Достатньо обґрунтованим виглядає прогноз, що війни ХХІ ст. можуть характеризуватися зростаючим суперництвом “держав-націй” та “держав-ринків” з одночасним зростанням ролі “віртуальних держав”, які утворюватимуть змінні віртуальні альянси. Bobbitt Ph. Get Ready for the Next Long War // Time. - 2002. - 11 September.

близькосхідний конфлікт інформаційний іракський

5.2 Інформаційно-пропагандистські аспекти зовнішньополітичної діяльності близькосхідних акторів

У близькосхідному регіоні держави залишаються головним актором зовнішньої політики. Послуговуючись концепціями теорії реалізму, можна стверджувати, що нестабільність, як породження стабільності пануючих режимів, створила передумови для постійної боротьби за владу. Близький Схід є однією з регіональних субсистем, в якій нестабільність особливо гостра. На його території знаходяться інтенсивні вогнища конфліктів: арабсько-ізраїльський та зона напруженості Аравійського півострова. Внаслідок цього країни Близького Сходу прагнуть до акумулювання влади та геополітичного балансування, що становить історично зумовлений засадничий елемент регіонального порядку. Близькосхідна система держав знаходиться у процесі консолідації, тому динаміка “системного рівня” чинить менший вплив на поведінку держав, ніж передбачає теорія неореалізму. Б. Бузан стверджує, що ісламський світ є єдиною класичною цивілізацією, якій не вдалося утвердитись у ролі вагомого глобального актора після розпаду колоніальних систем Gause G. Sovereignity, Statecraft and Stability in the Middle East // Journal of International Affairs. - Vol. 45. - № 2. - Winter 2005. - P. 441-467..

Структуралізм, як теорія міжнародних відносин, що звертає найбільшу увагу на глобальні відносини центр-периферія, часто використовується для пояснення феноменів Близького Сходу Ayoob M. The Third World Security Predicament: State Making, regional Conflict and the International System. - Boulder, CO: Lynne Reinner, 2006. - P. 47-70.. Згідно з “Структурною теорією імперіалізму” Д. Гальтунга, держави периферії, включно з близькосхідними, субординуються глобальною ієрархією, у той час як міждержавні відносини даної групи залишаються не надто тісними. Колоніалізм призвів до фрагментації регіону на значну кількість відносно слабких держав. На противагу Індії та Китаю, постколоніальна система не спроможна повернути попередній універсалістський устрій регіону.

Інтеграція регіональної системи у глобальну економічну систему зумовила появу класичної економіки залежності. Hudson M. Arab Politics: The Search for Legitimacy. - New Haven, CT: Yale University Press. - 3 ed., 2007. - P. 33-55. Економічна залежність детермінувала головне завдання зовнішньої політики - убезпечити та максималізувати експортно-імпортні ресурсні потоки. Korany B. The Dialectics of Inter-Arab Realtions // The Arab-Israeli Conflict: Two Decades of Change. - Boulder, CO: Westview Press, 2003. - P. 164-178. Інтервенція Заходу в Іраку підтверджує теорію Валерстайна про держави-гегемони, які усувають бар'єри в економічних відносинах між центром і периферією. Korany B. Alien and Besieged Yet Here to Stay: The Contradictions of the Arab Territorial State // The Foundations of the Arab State. - London: Croom Helm, 2006. - P. 47-74. Разом з тим горизонтальні економічні зв'язки між державами периферії на Близькому Сході відсутні. Глибоке єднання на основі культурних та політичних зв'язків чинить значніший мобілізаційний вплив, який потенційно може становити серйозний виклик усталеній моделі залежності. Barnett M. Dialogues in Arab Politics: Negotiations in Regional Order. - New York: Columbia University Press, 2004. - P. 28.

Арабське ядро близькосхідного регіону відзначається впливовими наднаціональними ідентичностями. Оскільки державна система була накладена на існуючі культурно-лінгвістичні матриці, міжнародні відносини у регіоні детермінуються двома наддержавними спільнотами: арабською нацією та ісламською уммою. Gause G. Systematic Approaches to Middle East International Relations // International Studies Review. - Vol. 1. - № 1. - Spring 2005. - P. 11-31. М. Барнетт припускає, що внаслідок цього утворюється швидше система територіальних держав, а не класичних вестфальських націй-держав. Найбільш яскраво цей процес демонструють Ліван і Йорданія, проте амальгамація ідентичностей не відбувається навіть в Єгипті з його домінантною арабською складовою Barnett M. Sovereignity, Nationalism and Regional Order in the Arab States System // International Organization. - Vol. 49. - № 3. - Summer 2005. - P. 71..

Згідно з концепцією Б. Корані, зовнішня політика держав Близького Сходу є дуалістичною, маневруючи між панарабізмом та суверенітетом. З одного боку, державні еліти за допомогою інформаційно-пропагандистських засобів переконали арабську громадськість у тому, що спільні арабські інтереси (Палестина, позбавлення від західного впливу) повинні превалювати над національними прагненнями. З іншого, арабські лідери постійно усували наднаціональні перешкоди для реалізації власних суверенних прав Barnett M. Institutions, Roles and Disorder: The Case of the Arab States System // International Studies Quarterly. - Vol. 37. - № 3. - September 2006. - P. 35. . М. Бернетт зауважує, що ідентичність є “конструйованою”, еволюціонуючи, згідно з Б. Корані, від панарабізму до суверенітету. Owen R. Arab Nationalism, Arab Unity and the Practice of Intra-Arab State Relations // State, Power and Politics in the Making of the Modern Middle East. - London: Routledge, 1992. - Chapter 4. - P. 81-107.

Ідея панарабізму, відродженого зусиллями арабських лідерів, активно доносилася до широкої громадськості, тому держави прагнули перевершити одна одну у відданості арабській справі. Таким чином здійснювалася “політика символів”, яка у близькосхідних умовах набагато ефективніша, ніж військове протистояння. У традиційній системі націй-держав така культурна та ідеологічна консолідація розцінюється як втручання у суверенну компетенцію держав, але у регіоні суверенітет “пом'якшується” наднаціональною ідентичністю та феноменом політичного ісламу. А. Села висунув припущення, що “дуалізм” зовнішньої політики держав Близького Сходу призвів до системи арабських самітів Sela A. The end of the Arab-Israeli Conflict: Middle East Politics and the Quest for Regional Order. - Albany: State University of New York Press, 2006. - P. 138.. Арабський світ містить ознаки “глобального суспільства”, що підпорядковується спільним нормам і врівноважується системотворчою етатичною складовою.

Окремі автори висловлюють сумнів щодо необхідності розгортання у межах Арабського Сходу інтеграційних процесів на субрегіональному рівні, які фрагментують арабський світ, перешкоджають мобілізації ресурсів арабської нації у протистоянні загрозам і викликам, насамперед, з боку Ізраїлю. А. Хасан та М. Ісмаїл апелюють до зміцнення міжарабської системи відносин шляхом активізації міжарабських інтеграційних процесів в економічній сфері, потреба в якій стала нагальною в умовах пропаганди “Розширеного Близького Сходу”, а останнім часом - Середземноморського Союзу. Їм опонують Ф. Фаттах і Н. Халек, які вважають субрегіональні об'єднання не антиподом ідеї міжарабського економічного простору, а засобом його створення Dessouki A. Dilemas of Security and Development in the Arab World: Aspects of Linkage // The Many Faces of National Security in the Middle East. - New York: Macmillan, 2005. - P. 76-90..

Одним з вирішальних чинників архітектури міжнародних відносин на Близькому Сході є взаємодія країн Леванту і Затоки, причому не лише у палестинському питанні. Отримання фінансової допомоги від держав РСАДПЗ, першочергово КСА, перетворює економічний аспект у потенційний інструмент політичного впливу. Подібний формат взаємовідносин, заснований на специфіці міжнародної кон'юнктури та історичних передумовах, зумовлює зростання впливу зовнішнього чинника. Іншим наслідком є консервація моделі регіональних міжнародних відносин, за умови незмінності традиційних регіональних центрів сили і резонуючому впливі зовнішнього фактору, що у підсумку сприяє стійкості і транспарентності міждержавних стосунків. Корнилов А., Никитин А. Система региональной безопасности Иорданского Хашимитского Королевства в контексте военно-политической нестабильности на Ближнем Востоке // Вестник Нижгородского университета им. Н.И. Лобачевского. - 2007. - №5. - С. 190 - 196.

У праці “Маленькі медіа, велика революція: комунікація, культура та іранська революція” А. Среберні-Мохаммаді та А. Мохаммаді доводять, що комунікація і міжнародна політика симбіотично поєднані, що унеможливлює відділення медіа-політики від розробки зовнішньополітичної стратегії. Даний аргумент набув особливої актуальності після подій 11 вересня, під час “рамкового зіткнення” між традиційними політичними акторами та різноманітними транснаціональними групами, альянсами та мережами. Зазначені релігійні та секуляристські альянси і мережі, незважаючи на масштаби свого впливу, створюють новий тип міжнародної політики, базованої на ідентичностях. “Політика ідентичностей” за допомогою медіа переходить з локального у глобальний вимір, створюючи життєздатну альтернативу західним політичним моделям.

Глобальні політичні поняття на кшталт глобальної безпеки та світового порядку присутні у світоглядних моделях як арабських та іранських традиційних акторів, так і транснаціональних радикальних ісламістських угрупувань. Дані конструкції сприяють мобілізації громадської підтримки, що досягається за рахунок медіа-комунікацій Sreberny-Mohammadi A., Mohammadi A. Small Media, Big Revolution: Communication, Culture, and the Iranian Revolution. - University of Minnesota Press, 1994. - P. 91.. Інформаційна політика близькосхідного регіону наочно відображає зміну співвідношення сил в регіоні на користь неарабських країн (Ірану, Ізраїлю та Туреччини), ослаблення Іраку, палестинського руху опору і арабських країн, що підтримали Ірак, і паралельно висування Єгипту та Саудівської Аравії на авансцену арабської політики Койбаев Б. Г. Международные организации: информация и безопасность на Ближнем Востоке. - М: Издательство Михайлова В. А., 2006. - C. 22.

У близькосхідному регіоні відчутно домінує використання міжнародного мовлення як основного інструменту здійснення публічної дипломатії. Д. Байд визначив чотири фактори здійснення міжнародного мовлення - підвищення національного престижу, просування національних інтересів, здійснення релігійної та політичної пропаганди, а також інтенсифікацію культурних зв'язків Boyd D. International Radio Broadcasting in Arabic: A Survey of Broadcasters and Audiences // Gazette. - 1997. - № 59 (6). - P. 445-72.. Е. Гільбоа стверджує, що держави прагнуть здійснювати транскордонне мовлення з метою створення привабливого іміджу серед міжнародної аудиторії Gilboa E. Media-Broker Diplomacy: Journalists Turning International Mediators // The annual meeting of the International Communication Association. - New Orleans, LA. - 2004. - 27 May.. Роль міжнародних інформаційних каналів у дипломатії зросла настільки, що окремі вчені застосовують термін “дистанційна дипломатія” Strobel W. The Media and Peacekeeping. - Washington, DC: United States Institute of Peace, 1997. - P. 122. , аргументуючи тим, що сателітарне телебачення на даному етапі заміщує стандартні дипломатичні канали зв'язку. Крім цього, телебачення виступає ідеальним позацензурним засобом спілкування та інструментом “м'якої влади”.

Методи публічної дипломатії на кшталт програм обміну, культурних центрів не забезпечують повний доступ до цільової аудиторії. Розвиток арабського сателітарного телебачення не тільки презентував на світовій арені новий світогляд, що зумовив ріст попиту на інформацію і особливо міжкультурну комунікацію Wise L. A Second Look at Alhurra: US-Funded Channel Comes of Age on the Front Lines of the 'Battle for Hearts and Minds // TBS. - Spring 2005. - № 14. - P. 79., але й сформував інформаційне поле країн Близького Сходу. Необхідно враховувати факт, що арабські ЗМІ надають лише 16,5% новинних повідомлень у світі, однак 81% всіх африканських новин надходить з арабських ЗМІ. Youssef M. Arab broadcasters discuss challenge of Internet // Gulf News. - 2008. - 5 May.

Перша спроба детального аналізу та типологізації арабських ЗМІ належить американському послу та медіа-експерту у регіоні В. Ругу Rugh W. The Arab Press: News Media and Political Process in the Arab World. - Syracuse, NY: Syracuse University Press, 1987. - P. 29. . Типологія Руга базується на чотирьох засадничих групах, екстрапольованих на 18 арабських країн:

- мобілізаційні медіа,

- лоялістичні медіа,

- перехідні медіа,

- медіа різноманітності Rugh W. Arab Mass Media: Newspapers, Radio, and Television in Arab Politics. - Westport, CT: Praeger, 2004. - P. 32..

Більшість типологій арабських медіа акцентують на ролі націй-держав у формуванні місцевих ЗМІ. Проте новітні трансформації у системах національних медіа відкривають широкі можливості для транснаціоналізації мовлення. Для націй-держав стає проблемою зменшення контролю за екстериторіальними та субнаціональними акторами арабської медіа-сфери. Наприклад, зростання впливу “Хизбалли” у Лівані та за його межами дозволяє визначити “Al-Manar” як мобілізаційний та лоялістичний ЗМІ у регіоні.

Для арабської медіа-сфери важливо уникати ототожнення арабської та ісламської ідентичності. З іншого боку, західні дослідники не враховують вплив ісламського дискурсу на концептуалізацію арабських медіа та конструювання альтернативних до західної моделі інформаційних наративів. Одночасно арабські медіа-дослідники наголошують на вирішальній ролі ісламських медіа у регіоні. Khalifah I. al-Wasa'il al-sihafiyah wa-tahaddiyat al-mujtama' al-Islami almu'asir. - Cairo: al-Tab'ah, 1980. - P. 18-23. Слабким місцем більшості арабських ЗМІ є ігнорування фактів і точності, навіть муфтій Єгипту змушений коригувати помилки, які трапляються під час інтерв'ю єгипетській пресі.Schleifer A. Media and Religion in the Arab-Islamic World // Arab Media & Society. - October 2006.

М. Лінч оптимістично оцінює ймовірність появи “нової Хабермасівської публічної сфери” Lynch M. Voice of the New Arab Public: Iraq, Al-Jazeera and Middle East Politics Today. - New York: Columbia University Press, 2006. - P. 27.. Дослідник відзначає розгалуженість мережі недержавної взаємодії, яка замінює вертикальну інформаційно-медійну систему. Вплив сателітарних каналів на кшталт “Al-Jazeera” та зростання впливу систем обробки і передачі інформації свідчать про появу нової публічної сфери та альтернативного обміну інформації між державними та недержавними акторами. Hofheinz A. The Internet in the Arab world: Playground for political liberalisation // International Politics and Society. - 2005. - № 3. - P. 78-96.

Зазвичай арабські медіа використовують три терміни для означення публічної дипломатії Iskandar A. Courting the Enemy: Radio Sawa and the Reinvention of Public Diplomacy // Global Media Journal. - 2005. - № 4.. Найбільш нейтральним з них є “аль-дібломасійя аль-шаубійя” (народна дипломатія). Термін “аль-і'лям аль муваджах” перекладається як “керовані медіа”. Термін “аль-іхтірак” (проникнення) є найчастіше вживаним, але водночас найбільш категoричним. У праці “Сіоністські медіа” А. Абдельрахмана під “проникненням” розуміється не тільки силовий вплив на свідомість консумента інформації, але й транснаціональне явище, що долає державні кордони. Abdelrahman A. al-Sihafah al-'Arabiyah fi muwajahat al-tab'iyah wa-al-ikhtiraq al-Sihyuni. - Cairo: Al-Arabi, 1996. - P. 76. Тому питання національної належності арабських медіа важливе з точки зору формування національної та транснаціональної ідентичності. Специфічний контент на транснаціональних арабських телеканалах зумовлюється розбіжностями між панарабськими та національними медіа щодо цензури та спільної арабської справи Lynch M. Voice of the New Arab Public: Iraq, Al-Jazeera and Middle East Politics Today. - New York: Columbia University Press. 2006. - P. 38. .

У червні 2002 р. у Каїрі міністри інформації дванадцяти арабських держав розробили платформу арабської публічної дипломатії, бюджет якої склав 20 млн. дол. Стратегія у першу чергу спрямована проти спотвореного висвітлення національно-визвольної боротьби палестинців як тероризму. Конференція визнала доцільним вплив на арабські та міжнародні медіа з метою більш об'єктивного трактування військових злочинів Ізраїлю. Dershowitz А. The Case for Israel. - Wiley, 2003. - P. 19.

У близькосхідному регіоні використання культурно-освітніх заходів як інструменту публічної дипломатії притаманне двом країнам - Катару і ОАЕ, що зумовлено діяльністю відповідних фондів, заснованих еміром Катару аль-Тані та шейхом Дубаю аль-Мактумом. Катарський фонд освіти, науки і суспільного розвитку та Фонд шейха Мухамеда бен Рашида аль-Мактума за стратегією, цілями, суспільним резонансом можна порівняти з провідними західними інституціями. Новим явищем для арабської публічної сфери стала співпраця між фондами, зокрема, у реалізації Ініціативи “Silatech” (2008), спрямованої на подолання безробіття серед арабської молоді, яке є одним з найвищих у світі. Mohammed bin Rashid Al Maktoum Foundation Joins Hands with Silatech of Qatar to Enhance Work Opportunities for Arab Youth // The Mohammed bin Rashid Al Maktoum Foundation Digest. - 2008. - 1 July. Питомою арабською формою публічної дипломатії вважаються благодійні фонди, найбільше розвинуті у КСА і Кувейті.

5.3 Інформаційний вимір “близькосхідизації” зовнішньої політики: Південно-Східна Азія, Магріб, Туреччина

Критерієм належності до “великого” Близького Сходу (не плутати з “Розширеним Близьким Сходом”) є стосунок до ісламу чи заангажованість у подіях на „малому” Близькому Сході. „Великий” Близький Схід стає синонімом усього мусульманського світу. Ідеологічні і політичні імпульси виходять з різних точок мусульманської ойкумени, проте вони не хаотичні і потрапляють першочергово у конфліктогенні зони, а звідти, підсилені місцевим резонансом, знову виходять в ісламський світ.

Термін “близькосхідизація”, запроваджений прес-секретарем лейбористської партії Австралії К. Руддом, віддзеркалює зростання впливу подій на Близькому Сході, зокрема, ізраїльсько-палестинського конфлікту, на політичну ситуацію у Південно-Східній Азії та апробацію близькосхідного ісламізму регіональними радикальними організаціями. На його думку, війна в Іраку сприяла “близькосхідизації” ісламістської політики у Південно-Східній Азії, що підтверджується фактом поширення ісламістських груп на кшталт “Джемаа аль-Ісламійя”. Кульмінацією даного процесу стали теракти на острові Балі (2002). Індонезійські ісламісти зазвичай пов'язують США та Австралію із “сіоністською окупацією” Палестини Rudd: Hamas, Hezbollah and Lebanon in `violation' // Australian Jewish News. - 2006. - 18 July., унаочненням чого є фетва щодо джихаду проти християн на Молуккських островах, видана саудівськими і єменськими улемами та опублікована на індонезійському джихадистському сайті Laskar Jihad Online. Lim M. Islamic Radicalism and Anti-Americanism in Indonesia: The Role of the Internet // Policy Studies. - 2005. - № 18. - Р.17-18. Аналогічно у березні 2000 р. індонезійська джихадистська група Laskar Jihad отримала фетву щодо вбивства китайців від єменського шейха Мукбіля аль-Вадаіля. История Востока. - Т. 6. Восток в новейший период (1945-2000 гг.). - М: Восточная литература, 2008. - С. 54.

Протягом останнього десятиліття “близькосхідизація” поширилася завдяки інформаційно-технологічній революції, а також глобальним ісламським новинним мережам на кшталт “Al-Jazeera”.

Вага Індонезії в ісламському світі зумовлена не тільки найбільшою кількістю мусульман - правителі держави Матарам (XVII-XVIII ст.) були спадкоємцями нащадків Пророка і титулувались халіфатуллах (халіф). История Индонезии. - Ч. 1. - М., изд. МГУ, 1992. - С. 196. Індонезія відіграє виняткову роль у побудові глобальних взаємовідносин між Заходом і ісламськими державами, Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира. - М.: Альпина Паблишер, 2003. - С. 153. зокрема, як непостійний член РБ ООН (2007) та ініціатор Міжнародного форуму парламентарів мусульманських країн. Гусев М. Международная мусульманская конференция в Богоре (Индонезия) // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 8 апреля.

Вплив близькосхідних подій на країну став виразним після президентських виборів 2004 р. Місцеві медіа дедалі частіше обґрунтовують претензії Індонезії на активнішу роль у вирішенні близькосхідних проблем. На думку міністра закордонних справ Індонезії Х. Віраюди, “країни Близького Сходу надто глибоко і довго занурені у власні проблеми і надто фокусуються на суб'єктивних аспектах. Ми, співпереживаючи трагедії цього регіону збоку, можемо бачити картину ясніше і краще. Ми спроможні висувати свіжі ідеї, які можуть бути дуже корисними у вирішенні проблем” International Herald Tribune Asia-Pacific. - 2007. - 21 May.. Директор політичного Центру Хабібі Д. Фортуна підкреслює, що Індонезія однією з перших підняла проблему Палестини на Бандунгській конференції (1955), встановила дипломатичні стосунки з ПНА (1989), якій до цього часу надає регулярну фінансову і гуманітарну допомогу. Jakarta Post. - 2007. - 5 December. Провідна індонезійська газета “Jakarta Post” зазначає, що “роль індонезійської зовнішньої політики на Близькому Сході трансформується у суттєвий фактор просування глобальної безпеки”. Jakarta Post. - 2007. - 30 November. Широкий резонанс отримала індонезійська ініціатива щодо заміни військ коаліції в Іраку на індонезійських миротворців (2007), індонезійсько-пакистанські переговори з врегулювання близькосхідної проблеми без залучення КСА. Гусев М. К визиту короля Саудовской Аравии Абдаллы в Индонезию // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 12 сентября. Коли у січні 2007 р. Індонезія запросила лідерів ПНА і ФАТХ для переговорів з мирного врегулювання міжпалестинських зіткнень, у лютому ініціативу спробував перехопити саудівський король Абдалла ІІ, запросивши палестинських лідерів до Мекки. Навіть Ізраїль визнав важливу роль Індонезії у встановленні миру. Гусев М. Индонезия и ближневосточное урегулирование // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 8 декабря.

Активне суперництво за лідерство між сунітськими державами - Індонезією і КСА спостерігається у діяльності ОІК. Гусев М. Малайзия в борьбе за лидерство в исламском мире // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 13 марта. Суперечності умми і ОІК базуються на очевидному послабленні керівних, координаційних, об'єднавчих функцій у мусульманському світі з боку його традиційного арабського центру і прагнення ісламської периферії до перерозподілу сфер впливу в ОІК. Jakarta Post. - 2008. - 15 March.

Об'єднання мусульман Індонезії “Мухамадійя” претендує на роль моделі для міжнародної ісламської організації на Заході, що було задекларовано на Лондонській конференції індонезійських і британських мусульман “Іслам - релігія миру, милосердя і толерантності” (2007). Гусев М. Усилия Индонезии по снижению имиджа арабских стрaн в мусульманском мире // Инситут Ближнего Востока. - 2007. - 16 апреля. Тому європейські мусульмани опосередковано підтримують позицію Індонезії. “Арабська культура - ще не культура ісламу, - заявив Тарік Рамазан, внук Х. аль-Банни. - Іслам і арабська культура не тотожні”. Нечитайло Д. Деятельность “Братьев-мусульман” в Европе // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 20 марта.

Слід зауважити, що лідерство КСА в ОІК визначається економічним чинником, зокрема, чвертю статутного капіталу Ісламського банку розвитку, та найвищим рівнем представництва у секретаріаті ОІК. Подцераб А. Роль Саудовской Аравии в ОИК // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 20 июня. Однак, зважаючи на геополітичні реалії, під час візиту до Індонезії короля КСА Абдалли ІІ постало питання переділу сфер впливу в ісламському світі. Гусев М. К индонезийско-иракским отношениям // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 16 сентября.

Малайзія теж займає визначне місце в ісламському світі не тільки завдяки високим технологіям - Малакка з 1445 р. стала головним центром да'ава у Південно-Східній Азії. Колосков Б. Малайзия вчера и сегодня. - М.: Мысль, 1984. - С. 22. Реагуючи на ситуацію в уммі, Малайзія змагається за вище місце в ієрархії ісламського світу. Згідно з свідченням преси країн Південно-Східної Азії, мета візиту глави ПНА М. Аббаса до Індонезії і Малайзії (жовтень 2007 р.) полягала в отриманні підтримки найзначніших країн ісламського світу у протистоянні з ХАМАС. Однак обидві країни, декларуючи повну підтримку палестинського народу, продемонстрували нейтралітет стосовно внутрішнього становища у ПНА, що дозволило їм утвердитись у ролі арбітрів щодо арабських країн. Гусев М. Визит главы ПНА Махмуда Аббаса в мусульманские страны Юго-Восточной Азии // Институт Ближнего Востока. - 2007. - 24 октября.

У квітні 2008 р. у Кувейті відбувся IV ісламський економічний форум, присвячений ролі ісламських країн у глобальному економічному розвитку. Як підкреслив голова форуму віце-прем'єр Малайзії Тун Муса Хітам, форум вперше проведено на Близькому Сході. Однак з арабських країн у ньому взяли участь тільки керівники Тунісу, Єгипту, Йорданії, Кувейту і Бахрейну. Эль-Кувейт. В Кувейте пройдет Исламский экономический форум // К2Капитал. - 2008. - 28 апреля. Можна припустити, що таким чином Малайзія формує економічний блок на противагу нафтогазовому під патронатом Саудівської Аравії. Завдяки зростанню впливу Індонезії і Малайзії “близькосхідизація” зовнішньої політики, очевидно, зростатиме. Цьому процесу ймовірно сприятиме позиція європейської діаспори, а також окремих близькосхідних акторів на кшталт ПНА.

Індійська політика щодо Близького Сходу, хоча ніколи офіційно не декларувалась, є сприятливою для арабських країн. З початку 1920-х рр. індійські націоналісти солідаризувались з арабами щодо Палестини, пізніше - щодо деколонізації, неприєднання, опозиції до зовнішнього втручання, а також мирного врегулювання міждержавних спорів. У близькосхідній політиці Індії традиційно домінують держави Затоки. Індія розвиває відносини з Іраном, але у рамках арабсько-іранських добросусідських стосунків. Kumaraswamy P. Indo-Iranian Relations and the Arab Prism. - The Emirates Center for Strategic Studies and Research, 2008. - P. 47. Свідчення цього є газопровід “Мир”, який спочатку планували прокласти через Іран, Пакистан та Індію, але внаслідок відмови Індії учасником став Китай. Министр иностранных дел Пакистана: вместо Индии в строительстве газопровода “Мир” примет участие Китай // Iran News. - 2008. - 20 октября.

Серед країн Магрібу найбільший вплив на близькосхідну політику здійснює Марокко, оскільки король Мухамед VI є нащадком Пророка. Самостійність Марокко у реалізації близькосхідної політики зумовлена також історичними факторами - короткочасною належністю до Арабського халіфату (681-709 рр.) Мазуренко В. Мароко. - Харків: Книгоспілка, 1926. - C. 5., високим авторитетом завдяки розгрому Португалії (1578), яку приєднала Іспанія, внаслідок чого вектор європейської політики став американським, а протистояння Заходу з ісламом ослабло. Бродель Ф. Средиземное море и средиземноморский мир в эпоху Филиппа ІІ. Ч.3. События. Политика. Люди. - М.: Языки славянской культуры, 2004. - C. 344-345, 351.

У Марокко відбулись сім з двадцяти самітів глав арабських держав. Марокканський король Хасан ІІ сприяв укладенню Кемп-Девідських угод (1978), налагодженню діалогу Ізраїлю та Палестини в якості голови Комітету ОІК з Єрусалиму. Посередництво між Ізраїлем та арабським світом зумовлене тим, що вихідці з Марокко становлять другу за чисельністю іммігрантську спільноту в єврейській країні. История Востока. - Т. 6. Восток в новейший период (1945-2000 гг.). - М: Восточная литература, 2008. - С. 101.

У Фесі засновано Інститут міжрелігійної дипломатії (2005), спрямований на досягнення порозуміння між іудеями та мусульманами шляхом модерністського трактування священних книг, Inter-religious diplomacy institute to be set up next June in Fes // ArabicNews. - 2005. - 1 August. що у перспективі може вплинути на розв'язання близькосхідних конфліктів. Аль-Амрані зазначає, що створенню інституту передувала ініціатива Кентерберійського архієпископа Дж. Керрі, яка передбачала регулярні зустрічі палестинських імамів та ізраїльських рабі. Judeo-Muslim heritage // Arabist.net. - 2005. - 1 September.

Особливу роль на Близькому Сході відіграє Туніс - з однієї сторони, як центр мусульманської дипломатії, з іншої - незалежна країна, що претендує на особливу думку з багатьох засадничих питань Близького Сходу, зокрема, кувейтсько-іракського конфлікту 1991 р. Туніське місто Кайруан, що посідає четверту позицію за значенням в ісламському світі після Мекки, Медини і Єрусалиму, стало центром поширення ісламу не тільки завдяки університету Аз-Зайтун, але й першому джихаду, який оголосив емір Зіядат-Аллах І (817-833) “кафірам” Південної Європи. Фильштинский И. История арабов и Халифата (750-1517). - М.: Муравей, 2001. - C. 154-156. Однак у цілому вплив Магрібу на близькосхідну політику залишається меншим, ніж Південно-Східної Азії.

На даному етапі у регіоні важливу роль відіграє турецький чинник, хоча тривалий час роль тюркського фактору в арабському світі применшувалась. Подразником виступав факт, що протягом 1538-1918 рр. османські султани виступали охоронцями Мекки і Медини. Хорри К., Чиппиндейл П. Что такое ислам: история и действительность. - С.-П.: Амфора, 2008. - C. 159. Проте саме за Османів ісламський світ сягнув піку могутності, об'єднавши арабський світ, за винятком Марокко. На противагу цьому, епоха найбільшої “бедуїнізації” Близького Сходу у ХVІІІ ст. призвела до занепаду мусульманського світу. История Востока. Т. 3. На рубеже средневековья и Нового времени. ХVІ- ХVІІІ вв. - М.: Восточная литература, 1999. - C. 43-45, 392. Звичайно, причина відставання Близького Сходу від Європи, у т. ч. в інформаційній сфері, крилась і у турецьких прорахунках - султан Баязид ІІ заборонив книгодрукування арабською, перською і турецькою мовами (1485), История Востока. Т. 3. На рубеже средневековья и Нового времени. ХVІ- ХVІІІ вв. - М.: Восточная литература, 1999. - C. 650. однак цей факт проходить повз увагу арабських ЗМІ.

Туреччина рухається у напрямку арабського світу з 1991 р., проте перешкодою виступали як секуляристські та проєвропейські сили у країні, так і арабські підозри щодо подвійних стандартів турецької політики стосовно Ізраїлю. На ХХХІ сесії міністрів закордонних справ ОІК Саудівська Аравія і Єгипет не підтримали турецьку кандидатуру на пост Генерального секретаря ОІК, хоча турецький професор І. Іхсан-огли, який протягом 1980-2004 рр. очолював Стамбульський Центр досліджень ісламської історії, мистецтва і культури, у підсумку був обраний на цю посаду. Волович А. Сессия министров иностранных дел ОИК в Стамбуле // Институт Ближнего Востока. - 2004. - 2 июля. Негативну роль до останнього часу відігравав територіальний чинник, оскільки Туреччині передано Антіохію (Антак'я) та Александретту (Іскандерун), які в 1920-39 рр. знаходилась у складі Сирії. Страны Ближнего и Среднего Востока. Справочник, под редакцией П. И. Лебедева-Полянского. - М.: ОГИЗ, 1944. - С. 28. Однак після Кувейтського саміту президент Сирії Б. Асад в інтерв'ю “Al-Manar” підкреслив важливість сирійсько-турецьких зв'язків. Al-Zaydi M. The Return of the Ottoman Empire? // Asharq Al-Awsat. - 2009. - 5 February.

Після провалу американського проекту “Розширеного Близького Сходу”, а також у зв'язку з відсутністю арабського регіонального лідера на даному етапі реалізуються через різні політичні, ідеологічні та культурні стратигеми турецький і іранський регіональні проекти. Суперництво між Туреччиною та Іраном в арабському світі можна розглядати у контексті протистояння між прихильниками поміркованості і екстремізму, яке виникло в кінці 2006 р. Іран знаходився у складі “екстремістського” блоку (Сирія, “Хизбалла” і ХАМАС), Туреччина увійшла до “поміркованої” осі “6+3”, представленої країнами Затоки, Єгиптом, Йорданією, Іраком. “Поміркованість” у регіоні переживає кризу, зумовлену неспроможністю КСА, Йорданії і Єгипту відіграти ефективну роль у регіональних конфліктах. Відносини між окремими країнами осі також неоднозначні, зокрема, між КСА та Катаром, а також КСА і Йорданією, особливо в контексті негативного сприйняття візиту йорданського монарха до Іраку та політики Йорданії щодо ХАМАС. Очевидно, з врахуванням геополітичних реалій під час саміту арабських і мусульманських країн щодо Гази, проведеного у Катарі (2009) без участі лідерів Єгипту та КСА, Туреччина була представлена на найвищому рівні поряд з Сирією, Алжиром, Суданом, Ліваном, Індонезією. Ахмадинежад прибыл в Доху для участия в совещании, посвященному обстановке в Газе // РИА Новости. - 2009. - 16 января.

Країни Затоки відводять сунітській Туреччині роль противаги зростаючому впливу Ірану на Близькому Сході, зокрема, в Іраку, Палестині і Лівані. Турецька роль стосовно іранської ядерної проблеми і візит іранського президента М. Ахмадінеджада до Туреччини (серпень 2008 р.) стали індикаторами зміцнення позицій Анкари в регіоні. За твердженням дослідника близькосхідних відносин Центру євразійських стратегічних досліджень (ASAM) в Анкарі Серкана Taфліоглу, турецький політичний вплив залежатиме від стосунків Ірану і США та ймовірних іранських проектів у регіоні Перської затоки, Ємену і Магрібу. Al-Zaydi M. The Return of the Ottoman Empire? // Asharq Al-Awsat. - 2009. - 5 February.

Туреччина застосовує історичну та релігійну складову з часів Османської імперії, а також світську політичну модель з помірними ісламськими поглядами. Варто зауважити, що турецька економіка найпотужніша серед мусульманських країн. У 2008 р. турецький ВВП склав 930,9 млрд. дол., а саудівський - лише 600 млрд. дол. США.

Туреччина чітко артикулює власні геополітичні інтереси, зокрема, щодо інтеграційних процесів на Близькому Сході. Засадничим вважається коридор регіональної співпраці “Північ-Південь” з вектором Туреччина-Сирія-Ліван-Йорданія-Єгипет, з включенням Палестини та Ізраїлю. До пріоритетів його розвитку зараховано ІКТ-сферу.Firstly, all of the sectors must be brought together and after that they must be united. У випадку успішної реалізації коридор може вийти за межі Середземномор'я до Атлантики (Марокко). Зближення Єгипту і Сирії сприятиме вирішенню проблеми радикалізації і фрагментації арабського світу.

Другий регіональний Другий регіональний коридор Дкоридор ”Захід-Схід” з вектором Туреччина-Іран-Пакистан базується на тому, що чисельність населення трьох країн складає 300 млн. осіб і може суттєво впливати на ситуацію в регіоні. Співробітництво у цьому коридорі охоплюватиме Азербайджан, Афганістан, Туркменистан, Узбекистан, Таджикистан, Ірак. The third Turkey-centered line in the integration of the region could be the Turkey-Iraq-Basra (Persian) Gulf line.Третій коридор Туреччина-Ірак-Перська Затока має обмеженіші перспективи реалізації.English edit by Kaitlin MacKenzie Laciner S. Turkey's New Middle Eastern Approach // Journal of Turkish Weekly. - 2009. - 18 February.

Реалізовуючи арабську складову зовнішньої політики, Туреччина звернулась до ЛАД з проханням про статус спостерігача та взяла участь у саміті арабських держав на вищому рівні (березень 2005 р.). Nasser Sh. Turkey and Arab Gulf Ties: Prospects and Difficulties // The Emirates Center for Strategic Studies and Research. - 2008. - 21 September. Меморандум про взаєморозуміння між країнами Затоки і Туреччиною, підписаний у Джидді (вересень 2008 р.), свідчить про якісне посилення взаємовідносин і закладає основу для регулярного діалогу. Даний чинник відзначено міністром закордонних справ Катару шейхом Хамадом бен Джасем бен Джабер аль-Тані: “Відповідно до механізму стратегічного діалогу між країнами регіону і Туреччиною, ми вважаємо, що зустрічі між міністрами закордонних справ Туреччини та РСАДПЗ слід проводити щорічно” Nasser Sh. Arab Region Stuck Between Turkish and Iranian Projects // The Emirates Center for Strategic Studies and Research. - 2008. - 19 August. . Свідченням важливості турецько-арабського вектору у регіоні стали візити короля Саудівської Аравії Абдалли ІІ до Анкари у 2006 -2007 рр. Під час візиту до КСА (2009) турецький президент А. Гюль став першим президентом мусульманської держави, який виступив у Консультативній Раді Саудівської Аравії. Знаковим можна вважати симпозіум “Туреччина та Аравійська затока” (2005), проведений в ОАЕ і присвячений турецькій політиці на Близькому Сході та у Перській затоці. Nasser Sh. Turkey and Arab Gulf Ties: Prospects and Difficulties // The Emirates Center for Strategic Studies and Research. - 2008. - 21 September. У 2008 р. Туреччина разом з арабськими країнами і членами “Великої вісімки” взяла участь у “Форумі для майбутнього” в ОАЕ. UAE Yearbook - 2008 - P. 41.

Арабська громадськість продемонструвала підтримку турецькому прем'єр-міністру Ердогану, який нагадав Ізраїлю, що є нащадком османів. Підтримка досягла піку на економічному форумі в Давосі (2009) після інциденту щодо подій в секторі Газа. Однак зустріч Ш. Переса з Ердоганом після Давосу підтвердила дружні відносини Туреччини та Ізраїлю.

Позиція Туреччини щодо Палестини і Лівану підтримується ”Братами-мусульманами” та окремими фундаменталістськими партіями, однак торпедується націоналістичними рухами левантійських арабів і, можливо, аравійськими салафітами. Діяч сирійських “Братів-мусульман” Саад Хауі у праці “Це мій досвід і це моє свідчення” cтверджує, що розпад халіфату в Османській Туреччині став однією з причин виникнення братства Al-Zaydi M. The Return of the Ottoman Empire? // Asharq Al-Awsat. - 2009. - 5 February. .

Разом з тим, Туреччина не володіє вагомими важелями для здійснення ефективної публічної дипломатії у регіоні. Центр статистичних, економічних і соціальних досліджень (SESRTCIC) в Анкарі здійснює наукові дослідження, пов'язані не з арабським, а мусульманським світом. Інформаційне проникнення Туреччини у регіон не надто значне. Turkcell зацікавлений у близькосхідному ринку, але у 2007 р. програв тендери у КСА і Кувейті. Компанія викупила тільки пакет акцій оператора Syriatel, який володіє 55% ринку мобільного зв'язку Сирії. UPDATE 1-Turkcell says looking at bid for Syriatel Mobile // Reuters. - 2007. - 10 December. У Ірані Turkcell отримав ліцензію мобільного зв'язку, однак у 2005 р. її анульовано у зв'язку з турецько-ізраїльськими політичними стосунками Ford N. MTN to edge out Turkcell in Iran // BNET. - January 2006. In October 2005, MTN announced that it had paid $358m to an Iranian bank as its contribution towards the second Iranian mobile licence fee and added that it was in negotiations with the ministry of telecoms to take a 49% stake in the Irancell joint venture with Iranian interests.. Turk Telecom у листопаді 2005 р. був приватизований міжнародним консорціумом, до складу якого увійшов еміратський оператор Oger Telecom, Oger Telecom // Zawya // http://zawya.com/cm/profile.cfm?companyid=1003149 який, у свою чергу, був викуплений Saudi Telecom (2008). Pahwa N. Introducing Gulf Sutra: Tracking The Middle East Market For Indian Content Providers // contentSutra. - 2008. - 15 February //

http://www.contentsutra.com/entry/419-introducing-gulf-sutra-tracking-the-middle-east-market-for-indian-conte/

Разом з тим, серед регіональних сателітарних мереж турецькі канали залишаються привабливими завдяки ліберальним поглядам на роль жінки у мусульманському суспільстві. У 2008 р. хітом саудівського телепростору визнано турецькой серіал “Нур”, який транслювався МВС левантійською арабською мовою. Завдяки турецьким культурним продуктам пропагується турецька світоглядна модель. “Нур” настільки популярний, що стимулював арабський туризм до Туреччини, зокрема, саудівської першої леді принцеси Хісси аль-Шаалан. З іншого боку, популярність серіалу cпонукала офіційного речника саудівського уряду з релігійних питань шейха Абду-Азіза Аль аль-Шейха до заяви про заборону турецьких серіалів, оскільки “вони переповнені злостивістю, злом, моральним розтлінням і війною проти доброчесності” Hammond A. Reading Lohaidan in Riyadh: Media and the struggle for judicial power in Saudi Arabia // Arab Media & Society. - Winter 2009. - Issue 7..

Після візиту іранського посадовця І. Зергамі до Анкари (жовтень 2008 р.) налагоджено співробітництво іранської телекомпанії ІРІБ та турецького каналу ТРТ, яке передбачає взаємодію у міжнародній сфері, а також виробництво спільного продукту. Иранские телесериалы будут показывать в Турции // TURTSIA.RU. - 2008. - 14 October.

Важливим чинником “м'якої сили” Туреччини у регіоні вважається туризм. Туреччину щороку відвідують 1,5 млн. іранських туристів та 0,5 млн. туристів з Ізраїлю Laciner S. Turkey's New Middle Eastern Approach // Journal of Turkish Weekly. - 2009. - 18 February.. Активним промоутером Туреччини виступає дубайська фірма Medium Rare Advertising, яка використовується Turkish Tourism Campaign для туристичної промоції на Близькому Сході і у Магрібі. Media and advertising daily news // AME Info. - 2009. - 10 February // http://www.ameinfo.com/news/Media_and_Advertising/

Іран - найбільша за площею і одночасно одна з найбільших морських держав Близького Сходу (1/3 кордонів Ірану морські), що віддавна виступала активним гравцем у регіоні. Алиев А. Иран vs Ирак: история и современность. - М.: Изд-во МГУ, 2002. - C. 463, 471. Перманентна еволюція іранської зовнішньополітичної стратегії свідчить про те, що Іран позиціонується як міжнародний актор, залучений у глобальну дискусію з актуальних проблем. Геополітичні претензії Ірану обґрунтовуються тим, що географічний центр мусульманського світу знаходиться на кордоні Ірану і Пакистану, а не в арабському регіоні.

Для Ірану притаманна ефективна зовнішня пропаганда, що має найдавніші на Близькому Сході корені. Проаббасидська пропаганда ад-да'ава (745) згуртувала арабів і неарабів, шиїтів і хариджитів, проголошуючи основою відданість ідеї ісламу. Алиев А. Иран vs Ирак: история и современность. - М.: Изд-во МГУ, 2002. - С. 235. Аятола Хомейні після вигнання С. Хусейном з Іраку (1978) осів у Парижі, де згуртував “мозковий трест” релігійних та світських діячів (А. Банісадр, І. Язді, С. Готб-заде), який використав західні ЗМІ для пропаганди своїх ідей. Погляди Хомейні нетрадиційно пропагували під час щорічного хаджу 150 тис. іранців. Алиев А. Иран vs Ирак: история и современность. - М.: Изд-во МГУ, 2002. - С. 561, 592. Сильний інформаційний привід у мусульманському світі спричинила іранська революція, яка відбулась в ювілейний 1400 рік хіджри.

Іранська публічна дипломатія сприймається як позиція уряду, що озвучує думку регіональної “вулиці” стосовно США та Ізраїлю, режимів на Близькому Сході. Іранська підтримка Палестини стала одним з найуспішніших інструментів публічної дипломатії, створюючи широкий громадський резонанс навіть серед регіональних суперників. Однак схвалення іранської позиції у палестинському питанні не переросло у підтримку Ірану внаслідок глибоких антиіранських і антишиїтських коренів.

Історичний поділ мешканців регіону на арабів і “а'джам” (неарабів) посилюється іранським поглядом на історію, відповідно до якого арабське завоювання Ірану призвело до загибелі доісламської цивілізації Персії. З арабської точки зору, надмірний вплив іранців спричинив “шуубійя” (розгалуження) первісного ісламу. Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат ислама. - М.: Ладомир, 2004. - C. 368. Розвиток ідеї панарабізму у 1930-1970-х рр. сприяв оцінці Ірану як “периферії арабського світу”.

Однак з моменту усунення С. Хусейна в Іраку і талібів в Афганістані, зміцнення “Хизбалли” у Лівані, а також регіонального відродження шиїтів країна стала основним актором, що спонукало регіональні уряди до діалогу з Іраном. Незважаючи на глибокі суперечності, Іран намагається покращити стосунки з арабським світом на платформі спільного протистояння західному впливу у регіоні. Іранський уряд закликає до створення вільної від ядерної зброї зони для всього Близького Сходу, що знайшло розуміння з боку ЛАД Iran // Public Diplomacy. - Wikia // http://publicdiplomacy.wikia.com/wiki/Iran.

Як заявив президент М. Ахмадінеджад на зустрічі з Генеральним секретарем ЛАД Амр Мусою у липні 2008 р. у рамках XV конференції країн-членів Руху неприєднання, “Іран не протистоїть державам регіону… Політика Тегерану передбачає нейтралізацію (чужого) втручання і максимальне зближення з сусідами”. У свою чергу, Генеральний секретар ЛАД зазначив, що арабський світ “надає особливого значення відносинам з Ісламською Республікою”, а “розширення цих зв'язків може позитивно вплинути на стабільність у регіоні”. Ахмадинежад не допустит вмешательства “чужаков” в дела Ирана // Iran News. - 2008. - 30 июля.

Значення Ірану у близькосхідній політиці отримало переосмислення під час конфлікту у секторі Газа наприкінці 2008 - початку 2009 рр. Генеральний секретар ЛАД 23 грудня 2008 р. закликав арабські країни налагодити діалог з Іраном для врегулювання регіональних питань шляхом консультацій. А. Муса заявив, що настав час діалогу арабських держав з Іраном. Лига арабских государств призвала арабский мир к диалогу с Ираном //Жэньминь Жибао. - 2008. - 24 декабря. Однак заява американського президента Б. Обами щодо покращення стосунків між США та Іраном, на думку іранського сайту PressTV, спровокувала заклик Саудівської Аравії до союзу арабів проти Ірану. Амр Муса також висунув вимогу, щоб “жодна іноземна влада не вела переговори з Іраном без арабів”. Между Ираном и Саудовской Аравией разгорается спор // Российское информационное агентство Iran News. - 2009. - 6 марта.

Публічна дипломатія Ірану стосовно держав Перської затоки ускладнена внаслідок територіальних спорів, дискримінації шиїтського населення Затоки та підтримки Іраку під час ірансько-іракської війни. Історично напружені стосунки Ірану з Оманом, який він безрезультатно намагався анексувати у 1737 р. і 1741 р. Алиев А. Иран vs Ирак: история и современность. - М.: Изд-во МГУ, 2002. - C. 454. З цією державою нерозривно пов'язана історія спірних островів Томб і Абу-Муса, які стратегічно рівноцінні Гібралтару. Туманович Н. Европейские державы в Персидском заливе в 16-19 вв. - М.: Наука, 1982. - C. 99. У 1887 р. після вигнання племені аль-кавасим з іранського порту Ленге Іран заявив претензії на Абу-Муса і Томб, перетворені арабами на регіональні торгові центри замість Ленге. У 1970 р. з допомогою Англії острови фактично викуплені у емірату Шарджа, а 29 листопада 1971 р. Іран та Шарджа офіційно уклали договір про передачу Абу-Муса під іранський суверенітет, скориставшись яким, іранці захопили два сусідні острови. Алиев А. Иран vs Ирак: история и современность. - М.: Изд-во МГУ, 2002. - C. 628-629. Серед арабських країн дії Ірану на той час не засудили лише попередні власники - ОАЕ і Оман. Бодянский В. Восточная Аравия. - М.: Наука, 1986. - C. 327-328.

Іранський геополітик, автор книги “Політична географія Ормузької протоки” проф. Піруз Моджтахед-заде вважає, що Великобританія, керуючись середньовічними морськими картами, запропонувала острови Ірану як компенсацію за відмову від претензії на Бахрейн. На думку іранського автора, ні ЛАД, ні ОАЕ не мають права розглядатись як юридична сторона конфлікту, оскільки “Меморандум про взаєморозуміння” підписаний Іраном і еміратом Шарджа. Тер-Оганов Н. Территориальный спор между ОАЭ и Ираном набирает силу // Институт Ближнего Востока. - 2008. - 10 апреля. З спростуванням даного твердження у ЗМІ виступає еміратський геополітик, керівник Центру досліджень Затоки (Дубай) А. бен Сакар. Косач Г. Американский президент в регионе Персидского залива: некоторые размышления // Институт Ближнего Востока. - 2008. - 26 января.

Не менш спірні з іранської точки зору питання належності Кувейту і Бахрейну. Ормузька держава XV-XVI ст., що охоплювала землі аравійського узбережжя з Катаром і Бахрейном, вважалась васалом Ірану, окрім того Бахрейн належав Ірану до 1783 р. Після ісламської революції аятола Хомейні офіційно назвав Кувейт і Бахрейн іранськими споконвічними землями, Васильев А. История Саудовской Аравии (1745-1973). - М.: Институт востоковедения, 1982. - С. 438-439. а міністр фінансів і економіки А. Банісадр заявляв, що “арабські країни на кшталт Абу-Дабі, Катару, Оману, Дубаю, Кувейту і Саудівської Аравії в очах Ірану представляють держави, що не є незалежними”. The Iraq-Iran conflict // Eds. N. Firzli, N. Khoury, E. - Dib: Editions du monde arabe. - P. 30. Стосунки з Бахрейном відносно нормалізувались тільки з відмовою Ірану від підтримки “Хизбалла-Бахрейн” (1997).Маклад И. Иран: соперничество и региональная интеграция. // Матеріали українсько-іранських круглих столів “Україна та Іран: минуле, сьогодення і майбутнє”. - К., 2004. - С. 43.