Дисциплінарна відповідальність суддів

Таким чином, проведення перевірки ініціативного матеріалу до винесення рішення про порушення (відмову в порушенні) дисциплінарного провадження є необхідним.

Суб'єкти, уповноважені здійснювати перевірку, вступають у взаємодію з носіями інформації про ознаки конкретного проступку, а відтак, одержують необхідні і достатні дані, які у кінцевому рахунку створюють підставу для порушення провадження.

По-третє, відповідно до п.2 ст.35 Закону України «Про статус суддів» після проведення перевірки матеріали передаються на розгляд комісії, яка, виходячи з загального змісту п.п.3,4 цієї ж статті, приймає рішення про притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Однак необхідно розрізняти рішення про притягнення до відповідальності, що визначає конкретний вид дисциплінарного стягнення (у цьому випадку має місце остаточна конкретизація відповідальності), і рішення про порушення дисциплінарного провадження, що є початком реалізації відповідальності в її процедурному вираженні і кінцевим моментом попередньої конкретизації відповідальності (в даному випадку початковим моментом попередньої конкретизації є перевірка наявності підстав для порушення провадження) [59; 44] ¹¹⁾ У теорії юридичної відповідальності аспекти кон-кретизації відповідальності досліджені достатньо докладно: кон-кретизація підрозділяється на два етапи (див.: [59] Шиндяпина М.Д. Стадии юридической ответственности Учебное пособие. - М. Книжный мир, 1998. - С.92-115). Під етапами конкретизації юридичної відповідальності розуміють відносно самостійні етапи процесу пізнання та оцінки дії з ознаками правопорушення. Першому етапу конкретизації відповідальності відповідають встановлення фактичних обставин справи і попередня кваліфікація правопорушення, другому - перевірка правильності попередньої кваліфікації (дослідження та оцінка фактичних обставин справи на підставі вибраної норми права) і постановлення рішення по справі, тобто остаточна конкретизація (Там само. - С.100-101).

Стосовно дисциплінарної відповідальності суддів І.Є. Марочкін також виділяє два этапи. Перший етап пов'язаний з встановленням ознак дисциплінарного проступку та його попередньою ква-лі-фікацією. На другому етапі здійснюються дослідження і оцінка дисциплінарного проступку. Тут перевіряється і правильність попередньої ква-ліфікації, після чого кваліфікаційною комісією приймається певне рішення (див.: 44 Марочкин И.Е. Проблемы дисциплинарной ответственности судей // Проблеми законності Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків Нац. юрид. акад. України, 2001. Вип.48. - С.158).

^).

Таким чином, у Законі України «Про статус суддів» не знайшла свого відображення норма, що регулює порядок порушення дисциплінарного провадження. У ст.33 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» такий порядок був передбачений, передбачений він, хоча і не позбавлений недоліків, і в ст.31 Закону України «Про Вищу раду юстиції». Законодавець, прийнявши Закон України «Про судоустрій України» та скасувавши Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», не вніс відповідні зміни до нього, а також до Закону «Про статус суддів» як в цій частині, так і в частині розкриття змісту стадій дисциплінарного провадження, створивши тим самим прогалини в регулюванні цих питань.

Суб'єктами ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність суддів можуть бути:

Міністерство юстиції України і його органи на місцях за результатами перевірок заяв та повідомлень громадян;

голова відповідного суду, народний депутат України, керівник або заступник керівника державного органу, установи чи органу місцевого самоврядування;

засоби масової інформації (ч.1 ст.34 Закону України «Про статус суддів») 11 ²²⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾.

У п.2 ст.97 Закону України «Про судоустрій України» як суб'єкти ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів місцевих, апеляційних і Касаційного суду України, закріплюються:

народні депутати України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Верховного Суду України (голова вищого спеціалізованого суду - щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком звільнення судді);

Міністр юстиції України;

голова відповідної Ради суддів;

члени Ради суддів України 10 ³³⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

В ст. 38 Закону України «Про Вищу раду юстиції» ініціаторами питання про дисциплінарну відповідальність суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України названі:

народні депутати України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

член Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень.

Відповідно до п.7 рішення Конституційного Суду України в справі про конституційність ряду положень Закону «Про Вищу раду юстиції»[152] ²²⁾ [152] Рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 1-3/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції») // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 3. - С.4-15.⁾ пункти 1, 2 ст.38 Закону, що передбачають народних депутатів і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як ініціюючих відповідальність суб'єктів, визнані не відповідними Конституції України. Отже, можна вважати неконституційними й аналогічні положення п.2 ст.97 Закону «Про судоустрій України» 10 ³³⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.

^).

На наш погляд зазначене рішення Конституційного Суду України має протиріччя. З одного боку Суд вважає не відповідними Конституції України положення Закону України «Про Вищу раду юстиції» (пункти 1, 2 ст.38), що передбачають народних депутатів і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як ініціюючих відповідальність суддів суб'єктів, а з другого боку стверджує, що «… Вища рада юстиції зобов'язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність… підстав для звільнення судді з посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення» [] ¹¹⁾ [] Див.: п.7 рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 1-3/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції») // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 3. - С.4-15. ⁾.

Викладене свідчить про відмінності суб'єктів ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність суддів. По-перше, існує розбіжність суб'єктів, ініціюючих дане питання, відносно суддів місцевих, апеляційних і Касаційного суду України, закріплених (маються на увазі суб'єкти) в законах «Про статус суддів» і «Про судоустрій України». По-друге, різні суб'єкти ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність, з одного боку - місцевих, апеляційних і Касаційного суду України, з іншого - вищих спеціалізованих та Верховного Суду України, тобто суб'єкти, позначені в законах «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та «Про Вищу раду юстиції» відповідно. Очевидно, що дане питання вимагає свого термінового вирішення.

Вважаємо, що не слід визнавати позитивною можливість приведення ч.1 ст.34 Закону України «Про статус суддів» у відповідність до п.2 ст.97 Закону «Про судоустрій України», яка випливає зі змісту розділу VII п.5 (заключні та перехідні положення) Закону «Про судоустрій України». Перелік суб'єктів ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів, що закріплений у п.2 ст.97 Закону «Про судоустрій України» (народні депутати України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Голова Верховного Суду України; голова вищого спеціалізованого суду - щодо судді відповідного спеціалізованого суду; Міністр юстиції України; голова відповідної Ради суддів; члени Ради суддів України) дає підстави вважати, що можливість ініціювання відповідного питання менш здійсненна, особливо якщо звернути увагу на таких суб'єктів як голову відповідної Ради суддів та членів Ради суддів України. Рада суддів - це орган суддівського самоврядування, до складу якого входять лише судді, а отже у деяких випадках існує велика імовірність прояву корпоративної солідарності та блокування вирішення питання про ініціювання відповідальності суддів.

Не є зрозумілим, що мав на увазі законодавець, коли передбачав як суб'єкта ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів голову «…вищого спеціалізованого суду - щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді…» (виділено нами. - С.П.) [] ¹¹⁾ [] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾. Постає питання, чи може голова суду заздалегідь передбачити міру дисциплінарного реагування, яку застосує орган дисциплінарної влади

На наш погляд, правильним було б стосовно вирішення розглядаємого питання розширити коло суб'єктів, що мають право ініціювати дисциплінарну відповідальність відносно суддів. В цьому зв'язку слід звернути увагу на зазначене вище рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 р. в справі про Закон України «Про Вищу раду юстиції», де в якості можливих суб'єктів ініціювання відповідальності, окрім народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначаються і посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, громадяни. Дійсно, виділення на законодавчому рівні виключно якихось спеціальних суб'єктів ініціювання розглядаємого питання тільки ускладнює механізм реалізації відповідальності, бо вони виступаючи в якості свого роду «посередників» між кваліфікаційними комісіями суддів та зацікавленою особою можуть на свій розсуд вирішувати - приймати або не приймати рішення про внесення до відповідного суб'єкта дисциплінарної влади подання чи звернення. Крім того, така ситуація не надає суддям якихось гарантій, бо в любому випадку рішення про порушення дисциплінарного провадження буде приймати лише кваліфікаційна комісія суддів.

Після одержання відповідного ініціативного матеріалу (подання, заяви, скарги) проводиться його перевірка. Призначення даної перевірки полягає в тому, щоб у зв'язку з ініціюванням питання про дисциплінарну відповідальність судді забезпечити уповноваженого суб'єкта інформацією, необхідною для постановлення рішення про порушення чи відмову в порушенні дисциплінарного провадження. Іншими словами перевіряються відомості про факти, що обґрунтовують необхідність порушення справи, та відповідність передбаченим в законі чи Кодексі професійної поведінки судді підставам притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Певний інтерес становить питання про суб'єктів здійснення перевірки, їх кількісний склад, строки її проведення.

Зі змісту п.1 ст.35 Закону України «Про статус суддів» випливає, що перевірку проводять голова кваліфікаційної комісії або за його дорученням, а так само на підставі рішення комісії, члени комісії 11 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. У п.1 ст.31 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» як суб'єкти були зазначені голова комісії, його заступник або з їх доручення один або декілька членів комісії 75 ²²⁾ [75] Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 р. № 3911-XII Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №22. - Ст.140.⁾. Згідно з ч.1 ст.40 Закону України «Про Вищу раду юстиції» перевірка здійснюється одним із членів ради 74 ³³⁾ [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.⁾.

Із змісту зазначених та інших статей законів «Про статус суддів», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» не можливо визначити, в яких випадках перевірка здійснюється одноособово, в яких її проводять декілька членів (виняток становить перевірка відносно голови або члена кваліфікаційної комісії суддів, яку проводять за дорученням комісії три її члени).

На наш погляд, перевірка завжди повинна проводитися трьома членами кваліфікаційної комісії. У такому випадку існує більша імовірність ретельного та обґрунтованого розслідування. При цьому якщо в одного із членів комісії виникне переконання інше, ніж в інших перевіряючих, він зобов'язаний викласти його і представити разом з довідкою за результатами і матеріалами перевірки.

Виникає також питання: чи повинні особи, які брали участь у перевірці, брати участь у винесенні остаточного рішення по дисциплінарній справі? У цілому, з погляду об'єктивної істини, питання зводитися до того, чи відповідає принципу неупередженості поєднання обов'язків по розслідуванню і прийняттю рішень по справах.

В справі Withrow v. Larkin Верховний суд США з'ясовував, чи є порушенням вимог належної процедури те, що професійна рада розслідує справи, виносить обвинувачення і рішення твердження, що поєднання обов'язків з розслідування та прийняття рішень по справам обов'язково створює ризик упередженості, довести важко. Для цього необхідно спростувати презумпцію чесності і сумлінності тих, хто виконує дані функції, і переконати спостерігача, що при реалістичній оцінці психологічних тенденцій і людських слабостей покладання обов'язків по розслідуванню і прийняттю рішень по справах на одну і ту ж особу створює такий ризик реальної упередженості. В рішенні по справі FTC v. Cement Institute суд підкреслив, що це істотна проблема і однозначну відповідь поки не знайдено. Одне те, що поєднання функцій з розслідування і прийняття рішень не є порушенням належної процедури, в окремих випадках, разом з тим, визначає - ризик несправедливості невиправдано великий [95] ¹¹⁾ [95] Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии) / Пер. с англ. - М. Права человека, 1997. - С.483-485.⁾.

На нашу думку, особи, які беруть участь у перевірці, не повинні бути позбавлені права брати участь у розгляді справи і прийняття по ньому остаточного рішення. У будь-якому випадку колегіальний порядок розгляду сприяє об'єктивному постановленню рішення.

Стосовно строків проведення перевірки відзначимо, що оскільки йдеться про перевірку ініціативного матеріалу на наявність підстав для ухвалення рішення про порушення провадження чи відмову в його порушенні, встановлений в п.1 ст. 35 Закону України «Про статус суддів» місячний строк видається великим. Наприклад, у п.2 ст.9 Закону Грузії «Про дисциплінарну відповідальність і дисциплінарне провадження суддів загальних судів Грузії» щодо попередньої перевірки підстав для порушення дисциплінарного провадження встановлюється строк - два тижні з моменту одержання відповідної скарги чи подання. Вважаємо, що такий строк є оптимальним.

З матеріалами проведеної перевірки, повинен бути ознайомлений суддя. У разі відмови судді, відносно до якого проводилася перевірка, від ознайомлення з довідкою та матеріалами перевірки про це складається протокол, який підписують особи, що здійснюють перевірку. Суддя може заявити клопотання про додаткову перевірку певних обставин. Про строк, на який перевірка може бути продовжена, вказується тільки в ст.46 Закону України «Про Вищу раду юстиції», та й то стосовно випадків розгляду дисциплінарної справи по скарзі (два місяці). На наш погляд, перевірка може бути продовжена, але не більше, ніж на такий же, як і для здійснення перевірки, строк, тобто два тижні.

Дисциплінарне провадження порушується уповноваженими на те суб'єктами, перелік яких закріплено в ст. 33 Закону України «Про статус суддів» і ст.41 Закону України «Про Вищу раду юстиції» 11; 74 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.

^{). Так, згідно з ст. 33 Закону України «Про статус суддів» при наявності підстав дисциплінарне провадження відносно судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів, головами вищих спеціалізованих або апеляційних судів. У ст.41 Закону України «Про Вищу раду юстиції» як суб'єкт передбачається також Вища рада юстиції, що своєю постановою може порушити дисциплінарне провадження. Пункт 1 ст.33 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» передбачав також відповідну кваліфікаційну комісію як суб'єкта порушення 75 22) [75] Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 р. № 3911-XII Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №22. - Ст.140.).}

Уявляється, що голів відповідних судів (їх заступників) слід виключити із суб'єктного складу осіб, які мають право порушення дисциплінарного провадження, на підставі, принаймні, двох причин. По-перше, порядок при якому скарга подається голові суду для вирішення питання про початок дисциплінарного переслідування є складним. Голові суду (його заступнику) для прийняття рішення про порушення або про відмову в порушенні провадження необхідно передусім звернутися до кваліфікаційної комісії суддів для проведення перевірки. Тільки за наслідками перевірки можливо прийняти відповідне рішення, а проводити дисциплінарну перевірку повинна виключно кваліфікаційна комісія суддів. Набагато простіше коли скарга подається безпосередньо до кваліфікаційної комісії (її голови) яка здійснює перевірку та при наявності підстав приймає рішення про порушення провадження або відмову в його порушенні.

По-друге, голови відповідних судів (їх заступники), будучи керівниками, мають певний авторитет у суддівському середовищі, що може позначатися на прийнятті кваліфікаційними комісіями (які у більшості складаються із суддів) в наступному рішеннях по порушених головами суду (його заступниками) провадженнях. Думається, з цієї ж причини в ч.2 п.1 ст.76 Закону України «Про судоустрій України» закріплено, що до складу кваліфікаційних комісій суддів (Вищої кваліфікаційної комісії суддів) України не можуть бути обрані Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів, а також їх заступники. В противному разі, на наш погляд, справляв би вплив на членів комісії, зокрема суддів, той факт, що дисциплінарна справа розглядується по порушеному головою суду провадженню, авторитет якого для інших суддів вагомий і який до того ж бере участь у засіданні кваліфікаційної комісії. Заступники голів судів хоча і не мають повноважень по порушенню дисциплінарних проваджень, однак також володіючи авторитетом у суддівському середовищі, мають можливість впливати на членів комісії при прийнятті рішень по дисциплінарних справах.

До сказаного додамо: деякі матеріали дисциплінарної практики свідчать про те, що голови відповідних судів, використовуючи повноваження по порушенню дисциплінарного провадження, попередньо перевіряють і підставу для його порушення, зокрема, витребуючи відповідні пояснення, досліджуючи різноманітні джерела інформації, що цілком логічно і необхідно для порушення провадження. Однак здійснювати перевірку, в тому числі витребуючи пояснення в зв'язку з ініціативним матеріалом, що надійшов, мають право тільки голова кваліфікаційної комісії, а також за його дорученням чи на підставі рішення комісії - члени комісії.

Таким чином, суб'єктами права порушення дисциплінарного провадження відносно судді повинні бути: голова кваліфікаційної комісії або кваліфікаційна комісія.

В свою чергу голів судів (їх заступників) слід віднести до суб'єктів, які мають право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів. Дана обставина нехай повністю і не виключає проблеми впливу голови суду (заступників) в цих питаннях, але значно її знижує. До того ж саме голова суду буде виступати з ініціюванням дисциплінарної відповідальності, наприклад, у випадках, коли вищестояща судова інстанція за результатами перегляду справи вбачила в діях судді ознаки дисциплінарного проступку.

Закон України «Про статус суддів» не містить прямої вказівки на строк з моменту закінчення перевірки, впродовж якого провадження повинно бути порушене. У всякому разі формулювання п.п.2, 3, 4 ст.35 конкретно про порушення провадження нічого не говорить. Йдеться про рішення, що припиняє дисциплінарне провадження, та про притягнення до дисциплінарної відповідальності 11 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾.

Згідно з ст.41 Закону України «Про Вищу раду юстиції» провадження порушується (відкривається) у десятиденний строк із дня одержання даних про дисциплінарний проступок судді. У випадку, коли ці дані мають потребу в перевірці, - у строк не більш десяти днів із дня закінчення перевірки 74 ²²⁾ [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.⁾. Аналогічне положення було відображено й у п.3 ст.33 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» 75 ¹¹⁾ [75] Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 р. № 3911-XII Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №22. - Ст.140.

^).

У зв'язку з тим, що проведення перевірки даних, які надійшли, завжди обов'язково, строк порушення провадження повинен обчислюватися з моменту її закінчення, тобто з моменту представлення відповідного висновку. Таким чином, рішення про порушення чи відмову в порушенні дисциплінарного провадження повинно бути прийняте в строк не більше десяти днів із дня закінчення перевірки.

Чинне законодавство прямо не встановлює можливість оскарження рішення про відмову в порушенні дисциплінарного провадження. В п.4 ст.33 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» така можливість була передбачена: відмова в порушенні дисциплінарного провадження могла бути оскаржена до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. При цьому все-таки виникало питання: а чому не до Вищої ради юстиції, яка є вищестоящою дисциплінарною інстанцією?

Здавалося, із змісту ст.83 Закону «Про судоустрій України» (оскарження рішення кваліфікаційної комісії суддів), яка до того ж знаходиться в главі 12, що відображає загальні повноваження та організацію роботи кваліфікаційних комісій суддів, випливає, що особа, щодо якої прийняте рішення комісії або на підставі подання якої вирішувалося питання, у разі незгоди з цим рішенням може оскаржити його в порядку і строки, передбачені цим законом 10 ²²⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾. Однак законодавець у главі 14 даного Закону, яка регулює дисциплінарні повноваження комісій, передбачив можливість оскарження тільки рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Можливо, з погляду процесуальної економії рішення про порушення дисциплінарного провадження і не слід оскаржувати (цим правом головним чином буде користатися особа, яка притягується до відповідальності), оскільки законодавчо передбачено право перегляду за скаргою кінцевого рішення комісії про накладення конкретного дисциплінарного стягнення, що є гарантією від необґрунтованого притягнення до відповідальності. До того ж якщо це рішення стане оскаржувати суддя, то, безперечно, виникне питання про призупинення подальшого провадження в справі, що в деяких випадках недопустимо, наприклад, у разі грубого і очевидного порушення закону, вчинення аморального проступку.

Разом з тим право оскаржити рішення про відмову в порушенні дисциплінарного провадження повинно існувати, оскільки в противному разі дуже важко перебороти корпоративний інтерес, який іноді тяжіє над суддями членами кваліфікаційної комісії. При цьому семиденного строку з моменту одержання відповідного рішення для оскарження буде досить. У п.5 ст.82 Закону «Про судоустрій України» закріплено, що копія рішення кваліфікаційної комісії суддів протягом 7 днів надсилається особі, за поданням якої вирішувалося питання, та особі, щодо якої вирішувалося питання. На наш погляд, доцільно говорити про строк, упродовж якого зацікавлений суб'єкт повинен бути ознайомлений з відповідним рішенням.

Таким чином, підбиваючи підсумок викладеному, знову зазначимо, службова перевірка може здійснюватися як до, так і після порушення дисциплінарного провадження. У цьому зв'язку виникає низка питань: яка їх мета і в чому різниця, які конкретні дії перевіряючих у кожній з них? Чи є сенс розглядати перевірку підстав для порушення дисциплінарного провадження як етап стадії порушення дисциплінарного провадження або це самостійна стадія, що взагалі передує дисциплінарному провадженню?

В юридичній літературі з цього приводу немає однозначної відповіді. Наприклад, Ю.С. Адушкін пише, що в ряді випадків, коли ініціативного матеріалу, яким порушується та обґрунтовується питання про дисциплінарну відповідальність, для постановлення по ньому об'єктивного рішення буває недостатньо і розгляду справи тоді передує дисциплінарне розслідування чи службова перевірка обставин порушення [37] ¹¹⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.78.⁾. На нашу думку, не можна порушувати провадження, ґрунтуючись на недостатніх даних. Для вирішення питання про дисциплінарну відповідальність суддів такий підхід навряд чи застосовуваний. Далі, говорячи про стадію порушення дисциплінарного провадження, Ю.С. Адушкін звертає увагу на проведення в цій стадії необхідного розгляду, яким і охоплюються правовідносини з притягуваним до відповідальності. Дана ознака (тобто розгляд), на думку автора, відмежовує фактичне порушення провадження від надходження матеріалу, що може згодом спричинити це порушення[37] ²²⁾ Там само. - С. 82.⁾. Тим самим визнається і необхідність проведення перевірки на стадії порушення дисциплінарного провадження.

І. О. Картузова стосовно цього вважає, що теоретично можна говорити про попередню стадію дисциплінарного провадження [34] ³³⁾ [34] Картузова И.А. Дисциплинарная ответственность государственных служащих: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одес. гос. юрид. акад. - Одесса, 1999. - С.141.⁾, при цьому розглядаючи перевірку і як стадію провадження, що йде після його порушення [34] ⁴⁴⁾ Там само. - С.147.⁾.

Деякі автори взагалі не виділяють стадію порушення. На їх думку, дисциплінарне провадження розпадається на наступні стадії: 1) дисциплінарне розслідування, 2) розгляд справи про дисциплінарні проступки, 3) оскарження рішення по дисциплінарних справах і 4) виконання рішень про застосування заходів дисциплінарного впливу [153] ⁵⁵⁾ [153] Государственная дисциплина и ответственность / Под ред. Л.И. Антоновой и Б.И. Кожохина. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - С.94.⁾.

Можливо, різнобічні підходи до розглядуваного питання обумовлені спробою розробити універсальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності. Однак він у будь-якому випадку буде виявляти свої специфічні відмінності, обумовлені статусом особи, яка притягується до відповідальності. Особливість порядку обумовлена необхідністю наявності гарантій законного і обґрунтованого вирішення питання про відповідальність та суддівської незалежності в широкому сенсі. У абз.1 п. 7 ст. 14 Закону «Про судоустрій України», окрім іншого, прямо вказано на те, що особливим порядком притягнення до відповідальності та звільнення суддів забезпечуються гарантії самостійності судів і незалежності суддів10 ¹¹⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

У законодавстві [75; 74; 10] ²²⁾ Див. 75 ст.ст. 30, 31 Закону України «Про ква-лі-фі-ка-ційні ко-місії, ква-лі-фі-ка-цій-ну ат-е-с-та-цію і ди-с-ци-п-лі-на-р-ну відповідальність суд-дів су-дів Ук-раї-ни» від 2 лютого 1994 р. № 3911-XII Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №22. - Ст.140; [74] ст.ст. 39, 40 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146; 10 п.1 ст.99 Закону «Про судоустрій України» від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441..

^{) службова перевірка виділяється як самостійна стадія дисциплінарного провадження. При цьому все-таки неясно, про яку перевірку - до чи після порушення провадження - йдеться. Встановлено, що за її результатами приймається рішення про доцільність порушення, однак при цьому вона закріплюється в статті, що відображає стадії дисциплінарного провадження як початкова, але ж початковою може бути тільки стадія порушення.}

Звернемося до дисциплінарної практики, яка показує, що в більшості випадків (близько 71 %) після одержання відповідного подання чи скарги, що ініціюють питання про дисциплінарну відповідальність, починається їх перевірка. Перевірка спрямована як на встановлення події, що з погляду закону є дисциплінарним проступком, його попередню кваліфікацію, з'ясування обставин, при яких порушення провадження неможливо, так і на оцінку матеріалів з погляду їх достатності для розгляду справи і винесення по ній законного та обґрунтованого рішення про притягнення (про накладення стягнення) чи непритягнення до відповідальності. Наявність клопотання судді про додаткову перевірку певних обставин тягне за собою їх перевірку також до порушення провадження.

У ряді випадків (близько 29 %) провадження порушується на підставі подання уповноваженого суб'єкта, без перевірки відповідного ініціативного матеріалу. Перевірка здійснюється до направлення справи на розгляд.

Попередня перевірка підстав для порушення дисциплінарного провадження повинна проводитися завжди, оскільки в противному разі існує величезний ризик прийняття необґрунтованого, а отже, незаконного рішення про порушення провадження, що недопустимо з огляду на принцип незалежності суддів. У той же час перевірка в рамках порушеного провадження може і не проводитися, якщо дані, одержані в результаті попередньої перевірки, достовірно і достатньо вказують на винне вчинення проступку і дозволяють його кваліфікувати. При цьому особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність судді і яка притягується до відповідальності (суддя), в будь-якому разі може клопотати про проведення перевірки, якщо, на її думку, не всі обставини, здатні вплинути на результат справи, були досліджені.

Коло конкретних джерел одержання інформації як в першому, так і другому випадку, вважаємо, практично однакове. Воно обумовлюється специфікою викладеного в ініціативному матеріалі (перший випадок) і довідці за результатами перевірки, постанові про порушення дисциплінарного провадження (другий випадок) передбачуваного чи вчиненого проступку відповідно, наприклад, вчинення аморального проступку та порушення процесуальних строків. У випадку з аморальним проступком, безумовно, акцент буде робитися на одержання відповідних пояснень від судді, роз'яснень від ініціатора дисциплінарного процесу, витребуванні характеристик. Якщо ж має місце порушення процесуальних строків, то, крім одержання пояснень від судді, необхідно запросити дані і про кількість розглянутих суддями справ у даному суді (можливий їх нерівномірний розподіл), з'ясувати те, яких заходів було вжито з боку судді для запобігання тяганини і т.д.

Взагалі ж коло дій при проведенні перевірки містить у собі: одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, які можуть і не бути суддями, але мають відомості про дисциплінарне правопорушення; витребування матеріалів судових справ; одержання іншої інформації, пов'язаної з розглядуваним порушенням від будь-яких органів, організацій, установ, підприємств, громадян або їх об'єднань (ч.1 ст.40 Закону України «Про Вищу раду юстиції»). Стосовно цього в п.2 ст.77 Закону «Про судоустрій України» передбачається, що посадові особи, які безпідставно відмовляють у наданні інформації або ухиляються від її надання, несуть передбачену законом відповідальність. А якщо відмовляють у наданні такої інформації громадяни? Виходячи з цього слово «посадові» необхідно убрати.

Наприклад, згідно з п.g ч.2 ст.2 Закону Грузії “Про дисциплінарну відповідальність і дисциплінарне провадження суддів загальних судів Грузії” перешкоджання з боку суддів діяльності органів дисциплінарної влади або прояв неповаги до них є підставами їх дисциплінарної відповідальності. Це може бути виражено: у створенні штучних перешкод при дослідженні дисциплінарного проступку; в забезпеченні суб'єкта дисциплінарної влади або його посадових осіб, неправдивою інформацією, введенні їх в оману; в відмові давати пояснення; в переконанні працівників суду та інших осіб у необхідності забезпечити суб'єкта дисциплінарної влади неправдивою інформацією відносно дисциплінарного проступку; в грубих та ображаючих висловлюваннях відносно представників суб'єкта дисциплінарної влади і т.н. При цьому йдеться не тільки про суддю, відносно якого здійснюється розгляд, а й інших суддів.

Цікавим є питання і про те, чи можна витребувати для ознайомлення судові справи, що не завершені провадженням. Із змісту п.2 ст.12 Закону України «Про статус суддів» випливає, що суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо сутності розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх кому-небудь для ознайомлення, крім як у випадках і порядку, передбачених законом. Крім того, в п.5 ст.14 Закону України «Про судоустрій України» відзначається: «Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб … з метою … вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність» 11; 10 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265; [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

Службова перевірка є саме однією із законодавчо встановлених підстав, що дозволяють знайомитися з матеріалами судових справ. Разом з тим ясно і те, що реалізація відповідальності повинна здійснюватися без безпосереднього втручання в діяльність по здійсненню правосуддя.

Конституційний Суд України в п.6 рішення від 21 травня 2002 р. № 1-3/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції») зазначив, що ознайомлення з матеріалами справи (без права витребування), розгляд якої не закінчено, не означає перевірку судової справи по суті і не є втручанням у процес здійснення правосуддя [152] ²²⁾ [152] Рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 р. № 1-3/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції») // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 3. - С.4-15.⁾. Це ознайомлення обумовлене конкретними особливостями справи, що розглядається суб'єктом дисциплінарної влади, перевіркою матеріалів і обставин, інформація щодо яких міститься саме в судовій справі.

На наш погляд, видається, що ознайомлення з матеріалами судових справ повинно відбуватися в останню чергу, у випадках, коли вичерпано весь ресурс джерел одержання інформації, а будь-яке однозначне рішення прийняти не було можливості або у випадках грубого і очевидного порушення закону.

В загалі ж під втручанням слід розуміти усілякі вказівки, прохання поводитися певним чином при розгляді тієї чи іншої справи, а так само така поведінка представників дисциплінарної влади, яка створює в судді переконання в тому, що його «поблажливість» у деяких питаннях по суті справ, які знаходяться в його провадженні чи передбачуються до розгляду, дозволить пом'якшити відповідальність або уникнути її.

Таким чином, перевірка підстав порушення дисциплінарного провадження є початковим етапом стадії його порушення. Внаслідок цього, підкреслюючи значущість такої перевірки, зокрема для прийняття законного і обґрунтованого рішення про порушення дисциплінарного провадження, цю стадію слід іменувати дисциплінарною перевіркою і порушенням провадження.

Наступною є стадія розгляду дисциплінарної справи та прийняття рішення. Стадія розгляду дисциплінарної справи та прийняття рішення - центральна стадія дисциплінарного провадження. Її призначення полягає в остаточному встановленні ступеня винності судді, який притягується до відповідальності, у вчиненні дисциплінарного правопорушення, а також в законному і обґрунтованому вирішенні питання про його відповідальність.

У ст.42 Закону України «Про Вищу раду юстиції» строк з дня порушення провадження, упродовж якого справа повинна бути розглянута, не встановлений: «Вища рада юстиції розглядає дисциплінарну справу на найближчому засіданні після надходження висновку і матеріалів перевірки».

Відповідно до п.2 ст.35 Закону України «Про статус суддів» кваліфікаційна комісія розглядає матеріали (дисциплінарну справу) у десятиденний строк з моменту закінчення перевірки даних про проступок і винесення відповідного висновку 11 ²²⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. В п.1 ст.34 Закону «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» відзначалось, що дисциплінарна справа повинна бути розглянута в десятиденний строк із дня порушення провадження75 ¹¹⁾ [75] Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 р. № 3911-XII Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №22. - Ст.140.⁾.

Вважаємо, що такий строк є достатнім, крім того, і для повторної перевірки окремих обставин.

Аналіз дисциплінарної практики свідчить про те, що строк початку розгляду дисциплінарної справи додержується не завжди. При цьому дані, що вказують на поважність його пропуску, відсутні ²²⁾ Наприклад, довідка за результатами перевірки данних про дисциплінарний проступок судді Рівненського районного суду Ш. була складена і представлена заступником голови кваліфікаційної комісії 28 грудня 1998 р. На її підставі головою кваліфікаційної комісії суддів Рівненської області 5 січня 1999 р. порушено дисциплінарне провадження. Сам же розгляд дисциплінарної справи та постановлення рішення відбулися 4 лютого 1999 р., тобто майже через місяць (Див. Архів кваліфікаційної комісії суддів Рівненської області за 1999 р.).⁾.

Під час розгляду справи комісія згідно з ч.4 ст.35 Закону України «Про статус суддів» і ч.3 ст. 42 Закону України «Про Вищу раду юстиції» повинна заслухати пояснення судді. Неявка судді на засідання комісії без поважних причин не перешкоджає розгляду справи.

Пояснення являють собою істотну гарантію проти необґрунтованого застосування стягнення. В них проявляється ставлення порушника до діяння, а це важливо для вирішенням питання про покарання, а також міститься цінна інформація про причини і умови його вчинення. Відмова порушника від давання пояснень не є перешкодою для накладення стягнення [154] ³³⁾ [154] Калужный С.А. Объяснения нарушителя трудовой дисциплины (правовые вопросы) Правоведение. - 1986. - № 6. - С.67-68. ⁾.

В усякому разі, як обґрунтовано зазначає Ю.С. Адушкін, витребування пояснень - обов'язок суб'єкта дисциплінарної влади, їх надання - право, але не обов'язок того, хто притягується до відповідальності. Відмова від давання пояснень не перешкоджає подальшому руху справи. Можлива перспектива перегляду справи передбачає для суб'єкта дисциплінарної влади обов'язок належним чином оформити відмову від давання пояснень, для того, щоб при перегляді не виникло сумнівів у вжитті всіх заходів для встановлення дійсних обставин порушення [37] ¹¹⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.93.⁾.

З обов'язком витребування пояснень тісно пов'язане питання про тягар доказування. За запропонованою Р.О. Халфіною теоретичною конструкцією для дисциплінарної відповідальності характерною є презумпція винності [61] ²²⁾ [61] Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении - М. Юрид. лит., 1974. - С.317-325.⁾, тобто обов'язок доказування покладається на особу, яка притягується до відповідальності.

Ми згодні з Ю.С. Адушкіним, який вважає, що це не так, оскільки законодавець зобов'язує суб'єкта дисциплінарної влади ретельно розібратися в учиненому порушенні, передбачаючи можливість службової перевірки. Одержані пояснення аж ніяк не припускають пасивної згоди (і тим більше незгоди) суб'єкта дисциплінарної влади (кваліфікаційних комісій) з їх доводами. Він повинен сам ужити заходів до встановлення причин та інших обставин порушення (призначити перевірку, провести опитування осіб і т.ін.).

Це дає підставу певною мірою говорити про існуючий розподіл тягаря доказування.

Взагалі витребування пояснень можливо на різних стадіях провадження.

Розгляд дисциплінарної справи проводиться тільки в межах обвинувачення, викладеного в постанові (рішенні) про порушення дисциплінарного провадження (п.3 ст.34 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України»).

На засіданні кваліфікаційної комісії можуть бути заслухані повідомлення осіб, запрошених за клопотанням як судді, так і комісії, оголошені документи і розглянуті інші матеріали, що є в справі чи додатково представлені під час засідання (ч.2 ст.34 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України»). Хід і результати засідання комісії фіксуються в протоколі, який підписується головуючим на засіданні та особою, яка вела цей протокол (секретар) (ч.4 ст.35 Закону України «Про статус суддів») ¹¹⁾ Разом з тим існують порушення і в цій частині. Так, в дисциплінарній справі відносно судді Корецького районного суду Рівненської області Г. протокол засідання кваліфікаційної комісії, в якому відображено вручення судді копії рішення, має дату 2 квітня 1997 р., а саме рішення, що мається в справі - 3 квітня 1997 р. (див. Архів кваліфікаційної комісії суддів Рівненської області за 1997 р.).⁾.

Кваліфікаційна комісія повинна встановити: чи вчинив суддя дію (бездіяльність), за яку його притягують до відповідальності; чи є ця дія (бездіяльність) дисциплінарним проступком відповідно до закону; винний чи невинний суддя в учиненому.

Відповідно до п.4 ст.79 Закону «Про судоустрій України» засідання кваліфікаційної комісії суддів є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин складу комісії. При цьому сам склад є повноважним за умови призначення (обрання) не менше дев'яти членів комісії, а для Вищої кваліфікаційної комісії - не менше одинадцяти (п.7 ст.76) 10 ²²⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

В п.3 ст.100 цього Закону закріплено, що при накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки ( ті, що настали, чи ті, що могли настати), особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання заходу дисциплінарної відповідальності. Фактично аналогічне положення було відображене й у п.5 ст.34 Закону «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», а також ч.3 ст.42 Закону України «Про Вищу раду юстиції».

Дисциплінарна відповідальність знаходить своє вираження в дисциплінарних санкціях. Стосовно даного виду відповідальності розрізняють дві групи санкцій: заходи стягнення та заходи впливу. Останні - поняття більш широке, це будь-який захід, спрямований проти порушника з метою впливу на нього. Заходи стягнення складають частину заходів впливу.

В ст.32 Закону України «Про статус суддів» передбачається можливість застосування до суддів таких видів стягнень: догана; пониження кваліфікаційного класу. Крім того, за результатами дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади 11 ²²⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. При цьому конкретно на заходи дисциплінарного впливу закон не вказує. Висновок про їх наявність можна зробити виходячи із аналізу дисциплінарної практики. В деяких випадках кваліфікаційні комісії не виносять передбаченого п.1 ст. 32 Закону України «Про статус суддів» заходу дисциплінарного стягнення. Так, у 16 % випадків кваліфікаційні комісії обмежилися обговоренням проступку і попередженням про недопущення порушень у майбутньому. При цьому сам розгляд дисциплінарної справи, як видається, впливає на порушника.

Наприклад, у ст.5 Закону Грузії “Про дисциплінарну відповідальність і дисциплінарне провадження суддів загальних судів Грузії” (типи дисциплінарних заходів) окремо передбачено дисциплінарні стягнення (зауваження, догана, сувора догана, звільнення) і заходи дисциплінарного впливу (звернення до судді з окремим рекомендаційним листом, звільнення з посади голови суду, першого заступника або заступника голови, голови судової колегії чи палати).

Окремим рекомендаційним листом є письмове звернення дисциплінарної колегії до судді, який вчинив дисциплінарне правопорушення, де дана негативна оцінка цього факту. В ньому містяться також поради і настанови дисциплінарної колегії про шляхи і засоби викорінювання порушень, подолання складностей і проблем, пов'язаних із здійсненням обов'язків судді. Важливо, що зміст окремого рекомендаційного листа є конфіденційним (як і вся процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності). Він надсилається тільки судді, який вчинив дисциплінарний проступок, а надіслання копії іншому органу чи посадовій особі не допускається. Копія даного листа додається до дисциплінарної справи у вигляді запечатаного конверту. Розкрити його можна лише під час розгляду в дисциплінарній колегії справи в разі повторного вчинення суддею дисциплінарного проступку. Вважаємо, що досвід Грузії в цих питаннях буде корисний.

Згідно з п.1 ст.100 Закону «Про судоустрій України» рішення по дисциплінарній справі приймається більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії, присутніх на її засіданні 10 ¹¹⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾. Голосування проводитися під час відсутності осіб: відносно якої вирішується питання та запрошених.

Окрема думка викладається членом комісії в письмовій формі і також приєднується до справи. Про це головуючий оголошує на засіданні, однак не розкриває її зміст (п.4 ст.82 Закону «Про судоустрій України»).

Рішення по дисциплінарній справі повинно містити назву комісії, прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягується до відповідальності, обставини дій, що тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність, пояснення від судді і відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вказівку на заходи дисциплінарної відповідальності (в ч.2 ст. 42 Закону України «Про Вищу раду юстиції» йдеться про вид дисциплінарного стягнення), застосовані до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення (п.2 ст.100 Закону «Про судоустрій України»).

В законодавстві не знаходить свого закріплення положення про те, що на стадіях дисциплінарного провадження повинен існувати обов'язок осіб, що здійснюють перевірку або розглядають дисциплінарну справу, передати матеріали про правопорушення, за вчинення яких встановлена кримінальна відповідальність, відповідним органам. З огляду на необґрунтованість притягнення особи за одне й те саме порушення як до кримінальної, так і до дисциплінарної відповідальності, було б правильним у таких випадках передбачити в законодавстві, що кваліфікаційна комісія, яка вбачає в діянні судді ознаки складу злочину, припиняє дисциплінарне провадження, вирішує питання про призупинення повноважень судді, а також передає матеріали, що свідчать про вчинення суддею злочину, компетентним органам.

Особливо слід зупинитися на питанні, пов'язаному з призупиненням повноважень суддів при розгляді відносно них дисциплінарних справ. У законодавстві недостатньо врегульованим є питання як про підстави, так і про процедуру призупинення суддівських повноважень.

У літературі відзначається, що тимчасове усунення державного службовця від виконання посадових обов'язків не є заходом дисциплінарного стягнення [35] ¹¹⁾ [35] Ноздрачев А.Ф. Государственная служба Учебник для подготовки государственных служащих. - М. Статут, 1999. - С.511. ⁾. О.О. Гришковець пише, що за своїм змістом воно є не чим іншим, як процесуальним заходом забезпечення дисциплінарного провадження, який якщо і застосовується, то тільки в найбільш складних випадках, коли подальше перебування потенційного порушника в посаді може істотно нашкодити інтересам державної служби [36] ¹¹⁾ [36] Гришковец А.А. Правовое регулирование дисциплинарной ответственности государственных служащих // Право и политика. - 2001. - № 9. - С.67.⁾.