окрім того, проведені дослідження не враховували реалій політичних практик і тому запропоновані ідеї та підходи, не отримали визнання в якості універсальних теоретичних моделей. На хвилі розпаду Радянського Союзу було створено низку невизнаних держав. Саме причини їх появи та еволюцію розвитку аналізує в своїй праці американський дослідник Д. Лінч. Окрім внутрішніх чинників, які спричинили появу цих держав він окреслює і зовнішні чинники: політичні, економічні, військові тощо. Важливими результатами проведеного аналізу Д. Лінча постають динаміка міждержавних та етнополітичних конфліктів за автономію та незалежність в Косово, Північному Кіпрі та Чечні [193, с. 23].

Суттєвий внесок, на погляд дисертанта, в розвиток ідей дослідження невизнаних держав/державоподібних утворень здійснив, згадуваний раніше, російський вчений А.Г. Большаков. Аналізуючи це питання, він переконливо довів, що при комплексному дослідженні феномена невизнаних держав, можна виділяти кілька його основних параметрів. Серед них варто перерахувати наступні:

1. Історія виникнення невизнаної держави, аналіз етнічного конфлікту і основних етапів його розвитку.

2. Ефективність переговорного процесу, планів мирного врегулювання.

3. Формування державності і господарського комплексу невизнаних держав.

4. Особливості політичного устрою, ступінь його демократичності.

5. Наявність або відсутність реальних можливостей для повернення невизнаної держави до складу держави, від якої вона відокремилася.

6. Шанси на існування, як незалежної держави.

7. Зацікавленість і можливість зовнішніх сил змінити або законсервувати статус невизнаної держави [9, с. 83].

Найбільшу значимість для ґрунтовного та всебічного наукового дослідження феномену невизнаних держав, на думку дисертанта, має протистояння та взаємодія двох ідей - ідеї державного суверенітету та ідеї права на самовизначення народів. Тут йде мова про те, що враховуючи нерозривний зв'язок між появою та існуванням невизнаних держав, необхідно виділити аналітичні праці, присвячені реалізації права на самовизначення, таких авторів, як М.В. Александров, В.Н Кудрявцев, І.І. Лукашук та інші. Крім того, слід згадати авторів, які приділяють особливу увагу принципу територіальної цілісності держав - М.В. Ільїна, Ю.А. Тихомирова, а також співвідношенню правових норм принципу територіальної цілісності держав та права на самовизначення народів - А.Г. Аксененок, А.С. Буханова, В.М. Казимирова, Д.Г. Ніколаєв, С.А. Осипова, Р.М. Тімашев та деякі інші.

Значний внесок у створення теоретичної бази досліджень сучасних проявів інституту держави та інституту визнання/невизнання нових держав зробили російські вчені С.С. Алексєєв, С.П. Караганов, М.А. Колеров, С.М. Маркедонов та інші.

Помітну сторінку стосовно розвитку теоретичних досліджень феномену невизнаних держав створили праці таких західних вчених, як: Д. Гелденх'юс, Р. Джексон, Т. де Ваал, Н. Касперсен, Ч. Кінг, П. Колсто, Дж. Крауфорд, К. Мацузато, С. Пег, Т. Сіск та багато інших.

Особливої уваги заслуговують праці британського вченого, професора Університету Ланкастер Н. Касперсен. За її слушним твердженням невизнані держави місця (unrecognized state places), (так вона називає невизнані держави) що так би мовити, не існують в міжнародній політиці, все ж таки є державними, оскільки досягли фактичної незалежності, але не змогли отримати міжнародне визнання. Характеризуючи даний феномен, Н. Касперсен стверджувала в написаній у співавторстві з Г. Стенсфілдом праці «Невизнані держави в міжнародній системі», що вони залишаються предметом багатьох міфів і спрощених трактувань. На думку дисертанта дана праця надзвичайно цінна та являє собою всебічний аналіз невизнаних держав, спираючись на низку сучасних та історичних випадків, таких, як Нагірний Карабах, Сомаліленд і Тайвань тощо. Зокрема, Н. Касперсен досліджує їх генезис, фактори, що спричиняють їх виникнення та ймовірні майбутні траєкторії розвитку [140].

Помітне місце серед праць західних вчених посідає монографія професора Йоганнесбурзького університету Деона Гелденх'юса, «Спірні держави у світовій політиці». У ній він досить ретельно та обґрунтовано систематизує концепції, історію та сучасні реалії існування і генезису невизнаних держав. Перш ніж проаналізувати сучасні реалії стосовно невизнаних держав, автор даної монографії концептуально аналізує правові та політичні аспекти проблем невизнання, а також історичного досвіду існування невизнаних держав. Досить оригінальною була його ідея введення до понятійно-категоріального апарату терміну «спірні держави» («contested states»), яким він пропонує позначати всі державоподібні утворення, які прагнуть до визнання своєї незалежності але з різних причин не отримують його [157, с. 7].

Окрім Д. Гелденх'юса, термін «спірні держави» використовує зарубіжний вчений Дж. Робертс у своїй праці «Спірні землі, спірна пам'ять: ізраїльські євреї та араби і привид катастрофи» [157]. Цінним доповненням джерельної бази даного дисертаційного дослідження стала праця зі статистичними додатками, підготовлена британським вченим, професором Університету Кембрідж Джеймсом Крауфордом. У своїй фундаментальній праці «Побудова держави в міжнародному праві» він здійснив всебічний, комплексний аналіз такого складного і суперечливого процесу, як створення держави та її міжнародного визнання/невизнання [145].

Вітчизняні дослідники теж доклали певних зусиль для розкриття даної проблематики, зокрема, ними було написано низку статей. Наприклад, В. Кошелюк та Т. Гринюк підготували статтю на тему: «Самопроголошені держави як інструмент геополітичної стратегії провідних держав на Європейському континенті» [68].

Окрім того, значну частину наукових праць присвячено аналізові окремих конкретних випадків, зокрема косовському. Серед них варто згадати ґрунтовну працю російської дослідниці А. Язькової «Косовський конфлікт в балканському політичному контексті», де вона висвітлює теоретичні аспекти конфліктогенності Балканського регіону, історичне, етнокультурне, економічне підґрунтя косовського конфлікту та перспективи його розвитку [119].

Не залишилась непоміченою і проблема ще однієї невизнаної держави, зокрема Придністров'я, яка цікавить багатьох дослідників вже більше двадцяти років, а саме таких, як: А. Дирун, Г. Перепелиця, В. Кулик, В. Твердохліб, О. Булавченко, С. Терентьєва та інші. Варті уваги монографії: Г. Перепелиці «Конфлікт в Придністров'ї: причини, прогноз розвитку та проблеми врегулювання», A. Сафонова «Вплив Придністровського конфлікту на зовнішню політику Молдови» тощо. Підготовлено також і чимало наукових статей з метою аналізу даної проблеми, серед них: О. Неприцького «Придністровський конфлікт: спроби врегулювання на початку ХХІ ст.» та O. Кави «Причини виникнення придністровського конфлікту наприкінці 80-х років ХХ століття» тощо.

Аналізом проблем невизнаних держав Закавказзя займаються фахівці Центру стратегічного розвитку Російської Федерації, а саме І. Бочарников, А. Гушер, С. Маркедонов та ін.

Існує також чимало кейсових досліджень (case-study), присвячених вивченню подій в Абхазії, Косово та Південної Осетії, серед яких слід виділити праці таких авторів, як О. Антоненко, К. Барановський, В. Захаров, К.Зурхер, А. Крилов, А. Малашенко, Д. Макгері, А. Мігранян, Д. Наталі, Б. О'лері, Н. Смірнова, Є. Степанова, Б. Рот, С. В. Петрова, Д. Тренін, Е. Убоіс, А.А. Язькова та багато ін. Під час проведення досліджень їх автори зосереджують увагу на: проблемах пов'язаних з децентралізацією держави; на нових тенденціях розвитку права щодо міжнародної правосуб'єктності нових держав/державоподібних утворень; на впливі етнополітичних конфліктів на процеси державного будівництва; на зміні співвідношення понять «держава» та «державне утворення» тощо.

За слушним твердженням західних вчених існує необхідність з'ясування підстав для міжнародного визнання нових держав/державоподібних утворень. До таких підстав (критеріїв), крім права на самовизначення народів, деякі вчені відносять, наприклад, неможливість спільного існування різних етнонаціональних спільнот, історичні умови в яких перебували території майбутніх невизнаних держав, етнічний склад населення країни, порушення прав і свобод людини тощо. Погоджуючись з такою думкою слід, тим не менш, зазначити, що деякі дослідники вказують на неспроможність існування чи функціонування невизнаних держав в економічному і політичному сенсі.

Дослідник з Нідерландів Д. Раїч пропонує такі досить чіткі й коректні, на наш погляд, критерії для визнання законними відокремлені території:

- грубе порушення прав національних меншин;

- пригнічення населення території центральним урядом;

- вичерпання всіх можливостей для внутрішнього самовизначення - тобто неможливість перебувати у складі держави в якості суб'єкта федерації або автономії [217, с. 54].

Є підстави вважати, що значної шкоди теоретичному осмисленню політичних процесів становлення невизнаних держав завдає надмірна заполітизованість та заідеологізованість наукових дискурсів. Наприклад, у багатьох публікаціях грузино-абхазький і грузино-осетинський конфлікти переводяться в площину виключно російсько-грузинського протиборства. При цьому Абхазія і Південна Осетія не розглядаються як окремі і тим більше як самостійні, політичні актори, навіть незважаючи на їх часткове визнання [129, c. 57]. Варто зазначити, що після закінчення серпневої війни 2008 року стали з'являтися праці в яких упорядковується фактологічний матеріал про події, що відбувались в той період [12], робилися спроби проаналізувати наслідки зміни геополітичної картини світу [197]. Однак, комплексного політологічного аналізу з даної проблематики не проводилося, у зв'язку з чим утворилася дослідницька прогалина.

У процесі даного дисертаційного дослідження було опрацьовано значну частину наукового матеріалу. Зокрема, низка міжнародних і національних нормативних документів: Акт про державну незалежність Республіки Абхазія [1]; Акт проголошення незалежності Республіка Південна Осетія [3]; Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави [35]; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам [37]; Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй [38]; Декларація про незалежність Косово [34]; Декларація про незалежність Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) [36]; Декларація про незалежність США [148]; Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінські угоди) [49]; Статут Організації Об'єднаних Націй [103], [141] та інші.

Неабияке теоретичне та практичне значення мають питання дослідження проблем інформаційних впливів, зокрема ролі ЗМІ у висвітленні етнополітичних конфліктів та проблем визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень. Аналізом цієї тематики займались західні дослідники С. Болл-Рокич, Д. Браун, М. Гельман, Г. Декоуетт П. Робінсон, Дж. Сімпсон, Б. Хоффман; російські фахівці М.С. Вершинін, А.І. Подберьозкін, С. П. Стреляєв, В.С. Устинов, Є.А. Шестерніна, В.А. Хачтен; вітчизняні теоретики і практики, насамперед В.В. Крутов, М.А. Ожеван, Г.Г. Почепцов, В.В. Циганов та ін.

Методологічну основу дослідження феномену невизнаних держав склало поєднання наукових підходів та принципів, які допомогли всебічно та комплексно дослідити предмет й об'єкт даного дисертаційного дослідження. Окрім того, предмет і об'єкт потребували застосування методологічних підходів таких наук, як: етнополітологія, етнополітична конфліктологія, міжнародні відносини, політологія, що обумовлено комплексним міждисциплінарним характером проблем феномену невизнаних держав. Важливою умовою даного дисертаційного дослідження було дотримання принципів об'єктивності, науковості, плюралізму та комплексності.

Ключовим методом дослідження став метод політологічного аналізу, який дав можливість з'ясувати політичні аспекти процесу становлення новостворених держав та визнання/невизнання міжнародним співтовариством.

Базовим теоретико-методологічним інструментом проведення дослідження став системний метод, який у поєднанні з діалектичним методом дав змогу виявити проблеми феномену невизнаних держав в розмаїтті виникаючих глибинних політичних відносин, а також в рамках інституціональної теорії. Окрім того, системний метод допоміг проаналізувати феномен невизнаних держав/державоподібних утворень, як надзвичайно складне цілісне явище та забезпечив виявлення його базових позитивних і негативних рис.

Метод світ-системного аналізу (world-system analysis), розроблений Іммануїлом Валлерстайном, як найкраще підійшов для аналізу впливу глобалізаційних процесів, оскільки нині світ являє собою систему взаємопов'язаних і взаємозалежних держав. Зокрема, даний метод допоміг виявити й узагальнити основні тенденції появи невизнаних держав/державоподібних утворень, а також проаналізувати ставлення та реакцію на їх появу міжнародного співтовариства.

За допомогою методу кейс-стаді («case-study») невизнаних держав/державоподібних утворень було здійснено дослідження причин виникнення та генезис окремих невизнаних держав/державоподібних утворень, оскільки кожна держава/державоподібне утворення поряд із загальними рисами має свої специфічні особливості. У свою чергу, це дало змогу більш глибокого розуміння природи явища невизнаних держав/державоподібних утворень і сприяло більш обґрунтованій оцінці перспектив їх подальшого розвитку.

У процесі дослідження було використано низку загальнонаукових та спеціальних методів, що дозволило забезпечити ґрунтовність та достовірність отриманих наукових результатів.

За допомогою загальнонаукових методів, а саме: інституціональний метод, історичний метод, компаративний метод, контент-аналіз, критичний метод, метод дослідження конкретної події («event-analysis»), SWOT-аналіз, прогностичний метод, функціональний метод та інших. Було проаналізовано основні риси та закономірності розвитку феномену невизнаних держав, ступінь впливу засобів масової інформації на їх визнання/невизнання, зроблено певні узагальнення та висновки.

Загальнонаукові методи аналізу, синтезу, типології та узагальнення застосовувались для досягнення максимально об'єктивного та всебічного вивчення дослідження. Застосування історичного методу при дослідженні феномену невизнаних держав дало змогу виявити причини їх зародження та виокремити основні еволюційні етапи розвитку. Дослідження процесів становлення нових невизнаних держав/державоподібних утворень у більш глобальному масштабі та в історичній ретроспективі ґрунтуються на макроісторичному підході. З урахуванням характеру та спрямованості дисертаційного дослідження основний акцент було зроблено на даному методі.

Застосування прийомів дедукції, синтезу, індукції, узагальнення, класифікації, тлумачення, формально-логічного зіставлення, формально-юридичного дослідження та інших було обумовлено потребою порівняння різного роду підходів і напрямів об'єкта і предмета дослідження.

Порівняльно-політологічний метод було використано для співставлення рис становлення нових держав/державоподібних утворень та особливостей їх визнання/невизнання; виявлення закономірностей та протиріч у висвітленні світовими новинними ЗМІ конфліктних ситуацій з питань визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень. Цей метод також було застосовано в процесі аналізу основних тенденцій правового регулювання функціонування невизнаних держав і їх взаємин з іншими визнаними та невизнаними державами. Він дав змогу детально проаналізувати міжнародну законодавчу базу стосовно права на самовизначення народів та принципу територіальної цілісності держав у політичному контексті. Порівняльний метод допоміг співставити риси визнаних, частково визнаних і невизнаних держав/державоподібних утворень. У ході дослідження застосовувалося поєднання двох стратегій порівняльного аналізу: стратегія найбільшої схожості і стратегія найбільших відмінностей.

Термінологічний аналіз було застосовано в процесі аналізу понятійно-категоріального апарату. Необхідність використання даного методу була викликана дискурсом у наукових колах стосовно універсального терміну для позначення нових держав/державоподібних утворень з невизначеним статусом.

Моніторинг та метод контент-аналізу (content-analysis) матеріалів деяких світових засобів масової інформації (ЗМІ) було використано при дослідженні джерел зарубіжних та вітчизняних ЗМІ. Це в свою чергу дало можливість з'ясувати реакцію правлячих кіл окремих держав на проголошення незалежності новими державами/державоподібними утвореннями.

Прогностичний метод або футурологічний метод дав можливість, спираючись на праці таких знаних футурологів, як З. Бжезинський, С. Хантінгтон, А. Тофллер та інші, зрозуміти сутність та визначити перспективи розвитку подій стосовно визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень та їх наслідки для усього міжнародного співтовариства, як для конкретних випадків невизнаних держав/державоподібних утворень, так і для всього світу.

Поставлена в дисертаційному дослідженні проблема також аналізувалась за допомогою таких спеціальних методів, як політологічний аналіз, метод «аналізу втрат та надбань» («cost and benefit analyses»), метод «вільний від оціночних суджень» («value-free approach») та біхевіористький метод (behavioral method). Застосування вищеперерахованих методів дало змогу дещо детальніше врахувати позитивні та негативні наслідки визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень, а також їх переваги та потенційні небезпеки. Відповідно, це забезпечило максимальну об'єктивність та неупередженість певних положень дисертації.

Емпіричну базу дослідження склали міжнародно-правові акти; внутрішні нормативні правові акти окремих держав; результати соціологічних досліджень, опубліковані в наукових виданнях; фактичний матеріал, який знайшов відображення у засобах масової інформації, що стосується формування і діяльності невизнаних держав. Для емпіричної експлікації феномену невизнаних держав у дослідженні застосовано також аналіз публіцистично-літературних джерел, зокрема, новинних повідомлень світових інформаційних агентств та відео-матеріалів документального характеру.

Метод аналізу документів дав змогу проаналізувати Статут ООН, декларації та резолюції міжнародних організацій стосовно права на самовизначення народів та визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень.

Теоретичні, нормативні, соціологічні та прикладні джерела, взяті в сукупності, стали тією інформаційною базою, яка сприяла досягненню наукової обґрунтованості та достовірності сформульованих в дисертації положень.

Системно-порівняльний метод аналізу широкого комплексу інформації з різних, часом суперечливих джерел, при опорі на отримані факти і документи, обумовив наукову достовірність, зроблених у дисертації висновків та узагальнень.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що проблема феномену невизнаних держав є надзвичайно актуальною як у практичному, так і в науково-теоретичному плані. Проте, феномен невизнаних держав досліджувався у вітчизняній політичній науці досить фрагментарно і майже відсутні жодні комплексні дисертаційні дослідження з цієї теми. Дисертантом було визначено, що, по-перше, феномен невизнаних держав необхідно аналізувати в контексті етнополітичних конфліктів та колізії принципу територіальної цілісності держав та права на самовизначення народів, а також в контексті глобалізаційних процесів та ескалації інформаційних війн, які стали невід'ємними рисами сьогодення і, які справляють не менш значний вплив на даний феномен (рис. 3). По-друге, варто враховувати і можливу зацікавленість «великих держав» у створенні конфліктних, спірних територій і політику «заморожування» та «подвійних стандартів», яку вони, як правило, проводять. Таким чином, на думку дисертанта, все це у комплексі дало змогу скласти більш-менш об'єктивну картину подій, дало можливість дослідити унікальну природу деяких випадків народження нових невизнаних держав/державоподібних утворень.

Аналіз теоретико-методологічної бази дослідження феномену невизнаних держав дає змогу зробити наступний висновок, що теоретична база дослідження феномену невизнаних держав у вітчизняних джерелах, порівняно із західними напрацюваннями, представлена на недостатньо високому рівні. У вітчизняній політичній науці майже відсутні праці комплексного аналізу феномену невизнаних держав. Проте, західні вчені підійшли до цього питання більш ґрунтовно і системно про що свідчить ціла низка статей та монографій. Але і серед них не існує єдності у деяких аспектах стосовно феномену невизнаних держав, що призводить до низки теоретичних суперечностей і не сприяє формулюванню алгоритмів врегулювання етнополітичних конфліктів та виробленню чітких критеріїв визнання/невизнання нових держав. Необхідно ще раз наголосити на тому, що комплексного аналізу з дослідженої проблематики у вітчизняній науці ще не проводилося, відповідно це і становить новизну даної дисертаційної роботи. У процесі дослідження було використано низку загальнонаукових, філософських та спеціальних методів, що дозволило забезпечити ґрунтовність та достовірність отриманих наукових результатів.

Висновки до першого розділу

У першому розділі даного дисертаційного дослідження було проаналізовано рівень актуалізації, стан дослідження феномену невизнаних держав, його понятійно-категоріальний апарат та теоретико-методологічні засади у вітчизняній і західній науці, а також зроблено такі висновки та припущення.

По-перше, виявлено нові тенденції актуалізації феномену невизнаних держав, свідченням цього стало різке збільшення кількості нових (зазвичай невизнаних) держав/державоподібних утворень, обумовлених цілою низкою найрізноманітніших об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх причин та чинників. Було також доведено, що актуальність даного феномену зростає саме через його теоретичну невивченість та низку прогалин, які впливають на практичну площину врегулювання. На основі проведеного аналізу історичного досвіду зроблено висновок, що феномен невизнаних держав є синусоїдною закономірністю історичного розвитку людської цивілізації. Дисертантом було розроблено схематичне зображення актуалізації цього хвилеподібного процесу, яке підводить до цілком слушного висновку про те, що, не дивлячись на певні відмінності у кількісних показниках народження нових невизнаних держав/державоподібних утворень, зростає інтенсивність їх появи, тобто поступово скорочується часова відстань між цими хвилями.

Дисертант погодився з твердженнями деяких вчених про необхідність дослідження нових держав/державоподібних утворень (переважна більшість з яких еволюціонують в невизнані держави) в контексті аналізу етнополітичних конфліктів і запропонував авторське схематичне відображення появи невизнаної держави/державоподібного утворення саме з етнополітичного конфлікту. Окрім того, дисертантом аргументовано необхідність дослідження феномену невизнаних держав також у площині геополітичній, міжнародного права, інформаційних війн, що дисертант і зобразив на запропонованому ним схематичному зображенні. Було підтверджено вплив глобалізаційних процесів на появу нових держав/державоподібних процесів, які на сучасному рівні вийшли з-під контролю розвинених держав і міжнародних організацій. А це, досить часто, може призводити до значної кількості етнополітичних конфліктів і збройних зіткнень в усьому світі.

По-друге, проаналізовано науковий дискурс щодо дефініцій «невизнана держава», «самопроголошена держава», «квазідержава» та «де-факто держава». У результаті чого встановлено, що поки що не існує загальновизнаного терміну щодо позначення феномену нових держав/державоподібних утворень з невизначеним статусом. З урахуванням політико-правових аспектів генезису феномену невизнаних держав було запропоновано авторське бачення універсального терміну. У даній дисертаційні роботі стосовно нових держав, які тривалий час не отримують міжнародного визнання застосовується термін «невизнана держава». Дисертантом було запропоновано наступне визначення: «невизнана держава» - це держава, яка пройшла повний процес свого становлення і володіє усіма її ознаками та міжнародно-правового визнання. У випадку відсутності кількох ознак держави, окрім визнання використовується термін «невизнане державоподібне утворення». А також визначено, що «невизнане державоподібне утворення» - це державоподібне утворення, яке пройшло етап самопроголошення але володіє не усіма ознаками держави і до того ж їй також бракує міжнародно-правового визнання. Було також проаналізовано широкий спектр класифікацій невизнаних держав, здійснених вітчизняними та західними дослідниками. Запропоновано також авторську класифікацію, яка була обґрунтована за допомогою простих числових розрахунків та, яка вирішує проблему приналежності нових держав/державоподібних утворень до невизнаних, частково визнаних чи визнаних міжнародним співтовариством у цілому.

По-третє, здійснено аналіз основних теоретико-методологічних засад дослідження феномену невизнаних держав, як специфічного політико-правового інституту в сучасній політичній науці. При написанні дисертаційної роботи джерельною базою аналізу феномену невизнаних держав слугували праці, як західних, так і вітчизняних науковців. Аналіз наукової літератури засвідчив, що незважаючи на актуальність феномену невизнаних держав, у вітчизняній науці даній темі присвячена досить незначна кількість досліджень. На жаль, змушені констатувати, що цим вкрай складним і суперечливим питанням займається обмежене коло вітчизняних вчених.

На відміну від поодиноких вітчизняних вчених, які досліджують конкретні випадки феномену невизнаних держав (Абхазія, Південна Осетія, Косово, Придністров'я, Тайвань та ін.), західні колеги підійшли до вивчення проблем невизнаних держав більш системно і комплексно. В їх працях можна досить часто зустріти нові теорії, концепції, щодо пояснень сутності феномену невизнаних держав, причин їх виникнення тощо. Значна частина західних вчених досліджує місце невизнаних держав в сучасних міжнародних відносинах, як підтвердження цього низка статей, книг та монографій, а також конференцій та круглих столів. Російські вчені у своїх працях сформували спільне досить негативне ставлення до феномену невизнаних держав, особливо у випадку з Косово і в той же час нейтрально-позитивне стосовно інших випадків невизнаних держав пострадянського простору (Абхазія, Придністровська Молдавська Республіка, Південна Осетія). Тобто, на відмінну від західних колег, вони виробили спільну позицію стосовно феномену невизнаних держав.

У процесі даного дисертаційного дослідження було проаналізовано низку наукових матеріалів, присвячених проблемам функціонування та розвитку політичних процесів, технологіям врегулювання етнополітичних конфліктів, написаних західними вченими та дослідниками. Фундаментальні праці таких західних вчених, як Н. Касперсен та Д. Гелденх'юс, присвячено дослідженню політико-правового аспекту легітимності невизнаних держав, внутрішнього генезису новонародженої невизнаної держави тощо.

У дисертаційній роботі неабияку теоретичну та практичну роль відіграли різноманітні джерела, зокрема конфліктологічні, правові, політичні та періодичні джерела. Дисертантом було проаналізовано значну кількість міжнародних та національних нормативних документів стосовно принципів територіальної цілісності та права на самовизначення народів. Незважаючи на окреслені рамки наукової розробленості теми невизнаних держав західними колегами, процеси виникнення й визнання/невизнання нових держав/державоподібних утворень та проблеми і перспективи їх існування ще не ставали предметом самостійного систематичного дослідження у вітчизняній науці, що відповідно робить актуальним і своєчасним дане дослідження.

Дисертантом визначено, що недостатній аналіз теоретичних засад феномену невизнаних держав призводить до низки прогалин та наукових дискурсів. З огляду на вищезазначене дисертант вважає за доцільне заповнити подібну прогалину, шляхом здійснення об'єктивного та ґрунтовного аналізу феномену невизнаних держав. Специфічність даного дослідження вимагала застосування таких методів аналізу, як світ-системний аналіз (world-system analysis), функціональний, метод наукового плюралізму (scientific pluralism), метод кейс-стаді (case-study), метод вільний від оціночних суджень (value-free approach) та інші.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ВИЗНАННЯ/НЕВИЗНАННЯ НОВИХ ДЕРЖАВ/ДЕРЖАВОПОДІБНИХ УТВОРЕНЬ

2.1 Історичні передумови та причини народження і функціонування невизнаних держав

Досліджуючи в першому розділі даного дисертаційного дослідження актуальність феномену невизнаних держав, дисертант дійшов висновку, що прагнення тих чи інших народів до самовизначення та створення своєї власної держави можна спостерігати впродовж практично всієї історії людства. Окрім того, було встановлено, що подібні тенденції не є рідкістю і в наші дні, проте їм властиві дещо нові еволюційні риси.

Мета другого розділу дисертаційного дослідження - проаналізувати історичні передумови та суспільно-політичні причини виникнення нових держав/державоподібних утворень, які зазвичай трансформуються в невизнані держави, а також проаналізувати політико-правову колізію і роль міжнародного співтовариства в процесах визнання/невизнання таких утворень.

Перш за все, варто зауважити, що дисертант користується саме терміном «причини» появи невизнаних держав, а не їх «чинники», оскільки погоджується із розмежуванням цих двох термінів, запропонованим вітчизняним вченим В.О. Котигоренком у одній із його ґрунтовних праць щодо причин етнополітичних конфліктів. У дійсності кожен етнополітичний конфлікт виникає на підґрунті кількох причиноутворюючих чинників конфліктогенного характеру, як слушно зазначає вітчизняний вчений [63]. Саме тому, більш коректним буде використовувати термін «причини» появи невизнаних держав.

Серед низки як зарубіжних, так і вітчизняних науковців утвердилась думка, що однією із причин появи нових невизнаних держав/державоподібних утворень виступає активізація сецесійних рухів. Саме вони згодом із короткотривалого явища трансформуються в один із найактуальніших феноменів сучасної міжнародної системи у вигляді нової визнаної або невизнаної держави/державоподібного утворення. Дисертант вважає за потрібне додати, що на відмінно від сепаратизму поняття «сецесія» більш визначене. Нагадаємо, що сепаратизм (етнічний) - це ідеологія та практика дій суспільно-політичного руху, які спрямовані на встановлення суверенітету етнічної спільноти на території її проживання в межах існуючої держави, відокремлення території і створення власної держави або її приєднання до іншої (іредентизм) [16, с. 660]. Окрім того, на різних етапах еволюції конфлікту сепаратизм та сецесія можуть трансформуватися один в одного. На жаль, у відповідній науковій літературі й досі бракує єдиної загальновизнаної дефініції поняття «сецесія». Деякі вчені стверджують, що сецесія - це створення нової держави на території, яка була частиною певного колоніального утворення чи на території існуючої держави [212, c.18]. На думку російського дослідника Ф. Попова, найчастіше термін «сецесія» трактується, як політичний рух, спрямований на відокремлення певної частини території від «батьківської» держави з метою утворення нової незалежної держави або приєднання до вже існуючої держави [95]. Варто також зауважити, що незважаючи на значний вплив сецесіонізму на формування політичної карти світу, існують підстави вважати, що він залишається все ще недостатньо дослідженим.

Загальновідомо, що саме сецесійні рухи стають однією з причин подальшого розвитку тенденції зростання кількості етнополітичних конфліктів. Саме тому, як вже зазначалось в першому розділі, доцільно досліджувати феномен невизнаних держав в контексті етнополітичних конфліктів, які зазвичай передують виникненню невизнаних держав або ж паралельно тривають певний час доки не буде врегульовано питання визнання/невизнання новоутворених держав/державоподібних утворень. Такий підхід може звести до мінімуму зусилля, пов'язані з аналізом перспектив розвитку об'єкту дисертаційного дослідження, зберігаючи контекст досліджуваного феномена [87]. На погляд дисертанта, аналізуючи етнополітичний конфлікт, породженням якого, зазвичай, стає та чи інша нова невизнана держава/державоподібне утворення, виникає ймовірність виявлення унікальних особливостей кожного окремо взятого випадку (кейсу) та прогнозування перспектив зміни статусу нових держав/державоподібних утворень.

Досліджуючи основні причини виникнення невизнаних держав, дисертант вважав за потрібне з'ясувати процес їх зародження із початкової стадії. Йдеться, зокрема, про аналіз всього еволюційного шляху: процес появи, становлення та подальшої долі невизнаних держав, зокрема, їх визнання/невизнання світовим співтовариством.

Автором дисертаційної роботи було підготовлено схематичне зображення традиційної еволюції нових держав саме з етнополітичного конфлікту спочатку в самопроголошену, а потім вже у невизнану державу (схема 6. Розділ 1). Згідно даної схеми можна простежити можливі такі три варіанти розвитку подій стосовно невизнаної держави/державоподібного утворення: а) вона може залишитись ніким невизнаною державою/державоподібним утворенням; б) вона може стати частково визнаною державою; в) вона може отримати міжнародне визнання і трансформуватись в загальновизнану державу.

Аналізуючи процес появи феномену невизнаних держав/державоподібних утворень, необхідно враховувати, що існує ціла низка причин, які можуть зумовлювати процеси їх виникнення на території сучасних суверенних держав. Зокрема, можна назвати наступні: геополітичні, політичні, правові, етнокультурні та соціально-економічні причини, історичне підґрунтя тощо. На думку дисертанта, в свою чергу, їх можна класифікувати на т.зв. «перманентні причини» (тобто ті, які діють постійно і впливу яких не можна уникнути) та «змінні причини» (тобто ті, що виникають ситуативно і дію яких можна дещо зменшити або взагалі усунути). Зокрема, розташування певної частини території держави на межі зіткнення етнокультурних регіонів, або зовнішньополітичні інтереси «провідних» держав світу - все це можна зарахувати до геополітичних причин виникнення феномену невизнаних держав. Вони відносяться до перманентних причин, тобто тих, вплив яких не можна нівелювати, а лише враховувати задля запобігання виникнення майбутніх конфліктів, пов'язаних з відокремленням окремих територій від держави-метрополії («батьківської» держави).

Під правовими причинами мається на увазі те, що проблема невизнаних держав - це один із проявів дефіциту легітимності державності в сучасних умовах глобального світу, який (дефіцит) носить політико-правовий характер. Міжнародне право не вирішує питання визнання/невизнання існуючих чи новоутворених держав/державоподібних утворень. Воно лише констатує й аналізує практику, яка фактично склалася у цій галузі впродовж двохсот останніх років. Незрозумілим також залишається питання: чи є прийняття держави до ООН актом її визнання всіма іншими державами-членами ООН? У статутах і базових документах ООН та інших міжнародних організацій не було виявлено положень, які б пов'язували факт невизнання нових держав й неможливість їх вступу до світових інституцій.

Проте, на думку дисертанта, знівелювати дію правових причин можна, формуючи чітко визначені критерії визнання/невизнання нової держави або, беручи до уваги існуючу колізію між правом на самовизначення народів та принципом територіальної цілісності держав.

Під соціально-економічними причинами розуміється рівень соціально-економічного розвитку території, яка прагне відокремлення. Окрім того, до них слід включити якість життя населення даних територій на фоні інших регіонів держави й порівняно з рівнем розвитку держави, де проживають родинні етноси. На жаль, змушені віднести дані причини до перманентних, оскільки, соціально-економічне благополуччя є відносним і економічна диференціація різних регіонів однієї держави завжди має місце.

Етнокультурні причини - це бажання кожної держави, як історичного явища, залишатися стійким політико-територіальним утворенням й існувати якнайдовше. Ефективність функціонування держави залежить від того чи усі групи населення держави погоджуються із територіальною організацією держави, як політичної державної одиниці й розуміння своєї тотожності з нею. На думку дисертанта, такого роду причини можна зарахувати до перманентних, але їх дію можна дещо зменшити, впроваджуючи ефективну етнонаціональну політику в середині держави.

Історичне підґрунтя або пам'ять народу, а саме пам'ять про те, коли впродовж певного періоду цей народ мав незалежність, або автономію, проте згодом втратив її, може також слугувати причиною появи феномену невизнаних держав/державоподібних утворень. Такого роду причини можна зарахувати до перманентних. Необхідно зважати на історичні аспекти життя кожного народу з метою їх врахування під час врегулювання конфліктів, пов'язаних з народженням нових держав. Задля узагальнення всього вищезазначеного дисертантом було підготовлено схематичне зображення авторської класифікації причин появи нових держав/державоподібних утворень на перманентні та змінні причини (схема 8).