1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ

Спеціальність - судоустрій, адвокатура та прокуратура

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

професор

Харків - 2003р.

ВСТУП

Необхідністю дослідження сутності дисциплінарної відповідальності суддів, механізму її реалізації є майже цілковита відсутність фундаментальних розробок, присвячених цій проблематиці, що й обумовило вибір теми дисертації.

Актуальність теми. Людина, її права і свободи є найвищою соціальною цінністю. Тому їх захист, насамперед судовий, являє собою одне з пріоритетних завдань держави.

Належне виконання покладених на судову владу завдань передбачає відповідність діяльності і поведінки суддів професійним стандартам. Випадки порушення суддівської дисципліни (відсутність зазначеної відповідності) завдають шкоди авторитету судової влади, ставлять під сумнів, а іноді й унеможливлюють виконання її соціальної ролі - розв'язання виникаючих у суспільстві та державі юридично значущих справ, захист законних прав і свобод людини. У цьому зв'язку підвищення та підтримання авторитету судової влади як гаранта справедливості в суспільстві найтіснішим чином пов'язано із забезпеченням дисципліни її носіїв.

Одним із засобів забезпечення відповідності діяльності та поведінки суддів професійним стандартам (суддівської дисципліни) є застосування (можливість застосування) заходів дисциплінарного впливу. Це не єдиний, але досить ефективний метод боротьби з порушеннями дисципліни.

Разом з тим, незважаючи на значення дисциплінарної відповідальності для забезпечення професійних стандартів носіїв судової влади, дослідження її сутності та механізму реалізації з урахуванням специфіки правового становища суддів ще не проводилося, не було сформульовано понятійний апарат даного правового інституту, що призводить до стримування вдосконалення правової бази дисциплінарної відповідальності, матеріальних і процесуальних норм, що забезпечують її реалізацію. Наслідком цього є помилки в правозастосовній діяльності кваліфікаційних комісій суддів при реалізації дисциплінарно-владних повноважень.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження обумовлена: відсутністю теоретичних розробок зазначеної проблеми; недосконалістю законодавства, що регулює дисциплінарну відповідальність суддів; необхідністю вдосконалення правозастосовної практики в цій сфері, в тому числі забезпечення її єдності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація №0186.0.099031).

Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках учених представників загальної теорії держави та права, адміністративного і трудового права, а також інших галузей права. Зокрема, йдеться про роботи: С. Алексєєва, С. Братуся, П. Васькова, В.Венедіктова, Д. Гавриленко, В. Горшеньова, Ю. Денисова, О. Лейста, Г.Нестерової, О. Ноздрачьова, О. Петеліна, І. Петрухіна, І. Самощенка, В.Смірнова, Ю. Старілова, Л. Сироватської, М. Фарукшина, М. Шиндяпіної та ін.

Безпосередньо до аналізу окремих аспектів проблем дисциплінарної відповідальності суддів у своїх роботах, в різні часи, зверталися Ю.С. Адушкін, В.В. Бойцова, Л.В. Бойцова, В.О. Гринюк, І.О. Картузова, М.О. Колоколов, О. Марков, І.Є. Марочкін, Т.Г. Морщакова, Н.В. Радутна, В.А. Терьохін та ін. Спеціальних же досліджень присвячених сутності, механізму реалізації цього виду відповідальності носіїв судової влади у вітчизняній юридичній літературі немає.

Емпірична база дослідження. Дослідження здійснювалося з урахуванням проведеного автором самостійного узагальнення дисциплінарної практики кваліфікаційних комісій суддів Рівненської і Харківської областей, а також на підставі даних аттестаційно-дисциплінарної практики Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є науковий аналіз інституту дисциплінарної відповідальності суддів, проблем його реалізації; формування теоретичних положень, практичних висновків, спрямованих на розвиток і вдосконалення даного правового інституту (законодавства, що регулює дисциплінарну відповідальність суддів, і практику його застосування).

Відповідно до цього, дисертант зосередив увагу на виконанні таких основних задач:

дослідження професійних суддівських стандартів та засобів їх забезпечення;

наукове обґрунтування доцільності притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та виділення гарантій справедливої її реалізації;

вдосконалення понятійного апарату правового інституту дисциплінарної відповідальності суддів;

аналіз підстав притягнення суддів до даного виду юридичної відповідальності;

дослідження змісту стадій дисциплінарного провадження щодо суддів

аналіз законодавства, що регулює дисциплінарну відповідальність суддів;

розробка конкретних практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення дисциплінарного законодавства, з метою підвищення ефективності його впливу на дану категорію службовців.

Об'єктом дослідження є інститут дисциплінарної відповідальності суддів.

Предмет дослідження - сутність і механізм реалізації дисциплінарної відповідальності суддів.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об'єктивності результатів дисертантом застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Методологічною основою останнього є універсальні методи діалектики, які використовувалися на всіх етапах для розкриття сутності дисциплінарної відповідальності суддів та особливостей механізму її реалізації.

На окремих етапах дослідження автор застосовував спеціальні методи: логічний - для формулювання в дослідженні понять «стандарти професійної діяльності та поведінки суддів», «суддівська дисципліна», «дисциплінарний проступок судді», «проступок, що порочить звання судді»; структурно-функціональний - для визначення значення дисциплінарної відповідальності у забезпеченні стандартів діяльності і поведінки суддів. Формально-юридичний метод використаний для аналізу юридичних норм відповідних законів, що закріплюють дисциплінарну відповідальність суддів, а також правозастосовної діяльності кваліфікаційних комісій суддів при здійсненні дисциплінарних повноважень; порівняльно-правовий метод застосовувався для співставлення норм права вітчизняного законодавства з правовими нормами інших держав. Метод кількісного і якісного аналізу використаний для встановлення ефективності норм, що регулюють дисциплінарну відповідальність суддів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає передусім в тому, що дисертація є першим в українській правовій літературі монографічним дослідженням сутності, механізму реалізації та особливостей дисциплінарної відповідальності суддів.

Наукова новизна одержаних результатів знайшла свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках дисертації, що виносяться на захист.

1. Вперше досліджено сутність дисциплінарної відповідальності суддів.

2. Обґрунтовано можливість притягнення носіїв судової влади до даного виду юридичної відповідальності.

3. Сформульовані та науково обґрунтовані гарантії, які сприяють справедливій реалізації дисциплінарної відповідальності суддів. В якості цих гарантій виступають: точне визначення підстав відповідальності, установлення термінів притягнення до відповідальності, належна процедура розгляду питання (змагальна основа, можливість оскарження рішення, особливий порядок формування та склад дисциплінарного органу).

4. Вперше комплексно досліджено підставу дисциплінарної відповідальності суддів.

5. Сформульовано понятійний апарат правового інституту дисциплінарної відповідальності суддів, зокрема поняття: «суддівська дисципліна», «суддівський індемнітет», «дисциплінарний проступок судді», «поступок, що порочить звання судді».

6. Оптимізовано процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, розкрито зміст стадій дисциплінарного провадження.

7. Висловлено пропозиції і представлені рекомендації, спрямовані на удосконалювання законодавчого регулювання інституту дисциплінарної відповідальності суддів та практики його застосування. Запропоновано закріплення даного правового інституту в одному законі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація містить обґрунтовані висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює дисциплінарну відповідальність суддів.

Практична значущість дослідження полягає також у тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у сфері науково-дослідницької діяльності (дисертація може стати матеріалом для подальшого дослідження загальних і спеціальних питань дисциплінарної відповідальності суддів);

- у навчальному процесі (розроблені положення і висновки можуть використовуватися під час читання лекційних курсів, проведення практичних занять, в науково-дослідницькій роботі студентів);

- в учбово-методичній діяльності (запропоновані положення і висновки можуть використовуватися для вдосконалення навчальних програм, при підготовці підручників і учбово-методичних посібників)

- у правозастосовній сфері (діяльності кваліфікаційних комісій суддів).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися і обговорювалися на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, доповідалися на науково-практичній конференції «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (8 грудня 2000 р., м. Запорожжя), конференції молодих учених “Конституція - основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (30 червня 2001 р., м. Харків), першій обласній конференції молодих учених «Тобі Харківщино - пошук молодих» у рамках секції «Сучасні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування громадянського суспільства» (19-20 березня 2002 р., м. Харків).

Деякі висновки, сформульовані в дослідженні, були висловлені і обговорені на міжнародній науково-практичній конференції «Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи» (18-19 квітня 2002 р., м. Харків).

Теоретичні аспекти роботи використовувалися автором у навчальному процесі, під час проведення практичних занять по курсах організація судових і правоохоронних органів, організація роботи в суді, організація судової влади, правовий статус суддів.

Публікації. Основні положення дисертації відображено в семи наукових статтях, чотири з яких опубліковано в наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, дві в закордонних юридичних періодичних виданнях (Російська Федерація), а також у двох тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета і логіки дослідження дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, що включають п'ять підрозділів і два пункти, висновків, списку використаних джерел що нараховує 166 найменувань і займає 16 сторінок та додатків. Загальний обсяг дисертації - 180 сторінок.

РОЗДІЛ 1 ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАНДАРТІВ СУДДІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПОВЕДІНКИ

1.1. Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів

Будь-яке суспільство як соціальна система має потребу в певній організації та впорядкуванні суспільних відносин. Упорядкування суспільних відносин досягається за допомогою встановлення положень, що виступають щодо особистості, соціальної групи як ціннісні орієнтири. Вони регулюють діяльність і поведінку, організують їх у певному напрямку. Це повною мірою стосується діяльності і поведінки суддів.

У цьому зв'язку можна говорити про соціальні стандарти професійної суддівської діяльності і поведінки.

Термін «стандарт» означає типовий вид, зразок, якому повинно задовольняти що-небудь за своїми ознаками, властивостями, якостями 1 ¹¹⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка Под ред. чл. - кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С. 143.⁾. Таким чином, суддівські стандарти являють собою модель чи зразок, відповідно до якого повинна реалізовуватися діяльність суддів і якому має відповідати їх поведінка.

Стандарти є вираженням (втіленням) у сучасному суспільстві уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом. Встановлення стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у суспільстві, особливостей їх соціального становища.

Існує необхідність в порушенні питання про соціальну роль носіїв судової влади, чекання, пов'язані із суддівською діяльністю, бо в першу чергу саме вони обумовлюють своєрідність стандартів професійної діяльності і поведінки суддів.

Судді мають виключні повноваження на здійснення правосуддя. Потреба в здійсненні правосуддя, зазначає І.Л. Петрухін, обумовлюється наявністю конфліктів у суспільстві і прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений нею порядок, суспільні відносини, що мають підвищену цінність. До них насамперед належить реалізація загальнолюдських цінностей - захист життя, здоров'я, честі і гідності особистості, забезпечення цивільних, політичних та інших прав людини, втілення в життя принципів законності, правопорядку, справедливості і ін.

Саме правосуддя, справедливо звертає увагу В.М. Лебедєв, виступає найбільш надійним і цивілізованим способом розв'язання виникаючих у суспільстві конфліктів, захисту прав і свобод громадян, інтересів громадянського суспільства і держави, як в наслідок особливого статусу суддів, що забезпечує їх незалежність при розв'язанні конфліктів, так і завдяки особливій процесуальній процедурі, в якій суддівська діяльність реалізується 3 ²²⁾ 3 Лебедев В.М. Судебная власть в современной России проблемы становления и развития. - СПб. Лань, 2001. - С.111.

^{). Судовий захист прав громадян має безперечні переваги перед другими формами захисту, зокрема перед адміністративним порядком їх захисту, бо судова процедура найбільш демократична і оптимальна. Вона містить максимальну кількість гарантій прав особи і справедливого вирішення юридично значущих справ.}

Аналогічна точка зору була висловлена і І.Є. Марочкіним, який пише: «Переваги судового порядку вирішення правових конфліктів очевидні і полягають в наступному: судовий порядок найбільш демократичний та оптимальний; судочинство здійснюється незалежними і професіональними носіями судової влади - суддями, воно детально регламентовано; забезпечується можливість оскарження і перегляду судового рішення». По своїй природі, продовжує далі автор, «… судова влада покликана відображати ідеал справедливості. Цей тезис носить аксіолого-концептуальний характер. Тому суб'єкт правозахисту, що втілює у собі законний інтерес, вправі очікувати справедливого вирішення юридичної справи судовою владою» [4] ¹¹⁾ [4] Марочкин И.Е. Судебная власть как социальная ценность // Конституція України - основа модернізації держави та суспільства: Матеріали наук. конф. / Упорядники Ю.М. Грошевий, М.І. Панов. - Харків: Право, 2001. - С.336-337. ⁾.

Говорячи про чекання, пов'язані з даним видом діяльності, слід звернути увагу на низку міжнародних актів, насамперед на Європейську хартію про статус суддів (Страсбург, 1998 р.), яка містить загальні положення, що визначають правовий статус суддів [5; 6] ²²⁾ 5 Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. - 1999. - №7. - С.2-4 6 Европейская хартия о статусе судей (постатейный комментарий) // Российская юстиция. - 1999. - №8. - С.2-4 №9. - С.5-6.⁾. У п. 1.1. Хартії зокрема закріплено, що особливий статус служить метою забезпечення компетентності, незалежності і неупередженості, на які очікують від судових органів і кожного судді, покликаного захищати права громадян (тут і далі виділено нами. - С.П.). Встановлення особливого правового становища для суддів є не самоціллю, а засобом забезпечення громадянам необхідних гарантій для ефективного захисту своїх прав. Ці гарантії в інтересах тих, хто звернувся за судовим захистом, виражаються в компетентній, незалежній і неупередженій суддівській діяльності.

Право на незалежний і неупереджений (справедливий) судовий розгляд визнається за кожною людиною і громадянином. Стаття 10 Загальної декларації прав людини формулює таке право «Кожна людина для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого йому кримінального обвинувачення має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута гласно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом» [7] ³³⁾ [7] Всеобщая декларация прав человека Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. - М. Права человека, 1996. - С. 225-230.⁾. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод говорить «Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов'язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону» [8] ¹¹⁾ [8] Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. - М. Права человека, 1996. - С.326-342.⁾. Аналогічне право закріплене й у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Таким чином, судді мають виключні повноваження по розгляду і розв'язанню юридично значущих справ у суспільстві та державі. До того ж, цей вид діяльності повинен реалізовуватися ними незалежно, неупереджено, компетентно, тобто справедливо. В противному разі втрачаються та зводяться нанівець уся соціальна цінність і значущість судової діяльності, що явно не відповідає концепції правової держави, приводить до посилення соціальної несправедливості і заважає нормальному розвиткові суспільства. Фактично у зацікавлених осіб унеможливлюється право доступу до правосуддя (судового захисту).

З огляду на необхідність досягнення незалежної, неупередженої і компетентної судової діяльності, бо така діяльність є правом тих, хто звертається до правосуддя, виробляються і встановлюються в законодавстві, Кодексі професійної поведінки стандарти професійної діяльності і поведінки суддів. Вони знаходять своє безпосереднє вираження в їх правах, обов'язках і обмеженнях, сприяють правильній реалізації владних повноважень.

Закономірним є питання, про те як співвідносяться стандарти з обов'язками та вимогами, що покладені на носіїв судової влади і ставляться до них. Здається, стандарти не слід зводити лише до простої сукупності нормативних приписів. Це більш широке поняття. Вимоги, що ставляться до суддів, їх права і обов'язки становлять матеріальну основу суддівських стандартів. При цьому необхідно також їх (вимог, обов'язків, прав) почуттєве сприйняття (представлення) як зразка чи моделі поведінки та діяльності. У цьому зв'язку стандартами професійної діяльності і поведінки суддів є закріплена у відповідних актах сукупність пред'являємих вимог, покладених обов'язків і наданих суддям прав, що служить і сприймається (представляється) як допустимий зразок їх поведінки і діяльності. Іншими словами, це зразок поведінки і діяльності суддів, відображений у відповідних нормативних приписах.

Класифікувати стандарти суддівської діяльності та поведінки можливо за низкою критеріїв. Наприклад, залежно від їх закріплення в тому чи іншому акті: документах міжнародного характеру (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Основні принципи незалежності судових органів, Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів; Європейська хартія про статус суддів та ін.); Конституції України; Законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та ін.; процесуальному законодавстві, Кодексі професійної етики судді 5; 6; 8; 10; 11; 12; 14; 15 ¹¹⁾ 5 Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. - 1999. - №7. - С.2-4 6 Европейская хартия о статусе судей (постатейный комментарий) // Российская юстиция. - 1999. - №8. - С.2-4 №9. - С.5-6; [8] Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. - М. Права человека, 1996. - С.326-342; 10 Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. - Амстердам-Київ Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. - С.28-31; [11] Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - № 4. - С.10-11.

Зокрема, в ч.2 ст.24 Конституції передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану та ін. Цей основоположний принцип є обов'язковим і для виконання суддями в своїй професійній діяльності (див.: [12] Конституція України Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.).

Фактично аналогічне положення закріплене і в ст.7 Закону «Про судоустрій України» (див.: [13] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441. ).

У ст. 6 Закону України «Про статус суддів» суддівські обов'язки відображені в концентрованому виді, та конкретизуються в процесуальному законодавстві і Кодексі професійної поведінки суддів (див.: [14] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; [15] Кодекс професійної етики судді // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5. - С.24).⁾; за сферою регулювання: ті, що стосуються професійної діяльності; стандарти, що регулюють позаслужбову діяльність і поведінку, а також загальні, що опосередковано регулюють як професійну, так і позаслужбову діяльність і поведінку суддів, тобто такі, що визначають і встановлюють належні (необхідні) для суддівської роботи моральні, естетичні якості. Зазначимо, що в цілому розмежування суддівських стандартів за сферою регулювання має дещо умовний характер, бо вони взаємопов'язані.

Подібна думка була висловлена й А.Ф. Ізваріною, яка за предметом регулювання правила поведінки суддів кваліфікує як: загальні вимоги; правила здійснення професійної діяльності; правила, що регулюють позаслужбову діяльність; правила, що встановлюють відповідальність за порушення суддівської етики [16] ¹¹⁾ [16] Изварина А.Ф. Судебная власть в Российской Федерации. - Ростов н/Д: Издательский центр «Март», 2001. - С.190. ⁾. При цьому, на наш погляд, видається не зовсім правильним ототожнення правил поведінки з засобами їх забезпечення (у даному разі з відповідальністю).

До загальних стандартів належать такі, що визначають і встановлюють необхідні для заняття суддівською діяльністю моральні якості (чесність, неупередженість, порядність, гуманізм та ін.) ²² Крім цього, можливо, потрібно говорити й про низку эстетичних якостей (манер поведінки)..

Носії судової влади зобов'язані додержуватися загальновизнаних норм моралі і поведінки, що існують у суспільстві. Вони повинні пам'ятати, що є об'єктом постійної і пильної уваги з боку громадськості і в цьому зв'язку добровільно беруть на себе обмеження, які пересічним громадянам можуть показатися обтяжливими. Бути готовим до підвищеної уваги означає необхідність постійної самооцінки суддею своїх вчинків і дій з позиції додержання моральних принципів та норм.

Суддя - це професіонал. Професіонал, звертають увагу В.Г. Ігнатов та В.К. Бєлоліпецький: «… це глибоко поважаюча себе людина, яка високо цінує своє ремесло і невіддільний від нього спосіб життя. Останній цілком, без залишку покриває весь життєвий, тривалий шлях людини, не залишаючи місця й часу для всякого роду улюблених занять, пристрастей, «слабостей», які б надмірно відволікали від «вічного» ремесла. Звичайно, у житті будь-якої людини, у її суєтному круговороті справ є місце відпочинку «душі», але це не виключає, а, навпроти запевняє нас у думці, що професіонал - це образ його життя, що включає в себе побут, суспільні справи, стиль і уклад життя, почуття власної гідності».

Наділення правом бути суддею означає суспільну довіру йому. Займатися суддівською діяльністю може лише людина, яка усвідомлює свій суспільний і професійний обов'язок, виконує його за велінням совісті, виявляючи при цьому глибоку повагу до закону, нетерпимість до правового нігілізму в будь-яких його проявах, правдолюбство і повагу до людини, її честі і гідності, наполегливе прагнення до пошуків і досягнення істини.

Як у приватному житті, так і при здійсненні службових повноважень необхідно уникати використання неналежних виразів; саркастичних, принижуючих висловів расового, статевого, релігійного, національного характеру, а так само демонстрування упереджень щодо віку, соціально-економічного становища чи сексуальної орієнтації громадян.

Слід проявляти розбірливість у способах використання вільного часу і особистих зв'язків, вести здоровий спосіб життя (головним чином обмежене вживання алкоголю), вміти уникати і вирішувати конфліктні ситуації, що виникають у повсякденному житті (як у трудовому колективі, так і вдома). Суддя в будь-якій ситуації повинен зберігати особисту гідність, піклуватися про свою честь, уникати всього, що могло б завдати шкоди його репутації і поставити під сумнів можливість здійснення правосуддя неупереджено і об'єктивно [18] ²²⁾ 18 п.4 ст.1 Кодекса чести судьи Российской федерации // Советская юстиция - 1993. - № 23. - С.31.⁾. Він завжди зобов'язаний поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду.

До другої групи відносяться стандарти, що регулюють службову діяльність. Судочинство повинно здійснюватися в межах і порядку, визначених процесуальним законом, відповідно до вимог Конституції і законів України.

Швидке судочинство вимагає присвячення службовим обов'язкам достатньої кількості часу, присутності в суді в призначений час, оперативного вирішення представлених на розгляд документів і настоювання для цього на співробітництві працівників апарату суду, сторін, що сперечаються, адвокатів, прокурорів, працівників ОВС і експертних установ. Мають заохочуватися і надаватися сприяння позасудовому врегулюванню спірних питань (якщо така можливість випливає із законодавства), однак у сторін не повинно створюватися враження, що їх примушують відмовитися від права розв'язати спірні питання в суді.

Судді зобов'язані підтримувати свою компетентність на належному рівні. Передбачається, що всі вони добре поінформовані про основні галузі права і законодавства. При цьому існує необхідність в систематичному вдосконаленню рівня знань. Специфіка даної професійної діяльності вимагає високого рівня розумових здібностей; здатності до правового аналітичного і абстрактного мислення; інтелектуальної допитливості, ясного мислення і вираження своїх думок (здорового міркування, обґрунтованості дій); знань про логічні помилки в міркуваннях і можливості їх запобігання. Крім того, підтримання кваліфікації припускає звернення, поряд з питаннями права і законодавства, до етичних категорій, які супроводжують діяльність по здійсненню правосуддя.

Носії судової влади повинні уникати будь-якого незаконного впливу на їх діяльність. Вони не мають право використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Наприклад, забороняється користатися своїм становищем для надання допомоги в судовому процесі та інших ситуаціях - друзям чи членам сім'ї, а так само давати зрозуміти третім особам, що вони знаходяться в особливому становищі і можуть вплинути на прийняття рішень.

Недопустимими є контакти з учасниками процесу, їх родичами та іншими зацікавленими особами поза службовою обстановкою. Подібного роду стосунки, навіть за бездоганної поведінки з боку судді, можуть бути використані на шкоду його репутації, для дискредитації або ускладнення провадження у справі.

При прийнятті рішень у справі слід бути вільним від прихильності сторін, впливу суспільної думки, побоювань перед критикою діяльності[18] ¹¹⁾ 18 п.2 ст.2 Кодекса чести судьи Российской федерации // Советская юстиция - 1993. - № 23. - С.31.⁾. Йдеться не про те, що суддя об'єктивно позбавлений від впливу суспільної думки чи від критики, що взагалі неможливо, пише О.С. Кобліков. Свобода судді означає його внутрішній стан, здатність протистояти суспільній думці, не боятися можливої критики, якщо вони суперечать суддівському уявленню про законне і справедливе вирішення конкретної справи, його совісті [19] ²²⁾ 19 Кобликов А.С. Юридическая этика. - М. НОРМА - ИНФА · М, 2000. - С.155.⁾.

Судді зобов'язані зберігати професійну таємницю щодо інформації, одержаної ними при виконанні своїх обов'язків [10; 14; 15; 18] ³³⁾ 10 п.15 Основних принципів незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. - Амстердам-Київ Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. - С.28-31; 14 Ст. 6 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; 15 ст.6 Кодексу професійної етики судді // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5. - С.24 18 п.5 ст.2 Кодекса чести судьи Российской федерации // Советская юстиция - 1993. - № 23. - С.31.⁾. Вони не мають права робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, що знаходяться у провадженні суду, піддавати сумніву судові рішення, що вступили в законну силу, а так само повинні вимагати аналогічної поведінки і від працівників апарату суду.

До третьої групи стандартів належать суддівські стандарти, що стосуються позаслужбової поведінки і діяльності.

Справедливо відмічено, що цілком відокремити суддів від їх справ, не пов'язаних із професійними функціями, не можливо і нерозумно вони не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому живуть 20 ¹¹⁾ 20 Халдеев Л.С. Судья в уголовном процессе Практическое пособие. - М. Юрайт, 2000. - С.396.⁾. Судді можуть брати участь у суспільному житті, якщо вона не завдає шкоди авторитету судової влади і належному виконанню своїх основних обов'язків. При цьому важливо одне - уникати будь-якої діяльності і поведінки, а також особистих зв'язків, що можуть завдати шкоди репутації, зачепити честь і гідність носія судової влади. Особа, яка придатна по своїм особистим якостям бути суддею, здатна усвідомити сутність цього критерію як умову своєї правомірної поведінки, що відповідає професійним стандартам.

В п. 4.2 Європейської хартії про статус суддів звертається увага на можливість заняття різними видами діяльності, крім основної, серед яких і ті, котрі є вираженням їх громадянських прав. Однак ці свободи можуть (і повинні) бути обмежені в тій мірі, в якій ці зовнішні види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності суддів чи з вимогою уважно і у розумний строк розглядати справи, представлені на їх розгляд 5; 6 ²²⁾ 5 п.4.2. Европейской хартии о статусе судей // Российская юстиция. - 1999. - №7. - С.2-4 6 п.4.2. Европейской хартии о статусе судей (постатейный комментарий) // Российская юстиция. - 1999. - №8. - С.2-4 №9. - С.5-6.⁾. Аналогічне положення відображене і в п.8 Основних принципів незалежності судових органів [10] ³³⁾ 10 Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. - Амстердам-Київ Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. - С.28-31.⁾.

Надмірна захопленість іншими видами занять, на відміну від помірного розширення діапазону діяльності, що сприяє загальному розвитку судді, росту його культури та освіченості, може істотно впливати як на організацію і суть діяльності, пов'язаної з розглядом судових справ, так і, у ряді випадків, зниження престижу самого судді в суспільній думці 21 ⁴⁴⁾ [21] Радутная Н.В. Этика судьи // Этика судьи. - М.: Российская академия правосудия, 2001. - С.81-82.

^).

Таким чином, можливі заняття науковою, викладацькою і творчою діяльністю; захоплення спортом, мистецтвом і т.д., якщо це відповідає вимозі уважно і у розумний строк розглядати справи, а також не підриває авторитет носія судової влади.

Допустимою є участь у публічних засіданнях чи контактуванні в інший спосіб з органами законодавчої і виконавчої влади з питань права, законодавства в тій мірі, в якій це сприймається як використання юридичних знань і досвіду в конкретній галузі (доцільно головним чином під час обговорення питань судоустрою і судочинства).

Існують обмеження на участь у політичній діяльності, тобто заборона на: лідерство чи заняття посади в політичній організації; виступи в підтримку політичних організацій чи їх кандидатів, а так само публічні виступи проти кандидатів на державну посаду; участь у збиранні коштів (платі різноманітних внесків); відвідування політичних зборів і здійснення інших подібних дій. «Суддя з партійним квитком (неважливо, якої партії) завжди небезпечний, - пише Ю.І. Стецовський, - його політична ангажированість перешкоджає неупередженості, змушує керуватися не Конституцією і правовим законом, а політичними ідеалами тієї чи іншої партії або руху, навіть незалежно від формального зв'язку з ними» 22 ¹¹⁾ [22] Стецовский Ю.И. Судебная власть. - М.: Дело, 1999. - С.94.

^{). Таким чином, суддівський статус містить обмеження загальних громадянських прав для носіїв цього статусу.}

Реалізуючі свої громадянські права, судді володіють власністю і відповідно можуть управляти нею, однак заняття підприємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю заборонено. В противному разі існує небезпека зловживань службовим становищем чи можливість здійснення угод з особами, які можуть у наступному звертатися до суду, членом якого є даний суддя.

У цьому зв'язку недопустимо також заняття юридичною практикою (наприклад, проведення консультацій для господарюючих суб'єктів з питань тієї чи іншої галузі права і законодавства). Незважаючи на таке обмеження, судді можуть діяти у своїх інтересах як приватні особи (використовувати свій юридичний досвід і знання в особистих цілях при розв'язанні того чи іншого конфлікту або ситуації), а також давати юридичні консультації членам своєї сім'ї, складати і перевіряти для них документи. При цьому заборонено використовувати і розкривати інформацію, яка була одержана в процесі виконання службових обов'язків.

Очевидно, що чим конкретніше визначаються основні стандарти, які регулюють діяльність і поведінку суддів у службовий та позаслужбовий час, тим простіше здійснювати контроль за цією діяльністю, оздоровлювати етичний і правовий клімат у суддівському співтоваристві. Тому для уніфікованого закріплення стандартів професійної діяльності і поведінки суддів розробляються та приймаються кодекси поведінки.

Кодифіковані стандарти суддівської діяльності і поведінки покликані служити системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні своїх професійних прав і обов'язків у відповідності зі статусом, основними завданнями і принципами їх діяльності, визначеними Конституцією України, Законом України «Про статус суддів» та іншими законодавчими актами України. Вони також повинні закріпити єдину систему критеріїв при оцінці різних аспектів поведінки судді, в дисциплінарному провадженні кваліфікаційних комісій, у разі оскарження його дій як таких, що порушують Присягу. Крім того, у судді завжди буде можливість повсякденного самоконтролю шляхом постановки питання про те, чи створив він вирішуючи конкретну справу або поводжуючи себе певним чином в позаслужбовий час, в оточуючих - осіб, які беруть участь у вирішенні справи та інших громадян, підставу для думки про його незалежність та неупередженість.

Актуальним на сьогоднішній день залишається вислів А.Ф. Коні про те, що які б гарні не були правила діяльності і поведінки, вони можуть утратити своє значення в недосвідчених, грубих чи несумлінних руках [23]¹¹⁾ [23] Кони А.Ф. Избранные произведения. - М.: Госюриздат, 1956. - Т.2. - С.20. ⁾. У цьому зв'язку особлива роль повинна приділятися питанням додержання стандартів суддівської діяльності і поведінки, або ж суддівській дисципліні.

Обов'язкове для всіх членів якого-небудь колективу підпорядкування встановленому порядку охоплюється поняттям «дисципліна» [1] ¹¹⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка Под ред. чл. - кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С. 143.⁾. Дисципліна є невід'ємним елементом діяльності будь-якої організації. Вона спрямована на забезпечення єдності в досягненні поставлених цілей, виступає як необхідна умова будь-якої загальної праці. На думку М.І. Хавронюка дисципліна - становище, за якого усі суб'єкти правовідносин влади і підпорядкування неухильно додержуються порядку і правил, встановлених законами, а також відповідними статутами і положеннями.

В. Терьохін до змісту поняття «судова дисципліна» включає такі елементи

визнання і закріплення соціальних правил поведінки суддів

способи забезпечення і додержання судових стандартів поведінки

оцінку поведінки суддів з погляду відповідності соціальним правилам і реалізацію норм юридичної відповідальності за порушення судових обмежень [25] ³³⁾ 25 Терехин В. Судейская дисциплина от иммунитета до ответственности // Российская юстиция. - 1999. - №8. - С.10.⁾.

Видається, помилково відносити до елементів поняття «суддівська дисципліна» реалізацію юридичної відповідальності за порушення вимог (обмежень), що ставляться у суспільстві і державі до носіїв судової влади, а відповідно й попередню їй оцінку поведінки суддів з погляду відповідності професійним правилам, закріпленим у чинному законодавстві, Кодексі професійної поведінки. У противному разі юридична відповідальність як один із способів забезпечення і додержання суддівської дисципліни ототожнюється з останньою.

На наш погляд, невірним є і саме роз'єднання на окремі елементи способи забезпечення і додержання судових стандартів, з одного боку, і реалізацію юридичної відповідальності (яка включає в себе й оцінку поведінки суддів з погляду професійних правил) за порушення цих стандартів - з іншого. Відповідальність і є саме одним із способів забезпечення додержання професійних стандартів.

Ми дотримуємося позиції тих авторів, що сутність службової дисципліни ¹¹⁾ Суддівська дисципліна є видом службової дисципліни (критерієм їх розмежування виступає суб'єкт, відносно відокремлена соціальна група - суддівське співтовариство, яке наділено виключними службовими повноваженнями по здійсненню правосуддя).⁾ виявляють на основі визнання її комплексного характеру. Вони розглядають дисципліну в єдності двох аспектів як сукупність положень, що встановлюють порядок здійснення службової діяльності, і як фактичне додержання цих положень, або правомірна поведінка державних службовців при реалізації повноважень (виконання службових обов'язків) [26; 27] ²²⁾ 26 Васьков П.Т. Государственная дисциплина в СССР. - М. Госюриздат. - 1960. - С. 13 27 Гавриленко Д.А. Государственная дисциплина сущность, функции, значение. - Минск: Наука и техника, 1988. - С.69 та ін.⁾.

На нашу думку, суддівська дисципліна являє собою відповідність діяльності і поведінки суддів, професійним стандартам, що пред'являються до них у суспільстві і державі. Таким чином, у випадках, коли діяльність і поведінка суддів не відповідає встановленим суддівським стандартам, можна говорити про недисципліновану поведінку (діяльність) суддів або про порушення суддівської дисципліни, що повинно тягти за собою відповідне реагування з боку уповноваженого суб'єкта.

Безумовно, не будь-яке порушення суддівських стандартів професійної діяльності і поведінки може бути підставою для притягнення до відповідальності. Існує пряма залежність від ступеня серйозності і частоти порушень, що допускаються. Однак у будь-якому разі суддівська діяльність і поведінка, що не відповідають професійним стандартам, підривають довіру громадськості до суддівського корпусу і судової влади в цілому. Разом з тим довіра громадян до судової діяльності є важливою. Як слушно відзначав один із відомих учених дореволюційної Росії проф. Н.Н. Розін, від дійсної довіри громадян до інститутів і органів судової влади, так само як і від визнання її авторитету, чіткої організації здійснення, низки інших факторів - залежить її сила [28] ¹¹⁾ 28 Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство Пособие к лекциям. - Изд. 3-е. - Петроград издание Юридического книжного склада «Право», 1916. - С.133.⁾. Крім того, підтримання престижу суду важливо і з огляду на потрібність виховання у громадян поваги до закону та необхідність його добровільного виконання, бо це створює сприятливі умови для процесу здійснення правосуддя. Високий авторитет судді передбачає впевненість громадян у його об'єктивності, неупередженості і справедливості рішень, що приймаються. Усвідомлення соціальної корисності діяльності судді позитивно впливає на ріст громадянської самосвідомості і полегшує звернення до суду за захистом порушених прав 29 ²²⁾ 29 Радутная Н.В. Народный судья. Профессиональное мастерство и подготовка. - М.: Юрид. лит., 1977. - С.22.⁾.

Таким чином, у сучасних умовах актуальним залишається питання про забезпечення стандартів суддівської діяльності і поведінки, особливості дисциплінарної відповідальності суддів як одного з засобів їх забезпечення.

Висновки до підрозділу 1.1

Регулювання поведінки і діяльності суддів здійснюється на підставі стандартів професійної діяльності і поведінки.

Стандартами професійної діяльності і поведінки є закріплена у відповідних актах сукупність пред'являємих вимог, покладених обов'язків і наданих суддям прав, що служить і сприймається (представляється) як допустимий зразок їх поведінки і діяльності. Цей зразок є вираженням (втіленням) існуючих уявлень у сучасному суспільстві про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом. Встановлення суддівських стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у суспільстві, особливостей їх соціального становища.

За сферою регулювання суддівські стандарти кваліфікуються таким чином: стандарти, що належать до професійної діяльності; стандарти, що регулюють позаслужбову діяльність і поведінку, а також загальні, тобто такі, що стосуються як професійної, так і позаслужбової діяльності і поведінки суддів - визначають і встановлюють належні (необхідні) для суддівської роботи моральні якості.

Поняття «суддівська дисципліна» означає відповідність діяльності і поведінки суддів професійним стандартам, які пред'являються до них у суспільстві та державі.

1.2. Забезпечення стандартів суддівської діяльності і поведінки

Діяльність і поведінка суддів, які не відповідають професійним стандартам, завдають шкоди авторитету судової влади, ставлять під сумнів, а іноді й унеможливлюють виконання її соціальної ролі - розв'язання юридично значущих справ у суспільстві та державі. Тому дуже важливо забезпечити зазначену відповідність - суддівську дисципліну.

Безпосередньо про засоби забезпечення дисципліни мова йде у ст.140 Кодексу законів про працю України, де відзначається, що трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних і економічних умов для нормальної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченнями за сумлінну працю. У необхідних випадках, щодо окремих працівників, застосовуються заходи дисциплінарного впливу [28] ¹¹⁾ [28] Кодекс законів про працю України: Затверджений Законом України від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - № 50. - Ст.375.⁾. Норми Кодексу законів про працю України щодо регулювання дисципліни і засобів її забезпечення є загальними та відносяться до всіх категорій працівників. Разом з тим, відносно деяких суб'єктів з особливим статусом (до них належать і судді), характерними є відмінності, як в засобах забезпечення дисципліни, так і в санкціях відповідальності - одного із засобів такого забезпечення.

В цьому зв'язку, на нашу думку, переконання не повинно розглядатися як самостійний метод забезпечення суддівської дисципліни. «Переконати» - означає змусити повірити чому-небудь чи змусити зробити що-небудь [1] ²²⁾ [1] Ожегов С.И. Словарь русского языка Под ред. чл. - кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С.712.⁾. Важко собі уявити ситуацію, коли суддю змушують повірити в необхідність здійснення діяльності відповідно до професійних стандартів, а так само поводитися дисципліновано. Якщо особа вважає не сприйнятливими для себе суддівські стандарти або не усвідомлює, не розуміє їх глибокого змісту і значення для суддівської діяльності, не має твердого погляду (самостійного переконання) на необхідність ними керуватися, вона просто не може бути суддею.

Не слід говорити і про виховання як самостійний метод забезпечення суддівської дисципліни. «Виховати» - це прищепити, вселити що-небудь кому-небудь. Друге значення - шляхом систематичного впливу сформувати чий-небудь характер [1] ¹¹⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка Под ред. чл. - кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С.85.⁾. Постає питання: хто буде для судді вихователем, який вселяє і прищеплює необхідність додержання суддівських стандартів професійної діяльності і поведінки, а також як це виховання узгоджуватиметься із суддівською незалежністю - основним принципом діяльності суддів? Вважаємо, що виховання є кінцевою метою іншого засобу забезпечення суддівської дисципліни, а саме дисциплінарної відповідальності суддів. Саме в результаті її реалізації (можливості реалізації) і, як наслідок, перетерплювання (усвідомленні можливості перетерплювання) обмежень і позбавлень, порушнику (потенційному порушнику) прищеплюється переконання в необхідності недопущення порушень суддівської дисципліни.

Про виховання мова може йти у контексті системи підготовки майбутніх суддів. Успіх такого виховання визначається початковими етапами формування особистості ще до вступу в юридичний вищий навчальний заклад, а також процесом підготовки до професії. Тому важливо ввести до учбових занять у ВНЗ курси по вивченню проблем діяльності і поведінки суддів. При цьому процес вивчення філософських, етичних, правових аспектів суддівської діяльності не повинен зводитися лише до банального ознайомлення з правилами професійної поведінки. Особлива увага повинна приділятися усвідомленню соціальної ролі суддів, а відтак специфіці деяких обмежень.

Має місце потреба в залученні студентів та слухачів до участі в роботі конференцій, семінарів з відповідної тематики; вивченні і узагальнені практики роботи кваліфікаційних комісій, органів суддівського самоврядування, обговоренні питань професійної діяльності і поведінки із суддями; ознайомленні із закордонним досвідом в цій сфері.

У цьому сенсі стосовно суддів, на наш погляд, доцільніше вести мову про їх самовиховання. По-перше, суддівський обов'язок підтримання кваліфікації передбачає, крім іншого, звернення до деонтологічних положень. По-друге, відсутність у суддів «вихователів» та їх самостійне прагнення до вдосконалення своєї діяльності і поведінки сприяють укріпленню авторитету судової влади в суспільній думці.

У той же час між створенням належних організаційних, матеріально-технічних умов і дисциплінованою поведінкою суддів, якістю правосуддя, ефективністю судового захисту тих, хто звертається до суду, існує тісний зв'язок. Цьому аспекту приділяється велика увага, насамперед міжнародним співтовариством.

Так, відповідно до п.7 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада і 13 грудня 1985 р., кожна держава зобов'язана виділяти достатні ресурси для того, щоб судова влада могла належним чином виконувати свої функції [16] ¹¹⁾ [16] Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. - Амстердам-Київ Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. - С.28-31.⁾. В рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № R (94) 12 від 13 жовтня 1994 р. «Про незалежність, ефективність і роль суддів» з огляду на важливість забезпечення належного здійснення суддівських функцій урядам держав-членів рекомендовано вжити чи підсилити всі заходи, необхідні для підвищення ролі суддів і суддівського корпусу в цілому, зміцнити їх незалежність та ефективність, зокрема за допомогою додержання низки принципів. Крім інших передбачено принцип ІІІ (належні умови роботи), який реалізується за допомогою «прийому на роботу достатньої кількості суддів і організації відповідної підготовки», «забезпечення такого статусу і винагороди суддів, що були відповідні їх професійному авторитету і рівню відповідальності», забезпечення «належного допоміжного персоналу і устаткування, зокрема, для автоматизації діловодства і обробки даних для того, щоб судді могли ефективно і оперативно виконувати свої обов'язки», «вжиття відповідних заходів для передачі виконання несуддівських функцій іншим особам», «вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення безпеки суддів, обов'язкова присутність охорони в приміщеннях судів чи надання поліцейського захисту суддям, які можуть стати чи є об'єктами серйозних погроз» [26] ¹¹⁾ [26] Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - № 4. - С.10-11.⁾.