Політико-правові засади застосування політичних технологій у виборчому процесі
Передумови виникнення політичних технологій, етапи формування та взаємозв’язок з розвитком політичної свідомості громадян. Маніпулятивна складова політичних технологій, різновиди явища пропаганди. Застосування політичних технологій у виборчому процесі.
| Рубрика | Политология |
| Вид | диссертация |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.04.2019 |
| Размер файла | 373,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Телефонна агітація як піднапрям застосування політичних технологій у виборчих кампаніях теж має безліч секретів та особливостей. Водночас найбільшого ефекту вона може досягнути тільки у зв'язці з іншими напрямами та піднапрямами єдиної політичної технології.
Поштова та непоштова розсилка агітаційних матеріалів як піднапрям застосування політичних технологій - це ще один ефективний спосіб політичної боротьби в процесі виборчої кампанії. Розсилка передбачає володіння знаннями та навичками роботи з отриманням та опрацюванням баз даних виборців. Важливо знати, які агітаційні матеріали, коли, з яким інтервалом, якого змісту, в якій смисловій послідовності розповсюджувати, як зробити так, щоб не образити і не набриднути адресату.
Зустрічі представників політичного проекту з виборцями - це ще один піднапрям політичної роботи, що передбачає та потребує високого рівня технологізації та певної автоматизації. Цей напрям - один з найбільш відповідальних, оскільки безпосередньо впливає на імідж кандидата. При цьому дуже виснажує самого кандидата і забирає майже весь час як ресурс кандидата. Разом з тим, незважаючи на хист кандидата до публічних виступів, чи відсутність хисту, зустрічі з виборцями це необхідність. Така специфіка політичного процесу, жанру, як публічного явища. Більшість дослідників вважають (і ми поділяємо таку точку зору), що, у випадку здібності кандидата, як оратора, кількість зустрічей кандидата з виборцями варто збільшувати до певного максимуму.
Масові заходи - класичний піднапрям застосування політичних технологій у період перед виборчими кампаніями та, особливо, під час виборчої кампанії. Мета таких заходів - продемонструвати масовість підтримки політичного проекту та масова агітація (контрагітація) виборців.
Ми також пропонуємо зараховувати до оргмасового напряму такі піднапрями політичних технологій, як: «паралельний підрахунок голосів», боротьба з «каруселями», спостереження за виборами та фіксація порушень на всіх виборчих комісіях всіх рівнів, «exit-pool» («опитування на виході» як політтехнологія формування громадської думки, цифрове попередження про відповідні фальсифікації (як правило провладних сил із застосуванням адміністративного ресурсу). Водночас ця технологія пригальмовує фальсифікації, визначає певні межі .
В межах оргмасового напряму застосування політичних технологій можна виокремлювати й інші заходи, інші піднапрями. Оскільки суспільство, наука, мистецтво і технічні засоби безперервно розвиваються, то меж науковим та мистецьким винаходам, відкриттям й досконалості немає.
3. Інформаційно-аналітичний напрям застосування політичних технологій у виборчій кампанії відповідає за забезпечення суб'єктів політичних технологій інформаційними та аналітичними довідками з метою корегування та вдосконалення всіх інших напрямів застосування політичних технологій в процесі виборчої кампанії. В межах цього напряму політичних технологій вирішуються наступні завдання виборчої кампанії, які можна класифікувати як піднапрями.
Політична аналітика як піднапрям політичних технологій. Перш ніж вирішувати, як саме діяти, необхідно визначити, в якій ситуації і якому стані знаходиться той чи інший політичний проект.
Політична соціологія та політичний маркетинг як піднапрям політичних технологій, що вирішують завдання за політичними та технологічними рекомендаціями. Правильно підготувати та провести такі дослідження - це один з секретів успіху або провалу політичного проекту на виборах.
Також потрібно ретельно вивчити часові, географічні та всі інші особливості регіону, в якому буде здійснено масовану, інтенсивну агітаційну діяльність. Такий піднапрям діяльності в теорії і практиці політичних технологій зустрічається під назвою «пристрілка до округу» (таким округом може бути «одномандатний загальнодержавний виборчий округ» у випадку президентських виборів).
Політичний моніторинг та моделюючі дослідження - це піднапрям політичних технологій без яких неможливо уявити сучасну професійно підготовлену та проведену виборчу кампанію.
Політичне прогнозування на основі використання даних перманентних соціологічних досліджень як піднапрям політичних технологій, на нашу думку, є дуже перспективним, проте малодослідженим напрямом наукових студій.
4. Зв'язки із зовнішніми структурами як напрям застосування політичних технологій у виборчому процесі передбачає технології ведення політичних переговорів, інтриг, політичних торгів, лобіювання тощо. Це дуже важливий елемент застосування політичних технологій в процесі виборчої кампанії. Іноді цей напрям стає вирішальним у здобутті перемоги на виборах.
5. Юридичний напрям охоплює весь спектр політико-правових нюансів застосування політичних технологій в усіх інших напрямах. Юридичний напрям застосування політичних технологій у виборчих кампаніях вплетений в усі інші напрями. Застосування політичних технологій у виборчій кампанії відбувається в конкретних політико-правових умовах і спирається на Конституцію, закони та підзаконні нормативно-правові документи, а також на традиції і громадську думку. Наприклад, юридичний напрям застосування політичних технологій у виборчій кампанії відповідає на питання, як правильно, не порушуючи законів, формувати та витрачати виборчий фонд, як правильно проводити політичну агітацію перед виборцями напряму та через засоби масової інформації, як і в які строки зареєструватись учасникам виборчого процесу тощо.
6. Фінансове та технічне забезпечення. Фінансові та технічні ресурси, їх зростання та ефективне використання - це такі напрями застосування політичних технологій під час виборчої кампанії, до яких належать наповнення та ефективне використання виборчого фонду. Важливість фінансового напряму недооцінювати не варто, це не професійно, оскільки ціна за таку легковажність, помилку може полягати в зламаній долі (а іноді й втрати волі чи життя) суб'єкта замовлення та застосування політичних технологій.
7. Служба безпеки - це напрям застосування політичних технологій під час виборчої кампанії, до яких зараховують розвідку та контррозвідку, безпеку, диверсійні операції і тому подібне.
8. Навчально-методичний супровід - це напрям застосування політичних технологій під час виборчої кампанії, до якого входить проведення тренінгів, підготовка посібників, інструкцій і таке інше.
9. Управління політичними кампаніями (політичний менеджмент) - це основний напрям застосування політичних технологій під час виборчої кампанії, до яких входить: технологічна розробка проектної документації, організація, корекція та консультативно-координаційний супровід політичного процесу. Управління політичними кампаніями здійснює «начальник штаба», менеджер політичної кампанії, якого узвичаєно називати політтехнологом. Насправді різниця між цими поняттями є і полягає вона в функціональній ролі, як між композитором та дирижером, архітектором і керівником всього будівельного процесу, де політтехнолог - це композитор, архітектор.
Усі напрями застосування політичних технологій тісно пов'язані, переплетені, підсилюють один-одного й майже неможливі й неефективні одноосібно. Принаймні, якщо йдеться про застосування політичних технологій в ситуації політичного опору, політичної конкуренції, політичної боротьби. Політична конкуренція, політичний опір, політична боротьба - це іманентні умови, обставини і сенс існування політичних технологій. Тому уявити одне політичне явище без іншого практично неможливо.
Визначення етапів виборчої кампанії, з точки зору застосування політичних технологій, особливо на практиці, ще менше підлягають стандартизації, ніж класифікація політичних технологій за напрямами. Одним з орієнтирів, на думку Є. Малкіна та Є. Сучкова, може бути послідовність виборчих дій, закріплених в законодавстві. Нам імпонує такий підхід. Виходячи з цього, варто звернути увагу на світовий та вітчизняний досвід правової послідовності виборчих дій. Зазвичай, виборчі кампанії в усьому світі і, зокрема, в Україні поділяють на певні етапи виборчої кампанії. Відповідно, застосування політичних технологій можна поділити на такі ж етапи.
Є. Малкін та Є. Сучков виокремлюють такі чотири етапи:
1. Підготовчий етап, який юридично не забороняється, а значить дозволяється, що проводиться до офіційного оголошення про початок виборчої кампанії. На цьому етапі відбувається проектування, моделювання виборчої кампанії, створення штабу, та акумуляція ресурсів. Одночасно з цим можуть проходити заходи, які завершують передвиборчу кампанію та з'єднують її з виборчою кампанією. Такими заходами можуть бути збір або підготовка до збору підписів на підтримку висунення кандидата та інші заходи, які можуть бути спрямовані на підвищення рівня популярності кандидата (політичного проекту).
2. Етап реєстрації може містити формування команди агітаторів та збір (з їх допомогою) підписів на підтримку висування, балотування. Під час цього етапу розгортається розробка агітаційних матеріалів, розміщуються замовлення на виготовлення агітаційної продукції. На цьому етапі може також проводитись агітація під виглядом соціологічних опитувань, збору підписів, в формі не прямої реклами в ЗМІК тощо. Пряма політична агітація і політична реклама в Україні заборонена до завершення офіційної частини реєстрації. Тобто, поки рішення про реєстрацію не вступить в силу шляхом публікації такого рішення у відповідних офіційних друкованих виданнях. Якщо говорити не про виборчі, а ширше - про політичні технології, то пропонуємо цей етап назвати «юстиціональним етапом», оскільки будь-який політичний процес (за визначенням) має бути хоча б частково легальним і легітимним. Так, юстиціональний етап політичного процесу застосування політичних технологій це своєрідний «обряд ініціації», інституціоналізація учасника політичного процесу.
3. Основна (офіційна) політична (виборча) кампанія. Офіційна агітаційна кампанія, яка триває весь період від реєстрації до «дня тиші» (останній день перед голосуванням). Також, наприклад в Україні, існує правове обмеження на публікацію соціологічних даних за два тижня до дня виборів як ефективна форма маніпулювання громадською думкою. Безпосередньо соціологічні опитування також використовуються для маніпулювання електоральними настроями. Санкцією за порушення цієї норми може бути попередження або й зняття кандидата або політичної партії з реєстрації. Звісно, соціологічні дані все одно з'являються, проте менш виразно і, як правило на користь «провладних політичних сил».
4. Завершальний етап - інтенсивний інформаційний (агітаційний) удар, який відбувається в останні дні перед голосуванням. Також до цього етапу Є. Малкін та Є. Сучков зараховують і день голосування та всі дії (політичні технології, що готувались та застосовуються в день голосування і після нього).
На наш погляд, варто день голосування виокремити як окремий, п'ятий, етап, оскільки в день голосування та під час підрахунку голосів використовуються специфічні політичні технології, які легше досліджувати та обговорювати як окремий етап, окрему проблему. Ми пропонуємо зараховувати до цього етапу такий напрям політичних технологій як: «паралельний підрахунок голосів», боротьба з «каруселями», технології прийняття політичних рішень та впливу на прийняття політичних рішень, спостереження за виборами та фіксація порушень на всіх виборчих комісіях всіх рівнів, «exit-pool» - «опитування на виході». Якщо говорити не про виборчі, а ширше - про політичні технології, то пропонуємо цей 5 етап назвати «день прийняття політичних рішень (та/або голосування)»
Є. Малкін та Є. Сучков та інші дослідники виділяють один іменний, вільний етап виборчої кампанії (наприклад «стартовий агітаційний удар»). Відповідно до такої точки зору вважається, що залежно від прийнятої стратегії та тактики виборчої кампанії можуть вводитись і додаткові етапи. Ми підтримуємо таку точку зору. Так, наприклад, досить часто, на етапі реєстрації додатково використовують «стартовий агітаційний удар».
Ми підтримуємо такий підхід, але вважаємо за доцільне виокремити п'ятий та додати шостий етапи. Шостий етап - етап захисту результатів голосування, захисту власних результатів виборчої кампанії, який став би логічним продовженням і завершенням виборчої кампанії.
Таким чином виокремимо 6. етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), захисту власних результатів політичної кампанії.
Таким чином основними етапами застосування політичних технологій є: 1. підготовчий етап; 2. юстиціональний етап; 3. основна (офіційна) політична кампанія; 4. інтенсивний інформаційний удар; 5. день прийняття політичних рішень (голосування); 6. етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), захисту власних результатів політичної кампанії.
Висновки до розділу 1
Політичні технології відіграють важливу, якщо не вирішальну, роль у формуванні політичних інститутів, перебігу політичних процесів, зокрема виборчого. Важливість політичних технологій зумовлена тим, що, як політико-правові механізми та засоби, вони безпосередньо впливають на формування партійного та персонального складу центральних, регіональних і місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тож від якості проведення виборної кампанії, від змісту політичних технологій, що застосовуються в її ході, залежить ефективність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади як на загальнонаціональному, так і регіональному рівні, а врешті - розвиток держави і суспільства.
Політичні технології - багатовимірне, багатоаспектне політичне явище, що має власні закономірності функціонування. Серед науковців немає консенсусу в розумінні сутності, змісту і навіть у визначенні поняття політичних технологій. Ми визначили політичні технології як систему взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей, зокрема послідовної трансформації політичної сфери, іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання влади, політичного впливу.
Слід розмежувати поняття «політичні технології» та «виборчі технології». Перше з них набагато ширше і включає «виборчі технології» як складову. Основним завданням політичних технологій є завоювання та утримання влади й політичного впливу. Тоді як завдання виборчих технологій полягає у підготовці, проведенні та здобутті перемоги на виборах. Хоча перемога кандидата чи партії може й не вплинути на зміну влади в суспільстві, регіоні в результаті проведення виборів. Оскільки виборчі технології є складовою політичних технологій і мають низку часових і просторових обмежень, то, на нашу думку, доцільно досліджувати саме політичні технології у взаємозв'язку з іншими явищами та аспектами.
Політичні технології майже ніколи не обмежуються термінами передвиборної агітації, не артикулюються на практиці. Для вдосконалення правового регулювання політичних технологій потрібно розробити відповідну політико-правову модель.
Форми, напрями, етапи застосування політичних технологій у виборчому процесі зумовлені, по-перше, складністю, багатовимірністю самого феномена, по-друге, унікальністю, неповторністю політичного процесу в кожній країні, що потребує коригування механізмів їх застосування.
Оскільки кожна виборна кампанія має свою специфіку, то політичні технології поділяються на потенційні (які містять весь набір способів впливу) та реальні (охоплюють лише ті, що були застосовані конкретним суб'єктом у певній виборній кампанії). В цьому полягає основна складність узагальнення та класифікації політичних технологій.
Політичні технології реалізуються у двох формах:
1) як структурний елемент будь-якої системи, технологічно оформлений програмний, проектний продукт;
2) як діяльність, пов'язана з реалізацією поставленої політичної мети.
Політичні технології умовно можна поділити на десять напрямів: 1) агітаційно-рекламний; 2) організаційно-масовий; 3) інформаційно-аналітичний; 4) зв'язки із зовнішніми структурами; 5) юридичний; 6) фінансове забезпечення; 7) технічне забезпечення; 8) безпековий; 9) навчально-методичне забезпечення; 10) управління політичними кампаніями. Останній напрям пропонуємо визначати як головний: він передбачає технологічну розробку проектної документації, організацію, корекцію та консультативно-координаційний супровід.
Доцільно визначити шість етапів застосування політичних технологій у виборчому процесі: 1) підготовчий; 2) юстиційний; 3) основна (офіційна) політична кампанія; 4) інтенсивний інформаційний удар; 5) день прийняття політичних рішень (голосування); 6) захист результатів прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії. Поширену в політичній науці класифікацію етапів застосування політичних технологій у виборних кампаніях нами було удосконалено шляхом перейменування другого етапу - «реєстрації» на «юстиційний» та розширено шляхом виокремлення двох додаткових етапів - 5) день прийняття політичних рішень (голосування); 6) етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії. Останні два етапи передбачають використання специфічних політичних технологій.
Розділ 2. Політичні технології як феномен політичного життя
2.1 Особливості еволюції політичних технологій
У політичній науці зустрічається чимало різноманітних досліджень проблематики застосування політичних технологій в політичному житті суспільства, зокрема у виборчому процесі, однак явище є дуже багатоаспектним. Політичні технології - це політико-правова проблема як для науки так і для суспільства. Політичні технології - це явище політичного життя суспільства, це поняття, зміст якого динамічно розвивається та розширюється. Тому чіткого та єдиного визначення серед науковців не напрацьовано. В широкому сенсі політичні технології - це система способів (злагоджених або автономних), які ведуть до збільшення або збереження політичного впливу, влади тих, хто їх застосовує. Саме до такого висновку ми прийшли в попередньому дослідженні.
Політичні технології - це велика кількість найрізноманітніших способів взяти, посилити або зберегти владу (бажано ненасильницьким, мирним, політичним шляхом). Влада не стоїть на місці, вона змушена або нападати, або захищатися. Тому історія сповнена різними прикладами отримання, посилення або збереження влади за допомогою різних методів та технологій. Є відпрацьовані тисячоліттями технології зміни влади, але кожен випадок має свої особливості. Теорія та історія продовжує збагачуватися прикладами кожен день. Схеми стають все більш і більш витонченими, складними, а сценарії більш різноманітними. Тому політичні технології - це не виробничий конвеєр, а творчий процес з безліччю імпровізацій в ході виробництва.
З феноменом політичних технологій нерозривно пов'язаний суб'єкт їх застосування - “політтехнолог”, політичний консультант, політичних справ майстер. І це дуже давнє ремесло. Полягає воно в тому, щоб допомагати прийти до влади, посилити владу або зберегти владу.
Переконані, що розпочався цей феномен і витоки ремесла з табу - як винахід, що надає владу одним і обмежує свободу інших, а також з ідеї богообраності одних і необхідності підкоряться їм іншим. Такими і подібними технологіями первісне суспільство почало свою диференціацію за політичним критерієм. Продуктом цих винаходів, технологій стало виникнення політичної влади. Це були перші винаходи протополіттехнологів. Таким чином політичні технології отримали свій початок і основу для розвитку. Політичні технології не стояли на місці - вони еволюціонували. Політичні технології з'являлися, дискредитувалися, після чого з'являлися нові, але вже більш складні, витончені, ще більш ефективні, ще менш помітні політичні технології. Тому ймовірність позитивного результату ніколи ще не доходила до 100%, адже гарантій поки що жодні політичні технології своїм суб'єктам не дають. Гарантій взагалі не буває. Є тільки ймовірність. У кращому випадку максимальна ймовірність.
Розвиток політичних технологій можна умовно розділити на певні етапи, кожен з яких виокремлюється за рахунок своєї унікальної специфіки легітимації влади і управління суспільством. Своїх акцентів. Щоправда, окремі народи ще досі перебувають на перших етапах розвитку політичних технологій. Річ у тому, що неможливо перестрибнути з першого етапу в п'ятий (вийде щось подібне до мавпи з гранатою, проте такі приклади є). Пропонуємо авторське бачення цих етапів:
1. Релігійний ( політеїстичний і монотеїстичний). Владу отримував той, хто основним акцентом, фоном свого образу обирав і підлаштовував його під такі ідеї, як богоподібність, богообраність, богонаслідуваність і таке інше. Підданим пропонувалася, нав'язувалася віра в богоподібність, богообраність, богонаслідуваність, обранці видавали себе навіть за самого Бога, божество (тотем, фетиш). Деяких стародавніх маріонеток, клоунів, акторів, авантюристів, шаманів оголошували навіть богами, а ті надалі або одержували владу, або передавали владу тим, кому потрібно за попередньою змовою;
2. Юстиційний. Владу отримував той, хто основним акцентом, фоном свого образу робив справедливість, суд («правитель повинен здаватись справедливим»...);
3. Військовий. Владу отримував той (ті), хто основним акцентом, фоном свого образу робив силу, військову майстерність (правитель має здаватися сильним, а силу черпати з військових перемог...);
4. Економічний (індустріальний , інфраструктурний). Політтехнологи цього етапу популяризували і легітимізували владу за допомогою економічних та інфраструктурних проектів. На державному рівні це знаходило відображення в будівництві доріг, мостів, тунелів. Ознаменувалося проведенням економічних реформ, протекціонізмом. На місцевому рівні це знаходило відображення в латанні ям на дорогах, будівництві дитячих майданчиків і подібне;
5. Інформаційний. Владу отримують ті політики, які фоном свого образу роблять «розмови» про реформи, оптимізацію і автоматизацію соціальної, політичної, економічної сфер суспільного життя.
Україну на даному етапі позиціонуємо між четвертим і п'ятим етапами розвитку політичних технологій.
Наразі сучасні політичні технології можна уявити без релігії, без військових дій, вони не залежать від бюджету та проведення реформ в сфері індустріалізації, інфраструктури. Але вони залежать від створення відповідних образів у масовому (індивідуальному) підсвідомому і від масового інформаційного поширення цих образів. Тобто сучасна влада залежить виключно від створюваного її образу, а не від реальних релігійних почуттів, військових дій, індустріалізації, удосконалення інфраструктури, економічних реформ, реальних новин. Влада залежить від того, як це все показати перед громадськістю. Всі ці дії можуть бути лише фоном образу, його елементом, акцентом, інформаційним приводом, але не самою суттю. Сучасна маса голосує собі на шкоду, але заради своєї примхи, капризу. Цей феномен називається аутентизмом. Масі потрібно сподобатися. Вона має бояться, поважати, захоплюватись, а головне вірити, вірити і ще раз вірити в образи, чого легко досягнути, маніпулюючи образами за допомогою політичних технологій.
Парадокс полягає в тому, що можна багато зробити для країни, витратити багато грошей на виборчу кампанію, бути патріотом, бути «святим», але програти вибори негідникові, некомпетентному, корупціонеру, самозванцю, вискочці, політикану. Можна вкласти багато сил, часу, ресурсів, коштів у виборчу кампанію, але програти вибори. Щоб взяти владу, необхідно навчитися продукувати програми та заходи щодо створення образу, а також інсталювати ці програми, поширюючи відповідні образи. Так, щоб всі створені образи з'єднувалися в один в суспільному та індивідуальному підсвідомому перед виборами.
Владу в сучасних умовах практично неможливо отримати грішми, насильством і навіть добрими справами. Владу можна отримати й утримати тільки розумом! Тільки смикаючи за дуже тонкі і непомітні ниточки, які є езотеричними для багатьох, тобто не доступними для непосвяченої людини. Тільки спеціально навчені фахівці вузького профілю бачать ці ниточки і вміють управляти суспільством за допомогою них, або «обрізаючи» їх. Таке вміння - це не тільки наука, але й талант, ціле мистецтво. Для цього необхідні не тільки знання, особисті якості, навички, але і креативний талант композитора, художника. Тож, враховуючи все вищезазначене, влада постає результатом важкої політичної конкуренції політиків за розум та серця виборців, а якісно підібрані та скомпоновані політичні технології можуть істотно збільшити ймовірність перемоги в цій інтелектуальній боротьбі, а також здешевити та прискорити необхідний результат.
Щодо функцій політичних технологій спостерігається більше єдності серед науковців. Дослідники виокремлюють три основні функції політичних технологій: діагностичну (технології збору і аналізу політичної інформації), директивну (технології прийняття політичних рішень), мобілізуючу (форсування підтримки політичних рішень великими масами населення) [41, c. 36-37].
Триває широка дискусія навколо питання про передумови виникнення, можливості функціонування та необхідності використання політичних технологій як соціально-політичного явища.
Таких передумов, на нашу думку, є багато, але основні з них такі:
1. Соціальна природа людини (прагнення до єдності з кимсь, чимось, навіть з ідеєю);
2. Диференціацію суспільства на маси і меншість (інтелектуально, організаційно і матеріально більш підготовлену) [48];
3. Виникнення соціальних та соціально-політичних проблем (конфліктів) та їх урегулювання за допомогою «суспільного договору», табу, права, культури, традицій, влади тощо [14];
4. Виникнення мас і натовпу [48, c. 105];
5. Поява засобів масового інформування (книги, газети, радіо, телебачення, інтернету) [48, c.105];
6. Зростання ролі мас і натовпу в управлінні соціально-політичними процесами [67];
7. Розширення емпіричного досвіду в маніпулюванні, підвищення його ефективності;
8. Індивідуалізація, атомізація людей, ідей, розщеплення соціальних структур, системи знань, що полегшує маніпулювання та застосування політичних технологій [67];
9. Неможливість управляти такою кількістю людей старими методами (необхідність маніпулювання, як нова форма управління та примусу (насильство) [67].
Таким чином, виникнення і розвиток такого соціально-політичного феномена, як політичні технології, обумовлена природою, появою і розвитком інших соціально-політичних феноменів - таких, як маса, її громадська думка, натовп та маніпулювання.
Тому варто звернутись до питання класифікації політичних технологій, де, враховуючи все вищезазначене, з'ясовується, що політичні технології мають багато критеріїв класифікації, типологізації. По-перше політичні технології розрізняються за суб'єктом впливу: 1. Індивід; 2. Група; 3. Анонім.
Маніпулювання індивідами, групами та масами, розмивання джерел влади як політична технологія дає підстави для запровадження нового критерію класифікації політичних технологій, а саме - критерію використання примусу (насилля): насильницькі/ ненасильницькі. Ненасильницькі політичні технології, в свою чергу, мають складну структуру і поділяються на політичні, соціальні, символічні, економічні та дипломатичні.
Основними джерелами влади є народ, але не тільки, тому відомий американський політолог, політтехнолог Дж. Шарп виокремлює такі джерела влади: «1. Авторитет - впевненість людей, що влада законна і вони зобов'язані їй підкорятися; 2. людські ресурси - певна кількість окремих людей і груп, які підкоряються правителям, співпрацюють з ними або надають їм допомогу; 3. вміння і знання, які необхідні режиму і надаються йому тими, хто з ним співпрацює; 4. нематеріальні фактори - психологічні та ідеологічні чинники, що змушують людей підкорятися і допомагати правителям; 5. матеріальні ресурси - контрольовані правителями багатства, природні ресурси, фінанси, економічна система, а також засоби зв'язку і транспорт; 6. санкції - покарання, які загрожують неслухняним і тим, хто відмовляється співпрацювати, необхідні для існування режиму і проведення його політики» [116, c. 25-26]. Відповідно завданням політичних технологій є збагачення з їх допомогою суб'єкта застосування політичних технологій та вимивання цих джерел з-під опонентів суб'єкта застосування політичних технологій.
Оскільки політичні технології можуть бути застосовані проти влади, зокрема проти диктаторів, а тому політичні технології можна розмежувати за таким критерієм, як об'єкт впливу на: 1. масові; 2. групові; 3. індивідуальні. За способом впливу індивідуальні, групові та масові політтехнології поділяються: 1. примус (насильницький, де основний аргумент це загроза, та насильницький, де основний аргумент - це застосування сили); 2. заохочення (різні форми «швидкого» підкупу); 3. переконання (віддалена форма оптимальної (позитивної) перспективи, аргументація, інтелектуальний підкуп); 4. маніпулювання (ілюзорна форма аргументованості, підкупу); 5. змішаний тип політичних технологій за об'єктом індивідуального впливу.
Масові та групові об'єкти впливу політичних технологій поділяються на ті, що впливають на публіку(громадську думку) та на ті, що впливають на натовп (Г. Лебон). Отже, управляти масою означає управляти її думкою (образами). Проте управляти натовпом, масою можна тактично і (або) стратегічно (формувати образи, ідеї…). Тому політичні технології можуть поділятись на: 1. тактичні, 2. стратегічні та 3. змішані. «Ватажок дуже рідко випереджає громадську думку; звичайно він слідує за нею і засвоює собі всі її стереотипи.» [48, c. 154]. Політик, політтехнолог, застосовуючи політтехнології, мають враховувати і те, і інше, а також бути і там, і там або тактичні справи делегувати лідерам громадської думки (місцевим ватажкам).
Відомий американський дослідник Джозеф П. Овертон (Joseph Overton), (1960-2003), старший віце-президент Макінського центру публічної політики - США, американський електроінженер і юрист, сформулював модель зміни уявлення проблеми в громадській думці, посмертно названу вікном Овертона. Джозеф Овертон описав, як абсолютно чужі суспільству ідеї можуть бути укорінені в громадській думці і законодавчо закріплені.
Дж. Овертон у своєму дослідженні «Вікно Овертона: технологія знищення, або як легалізувати що завгодно» відзначає, що «все прогресивне людство, як нам кажуть, абсолютно природним чином прийняло геїв, їхню субкультуру, право укладати шлюби, всиновлювати дітей і пропагувати свою сексуальну орієнтацію в школах і дитячих садах. Нам кажуть, що все це - природні речі. Але нам брешуть. Прочитайте цей допис і вам стане зрозуміло, як легалізують гомосексуалізм та одностатеві шлюби» [65].
Згідно з вікном Овертона для кожної ідеї або проблеми в суспільстві існує так зване "вікно можливостей". У межах цього вікна ідеї можуть або не можуть широко обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, намагатися закріпити законодавчо. Вікно рухають, змінюючи тим самим амплітуду можливостей, від стадії «немислиме», тобто абсолютно вороже суспільній моралі, повністю огидне, до стадії «актуальна політика», тобто вже обговорене широким загалом, прийняте масовою свідомістю і закріплене в законах» [65].
Дж. Овертон додає, що «це не промивання мізків як таке, це технології більш тонкі. Ефективними їх робить послідовне, системне застосування і непомітність для суспільства - жертви самого факту впливу. Нижче на прикладі буде розібрано, як крок за кроком суспільство починає спершу обговорювати щось неприйнятне, потім вважати це доречним, а зрештою примириться з новим законом, який закріплює і захищає колись немислиме для суспільства. Візьмемо для прикладу щось абсолютно неймовірне. Припустимо, канібалізм, тобто ідею легалізувати право громадян на поїдання один одного. Досить жорсткий приклад? Але усім очевидно, що прямо нема можливості розгорнути пропаганду канібалізму - суспільство стане дибки і упреться рогом. Така ситуація означає, що проблема легалізації канібалізму знаходиться на нульовій стадії вікна можливостей. Ця стадія, відповідно до теорії Овертона, називається «немислиме». Змоделюємо тепер, як це немислиме буде реалізовано на практиці, пройшовши усі стадії вікна можливостей» [65].
Тобто Дж. Овертон описав технологію, яка дозволяє легалізувати абсолютно будь-яку ідею. Звертаємо увагу на те, що це не концепція, а ефективна на практиці технологія, тобто послідовність дій, виконання якої незмінно призводить до бажаного результату.
Будь-яка тема, яка може мати політичні наслідки, наприклад деградація того чи іншого суспільства, тієї чи іншої держави - може піти на користь іншої держави або її політичних еліт. Тому, продовжуючи приклад з «Вікно Овертона: технологія знищення, або як легалізувати що завгодно» про канібалізм як абстрактний неймовірний варіант деградації з політичними наслідками можна продовжити розгляд його логіки: «Тема канібалізму поки ще огидна і абсолютно не прийнятна в суспільстві. Міркувати на цю тему небажано ні в пресі, ні, тим більше, в пристойній компанії. Поки це немислиме, абсурдне, заборонене і засуджуване явище. Відповідно, перший рух Вікна Овертона - перевести тему канібалізму зі сфери немислимого в сферу радикального» [65].
Джозеф П. Овертон уточнює: «У нас же є свобода слова. Ну, так чому б не поговорити про канібалізм? Вченим взагалі належить говорити про все-підряд - для вчених нема заборонених тем, вони повинні усе вивчати. У цьому випадку зберемо етнологічний симпозіум на тему тему «Екзотичні обряди племен Полінезії». Обговоримо на ньому історію предмету, введемо її в науковий обіг і отримаємо факт авторитетного висловлювання про канібалізм» [65].
Нижченаведені цитати з праці «Вікна Овертона: технологія знищення, або як легалізувати що завгодно» ілюструють, яким чином на практиці працює ця технологія:
«Бачите, про людоїдство, виявляється, можна предметно поговорити і залишитися в межах наукової респектабельності»;
«Вікно Овертона вже зрушило з місця. Тобто вже позначений перегляд позицій. Тим самим забезпечений перехід від непримиренно негативного ставлення суспільства до більш позитивного. В певних межах»;
«Одночасно в навколонаукових дискусіях неодмінно має з'явитися яке-небудь «Суспільство радикальних канібалів». І нехай воно буде представлене лише в інтернеті - радикальних канібалів неодмінно помітять і процитують у всіх потрібних ЗМІ»;
«По-перше, це ще один факт висловлювання. А по-друге, епатуючі відморозки потрібні для створення образу радикального залякувача. Це будуть «погані канібали» на противагу іншому залякувачу - «фашистам, що закликають спалювати на вогнищах не таких, як вони». Але про залякуючі образи трохи нижче. Для початку достатньо публікувати розповіді про те, що думають про поїдання людського м'яса британські вчені і які-небудь радикальні відморозки» [65].
Таким чином, результат першого руху вікна Овертона полягає в тому, що неприйнятна тема введена в обіг, табу десакралізовано, сталося руйнування однозначності проблеми - створені «градації сірого». На наступній стадії застосування цієї технології, вікно рухається далі і переводить тему канібалізму з радикальної області в область можливого. На цій стадії дослідник закликає продовжувати цитувати «учених». Мотивуючи це тим, що «не можна ж відвертатися від знання? Про канібалізм. Кожний, хто відмовиться це обговорювати, повинен бути затаврований як ханжа і лицемір» [65].
Дж. Овертон рекомендує в цьому випадку, засуджуючи святенництво, обов'язково придумати канібалізму елегантну назву, «щоб не сміли всякі фашисти навішувати на інакомислячих ярлики. Увага! Створення евфемізму - це дуже важливий момент. Для легалізації немислимої ідеї необхідно підмінити її справжню назву» [65].
Виходить, що «нема більше канібалізму. Тепер це називається, наприклад, антропофагія. Але й цей термін зовсім скоро замінять ще раз, визнавши і це визначення образливим. Мета вигадування нових назв - відвести суть проблеми від її позначення, відірвати форму слова від його змісту, позбавити своїх ідеологічних супротивників мови. Канібалізм перетворюється на антропофагію, а потім в антропофілію, подібно до того, як злочинець змінює прізвища та паспорти» [65].
Дослідник стверджує, що «паралельно з грою в імена відбувається створення опорного прецеденту - історичного, міфологічного, актуального або просто відмінного від суспільної моралі, але головне - легітимізованого. Він буде знайдений або вигаданий як «доказ» того, що антропофілія може бути в принципі узаконена» [65].
Джозеф П. Овертон наводить такі приклади з історії та навіть мистецтва: «Пам'ятаєте легенду про самовіддану матір, яка напоїла своєю кров'ю помираючих від спраги дітей?»; «А історії античних богів, які взагалі їли всіх підряд - у римлян це було побутовою буденністю!»; «Ну, а у більш близьких нам християн, тим більше, з антропофілією усе в повному порядку! Вони досі ритуально п'ють кров і їдять плоть свого Бога. Ви ж не звинувачуєте у чомусь християнську церкву?» [65].
При цьому дослідник підкреслює, що «головне завдання вакханалії цього етапу - хоча б частково відвести поїдання людей з-під кримінального переслідування. Хоч раз, хоч в якийсь історичний момент, який стане переламним у цій грі» [65].Це необхідно. Адже після того, як представлений прецедент легітимізується, з'являється можливість рухати вікно Овертона з території можливого до області раціонального. Це третій етап. На ньому завершується дроблення єдиної проблеми.
Дослідник наводить низку гасел, які повинні бути застосовані та свідчать про те, що бажання їсти людей закладено генетично, це в природі людини: «Іноді з'їсти людину необхідно, існують непереборні обставини»; «Є люди, які прагнуть, щоб їх з'їли»; «Антропофілів спровокували!»; «Заборонений плід завжди солодкий»; «Вільна людина має право вирішувати, що їй робити»; «Не приховуйте інформацію і хай кожен зрозуміє, хто він - антропофіл або антропофоб»; «А чи є в антропофілії шкода? Неминучість шкоди не доведена» [65].
При цьому в суспільній свідомості штучно створюється «поле бою» за проблему. На крайніх флангах розміщують так звані лякалки - спеціальним чином з'являються радикальні прихильники і радикальні суперники людоїдства.
Джозеф П. Овертон відзначає, що «реальних супротивників - тобто нормальних людей, які не бажають залишатися байдужими до проблеми розтабуювання людоїдства - намагаються ідентифікувати разом з лякалками і записати до радикальних ненависників. Роль цих лякалок - активно створювати образ божевільних психопатів - агресивних ненависників антропофілії, що закликають палити заживо людожерів, жидів, комуністів і негрів. Присутність у ЗМІ забезпечують усім перерахованим, окрім реальних і притомних супротивників легалізації зла. При такому розкладі самі так звані антропофіли залишаються хіба що посередині між екстремістами-лякалками, на «території розуму», звідки з усім пафосом «розсудливості і людяності» засуджують «фашистів усіх мастей».
Вчені й журналісти на цьому етапі доводять, що людство впродовж усієї своєї історії час від часу поїдає себе самого і це нормально. Тепер тему антропофілії можна переводити зі сфери раціонального до категорії популярного. Вікно Овертона рухається далі.
Учений стверджує, що у позитивному сенсі для популяризації теми канібалізму необхідно підтримати її поп-контентом, порівнюючи з історичними та міфологічними особистостями, а за можливості і з сучасними медіаперсонами. Антропофілія масово проникає до новин і ток-шоу. Людей їдять у кіно широкого прокату, у текстах пісень і відеокліпах.
Один із прийомів популяризації потрібного явища за допомогою цієї політичної технології називається «Озирніться довкола!». Цей прийом діє наступним чином: «Хіба ви не знали, що один відомий композитор - того ?.. антропофіл»; «А один усім відомий польський сценарист - усе життя був антропофілом, його навіть переслідували»; «А скільки їх до психушки потрапило! Скільки мільйонів вислали, позбавили громадянства! .. До речі, як вам новий кліп Леді Гага «Eat me, baby»?» [65].
Дж. Овертон наголошує, що на цьому етапі роздроблену тему виводять у топ і вона починає автономно самовідтворюватись у масмедіа, шоу-бізнесі та політиці. Інший ефективний прийом, елемент політичної технології вікно Овертона полягає в тому, що суть проблеми активно заговорюють на рівні операторів інформації (журналістів, ведучих телепередач, громадських працівників тощо), відсікаючи від дискусії фахівців. Потім, у момент, коли вже всім стане нудно і обговорення проблеми зайшло в глухий кут, приходить спеціальним чином підібраний професіонал і каже: «Панове, насправді все зовсім не так. І справа не в тому, а ось у цьому. І робити треба те і те» - і дає тим часом вельми певний напрям, тенденційність якого задана рухом вікна Овертона.
Джозеф П. Овертон пояснює, що для виправдання прихильників легалізації використовують олюднення злочинців через створення їм позитивного образу за допомогою не сполучених зі злочином характеристик: «Це ж творчі люди. Ну, з'їв дружину і що?»; «Вони щиро люблять своїх жертв. Їсть, - значить любить!»; «У антропофілів підвищений IQ і в іншому вони дотримуються суворої моралі»; «Антропофіли самі жертви, їх життя змусило»; «Їх так виховали» і т.д.» [65].
Такі гасла та прийоми стають основою популярних ток-шоу: «Ми розповімо вам трагічну історію кохання! Він хотів її з'їсти! А вона лише хотіла бути з'їденою! Хто ми, щоб засуджувати їх? Може, це - любов? Хто ви такі, щоб вставати у кохання на шляху?!»» [65].
З часом розпочинається підготовка законодавчої бази. Лобістські угруповання у владі консолідуються і виходять з тіні. Публікуються соціологічні опитування, які нібито підтверджують високий відсоток прихильників легалізації канібалізму. Політики починають закидати публічні висловлювання на тему законодавчого закріплення цієї теми. У суспільну свідомість вводять нову догму - «заборона поїдання людей заборонена»» [65]. Джозеф П. Овертон вважає, що «це фірмова страва лібералізму - толерантність як заборона на табу, заборона на виправлення і заборона на попередження згубних для суспільства відхилень» [65].
Під час останнього етапу руху вікна з категорії «популярне» в «актуальну політику» суспільство вже зламане. Найбільш здорова його частина ще якось буде чинити опір законодавчому закріпленню ще недавно немислимих речей, типу канібалізму. Але в цілому суспільство вже зламане, адже воно вже погодилося зі своєю поразкою на рівні громадської думки.
Дж. Овертон стверджує, що після того, як прийнято закони, змінені (зруйновані) норми людського існування, подальшими відгомонами ця тема неминуче докотиться до шкіл і дитячих садків, а значить наступне покоління виросте взагалі без шансу на виживання та критичного осмислення явища. «Так було з легалізацією педерастії (тепер вони вимагають називати себе геями), - зауважує Дж. Овертон. - Зараз на наших очах Європа легалізує інцест і дитячу евтаназію» [65].
Зрештою Джозеф П. Овертон задається логічним запитанням: «Ти думаєш що наодинці не зможеш нічого змінити?» І відповідає на нього: «Ти абсолютно правий, наодинці людина не може нічого. Але особисто ти зобов'язаний залишатися людиною. А людина здатна знайти рішення будь-якої проблеми. І що не зможе один - зроблять люди, згуртовані спільною ідеєю. Озирнись навколо» [65]. Ця політична технологія вважається однією з найефективніших технологій кардинальної зміни громадської думки.
Але повернімося до проблеми класифікації суб'єктів політичних технологій. Методологічно вірним буде розрізняти суб'єктів політичних технологій за активністю та роллю під час впливу (ініціатори, реалізатори). Як перших, так і других можна класифікувати. Наприклад: індивід, група, невідомий (інкогніто, анонім, сірий кардинал, невідома група осіб, фолькльор, ідея). Тоді суб'єкти можуть бути формалізовані, інституціоналізовані або неформалізовані та неінституціоналізовані. В тому числі суб'єкти можуть класифікуватись як ті, що мають задекларовану офіційно програму, мету та ті, що не задекларували офіційно свої програми та цілі.
За характером соціального поширення, цільової аудиторії, впливом на соціальні верстви політтехнології поділяються на: 1.політичні технології, що поширюються через «низи» [48, c. 221]; 2. політичні технології, що поширюються через інтелігенцію [33]; 3. політичні технології, що поширюються через верхи, еліту [111].
Закриті та відкриті політичні технології різняться за алгоритмом політичних технологій, які можуть бути відкритими для імпровізацій чи закритими.
З феноменом політичних технологій нерозривно пов'язана система знань та навиків необхідних для застосування політичних технологій. Така система знань та навиків накопичується у певних осіб. Професія, роль цих осіб у політичних кампаніях визначається поняттям похідним від функціональної сфери застосування - політичний технолог, політичний технік, найбільш поширеним є поняття політтехнолог.
Тому серед науковців найбільш поширеним є таке розуміння суті феномена політтехнолога. Під цим терміном мається на увазі особа або група осіб, які володіють системою знань та навиків в сфері застосування політичних технологій та стоять на чолі креативних, раціоналізаторських та організаційних питань під час підготовки та проведення політичних кампаній. Кампанія спрямована в першу чергу на людей як основне джерело влади та на людей, які є суб'єктами влади. Кампанія здійснюється людьми і «для людей». Тому в політичних технологіях завжди враховується людський фактор. Більше того, кожна політтехнологічна кампанія унікальна, кожен політичний образ, сценарій по-своєму унікальний. Це одна з причин, чому політичні технології називають мистецтвом. Мистецтво це один з аспектів політичних технологій.
Досліджуючи політичні технології, враховують також інші аспекти, зокрема такі, як правові, інформаційні, організаційні, психічні та комунікаційні.
Правові засади займають чільне місце в системі політичних технологій, оскільки саме за їх допомогою регулюється порядок, підстави, процедури легалізації та юридичного оформлення фактичного або публічного співвідношення політичних сил та подальшого легального введення їх в систему державної влади. Інформаційні аспекти займають важливе місце в системі політичних технологій, оскільки сучасна політична боротьба характеризується боротьбою за голоси виборців, а це потребує динамічного та масового інформування та розвитку відповідних засобів. Організаційні засади використання політичних технологій полягають в технічній та адміністративній сферах управління політичними процесами та інститутами.
Щоб отримати владу, в політичні технології залучаються і різноманітні психологічні технології від індивідуальної, групової та масової психотерапії до індивідуальної, групової та масової маніпуляції, в тому числі індивідуальної, групової та масової психодеструкції. Наостанку, комунікативний аспект застосування політичних технологій полягає в оптимізації, координації, синхронізації, автоматизації, зворотності попередніх аспектів.
2.2 Політичні технології як маніпулятивний феномен політичного процесу
У попередніх підрозділах було визначено, що політичні технології можуть мати різні форми, рівні, напрями та види. Існують різні типологізації. Проте всіх їх об'єднує спільний знаменник - спрямованість на досягнення політичних цілей. Політичних - це означає, що певною мірою політичні технології знаходяться в публічній сфері, де завжди діє критерій легітимності. Тому одним з критеріїв ефективності політичних технологій є їх легітимність з точки зору громадської думки. Критерій легітимності не завжди корелює з критерієм легальності дій політичних діячів. Громадська думка має свої закони формування, функціонування, відповідно, їй можна нав'язати нові критерії, цінності, погляди. Таким чином, у громадської думки можуть з'явитись нові цінності, нові поняття та уявлення про закон і порядок, про нові орієнтири, нові перспективи. В певних ситуаціях громадська думка «пробачає», «що можна одним - те не можна іншим!», ігнорує або щиро не бачить порушень своїх улюблених політичних суб'єктів, а в інших ситуаціях, щодо інших політичних діячів громадська думка не терпить і не може пробачити найменших непорозумінь. Причини такої ситуації полягають в ірраціональності громадської думки, що іноді цілком випадково продукує ефект «подвійних стандартів». Саме через ірраціональність громадської думки та можливість впливати на неї політичні технології важко уявити без маніпулятивної складової. Якраз навпаки - політичні технології неможливо уявити без маніпулятивної складової.
Відтак маніпулятивний аспект, як і легітимний, є невід'ємною, фундаментальною основою політичних технологій. В політичній діяльності аксіомою є перебільшення переваг та замовчування недоліків політичних сил, продукування привабливих декларацій, обіцянок, перспектив. А щодо опонентів, конкурентів - навпаки: перебільшення (і часто вигадування) недоліків, критика всіх дій та ігнорування переваг, позитивних досягнень. Тож, для нашого дослідження необхідне глибше розуміння сутності та поняття маніпулювання.
Маніпуляція (від. франц. manipulation) в буквальному перекладі - це приховані, цілеспрямовані дії рук, за допомогою яких відбувається рух інших об'єктів. Таким чином, щоб зв'язок між руками та об'єктом був непомітний. В наукових колах, а також в практичній політиці, часто зустрічається точка зору, відповідно до якої маніпуляцією називають певний специфічний вид взаємодії, за допомогою якої маніпулятор спонукає іншу людину до дій, які вона не планувала в даний момент. Маніпуляція відрізняється від силового, владного впливу тим, що при маніпуляції відсутня як пряма вказівка, наказ, що робити, так і відкритий примус чи загроза застосування санкцій. В процесі маніпулятивного впливу людина не відчуває зовнішнього примусу, їй здається, що вона сама самостійно приймає рішення і обирає форми власної поведінки.
Подобные документы
Історія та основні етапи виникнення політичних партій на Україні. Напрями діяльності перших українських партій початку XX ст., тенденції їх розвитку. Основні причини та шлях становлення багатопартійності. Діяльність політичних сил після розпару СРСР.
реферат [33,6 K], добавлен 04.09.2009Прототипи сучасних політичних партій в умовах кризи феодалізму, ранніх буржуазних революцій і формування капіталізму, в час виникнення парламентів. Політична весна народів. Зв’язок між трансформацією політичних партій та реформою виборчого права.
реферат [20,8 K], добавлен 17.09.2013Історія політичної думки, огляд політичних теорій ХІХ-ХХ століття. Особливості та шляхи розвитку політичних ідей у ХІХ-ХХ століттях. Місце праць Макса Вебера у цьому процесі. Політична теорія: базові положення теорії еліт, теорії раціональної бюрократії.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 06.09.2016Суть, класифікація та типи суспільно-політичних рухів як своєрідної форми вияву політичної активності людських мас. Порівняльний аналіз рухів та політичних партій, їх специфіка. Значення політичних рухів для подолання авторитарних і тоталітарних режимів.
реферат [22,3 K], добавлен 01.07.2011Співставлення однотипних політичних явищ, які розвиваються в різних політичних системах, пошук їх подібностей та відмінностей, динаміки та статики. Комплексне дослідження компаративістики, визначення особливостей її використання у вивченні політики.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 25.11.2014Формування іміджу політичних діячів. Компаративний аналіз іміджів політичних діячів України. Специфічні риси іміджу Віктора Ющенка і Віктора Януковича. Дослідження суспільної думки України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича.
курсовая работа [66,2 K], добавлен 02.06.2009Поява та подальший розвиток традиційних суспільно-політичних течій. Поняття, сутність, основні види політичних течій. Виникнення та загальна характеристика таких основних політичних течій, як консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм.
реферат [29,7 K], добавлен 02.10.2009Становлення політичних інститутів. Процес інституційної трансформації. Встановлення рівноваги політичних інститутів. Витоки системи управління конфліктами. "Система управління конфліктами" як спосіб підтримки інституційної рівноваги політичних інститутів.
дипломная работа [110,7 K], добавлен 24.07.2013Сутність понять "технологія" та "політична технологія". Місце і роль політичних технологій у житті суспільства, їх класифікація. Технологія прийняття політичного рішення як технологічне перетворення політичної влади в управління соціальними процесами.
реферат [52,2 K], добавлен 27.12.2015PR як суспільне явище та його застосування у політичних процесах. Дослідження сфери політичних комунікацій. Роль впливу політичного PR на електоральну поведінку. Місце ЗМІ у політичному PR. Специфіка діяльності окремих галузей засобів масової інформації.
курсовая работа [89,2 K], добавлен 24.11.2010
