Політико-правові засади застосування політичних технологій у виборчому процесі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Тема:

Політико-правові засади застосування політичних технологій у виборчому процесі

Жиган Дмитро Федорович

Науковий керівник - Кресіна І.О.,

Д.політ.н., професор,

член-кор. НАПрН України

Київ - 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

1.1 Поняття, функції та структура політичних технологій

1.2 Форми, напрями та етапи застосування політичних технологій у виборчому процесі

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Політичні технології як феномен політичного життя

2.1 Особливості еволюції політичних технологій

2.2 Політичні технології як маніпулятивний феномен політичного процесу

2.3 Пропаганда як маніпулятивна політична технологія

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Політичні технології у виборних кампаніях як об'єкт правового регулювання: вітчизняний та зарубіжний досвід

3.1 Зарубіжний досвід регулювання політичних технологій як елемента виборчого процесу

3.2 Особливості політико-правового регулювання агітації як елемента політичних технологій у виборчому процесі

3.3 Адміністративний ресурс як політична технологія: основні форми застосування

Висновки до розділу 3

Розділ 4. Шляхи вдосконалення політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі

4.1 Виявлення некоректних політичних технологій як фактор стабілізації виборчого процесу

4.2 Дерегуляція (лібералізація) виборчого процесу як демократичний механізм протидії некоректним політичним технологіям

Висновки до розділу 4

ВИСНОВКИ

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи до дослідження політичних технологій як феномена політичного життя та визначити місце і роль політичних технологій у виборчому процесі;

- запропонувати авторське визначення політичних технологій, концептулізувати феномен політичних технологій як чинника трансформації політичних процесів;

- проаналізувати еволюцію політичних технологій, передумови їх виникнення, етапи формування та взаємозв'язок з розвитком соціально-політичних феноменів;

- класифікувати політичні технології, визначити етапи, функції та напрями їх застосування, встановити взаємозв'язок понять «виборчі технології» та «політичні технології»;

- дослідити маніпулятивну складову політичних технологій, зокрема явище пропаганди, та визначити її основні різновиди;

- визначити модель політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі в Україні та розробити практичні рекомендації щодо її вдосконалення;

- виявити взаємозалежність/кореляцію між застосовуваними політичними технологіями та політичною свідомістю громадян, їх політичною поведінкою, електоральними результатами, особливостями політичної ситуації.

Об'єктом дослідження є політичні технології.

Предметом дослідження є політико-правові засади застосування політичних технологій у виборчому процесі.

Методи дослідження. Особливості визначеної проблематики зумовили комплексне поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Системний метод дав змогу розглянути політичні технології як систему взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей. Використання структурно-функціонального методу допомогло визначити роль та функції політичних технологій у виборчому процесі, становленні політичної і правової культури громадян, утвердженні інститутів громадянського суспільства. Порівняльний метод було застосовано для вивчення зарубіжного досвіду правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі, визначення можливостей імплементації цього досвіду в Україні. Історичний метод сприяв виявленню еволюції політичних технологій, їх впливу на перебіг та особливості політичних процесів, і зокрема виборних кампаній на різних етапах. Прогностичний метод дав змогу сформулювати рекомендації щодо шляхів удосконалення виборчого законодавства в Україні, подальшої демократизації та прозорості виборних кампаній.

Для з'ясування особливостей електоральної поведінки та психологічних аспектів поведінки виборців під впливом політичних технологій використовувалися метод аналізу конкретного випадку, контент-аналіз, інтент-аналіз, метод моделювання, мережевий метод тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному дослідженні політико-правових засад застосування політичних технологій у виборчому процесі.

Уперше:

- запропоновано авторське визначення політичних технологій як системи взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей, зокрема послідовної трансформації політичної сфери, іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання влади, політичного впливу;

- виявлено, що можливості для застосування політичних технологій передбачені у виборчому законодавстві. У виборчих кодексах практично всіх країн світу закладені юридичні колізії, багатозначність різних положень, що дає більш впливовим політичним силам перевагу над менш впливовими, владних політичних сил - над опозиційними;

- доведено, що жорсткість та надмірне державне регулювання політико-правового застосування політичних технологій у виборчому процесі зумовлює тенденцію перманентної нестабільності політичної легітимності, є перешкодою розвитку громадянського суспільства, демократичних інститутів. Ця тенденція продемонстрована аналізом використання адміністративного ресурсу під час виборів в Україні;

- показано, що вдосконалення моделі політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі має відбуватися в напрямку зменшення регуляторного тиску на виборчий процес, передачі функцій регулювання й контролю громадянському суспільству та запровадження повноцінної конкуренції;

удосконалено:

- класифікацію політичних технологій за критерієм законності на: білі (законні); чорні (незаконні); сірі (напівзаконні); за критерієм їх сприйняття громадською думкою - коректні та некоректні;

- періодизацію застосування політичних технологій у виборчому процесі: 1) підготовчий етап; 2) юстиційний; 3) основна (офіційна) політична кампанія; 4) інтенсивний інформаційний удар; 5) день прийняття політичних рішень (голосування); 6) етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), захисту власних результатів політичної кампанії. Періодизацію доповнено двома останніми етапами, які передбачають використання специфічних політичних технологій;

- визначення політичного маніпулювання як складової політичних технологій, різновид політичного впливу на громадську думку та поведінку громадян з метою їх спрямування в необхідному для маніпулятора напрямку;

- систематизацію етапів розвитку політичних технологій: 1) релігійний, 2) юстиційний, 3) військовий, 4) економічний, 5) інформаційний. Україну позиціоновано між четвертим і п'ятим етапами розвитку політичних технологій;

отримали подальший розвиток:

- аргументація місця та ролі політичних технологій у політичному процесі, зокрема виборчому. Як складне, багатовимірне, багатоаспектне політичне явище, яке відіграє важливу роль у становленні політичних інститутів, вони активно впливають на формування складу виборних органів влади;

- детермінація політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі, що залежить від багатьох факторів: національного законодавства, зокрема виборчого, політичної культури, рівня соціально-економічного розвитку, стану громадянського суспільства;

- розмежування понять «політичні технології» та «виборчі технології». Перше з них набагато ширше і включає виборчі технології як складову. Основним завданням політичних технологій є завоювання й утримання влади, а виборчих технологій - підготовка, проведення та здобуття перемоги на виборах;

- визначення політичної пропаганди як політичної технології, що є повноцінною, незалежною складовою виборних кампаній, як системи заходів інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість в інтересах досягнення політичних цілей певних політичних партій і/або лідерів. Спростовано розмежування понять пропаганди та зв'язків з громадськістю (PR), пропаганди і контрпропаганди.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні висновки дослідження та рекомендації сприятимуть подальшому осмисленню цього феномена, можуть бути використані на рівні окремих навчальних програм, спеціальних курсів та навчальних дисциплін у вищій школі, у підготовці навчальних посібників та підручників.

Апробація результатів дослідження

Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладено в наукових доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: всеукраїнському круглому столі «Регіональна політика і децентралізація влади в Україні в контексті євроінтеграційних процесів» (Київ, 26 травня 2015 р.; тези опубліковано); міжнародному круглому столі «Політичні партії і вибори в Україні» (Київ, 26 червня 2015 р.; тези опубліковано) та ін.

Публікації

За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 публікацій, у тому числі 5 статей у фахових виданнях з політичних наук, 1 стаття - у зарубіжному фаховому виданні, 2 тези доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (135 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, із них список використаних джерел - 15 сторінок.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження політичних технологій

1.1 Поняття, функції та структура політичних технологій

Політичні технології відіграють важливу роль у формуванні політичних процесів та інститутів зокрема, а також в політичній сфері суспільства загалом. Політичні технології - це феномен політичного життя суспільства. Розвиток та вдосконалення політичних технологій триває і нині. Але існує проблема легітимності використання політичних технологій, обумовлена чималою кількістю правових прогалин, що призводить до нерегульованості їх застосування в політичній сфері. Конструктивну роль в політичній сфері має відігравати громадський контроль та, зокрема, політичне і правове регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі. Для підвищення ефективності дії цих політико-правових механізмів потрібно детальніше дослідити політичні технології, особливості їх застосування в політиці. Розпочнемо з теоретико-методологічних засад дослідження політичних технологій.

Важливість політичних технологій, на наш погляд, обумовлена тим, що в ході політичної боротьби, зокрема в ході виборів, формуються центральні, регіональні та місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування, що, у свою чергу, впливає на склад і діяльність парламенту, уряду, призначення суддів тощо. Тому від якості проведення виборчої кампанії залежить ефективність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади як на загальнонаціональному, так і регіональному рівні.

Особливо складною у досліджуваному контексті є проблема політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі, а також політичної волі на правові обмеження використання політичних технологій, зокрема в такий складний для суспільства період, як виборча кампанія. Адже використання політичних технологій у виборчому процесі несе певні ризики для громадянського суспільства, а іноді й держави.

На сьогодні в наукових колах сформувалося розуміння актуальності цієї проблеми. Феномен політичних технологій виявлено та розпочато його дослідження. Політичні технології всебічно досліджуються науковцями - представниками різних галузей науки. Політичне явище вивчається за допомогою наукового інструментарію психології, соціології, політології, правознавства, державного управління тощо. Дослідження політичних технологій ускладнюється тим, що феномен має міждисциплінарну природу і розташований на перетині багатьох галузей науки. Основний внесок в напрацювання науково-теоретичних засад політичних технологій зробили праці вітчизняних та закордонних учених політологів, правознавців, психологів, соціологів, що досліджували політико-правові аспекти використання політичних технологій у виборчому процесі в різних ракурсах. Зокрема, загальну характеристику політичних технологій здійснили Т. Грінберг, О. Соловйов, Є. Малкін та інші. Загальне уявлення про розуміння сутності політичних технологій та їх місце у структурі демократичних соціально-політичних відносин дають праці Є. Вятра, Л. Гонсалеса, Р. Даля, Д. Істона, М. Кроз'є, Дж. С. Міля, Дж. А. Паломбара, Дж. Сарторі, Х. Томаса, С. Хантінгтона, В. Бебика, М. Малишевського, А. Пойченко та інші.

Аналіз створюваних образів кандидатів у передвиборчих кампаніях відображено у працях Т. Гітліна, Д. Грабера, Е. Дінніс, К. Джемісона, Дж. Едвардса, Д. Келлнера, Л. Кейд, Г. Копленда, К. Ленга, М. Маккінні, Е. Мікевіч, Дж. Мерріла, Б. Пінклтона, Л. Роузелл, Дж. Тедескі, С. Уейна, Р. Харта, Ч. Файерстоуна. Управлінські аспекти проведення виборів проаналізовані в дослідженнях А. Савкова, Т. Стешенко, І. Фєтєску, І. Шкурата.

Проблеми використання політичних технологій у виборчому процесі досліджують в своїх працях Б. Берельсон, Х. Годе, П. Лазарсфельд за допомогою теорії «чарівної кулі», теорії «підшкірної голки»; Е. Кац, У. Ліппман за допомогою теорії «мінімального ефекту», концепції «корисності та задоволення потреб»; Дж. Гербнер за допомогою теорії «культурації», а також К. Ващенко Г. Дебор, Л. Кочубей, Г. Почепцов, А. Філатов.

Державно-управлінські аспекти виборчого права та виборчих кампаній в Україні стали предметом досліджень Ю.Ключковського, А.Савковата та інші. Конституційно-правові аспекти виборчого права та виборчих кампаній вивчають Н. Богашева, О. Ковальчук. Питання виборчого права і виборчих кампаній в Російській Федерації висвітлювалися в працях С.Авакьяна та інші. Особливості перебігу виборчих кампаній в Україні - в працях українських дослідників - В. Бали, О. Голобуцького, Т. Голобуцької та інші. Питання маніпуляції як невід'ємної складової політичних технологій досліджували О. Мисніченко, С. Кара-Мурза, П. Лісовський та інші.

Громадська думка як об'єкт впливу політичних технологій та особливості формування і трансформації громадської думки, філософія та психологія мас аналізувалися в працях Максвел Мак-Комбс, Г. Лебона, Х. Ортеги-і-Гассета, О. Оніщенка, О. Прасюка, Г. Тарда, В. Токарева, Ракеш Шарма, В. Яценка, та інші.

Для розуміння сутності мас, публіки, натовпу, людей, їх логіки, вподобань та електоральних технологій важливе значення мають праці Н.Маккіавеллі, який вважається «батьком» політичних технологій, першим політтехнологом, засновником професії «політтехнолог», «політконсультант», а також праці А. Адлер, Г. Бейтсон, Р. Грін, Е. Канетті, Д. Карнегі, Г. Леона, Г. Тарда Х. Ортега-і-Гассет. Серед російських та вітчизняних науковців - це праці Б.Борисова, В. Васютинського, О. Єгорової-Гартман, А. Золотарьова, Ф. Іл'ясова, В. Карасьова, С. Лісовського, Є. Малкіна, О. Морозової, О. Панасюка, Г. Почепцова, Є. Сучкова, О. Чумікова та інші. Ненасильницькі політичні технології досліджені Дж. Шарпом, керований хаос як політична технологія - С. Манном, тоталітарні політичні антитехнології - Дж. Оруелом.

Велика кількість праць вказує на те, що феномен політичних технологій досліджувався широкомасштабно і всебічно, проте застосування політичних технологій в політичному житті суспільства, зокрема у виборчому процесі (як інституціоналізованої форми зміни влади в державах з правовим регулюванням зміни влади), є також багатогранним і одночасно цілісним, єдиним явищем, тоді як серед науковців його дослідження є строкатим, позбавленим системності. Незважаючи на багатоманіттям підходів і ракурсів, в українській політичній науці бракує системних, комплексних досліджень політичних технологій, політико-правових засад застосування політичних технологій у виборчому процесі, їх ролі у забезпеченні сталого розвитку держави, демократичних інститутів, зміцненні громадянського суспільства, захисту прав людини, громадянських прав та свобод.

Політичні технології - це явище політичного життя суспільства. Це поняття, зміст якого динамічно розвивається та розширюється. Тому чіткого та єдиного визначення серед науковців досі не напрацьовано. В широкому сенсі політичні технології - це система способів (злагоджених або автономних), покликаних до збільшення або збереження політичного впливу, влади тих, хто їх застосовує.

Звернувшись до етимології поняття, виявимо, що в основі терміну “політичні технології” - три грецькі поняття: 1. politike - що тлумачиться, як мистецтво управління державою(полісом), або politicas - державний діяч, державний посадовець, людина, що наділена владою; 2. tes - мистецтво, майстерність, майстер, ремесло; 3. logos - наука, вчення.

Словники технологію тлумачать як:

1. «сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій тощо» [8, c. 1245];

2. науку про “обробку та переробку матеріалів способи виготовлення продукції та сукупність прийомів, застосовуваних в різних видах діяльності» [39, c. 268];

3. «будь-який засіб переробки матеріалів, будь-то люди, інформація, або фізичні матеріали, - для отримання бажаної продукції чи послуг» [56, c. 697];

Слово "техніка" грецькою мовою означає мистецтво. При цьому далеко не будь-яка діяльність називалась мистецтвом «техне». Арістотель, наприклад, вважав, що досвід, навик - таким не є. Мистецтво - техне - це те, чому можна навчитись, що можна передати у вигляді алгоритма дій так, щоб навіть недосвідчена людина могла його відтворити. [18, c. 133]

Термін «технології» (від грец. «techne» - мистецтво, майстерність, вміння; «logos» - поняття, знання) прийшов в політику з виробництва. Технологія - це дія людини або команди людей на матеріальні об'єкти з метою зміни їх властивостей, надання нових якостей, необхідних тим, хто є замовником такої діяльності. Технологічне знання спрямовувало людину не на пояснення дійсності та її явищ, феноменів, а на обґрунтування способів, методів досягнення поставлених цілей. Останні три варіанти тлумачення поняття для аналізу політичних технологій підходять найкраще.

Таким чином, вивчення етимологічних витоків об'єкту дослідження засвідчило, що політичні технології можна означити як сукупність способів, майстерність та мистецтво послідовної трансформації державного діяча, держави (полісу), політичної сфери, громадської та ділової репутації в спосіб, що забезпечує отримання державної влади, досягнення її зростання чи збереження, а також засвоєння мистецтво управління державою, суспільною владою. Спрощено: політичні технології -. система взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей, зокрема послідовної трансформації політичної сфери, іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання влади, політичного впливу.

Термін “політичні технології” - один з найсучасніших, новітніх в політичній науці. Актуальність політичних технологій з'явилась та суттєво зросла з появою в історії явища, яке Арістотель назвав «gomo politike» - «політичної людини». Необхідність політичних технологій постала в результаті розвитку процесів демократії, перетворення її в активного учасника політичних змін в суспільстві. Виходячи з цього, політичні технології - сукупність прийомів, методів, способів, процедур, які можуть використовувати політичні суб'єкти для досягнення політичних цілей, для вирішення політичних та управлінських завдань.

Головним об'єктом впливу в політичному технологізованому процесі завжди є люди. Тому що саме люди голосують за кандидатів, створюють партії, проводять виборчі кампанії, мітинги та страйки, відтворюють або руйнують політичні системи тощо. Отже, саме від людей залежить досягнення політичних цілей. Відповідно, політичні технології - це способи, методи цілеспрямованого впливу на людей з метою зміни їх політичної поведінки. Політичні технології, ґрунтуючись на теоретичному аналізі взаємодії політичних суб'єктів, містять методологічні орієнтири та методологічні рекомендації ефективного вирішення політичних проблем та досягнення певних політичних цілей.

Разом з тим може скластися враження, що політичні технології - це засоби як самоціль, тобто йдеться про те, що для досягнення, збільшення або збереження суспільної влади використовуються лише політичні технології, а не будь-які. Щоб розмежувати поняття, потрібно заглибитись у визначення поняття «політика, політики». Як вже зазначалось, політика (етимологічно) - це мистецтво управління державою(полісом). Мистецтво управління передбачає не тільки формальні, публічні, вербальні заходи, а й неформальні, непублічні, невербальні. Загалом всі ефективні. Звісно в першу чергу легітимні та(або) легальні. Але не тільки. Тому не слід розуміти політичні технології як самоціль. Більше того, виходячи з визначень технології, випливає, що технологія це засіб досягнення результату(цілі). Політичні технології спрямовані на зміни в політиці, здебільшого у цілях того, хто їх застосовує. Зміни в політиці відбуваються навколо питань влади. Тому, для початку, можна відштовхуватись від підходу до визначення політичних технологій як засобів отримання влади. Проте такий підхід і таке визначення є схематичним і заслуговує лише на те, щоб використовувати його як тіньове визначення, як напрям поглибленого дослідження і тлумачення. В подальшому ми значно деталізуємо визначення політичних технологій та всього, що входить і оточує цей феномен.

Серед науковців існує багато різних поглядів та підходів до суті, а відповідно і до визначення феномену політичних технологій. Наприклад, одним з найбільш поширених є визначення політичних технологій як «сукупності прийомів, методів, способів, процедур, які використовують суб'єкти політичної діяльності (особистості, політичні та суспільні групи, політичні партії, громадські об'єднання, групи тиску тощо)» [74, c. 287].

Відомий вітчизняний політолог А. Колодій дає таке визначення політичним технологіям, в якому політичні технології - це «система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності» [76, c. 93].

Л. Шкляр вважає, що «ефективність технологічних винаходів в політиці, як правило, тісно пов'язана з її ідеологічною складовою, ціннісними позиціями кандидата, світоглядними принципами. Тоді технології посилюють ті чи інші сторони претендента і його команди, показують переваги однієї сторони і недоліки протилежної. Зовсім по іншому виглядає ситуація, коли технології починають жити своїм власним життям, безвідносно до ідейних позицій кандидата, працюючи по принципу «переможців не судять»» [118, c. 55].

Політичні технології, як правило, актуалізуються під час виборів в більшості цивілізованих, демократичних країн. Хоча це не зовсім так, що ми пізніше доведемо. Такі технології називають «виборчими технологіями». М. Лозовий визначає виборчі технології як «набір інструментів та каналів для трансляції повідомлень, що виходять від кандидата, його команди і спрямовані до виборців» [41, c. 12]

Виборчий процес - це інтегративна категорія, за допомогою якої надається загальна характеристика всього комплексу політичних подій, пов'язаних з виборами, які розгортаються в країні [41, c. 29]. Одна з провідних вітчизняних дослідників політичних технологій Л. Кочубей вважає, що більш конструктивно говорити про виборчі технології. А про політичні технології як про застосування технологій в політиці, адже політичні технології - це широке за об'ємом поняття і включає програму уряду з аграрних, екологічних питань тощо. Застосування технологій в політиці дослідниця визначає як «систему послідовних дій, які спрямовані на досягнення необхідного політичного результату, працюють над створенням власного іміджу, який би відповідав очікуванням громадськості» [40, c. 3]. Виборчі технології - «мистецтво та вивчення електоральної мотивації, розроблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах, з метою побудувати вдалу виборчу кампанію» [40, c. 8].

Виборчі технології - важливий елемент політичних технологій і визначень виборчих технологій напрацьовано багато. На нашу думку, найбільш системним, взаємоузгодженим є визначення Л.Кочубей, проте з таким підходом до політичних технологій можна не погодитись, оскільки політичний процес є безперервним, а вибори є способом фіксувати проміжні результати політичної боротьби і регулювати правові аспекти виборів. Виборче законодавство не регулює достатньою мірою політичні технології, обмежуючи їх в часі та просторі(місто, округ, країна). Це при тому, що на округ, країну можна впливати з сусідніх міст, округів, країн незважаючи на жодні обмеження.

Тобто поняття “політичні технології” та “виборчі технології” не є взаємозамінними. Поняття «політичні технології» набагато ширше, ніж “виборчі технології” і не має синонімів. Більше того у них різні завдання, методи тощо. Основним завданням політичних технологій є отримання, збереження або збільшення політичного впливу, влади. Основним завданням виборчих технологій - підготовка, проведення та перемога на виборах, яка, в свою чергу, може не змінити тіньового розкладу сил в політиці і не змінити владу в тому регіоні, де відбулись вибори. У виборчих технологій час і простір обмежений для маневрів, також виборчі технології мають низку інших обмежень. Враховуючи ці аргументи, ми вважаємо актуальним і важливим проводити дослідження саме політичних технологій, що дасть змогу вивчити цей феномен системно, цілісно у взаємозв'язку з іншими явищами та аспектами.

Політичні технології - це багатогранне та динамічне явище, що можна частково підтвердити їх типологією, передумовами, функціями та аспектами. Існує кілька підходів до типологізації політичних технологій. Наприклад М. Головатий та деякі інші дослідники поділяють їх на демократичні та недемократичні, а також на базові та другорядні [15, c. 49], де базові політичні технології стосуються точки зору, дії великих груп або й усього населення країни. Також класифікувати виборчі технології можна за: ступенем інноваційності (традиційні та іноваційні), витратами (дорогі, дешеві), прогнозом результатів (надійні, вірогідні, ризиковані), легальності засобів, морально-етичним критерієм (конвенціональні і девіантні), характером дії (стратегічні, тактичні, оперативні), рівнем ефективності тощо [41, c. 33].

Якщо розглядати політичні технології як інструментарій політичного управління, то класифікацію можна здійснювати за напрямами діяльності політичного управління: політичні технології політичного аналізу, політичні технології політичного консультування, прийняття політичних рішень, управління конфліктами, управління переговорними процесами, лобіювання, виборчі, піар-технології, політична реклама, інформаційні, інформаційно-мережеві технології тощо[41, c. 33].

Технології можуть бути об'єднані в наступні групи: аналітичні (аналітичні, консенсусні), предметно-практичні («польові»), медійні, дипломатичні, асихологічні (прийняття політичних рішень, управління конфліктами, управління переговорами, виборчі, лобістські), комунікативні (агітація і пропаганда, піар, політична реклама, інформаційні, інформаційно-мережеві) [41, c. 34] та інші. Систематизація та типологізація політичних технологій - це окреме складне питання.

Наприклад, О.М. Чижова поділяє політичні технології на загальні та індивідуальні. «Загальні (що стосуються максимально великої кількості громадян, багатьох суб'єктів виборчого процесу). Найпоширенішими серед них є технології «завоювання» та утримання влади. До загальних політичних технологій належать технології виборчих кампаній. Індивідуальні (властиві окремим суб'єктам політики) технології, які використовуються окремими політичними, громадськими, державними діячами. До найпоширеніших індивідуальних політичних технологій належать політичні виступи, участь у бесідах, дискусіях, розв'язанні конфліктів. Кожна технологія має свої особливості, завдяки яким створюється певний імідж політика, його авторитет і популярність, формується і збагачується досвід політичної діяльності [115, c. 569].

Д. Видрін пропонує поділяти політичні технології на технології та антитехнології, де антитехнології це популізм [12, c. 72].

В свою чергу політичні технології мають і свої різновиди, підвиди, склад. Щодо складу та різновидів серед науковців немає консенсусу. Зокрема М. Головатий вважає, що «політичні технології існують в різних видах, а саме: розробка і ухвалення певних політичних проектів і рішень; реалізація політичних рішень, технології формування політичної влади; виборчі технології; технології організації діяльності політичних партій, організацій, громадських об'єднань; технології організації громадської свідомості, політичної культури; технології формування громадської думки; технології узгодження суспільних інтересів; технології розв'язання політичних конфліктів тощо» [15, c. 49]. Як один з основних підвидів виділяють політичні технології виборчих кампаній і визначають його як «сукупність засобів, методів впливу на виборців, що базуються на певних наукових розробках, даних конкретних соціологічних досліджень», з метою досягнення політичного успіху певної політичної сили на виборах, яка використовує для досягнення цієї мети засоби політичної реклами та PR» [19, c. 61].

В науковій літературі можна зустріти різне бачення видів політичних технологій та їх складу. Одним з поширених є виділення таких видів: 1. технології створення політичного іміджу; 2. політичний PR; 3. електоральні технології, політичний маркетинг, брендинг; 4. технології регулювання політичних конфліктів; 5. технології лобіювання; 6. технології проведення політичних переговорів і укладення договорів.

Оригінальне бачення видів політичних технологій дає Г. Пушкарева Вона виділяє чотири види політичних технологій, на яких концентрує свою увагу. Це: 1. технології, що підвищують увагу до потрібної інформації («техніка уваги»); 2. технології, що підвищують кредит довіри до потрібної інформації («техніка довіри»); 3. технології, що підвищують розуміння потрібної інформації («техніка розуміння»); 4. технології, що підвищують запам'ятовування потрібної інформації («техніка підкріплення»). До першого виду належить «ефект виразності», тобто певний надзвичайний образ, скандал. Мова йде про створення «інформаційних приводів», про виробництво подій («newsmaiker»). Сюди також зараховують такі технології, як чутки, формування очікування, відволікання від потрібної інформації іншою, розрідження інформації нудними подробицями (заговорювання) тощо. До другого виду належать такі технології, як: залучення експерта, підміна автора - авторитетом, свідчення простих людей на користь (проти) когось/чогось, використання соціологічних «рейтингів» тощо. До третього виду належать такі технології, як: ярликування, магія слів (що сильно діють на емоції) тощо. До четвертого виду технологій належать ті, що сприяють запам'ятовуванню інформації. Це візуалізація, схематизація, повторення тощо. Проте, на нашу думку, таке бачення суттєво звужує розуміння та склад політичних технологій.

Найбільш ґрунтовну позицію щодо сутності політичних технологій, крізь призму видів, структури та складу політичних технологій дає один з провідних вітчизняних фахівців з політичних і, зокрема, виборчих технології - Л. Кочубей, яка вважає, що політичні технології поділяються на: 1. Загальні (макрорівень); 2. Індивідуальні (мікрорівень); 3. Виборчі (середній рівень) технології [40, c. 27].

Загальними називаються політичні технології, які: 1. не обмежуються простором міста, округа, країни; 2. не обмежуються часом проведення передвиборчої агітації; 3. не обмежуються якоюсь певною кількістю виборців чи цільовою аудиторією виборців.

Індивідуальними називаються ті технології, що властиві окремим суб'єктам політичного процесу. Кожний політичний процес унікальний, неповторний і потребує індивідуального підходу, має індивідуальні особливості і вимагає індивідуальних технологій (виступи конкретних історичних суб'єктів політики, участь у розв'язанні конкретних історичних конфліктів, участь у дебатах з конкретними історично-політичними суб'єктами політики тощо).

Виборчими технологіями називають «мистецтво та вивчення електоральної мотивації, розроблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах, за умов, коли береться за першочергове не «що», а «як» - здійснити, побудувати вдалу виборчу кампанію, вплинути на виборця» [40, c. 28]. Л. Кочубей дає також наступне визначення виборчим технологіям: «технології виборчі - система (сукупність) заздалегідь продуманих, намічених, тих, які використовуються (а також, які вводяться інтуїтивно, спонтанно) мір, кроків, планів, засобів, процедур, технічних, інформаційних засобів для успішного висунення кандидатів та їх обрання» [41, c. 11].

До виборчих політичних технологій Л. Кочубей зараховує політичний маркетинг, який в свою чергу уточнюється, конкретизується як електоральний (виборчий) маркетинг і складається з: виборчої інженерії, інформаційних технологій, політичної реклами, піару, іміджелогії. Де виборча інженерія це «порівняльне дослідження різних виборчих округів, що має на меті визначитися у маневрах претендента і таким способом підвищити його шанси на перемогу» [40, c. 26].

Інформаційні технології - це сукупність методів і засобів створення та поширення політичних сигналів до широкої аудиторії. Політична реклама - це «комунікативний процес, метою якого є адресний вплив на стратифіковані групи виборців та спонукальні дії до участі в політичних процесах. Вона використовується як інструмент пропаганди певних політичних ідей, партій, діячів та покликана сприяти досягненню завдань у боротьбі за політичну владу» [40, c. 27]. Спрощено - це спосіб звернути увагу широкого кола політичної аудиторії на політичний проект та його позицію, ідеї тощо. Піар-технології (PR, public relations, зв'язки з громадскістю) - це «системи інформаційно-аналітичних дій, принципом яких є забезпечення реалізації політичних завдань на підставі чесного і поважного ставлення до виборця» [40, c. 27]. А іміджелогія - це «галузь, яка забезпечує створення іміджу, перш за все як каналу комунікації» [40, c. 27].

З таким розумінням сутності політичних технологій за допомогою застосування структурного аналізу можемо погодитись в нашому дослідженні, але варто підкреслити, що політичний маркетинг з усіма його складовими, застосовується і в загальних, і в індивідуальних політичних технологіях.

Більше єдності серед науковців спостерігається щодо функцій політичних технологій. Дослідники виокремлюють три основні функції політичних технологій: діагностична (технології збору і аналізу політичної інформації), директивна (технології прийняття політичних рішень), мобілізуюча (форсування підтримки політичних рішень великими масами населення) [41, c. 36-37].

Таким чином провівши дослідження теоретико-методологічних засад дослідження та структурно-функціональний аналіз, можна погодитись з визначенням політичних технологій як «сукупності прийомів, методів, способів, процедур, які використовують суб'єкти політичної діяльності (особистості, політичні та суспільні групи, політичні партії, громадські об'єднання, групи тиску тощо)» [74, c. 287].

Отже, політичні технології майже ніколи не обмежуються термінами передвиборчої агітації, не обмежуються територією країни в теорії та не артикулюються, як такі, на практиці. Щоб удосконалити законодавство, потрібно системно дослідити феномен політичних технологій, розробити науково-практичну модель правового регулювання їх застосування. Ситуація ускладнюється тим, що ніяк не пов'язані між собою події можуть бути «пазлами», елементами однієї політичної технології, системної або локальної. Необхідність вивчати особливості, закономірності та всі аспекти політичних технологій в теорії та виявляти їх завчасно на практиці є надзвичайно актуальною.

1.2 Форми, напрями та етапи застосування політичних технологій у виборчому процесі

Форми, напрями, етапи застосування політичних технологій у виборчому процесі різняться, їх налічується багато, адже будь-який політичний процес по-своєму унікальний, неповторний. Політичний процес залежить від особливостей (географічних, правових, культурних, економічних, історичних, ментальних), політичної конфігурації, кон'юнктури. Крім того, кожна виборча кампанія має власну тематику. Відповідно, політичні технології поділяються на теоретичні (які містять весь набір технологій) та практичні (які містять лише ті, що були застосовані конкретним суб'єктом виборчої кампанії в певній виборчій кампанії). В цьому полягає головна складність узагальнення політичних технологій, виокремлення їх форм, напрямів, етапів тощо. Узагальнення політичних технологій (етапи, напрями, форми) можна порівняти з узагальненням лікування хворих пацієнтів. Кожен випадок унікальний (що вилікує одних, не підійде іншим через алергію, побічні ефекти, рівень імунітету, супутні захворювання тощо). Тому, спроби узагальнення політичних технологій, їх форм, етапів, напрямів матимуть виключно теоретичний характер і не можуть бути застосовані на практиці без додаткового, творчого, постійного корегування.

Теоретично, в цілому, на наш погляд, політичні технології знаходять відображення в двох формах: 1) як структурний елемент будь-якої системи, технологічно оформлений програмний, проектний продукт; 2) як діяльність, пов'язана з реалізацією поставленої політичної мети, цілі.

З напрямами політичних технологій у будь-якій виборчій кампанії спостерігається подібна ситуація. Проте, теоретично, як правило, виокремлюють наступні напрями політичних технологій у виборчій кампанії, орієнтуючись на структурно-функціональний поділ обов'язків членів команди, що проводить виборчу кампанію. Відповідно, більшість дослідників виокремлюють: 1.агітаційно-рекламний напрям; 2.організаційно-масовий напрям; 3. інформаційно-аналітичний напрям; 4. зв'язки з зовнішніми структурами як напрям застосування політичних технологій; 5. юридичний напрям; 6. фінансове; 7.технічне забезпечення; 8. службу безпеки; 9. навчально-методичне забезпечення; 10. управління політичними кампаніями (технологічна розробка проектної документації, організація та супровід політичного процесу).

Одразу зауважимо, що, на нашу думку, головним є такий напрям, як управління політичними кампаніями (технологічна розробка проектної документації, організація та супровід політичного процесу). Вважається, що агітаційно-рекламний напрям застосування політичних технологій відіграє чи не основну роль в сучасних виборчих кампаніях, оскільки це найперспективніший напрям розвитку політичних технологій. Адже в межах агітаційно-рекламного напряму, на нашу думку, застосовуються найскладніші системи заходів для вирішення проблем виборчої кампанії. В межах цього напряму та всіх інших вищезгаданих можна вирішувати ще безліч завдань, отже, перелік та характеристики піднапрямів не є вичерпними, а лише ознайомлювальними.

1. В межах агітаційно-рекламного напряму слід дослідити вищезгадані піднапрями. Формування та підтримка іміджу кандидата або партії. Формування фірмового стилю та основних агітаційних матеріалів. Серед дослідників цей піднапрям часто зустрічається під назвою формування «інсталяційного пакету», що походить від порівняння з інсталяцією програм в сфері комп'ютерних технологій.

Пряма реклама в ЗМІ як піднапрям політичних технологій у виборчій кампанії за своєю роллю, як правило, переоцінюється. Тому що під час виборчої кампанії спостерігається перенасичення політичною рекламою і вона може мати навіть негативний ефект. Позитивний ефект політична реклама створює тільки, якщо містить політичні технології, тобто правильно обраний зміст, що узгоджується з продуманою стратегією виборчої кампанії. Переконані, що політичну рекламу від інших видів реклами відрізняє присутність політичних технологій, які надають рекламі політичної специфіки. Політична специфіка полягає в просуванні політичного проекту. Політичний проект - це не звичайний продукт, який можна купити, а сукупність цінностей та перспектив суспільного розвитку, віра та надія в те, що люди які уособлюють проект зможуть реалізувати ці перспективи, дотримуючись задекларованих цінностей. Таким чином, щоб отримати голос, необхідно продемонструвати дії (а не товар), які підтверджують задекларовані цінності (а не переваги), здатні прискорити задекларовані перспективи (а не наслідки).

Останнім часом, у зв'язку з розвитком інформаційних технологій, зростанням доступності мережі Інтернет та соціальних мереж, відповідно зростає роль комунікативного аспекту, зростає вплив зворотнього зв'язку на політичні процеси. Тому науковці дедалі частіше наполегливо рекомендують не ігнорувати комунікативний аспект суспільних процесів в політиці і використовувати поняття «засоби масової інформації та комунікації» (ЗМІК).

Непряму (приховану, латентну) рекламу в ЗМІК як піднапрям застосування політичних технологій у виборчій кампанії можна вважати найефективнішим механізмом впливу на громадську думку або, як це зараз означується науковцями, «впливу на виборців», «впливу на електорат». Такий прихований вплив на громадську думку також часто зустрічається під назвою Publik Relaсion (PR), що з англійської мови перекладається як «зв'язки з громадскістю». Політичний PR як піднапрям застосування політичних технологій має свої особливості та відмінності у виборчій кампанії. До політичного PR зараховують і політичні чутки, і замовні матеріали («джинса»), і неправдиві чутки («фейки»), і скандали і подібне. Загалом будь-що, що може мати характер позитивного або негативного інформаційного приводу.

Прес-служба та медіапланування як піднапрям застосування політичних технологій у виборчій кампанії обслуговує потреби прямої та непрямої політичної реклами і відповідає за оперативність, форму і якість прямих і непрямих зв'язків з громадськістю. Розробка, виготовлення, грамотне розміщення усіх форм зовнішньої реклами, а також розробка, виготовлення усіх видів і форм агітаційних матеріалів в межах агітаційно-рекламного напряму застосування політичних технологій може позиціонуватися як один з основних елементів виборчої кампанії.

Ще одним з важливих піднапрямів застосування політичних технологій у виборчій кампанії є так звані «нестандартні форми агітації» або «спецпроекти». До спецпроектів зараховують всі форми контрпропаганди, всі форми брудних технологій, політичні диверсії, оперативні групи з протидії контрпропаганді та брудним технологіям, просування технічних проектів і таке інше. Не слід недооцінювати роль і вплив «нестандартних форм політичної агітації»

2. Організаційно-масовий напрям, який в середовищі дослідників та експертів часто називають «польовим напрямом», є одним з фундаментальних напрямів застосування політичних технологій у виборчій кампанії. Особливо в кампаніях малого та середнього масштабу та рівня. Слід підкреслити, що роль та перспективи цього важливого напряму на сьогодні є недооціненими. В межах цього напряму політичних технологій можна виокремити такі піднапрями.

Планування оргмасового напряму як невід'ємний аспект побудови цілісної системи застосування політичних технологій, що передбачає координацію всіх заходів з метою їх взаємного підсилення. Така політична технологія, як планування оргмасового напряму - це технологія каталізації синергетичного ефекту, що, в свою чергу, створює явище, охарактеризоване експертами як «медовий місяць». Феномен «медового місяця» полягає в різкому зростанні рейтингу за рахунок тих виборців, які весь час вагаються щодо власних політичних симпатій, та за рахунок зменшення антирейтинга. Медовий місяць як явище, що виникає під час ефективного застосування політичних технологій, по суті теж є різновидом політичних технологій, що сприяє розвитку політичного проекту, збільшує вірогідність здобуття перемоги на виборах.

Формування та організація роботи команди агітаторів - це ще один важливий піднапрям застосування політичних технологій у виборчому процесі. Адже потрібно знати, де, коли і яких набрати агітаторів, як їх мотивувати, як їх контролювати, як і чому їх навчити, як з них зробити команду. Інакше від псевдоагітаторів може бути більше шкоди, витрат, ніж користі. Всі ці завдання доводиться вирішувати в умовах ліміту всіх ресурсів.

Програма «Від дверей до дверей» як піднапрям застосування політичних технологій у виборчій кампанії часто ігнорується, через свою складність. Проте при правильній організації і реалізації вона може додати, за оцінками багатьох експертів, від 5 до 20% (за умови, якщо спровокує ефект «медового місяця»). Також ця політична технологія може бути просто незамінною для опозиційних політичних проектів, особливо у випадку застосування так званого «адміністративного ресурсу», зокрема брудних його підвидів. Брудні форми адміністративного ресурсу як політична технологія у виборчих кампаніях - це найбільш деструктивні і небезпечні явища, що загрожують всім демократичним інститутам та розвитку громадянського суспільства. Як правило, брудні форми адміністративного ресурсу - це найбільш жорстокі форми політичної боротьби (інформаційна ізоляція кандидата та поширення неправдивих повідомлень про нього, пресування кандидата, його рідних і близьких, членів команди, всіх структур пов'язаних з кандидатом за допомогою податкової, правоохоронних органів, підстави, відкриття кримінальних справ, зняття з реєстрації, нацьковування криміналітету, байдужість до всіх прав і свобод кандидата з боку всіх державних органів та їх працівників)