Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві України

З огляду на вказане вище під поняттям права на особисту інформацію ми розуміємо можливість фізичної особи вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, іншу інформацію про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб.

15. Формування повноцінної охорони приватного інтересу фізичної особи, яка бере участь у соціальному житті, та убезпечення її від втручання із зовні повинно починатись із формування нового особистого немайнового блага. На нашу думку, таким особистим немайновим правом повинно стати не «особисте життя» фізичної особи, а радше її «приватність», що є фактичним аналогом поняття «privacy» як єдиного та комплексного блага, яке охоплює усі складові приватного інтересу фізичної особи.

Така зміна об'єкта повинна тягнути за собою і зміну його правового режиму, що можливе шляхом легалізації права фізичної особи на приватність. Активну частину повноважень даного права повинні складати такі три групи: а) повноваження, що визнають (юридично «закріплюють») за фізичною особою її приватність та дають можливість визначати її обсяг та зміст; б) повноваження, що забезпечують недоторканність приватності фізичної особи; в) повноваження, що забезпечують таємницю приватності фізичної особи. Узагальнюючи вказане, слід визначити право на приватність як особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших відносин, які вивільнені від виконання покладених на неї публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї.

16. Одним із перших та найбільш розгалужених і досліджуваних спеціальних (окремих) особистих немайнових прав фізичної особи є її особисті немайнові права, які виникають у сфері інтелектуальної діяльності та пов'язані із набуттям фізичною особою відповідного правового модусу «творця твору». До системи вказаних спеціальних прав ми відносимо: а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; б) право на ім'я творця (авторське ім'я) та використання інших способів індивідуалізації творця (автора); в) право на титулізацію, номіналізацію та сакрарезацію об'єкта права інтелектуальної власності; г) право на недоторканність об'єкта права інтелектуальної власності; д) право на репутацію творця об'єкта права інтелектуальної власності. Решта особистих немайнових прав у цій сфері або не відповідають визначеним ознакам, або через власну малозначимість та випадковість можуть охоронятись у режимі немайнового інтересу.

17. Ще одними спеціальними особистими немайновими правами є особисті немайнові права, які виникають у фізичної особи в сфері сімейних відносин. Загальна пропонована система особистих немайнових прав фізичних осіб може виглядати таким чином:

а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім'ї та пов'язані із таким створенням (право на створення сім'ї, право на укладення та державну реєстрацію шлюбу, право на усиновлення тощо);

б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім'ї (особисті немайнові права подружжя, особисті немайнові права батьків та дітей, особисті немайнові права усиновлювачів та усиновлюваних, особисті немайнові права інших членів сім'ї тощо);

в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин (право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України), право особи, яка була оголошена померлою, у випадку її появи на поновлення її шлюбу з іншою особою (ст. 118 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на поновлення батьківських прав (ст. 169 СК України) тощо).

18. Спеціальні особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб в медичних відносинах, у першу чергу пов'язані із набуттям фізичною особою правового модусу «пацієнт», під яким слід розуміти людину, яка звернулась до закладів охорони здоров'я з вимогою про надання їй медичної допомоги, що спрямована на збереження, підтримання, відновлення чи покращення її здоров'я і реалізацію обов'язків держави по захисту її життя та забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення.

До основних спеціальних особистих немайнових прав пацієнтів, на нашу думку, слід віднести: а) права, пов'язані з наданням медичної допомоги (право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; право на поважне та гуманне ставлення з боку медичного та обслуговуючого персоналу; право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу; право на проведення консиліуму та консультацій інших спеціалістів; право на полегшення болю, пов'язаного із захворюванням чи медичним втручанням та ін.); б) права, пов'язані з інформованістю пацієнта (право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про стан свого здоров'я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про безпечні, ефективні, доступні та прийнятні методи профілактики, діагностики, лікування та медико-соціальної реабілітації здоров'я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про обрану методику лікування та її наслідки; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про умови отримання висококваліфікованих послуг щодо забезпечення та охорони здоров'я та ін.); в) права, що забезпечують медичну таємницю (право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою, про встановлений діагноз, про застосовувані методи профілактики та лікування тощо).

19. Фізична особа, яка має відповідні вади в обсязі цивільної дієздатності, повинна наділятись додатковим юридичним механізмом, в тому числі і шляхом надання їй низки допоміжних прав. Одним із перших суб'єктів, якому закон надає вказані вище додаткові юридичні механізми у вигляді відповідних суб'єктивних цивільних прав, є дитина як один із небагатьох правових модусів фізичної особи, який виділяється законодавцем на підставі віку. До основних особистих немайнових прав, що пов'язані із необхідністю забезпечити необхідний догляд за цією категорією фізичних осіб, відносять: право на опіку та право на піклування. Окремо вказані права можуть поширюватись і на деякі інші категорії фізичних осіб, які мають відповідні вади у дієздатності.

20. До останньої категорії спеціальних особистих немайнових прав фізичної особи слід відносити ті з них, які нібито «переживають» своїх носіїв та продовжують своє існування після їх смерті. Такі особисті немайнові права ми іменуємо «посттанативними» та визначаємо як такі, що виникають внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які конкретно визначені законом чи встановлені померлим, і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

ВИСНОВКИ

1. Сучасне цивільне законодавство не тільки визнає за особистими немайновими відносинами якість предмета цивільного права, але й однозначно вказує на можливість як їх регулювання, так і охорони. Водночас, цивільне законодавство України визначає дані відносини як повноцінні, рівноправні та самодостатні, що усуває попередню залежність їх від майнових. Крім цього, важливого значенням набуває також декларування пріоритетності даного виду відносин у системі предмета цивільного права, що спрямоване на розвиток конституційних засад «антропоцентризму» та віднаходить своє відображення в подальшому тексті цивільного законодавства. При цьому підставою віднесення даних відносин до предмета цивільного прав є не їх подібність чи будь-яка інша залежність із майновими відносинами, а їх приватно-правовий характер.

З огляду на це особисті немайнові відносини потрібно визначати як вид суспільних відносин, що складаються з приводу закріплення за їх учасниками особистих немайнових благ та їх використання, і є первинними та самостійними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені майново-грошового змісту, а також характеризуються абсолютним характером.

2. Дослідження особистих немайнових прав фізичної особи дає нам підстави визначати їх як різновид суб'єктивних цивільних прав, як заснованої на нормах об'єктивного цивільного права міри дозволеної поведінки конкретного суб'єкта у взаємовідносинах із іншою особою (особами). При цьому законодавство України, сприйнявши плюралістичну концепцію, закріпило не єдине (моністичне) особисте немайнове право, а певну систему даних прав. Важливим також слід вважати той факт, що нормативна база щодо особистих немайнових прав повинна відповідати трьом основним ознакам: по-перше, містити загальні консолідовані положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб; по-друге, передбачати широкий каталог конкретних особистих немайнових прав фізичних осіб, чим здійснювати їх позитивну регламентацію; по-третє, створювати реальну можливість охорони немайнового інтересу фізичних осіб, не конкретизуючи їх у певне суб'єктивне цивільне право.

3. Основними ознаками особистих немайнових прав фізичних осіб є їх особистісний характер, немайновість, специфічний об'єкт та цілеспрямування на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). Що стосується решти ознак особистих немайнових прав, які виділяються у сучасній літературі чи закріпляються в законодавстві, то вони не можуть вважатись загальними, оскільки або взагалі не притаманні даній категорії прав, або додатково характеризують окремі з різновидів цих прав.

4. Поняття особистого немайнового права фізичних осіб слід розуміти як суб'єктивне цивільне право, яке за своїм змістом є тісно та нерозривно пов'язане із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу), об'єктом якого є особисте немайнове благо.

5. Зміст особистих немайнових прав -- це сукупність правомочностей особи-носія, які включають у себе як позитивний аспект (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага (благоволодіння) та використовувати його (благовикористання) в межах, що передбачені законом, не суперечать призначенню цього блага, а також спрямовані на задоволення інтересів особи-носія), так і низку негативних правомочностей (вимагати усіх інших учасників правовідносин не порушувати дане право), в тому числі правомочність захисту.

6. Здійснення як етап існування та динаміки особистих немайнових прав фізичних осіб можливе та повинно відбуватись за таких основних умов: 1) особа повинна бути наділена необхідною цивільною правоздатністю; 2) особа повинна бути наділеною необхідним обсягом цивільної дієздатності; 3) поведінка щодо здійснення своїх цивільних прав повинна відповідати принципам здійснення суб'єктивних цивільних прав.

7. Цивільна дієздатність фізичної особи як умова здійснення особистих немайнових прав фізичної особи повинна включати в себе такі основні складові:

1) правонабувальна та обов'язкостворювана здатність - здатність своєю поведінкою набувати для себе цивільних прав та створювати цивільні обов'язки;

2) правоздійснювальна та обов'язковиконувана здатність - здатність своєю поведінкою здійснювати свої права та виконувати створені обов'язки, в тому числі і нести відповідальність або інші негативні наслідки за невиконання чи неналежне виконання створених обов'язків;

3) право-, обов'язкозмінювальна здатність - здатність своєю поведінкою змінити створені права чи набуті обов'язки, а також, відповідно, змінити спосіб їх здійснення чи виконання;

4) право-, обов'язкоприпинювальна здатність - здатність своєю поведінкою припинити (призупинити) існування свого права чи його здійснення, а також існування свого обов'язку чи його виконання (на нашу думку, складовими частинами такої здатності можуть виступати: а) правовідмовлювальна та обов'язкозвільнювана здатність, тобто здатність своєю поведінкою, в передбачених законом випадках, відмовитись від набутого права та бути звільненим від створеного обов'язку (ч. 3 ст. 12, ч. 4 ст. 14 ЦК України); б) правопередавальна та обов'язкопередавальна здатність, тобто здатність своєю поведінкою здійснити передачу своїх прав та обов'язків чи, відповідно, їх здійснення та виконання іншим особам);

5) право-, обов'язкопоновлювальна здатність - здатність своєю поведінкою відновити права, від яких було здійснено відмову, і обов'язки, від яких було звільнення, а також відновити здійснення прав та виконання обов'язків щодо яких дані дії були припинені (призупинені).

Причому, на нашу думку, цивільна дієздатність не включає у себе на правах окремого структурного елемента таку категорію як деліктоздатність, оскільки остання за своїм змістом охоплюється поняттям обов'язковиконуваної здатності, тому що полягає у покладенні на особу додаткового обтяжливого обов'язку щодо відповідальності чи інших негативних наслідків, які не носять характеру відповідальності, який вона повинна притерпіти та виконати.

8. Пропонується закріпити у чинному цивільному законодавстві специфічний правовий модус «фізична особа публічного права», під яким слід розуміти фізичну особу, яка є посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Важливість введення даного модусу, особливо в сфері можливості набуття та здійснення особистих немайнових прав, на нашу думку, дасть можливість забезпечити необхідний баланс інтересів суспільства та фізичної особи, яка здійснює свої функції у публічній сфері.

9. Здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись на підставі певних принципів, які у своїй сукупності складають певну систему, що носить системний характер. Вказана система принципів, на нашу думку, буде носити характер складної трирівневої системи, до якої потрібно включати: 1) систему загально-правових (конституційних) принципів; 2) систему загальних цивільно-правових принципів; 3) систему спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав. До спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб, на нашу дуку, слід віднести наступні:

а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав, який означає заборону при здійсненні особистого немайнового права вчиняти його відчуження, як шляхом передання даного права, так і шляхом відмови від нього чи його скасування;

б) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб, який означає, що здійснення особистих немайнових прав передбачає досягнення певного немайнового ефекту, зокрема, задоволення вище вказаних потреб чи інтересів;

в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що у випадку конкуренції суб'єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб'єктивним цивільним правам, об'єктами яких є немайнові блага, що складають вищі соціальні цінності, які визначені ст. 3 Конституції України;

г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що фізична особа повинна здійснювати свої особисті немайнові права самостійно.

10. Способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб за своїм змістом поділяються на:

а) превентивно-присікальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на попередження та припинення порушення, оспорення, невизнання особистого немайнового права чи реальної загрози вказаних дій (визнання права; припинення дії, яка порушує право; зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо);

б) відновлювальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на відновлення порушеного права (відновлення становища, яке існувало до порушення та пов'язані із ним способи; спростування; відповідь; визнання правочину недійсним тощо);

в) компенсаційні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на додаткове компенсування збитків, що пов'язані із порушенням особистого немайнового права (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо).

11. Найбільш перспективним при компенсації моральної шкоди, на нашу думку, буде підхід, відповідно до якого визначення грошово-майнового розміру компенсації моральної шкоди буде носити певний комплексний характер і складатись із першого «загального» (гарантованого) рівня і другого - рівня «експертного». Перший рівень повинен ґрунтуватись на засадах визначення системи «середньої (презюмованої) моральної шкоди», із виділенням мінімального та максимального розміру компенсації моральної шкоди для кожного із особистих немайнових прав (благ) із визначенням критеріїв збільшення та критеріїв зменшення розміру компенсації моральної шкоди. Другий рівень вимагатиме вже експертного підходу до визначення розміру компенсації моральної шкоди і застосовуватиметься у випадку, коли про це просить бодай одна із сторін спору.

12. Особисті немайнові права є не просто сукупністю окремих суб'єктивних цивільних прав, а певною системою, під якою слід розуміти обумовлену біологічними, соціальними, духовними, культурними, економічними, політичними та іншими чинниками поєднання особистих немайнових прав фізичної особи у погоджене, впорядковане та єдине ціле і одночасний їх поділ на відповідні внутрішньо диференційовані складові, що наділені самі по собі відносною самостійністю та автономністю функціонування.

13. Система особистих немайнових прав включає в себе як універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять базовий характер та наділені універсальністю, тобто належать всім без виключення фізичним особам), так і окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи, внаслідок виконання ними певних діянь (поведінки), або внаслідок спеціального правового статусу (правового модусу) цієї фізичної особи, або іншими обставинами, що прямо передбачені законом).

14. Загальні особисті немайнові права фізичної особи поділяються на ті, що забезпечують її фізіологічне (природне) існування, та ті, що забезпечують її соціальне буття.

У свою чергу особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи слід поділити на такі групи:

а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи (право на життя, право на здоров'я);

б) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи (репродуктивні права);

в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи (право на свободу (свободу природного існування), право на особисту недоторканність, право на особисту безпеку, право на особисту гідність).

Що ж стосується особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, то вони поділяються на особисті немайнові права, які забезпечують участь фізичної особи у соціальному житті та особисті немайнові права, які забезпечують приватність фізичної особи від зовнішнього втручання з боку соціальної групи. При цьому перша група вказаних прав додатково включає в себе: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві (право людини на ім'я та пов'язані із ним засоби індивідуалізації, право на індивідуальність тощо); б) права, що забезпечують соціальний статус особи (право на честь та право на репутацію); в) права, що забезпечують свободу соціального буття (право на свободу пересування, право на вільний вибір місця проживання, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на вибір роду занять); г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи (право на особисту інформацію). Що стосується другої групи прав, то до них слід віднести право на приватність в усіх можливих його проявах.

15. Для розуміння права на життя в першу чергу слід вивести загальне поняття життя, під яким ми розуміємо особисте немайнове благо, що являє собою біологічне існування, духовне (моральне) начало та соціальне функціонування людського організму як єдиного цілого.

Моментом виникнення права на життя (як і всього обсягу правоздатності фізичної особи) є момент її народження, тобто момент коли відбулось відділення (шляхом вигнання або витягнення) живонародженого плоду від організму матері. У випадку ж мертвонародження дитини, як вже неодноразово зазначалось вище, питання про виникнення (існування) права на життя у зародка ставитись не може.

Під поняттям право на життя слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та використання незабороненим законом способом власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб, в межах, що передбачені законодавством.

Єдиною достатньою та вагомою підставою для припинення права на життя фізичної особи є необхідна оборона, яка вчиняється без перевищення її меж стосовно особи, що здійснює винний та протиправний напад. Жодна інша підстава (еутаназія, самогубство, самопожертва тощо) не може вважатись достатньою та, відповідно, не може бути легалізована у чинному законодавстві.

16. Поняттям «здоров'я» як особистим немайновим благом охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, який визначається системою якісних та кількісних медичних показників.

Під правом на здоров'я як особистим немайновим правом слід розуміти особисте немайнове право фізичних осіб щодо володіння здоров'ям, як особистими немайновим благом, його використання в межах, що встановлені законом, а також захисту власного здоров'я та в передбачених законом випадках - здоров'я інших фізичних осіб.

Право на здоров'я тісно пов'язано із поняттями «медична допомога» та «медична послуга». При цьому поняттям «медична допомога» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб'єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на усунення загрози життю та здоров'ю (у випадку, коли така загроза може стати непоправною та/або створити відповідну загрозу життю) фізичної особи. В свою чергу, поняттям «медична послуга» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб'єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на підтримання (збереження), відновлення чи покращення здоров'я фізичної особи та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.

17. У системі особистих немайнових прав фізичної особи важливу роль посідають репродуктивні права, які є комплексною сукупністю можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення репродуктивної функції людини щодо відтворення собі подібних.

Система репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи включає в себе такі основні права: а) право на репродуктивний вибір; б) право на репродуктивне здоров'я; в) право на інформацію про репродуктивні права; г) право на таємницю здійснення та захисту репродуктивних прав.

18. Важливим для забезпечення відособленості фізичної особи є її особиста свобода, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає у можливості вільно, на власний розсуд, з метою задоволення власного інтересу та переслідування особистої мети визначати свою поведінку та приймати рішення.

Відповідно до даного розуміння право на свободу (у розумінні право на свободу природного існування) є особистим немайновим правом фізичної особи, яке полягає у можливості визнати фізичну особу володільцем особистого немайнового блага, яким є особиста свобода, можливості вільно, на власний розсуд, відповідно до своїх потреб, інтересів та мети, в межах, що передбачені законом, визначати свою поведінку та приймати рішення у сфері природного існування, а також можливості вимагати від усіх та кожного не порушувати вказане право та не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг чи можливість самостійного та вільного волевиявлення.

19. Особиста недоторканність фізичної особи як особисте немайнове благо є поняття збірне, яке включає в себе такі основні складові: а) фізичну (тілесну, соматичну) недоторканність; б) психічну недоторканність; в) моральнісну недоторканність.

Використання фізичної (тілесної, соматичної) недоторканності повинно включати в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, а також надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті.

Використання психічної недоторканності спрямоване на здатність фізичної особи самостійно впливати на власні психічні процеси, забезпечувати їх формування у нормальному (непорушеному) стані та визначати режим доступу до її психічної (душевної) організації.

Використання моральнісної недоторканності фізичної особи покликано забезпечити фізичній особі можливість формувати власну моральність на ґрунті загальноприйнятих моральних засад суспільства, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати складену систему моральних пріоритетів та устоїв.

Право на особисту недоторканність фізичної особи є цивільним суб'єктивним особистим немайновим правом, яке спрямоване на визнання за фізичною особою статусу носія особистої недоторканності, забезпечення недоторканності фізичної (тілесної), психічної та моральної цілісності фізичної особи і включає в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті, надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної душевної організації та системи моральних цінностей і устоїв, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати цієї цілісності фізичної особи як єдиного біопсихосоціального організму та використовувати заходи захисту у разі такого порушення.

20. В умовах сьогодення особливу роль набуває особиста безпека фізичної особи, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, що полягає у наявності стану захищеності життєво важливих інтересів фізичної особи від зовнішньої та внутрішньої загрози.

У свою чергу під поняттям «право на особисту безпеку (безпеку природного існування) фізичної особи» необхідно розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке спрямоване на визнання за нею особистої безпеки як особистого немайнового блага, можливість використання нею цієї безпеки на власний розсуд, в тому числі і шляхом визначення допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності, а також вимагати від інших утримуватись від порушення своєї особистої безпеки, а у випадку порушення чи загрози такого порушення - припинити вказані дії та відновити особисту безпеку цієї фізичної особи.

21. Ще одним фундаментальним особистим немайновим благом фізичної особи є її особиста гідність, яка полягає у визнанні цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

Відповідно, право на особисту гідність слід розуміти як особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, на визнання цієї цінності, на вимогу ставлення до себе як до вищої соціальної цінності, а також на захист від поводження та покарання, що принижує людську гідність.

22. Важливу роль для соціального буття фізичної особи відіграє її індивідуалізація. До особистих немайнових прав, які забезпечують індивідуалізацію фізичної особи у суспільстві, відносяться: а) право на ім'я фізичної особи як особисте немайнове право щодо володіння іменем, його зміни та використання з метою набуття цивільних прав та створення цивільних обов'язків, здійснення цих прав та виконання вказаних обов'язків, а також право вимагати від інших осіб не порушувати право на ім'я у будь-який спосіб, а у випадку порушення, оспорення або невизнання цього права - вимагати його захисту; б) право на професійне (творче) ім'я; в) право на спеціалізований цифровий код чи інший нелітеральний шифр фізичної особи; г) право на підпис; д) право на герб; е) право на індивідуальність.

23. Набутий соціальний статус є мотиватором поведінки для багатьох фізичних осіб. З огляду на це до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальний статус фізичних осіб у суспільстві, на нашу думку, слід відносити:

а) право на честь фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорення;

б) право на репутацію фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої суспільно-корисної діяльності, її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорення.

24. Особисті немайнові права, що забезпечують свободу соціального буття фізичних осіб, складають цілу систему, яка спрямована на створення можливості щодо забезпечення фізичній особі формування власної поведінки в сфері соціального буття, визначення її форми та змісту в межах, що не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства. На сьогодні до основних із таких прав потрібно відносити: а) право на свободу вибору місця проживання; б) право на свободу пересування; в) право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості г) право на свободу вибору та зміну роду занять. У свою чергу такі особисті немайнові права, як-от: право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК України) та право на свободу мирних зібрань (ст. 315 ЦК України) є за своїм змістом публічними правами і повинні бути виключені із ЦК України.

25. Інформованість фізичної особи є важливою складовою її соціального життя, і тому саме питанням інформації, яка є важливою для фізичної особи та стане мотиватором її подальшої поведінки, повинна бути відведена належна увага. Під поняттям «інформація» слід розуміти відомості про особу, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення за умови, що така форма забезпечує придатність для сприйняття цієї інформації іншими особами. Однак об'єктом відповідних особистих немайнових прав є не просто інформація, а «особиста інформація», що повинна бути включена в першу чергу як інформація про саму особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права та порядок їх здійснення і захисту, а також інші відомості про предмети, факти, події, явища та процеси в тому змісті та обсязі, в якому вони забезпечують (можуть забезпечити) особисту безпеку фізичної особи.

З огляду на вказане вище під поняттям права на особисту інформацію ми розуміємо можливість фізичної особи вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, іншу інформацію про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб.

26. Формування повноцінної охорони приватного інтересу фізичної особи, яка бере участь у соціальному житті, та убезпечення її від втручання із зовні повинно починатись із формування нового особистого немайнового блага. На нашу думку, таким особистим немайновим правом повинно стати не «особисте життя» фізичної особи, а радше її «приватність», що є фактичним аналогом поняття «privacy» як єдиного та комплексного блага, яке охоплює усі складові приватного інтересу фізичної особи.

Така зміна об'єкта повинна тягнути за собою і зміну його правового режиму, що можливе шляхом легалізації права фізичної особи на приватність. Активну частину повноважень даного права повинні складати такі три групи: а) повноваження, що визнають (юридично «закріплюють») за фізичною особою її приватність та дають можливість визначати її обсяг та зміст; б) повноваження, що забезпечують недоторканність приватності фізичної особи; в) повноваження, що забезпечують таємницю приватності фізичної особи. Узагальнюючи вказане, слід визначити право на приватність як особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших відносин, які вивільнені від виконання покладених на неї публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї.

27. Одним із перших та найбільш розгалужених і досліджуваних спеціальних (окремих) особистих немайнових прав фізичної особи є її особисті немайнові права, які виникають у сфері інтелектуальної діяльності та пов'язані із набуттям фізичною особою відповідного правового модусу «творця твору». До системи вказаних спеціальних прав ми відносимо: а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; б) право на ім'я творця (авторське ім'я) та використання інших способів індивідуалізації творця (автора); в) право на титулізацію, номіналізацію та сакрарезацію об'єкта права інтелектуальної власності; г) право на недоторканність об'єкта права інтелектуальної власності; д) право на репутацію творця об'єкта права інтелектуальної власності. Решта особистих немайнових прав у цій сфері або не відповідають визначеним ознакам, або через власну малозначимість та випадковість можуть охоронятись у режимі немайнового інтересу.

28. Ще одними спеціальними особистими немайновими правами є особисті немайнові права, які виникають у фізичної особи в сфері сімейних відносин. Загальна пропонована система особистих немайнових прав фізичних осіб може виглядати таким чином:

а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім'ї та пов'язані із таким створенням (право на створення сім'ї, право на укладення та державну реєстрацію шлюбу, право на усиновлення тощо);

б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім'ї (особисті немайнові права подружжя, особисті немайнові права батьків та дітей, особисті немайнові права усиновлювачів та усиновлюваних, особисті немайнові права інших членів сім'ї тощо);

в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин (право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України), право особи, яка була оголошена померлою, у випадку її появи на поновлення її шлюбу з іншою особою (ст. 118 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на поновлення батьківських прав (ст. 169 СК України) тощо).

29. Спеціальні особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб в медичних відносинах, у першу чергу пов'язані із набуттям фізичною особою правового модусу «пацієнт», під яким слід розуміти людину, яка звернулась до закладів охорони здоров'я з вимогою про надання їй медичної допомоги, що спрямована на збереження, підтримання, відновлення чи покращення її здоров'я і реалізацію обов'язків держави по захисту її життя та забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення.

До основних спеціальних особистих немайнових прав пацієнтів, на нашу думку, слід віднести: а) права, пов'язані з наданням медичної допомоги (право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; право на поважне та гуманне ставлення з боку медичного та обслуговуючого персоналу; право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу; право на проведення консиліуму та консультацій інших спеціалістів; право на полегшення болю, пов'язаного із захворюванням чи медичним втручанням та ін.); б) права, пов'язані з інформованістю пацієнта (право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про стан свого здоров'я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про безпечні, ефективні, доступні та прийнятні методи профілактики, діагностики, лікування та медико-соціальної реабілітації здоров'я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про обрану методику лікування та її наслідки; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про умови отримання висококваліфікованих послуг щодо забезпечення та охорони здоров'я та ін.); в) права, що забезпечують медичну таємницю (право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою, про встановлений діагноз, про застосовувані методи профілактики та лікування тощо).

30. Фізична особа, яка має відповідні вади в обсязі цивільної дієздатності, повинна наділятись додатковим юридичним механізмом, в тому числі і шляхом надання їй низки допоміжних прав. Одним із перших суб'єктів, якому закон надає вказані вище додаткові юридичні механізми у вигляді відповідних суб'єктивних цивільних прав, є дитина як один із небагатьох правових модусів фізичної особи, який виділяється законодавцем на підставі віку. До основних особистих немайнових прав, що пов'язані із необхідністю забезпечити необхідний догляд за цією категорією фізичних осіб, відносять: право на опіку та право на піклування. Окремо вказані права можуть поширюватись і на деякі інші категорії фізичних осіб, які мають відповідні вади у дієздатності.

31. До останньої категорії спеціальних особистих немайнових прав фізичної особи слід відносити ті з них, які нібито «переживають» своїх носіїв та продовжують своє існування після їх смерті. Такі особисті немайнові права ми іменуємо «посттанативними» та визначаємо як такі, що виникають внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які конкретно визначені законом чи встановлені померлим, і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И., Комаров С. А. Проблемы теории государства и права: Учебник. -- СПб.: Питер, 2003. -- 576 с.

2. Аблин М. В. Согласие на медицинское вмешательство // Медицинское право. -- 2004. -- № 4. -- С. 22-25.

3. Авдеев М. И. Правовое регулирование пересадки органов и тканей // Советское государство и право. -- 1968. -- № 9. -- С. 83-88.

4. Авдеенкова М. П., Дмитриев Ю. А. Право на физическую свободу // Государство и право. -- 2005. -- № 3. -- С. 13-22.

5. Авдеенкова М. П., Дмитриев Ю. А. Система и классификация прав и свобод человека и гражданина // Право и жизнь. -- 2004. -- № 8 (72). -- С. 27-39.

6. Аверьянов А. Н. Категория «система» в диалектическом материализме. -- М.: Мысль, 1974. -- 70 с.

7. Аверьянов А. Н. Система: философская категория и реальность. -- М.: Мысль, 1976. -- 188 с.

8. Аверьянов А. Н. Системное познание мира: Методологические проблемы. -- М.: Политиздат, 1985. -- 263 с.

9. Аверьянов А. Н. Системообразующие факторы // Философские науки. -- 1981. -- № 6 -- С. 51-62.

10. Аверьянов А. Н., Базалин Б. Г. Система и элемент // Материалистическая диалектика: В 5-ти т. / В. П. Бранский, В. В. Ильин, А. С. Кармин и др./ Под общ. ред. Ф. В. Константинова, В. Г. Марахова. -- Т. 1.: Объективная диалектика. -- М.: Мысль, 1981. -- 374 с.

11. Аветисян В. Д. Административные и гражданско-правовые средства защиты личных неимущественных прав граждан: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03; 12.00.14 / Ереванский гос. ун-т. -- М., 2001. -- 25 с.

12. Авторское право и смежные права / Автор аналит. текста и сост. И. В. Попова / Под ред. В. Ф. Чигиря. -- Минск: Амалфея, 1999. -- С. 55.

13. Агарков М. М. Обязательства из причинения вреда (действующее право и задачи ГК СССР) // Проблемы социалистического права. -- 1939. -- № 1. -- С. 65-76.

14. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т.: Т. І. -- М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. -- С. 163-460.

15. Агарков М. М. Право на имя // Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т.: Т. II. -- М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. -- С. 81-113.

16. Агарков М. М. Предмет и система советского гражданского права: В порядке обсуждения // Советское государство и право. -- 1940. -- № 8-9. -- С. 52-72.

17. Агафонов А. Половая свобода и половая неприкосновенность личности как объект уголовно-правовой охраны // Уголовное право. -- 2006. -- № 6. -- С. 4-7.

18. Агудов В. В. Категории «форма» и «структура». -- М.: Знание, 1970. -- 48 с.

19. Азаров А., Ройтер В., Хюфнер К. Права человека. Международные и российские механизмы защиты. -- М.: Изд-во Московской школы частного права, 2003. -- 560 с.

20. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права // Вісник Академії правових наук України. -- 1999. -- № 1 (16). -- С. 143-151.

21. Акинщикова Г. И. Соматическая и психо-физиологическая организация человека. -- Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1977. -- 160 с.

22. Акопов В. И., Маслов Е. Н. Право в медицине. -- М.: Книга-сервис, 2002. -- 352 с.

23. Алейниченко В. Г. Некоторые проблемы использования имени как средства гражданско-правовой индивидуализации личности при совершение сделок // Экономический вестник Ростовского государственного университета. -- 2006. -- № 1. -- С. 10-12.

24. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. -- М.: Госюриздат, 1955. -- 176 с.

25. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. -- М.: Госюриздат, 1961. -- 269 с.

26. Александров Н. Г. Трудовое правоотношение. -- М.: Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1948. -- 336 с.

27. Алексеев С. С. Гражданское право в современную эпоху. -- М.: Юрайт, 1999. -- 40 с.

28. Алексеев С. С. Избранное. -- М.: Статут, 2003. -- 480 с.

29. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. -- Т. І. -- М.: Юрид. лит., 1981. -- 359 с.

30. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. -- Т. ІІ. -- М.: Юрид. лит., 1982. -- 360 с.

31. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. -- Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1964. -- Вып. 2. -- 226 с.

32. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. -- М.: Статут, 1999. -- 712 с.

33. Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права // Ученые труды Свердловского юрид. ин-та. -- Т. I. -- Свердловск: Изд-во СЮИ, 1959. -- 336 с.

34. Алексеев С. С. Структура советского права. -- М.: Юрид. лит, 1975. -- 176 с.

35. Алексеев С. С. Тайна права: Его понимание, назначение, социальная ценность. -- М.: Норма, 2001. -- 161 с.

36. Алмазов Б. Н., Звягинцева Л. М., Иванова Л. Я., Решетникова И. В. Психически больной и гражданский закон. -- Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1992. -- 96 с.

37. Американская конвенция о правах человека от 22 ноября 1969 года // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. В. А. Карташкин, Е. А. Лукашева. -- М.: Изд-во НОРМА, 2002. -- С. 867-886.

38. Анисимов А. Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита. -- М.: Юристъ, 1994. -- 80 с.

39. Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник / Відп. ред. Р. А. Майданик. -- К.: Юстиніан, 2007. -- 912 с.

40. Антимонов Б. С., Флейшиц Е. А. Авторское право. -- М.: Юрид. лит., 1957. -- 280 с.

41. Антипова Н. Д. Этические коллизии вокруг проблемы аборта в рамках различных ценностно-мировозренческих ориентаций // Вестник Московского университета. Серия 7: Философия. -- 2005. -- № 1. -- С. 107-119.

42. Антокольская М. В. Семейное право: Учебник. -- М.: Юристъ, 2002. -- 336 с.

43. Антон О. А. Юридичні гарантії в трудовому праві // Університетські наукові записки. -- 2005. -- № 3 (15). -- С. 185-186.

44. Антонов С. В. Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди здоров'ю при наданні платних медичних послуг: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -- К., 2006. -- 20 с.

45. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет внутрішніх справ. -- К., 2005. -- 20 с.

46. Антосик С. М., Кокун О. М. Відшкодування моральної шкоди: психологічні аспекти // Адвокат. -- 1998. -- № 4. -- С. 17-21.

47. Апранич М. Л. Проблемы гражданско-правового регулирования личных неимущественных отношений, не связанных с неимущественными: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Санкт-Петербургский гос. ун-т. -- СПб., 2001. -- 24 с.

48. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека // Государство и право. -- 1995. -- № 12. -- С. 102-107.

49. Ардашева Н. А. Проблемы гражданско-правового обеспечения прав личности в договоре на оказания медицинской помощи: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Тюменський гос. ун-т. -- Тюмень, 1997. -- 23 с.

50. Ардашева Н. А. Словарь терминов и понятий по медицинскому праву. -- СПб.: СпецЛит, 2007. -- 528 с.

51. Ардашкин В. Д. Меры защиты как общеправовая научная категория // Актуальные проблемы теории социалистического государства и права. -- М.: Наука, 1974. -- С. 162-166.

52. Арефьев Г. П. Понятие защиты субъективных прав // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту: Межвузовский тематический сборник. -- Калинин: Изд-во КГУ, 1982. -- 187 с.

53. Аристотель. Сочинения: в 4-х т.: Т. 4. Политика. -- М.: Мысль, 1983. -- 830 с.

54. Арсланов К. М. Функции правового института возмещения морального вреда при посягательстве на честь, достоинство, деловую репутацию в сфере частной жизни гражданина по законодательству России и Германии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Казанский гос. ун-т. -- Казань, 1999. -- 26 с.

55. Аскназий С. Основные вопросы Гражданского кодекса СССР в свете решений ХVIII съезда ВКП(б) // Советская юстиция. -- 1939. -- № 14. -- С. 37-44.

56. Афанасьев В. Г. Системность и общество. -- М.: Политиздат, 1980. -- 368 с.

57. Афанасьева Е. Г. Донор и реципиент перед лицом закона: зарубежный опыт // Современное медицинское право в России и за рубежом: Сб. науч. тр. / Отв. ред. О. Л. Дубовик, Ю. С. Пивоваров. -- М.: ИНИОН, 2003. -- С. 296-308.

58. Афанасьева Е. Г. Право на информированное согласие как основа юридического статуса пациента // Современное медицинское право в России и за рубежом: Сб. науч. тр. / Отв. ред. О. Л. Дубовик, Ю. С. Пивоваров. -- М.: ИНИОН, 2003. -- С. 142-162.

59. Афанасьева Е. Г. Правовое регулирование оказания коммерческих медицинских услуг в США: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Моск. гос. ун-т. -- М., 1995. -- 21 с.

60. Афанасьева И. В. Правовое регулирование суррогатного материнства // Медицинское право. -- 2007. -- № 2. -- С. 19-21.

61. Бабаджанов И. Х. Гражданско-правовые проблемы права на жизнь и здоровье: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. -- Душанбе, 2004. -- 175 с.

62. Бабаян Е. А., Коркина М. В., Котов В. П., Серебрякова З. Н., Розова М. С. Психиатрическая помощь // Большая медицинская энциклопедия: [В 30-ти т. / АМН СССР] / гл. ред. Б. В. Петровский. -- Т. 21 (Преднизон -- Растворимость). -- М.: Советская энциклопедия, 1983. -- С. 300.

63. Бабкин С. А. Интеллектуальная собственность в Интернет. -- М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2006. -- 512 с.

64. Байтин М. И. Сущность права. (Современное нормативное правопонимание на грани двух веков). -- М: ООО ИД «Право и государство», 2005. -- 544 с.

65. Балабановъ М. Личная свобода (неприкосновенность личности, жилища, частной переписки и свобода передвиженія). -- К.: Изданіе Е. М. Алексъевой, 1905. -- 30 с.

66. Баллаева Е. А. Гендерная экспертиза законодательства РФ: репродуктивные права женщин в России. -- М.: Эслан, 1998. --135 с.

67. Баллаева Е. А. Репродуктивные и сексуальные права женщин как проблема гендерных исследований // Гендерный калейдоскоп: Курс лекций / Под ред. М. М. Малышевой. -- М.: Academia, 2002. --С. 432-453.

68. Баранов А. А., Брыжко В. М., Базанов Ю. К. Права человека и защита персональных данных. -- К.: Изд-во Государственного комитета связи и информатизации Украины, 2000. -- 280 с.

69. Бартенев Д. Г., Рубина И. Е. Правовые проблемы запрещения клонирования // Юридическая мысль. Научно-практический журнал. -- 2002. -- № 7. -- С. 43-58.

70. Бару М. И. Охрана трудовой чести по советскому законодательству. -- М.: Юрид. лит., 1966. -- 103 с.

71. Басин Ю. Г. Избранные труды по гражданскому праву. -- СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. -- 591 с.

72. Басин Ю. Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. -- Саратов: Изд-во СЮИ, 1971. -- С. 32-37.

73. Басин Ю. Г., Диденко А. Г. Защита субъективных гражданских прав // Юридические науки. -- Алма-Ата, 1971. -- Вып. 1. -- С. 3-10.

74. Бахин С. В. Научно-технический прогресс в области медицины и международно-правовая защита прав человека: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / Ленинградский государственный университет. -- Л., 1990. -- 21 с.

75. Бахолдина М. Хочу отомстить немедленно! (О суммах возмещения морального вреда согласно решениям Европейского Суда по правам человека) // Юридическая практика. -- 2006. -- № 33 (451). -- 15 августа. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.yurpractika.com/ article.php?id=10006380

76. Бачило И. Л., Лопатин В. Н., Федотов М. А. Информационное право: Учебник / Под ред. Б. Н. Топорнина. -- СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. -- 798 с.