Дисциплінарна відповідальність суддів

Правосуддя здійснюється судами в порядку кримінального, цивільного та інших видів судочинства. Зокрема, зміст кримінального судочинства полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ, застосуванні встановлених законом заходів кримінального покарання до осіб, винних у скоєнні злочинів, або виправданні осіб, які не є винними в пред'явленому їм обвинуваченні. Змістом правосуддя по цивільних справах є розгляд і вирішення по суті спорів, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб або держави [101] ²²⁾ 101 Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. - К. Ін Юре, 1997. - С.12-13.⁾.

У відповідності зі специфікою діяльності на суддів покладається певне коло службових обов'язків, винне порушення яких може бути підставою їх притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Так, згідно з ст.6 Закону України «Про статус суддів», судді зобов'язані, по-перше, дотримуватися Конституції і законів України при здійсненні правосуддя 11 ³³⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. Ця норма конкретизується в суддівських обов'язках і обмеженнях, визначених процесуальним та іншим законодавством, наприклад, в силу ст.56 КПК (відвід судді) суддя за наявності відповідних обставин, передбачених даним Кодексом, зобов'язаний заявити самовідвід від участі в судочинстві. Статтями 294, 295 КПК на головуючого покладений обов'язок роз'яснення прав і обов'язків підсудному, особам, які беруть участь у справі. Стаття 296 КПК передбачає обов'язок опитування суддею учасників судового розгляду на предмет заяви клопотань.

По-друге, судді зобов'язані додержуватися вимог щодо несумісності (ч.2 ст.127 Конституції України, ст.5 Закону України «Про статус суддів»). Судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Вони зобов'язані додержуватися вимог службової дисципліни і розпорядку роботи суду.

По-третє, судді зобов'язані не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю дорадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання (п.3 ст.6 Закону України «Про статус суддів»).

По-четверте, судді, як і деякі інші категорії посадових осіб, наприклад, працівники прокуратури, міліції, несуть дисциплінарну відповідальність не тільки за порушення службових обов'язків і дисципліни, а й за скоєння вчинків чи яких-небудь дій, що порочать звання і можуть викликати сумнів в їх об'єктивності, неупередженості і незалежності (п.4 ст.6 Закону України «Про статус суддів»). Як зазначають І.С. Самощенко і М.Х. Фарукшин, в останньому випадку очевидний зв'язок дисциплінарної відповідальності з виконуваними функціями суб'єкта, оскільки вчинки, за скоєння яких вона настає, несумісні саме зі службовим становищем даної посадової особи, особливим характером виконуваних нею службових функцій [55] ¹¹⁾ 55 Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. - М.: Юрид. лит., 1971. - С.200.⁾.

У літературі відзначається, що дисциплінарна відповідальність реалізується в рамках стійких колективів працівників, стосовно лінійно підлеглих керівнику членів колективу або особою (органом), уповноваженою призначати державного службовця на посаду [103; 32; 59; 34; 36] ²²⁾ 103 Ямпольская Ц.А., Шорина Е.В. Административно-правовые вопросы укрепления государственной дисциплины. - М: Изд-во. АН СССР, 1955. - С.157 32 Нестерова Г.А. Дисциплинарная ответственность по советскому административному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02. / Моск. гос. ун-т. - М., 1988. - С.9 59 Шиндяпина М.Д. Стадии юридической ответственности Учебное пособие. - М. Книжный мир, 1998. - С.24 34 Картузова И.А. Дисциплинарная ответственность государственных служащих: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одесская гос. юрид. акад. - Одесса, 1999. - С.70 36 Гришковец А.А. Правовое регулирование дисциплинарной ответственности государственных служащих // Право и политика. - 2001. - № 9. - С.57.⁾. Ця обставина є ознакою, яка відображає особливість, властиву тільки дисциплінарній відповідальності. Наприклад, у ст.10 Дисциплінарного статуту прокуратури України закріплено, що правом накладення дисциплінарних стягнень володіють у межах своєї компетенції Президент України, Генеральний прокурор, прокурори областей і прирівняні до них прокурори [104] ³³⁾ 104 Дисциплінарний статут прокуратури України: Затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-XII Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 4. - Ст.15.⁾. Це положення випливає із змісту принципу єдності і централізації - найважливішої засади організації і діяльності прокуратури. Відповідно до п.1 ст.6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури складають єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим [105] ⁴⁴⁾ 105 Про про-ку-ра-ту-ру: За-кон Ук-ра-ї-ни від 05.11.1991 г. № 1790-XII Ві-до-мо-с-ті Ве-р-хо-в-ної Ради Ук-ра-ї-ни. - 1991. - №53. - Ст.793.⁾.

В організації судової влади принципу підпорядкованості немає, тому дисциплінарними органами стосовно суддів є: кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів; Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів апеляційних і Касаційного суду України; Вища рада юстиції - здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України (ст.98 Закону «Про судоустрій України»).

На зазначені органи, крім дисциплінарної, покладені й інші функції (атестація суддів, проведення кваліфікаційних іспитів і давання висновків про підготовленість до судової роботи кандидатів у судді та ін.). При цьому кваліфікаційні комісії, так само як і Вища рада юстиції, не мають повноваження по безпосередньому призначенню суддів на посади, хоча і беруть участь у формуванні суддівського корпусу. Вони перевіряють додержання вимог, зазначених у ст. ст. 7 і 8 Закону України «Про статус суддів», стосовно кандидатів на посади суддів, приймають кваліфікаційні іспити, дають висновки про підготовленість до судової роботи кандидатів у судді і можливості їх обрання. Вища рада юстиції за рекомендацією кваліфікаційної комісії суддів вносить подання Президенту України про призначення особи на посаду судді. Відповідно до ч.1 ст.128 Конституції України тільки Президент України (вперше строком на п'ять років) і Верховна Рада (безстроково) мають право призначення та обрання суддів.

Надання дисциплінарної влади кваліфікаційним комісіям (що складаються в більшості із суддів), а, наприклад, не органам державної судової адміністрації, закономірно випливає із конституційного принципу незалежності суддів і забезпечує його. І хоча дана обставина (мається на увазі надання дисциплінарної влади самим суддям) іноді викликає природний скептицизм громадськості, ступінь суспільного престижу, як справедливо відзначається, спонукатиме професіоналів самим вживати заходів до «неслухняних» членів, особливо якщо необхідно зберегти суспільну повагу [9] ²²⁾ 31 Sambhav N. Sankar. Disciplining the Professional Judge // California Law Review. - July 2000. - №4. - Р. 1244.

^{). Тобто, в даному випадку суддівська корпорація бере на себе обов'язок щодо підтримання професійних стандартів поведінки на необхідному рівні перед суспільством і кожним його членом.}

Для діяльності кваліфікаційних комісій характерні два ключових принципи, що визначають її сутність. Перший принцип полягає в тому, що кваліфікаційна комісія повинна бути надійним гарантом незалежності суддів огороджуючи їх від необґрунтованих претензій, а другий - в тому, що кваліфікаційна комісія - це орган, який забезпечує правовий і моральний порядок у суддівському співтоваристві.

Судді притягуються до дисциплінарної відповідальності колегіальними органами, що мають у своєму складі не тільки професійних суддів. І якщо питання про включення до складу кваліфікаційних комісій (колегій) суддів представників інших органів влади, юридичної громадськості тощо, у національному законодавстві вирішене однозначно і не викликає нарікань, то в ближньому зарубіжжі (Російська Федерація) воно було дискусійним.

Так, О. Марков, вважаючи порочною ідею включення до складу кваліфікаційних колегій представників громадськості, задається такими питаннями «…хіба завжди збігаються інтереси суду і, наприклад, місцевих законодавчих зборів Або всі застраховані від попадання до сфери судочинства як зацікавлена сторона І як обґрунтувати застосування владних повноважень відносно судді представниками «юридичної громадськості».

Ситуація ускладнювалася тим, що «Положення про кваліфікаційні колегії суддів» містило норму про те, що до складу кваліфікаційних колегій суддів Російської Федерації не можуть бути обрані особи, які не є суддями.

На наш погляд участь, представників інших органів у складі кваліфікаційних комісій є обов'язковою. Ця обставина є одним із елементів механізму стримувань і противаг стосовно судової влади. При цьому здійснення владних повноважень дисциплінарними органами, що складаються у тому числі і з представників юридичної громадськості, виступає як механізм соціального контролю за діяльністю судової влади. На цю обставину була звернута увага й у висновку експертів Ради Європи, де відзначається, що у плані максимального підвищення авторитету інституту дисциплінарної відповідальності суддів, якщо в складі дисциплінарного органу всі члени або більшість з них є суддями, процедура з накладання санкцій повинна бути максимально відкритою для третіх осіб, у той час, якщо дисциплінарний орган відкритий для представників громадянського суспільства, значна частина процедури може залишатися закритою від громадськості. У кінцевому результаті йдеться про необхідність захистити даний інститут від підозр у корпоративності [94] ²²⁾ [94] Эксперты совета Европы о статусе судей // Российская юстиция. - 2001. - №11 - С.23.⁾.

На сьогоднішній день федеральний Закон РФ «Про органи суддівського співтовариства в Російській Федерації» в ст.11 закріплює, що у складі Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ із 29 членів - 10 представники громадськості і 1 представник президента РФ; у складі кваліфікаційних колегій суддів суб'єктів РФ із 21 члена - 7 представників громадськості і 1 представник Президента РФ [] ²²⁾ [108] Об органах судейского сообщества в Российской Федерации: Федеральный Закон РФ от 14 марта 2002 г. № 30-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. - 2002. - № 11. - Ст.1022.⁾.

Згідно з ст.75 Закону «Про судоустрій України» кваліфікаційні комісії суддів діють у складі 11 членів, які мають вищу юридичну освіту (Вища кваліфікаційна комісія - 13 членів). До складу кваліфікаційних комісій входять: шість суддів, дві особи від Міністерства юстиції України, дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою за місцем перебування комісії, одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів складається із семи суддів, двох осіб, призначених Верховною Радою України, двох осіб, призначених Президентом України, однієї особи від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, однієї особи від Міністерства юстиції України 10 ¹¹⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.⁾.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ призначають у Вищу раду юстиції по трьох членів, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох. За посадою до складу Вищої ради юстиції входять: Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України (ст.131 Конституції України, ст.5 Закону України «Про Вищу раду юстиції» 9; 74 ²²⁾ [9] Конституція України Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141; [74] Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146⁾).

Природа Вищої ради юстиції як дисциплінарного органу, на наш погляд, не безперечна. Той факт, що її кількісний склад і на половину не складається із суддів, суперечить міжнародним стандартам, зокрема пунктам 1.3 та 5.1. Європейської хартії про статус суддів [4; 5] ³³⁾ [4] Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. - 1999. - №7. - С.2-4; [5] Европейская хартия о статусе судей (постатейный комментарий) // Российская юстиция. - 1999. - №8. - С.2-4 №9. - С.5-6.⁾. Крім того, до складу Вищої ради юстиції входять адвокати і працівники прокуратури, тобто особи, які беруть участь в судовому розгляді. Ця обставина за певних умов може бути використана як спосіб тиску на суддів з метою схиляння до прийняття рішень, що відповідають процесуальному інтересу адвокатів і працівників прокуратури. Не випадково голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів у своєму виступі на V з'їзді суддів, стосовно складу Вищої ради юстиції, зазначив, що у ряді випадків такий стан зводить роботу кваліфікаційних комісій нанівець. «Не може бути такої розбіжності між представництвом суддівського корпусу в кваліфікаційних комісіях суддів та у Вищій раді юстиції, оскільки ці два органи покликані виконувати спільну роботу з добору кадрів на посади суддів і вирішувати питання їх дисциплінарної відповідальності» ¹¹⁾ Підсумки V з'їзду суддів України // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5. - С.16.⁾. З'їзд суддів вирішив ініціювати перед Верховною Радою України зміни до Закону «Про Вищу раду юстиції» з метою приведення його положень щодо представництва суддів у цьому органі у відповідність із вимогами Європейського Співтовариства [] ²²⁾ Там само. - С.26-27.⁾. До речі слід пам'ятати, що порядок формування Вищої Ради юстиції зазначено і в ст.131 Конституції України⁴⁴⁾ Конституція України Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

^).

На наш погляд, оптимальною була ситуація коли рішення кваліфікаційних комісій суддів по дисциплінарній справі могло бути оскаржене до Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Кваліфікаційні комісії суддів іноді, на наш погляд помилково, відносять до органів суддівського самоврядування [27] ¹¹⁾ 27 Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. - К. Юрінком Інтер, 2001. - С.31.⁾. Термін «самоврядування» означає право на внутрішнє управління своїми силами [1] ²²⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка Под ред. чл. - кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С. 604.⁾. У п.1 ст.102 Закону «Про судоустрій України» під суддівським самоврядуванням розуміється самостійне колективне вирішення професійними суддями питань внутрішньої діяльності судів 10 ³³⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.

^{). Таким чином, значення поняття «суддівське самоврядування» має визначатися через характер і середовище, в якому це саме управління здійснюється, тобто управління усередині судової системи і для неї, а також через виключний суб'єктний склад осіб, які здійснюють даний вид діяльності - суддів.}

Кваліфікаційні комісії здійснюють внутрішньоорганізаційне управління (цілеспрямований впорядкований вплив на поведінку) в судовій системі за допомогою реалізації дисциплінарної влади. Однак, як уже відзначалося, до їх складу входять не тільки судді, а й представники юридичної громадськості. До того ж, кваліфікаційні комісії суддів не передбачені в ст.104 зазначеного вище Закону серед переліку органів, за допомогою яких здійснюється суддівське самоврядування.

Таким чином, необхідно розрізняти правову природу: 1) кваліфікаційних комісій - як органів управління в судовій системі; 2) конференцій, зборів, з'їзду - як органів самоврядування суддів (вирішення питань матеріально-технічного, фінансового забезпечення функціонування судів і діяльності суддів, соціального захисту суддів і членів їх сімей, інші питання).

Кваліфікаційні комісії суддів і органи суддівського самоврядування правильніше було б вважати органами суддівського співтовариства, як це є у Російській Федерації [108] ¹¹⁾ Див.: [108] Об органах судейского сообщества в Российской Федерации: Федеральный Закон РФ от 14 марта 2002 г. № 30-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. - 2002. - № 11. - Ст.1022.⁾. Суддівське співтовариство складають судді судів усіх рівнів та спеціалізації, а, відповідно, органами суддівського співтовариства є такі до складу яких входять судді і на які покладено вирішення питань стосовно суддівської діяльності. При такому підході не виникає потреба в питанні про те, чи є кваліфікаційні комісії органами суддівського самоврядування. До речі, саме це питання не має будь-якої практичної значимості.

Діяльності кваліфікаційних комісій суддів притаманний особливий характер. За своєю природою це спеціальний юрисдикційний аттестаційно-дисциплінарний орган. Він, зауважує Ю.С. Адушкін, характеризує компетенцію по внутрішньоорганізаційному управлінню як допоміжній управлінській діяльності, що створює умови для того чи іншого основного виду державної діяльності [37] ²²⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. - С.15.⁾. При цьому судді підлеглі не функціонально, а організаційно відносно кваліфікаційних комісій як суб'єктів дисциплінарної влади, що узгоджується з принципом суддівської незалежності.

Слід звернути увагу на деякі принципи дисциплінарної відповідальності, які стосовно цього виду відповідальності суддів виявляють свою специфіку, наприклад, принципи процесуальної економії і гласності.

Принцип процесуальної економії означає послідовне проведення в дисциплінарному провадженні трьох засад: швидкості, простоти і дешевизни. При цьому вважається, що дешевизна провадження як правило має прояв в незначній кількості матеріальних та організаційних витрат і полягає головним чином у відсутності спеціальних органів дисциплінарної юрисдикції [37] ³³⁾ Там само. - С.64-65.⁾. Кваліфікаційні комісії є спеціальним органом дисциплінарної юрисдикції, тому не слід говорити про дешевизну як складовий елемент принципу процесуальної економії стосовно дисциплінарної відповідальності суддів.

Гласність юридичного процесу являє собою єдність двох моментів а) вільного доступу до місця розгляду справи і б) можливості публічного висвітлення ходу і результатів справи [37] ¹¹⁾ [37] Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. -С.61.⁾. Наприклад, згідно з ст. 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора, у необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів прокуратури України [104] ²²⁾ 104 Дисциплінарний статут прокуратури України: Затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-XII Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 4. - Ст.15.⁾.

Відповідно до п.31 Дисциплінарного статуту працівників органів внутрішніх справ про накладення дисциплінарного стягнення оголошується працівнику як особисто, так і перед строєм або на нараді (зборах) [107] ³³⁾ 109 Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №.45 - Ст.599.⁾.

У п.4 ст.97 Закону «Про судоустрій України» відзначається, що засідання кваліфікаційної комісії проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли комісія приймає інше рішення 10 ⁴⁴⁾ [10] Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. - 2002. - №.10. - Ст.441.

^{). При цьому підстави для прийняття того чи іншого рішення не позначаються. Практика ж свідчить про закритість розглядів дисциплінарних справ. Крім того, законодавство не встановлює і можливість внутрішньовідомчого оголошення рішення кваліфікаційної комісії з дисциплінарної справи.}

На наш погляд слід вважати позитивною практику коли рішення по дисциплінарній справі доводяться до відома як суддівського корпусу, так і громадськості. Це сприяло б єдності дисциплінарної практики і підвищувало інформаційне забезпечення судової влади. Прикладом може слугувати Російська Федерація, де у кінці 2002 р. вийшов у світ перший номер «Вісника Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації». Крім рішень Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ на його сторінках будуть регулярно публікуватися рішення кваліфікаційних колегій суддів суб'єктів РФ, Верховного Суду РФ, що стосуються практики кваліфікаційних колегій, відповіді на виникаючі в роботі колегій питання [110] ¹¹⁾ [110] Новый шаг к открытости и гласности // Российская юстиция. - 2002. - № 11. - С.68-69.

^{). Крім того, в такому виданні доречно публікувати дослідження науковців, в тому числі іноземних, із відповідної тематики.}

Отже, особливості дисциплінарної відповідальності суддів проявляються в специфіці її підстав, порядку реалізації та статусі органів дисциплінарної влади. У цьому зв'язку актуальним є розгляд питань, пов'язаних із механізмом реалізації даного виду юридичної відповідальності.

Висновки до підрозділу 1.2

Відповідність діяльності і поведінки суддів професійним стандартам (суддівська дисципліна) забезпечується створенням необхідних організаційних і економічних умов для їх нормальної роботи. У деяких випадках застосовуються заходи дисциплінарного впливу.

Дисциплінарна відповідальність суддів, будучи видом юридичної відповідальності, полягає в перетерпіванні порушником суддівської дисципліни несприятливих позбавлень морального, матеріального та організаційного характеру. Цим досягається виховний ефект і, як наслідок, забезпечується відповідність діяльності і поведінки суддів професійним стандартам.

Оскільки відповідальність пов'язана з примусом, що виражається в перетерпіванні певних позбавлень, наслідком її неправильного застосування може стати обмеження суддівської незалежності. У цьому зв'язку, важливого значення набувають гарантії обґрунтованого притягнення до відповідальності. Такими, зокрема, є: точне визначення підстав, встановлення строків притягнення до відповідальності, належна процедура розгляду питання (змагальна основа, можливість оскарження рішення, наявність не менш половини суддів від загального кількісного складу дисциплінарного органу).

В специфіці підстав, порядку реалізації та статусі дисциплінарних органів, обумовлених правовим становищем судді, знаходять свій прояв особливості дисциплінарної відповідальності носіїв судової влади.

РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДДІВ

2.1 Підстава притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності

Підстава юридичної відповідальності тлумачиться в двох значеннях. Зокрема, І.С. Самощенко і М.Х. Фарукшин виділяють правову і фактичну підстави відповідальності. Правова підстава відповідальності - це наявність правової норми, що встановлює юридичну відповідальність за вчинене діяння. Фактичною підставою відповідальності є дія (бездіяльність), заборонена правовою нормою, тобто вчинення правопорушення¹¹⁾ 55 Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. - М.: Юрид. лит., 1971. - С.71-73.⁾.

«Правопорушення - підстава відповідальності де є правопорушення, там є (повинна бути) відповідальність без правопорушення немає відповідальності», - пише М.С. Малєін, і констатує «Ці давно сформовані положення ясно виражають нерозривний зв'язок між двома юридичними категоріями - правопорушенням і відповідальністю»²²⁾ 111 Малеин Н.С. Правонарушение Понятие, причины, ответственность. - М. Юрид. лит., 1985. - С.130.⁾.

Підставою дисциплінарної відповідальності суддів відповідно до п.1 ст. 31 Закону України «Про статус суддів» є вчинення дисциплінарного проступку³³⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.

^).

В юридичній літературі (наприклад, Д.О. Гавриленко) до основних ознак дисциплінарного проступку відносять протиправність дії (бездіяльності), що порушує дисципліну наявність шкідливих наслідків у широкому розумінні (соціальних, економічних та ін.) для підприємства, колективу установи, суспільства причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) і шкідливими наслідками вину працівника, що його скоїв.

Вина (винність) особи, яка вчинила порушення, є однією із обов'язкових умов, необхідних для того, щоб порушення обов'язків служби потягло за собою накладення дисциплінарного стягнення [96; 103] ²²⁾ Там само; 103 Ямпольская Ц.А., Шорина Е.В. Административно-правовые вопросы укрепления государственной дисциплины. - М.: Изд-во АН СССР., 1955. - С.157 та ін.⁾.

Поняття вини є єдиним для всіх галузей права. З юридичної точки зору вона передбачає психічне ставлення працівника до вчиненого [112]³³⁾ 112 Венедиктов В.С. Юридическая ответственность по советскому трудовому праву Учебное пособие. - Киев, 1989. - С.27.⁾. Вина являє собою показник певної відповідності між об'єктивно суспільно шкідливими діями (бездіяльністю) правопорушника і його психічною діяльністю. Всебічне і правильне встановлення цієї відповідності дозволяє обґрунтувати притягнення правопорушника до відповідальності і застосувати до нього захід державного примусу відповідно до шкідливості діяння.

У п.2 ст.31 Закону України «Про статус суддів» міститься норма, відповідно до якої суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за те, що прийняте з його участю судове рішення скасоване чи змінене. Дисциплінарна відповідальність настає тільки у випадках навмисного порушення закону суддею чи при його несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки 11 ⁴⁴⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.

^).

У цьому положенні законодавець прагнув забезпечити внутрішню свободу суддів при прийнятті рішень по справах, що розглядаються, (їх правову позицію), здійснивши розмежування між судовою помилкою, яка не тягне за собою відповідальності, і проступками, які є підставою дисциплінарної відповідальності.

І.М. Зайцев відзначає, що поняття судової помилки включає не тільки процесуальні правопорушення, коли неправильності і недоліки допускаються за прямим чи непрямим умислом, з необережності, самовпевненості і недбалості, а й випадки, коли посадова особа не передбачала і не могла передбачити помилковість своїх дій, їх наслідків, і продовжує далі «Сутність будь-яких правових помилок одна й таж сама. І немає потреби розмежовувати судові помилки залежно від вини суддів, оскільки всі вони суть порушення правових приписів...» [113] ¹¹⁾ 113 Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. - Саратов. Изд-во Сарат. ун-та, 1985. - С.15-16.⁾. Аналогічної думки додержується й Г.О. Жилін, який вважає слушним відносити судову помилку до винної протиправної поведінки [114] ²²⁾ 114 Жилин Г.А. Целевые установки гражданского судопроизводства и проблема судебной ошибки Государство и право. - 2000. - № 3. - С.52.⁾.

«Із зовнішньої, формально-юридичної сторони всі неправомірні дії незалежно від суб'єктивного ставлення до них особи (вини) і наслідків їх вчинення утворюють єдину групу. В цій площині поняття «неправомірна дія (поведінка)», «протиправна дія (поведінка)», «правопорушення» - синоніми», пише С.С. Алексєєв [115] ³³⁾ 115 Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. - Т. II. - М. Юрид. лит., 1982. - С.172.⁾.

В даному випадку підхід до проблеми суддівських помилок є досить широким. Як критерій при оцінці правозастосовної діяльності суду виступають мета і завдання судочинства. У цьому розумінні судова помилка по справі є не що інше, як неспівпадання результату процесуальної діяльності суду з цільовими установками судочинства, закріпленими в нормах процесуального права. Мета - встановлення істини. Завдання - це те, що необхідно зробити для досягнення мети. Так, завданнями цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст.2 ЦПК) [116] ¹¹⁾ [116] Цивільний процесуальний кодекс України: Затверджено Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1963. - № 30. - Ст.464.

^{). Завданнями кримінального судочинства також є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону для того, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК).}

Для використовуваної характеристики помилок байдужі способи порушення і мотиви, якими при цьому керувався суддя. Його помилка завжди буде об'єктивно протиправною, оскільки це результат поведінки, який не відповідає юридичним нормам, ущемляє суб'єктивні права кого-небудь із учасників процесу, не узгоджується з покладеними на суддів обов'язками по здійсненню правосуддя.

Ми вважаємо за необхідне стосовно питання про фактичну підставу дисциплінарної відповідальності розмежовувати суддівські помилки (сумлінна помилка) і дисциплінарні правопорушення залежно від вини суддів, оскільки в противному разі ми переходимо на позицію об'єктивного ставлення за вину (відповідальності за невинне заподіяння шкоди), що недопустимо. Принцип винної відповідальності - це елементарна умова правильної юридичної і соціально-моральної оцінки поведінки судді, яка не сковує свободу його переконання при вирішенні справ. Як справедливо відзначав С.Л. Рубінштейн, при оцінюванні вчинку правомірно виходити не із усього того, що стало наслідком, а тільки з того, що з об'єктивного наслідку могло бути передбачено [117] ¹¹⁾ 117 Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. О месте психического во всеобщей взаимосвязи явлений материального мира. - М. Изд-во АН СССР, 1957. - С. 286.⁾.

Необхідність встановлення вини конкретної особи у вчиненні дисциплінарної проступку пояснюється тим, що притягнення до відповідальності суддів, які не усвідомлюють суспільно шкідливого характеру своїх діянь, не передбачають і не здатні передбачити їх шкідливих наслідків, на підставі особистої переконаності в правильності своїх дій, їх законності, по-перше, не має сенсу, оскільки при цьому не буде досягнута мета відповідальності; по-друге - небезпечно, оскільки цим по суті відкривається можливість для необґрунтованого дисциплінарного впливу на суддю, що, безумовно, суперечить принципу незалежності суддів, у тому числі і від органів внутрішньоорганізаційного управління, якими є кваліфікаційні комісії.

Добросовісна помилка судді не є караною [2] ²²⁾ 2 Петрухин И.Л. Правосудие время реформ. - М. Наука, 1991. - С.139.⁾. На наш погляд, за своєю сутністю, вона являє собою юридичний казус (від лат. - casus), тобто випадок чи дію, що мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини, а отже, вони не є караними.

При випадку не слід шукати психічне ставлення особи до вчиненого (його не існує). В даному разі має місце особливий психічний стан особи, яка діє (чи бездіє) у тій чи іншій обстановці, що виключає суспільну небезпечність вчиненого нею діяння [118; 119] ³³⁾ 118 Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть Курс лекций. - М. БЕК, 1999. - С.243 119 Курс уголовного права. Общая часть. - Т.1. Учение о преступлении: Учебник для вузов. - М. Зерцало, 1999. - С.341.⁾. «При іншому вирішенні цього питання, - вважають представники кримінально-правової науки, - невинне заподіяння шкоди зливалося б з необережною виною у вигляді недбалості, і тоді за випадок повинна була б наставати кримінальна відповідальність на загальних підставах» [118; 119] ¹¹⁾ 118 Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть Курс лекций. - М. БЕК, 1999. - С.243 119 Курс уголовного права. Общая часть. - Т.1. Учение о преступлении: Учебник для вузов. - М. Зерцало, 1999. - С.341.⁾.

Природа помилок безпосередньо пов'язана з особистим суддівським переконанням. Ю.М. Грошевий під суддівським переконанням розуміє «...такий стан свідомості судді, коли він вважає зібрані по справі докази достатніми для вирішення питання про наявність чи відсутність фактів, що входять до предмета доказування, упевнений в правильності свого висновку та готовий до практичних дій відповідно до одержаних знань» [120] ²²⁾ 120 Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. - Харьков. Вища школа. - 1975. - С.19.⁾. Він виділяє три види суддівського переконання, що, як видається, певною мірою пов'язані між собою 1) переконання як категорія правосвідомості, що виражає впевненість судді в правильності правових приписів, їх справедливості 2) переконання як вираження особистісного ставлення судді до сукупності зібраних по справі доказів з погляду на прийняття рішення по справі 3) переконання в законності і обґрунтованості прийнятого рішення (виділено нами. - С.П.) [120] ³³⁾ Там само. - С.5.⁾. У психологічному плані переконання судді слід розглядати як певний стан свідомості, що характеризується впевненістю в правильності прийнятого по справі рішення. Воно є непохитною вірою в істинність та справедливість свого рішення [120] ⁴⁴⁾ Там само. - С. 16-17.⁾.

Суддівське переконання являє собою складне явище, що має у своїй структурі психологічні, етичні та інші елементи. Однак у будь-якому разі воно ґрунтується і формується на висунутих матеріальним і процесуальним законом вимогах і у встановленому ними порядку, а процесуальна форма, закріплюючи науково обґрунтований порядок судочинства, за своїм призначенням містить у собі об'єктивну можливість формування такого змісту суддівського переконання, яке відповідає фактам, установленим в ході судового розгляду [120] ¹¹⁾ 120 Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. - Харьков. Вища школа. - 1975. - С. 92.⁾. Крім того, при обґрунтуванні рішення, зазначає Ю.К. Орлов, суб'єкт не вправі посилатися на своє внутрішнє переконання. Він повинен мотивувати свій висновок по суті, посиланням на об'єктивно існуючі матеріали справи, а не на свій суб'єктивний психологічний стан. Закон прагне максимально гарантувати обґрунтованість внутрішнього переконання, перешкодити появі немотивованої, довільної впевненості, або будь-якому тиску із зовні ¹¹⁾ [] Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. - М.: Проспект, 2000. - С.85, 86.

^).

Суддівська помилка, як і дисциплінарний проступок судді, заподіює шкоду (недосягнення як кінцевої мети правосуддя, а відповідно заподіяння шкоди суспільним відносинам, так і окремих завдань і цілей судочинства). Однак помилка, на відміну від проступку, заподіює шкоду без винного ставлення до неї судді. Вона детермінована особистою переконаністю судді в правильності, законності та обґрунтованості прийнятого рішення. Отже, вона не є підставою дисциплінарної відповідальності.

Судді завжди повинні мати можливість постановити рішення без побоювання, що з будь-якого боку послідкують які-небудь заходи. Іншими словами, вони повинні мати свободу дій на власний розсуд, не піклуючись про майбутню особисту відповідальність (неможливість будь-яких форм законного переслідування судді за виражені ним думки при виконанні своїх посадових обов'язків). У цьому зв'язку можна говорити про суддівський індемнітет.

Поняття індемнітету в основному пов'язують з діяльністю депутатів. Індемнітет (англ. - indemnity нім. - Indemnitat) - у деяких країнах свобода виступів і голосування в парламенті, в наслідок якої не допускається притягнення депутата до відповідальності за його парламентську діяльність.

Учені-конституціоналісти визначають депутатський індемнітет як заборону на притягнення до відповідальності за висловлення та інші дії при здійсненні мандата у палаті, комітеті (комісії), в інших випадках, коли висловлення носить публічний характер, а так само за зміст внесених проектів законів та інших рішень, за голосування, питання і запити, поправки і т. под.

З огляду на це суддівський індемнітет являє собою неможливість переслідування (мається на увазі форма переслідування, заснована на законі, тобто відповідальність, у тому числі дисциплінарна) судді за думки, виражені ним при виконанні своїх посадових обов'язків, його правову позицію з розглядуваної справи, засновану на законі і відображену у відповідних процесуальних документах. На цю обставину було зазначено й у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 12 квітня 1996 р. «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» «Суддя … не повинен звітувати і давати роз'яснення з приводу судових справ, піддаватися критиці за позицію в них і притягуватися через неї до відповідальності, крім випадків, прямо передбачених у законі» [124] ²²⁾ 124 Про застосування законодавства що забезпечує незалежність суддів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 4 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіц. вид. у 2т./ За заг. ред. В.Ф. Бойка. - К. АСК. - 2000. - Т.1 - С.33-40.⁾.

Таким чином, суддівський індемнітет є гарантією особистісного суддівського переконання, а в більш широкому смислі - незалежності суддів в цілому. Дане положення ґрунтується на тому, що принцип відповідальності суддів підкоряється принципу їх незалежності (має місце домінування доктрини суддівського імунітету над доктриною відповідальності) [41] ³³⁾ 41 Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Судьи в США ответственность за ошибки и злоупотребления // США экономика, политика, идеология. - 1992. - № 7. - С.85, 87.⁾. Р. Уолкер пише (щоправда, стосовно цивільно-правової відповідальності суддів): «Кожен повинен мати можливість виконувати свою роботу повністю незалежно і бути вільним від усякого страху. Жоден суддя не повинен перегортати сторінки своїх книг тремтячими пальцями, запитуючи себе: «Якщо я поступлю в такий от спосіб, то чи буду нести відповідальність за збитки?» Доти, поки він виконує свою роботу, щиро упевнений, що вона знаходиться в межах його юрисдикції…він не повинен нести відповідальності…» [125] ¹¹⁾ [125] Уолкер Р. Английская судебная система / Пер. с англ. Г.В. Апаровой - М.: Юрид. лит., 1980. - С.263. ⁾

У тих випадках, коли суддя в своїй професійній діяльності виражає протиправні переконання, винно постановляє протиправні рішення (порушує законодавство), він підлягає законному переслідуванню.

Із змісту п.2 ст.31 Закону України «Про статус суддів» випливає, що дисциплінарна відповідальність суддів є результатом (крім умисного порушення закону) несумлінності, яка потягла за собою істотні наслідки 11 ²²⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾. Уявляється за необхідне усвідомити, що слід розуміти під терміном «несумлінність».

І.Л. Петрухін вважає: «Крім умисної, вводитися і необережна вина - «несумлінність», яка може приймати форму недбалості чи самовпевненості». Тобто термін «несумлінність» характеризує необережну форму вини суддів.

У словнику російської мови С.І. Ожегова несумлінність (несумлінний) визначається як нечесно і недбало роблячий що-небудь [1] ⁴⁴⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М. Рус. яз., 1985. - С.344.⁾. Відзначимо, що нечесність не можна розглядати як елемент необережності, оскільки нечесним, видається, можна бути тільки умисно. «Недбалий» (недбалість) - неуважно ставлячийся до своєї роботи [1] ⁵⁵⁾ Там само. - С.342.

^{). Наслідком такого неуважного з боку судді ставлення до своєї роботи можуть бути суспільно шкідливі наслідки.}

При недбалості суддя не передбачає настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), хоча він повинен був і міг їх передбачити при додержанні необхідної уважності і передбачливості. Ці вимоги обумовлені професійним, службовим обов'язком судді додержуватися вимог закону, а відтак, передбачати шкідливі наслідки, що випливають звідси, у разі його порушення.

Про самовпевненість як вид необережної форми вини суддів мова взагалі не може йтися. Якщо суддя передбачає суспільно шкідливі наслідки своєї дії і легковажно розраховує на їх запобігання, він тим самим усвідомлює і порушення закону, тобто фактично навмисне його порушує. Передбачити шкідливість наслідків можна лише при розумінні шкідливості дій, бо неможливо, передбачаючи негативні наслідки, абстрагуватися від характеру дій, які заподіюють ці наслідки. Тому в цій частині ми не згодні з думкою І.Л. Петрухіна [2] ¹¹⁾ 2 Петрухин И.Л. Правосудие время реформ. - М. Наука, 1991. - С.138-139.⁾.

Таким чином, вважаємо, що під суддівською несумлінністю слід розуміти суддівську недбалість як необережну форму вини. При цьому залишається неясним, чому законодавець усе-таки використовував термін «несумлінність», який має у своєму змісті етичну категорію «нечесність» На наш погляд, внаслідок викладеного доцільно вести мову саме про недбалість.

Дані дисциплінарної практики свідчать, про те що з необережності вчиняється більшість дисциплінарних проступків (близько 61 % випадків), у той час як на долю навмисних порушень приходиться 35 % випадків. Приблизно в 4 % випадків кваліфікаційні комісії вбачають у діях судді помилку, обумовлену його правовою позицією, і припиняють дисциплінарне провадження.

Судова помилка межує з недбалістю як необережною формою вини суддів. При помилці, так само як і при недбалості, суддя не передбачає можливості настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), хоча він повинен був їх передбачати. Однак якщо в другому випадку він міг їх передбачити при належній увазі, свідомості, волі, то в першому - суддя не міг передбачити настання шкідливих наслідків у результаті стану впевненості в істинності, справедливості і законності своїх дій (рішень).

Видається, природа судових помилок принципово непереборна, тому що кожне судове рішення містить елементи суб'єктивності (професійна кваліфікація, психологічні особливості суддів). Ця проблема має вирішуватися в площині пошуку засобів, що зменшують, наскільки це можливо, вплив суб'єктивності, у тому числі це стосується і підбору кадрів, які мають необхідні, придатні до суддівської роботи характеристики.

В аспекті викладеного перед членом кваліфікаційної комісії, який перевіряє факти порушення закону, так само як і перед кваліфікаційною комісією в цілому, постають складні завдання. Насамперед йдеться про ситуацію, коли суддя при розгляді справи і виявлених згодом порушеннях посилається на своє внутрішнє переконання. Сутність і складність цієї проблеми полягають саме у відмежуванні сумлінної суддівської помилки від службового проступку. На наш погляд, у даному випадку, передусім необхідно виходити із очевидності допущених порушень. Якщо ж порушення очевидно, а суддя стверджує про допущену помилку, то таке положення слід кваліфікувати як прояв непрофесіоналізму. Для членів кваліфікаційної комісії (здебільшого професійних суддів) при глибокому аналізі обставин конкретної справи це видається великою мірою можливим.

Іншою ознакою дисциплінарних проступків суддів є протиправність, яка полягає в порушенні норм, що встановлюють порядок здійснення і зміст суддівської діяльності, закріплених в їх безпосередніх обов'язках. Для суддів унаслідок особливого характеру виконуваних обов'язків до змісту дисциплінарного проступку включається і поведінка, несумісна з гідністю особи працівника, що займає дану посаду.

В цілому ж протиправність у дисциплінарних проступках проявляється інакше, ніж в інших правопорушеннях. Як відзначає Л.О. Сироватська, для дисциплінарних проступків характерно, по-перше, відсутність закріплення в нормативних актах їх конкретних складів і прив'язки до відповідних санкцій. По-друге, протиправність означає не відповідність конкретного проступку складу забороняючої його норми, як це має місце в охоронних галузях права, а порушення позитивної норми, що закріплює трудові обов'язки працівника.

У ст.37 редакції, що раніше діяла, Закону України «Про статус суддів» законодавцем було здійснено спробу позначити низку складів дисциплінарних проступків суддів. Так, суддя міг бути звільнений з посади в порядку дисциплінарного провадження, зокрема за неналежне виконання обов'язків, передбачених ст.6 даного Закону, якщо до нього раніше застосовувалися дисциплінарні стягнення; грубе порушення службових обов'язків; учинення аморального проступку, несумісного з заняттям посади судді; а також з підстав, передбачених п.п. 4, 5, 7 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин, поява на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння та ін.). Виходячи з положення п.5 ст.4 Закону України «Про статус суддів» про те, що трудові відносини суддів, не врегульовані цим Законом, визначаються законодавством України про працю, можна припустити, що підставою дисциплінарної відповідальності суддів є й раніше зазначені пункти ст.40 КЗпП та ст.37 (скасованої) даного Закону.

Вивчення і аналіз чинного законодавства, дисциплінарної практики свідчать про гостру необхідність більш чіткого визначення правової підстави дисциплінарної відповідальності - законодавчого закріплення поняття дисциплінарної проступку, за вчинення якого суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. На цю обставину неодноразово зверталася увага в літературі.

На важливість досить точного визначення проступків, що можуть бути поставлені за вину судді як підстава дисциплінарної відповідальності, вказується й у висновку експертів Ради Європи за результатами дослідження проблем, пов'язаних зі статусом суддів у Російській Федерації [94]¹¹⁾ [94] Эксперты совета Европы о статусе судей // Российская юстиция. - 2001. - №11 - С.23.⁾. Ця необхідність безпосередньо випливає із принципу законності юридичної відповідальності і створює умови судді заздалегідь визначати свою поведінку.

Далі. Під дисциплінарним проступком розуміється винне порушення трудових (службових) обов'язків.

Оскільки дисциплінарні проступки стосуються різних сторін службової діяльності, доцільно виділяти їх безпосередні об'єкти. Так, Д.О. Гавриленко розрізняє три групи таких об'єктів а) службові обов'язки, визначені за посадою, порушення яких може спричинити (або спричиняє. - С.П.) обмеження прав, інтересів, честі, гідності, особистої недоторканності окремих громадян, інтересів і прав державних і громадських організацій б) правила додержання службової дисципліни (режим робочого часу, розпорядок дня співробітників, правила поводження зі службовими документами) в) загальні правила поведінки державних службовців поза службою, а також етичні вимоги, що ставляться до них [23] ³³⁾ 23 Гавриленко Д.А. Государственная дисциплина сущность, функции, значение. - Минск: Наука и техника, 1988. - С.277-278.⁾.

Слід звернути увагу на положення ст.10 Закону України «Про статус суддів», у якій сформульовано текст суддівської присяги суддя присягає чесно і сумлінно виконувати свої обов'язки, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим 11 ¹¹⁾ [11] Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 24 - Ст.265.⁾.

Вважається, що присяга в суспільстві виступає ритуалом морально стимулюючого характеру для осіб, які її складають, тобто під нею розуміють офіційну та урочисту обіцянку додержуватися яких-небудь зобов'язань чи ж обіцянку (клятву) у вірності [1; 132; 133] ²²⁾ 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка. - 17-е изд., стереотип. - М. Рус. яз., 1985. - С.519 [132] Організація судової влади в Україні / За наук. ред. А.О. Селіванова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.102; 133 Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. - М. ИНФА · М, 1998. - С.553.⁾. Ми поділяємо точку зору тих дослідників, які додержуються іншої думки [134] ³³⁾ 134 Прилуцький С. Присяга судді стара категорія - новий правовий зміст // Право України. - 2001. - № 6. - С.102-103.⁾.

Як обґрунтовано зазначає С. Прилуцький, серед вичерпних підстав звільнення судді з посади згідно з ст.126 Конституції України порушення ним присяги є самостійною підставою. З огляду на положення Конституції присяга судді виконує функцію обов'язку, а не обіцянки, який покладає на себе особа, покликана здійснювати правосуддя. Цей обов'язок випливає із особливостей публічної діяльності суддів по здійсненню правосуддя, несе суспільно-правове навантаження, оскільки суддя при виконанні своїх повноважень зобов'язаний діяти на користь суспільства та держави шляхом здійснення справедливої, неупередженої і об'єктивної діяльності, тим самим утверджуючи незалежність судової влади.