Дисциплінарна відповідальність суддів

Справді, суддівська присяга є концентрованим змістом суддівських обов'язків. Більш того, складання особою присяги є юридичним моментом придбання статусу судді і допуском до судової діяльності. Особа, яка не склала її, не є суб'єктом порушення суддівських обов'язків, зазначених у ст.6 Закону України «Про статус суддів».

Так, судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний і об'єктивний розгляд судових справ з додержанням встановлених законом строків; додержуватися вимог щодо несумісності (ст.5 Закону), службової дисципліни і розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємниці, таємницю нарадчої кімнати; відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання. Судді також зобов'язані не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та незалежності. Порушення цих обов'язків в силу ч.1 ст.31 Закону становить зміст дисциплінарного проступку судді.

При цьому необхідно звернути увагу на невідповідність п.1 ст.6 Закону «Про статус суддів» у частині покладення на суддів обов'язку по забезпеченню повного, всебічного та об'єктивного розгляду судових справ ст.22 КПК (всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи) 11; 102 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; 102 Кримінально-процесуальний кодекс України: Затверджено Законом Української РСР від 28 грудня 1960 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст.15.⁾. Відповідно до ст.22 КПК суд виключено із кола суб'єктів, на які покладається обов'язок всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення як викриваючих, так і виправдуючих обвинуваченого, а також обтяжуючих або пом'якшуючих його відповідальність обставин. Головуючий у судовому засіданні спрямовує судове слідство не на забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, як це було в попередній редакції статті, а на забезпечення здійснення сторонами своїх прав (ст.260 КПК).

З іншого боку, продовжують діяти норми, із змісту яких випливає, що суд повинен додержуватися цього принципу (статті 323, 367, 370 КПК та ін.). Це підтверджується і п.2 ст.6 Закону «Про судоустрій України»10 ¹¹⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾, на підставі чого і робиться висновок про те, що принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи діє відносно всіх осіб, які ведуть процес [135] ²²⁾ [135] Нове у кримінально-процессуальному законодавстві України / За ред. Ю.М. Грошевого. - Харків: Право, 2002. - С.7.⁾.

У цілому законодавче формулювання дисциплінарного проступку судді викликає низку зауважень. Так, положення п.1 ст.6 Закону «Про статус суддів» без потреби продубльовано в п.1 ст.31 цього Закону 11 ³³⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. Пунктом 2 ст.6 Закону на суддів покладено обов'язок щодо додержання вимог службової дисципліни. На наш погляд, оскільки зміст службової дисципліни суддів і полягає у фактичному додержанні норм, що відображають службові обов'язки, немає необхідності окремо законодавчо виділяти цей елемент. До змісту службової дисципліни входять обов'язки: при здійсненні правосуддя дотримуватися положень Конституції і законів України (п.1 ст.6), розпорядку роботи суду (п.2 ст.6), не розголошувати відомості, що становлять державну, службову, комерційну, банківську та інші таємниці (п.3 ст.6), не допускати вчинків та будь-яких дії, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності (п.4 ст.6).

Слід зазначити, що в ст. 6 Закону «Про статус суддів» суддівські обов'язки сформульовані в узагальненому вигляді. Вони конкретизуються у відповідних нормах закону, в тому числі і процесуального. Етико-естетичні обов'язки суддів повинні бути конкретизовані в Кодексі професійної поведінки судді.

Порушення вимог матеріального і процесуального закону ставить під загрозу забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу і, як наслідок, вирішення завдань судочинства, правильне застосування закону. Точне і неухильне додержання судами України норм процесуального законодавства, як відзначається в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» (з наступними змінами), є неодмінною умовою забезпечення правильного, справедливого і швидкого вирішення справ, з метою захисту прав і законних інтересів осіб, які звернулися до суду [124] ¹¹⁾ 124 Про практику застосування судами процессуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіц. вид. у 2т./ За заг. ред. В.Ф. Бойка. - К. АСК. - 2000. - Т.1 - С.277-286.⁾. Подібне положення відображене й у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (з наступними змінами), де вказано на недопустимість будь-яких відхилень від вимог закону, маючи на увазі, що неухильне додержання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою встановлення істини по справі і прийняття по ній законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Матеріали дисциплінарної практики свідчать про те, що порушення процесуальних строків є найбільш поширеним - 57 % випадків від числа порушень процесуального закону і 37 % від загальної кількості числа порушень суддівських обов'язків (гадаємо з цієї причини законодавець у п.1 ст.6 Закону України «Про статус суддів» окремо наголошує на обов'язку суддів додержуватися встановлених у законі строків).

Посилання на тяганину при вирішенні правових спорів у національних судових системах найбільш характерні і для скарг, що надсилаються до Європейського суду з прав людини. Як бачимо, ця проблема існує в багатьох європейських країнах [95] ¹¹⁾ 95 Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии) / Пер. с англ. - М. Права человека, 1997. - С.485.⁾.

Особливе занепокоєння викликає порушення строків розгляду справ щодо осіб, які не визнані судом винними і тривалий час тримаються під вартою.

В національному законодавстві це ускладнюється тим, що КПК України не встановлює строків розгляду кримінальних справ. Тому необхідно враховувати положення, що містяться в міжнародно-правових нормах, зокрема в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), у п.1 ст.6 якої закріплено, що кожен громадянин при розгляді кримінального обвинувачення, яке пред'явлене йому, має право на справедливий публічний розгляд справи судом у розумний строк.

Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що держави, які приєдналися до Європейської конвенції, зобов'язані організовувати свої судові системи таким чином, щоб правосуддя здійснювалося без тяганини, яка загрожує його ефективності і довірі до нього. Як зазначено в резолюції Ради Європи DH (97) 336 від 17 липня 1997 р., тривалі затримки при здійсненні правосуддя становлять велику небезпеку, зокрема для верховенства права [137] ²²⁾ 137 Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - К. Українська правнича фундація, Український центр правничих студій, 1999. - №3. - С.61.⁾.

Визначаючи, який строк є «розумним», Європейський суд з прав людини ухвалив, що слід виходити з конкретних обставин справи, зокрема повинні бути враховані складність фактичних або юридичних питань, що поставлені у справі, поведінка заявників і компетентної влади і те, які інтереси перших були поставлені на карту [95] ¹¹⁾ 95 Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии) / Пер. с англ. - М. Права человека, 1997. - С.486.⁾.

Таким чином, при визначенні розумності строку розгляду справи треба враховувати її складність, час, протягом якого вона розглядалася, наслідки тривалого розгляду та інші обставини (серед яких можуть бути завантаженість судді, його прагнення до своєчасного розгляду справи).

У кримінально-процесуальній науці існує думка про те, що строк судового розгляду і строк тримання підсудного під вартою на цій стадії необхідно обчислювати з урахуванням строків попереднього розслідування по даній справі [138] ²²⁾ 138 Трофименко В.М. Кримінально-процесуальні гарантії особистості в стадії судового розгляду: Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України. - Харків, 2000. - С.96.⁾. Іншими словами, строк розгляду справи в суді першої інстанції не може перевищувати строку досудового слідства, а строк тримання підсудного під вартою, під час судового розгляду кримінальної справи, не може перевищувати відповідних строків, передбачених на попередньому розслідуванні. У разі потреби ці строки можуть бути продовжені вищестоящим судом за вмотивованим клопотанням суду першої інстанції, з обов'язковою вказівкою строку, на який вони продовжуються. При цьому увага звертається на те, що ці проблеми все-таки вимагають детального вивчення.

Іноді процеси відкладаються за нез'явленням свідків, потерпілих, підсудних, а також неетапуванням останніх із СІЗО. При цьому судді завжди повинні використовувати можливості, що надані їм законом, спрямовані на усунення тяганини при розгляді справ адміністративні санкції, примусовий привід. У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 1997 р. «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» суддям приписаний обов'язок гострого реагування в тому числі на недоліки в роботі конвойних підрозділів МВС, що полягають в несвоєчасній доставці підсудних в судове засідання на несвоєчасне виконання ухвал (постанов) про привід підсудних, свідків, потерпілих та ін.

Усупереч вимогам ст.87 КПК протоколи судових засідань виготовляються місяцями, у той час як вони повинні бути складені і підписані протягом 7 діб. Порушуються строки ознайомлення з ними зацікавлених осіб і вручення копій вироків засудженим, що у свою чергу веде до порушення строків направлення справи у вищу інстанцію і виконання вироків.

У будь-якому разі, при розгляді кожної конкретної дисциплінарної справи, підставою якої є порушення процесуальних строків, кваліфікаційна комісія (Вища рада юстиції) має брати до уваги об'єктивні труднощі і перешкоди, що виникали в судді при розгляді і вирішенні справи. Вона також повинна вирішити для себе питання, чи можна розглядати дане порушення як необґрунтоване затягування (тяганину) розгляду судової справи. Для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за цією підставою недостатньо встановити тільки сам факт порушення строків.

Не завжди додержуються вимоги закону, що регламентують порядок прийняття позовних заяв і порушення цивільних справ, що спричиняє як несвоєчасний їх розгляд, так і втрату доказів, додаткові матеріальні витрати, обмежує конституційне право громадян на судовий захист.

У деяких випадках мають місце фальсифікація судових документів (близько 13 % випадків від загальної кількості порушень) і присвоєння невластивих суду функцій ²²⁾ Так, суддя Зарічненського районного суду Рівненської області Р. при розгляді адміністративної справи прийняв рішення про вилучення автомобіля, який знаходився під митним контролем, порушивши тим самим «Правила митного оформлення транспортних засобів, що переміщаються через митний кордон України» і зобов'язав органи ДАІ зареєструвати його. Крім того, в копію постанови вніс вказівку про реєстрацію автомобіля «без розтаможування в митних органах», чим сприяв ухиленню від сплати мита за цей автомобіль (див.: Архів кваліфікаційної комісії суддів Рівненської області, 1999 р.). ⁾.

Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України звертає увагу на те, що поряд із такими негативними явищами в діяльності судів як тяганина і фальсіфікація судових рішень, із набранням у червні 2001 р. чинності нових положень в процессуальному законодавстві, у діях суддів з'явилися нові тенденції, спрямовані на порушення прав і свобод громадян. Серед них - блокування надходження апеляційних скарг до апеляційних судів. Окремі судді, використовуючи заформалізований закон, який містить вимоги щодо цієї категорії скарг, у будь-який спосіб намагаються позбавити учасників процесу права на перегляд рішення апеляційним судом ²²⁾ Підсумки V з'їзду суддів України // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5. - С.15.⁾.

Дані судової статистики свідчать про зростання частини змінених вироків у зв'язку з помилками в кваліфікації злочинів, необґрунтованим винесенням виправдувальних вироків [139] ¹¹⁾ 139 Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1999 р. за данними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 2. - С.29.

^{). Зрозуміло, що сам факт скасування чи зміни судового рішення не може бути підставою дисциплінарної відповідальності, крім випадків навмисного порушення закону або недбалості, що спричинила істотні наслідки. Однак, якщо в ході розгляду справи вищою інстанцією будуть виявлені очевидні порушення, безсумнівно, має ставитися питання про порушення дисциплінарного провадження.}

Слід також зазначити, що порушення суддею положень Конституції і законодавства України може служити підставою для притягнення його до відповідальності, незалежно від того, чи було скасовано рішення вищестоящою судовою інстанцією. В даному разі слід звертати увагу на сам факт порушення закону з боку судді.

Під порушенням розпорядку роботи суду треба розуміти дії (бездіяльність) судді, які порушують положення, що стосуються організації роботи суду, спрямовані на підвищення ефективності основної судової діяльності - здійснення правосуддя. Діяльність по організації роботи є допоміжної стосовно правосуддя, але разом з тим від її швидкого і правильного здійснення у кінцевому рахунку залежить реалізація права громадян на судовий захист. Таким чином, порушення норм, що регулюють організацію роботи в суді (наприклад, інструкції з діловодства, положень Закону України «Про звернення громадян»), порядок прийому громадян, розгляд і вирішення скарг і заяв, несвоєчасний прихід і вихід з роботи, нерівний розподіл справ (з боку голови суду) і т.д., будуть випадками порушення розпорядку роботи суду. Порушення розпорядку роботи суду відзначаються приблизно в 7 % випадків від загальної кількості порушень.

Порушення обов'язку з нерозголошення відомостей, що становлять державну, комерційну, банківську та інші таємниці (п.3 ст.6 Закону України «Про статус суддів»), також є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У цьому разі всі види таємниць являють собою певного роду інформацію, розголошення (передача) якої може завдати шкоди інтересам її власника.

Зазначені види таємниць, у тому числі таємниця нарадчої кімнати (позицій і думок щодо розглянутої справи), охоплюються змістом більш широкого поняття - професійна (службова) таємниця судді. Професійна таємниця має на увазі інформацію, щодо якої суддя був обізнаний протягом закритого розгляду судової справи, а також іншу конфіденційну інформацію, яка стала відома судді при здійсненні повноважень (котрою він володіє в зв'язку зі здійсненням професійної діяльності) і захист якої - обов'язок судді, що випливає із законодавства або правил професійної поведінки (етики).

Відповідно до п.4 ст.6 Закону України «Про статус суддів» суддя зобов'язаний не допускати вчинків і будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності 11 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾.

По суті суддя як у своїй професійний, так і в позаслужбовій діяльності повинен утримуватися від вчинків, що підривають авторитет судової влади, честь і гідність судді і відповідно викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Разом з тим порушення даного положення відзначається в 15 % випадків від загальної кількості порушень.

Слово «честь» означає гідні поваги і гордості моральні якості та етичні принципи особистості, гарну, незаплямовану репутацію, добре ім'я (честь мундира) [1] ¹¹⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С. 766. ⁾. Моральна цінність особистості в понятті честь пов'язується з конкретним суспільним становищем людини, родом її діяльності і визнаними за нею заслугами [140] ²²⁾ 140 Гаскарова М.Л. Правовая защита чести и достоинства личности вопросы теории: Автореф. Дис. … канд.юрид.наук: 12.00.01/ - М., 1999. - С.11.⁾. Честь є категорією, яка визначає суспільну оцінку особистості (сукупності її якостей) в аспекті її соціального статусу.

«Гідність» (рос. достоинство) - сукупність високих моральних якостей, а також повага цих якостей у самому собі [1] ³³⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С.152.⁾. Це самооцінка особистістю своїх моральних та інших соціальних якостей. Гідність за визначенням може бути тільки зі знаком «плюс», тобто вона являє собою супроводжуване власною позитивною оцінкою відображення якостей особи в її свідомості.

Особистість володіє і поважає в собі певну сукупність моральних якостей, «використовуючи» їх у процесі своєї життєдіяльності.

При цьому для права не має значення, що людина думає про себе, як вона оцінює себе доти, доки не встановлена відповідність цієї самооцінки з тим, як її сприймає соціум, тобто суспільною оцінкою особистості в аспекті її соціального становища.

Таким чином, поняття «честь» багато в чому є схожим з категорією «гідність». Честь і гідність співвідносяться між собою як оцінка і самооцінка, як повага і самоповага [142] ¹¹⁾ 142 Потапенко С.В. Честь и достоинство судьи Российский судья. - 2001. - №5. - С.4.⁾. Ці оцінні категорії, взаємно переплітаючись, являють собою складне, але єдине явище [143] ²²⁾ 143 Шарыло Н.П., Прокудина Л.А. Честь, достоинство и деловая репутация как объекты судебной защиты // Прокурорская и следственная практика. - 1998. - №2. - С.49.

^).

Якщо суддя вважає допустимим і прийнятним для себе вчинення проступків, що порочать його звання (пов'язані з ним честь і гідність), тобто не відповідають загальним уявленням про належну суддівську поведінку, це тягне для нього негативні правові наслідки. Такі наслідки можуть мати місце, незважаючи на те, що честь і гідність за своєю сутністю не є правовими категоріями.

Поведінка, що порочить суддю, - це діяння, які порушують вимоги судової етики: аморальна поведінка; поява в нетверезому чи іншому непристойному вигляді в суді чи суспільстві; сексуальне переслідування; неповажне ставлення (ображаючі вислови) до учасників судового розгляду і колег; поширення негативних думок щодо професійних навичок і персональних особливостей колег і т.д.

Діями, що викликають сумнів в об'єктивності, неупередженості та незалежності судді, є, наприклад, дії чи поведінка, які створюють уявлення, що при розгляді судової справи чи виконанні інших професійних обов'язків взагалі, суддя перебуває під впливом інших осіб; показує упереджене ставлення щодо питань національності, мови, релігії, а так само інвалідності, сексуальної орієнтації, соціально-економічного стану і т.д.; протягом виконання своїх повноважень або поза службою використовує расистську, шовіністичну термінологію; в судовому засіданні або в іншому місці показує своє позитивне чи негативне ставлення до сторін, вчиняє дії (проявляє бездіяльність), що створюють видимість упередженого ставлення судді до якоїсь із сторін, які беруть участь у розгляді справи, тощо.

Вважаємо, що більш чітке визначення конкретної підстави дисциплінарної відповідальності (оскільки тлумачення в цьому відношенні загальної норми закону видається важким) вимагає прийняття спеціального акта - Кодексу професійної поведінки судді. У ньому необхідно максимально розкрити поняття проступку, що порочить звання судді, позначити правила поведінки в професійній і позаслужбовій діяльності, обов'язкові для носіїв судової влади [144] ¹¹⁾ 144 По-д-ко-па-ев С.В. К во-п-ро-су о по-ня-тии ди-с-ци-п-ли-на-р-но-го про-с-ту-п-ка су-дьи Про-б-ле-ми за-кон-но-с-ті Респ. мі-ж-ві-дом. на-ук. зб. Відп. ред. В.Я. Та-цій. - Ха-р-ків Нац. юрид. акад. Ук-ра-ї-ни, 2001. - Вип. 46. - С.201.

^).

Кодекс професійної поведінки судді має декілька загальних цілей визначення і стимулювання високих стандартів поведінки, допомога в прийнятті суддею рішень, посилення довіри з боку громадян до професійної діяльності і посади судді. Правила, відображені в ньому, спрямовані на досягнення практично реалізованого мінімуму цілей, і було б нереалістичним очікувати, що вони, наприклад, допоможуть викоренити корупцію в суддівському середовищі або взагалі позбавлять від конфліктів між особистісними і суспільними (державними) інтересами.

Очевидно, що закріплені в Кодексі стандарти не зможуть регламентувати поведінку судді в кожній окремо взятій ситуації. Але, з одного боку, вони будуть служити йому системою орієнтирів при вирішенні того чи іншого конкретного поведінкового питання, а з іншого - стануть тією нормативною базою, на якій ґрунтуватимуться конкретні норми і дисциплінарна практика кваліфікаційних комісій суддів, доповнюючи кодекс професіональної поведінки суддів правильним змістом. Хоча іноді вважається, що спроба скрупульозної деталізації є не зовсім доречною, так як створюються ненавмисні прогалини - наявність Кодексу професійної поведінки суддів має перевагу наочності [145] ¹¹⁾ [145] Штаатс Й.-Ф. Судейская этика в Германии // Этика судьи. - М.: Российская академия правосудия, 2002. - С.135.

^{) та підвищує авторитет суддівського корпусу в суспільній думці.}

Щоб Кодекс був реалістичним, він повинен містити ряд критичних елементів: розумну мету; набір позитивних цінностей, на які слід орієнтуватися; набір понятійних стандартів того, що «можна» і що «не можна»; набір реальних і значущих санкцій. При цьому навіть найкращий кодекс - не більш ніж відправний пункт постійної роботи з поліпшення етичного клімату в суддівському середовищі. Тут важливо додержуватися головного - Кодекс має бути простим для виконання і важким для перекручування його змісту.

Формулювання обов'язків уникати порушення дійсного або уявного характеру, належать як до службової, так і позаслужбової поведінки (діяльності) суддів. Перелічити всі подібні дії не видається можливим, тому формулювання заборон і вимог у суддівських поведінкових кодексах носять загальний характер і поширюються на проступки, що прямо кодексами не згадуються.

Очевидним є також те, що не всяке порушення положень Кодексу може служити підставою для застосування дисциплінарних заходів щодо судді, який порушив норми. Які дисциплінарні заходи застосувати, і чи доречні вони взагалі - вирішується на підставі тлумачення тексту Кодексу і залежить від таких чинників, як серйозність порушення, намір судді, частота порушень та їх наслідки для інших осіб, а також для судової практики (діяльності) в цілому.

Не кожен суддя здатний визначити для себе конкретні межі дозволеного, особливо коли йдеться про морально-правові категорії, відображені в Кодексі професійної поведінки судді. У цьому зв'язку буде корисним законодавчо передбачити можливість офіційних роз'яснень і рекомендацій з боку уповноваженого органу з питань, пов'язаних з регулюванням суддівської поведінки.

Так, у США суддя може звернутися в «Комісію з норм поведінки», що уповноважена суддівською асоціацією давати експертні висновки і тлумачення Кодексу у відповідь на запити суддів.

У свою чергу в кожному із штатів існують свої аналогічні органи, наприклад, у Каліфорнії діє «Комітет із суддівської етики Асоціації суддів Каліфорнії»[77]²²⁾ Там само. - Ч.5. - С.17-19.⁾.

Комітет роз'яснює суддям, юристам, а також кандидатам на заміщення посади суддів, що проходять практику в судах, положення Кодексу професійної етики і пропоновані поправки до нього. Крім цього, за дорученням виконавчого органу Асоціації суддів Каліфорнії Комітет може розглядати будь-які питання, що стосуються суддівської етики і готувати по них звіти. Комітет публікує щорічний звіт «Ethics Update» (етичні оновлення (вдосконалення), в якому узагальнюються винесені офіційні думки і підготовлені «неофіційні відповіді».

Вважаємо, наша судова система і напрацьований досвід дозволяють створити щось подібне й в Україні у рамках як органів суддівського самоврядування, так і кваліфікаційних комісій суддів. Це сприяло б підвищенню моральних якостей суддів, єдності дисциплінарної практики, а отже, зменшувало б імовірність необґрунтованого дисциплінарного впливу на суддю.

Сполучені Штати Америки мають багату історію розвитку правил судової поведінки. Їх офіційний звід з'явився ще в 1924 р. [77; 146] ³³⁾ Там само. - Ч.4. - С.2-6 146 Российско-Американский семинар для представителей судов и представителей квалификационных коллегий судей субъектов Российской Федерации «Подбор судей, судейская этика и дисциплина» Государство и право. - 1999. - №6. - С.106-108.⁾

Канони 1924 р. були переглянуті в 1972 р. з прийняттям Американською асоціацією юристів Типового кодексу суддівської поведінки.

В дослідженні, проведеному в 1986 р. Комісією з етики і професійної відповідальності Американської асоціації юристів, зроблений висновок про бажаність перегляду кодексу, прийнятого в 1972 р. Наслідком цього стала підготовка комісією з поліпшення суддівської етики і Державним інститутом правосуддя, за істотної підтримки самої судової влади, асоціацій юристів і громадськості, Типового кодексу суддівської поведінки 1990 р. Типовий кодекс 1990 р. прийняли більш 20 штатів, деякі з них прийняли його зі змінами [146] ³³⁾ 146 Российско-Американский семинар для представителей судов и представителей квалификационных коллегий судей субъектов Российской Федерации «Подбор судей, судейская этика и дисциплина» Государство и право. - 1999. - №6. - С.106-107.⁾.

Суддівське співтовариство в Україні також йде цим шляхом. 15 грудня 1999 р. на виконання протокольного рішення IV з'їзду суддів Радою суддів було вперше, тимчасово - на період до наступного з'їзду, затверджено Кодекс професійної етики судді [14] ⁴⁴⁾ 14 Кодекс професійної етики судді // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 2. - С.46.

^).

Положення цього Кодексу спрямовані на вирішення етичних проблем, пов'язаних зі статусом суддів. У вступі зазначено, що судді повинні прагнути дотримуватися цих положень у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності і неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

Разом з тим правила поведінки в зазначеному Кодексі мають рекомендаційний характер. Із преамбули випливає, що закріплені положення не можуть застосовуватися як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх вини. Крім того, Кодекс був тимчасовим, так би мовити, «для огляду», і прийнятий до наступного з'їзду суддів. Результатом цього стало затвердження Кодексу професійної етики судді на V з'їзді суддів, що відбувся 24 жовтня 2002 р. [] ⁴⁴⁾ [] Кодекс професійної етики судді // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5. - С.24.

⁾

В цьому зв'язку не зрозуміло, чому зазначені в Кодексі норми знов-таки не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Очевидно, що дане питання вимагає свого якнайшвидшого вирішення: положення Кодексу професійної поведінки судді повинні бути обов'язковими для виконання, оскільки документ, який містить у собі положення декларативного характеру, не буде примушувати суддів до такої поведінки, яка б зміцнювала довіру суспільства в чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду.

До того ж видно, що належна робота над Кодексом з моменту його першого, тимчасового затвердження, не була проведена - останній, прийнятий на V з'їзді суддів повністю дублює попередника. Окремі зауваження викликає як структура Кодексу, котра не має відповідних розділів і, по суті, складається із простого викладу норм, так і відсутність у ньому формулювання поняття проступку, що порочить звання судді.

На нашу думку, проступками, що порочать звання (честь і гідність) судді, варто визнавати дії (бездіяльність), що суперечать положенням Кодексу професійної поведінки судді, дають реальну і достатню підставу вважати, що обов'язок судді незалежно, чесно, неупереджено виконувати свої професійні обов'язки, порушено, а так само дії (бездіяльність), що тягнуть за собою стійку негативну думку про моральне обличчя судді.

Отже, законодавче формулювання суддівських обов'язків, випадок винного порушення яких буде підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, можна викласти в такий спосіб. Судді зобов'язані додержуватися:

вимог Конституції і законодавства України при розгляді судових справ;

розпорядку роботи суду;

вимог щодо несумісності;

положень Кодексу професійної поведінки.

З урахуванням викладеного дисциплінарний проступок судді можна визначити як винне, протиправне порушення службових обов'язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав і інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві або звертаються за судовим захистом, порушенні суддівських обмежень, а також загальновизнаних моральних вимог.

У літературі неоднозначно вирішується питання про обов'язкові елементи кожного правопорушення шкідливі наслідки і наявність причинного зв'язку між ними і протиправним діями. Так, на думку Е. Кленова і В. Малова, не можна затушовувати різницю між «матеріальними» правопорушеннями, якими заподіюється «відчутна» матеріальна шкода і «формальними» правопорушеннями, що завдають шкоду тільки правопорядку (наприклад, запізнення на роботу службовця на 10-20 хв.)».

Схожої думки додержується і Л.О. Сироватська, яка зокрема пише «…можна розрізняти проступки, шкідливі самим фактом здійснення, і проступки, що можуть спричинити за собою настання шкідливих наслідків».

Вважаємо, що всі дисциплінарні проступки суддів певною мірою завдають шкоди суспільству, оскільки вони спотворюють уявлення про характер правосуддя, знижують його соціальну цінність, негативно впливають на інтереси учасників розв'язання конфлікту в суді, а отже і на авторитет суду.

Разом з тим очевидно, що шкідливі наслідки від винного порушення суддею, наприклад, положень ст.21 КПК України (забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист) і запізнення на роботу на 30 хвилин (порушення розпорядку роботи суду (п.2 ст.6 Закону України «Про статус суддів») різняться. Останній проступок, безумовно, позначається на загальному стані суддівської дисципліни, однак реальна шкода від нього і йому подібних настає не завжди, що повинно враховуватися при вирішенні питань про дисциплінарну відповідальність.

Висновки до підрозділу 2.1

Підставою дисциплінарної відповідальності суддів є вчинення дисциплінарної проступку - винного, протиправного порушення службових обов'язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав і інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві або звертаються за судовим захистом, порушенні суддівських обмежень, а також загальновизнаних моральних вимог.

Судді володіють індемнітетом, що означає неможливість переслідування за думки, виражені ними при виконанні своїх посадових обов'язків, їх правову позицію з розглянутих справ, засновану на законі і відображену у відповідних процесуальних документах. У цьому зв'язку дисциплінарний проступок слід відрізняти від помилки судді, дії (бездіяльності), яка зовні має ознаки проступку, але позбавлена елемента вини. Помилка детермінована особистою переконаністю судді в правильності, законності та обґрунтованості прийнятого рішення.

Для більш чіткого визначення підстави відповідальності - проступку, який порочить звання судді (входить в поняття дисциплінарного проступку) необхідно прийняти спеціальний акт - Кодекс професійної поведінки судді. Проступок, який порочить звання судді, являє собою дію (бездіяльність), що суперечить положенням Кодексу професійної поведінки судді, дає реальну і достатню підставу вважати, що обов'язок судді незалежно, чесно, неупереджено виконувати свої професійні обов'язки порушено, а так само дію (бездіяльність), що тягне за собою стійку негативну думку про моральне обличчя судді.

2.2 Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності

Дисциплінарна відповідальність реалізується в кожному конкретному відношенні в результаті правозастосовної діяльності, шляхом встановлення події правопорушення (його суб'єктів), збирання необхідних матеріалів і доказів, їх перевірки, визначення відповідності юридичної і фактичної підстав відповідальності [37] ¹¹⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.41.⁾.

Діяльність суб'єктів дисциплінарної влади по розгляду і вирішенню питання про дисциплінарні проступки (дисциплінарний процес) здійснюється в порядку дисциплінарного провадження.

У літературі одні автори під дисциплінарним провадженням розуміють процедуру застосування заходів дисциплінарної відповідальності[53]²²⁾ [53] Пыльд Ю.А. Дисциплинарная ответственность работников плавающего состава судов морского флота СССР: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Тартуский гос. ун-т. - Тарту, 1987. - С.141.⁾, інші - процесуальну форму, зміст якої полягає в офіційній впорядкованій діяльності по вирішенню питання про дисциплінарну відповідальність 37 ³³⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.3.⁾. У п.1 ст. 97 Закону «Про судоустрій України» закріплено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду визначеним законом органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги 10 ⁴⁴⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

Не вдаючись до аналізу наведених точок зору, відзначимо, що в будь-якому випадку дисциплінарне провадження як комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій вимагає високого ступеня правової і процедурно-процесуальної регламентації.

Як і всім процесуальним формам іншої юрисдикції, дисциплінарному провадженню притаманна стадійність розвитку, оскільки справа про дисциплінарний проступок проходить декілька стадій від свого виникнення до виконання або у певних випадках - припинення [37] ¹¹⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.76.⁾.

Дисциплінарне провадження відповідно до п.1 ст.99 Закону України «Про судоустрій України» передбачає наступний порядок вирішення питань про дисциплінарну відповідальність: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення 10 ²²⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾. Закон України «Про Вищу раду юстиції» у ст. 39 містить такі стадії дисциплінарного провадження відносно суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів перевірка даних про дисциплінарний проступок відкриття дисциплінарного провадження розгляд дисциплінарної справи прийняття рішення 74 ³³⁾ [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.⁾.

Стадії дисциплінарного провадження, як видається, повинні бути загальними. Між тим, у п.4 ст. 39 Закону України «Про Вищу раду юстиції» прийняття рішення по дисциплінарній справі виділяється як самостійна стадія, що суперечить п.1 ст.99 Закону України «Про судоустрій України».

Як самостійну, стадію прийняття рішення по дисциплінарній справі, виділяє і В.О. Гринюк [45] ⁵⁵⁾ [45] Гринюк В.О. Деякі аспекти особливого порядку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності як гарантії принципу їх незалежності // Вісник Київського національного університету: Юридичні науки. - Вип.43. - С.70.⁾. З цим не можна погодитися.

Замічено, що будь-яка частина юридичного процесу може бути названа стадією лише тоді, коли їй властиві: а) специфічність конкретних завдань і б) своєрідність кола суб'єктів, змісту і значення їх процесуальної діяльності.

У цьому розумінні, невірно відносити розгляд дисциплінарної справи і винесення по ній рішення до різних стадій, оскільки виданням акта, яким ухвалюється рішення, саме і завершується розгляд справи, юридично оформляється її результат. У свою чергу ст. 42 Закону України «Про Вищу раду юстиції» закріплює розгляд дисциплінарної справи і ухвалення рішення як одну стадію. Сказане й обумовлює необхідність внесення відповідних змін до п.п. 3, 4 ст. 39 Закону України «Про Вищу раду юстиції» 74 ²²⁾ [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.⁾.

Згідно з п.1 ст.35 Закону України «Про статус суддів» у місячний строк із дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді головою кваліфікаційної комісії або за його дорученням, а так само на підставі рішення комісії - членами комісії, здійснюється перевірка відомостей про дисциплінарний проступок 11 ³³⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. Подібне положення відображено й у ч.1 ст.40 Закону України «Про Вищу раду юстиції». По закінченні перевірки матеріали справи передаються у відповідну кваліфікаційну комісію суддів (Вищу раду юстиції), яка вирішує питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження. Однак зрозуміло, що дисциплінарне провадження вже здійснюється, оскільки відповідно до ст.39 Закону України «Про Вищу раду юстиції» перевірка даних про дисциплінарний проступок судді є стадією дисциплінарного провадження. Такий висновок випливає і зі змісту п.1 ст.99 Закону «Про судоустрій України».

І.О. Картузова звертає увагу на прагнення законодавця провести перевірку даних про дисциплінарний проступок до відкриття дисциплінарного провадження з метою створення певних гарантій незалежної діяльності суддів судів України, уникнути зайвих витрат часу, сил і засобів, що йдуть на проведення дисциплінарного провадження у випадках, коли таке провадження навіть не потрібно було відкривати в силу відсутності достатніх, достовірних і законних відомостей. При цьому вона вважає, що початковою стадією дисциплінарного провадження може бути тільки порушення (відкриття) дисциплінарного провадження і ніяка інша [34] ²²⁾ [34] Картузова И.А. Дисциплинарная ответственность государственных служащих: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одес. гос. юрид. акад. - Одесса, 1999. - С.140-141.⁾. Аналогічна думка була висловлена і Ю.С. Адушкіним, який зазначає, що «дисциплінарне розслідування не виникає «з нуля», без відповідного акта про порушення справи…» [37] ³³⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.89⁾

У разі виникнення сумнівів у достатності чи законності даних для порушення дисциплінарного провадження їх перевірка може і повинна мати місце, однак таку перевірку не можна вважати стадією дисциплінарного провадження, оскільки за її результатами вирішується питання про порушення провадження. І. О. Картузова вважає, що в даному випадку можна теоретично говорити про попередню стадію дисциплінарного провадження[34] ⁴⁴⁾ [34] Картузова И.А. Дисциплинарная ответственность государственных служащих: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одес. гос. юрид. акад. - Одесса, 1999. - С.141.⁾.

Певний інтерес у цьому зв'язку становить порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Грузії [151] ¹¹⁾ 151 Law of Georgia “On Disciplinary Responsibility and Disciplinary Prosecution of Judges of Common Courts of Georgia” // www. parliament.ge; by Title in English / website Parliamnet of Georgia. (Закон Гру-зії від 23 лютого 2000 р. «Про ди-с-ци-п-лі-на-р-ну від-по-ві-да-ль-ність і ди-с-ци-п-лі-на-р-не про-ва-джен-ня су-д-дів за-га-ль-них су-дів Гру-зі-ї»).⁾.

Так, відповідно до ст.9 Закону Грузії «Про дисциплінарну відповідальність і дисциплінарне провадження суддів загальних судів Грузії» за наявності підстав (скарга чи заява, поширення ЗМІ інформації про вчинення суддею діяння, яке можна вважати дисциплінарним проступком, та інших, зазначених у ст.8 Закону) уповноважена особа (п.1 ст.9) попередньо перевіряє їх для порушення дисциплінарного переслідування.

На підставі висновку, складеного за результатами попередньої перевірки, компетентний суб'єкт (Голова Верховного Суду Грузії, голови вищих судів автономних республік, Рада юстиції (правосуддя) Грузії чи автономних республік) приймає рішення про порушення відносно судді дисциплінарного переслідування (з обов'язковим посиланням на підставу, передбачену в законі) або про відмову в його порушенні. Цим же рішенням (у разі порушення дисциплінарного переслідування) утворюється дисциплінарна комісія в складі не менш ніж трьох членів, якій доручається повноцінне розслідування дисциплінарної справи (п.1 ст.12; ст.14).

Рішення про відмову в порушенні дисциплінарного переслідування приймається, якщо: попередня перевірка підстав порушення дисциплінарного переслідування, а також представлені у відповідну Раду юстиції чи суд матеріали не вказують на винне вчинення суддею передбаченого законом дисциплінарного проступку; минув строк для порушення дисциплінарного переслідування чи накладення дисциплінарного стягнення; одержані матеріали або матеріали попередньої перевірки явно вказують на вчинення суддею злочину - в цьому випадку відповідні матеріали передаються органу, який має право на порушення кримінальної справи (ст.11).

Таким чином, із зазначеного Закону випливає, що перевірка повинна здійснюватися як до, так і після порушення дисциплінарного провадження. Таке положення Т.Г. Морщакова визнає правильним: «…існуюче регулювання…не повинно виключати можливість збирання необхідних матеріалів як до, так і після порушення справи. Але важливо, щоб сам акт порушення справи не був передчасним та необґрунтованим» [40] ¹¹⁾ [40] Морщакова Т.Г. Проблемы совершенствования законодательства о дисциплинарной ответственности судей Проблемы совершенствования советского законодательства. - М.: Изд-во ВНИИСЗ, 1987. - Вып.32-33. - С.195. ⁾.

Трохи інакше це питання відображено в законодавстві України. На підставі п.1 ст.34 Закону України «Про статус суддів», ст.38 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (підстави для порушення (відкриття) дисциплінарного провадження) можна зробити висновок про те, що рішення про порушення (відкриття) дисциплінарного провадження приймається начебто зовсім незалежно від перевірки сигналів про дисциплінарний проступок судді, що надійшли 11; 74 ²²⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.⁾.

Законодавець у п.2 ст.34 Закону України «Про статус суддів» і ч.4 ст. 97 Закону України «Про судоустрій України» закріплює, що не можуть бути підставою для порушення дисциплінарного провадження заяви і повідомлення, які не містять відомостей про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності 11; 10 ³³⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾. Але з такого законодавчого формулювання можна зробити висновок про те, що досить лише вказати в поданні, заяві чи скарзі, наприклад, про порушення законодавства з боку судді при розгляді справи, і автоматично відбувається порушення провадження. Правда, із змісту п.1 ст.35 Закону «Про статус суддів» випливає, що протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді (під відомостями розуміються подання відповідних органів і повідомлення в ЗМІ (ст.34) проводиться їх перевірка, але вже як би в рамках порушеного дисциплінарного провадження. Аналіз же ст.40 Закону України «Про Вищу раду юстиції» показує, що перевірка, будучи стадією дисциплінарного провадження, проводиться для вирішення питання про можливість його порушення, тобто до його порушення, однак початковою стадією провадження, як уже відзначалося, є його порушення.

З цього приводу відзначимо наступне. По-перше, слід змінити назву ст.34 Закону України «Про статус суддів» і ст.38 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (підстави для порушення (відкриття) дисциплінарного провадження) на тій підставі, що повідомлення суб'єктів, зазначених у даних статтях, самі по собі ще не є підставою для порушення дисциплінарного провадження, а слугують приводом для обговорення питання про можливість або неможливість порушення провадження.

Підставою є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях (бездіяльності) судді ознак дисциплінарного проступку. Вони як можуть (у такому випадку проводиться перевірка їх вірогідності, тобто відповідності ознак проступку, викладених у відповідному ініціативному матеріалі з пізнаними при самостійному дослідженні), так і не можуть у повному обсязі міститися в зазначених поданнях чи повідомленнях (у цьому випадку також проводиться перевірка на наявність ознак проступку).

Провадження може бути порушено тільки в тих випадках, коли є достовірні і достатні дані, що вказують на наявність ознак проступку, тобто винне порушення позитивного обов'язку, встановленого в законодавстві або Кодексі професійної поведінки, шкідливі наслідки (наприклад, порушення чи обмеження прав осіб, що беруть участь в судочинстві або звертаються за судовим захистом). До того ж необхідне встановлення обставин, що виключають провадження по справі, наприклад, закінчення строків чи явна наявність ознак складу злочину. Очевидно, що розв'язати це питання можливо тільки шляхом попередньої (стосовно порушення провадження) перевірки ініціативного матеріалу. Таким чином, ст.34 Закону України «Про статус суддів» і ст. 38 Закону України «Про Вищу раду юстиції» необхідно іменувати - «суб'єкти ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів».

Умисне ініціювання цього питання завжди повинно розглядатися як дія, що обмежує незалежність суддів. У цьому зв'язку позитивним видається закріплення законодавцем у п.3 ст.97 Закону «Про судоустрій України» положення про те, що не допускається зловживання правом ініціювання питання відповідальності суддів без достатніх підстав і, як наслідок, використання його як способу тиску на суддю в зв'язку із здійсненням правосуддя 10 ¹¹⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

По-друге, п.1 ст.35 Закону «Про статус суддів» слід виділити в окрему статтю - «перевірка ініціативного матеріалу» (перевірка наявності підстав для порушення дисциплінарного провадження), адже законодавча назва ст.35 «розгляд дисциплінарної справи», щонайменше, некоректна, тому що в п.1 йдеться саме про перевірку. В результаті перевірки ініціативного матеріалу робиться висновок про наявність або відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження.

Ініціативний матеріал - це дані, надані уповноваженими суб'єктами (ст.34 Закону «Про статус суддів»; ст.38 Закону «Про Вищу раду юстиції»; п.2 ст.97 Закону «Про судоустрій України»), що свідчать чи дають реальну підставу говорити про можливу наявність в діях (бездіяльності) судді ознак дисциплінарного проступку.

Підставою для порушення провадження є одержані в результаті попередньої перевірки, як відзначалося вище, фактичні дані, що свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку, шляхом дослідження або підтвердження вірогідності даних, викладених в ініціативному матеріалі.

«Якщо перевірка до порушення справи не проводилася, - пише Т.Г. Морщакова, - то її матеріали і одержані від судді пояснення вже не будуть враховані при порушенні справи, хоча по суті кажучи можуть привести до висновків, що спростовують необхідність цього акту» [40] ¹¹⁾ [40] Морщакова Т.Г. Проблемы совершенствования законодательства о дисциплинарной ответственности судей Проблемы совершенствования советского законодательства. - М.: Изд-во ВНИИСЗ, 1987. - Вып.32-33. - С.195.

^{). Тому момент порушення дисциплінарного провадження є важливим.}

У цьому зв'язку, можна говорити і про особливий психологічний стан судді, відносно якого проводиться перевірка. Одна справа, коли перевірка здійснюється в результаті поданої скарги ще при не відкритому провадженні, а зовсім інша - в рамках вже порушеного. Нехай рішення про порушення дисциплінарного провадження і не є тим кінцевим рішенням - про накладення дисциплінарного стягнення, але саме його відкриття може свідчити про більшу імовірність визнання судді винним. Фактично порушення дисциплінарного провадження рівносильне порушенню дисциплінарного обвинувачення, що у свою чергу може сприяти «поступливості» судді, а отже, бути істотним обмеженням його незалежності.