Цивільне право України

Господарське об'єднання -- це об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Вони діють на основі установчого договору та/або статуту, що затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання -- це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Воно діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Відповідно до ст. 120 ГК України господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація -- договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорація -- договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органу управління корпорації.

Консорціум -- тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

Концерн -- статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання. Підприємства -- учасники об'єднання можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та договорів, укладених з іншими суб'єктами господарювання. Вихід підприємства зі складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

§ 3. Правоздатність та дієздатність юридичної особи Правоздатність юридичної особи

Юридична особа, відповідно до ст. 91 ЦК України, здатна мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) такі самі, як і фізична особа, за винятком тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Відповідно до ч. 2 ст. 91 цього Кодексу цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає діяльність щодо виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі; медичної практики; організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуску та проведення лотерей; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом; надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян тощо.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення запису до єдиного державного реєстру про її припинення.

Дієздатність юридичної особи

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до закону та установчих документів. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється законом та установчими документами (ст. 92 ЦК України).

У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Статтею 122 ЦК України встановлено, що кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства.

Органи, які за законом чи установчими документами юридичної особи виступають від її імені, мають діяти в інтересах юридичної

особи, яку вони представляють, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Юридична особа може мати як один орган (директор), так і декілька одночасно (голова правління, правління). Зазначені органи можуть бути як колегіальними, так і одноособовими. У зв'язку з цим на практиці непоодинокими є випадки, коли, наприклад, угоду від імені юридичної особи укладають органи, які на це не мають права. Стаття 92 ЦК України вперше ввела правило на випадок укладення органом юридичної особи угоди з перевищенням повноважень, встановлених установчими документами.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Цивільних прав і обов'язків для юридичної особи можуть набувати її представники, які діють на підставі довіреності.

Члени органу юридичної особи, які порушують свої обов'язки щодо представництва, несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

§ 4. Державна реєстрація юридичної особи

Юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції у порядку, встановленому законом.

На сьогодні в Україні не існує єдиного органу державної реєстрації юридичних осіб. Так, відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740^і, державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті Ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі -- органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Забороняється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, у найменуваннях яких використовуються повні або скорочені найменування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших суб'єктів підприємницької діяльності -- юридичних осіб чи об'єднань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою (рекомендованим листом) подають до органу державної реєстрації:

1) установчі документи у повному обсязі для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності у розмірі, передбаченому законом.

Органи чи фізичні особи, уповноважені власником (власниками), засвідчують свої повноваження документально.

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується свідоцтвом.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС України.

У разі, коли власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.

За наявності всіх документів, зазначених у вказаному Положенні, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» у разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів НБУ. Уповноважені засновниками банку особи подають до Національного банку України для державної реєстрації такі документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного банку);

статут банку;

рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати, на найближчий рік та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які беруть участь у цій юридичній особі;

бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) -- для учасників -- юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку; довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) -- для учасників -- фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції -- для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови, членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального ознайомлення (п. 1 ст. 89 ЦК України

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо) не допускається. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені в суді.

Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності відмовлено або її не проведено за наявності всіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є підприємством чи організацією у розумінні ст. 1 ГПК України, має право відповідно до ч. 22 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» звернутися до господарського суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання його здійснити таку реєстрацію¹.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, предмет діяльності товариства чи мета установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни установчих документів набувають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, -- з моменту сповіщення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Однак юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність реєстрації таких змін.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, -- з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

§ 5. Філії та представництва юридичних осіб

Філії та представництва -- це територіально відокремлені структурні підрозділи юридичної особи, які створюються з метою розширення сфери діяльності юридичної особи. Філії та представництва розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи.

Загальні положення щодо правового статусу, порядку створення та припинення діяльності встановлюються ст. 95 ЦК України та п. 18 вищевказаного Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія має право здійснювати лише ту діяльність, яка визначається статутом (положенням) юридичної особи.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами, тому вони не мають права виступати у цивільному обороті від свого імені. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. При цьому філії та представництва можуть вести окремий бухгалтерський баланс та облік своєї діяльності, а також бути самостійними платниками податків.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності, тобто від імені юридичної особи.

Філія та представництво, як правило, не підлягають спеціальній реєстрації. Так, відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, підрозділи суб'єкта підприємницької діяльності -- філії (відділення), представництва без створення юридичної особи не потребують державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності лише зобов'язаний повідомити про створення та ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

У свою чергу, орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Виняток з цього правила становить реєстрація іноземних представництв, що здійснюється на підставі Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № ЗО.

§ 6. Порядок припинення юридичної особи

Юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правона-ступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або внаслідок ліквідації.

Юридична особа вважається такою, що припинила існування, після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про її припинення. Загальні засади припинення юридичної особи визначаються статтями 104-112 ЦК України.

Припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства визначається Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняли рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію щодо припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора) та встановлюють порядок і строки її припинення.

Виконання функцій комісії щодо припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи, яка здійснює управління справами юридичної особи, виступає у суді від імені юридичної особи, що припиняється, публікує у засобах масової інформації дані про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення про її припинення та про порядок і строк заявлення вимог її кредиторами, який не може бути меншим двох місяців з моменту публікації про припинення. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках -- за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Так, відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» злиття суб'єктів господарювання, коли це є концентрацією, потребує погодження з Антимонопольним комітетом.

Відповідно до п. 1 ст. 107 ЦК України кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання та відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєднання) або розподільчий баланс (поділ), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, враховуючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються до органу, який здійснює державну реєстрацію, як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.

Порушення цих правил є підставою для відмови у державній реєстрації припинення юридичної особи та створюваних юридичних осіб-правонаступників.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники солідарно відповідають перед кредиторами юридичної особи, яка припинила існування.

Виділом юридичних осіб є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (ст. 109 ЦК України). При виділі юридична особа, з якої він провадився, не припиняє своєї діяльності.

До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105 і положення статей 106, 107 ЦК України, а саме про: обов'язки юридичної особи, що прийняла рішення про виділ, крім передачі повноважень щодо управління юридичною особою; порядок прийняття рішень про виділ; порядок виконання зобов'язань кредиторів; процедуру складання передавального акта тощо.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У цьому разі до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи (ст. 108 ЦК України). Найбільш масове перетворення одних юридичних осіб на інші провадилось у процесі приватизації державних та комунальних підприємств у господарські товариства, а також корпоратизації державних підприємств, тобто їх перетворення в акціонерні товариства.

Ліквідація юридичної особи -- це повне припинення юридичної особи без виникнення правонаступництва.

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується:

за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках,' передбачених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. Інші особи, наприклад кредитори юридичної особи, не мають права пред'являти позов про її ліквідацію.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа може ліквідуватися лише у порядку, передбаченому законодавством про неспроможність, а саме Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до ст. 87 цього Закону банк може бути ліквідований:

з ініціативи власників банку;

з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність» та за згодою Національного банку України, а ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Порядок ліквідації, юридичної особи

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідовується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідовується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК України, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться із закінченням місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу. У разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи (ст. 111 ЦК України).

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Не мають права отримувати майно після ліквідації члени благодійних фондів, громадських організацій, які є непідприємницьки-ми юридичними особами.

Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про її припинення.

Задоволення вимог кредиторів

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості, передбаченій ст. 112 ЦК України:

у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимогами автора про плату за використання результатів його інтелектуальної, творчої діяльності;

у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

-- у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог,

що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії, і за рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після закінчення строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернувся до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

При ліквідації неплатоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у порядку, передбаченому ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

-- вимоги, забезпечені заставою;

виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ними прав кредитора щодо банку, -- у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

-- витрати керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

витрати на оплату праці керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян -- довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи у процедурі санації боржника;

у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення вкладів членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Рекомендована література:

Кравчук В. Право на створення (заснування) юридичної особи // Підприємництво, господарство і право. -- 2000. -- № 7. -- С. 22-24.

Зуб И. К проблеме видов юридических лиц // Підприємництво, господарство і право. -- 2000. -- № 10. -- С. 44-48.

Кучеренко І. М. Сучасна історія розвитку українського законодавства, яке регулює порядок створення та діяльності державних підприємств // Підприємництво, господарство і право. -- 2001. -- № 8. -- С. 25-28. Кучеренко І. М. Види юридичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності // Становлення та розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні. -- К.: ІДП НАН України, 2001. -- С. 68-91. Чигир В. Ф. Юридические лица. -- Минск, 1994.



Глава 15. Підприємницькі товариства

§ 1. Поняття підприємницьких товариств

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприемницькі. До всіх товариств та установ застосовуються положення ЦК України та інші закони.

Підприємницькі товариства -- це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

§ 2. Поняття та види господарських товариств

Господарськими товариствами є юридичні особи, статутний (складений) капітал яких поділений на частки між учасниками. Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерному товаристві, а складений -- у повному та командитному товариствах.

Поняття «учасники товариства» є узагальнюючим поняттям, оскільки у деяких видах господарських товариств їх учасники мають власне найменування, зокрема це стосується акціонерних товариств, учасники яких іменуються акціонерами, у командитному товаристві -- повними учасниками та вкладниками.

У найменуванні господарських товариств обов'язково має бути зазначений вид товариства: «повне товариство», «акціонерне товариство» тощо.

Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи.

Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства», ст. 114 ЦК України передбачила можливість створення господарського товариства (за винятком повного і командитного товариств) однією особою, яка стає його єдиним учасником. До введення в дію нового кодексу при створенні відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації таке право має лише держава.

Законодавством України можуть бути встановлені обмеження щодо участі у господарських товариствах певних юридичних осіб. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» державним підприємствам (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) заборонено бути засновниками господарських товариств, кооперативів.

Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб'єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з:

майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

одержаних доходів;

іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» акції можуть оплачуватися грошима або майном.

Учасник господарського товариства має право передати в рахунок сплати вкладу до статутного капіталу право на користування земельною ділянкою, власником якої він є, та право на об'єкти інтелектуальної власності.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою між учасниками товариства, а у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування»¹ іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного капіталу товариств і підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

У рахунок сплати вкладу до статутного капіталу вносяться права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, що вносяться як вклади до статутного капіталу, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні.

Права учасників господарського товариства встановлені у ст. 116 ЦК України, відповідно до якої вони мають право:

брати участь в управлінні справами товариства у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди);

вийти у встановленому порядку з товариства;

здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом;

мати інші права, встановлені законом та установчим документом товариства.

Так, ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»¹ встановлює, що власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не встановлено його статутом. Водночас вони мають переважне право на отримання дивідендів та розподіл майна при ліквідації.

Учасники господарського товариства мають не тільки права, а й несуть такі обов'язки:

додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

мати інші обов'язки, встановлені законом та установчим документом (ст. 117 ЦК України).

Найбільш розповсюдженим видом господарських товариств є акціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості (ст. 152 ЦК України).

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Особливості правового статуту акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами про приватизацію державних підприємств, зокрема Законом України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону № 89/97-ВР від 19 лютого 1997 р.)². Так, відповідно до ст. 17 цього Закону приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та організацій провадиться шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі -- товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. Після затвердження плану приватизації засновники у десятиденний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут.

До статутного капіталу товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря.

На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товариства. Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно із законодавством про приватизацію.

Акціонерні товариства створюються не тільки у процесі приватизації, але й у процесі корпоратизації, коли державні підприємства перетворюються у відкриті акціонерні товариства відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств». Засновниками акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації. Усі акції такого акціонерного товариства перебувають в управлінні зазначених органів. У таких акціонерних товариствах не скликаються загальні збори, управління здійснюється спостережною радою, правлінням та головою правління. Персональний склад спостережної ради акціонерного товариства, до якого входять його представники, представники засновника, банківської установи, що обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації, затверджують Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної ради товариства можуть входити представники інших органів і організацій. Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства визначаються Положенням про спостережну раду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556.

Обов'язки голови правління акціонерного товариства покладаються засновниками відкритого акціонерного товариства на керівника підприємства, що корпоратизується.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства»¹, який вирізнив два види акціонерних товариств (відкриті та закриті), новий ЦК України не робить такої класифікації. Він лише встановив, що акції можуть продаватися як через відкриту підписку, так і через закритий продаж акцій, коли вони поділяються серед відомого кола осіб.

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щороку публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Обмеження щодо участі у заснуванні акціонерних товариств можуть встановлюватися законом.

Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.

Цей договір не є установчим документом товариства.

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. З ст. 153 ЦК України особи, які створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства, а останнє відповідає за такими зобов'язаннями, що пов'язані з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації й опублікуванню для загального відома.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК України).

Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються Законом України «Про господарські товариства». Відповідно до ст. 36 цього Закону установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний капітал);

зменшують розмір статутного капіталу у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;

обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий органи акціонерного товариства;

вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

визначають пільги, що надаються засновникам;

затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

-- інші питання відповідно до установчих документів.Голосування на установчих зборах провадиться за принципом:

одна акція -- один голос.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Статут акціонерного товариства має містити відомості, передбачені ст. 88 ЦК України: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адресу, органи управління товариством, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Крім цього, ст. 154 ЦК України встановлює додаткові вимоги щодо змісту статуту, за якими він має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їх номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень, у тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікованою більшістю голосів. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій, і визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. На сьогодні мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений ст. 24 Закону України «Про господарські товариства», становить 1 250 мінімальних заробітних плат.

При заснуванні акціонерного товариства всі його акції мають бути поділені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу (ч. 2 ст. 155 ЦК України).

ЦК України закріпив гарантуючу функцію статутного капіталу, встановивши його залежність від майнового (фінансового) стану товариства. Так, ч. З ст. 155 визначила: якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити та зареєструвати у встановленому порядку зменшення свого статутного капіталу, при цьому, у разі, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості й виду акцій, що їм належать.

Акціонери або їх представники, які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів -- власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або витягу з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).

Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.

Відповідно до ст. 159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

рішення про ліквідацію товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Порядок голосування на загальних зборах акціонерів визначається законом.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про господарські товариства» голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція -- один голос.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства. Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється згідно із законом. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з питань внесення змін до статуту товариства та ухвалення рішення про його ліквідацію.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачене статутом товариства.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та оповіщення акціонерів визначаються статутом товариства і законом.

Відповідно до ст. 159 ЦК України і ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» позачергові збори повинні бути також скликані виконавчим органом на письмову вимогу ради акціонерного товариства (наглядової ради) або ревізійної комісії. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим радою акціонерного товариства (наглядовою радою) або ревізійною комісією.