Цивільне право України

4

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Академічний курс

У двох томах

Том 1

Загальна частина



Підручник

За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора,

академіка Академії правових наук України, Заслуженого діяча науки і техніки Я. М. Шевченко

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-1896 від 15 травня 2003 р.)

Відповідальний редактор: Я. М. Шевченко -- академік Академії правових наук України

Авторський колектив: Бабаскін А. Ю., кандидат юридичних наук -- глави 17; 18; 19; 29 Боднар Т. В., кандидат юридичних наук -- глава 23 Бошицький Ю. Л., кандидат юридичних наук -- глава 31 Венецька М. В., кандидат юридичних наук -- глави 10; 11 (крім § 4); 12; 33 Дзера О. В., доктор юридичних наук, професор -- глава 22 Єрьоменко Г. В., кандидат юридичних наук -- глава 9 Жилінкова І. В., доктор юридичних наук -- глава В. Канзафарова І. С, кандидат юридичних наук -- глави 34; 35 Коссак В. М., доктор юридичних наук, професор -- глава 4 Кучеренко І. М., кандидат юридичних наук -- глави 14; 15; 24; 25 Луць В. В., доктор юридичних наук, професор -- глава 20 Молявко О. М. -- глави 6; 8; 32 Морозова С. Є. -- глава 11 (§ 4)Севрюкова І. Ф., кандидат юридичних наук -- глави 5; 26; 27; 28 Стефанчук Р. О., кандидат юридичних наук -- глави 3; 13; 16 Труба В. І., кандидат юридичних наук -- глави 2; 21 (у співавторстві з Шевченко Я. М.); 36 Шевченко Я. М., доктор юридичних наук, професор -- передмова, глави 1; 7;21 (у співавторстві з Трубою В. І.)

Упорядник: С. Є. Морозова -- науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН УкраїниРецензенти: Н. С. Кузнєцова, доктор юридичних наук, професор В. І. Кисіль, доктор юридичних наук, професор В. І. Семчик, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Ц57 ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 520 с. ІSВN 966-313-007-5



Підручник підготовлений на основі нового цивільного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України.

У першому томі висвітлюються загальні положення щодо цивільного права, вчення про цивільне правовідношення, проблеми здійснення і захисту цивільних прав, цивільно-правової відповідальності. Значну увагу приділено особистим немайновим правам, правочинам, представництву і довіреності, строкам і позовній давності в цивільному праві. Розглядається вчення про особи в цивільному праві, зміст і сутність права власності, речових прав. Аналізується право інтелектуальної власності, зобов'язальне право {загальні положення), спадкове право.

Для студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів.

ББК Х623.0© Колектив авторів, 2003І5ВИ 966-313-007-5

© Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 18 березня 2003 р. (протокол № 4)

З метою піднесення рівня підготовки юристів у вищих юридичних навчальних закладах Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького започатковано видання серії підручників (академічних курсів).

Перший із цієї серії підручник -- «Цивільне право України» у двох томах.

Редакційна колегія серії підручників: Шемшученко Ю. С. -- голова, академік НАН України, іноземний член РАН Погорілко В. Ф. -- член-кореспондент НАН України (заступник) Нагребельний В. П. -- кандидат юридичних наук (заступник) Цвєтков В. В. -- член-кореспондент НАН України Сіренко В. Ф. -- член-кореспондент НАН України Семчик В. І. -- член-кореспондент НАН України Пархоменко Н. М. -- кандидат юридичних наук Костенко О. М. -- доктор юридичних наук Шевченко Я. М. -- доктор юридичних наук, академік Академії

правових наук України Зайчук О. В. -- доктор юридичних наук Авер'янов В. Б. -- доктор юридичних наук Денисов В. Н. -- доктор юридичних наук Кресіна І. О. -- доктор політичних наук Усенко І. В. -- кандидат юридичних наук Святоцький О. Д. -- доктор юридичних наук

Перелік умовних скорочень

Бюро технічної інвентаризації БТІ

Відомості Верховної Ради України ВВР

Вісник Верховного суду України ВВСУ

Вісник Вищого арбітражного суду України ВВАСУ

Вісник господарського судочинства ВГС

Водний кодекс України ВК України

Господарський кодекс України ГК України

Господарський процесуальний кодекс України ГПК України

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку ДКЦПФР

Житловий кодекс УРСР ЖК

Житлово-будівельний кооператив ЖВК

Збірник постанов уряду УРСР ЗПУ УРСР

Земельний кодекс України ЗК України

Кодекс про адміністративні порушення КпАП

Кодекс про шлюб та сім'ю України КпШС

Кримінальний кодекс України КК України

Кримінально-процесуальний кодекс України КПК України

Медико-соціальна експертна комісія МСЕК

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків

і торгівлі України МЗЕЗТ

Митний кодекс України МК України

Німецьке цивільне уложення НЦУ

Повітряний кодекс України ПК України

Сімейний кодекс України СК України

Цивільний кодекс України ЦК України

Цивільний кодекс УРСР ЦК УРСР

Цивільний процесуальний кодекс України ЦПК України

ПЕРЕДМОВА

У даному підручнику висвітлено всі цивільно-правові інститути, які існують у цивільному праві. У першому томі зосереджені загальні положення цивільного права, розглядаються важливі в теоретичному відношенні проблеми цивільного правовідношення, здійснення та захисту цивільних прав, проблеми цивільно-правової відповідальності, права власності, загальної теорії про зобов'язання, немайнових прав, спадкового права, висвітлюються проблеми, що стосуються фізичних і юридичних осіб, права власності та інших речових прав, права інтелектуальної власності, позовної давності, правочинів.

Викладення матеріалу структуровано відповідно до програми курсу цивільного права у вищих навчальних юридичних закладах.

Підручник написаний на підставі нового Цивільного кодексу України, прийнятого 16 січня 2003 р., і відображає результати доопрацювання цього Кодексу в результаті врахування пропозицій Президента України.

При написанні підручника було здійснено науковий аналіз цивільно-правових норм, висвітлено відповідність нового цивільного законодавства України товарно-грошовим відносинам, ринковому господарству. Зроблено оцінку нового цивільного законодавства згідно з відповідними засадами ініціативи і диспозитивності, юридичної рівності та взаємної майнової відповідальності.

Автори відмежували цивільно-правове регулювання від правового регулювання з допомогою Господарського кодексу України і дотримувалися позиції утвердження цивільно-правових засад при регулюванні економіки України. Окремі конкретні питання правового регулювання економічних відносин в Україні згідно з позицією Цивільного кодексу України (далі -- ЦК України) віднесені до проблематики регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, де сказано, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.Складне становище з цивільно-правовим регулюванням суспільних відносин не позначилося на позиції авторського колективу підручника, який розглядав цивільно-правові інститути як єдину систему правового регулювання цивільно-правових відносин.

У другому томі розглядаються питання щодо окремих інститутів цивільного права. Він цілком присвячений зобов'язальному праву, яке регулює цивільний оборот, і зосереджений на окремих його інститутах -- купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, підряду, перевезення, інституті послуг, зберігання, страхування, комісії, договору управління майном, договорах щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, договору комерційної концесії, кредитно-розрахункових відносинах, позадоговірних зобов'язаннях.

Принциповим є характер висвітлення в даному підручнику теоретичних питань цивільного права з позицій приватно-правових засад, тому зміст підручника повністю відображає становлення цивільного права як приватного права у сучасному українському суспільстві в умовах ринкових відносин.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1 Поняття цивільного права

§ 1. Поняття цивільного права як галузі права

Цивільне право є складовою частиною права в цілому, одна з його галузей. Тому можна сказати, що цивільному праву властиві такі риси і характеристики, які властиві праву взагалі. У першу чергу треба відзначити, що цивільне право -- це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних державою.

Цивільне право, як і право в цілому, впливає на суспільні відносини доведенням до їх учасників відповідних правових приписів, які забезпечені у своєму здійсненні державним примусом чи можливістю його застосування.

Зокрема, треба відзначити, що цивільне право -- це приватне право, метою існування якого є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бере участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах координації суб'єктів. Перевагу у приватному праві мають диспозитивні норми, які забезпечують використання в регулюванні суб'єктивного розсуду учасників відносин.

Цивільне право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності.

Крім цивільного, до приватного права відносять сімейне, трудове та природо-ресурсне право.

У житті відбувається взаємодія публічного і приватного права, правовим виразом якої є поява комплексних галузей законодавства, до яких, зокрема, відноситься підприємницьке право.

Найголовніша частина відносин, які регулює цивільне право, -- це майнові відносини вартісного характеру. В умовах переходу до ринкової економіки роль цієї галузі права невпинно зростає. Значну роль відіграють і особисті немайнові відносини.

Суттєвими характеристиками цивільного права є ті риси, що визначені в ст. 1 ЦК України, -- це юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність учасників відносин.

Отже, цивільне право -- це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін.

§ 2. Предмет цивільного права

Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, -- це майнові та особисті немайнові відносини. Характерною ознакою цих відносин є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Усі ці відносини мають дуже важливе значення для людини, адже вони визначають її життя.

Особливе значення у цивільному праві мають майнові відносини, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи.

Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права, мають особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру учасників цих відносин.

За характером майнових відносин, що належать до сфери цивільного права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економічні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вартісний характер¹.

Економічні відносини мають і інший аспект розуміння -- це виробничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності людей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих людей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до сфери регулювання цивільного права.

Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійснюється за допомогою цивільного права, а саме таких його правових

¹ Гражданское право / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. -- СПб., 1996. -- С. 11; Гражданское право / Отв. ред. Е.А. Суханов. -- М., 1998. -- Т. 1. -- С. 26.

Розвиток товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошових відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з характеристикою самих процесів і форм товарообігу.

Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Майнові відносини своїм предметом мають майно. їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ -- це головне, що характеризує відносини власності і визначає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.

Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відносини власності -- це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власності тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відносини -- це відносини між людьми з приводу матеріального блага, відносини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина-власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині-власнику протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності -- майнове право, що вважається абсолютним.

Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою договору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті використання юридичних форм, заснованих на управлінні приватними товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товариства (корпорації) виступають як юридичні особи -- власники майна. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літературі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регулюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О.А. Красавчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в процесі обговорення питання про місце особистих немайнових відносин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він називає три точки зору: негативну концепцію, радикальну концепцію і позитивну концепцію¹. Згідно з першою -- цивільне право регулює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, а решту відносин лише охороняє; згідно з другою -- відносини, що стосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостійний предмет правового регулювання; згідно з третьою -- цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

У даний час, враховуючи прийнятий Верховною Радою України ЦК, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 «Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати єдиний метод правового регулювання, який передбачає юридичну рівність сторін².

§ 3. Метод цивільно-правового регулювання

Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах.

Визначальною ознакою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин є юридична рівність сторін. Ні один із учасників цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасника до певної поведінки за формою і суттю. З цією ознакою пов'язана й інша ознака, а саме: диспозитивність сторін у цивільно-правових відносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обов'язків у даному правовідношенні. Взаємовідносини сторін визначаються лише їх узгодженою волею.

Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це -- ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.

Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у вирішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Це може бути суд загальної юрисдикції, господарський або третейський суд.

Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов'язків, порушують права інших учасників цивільних правовідносин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у застосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відповідальності, які мають переважно майновий характер.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не-майнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.

§ 4. Відмежування цивільного права від суміжних галузей права

Кожна галузь права відзначається самостійним предметом і методом правового регулювання. Основними галузями права, які стикаються з цивільним правом, є: адміністративне, трудове, фінансове, сімейне, природо-ресурсне, цивільно-процесуальне та кримінальне право.

Стаття 1 ч. 2 ЦК України вказує на неможливість застосування до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільного законодавства. Це означає, що цивільні правовідносини у цих випадках не виникають.

Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що адміністративне право належить до сфери зобов'язувального правового регулювання, а цивільному праву властивий дозвільно-диспозитивний характер. Організаційним відносинам, які регулюють адміністративне право, властивий характер влади і підкорення, що в цивільному праві, де сторони не мають змоги і не повинні діяти на засадах примусу, неможливе.

Кримінальному праву властива чітко визначена правоохоронна функція, яка виражається у тому, що ним встановлені заборони, в тому числі й у сфері відносин, які належать до цивільних правовідносин, і порушення цих заборон тягне за собою застосування кримінального покарання.

Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосуються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов'язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, яке у своїх нормах регулює сутність відносин, що становлять предмет цивільного права.

Природо-ресурсне право регулює відносини, які виникають з приводу таких об'єктів, як земля, ліси, води, інших об'єктів, створених природою, що викликають особливості правового регулювання, тісно пов'язаного з цивільно-правовим регулюванням. Прийняття Земельного кодексу України зумовило більш широке втягнення природних об'єктів у товарообіг, розповсюдження на них вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей цивільно-правового регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК України «Право власності на землю (земельну ділянку)».

Цивільне і трудове право межують між собою. Вони мають багато спільних рис, але мають і суттєві відмінності, пов'язані з тим, що предметом трудового права є трудові відносини, тобто відносини, пов'язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін, а натомість визначається перевага юридичних інтересів працівника.

Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й фінансового права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності органів державної влади. Це -- організаційно-майнові відносини, що зумовлені владною діяльністю держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Засновані вони на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються в податкових та інших фінансових і адміністративних відносинах.

Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових, проте відмежовуючою їх ознакою є відсутність у майнових сімейно-правових відносинах вартісної ознаки і в значній мірі сімейно-правовий характер визначення їх учасників.

Дискусійною є проблема відмежування цивільних правовідносин від відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України (далі -- ГК України) не є предметом регулювання цього Кодексу майнові відносини, які регулюються ЦК України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природо-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно з ЦК України (п. 2 ст. 9) законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Тому особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються п. 2 ст. 4 ГК України.

Проте слід зазначити, що прийняття ГК України суттєво погіршило становище з урегулюванням питання розмежування правового регулювання суспільних відносин в економіці.

Визначивши, що ГК України окреслює основні засади господарювання в економіці і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання (ст. 1 ГК України), він охопив і ту сферу правового регулювання, яка стосується цивільно-правових відносин.

Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто відносин, що є предметом регулювання цивільного права, яке регулює всі цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України) та мають вартісний характер¹.

Основною ознакою майнових відносин, регульованих цивільним правом, Є. О. Суханов вважає їх товарно-грошовий характер. «Майнові відносини, які мають іншу (нетоварну) природу і, отже, не відповідають вказаним ознакам, не входять у предмет цивільного права і не можуть регулюватися ним»².

Хоча ГК України вказує, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК України (п. 1 ст. 4 ГК України), проте він містить правові норми, які регулюють договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через єдину мережу, договір міни та інші подібні договори. Провести розмежування тут можна, лише взявши за основу положення, що ЦК України регулює всі майнові відносини, тобто такі, які мають і повинні мати приватно-правовий характер, а особливості правового регулювання, зокрема особливості правового регулювання укладення та виконання певних договорів у сфері майнових відносин, мають регулюватися ГК України (п. 2 ст. 9 ЦК України, п. 2 ст. 4 ГК України). Тобто ЦК України є тим основоположним нормативним актом, згідно з яким здійснюється правове регулювання всіх майнових відносин товарно-грошового характеру, інакше кажучи, він є законом і загальної дії, і спеціальним законом, а особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання регулюються ГК України.

Як приклад, можна навести формулювання п. 2 ст. 712 ЦК України щодо регулювання договору поставки: «До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін».

Слід зауважити, що стосовно ролі і значення ГК України і відповідно до господарського права існують протилежні точки зору, згідно з якими господарське право -- це право, яке регулює господарську діяльність взагалі. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права¹.

Ця точка зору спирається на те, що домінуючим в економіці є державний сектор², і з цього випливають усі особливості правового регулювання господарської діяльності. Зрозуміло, якої ваги надають прибічники цієї точки зору ролі держави, і з цих засад, на їх думку, ґрунтується і повинне ґрунтуватися правове регулювання господарської діяльності.

Проте хід розвитку економіки України, а також світової економіки, процеси роздержавлення і приватизації, що в ній відбуваються, процеси корпоратизації, введення права приватної власності на землю, поза якими стоїть приватна, а зовсім не державна власність, свідчать, що роль держави в процесі розвитку економіки України зменшується, а з нею відпадає необхідність в існуванні господарського права.

¹ Щербина В. С. Господарське право України. -- К., 1999. -- С. 24.

² Мамутов В. К. Хозяйственное право.-- К., 2002; Щербина В. С. Цит. праця.--С. 25.

§ 5. Принципи цивільного права

Принципи цивільного права тісно пов'язані з предметом і методом регулювання цивільно-правових відносин. Вони мають визначальне значення при застосуванні цивільно-правових норм. До них належать принципи, що дістали відображення в ст. З ЦК України:

неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом;

свобода договору;

свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

судовий захист цивільного права та інтересу;

справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, до принципів цивільного права належить принцип юридичної рівності суб'єктів цивільного правовідношення перед законом, що міститься в ст. 1 ЦК України.

Принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом, виражає непорушність права власності. Непорушність права власності полягає в тому, що рівно допускається існування і власності приватної, і власності публічної. Крім того, всі види власності мають рівний режим і рівно перебувають під охороною права і держави.

Одним із найбільш вагомих є принцип свободи договору. Сторони на власний розсуд у межах закону вирішують питання укладення договору та його змісту, керуючись при цьому вимогами справедливості, добросовісності та розумності.

В юридичній літературі наріжним принципом цивільного права називають принцип свободи особистості¹. Свобода особистості -- це, перш за все, свобода індивідуалізації людини, утвердження поваги до її честі і гідності, свобода її підприємницької діяльності.

Важливим принципом цивільного права є принцип всебічної охорони і судового захисту цивільних прав. Завдяки його втіленню для учасників цивільних правовідносин забезпечується можливість захисту своїх прав та інтересів, у тому числі і самозахист. Кожен учасник цивільних правовідносин користується юридичною можливістю вимагати усунення перепон для здійснення свого права або відновлення порушеного права. Судовий захист гарантується кожному.

Так забезпечується здійснення цивільних прав учасників цивільних правовідносин.

§ 6. Функції цивільного права

Цивільне право виконує ряд функцій, властивих для нього як правового утворення. Його призначенням є впорядкування суспільних відносин, заснованих на праві власності та інших речових правах, товарно-грошовому обігу, впорядкуванні правового становища учасників цивільно-правових відносин, прав і обов'язків, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю, майнових та немайнових соціальних зв'язків, які відносяться до сфери дії цивільного права.

Звичайно, галузі права мають регулятивне або правоохоронне спрямування. Цивільному праву властиві ті й інші функції. Головною для нього є функція позитивного регулювання суспільних відносин. Правоохоронна функція цивільного права має свою специфіку, яка полягає в тому, що завдяки виконанню цивільним правом цієї функції забезпечується відновлення майнових і особистих немайнових відносин.

До функції цивільного права належать регулювання й охорона майнових і значної кількості особистих немайнових прав з допомогою виражених у цивільних законах норм цивільного права.

§ 7. Система цивільного права

Система цивільного права відображає предмет цивільного права в єдності його інститутів.

Усі ці інститути пов'язані з майновими та особистими немайно-вими відносинами, які є предметом цивільного права.

Система цивільного права становить базу для його диференціації, яка дозволяє певним чином виділити і згрупувати цивільно-правові інститути.

Система цивільного права основною своєю структурною базою має ЦК України, перший розділ якого називається «Основні положення» і входить до книги першої «Загальні положення». У ньому містяться норми про відносини, що регулюються цивільним правом, про функції, які виконує цивільне право, про принципи цивільного права і основні риси методу цивільно-правового регулювання, про акти цивільного законодавства, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення і захист цивільних прав та інтересів, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Розділ другий ЦК України книги першої має назву «Особи» і містить норми щодо суб'єктів цивільно-правових відносин. Розділ третій має назву «Об'єкти цивільних прав» і відображає норми, що стосуються об'єктів цивільних прав, розділ четвертий -- норми, що стосуються правочинів, представництва, строків, термінів та позовної давності.

Книга друга ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи» присвячена особистим немайновим правам фізичної особи.

Право власності є основним правом, яке визначає приналежність речі. Воно належить до категорії речових прав і пов'язане з ними, тому книга третя ЦК України має назву «Право власності та інші речові права».

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить норми, що стосуються права інтелектуальної власності. Вона охоплює виключні права, що стосуються нематеріальних об'єктів, які є результатами творчої діяльності, -- творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, корисних моделей і т. ін. Ці норми згруповані у два інститути: інститут авторського права та інститут промислової власності.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» містить розділи, що стосуються зобов'язального права, а книга шоста «Спадкове право» -- спадкового права.

Викладена система цивільного права є структурою галузі цивільного права, окремі її інститути узгоджені й становлять єдину цілісність, яка основується на ЦК України.

Цивільне право прийнято поділяти на дві частини -- Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про основні положеній ня цивільного права, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення і захист цивільних прав, суб'єкти та об'єкти цивільних прав, правочини, представництво і довіреність, строки, терміни, позовна давність.

Сюди ж слід віднести правовий інститут особистих немайнових прав, речове право і право власності, право інтелектуальної власності, зобов'язальне право (Загальна частина) та спадкове право.

Особлива частина складається з окремих видів зобов'язань. Це -- договірні зобов'язання, зобов'язання з односторонніх дій, позадоговірні зобов'язання (делікти та зобов'язання з набуття, збереження майна без достатніх правових підстав).

Крім інститутів цивільного права, прийнято розрізняти певні їх угруповання, що становлять крупні зосередження правових норм, диференційованих за принципом їх суті і змісту, які називаються підга-лузями. Це -- речове право, засноване на приналежності речей; зобов'язальне право, в якому зосереджені всі інститути, що стосуються обігу, а також недоговірні інститути; виключні права, де розглядаються питання використання нематеріальних об'єктів, які є результатами творчої діяльності; спадкове право; особисті немайнові права.

Рекомендована література:

Гражданское право / Отв. ред. Е.А. Суханов. -- М., 1998. -- Т. 1.

Емельянов В.П. Гражданское право Украины. -- X.: Консум, 1996. Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні. -- К., 2001.

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изд.

1907 г.). -- М., 1995.

Щербина В.С. Господарське право України. -- К., 1999.

Яковлев В.Ф. Россия: экономика, гражданское право. -- М., 2000.



Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства

Поняття цивільного законодавства тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право -- це система цивільно-правових норм, то цивільне законодавство -- це система нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-правові норми. Отже, цивільне законодавство -- це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивільно-правових актів утворює цивільне законодавство.

Цивільне законодавство має свою структуру, елементами якої є закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України 1996 р., яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих немайнових благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції та ін.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Закон -- це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 р., що вступає в дію з 1 січня 2004 р. Він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства.

ЦК України складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побудований за пандектною системою, відповідно до якої норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, подано окремою книгою під назвою «Загальні положення». Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права подано у 5-ти книгах: «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші речові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» та «Спадкове право».

Книга перша «Загальні положення» складається з 5-ти розділів і 19-ти глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовна давність. У цій книзі вперше врегульований у межах ЦК України правовий статус держави, Автономної Республіки Крим і територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти прав -- це загальний цивільно-правовий інститут, і включення його до «Загальних положень» є цілком закономірним. Це дало змогу зосередити у «Загальних положеннях» ЦК України всі елементи цивільно-правових відносин.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» -- велике досягнення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, яке порушується. Маються на увазі: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. У книзі передбачено 47 статей, що регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані, так і в разі порушення зазначених відносин.

Книга третя «Право власності та інші речові права» передбачає регулювання речових відносин. Категорія речових прав як елементів речових відносин дістала своє нове народження у ЦК України, де речові права посіли належне їм місце. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), заставу та інші речові права. Новий ЦК України передбачає захист речових прав.

Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів і їх правової охорони. Зазначені засади дістали достатню реалізацію в новому ЦК України у книзі четвертій.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

За цим Кодексом лише угода (правочин) регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за використання об'єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки авторської винагороди.

У ЦК України закладено нові інститути -- суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передбачається судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів інтелектуальної і промислової власності.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, тимчасовим користуванням, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання та способи, що забезпечують їх виконання, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави їх припинення.

У книзі шостій «Спадкове право» вирішується проблема спадкування, усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця. Чимало нових положень стосується спадкування за заповітом. Новий ЦК України пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.

Така структура і загальний зміст ЦК України.

Відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

16 січня 2003 р., разом з ЦК України, Верховною Радою України був прийнятий ГК України, який також вступає в дію з 1 січня 2004 р. Стаття 4 цього Кодексу встановлює, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК України. Отже, ЦК України є базою для господарського законодавства.

Актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Наприклад, Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р., Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., закони України «Про власність», «Про заставу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Зазначені закони із введенням у дію ЦК України мають або бути приведені у відповідність до ЦК України, або припинити свою дію.

Вперше ст. 4 ЦК України закріпила, що у разі подання до Верховної Ради України проекту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, суб'єкт законодавчої ініціативи зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.

Відповідно до ст. 10 ЦК України міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Елементами структури цивільного законодавства, як уже відзначалося, є також підзаконні акти, серед яких, перш за все, слід назвати укази Президента України. Відповідно до ч. З ст. 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Наприклад, Указ Президента України від 13 червня 1994 р. «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», Указ Президента України від 19 березня 2002 р. «Про організаційні заходи з підготовки об'єктів права державної власності до приватизації» та ін.

Актами цивільного законодавства є постанови Кабінету Міністрів України, який згідно зі ст. 117 Конституції України у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язковими до виконання. Кабінет Міністрів України приймає значну кількість постанов і розпоряджень з широкого кола питань, пов'язаних з регулюванням майнових та особистих немайнових відносин, учасниками яких можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно». Крім того, постановами Кабінету Міністрів України затверджуються досить важливі нормативні акти, такі як Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Серед підзаконних актів провідне місце належить відомчим нормативним актам, тобто нормативно-правовим актам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян». Підзаконними слід визнати і нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки вони згідно зі ст. 135 Конституції України не можуть суперечити Конституції України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом (ч. 5 ст. 4 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство має два рівні: закони та підзакон-ні акти. Шдзаконні акти, у свою чергу, теж мають декілька рівнів. Саме через це постає питання про визначення ядра цивільного законодавства, і таким ядром є ЦК України.

§ 2. Дія цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб

Розглядаючи питання про цивільне законодавство, слід зупинитися на дії законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

Вирішити питання про дію цивільного законодавства у часі -- це означає встановити момент набуття ним чинності і момент припинення його дії.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 р. офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України» та газета «Урядовий кур'єр».

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом згідно зі ст. 57 Конституції України, є нечинними.

Акт цивільного законодавства регулює відносини, що виникли з дня набрання ним чинності.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти діють на майбутнє і не мають зворотної дії в часі. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституції України містить правило про те, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, чинний акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Припинення дії законів та інших нормативно-правових актів настає у випадках, коли спливає строк, на який вони приймалися, при прямому скасуванні їх дії, а також у випадках прийняття нового закону або іншого нормативно-правового акта, які по-іншому регулюють ті самі відносини.

Закони та інші нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всіх осіб. Таким є загальне правило про дію цивільного законодавства у просторі та за колом осіб. Але залежно від виду та характеру зазначених актів вони можуть поширюватися не на всю територію України, а на її певну частину, і так само не на всіх, а тільки на певне коло осіб, наприклад, Закон України «Про захист прав споживачів».

§ 3. Застосування цивільного законодавства за аналогією

Прогалини у чинному цивільному законодавстві можуть мати місце з різних причин, але їх наявність не може бути підставою для відмови у вирішенні питань, що виникли, правозастосовчими органами, у тому числі судами,. Саме це викликає необхідність відповідних засобів для заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Безумовно, найкращим засобом заповнення цих прогалин є нормотворча діяльність, тобто діяльність відповідних органів, спрямована на розроблення та прийняття законодавчих актів. Є й інший засіб тимчасового заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Йдеться про використання правозастосовчими органами при вирішенні цивільно-правових питань аналогії закону та аналогії права.

Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (ч. 1 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії закону полягає в тому, що до відповідного відношення застосовуються норми цивільного законодавства, які регулюють аналогічні відносини. Що ж до випадків застосування аналогії закону судом, то її сутність викладено у ст. 11 ЦПК України, згідно з якою у разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини.

Для застосування аналогії закону відповідний орган мусить бути, по-перше, впевненим у тому, що існує прогалина в чинному законодавстві, тобто за своєю сутністю відносини підлягають правовому нормуванню, але немає чинного закону, яким би ці відносини регулювалися. По-друге, правозастосовчий орган мусить відшукати норму чинного закону, яка регулювала б аналогічні (схожі) відносини.

При застосуванні аналогії закону правозастосовчий орган у відповідному документі (наприклад, судовому рішенні) зобов'язаний вказати, що він застосовує аналогію закону, і зробити посилання на конкретну норму (норми) чинного закону.

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин, вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) (ч. 2 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії права полягає в тому, що відповідний правозастосовчий орган при вирішенні питання повинен виходити із загальних засад, принципів і змісту законодавства України, вимог справедливості, добросовісності та розумності.

§ 4. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства