Описово-статистичні джерела про заселення та адміністративно-територіальний устрій Львівської землі Руського воєводства у ХVІ-ХVШ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Описово-статистичні джерела про заселення та адміністративно-територіальний устрій Львівської землі Руського воєводства у ХVІ-ХVШ ст.

Крикуна, який ще зі студенських років зацікавився ранньомодерним Поділлям. Його кропітка праця з розшуку матеріалів, що висвітлювали колонізаційні рухи в цьому бідному на джерела регіоні, дозволила підготувати низку розвідок на окреслену тематику [369-370; 373-381; 386-390; 393; 400]. Фактично, статті М. Крикуна присвячені в першу чергу аналізу джерелознавчої вартості документів, в яких висвітлюється специфіка процесів оселення та етноконфесійної структури мешканців регіону.

Наталія Полонська-Василенко, яка в 1944 р. емігрувала на Захід, підготувала двотомну монографію на підставі захищеної у 1940 р. докторської дисертації про колонізацію Півдня України. Книги вийшли у Мюнхені в 1960 р. [447; 448]

Після здобуття незалежності доробок знаних науковців (Микола Крикун [372], Василь Пірко [440]), доповнився новими працями дослідників (Анатолій Бойко [287], Ярослав Бойко [288], Сергій Климовський [356], Петро Кулаковський [403; 406; 410, ^ 246-340], Петро Лаврів [413], Володимир Мороз [430], Олександр Олійник [432], Олександр Шекун [492]). Щоправда, слід зауважити, досі немає узагальнюючої праці, яка б акумулювала напрацювання по всіх регіонах України.

Окремо згадаємо праці зарубіжних фахівців, в першу чергу польських, які почали досліджувати колонізаційні рухи ще в другій половині XIX ст. Одним з перших окресленою проблематикою займався історик і письменник Францішек Равіта-Ґавроньський, який залишив нарис оселення Київщини в ранньомодерний період [414, с. 628; 652].

Знаковим явищем в історіографії праць на названу тему є доробок випускника Київського університету Александра Яблоновського. Аналізуючи інформаційний потенціал поборових реєстрів XVI ст. усіх воєводств Речі Посполитої дослідник вивчав колонізаційні процеси [692, с. 172-196; 693, с. 393-403; 694, с. 93-177] і адміністративний устрій [219, с. 1-13; 220, с. 14-34; 692, с. 1-44, 148-171; 693, с. 7-61], підраховував чисельність мешканців і кількість поселень [219, с. 14-96; 220, с. 35-89; 692, с. 45-79; 693, с. 62-83, 84-

117, 118-216; 694, с. 178-259, 281-511], визначав власницьку приналежність останніх [219, с. 97-128; 692, с. 99-147; 693, с. 217-356; 694, с. 512-649]. Однак, якщо його висновки відносно Руського та Белзького воєводств досі не зустрічають суттєвих застережень з боку науковців, то методика і результати підрахунку населення Волині та Київщини були піддані критиці з боку українських дослідників (Олександр Баранович, Олена Компан). Подібну реакцію викликало і твердження Яблоновського про оселення поляками «руських пусток» Центральної України [211, с. УШ-ІХ; 694, с. 113-114], яке відповідало популярній в цей час історіографічній концепції «цивілізаторської місії». Її творцями були історики т. зв. «краківської школи» (Кароль Шайноха, Станіслав Смолька, Юзеф Шуйський, Міхал Бобжиньський, у ХХ ст. прихильником ідеї був Ольґерд Ґурка), які відстоювали свою концепцію, не аргументуючи відповідними джерельними матеріалами (детальніше в підрозділі «Полеміка відносно репрезентативності описово-статистичних джерел»).

Серед інших польських фахівців, що займалися українськими теренами, варто відзначити Мавриція Горна - одного з перших дослідників колонізації Белзького воєводства. В процесі підготовки монографії про економічне становище руських воєводств в першій половині ХУІІ ст., які на той момент страждали від серійних нападів кримських і буджацьких татар, Горн на підставі поголовного реєстру 1630 р. підготував статтю про заселення воєводства на цей період [585].

Найбільш ґрунтовно колонізаційні процеси у Белзькому воєводстві були досліджені Анджеєм Янечеком. Автор кількох розвідок з історії оселення [589; 590], в 1991 році він опублікував працю під назвою «Осадництво польсько- руського пограниччя: Белзьке воєводство від кінця ХІУ до початку ХУІІ ст.» [588]. Іншим українським воєводствам Речі Посполитої присвячені монографія Вітольда Бобінського про оселення Київського воєводства [509] та стаття Мечислава Кендельського про мешканців Правобережжя в останні десятиліття існування Польського королівства [594].

Колонізаційні рухи на українських землях досліджували російські вчені. Зокрема, учень Ключевського Матвій Любавський у своїй узагальнюючій праці «Огляд історії російської колонізації з найдавніши часів і до ХХ ст.» присвятив окремі розділи українським теренам [417, с. 285-311, 335-367, 368-391]. Оселенням Північного Причорномор'я в другій половині ХУШ ст. займався Володимир Кабузан [343-349]. На цю тематику ним була підготовлена докторська дисертація [243].

Однією з перших розвідок, де розглядалися питання адміністративно- територіального устрою українських земель в ранньомодерний період була стаття Михайла Максимовича, присвячена адміністративному поділу Гетьманщини [423]. Цією проблематикою займалися також Михайло Слабченко [477] та Микола Василенко [292; 293]. Адміністративний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського розглядався в загальних нарисах її історії, підготовлених Митрофаном Довнар-Запольським і Матвієм Любавським [331; 418; 419]

Концепція адміністративної моделі козацької держави активно вивчалася і в радянський період. Розробці окремих її аспектів присвячені статті Пилипа Клименка [355], Миколи Петровського [437], Ярослава Дашкевича [329] та Івана Крип'якевича [401]. Останньому також належить спроба встановити точні кордони княжих уділів Г алицько-Волинського князівства, на базі яких в XV ст. сформувався ряд земель Руського воєводства [402, с. 14-38].

Важливе місце в дослідженні устрою козацької держави належить представнику української діаспори в США Юрію Гаєцькому, яким в 1978 р. було підготовлено двотомник про адміністрацію Гетьманщини [566; 567].

Специфіку впровадження польської адміністративної моделі на українських землях, історію повітового поділу (на прикладі Брацлавського, Волинського і Подільського воєводств) серед вітчизняних дослідників найпродуктивніше вивчав Микола Крикун [368; 371; 382; 383; 391; 392; 396], який присвятив цій проблематиці докторську дисертацію [244] і монографію [367]. Огляд джерельної бази в контексті досліджень територіального поділу проведено у кандидатській роботі [240] та ряді статей Геннадія Боряка [289; 291].

Після здобуття незалежності ранньомодерний адміністративно- територіальний устрій українських земель найдокладніше вивчався знову ж таки на прикладі козацької держави. Серед вітчизняних фахівців слід відзначити Тетяну Балабушевич [277], Олександра Гуржія [324-327], Юрія Бодрова [239; 285; 286], Віктора Горобця [308, с. 53-77], Віктора Зарубу [338], Лнатолія Іваненка [242], Володимира Лісовського [415], Олександра Олійника [433], Віру Панашенко [434], Петра Пирога [438; 439], Станіслава Степенькіна [248] тощо.

Історико-географічні аспекти королівського, шляхетського та духовного землеволодіння в Речі Посполитій, які здійснювали визначальний вплив на адміністративний устрій намікрорівні, досліджуютьсяВіталієм

Михайловським [136; 623], Володимиром Собчуком [247], Сергієм Горіним [307], Андрієм Блануцою [238], Петром Кулаковським [404; 405; 407-409; 410, с. 197-245]. Питання церковного адміністративного устрою розкрито у статтях Ігоря Скочиляса [471-476] та Ігоря Тесленка [480]. Специфіці адміністративної моделі на українських землях у складі Великого князівства Литовського (а також в період інкорпорації Брацлавського, Волинського та Київського воєводств до складу Польського королівства) присвячено статті Володимира Поліщука [444] та Олександра Шами [488].

Зрештою, слід згадати й про узагальнюючі праці, присвячені історії адміністративного-територіальногоустрою на українськихземлях.

Окресленими питаннями продуктивно займається українська дослідниця Ярослава Верменич, основні напрацювання якої зосереджено у виданому в 2009 р. двотомнику [294; 295].

Огляд історіографії ранньомодерного колонізаційного руху у Руському воєводстві варто розпочати із публікацій Михайла Грушевського. У передмовах до 1-го, 2-го, 3-го та 7-го тому «Жерел до істориї України-Руси» [313-316], присвячених висвітленню економічного становища селянства у старостинських комплексах воєводства, дослідник торкнувся також питання заселення, згадавши про закладення нових населених пунктів у XVI ст. - особливо прискіпливо в Сяноцькій землі, де окреслені процеси відбувалися найактивніше [315, с. 2-5]. Натомість, перераховуючи села у підпорядкуванні львівського старости, зауважив, що вони «були, майже без виїмків [...] „давньої осади” [313, с. 3]».

В передмові до п'ятого тому «Жерел...» на підставі юраментів, облятованих у актах львівського гродського суду, укладач видання Степан Томашівський оцінював масштаби спустошень і демографічних втрат у Львівській землі внаслідок походів Хмельницького на Галичину 1648 - 1649 рр. [481]

Значний внесок у дослідження колонізації в Руському воєводстві вніс науковий осередок, створений у Львівському університеті з ініціативи Францішка Буяка [523; 524]. Найбільш значним доробком у цій сфері була праця Адама Фастнахта «Осадництво Сяноцької землі в 1340 - 1650 рр.» [555]. Підготовлена ще в 1939 р. як докторантська робота, вона була захищена лише в 1947 р., а опублікована - аж у 1965 р. Вибір території для дослідження виявився надзвичайно вдалим. Малодосліджена у демографічному аспекті прикордонна і гориста Сяноччина [604; 630] лише в розглянутий у праці період починала активно заселятись. Відповідно, наявність актових та статистичних матеріалів дозволило детально окреслити масштаби та специфічні риси цього процесу.

Згодом ці напрацювання і маса зібраних джерел стали підставою для підготовки «Історико-географічного словника Сяноцької землі» (через смерть дослідника фактичними упорядниками видання була його дружина Анна Фастнахт-Ступніцька і Антоній Ґонсьоровський [230-232]). Питання заселення Сяноцької землі продовжив у своїх статтях публіцист і краєзнавець Мацей Вітольд Августин [500].

Дослідження епідемій інфекційних захворювань у Руському та Белзькому воєводствах [579], а також нападів татарських орд [577; 583], які були важливим фактором впливу на колонізаційні процеси здійснив Маврицій Горн.

Вченим було підготовлено також ряд розвідок, присвячених урбанізаційному руху в названих вище воєводствах [580-582] та монографію про заселення цього регіону євреями [586]. Іншому польському досліднику, Здзіславу Будзинському, належить двотомна праця про кількісний та етноконфесійний склад населення Перемишльської і Сяноцької земель Руського воєводства станом на другу половину ХУШ ст. [516; 517] (головним чином, за даними метричних книг), а також тритомник, присвячений тій же проблематиці, але вже на матеріалі всього Руського воєводства [518-520] (зустрів критичні зауваження [353]).

Серед українських дослідників колонізації в Руському воєводстві варто відзначити тих, які зосереджували свою увагу на території Прикарпаття - Юрій Гошко [309-311], Василь Інкін [339] та Петро Сіреджук [464-469]. Останній присвятив заселенню Галицької землі Руського воєводства кандидатську дисертацію [246], де окреслив колонізацію формою «класового протесту українського населення проти національного і соціально-релігійного гніту» [246, с. 14]. У ділянці історії адміністративно-територіального устрою регіону працювали тільки польські фахівці. Так, питання, пов'язані з історією та уточненням меж малих територіальних утворень у складі Руського воєводства (землі та повіти) і кількості присутніх там поселень, розробляли у своїх працях Пьотр Грабик [587], Пшемислав Домбковський [537], Казімєж Пшибось [645647]. Окремо, про Бжозувський і Яслиський ключі - маєтності у володінні перемишльских єпископів підготували статті Ян Рутковський [655] та Антоній Прохаска [641],

Планомірне вивчення колонізаційних рухів у Львівській землі започаткували в мієвоєнний період учні Францішка Буяка. Зокрема, Францішком Персовським на підставі опублікованих актових та описово- статистичних джерел було підготовлено працю про поселення землі, особливості права, на якому вони були осаджені, та про специфічні риси сільської забудови [631]. Інший учень, українець за походженням Іван-Онуфрій Костянтин Гладилович займався дослідженням взаємозв'язку процесу оселення з географічними особливостями регіону. Цьому питанню було присвячено ряд нарисів, в одному з яких вчений охарактеризував заселення території Львівської землі та пов'язані з цим зміни лісового покриву [576].

На початку 70-х рр. Богданом Пучиньським було підготовлено три розвідки про населення одинадцяти парафій Бережанщини (на сході Львівської землі) впродовж XVII - XVIII ст., яке було проаналізоване за низкою параметрів:кількісного, віковового і статевого складу, шлюбності та мобільності [649-651]. Праці дослідника були сприйняті колегами неоднозначно. Своє суперечливе відношення до них висловила в рамках огляду польської історіографії історичної демографії Ірена Ґейшторова [569, с. 36-37]. Відзначивши, що авторський генеалогічний метод дослідження (що передбачав, зокрема, розподіл згаданих у джерелах осіб за родинами і відслідковування цих осіб від першої до останньої згадки в метриці [649, с. 206]) був використаний Пучинським задовго до французьких науковців (додамо, що вчений написав свою працю ще до Другої світової війни [606, с. 7]), а відтак є «свідоцтвом польської першості у науковому відкритті, яке стане через роки світовим успіхом французьких дослідників» [569, с. 37], Ґейшторова зауважила на чимало методологічних хиб. Зокрема, дослідниця розкритикувала спосіб обчислення плідності родин за методом СИ/Б (сИ^у / ЗІиЬЇ: поділ сумарного числа зафіксованих хрещень на загальну кількість зафіксованих шлюбів), що за наявності лакун в джерельному матеріалі дає невірогідні результати. Відтак, на думку Ґейшторової, якщо демографічно-статистичну складову статей Пучиньського можна вважати прогресивним явищем, що до певної міри випередило свій час, то підхід до використання джерельної інформації, «свідчить радше [...] про регрес» [569, с. 36-37]. Натомість, інший польський фахівець з історичної демографії Цезарій Кукльо досить високо оцінив праці Пучиньського [606, с. 7].

Найновіші дослідження ранньомодерної колонізації Львівської землі пов'язані з виконанням дослідницького ґранту Міністерства науки Польщі «Розвиток колонізації у Львівській землі в середньовіччі та у ранній новий час (XIV - XVI ст.)» краківськими дослідниками Вальдемаром Буковським, Анджеєм Мажецом та Янушем Шишкою. Впродовж 2006 - 2009 рр. вони опрацювали актовий і описово-статистичний матеріал архівних збірок Центрального державного історичного архіву у Львові (фонди 7, 9, 10), Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (відділ рукописів, фонди 5, 9, 77, 108, 141, 144) та польських архівів, внаслідок чого було укладено картотеку понад 900 населених пунктів та інших географічних об'єктів (рік, озер, гір, пагорбів, млинів, струмків, лісів, гаїв і господарських споруд, якщо такі мали власні імена) [620, с. 176-179]. Кожен ойконім в картотеці був описаний за наступним планом:

Заголовок - історична назва об'єкта (форми, що трапляються в джерелах; польське, давнє та сучасне українське найменування або інформація про те, що описуваного об'єкту на сьогодні не існує. Додатково, згадка про найближче велике місто).

Пункт 1 - статус населеного пункту, адміністративний устрій.

Пункт 2 - згадка про місце розташування об'єкту, його фізіографічні характеристики та опис меж.

Пункт 3 - власницька приналежність поселення, інформація про фільварки тощо.

Пункт 4 - посилання на згадки про локації на німецькому, волоському та руському праві, про солтиства та війтівства.

Пункт 5 - релігійні аспекти: фундації храмів тощо.

Пункт 6 - спочатку, згідно з усталеною схемою, планувалося давати тут посилання на джерела, однак зрештою було обумовлено зазначати у цьому пункті про незвичайні події, візити монархів тощо.

Пункт 7 - короткий перелік використаної літератури.

Пункт 8 - інформація про археологічні дослідження [620, с. 175-176].

Очікується, що картотека географічних назв в майбутньому стане основою для видання чергового тому «Sfownika historyczno-geograficznego ziem polskich w sredniowieczu». Варто також зауважити, що під час підготовки цієї картотеки Янушем Шишкою захищено докторат на тему «Монарші володіння у Львівській землі 1340-1504 рр.» [620, с. 179], а також опубліковано три статті, присвячені відповідно специфічним рисам моделі адміністративно- територіального устрою у Руському воєводстві на прикладі Львівської землі [676], оформленню на її території володінь львівського римо-католицького архієпископа, митрополичої капітули та чернечих орденів домініканців і францисканців в кінці XIV - першій половині XV ст. [677], а також територіальним змінам і розвитку інфраструктури у Городоцькому старостві впродовж XV ст. - першої половині XVI ст. [678].

Таким чином, огляд історіографії праць, присвячених колонізаційному руху та історії адміністративно-територіального устрою в ранньомодерний період, продемонстрував невисокий рівень дослідженості цих питань для Руського воєводства та, зокрема, Львівської землі. Це особливо помітно у порівнянні з іншими регіонами України, які у цьому відношенні фахово досліджені значною кількістю вчених (особливо, Північне Причорномор'я, Слобожанщина та Поділля). Ще одна, внутрішня диспропорція полягає у тому, що більшість праць по Руському воєводству і Львівській землі написана польськими науковцями. Подібна ситуація вимагає комплексного дослідження, яке б дозволило вирішити чимало питань, пов'язаних з перебігом колонізаційних процесів та еволюцією адміністративного устрою і доповнило таким чином вітчизняну історіографію праць по інших регіонах України.

Історія публікації та наукового опрацювання описово-статистичних документів

Публікація українськими дослідниками джерел описово-статистичного характеру була розпочата із заснування у 1843 р. Тимчасової Комісії для розбору давніх актів при київському, волинському та подільському генерал- губернаторові. Створена членами Комісії серія «Архив Юго-Западной России» дала змогу опублікувати величезну кількість писемних пам'яток, що розкривали аспекти суспільно-політичного та економічного розвитку українських земель від XV ст. Починаючи з кінця 60-х рр. XIX ст. в рамках серії почали видаватися описово-статистичні матеріали - перш за все, господарські інвентарі (др. пол. XVII ст. - кін. XVIII ст.) [86, с. 5-8, 8-10, 37-40, 49-52, 69-70, 103-106, 347-348, 373-380, 380-404, 450-455, 513-518, 552-581, 592596, 603-623; 87, с. 1-4, 7-13, 13-14, 42-44, 60-62, 62-65, 77-79, 81-82, 82-85, 8690, 90-94, 99-105, 106-108, 118-123, 131-133, 133-137, 157-167, 477-484]. На протязі 1886-1905 рр. зусиллями Володимира Антоновича, Михайла Владимирського-Буданова та Володимира Щербини у трьох томах «Актів про заселення Південно-Західної Русі» (сьома частина «АЮЗР») були опубліковані матеріали генеральних люстрацій українських воєводств [88-91]: королівщин Київського [88, с. 284-322, 326-337, 337-355; 89, с. 413-422; 90, с. 30-40, 40-47; 91, с. 1-152, 153-158, 158-165, 165-185, 185-199, 199-535, 536-563, 563-596], Брацлавського [89, с. 388-393; 90, с. 47-57], Подільського [89, с. 128-135, 135165, 165-215, 215-272], Волинського [90, с. 63-88] і Руського [89, с. 272-320, 321-362] воєводств. Окремо під редакцією Івана Каманіна двома томами було видано переписи євреїв 1765-1791 рр. [84; 85]

Описово-статистичні джерела видавалися також окремими статтями в періодичних виданнях. До таких відносимо публікації Дмитра Багалія [106], Єлпідофора Барсова [107], Петра Лебединцева [130], Вадима Модзалевського [137, 138].

Серед джерел, що висвітлювали адміністративний устрій доби Речі Посполитої, слід відзначити опубліковані Михайлом Грушевським в 1893 - 1894 рр. у процесі підготовки до захисту магістерської роботи документи з історії Барського староства у Подільському воєводстві [92, с. 148-165, 231-262; 93, с. 238-258, 359-361, 379-384, 389-390]. У 1907-1911 рр. було продовжено видання господарських інвентарів та ревізій в рамках публікації Митрофаном Довнар-Запольським актів про українську адміністрацію XVI - XVII ст. [94, с. 476-506], та документів, що висвітлювали аспекти землеволодіння. Останній том вийшов під редакцією Михайла Владимирського-Буданова [95, с. 98-99, 426-429].

Паралельно із едиційною діяльністю Тимчасової Комісії, здійснювалася публікація статистичних джерел з історії козаччини. Так, зусиллями Олександра Лазаревського опубліковано перший том «Огляду Румянцевського опису Малоросії», присвячений Чернігівському полку [139; 140], а Миколою Костомаровим - фрагменти переписної книги 1666 р. (Переяславський полк, частково Ніжинський, Лубенський, Київський та Чернігівський полки) [133, с. 102]. Видання матеріалів (на підставі віднайдених у 1895 р. додаткових фрагментів) продовжив Олександр Лазаревський. Зокрема, до кінця були опубліковані переписи Лубенському полку, а також Миргородського, Полтавського і Прилуцького полків [133]. Окрім цього, Осипом Бодянським було видано 40-тисячний реєстр козаків, затверджений згідно Зборівського договору 1649 р. [151].

Зусиллями Подільського церковного історико-археографічного товариства, під керівництвом настоятеля Трьохсвятської церкви Кам'янець- Подільської чоловічої гімназії, першого завідуючого місцевого історичного музею Віктора Якубовича у 1912 р. було опубліковано зібрання матеріалів з історії Брацлавського воєводства [134, с. 37-39, 59-78, 116-124]

В умовах радянської дійсності едиційна діяльність українських дослідників продовжилася. В 1928 р. співробітник Археографічної комісії ВУАН Віктор Юркевич видав перепис Слобідської України 1660 р. [157], а Віктор Романовський в 1933 р.- переписну книгу 1666 р. [147].

Прикметно, що з посиленням репресій на українську історичну науку, нові публікації джерел почали з'являтися все рідше, а видання описово- статистичних матеріалів практично припинилося.

Інтерес до джерелознавчих студій в радянську добу відродився у 60-х рр. XX ст. Цьому посприяв науковий доробок ряду дослідників (Микола Крикун [374; 375; 377; 385; 386; 393-395; 398], Василь Пірко [441-443], Арнольд Перковський [435]. Значна частина розвідок стосувалася описово-статистичних джерел Речі Посполитої (поборові та подимні реєстри, ревізії). Ці документальні зібрання не вивчалися ще з часів Грушевського.

Ріст зацікавлення археографічними дослідженнями намітився у 80-х рр. В цей період з'являються публікації Володимира Кравченка [128], Юрія Мицика [427], Раїси Майбороди [420], Ганни Швидько [490; 491]. Аналіз достовірності публікації матеріалів Литовської метрики на прикладі опису Київського замку 1552 р. здійснив Ярослав Дашкевич [328]. Окремі зразки описово-статистичних документів в цей час можна зустріти у виданнях джерел, присвячених історії Львова [123, с. 96-97] та історії селянських рухів [153, с. 183].

Із відновленням 5 жовтня 1987 р. у структурі Академії Наук УРСР Археографічної комісії (очоленої членом-кореспондентом АН УРСР Павлом Соханем) едиційній діяльності було надано потужний стимул для подальшого розвитку. Комісія одразу ж розпочала активну діяльність із залучення до археографічних студій фахівців з архівістики та джерелознавства. З цією метою у грудні 1988 р. було проведено Всеукраїнську нараду «Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку», на якій, зокрема, було прочитано доповіді Ганни Швидько про інформаційний потенціал описово- статистичних джерел [489] та Р. Луціва про податкові реєстри Руського воєводства [416].

Невдовзі Археографічна комісія ініціювала публікацію джерельних пам'яток з історії України, зокрема - описово-статистичного характеру. Зусиллями Ігоря Гирича, Зої Гісцової, Олександра Гуржія, Василя Пірка та інших було видано описи Київського і Харківського намісництв кінця ХУШ століття [142; 146].

10 липня 1990 р. відповідно до постанови Президії АН УРСР на базі Археографічної комісії було створено Інститут української археографії АН України. Фахівцями наукового осередку було продовжено публікацію описово- статистичних джерел окремих історико-географічних регіонів:Тетяною Ананьєвою було видано описи Лівобережжя зламу ХУШ - XIX ст. [143], Віктором Атаманенком - описи Острожчини другої половини XVI - першої половини XVII ст. [144], а Володимиром Кравченком - ревізії волинських та подільських замків 1545 р. [131] Активно досліджуються джерела козацької доби - зусиллями колективу авторів під керівництвом Ольги Тодійчук опубліковано реєстр запорозького козацтва 1649 р. [150], Юрієм Мициком і М. Кравцем - присяжні книги 1654 р. [149], Ганною Швидько - компут і ревізію Миргородського полку 1723 р. [126], Світланою Потапенко - списки козацької старшини на Слобожанщині 60-х років ХУШ ст. [114]

Серед довідкових видань, важливо згадати також про підготовлений Раїсою Майбородою покажчик генеральних люстрацій українських воєводств Речі Посполитої [224]. Окремо аналіз репрезентативності на прикладах описово-статистичних джерел було здійснено у статтях Віктора Атаманенка [96-105; 253-270], Геннадія Боряка [290], Ірини Ворончук [302; 303], Сергія Гонтарука [306], Миколи Костриці [362], Ірини Кривошеї [366], Володимира Кравченка [127], Миколи Крикуна [129], Раїси Майбороди [421], Віталія Михайловського [426], Ірини Рибачок [462; 463], Петра Сіреджука [470], Тараса Чухліба [487]. Серед окремих публікацій описово-статистичних джерел варто відзначити інвентарі, видані зусиллями Миколи Крикуна [121], Володимира Александровича [120], Віктора Атаманенка [141].

Важливе місце у публікації фіскальних джерел Під окресленням «фіскальні джерела» маємо на увазі ті різновиди описово-статистичних документів, за допомогою яких здійснювався збір податків та контроль над прибутками і доходами маєтностей (з подальшим визначенням податкової ставки), або ж ті документи, які становили частину документації державної казни (що відповідає окресленню «фіскальний», як такий, що має відношення до державної скарбниці [222, с. 104]). Таким чином, до фіскальних джерел віднесено реєстри поборового, поголовного, подимного, чопового, шелязного і шосового податку, генеральні люстрації та подавчі інвентарі староств. займає доробок польських вчених. Першими у цьому відношенні були Миколай Маліновський і Александр Пшездецький, які у 1844 р. видали ревізію київського замку середини XVI ст. [183]. В 1876 р. Александр Валеріян Яблоновський започаткував разом із Адольфом Павінським серію книг під назвою «Історичні джерела» (пол. Zr6d]:a dziejowe). У п'ятому томі Яблоновський опублікував люстрації королівських маєтностей Волині та Поділля [211], а в шостому - ревізії волинських замків [212]. Починаючи з 12-го тому (1883 р.), науковці почали планомірно видавати описово-статистичні документи, зосередивши увагу на поборових реєстрах другої половини XVI ст. Безпосередньо публікації джерел передував розлогий науковий коментар, в якому Павінський, а згодом Яблоновський, на основі розробленої ними методики обчислень за коефіцієнтами, підраховували кількість поселень та ланів, а за ними - кількість мешканців і густину населення.

На базі цих видань Яблоновський уклав історичний атлас Речі Посполитої станом на другу половину XVI ст. [701] Довший час в польській історичній науці це було єдине видання подібного типу.

Поряд із публікацією описово-статистичних джерел, з'являються розвідки, в яких аналізувалася джерельна вартість документів для історико- демографічних досліджень. Цим займалися, зокрема, Збіґнєв Анусік [499], Ірена Ґєйшторова [570] (автор методологічного посібника з історичної демографії Польщі, де фіскальним джерелам було присвячено окремий підрозділ [569, с. 145-196]), Зенон Ґульдон [573], Кристина Ґурска [173], Єжи Сенковський [198; 199], Маврицій Горн [578] тощо.

Видання поборових реєстрів була розпочате з документів, присвячених малопольським воєводствам [188-190] і здійснювалося під редакцією Стефана Інґлота, одного з учнів Францішка Буяка. Один з найранніших зразків подібних джерел - поборовий реєстр Белзького воєводства (1472 р.) - був опублікований Анджеєм Янечеком та Александром Свєжавським [174].

В новітній польській історіографії на конкретних прикладах інформаційну вартість описово-статистичних джерел розглядають Кшиштоф Борода [511], Здзіслав Будзинський [521; 522], Казімеж Пшибось [648], Тадеуш Сьліва [679]. Вдруге після Ірени Ґейшторової було підготовлено посібник з історичної демографії Речі Посполитої, окремий підрозділ якого було присвячено фіскальним джерелам [605, с. 75-91]. Автором праці виступив відомий фахівець у цій галузі Цезарій Кукльо.

Важливо також згадати про доробок Даріуша Колодзєйчика, знаного польського дослідника Османської імперії. За фінансової підтримки Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ) на початку 90-х рр. ХХ ст. ним було перекладено муффасал Кам'янецького еялету 1681 р. Цей надзвичайно цінний документ містить дані про населені пункти Поділля, їх мешканців та інфраструктуру, будучи таким чином ледь не єдиним джерелом, що розкриває суспільно-економічні та демографічні особливості розвитку регіону у цей період [359]. Публікація муффасалу [200] повинна була розпочати серійне видання описово-статистичних джерел, що висвітлювали розвиток тих українських територій, що перебували під пануванням Порти (еялетами Ачі (Очаків), Аккерман (Білгород-Дністровський), Кілія і Кефе (Феодосія)). Однак, ані цих документів, ані дефтеру рузнамче Кам'янецького еялету 1683 р., що мав бути виданим наступним після муффасалу, поки що опубліковано не було [399, с. 605, 619].

Перші публікації фіскальних джерел Руського воєводства були здійснені на сторінках «Dodatku tygodniowego do «Gazety Lwowskiej». Впродовж 1860 - 1861 рр. та 1868 - 1869 рр. тут були видані ревізії Сяноцького (1565 р.) [209], Коломийського (1570 р.) [208] та деяких королівщин Львівської землі з люстрації 1765 р. [207]

Фрагментарно описово-статистичні матеріали публікувалися також у виданнях джерел, присвячених історії ранньомодерного польського селянства (зокрема, в зібраннях Бібліотеки ординації Красіньських, упорядкованих бібліотекарем фондів Владиславом Хоментовським [172, с. 354-416]) та розвитку міста Дрогобича (під редакцією Фелікса Ґонткевича [210, с. 216-239]).

Величезний внесок у вітчизняну археографічну спадщину здійснив видатний український історик і громадський діяч Михайло Грушевський. Після переїзду до Львова ним було ініційовано планомірне видання джерел з історії України - зокрема, матеріалів генеральних люстрацій 1564 - 1565 та 1570 рр. З цією метою було започатковано багатотомне видання «Жерел з істориї України-Руси». Це були перші фахові публікації люстраційних протоколів. У перших двох томах на базі оригінального (дефінітивного) тексту із зібрань т. зв. Литовської метрики [80] ревізії 1564 - 1565 рр. було видано тексти люстрацій королівщин Галицької (Снятинське [115, с. 1-43], Коломийське [115, с. 44-52], Галицьке [115, с. 53-113], Теребовельське [115, с. 114-152], Рогатинське [115, с. 152-176] староства), Перемишльської (Стрийське [115, с. 177-197], Дрогобицьке [115, с. 198-223], Самбірське [115, с. 224-264], Перемишльське [116, с. 74-171], Лежайське [116, с. 173-210], Замхівське [116, с. 211-225] староства, Озиминська волость [115, с. 265-308], жупи [116, с. 1-73]), Львівської (Кам'янецьке [117, с. 303-335], Жидачівське [117, с. 336-337], Львівське [117, с. 338-412], Городоцьке [117, с. 413-423] староства), Сяноцької (Сяноцьке [116, с. 226-310] староство), Холмської земель (Красноставське [117, с. 1-40], Холмське [117, с. 41-73], Городельське [117, с. 74-96], Грубешівське [117, с. 97120] староства) Руського воєводства, а також Белзького воєводства (Тишовецьке [117, с. 121-130], Грабовецьке [117, с. 131-133], Белзьке [117, с. 134-218] староства), Сокальське [117, с. 218-237], Любачівське [117, с. 238302] староства).

В сьомому томі «Жерел» було опубліковано люстрацію 1570 р. староств Галицької (Теребовельське [119, с. 121-137], Снятинське [119, с. 137-148], Коломийське [119, с. 149-151], Галицьке [119, с. 151-174], Рогатинське [119, с. 175-184] староства), Львівської (Львівське [119, с. 204-239], Городоцьке [119, с. 256-266], Кам'янецьке [119, с. 267-276] староства), Перемишльської (Стрийське [119, с. 196-203], Дрогобицьке [119, с. 240-256], Замхівське [119, с. 285-289] староства, жупи сіл Самбірського староства [119, с. 305-320], Дрогобицька жупа [119, с. 320-328]), Холмської (Красноставське [119, с. 1-12], Холмське [119, с. 12-29], Любомльське [119, с. 29-42], Ратненське [119, с. 4361], Городельське [119, с. 61-68], Грубешівське [119, с. 304-305] староства) земель Руського воєводства, а також королівщин Белзького (Сокальське [119, с. 276-285], Любачівське [119, с. 289-294], Тишовецьке [119, с. 295-302], Грабовецьке [119, с. 302-304] староства) і Подільського (Хмільницьке [119, с. 68-87] і Кам'янецьке [119, с. 87-121] староства Летичівського повіту; Скальське [119, с. 184-195] староство Червоногродського повіту) воєводств.

Описово-статистичні документи з'являлися і на сторінках часопису товариства «Записки НТШ», зокрема, найдавніші віднайдені інвентарі Перемишльського (1494 р. [109]), Львівського (1495 р. [111]) і Ратенського (1500-1512 рр. [110]) староств, опис подільських замків 1494 р. [112] та фрагмент люстрації 1570 р. з ревізією села Зелева [113], облятованого у львівській гродській книзі [9, с. 258-259].

У двох номерах часопису «Кгопіка powiatu Rohatynskiego» за 1933 р. невідомим автором було опубліковано інвентар Рогатинського староства Галицької землі 1616 р. [171].

В повоєнний період окремими статтями були видані два інвентарі - міських сіл Львова (Замарстинів, Поріччя і Волиця) 1546 р. [125] і самбірських соляних жуп 1558 р. [201].

Серійне видання люстрацій після Грушевського було продовжене польськими дослідниками. В 1955 р. Леонід Житкович виступив з ініціативою опублікувати усі генеральні люстрації доби Речі Посполитої [696]. Задля цього було узгоджено методологічні правила і укладено «Видавничу інструкцію для публікації люстрації королівських дібр XVI - XVIII ст.» (пол. Ітїти^а wydawnicza dla риЬїїкп^ї їшґгаєіі dдbr krдlewskich odXVI do XVIII w.). У 1970 - 1974 рр. в рамках проекту зусиллями Казімєжа і Емілії Арламовських та Ванди Капут було видано люстрацію Перемишльської, Сяноцької та Львівської земель Руського воєводства 1661 - 1665 рр. [176-178], а впродовж 1992 - 2001 рр. - ревізії Руського, Подільського і Белзького воєводств [179-180].

Ще одна серія описово-статистичних джерел Руського воєводства з'явилася завдяки зусиллям Здзіслава Будзинського та Казімежа Пшибося. В 1997 - 2002 рр. вони опублікували поборові реєстри Перемишльської та Сяноцької земель XVII ст. з науковим коментарем та посиланнями- ідентифікаторами до кожного населеного пункту [191-196]. Подібних видань для Львівської землі поки не було здійснено.