Цивільне право України

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори.

Наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства, може бути створена згідно зі ст. 160 ЦК України. Випадки обов'язкового створення наглядової ради в акціонерному товаристві встановлюються законом. Законом і статутом акціонерного товариства встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства відповідно до ст. 161 ЦК України, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щороку публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. Для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щороку має залучати професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит) (ст. 162 ЦК України).

Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менше як 10 відсотками акцій.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства встановлюється статутом товариства і законом.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 ЦК України).

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів (ст. 140 ЦК України).

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

ЦК України встановлено правило, згідно з яким максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку -- ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі (ч. 1. ст. 141 ЦК України).

Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства», який встановлював правила про обов'язковість укладення засновниками товариства установчого договору, ст. 142 ЦК України визначила, що тільки при необхідності визначити взаємовідносини між собою особи, які засновують товариство з обмеженою відповідальністю, укладають письмовий договір, що передбачає порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Крім відомостей, зазначених у ст. 88 ЦК України, статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен визначати умови щодо

розміру статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами і доповненнями зберігається в органі, що здійснив його державну реєстрацію, і є відкритим для ознайомлення.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників і визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом (ч. 1 ст. 144 ЦК України).

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю не повинен бути меншим за 100 мінімальних заробітних плат.

Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Частина 3 ст. 144 ЦК України визначила більший, ніж встановлено Законом України «Про господарські товариства», розмір мінімальних вкладів, що мають бути внесені до статутного фонду на день його реєстрації.

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, встановлює кодекс, його учасники мають сплатити не менше ніж 50 відсотків суми своїх вкладів. Стаття 52 Закону України «Про господарські товариства» такий розмір визначала 30 відсотками.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства, і якщо це не було зроблено, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

визначення основних напрямів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

створення та відкликання виконавчого органу товариства;

визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу або створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

виключення учасника із товариства;

прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Законом та статутом товариства до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК України).

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства визначаються кодексом, законом та установчими документами.

Порядок здійснення контролю за виконавчим органом регулюється ст. 146 ЦК України, згідно з якою загальні збори товариства можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства, згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, передбачених законом чи установчими документами товариства, може призначатися аудиторська перевірка.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю визначається законом і статутом товариства. На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведена аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

ЦК України встановив нові вимоги щодо порядку переходу частки (її частини) до іншої особи.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати або іншим чином відступити свою частку у майні товариства чи її частину одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Закон України «Про господарські товариства» передбачив переважне право учасників товариства на придбання частки, але не встановив процедури реалізації цього права.

Частина 2 ст. 147 ЦК України встановила, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю його учасників не передбачений інший порядок здійснення цього права. У разі, якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, передбаченого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, що встановлені законом і статутом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК України.

Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи -- учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, пропорційної частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» виплата провадиться після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу.

Звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами. Накладення стягнення на частку учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю за його особистими боргами допускається лише при недостатності у нього іншого його майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, що припадає на частку боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для накладення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, визначаються згідно з балансом, який складається на дату заявлення вимог кредиторами.

Накладення стягнення на всю частку учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України).

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, визначених статутом (ст. 151 ЦК України).

Чинне законодавство України у деяких випадках для здійснення того чи іншого виду підприємницької діяльності вимагає створення товариства з додатковою відповідальністю. Так, ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» передбачає, що довірчі товариства створюються у формі товариств з обмеженою відповідальністю.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються такі самі положення ЦК України, що й до товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить (ст. 119 ЦК України).

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

При порушенні цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання йому всієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується всіма його учасниками.

Засновницький договір повного товариства, крім відомостей, передбачених ст. 88 ЦК України для всіх господарських товариств, має містити відомості про: розмір і склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у цьому капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

На відміну від акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, де створюються спеціальні органи управління, у повному товаристві управління діяльністю здійснюється за спільною згодою всіх учасників, а у випадках, передбачених засновницьким договором, рішення можуть прийматися більшістю голосів учасників.

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. При цьому, незалежно від того, чи є учасник, уповноважений вести справи товариства, він має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемними.

Ведення справ повного товариства регулюється ст. 122 ЦК України, яка передбачає, що ведення справ товариства може як провадитися всіма учасниками, так і бути доручене окремим учасникам.

При спільному веденні учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, а якщо ведення справ доручене окремим учасникам, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли товариство доведе, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Учасник повного товариства, який діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що завдяки його діям товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

Учасник повного товариства несе підвищену відповідальність за боргами товариства, на відміну від учасників товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерів. Відповідно до ст. 124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. При цьому не має значення, коли виникли ці борги -- до чи після вступу до товариства. Крім цього, ЦК України покладає на учасника, який вибув із повного товариства, обов'язок відповідати за борги, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який повністю сплатив борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Відповідно до ст. 126 ЦК України учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства.

Дострокова відмова від участі у повному товаристві, заснованому на певний строк, допускається лише з поважних причин.

Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

При переданні частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), несе відповідальність за зобов'язаннями товариства у порядку, встановленому ч. 2 ст. 124 ЦК України, тобто відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу до товариства. Передання учасником товариства усієї частки іншій особі припиняє участь цього учасника в повному товаристві і породжує для нього наслідки, передбачені ч. З ст. 124 ЦК України, а саме: відповідальність протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому учасник вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, передбаченому установчими документами.

Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

Вперше у ЦК України (ст. 129) закріплена норма про можливість вибуття за рішенням товариства з його учасників у разі:

смерті учасника, оголошення його таким, що помер, -- за відсутності правонаступництва;

ліквідації юридичної особи -- учасника товариства, в тому числі у зв'язку з оголошенням її банкрутом;

визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;

призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи -- учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю, наприклад у процедурі санації відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом»;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

Рішення про вибуття учасника повного товариства приймається одноголосно і може бути оскаржене заінтересованими особами до суду-

Учасникові, який вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав (статті 126, 128, 129 ЦК України), а також спадкоємцям учасника фізичної особи або правонаступникам юридичної особи, які не вступили у повне товариство, виплачується вартість частини майна товариства, що відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються законом і засновницьким договором.

Звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника повного товариства для покриття його власних боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділу частки учасника-боржника у грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

Повне товариство ліквідовується, крім підстав, зазначених у ст. 110 ЦК України, у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Він має право протягом шести місяців з моменту, коли став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у визначеному законом порядку. Зазначене положення закріплене в ЦК України у зв'язку з тим, що, на відміну від акціонерного товариства чи товариства з обмеженою (додатковою) відповідальністю, в повному товаристві не може бути менше ніж два учасники. Тому повне товариство може бути перетворене у командитне товариство.

Командитним є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності товариства (ст. 133 ЦК України).

Крім зазначення виду товариства, найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників або ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія» та «командитне товариство».

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками.

Засновницький договір командитного товариства має містити, крім відомостей, зазначених у ст. 88 ЦК України, відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладів вкладників (ст. 134 ЦК України).

Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитно-му товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то засновницьким документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені ст. 134 ЦК України для командитного товариства.

Права та обов'язки повних учасників командитного товариства тотожні правам учасників повного товариства.

Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Учасник повного товариства не може бути повним учасником командитного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому ЦК України для повного товариства. Вкладники не мають права брати участі в управлінні справами командитного товариства та заперечувати дії повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вони можуть діяти від імені товариства лише за довіреністю.

Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу.

Сукупний розмір вкладів вкладників не має перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного у засновницькому договорі. На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, визначеному законом (ст. 135 ЦК України).

Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у коман-дитному товаристві, яке видається його вкладникові. Зазначене свідоцтво не є цінним папером.

Вкладник командитного товариства має право:

1) одержувати частину прибутку товариства, яка припадає на його вклад, у порядку, передбаченому засновницьким договором (меморандумом);

діяти від імені командитного товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК України.

Якщо бажання викупити частку виявили декілька вкладників, зазначена частка поділяється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства. Переважне право на викуп провадиться відповідно до вимог ст. 147 ЦК України, яка регулює порядок викупу частки у статутному капіталі учасника товариства з обмеженою відповідальністю;

вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

після закінчення фінансового року вийти з товариства й одержати свій вклад у порядку, передбаченому засновницьким договором (меморандумом);

передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику чи третій особі, повідомивши про це товариство. Пе-редання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Вкладник не тільки має відповідні права, а й несе передбачену ст. 138 ЦК України відповідальність за вчинення правочинів від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, за умови несхвалення їх командитним товариством перед третіми особами.

Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Однак повні учасники мають право замість ліквідації перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на підставах, передбачених для ліквідації повного товариства, крім випадків, коли в ньому залишаються хоча б один повний учасник та один вкладник.

У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом). Із-за недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти поділяються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Законом або статутом кооперативу може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (ст. 163 ЦК України).

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, передбачених законом і статутом кооперативу.

Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів визначаються ЦК України та іншими законами.

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. Чинне законодавство не зобов'язує засновників виробничого кооперативу укладати засновницький договір.

Статут виробничого кооперативу має містити, крім загальних відомостей, що вимагаються ст. 88 ЦК України до змісту установчих документів будь-якого товариства, відомості про: розмір пайових внесків членів кооперативу, склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків, відомості про характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі, відомості про порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу, відомості про розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами кооперативу, відомості про склад і компетенцію органів управління кооперативу і про порядок ухвалення ним рішень.

Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж та, що встановлена законом.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести на момент державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, -- протягом року з моменту державної реєстрації, якщо інший строк не передбачений статутом кооперативу. Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється законом і статутом кооперативу.

Прибуток виробничого кооперативу поділяється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не передбачений статутом кооперативу. Так, наприклад, статутом товариства може передбачатися, що прибуток поділятиметься залежно від паю члена кооперативу. У такому самому порядку поділяється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів.

Відповідно до ст. 166 ЦК України член виробничого кооперативу має право на свій розсуд вийти з кооперативу. У такому разі йому має бути виплачена вартість паю або видане майно, що відповідає розміру його паю, а також здійснюються інші виплати, передбачені статутом кооперативу. Видача паю, виплата вартості паю та іншого майна членові кооперативу, який виходить з нього, здійснюється у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, передбачених законом і статутом кооперативу. При цьому він має право на одержання паю, як і член кооперативу, який добровільно вийшов із кооперативу.

Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не передбачено законом і статутом кооперативу.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється законом чи статутом кооперативу (ст. 166 ЦК України).

У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не визначено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

Накладення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними боргами допускається лише при нестачі іншого його майна для покриття таких боргів у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 163 ЦК України особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом. На сьогодні діє Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»¹, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднаннях.

Сільськогосподарський виробничий кооператив -- це юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.

До сільськогосподарських товаровиробників належать фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які мають особисті підсобні господарства.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу. Відповідно до ст. 10 цього Закону членство в кооперативі припиняється у разі: добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу -- юридичною особою свого статусу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу.

Основними правами членів сільськогосподарського кооперативу є:

участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним до органів управління кооперативом. Для членів кооперативу -- юридичних осіб ці права реалізуються їх повноважними представниками;

користування послугами кооперативу;

одержання кооперативних виплат -- частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами;

одержання частки доходу на пай (додатковий пай);

одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.

У сільськогосподарських кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут і зробили пайовий внесок у створення та розвиток кооперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.

Майно сільськогосподарського кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються у рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу тільки у межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки -- в натурі (на місцевості). Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу. Право власності членів кооперативу -- фізичних осіб на пай є спадковим.

Рекомендована література:

Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные право-отношения. -- X., 1998.

Санхметова Н. О. Підприємницьке право. -- К., 2001. Сонін О. Правові основи виникнення сільськогосподарських кооперативів // Право України. -- 1992. -- № 1. -- С. 15-17. Шшпкина И. С. Предпринимательские объединения. -- М., 2001. Жилинский С. 9. Предпринимательское право. -- М., 2002.



Глава 16 Держава і територіальні громади як суб'єкти цивільних правовідносин

§ 1. Поняття та ознаки держави і територіальних громад як суб'єктів цивільних правовідносин

У цивільних правовідносинах, крім фізичних та юридичних осіб, можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Поняття та ознаки держави як суб'єкта цивільно-правових відносин

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, наділена цілою низкою особливостей. Вона є передусім владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), а це накладає певний відбиток на специфіку її участі у цивільно-правових відносинах.

Здійснення державою публічно-владних повноважень полягає в тому, що вона є не просто носієм влади, а таким носієм, що наділений суверенітетом на всій її території (ст. 2 Конституції України). Наявність суверенітету держави означає, що вона у межах своєї території здійснює найвищу владу порівняно з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а в зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого незалежна від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації тощо), що проявляється у забороні останнім втручатись у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Однак таке привілейоване становище держави у публічних та зовнішньополітичних відносинах не повинно позначатись на її участі у цивільно-правових відносинах. Так, у ч. 1 ст. 167 ЦК України законодавець чітко закріпив норму, згідно з якою держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Ця важлива норма-принцип є галузевим розвитком конституційного положення про те, що людина є вищою соціальною цінністю, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції України). Держава вже зняла пріоритетність державної форми власності над іншими, відмовилась від одвічної монополії на скарби (окрім випадку, коли скарб є пам'яткою історії та культури), безпідставного присвоєння спадщини у випадку, коли не знайшлись спадкоємці, взяла на себе відповідальність за шкоду, завдану усіма державними органами, тощо.

ЦК України встановлює, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 167 цього Кодексу).

Згідно з п. 2 ст. 2 ЦК України держава є суб'єктом публічного права¹. При цьому, будучи єдиним та неподільним суб'єктом, бере участь у цивільних правовідносинах безпосередньо через відповідні державні органи чи інших уповноважених осіб, які діють від імені держави, своїми діями створюють для неї цивільні права обов'язки, або опосередковано через створювані нею юридичні особи¹.

Певні питання виникають з приводу правоздатності держави, тобто спектру тих прав та обов'язків, якими наділена держава у цивільних правовідносинах. Держава де-юре наділена рівними можливостями з іншими суб'єктами цивільних правовідносин. При цьому слід погодитися з авторами, які доводять, що правоздатність держави має і не загальний, і не спеціальний характер², оскільки держава може діяти лише у межах, передбачених законом, водночас, виключний спектр цих повноважень законодавчо не визначений. Тому видається прийнятною думка окремих науковців про те, що правоздатність держави має цільовий характер³, що є наслідком виконання нею функції носія публічної влади, яку вона здійснює в інтересах усього суспільства.

Поняття та ознаки територіальної громади як суб'єкта цивільно-правових відносин

Територіальна громада є новим суб'єктом правових відносин, під яким слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування»). Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади -- жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста -- самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Участь держави у цивільних правовідносинах різниться від участі держави у конституційних правовідносинах, оскільки вважається, що в останніх держава діє безпосередньо, коли вона формує волю шляхом всенародного опитування (референдум), і опосередковано -- коли від імені держави діють відповідні органи. Гражданское право: Учебник для вузов / Под ред. Т. И. Илларионовой, Б. М. Гонтало, В. А. Плетнева. -- М., 1998. -- С. 140. ³ Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. -- М.: Проспект, 2000. -- Т. 1. -- С. 190.

Держава наділена цільовою, а територіальні громади -- спеціальною правоздатністю, що визначається для неї законом.

Однак держава і територіальна громада є хоч і не тотожними, проте і не такими, що взаємно виключають один одного, суб'єктами, оскільки попри їх диференціацію наділені також і цілою низкою подібних ознак:

держава та територіальна громада повинні діяти в інтересах осіб, які складають народ чи відповідну територіальну громаду;

держава та територіальна громада, як правило, діють в особі відповідних органів чи їх посадових (службових) осіб. У випадку коли діяльність цих органів буде входити у суперечність з реальними інтересами народу України чи територіальної громади, то кінцевим вольовим актом може бути відповідне волевиявлення останніх у передбаченій законом формі;

держава та територіальна громада несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, окрім майна, на яке згідг но із законом не може бути звернене стягнення.

Отже, держава та територіальні громади є близькими, проте далеко не тотожними суб'єктами, які у цивільно-правових відносинах діють на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (статті 167, 169 ЦК України).

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК України).

Поняття та ознаки Автономної Республіки Крим як суб'єкта цивільно-правових відносин

Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин є Автономна Республіка Крим (далі за текстом -- АРК), правовий статус якої визначається розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК¹. Так, зокрема, визначається, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Однак суттєві суперечності виникають на сьогодні щодо правового статусу даного територіального утворення як суб'єкта цивільного права України. З одного боку, вона не є територіальною громадою, а з іншого, -- вона не є окремою державою, оскільки згідно з п. 2 ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною. Тому на сьогодні АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфічним суб'єктом цивільних правовідносин. При цьому потрібно зауважити, що за своєю правовою природою АРК все ж таки тяжіє до ознак-територіальної громади, однак із значно розширеним спектром правоздатності, у тому числі і цивільно-правової.

§ 2. Участь держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах та її правові форми

Держава та територіальні громади можуть брати участь у цивільно-правових відносинах безпосередньо, тобто через свої органи, а можуть і опосередковано -- через створені ними юридичні особи (пункти 2, 3 ст. 167, пункти 2, 3 ст. 169 ЦК України).

Коли держава та територіальні громади беруть участь у цивільних правовідносинах через свої органи, то дані суб'єкти здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно у межах їхньої компетенції, яка визначається законом (статті 170-172 ЦК України).

У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави та територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК України).

Так, від імені держави можуть діяти органи виконавчої, законодавчої та судової влади, а також інші державні органи. Коли йдеться про органи виконавчої влади¹, то до них відносять Кабінет Міністрів України (статті 113-117 Конституції України), міністерства та відомства, а також місцеві органи виконавчої влади (статті 118-119 Конституції України). Питома вага участі даних державних органів у цивільних правовідносинах від імені держави є найбільшою. Вони, зокрема, беруть участь в особистих немайнових, речових, зобов'язальних та інших цивільних правовідносинах. Органи законодавчої (Верховна Рада України) та судової (система судів конституційної та загальної юрисдикції) влади також беруть певну участь у цивільно-правових відносинах. Однак їх участь у даних відносинах зводиться здебільшого до відповідальності за завдання шкоди їх діями, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю судових органів (ст. 1176 ЦК України) тощо. Інколи вступають у цивільні правовідносини від імені держави також і інші органи чи посадові особи, які не входять до жодної із згаданих гілок влади. Так, наприклад, у цивільні відносини може вступати Президент України, органи прокуратури тощо. Структура їх участі у відповідних відносинах аналогічна до всіх державних органів і визначається їх законною компетенцією.

Що стосується територіальних громад, то вони можуть безпосередньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через низку своїх органів, до яких належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. При цьому певні повноваження можуть покладатися також і на окремих посадових осіб, наділених відповідною компетенцією для вступу у цивільно-правові відносини, наприклад, міський голова.

Однак не слід забувати, що, незважаючи на те, що безпосередньою формою участі держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах вважається діяльність у межах своєї компетенції їх відповідних органів, яка здійснюється внаслідок рішень та діянь їх посадових осіб, інколи волестворюючим фактором для такої участі є безпосереднє виявлення волі народу України або членів територіальної громади, яке виражене у належній формі, наприклад, референдум. І саме це рішення даних суб'єктів, а не воля посадових (службових) осіб має бути втілено у діях зазначених органів.

Що стосується опосередкованої форми держави і територіальних громад, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи. Так, держава, згідно з п. 2 ст. 167 ЦК України, наділена можливістю створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однак діяльність цих юридичних осіб є доволі звуженою та мало придатною для повноцінної участі у цивільному обороті, тому законодавець наділяє державу і територіальні громади можливістю створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах (п. З ст. 167, п. З ст. 169 ЦК України).

Створюючи ті чи інші юридичні особи, держава наділяє їх певним майном та здійснює відповідний контроль за їх діяльністю. При цьому, якщо для юридичних осіб публічного права держава передає це майно у відповідне обмежене речове право, фактично залишаючись власником даного майна, то у випадку створення юридичних осіб приватного права держава передає це майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на корпоративне управління діяльністю даної юридичної особи.

Невирішеним залишилося питання щодо опосередкованої участі у цивільних правовідносинах АРК. Надавши автономії можливість створювати юридичні особи публічного та приватного права (частини 2, 3 ст. 168 ЦК України), законодавець не дав відповідь на питання, у якій формі знаходиться власність АРК, що може передаватися відповідним юридичним особам для здійснення їх діяльності.