Феномен невизнаних держав: політологічний аналіз

Тут варто буде нагадати, що поняття «неспроможна держава» («failed state») було введено в науковий і політичний обіг на початку 1990-х років американськими дослідниками Д. Хельманном і С. Ратнером у їх праці «Правила анархії: збереження неспроможних держав» [169]. Незважаючи на критику цього терміну, він таки набув поширення та закріпився в політичній термінології. «Такі горе держави» згадані в якості однієї з нових загроз в Стратегіях національної безпеки США 2006 р. [236]. У доповіді Групи високого рівня з питань загроз, викликів і змін «Більш безпечний світ: наша спільна відповідальність» [46] в якості однієї з нових загроз вказується наявність «неспроможних держав». До проблем «неспроможних держав» також звернувся Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан у своїй доповіді Генеральній Асамблеї ООН «При більшій свободі: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх» [45].

Як слушно зазначає відомий американський дослідник Ф. Фукуяма «Після закінчення холодної війни «неспроможні» та «гинучі» держави залишились ймовірно важливою проблемою міжнародної системи» [156, с. 17].

Варто звернути увагу і на те, що останнім часом відбувається деталізація понять так чи інакше пов'язаних з феноменом «неспроможних держав» («failed states»). Окрім вже вказаних термінів і понять у сучасній науковій літературі все частіше використовуються й такі, як: «слабка» («weak»), «гинуча» («falling»), «зруйнована» («collapsed»), «крихка» («fragile»), «пошкоджена» («traumatized»), «ослаблена» («diminished») держава. Деякі з цих термінів наприклад, «fragile» («крихка») зазвичай використовують до держав, які нещодавно пережили кризу або вийшли з громадянської війни. Інші терміни характеризують різні ступені дисонансу держави [80, с. 48].

Загальновідомо, що сучасна політична карта світу включає не лише суверенні держави, як основні її об'єкти, а й низку політико-географічних об'єктів: «залежні, несамоврядні країни» (наприклад колонії (colony), «заморські території» («outremer») тощо, «безконтрольні або бездержавні території» («ungoverned or statelessness territories»), «сірі зони» («gray areas»), «повстанські держави» («insurgent states»), «псевдодержави» («pseudo states» або «fake states») та «самопроголошені держави» («self-proclaimed states»), які в науковій літературі ще вважають «квазідержавами» («quasi-states»), «де факто державами» («de facto states») або «невизнаними державами» («non-recognized states») [80, 191, 74]. Задля унаочнення та уникнення непорозумінь і неточностей дисертант згрупував деякі з вищеперерахованих назв до трьох груп, а саме: 1) території, 2) зони та 3) держави, які відобразив у власній авторській схемі (схема 1).

В цілому, і це треба особливо зауважити, проблема визнання новостворених державоподібних утворень залишається досить актуальною, складною і суперечливою, що частково може впливати на її неврегульованість.

Однак, незважаючи на різноманітність підходів, поглядів і оцінок є достатньо підстав вважати, що існування подібних термінів є об'єктивним явищем історії й сучасності.

Феномен невизнаних держав, а відповідно і сам термін «невизнана держава», з'явився наприкінці ХХ століття внаслідок конкретизації більш раннього політичного явища - «самопроголошена держава». На початку ХХІ століття він набрав ще більшої актуальності [89, с. 24]. Проте, з прикрістю констатуємо, що у відповідній науковій літературі й досі бракує єдиної загальновизнаної дефініції зазначеного феномену.

Схема. 1. Типологія назв політико-географічних утворень (розробка дисертанта)

Переважна більшість вчених, які займаються дослідженням цього питання використовують термін «самопроголошена» або «невизнана держава». Серед них можна назвати вітчизняного науковця Г.М. Перепелицю [93] та російського вченого А.Г. Большакова [9]. Водночас російські дослідники Л.О. Бердегулова [6], М.О. Колеров [60], В.А. Колосов [61] користуються терміном «квазідержави», С.А. Маркедонов [76] - «держави де-факто».

Заради об'єктивності зауважимо, що західні науковці використовують більш широку низку термінів і понять. Наприклад, термін «невизнані держави» («nonrecognized/unrecognized states») застосовує придністровський дослідник С.А. Осипова [89, с. 125], в свою чергу американський політолог Р. Лемб [191] - «бездержавні території» («stateless territories»). Слід відзначити суттєвий внесок у розвиток понятійно-категоріального апарату державоподібних утворень з невизначеним статусом Д. Гелденх'юса, дослідника Йоганнесбурзького університету (ПАР). Він, зокрема, запропонував називати такі утворення «суперечливими державами» («contested states») [157, с. 7].

Такої ж думки дотримується ще один зарубіжний вчений, а саме професор Дж. Кер-Ліндсей. Він використовує термін «суперечливі держави» у своїй праці «Зовнішня політика зворотної сецесії: превентивне визнання суперечливих держав» [177, с. 122].

Дж. Робертс у своїх працях теж неодноразово використовує дещо схожий термін, зокрема, т.зв. «суперечлива земля» («contested land») [221, с. 75].

Західні вчені Т. Банчелі та Б. Бертманн використовують термін «де-факто держави», а також, у своїй праці «Де-факто держави: пошуки незалежності» вводять таке поняття, як «нація в очікуванні» («nation in waiting») [132, с. 196].

Американська дослідниця Н. Касперсен [139, 140 с. 9] та норвежський дослідник П. Колстo [185, 186] використовують термін «квазідержави» («quasi-states»).

Все вищезазначене підтверджує той факт, що в науковій літературі не існує єдності з приводу термінології щодо держав/державоподібних утворень з невизначеним статусом.

В цілому існує низка і досить екзотичних дефініцій феномену невизнаних держав, серед яких можна зустріти навіть таку, як «nоnstate states», що в буквальному перекладі означає «недержавні держави». До деяких держав/державоподібних утворень з невизначеним статусом застосовується назва - «ефемерні держави». Вона використовується для позначення держав, що існували нетривалий час. Західний дослідник Х. Герарі до таких держав відносить Сомаліленд (26 червня - 1 липня 1960, 5 днів), Федерацію Малі (20 червня - 20 серпня 1960 р., 2 місяці), незалежний Занзібар (10 грудня 1963 - 26 квітень 1964 р., 4,5 місяця) і Республіку Танганьїка (9 грудня 1961 - 26 квітень 1964 р., 2,5 роки) до утворення Танзанії, Об'єднану Арабську Республіку (1 лютого 1958 р. - 28 вересень 1961 р., 2,5 роки) тощо [159, с. 419-432].

Наявність подібної сукупності термінів лише ускладнює дослідження та врегулювання проблем держав/державоподібних утворень з невизначеним статусом. Такої точки зору, зокрема, дотримується і відомий російський вчений А.Г. Большаков. На його думку, ситуація може вирішитись шляхом відбору невеликої кількості академічних термінів, які можуть бути імплементовані на практиці або в рамках академічних та емпіричних підходів [11, с.187].

Аналізуючи дане явище, перш за все, варто акцентувати увагу на тому, як правильно категоризувати політичні утворення з невизначеним статусом: «державні утворення», «держави» чи «країни»? Слід наголосити на тому, що тут не може йти мови про такі терміни, як «сецесійний регіон» («secessionist region»), «від'єднана територія» («breakaway territory»), «самопроголошене утворення» («self-proclaimed entity»), «сепаратистський режим» («separatist regime»), «сецесійна влада» («secessionist authorities»). Це викликано тим, що термінологія повинна виступати допоміжним інструментом, який акцентує увагу на основному векторі новостворених держав/державоподібних утворень, тобто на міжнародному визнанні повноцінними суб'єктами міжнародних відносин. Про це досить влучно висловився знавець проблем невизнаних держав, російський вчений М. Добронравін. Погоджуючись із багатьма положеннями, висловленими згаданим вченим, дисертант вважає, що вищеперераховані терміни підкреслюють лише незаконний характер таких утворень, а це вже є виявом необ'єктивності [44, с. 8]. Майже єдиними, хто трактує їх, як залежні території, є естонські політологи: Ейкі Берг та Рауль Тоомла, обґрунтовуючи доцільність введення терміну «суверенні, але залежні території» («sovereign yet dependent territories») [133, с. 29].

Використання подібного роду термінів, на нашу думку, є дещо суперечливим, і тому пропонуємо вдаватись до більш чіткого розмежування понять «державне утворення» («state entity») та «держава» («state»), оскільки в цьому питанні немає єдності ані серед вітчизняних, ані серед зарубіжних вчених.

Як зазначено у тлумачному словнику: «державними утвореннями» називають певні території, які володіють особливими рисами і мають вищий статус ніж адміністративно-територіальна одиниця [105]. Іншими словами, вони володіють майже усіма ознаками держави за відсутності однієї чи кількох ознак, зокрема таких, як державна влада, законодавча база і т.д.

Звернемо увагу, що використання терміну «утворення» не завжди коректне у випадках, коли подібні державні утворення, що проголосили свою незалежність, володіють усіма ознаками держави (тобто вони є вищими на щабель за автономію, округ і т.п.). Таким чином, є всі підстави відносити до державних утворень ті об'єкти, які проголосили свою незалежність, але володіють не усіма ознаками держави. Проте, дисертант задля уникнення плутанини через будову слова (державне утворення - утворення, що виникло в державі і ним регулюється, зокрема державне підприємство) пропонує використовувати термін «державоподібні утворення». Він точно характеризує подібні утворення, як такі, що лише схожі на державу.

Варто також більш детально проаналізувати поняття «країна» та «держава», тому що їх іноді помилково вважають синонімами. Насправді, їх можна назвати близькими за значенням термінами, але ні в якому разі не синонімами. Термін «країна» (якщо розглядати його морфологічну будову) - від слова «край», тобто це територія з певними кордонами, на якій проживає населення, а також та, яка має економічну та політичну відокремленість. Хоча, інколи країна, маючи державний суверенітет, може перебувати під владою іншої держави. Сьогодні таких феноменів не існує, але в історії були подібні випадки. Одним з прикладів тут може бути колишня Австро-Угорська імперія, до складу якої входили десятки різних залежних країн.

Загальновизнано, що поняття «держава» є не стільки територією, скільки структурою управління населенням. Державу легко визначити за двома важливими ознаками: наявності спеціального механізму здійснення влади та системи законів і різних правових норм. Тобто країна може бути державою, маючи свій власний суверенітет, і перебуваючи під владою іншої держави. Зокрема, держава завжди суверенна та самостійна. Уточнюючи та розкриваючи сутність поняття «держава», зазначимо формальні ознаки суверенної держави, що були закріплені в конвенції Монтевідео (1933 р.). Згідно цієї конвенції, «держава повинна володіти:

1) постійним населенням;

2) певною територією;

3) мати уряд;

4) здатністю вступати у відносини з іншими державами» [144].

Таким чином, найкоректнішим позначенням новостворених держав, що вже проголосили незалежність і мають усі (дисертант наголошує усі) ознаки державності є держава.

На нашу думку, при дослідженні феномену невизнаних держав слід виходити з того, що найбільш точними тут виступають терміни: «самопроголошені держави», «де-факто держави», «квазідержави» та «невизнані держави». Зазначені поняття варті окремого спеціального аналізу.

Самопроголошена держава (за визначенням С.М. Маркедонова) - це держава, яка сама себе проголосила і змогла створити повноцінні інститути влади та організувати ефективний контроль над позначеною в якості «своєї» територією [76, с. 39].

З точки зору автора даного дисертаційного дослідження, самопроголошена держава - це політико-територіальне утворення, яке самостійно себе проголосило, але ще не встигло отримати визнання [29, с. 21]. Етап, коли державу вважають «самопроголошеною» пройшли всі незалежні, невизнані та частково визнані держави. На сучасному етапі не існує прецеденту, коли незалежність була проголошена третьою стороною, а не новою державою/державоподібним утворенням. Подібне явище існувало і раніше, але, як таке, не використовувалось. Як приклад, самопроголошеними були колись Нідерланди (від проголошення незалежності в 1581 р. до визнання в 1648 р. минуло 77 років), США (проголосили незалежність в 1776 р., а були визнаними в 1783 р., тобто минуло 7 років) та інші. Тут, варто наголосити, що процес визнання був поступовим, зокрема США першими визнала Великобританія (1783 р.), через 12 років другою країною, що визнала США була Іспанія.

Показово, що значна частина революцій і переворотів супроводжувалася самопроголошенням нової держави в колишніх кордонах: так утворювалися Китайська Народна Республіка (1949 р.), Лівійська Арабська Республіка (1969), Кхмерська республіка (1970 р.), Демократична Кампучія (1975 р.) та Народна республіка Кампучія (1979 р.). Парадоксально, але в історії траплялися випадки, коли після проголошення незалежності, суттєвих дій на шляху до державотворення не відбувалось, наприклад Ісламська Республіка Вазиристан, Талиш-Муганська республіка тощо. У таких випадках це призводило або до зникнення нової держави/державоподібного утворення, або до її абсолютної ізоляції.

Поняття «самопроголошена держава» є досить загальним тому, що будь-яка держава сама себе проголошує суверенною, незалежною від інших держав. Аналізуючи вищенаведене, слід погодитись з визначенням С.М. Маркедонова і зробити висновок, що даним терміном коректніше позначати період, починаючи від проголошення державою незалежності, до того часу, доки її визнають або не визнають інші держави. Практично тут йдеться про те, що термін «самопроголошена держава» - це один з етапів, зокрема початковий етап державотворчого процесу.

Наприкінці 1990-х років, з'явилась ціла низка нових концептів стосовно феномену невизнаних держав. Одним із них є термін «де-факто держави», введений американським вченим С. Пеггом [211] у своїх дослідженнях Еритреї, проголошенні незалежностей Північного Кіпру, Сомаліленду та Таміл-Іламу.

Де-факто держави - це термін, яким позначають державу, яка має всі ознаки держави, прагне до конституційної незалежності, проте не має правового статусу на міжнародній арені. На думку російського вченого С.М. Маркедонова, для позначення державоподібних утворень з невизначеним статусом найбільш коректним є саме термін «держави де-факто» [76]. Цієї ж точки зору дотримується і професор С. Пегг. За словами останнього, держава де-факто - це утворення, яке з одного боку виникло в результаті фактичної сецесії і «здатне надавати повний спектр державних послуг населенню», а з іншого - «прагне до міжнародного визнання в якості суверенної держави, але не може його отримати і залишається нелегітимним в очах світового співтовариства» [213]. Цікавою особливістю визначення С. Пегга є його акцент на сецесії в якості основної динамічної причини, що передує появі де-факто держави, а не критеріям статусу в міжнародному праві, які проходять паралельно в його аналізі, як підкріплення концепції «сецеоністського утворення».

У своїй статті «Переваги етнічної війни: Розуміння невизнаних держав Євразії» британський вчений Ч. Кінг згадує: «невизнані держави», «де-факто держави», «незалежні державоподібні утворення», «невизнані режими», «таємне державне будівництво» та безліч інших концептуальних форм [180]. Аналіз здійснений Ч. Кінгом надає стислу основу для розуміння виникнення нових держав/державоподібних утворень, визнавши такі, як: континуумний стан слабкості, зовнішню підтримку, культурну легітимацію, міжнародних посередників, в якості потужної динаміки навколишньої еволюції невизнаних держав на пострадянському просторі [180, с. 535]. Погоджуючись із багатьма положеннями Ч. Кінга, дисертант вважає, що попри це, вчений все ж не ввів нових теоретичних і концептуальних абстракцій до поняття «невизнана держава». Він лише підкреслив доцільні стратегії, переслідувані збройними угрупованнями та іншими суб'єктами, що діють в рамках цих утворень, а також «комплекс економічних стимулів» як такий [180, с. 524], який витримав конфлікт і, як наслідок, дав можливість державному будівництву та політичній економіці де-факто незалежності з'явитися у випадках Абхазії, Нагірного Карабаху, Південної Осетії та Придністров'я.

У праці Д. Лінча «Залучення євразійських сепаратистських держав» також зустрічаються терміни «де-факто держави» та «сепаратистські держави», які використовуються поперемінно [193, c. 13, c. 41]. Вчений дослідив широкий спектр екзистенціальних проблем відносно пострадянських невизнаних держав і конфліктів, із яких вони виникли, а також майбутнього діалогу, який вони можуть мати з міжнародним співтовариством.

Концепція де-факто держав набула ще більш високого рівня всезагальності, особливо після виходу праці дослідників Т. Бахчелі, В. Бертмана та Г. Сребміка під назвою «Держави де-факто: Пошуки незалежності». В ній представлені різноманітні матеріали щодо конкретних випадків невизнаних держав [131, с. 246].

Зауважимо, що у працях російських дослідників поняття «де-факто держав» використовується досить рідко. Згадки про «держави де-факто» можна зустріти лише в працях історика М.А. Колерова [60] та політолога М.В. Ільїна [51]. Тим часом, чи не єдиним дослідником, який активно пропагує впровадження даного терміна в науковий та побутовий лексикон, є вже згадуваний вчений С.М. Маркедонов [76].

Дещо іншої думки дотримується автор даного дисертаційного дослідження, який вважає, що термін «де-факто держави» або «держави де-факто» не повністю відображає всю сутність об'єктів, що не визнаються. У зв'язку з цим, приходимо до висновку, що він повинен слугувати додатковим терміном для позначення наявності чи відсутності дипломатичних відносин даного об'єкту з іншими державами.

Надзвичайно актуальним нині є термін квазідержава, яким позначають утворення, що має лише певні ознаки держави, але не є таким в загальному сенсі цього слова [89, с. 125]. Єдиного загальновизнаного визначення і тлумачення цього терміну (як і в попередніх випадках) не існує. Досить часто у сучасній науковій літературі об'єкти з невизначеним статусом називають «квазідержавами», тобто несправжніми державами. На слушну думку американського політолога Р. Джексона, квазідержава - це така держава, що визнана на міжнародному рівні, проте не контролює повністю своєї території. Він називає їх формально суверенними державами 3-го світу (маючи на увазі країни Африки) [173, с. 206]. Російський вчений Л.О. Бердегулова теж активно використовує термін «квазідержави», під яким визначає політично-територіальне утворення, яке, володіючи усіма ознаками державності, в той же час не має міжнародно-правового визнання [6, с. 8].

Російський дослідник В.А. Колосов у статті, написаній у співавторстві з американським географом Дж. О'Локліном, дає наступне визначення терміну «квазідержава» - «це утворення, що проголосило свою незалежність, має всі ознаки держави, проте має малі шанси на визнання». Крім того, він зазначає, що немає принципових відмінностей між «псевдодержавами» і «квазідержавами», але все ж це і не синонімічні поняття [184, с. 152].

На нашу думку, у випадках, що стосуються державоподібних утворень з невизначеним статусом, використання терміну «квазідержава» є цілком правомірним. З одного боку, в деяких випадках самопроголошені державоподібні утворення теж не контролюють свою територію або контроль встановлюється на нетривалий період. Однак, з іншого боку, даний термін не буде об'єктивним для тих об'єктів, що мають всі ознаки державності, тобто є повноцінною державою, а не державоподібним утворенням. Таким чином, коректність даного поняття дещо дуалістична.

Досить слушною є теза відомої британської вченої Н. Касперсен, про те, що існує багато рухів та імпульсів для створення нових держав і пов'язано це з низкою етнополітичних рухів за відокремлення (і зацікавлених груп всередині цих рухів). Їм вдалося повністю повернути суверенний простір(тори), в рамках якого вони проживають, щоб створити нові де-юре суверенні батьківщини або повністю визнані держави [140, с. 15]. Дійсно, аргумент, що більшість нових держав, які утворилися за останні тридцять років були побічним продуктом фрагментації і більш широким процесом територіального перегляду в міжнародній системі, а не сецесією залишається переконливим, незалежно від імпульсу, який побудував т.зв. підхід «держави лише за назвою». Тут, варто навести слова колишнього генерального секретаря ООН Бутроса-Галі, який зауважив: «якщо кожна етнічна, релігійна чи мовна група бажатиме створити свою власну державу, то не буде меж процесам фрагментації, буде порушено міжнародну безпеку…» [212, c.18].

Стаття П. Колсто «Стійкість і майбутнє невизнаних квазідержав» вміло втілює в собі узгоджені спроби вирішити проблему понятійно-категоріального апарату. П. Колсто стверджує, що термін «квазідержави», який вперше був використаний американським вченим Р. Джексоном [172] для опису держав, які не змогли розробити необхідні інфраструктурні можливості для роботи в якості держав із міжнародним визнанням, повинно бути збережено. Його аналіз включає положення, про те, що «якщо будь-яке з невизнаних квазідержав в сучасному світі отримає міжнародне визнання, то більшість з них буде в кінцевому підсумку не, як «нормальні» або повноцінні держави, а замість того перетворяться на визнані квазідержави [186, с. 725].

Однак, залишається завдання знайти нові концептуальні засоби, з метою розуміння результатів інших, відмінних від державності, які змінюють існуючі про них поняття.

Невизнана держава - утворення, яке володіючи усіма ознаками держави (населення, контроль над територією, система права та управління, фактичний суверенітет), в той же час немає повного чи часткового дипломатичного визнання і таким чином, не може де-юре виступати в якості суб'єкта міжнародних відносин.

Досить коректним, як з наукової, так і з юридичної точки зору, є формулювання запропоноване А.Г. Большаковим: «невизнаним може бути названо державне утворення, яке позбавлене міжнародної правосуб'єктності, але володіє всіма іншими ознаками державності» [9, с. 83].

Термін «невизнана держава», найчастіше використовується в дослідженнях з міжнародного права. Зокрема, поняття «невизнана держава» в своїх працях використовують Камітака Мацузато [197] та Ніна Касперсен. У проекті Н. Касперсен, присвяченому невизнаним державам («The Politics of Unrecognized States: Democratization, Self-Determination and Contested Identities»), було запропоновано наступне визначення: «Невизнані держави - це місця (places), які не існують в міжнародних відносинах; вони досягли незалежності де-факто - досить часто військовим шляхом, - але не змогли досягти міжнародного визнання або їх визнають лише кілька держав» [139].

На думку дисертанта, невизнана держава - це держава, яка пройшла повний процес свого становлення і володіє усіма її ознаками, окрім міжнародно-правового визнання. Все вищезазначене свідчить про те, що саме термін «невизнана держава» є найбільш влучним та коректним щодо державоподібних утворень з невизначеним статусом. Але автор даного дисертаційного дослідження ще раз наголошує, що термін «невизнане державоподібне утворення» теж має право на існування, щоправда у випадках, коли йде мова про об'єкт, який немає кількох ознак державності, в тому числі і міжнародного визнання.

Поняття «невизнана держава», на нашу думку, є більш адекватним при позначенні реальних феноменів, ніж широко використовувані терміни: «квазідержава», «самопроголошена держава», «де факто держава». Останні мають, швидше, емоційне наповнення і вказують на одну із суттєвих ознак держави: подібність до держави («квазідержава»), самопроголошення («самопроголошена держава»), встановлення дипломатичних відносин («де факто держава»). Слід погодитись з позицією російського дослідника В.С. Овчинського, що термін «невизнані держави» свідчить про перебування території на перехідній стадії формування державності: отримання визнання або його відсутність [87].

Деякі дослідники цієї проблеми з Придністров'я, аналізуючи термінологічно-понятійний апарат, пропонують використовувати поняття «самовизначена держава» (рос. мовою - «самоопределившееся государство»). З одного боку, це поняття має право на існування, але з іншого боку - воно перефразовує давно існуючий - «самопроголошені держави» і те, що таке утворення самовизначилось не вказує на його головну рису: відсутність визнання міжнародною спільною.

Вартий згадки той факт, що переважна більшість науковців поділяють невизнані держави на кілька типів. Наведемо стислу типологію держав, запропоновану на інформаційно-аналітичному порталі «Геополітика» і представлену у вигляді схеми створеної дисертантом (схема 2) [19].

Схема.2. Типологія невизнаних держав з прикладами (розробка дисертанта на підставі [19])

У сучасній відповідній науковій літературі невизнані держави поділяються на три групи, а саме: 1) частково визнані держави, 2) невизнані держави та 3) частково невизнані держави. На думку дисертанта, ця типологія має право на існування, але все ж не ідеальна. Проте, вона чітко демонструє, що деякі держави (члени ООН) можуть з легкістю існувати і без визнання, що стосується, насамперед, Китайської Народної Республіки. Будучи лише частково визнаною та не визнаною деякими державами вона досить ефективно розвиває свою економіку та успішно продовжує свою міжнародну діяльність.

Отже, поява нових держав/державоподібних утворень викликана не стільки низкою загальновідомих причин (розпад західних імперій та СРСР) скільки неурегульованістю політико-правового поля визнання/невизнання новоутворених держав та проведення політики «подвійних стандартів» і «заморожування» конфліктів. Тут слід звернути увагу на те, що частина невизнаних держав постійно перестає існувати. Причинами цього процесу є, по-перше, отримання міжнародного визнання, а по-друге, через відсутність перспектив подальшого існування та припинення підтримки державою-патроном, що поступово призводить до їх забуття.

Існують підстави вважати, що міжнародне співтовариство лише зацікавлене у ще більшій появі нових невизнаних держав. Так, наприклад у 2010 році Міжнародний суд ООН в консультативному висновку щодо проголошення незалежності Косово заявив, що одностороннє проголошення незалежності не порушує міжнародного права. І, з одного боку, це правильне рішення, проте, з іншого, можна побачити всю абсурдність в ситуації коли, нібито виконуючи всі норми, можна провести референдум і проголосити створення нової держави.

Слушну думку з приводу парадоксальності деяких аспектів стосовно феномену невизнаних держав висловила Н. Касперсен, стверджуючи, що невизнані держави - це аномальні особливості міжнародної системи та міжнародного співтовариства [139, с. 11]. Йдеться, зокрема, про те, що вони є досить незрозумілими і їх незрозумілість створює низку проблем для міжнародної системи і тих, хто її вивчає. Вони незрозумілі з точки зору їх самого існування, як просторових утворень у світі вже повністю поділеному на держави та впорядкованому міжнародними кордонами. Як зазначає Н. Касперсен, досить незрозумілим також є незручність зіставлення невизнаних держав разом, або якщо точніше висловитися, «над» чи «під» поняттями «визнані держави», у розумінні суверенітету. У визначенні поняття та теорії незалежних держав чітко з'ясовується «спеціально створена дволикість». Наприклад, це може призвести до ще більшого плюралізму типологій держав, зокрема, невизнаних держав. Нагадаємо, що в політичній та юридичній науках існує низка типологій держав. Це дало підстави деяким дослідникам вивести не лише умови для появи нової держави, а й, відповідно, визначити нові типи держав. Слід зауважити, що певна невизначеність та плутанина існує не лише з поміж тотожних термінів, а й в середині типологій та класифікацій невизнаних держав [139, c. 22]. Зокрема, британський вчений Ч. Тіллі виділив дві необхідні умови для виникнення нової держави: це «здатність держави відстежувати, обмежувати і контролювати ресурси (включаючи культурні) в межах власної території» та готовність інших держав погодитися з правом даної держави регулювати зазначені сфери [238, с. 132]. Іншими словами, держава має володіти спроможністю, яка характеризує внутрішній розвиток соціуму, і статусністю (міжнародне визнання), що дає можливість визначити місце цієї держави у міжнародній системі.

Серед дослідників, які займались систематизацією типів невизнаних держав, необхідно виокремити вже згадуваних естонських вчених Е. Берга і Р. Тоомла, російських - А.Г. Большакова, Д.Г. Ніколаєва, а також низки американських дослідників з програми картографування глобальних загроз («Mapping Global Insecurity»).

Суттєвий внесок у розвиток класифікації невизнаних держав зробив російський вчений Д.Г. Ніколаєв. Він пропонує поділяти невизнані держави на: 1) «держави, що не мають визнання і частково визнані»; 2) «держави, утворені шляхом реалізації права на самовизначення, утворені з інших підстав та утворені на території держав, що не відбулися» (схема 3) [85, с. 28].

Схема 3. Класифікація невизнаних держав за Ніколаєвим (розробка дисертанта на підставі [85])

Однією із найцікавіших з теоретичної точки зору типологій можна зазначити типологізацією А.Г. Большакова, ключовим критерієм якої виступає ступінь контролю над територією. Згідно з цим критерієм вчений виділяє чотири ідеальних типи невизнаних держав: 1) з повним контролем своєї території (Вазиристан, Придністров'я, Сомаліленд, Північний Кіпр); 2) з частковим контролем (Абхазія, Нагірний Карабах, Таміл Ілам, Південна Осетія); 3) під протекторатом міжнародного співтовариства (Косово); 4) «квазідержави, що контролюють анклави компактного розселення своєї етнічної групи» (Курдистан) (схема 4) [9, с. 83].

Схема 4. Класифікація невизнаних держав за А.Г. Большаковим (розробка дисертанта на підставі [9])

На наш погляд більш зручну і оригінальну типологізацію запропонували естонські вчені Е. Берг і Р. Тоомла. Вони розміщують невизнані держави за шкалою рівня їх відкритості та інтеграції в міжнародне співтовариство, використовуючи запропонований ними «індекс нормалізації» («normalization index»). На основі даної типологізації було запропоновано авторську схему 5.

Схема 5. Класифікація невизнаних держав за Е. Бергі та Р. Тоомла (розробка дисертанта на підставі [133])

Вчені виділяють такі типи: заперечення (negation), бойкот (boycott), терпимість (toleration) або квазівизнання (quasi-recognition). На думку цих вчених Тайвань і Косово, наприклад, перебувають на рівні «квазівизнання», Північний Кіпр - «терпимості», всі інші аналізовані ними випадки (Абхазія, Придністров'я, Сомаліленд, Нагірний Карабах) на рівні «бойкоту». Окрім того, жодна з досліджених невизнаних держав не знаходиться на рівні заперечення («negation») з точки зору міжнародного співтовариства [133, с. 35].

Заслуговує на увагу більш чітка типологія невизнаних держав та інших територій, яка була запропонована в рамках американської програми картографування глобальних загроз («Mapping Global Insecurity»). В ній систематизація обґрунтовується за ступенем контролю території (є/відсутність) та рівнем визнання (визнані/невизнані). При цьому найбільш небезпечні території були визначені, як «чорні плями» (black spots). За визначенням дослідника Б. Станіславскі, «чорні плями являють собою території (на яких діють і транснаціональна організована злочинність, і терористи), які часто перетворюються на кримінально-терористичні утворення («criminal-terrorist entities»)». Інші потенційно небезпечні території - це «типу держави» («as if states»), утворення, які визнані, як держави міжнародним співтовариством і володіють зовнішніми ознаками держав, але по суті не мають ефективного внутрішнього контролю над територією». А також «майже держави» («almost states»), «утворення, що не визнані як держави, але де-факто діють як держави і мають ефективний внутрішній контроль над територією» [29].

Отже, є всі підстави стверджувати, що багатоманітність категорій та типологій вимагають цілісної концептуалізації, уніфікації та систематизації. Погоджуючись із багатьма наведеними вище положеннями, дисертант звертає особливу увагу на можливій умовності запропонованих типологій (наприклад, деякі випадки невизнаних держав одразу можна віднести до кількох типів). Водночас слід зауважити, що жодна з них взята окремо не дає повного і всебічного уявлення про сутність та характер невизнаних держав.

Дисертант, виходячи з того факту, що нині у світі існує 195 визнаних держав, з них 193 - члени ООН, пропонує власну класифікацію невизнаних держав/державоподібних утворень:

- по-перше, для узагальненого позначення використовувати категорію, термін і поняття «державоподібні утворення з невизначеним статусом»;

- по-друге, щодо держави, яка щойно проголосила свою незалежність, використовувати термін і поняття «самопроголошена держава» (якщо вона володіє усіма ознаками державності) або «самопроголошене державоподібне утворення» (якщо відсутня хоча б однака ознака державності) до того часу доки якась інша визнана держава визнає/не визнає її;

- по-третє, називати «невизнаною державою» (якщо вона володіє усіма ознаками державності) або «невизнаним державоподібним утворенням» (якщо відсутня хоч одна ознака державності) державу, яка з моменту проголошення про відокремлення та незалежність отримала визнання менше ніж третиною від загальної кількості визнаних держав;

- по-четверте, державу, яку визнала більше ніж третина визнаних держав, вважати «частково визнаною», а державу, яка визнається більше ніж половиною визнаних держав, називати «повністю визнаною».

Задля унаочнення, проілюструємо це на конкретних прикладах у вигляді складеної дисертантом таблиці (додаток Б).

Дана спроба вирішення термінологічної плутанини, яка склалася в процесі вивчення феномену невизнаних держав, демонстративно збалансовувала численні існуючі умови, які раніше використовувалися для характеристики цього явища. Дослідження феномену невизнаних держав розвивається в основному в рамках вузької спеціалізації, переходячи від одного випадку до іншого, так і не пропонуючи понятійно-категоріального консенсусу, спрямованого на фільтрацію (або стандартизацію) дефініцій, які виникли в науковій літературі. Дійсно, проблема дещо глибша, ніж просто використання низки неточних термінів. Концептуалізм, що міститься в науковій літературі, здається, працював поступово, далеко від стандартних позначень, в результаті чого масштаб термінологічної плутанини зберігся до теперішнього часу. Одне з двох, або цей результат відбиває дисциплінарну відстань, або відсутність дискусії і дебатів між фахівцями-практиками, які займаються вивченням проблем невизнаних держав.

Підбиваючи підсумок проведеного у даному підпункті дослідження, на думку дисертанта, слід ще раз наголосити на актуальності аналізу даної проблематики та зазначити, що: по-перше, на жаль у вітчизняній та західній політичній науці відсутня єдина загальновизнана дефініція щодо позначення новостворених держав/державоподібних утворень з невизначеним статусом. По-друге, варто зазначити, що на відміну від багатьох західних колег, російські фахівці підійшли до вивчення проблем невизнаних держав більш системно і комплексно, що засвідчує низка наукових праць, присвячених темі невизнаних держав та етнополітичних конфліктів навколо них. Однак, наявна кількість досліджень лише загострює політологічний дискурс щодо дефініції «невизнана держава». Отже, залишається чимало проблем, пов'язаних з понятійно-категоріальним апаратом стосовно невизнаних держав/державоподібних утворень та їх класифікацій, які потребують подальших досліджень.

1.3 Теоретико-методологічні засади дослідження невизнаних держав