Описово-статистичні джерела про заселення та адміністративно-територіальний устрій Львівської землі Руського воєводства у ХVІ-ХVШ ст.

1. Cinerum (лат. Feria Quarta Cinerum, пол. Sroda Popielcowa, Popielec, Sroda Wstзpna), середа перед першим тижнем Великого Посту, рухома дата.

2. Pent[h]ecosten (від давньогр. nevinKomq [щєра], Pentлkostл [hлmera] - п'ятдесятий день), Зіслання Св. Духа, 50-ий день після Великодня, рухома дата.

3. Crucis (лат. Exaltatio Sanctae Crucis), Воздвиження Чесного Хреста, 14 вересня.

4. Luciae (лат. Festum Sanctae Luciae), день свщмуч. Луції Сиракузької, 13 грудня.

Наступний (після 1517 р.) віднайдений нами поборовий реєстр датується 1532 роком [57, арк. 121-136зв.]. Його аналіз свідчить про те, що майже всі спустошені поселення відновили на цей момент своє існування (в деяких населених пунктах незначна кількість ланів залишалась необроблюваною). Окремо слід згадати про спосіб укладення документу. Кожен аркуш був умовно поділений на три частини (по вертикалі). Дві третини аркуша з правого боку займав перелік поселень з інформацією, аналогічною тій, яка була присутня у попередніх реєстрах (за винятком фігурної дужки та підрахунку загальної суми ланового податку з поселення). Зліва знизу під заголовком «In hoc latere sunt» («Сюди вносяться») зазначалась інформація про сумарну кількість згаданих на поточній сторінці ланів (осаджених і пустих), млинів (коречників і вальників), корчем (brazeatoriae, тобто з власними броварнями i vectoriae - тими, що реалізовували лише привізний алкоголь [269, с. 134]), священиків.

Чергові реєстри Львівської землі - 1540 та 1552 рр. [57, арк. 330-349зв.; 58, арк. 165зв.-198зв.] - були першими укладеними у формі таблиць. Їх рубриками є наступні параметри: у 1540 р. - Ratha prima (Перша частина податку), [Villae] (Села - рубрика не підписана), L[anei] C[methonum] (Лани у власності кметів), M[olendini] H[ereditarii] (Дідичні млини), M[olendilni]

M[anuali] («Ручні» млини), T[abernae] H[ereditarii] (Дідичні корчми), T[abernae] M[anuali] («Ручні» корчми), L[anei] N[obilium] (Лани у власності шляхти), P[opones] (Священики), Ratha secunda (Друга частина податку). У 1552 р. - Villae (Села); Cmethones (Кметі); Agri tab[ernae] (Ґрунти у володінні корчми); Popones (Священики); Tab[ernae] ma[nua]l[i] («Ручні» корчми); Mol[endini] val[ny]k (Водяні млини-вальники); Mol[endini] ma[nua]l[i] («Ручні» млини).

Подібно до документу 1532 р., у реєстрі 1540 р. внизу таблиці під заголовком «In hoc latere sunt» вміщено сумарні значення тих кількісних параметрів, про які йшлося на поточній сторінці. Такі ж присутні і в реєстрі 1552 р. Додатково, в останньому документі біля кожного поселення зафіксована інформація про власника, що суттєво доповнює його джерельну вартість.

У формі таблиць також були укладені три наступні реєстри - 1563, 1564 і 1565 рр. Тут фігурують наступні рубрики: Villae (Села), Lanei (Лани), Pop[ones] (Священики), [Molendini] valniki (Млини-вальники), [Molendini] korzeczniki (Млини-коречники), Ortul[ani] (Загородники), Artifices] (Ремісники).

Починаючи з 1567 р. таблична форма фіксації поселень, з яких збирався податок, була замінена на запис у формі стовпців, випробувану у перших зразках фіскальних документів. Однак тепер у інформаційний блок також вносилася інформація про земельні володіння в підпорядкуванні окремих жителів (війтівства, корчмарщини, попівщини, млинівщини) та раніше не згадувані об'єкти інфраструктури - сукновальні (валидла, ступи, фолюші), руди та гути. Внизу кожної сторінки вказувалась загальна сума сплаченого податку.

Наступні реєстри були укладені за дещо видозміненим принципом. Мова йде про документи 1576-1589 рр. [58, арк. 433-460, 465-513, 575-667зв., 670-740, 742-812зв., 828-916зв.] Нововведенням стало те, що сума коштів відтепер зазначалась окремо під кожним поселенням. Додатково, значно докладнішими стали назви рубрик. Якщо у перших реєстрах вони складалися з одного слова, то тепер детально зазначалося, про чиї маєтності йдеться.

Документ 1589 р. був останнім віднайденим поборовим реєстром Львівської землі XVI ст. Реєстри перших років XVII ст. (1600 [11, с. 1570-1578], 1601 [12, с. 790-797], 1603 [14, с. 1334-1336], 1606 [16, с. 1064-1078], 1607 [15, с. 940-944], 1609 [16, с. 757-770; 17, с. 951-967]), облятовані у львівські гродські актові книги, задля економії місця були записані суцільним текстом. Наступні віднайдені нами реєстри - 1652 [42] і 1661 рр. [60], укладені у формі таблиці, однак інформація по кожному поселенню записана у стовпчик.

Таблична форма запису була застосована при укладенні подимних реєстрів кінця XVII - початку XVIII ст. (1673 [39, с. 67-73], 1692 [41, с. 12991332], 1703 [8, с. 2397-2442], 1707 [8, с. 2453-2464]), 1711 рр. [41, с. 1052-1083]). Рубриками тут є дими (фіксовані ставки побору) та їх частини (роМуту, cwierci, oktawki, szesnastki, p6^szesnastki). Подібним чином укладені поодинокі зразки реєстрів інших податків, датованих кінцем XVII - XVIII ст. (чопового (1700 р. [40, с. 147-149], 1708 р. [41, с. 1093-1096]), 1746 р. [32, с. 1539-1548]), шелязного (1701 р. [8, с. 2239-2258], 1708 р. [41, с. 1089-1092], 1746 р. [32, с. 1539-1548]), поголовного (1679 р. [37, с. 1735-1752]) податку, побору 4-го гроша (1711 р. [29, с. 1366-1416]), жолду хоруґвам (1762 р. [33, с. 1576]).

Структура люстраційного протоколу не обумовлювалася сеймовими конституціями, однак аналіз перших ревізій королівщин Львівської землі 1564 - 1565 рр. (по староствах: Львівське [2, арк. 1-173; 62, арк. 447-470], Городоцьке [77, арк. 13], Кам'янецьке [62, арк. 166-175зв.]) та 1570 рр. (Львівське [24, с. 1709-1793, 1819; 55, арк. 93-98; 73, арк. 244-284зв.], Городоцьке [73, арк. 307- 320зв.], Кам'янецьке [73, арк. 322-332зв.]) вказує на те, що комісари все ж дотримувалися певного плану викладу інформації. Ревізори лаконічно вносили інформацію про все, що потенційно могло принести прибуток у королівську казну - в першу чергу, зазначалася кількість міських ланів та податки з них. Якщо містяни обробляли земельні ділянки, кошти стягувалися і з городів. Далі вказувалися податки, сплачувані міськими ремісниками та крамарями з яток (у формі виплат та натуральної данини, як, зокрема, у випадку з різниками, які платили каменями лою). Окремо фіксувалися прибутки з оренди міських корчем, млинів та лазень. Нарешті, за користування полями та сіножатями, що перебували в замковій юрисдикції, також сплачувалися кошти за оренду, які подекуди могли бути замінені натуральною даниною (приміром, за заняття бортництвом у старостинських лісах оренда сплачувалася півмірками меду).

Схожим чином виглядав інформаційний блок по кожному селу - вказувалася кількість ланів (у деяких випадках площі угідь зазначалися у півланах, чвертях, дворищах тощо) та кметів і розмір чиншу, сплачуваного останніми. Фіксувалася кількість загородників, з яких теж стягувалися кошти. Окремо згадувалися звільнені від податків особи, а також інші особливі категорії селян (ватамани, солтиси, війти, замкові слуги). Перелічувалися натуральні повинності (як правило, мова йшла про данину каплунами та вівсом, у селах волоського права існував обов'язок овечої данини - «...powinny dawacz dwudziestego barana, a gdzieby baranow nie belo, thedi od rogu daiq per gr. 1» [119, с. 268]). За наявності в селі корчми, вносилася інформація про її оренду, відносно церкви - про сплачений чинш. Ще з першої люстрації комісари неодмінно фіксували новостворені поселення, навіть якщо їх жителі на момент ревізії не платили податків («Wissienka wies nowo poszadzona, w ktorey ludzi na thenczas iest yusz osziadlich 44, alie ieszcze nicz nie daya respectu libertatis» [117, с. 419]).

Ревізія староства завершувалася інформаційними блоками, в яких йшлося про місцеві ставки, млини та фільварки. В усіх випадках зазначалася сума річного прибутку з кожного об'єкту окремо та загалом. Фіксувалася кількість млинних кіл, що приводилися в рух дією води (практично усі млини в селах Львівської землі були водяними) та наявність об'єктів господарювання схожого принципу дії («Przi zamku grodeczkiem mlyn, w ktorym kol 6, siodme stзpne; thamze pila...» [117, с. 420]). Інформація про фільварки включала кількість вирощених злакових та бобових культур, виражену у копах та колодах («...owsa 810 [kop], thatarki 253 [kopy], grochu 41 [kopa]...» [117, с. 421]), а також поголів'я худоби та птиці («...czeliath lonskich 8, swynipospolit. 46, geszi starych 46, kur pospolit. 40» [117, с. 421]).

Люстрація 1616 р. (Львівське [6, арк. 14зв.-100зв.; 74, арк. 95зв.-101], Городоцьке [34, с. 1397-1405; 74, арк. 101зв.-120] староства, окремо по с. Верещиця [21, с. 1014; 28, арк. 582] і Вишенька [21, с. 1334]) ознаменувала собою суттєве ускладнення в структурі протоколів. З цього часу міські урядники або самі мешканці старостинського центру пред'являли комісарам усі наявні королівські привілеї: надання і підтвердження маґдебурзького права, привілеї на ярмарки, фундаційні грамоти храмам та привілеї на створення цехів. Їх перелік фактично складав вступну частину люстрації. Після цього інформація в протокол вносилася за звичним планом. Ще одне важливе нововведення - якщо у сільському поселенні існувало окреме землеволодіння (шляхетське, війтівське, корчмарське), власник змушений був пред'явити документ про право власності («Woytowstwo trzyma P. Zygmunt Poradowski na ktore prawa zadnego niepokazai, powiedaiqc ze mu pogorzalo w tym roku, w kamienicy jego we Lwowie, kiedy Zydowska ulicapogorzala» [6, арк. 32]).

Додатково зауважимо, що інформація про млини, стави і фільварки відтепер не виносилась в окремі блоки наприкінці огляду староства, а згадувалась в описах тих поселень, де ці об'єкти знаходились.

Люстрація 1621 року (або точніше сказати - ревізія [224, с. 72]) зафіксувала значні руйнування, завдані татарськими нападами, що відбулися у 1618 - 1621 рр. На думку Мавриція Горна, хоч це були далеко не перші грабіжницькі набіги, походи татар за ясирем в ці роки не були настільки руйнівними. Користуючись матеріалами люстрацій (в даному випадку, облятою люстрації Львівського староства 1616 р. із львівської гродської книги), він зауважив, що навіть присутність пустих ланів комісари пояснювали іншими причинами, не пов'язаними з воєнними лихоліттями [583, с. 24].

Ревізія 1621 р. була дещо стислішою за попередню, до того ж комісари постійно зверталися до даних 1616 р., аби через порівняння наочно продемонструвати масштаби спустошень («Bylo w tey wsi na lanach nr. 8 V2 sluskow nr. 17 [...] terazpo spustoszeniu zostalo na lanie nr. 1 ypulczwierci sluzkow nr. 5 ktorzy podatkow zadnych nie daiq» [61, арк. 11]). Оскільки знищень зазнало практично кожне поселення (в першу чергу, села), фраза «[^] teraz po spustoszeniu» була винесена у окремий підзаголовок. Міські урядники, співвласники поселень і війти не пред'являли привілеїв та інших документів на володіння - принаймні протокол про це не зазначав. Натомість у ревізію були внесені скарги селян на сусідів, що завдавали клопоту («Poddani tey wsi wnosili skarg§ przed nami na panny klasztoru lwowskiego S. Benedicta, y ss maiqc z niemi sqsiedztwo wielkie krzywdy y uciqzenia od nich powossq...» [61, арк. 10]). Інформація про фільварки знову виносилась в кінець документу, однак значна їх кількість через воєнні розорення була спустошена («W tym folwarku nie zasiano nic...» [61, арк. 26]).

Аналіз люстрації 1628 р. (Львівське [23, с. 741-787; 55, арк. 45-92; 78, арк. 269-274], Городоцьке [78, арк. 274-278], Яворівське [78, арк. 284-288] староства) на жаль, проблематичний, оскільки найповніший з віднайдених текстів цього документу містить урядова копія XVIII ст. [78, арк. 269-278, 284288] Однак, можна припустити, що практика внесення даних у люстраційний протокол була подібною до 1616 р. - містяни знову демонстрували магдебурзькі привілеї або їх підтвердження, до пред'явлення документів були зобов'язані настоятелі храмів та очільники цехів. На це вказує облятований в 1639 р. у львівській гродській книзі фрагмент люстрації, присвячений Львівському староству [23, с. 741-787]. Опис Львова, власне, розпочинався з перелічення місцевих цехів та згадки про францисканський і домініканський монастирі. Люстрація 1628 р. цінна ще й у тому відношенні, що на неї часто посилалися комісари під час проведення наступної ревізії - 1661 - 1665 рр. («Poddanych w tej wsi bywalo przed wojnq 12» [177, с. 48]; «W tej wsi iuxta lustrationem a[nno] 1627 bylo pullankцw 24» [177, с. 134]). Цей документ (Львівське [75, арк. 1зв.-36зв.; 79, арк. 1-19; 82, арк. 61-82], Городоцьке [75, арк. 273-325; 79, арк. 117-142; 82, арк. 226-259], Дроговизьке [75, арк. 37-106; 79, арк. 20-48; 82, арк. 82-121зв.], Яворівське [75, арк. 181-244; 79, арк. 76-104; 82, арк. 167зв.-207зв.] староства) також зафіксував результати руйнацій, завданих на цей раз походами Хмельницького, польсько-російським та польсько- валаським конфліктами, однак був значно докладнішим, ніж ревізія 1621 р., теж укладена «по війні». Окрім обов'язкової інформації про кількість угідь та їх мешканців, об'єктів інфраструктури (навіть якщо вони на момент ревізії були недіючими), коротко передавався зміст існуючих привілеїв на володіння та фундації, окремими рубриками зазначалися скарги місцевих жителів або власників (у формі т. зв. «маніфестацій»). У містах, де існували замки, описи розпочиналися з їх огляду окремими рубриками [177, с. 3 (Львів), 125-126 (Яворів), 164 (Кам'янка), 184 (Городок)]. Значно розширився перелік володінь в рамках староств (окремі лани, дворища, корчми, млинівщини, війтівства, солтиства, тивунства, вибранецтва; цікаво, що практично усі з перелічених форм власності були присутні на той момент у Яворівському старостві [177, с. 131, 142-151]). Села Львівського староства, передані у приватні руки, відтепер згадувалися не окремо, а поруч з коронними, ймовірно тому, що станом на середину XVII ст. кількість таких сіл значно зросла. По-різному зазначалася інформація про фільварки. У випадку Львівського чи Городоцького староства, обсяги зібраних врожаїв зернових вказувалися одразу після описів поселень, де ці фільварки знаходились. У випадку Яворівського - окремим інформаційним блоком після огляду населених пунктів.

Найбільшим інформаційним наповненням характеризується люстрація 1765 р. (Львівське 1765 [76, арк. 2-29; 83, арк. 1-60], Глинянське [76, арк. 29-44], Городоцьке [76, арк. 61-82, 154зв.-158], Дроговизьке [44, арк. 21-27; 48, арк. 116; 76, арк. 140зв.-149зв., 166-167зв.], Щирецьке [45, 2 арк.; 76, арк. 119-140зв., 161-163], Яворівське [46, арк. 12-20; 76, арк. 87зв.-119, 150-154] староства). Таким чином, виконувалась поставлена на конвокаційному сеймі 1764 р. перед ревізорами вимога фіксувати всі населені пункти в королівщинах, а всередині них - всі земельні ділянки і об'єкти, навіть якщо вони перебували у приватній власності.

Спершу у люстраційному протоколі зазначалася інформація про власника староства, наводилася дата укладення документу про набуття ним комплексу у володіння і облятування цього акту у гродській книзі. Далі згадувалися всі королівські привілеї, надані місту (маґдебурґія і її підтвердження, повторна локація, право на проведення ярмарків, закладення яток, вільного вирубу лісу тощо) і копії протоколів попередніх люстрацій, що зберігалися в місті («Pokladali tylko lustracye, iedn§ anni 1627 [...] w ktorey nektore prawa, y przywileie miastu sluzqce...» [76, арк. 44зв.]). Вміщені в протоколах привілеї могли стосуватися не лише всієї міської громади, а й окремих етнічних та професійних спільнот всередині неї, або ж об'єктів (храмів). Після цього вносилася різнорідна інформація: кількість власників будинків (із зазначенням числа християн (або конкретно католиків), а також євреїв - «...migdzy temi iest katolkow 240, zydow 95...» [76, арк. 29зв.]), кошти, сплачувані з міських ланів, чинші і дні відробітку на користь замку («...4 dni panszczyzny na rok odbywaiq...» [76, арк. 29зв.]). Далі, для підрахунку загальної суми прибутку вказувалися у стовпчик усі грошові надходження (причому, окремо зазначалися внески від жителів середмістя та передмість, ремісників та мельників тощо).

Перелік міських храмів розпочинався з парафіяльного костелу. В даному випадку фіксувалося ім'я настоятеля, наявність презенти від колятора на здійснення богослужінь, ерекційні привілеї на володіння земельними ділянками і вказівки на особливості їх освоєння (оселені чи неоселені, передані в найм). Названі документи демонструвалися і іншими храмами - католицькими, унійними і православними, якщо таким належали угіддя.

Міські цехи також пред'являли королівські привілеї, що підтверджували статути професійних корпорацій. Тут в свою чергу регламентувалися питання їх внутрішньої організації.

Один з поширених варіантів опису села в люстрації міг виглядати наступним чином. Перш за все коротко зазначалося географічне розташування («Nie daleko Lwowa, to iest o dwie mile ode Lwowa...»). Якщо село знаходилося в оренді або ж у нього був ще один власник, згадувалося, на якій підставі він володіє поселенням чи його частиною (вказувалася інформація про королівський привілей на володіння або ж про документ зміни власника з фіксацією дати передачі у власність та внесення обляти у актові книги). Далі слідувала згадка про місцеву церкву та фундаційний привілей на неї (а також про володіння парохом окремою земельною ділянкою). У випадку відсутності вказаних документів, орендарі, співвласники та священнослужителі могли посилатися на матеріали попередніх люстрацій, про що також зазначалося у люстраційному протоколі.

Далі фіксувалося число господарів в селі та розміри земельних ділянок, оброблюваних ними. Вказувалася кількість днів відробітку на панщині та інші повинності селян, виражених у формі натуральної данини (мотки прядива, каплуни, яйця, крупи). Далі у формі списку ще раз перелічувалися відробіткові дні та форми натуральної данини, а справа поруч із ними - їх грошові еквіваленти. Сюди ж додавалися інші доходи села (чинш з осілості, оренда броварні та пустих нив, спуст ставка). Нижче підсумовувався загальний прибуток (intrata).

Далі з цієї суми віднімалися кошти («z tey detrunkuiqc [...]»), які повинні були витрачатися на внутрішні потреби громади. Як правило, йшлося про витрати на відновлення доріг (обов'язок шарварку), реставрацію корчми та котлів у броварні.

Господарські інвентарі укладалися при передачі маєтності з рук в руки (при житті або в результаті смерті попереднього власника). Зокрема, реєстри Львівського староства XVI ст. (1534 [69, арк. 69-140], 1558 рр. [70, арк. 2-83]) були створені, відповідно, по смерті сандомирського воєводи Отто з Ходчі, який займав уряд львівського старости з 1529 р., та коронного чашника Зиґмунта Ліґензи (обіймав уряд з 1555 р.) [236, с.151-152].

Віднайдені нами інвентарі Кам'янецького староства датуються 1534 [67, арк. 6-28зв.], 1543 [67, арк. 35-46зв.], 1544 [67, арк. 47-139], 1588 [67, арк. 151198], 1589 рр. [68, арк. 2-45] Перший був створений після смерті вже згаданого Отто з Ходчі Inuentarium Castri in Kamyonka post mortem olim Magnifici domini Othe Palatini conscriptum sub anno 1534., який очолював Кам'янецьку королівщину, як і Львівську, з 1529 р. до смерті. Наступний укладався в 1543 р. при передачі староства в оренду Яну Рихтицькому Tho iesth Regestr wschithkich dochodow a pozithkow wziantich dzierzawi a stharostwa kamyonaczkiego Przes mya Jana Richcziczkiego Theyze dzierzavi kamyonackiey stharosth^ vczinyony od Srzodi dnya swianthego valentego Rokv bozego 1543. (і черговий з 1544 р. Tho iesth Regestr wshthkich dochodow a pozythkow wzi^thich przesz my§ Jana Richcziczkiego staroste theyze dzierzavi od czwarthkv dnya s. valantego liata 1544., судячи з назви, теж).

Документ 1588 р. був створений після відчуження королівщини у Яна Риковського Inwentarz Pozyczkow у Dochodow Starostwa Катіопкі Stгzemiпoweу ШЬіегапіа z щк Vrodzone[g]o Рапа Jana Rуkowskiego slugi Je[g]o Mczi. Рапа Jacincta Mlodzieiowskie[g]o Podskaгbie[g]o nadwomego Coгonnego Starosthy Krzeczowskie[g]o [...]., в 1589 р. - після забрання у Миколая Понельовського Inwentarz Pozithkow у Dochodow Staгostwa Катіопку Stгomilowyey odbieгania z щк Je[g]o Mszcу Рапа Мікоіауа Ponelowskiego Pothomka Slawn[e]у Pamienczу Niebosczika Мікоіауа Fieгleya z d^bkowicze woyewodу Lubelskie[g]o Staгosty Kamionackiego [...]. («потомка славної памяті покійника Миколая Фірлея з Домбровиці, люблінського воєводи, кам'янецького старости...» - очевидно, Понельовський був делегований Фірлеєм для безпосереднього контролю над староством і по смерті останнього припинив свої повноваження). Нарешті, інвентар 1628 р. був укладений по смерті чергового очільника королівщини - коронного канцлера Вацлава Лещинського, після якого староство зосередили в руках коронний надвірний маршалок Лукаш Опаліньський та його дружина Анна (з Пільчі) І^еЩате staгostwa Kamionackiego ро smieгci Jasnie Wielmoznego Рапа Je[g] Мсі РР Wadawa z Leszna Leszczуnskie[g]o Капсіегаа Koгonnego Staгosti Kamionackiego Jasnie Wielmoznemu Рапи. Р[ап]и Lukaszowi z Впіпа Opalinskiemu Maгszalkowi Nadwomemu Когоппе[т]и Lezaiskiemu Катіопаскіе[т]и Staгoscie у Jasnie Wielmozneу Рапіеу Jeу Мсі Р. Р. Аппіе z Ріїсе Ораіі^кіеу Макопсе Je[g]o Мсі іп solidum па Starostwo Катіопаскіе pгawo тащсут przez ті§ Pawla Zelazowskiego Pisaгza Skarbowego do Skaгbu podany dnia XV Sieгpnia гоки Panskiego MDCXXVIП..

Ще один віднайдений недатований інвентар Кам'янецького староства ми відносимо до першої половини XVI ст., а саме до 1543 р., коли помер очільник королівщини Ян Кола. Про підстави обраної дати - детальніше у розділі 2 про колонізаційні процеси у Львівській землі.

Інвентарі XVI ст. не мали чітких правил укладення і були менш інформативними, аніж пізні зразки цього різновиду описово-статистичних джерел. Однак від самого початку в цих документах вміщувалися переліки імен землевласників, що дає змогу аналізувати ономастичне та етноконфесійне різнобарв'я описуваного маєткового комплексу. Інколи імена власників угідь фіксувалися разом із прізвищами, однак на той період це було ще рідкісним явищем.

Подібним чином, інвентарі слугують цінним джерелом для вивчення урбанонімів, оскільки мешканці міст зазначалися за вулицями і передмістями (першими фіксувалися жителі будинків на ринкових площах). В окрему рубрику могли виводитися групи осіб за професійною спорідненістю (наприклад, в Кам'янці такими були шевці, пекарі, різники, рибалки [68, арк. 11зв.-12зв.], у Добротворі - бондарі, шевці, колодії, пекарі, рибалки [68, арк. 31зв.-32зв.]). У селах серед таких були загородники, комірники, новоосаджені мешканці. Біля кожного імені зазначався розмір сплачуваного податку з нерухомості, у селах додатково - розмір землеволодіння в ланах або в дворищах. При цьому тариф оплати зазначався під назвою поселення, який був заголовком переліку. Окрім розміру тарифу під назвою-заголовком могла вказуватися коротка інформація про особливі риси локації поселення («W teя wszi ludzie siedza na czwiercziach...» [67, арк. 21]; «Ta wiesz siedziala woloszkim prawem яako y Ruda» [67, арк. 26зв.]). Інколи разом із розміром сплачених коштів могла зазначатися інша інформація, наприклад про каплунів (gallus), які були формою натуральної данини. Після переліку імен власників фіксувалися їх повинності.

Якщо в селах траплялися фільварки [68, арк. 26зв.-27] (на той момент ще не поширене явище), то в такому разі коротко описувався фільварковий дім та гумно, зазначалась кількість поголів'я худоби у стайнях.

У інвентарі Кам'янецького староства 1589 р. повторно подавався перелік тих осіб, що сплачували податок з сіножатей (sep), медову і баранячу данину (останню надавали мешканці сіл на волоському праві). Реєстри перераховували об'єкти інфраструктури (млини, корчми, ставки), що приносили прибуток, вказуючи на їх місцерозташування.

У порівнянні з цими документами, інвентарі XVIII століття значно докладніші та інформаційно більш вартісні. Статистичній частині (перелікам імен та прізвищ землевласників) передувала наративна - детальний опис панського двору (покої, кухня, винниці тощо) та фільварку (стодола, шпихлір, обора (стайня), гумно і кількість збіжжя у його сховищах і т. д.). Статистична частина оформлювалася в таблицю, графами якої були порядковий номер, ім'я і прізвище землевласника, розмір зайнятих угідь, що визначався женцями (якщо йшлося про поля) і косарями (якщо йшлося про луки), тут же вказувався розмір сплачуваних коштів у злотих і грошах. Таблиці могли включати і дані, пов'язані з відробітком селянами панщини - кількість тяглих та піших днів, інших повинностей (зажинки, шарварки, толока). Фіксувалися об'єми натуральної (овес у півмірках, гуси, каплуни, кури, яйця, мотки прядива в штуках) і грошової данини (чинш, за гриби, хміль, горіхи тощо). Кошти сумувалися внизу кожної сторінки (Latus) і в кінці таблиці кожного населеного пункту. Всередині переліків міст виокремлювалися рубрики за вулицями і передмістями, подібно до ранніх інвентарів. В інвентарі Кам'янецького староства (1742 р.) на Стриханці (село-передмістя Добротвора) були виділені колодії і токарі [47, арк. 36зв.]. У інвентарях сіл схожим чином виокремлювалися пусті луки, передані в найм сіножаті, чиншівники, загородники, комірники, мельники тощо. Після переліків фіксувалися повинності мешканців населеного пункту (натуральна данина, обов'язок шарварку, ремонту об'єктів інфраструктури). В кінці інвентаря подавався загальний сумарій.

Інтерес з точки зору правил укладення представляє також реєстр поголовного податку з євреїв 1764 - 1765 рр. Фактично, 959-ий том львівських гродських актів, який повністю складається з означеного документу, був сформований з розрізнених реєстрів, створених в кожному кагалі і тому єдиної структури укладення не мав. Однак у реєстрах було багато спільного - переліки осіб всередині поселень подавалися за родинами, причому не обов'язково нуклеарними - після батька (глави сімейства) фіксувалися його дружина, сини, доньки (інколи «сини молоді» і «дочки молоді»), зяті тощо. Інколи імена членів родини не зазначалися, лише найменування родової спорідненості.

В окремих кагалах перелік членів родини окреслювався фігурною дужкою і зазначався її чисельний склад. Зустрічалися випадки, коли євреї фіксувалися поза поселеннями, в якості, наприклад, мешканців корчем, що ними утримувалися. В кінці реєстру кожного кагалу підписувалися учасники ревізії - комісари та єврейські старші.

Таким чином, структура та інформаційне наповнення розглянутих описово-статистичних документів в цілому відповідали поставленим перед компетентними органами завданням - фіксації податково спроможного населення та об'єктів інфраструктури, які приносили прибуток в казну. Використання різних їх зразків дає змогу досліджувати низку явищ, які визначали специфіку економічного розвитку королівських та приватних маєтностей, етноконфесійне різнобарв'я їх населення, правові підстави набуття магдебурзького права, існування цехових інституцій, закладення храмів тощо.

Полеміка стосовно репрезентативності описово-статистичних джерел.

Питання репрезентативності описово-статистичних джерел в контексті демографічних досліджень не втратило актуальності ще з останньої чверті ХІХ ст., коли польським істориком Адольфом Павінським вперше було здійснено публікацію поборових реєстрів [213-217]. Вчений розробив цілу методику обчислення кількості населення за параметрами фіскального обліку. Для воєводств Мало- і Великопольщі коефіцієнти обчислення виглядали наступним чином [215, с. 40]:

- на 1 кметя припадало 6 осіб;

- на 1 ремісника, загородника чи комірника - 4 особи;

- на 1 лан та на 1 фільварок - 11 осіб;

- на 1 парафію - 6 осіб.

На відміну від воєводств «над Віслою і Вартою», коефіцієнт дітності сімей на українських землях колега Павінського - Александр Яблоновський - вважав дещо вищим [219, с. 33-36]:

- на 1 кметя доводилося в середньому 6 осіб, що могло означати не лише нуклеарну сім'ю, а додатково і батьків голови сімейства чи батьків його дружини;

- на 1 церкву - 12 осіб, або 2 родини (священика і дяка) по 6 осіб;

- на 1 лан - 12 осіб, або 2 кметівські родини;

- на 1 комірника чи загородника - 4-5 осіб;

- на 1 ремісника - 4 особи;

- на 1 млин, фолюш та горілчаний котел - 6 осіб.

Обчислені за даними поборових реєстрів XVI ст. кількісні параметри населення українських воєводств були критично сприйняті українськими науковцями. Зокрема, Олексій Баранович, який, хоч і зазначив, що «...роботи А. Яблоновського [...] наступників не знайшли.» [278, с. 4], скористався реєстром димів 1629 р. для підрахунку мешканців Волинського воєводства, аби вказати на недосконалість обчислювань вченого: за даними Яблоновського, на Волині у останній чверті XVI ст. проживало 293 780 осіб, а на Поділлі - 93 736 [219, с. 73].

Кількість мешканців Волинського воєводства, обрахована Барановичем на підставі подимного реєстру 1629 р. становила 655 660 осіб. Як зазначав дослідник, більш аніж подвійне зростання числа жителів за 40 років було результатом не лише природного приросту, а й недосконалості джерельної бази. Таким чином, густина населення Волині (15,7 осіб/кв. км.) була вищою аніж в Прусії і встановлювалася на рівні Данії та Шотландії [278, с. 19].

Задовго до використання Барановичем подимного реєстру 1629 р., Яблоновський за його матеріалами здійснив підрахунок числа мешканців Брацлавського та Київського воєводств. Дослідник загалом нарахував 91 880 димів та 545 280 «голів» [220, с. 86-87], що дозволило вченому зробити висновок про надзвичайно низький рівень оселення цієї території [220, с. 8889]. Ще одна спроба підрахунку кількості населення Правобережжя (а точніше, українських воєводств у складі ВКЛ) була здійснена М. Владимирським- Будановим, який, проаналізувавши матеріали люстрацій середини XVI ст., отримав число 17 000 осіб [298, с. 33]. Дослідник, очевидно, спантеличений таким результатом, довільно збільшив його у кілька разів [361, с. 47].

Підрахунки вчених і висловлювані на їх підставі судження викликали серйозні заперечення в інших науковців, зокрема в Олени Компан [361, с. 46]. На підставі розміру сплачуваного податку з одного диму на Київщині (6 злотих на відміну від % злотого з Брацлавщини) дослідниця припустила, що під «димом» насправді малося на увазі дворище з 12 димів (садиб). Таким чином, загальне населення Київського, а також Чернігівського воєводств вона визначала «як мінімум 1750 тис. жителів», або 10-12 осіб на кв. км. [361, с. 4850]

Критичні зауваження висувалися вченими не лише стосовно до методик обчислення кількості населення, а й до вірогідності підрахунку числа міст і сіл. Адольф Павінський вважав матеріали опублікованих ним реєстрів цілком репрезентативними. Порівнюючи дані одних зразків з іншими, він висунув припущення, що факти приховування власниками кількості підконтрольних їм населених пунктів якщо й мали місце, то були дуже мізерними і складали 2 поселення на кожних 500. На противагу йому, І. К. Гладилович, на підставі порівнянь даних фіскальних та актових джерел, довів на матеріалі Великопольщі, що поборові реєстри подають суттєво занижену інформацію відносно кількості поселень (у реєстрах 1578 - 1579 рр. з 3573 існуючих на той момент поселень згадано лише 3196) [575, с. 17, 81-83].

Критичні зауваження Гладиловича розвинула і доповнила польська дослідниця Кристина Ґурска [173]. Вона звернула увагу на цікавий документ 1588 р., що був внесений до збірки поборових реєстрів Калішського воєводства під назвою «EgzorЫtancyje [порушення, від лат. exorbitatio - відхилення, ехогЬіїаО - порушник - Б. С.] poborowe, dla кшуЛ ро^еЬпу Ьу [Ьуі] ротіаг». Документ складався з 9 пунктів - фактично, це були рекомендації (на думку Ґурскої, самого поборця - Матеуша Венґерського [173, с. 186]) про міри вдосконалення збору ланового податку. Уточнимо, що документ було укладено в 1588 р. - побор тоді збирався за квитами 10-річної давності.

На підставі «рекомендацій», Ґурска зробила висновок, що існувала ціла низка способів, як обійти податкове законодавство і сплатити менше ланового. Такими були, наприклад, подання інформація про кметів (з кожного лану їх угідь стягувався 1 злотий) в якості загородників (платили 4, 6 або 12 грош з лану), перебільшення числа пустих ланів, або довільне зарахування до останніх дуже малих селянських угідь (наприклад, «с^іегс риііапки»), неправильна інтерпретація архаїчних та альтернативних одиниць виміру площі земельних угідь (плугів, димів, «служб» тощо) [173, с. 187-188]. Таким чином, підсумовує

Ґурска, подібна інформація «проливає багато світла на вірогідність» поборових реєстрів, іншими словами підважує тезу про їх репрезентативність [173, с. 188].

В рамках дискусії відносно вірогідності фіскальних джерел, дослідниками-скептиками було висунуто тезу про те, що описово-статистичні документи не можуть бути використані для обчислень демографічних чи інших параметрів, оскільки дані, вміщені в одних їх зразках, не відповідають даним в інших їх різновидах. Зокрема, подібний аргумент був сформульований істориком Зеноном Ґульдоном в рамках дискусії, що мала місце в 60-х рр. ХХ ст. на сторінках наукового часопису «Kwartalmk Н^огіі Кикигу Materialnej» [572]. У відповідь на вихід книги Пшемислава Шафрана, присвяченої колонізаційним процесам в Накельському повіті (Куявія) [671], Ґульдон, на підставі порівняння показників інвентарів маєтностей та генеральних люстрацій королівщин відомостям поборових реєстрів, помітив у останніх заниженість кількісних параметрів, що, на його думку, було наслідком численних зловживань і недоплат ланового податку [572, с. 655]. Варто зауважити, що Ґульдон невипадково наніс основний удар по поборових реєстрах - Шафран вважав дані цих джерел достовірними і залучав у своїй праці особливо активно.

На захист реєстрів виступила дослідниця Ірена Ґейшторова [570]. Погоджуючись з Ґульдоном у тому, що відомості, подані в реєстрах, часто занижені по відношенню до параметрів люстрацій та інвентарів, вона тим не менше зауважила, що різниця наведених Ґульдоном параметрів практично завжди становить пропорцію 1 : 2. Іншими словами, заниження даних не пов'язані зі зловживаннями (які звісно мали місце, однак не в таких масштабах, які наводив вчений). Їх причина, на думку Ґейшторової, лежала в площині метрології. Поборовий лан не був ідентичний лану інвентарному, йшлося про дві різні одиниці площі [570, с. 583].

Перевірку репрезентативності описово-статистичних джерел на конкретних прикладах здійснювали й українські дослідники. Зокрема, Микола Крикун аналізував вірогідність подимних реєстрів воєводств Правобережної

України, порівнюючи їх з інвентарями [394]. Аналізуючи матеріали сеймикових засідань, вчений вказав на численні факти недосконалості та прямих зловживань під час збору подимного податку. Зокрема, підставою стягнення податку був наперед затверджений тариф, встановлений за результатами попередньо проведених ревізій маєтностей. Величина тарифу обумовлювала кількість садиб, які повинні були вважатися одним димом. Це число могло варіюватися від 8 до 128. Оскільки проведення чергової ревізії було затратною справою, до того ж натикалося на опір місцевої шляхти, величини тарифів могли залишатися незмінними на протязі тривалого часу. Таким чином, кожен наступний реєтр фіксував застарілі і неактуальні дані. Однак, здійснивши безпосереднє порівняння, науковець прийшов до висновку, що параметри тих реєстрів, які укладалися в рік затвердження сеймиком нового тарифу-взірця, цілком можна називати вірогідними [394, с. 78].

З приводу окресленої у назві підпідрозділу проблеми заслуговує уваги стаття ще одного українського дослідника Геннадія Боряка, у якій він зосередився на географічному аспекті репрезентативності описово- статистичних джерел XV - XVI ст. [290] Вчений визначив рівень згадуваності географічної номенклатури у люстраціях (яка, зокрема, у документі 1564 - 1565 р. варіювалася від п'ятої частини (19,4 % у Белзькому воєводстві) до чверті (25,7 % у Подільському воєводстві) від усього числа існуючих поселень) та ревізіях (в документі 1552 р. від 26,5 % у Київському воєводстві до 35,9 % у Брацлавському), пояснюючи отримані дані специфікою самих джерел, укладачі яких були зобов'язані перевіряти лише королівські маєтності. Натомість, поборові реєстри, які на думку дослідника, «доцільно використовувати для виявлення повної географічної номенклатури регіону» [290, с. 153], демонстрували, за його обчисленнями, дуже різну репрезентацію - від 31,1 % для Київського воєводства за документами 1569 - 1571 рр. до 97,5 % у Белзькому воєводстві (1531 р.). Отримані результати Боряк пояснював тим, що окремі адміністративні утворення «з різних причин не потрапили в поле зору [...] ревізорів» [290, с. 152].

Методологічні засади дослідження

В основі дисертації покладено принципи наукової об'єктивності, історизму та системності. Принцип об'єктивності дозволив здійснити неупереджене дослідження джерельної бази в контексті її репрезентативності. Завдяки застостуванню принципу історизму було враховано контекст історичної епохи, яка характеризувалася гострим протистоянням центральної влади в особі монарха та привілейованого стану, а також бурхливим урбанізаційним процесом та розвитком промислів. Принцип системності дозволив на основі узагальнення фактів створити цілісну картину еволюції фіскального механізму Речі Посполитої, колонізаційної динаміки Львівської землі та змін власницької приналежності поселень у її складі.

Серед методів дослідження використовуються загальнонаукові пізнавальні методи (аналіз, синтез, індукція). Так, аналіз структури та інформаційного наповнення описово-статистичних документів дав змогу дослідити їх джерельну вартість, а узагальнення за допомогою синтезу дозволило сформулювати необхідні висновки. За допомогою методу індукції, виявлені та вивчені факти фіскальних зловживань, дали змогу охарактеризувати загальні тенденції і специфічні риси фіскального механізму Речі Посполитої. Також застосовано загальноісторичні методи (історико- порівняльний, зокрема для виявлення спільних та відмінних рис у структурі та інформаційному наповненні джерельної бази; історико-хронологічний, зокрема при висвітленні еволюції фіскальної системи Польського королівства, для послідовного конструювання виявлених фактів і окреслення базових тенденцій розвитку податкового механізму, що впливали на досліджувану документальну базу) та міжгалузеві методи спеціальних історичних дисциплін (статистичний, картографічний, генеалогічний).

Статистичний метод використано при обробці кількісних параметрів, безпосередньо вміщених в описово-статистичні джерела (площі угідь, число платників податків та суми стягнених з них коштів), а також отриманими на підставі власних обчислень (приблизна кількість мешканців поселення / маєткового комплексу / землі, отримана з врахуванням коефіцієнту середнього число осіб, що проживала в одному домогосподарстві / на одному лані тощо).

Однак для цього необхідно перевірити рівень репрезентативності наявної джерельної бази, як це робив практично кожен дослідник, що займався окресленими питаннями. Зокрема, на прикладі Городоцького староства перевіримо відповідність даних поборових реєстрів люстраціям (для XVI і XVII ст., див. додаток К), а на прикладі Львівського - інвентарям (для XVI ст., див. додаток Л).

Аналізуючі дані додатку К, бачимо, що станом на третю чверть XVI ст. між показниками тогочасних реєстрів та люстрацій, в основному, різниця не надто суттєва. Параметри люстрацій незначною мірою перевищують відомості поборових реєстрів - за винятком хіба що сіл Курники і Черляни, де ця розбіжність значна, а також Родатич, де число ланів, подане в люстрації, навпаки у більш ніж 2,5 рази менше. Таким чином, отримані результати дозволяють погодитись з твердженням Ірени Ґейшторової, яка на підставі власних порівнянь фіскальних джерел Мазовії другої половини XVI ст. також помітила незначну завищеність відомостей люстрацій. Дослідниця пояснювала це особливостями підходу до оподаткування. Зокрема, у поборових документах могли не зазначатись війтівські, солтиські та плебанські володіння, тоді як в люстраціях інформація про ці лани фігурувала практично завжди [570, с. 583].

Зовсім по іншому виглядає картина відповідності джерел одне одному станом на XVII століття. Фіскальні документи цього періоду, зокрема поборові реєстри, слід розглядати значно критичніше, аніж їх зразки, датовані попереднім століттям. Справа в тому, що починаючи від 1588 р. [203, с. 270] в поборових універсалах зазначалося про необхідність збору податку за квитами 1578 р. Відтак, це негативно вплинуло на джерельну вартість реєстрів, які на протязі XVII ст. апелювали до застарілих і неактуальних даних. Ірена Ґейшторова наводила приклад документів Люблінського та Ужендовського повітів Люблінського воєводства. Реєстр цих повітів 1663 р. повторював відомості документу 1628 р., незважаючи на те, що в період між їх укладенням ці терени зазнали суттєвих спустошень внаслідок воєнних дій [570, с. 582].

Керуючись даними додатку Л, помічаємо відповідність показників поборових реєстрів і по відношенню до інвентарів. Однак у цьому випадку ми маємо справу з різними параметрами - ланами і кметями. Зростання числа останніх (від 762 у 1534 р. до 844 у 1558 р.) вплинуло і на збільшення кількості ланів, на що вказує і збереження пропорції «лан-кметь» - 1 до 3,1-3,4 в 1534 р. і 1 до 2,9-3,2. Іншими словами, в цей час на 1 лан згрубша припадало 3 кметів.

Ці результати підтверджують тезу Ірени Ґейшторової про незначний вплив зловживань на процес збору податку, а відтак є достатнім аргументом в полеміці про репрезентативність фіскальних джерел для демографічних досліджень. Однак виникає інше питання: якщо на 1 лані жило 3 кметів, скільки в такому випадку осіб припадало на 1 кметя, під яким слід розуміти очільника родини і домогосподарства? Детальний огляд різних припущень з цього приводу здійснила українська дослідниця Ірина Ворончук у своїй монографії, присвяченій населенню Волині XVI - першої половини XVII ст. [301, с. 229233] Так, параметри наведених у книзі середніх значень числа членів селянської родини варіюються від 4 (А. Яблоновський і А. Павінський для родин комірників і городників) до 8,8 (Стефан Інґлот для усіх категорій селян). Чимало дослідників оптимальним для такого коефіцієнта вважали число 6 (А. Яблоновський для родин кметів, Ю. Крижанич, О. Баранович, з сучасних дослідників - П. Сіреджук), а також ототожнювали родину з димом (О. Компан). Число 6 використовували для означення мешканців диму Владислав Русинський та Маврицій Горн. Генрик Ловмянський, а вслід за ним Микола Крикун схилялися до думки, що мінімальним для диму коефіцієнтом є 6,5, максимальним - 10.

Сама Ірина Ворончук одразу ж розділила для себе поняття «родина», «дим» і «домогосподарство», встановивши для них наступні середні значення - для міста: 6,3 (родина), 7,5 (дим), для села: 8 (кметівська родина), 10,3 (кметівське господарство), 11,5-12,5 (господарство з челядниками) [301, с. 233, 253, 323, 324].

На жаль, серед описово-статистичних джерел рідко трапляються документи, де зазначався б повний склад родини кметя, а також число челядників. Для Львівської землі таким є, зокрема, інвентар 1749 р. сіл Давидова і Кротошина, що перебували у власності ордену домініканців [52, арк. 1-4зв.]. Згідно цього документу, в Давидові налічувалося 92 садиби, де проживало 184 господарі з дружинами. Документ подавав також кількість синів (102) та доньок (116), батьків, що спільно мешкали в одному домі з нуклеарною сім'єю (13) та комірників («служебних», «хлопців», «парубків» - 53). У Кротошині, в 79 домогосподарствах проживало 148 господарів з дружинами. Спільно з ними у домівках мешкало 89 синів, 91 донька, 12 батьків та 41 комірник і комірниця.

Таким чином, керуючись наведеними даними, ми можемо обчислити наступні коефіцієнти:

- нуклеарна сім'я: в середньому 4,3 особи (4,4 в Давидові, 4,2 - в Кротошині);

- розширена сім'я: в середньому 4,4 особи (4,5 в Давидові, 4,3 - в Кротошині);

- домогосподарство з челядниками: в середньому 5 осіб (5,1 в Давидові, 4,8 - в Кротошині).

Зрозуміло, що отримані показники не є універсальними, однак вони дають змогу створити певне уявлення про склад сім'ї та домогосподарства у селах Львівської землі станом на середину ХУШ ст., коли умови життя були порівняно кращими, аніж в період досліджуваного нами XVI ст. (хоча, за підрахунками Еґона Вельрозе, коефіцієнт плідності в ранньомодерну добу знижувався із століття в століття [301, с. 131]) Водночас, ми не можемо стверджувати, що аналогічна демографічна ситуація була притаманна й містам (до речі, для міського диму Ірина Ворончук встановила коефіцієнт 7,5 [301, с. 306]). Керуючись вищевказаним, ми вважаємо доцільним дотримуватися показника 6, в якості коефіцієнта кількості як сільського, так і міського домогосподарства.

З врахуванням наших припущень, отриманих в додатку Л, ми можемо окреслити число осіб, що проживали на 1 лані - 18 (три кметівські родини з шести осіб), і водночас переглянути твердження Яблоновського, який вважав, що на одному лані проживало 12 осіб (тобто 2 кметі з родинами) [219, с. 35, 39].

Тепер спробуємо з'ясувати, наскільки придатними для обчислень кількості жителів великих територіальних одиниць є кожен з різновидів описово-статистичних джерел. На жаль, матеріали генеральних люстрацій і інвентарів у цьому відношенні не є репрезентативними. Зокрема, в люстраціях подавалися дані про чисельність мешканців лише старостинських маєтностей. У випадку, якщо вони раніше постраждали від ворожих нападів, королівські комісари могли й не зазначати кількості господарів, обмежуючись інформацією про те, що давні лани спустошені, а кметі сидять на загородах або на чвертях, акцентуючи таким чином увагу на масштабах знищень.

В інвентарях маєтностей навпаки - очільники домогосподарств вносилися поіменно, що дозволяє досліджувати не лише чисельний, а й етноконфесійний склад зафіксованих поселень. Однак, інвентарі в більшій мірі, аніж люстрації, територіально обмежені. Подібні документи, як правило, охоплювали лише кілька населених пунктів, що формували маєтність, тому, як і люстрації, не годяться для сумарних обчислень.

Наступний метод - картографічний - використано нами при роботі з топонімічним матеріалом. Ідентифікація останнього з подальшим відображенням у вигляді карти-схеми дозволяє унаочнити розміри землеволодінь. Фіксація новозакладених поселень дає змогу окресити основні напрями колонізації. В якості мапи-підоснови для уточнення меж угідь окремих поселень використано карти атласу Карла фон Куммерсберґа (1855 р.) [697700]. Для укладення власних мап використано геоінформаційне програмне забезпечення - ArcGIS 9.3.1.

За допомогою генеалогічного методу прослідковано зміну власників маєтностей в межах однієї родини та внаслідок одружень і передач володінь в якості посагу. Зауважимо, що якщо в люстрації чи інвентарі ім'я власника маєтності зазначалося повністю з усіма займаними урядами, то в поборових та подимних реєстрах фіксація володільця була значно лаконічніша. При цьому враховувався не лише особовий, а й географічний принцип. Отож, у реєстрах могло зазначатись:

1. прізвище власника; незважаючи на зручність вказівок подібного типу, у ранніх зразках реєстрів вона трапляється нечасто (Tarnowczyk, Odnowsky, Msciszek, Vaglenski, Tarlo). Частіше зазначалися прізвища представників дрібної шляхти, яка володіла частинами окремих поселень і не займала жодних урядів;

2. ім'я власника; фіксувались імена очільників великих комплексів, за умови, що більше аналогічних імен в документі не трапляється (Vanyko, Fredrvsz), також могли зазначатися імена дрібних власників (Alexandri, Boguszlaw), які поза межами поселення - «гнізда» свого роду більше не мали володінь;

3. ім'я та прізвище; майже не зустрічається у ранніх зразках поборових реєстрів (Prqdota Tworek), однак притаманно документам другої половини XVI ст. (Venceslai Naraiowski, Stanislai Zawisza, Nicolai Herburth);